Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г.С. СКОВОРОДИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Організація дозвілля школярів у вітчизняній педагогічній думці (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Корнієнко Тетяна Миколаївна

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, доцент Тихонович Вікторія Миколаївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, доцент кафедри теорії та методики професійної освіти.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Шпак Валентина Павлівна, Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, завідувач кафедри соціальної і корекційної педагогіки

кандидат педагогічних наук, професор Якушко Наталія Михайлівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, декан факультету початкового навчання

Захист відбудеться 21 червня 2011 року о 13⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.06 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: вул. Артема, 29, ауд.216, м. Харків, 61002.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: вул. Блюхера 2, ауд. № 215-В, м. Харків, 61168.

Автореферат розісланий 19 травня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Попова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. На сучасному етапі культурного й духовного оновлення суспільства в Україні суттєвою характеристикою освіти є її перехід до гуманістичної парадигми, згідно з якою в центрі процесів навчання і виховання стоїть особистість, її духовність і моральність, здатність до творчості та самовдосконалення протягом життя. Пріоритетним напрямом національної освітньої системи визначено всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань. Потужним резервом для вирішення поставленого завдання є забезпечення й поглиблення виховного потенціалу дозвілля школярів, під час якого задовольняється значний комплекс їх потреб, відбувається становлення, збагачення й удосконалення суб'єктивно-соціального та духовного досвіду.

Про актуальність зазначеної проблеми свідчить зростання інтересу вітчизняних і зарубіжних учених до її вивчення. У цьому контексті науковцями досліджується досить широкий спектр питань, зокрема: сутність, структура та функції дозвіллєвої діяльності (І. Бойчев, О. Молчан, І. Петрова, Ю. Стрельцов, Б. Титов, Г. Усачова, Н. Яременко та ін.); психолого-педагогічні аспекти дозвілля, його роль у розвитку та самореалізації особистості (М. Аріарський, О. Гриценко, І. Зязюн, М. Каплан, В. Кірсанов, І. Новикова, Л. Маркова, О. Сасихов, В. Тріодій, Н. Цимбалюк та ін.); організація дозвіллєвої діяльності школярів (Є. Акнаєв, С. Ашмаков, М. Бушканець, Г. Волощенко, Т. Дем'янюк, Г. Євтєєва, Г. Кловак, В. Коротеєва, С. Литвиненко, В. Лукмонова, Г. Майборода, А. Макаренко, О. Мелік-Пашаєв, Н. Путіловська, В. Ручкіна, В. Сухомлинський, Т. Сущенко, В. Терський, Н. Черігуха, В. Шпак, П. Щербань та ін.).

Незважаючи на значну кількість наукових досліджень, присвячених проблемі організації дозвілля школярів, рівень її розв'язання, як свідчать результати вивчення сучасної масової освітньої практики, не можна вважати задовільним. Наслідком цього, як свідчать дані досліджень (Л. Банько, Д. Забзелюк, М. Малькова, М. Студишкін та ін.), є зростання проявів різних видів девіантної поведінки школярів (злочини, наркоманія, алкоголізм тощо).

Одним зі шляхів розв'язання вказаної проблеми є звернення до історико-педагогічного досвіду: опанування виховними цінностями минулого, їх свідоме осмислення, об'єктивна оцінка та творче використання найбільш вагомих теоретичних і практичних здобутків вітчизняних освітян.

Цінним у цьому контексті є освітньо-виховний досвід прогресивної педагогіки другої половини XIX - початку XX століття, коли характерною особливістю розвитку країни були ідеї національно-культурного відродження, а під впливом певних змін у суспільстві йшов активний пошук моделі освіти й виховання, здатної задовольнити різнобічні запити особистості. З огляду на це в означений період питання організації вільного часу дітей різними соціальними інститутами (навчальними закладами, громадськими організаціями, сім'єю тощо) посідали чільне місце серед тогочасних педагогічних проблем.

Суттєвий внесок у дослідження питань організації дозвіллєвої діяльності школярів зробили вчені того часу О. Віреніус, Б. Грінченко, І. Іваницький, П. Каптерєв, Є. Лозинський, Т. Лубенець, П. Міжуєв, С. Покровський, І. Радецький, Н. Цабель та інші. Автори певною мірою розкрили сутність дозвілля, особливості та форми його організації.

На основі аналізу наукових праць історико-педагогічного характеру було з'ясовано, що окремі аспекти проблеми організації дозвілля школярів розглядалися в контексті дослідження:

· розвитку національної системи освіти й педагогічної думки в Україні (А. Алексюк, А. Бондар, В. Вихрущ, Л. Вовк, В. Ворожбіт, М. Євтух, С. Золотухіна, В. Курило, В. Майборода, О. Попова, О. Сухомлинська, Л. Штефан, Н. Якушко та ін.);

· розвитку приватної ініціативи в освіті України, науково-просвітницької діяльності "товариств", недільних і народних шкіл, земств (І. Вавілова, Н. Гнесь, О. Друганова, Т. Завгородня, М. Заволока, Л. Коваленко, Н. Коляда, Н. Побірченко, М. Чепіль, І. Шумілова, О. Шумська та ін.);

· творчої спадщини вітчизняних педагогів Х. Алчевської, С. Васильченка, Г. Ващенка, Б. Грінченка, О. Духновича, М. Корфа, С. Миропольського, М. Сумцова, К. Ушинського (Р. Вендровська, М. Вергалець, В. Гетьман, Л. Голубнича, А. Доценко, М. Калмикова, О. Кін, К. Тимошенко, О. Тишик, Л. Штефан та ін.);

· розвитку естетичного, фізичного, художнього та інших напрямів виховання молодого покоління в конкретні історичні періоди з урахуванням регіонального компонента (О. Волинська, О. Донченко, В. Золочевський, Л. Жербіна, О. Колодійчук, О. Михаличенко та ін.).

Проведений аналіз історико-педагогічних джерел дав підстави для висновку про відсутність спеціального дослідження з узагальнення теорії й практики організації дозвілля школярів у другій половині XIX - початку XX століття.

Актуальність і доцільність наукового осмислення шляхів розв'язання проблеми організації дозвілля школярів у другій половині XIX - початку XX століття посилюються виявленими суперечностями, що об'єктивно мають місце в сучасній педагогічній теорії й практиці, зокрема:

· між соціальним замовленням на змістовне, цікаве дозвілля школярів і відсутністю ефективного науково-методичного забезпечення його організації;

· між накопиченим історико-педагогічним досвідом організації дозвілля школярів і відсутністю його об'єктивної оцінки, що не дає можливості творчо використовувати кращі здобутки й не повторювати прорахунки минулого в сучасній виховній практиці.

Отже, актуальність, теоретична й практична значущість дослідження означеної проблеми, її недостатня наукова розробленість, важливість об'єктивної оцінки й творчого переосмислення досвіду минулих років щодо організації дозвілля школярів, а також необхідність подолання виявлених суперечностей зумовили вибір теми дослідження "Організація дозвілля школярів у вітчизняній педагогічній думці (друга половина ХІХ - початок XX століття)".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є складовою комплексної програми науково-дослідницької роботи кафедр загальної педагогіки та педагогіки вищої школи ("Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах") (РК № 1-200199004104) й історії педагогіки та порівняльної педагогіки ("Підготовка викладацьких кадрів для середньої та вищої школи в науково-педагогічній спадщині вітчизняних і зарубіжних педагогів, діячів освіти і культури ХІХ - початку XX століття") Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Тему дослідження затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 3 від 20.06.2008) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 3 від 28.04.2009).

Мета дослідження полягає в систематизації теоретичних положень та узагальненні досвіду організації дозвілля школярів у другій половині ХІХ - на початку XX століття для вдосконалення організації дозвіллєвої діяльності в сучасних українських загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладах.

Відповідно до мети дослідження визначені такі його завдання:

1. Розкрити ступінь наукової розробки проблеми, окреслити витоки ідеї організації дозвілля школярів в історії педагогічної думки.

2. Науково обґрунтувати та схарактеризувати етапи розв'язання проблеми організації дозвіллєвої діяльності школярів у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ - початку XX століття.

3. Узагальнити досвід організації дозвіллєвої діяльності школярів, схарактеризувати особливості підготовки кадрів до організації дозвілля дітей шкільного віку в досліджуваний період.

4. Визначити та накреслити перспективи творчого використання набутого прогресивного досвіду організації дозвілля школярів в сучасних умовах розвитку освіти України.

Об'єкт дослідження - дозвіллєва діяльність школярів (друга половина XIX - початок XX століття).

Предмет дослідження - теорія і практика організація дозвілля школярів у вітчизняній педагогічній думці другої половини XIX - початку XX століття.

Для вирішення поставлених завдань використано такий комплекс методів дослідження: загальнонаукові (аналіз, синтез, систематизація, порівняння, класифікація історико-педагогічних джерел, архівних матеріалів, матеріалів періодичних видань досліджуваного періоду), що дозволило узагальнити та систематизувати погляди вітчизняних і зарубіжних учених на обрану проблему; історичні (хронологічний, порівняльно-історичний, історико-педагогічний, історико-структурний, ретроспективний), які дали можливість дослідити динаміку педагогічних змін у дозвільній сфері; порівняльно-зіставні з метою порівняння подій, явищ, фактів, інтерпретації й теоретичного узагальнення опрацьованих архівних джерел і психолого-педагогічної літератури для формування висновків.

Джерельну базу дослідження становлять архівні документи та матеріали фондів Центрального державного історичного архіву України (м. Київ): ф.707 "Управління Київського навчального кругу", ф.1111 "Споживчого товариства Півдня Росії"; Державного архіву Харківської області: ф.3 "Канцелярія Харківського губернатора", ф. 200 "Харківське товариство поширення в народі писемності", ф.266 "Канцелярія директора народних училищ Харківської губернії"; Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського, Державної науково-технічної бібліотеки України, бібліотеки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, Центральної наукової бібліотеки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, історичного фонду бібліотеки Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка, а також педагогічна періодична преса досліджуваного ("Вісник виховання", "Виховання та навчання", "Російська школа", "Екскурсійний вісник", "Педагогічний збірник", "Народна школа", "Учитель") та сучасного періодів ("Шкільний світ", "Сільська школа"), доповіді з організації позашкільної освіти, протоколи засідань товариств, звіти про роботу педагогічних і спеціальних курсів, статути дозвіллєвих товариств, автореферати, дисертаційні роботи та монографії з обраної проблеми, праці вітчизняних педагогів другої половини XIX - початку XX століття ("Питання громадського виховання", "Праця з етичної точки зору", "Шкільний город", "Народні спектаклі", "Перед широким світом", "Травневі союзи", "Фізичне виховання юнацтва та сучасна система шкільного виховання", "Завдання товариства "Дитяча праця та відпочинок", "Організація дитячого читання та літературних вечорів у гімназії", "Заняття з дітьми у Мармуровому палаці СПб. Ознайомлення дітей з природою та сільським господарством", "Діти - громадяни майбутнього (Дитячі клуби та майданчики)", "Позашкільна освіта, її значення, організація та техніка", "Суспільні дитячі ігри та їх виховне значення", "Значення дитячих ігор для виховання та здоров'я" тощо).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини XIX - початку XX століття. Цей період характеризується кардинальними змінами в економіко-політичній і соціально-культурній сферах країни, розвитком громадсько-педагогічного руху, піднесенням української культури, створенням просвітницьких осередків (товариства допомоги гувернанткам і вчителькам, батьківські гуртки, комітети тощо), підвищенням уваги просвітителів, педагогів і вчених до проблеми організації дозвілля дітей і учнівської молоді тощо.

Нижня межа (1856 р.) визначається організаційно-педагогічними змінами у сфері організації вільного часу учнівської молоді, пов'язаними з прийняттям Найвищого утвердження "Про діяльність товариств та союзів" (1856 р.), активізацією громадсько-педагогічного руху, діяльності педагогів щодо розробки й реалізації ідей організації дозвілля молодого покоління.

Верхня хронологічна межа (1917 р.) обґрунтовується змінами в соціально-політичному устрої країни, що зумовило переоцінку світоглядних позицій, виховного ідеалу й виховних пріоритетів, викликало зміну поглядів на мету, завдання та зміст організації дозвілля молодого покоління.

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вперше:

· здійснено цілісне історико-педагогічне дослідження проблеми організації дозвілля школярів у вітчизняній педагогічній думці в конкретний історичний період; визначено внесок провідних учених, педагогів досліджуваного періоду в розробку теоретичних питань щодо суті, цілей, форм організації дозвіллєвої діяльності школярів;

· обґрунтовано етапи розвитку ідеї організації дозвілля у вітчизняній педагогічній думці (1856 - 1866 рр. ? етап практичних розвідок в організації дозвілля школярів; 1867 - 1905 рр. ? етап теоретичних наробок щодо педагогічно доцільної організації дозвіллєвої діяльності школярів; 1906 - 1917 рр. ? етап поглибленого теоретичного обґрунтування форм організації дозвілля дітей шкільного віку та їх впливу на особистість);

· накреслено перспективи використання позитивного досвіду організації дозвіллєвої діяльності дітей шкільного віку досліджуваного періоду в сучасних умовах (розвиток здоров'язберігаючих дозвіллєвих технологій; розробка новітніх концепцій самореалізації особистості в дозвіллєвій діяльності; функціонування комплексних соціальних програм дозвіллєвої діяльності школярів; урегулювання нормативно-правової бази у сфері дозвілля школярів; розширення мережі бібліотек для дітей і юнацтва; організація діяльності хобі-класів, майстер-класів, творчих майстерень; перетворення структури дитячих оздоровчих таборів на рекреаційні центри та центри розвитку дитини тощо).

Уточнено зміст поняття "організація дозвілля школярів" як планомірної діяльності вихователів (педагогів, батьків), освітніх і соціокультурних інститутів (шкіл, гуртків, клубів, театрів, кінотеатрів, дитячих оздоровчих таборів тощо), органів управління освітою, яка передбачає керівництво, планування та забезпечення (змістове, методичне, інформаційне, кадрове, матеріальне) дозвілля учнів з метою гармонійного розвитку, зміцнення фізичного й духовного здоров'я, самовдосконалення учнів, створення умов для їх активного відпочинку.

Подальшого розвитку набуло питання використання різних форми організації дозвілля школярів (ігри, фізична культура та спорт; екскурсії та прогулянки; робота з творами літератури й мистецтва, заняття мистецтвом; прикладна діяльність; свята тощо).

До наукового обігу введено маловідомі історичні матеріали (27 джерел), що дозволило виокремити події, факти, пов'язані із педагогічними змінами в організації дозвілля школярів у досліджуваний період.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розробці спецкурсу "Історія шкільного дозвілля", у змісті якого окреслено можливості творчого використання позитивного досвіду організації дозвілля школярів в умовах сьогодення.

Матеріали дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Київського національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (довідка № 02-10/2396 від 19.11.2010), Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка (довідка № 646 від 16.03.2011), приватного акціонерного товариства "Дитячий заміський заклад оздоровлення та відпочинку "Чайка" м. Алушта (довідка № 120 від 03.09.2010), дошкільного навчального закладу загального типу ясла-садок № 92 "Дельфін" Сімферопольської міської ради Автономної Республіки Крим (довідка № 246 від 14.11.2010).

Фактичний матеріал, основні положення та висновки дослідження можуть бути використані в процесі викладання педагогічних навчальних дисциплін "Соціально-педагогічна робота у сфері дозвілля", "Культура молодіжного дозвілля", "Методика роботи з дитячими та молодіжними організаціями", "Методика роботи в літніх оздоровчих таборах". Результатами дослідження можна послугуватися при укладанні підручників і посібників із теорії та історії педагогіки, при написанні курсових, дипломних і магістерських робіт із педагогічних навчальних дисциплін у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації.

Достовірність та аргументованість наукових положень і висновків, сформульованих у результаті проведеного дослідження, забезпечено використанням комплексу методів, адекватних меті, об'єкту, предмету й завданням дослідження, аналітичним опрацюванням значної джерельної бази та теоретико-методичним обґрунтуванням вихідних положень, обговоренням результатів дослідження на науково-практичних конференціях різних рівнів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дослідження обговорювалися на засіданні кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (2007 ? 2010 рр.).

Матеріали дослідження доповідалися на всеукраїнських і міжнародних науково-практичних конференціях "Розвиток міжнародного співробітництва в галузі освіти у контексті Болонського процесу" (Ялта, 2009), "Освіта і здоров'я: формування здоров'я дітей, підлітків та молоді у закладах освіти" (Суми, 2010), "Українська культуромовна особистість учителя: реалії та перспективи" (Глухів, 2009), "Вища педагогічна освіта в Україні: історія та сучасність" (Глухів, 2009), а також на звітних науково-практичних конференціях викладачів Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка (2007 - 2010 рр.).

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 8 одноосібних публікаціях, із них 5 - статті, опубліковані в наукових фахових виданнях, 3 - тези доповідей, опубліковані в збірниках матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (260 найменувань, із них архівних документів - 37), 3 додатків на 16 стор., 1 малюнка, 6 таблиць на 8 стор. Загальний обсяг роботи становить 201 сторінку, із них основного тексту 156 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження обраної проблеми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет дослідження, хронологічні межі й окреслено джерельну базу, розкрито наукову новизну й практичне значення отриманих результатів, подано інформацію про апробацію й упровадження результатів дослідження.

У першому розділі "Теоретичні питання організації дозвілля школярів (друга половина ХІХ - початок XX ст.)" на основі вивчення широкого спектру науково-педагогічної літератури, архівних джерел розкрито витоки ідей організації дозвілля особистості в зарубіжній і вітчизняній педагогіці; обґрунтовано етапи розв'язання проблеми організації дозвілля школярів у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ - початку XX століття.

На основі вивчення наукової літератури з досліджуваної проблеми (О. Віреніус, П. Каптерєв, П. Літвінський, Є. Лозинський, Н. Цабель) дозвілля школярів у дисертації розглядається як специфічна сфера їхньої діяльності у вільний час, у якій відбувається фізичний і духовний розвиток особистості, задовольняються її особистісні інтереси й нахили.

Проведене дослідження дало підстави визначити організацію дозвілля школярів як планомірну діяльність вихователів (педагогів, батьків), освітніх і соціокультурних інститутів (шкіл, гуртків, клубів, театрів, кінотеатрів, дитячих оздоровчих таборів тощо), органів управління освітою, яка передбачає керівництво, планування та забезпечення (змістове, методичне, інформаційне, кадрове, матеріальне) дозвілля учнів з метою гармонійного розвитку, зміцнення фізичного й духовного здоров'я, самовдосконалення учнів, створення умов для їх активного відпочинку.

У процесі наукового пошуку на підставі вивчення й аналізу широкого кола історико-педагогічних джерел окреслено витоки розв'язання проблеми організації дозвілля школярів у вітчизняній педагогічній думці досліджуваного періоду, а саме:

· ідеї античних філософів (Платон, Аристотель, Марк Фабій Квінтіліан) щодо необхідності "правильно користуватися" дозвіллям, щоб воно сприяло різнобічному розвитку особистості, задоволенню її потреб;

· теоретичні ідеї західноєвропейських педагогів епохи Відродження (Ф. Рабле, М. Монтень, Т. Кампанелла) та Нового часу (Дж. Беллерс, Д. Дідро, Я. Коменський, Ж. Кондорсе, Дж. Локк, Й. Песталоцці, Ж. - Ж. Руссо, Дж. Локк, Р. Оуен) щодо педагогічно доцільної й керованої організації дозвілля людини, використання виховного потенціалу різних видів і форм дозвіллєвої діяльності;

· педагогічні роздуми князів Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха про активне та корисне проведення вільного часу;

· ідеї вітчизняних педагогів, освітян, митців, державних діячів щодо вирішення питань організації дозвілля дітей і молоді, спрямованого на розширення світогляду, збагачення знаннями, осмислення цінності життя тощо (І. Богданович, В. Загоровський, С. Полоцький, Г. Сковорода, Є. Славинецький, Ф. Прокопович).

На підставі аналізу змін у нормативно-законодавчій базі, з'ясування ступеня уваги до проблеми організації дозвілля в педагогічних колах, інтенсивності утворення та розвитку різноманітних закладів та об'єднань для проведення вільного часу було схарактеризовано три етапи розвитку ідеї педагогічно доцільної організації дозвілля школярів у досліджуваний період: 1856 - 1866 рр., 1867 - 1905 рр., 1906 ? 1917 рр.

дозвілля школяр український загальноосвітній

Перший етап (1856 - 1866 рр.) визначено як етап практичних розвідок в організації дозвілля школярів. Установлено, що на цьому етапі вирішенню питань організації дозвілля школярів сприяли соціально-політичні зміни в Російській імперії, що знайшли відображення в доповненнях до існуючих та в прийнятті нових законодавчих актів, таких як: Найвище утвердження 5 липня 1856 р. "Про діяльність товариств та союзів", Найвище утвердження 5 січня 1862 р. "Про створення комітетів і підрозділів у рамках існуючих сільськогосподарських та економічних товариств", "Правила про порядок видання дозволів на право розносної торгівлі друкованих видань і про спостереження за реалізацією цього промислу" (1865 р.).

У дисертації доведено, що на означеному етапі підвищення виховного впливу дозвілля на особистість школярів здійснювалися науковцями в таких напрямах: розвиток здібностей та нахилів школярів у дозвіллєвій діяльності (М. Пирогов), відновлення фізичних сил і розумовий розвиток засобами рухливих ігор та "природних" вправ; використання дозвілля як виховного методу (О. Духнович), формування моральних якостей і творчих здібностей (П. Юркевич), можливість переключення уваги та відпочинок; набуття нових знань із власної ініціативи під час дозвіллєвих занять (К. Ушинський) тощо.

Доцільна організація вільного часу школярів потребувала функціонування мережі закладів для організації дозвілля дітей і підлітків. Такими закладами на цьому етапі були народні та публічні бібліотеки, недільні школи.

У процесі наукового пошуку на цьому етапі були виявлені й недоліки в організації дозвілля дітей шкільного віку: низький рівень нормативно-правової бази щодо забезпечення дозвілля школярів, відсутність психолого-педагогічної літератури з питань організації вільного часу школярів. Діяльність закладів для проведення дітьми вільного часу не була налагодженою й не реалізувала свого освітньо-виховного потенціалу через нестачу необхідних методичних рекомендацій і досвіду роботи в цій сфері.

Другий етап (1867 - 1905 рр.) схарактеризовано як етап теоретичних наробок щодо педагогічно доцільної організації дозвіллєвої діяльності школярів.

На основі аналізу архівних джерел, урядової документації та науково-педагогічної літератури встановлено, що на цьому етапі було прийнято низку наказів, постанов і правил, які стосувалися законодавчого врегулювання сфери дозвілля, у тому числі: "Правила користування бібліотеками нижчих та середніх навчальних закладів сторонними особами" (1867 р.), "Про бібліотеки" (1867 р.), "Правила про безкоштовні народні читальні та про порядок нагляду за ними" (1890 р.), "Про порядок організації громадських лекцій і літературних читань" (1893 р.), "Порядок відкриття народних читань" (1901 р.), "Правила про книжкові склади при нижчих навчальних закладах" (1904 р.), "Правила про громадські зібрання" (1905 р.).

Посилення уваги до проблеми педагогічно доцільної організації дозвілля школярів позначилося на появі в періодичній літературі, друкованих виданнях статей, роздумів, доповідей, наукових досліджень про дозвілля як сферу розвитку дитини (доцільний розподіл навчального та вільного часу школярів, виховання дитини засобами дозвіллєвої ігрової діяльності (О. Віреніус), правильна організація вільного часу під час шкільних канікул; зв'язок дозвіллєвих занять зі шкільним матеріалом (П. Каптерєв, П. Літвінський), роль педагогічно керованої дозвіллєвої діяльності в різнобічному розвитку дитини з перших років життя (Н. Дебольський), роль батьків і вихователів в організації дозвілля школярів (В. Кіменталь, Є. Лозинський, П. Ольхін) тощо).

На другому етапі значно розширилася мережа закладів для проведення дітьми шкільного віку вільного часу. Так, особливої популярності серед учнів набули театри, народні будинки, бібліотеки-читальні, читальні кабінети, "Дитячі сади", арени для ігор, дитячі майданчики тощо. Створювалися та активно працювали різноманітні товариства, метою діяльності яких була організація вільного часу населення взагалі та дітей шкільного віку зокрема ("Харківське товариство грамотності", "Київське товариство грамотності", "Московське товариство влаштування загальноосвітніх розваг для народу", "Невське товариство організації народних розваг", "Товариство дешевих їдалень і чайних та будинків працелюбства", "Одеське товариство сприяння фізичному вихованню дітей" та ін.).

Попри видимі позитивні зміни в організації дозвілля школярів сфера вільного часу залишалася недосконалою: залишилися недоліки в нормативно-законодавчій базі; педагогічні роз'яснення, настанови та рекомендації не завжди були ґрунтовними або зрозумілими для пересічного читача; підготовка педагогічних кадрів до організації дозвілля школярів не відповідала необхідним кваліфікаційним вимогам.

Третій етап (1906 - 1917 рр.) визначено як етап поглибленого теоретичного обґрунтування форм організації дозвілля дітей шкільного віку та їх впливу на особистість. У процесі наукового пошуку з'ясовано, що на цьому етапі продовжує вдосконалюватися нормативно-законодавча база регулювання дозвіллєвої сфери, що виявляється в прийнятті низки нормативних документів, серед яких варто відзначити такі: "Тимчасові правила про товариства та союзи" (1906 р.), Указ правлячого сенату "Про продаж населенню книг особливими книгоношами" (1907 р.), постанова "Про встановлення прийому передплати на внутрішні періодичні видання в закладах поштово-телеграфного відомства" (1910 р.), "Правила про недільні дитячі зібрання" (1911 р.), "Правила про народні бібліотеки при нижчих навчальних закладах відомства народної просвіти" (1912 р.).

Дослідження показало, що питання організації доцільного дозвілля дітей шкільного віку, крім законодавчої сфери, почали займати належне місце в педагогічній теорії. Науковцями детально обґрунтовувалися різні аспекти дозвіллєвої діяльності школярів, а саме: активне дозвілля та соціалізація дитини у сфері дозвілля (М. Демков, С. Крюков, М. Рождественський, М. Рубінштейн, Н. Цабель); шкільне дозвілля (І. Потьомкін, Г. Роков); позашкільна освіта (Є. Мединський, В. Невський, В. Чарнолуський); фізичний і розумовий розвиток дитини засобами дозвіллєвої діяльності (Т. Лубенець, Л. Михайлова, В. Невський); набуття необхідних навичок для проведення дозвілля (А. Коршунова, М. Рождественський), ефективне використання канікулярного часу учнів (Л. Михайлова, К. Нелліс,); практичні рекомендації для організації дозвіллєвих занять (І. Ландау, Т. Лубенець, В. Сокульські, М. Сумцов, Є. Хумзер); екскурсійна дозвіллєва діяльність (В. Муравйова, П. Некрасова, В. Ульянинський); особливості діяльності дозвіллєвих закладів (Б. Грінченко, О. Полєтаєва, І. Потьомкін, М. Раєвський) тощо.

Новоутвореннями серед закладів, у яких організовувалася дозвіллєва діяльність школярів, товариств, об'єднань, стали кооперативи, "Народні університети", дитяча організація "ПЛАСТ" та ін. Розвивалися й розширювали поле своєї діяльності дитячі об'єднання ("Травневі союзи", "Сетлемент", "Дитяча праця та відпочинок" та ін.), переходили на більш високий рівень культурно-дозвіллєвої діяльності дитячі клуби та майданчики, літні шкільні колонії, у роботі яких упроваджувалося дитяче самоврядування.

Незважаючи на істотні позитивні зміни в організації педагогічно доцільного дозвілля дітей шкільного віку, що були характерні цьому етапу, спостерігалися й значні недоліки, а саме: незадовільне державне фінансування та низький рівень матеріально-технічного забезпечення закладів організації дозвілля; нестача підготовлених педагогічних кадрів для роботи з дітьми в час дозвілля; брак дитячої літератури; негативне ставлення старшого покоління (особливо в сільській місцевості) до участі дітей у театрах, самодіяльності, діяльності товариств та об'єднань.

Науковий аналіз дає підстави стверджувати, що для визначених етапів спільною було єдність поглядів як педагогів, так і урядовців на мету дозвілля дітей шкільного віку, а саме: різнобічний розвиток особистості, формування позитивних рис, підвищення рівня освіченості, пробудження та задоволення духовних інтересів, самореалізації та саморозвитку учнів.

У другому розділі "Досвід організації дозвілля школярів (друга половина XIX - початок XX століття)" на підставі вивчення архівних джерел, наукової літератури, педагогічної преси відповідно до науково обґрунтованих етапів узагальнено досвід організації дозвілля дітей шкільного віку в досліджуваний період, схарактеризовано особливості підготовки кадрів до організації вільного часу школярів та окреслено напрями творчого використання досвіду минулого в організації дозвілля школярів у сучасних умовах.

Аналіз архівних джерел і науково-педагогічної літератури дав можливість узагальнити форми організації дозвілля школярів у досліджуваний період і згрупувати їх за такими напрямами:

1) ігри, фізична культура та спорт;

2) екскурсії та прогулянки;

3) робота з творами літератури й мистецтва;

4) прикладна діяльність;

5) свята.

Ігри, фізична культура та спорт використовувалися в практиці організації вільного часу з другої половини ХІХ століття й включали в себе різноманітні ігри, плавання, гімнастику, катання на ковзанах, спортивні змагання тощо.

Окрім шкільних ігор, популярністю користувалися так звані "суспільні ігри", які, починаючи з 1867 року, влаштовувалися різними громадськими товариствами на дитячих майданчиках для ігор, у літніх дитячих садах, манежах, при народних будинках, у літніх дитячих колоніях тощо. Реалізація оздоровчо-виховного потенціалу тієї чи іншої форми дозвіллєвої діяльності залежала від компетентності організатора, умов проведення та можливостей учасників.

На думку науковців, педагогів-практиків досліджуваного періоду, екскурсії та прогулянки дозволяли вирішувати низку педагогічних задач: значно розширювали світогляд дитини, збагачували її власний життєвий досвід і уможливлювали отримання нових корисних знань; створювали умови для спілкування з різними людьми, що забезпечувало формування необхідних соціальних правил і норм поведінки; якнайкраще сприяли зміцненню фізичного та психічного здоров'я дитини.

Як показало дослідження, робота з творами літератури й мистецтва включала такі форми: самостійне читання газет, журналів, книжок; відвідування бібліотек, театрів, виставок, музеїв (педагогічні пересувні музеї, шкільні музеї, дитячі домашні музеї); участь у творчих самодіяльних колективах (драматичні гуртки, самодіяльні трупи, аматорські об'єднання тощо).

У процесі дослідження встановлено, що в другій половині ХІХ століття, а особливо після 1905 року поширеними серед учнів молодшої та середньої школи були заняття у вільний час, які передбачали прикладну діяльність. У навчальних закладах такими формами дозвіллєвої діяльності були роботи в саду та на городі, рукоділля, заняття на кухні, ручна праця тощо. З'ясовано, що прикладні форми дозвіллєвої діяльності широко використовувалися в практиці діяльності громадських об'єднань (курси навчально-виховних занять і розваг для дітей у Мармуровому палаці, ремісницькі класи, школи крою та шиття), товариств ("Сетлемент", "Дитяча праця та відпочинок", "Травневі союзи") та в сім'ї.

У дисертації зазначено, що в дозвіллєвій практиці навчальних закладів, громадських об'єднань, товариств, народних будинків і дитячих клубів вагоме місце посідали свята: літературно-музичні вечори та ранки, літературні бесіди та літературні читання, урочисті дійства, шкільні свята, "ялинки", "різдвяні зірки", свята деревосаджання тощо.

На підставі аналізу вдалося з'ясувати, що в досліджуваний період організація дозвіллєвої діяльності дітей шкільного віку здійснювалась у таких соціальних інститутах: навчальні заклади, бібліотеки, музеї, громадські організації, сім'я.

У процесі наукового пошуку встановлено, що в кінці XIX - на початку XX століття на території Російської імперії набули поширення такі заклади, як народні будинки, дитячі ігрові майданчики, літні дитячі колонії, у яких форми організації дозвіллєвої діяльності дітей шкільного віку були досить різноманітними та різноспрямованими.

У селах і невеличких містечках за зразком народних будинків з 1905 року створювалися пункти позашкільної освіти, які містили бібліотеку, читальню, вечірньо-недільну школу й невеликі музеї. При таких пунктах проводилися бесіди з читачами, народні читання, літературні вечори, спектаклі й концерти.

З'ясовано, що в досліджуваний період (починаючи з 1867 р.) функціонували обивательські літні майданчики, які переважно організовувалися культурно-просвітницькими комісіями при різних об'єднаннях. Вік відвідувачів коливався від 4 до 14-15 років. За соціальним показником переважали діти із матеріально незабезпечених сімей. Ігрова діяльність на таких майданчиках організовувалася спеціально підготовленими керівниками. На деяких майданчиках ігри для дівчаток і хлопчиків організовувались у різні дні. Діти мали змогу грати в групові ігри, які їм пропонували керівники, або бавитися індивідуально з іграшками, які надавали організатори майданчика. Окрім організації дозвіллєвої діяльності, відвідувачі обивательських літніх майданчиків мали змогу отримати "фізичне підкріплення" у вигляді чаю та хліба, що надавалося місцевою владою безкоштовно.

У дослідженні змістовно висвітлено діяльність літніх дитячих колоній як комплексних закладів для оздоровлення учнів і раціональної організації їх дозвілля.

Діяльністю колоній опікувалися комітети грамотності, опікунства, окремі громадські організації та приватні меценати. Провідним завданням дитячої літньої колонії було покращення фізичного стану вихованців навчальних закладів. Окрім організації здоров'явідновлювальної роботи, поширеними формами роботи в шкільній колонії були: читання книг і журналів; організація ігрової діяльності; екскурсії, прогулянки, походи; купання в річці чи озері; риболовля; сільськогосподарські роботи (наприклад, робота в саду чи на городі колонії, допомога жителям сусідніх сіл тощо); творчі заняття (наприклад, спів); заняття прикладною діяльністю (плетіння кошиків, сіток тощо).

Установлено, що специфікою свят як форми дозвіллєвої діяльності, була їх комплексність, варіативність, що забезпечувало можливість розкритися кожній дитині, давало відчуття радості та піднесеного настрою, позитивні емоції. У кінцевому підсумку все це сприяло покращенню психічного здоров'я вихованців.

Дослідженням доведено, що важливим чинником підвищення рівня організації вільного часу дітей шкільного віку стала підготовка організаторів дозвілля на спеціальних курсах. З'ясовано, що ініціаторами створення та проведення курсів для підготовки спеціалістів у сфері дозвілля виступали Міністерство народної освіти, земства та просвітницькі товариства.

У процесі наукового пошуку встановлено, що періодичність у діяльності курсів простежується лише після реформ 1906 року. Так, з 1908 року почали діяти щорічні літні Регентсько-учительські курси для народних учителів та інших осіб, які здійснювали підготовку до керівництва шкільними, церковними та громадськими співочими хорами. 1911 року Херсонське відділення Російського музичного товариства відкрило постійні літні Капельмейстерські курси, які готувати спеціалістів для організації та керування шкільними та сільськими народними оркестрами. Наступного року при Педагогічній академії була створена "Група народної освіти", слухачів якої готували до "завідування справою народної освіти" у земствах. 1913 року Московський міський народний університет імені А.Л. Шанявського організував щорічні курси з бібліотечної справи. Весною 1914 р. на базі цього університету відбулися курси з місцевого самоврядування та народної освіти, до програми яких були включені питання позашкільної освіти. Того ж року Уфимським земством були організовані та проведені курси з позашкільної освіти. У 1915 р. Московським міським народним університетом ім. А.Л. Шанявського були організовані курси з позашкільної освіти, а в 1917 р. - курси для підготовки інструкторів із питань позашкільної освіти. Того ж року Харківське товариство грамотності провело курси з питань позашкільної освіти тощо.

Установлено, що фахова підготовка організаторів дозвільної діяльності дітей шкільного віку здійснювалася в процесі вивчення дисциплін "Позашкільна освіта", "Музеї та виставки", "Народні будинки", "Народні читання та кінематограф", "Народний театр в народні хори", "Позашкільні заняття з дітьми та підлітками", "Дитяча література та читання", "Дитячі бібліотеки", "Народні будинки та народні свята", "Художній розвиток народу: народний театр, хори та оркестри, знайомство народу з живописом", "Музично-освітні заклади", "Фізичний розвиток".

З'ясовано, що основними формами підготовки організатора дозвілля, які використовувалися на курсах, були: лекційні та практичні заняття, демонстрації, екскурсії, співбесіди, виставки, майстер-класи тощо.

Водночас дослідження показало, що, незважаючи на різнопланову спрямованість курсів, комплексної фахової підготовки вони не давали, питання організації дозвіллєвої діяльності висвітлювалися частково, а відтак не задовольняли методичних потреб організаторів дозвілля дітей шкільного віку й не вирішували кадрових проблем у сфері вільного часу.

Проведене дослідження дозволило виявити напрями творчого використання досвіду організації дозвілля школярів другої половини XIX - початку XX століття в практиці діяльності сучасних українських загальноосвітніх і позашкільних закладів, а саме: використання ігрових і фізкультурно-спортивних форм дозвіллєвої діяльності, спрямованих на реалізацію здоров'язберігаючої та здоров'явідновлювальної роботи; створення широкої мережі туристсько-краєзнавчих клубів, секцій, об'єднань, які задовольняють дозвіллєві потреби школярів; упровадження творчих експериментальних програм, які дозволяють формувати естетичні смаки дитини, сприяють її творчому розвитку; використання рекреаційного потенціалу дозвіллєвих занять; робота творчих лабораторій, центрів творчого розвитку дитини, нестандартності мислення, уміння знаходити правильні рішення у нетипових ситуаціях; діяльність творчих, театральних студій; проведення інтегрованих дозвіллєвих занять для розширення кола захоплень школяра; організація різнопланової дозвіллєвої діяльності в умовах літнього відпочинку дітей тощо.

Висновки

1. У дисертації відповідно до мети й завдань дослідження простежено розвиток поглядів на проблему організації дозвілля дітей шкільного віку у вітчизняній педагогіці другої половини ХІХ - початку ХХ століття та представлено його у вигляді ретроспективного аналізу теоретичних питань і досвіду.

1.1. Аналіз історико-педагогічних джерел дав підстави для висновку про відсутність спеціального дослідження, яке б узагальнювало теорію й практику організації дозвілля школярів у другій половині XIX - на початку XX століття.

1.2. Дослідженням установлено, що організація дозвілля школярів в означених хронологічних межах визначала планомірну діяльність вихователів (педагогів, батьків), освітніх і соціокультурних інститутів (шкіл, гуртків, клубів, театрів, дитячих майданчиків тощо), державних органів, яка передбачала керівництво, планування, забезпечення й облік дозвілля учнів, що було спрямоване на їхній гармонійний розвиток, зміцнення фізичного й духовного здоров'я, самовдосконалення, створення умов для активного відпочинку школярів.

1.3. У процесі наукового пошуку на основі всебічного аналізу й узагальнення конкретних історико-педагогічних джерел з'ясовано, що ідея організації дозвілля особистості пройшла довгий шлях становлення й на різних етапах розвитку мала свої особливості: від ідей античних філософів щодо необхідності "правильно користуватися" дозвіллям, так, щоб воно сприяло різнобічному розвитку особистості, задоволенню її потреб та ідей західноєвропейських педагогів епохи Відродження та Нового часу щодо педагогічно доцільної й керованої організації дозвілля людини, використання виховного потенціалу різних видів і форм дозвіллєвої діяльності до ідей вітчизняних педагогів, освітян, митців, державних діячів щодо вирішення питань організації дозвілля дітей і молоді, спрямованого на розширення світогляду, збагачення знаннями, осмислення цінності життя тощо.

2. З урахуванням змін у нормативно-законодавчій базі того часу, ступеня уваги до проблеми організації дозвілля у педагогічних колах, інтенсивності утворення й розвитку різноманітних закладів та об'єднань для проведення вільного часу науково обґрунтовано та схарактеризовано етапи розв'язання проблеми організації дозвіллєвої діяльності школярів у вітчизняній педагогічній думці другої половини ХІХ - початку XX століття: 1856 - 1866 рр., 1867 - 1905 рр., 1906 ? 1917 рр.

На першому етапі (1856 - 1866 рр.) ? етапі практичних розвідок в організації дозвілля школярів ? у дозвіллєвій сфері відбулися помітні зрушення: було прийнято кілька законодавчих актів, на яких ґрунтувалася організація діяльності інфраструктури дозвілля; на сторінках педагогічної періодики широко обговорювалася проблема організації вільного часу, зокрема ставився акцент на значенні дозвілля для розвитку особистості дитини; з'явилася низка психолого-педагогічних праць із цієї теми; виникли нові об'єднання, які займалися організацією вільного часу, почали функціонувати різноманітні дозвіллєві заклади, метою яких була "культурна" організація дозвілля дітей шкільного віку та дорослого населення.

На другому етапі (1867 - 1905 рр.), який схарактеризовано як етап теоретичних наробок щодо педагогічно доцільної організації дозвіллєвої діяльності школярів, відбувалося наукове осмислення проблеми педагогічного керівництва організацією дозвілля школярів, що сприяло розробці й удосконаленню законодавчих документів (унесення змін і доповнень до законів усіх міністерств і відомств), присвячених питанням дозвілля дітей шкільного віку, появі значної кількості друкованих видань і періодики, на сторінках яких розглядалися та аналізувалися найбільш доцільні види та форми дозвіллєвої діяльності, подавалися практичні рекомендації щодо організації вільного часу дітей.

На третьому етапі (1906 - 1917 рр.), який визначено як етап поглибленого теоретичного обґрунтування форм організації дозвілля дітей шкільного віку та їх впливу на особистість, збільшується кількість теоретичних розвідок учених, педагогів щодо організації з урахуванням специфіки дитячого віку позакласних занять з метою корисної організації вільного часу учнів і можливості набуття дітьми необхідних для життя знань, обґрунтовуються виховні можливості різних форм організації дозвілля школярів. Позитивні зміни спостерігалися в діяльності дитячих організацій, які у своїй роботі створювали умови для різнобічного розвитку школярів і для формування в дітей необхідних соціальних якостей.

3. Досліджено досвід кінця ХІХ - початку ХХ століття щодо організації дозвіллєвої діяльності школярів, схарактеризовано особливості підготовки кадрів до організації дозвілля дітей шкільного віку.

3.1. На основі вивчення досвіду організації дозвіллєвої діяльності школярів узагальнено форми організації дозвілля школярів у досліджуваний період й згруповано їх за такими напрямами: а) ігри, фізична культура та спорт; б) екскурсії та прогулянки; в) робота з творами літератури й мистецтва; г) прикладна діяльність; д) свята.

3.2. У дисертації з'ясовано, що в досліджуваний період організація дозвіллєвої діяльності дітей шкільного віку здійснювалась у таких соціальних інститутах, як навчальні заклади, бібліотеки, музеї, громадські організації, сім'я.

3.3. Доведено, що важливим чинником підвищення рівня організації вільного часу дітей шкільного віку стала підготовка організаторів дозвілля на спеціальних курсах. З'ясовано, що ініціаторами створення та проведення курсів для підготовки спеціалістів у сфері дозвілля виступали Міністерство народної освіти, земства та просвітницькі товариства.

4. На основі узагальнення матеріалів дослідження визначено напрями творчого використання в сучасних умовах розвитку освіти України педагогічно цінних ідей кінця ХІХ - початку ХХ століття щодо організації дозвілля школярів, а також виявлено тенденції щодо подолання проблеми організації педагогічно доцільної дозвіллєвої діяльності школярів на сучасному етапі: розвиток здоров'язберігаючих технологій; розробка новітніх концепцій самореалізації особистості у вільний час; функціонування комплексних соціальних програм дозвіллєвої діяльності школярів; урегулювання нормативно-правової бази щодо регулювання сфери дозвілля школярів; розширення мережі бібліотек для дітей і юнацтва; організація діяльності хобі-класів, майстер-класів, творчих майстерень; перетворення структури дитячих оздоровчих таборів на рекреаційні центри та центри розвитку дитини тощо.

Результати проведеного дослідження стали основою для розробки спецкурсу "Історія шкільного дозвілля", у змісті якого окреслено можливості творчого використання позитивного досвіду щодо організації дозвілля школярів в умовах сьогодення.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів означеної науково-педагогічної проблеми. Подальшого вивчення й ґрунтовної розробки потребують питання організації дозвілля учнів професійних загальноосвітніх закладів і студентів вищих навчальних закладів у другій половині ХІХ - на початку XX століття.

Основний зміст дисертації відображено в таких публікаціях

І. Статті в наукових фахових виданнях:

...