Організаційно-педагогічні засади діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти (1919 – початок 30-х рр. ХХ ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ “ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ

ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ”

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

УДК 37.3/.5.014.55: 354.32 (477)] (091)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСАДИ ДІЯЛЬНОСТІ

НАРКОМОСУ УСРР У ГАЛУЗІ ШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ

(1919 - ПОЧАТОК 30-Х РР. ХХ СТ.)

Мушка Оксана Вікторівна

Переяслав-Хмельницький 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник, доцент Березівська Лариса Дмитрівна, Інститут педагогіки НАПН України, головний науковий співробітник лабораторії історії педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, доцент Друганова Олена Миколаївна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки;

кандидат педагогічних наук Войтова Людмила Володимирівна, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, старший викладач кафедри соціальної педагогіки та історії педагогіки.

Захист відбудеться “6” травня 2011 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 27.053.03 у ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди”, за адресою: 08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30, зал В.О. Сухомлинського.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (08401, Київська обл., м. Переяслав-Хмельницький, вул. Сухомлинського, 30).

Автореферат розісланий “5” квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Г. М. Черненко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

освіта радянський шкільний

Актуальність теми. Суспільно-політичні та економічні процеси, що відбуваються в Україні, потребують нового педагогічного бачення проблем національної освіти. У Національній доктрині розвитку освіти (2002) визначено пріоритетні напрями державної освітньої політики, а саме: особистісна орієнтація освіти; формування національних і загальнолюдських цінностей; створення для громадян рівних можливостей здобуття освіти; постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту, форм організації навчально-виховного процесу; розвиток системи безперервної освіти; розширення україномовного освітнього простору; забезпечення освітніх потреб національних меншин та ін. Національна доктрина розвитку освіти // Кремень В. Г. Освіта і наука України: шляхи модернізації: (Факти, роздуми, перспективи) / В. Г. Кремень. - К. : Грамота, 2003. - С. 180.. Реалізувати ці напрями неможливо без ґрунтовного та об'єктивного вивчення педагогічної спадщини українського народу, історичних коренів педагогічних явищ і процесів. Назріла потреба конструктивно-критичного і творчого осмислення позитивного історико-педагогічного досвіду минулого, що збагатить сучасну педагогіку новими фактами й теоретичними положеннями.

Особливого значення набуває звернення до досвіду діяльності керівного органу освіти Народного комісаріату освіти УСРР (Наркомос УСРР) у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст., який у цей період розробив і запровадив у шкільну практику власну, відмінну від російської, модель шкільної освіти, що була поступово уніфікована в контексті суспільно-політичних та соціально-економічних чинників у загальнорадянську за російським зразком. Вивчення подій минулих років дає змогу не тільки розкрити закономірності розв'язання проблеми, а й сприятиме науковому осмисленню сучасної державної освітньої політики.

Історіографічний аналіз показав, що на різних етапах розвитку історико-педагогічної науки дослідники зверталися до проблеми діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти 1919 - початку 30-х років ХХ ст. У цей період окреслене питання висвітлювалося у працях безпосередніх учасників побудови української шкільної системи освіти, які досить вільно, але з урахуванням ідеологічних реалій розкривали проблеми діяльності Наркомосу УСРР. Це публікації В. Арнаутова, А. Бубнова, Є. Гірчака, В. Головковського, Г. Гринька, А. Зільберштейна, А. Машкіна, Я. Ряппо, І. Соколянського, М. Скрипника, О. Шумського, В. Ястржембського та ін.

До кола науковців радянської доби (30 - 80-ті роки ХХ ст.), які розкривали різні аспекти розвитку освіти в Україні у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст., належать І. Білодід, Г. Березняк, А. Бондар, М. Гриценко, О. Дзеверін, І. Золотоверхий, М. Ніжинський, Г. Прокопенко, А. Черкашин, Г. Ясницький. Виявлено, що в їхніх наукових розвідках діяльність Наркомосу УСРР об'єктивно не аналізувалася, наукові доробки означеного періоду пройняті радянською ідеологією. Однак ці розвідки містять вагомий фактологічний матеріал.

Значний інтерес становлять наукові праці сучасних українських істориків педагогіки, які в руслі означених ними проблем більшою чи меншою мірою розглядають аспекти діяльності Наркомосу УСРР як керівного органу освіти: розвиток і реформування шкільної освіти України у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст. (Л. Березівська, С. Бутівщенко, О. Войналович, Л. Войтова, В. Виноградова-Бондаренко, О. Друганова, В. Курило, С. Мазуренко, Л. Медвідь, С. Сисоєва, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, Г. Черненко, М. Ярмаченко та ін.); роль керівників Наркомосу УСРР у становлені нової моделі шкільної освіти (І. Лікарчук); співробітники Наркомосу УСРР (Л. Бондар, Т. Самоплавська, С. Філоненко та ін.); педагогічна преса про діяльність Наркомосу УСРР (А. Пугач).

Різні аспекти діяльності Наркомосу УСРР у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст. розкрито в дослідженнях сучасних українських істориків (Н. Агафонова, Т. Антонюк, О. Бистрицька, В. Борисов, А. Боровик, І. Ващенко, М. Виговський, Н. Давидова, В. Даниленко, Г. Касьянов, В. Коцур, М. Кузьменко, В. Липинський, М. Лисенко, М. Марчук, І. Ніколіна, О. Паращевіна, Л. Потапова, О. Ситніков, С. Чернявська). Зокрема, проаналізовано в контексті суспільно-політичних чинників особливості формування та функціонування системи освіти в Україні, хід і результати українізації, охарактеризовано систему державних органів управління освітою в досліджуваний період.

Становлення, розвиток і діяльність Наркомосу УСРР як органу державної влади висвітлено у працях дослідників у сфері державного управління (В. Майборода, Н. Самандас).

Відтак, незважаючи на те, що в історико-педагогічній науці вже нагромаджено знання про роботу Наркомосу УСРР, проблема організаційно-педагогічних засад його діяльності в галузі шкільної освіти у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст. не була предметом системного вивчення.

Отже, практична значущість і відсутність аналітико-узагальнюючих історико-педагогічних досліджень з проблеми зумовили вибір теми дисертаційного дослідження “Організаційно-педагогічні засади діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти (1919 - початок 30-х рр. ХХ ст.)”.

Під організаційними засадами діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти розуміємо його структуру, склад, що забезпечували підготовку, розробку і прийняття основоположних документів, які лягли в основу нової моделі шкільної освіти, та її практичне запровадження. До педагогічних засад відносимо педагогічні ідеї діячів Наркомосу УСРР щодо принципів, напрямів та змісту шкільної освіти.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до тематичного плану й загальної проблеми наукових досліджень кафедри педагогіки, теорії та методики початкової освіти ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” і є складовою наукової теми “Історія розвитку освіти та шкільництва в Україні другої половини ХІХ - початку ХХ ст.”.

Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Інституту педагогіки (протокол № 3 від 26.03.2009 р.) і узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології НАПН України (протокол № 3 від 28.04.2009 р.).

Мета дослідження - системне висвітлення організаційно-педагогічних засад діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти 1919 - початку 30-х років ХХ ст. у контексті суспільно-політичних, соціально-економічних та педагогічних чинників.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1) окреслити історіографію проблеми;

2) розкрити ґенезу структури, основні напрями діяльності Наркомосу УСРР як державного органу управління освітою у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст.;

3) схарактеризувати суть та особливості запровадження Наркомосом УСРР української радянської моделі шкільної освіти;

4) висвітлити організаційно-педагогічну діяльність Наркомосу УСРР щодо забезпечення навчально-виховного процесу закладів шкільної освіти означеного періоду;

5) з'ясувати зміст і характер дискусії між Наркомосами УСРР і РСФРР стосовно розбудови шкільної освіти у досліджуваний період.

Об'єкт дослідження - розвиток шкільної освіти в Україні у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст.

Предмет дослідження - організаційні та педагогічні засади розбудови шкільної освіти Народним комісаріатом освіти УСРР у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1919 р. - до початку 30-х років ХХ ст. Нижня межа дослідження - 1919 р. - пов'язана з проголошенням Наркомосу УСРР керівним освітнім органом, який розпочав розробку нової української моделі шкільної освіти в контексті будівництва радянської держави (Наказ Комісаріату народної освіти № 84 від 28 березня 1919 р.); верхня межа - початок 30-х років ХХ ст. - пов'язана з посиленням ідеологічного тиску загальносоюзної влади, поступовою уніфікацією української моделі шкільної освіти в загальнорадянську (Постанови ЦК ВКП (б) та РНК СРСР “Про загальне обов'язкове початкове навчання”, 1930; “Про загальне обов'язкове навчання”, 1930), початком ліквідації особливостей освітньої системи в Україні.

Територіальні межі дослідження охоплюють Центральну, Південну і Східну Україну, тобто Наддніпрянську Україну, що входила до складу Української Соціалістичної Радянської Республіки і стала частиною Союзу Радянських Соціалістичних Республік.

Методи дослідження:

- загальнонаукові (історико-педагогічний аналіз, синтез, узагальнення, ретроспективний, хронологічний) стали основою вивчення організаційних та змістових складових діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст.;

- історико-генетичний дав змогу проаналізувати суспільно-педагогічні, соціально-економічні умови становлення Наркомосу УСРР та розвитку запровадженої ним української радянської моделі шкільної освіти;

- проблемно-генетичний забезпечив розкриття структури Наркомосу УСРР як керівного органу освіти та основних напрямів його діяльності в галузі шкільної освіти досліджуваного періоду;

- історико-структурний сприяв розробці структури дослідження, визначенню організаційних і педагогічних засад діяльності Наркомосу УСРР у сфері шкільної освіти;

- історико-компаративістський, або порівняльно-зіставний, дав можливість розкрити дискусійні питання між Наркомосами УСРР і РСФРР щодо розбудови шкільної освіти, сформулювати відповідні висновки.

Джерельна база дослідження:

- джерела нормативно-правового характеру (інформаційні повідомлення, закони, накази, постанови РНК УСРР та Наркомосу УСРР; протоколи засідань спеціальних комісій Наркомосу УСРР, звіти Наркомосу УСРР, тези учительських з'їздів та освітянських нарад);

- архівні документи й матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (фонди: № 1 - ВУЦВК, № 2 - РНК УСРР, № 166 - Наркомос УСРР, № 2623 - Наркомпраці УСРР);

- праці співробітників Наркомосу УСРР протягом досліджуваного періоду (монографії, брошури, статті) (В. Арнаутов, А. Бубнов, Є. Гірчак, В. Головковський, Г. Гринько, А. Зільберштейн, А. Машкін, Я. Ряппо, І. Соколянський, М. Скрипник, О. Шумський, В. Ястржембський);

- періодичні видання, на сторінках яких публікувалися освітні документи, праці педагогів і громадськості щодо діяльності Наркомосу УСРР (“Порадник по соціальному вихованню дітей” (1921, 1922, 1925, 1927), “Народна освіта на Вкраїні” (1924), “Виробнича думка. Тижневий додаток до газети “ Народний учитель ” (1928), “Радянська освіта ” (1930), “Шлях освіти” (“Путь просвещения”) (1922 - 1932), “Бюлетень НКО УСРР” (1922 - 1932);

- інтерпретаційні джерела (монографії, дисертації, брошури, статті у контексті досліджуваної проблеми).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що:

- вперше системно висвітлено організаційно-педагогічні засади діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст. у контексті суспільно-політичних, соціально-економічних та педагогічних чинників; розкрито суть і характер дискусії між Наркомосами УСРР і РСФРР щодо розвитку шкільної освіти (про монотехнізм і політехнізм, про принципи, структуру, зміст та організацію шкільної освіти, про уніфікацію української шкільної освіти в загальнорадянську за російським взірцем);

- уточнено напрями діяльності Наркомосу УСРР у сфері шкільної освіти в досліджуваний період; відомості про зміст і особливості розробки та запровадження керівним органом освіти української моделі шкільної освіти; історію створення Наркомосом УСРР законодавчих актів, нормативних документів, що забезпечували розвиток шкільної освіти України у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст.;

- подальшого розвитку в дослідженні набули: характеристика історіографії проблеми; розкриття організаційних засад діяльності Наркомосу УСРР як керівного органу освіти в досліджуваний період (структура, склад); висвітлення внеску в розбудову шкільної освіти в УСРР наркомів освіти (Г. Гринько, В. Затонський, М. Скрипник, О. Шумський), керівників структурних підрозділів (В. Арнаутов, В. Бутвін, А. Гендрихівська, Л. Менжинська, О. Попов, Я. Ряппо, І. Соколянський та ін.), співробітників Наркомосу УСРР (О. Залужний, О. Музиченко, Я. Чепіга, А. Хвиля та ін.).

До наукового обігу введено маловідомі та невідомі архівні документи, історичні факти, що дали можливість розширити й конкретизувати наукові знання про діяльність Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти 1919 - початку 30-х років ХХ ст.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що вони сприятимуть збагаченню сучасного історико-педагогічного знання щодо діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти 1919 - початку 30-х років ХХ ст. Теоретичні результати й висновки дослідження можуть бути використані в ході розв'язання наукових і практичних завдань реформування української освіти, формування національної освітньої політики. Систематизовані та узагальнені положення, фактологічний матеріал додатків, джерельна база можуть стати основою для подальших наукових розвідок з історії педагогіки, історії України, історії державного управління; для розширення і доповнення змісту навчального курсу історії педагогіки, підготовки підручників, посібників з історії педагогіки.

Результати дослідження впроваджено в навчальний процес ДВНЗ “Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди” (довідка № 101 від 01.02.2011 р.), Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського (довідка № 1 від 29 січня 2011 р.).

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дослідження висвітлювалися у виступах на конференціях: ІІ Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція “Український науково-інтелектуальний простір: реалії та перспективи розвитку” (Переяслав-Хмельницький, 2010), ІІІ Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція “Сучасні проблеми професійної підготовки майбутнього фахівця: інноваційний досвід і перспективи” (Переяслав-Хмельницький, 2010), Всеукраїнська історико-педагогічна науково-практична конференція “Радянське минуле в дзеркалі сучасних досліджень з історії педагогіки” (Київ, 2010), звітна наукова конференція Інституту педагогіки НАПН України “Зміст і технології шкільної освіти” (Київ, 2009).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено в 10 одноосібних наукових працях, серед яких: 6 статей у наукових фахових виданнях, 1 наукова стаття та 3 тез доповідей у збірках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 238 сторінок. Основний зміст викладено на 184 сторінках. Дисертація містить 11 додатків на 18 сторінках. Список використаних джерел на 36 сторінках становить 333 найменувань (з них - 74 архівні джерела).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, об'єкт, предмет дослідження, його основні завдання; розглянуто хронологічні й територіальні межі; аргументовано методи дослідження; подано джерельну базу, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, відображено їх апробацію.

У першому розділі “Діяльність Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти як історико-педагогічна проблема” здійснено історіографічний аналіз проблеми, висвітлено ґенезу структури та основні напрями діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти в 1919 - на початку 30-х років ХХ ст.

Історіографічний аналіз проблеми дав змогу визначити її історіографічні періоди: перший період (1919 - початок 30-х років) характеризується висвітленням становлення та реалізації під керівництвом Наркомосу УСРР української моделі шкільної освіти УСРР у працях безпосередніх учасників цих подій (В. Арнаутов, А. Бубнов, Є. Гірчак, В. Головковський, Г. Гринько, А. Зільберштейн, А. Машкін, Я. Ряппо, І. Соколянський, М. Скрипник, О. Шумський, В. Ястржембський), які, хоч і мали певну ідеологічну спрямованість, проте детально розкривали особливості даного процесу; другий (30-80-ті роки ХХ ст.) - суперечливістю поглядів щодо організаційно-педагогічних засад діяльності Наркомосу УСРР як керівного органу освіти. Лише в середині 50-х років активізувалися дослідження з питань розвитку шкільної освіти в Україні 1919 - початку 30-х років ХХ ст., які мали ідеологічну спрямованість і водночас містили цінний фактологічний матеріал (І. Білодід, А. Бондар, М. Гриценко, О. Дзеверін, М. Ніжинський, Г. Прокопенко, Г. Ясницький та ін.), а діяльність Наркомосу УСРР у більшості праць оцінювалася негативно; третій період (1991 р. - донині) пов'язаний з розвитком історико-педагогічної науки в незалежній Україні. Це дало змогу вченим висвітлити розвиток шкільної освіти в УСРР у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст., зокрема дати об'єктивну оцінку діяльності керівників Наркомосу УСРР (Л. Березівська, С. Бутівщенко, В. Курило, І. Лікарчук, С. Мазуренко, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко та ін.).

Безперечно, привертає увагу монографія І. Лікарчука “Міністри освіти України: (1917-1943 рр.)” (2002), у якій розкривається роль наркомів освіти в реформуванні школи й дається об'єктивна оцінка діяльності керівників Наркомосу УСРР у становленні нової моделі шкільної освіти в 1919 - на початку 30-х років.

Особливої уваги заслуговує докторське дисертаційне (монографічне) дослідження Л. Березівської “Реформування шкільної освіти в Україні у ХХ столітті” (2008), де в розділі “Розбудова шкільної системи освіти в Українській Радянській Соціалістичній Республіці (1919 - 1930)” на основі великої кількості архівних джерел висвітлюються причини (суспільно-політичні, соціально-економічні, передусім педагогічні), процесуальні аспекти та змістові складові реформування системи шкільної освіти періоду 1919 - 30-х років ХХ ст., порушуються й питання діяльності Наркомосу УСРР.

Істотний інтерес становлять праці вчених української діаспори (Г. Васькович, І. Крилов, С. Сірополко), які стали доступними широкому загалу лише у другій половині 90-х років. У них розкриваються суть і напрями діяльності Наркомосу УСРР в освітній галузі, роль його керівників у цьому процесі.

Аналіз наукових праць свідчить, що в історико-педагогічній науці немає дисертаційного дослідження, де б системно висвітлювалися організаційно-педагогічні засади діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст.

На основі вивчення широкого кола джерел установлено, що державним органом управління, який здійснював повноваження в галузі освіти в Україні у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст., був Наркомос УСРР, очолюваний наркомами освіти (В. Затонський, Г. Гринько, О. Шумський, М. Скрипник).

У розділі показано, що в 1919 р. структуру Наркомосу УСРР утворювали: колегія Наркомосу УСРР, відділи - соціального виховання (шкільний), позашкільний, вищої школи, мистецтва, організаційно-інструкторський, загальний, постачання.

З'ясовано, що в контексті розробки та запровадження схеми шкільної освіти Г. Гринька структура Наркомосу УСРР зазнала змін та на 1 жовтня 1923 р. набула такого вигляду: колегія в складі наркома, його заступників, голів головних комітетів, завідувача Державного видавничого управління; секретаріат колегії; Головний комітет професійної освіти; Головний комітет соціального виховання; Головний комітет політичної освіти; фінансово-економічне управління; рада національних меншин; центральне управління у справах друку; Державне видавництво України; видавництво “Червоний шлях” та ін.

Для забезпечення єдності та узгодженості в роботі підрозділів керівного органу освіти у 1925 р. постановою ВУЦВК й РНК “Про реорганізацію Народного Комісаріату освіти УСРР” було змінено структуру Наркомосу УСРР. Так, головні комітети соціального виховання, професійної та політичної освіти реорганізовано у відповідні управління (управління соціального виховання дітей, професійної освіти, політичної освіти, наукових установ, управління справами літератури й видавництва, фінансово-економічне та адміністративне управління). Окрім цього, при колегії Наркомосу УСРР засновано Державний науково-методологічний комітет, Центральне управління у справах друку перейменовано в Управління справами літератури й видавництва тощо. Діяльність управлінь Наркомосу УСРР вирізнялася поглибленням та активізацією навчально-методичних заходів у галузі освіти.

Виявлено, що посилення загальноідеологічного тиску та початок уніфікації шкільної освітньої системи за російським зразком спричинили реорганізацію завдань Наркомосу УСРР та зміну його структури в 1930 р. Замість управлінь створено сектори: планування; методичний; соціального виховання; масової комуністичної освіти; кадрів; мистецтв; організаційний і правний сектори; сектор військовізації і фізкультури; нацменшин. Вони мали розробляти й затверджувати типові навчальні плани і програми для закладів шкільної мережі, плани науково-дослідної роботи, розробляти основні вимоги з комплектування навчальних закладів учнями, систематично контролювати навчальну та науково-дослідну роботу.

Аналіз протоколів засідань відділів, комітетів, управлінь та секторів Наркомосу УСРР свідчить, що на них з активною участю педагогів-практиків (М. Амстерман, В. Арнаутов, В. Бутвін, О. Залужний, А. Машкін, О. Мізерницький, Л. Менжинська, Т. Русес, Г. Салько, С. Семківський, І. Соколянський, Я. Чепіга та ін.) розглядалися питання організації, принципів, змісту шкільної освіти, методичного забезпечення, підручникотворення, фахової підготовки учителів, кошторисно-фінансові проблеми тощо.

У розділі висвітлено основні напрями діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти протягом 1919 - на початку 30-х років ХХ ст. Установлено, що вони розроблялися на теоретичному та законодавчому рівнях, що відображено в нормативно-правових документах (постанови, розпорядження, закони). Зокрема, Декларація Наркомосу УСРР про соціальне виховання дітей (1 липня 1920 р.) та Кодекс законів про народну освіту УСРР (2 листопада 1922 р.) стали магістральними для розвитку шкільної освіти України у 20-х роках.

Першочерговими напрямами роботи Наркомосу УСРР у руслі побудови радянської держави були реорганізація структури шкільної освіти, що діяла в Україні до 1919 р., і створення нової структури шкільної системи. Так, під його керівництвом формувалася мережа закладів соціального виховання (дитячі будинки, трудові школи, трудові колонії, дитячі містечка, досвідно-педологічні станції та ін.).

Доведено, що створення і запровадження нової моделі шкільної освіти в Україні визначили низку напрямів діяльності Наркомосу УСРР, які відігравали провідну роль до кінця 20-х років: боротьба з дитячою безпритульністю; розроблення змісту шкільної освіти та пошуки нових форм організації навчально-виховного процесу; підготовка педагогічних кадрів; забезпечення школи підручниками, навчальними посібниками та іншою літературою (створення Державного видавництва України, видавничого бюро, відновлення роботи приватних видавництв та книгарень).

Пріоритетним напрямом роботи Наркомосу УСРР була українізація шкільної освіти задля створення національно орієнтованої освітньої системи. Установлено, що активними прихильниками та реалізаторами цього процесу були безпосередньо наркоми освіти (Г. Гринько, М. Скрипник, О. Шумський). Проте найбільшого розвитку процес українізації набув за часів наркома освіти М. Скрипника. Реалізації цього напряму сприяли прийняті законодавчі документи: “Про підготовку працівників освіти з обов'язковим вивченням української мови” (1920), “Про введення української мови в усіх навчально-виховних закладах з неукраїнською мовою навчання” (1920), “Про заходи термінового переведення повної українізації радянського апарату” (1925) та ін.

У ході дослідження з'ясовано, що Наркомос УСРР забезпечував організацію освіти національних меншин. Цим напрямом роботи займалася Рада національних меншин, яка мала об'єднувати і координувати діяльність п'яти національних бюро (польське, єврейське, німецьке, татарське і латиське) та стежити за додержанням прав національних меншин навчатися рідною мовою.

Важливим напрямом діяльності Наркомосу УСРР стало фінансування навчальних закладів з державного бюджету, а пізніше переведення їх на утримання місцевих бюджетів. У ході дослідження виявлено, що безплатна школа лише декларувалася, а фактично в деяких закладах шкільної освіти навчання було платним.

Установлено, що на початку 30-х років змінювалися напрями діяльності Наркомосу УСРР у руслі загальносоюзної уніфікації системи освіти УСРР за радянським зразком.

У другому розділі “Суть та особливості запровадження Наркомосом УСРР української радянської моделі шкільної освіти (1919 - початок 30-х років ХХ ст.)” розкрито хід розробки та запровадження нової структури шкільної освіти, схарактеризовано організаційно-педагогічну діяльність Наркомосу УСРР із забезпечення навчально-виховного процесу в шкільних закладах УСРР, проаналізовано організаційно-змістові аспекти українізації шкільної освіти як провідний напрям його роботи.

На основі аналізу опублікованих та неопублікованих джерел, наукових доробків дослідників доведено, що Наркомос УСРР з використанням зарубіжного досвіду, розробив і запровадив протягом 1919 - на початку 30-х років ХХ ст. нову відмінну від російської, структуру шкільної освіти (два останніх роки навчання єдиної трудової дев'ятирічної школи РСФРР у системі шкільної освіти УСРР замінювалися навчанням у закладах професійної освіти). Процес формування освітньої системи відбувався у складних соціально-економічних (численна армія безпритульних дітей після громадянської війни, голод, відсутність кваліфікованих педагогічних кадрів, визрівання непу) і суспільно-політичних (зміцнення радянської влади) умовах. Нова структура шкільної освіти базувалася на педагогічних ідеях наркома освіти Г. Гринька та була доповнена його заступником Я. Ряппо. Виявлено, що розробку й упровадження нової структури шкільної освіти забезпечували разом з наркомом видатні теоретики Наркомосу УСРР (В. Арнаутов, Я. Білик, А. Генрихівська, О. Попов, Г. Салько та ін.) та учені-педагоги (С. Ананьїн, М. Бакевич, Т. Лубенець, Б. Манжос, О. Музиченко, В. Родников, Л. Синицький, Я. Чепіга та ін.).

У результаті проведеного дослідження встановлено основні складові розробленої та упровадженої Наркомосом УСРР структури шкільної освіти: соціальне виховання дітей 4-15 років у дитячих будинках; єдина трудова монотехнічна семирічна школа. З'ясовано, що до закладів шкільної освіти в досліджуваний період належали: дитячі будинки, трудова школа, трудові колонії, дитячі комуни, дитячі містечка, фабрично-заводські школи, школи сільської молоді.

Аргументовано, що на початку 30-х років під впливом суспільно-політичних (єдина централізована союзна влада) та соціально-економічних (єдина економічна політика) чинників загальносоюзна комуністична влада приймає ряд постанов (“Про початкову і середню школу”, 1931; “Про навчальні програми і режим в початковій і середній школі”, 1932 та ін.), які кардинально змінили структуру освіти. Це по суті активізувало її уніфікацію в загальнорадянську за російським зразком.

У розділі показано, що організаційно-педагогічне обґрунтування навчально-виховного процесу в загальноосвітніх закладах здійснювалося під керівництвом Наркомосу УСРР. Забезпечував діяльність шкіл створений у 1925 р. при ньому Державний науково-методологічний комітет (М. Астерман, М. Волобуєв, О. Залужний, О. Музиченко, Я. Рєзнік, Я. Ряппо, І. Соколянський, Я. Чепіга, В. Ястржембський та ін.).

Результатом пошуку на основі педагогічних новаторських ідей вітчизняної та зарубіжної педагогіки стало упровадження Наркомосом УСРР у навчально-виховний процес розробленої І. Соколянським, комплексної системи навчання (альтернативні розробки Г. Іваниці та О. Музиченка), яка використовувалася в українських школах з 1923 р. по 1930 р.; застосування різноманітних методів навчання (виробничий, трудовий, лабораторний, метод екскурсії, наочно-ілюстративний, дослідний, бригадний метод, дальтон-план та метод проектів). Загалом суть комплексної системи навчання визначалася трьома компонентами: природа (вивчення фізики, хімії, біології, історії всесвіту в обсязі, доступному розумінню дитиною життя рослин, тварин та людини, клімату, природних і суспільних умов) - праця (ознайомлення з галузями виробництва, техніки, історії праці) - людина (засвоєння суспільствознавчого матеріалу та окремих віх історії). Її недоліками були перевантаження навчальних програм (значна кількість комплексних тем), непідготовленість учительства та відсутність виробництва для виконання дітьми програми, що не давало відповідних систематичних знань у школі.

Виявлено, що з 1930 р. Наркомос УСРР поступово замінив комплексні програми спочатку комплексно-проектними, з 1931 р. - проектними, а з 1931-1932 рр. - стабільними навчальними програмами на предметній основі.

У дослідженні встановлено, що одним із найважливіших явищ суспільно-політичного, культурного та освітнього життя України 20-х років була українізація, яку очолили провідні державні керівники (народні комісари освіти) Г. Гринько (заступник Я. Ряппо), О. Шумський, М. Скрипник та ін. Саме ця невелика група керівників України намагалася максимально використати офіційний курс українізації в інтересах національного відродження держави. З'ясовано, що з приходом до керівництва Наркомосу УСРР Г. Гринька справа українізації стала одним із провідних напрямів діяльності цього керівного органу в реформуванні шкільної системи освіти. Наркомос УСРР продовжив у теоретичному і практичному вимірах політику українських урядів 1917-1919 рр. щодо українізації школи.

У розділі визначено та схарактеризовано напрями українізації шкільної освіти: запровадження в усіх освітніх закладах української мови як викладової і як навчального предмета та курсу українознавства як обов'язкових предметів; розробка та затвердження українського правопису; підготовка учителя (відкриття вечірніх шкіл, курсів для навчання службовців і вчителів української мови; складання іспиту на знання української мови для всіх осіб, що бажали вступити до вищої школи України); забезпечення школи українськими підручниками та літературою. Водночас, незважаючи на досягнення Наркомосом УСРР позитивних результатів у справі українізації, російська мова залишалася обов'язковим предметом в усіх навчально-виховних закладах. Здійсненням українізації школи уряд прагнув залучити на свій бік українську інтелігенцію та наблизити місто, яке здебільшого було русифікованим, до українського села. Це мало сприяти створенню єдиної союзної освітньої системи.

Виявлено, що на початок 30-х років шкільні заклади соціального виховання (дитячі будинки, трудова школа, трудові колонії, дитячі комуни, дитячі містечка) було українізовано майже повністю, професійну школу - майже наполовину. Українізація професійної школи значною мірою ускладнювалася тим, що заклади професійної освіти функціонували переважно в містах і педагогічні кадри були російськомовними. Доведено, що з початку 30-х років у практичному аспекті українізація шкільної освіти продовжувала розвиватися інертно, зусилля діячів Наркомосу УСРР під тиском загальносоюзної влади спрямовувалися на зміну та реорганізацію змісту шкільної освіти.

Таким чином, викладений матеріал свідчить, що в 1919 - на початку 30-х років, незважаючи на складні соціально-економічні умови, прагнення загальносоюзного керівництва створити єдину союзну систему освіти, Наркомос УСРР спільно із українськими педагогами та вченими, використовуючи здобутки педагогічної теорії і практики Західної Європи та Америки, розробив, відстояв i зберіг власну модель шкільної освіти, нову за структурою, змістом, організацією навчання та виховання школярів. Ця модель шкільної освіти, що ґрунтувалася на принципах соціального виховання (забезпечення державою навчання та виховання дітей в дитячих будинках), професіоналізації (монотехнізм), трудовому (запровадження активних методів навчання), педоцентричному (побудова освітньої політики, в основі якої потреби та інтереси дитини), національному (українізація), комуністичному (виховання всебічно розвиненої особистості - будівника комуністичного суспільства), атеїстичному (формування в дітей матеріалістичного світогляду), відрізнялася від російської, що й стало предметом полеміки між Наркомосом УСРР та Наркомосом РСФРР протягом 20-х років ХХ ст.

У третьому розділі “Зміст і характер дискусії між Наркомосами УСРР і РСФРР щодо розбудови шкільної освіти” проаналізовано дискусії між Наркомосами УСРР і РСФРР стосовно політехнізму і монотехнізму у шкільній освіті; принципів, структури, змісту та організації шкільної освіти; схарактеризовано в порівняльно-зіставному вимірі погляди представників Наркомосів УСРР і РСФРР на питання уніфікації української радянської моделі шкільної освіти за російським зразком.

Розглянуті джерела свідчать, що, незважаючи на єдність класових політичних інтересів, УСРР і РСФРР мали відмінності в системах шкільної освіти. Із самого початку її побудови в УСРР між українськими та російськими освітніми діячами відбувалися постійні дискусії з основних питань розвитку шкільної освіти на різних засіданнях (партійні та освітні наради, всесоюзні з'їзди народних комісарів союзних та автономних республік).

Уже з перших років формування української радянської системи шкільної освіти (1920-1922) велася гостра полеміка між Наркомосом УСРР і Наркомосом РСФРР. Вона тривала до 1930 року та завершилася повною уніфікацією системи шкільної освіти УСРР з російською. На думку українських організаторів освіти, розбіжність у системах освіти УСРР та РСФРР пояснювалася різним економічно-культурним рівнем життя та початком будівництва радянської освітньої системи в Україні на три роки пізніше, ніж у Росії.

Протягом 20-х років активно дискутувалося питання про політехнізм і монотехнізм в освіті. На відміну від діячів Наркомосу РСФРР (А. Луначарський, А. Менжинська, Н. Крупська, М. Покровський та ін.), які виступали за політехнізацію закладів шкільної освіти (трудова школа з широкою політехнічною освітою, а не вузькопрофесійною), нарком освіти УСРР Г. Гринько та його однодумці (А. Зільберштейн, Я. Ряппо, В. Ястржембський та ін.) відстоювали ідею монотехнізму, тобто професіоналізації шкільної освіти (поєднання педагогічного процесу з працею на виробництві за єдиним фахом - надання певної професії). Керівники Наркомосу УСРР пояснювали доцільність професіоналізації шкільної освіти її відповідністю соціально-економічним реаліям України і необхідністю підготовки кваліфікованих робітників для відбудови народного господарства.

Установлено, що наприкінці 20-х - на початку 30-х років активізувалося обговорення проблеми політехнізації закладів шкільної освіти. Важливими елементами політехнізації навчальних закладів були індустріалізація та агрономізація шкіл. Політехнізація системи освіти УСРР сприяла відкриттю нових типів шкіл, на селі - шкіл сільської молоді, у містах - фабрично-заводських семирічок. Важливим було питання вибору майбутньої професії випускниками шкіл. Проте, як свідчать офіційні матеріали, школа не давала достатнього обсягу загальноосвітніх знань, а виробнича практика учнів обмежувалася лише одним якимось виробництвом, через що звужувалася політехнічна база школи. Запровадження політехнізації не підкріплювалось матеріально і зводилося здебільшого до формальної звітності про роботу, до екскурсій на виробництво, читання лекцій з відповідної проблематики. По суті принцип поєднання теоретичного навчання у школі з виробничою практикою не виконувався. У деяких випадках технічні елементи промислового виробництва опрацьовувалися через суто теоретичне ознайомлення дітей з механізмами.

Доведено, що протягом 20-х років відбувалися дискусії між Наркомосами УСРР і РСФРР щодо принципів, структури, змісту, організаційних засад шкільної освіти, методів навчання. Загалом вони зводилися до питань соціального виховання дітей і професійного навчання підлітків. У РСФРР був прийнятий шкільний підхід у системі освіти, тоді як в УСРР ставилося питання соціального виховання дітей. Дискутувалися питання про побудову трудової школи УСРР на засадах загальноосвітньої чи професійної школи. Представники Наркомосу УСРР стояли на позиції професійної спрямованості школи та відкидали принцип суто загальноосвітньої підготовки як такої, що не готувала дитину до життя. Наркомос УСРР упроваджував систему профільних вертикалей, які зберігали наступність на всіх етапах професійної підготовки від школи ФЗУ до інституту, чого не було в російській моделі освіти. Профшкола УСРР, на відміну від РСФРР, ставила за мету не готувати учня до вступу у вищий навчальний заклад, а формувати навички трудової кваліфікації.

Обговорювалося питання про навчальні плани та програми. Установлено, що Наркомос УСРР узяв за основу навчальні програми Наркомосу РСФРР. Педагогічна громадськість УСРР визнавала програми РСФРР більш конкретизованими, що мали чіткішу класифікацію тем (замість 22 комплексних тем для шкіл І ступеня виділено лише 6 справді комплексних тем). В обох освітніх системах засобом зв'язку між навчальними предметами виступав комплекс. Аргументовано, що запроваджена Наркомосом УСРР комплексна система навчання не повторювала російської, відповідала педагогічним та соціальним ідеям України. Відрізнялися системи кількістю днів у навчальному році (в РСФРР - 175 днів, в УСРР - 220 днів). У модернізації освітньої системи УСРР ключова роль відводилася вчителеві, педагогу, який мав забезпечувати зв'язок окремих дисциплін щодо часу та змісту.

З'ясовано, що в 1927 році у доповіді на Х сесії ЦВК СРСР А. Луначарський (нарком освіти РСФРР) визнав переваги системи освіти УСРР щодо поєднання у професійній школі загальноосвітньої та спеціальної підготовки.

Аналіз джерел свідчить, що протягом 20-х років Наркомосу УСРР удавалося відстоювати власну систему шкільної освіти, удосконалюючи та модернізуючи її. Часткове зближення систем освіти УСРР і РСФРР здійснювалося на основі використання досвіду обох сторін. Цей процес був перерваний уніфікацією двох освітніх систем.

Питання про уніфікацію систем шкільної освіти УСРР і РСФРР та створення єдиної системи народної освіти в СРСР за російським зразком широко обговорювалося у пресі, на засіданнях Наркомосу УСРР, різних нарадах протягом 20-х років. Установлено, що серед учасників дискусії не було одностайності, оскільки одні виступали за подальший розвиток української моделі шкільної освіти, інші відстоювали інтегровані засади розвитку російської та української систем шкільної освіти. Були й такі, які надавали перевагу розвитку шкільної освіти в Україні за російським зразком.

Виявлено, що остаточно дискусії про уніфікацію української і російської систем шкільної освіти припинилися після ІІ Всесоюзної партійної наради з народної освіти (1930), де були підписані тези між наркомом освіти УСРР М. Скрипником і наркомом освіти РСФРР А. Бубновим про відсутність розбіжностей між двома освітніми системами.

На початку 30-х років багатьох керівників та діячів Наркомосу УСРР (Г. Гринько, О. Залужний, В. Затонський, М. Скрипник, О. Шумський та ін.) було звинувачено у викривленні національно-культурної політики та заарештовано.

Доведено, що постанови ЦК ВКП (б) та РНК СРСР (“Про загальне обов'язкове початкове навчання”, 1930; “Про загальне обов'язкове навчання”, 1930; “Про початкову і середню школу”, 1931; “Про навчальні програми та режим у початковій і середній школі”, 1932 та ін.) та Наркомосів РСФРР і УСРР “Уніфікація програм і підручників з низки дисциплін у школах РСФРР і УСРР” (1933) закріпили уніфікацію системи шкільної освіти УСРР і забезпечили створення єдиних вимог щодо побудови навчально-виховного процесу на всій території СРСР. Відтоді припиняється законотворча діяльність Наркомосу УСРР і розпочинається процес дублювання загальносоюзних нормативно-правових документів, що й визначили подальший розвиток шкільної освіти в Україні.

ВИСНОВКИ

Системний аналіз організаційно-педагогічних засад діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти у визначених хронологічних межах на основі архівних та опублікованих джерел дає підстави для таких висновків:

1. Історіографічний пошук показав, що організаційно-педагогічні засади діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти в 1919 - на початку 30-х років ХХ ст. як окрема історико-педагогічна проблема цілісно не досліджувались. Однак учені з історії педагогіки, історії України, державного управління більшою чи меншою мірою висвітлювали діяльність Наркомосу УСРР у контексті досліджуваних ними проблем розвитку освіти. Тривалий час об'єктивне вивчення окресленої проблеми певною мірою було обмежене з ідеологічних міркувань. Лише в незалежній Україні вивчення досвіду діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти у визначених хронологічних межах стало цілеспрямованим.

2. Ретроспективний і системний аналіз структури та напрямів діяльності Наркомосу УСРР у 1919 - на початку 30-х років ХХ ст. свідчить про те, що вони змінювалися в контексті соціально-економічних, суспільно-політичних та педагогічних чинників. Установлено, що Наркомос УСРР був не лише реалізатором, а й фундатором державної освітньої політики.

Аналіз ґенези структури Наркомосу УСРР дає підстави стверджувати про його пошуки нових форм і методів управління освітою в руслі розбудови радянської держави (від орієнтування на систему управління освітою і діяльності РСФРР до самостійного та відносно незалежного функціонування, до цілковитої підпорядкованості загальносоюзному центру відповідно до вимог командно-адміністративної системи). З'ясовано, що Наркомос УСРР, очолюваний народними комісарами освіти, підпорядковувався Раді народних комісарів, яка діяла під контролем ЦК КП (б) України. На початковому етапі діяльності керівного органу освіти (1919-1925) до його структури входили такі підструктури: колегія, секретаріат, головні комітети та ін. Перехід на триступеневу систему управління в 1925 р. зумовив реорганізацію головних комітетів Наркомосу УСРР в управління, що сприяло поглибленню й активізації навчально-методичних заходів у галузі шкільної освіти та забезпечило максимальну єдність у керівництві справою народної освіти в УСРР. Організація структури Наркомосу УСРР у 1930 р. характеризувалася утворенням секторів (планування, методичного, соціального виховання, масової комуністичної освіти, нацменшин та ін.), діяльність яких здійснювалася в умовах посилення загальносоюзного тиску та партійно-радянської регламентації.

Доведено, що в цілому діяльність керівного органу освіти підпорядковувалася стратегічній меті - створенню нової оригінальної національно орієнтованої системи шкільної освіти на марксистських і класових засадах. Установлено, що її реалізацію забезпечували основні напрями діяльності Наркомосу УСРР у галузі шкільної освіти: боротьба з дитячою безпритульністю; розробка та упровадження нової структури шкільної системи, в основі якої були соціальне виховання і професійна школа; розробка змісту шкільної освіти та пошук нових форм організації навчально-виховного процесу; українізація шкільної системи; організація освіти національних меншин щодо їхнього забезпечення навчання рідною мовою; задоволення потреб школи підручниками, навчальними посібниками та іншою літературою; підготовка педагогічних кадрів для нової системи шкільної освіти; фінансування та матеріально-технічне забезпечення навчальних закладів. На початку 30-х років у контексті уніфікації системи шкільної освіти УСРР за російським зразком змінилися й напрями діяльності Наркомосу УСРР.

3. Здійснений аналіз суті та особливостей запровадження української радянської моделі шкільної освіти засвідчив, що Наркомос УСРР побудував нову за структурою, змістом, організацією і методами навчання систему шкільної освіти. Відмовившись від реформування шкільної освіти за зразком РСФРР, він спрямував свою діяльність на розробку та запровадження оригінальної української радянської системи шкільної освіти: соціальне виховання дітей 4-15 років (дитячий будинок) та єдина трудова монотехнічна семирічна школа. Після закінчення І обов'язкового концентру (4 роки для учнів 8-12 років) навчання можна було продовжити на ІІ концентрі (3 роки для школярів 12-15 років, це могли бути семирічки, чотири- і трирічки) або в 4-річних школах сільської молоді (ШСМ), фабрично-заводських школах (ФЗШ) чи робітничої молоді (ФЗУ) для здобуття загальної та спеціальної професійної освіти. Після закінчення семирічки надавалося право здобути вищу освіту у 3-річних професійних школах, технікумах та інститутах відповідно до певної галузі народного господарства.

З'ясовано, що у структурі шкільної освіти домінували ті чи інші її типи відповідно до соціально-економічних та педагогічних змін, а саме: до 1924 р. - дитячий будинок як осередок освітньо-виховного, медичного й матеріального забезпечення дитини в умовах великої кількості безпритульних; у 1924-1927 рр. - єдина 7-річна трудова школа в умовах згортання НЕПу і потреби у спеціалістах для народного господарства; з 1927 р. - школи сільської молоді (ШСМ), фабрично-заводські школи (ФЗШ) в руслі активізації уніфікаційних процесів.

Установлено, що розроблена відмінна від російської національно орієнтована модель шкільної освіти ґрунтувалася на зарубіжному досвіді, відповідала соціально-економічним запитам суспільства. В її основу лягли принципи єдиної школи, безплатність, національний, трудовий, педоцентричний, професіоналізм (монотехнізм), комуністичний, атеїстичний. Запроваджувалася модель динамічно і планомірно, але в контексті посилення ідеологічного тиску загальносоюзної влади.

4. У процесі дослідження виявлено, що організаційно-педагогічна діяльність Наркомосу УСРР щодо забезпечення навчально-виховного процесу була цілеспрямованою і системною. Зміст шкільної освіти, розроблений відповідними структурними підрозділами, логічно випливав з її мети, завдань і принципів. Тому неминучим було запровадження в 1924/25 н.р. у навчально-виховний процес закладів шкільної освіти (дитячий будинок, трудова школа) комплексної системи навчання (зв'язок навчального процесу із суспільним життям), методологічною основою якої стали розвиток педагогічної науки в Україні та досвід Наркомосу РСФРР.

Установлено, що Наркомос УСРР сприяв експериментальним пошукам у галузі шкільної освіти, зокрема щодо комплексної системи навчання (розробка нових комплексних планів і програм; заміна уроку на практичне заняття з учнями; скасування, а пізніше повернення домашніх завдань; запровадження тестування як вимірника навчальних досягнень учнів; застосування нових методів навчання для його індивідуалізації: Дальтон-план, метод проектів та ін.; регулювання тривалості навчального року в школах; створення й видання підручників (розсипні і стабільні) та методичних посібників для закладів шкільної освіти; підготовка і перепідготовка педагогічних кадрів тощо. Уніфікація системи освіти та запровадження політехнічної школи призвели до заміни Наркомосом УСРР цієї системи спочатку комплексно-проектною, згодом - проектною, які поступово витіснили стабільні програми на предметній основі.

Для реалізації національного принципу розвитку шкільної освіти Наркомос УСРР очолив процес її українізації (законодавче забезпечення; запровадження української мови як викладової і як навчального предмета зі збереженням обов'язкового вивчення російської мови; українізація змісту освіти; відкриття українських шкіл; створення відповідних підручників; підготовка педагогічних кадрів тощо). Результатом діяльності Наркомосу УСРР у цій царині стало розширення мережі українських шкіл.

5. Здійснений аналіз змісту й характеру дискусії між Наркомосами УСРР та РСФРР стосовно розбудови шкільної освіти засвідчив, що протягом десятиріччя (1920-1930) наркоми освіти УСРР (Г. Гринько, М. Скрипник, О. Шумський та ін.), українські вчені, освітні діячі (А. Гастєв, А. Зільберштейн, О. Полоцький, Я. Ряппо, В. Ястржембський та ін.) вели постійну полеміку з діячами Наркомосу РСФРР щодо принципів, структури, змісту та організації шкільної освіти в Україні і Росії.