Естетичне виховання учнівської молоді в системі освіти на західноукраїнських землях (друга половина XIX – початок XX ст.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

ГОРОДИСЬКА ВІОЛЕТА ВАСИЛІВНА

УДК 37.0+378.14+37.03

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ

В СИСТЕМІ ОСВІТИ НА ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

(ДР. ПОЛ. XIX - ПОЧ. XX СТ.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Дрогобич - 2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана у Львівському національному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник

доктор педагогічних наук, професор

Васянович Григорій Петрович,

Львівський науково-практичний центр ПТО НАПН України,

відділ гуманітарної освіти, завідувач.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор

Вихрущ Анатолій Володимирович,

Тернопільський національний економічний університет, кафедра психологічних і педагогічних дисциплін, завідувач;

кандидат педагогічних наук, провідний науковий співробітник

Вдович Світлана Михайлівна,

Львівський науково-практичний центр ПТО НАПН України,

відділ гуманітарної освіти, старший науковий співробітник.

Захист дисертації відбудеться 11 жовтня 2011 р. об 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 36.053.01 у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка за адресою: 82100, Львівська обл., м. Дрогобич, вул. Івана Франка, 24, 2-й поверх, к. 20.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (82100, м. Дрогобич, вул. Лесі Українки, 2).

Автореферат розісланий “9” вересня 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т. І. Пантюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Одним із пріоритетних напрямів гуманітарної освіти є забезпечення естетичного розвитку особистості, високої естетичної освіченості. Сьогодні необхідно осмислити значущість естетичної вихованості особистості, що пов'язано з глобалізаційними процесами в освіті, мистецтві, культурі. Також важливого значення набуває прилучення молоді до естетичної культури, креативної праці, її естетичного виховання. Зацікавлення цією проблемою зростає як у теоретико-методологічному, так і практичному сенсі; актуалізується потреба наукових пошуків вітчизняних дослідників у галузі теорії та практики естетичного виховання. Вихідні концептуальні засади естетичного виховання молоді ґрунтуються на положеннях Національної доктрини розвитку освіти, Державної національної програми “Освіта” (Україна XXI ст.), інших нормативно-правових документах. Так, у руслі виконання завдань Державної національної програми “Освіта” (Україна XXI ст.) були розроблені “Державна комплексна програма естетичного виховання” (автори І. Зязюн, О. Семашко), “Концепція естетичного виховання учнівської молоді в умовах відродження української національної культури”, “Концепція художньо-естетичного виховання учнів у загальноосвітніх навчальних закладах” та ін. Ці важливі теоретико-методологічні документи спрямовано на організацію різновекторної художньо-естетичної діяльності, цінностей вітчизняної та світової культур, пропагування та посилення уваги до естетичного виховання учнів засобами мистецьких дисциплін.

Доцільність формування естетичної вихованості учнів крізь призму мистецтва набуває особливої значущості у сучасних соціокультурних умовах. Нині спостерігається відсутність якісного інформативного та прагматичного контекстів у формуванні естетичного смаку, ідеалу, недостатність емоційно-почуттєвої сфери, низький рівень естетичної культури учнів з одночасним превалюванням еталонів сучасної масової культури, що призводить до зниження естетичних критеріїв особистості. У такій ситуації підвищується відповідальність школи, позашкільних інституцій за формування культуротворчого характеру ціннісних орієнтирів особистості, одним із яких є естетичне виховання.

Актуальність поставленої проблеми зумовлюється й тим, що система цінностей учнівської молоді, яка включає естетичне виховання, ставлення до світу, природи, побуту, літератури, науки, мистецтва, впливає на розвиток культури суспільства.

Проблема естетичного виховання молоді була предметом дослідження педагогічної науки з давніх часів, однак особливої актуальності набула в концепціях та ідеях вітчизняної педагогічної думки наприкінці XIX - поч. XX ст., представлених славетними вченими-педагогами з Галичини, Буковини та Закарпаття. На жаль, досвід вітчизняної педагогіки на західноукраїнських землях цього періоду та втілення її конструктивних положень є недостатньо вивченим. Сьогодні українська педагогічна наука лише на початку переосмислення цього педагогічного досвіду задля проектування оптимальної моделі естетичного виховання та впровадження її у практику вітчизняних навчально-виховних закладів.

У цьому контексті варто зазначити, що у другій пол. XIX - поч. XX ст. естетичне виховання було одним із важливих напрямів національного виховання. Воно, зокрема його естетична складова, було і залишається в центрі уваги українських дослідників минулого і сучасного періодів. Так, В. Верховинець, А. Макаренко, С. Миропольський, В. Сухомлинський наголошували на необхідності створення системи безперервної естетичної освіти й виховання учнівської молоді. Проблеми естетичного виховання як соціокультурного феномену обґрунтовано у дослідженнях українських педагогів Т. Андрущенко, І. Беха, А. Бойка, С. Гончаренка, І. Зязюна, В. Лутай, Л. Масол, Н. Миропольської, О. Рудницької, О. Сухомлинської, Т. Тюльпи, Г. Шевченка, Г. Філіпчука та ін.

Питанням історико-педагогічного аналізу естетичного виховання та гуманізації особистості приділив свої праці В. Бітаєв; теорію і методику естетичного виховання школярів аналізують Д. Джола, А. Щербо; проблеми естетичного виховання учнів розглядають Ю. Тимофієнко, В. Кузьменко; формування естетичних смаків учнівської молоді висвітлює Н. Калашник; розвиток художньо-естетичного виховання учнів у реформаторській педагогіці Галичини характеризує С. Стельмах.

В історико-педагогічних дослідженнях розкрито окремі аспекти проблеми естетичного виховання учнів у досліджуваний період. Зокрема, висвітлення питань виховання у педагогічній пресі на західноукраїнських землях другої половини XIX - поч. XX ст. аналізує І. Мельник; виховний національний ідеал у шкільництві Закарпаття (на матеріалах української педагогічної преси) та окремі питання естетичного виховання розглядає М. Кухта; практику виховувального навчання досліджує С. Золотухіна; естетичне виховання української молоді у процесі співпраці школи, греко-католицької церкви і громадськості у Галичині характеризує І. Мищишин; систему морального у взаємозв'язку з естетичним вихованням учнівської молоді Галичини вивчає Ю. Щербяк.

Зважаючи на попередній історіографічний доробок, соціально-освітню значущість проблеми, недостатнє її вивчення, ми робимо спробу дослідити й узагальнити теоретичні надбання і практичний досвід естетичного виховання учнів у цілісності культури на західноукраїнських теренах досліджуваного періоду.

Актуальність досліджуваної проблеми визначається ще й тим, що питання розвитку естетичного виховання на західноукраїнських землях у другій пол. XIX - поч. XX ст. вивчалися недостатньо, а це, своєю чергою, гальмує використання набутого досвіду минулого для впровадження естетичної освіти у сучасний процес виховання української молоді.

З метою вшанування українських педагогів і діячів освіти Кабінет Міністрів України прийняв спеціальну Постанову № 510 від 20 квітня 1998 р., в якій наголошується на необхідності проведення урочистих педагогічних читань, конференцій, присвячених видатним українським педагогам; дослідження й висвітлення в науково-педагогічній і громадсько-політичній пресі творчої спадщини представників української педагогічної думки, праці яких ще недостатньо представлені в педагогіці.

Аналіз окресленої проблеми дав підставу констатувати відсутність комплексного вивчення історико-педагогічного аналізу теорії та практики естетичного виховання учнівської молоді на західноукраїнських землях (другій пол. XIX - поч. XX ст.).

Недостатнє теоретичне обґрунтування проблеми естетичного виховання в системі освіти вітчизняної педагогіки, відсутність цілісного історико-педагогічного дослідження сутності естетичного виховання, його змісту, форм та методів на західноукраїнських землях (Галичини, Буковини, Закарпаття) зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Естетичне виховання учнівської молоді в системі освіти на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано в межах науково-дослідницької роботи кафедри педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка як складової наукової теми: “Дослідження історії школи, освіти, виховання і педагогічної думки в Україні” (протокол № Н - 164 від 28.03.2000 р.) та кафедри педагогіки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка при розробці теми “Чинники виховання” (протокол № 6 від 22 січня 2002 р.). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Львівського національного університету імені Івана Франка (протокол № 1/4 від 28.04.99 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 23.05.2000 р.).

Мета дослідження - узагальнити теоретичні надбання і практичний досвід естетичного виховання учнівської молоді (др. пол. XIX - поч. XX ст.) на західноукраїнських землях та виявити можливості його творчого використання в сучасних умовах.

Відповідно до мети були поставлені такі завдання дослідження:

1. На основі аналізу історико-педагогічних джерел простежити ґенезу поняття “естетичне виховання”.

2. Обґрунтувати періоди та підходи до визначення сутності і змісту естетичного виховання учнівської молоді у працях західноукраїнських педагогів у досліджуваний період.

3. Дослідити стан та визначити зміст, форми і методи естетичного виховання в системі шкільної освіти та позашкільних інституцій на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.).

4. Визначити перспективні напрями використання досвіду естетичного виховання на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) в сучасній системі української освіти.

Об'єкт дослідження - становлення та розвиток естетичного виховання в історії вітчизняної педагогічної думки др. пол. XIX - поч. XX ст.

Предмет дослідження - зміст, форми та методи естетичного виховання учнівської молоді на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.).

Теоретичну основу дослідження становлять положення, що ґрунтуються на:

- філософії сучасної освіти (Т. Андрущенко, В. Бітаєв, Г. Васянович, І. Зязюн, В. Скотний та ін.);

- історії розвитку вітчизняної педагогіки (Л. Баїк, Л. Березівська, А. Бойко, А. Вихрущ, Д. Герцюк, Т. Завгородня, С. Золотухіна, І. Курляк, М. Левківський, З. Нагачевська, М. Пантюк, В. Гомонай, В. Росул, С. Сірополко, М. Стельмахович, Б. Ступарик, М. Чепіль та ін.);

- теорії і практиці сучасного виховання (І. Бех, О. Вишневський, О. Оніщенко, О. Сухомлинська та ін.);

- основних положеннях естетичного виховання (І. Зязюн, О. Семашко, Л. Масол, Н. Миропольська, О. Рудницька, Г. Шевченко та ін.);

- наукових дослідженнях зарубіжних та вітчизняних учених з проблем естетичного виховання (О. Баумгартен, В. Бутенко, Ґ. Геґель, Н. Калашник, І. Кант, М. Лещенко, А. Лосєв, С. Мельничук, Т. Павлов, Й. Шиллєр, Ф. Шеллінг та ін.).

Для досягнення і реалізації мети і завдань дослідження використано такі методи дослідження: пошуково-бібліографічний - для вивчення архівних та бібліотечних фондів, каталогів, описів, бібліографічних видань; історико-системний, теоретичний та порівняльний - для дослідження передумов становлення і розвитку естетичного виховання на західноукраїнських землях досліджуваного періоду та виявлення основних тенденцій цього процесу; хронологічний, діахронний - для визначення періодизації розвитку означеної проблематики в українській педагогіці; культурологічний - для виявлення культурних процесів у регіонах; метод теоретичного узагальнення - для формулювання висновків і визначення можливостей використання історико-педагогічного досвіду естетичного виховання учнівської молоді в сучасних умовах.

Методологічну основу дослідження становлять положення про діалектичну єдність та взаємозв'язок історії з сьогоденням. Для розв'язання поставлених завдань використано історичний аналіз досліджуваної проблеми, що уможливлює оцінку розвитку, у динаміці: принципи і методи системного підходу до пізнання, які вимагають вивчати явища, факти, процеси у взаємозв'язку з політичною, економічною й соціальною системами; герменевтичний підхід до тлумачення теоретичних праць зарубіжних і вітчизняних педагогів; антропологічний та культурологічний наукові підходи.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1869 - 1939 р. : за вихідний рубіж узято час прийняття державного шкільного закону 14 травня 1869 р., що сприяв поширенню й розвитку ідеї національного, зокрема естетичного виховання; верхня межа дослідження збігається з початком Другої світової війни, яка призвела до суспільно-політичних змін у Європі загалом та західноукраїнських землях зокрема, і стала перешкодою процесу розвитку й реалізації ідей української педагогіки, і з-поміж іншого - естетичного виховання молоді.

Джерельна база дослідження - фонди Центрального державного історичного архіву м. Львів, Державного архіву Львівської області, Центральної наукової бібліотеки НАН України імені В. І. Вернадського, Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника НАН України, Львівського національного університету імені Івана Франка, Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка; монографії та публікації педагогів досліджуваного періоду; історична, філософська, навчально-методична література, звіти, хроніки, навчальні плани, програми, підручники (др. пол. XIX - поч. XX ст.); сучасна науково-педагогічна та історична періодика, нормативні документи, педагогічна література вітчизняних і зарубіжних авторів з питань естетичного виховання, а також вітчизняні державні документи щодо розвитку освіти в Україні; монографії, дисертації, автореферати, збірники наукових праць, довідково-бібліографічна література тощо.

Наукова новизна та теоретична значущість дисертації полягає у тому, що:

- вперше в історико-педагогічній науці здійснено цілісний аналіз розвитку естетичного виховання учнівської молоді в системі освіти на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.);

- виокремлено періоди та підходи до вивчення процесу розвитку естетичного виховання учнівської молоді на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.);

- виявлено особливості та тенденції діяльності західноукраїнських освітніх діячів у царині естетичного виховання досліджуваного періоду;

- визначено зміст, форми й методи естетичного виховання в системі шкільної освіти та позашкільних інституцій в означену добу;

- подальшого розвитку набули перспективні напрями використання досвіду естетичного виховання на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) в сучасній системі української освіти.

Практична значущість дослідження полягає у тому, що його результати й висновки можуть бути використані в навчально-виховному процесі загальноосвітніх середніх і вищих педагогічних навчальних закладів, при плануванні й організації виховної роботи з учнівською та студентською молоддю, а також застосовані вчителями в професійній діяльності, у процесі фахової підготовки майбутніх педагогів до естетико-виховної роботи в школі, під час викладання навчальних дисциплін “Теорія і практика виховної роботи”, “Методика позаурочної діяльності та соціально-виховної роботи в сучасних умовах”, “Історія педагогіки”, “Теоретичні основи педагогіки”, при написанні навчальних і науково-методичних посібників, довідників з історії педагогіки, теорії та методики виховання.

Результати дослідження впроваджено в педагогічний процес Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (акт № 8 від 19. 04. 2011 р.), Львівського науково-практичного центру ПТО НАПН України (акт № 69 а / 11 від 26. 04. 2011 р.), Мелітопольського державного педагогічного університету імені Б. Хмельницького (акт № 16 від 18. 05. 2011 р.), Академії муніципального управління (акт № 9 від 26. 05. 2011 р.), Львівського національного університету імені Івана Франка (акт № 2541 - М від 07. 06. 2011 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дослідження оприлюднено в доповідях і повідомленнях на науково-практичних конференціях: міжнародних - “Мистецька освіта в контексті європейської інтеграції” (Суми, 2004), “Етнос, культура, нація” (Дрогобич, 2008), “Молодіжна політика: проблеми та перспективи” (Дрогобич, 2011); регіональній - “Становлення педагога в умовах трансформації українського суспільства” (Дрогобич, 2011). Матеріали дослідження обговорювалися на науково-методичних семінарах кафедри загальної та соціальної педагогіки Львівського національного університету імені Івана Франка, кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, одержали позитивну оцінку на засіданнях ученої ради соціально-гуманітарного факультету.

Публікації. Зміст і результати дослідження відображено в 12 одноосібних публікаціях, з них - 10 статей у фахових науково-педагогічних виданнях, затверджених ВАК України, 2 - у матеріалах доповідей наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел (364 позиції), з них - 33 архівні документи. Загальний обсяг дисертації становить 264 сторінок, основний зміст викладено на 195 сторінках. Робота містить 31 додаток на 38 сторінках, в т. ч. 7 таблиць.

естетичний виховання учнівський молодь

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, хронологічні межі, аргументовано актуальність і доцільність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи дослідження; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення дисертації; охарактеризовано джерельну базу; відображено апробацію результатів дослідження.

У першому розділі - “Теоретико-методологічні основи розвитку естетичного виховання учнівської молоді” - представлено результати аналізу стану розробленості ґенези поняття “естетичне виховання” в зарубіжній та вітчизняній науці; виділено три періоди до визначення сутності і змісту розвитку поняття “естетичне виховання” учнівської молоді у працях західноукраїнських педагогів у досліджуваний період; виокремлено найістотніші тенденції діяльності західноукраїнських освітніх діячів у царині естетичного виховання; визначено методологічні підходи до процесу естетичного виховання учнівської молоді у досліджуваний період.

Аналіз дефініції “естетичне виховання” засвідчує, що в історико-педагогічній науці воно не набуло однозначного трактування. З'ясовано, що поняття “естетичне виховання” вперше було впроваджено зарубіжними вченими-філософами (І. Кант, Ф. Шеллінг, Й. Шиллер, Ґ. Геґель). До наукового обігу поняття “естетичне виховання” введено німецьким філософом Й. Шиллером у праці (“Листи про естетичне виховання”, 1795), провідною ідеєю якого було визнання пріоритетності мистецтва у житті суспільства.

Упродовж наступних століть поняття “естетичне виховання” набувало різноманітного смислового трактування. У другій половині XIX - на поч. XX ст. термін “естетичне виховання” набував різних тлумачень у поглядах західноєвропейських мислителів (А. Шопенгауер, А. Бергсон, С. Далі та ін.), які скептично сприймали ідею масової естетизації суспільства, наполягаючи на винятковості митців, геніїв, яким талант дано згори. Їхній підхід практично нівелював ідею “естетичного виховання”.

Водночас низка філософів, зокрема марксисти, розробляючи ідею естетичного виховання, вдавалися до іншої крайності, намагаючись звести мистецтво до рівня забезпечення естетичних смаків панівних ідеологічних класів.

Тривалий час поняття “естетичне виховання” трактувалося крізь призму пізнання прекрасного, вміння помічати красу; особлива увага надавалася мистецтву.

У другій пол. XIX - на поч. XX ст. в українській історико-педагогічній науці поняття “естетичне виховання” досліджували вітчизняні педагоги (Г. Ващенко, А. Макаренко, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.), громадські діячі (І. Франко, Леся Українка, М. Шашкевич, Т. Шевченко та ін.). Щодо визначення поняття “естетичне виховання” вчені наголошували на його діяльнісному підході, а особливу увагу приділяли ролі літератури, музики, природи, мистецтва, які розглядали у контексті принципів історизму та народності.

Аналіз джерельної бази дослідження дає підстави стверджувати, що у сучасному розумінні поняття “естетичне виховання” трактується як соціокультурний процес формування в особистості естетичної свідомості (естетичного сприйняття, естетичних почуттів, оцінок, суджень, смаків та ідеалів), естетичних відносин, естетичної діяльності, надання пріоритету ідеї естетичності у всіх вимірах (наукових, мистецьких, культурологічних). Шлях до естетичного виховання полягає у формуванні естетично розвиненої особистості, ознайомленої з найновішими досягненнями літератури, науки, мистецтва, культури, здатної вільно сприймати й оцінювати естетичні зразки, явища, формувати високі почуття та естетичні ідеали. Саме тому метою естетичного виховання є формування гармонійної, всебічно розвиненої особистості з високим рівнем естетичної культури, широкою палітрою почуттів, вмінням розрізняти прекрасне - потворне, піднесене - нице, комічне - трагічне, сформованим естетичним смаком, готовністю до прояву креативності в різних видах діяльності (побут, навколишнє середовище, природа, література, мистецтво, культура тощо).

Дослідження творчої спадщини західноукраїнських педагогів, які в різні історичні періоди нагромадили значний досвід у справі навчання і виховання молоді, є істотним джерелом збагачення теорії та практики національної системи освіти у царині естетичного виховання.

Доведено, що ключові позиції розвитку естетичного виховання на західноукраїнських землях (1869 - 1939) були закладені відповідно до історико-педагогічних періодів, що мають суттєві відмінності. Проведений ретроспективний аналіз історичної, педагогічної, мистецької літератури та вивчення архівних матеріалів уможливив виділити три періоди розвитку естетичного виховання на західноукраїнських землях.

Перший період (1869 - 1900) характеризується становленням і розвитком українського шкільництва, появою низки освітніх та культурних діячів, заснуванням на теренах Західної України культурно-освітніх товариств, громадських організацій, діяльність яких спрямовувалася на обґрунтування мети й завдань національного виховання, одним з напрямів якого був естетичний розвиток особистості.

Другий період (1900 - 1919) - коригування мети і завдань естетичного виховання у поглядах західноукраїнських педагогів, розробка концептуальних засад естетичного виховання, для якого характерні підпорядкованість загальним тенденціям розвитку освіти на західноукраїнських землях, зростання різноманітних впливів на естетичне виховання учнів.

Третьому періоду (1919 - 1939) властиве стрімке поширення й урізноманітнення тлумачень поняття “естетичне виховання”, формування його змісту і виділення структурних компонентів, розробка педагогами нових підходів щодо засобів, методів та форм організації естетичного виховання учнів у навчально-виховних закладах. На основі аналізу наукової літератури з обраної теми стверджуємо, що проблема естетичного виховання учнівської молоді в спадщині західноукраїнських педагогів цілісно, системно не досліджувалася, а вчені-педагоги звертали увагу лише на її окремі аспекти.

На підставі вивчення історико-педагогічного доробку західноукраїнських педагогів зроблено висновок, що у третьому періоді польський, румунський та чехословацький уряди дотримувалися думки щодо створення і поширення мережі нових шкіл, які мали задовольнити потребу суспільства не лише у національному, а й естетичному розвитку учнівської молоді.

В історико-педагогічній спадщині західноукраїнських педагогів міжвоєнного періоду (1919 - 1939) розкрито зміст і завдання естетичного виховання учнівської молоді. Окремі його складові використовувалися просвітниками національного відродження: у Галичині - С. Балеєм, О. Барвінським, І. Бартошевським, Г. Врецьоною, А. Крушельницьким, О. Макарушкою, К. Малицькою, І. Ющишиним, Я. Яремою, Л. Ясінчуком; на Буковині - М. Барановським, С. Воробкевичем, І. Герасимовичем, І. Карбулицьким, О. Поповичем, С. Смаль-Стоцьким, Ю. Федьковичем; у Закарпатті - С. Бочеком, М. Бращайком, А. Волошином, Л. Гайдукевичем, А. Добрянським, О. Духновичем, Н. Муранієм, О. Павловичем, І. Раковським, П. Світликом, Е. Фенциком, А. Штефаном. Сенс та ціннісні орієнтації діяльності західноукраїнських педагогів, їхні погляди на тлумачення естетичного виховання будувалися на розвитку української національної культури, духовних та естетичних здібностях, ідеалах істини, добра, краси, естетичних почуттях. Завданнями естетичного виховання визначено формування естетичної потреби, почуттєво-емоційної сфери учнів (розвитку фантазії, уяви), естетичного смаку, почуття краси, краси українських обрядів, естетичних ідей (правди, добра, краси), бачення краси у житті, природі, пошуку краси у літературі, мистецтві, творчості, навколишньому середовищі, побуті тощо.

Виділено найістотніші тенденції діяльності західноукраїнських освітніх діячів, що виробили теоретичні засади естетичного виховання, які визначалися: процесом відродження освітнього та національно-культурного рівня суспільства; рівнем національної свідомості; культурою народів; відбудовою української обрядовості; обґрунтуванням мети і завдань естетичного виховання, його змісту, форм та методів до пошуку ефективних шляхів розв'язання нагальних проблем естетичного виховання учнівської молоді; еволюційним шляхом, який полягав у національно-культурному збагаченні учнів; розвитку різних форм естетичного виховання; творчій естетико-виховній діяльності.

Виявлено, що сутність і зміст естетичного виховання учнівської молоді в працях західноукраїнських педагогів досліджуваного періоду посилили культурологічний, діяльнісний та загальнолюдський підходи шляхом створення національної основи, водночас забезпечуючи єдність національного й естетичного виховання. Слід зазначити, що естетичне виховання учнівської молоді є й важливою складовою педагогічного процесу, що потребує глибокого аналізу і подальшого вивчення.

У другому розділі - “Історико-педагогічна сутність і зміст естетичного виховання учнів у Західній Україні (др. пол. XIX - поч. XX ст.)” - висвітлено зміст, форми і методи естетичного виховання учнівської молоді у системі шкільної освіти та позашкільних закладах на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.); виявлено еволюцію змісту підготовки вчителів до керівництва процесом естетичного виховання учнів, запропоновано перспективні напрями використання досвіду естетичного виховання на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) у сучасній системі української освіти.

Доведено, що на розвиток естетичного виховання учнів на західноукраїнських теренах (1869 - 1939) мали вплив різні інститути виховання, такі, як: дошкілля, школа, позашкільні установи, культурно-освітні товариства, громадські організації, учительські товариства та ін. Вони дбали про виховання національно свідомих українських громадян, шанобливого ставлення до національно-естетичних цінностей, естетичних почуттів, смаків, які й були основою естетичного виховання, їх взаємозв'язок стимулює розвиток естетичної освіти в цілому.

З'ясовано, що соціально-економічні та національно-культурні умови на західноукраїнських теренах досліджуваного періоду були підпорядковані панівним державним і освітнім структурам і визначили особливості розвитку естетичного виховання у контексті шкільної освіти: розширення мережі шкіл, предметних та міжпредметних зв'язків залежно від регіону й національного складу, їхніх форм і методів діяльності, пожвавлений інтерес до дисциплін українознавчого спрямування (мови, літератури, мистецтва, культури), фундаментом чого стала розробка концептуальних засад естетичного виховання.

Основними засадами естетичного виховання у системі шкільної освіти на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) були: формування національно-естетичної свідомості (активізація національного виховання шляхом естетичної діяльності школярів), естетичних уявлень, смаків, уподобань учнівської молоді, організація різних форм і методів естетичного виховання тощо.

Форми організації естетичного виховання у системі шкільної освіти в означений період були взаємопов'язаними з гуманітарним, природничо-математичним, художньо-естетичним змістовими компонентами.

Ключовими формами естетичного виховання у системі шкільної освіти були: уроки, бесіди, диспути, екскурсії, колективні творчі справи, конкурси тощо.

До змісту освітніх компонентів та методів організації естетичного виховання на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) входили: українська мова (порівняльний аналіз мовного багатства), релігія (споглядання сакрального мистецтва), каліграфія (навчання красивого стилю письма), географія (пізнання багатства краси світу), природознавство (спостереження, аналіз і порівняння краси природи), історія (пояснення естетичної вартості національної пам'яті народу), математика (навчання естетичної впорядкованості чисел), спів (ілюстрація тембру голосу, навчання інтонувати мелодії пісень), малювання (навчання кольорів, палітри фарб), ручні роботи (навчання практичних навичок володіння будь-яким видом мистецтва), які давали можливість формувати загальну естетичну картину світу, сприяли важливості естетичного компонента в освітньому просторі.

Серед засобів естетичного виховання найбільш поширеними були образотворче (малювання) та декоративно-ужиткове (ручна праця) мистецтва. У процесі викладання дисципліни “Малювання” педагоги пропонували використовувати тему “Пори року”, реалізація якої передбачала розвиток естетичних уявлень учнів та їхнє художньо-естетичне виконання. Вагомого значення надавалося “прикрашаючому” малюванню, завдяки якому розвивалися повага та любов до народного мистецтва, вироблялася здатність виражати у зовнішніх символах внутрішній світ учня. Дидактичний потенціал уроків малювання давав змогу оцінювати відстані, поверхні, об'єми, навчав відшуковувати красу або помічати нице; предмет “Ручні роботи” здійснювався шляхом освоєння народних ремесел - вишивання, ткацтва, килимарства, різьбярства, писанкарства; на основі практичного оволодіння цими видами мистецтва збагачувалася духовність особистості дитини, розвивалася національно-естетична свідомість, формувався естетичний смак, з'являлося прагнення до пізнання і творення краси.

Головними принципами, що визначали процес естетичного виховання учнівської молоді на західноукраїнських землях кінця XIX ст. були: природовідповідності, культуровідповідності, систематичності та послідовності, народності, етнізації, наочності, творчості, зв'язку навчання з життям.

Розвиток індивідуальних здібностей учнів до різних видів естетичної діяльності здійснювався на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) у позашкільних закладах: культурно-освітніх товариствах, клубах, бібліотеках, читальнях, народних будинках, музеях, театрах, молодіжних організаціях тощо. Їхньому виникненню сприяла свідома українська інтелігенція, громадськість, завдяки якій відбувалися розвиток, відродження культури й естетичного виховання загалом.

Доведено, що провідними ідеями естетичного виховання були: формування національно-естетичної свідомості (в української інтелігенції, громадськості й учнівської молоді), розвиток естетичного виховання шляхом створення естетико-освітньо-культурного середовища, поширенням національно-естетичної освітньо-виховної діяльності: вивченням рідної мови, історії свого краю, пам'яток культури та природи, художньо-естетичної творчості (пісенної, театральної), музичного, образотворчого, театрального мистецтв, традицій, звичаїв, обрядів, відродження культури українського народу тощо.

У позашкільних закладах того часу створювався мікроклімат доброти, любові, щирості, приязні, патріотизму, що в комплексі пробуджувало національну свідомість у молоді, формувало естетичні уподобання учнів.

Зміст естетичного виховання учнівської молоді у позашкільних закладах на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) передбачав ознайомлення учнів із творами народної, класичної, сучасної вітчизняної та зарубіжної літератури, репродукціями картин, музики, прищеплення умінь естетичного сприймання, формування навичок образотворчого мистецтва, театрального акторства, ручних робіт, вишивання, фотографування, гри, співу тощо.

Обґрунтовано, що серед пріоритетних форм естетичного виховання учнівської молоді у цих закладах були гуртки: літературні, співу, музичні, хорові, театральні (лялькові та драматичні), Доросту, пластові, січові.

Досліджено, що масовими формами естетичного виховання були концерти, вечори, художні виставки, літературно-художні конкурси, хоровий спів, екскурсії, краєзнавчі прогулянки, походи, змагання з військової справи, ігри, забави тощо. Ефективними у здійсненні естетичного виховання учнів були аматорські театральні гуртки, які через зміст п'єс висвітлювали проблеми тогочасного суспільства, показували величність вчинків, героїчне, трагічне українського народу, що безпосередньо вагомо впливало на формування естетичної вихованості учнів.

З'ясовано, що позашкільні культурно-освітні заклади практикували такі методи естетичного виховання учнівської молоді: показ, розповідь, приклад, ілюстрація, пояснення, інсценізація, бесіда, дискусія, доповідь, споглядання, порівняння, аналіз, участь у доброчинній діяльності тощо. Основними засобами естетичного виховання на західноукраїнських землях вважалися народні свята, участь у збереженні та охороні святинь свого народу, пам'яток історії та культури, рідної мови, літератури, співу, музики, сакрального, образотворчого та театрального мистецтва, ручна праця тощо.

Доведено, що низка позашкільних закладів на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) виконувала не лише культурно-дозвіллєву функцію, а передусім була представлена як організація формування національної свідомості української молоді, в основі діяльністю якої лежав розвиток моделі естетичного виховання.

Підготовка вчителів до керівництва процесом естетичного виховання на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) здійснювалася у навчальних закладах: Ужгородській учительській семінарії, створеній ще у 1797 р., учительських семінаріях Галичини (Львів) та Буковини (Чернівці) (1870). Вони вважалися основними закладами з підготовки вчителів, а саме державні та приватні (чоловічі та жіночі) учительські семінарії, які існували по всій території Західної України до 30-х років XX ст., університети Галичини (Львів - 1784) та Буковини (Чернівці - 1875), приватні семінарійні курси, учительські курси (1920), педагогічні ліцеї (1932), педагогії (1938) у Галичині; педагогічні академії (1930) та педагогічні ліцеї (1938) у Закарпатті тощо.

У другій пол. XIX - поч. XX ст. у навчальних програмах з підготовки вчителів естетичному вихованню педагога не надавалося належної уваги, що спричиняло невисокий рівень підготовки педагогів до керівництва процесом естетичного виховання.

Визначено, що еволюція сутності підготовки вчителів до керівництва процесом естетичного виховання учнів здійснювалася у міжвоєнний період (20 - 30-ті р. XX ст.), поширенням приватних навчальних закладів (учительських семінарій), ліцеїв та педагогій, з широким використанням мистецько-технічного (естетичного) циклу предметів. Зміст підготовки вчителів до керівництва процесом естетичного виховання учнів визначався дисциплінами: української мови, співу, малювання, ручних робіт, жіночих домашніх ремесел, процес вивчення яких спрямовувався на художньо-естетичну діяльність майбутніх педагогів.

У навчально-виховному процесі семінаристів поширеними засобами естетичного виховання виступали декоративно-ужиткове та музичне мистецтво, а у позанавчальній діяльності пріоритетними були гуртки: (хорові, театральні); екскурсії, концерти, театри, виставки, музеї, свята з нагоди урочистих подій тощо.

Перспективними напрямами використання досвіду естетичного виховання на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) в сучасній системі української освіти є розширення змісту шкільної освіти з естетичного виховання учнів: починаючи з 1 і до 11 класу привілейованими мали б стати хореографічне та театральне мистецтво, мультиплікаційне мистецтво у початкових класах, кіномистецтво в основній і старшій школі, етикет (манера поведінки) та естетика (культура мовлення); широке ознайомлення з позашкільною мережею - бібліотеками, оснащеними комп'ютерною технікою, з механізмами пошуку навчально-виховної літератури; музеями, їхніми особливостями із залученням акторів театру, цирку, що зуміють перевтілитися і відтворити стиль епохи; низкою театрів, їхнім мистецтвом; проведенням регіональних та міжрегіональних екскурсій, що допоможе збагатити естетичні уявлення учнів; влаштуванням музичних вечорів-дискотек з представниками вітчизняних гуртів; різноманітними гуртками, молодіжними організаціями, розважально-релаксаційними центрами, дозвіллєвою діяльністю учнів; підготовка вчителів вищих навчальних закладів має ґрунтуватися на формуванні естетичної свідомості, естетичних відносин, естетичної діяльності, естетичної культури особистості студента, наповненням змісту освіти естетичними цінностями тощо.

У третьому розділі - “Особливості естетичного виховання учнівської молоді культурно-освітніми товариствами й церквою” - проаналізовано провідні ідеї та особливості практичної реалізації естетичного виховання учнівської молоді у культурно-освітніх товариствах та Церкві на західноукраїнських землях досліджуваного періоду.

Друга половина ХІХ - поч. ХХ ст. на західноукраїнських землях характеризується періодом заснування та розповсюдження низки культурно-освітніх товариств: “Просвіта” (1868), Літературне товариство ім. Шевченка (1873; з 1892 - Наукове товариство ім. Шевченка), Товариство ім. М. Качковського (1874), “Руське Педагогічне Товариство” (1881; з 1912 - “Українське педагогічне товариство”; з 1926 - “Рідна Школа”), “Товариство наукових викладів ім. П. Могили” (1908) - Галичини; “Руська Бесіда” (1869), “Міщанська Читальня” (1880), “Руский Народний Дім ім. Федьковича” (1884), “Руська Школа” (1887; з 1908 - “Українська Школа”) - Буковини; “Руська Бесіда” (1867), “Просвіта” (1920), “Товариство ім. О. Духновича” (1923) - Закарпаття, діяльність яких передбачала розвиток естетичних уявлень, здібностей, смаків учнів, що здійснювало безпосередній вплив на формування їхньої естетичної вихованості загалом.

Розвиток теорії і практики естетичного виховання на західноукраїнських землях пов'язаний зі складними умовами формування українського суспільства Австро-Угорщини, Польщі, Румунії та Чехословаччини. Завдяки копіткій невгамовній праці інтелігенції, свідомих освітян, педагогів склалися сприятливі умови, хоча водночас й складні для розвитку української культури, освіти та національного виховання. Аналіз джерельної бази засвідчує, що естетичне виховання перебувало під впливом різних політичних течій (русофільство, москвофільство, українофільство), що значним чином гальмувало реалізацію його потенційних можливостей. Для того, щоб усвідомити свою приналежність і виявити національний характер, необхідно було повернутися до історичної канви, народного фольклору, мови, літератури, мистецтва тощо.

Щодо практики естетичного виховання учнівської молоді, то мистецтво проявило себе найвище. Доведено, що у другій половині XIX - поч. XX ст. на західноукраїнських землях відбулося значне культурно-просвітнє й освітньо-виховне зрушення. Виникнення широкого спектру культурно-освітніх товариств засвідчує достатньо авторитетне, змістовне, вагоме значення щодо залучення учнівської молоді до практики естетичного виховання шляхом організації національних свят, їхнього проведення, урочистостями, фестивалями, концертами присвяченими відомим діячам (О. Духнович, М. Драгоманов, О. Кобилянська, В. Корнієнко, І. Котляревський, С. Руданський, І. Франко, Ю. Федькович, Б. Хмельницький, М. Шашкевич, Т. Шевченко та ін.), музично-естетичної діяльності, влаштування музичних й етнографічних вистав, літературно-музичних вечорів, театральної діяльності та інших зовнішніх естетико-виховних робіт (ілюстрацій, декорацій, прикрас тощо). Результатом цієї діяльності стало те, що зміст естетичного виховання учнівської молоді визначався з урахуванням динаміки народного образотворчого, музичного, театрального мистецтва, обізнаності, широкого спектру естетичних почуттів, викликаних мистецтвом.

Проведене нами дослідження засвідчує, що практика естетичного виховання учнів на західноукраїнських теренах (др. пол. XIX - поч. XX ст.) у згадуваних культурно-освітніх товариствах проводилася на основі культурологічних чинників (від традицій до новацій), провідною ідеєю яких був розвиток національного та естетичного компонентів виховання учнівської молоді. Оскільки естетичне виховання передбачає формування естетичних цінностей, що входять до загальної культури, є спільними для більшості зарубіжних народів, то це дає підставу стверджувати, що попри суспільно-політичні, соціально-економічні перешкоди на західноукраїнських теренах об'єднана своєю метою українська інтелігенція виховувала національно свідомих, естетично розвинених громадян у полікультурному середовищі.

Церква на українських землях була і залишається не лише культовою установою, а й відіграє важливу роль у процесі соціалізації людини. Саме навчання і виховання підростаючого покоління, вироблення у молодих людей морально-естетичної моделі поведінки було тією функцією, яку Церква виконувала століттями.

У досліджуваний період Церква зіткнулася з політикою тотальної денаціоналізації українського населення, яка проводилася чужоземними правителями (в австро-угорський період Галичина та Буковина були під владою Австрії, Закарпаття - Угорщини, у міжвоєнний період Галичина під владою Польщі; Буковина - Румунії; Закарпаття - Чехословаччини). Попри все Церква продовжувала залишатися виразником національних інтересів, оберегом від асиміляційної політики урядів чужоземних країн, захисником мови, культури, школи, виховання, моралі, духовності тощо.

Провідні ідеї Церкви у процесі естетичного виховання учнівської молоді на західноукраїнських землях визначалися засобами релігійно-естетичного виховання: сакрального мистецтва, церковного співу, молитов, слухання Літургії, прийняття Святих Тайн (Св. Сповіді та Св. Причастя), читання духовної літератури - надавали відчуття високої одухотвореності та прагнення до досконалості. У процесі навчання предмету “Релігія”, з допомогою релігійних практик, катехитів, духівників у молодої людини формувалися естетичні смаки, уявлення про прекрасне та потворне, піднесене та нице.

Неперевершену цінність для розвитку релігійно-морального та релігійно-естетичного виховання молоді мала низка релігійних товариств, яка почала створюватися на західноукраїнських теренах того часу. Так, у Галичині церковні інституції заснували: “Товариство руських катехитів”, “Скала”, Марійські товариства, на Буковині - “Товариство руських катехитів”, “Товариство українських православних священників” та на початку XX ст. - товариство “Православна академія”, у Закарпатті - товариство “Орел”, згодом “Култура” були тими вогнищами, які не лише пропагували діяння культурно-просвітницького характеру, що займало дозвілля учнівської молоді. Їхня діяльність також була спрямована на розвиток духу релігійності, естетичності й катехизації підростаючого покоління.

ВИСНОВКИ

Аналіз й узагальнення результатів дослідження дають підстави для таких висновків:

1. На основі аналізу стану дослідженості проблеми в історико-педагогічній зарубіжній та вітчизняній науці бракує однозначного підходу до визначення поняття “естетичне виховання”. Зарубіжними вченими (І. Кант, Ф. Шеллінг, Й. Шиллєр, Ґ. Геґель) пильна увага приділялася естетичному вихованню шляхом мистецтва. Вперше введено до наукового обігу поняття “естетичне виховання” німецьким філософом Й. Шиллєром у праці (“Листи про естетичне виховання”, 1795). Провідною ідеєю вченого у дефініції поняття “естетичне виховання” було визнання пріоритету ролі мистецтва у житті суспільства. Упродовж століть західноєвропейські мислителі (А. Шопенгауер, А. Бергсон, С. Далі та ін.) нівелювали ідею естетичного виховання, надаючи винятковості лише митцям, геніям і їхньому таланту.

У другій половині XIX - на поч. XX ст. в українській історико-педагогічній науці поняття “естетичне виховання” аналізувалося вітчизняними педагогами (Г. Ващенко, А. Макаренко, С. Русова, В. Сухомлинський, К. Ушинський та ін.), громадськими діячами (І. Франко, Леся Українка, М. Шашкевич, Т. Шевченко та ін.). Щодо визначення поняття “естетичне виховання” вчені наголошували на його діяльнісному підході, важливого значення надавали таким засобам: літературі, музиці, природі, мистецтву тощо.

З'ясовано, що поняття “естетичне виховання” у сучасному трактуванні - це соціокультурний, системний, творчий процес формування в особистості естетичної свідомості, креативного мислення, естетичних цінностей, високої естетичної культури. З іншого боку, естетичне виховання - це розвиток естетичного сприйняття краси, прагнення до досконалості, надання пріоритету ідеї естетичності у всіх вимірах, формування естетичного потенціалу особистості вмінням диференціювати поліфонічність почуттів і настроїв на прекрасне - потворне, піднесене - нице, комічне - трагічне, естетичне - антиестетичне, недосконале - довершене.

2. У ході наукового пошуку простежено еволюцію поняття “естетичне виховання” у творчому доробку українських освітніх діячів на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.), виокремлено три періоди у становленні та розвитку естетичного виховання, які зумовлені об'єктивними закономірностями суспільно-політичного та національно-культурного розвитку, особливостями української педагогічної думки.

Перший період (1869 - 1900) - поширення ідей національної школи і виховання, в тому числі естетичного як складової загальної педагогіки, становлення поняття “естетичне виховання”.

Другий період (1900 - 1919) - коригування мети і завдань естетичного виховання у поглядах західноукраїнських педагогів, розробка тенденцій діяльності у царині естетичного виховання.

Третій період (1919 - 1939) - розвиток поняття “естетичне виховання”, його наукове обґрунтування і практичне впровадження у навчально-виховний процес.

У теоретичній спадщині західноукраїнських педагогів виділяємо методологічні підходи до визначення сутності і змісту естетичного виховання учнівської молоді: культурологічний, діяльнісний, загальнолюдський. Реалізація естетичних цінностей здійснюється через надання пріоритету ідеї естетичності у житті, прагнення до досконалості у художньо-естетичній діяльності, вміння сприймати красу природи, побуту, мистецтва, формування естетичної культури загалом.

3. Стан та основні засади естетичного виховання у системі шкільної освіти та позашкільних інституцій визначалися проблематикою формування національно-естетичної свідомості, естетичних уявлень, смаків, уподобань учнівської молоді, організації різних форм та методів естетичного виховання.

Зміст естетичного виховання учнів пов'язувався з національним, релігійним, моральним, екологічним, трудовим та іншими напрямами виховання. До змісту шкільних дисциплін входили українська мова, релігія, каліграфія, географія, природознавство, історія, математика, спів, малювання, ручні роботи, які давали змогу долучати учнів до світу краси, розвивати їхній естетичний потенціал.

Основними формами естетичного виховання у системі шкільної освіти були: уроки, бесіди, диспути, екскурсії, колективні творчі справи, конкурси тощо.

Зміст естетичного виховання учнівської молоді у позашкільних закладах на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) передбачав ознайомлення учнів із широкою палітрою творів літератури, музики, репродукціями картин, прищеплення умінь їхнього естетичного сприймання й відтворення, формування навичок образотворчого мистецтва, театрального акторства, ручних робіт, вишивання, фотографування, гри, співу тощо.

Форми організації естетичного виховання учнів у позашкільних закладах тісно пов'язувалися з музичним, театральним, образотворчим мистецтвом та ін.

4. Основними перспективними напрямами використання досвіду естетичного виховання на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) в сучасній системі української освіти є створення естетичного поля освітньо-виховних закладів, надання пріоритету ідеї естетичності у навчально-виховній діяльності, розширення змісту шкільної освіти з естетичного виховання учнів, утворення релаксаційних кутків: ігор, фантазій, кабінетів мистецтва, музеїв творчості; широке ознайомлення з позашкільною мережею, розважально-релаксаційними центрами, дозвіллєвою діяльністю учнів, проведення регіональних та міжрегіональних екскурсій, що допоможе збагатити естетичні уявлення учнів; підготовка вчителів вищих навчальних закладів має ґрунтуватися на формуванні естетичної свідомості, естетичної культури особистості студента, наповненні змісту освіти естетичними цінностями тощо.

5. Вивчення досвіду естетичного виховання учнів у системі освіти на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) переконує, що він є важливим джерелом збагачення теорії та практики навчально-виховного процесу в сучасних умовах, оскільки доцільне використання педагогічних досягнень західноукраїнських освітян, педагогів, культурно-просвітницьких діячів сприятиме перетворенню сучасної школи на такий навчально-освітній заклад, в якому виховуватимуться не лише національні, громадянські, а й морально-естетичні чинники, які здатні примножити духовні й національно-культурні надбання учнівської молоді. Це дає підстави сьогодні поставити питання про використання досвіду естетичного виховання на західноукраїнських землях (др. пол. XIX - поч. XX ст.) в сучасній системі української освіти.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективними напрямами подальших наукових досліджень є вивчення сучасного естетичного досвіду позашкільної діяльності на західноукраїнських землях, порівняльний аналіз змісту, форм і методів естетичного виховання у зарубіжжі та сучасних школах України.

...