Саморегуляція як фактор формування майбутніх вчителів фізичної культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата наук з фізичного виховання та спорту

Саморегуляція як фактор формування майбутніх вчителів фізичної культури

24.00.02 - фізична культура, фізичне виховання різних груп населення

Голенкова ЮЛІЯ ВАЛЕРІЇВНА

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор наук з фізичного виховання і спорту,

професор Ровний Анатолій Степанович,

Харківська державна академія фізичної культури,

завідувач кафедри біологічних основ фізичного виховання і спорту.

Офіційні опоненти:

доктор психологічних наук, професор

Вісковатова Тетяна Павлівна,

Інститут математики, економіки та механіки Одеського національного університету імені І.І.Мечнікова, завідувач кафедри диференціальної і експериментальної психології;

кандидат наук з фізичного виховання та спорту, доцент

Церковна Олена Вікторівна,

Харківський національний університет радіоелектроніки, доцент кафедри фізичного виховання.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність. На сучасному етапі соціально-економічного розвитку України важливим завданням вищої школи є підвищення рівня якості підготовки вчителів і вчителів фізичної культури зокрема.

Професійна діяльність учителя фізичної культури передбачає комплексний вплив педагога на учнів, де він виступає як фахівець, що передає знання та формує вміння і навички, і як особистість. І саме особистісні характеристики педагогічного працівника надзвичайно важливі у підвищенні ефективності виховання і навчання (І.В.Табачек, 2005).

Встановлено, що професійні якості педагога визначають особливості індивідуальної активності, котрі в значній мірі залежать від здатності педагога до саморегуляції (О.Л.Марковець, 2005; Н.Л.Сеньовська, 2008; Н.І.Сидоренко, 2005; О.С.Третяк, 2006). Особливості впливу на процес саморегуляції психічних станів педагогів обумовлюють якість професійної діяльності (Е.А.Клімов, 1996; М.Г.Самойлов, 2009; С.В.Малазонія, 2004). Помічено, що при недостатньому застосуванні методів психічної саморегуляції у вчителів виникає незадоволеність собою і своєю професійною діяльністю (Е.Ф.Зєєр, 1988; Д.Н.Зельдер, 1983; Л.М.Мітіна, 1994).

Спеціальними дослідженнями встановлено, що професійно важливими якостями педагога є здатність до саморегуляції емоцій, гнучкість поведінки, дисциплінованість, витримка, самовладання й уміння швидко змінювати способи впливу на учнів (Т.Ю.Круцевич, 2008; Г.К.Петренко, 2006; А.С.Ровний, 2009; С.І.Савчук, 2002). Причому, не менше значення для ефективності педагогічної діяльності мають такі характерологічні риси, як емпатія, доброта, душевна щедрість, здібність до співпраці з учнями, уміння поставити себе на місце учня (Т.П.Вісковатова, 2007; О.І.Ємець, 2000; Б.М.Шиян, 2006).

У зв'язку з цим стає зрозумілим, що вивчення умов прояву механізмів саморегуляції, а також способів розвитку професійно необхідних регулятивних впливів на психіку і фізичний стан майбутнього вчителя фізичної культури ще в студентські роки, закладає фундамент успіху в цьому виді діяльності. У той же час, як показує аналіз наукової літератури, дана проблема розкрита недостатньо і фрагментарно. Крім того, в теперішній час у системі вищої освіти, і зокрема в навчанні майбутніх учителів, ще мало уваги приділяється формуванню особистісних якостей фахівця і тим більше навчанню прийомам психічної саморегуляції (Є.Д.Бєлова та співавтори, 1993; В.В.Фідельський, 1993).

Недостатня розробка даної проблеми в науковій літературі та її важливе значення для ефективної практичної діяльності вчителя фізичної культури обумовило актуальність проблеми і визначило вибір теми даного дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано згідно Зведеного плану науково-дослідної роботи Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту на 2006-2010 рр. за темою 2.4.1.4.3п «Психологічні, педагогічні і медико-біологічні засоби відновлення працездатності спортсменів в спортивних іграх» (номер державної реєстрації 0106U011989). Роль автора полягає в розробці методики саморегуляції, що може використовуватися для підвищення ефективності навчально-тренувальної діяльності студентів факультету фізичного виховання, які спеціалізуються зі спортивних ігор.

Тема дослідження також є складовою комплексної програми науково-дослідної роботи Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за проблемою «Методологія і методика викладання спеціальних дисциплін у педагогічному навчальному закладі та загальноосвітній школі».

Мета дослідження: розробка й експериментальне обґрунтування необхідності використання методики саморегуляції як фактора удосконалення професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури.

Для реалізації поставленої мети необхідно було вирішити наступні завдання:

1. Проаналізувати уявлення про психічну саморегуляцію та методи її дослідження в сучасній науковій літературі.

2. Визначити значення саморегуляції як фактора професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури.

3. Розробити комплексну методику навчання майбутніх учителів фізичної культури прийомам саморегуляції.

4. Дослідити вплив прийомів саморегуляції на психофізіологічний стан майбутніх учителів фізичної культури.

5. Розкрити значення засвоєння прийомів саморегуляції у підвищенні ефективності навчальної діяльності студентів і професійного становлення вчителів фізичної культури.

Об'єкт дослідження - саморегуляція в професійній підготовці майбутніх вчителів фізичної культури.

Предмет дослідження - формування вмінь і навичок саморегуляції та їх вплив на удосконалення професійної підготовки студентів факультету фізичного виховання.

Методи дослідження. Для визначення регулятивних утворювань особистості та їх змін у процесі навчання засобам саморегуляції використовувались наступні методи:

- теоретичні - аналіз, систематизація і узагальнення науково-методичної літератури та практичного досвіду з проблеми дослідження;

- психолого-педагогічні - спостереження, бесіда, анкетування, психодіагностичне тестування;

- фізіологічні - пульсометрія, статистичний аналіз серцевого ритму, визначення вихідного вегетативного балансу, фізичної працездатності, максимального споживання кисню та комплексна оцінка рівня фізичного здоров'я;

- математичні - статистичний аналіз, метод контент-аналізу.

Обробка отриманих даних і графічна презентація результатів здійснювалася за допомогою пакета комп'ютерних статистичних програм SPSS 13.0 та пакета програм Microsoft Office for Windows.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:

- вперше обґрунтовано необхідність використання прийомів саморегуляції як фактора професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури;

- експериментально перевірено вплив застосування прийомів саморегуляції на психофізіологічний стан і рівень успішності навчання студентів факультету фізичного виховання;

- встановлено доцільність застосування прийомів саморегуляції в процесі професійного удосконалення молодих вчителів фізичної культури;

- доповнено наукову інформацію про можливості використання саморегуляції в оптимізації праці вчителя фізичної культури;

- підтверджено, що особливості процесу саморегуляції психічних станів педагогів обумовлюють якість їхньої професійної діяльності;

- уточнено дані щодо необхідності формування усвідомленої саморегуляції довільної активності майбутніх учителів через створення умов для розвитку і удосконалення особистісних властивостей.

Практичне значення отриманих результатів полягає в наступному:

- широкому використанні методики формування навичок саморегуляції в системі професійної підготовки фахівців фізичної культури і спорту;

- розробці та можливості безпосереднього застосування методики навчання саморегуляції, яка забезпечує оптимізацію праці та профілактику впливу несприятливих психофізичних станів, які виникають у діяльності вчителя фізичної культури;

- використанні рекомендованих методів саморегуляції для протидії стресогенним впливам на особистість вчителя фізичної культури, підвищення ефективності його професійної діяльності.

Практична значущість роботи підтверджується актами впровадження результатів дослідження в навчально-виховний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (від 22.03.2007 р.), Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (від 25.04.2007 р.), Харківської державної академії фізичної культури (від 18.06.2007 р.) та Харківського обласного вищого училища фізичної культури від 22.04.2009 р.

Особистий внесок здобувача полягає у постановці проблеми, мети, завдань дослідження, формуванні наукової новизни, інтерпретації отриманих даних, що дали можливість глибоко вивчити доцільність застосування навичок саморегуляції у системі підготовки фахівців фізичної культури.

Апробація результатів дослідження. Загальні положення дисертації доповідались та обговорювались на Всеукраїнських наукових конференціях «Актуальні проблеми фізкультурної освіти» (Харків, 2005, 2007, 2011), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Фізичне виховання: минуле та сучасність» (Полтава, 2011), на Всеукраїнській науковій конференції «Моделювання складних систем в області механіки людини, фізичного виховання і спорту» (Харків, 2011), на підсумкових науково-практичних конференціях молодих вчених ХНПУ імені Г.С.Сковороди (2005, 2006), а також на розширених засіданнях кафедри теорії та методики фізичного виховання, оздоровчої та лікувальної фізичної культури, музично-ритмічного виховання Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, на розширених засіданнях кафедр педагогіки та психології і біологічних основ фізичної культури і спорту Харківської державної академії фізичної культури.

Публікації. Основні результати дослідження відображені у 9 наукових публікаціях, що відтворюють зміст дисертації, з них 5 опубліковано у спеціалізованих наукових виданнях, затверджених ВАК України (з них 4 одноосібні).

Структура й обсяг дисертації. Робота складається із вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (255 найменувань, з них - 49 іншомовних), методичних рекомендацій і актів упровадження. Зміст дисертації викладено на 207 сторінках. Робота містить 17 малюнків, 39 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, висвітлено особистий внесок автора, відображено сферу апробації та впровадження одержаних результатів, представлено кількість публікацій, структуру і обсяг роботи.

Перший розділ «Розвиток наукових уявлень про психічну саморегуляцію» містить теоретичний аналіз досліджуваної проблеми в науці і практиці. У цьому розділі аналізуються сучасні уявлення про структуру та механізми функціонування саморегуляції. У роботах дослідників наголошується, що різні методи саморегуляції успішно застосовуються в практиці психологічного консультування та психологічної корекції (А.Б.Лєонова, 1988; А.Н.Петров, 1990; В.А.Ядов,1979). Найбільш поширеним являється обґрунтування використання прийомів саморегуляції в різних видах трудової діяльності (А.М.Волков, 1987; Л.П.Гримак, 1989; Є.П.Ильїн, 2000; Н.Л.Сеньовська, 2008). При цьому підкреслюється, що застосування методів саморегуляції позитивно впливає на психоемоційну сферу працівників, прискорює відновлювальні процеси, зменшує стомленість (Є.А.Климов, 1996; А.С.Кузнєцова, 1992; Н.І.Сидоренко, 2005; Н.Б.Стамбулова, 1999; О.С.Третяк, 2006).

Здійснювались також дослідження ролі саморегуляції в спортивній діяльності. Автори цих праць відмічають підвищення рівня тренувального процесу і результативності змагань після використання прийомів та методів саморегуляції (В.І.Воронова, 2008; Н.Л.Височіна, 2010; В.П.Некрасов та співавтори, 1985; І.М.Туревський, 1993; Р.Сінгер, 1982). Слід зазначити, що в більшості досліджень, де мова йдеться про роботу вчителя фізичної культури, як головний фактор розглядається його фізична підготовленість (Н.Ю.Бурлакова, 2000; Л.В.Волков, 1994; О.І.Ємець, 2000; М.В.Карченкова, 2005; Л.П.Сущенко, 2003). При цьому значно менше уваги приділяється аналізу психологічних детермінант успішності його професійної діяльності.

Аналіз специфіки праці вчителя фізичної культури виявив наявність великого психічного напруження, яке спричинене умовами, в яких проходять уроки. Мається на увазі необхідність одночасно утримувати увагу за декількома групами учнів, навантаження на голос, відповідальність за здоров'я та життя учнів та інше. Емоційне напруження, яке існує на уроках фізичної культури, вимагає від вчителя багато нервово-психічної енергії, щоб утримувати порядок у класі чи на спортивному майданчику. Тому особистісні якості вчителя мають вирішальне значення у ступені впливу на вихованців, а вміння регулювати свої психічні процеси для фахівця з фізичної культури має стояти на одному рівні з його фізичною підготовленістю. Бо саме за фахові особистісні якості, перш за все, поважають вчителя з будь-якої дисципліни.

Незважаючи на актуальність і практичну значущість використання методів саморегуляції у професійному становленні вчителя фізичної культури, ці питання на теперішній день не були вирішені, що й зумовило доцільність даного дослідження.

У другому розділі «Методи і організація дослідження» представлені методи дослідження, які використовувались для визначення регулятивних формувань особистості та їх змін у процесі навчання прийомам саморегуляції. саморегуляція вчитель фізичний студент

Методи одержання ретроспективної інформації використовувалися для теоретичного аналізу й узагальнення досвіду використання методів саморегуляції в професійній діяльності вчителя та вчителя фізичної культури зокрема. Основною метою було вивчення сучасного наукового й методичного стану досліджуваної проблеми та пошуку шляхів її вирішення.

Аналіз досліджень, в яких використовувався самоактуалізаційний тест (Л.Я.Гозман та співавтори, 1995), привів до висновку про можливість застосування його кількісних даних в якості показника загального рівня розвитку особистісної саморегуляції. Особливості внутрішньої динаміки самопізнання, регулятивних механізмів цього процесу визначились за допомогою методики вивчення самоставлення (С.Р.Пантілєєв, 1993). Тест сенсожиттєвих орієнтацій (Д.А.Леонтьєв, 1975) використовувався для визначення сенсожиттєвих орієнтацій досліджуваних осіб. З метою аналізу кінетики емоційного стану майбутніх вчителів фізичної культури, а також для виявлення домінування в психіці мобілізуючих або демобілізуючих компонентів користувались методикою «СУПОС-8» (О.Мікшік, 1979). Для визначення впливу саморегулятивних прийомів на здібність досліджуваних керувати своєю психоемоційною сферою була застосована «діагностика рівня емоційного вигоряння» В.В.Бойко. На кожному занятті досліджувані заповняли анкету САН (самопочуття, активність, настрій), яка відображала особливості змін станів у ході виконання вправ на саморегуляцію і дозволяла фіксувати загальний вплив занять на психологічний стан студентів.

Одержання фізіологічних даних про стан досліджуваних осіб здійснювалось внаслідок використання методики визначення статистичного аналізу серцевого ритму (Р.М.Баєвський, 1979). Особливість дії прийомів саморегуляції на фізичну працездатність організму оцінювалось за допомогою тесту PWC₁₇₀. При цьому, було враховано і максимальне споживання кисню, що є одним з головних показників рівня функціонування кардіореспіраторного апарату людини. Рівень фізичного здоров'я студентів ми вимірювали за допомогою експрес-системи оцінки рівня здоров'я, розробленої Г. Апанасенком (1988).

Обробка кількісних даних емпіричних досліджень здійснювалась за допомогою методів математичної статистики з використанням показників варіаційної статистики, кореляційного аналізу.

Дослідження було проведено у чотири етапи впродовж 2004-2009 рр.

Перший етап (2004-2005 рр.) передбачав вивчення, аналіз та узагальнення літературних джерел, які висвітлюють вітчизняний і зарубіжний досвід з питань використання психічної саморегуляції в різних видах діяльності людини, а також навчально-методичної документації вищих педагогічних навчальних закладів. На цьому етапі було сформульовано мету, завдання й предмет та визначено методи дослідження.

Розроблено методику навчання прийомам саморегуляції студентів факультету фізичного виховання з урахуванням специфіки майбутньої професії. Для створення даної методики використовувались спеціальні методи психічної саморегуляції: аутогенне тренування і візуалізація (Д. Грінберг, 2002; М.М.Петров, 1990; І.Г. Шульц, 1985), формування особистості (Л.І. Божович, 1993; Є.П. Ільїн, 2002; І.С. Кон, 1984; А.С.Кузнєцова, 1992; А.Б.Лєонова, 1987; Д.О.Леонтьєв, 1993), ефективне педагогічне спілкування (Т.П. Ковальонок, 1995; Л.М. Кроль, 1993). Крім того, застосовувалися групові методи навчання: активне соціально-психологічне навчання (Ю.М.Ємєльянов, 1985), соціально-психологічний тренінг (С.В.Крівцова і соавт., 1994; В.В.Петрусинський, 1994; Г.М. Сартан, 1992; М.В. Цзен і соавт., 1989), групова психотерапія (Б.Д. Карварський, 1990; І.Ялом, 2000).

Здійснено систематизацію та первинне узагальнення виявлених результатів.

Другий етап (2005-2006 рр.) було присвячено навчанню прийомам та методам саморегуляції студентів факультету фізичного виховання Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за розробленою комплексною методикою. Методика включала поетапне засвоєння умінь і навичок саморегуляції психофізіологічних станів спеціально організованих занять. Ці заняття були об'єднані у три блока: перший блок забезпечував оволодіння вміннями саморегуляції психофізіологічних станів і включав чотири етапи: 1) вступний; 2) нервово-м'язової релаксації; 3) гетеротренінгу; 4) аутотренінгу; другий блок було присвячено діям саморегуляції педагогічного спілкування; третій блок об'єднав уявлення про особистість і прийоми формування особистісних якостей.

У процесі оволодіння студентами методами та прийомами саморегуляції проводилось емпіричне обстеження, з метою виявлення впливу тренінгових занять на рівень психоемоційного стану та опірності до дії психотравмуючих факторів у майбутніх учителів фізичної культури (САН, сенсожиттєвих орієнтацій, емоційного вигорання, рівня самовідношення, мобілізуючих та демобілізуючих компонентів); на окремі фізіологічні показники (ЧСС, АТ, ЖЄЛ). Було визначено вихідний стан фізичного здоров'я досліджуваних.

Третій етап (2006-2008 рр.) передбачав продовження спостережень за динамікою психофізіологічних показників досліджуваних у процесі засвоєння прийомів саморегуляції. Було визначено якість навчальної діяльності студентів за перший та другий семестр, а також їх фізичний стан наприкінці навчального року. Для визначення ефективності використання методів і прийомів саморегуляції у професійній діяльності були обстежені молоді вчителі фізичної культури.

Четвертий етап (2008-2009 рр.) включав математичну обробку, аналіз та інтерпретацію одержаних у результаті педагогічного експерименту даних, підведення підсумків. На цьому ж етапі було сформульовано загальні висновки та рекомендації дослідження, окреслено перспективні напрямки подальшої дослідної роботи.

В дослідженні взяли участь 164 студента IV курсу факультету фізичного виховання Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди обох статей в віці від 20 до 22 років. Їх було поділено на дві групи: експериментальну, в яку ввійшло 82 студента (20 жінок, 62 чоловіків), і контрольну, в якій також було 82 особи (серед них 18 жінок і 64 чоловіка). В експериментах також приймали участь 40 молодих випускників факультету фізичного виховання ХНПУ імені Г.С.Сковороди, які теж були поділені: на експериментальну групу - це особи, які засвоїли та використовували методи саморегуляції в своїй діяльності, та на контрольну - це вчителі, які не користувались прийомами саморегуляції.

В третьому розділі «Методика застосування прийомів саморегуляції в процесі підготовки майбутніх учителів фізичної культури» наводяться дані про особливості методики навчання методам саморегуляції з обов'язковим урахуванням особливостей професійної діяльності вчителів фізичної культури. На початку дослідження припускалося, що ефектом занять з теоретичної підготовки було формування у особистості більш адекватних уявлень про себе, позитивного самовідношення, самосприйняття. Далі майбутні фахівці засвоювали практичні навички та вміння з пропонованих їм методах саморегуляції. Ці заняття були об'єднані у три блока:

- перший блок забезпечував оволодіння вміннями саморегуляції психофізіологічних станів;

- другий блок був присвячений діям саморегуляції педагогічного спілкування;

- третій блок припускав засвоєння способів саморегуляції особистісних властивостей.

Найбільш тривалим було навчання студентів прийомам саморегуляції станів. Результатом засвоєння знань цього блоку студентами повинно було стати формування умінь регулювати поточний психофізіологічний стан, породжувати стан спокою і адекватної мобілізації.

За суб'єктивні показники стану випробовуваних було взято оцінки самопочуття, активності, настрою (САН), що розглядались відповідно до етапів навчання діям з саморегуляції станів.

Проведені дослідження показують, що оволодіння прийомами саморегуляції перш за все впливають на підвищення рівня активності і самопочуття (рис.1).



Рис.1. Показники самопочуття, активності, настрою досліджуваних осіб на різних етапах навчання до і після занять у експериментальній групі

На першому і другому етапах навчання в експериментальній групі не спостерігалося достовірних змін суб'єктивних оцінок стану САН, оскільки в цей період випробовувані оволодівали методикою нервово-м'язової релаксації. Не відбулось і значущих фізіологічних змін, оскільки частота серцевих скорочень практично не змінювалася (р>0,05).

На третьому етапі спостерігалось підвищення рівня показників самопочуття на 18,4%, настрою на 3,8%. Також відмічено вірогідне зниження частоти серцевих скорочень на 1,1%, як наслідок втілення установ керівника гетеротренінгу та прояву усвідомленості виконання дій.

На четвертому етапі навчання, що полягав у оволодінні навичками аутотренінгу, відбувається статистично значуще збільшення оцінок самопочуття на 20%, настрою на 1,3% і показників за шкалою активності на 19,2%.

Зовсім інша картина спостерігалась в контрольній групі. Бали показника самопочуття, отримані наприкінці третього та четвертого етапів, виявилися значно нижчими, ніж на початку цих етапів. Статистична обробка різниці між цими показниками засвідчила погіршення самопочуття в кінці третього етапу на 7,5%, наприкінці четвертого - на 7,7% (рис.2).



Рис. 2. Показники самопочуття, активності, настрою досліджуваних осіб на різних етапах навчання до і після занять у контрольній групі

У четвертому розділі «Експериментальне обґрунтування ефективності застосування прийомів саморегуляції в процесі підготовки майбутніх учителів фізичної культури» всі досліджувані були поділені на підгрупи з високим, середнім та низьким рівнем самоактуалізації, які відрізнялись за кількісними та якісними показниками регулятивних компонентів особистості і різною направленістю цих показників у процесі навчання.

В експериментальній групі було виявлено 19 осіб (23,17%) з високим рівнем самоактуалізації, а в контрольній групі - 18 осіб (22%). Для досліджуваних підгрупи з високими показниками самоактуалізації характерний високий рівень розвитку уявлень про себе, позитивне відношення, внутрішній локус контроль, опір на внутрішні цінності, які у сукупності дозволяють зробити висновок про високий рівень сформованості функціональних елементів структури процесу особистісної регуляції активності.

З середнім рівнем самоактуалізації в експериментальній групі виявилено 51 особу (62,2%), а в контрольній - 54 особи (65,85%). Досліджуваним підгрупи з середнім рівнем самоактуалізації притаманна схильність до самозвинувачення, висока внутрішня конфліктність і подвійність самовідношення. Внаслідок засвоєння методів саморегуляції у студентів експериментальної групи знизились показники самозвинувачення і збільшились дані щирості самосприйняття і відвертості.

Студенти, які віднесені до третьої підгрупи, тобто з низьким рівнем самоактуалізації, мали низький розвиток регулятивних формувань, низький рівень сформованості уявлень про себе і зовнішній локус контролю. Кількість студентів за таким рівнем показника в експериментальній та контрольній групі склала відповідно 12 і 10 осіб (14,63% і 12,2%). Використана ними система саморегуляції забезпечила їм можливість переконатись в здібності свідомо керувати своєю діяльністю і станом, що підтверджується підвищенням їх суб'єктивних оцінок після проведеного курсу навчання саморегуляції.

Відомо, що впродовж навчального року у студентів накопичується стомленість, а компоненти, які здатні мобілізувати психіку, зменшують психічний неспокій, пригніченість, в'ялість, при цьому спостерігається зниження страху і тривоги. Визначення дії і взаємовідношення мобілізуючих і демобілізуючих компонентів психіки досліджуваних осіб виконувалось з використанням методики «СУПОС-8».

Одержані дані свідчать про те, що в групі студентів, які засвоїли і використовували прийоми саморегуляції, домінуючим були мобілізуючі компоненти психіки. Так, якщо на початку навчального року у студентів обох груп кількість балів як мобілізуючих, так і демобілізуючих компонентів психіки була приблизно рівною, то під кінець дослідження у студентів експериментальної групи показники мобілізуючих компонентів зросли від 62,36 до 77,74 балів (t=2,01; р<0,05), а демобілізуючих - зменшились від 37,68 до 22,33 балів (t=2,15; р<0,05).

Водночас у групі контролю, навпаки, кількість мобілізуючих компонентів психіки знизилась з 60,9 до 45,69 балів (t=2,13; р<0,05), а демобілізуючих зросла від 39,03 до 54,33 балів (t=2,08; р<0,05). Тобто, використання прийомів саморегуляції студентами експериментальної групи дало їм можливість збільшити прояв компонентів, які мобілізують психіку, і забезпечити психічний спокій, почуття сили і енергії, та прагнення до дії.

В роботі вчителя фізичної культури необхідність управляти своєю психоемоційною сферою сумніву не викликає. Використовуючи методику діагностики рівня емоційного вигорання, ми виявляли уміння досліджуваних регулювати прояви своїх емоцій і протистояти дії стресогенних факторів. Сума балів за всі показники фази «Напруга» в експериментальній групі зросла на 16,9 бали (p<0,001) і це свідчить про не сформованість цієї фази. У той же час показники сформованості даної фази серед студентів наступні: у 40,2% досліджуваних вона не сформувалася, у 48,7% була на стадії формування, і лише у 11,1% студентів фаза була сформованою. У досліджуваних контрольної групи сума балів за всіма симптомами фази «Напруга» зросла на 40,4 балів (p<0,001), тобто дані симптоми знаходяться в стадії формування. До кінця семестру в контрольній групі студентів фаза, що формується, була у 17,1%, сформована - у 32,9%, а домінуюча - у 50%, тобто половина студентів до цього часу були схильні до психічної напруги. Загальна сума балів за фазу «Резистенція» зросла в експериментальній групі на 4,3 бали (p<0,05), а в контрольній на 26,1 балів (p<0,001). Аналіз цих результатів показав, що в контрольній групі ця фаза стала формуватися, а в експериментальній так і залишилась не сформованою. До кінця семестру у 19,5% студентів контрольної групі була на стадії формування, а сформована повністю - у 42,7% і в домінуючому положенні знаходиться у 37,8%. У студентів експериментальної групи кількісні показники інші: у 31,7% фаза «Резистенція» не сформувалася взагалі, у 56,0% ? вона була на стадії формування, а у 12,3% ? сформована повністю.

Показники симптомів фази «Виснаження» в експериментальній групі також зросли в середньому на 9,3 балів (p<0,005), та стали такими, що формуються. Загальна сума балів за симптоми «вигорання» показала, що на кінець експерименту в контрольній групі ця фаза була в стадії формування, а в експериментальній так і залишилася не сформованою. В кінці дослідження в експериментальній групі у 13,4% студентів ця фаза була не сформована, у 64,6% тільки формувалася, а у 22% була повністю сформована. Для порівняння кількісні дані в контролі наступні: не сформована фаза у 3,7%, така, що формується, ? у 6,1%, сформована у 37,8% і знаходиться у стадії домінування у 52,4%.

Аналізуючи дані стосовно синдрому вигорання, можна підкреслити, що у більшої частини студентів контрольної групи він сформувався. Це означає виснаження їх емоційної сфери, що сталося в результаті впливу на їх психіку навчальної і спортивної діяльності, а також сімейних, громадських і особистісних чинників. Найбільш часто проявленими симптомами наприкінці семестру стали «тривога і депресія», «переживання психотравмуючих обставин», «емоційно-моральна дезорієнтація» і «емоційний дефіцит». Серед фаз в найбільшій мірі сформованою є фаза «Виснаження».

Використання прийомів і методів саморегуляції студентами експериментальної групи дало змогу їм протистояти психотравмуючим факторам, внаслідок чого практично всі симптоми синдрому емоційного вигорання у них були менш сформовані, ніж в контрольній групі. Психотравмуючі впливи в меншій мірі стосувались їх емоційної сфери, і вони мали менше психосоматичних і психовегетативних порушень.

Домагаючись об'єктивного аналізу впливу саморегуляції на фізіологічні показники організму, ми вивчали початковий вегетативний тонус і використовували статистичний аналіз серцевого ритму. В результаті встановлено, що наприкінці курсу використання методів саморегуляції у студентів експериментальної групи, на відміну від осіб з контрольної групи, в більшій мірі був виражений нормо- (збільшились на 2,5%) та ваготонічний (на 3,6%) вегетативний тонус. При цьому симпатікотонія і гіперсимпатікотонія, які призводять до активізації і посилення серцевих скорочень, знижувались відповідно на 4,9% та 3,7%.

Використання методики аналізу серцевого ритму дало змогу переконатись в тому, що студенти експериментальної групи після використання методів саморегуляції мали збільшення таких показників як мода (Мо) на 0,09 (t=0,4; р>0,05) і варіаційного розмаху (?х) на 0,12 с (t=0,29; p<0,05) при одночасному зниженні показників амплітуди моди (Амо) на 5,41% (t=2,37; p<0,05) та індексу напруги (ІН) на 5,48 (t=1,71; p<0,1). Слід зазначити, що кінетика зміни показників в статистичному ряді серцевого ритму означає домінування парасимпатичного контуру регуляції в роботі серцево-судинної системи, що завжди супроводжується зрівноваженням гуморально-вегетативних впливів в їх регуляції. Вагусний вплив на роботу серця завжди дає можливість більш ефективно здійснювати відновлювальні процеси.

В цій же серії дослідження для з'ясування взаємовідношень між процесами відновлення (як результату використання саморегуляції) та спроможністю до виконання фізичних навантажень, ми визначали у студентів рівень фізичної працездатності до і після курсу саморегуляції за допомогою методики PWC¹⁷⁰. Одержані дані продемонстрували наявність можливості підвищення фізичної працездатності (при рівних навчально-спортивних навантаженнях з особами з групи контролю) за рахунок глибокого та повноцінного відновлення методами саморегуляції. Визначено, що наприкінці курсу використання методів саморегуляції фізична працездатність студентів збільшилась на 13,6% (t=2,26; р<0,05). Про позитивний вплив використання прийомів саморегуляції свідчить і зростання показників максимального споживання кисню на 2,39 л•хв.^-1 (t=2,15; р<0,05).

Застосування прийомів саморегуляції студентами експериментальної групи призвело до підвищення рівня фізичного здоров'я з «середнього» до «вище середнього» як у чоловіків (t=2,1; p<0,05), так і у жінок (t=2,45; p<0,05).

З метою аналізу впливу використання методів саморегуляції на успішність навчальної діяльності студентів досліджувалась динаміка їх навчальних досягнень. Застосування прийомів саморегуляції студентами експериментальної групи сприяло покращенню їхніх екзаменаційних оцінок. Наприклад, при складанні сесії після проведення експерименту оцінку «5» за національною шкалою отримали 19,5% студентів, в той же час як попередню сесію на «5» склали лише 12,3%. А в контрольній групі відбулось зниження кількості студентів, які склали сесію на «відмінно» з 14,6% до 10,9%. 18,3% студентів експериментальної групи склали сесію на оцінку «4» за національною шкалою та за ECTS - В, це на 7,3% більше, ніж за попередню сесію. А 25,6% студентів отримали оцінку «задовільно» (за ECTS - D), що у порівнянні з попередньою сесією менше на 6,1%. Також відбулось зниження незадовільних оцінок на 2,5%. Досліджувані контрольної групи склали сесію гірше, ніж попередню. Відмінних оцінок та оцінок «добре» (ECTS - В) стало менше на 3,7%. Збільшилась кількість студентів, які отримали оцінку «добре» (за ECTS - С), на 7,4% та тих, хто отримав оцінку «незадовільно» на 2,2%.

Тобто, вивчаючи однакові предмети і курси, які читались їм тими ж самими викладачами, студенти контрольної та експериментальної групи показали різну успішність. Виявилось, що використання методів саморегуляції дало їм можливість підвищити рівень мотивації до навчальної діяльності, що дозволило мобілізувати себе на навчання.

З метою перевірки важливості впливу засвоєння і використання методів саморегуляції вчителями фізичної культури для управління своїм психофізичним станом і оптимізації професійної діяльності, було проведено обстеження їх в процесі роботи.

Для цього було сформовано дві групи вчителів, які закінчили Харківський національний педагогічний університет і працюють у загальноосвітніх школах. Серед них двадцять осіб - це вчителі, які в студентські роки засвоїли і використовували в своїй професійній діяльності методи саморегуляції і така ж кількість вчителів фізичної культури, які не використовували методи саморегуляції.

Можливість психологічного захисту досліджених перевірялись за допомогою методики діагностики емоційного вигорання В.В.Бойко. Одержані дані свідчать про те, що більшість симптомів у осіб з основної групи були на стадії формування або зовсім не склались. Водночас від 30% до 50% фахівців з групи контролю мали великі показники за різними фазами емоційного вигорання, що означає слабкість захисних психоемоційних механізмів і підвищену уразливість у них цієї сфери.

Перевірка дії прийомів саморегуляції на мобілізаційні компоненти психіки за допомогою анкети «СУПОС-8» у молодих фахівців показала, що їх використання приводить до домінуючого впливу і кількісного переваження останніх над демобілізаційними компонентами. Так, на початку півріччя у осіб, які засвоїли методи саморегуляції та використовували їх у період навчання в університеті, сумарний показник мобілізуючих компонентів склав 67,24 бала, а в контрольній групі - 59,32 бала. Демобілізуючі компоненти в основній групі склали 32,74 балів, а в контрольній групі вони досягли 40,66 балів. Це свідчить про те, що свою трудову діяльність молоді фахівці досліджуваних груп почали з різного рівня психічної стійкості. Отримані наприкінці навчального року данні показали, що сума мобілізуючих компонентів у тих, хто займався саморегуляцією, за цей період зростає від 67,24 балів до 79,89 балів, а в контрольній групі зменшились з 59,32 до 56,08 балів. У той же час, демобілізуючі компоненти, навпаки, зменшились в експериментальній групі з 32,74 до 20,07 балів, а в контрольній групі збільшились від 40,66 до 43,94 балів.

Тобто, використання методів саморегуляції в практичній діяльності вчителів фізичної культури забезпечує їм оптимізацію психічних функцій, створює умови для прояву психічного спокою, почуття сили і енергії, і, безумовно, на цьому тлі зростає бажання працювати. А у осіб з контрольної групи наприкінці року накопичилось стомлення, зросло психічне занепокоєння, при цьому з'явилось почуття в'ялості, апатії, пригніченості і небажання активно здійснювати свої трудові обов'язки через психічне стомлення.

Позитивну фізіологічну динаміку в механізмах регуляції діяльності серцево-судинної системи у молодих спеціалістів, на тлі використання методів саморегуляції, ми спостерігали за допомогою методики статичного аналізу серцевого ритму. У осіб, які користувались методами саморегуляції, спостерігалось домінування парасимпатичного впливу на процес регуляції роботи серця, тобто як воно, так і судини, працювали у режимі, сприятливому для відновлення їх організму.

Досить показовими були і показники фізичної працездатності вчителів. Виявилось, що застосування методів саморегуляції, викликаючи активізацію відновлювальних процесів, водночас сприяє підвищенню рівня фізичної працездатності молодих спеціалістів та збільшенню максимального споживання кисню. Як відомо, в фізіології спорту така динаміка названих показників однозначно трактується як підвищення рівня резервних можливостей організму: а в нашому дослідженні - це позитивна умова для підвищення ефективності професійної діяльності вчителя фізичної культури.

У п'ятому розділі «Аналіз і обговорення результатів дослідження» представлені результати власних досліджень та порівняння їх з даними наукової літератури У процесі дослідження було отримано дані що доповнили, підтвердили та уточнили існуючу наукову інформацію, а також абсолютно нові.

До нових даних можна віднести обґрунтування необхідності використання прийомів саморегуляції як фактора професійної підготовки майбутніх учителів фізичної культури. У роботі було вперше експериментально перевірено вплив застосування прийомів саморегуляції на психофізіологічний стан і рівень успішності навчання студентів факультету фізичного виховання та встановлено доцільність застосування прийомів саморегуляції в процесі професійного удосконалення молодих вчителів фізичної культури

У результаті проведеного дослідження було доповнено наукові дані О.І.Ємця, 2000; Т.Ю.Круцевич, 2008; Г.К.Петренко, 2006; С.І.Савчук, 2002; Б.М.Шияна, 2006 про необхідність та можливості використання саморегуляції в оптимізації праці вчителя фізичної культури. Цілком підтвердилися припущення цих науковців щодо включення до професійно важливих якостей педагога здатності до саморегуляції емоцій, гнучкості поведінки, дисциплінованості, витримки, самовладання й уміння швидко змінювати способи впливу на учнів.

Підтверджено дані Т.П.Вісковатової, 2007; Е.А.Клімова, 1996 та С.В.Малазонії, 2004 про позитивний вплив прийомів саморегуляції психічних станів педагогів на якість їхньої професійної діяльності та висновки Е.Ф.Зєєр, 1988; Д.Н.Зельдер, 1983; Л.М.Мітіної, 1994 щодо виникнення незадоволеності собою і своєю професійною діяльністю у вчителів які недостатньо застосовують методи психічної саморегуляції.

Уточнено дані О.Л.Марковець, 2005; Н.Л.Сеньовської, 2008; Н.І.Сидоренко, 2005; О.С.Третяк, 2006, щодо необхідності формування усвідомленої саморегуляції довільної активності майбутніх учителів через створення умов для розвитку і удосконалення їхніх особистісних властивостей.

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено обґрунтування впливу на психіку майбутніх учителів фізичної культури використанням прийомів та методів саморегуляції. Визначено, що позитивний вплив цих чинників на психічну стійкість і фізичну працездатність учителів фізичної культури підвищує ефективність їх професійної діяльності.

1. Аналіз наукової, спеціально-методичної літератури та інших джерел свідчить, що за винятком ряду досліджень систематизовані концептуальні уявлення про процеси, механізми і закономірності розвитку психічної саморегуляції відсутні. Доцільною у контексті даної проблеми є розробка теоретичних аспектів саморегуляції в психології праці і спорту, зокрема, в створенні діагностичних методів, що визначають особливості системи саморегуляції вчителів фізичної культури і розробка методів її розвитку та корекції.

2. Виявлено, що проблема саморегуляції в професійній діяльності вчителя фізичної культури прицільно ще не досліджувалася, хоча на необхідності використання прийомів саморегуляції як факторів оптимізації праці спеціалістів в галузі фізичного виховання і спорту наголошувалося неодноразово. Про необхідність використання прийомів саморегуляції свідчить і наявність великої кількості, зумовлених специфікою праці вчителя фізичної культури, чинників що збільшують інтенсивність і напруженість його професійної діяльності.

3. Розроблено методику навчання прийомам саморегуляції студентів факультету фізичного виховання з урахуванням специфіки майбутньої професії. Навчання складалося з трьох взаємозв'язаних методичних блоків: 1) засвоєння прийомів саморегуляції станів, 2) оволодіння саморегулятивними діями, що забезпечують ефективне педагогічне спілкування, 3) засвоєння способів саморегуляції особистісних властивостей. Кожний блок включав теоретичний матеріал, що мав забезпечити необхідну орієнтовну основу та набір індивідуальних завдань і групових вправ, спрямованих на оволодіння уміннями і навичками саморегуляції психічних станів.

4. Проведені дослідження показують, що оволодіння прийомами саморегуляції, перш за все, впливають на підвищення рівня самопочуття, активності й настрою майбутніх учителів фізичної культури. Про це свідчить поліпшення усереднених показників самопочуття досліджуваних експериментальної групи з 5,0 до 6,0 балів (р<0,001), збільшення показників активності з 5,6 до 6,0 балів (р<0,01) та покращення показників настрою з 5,5 до 5,9 балів (р<0,001). В контрольній групі статистично значущого зростання цих показників не було, а спостерігалось навіть деяке їх зниження.

Кореляційний аналіз взаємозв'язку показників САН майбутніх учителів фізичної культури показав, що після придбання навичок саморегуляції спостерігається підвищення зв'язку між показниками самопочуття і настрою, настрою і ЧСС, із середнього до високого, що функціонально закономірно обґрунтовано.

Виявлено, що навчання прийомам саморегуляції супроводжується посиленням процесів рефлексій, поліпшенням усвідомлення і вербалізації відчуттів, станів і думок, що веде до корекції і розвитку особистісних регулятивних психофізіологічних механізмів.

5. Виявлена залежність рівня розвитку особистісної саморегуляції від ступеня самоактуалізації. Для цього досліджуваних було поділено на три підгрупи: з високими, середніми і низькими показниками самоактуалізації. Розроблена методика навчання прийомам саморегуляції допомогла студентам першої підгрупи успішно оволодіти навичками довільної регуляції психофізіологічного стану, привела до змін, що гармонізують структуру системи регулятивних утворень особистості. Внаслідок засвоєння курсу саморегуляції у досліджуваних другої групи відбулося зниження показників самозвинувачення, збільшення щирості самосприйняття і відвертості, а студенти що входили до третьої групи отримали можливість переконатися в здатності свідомо управляти своєю діяльністю і станом, що підтверджується зростанням показників за шкалами опитувальника «Самовідношення» та тесту «Сенсожиттєвих орієнтацій».

6. Аналіз поточного емоційного стану досліджуваних проведений за допомогою анкети «СУПОС-8» показав, що у студентів, які використовували прийоми саморегуляції, кількість мобілізуючих компонентів зросла від 62,36 до 77,74 балів (t=2,01; р<0,05), а демобілізуючих - зменшились від 37,68 до 22,33 балів (t=2,15; р<0,05).У той же час у контрольній групі, навпаки, кількість мобілізуючих компонентів психіки знизилась з 60,9 до 45,69 балів (t=2,13; р<0,05), а демобілізуючих зросла від 39,03 до 54,33 балів (t=2,08; р<0,05).

Оволодіння навичками саморегуляції забезпечило студентам експериментальної групи підвищення опірності до дії психотравмуючих чинників, що було доведено за допомогою методики «Діагностика рівня емоційного вигорання». Так, якщо на початку експерименту майже всі фази емоційного вигорання у досліджуваних контрольної та експериментальної були не сформованими, то наприкінці в контрольній групі студентів фаза «Напруга» виявилася такою, що формується у 17,1%, сформованою - у 32,9%, а домінуючою - у 50%, тоді як в експериментальній у 40,2% досліджуваних вона не сформувалася, у 48,7% була на стадії формування, і лише 11,1% студентів до кінця експерименту випробовували психічну напругу. Фаза «Резистенція» в контрольній групі була на стадії формування у 19,5%, сформована повністю - у 42,7% і в домінуючому положенні знаходилась у 37,8%, а в експериментальній у 31,7% вона не сформувалася взагалі, у 56,0% ? тільки формувалася і у 12,3% була сформованою повністю. Фаза «Виснаження» у 13,4% студентів експериментальної групи була не сформована, у 64,6% тільки формувалася, а у 22% була повністю сформована, тоді як в контрольній не сформованою вона була лише у 3,7%, такою, що формується у 6,1%, сформованою у 37,8% і знаходилася на стадії домінування у 52,4%.

7. Встановлено, що використання методів саморегуляції приводить до незначного збільшення таких компонентів серцевого ритму як мода (Мо) і варіаційний розмах (?х), при суттєвому зменшенні амплітуди моди (Амо) (t=2,37; р<0,05) й індексу напруги регулятивних механізмів (t=1,71; р<0,1). Під впливом прийомів саморегуляції на 8,2% зменшилася кількість студентів, що мають перенапруження регуляторних систем, і на 1,5%, що мають виснаження механізмів регуляції серцево-судинної системи.

Застосування прийомів саморегуляції сприяло зростанню фізичної працездатності на 120,7кгм•хв^-1. (t=2,26; р<0,05) і збільшенню максимального споживання кисню на 2,39 л•хв^-1. (t=2,15; р<0,05), а також підвищенню загальної оцінки рівня фізичного здоров'я з «середнього» до «вище середнього» як у чоловіків на 2,28 балів (t=2,1; p<0,05), так і у жінок на 1,89 балів (t=2,45; p<0,05).

8. Засвоєння та використання прийомів саморегуляції психічних станів сприяло удосконаленню навчальної діяльності студентів. Так, якщо на початку експерименту 11% студентів експериментальної групи вчилися на відмінно, 32,9% ? на добре, то вже наприкінці експерименту відсоток студентів, у яких середня оцінка «відмінно», дорівнював 14,6%, оцінка «добре» ? 43,9%, що було значно краще показників їхніх однокурсників із контрольної групи.

9. Показано, що засвоєння і застосування прийомів саморегуляції у практичній діяльності вчителів фізичної культури забезпечує підвищення стійкості їхньої психоемоційної сфери до дії психотравмуючих чинників. Встановлено, що у молодих фахівців, які засвоїли прийоми саморегуляції, більшість симптомів синдрому «емоційного вигорання» були на стадії формування або зовсім не склалися навіть наприкінці навчального року. Вчителі, що не застосовували прийоми саморегуляції, мали багато симптомів сформованими, а деякі домінуючими. Це свідчить про слабкість захисних психоемоційних механізмів і про підвищену уразливість у них цієї сфери.

Мобілізуючі і демобілізуючі компоненти психіки вчителів фізичної культури, які використовували прийоми саморегуляції, відрізнялися від таких у їхніх колег, що не застосовували у своїй професійній діяльності саморегуляцію. У перших у процесі практичної роботи показники мобілізаційних компонентів збільшувалися, а демобілізаційних зменшувалися. У той же час у інших, навпаки, в процесі професійної діяльності відбувалося зростання демобілізаційних і падіння мобілізаційних показників.

Результати дослідження, безперечно, вказують, що застосування методів саморегуляції позитивно впливає на психічний та функціональний стан майбутніх вчителів фізичної культури і можуть бути використані в системі підготовки фахівців в області фізичної культури та спорту. Однак, проведені дослідження не являються вичерпними. Подальші дослідження повинні бути направлені на вивчення індивідуальних закономірностей взаємозв'язку психічних та функціональних реакцій у процесі адаптації до умов професійної діяльності.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Голенкова Ю.В. Роль саморегуляции в изменении мобилизующих компонентов психики будущих тренеров и педагогов / Ю.В. Голенкова // Слобожанський науково-спортивний вісник: Зб. наук. ст. - Харків: ХДАФК, 2005. - №8. - С.292-293.

2. Голенкова Ю.В. Ефективність застосування методів релаксації в навчально-спортивній діяльності студентів факультету фізичної культури / Ю.В. Голенкова // Теорія та методика фізичного виховання: Зб. наук. пр. - Харків: ОВС, 2005. - №3. - С.19-21.

3. Голенкова Ю.В. Вплив аутогенного тренування на здібність студентів-спортсменів протистояти психотравмуючим факторам / Ю.В. Голенкова // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання та спорту: Зб. наук. пр. - Харків: ХДАДМ, 2005. - №23. - С.8-13.

4. Голенкова Ю.В. Особенности технологии обучения приемам саморегуляции будущих учителей физической культуры / Ю.В. Голенкова // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання та спорту: Зб. наук. пр. - Харків: ХДАДМ, 2006. - № 11. - С.25-28.

5. Голенкова Ю.В. Дослідження ефективності використання саморегуляції при керуванні психічними функціями в практичній діяльності вчителів фізичної культури / Ю.В. Голенкова, А.С. Ровний // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання та спорту: Зб. наук. пр. - Харків: ХДАДМ, 2009. - № 12. - С. 153-156. Здобувачеві належить постановка завдань дослідження, проведення експерименту і підготовка статті до друку.

Тези доповідей

6. Голенкова Ю.В. Вимоги до особистісних якостей майбутніх учителів фізичної культури / Ю.В. Голенкова // Матеріали III науково-практичної конференції молодих учених «Методологія сучасних наукових досліджень». - Харків: ХНПУ, 2006. - Част.2. - С. 10-11.

...