Теорія та практика підготовки батька до виховання дитини в сім’ї (друга половина ХХ – початок ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

УДК 37. 018 - 055. 52 - 055. 1 (043. 3/.5)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ТЕОРІЯ ТА ПРАКТИКА ПІДГОТОВКИ БАТЬКА ДО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ В СІМ'Ї (друга половина XX - поч. XXI ст.)

ХОМИШАК ОКСАНА

БОГДАНІВНА

Дрогобич - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Кемінь Володимир Петрович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, декан факультету романо-германської філології

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член НАПН України Євтух Микола Борисович, Національна академія педагогічних наук України, академік-секретар відділення вищої освіти;

кандидат педагогічних наук, професор Луцик Дмитро Васильович, Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри педагогіки та методики початкового навчання.

Захист відбудеться 12 жовтня 2011 року о 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 36.053.01 у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка: 82100, м. Дрогобич, вул. Івана Франка, 24, 2-й поверх, к. 20.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка за адресою: 82100, м. Дрогобич, вул. Лесі Українки, 2.

Автореферат розісланий «9» вересня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т. І. Пантюк

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. ХХ ст. характеризується значними політичними, ідеологічними, соціально-економічними, правовими і культурно-освітніми трансформаціями, що вплинули на усі сфери життя українського суспільства та підірвали міцне підґрунтя сім'ї як виховного інституту. Упродовж десятиліть виховна стратегія змінювалася відповідно до соціального замовлення та панівної ідеології. Процес становлення й утвердження незалежної Української держави поставив перед сім'єю, суспільством і педагогічною наукою нове завдання - виховання вільної людини. В умовах сьогодення ключова роль у цьому процесі відводиться сім'ї, про що свідчить ціла низка нормативно-правових документів. Зокрема, у Концепції державної сімейної політики звертається увага на те, що відповідальність за утримання і виховання дітей покладено на батьків значно більшою мірою, ніж на державу, і в складних соціально-економічних умовах сім'я стає головною ланкою, здатною витримати будь-які перевантаження, забезпечуючи при цьому психологічну й моральну підтримку молоді. Значущість родини і зацікавленість нею як домінантою у вихованні підростаючого покоління підтверджують Конвенція ООН про права дитини, Конституція України, Державна програма «Освіта» (Україна XXI століття), Національна програма «Діти України» та «Українська родина», «Програма підтримки сім'ї у 2007 - 2010 рр.». У Державній національній програмі «Освіта» визначено завдання сім'ї, згідно з якими батьки постають першими педагогами дитини, що повинні створити умови для повноцінного становлення особистості; забезпечити їй почуття захищеності, рівноваги, довіри; сформувати активне, зацікавлене ставлення до навколишнього світу. Сім'я несе повну відповідальність за розвиток, виховання та навчання дітей.

Успішна реалізація цього завдання можлива тільки за активної участі у виховному процесі і матері, і батька. Утім сучасні соціологічні дослідження фіксують суттєве зменшення ролі батька у вихованні дитини або навіть за його участі, елементи маскулінності у цьому процесі є незначними. Наукою доведено, що зміст сімейного виховання, його завдання, як правило, формуються на основі сімейних традицій, які, на жаль, протягом останніх років зазнають суттєвих катаклізмів. Серед них - збільшення кількості розлучень та позашлюбних дітей, трудова міграція одного із членів сім'ї, слабка економічна основа родини, її нові моделі, девальвація сімейних цінностей на тлі матеріальних тощо. Водночас криза маскулінності у батьківстві зумовлена не тільки соціально-економічними змінами, але й послабленням психолого-педагогічної складової у підготовці батьків до виховання дітей.

Початок ХХІ ст. знаменується переосмисленням авторитарної парадигми виховання та заміною її антиподом - новою демократично-гуманістичною концепцією, що передбачає трактування та сприйняття виховника і вихованця як суб'єктів виховного процесу. А отже, в умовах сьогодення батькові для досягнення суб'єкт-суб'єктних взаємин з дитиною та повноцінної реалізації виховної діяльності необхідні відповідна педагогічна підготовка, чітке окреслення його функцій, а також закріплення у суспільній свідомості нового стереотипу відповідального батьківства. У зв'язку з цим особливого значення набувають наукові дослідження, які ставлять собі за мету розв'язання цієї важливої для суспільства проблеми.

Питання сімейного виховання завжди викликали неабияке зацікавлення філософів, соціологів, психологів, педагогів, письменників, культурно-освітніх діячів як у минулому, так і в умовах сьогодення. Проблема батьківського виховання була у центрі уваги стародавніх мислителів (Конфуцій, Платон, Демокрит, Аристотель, Квінтіліан, Плутарх та ін.).

Велику цінність у царині педагогіки мають погляди на батьківське виховання українських педагогів і культурно-освітніх діячів ХVІІІ - ХХ ст. (О. Духнович, К. Ушинський, Т. Шевченко, І. Франко, С. Русова, Г. Ващенко), які вбачали у материнському вихованні серцевину виховного процесу в українській родині. Доробок західноукраїнських педагогів кінця ХІХ - поч. ХХ ст. (І. Бартошевський, О. Партицький, А. Волошин, А. Животко, Ю. Дзерович, І. Ющишин) є також значним внеском у розробку проблем нашого дослідження.

Перші спроби обґрунтувати й окреслити рівноправну та рівновартісну роль батька у вихованні дитини, визначити її діапазон у вітчизняній педагогічній науці здійснено Г. Сковородою, М. Острогорським, Я. Чепігою, А. Макаренком, В. Сухомлинським. У сучасних наукових дослідженнях (І. Бех, Т. Говорун, М. Євтух, В. Кравець, В. Постовий, М. Стельмахович) вивчаються різні аспекти сімейного виховання.

Однак до сьогоднішнього дня чоловіча складова питання батьківства залишається «білою плямою» у дослідницькому полі, оскільки більшість наукових розвідок з означеної проблеми стосуються здебільшого або обидвох батьків, або матері. Своєю чергою, досліджень, які б вивчали роль батька у виховному процесі, особливо в сучасних умовах, недостатньо.

На історико-антропологічному, макросоціальному рівнях батьківство чоловіка розглядається здебільшого у системі соціальних інститутів і способів трансмісії культури від одного покоління до іншого. На мікросоціальному рівні на перший план виходить вивчення ролі батька в контексті конкретної сім'ї (батько як виховник і вихованець). Кризу батьківства можна розглядати і як аспект кризи сім'ї, і як аспект кризи маскулінності.

Крім теоретичної цінності, вивчення проблеми батьківства має прикладний, соціально-педагогічний аспект. Адже послаблення батьківської функції у сім'ї відбувається саме через зростання безбатьківщини і зменшення кількості батьківських контактів з дітьми у порівнянні з матір'ю, недієздатність та незацікавленість батьків здійснювати виховні функції і, що особливо важливо, - їхня педагогічна некомпетентність.

Усе вищевказане актуалізує проблему підготовки батька до виховної діяльності, що, своєю чергою, зумовило вибір теми нашого дослідження «Теорія та практика підготовки батька до виховання дитини в сім'ї (друга половина XX - поч. XXI ст.)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах тематичного плану кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка «Зміст навчання і виховання в умовах реформування освіти України» (протокол № 15 від 21.12.04). Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №1 від 15.01.2009 року) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 3 від 28. 04. 2009 року).

Об'єктом дослідження є сімейне виховання.

Предмет дослідження - розвиток теорії та практики підготовки батька до виховання дитини в сім'ї (друга половина XX - поч. XXI ст.).

Мета дослідження - розкрити зміст, виявити й проаналізувати основні тенденції розвитку теорії та практики підготовки батька до виховної діяльності (друга половина XX - поч. XXI ст.).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють другу половину XX - поч. XXI ст. Нижня межа дослідження зумовлена як суспільно-політичними (відбудова держави у повоєнний період, розвінчення культу особи), демографічними (зменшення кількості чоловічого населення в країні та збільшення кількості дітей, які втратили батька під час війни), так і освітньо-правовими (закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток системи освіти в СРСР», постанова уряду УРСР «Про дальше розгортання педагогічної пропаганди серед населення Української Радянської Соціалістичної Республіки) обставинами.

Верхня межа дослідження зумовлена трансформацією статево-рольових моделей поведінки в сучасній сім'ї та послабленням маскулінного елементу у виховному процесі.

Завдання дослідження:

· проаналізувати становлення та розвиток теорії і практики підготовки батька до виховання дитини в сім'ї у досліджуваний період;

· розкрити зміст поняття «батьківство» та обґрунтувати його як педагогічну категорію;

· дослідити ґендерну складову виховного процесу в українській сім'ї у другій половині ХХ ст.;

· розробити критерії та рівні сформованості педагогічної культури батька, визначити специфіку батьківсько-дитячих взаємин в умовах повної й неповної сім'ї;

· теоретично обґрунтувати модель підготовки батька до виховної діяльності в сім'ї у сучасних умовах.

Методологічною основою дослідження слугують: теорія наукового пізнання, ідеї про сутність людини, про взаємозалежність та взаємозумовленість соціальних і педагогічних явищ, про зв'язок історії з сучасністю, методологічні принципи єдності свідомості й діяльності, діалектичного співвідношення соціального і біологічного в людині, основні положення гуманістичної педагогіки, психології, ґендерний підхід до формування особистості.

Для розв'язання поставлених завдань використовувався комплекс взаємопов'язаних теоретичних та емпіричних методів дослідження. Теоретичні методи: історико-системний, аналітико-синтетичний та порівняльний - для дослідження проблеми батьківства у сімейному вихованні в контексті історичного розвитку; проблемно-хронологічний - для визначення періодизації розвитку означеної проблематики в українській педагогіці. Крім того, використано низку емпіричних методів - спостереження, анкетування, бесіди.

Наукова новизна полягає у тому, що:

· вперше досліджено підготовку батька до виховання дитини в сім'ї як педагогічну проблему і введено до конгломерату наукових термінів дефініцію поняття «батьківство» з урахуванням маскулінного елементу;

· визначено критерії та рівні педагогічної культури батька на основі результатів соціологічного дослідження, проведеного серед чоловіків;

· встановлено труднощі спілкування батька і дитини шляхом опитування старшокласників у середній загальноосвітній школі, проаналізовано особливості батьківсько-дитячих взаємин в умовах повної й неповної сім'ї;

· розроблено модель підготовки батька до виховної діяльності в сучасних умовах;

· здійснено ґрунтовний аналіз педагогічного забезпечення для досягнення ефективності у процесі підготовки батька до виховання дитини в сім'ї.

Теоретичну основу дослідження складають досягнення педагогіки, психології, соціології, права та інших наук, що розкривають проблеми шлюбно-статевих стосунків, труднощі батьківсько-дитячого спілкування та підготовки чоловіків до виховної діяльності, сучасний стан батьківства і його кризові явища. Підґрунтям для нових ідей, положень та концепцій у нашому дослідженні слугує історико-педагогічна спадщина Київської Русі («Руська Правда» Я. Мудрого, «Повчання» В. Мономаха, «Ізборник» Святослава, «Домострой» Сильвестра). Неабияку цінність має науковий доробок зарубіжних педагогів (Я. А. Коменський, Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо, Й. Г. Песталоцці), у працях яких обґрунтовано принцип природовідповідного виховання дитини в сім'ї крізь призму гуманістичної позиції та актуалізовано питання педагогічної освіти матері, що знаменувало нову віху у педагогічній науці.

Значущим теоретичним матеріалом для нас є великий масив наукових розвідок з проблем маскулінного елементу батьківства за кордоном у другій половині ХХ ст. і на початку ХХІ ст., зокрема у працях таких науковців, як Дж. Дікершайд, Р. Дей, М. Фондел, Ф. Ґолдшайдер, К. Ґроссман, Н. Кабрера, І. Куксі, Дж. Левін, М. Лем, Р. ЛяРосса, В. Маккей, Дж. Міровський, С. Озборн, І. Рендіна, Р. Ронер, С. Росс, С. Теміс-Монда, Л. Зілверштайн, Д. Торн та ін. Теоретичну основу дослідження становлять також праці сучасних українських та російських вчених, які висвітлюють цілу низку проблем, пов'язаних із функціонуванням батька як виховника дитини, зокрема: психологічний аспект батьківського виховання (І. Бех, Л. Божович, В. Бондаровська, М. Боришевський, Н. Власова, Т. Зелінська, І. Кон, І. Кучманич, І. Пушкарук, Ю. Савченко, О. Шукалова та ін.), соціологічний аспект розвитку інституту батьківства (Л. Амджаджін, І. Бестужев-Лада, Т. Гайналь, С. Голод, Т. Гурко, О. Здравомислова, А. Ноур, І. Рибалко, Т. Руденко, В. Сисенко, Л. Слюсар, С. Узун, А. Харчев, Н. Черниш), ґендерний аспект сімейних взаємин (Т. Говорун, В. Кравець, Н. Лавриненко, С. Оксамитна та ін.), правовий аспект виховання дитини в сім'ї (І. Васильківська, В. Ватрас, Н. Градецька П. Полянський), історико-етнографічний аспект функціонування української родини (М. Євтух, О. Кравець, Л. Мелешко, М. Мосіяшенко, А. Пономарьов, М. Стельмахович, Є. Сявавко, М. Ткач, Р. Чмелик,), проблема підготовки молоді до сімейного життя (Т. Веретенко, Н. Гусак, В. Макаров, І. Мачуська, Н. Новікова, М. Феоктисова, І. Шалімова, Т. Яценко та ін.), питання діяльності інституту батьківства та сутності закономірностей взаємодії батьків і дітей (О. Вишневський, О. Докукіна, К. Журба, В. Костів, Р. Овчарова, О. Радул, В. Федяєва, О. Хромова, М. Чепіль, О. Ярошинська та ін.), проблема педагогічної культури батьків (Т. Алексєєнко, І. Гребенніков, З. Кісарчук, Т. Кравченко, Д. Луцик, Л. Повалій, В. Постовий, О. Савченко, В. Титаренко, І. Трубавіна), підготовка школярів та молоді до виконання батьківських і материнських функцій (В. Кравець, В. Бойко, Т. Гурко, О. Кононко та ін.).

Джерельну базу дослідження становлять фонди Центральної наукової бібліотеки НАН України імені В. І. Вернадського, Львівської національної наукової бібліотеки імені Василя Стефаника НАН України, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського, бібліотеки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, нормативно-правові документи України, статистичні дані, історико-педагогічна література, монографії, преса і періодика зазначеного періоду, праці філософів, соціологів, психологів та педагогів, публікації з проблем батьківського виховання у науковій вітчизняній та зарубіжній літературі, електронні ресурси.

Практичну значущість дослідження можуть становити його теоретичні висновки і положення, узагальнений досвід теорії та практики підготовки батька до виховної діяльності в зарубіжній та вітчизняній педагогічній науці, що розкривають ефективні шляхи виховання дитини за допомогою формування його педагогічної культури. Результати дослідження, що знайшли відображення у розробленій програмі курсу «Школа відповідального батьківства» для чоловіків в умовах ЗОШ/ДНЗ, запропонованому курсі «Підготовка юнаків до батьківства» для старшокласників у ЗОШ, методичних рекомендаціях щодо впровадження дисциплін психолого-педагогічного циклу («Батьківська педагогіка», «Психологічні основи виховання дитини в умовах сім'ї») для підготовки майбутніх вчителів ВНЗ педагогічного профілю до взаємодії з чоловіками, можуть бути також використані у системі педагогічної освіти України у роботі вчителів, вихователів, викладачів ВНЗ, спеціалістів соціальних і психологічних служб, медичних установ, громадських об'єднань для організації педагогічного просвітництва серед молоді та удосконалення рівня педагогічної освіти батьків.

Упровадження результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації впроваджено у навчально-виховний процес Київського національного лінгвістичного університету (акт № 1211 - 03 від 23. 06. 2011 р.), Державного вищого навчального закладу «Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (акт № 514 від 30. 05. 2011р.), Львівського національного університету імені Івана Франка (акт № 2737 - Н від 20. 06. 2011 р.), дошкільного навчального закладу № 24 м. Дрогобич (довідка від 04. 04. 2011 р.), Трускавецької середньої загальноосвітньої школи № 3 (акт 53/5 від 06. 04. 2011 р.), Дрогобицької спеціалізованої школи І - ІІІ ступенів № 16 (акт № 0 - 45 від 30. 03. 2011 р.), Підбузької середньої загальноосвітньої школи І - ІІІ ступенів (акт № 125 від 28. 03. 2011 р.).

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертаційного дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях: VІ Міжнародній науково-практичній конференції «Молодіжна політика: проблеми та перспективи» (Дрогобич, 2009 р.), V Міжнародній науково-практичній конференції «Край на научното развитие - 2009» (Софія, 2010 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Опіка і виховання дітей: історія і сучасність» (Дрогобич, 2010 р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції, присвяченій 110-й річниці з дня народження Г. С. Костюка, «Теоретико-методологічні та прикладні аспекти психології особистості» (Кіровоград, 2009 р.), Всеукраїнській науково-практичній інтернет-конференції «Україна наукова» (Київ, 2010 р.). Основні результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти, під час виступів на студентських науково-практичних конференціях, а також міжкафедральному науковому семінарі Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (2008 - 2011 рр.).

Публікації. Результати дослідження відображено в 10 одноосібних публікаціях автора, з них 5 - у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів та загальних висновків, списку використаних джерел (426 найменувань, у тому числі 106 - іноземними мовами), 17 додатків, викладених на 73 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 302 сторінки. Основний текст роботи становить 190 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічну основу, методи і джерела дослідження, його хронологічні межі; сформульовано його наукову новизну, теоретичне і практичне значення; подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження, а також про структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі - «Теоретичні основи підготовки батька до виховання дитини в сім'ї» - розглянуто стан розробленості проблеми в теорії та практиці виховання, розкрито її соціальну значущість в умовах сьогодення. Проаналізовано вплив батька на виховання і розвиток підростаючої особистості, встановлено необхідність балансу елементів фемінності й маскулінності у виховному процесі. Теоретично обґрунтовано підготовку батька до виховної діяльності як педагогічну проблему.

На основі вивчення і узагальнення значного масиву історико-педагогічної, філософської, психологічної та соціологічної літератури встановлено, що батьківство чоловіка не виокремлюється науковцями як педагогічна категорія, а здебільшого трактується як біологічне або соціокультурне явище. Перші спроби дослідити та визначити сутність батьківства здійснено О. Безпалько, І. Братусь, І. Гребенніковим, Г. Лактіоновою, І. Коном, Б. Кочубеєм, В. Кравцем, М. Мід, Р. Овчаровою, І. Рибалко, З. Фройдом.

Як було з'ясовано, ефективність і повноцінність батьківського виховання детермінується низкою факторів: специфічними формами та методами виховання сина (доньки), а не диференційованим підходом до виховання: хлопця виховує батько, а дівчину - мати; позицією й авторитетністю батька в сім'ї; моральним обличчям чоловіка, його загальною культурою; соціальним статусом, успішністю в житті та професійній діяльності; емоційною прив'язаністю батька до дитини, а не біологічною спорідненістю з нею; педагогічною культурою та психологічною готовністю чоловіка до виховання; системою сімейних стосунків і людських відносин. Наслідками дефіциту маскулінного елементу у вихованні дитини є: 1) труднощі хлопчика або дівчинки у статевій ідентифікації (психологічній та соціальній); 2) порушення гармонійного розвитку інтелекту дитини, послаблення математичних, просторових, аналітичних здібностей на тлі вербальних; 3) відсутність навичок у спілкуванні з представниками протилежної статі; 4) негативна установка щодо власного подружнього життя на основі негативного досвіду батьківської сім'ї; 5) негативний вплив на формування моральних і лідерських якостей (відповідальність, відважність, впевненість у собі, дисциплінованість, організованість, самоконтроль, сила волі, самоповага, відповідна самооцінка тощо); 6) надмірна зацікавленість або байдужість до статевого життя у юнацькому/дорослому віці. Відсутність або нестача маскулінного елементу позначається на вихованні сина/доньки неоднозначно, оскільки зумовлюється як специфікою батьківського впливу, так і психологічними особливостями статі дитини. Результати аналізу значущості маскулінного елементу у виховному процесі зумовили визначення сутності поняття «батьківство» у педагогічному контексті. У процесі дослідження встановлено, що чоловік володіє неабияким виховним потенціалом, а гарантом успішної реалізації батьківської функції стає його психолого-педагогічна підготовка.

Вивчення досвіду підготовки батька до виховної діяльності у вітчизняній педагогіці доводить, що питання сімейного виховання як домінанти формування особистості дитини були у центрі уваги культурно-освітніх та громадських діячів, починаючи з часів Київської Русі, та залишалися актуальними і на початку ХХ ст. У радянський період пріоритетність суспільного виховання визначалася ідеологічною складовою, що, своєю чергою, впливало на процес підготовки батьків до виховання дитини в сім'ї на теоретичному і практичному рівнях. Значний інтерес до проблеми батьківства активізувався серед вітчизняних педагогів, психологів та соціологів у другій половині ХХ ст. Водночас за кордоном з'явилася ціла низка теорій виховання батьків: адлерівська (А. Адлер, Р. Дрейкурс), концепція соціального научіння (Б. Скіннер, Дж. Ватсон), теорія чуттєвої комунікації (Т. Гордон), теорія групових консультацій (Х. Джiннота), теорія трансакційного аналізу (Е. Берн, М. Фін, М. К. Холл, М. Джеймс, Д. Джонгвард, Т. Харріс), у яких важлива роль відводилася індивідуальності та неповторності особистості.

Неабияку цінність для розвитку української педагогіки становить педагогічна система підготовки батьків до виховної діяльності В. О. Сухомлинського, який уважав педагогічне невігластво батьків причиною основних недоліків та прогалин у батьківському вихованні й сімейних взаєминах. Розробка й методичне забезпечення програми педагогічного просвітництва батьків, організація педагогічної школи для батьків, активізація педагогічного колективу до ефективної співпраці з ними, введення шкільного предмету «Сім'я, шлюб, любов, діти», видання педагогом енциклопедії для батьків не тільки привернуло увагу громадськості до проблеми батьківства, але й слугувало фундаментом для розгортання педагогічної пропаганди серед населення в УРСР у другій половині ХХ ст.

Із початком розпаду СРСР у педагогічній періодиці та літературі поширилися нові, демократичні погляди науковців на психолого-педагогічну значущість батька як виховника дитини. Питання специфіки батьківського виховного впливу і необхідності гармонійного поєднання елементів фемінності й маскулінності перебувало у центрі уваги таких вчених, як С. Долецький, Н. Іскольдський, Б. Кочубей, Д. Луцик, М. Стельмахович.

В умовах незалежної Української держави сучасна педагогічна наука висвітлює широке коло питань батьківського виховання, а саме: теорії та практики сімейного виховання у зарубіжних країнах, підготовки молоді до сімейного життя, моральний аспект батьківського виховання, виховання дитини в умовах неповної сім'ї, діяльності інституту батьківства, сутності закономірностей взаємодії батьків і дітей, педагогічної культури батьків, підготовки школярів та молоді до виконання батьківських і материнських функцій тощо.

У другому розділі - «Суспільно-педагогічна еволюція ролі батька у вихованні дитини в сім'ї» - проаналізовано практику батьківського виховання в Україні та за кордоном у другій половині ХХ ст.; досліджено роль батька, його функції у радянський період; виявлено низку чинників, які спричинили трансформацію статево-рольових моделей поведінки у радянській сім'ї. Встановлено, що в умовах незалежної Української держави продовжує формуватися новий тип батьківства. Таким чином, з'ясовано, що роль батька у виховному процесі у другій половині ХХ ст. значно еволюціонувала.

Катаклізми, які спричинила війна у житті українського народу в умовах тоталітарного режиму першої половини ХХ ст., зумовили послаблення або ж цілковиту відсутність маскулінного елементу у виховному процесі в українській родині другої половини ХХ ст. Наслідками Другої світової війни стали диспропорція чоловічого і жіночого населення, погіршення демографічного становища та порушення структури сім'ї в УРСР.

У період соціалізму соціальна і сімейна політика радянської влади, її законодавча орієнтація на захист материнства й дитинства, підвищення освітнього рівня населення та педагогічної просвіти батьків лягли в основу суспільно-педагогічної еволюції ролі батька. Помітно трансформувалася структура тогочасної сім'ї, в якій уже з'явилися перші елементи рівноправних відносин подружжя, батьків і дітей. Популяризація міського способу життя, полегшення сімейно-побутового устрою (будівництво житлових комплексів, дошкільних навчальних закладів), з одного боку, зменшили обсяг домашньої роботи чоловіків, а з іншого - підвищили вимоги до них щодо виховання дитини.

Водночас значні кроки у напрямі формування у чоловіків відповідального ставлення до батьківства здійснено В. О. Сухомлинським. Заслугою педагога-новатора стала практика підготовки батьків і молоді до виховання дитини в сім'ї. Теоретично вивчаючи проблеми шкільно-сімейного виховання, йому вдалося розв'язати їх на практиці шляхом заснування педагогічної школи для батьків, що охоплювала батьків учнів різних вікових груп (батьки дітей дошкільного віку; батьки учнів І - ІІІ класів; батьки учнів IV - VIII класів; батьки учнів IX - X класів). Розуміючи що за допомогою формування педагогічної культури батьків можна досягнути високих цілей у навчально-виховному процесі в середній загальноосвітній школі, педагог поставив перед педагогічним колективом низку нелегких завдань: відповідально ставитися до співпраці з дорослими, послідовно і систематично забезпечувати їх педагогічними знаннями відповідно до вікових особливостей дітей, застосовувати різноманітні форми роботи з батьками (масові, групові, індивідуальні) та усіляко підвищувати мотивацію батьків у здобутті педагогічної освіти. Особливу цінність у руслі педагогічної підготовки чоловіків становить практика індивідуальних бесід чоловіка-педагога з батьком, що мала місце у Павлиській середній школі.

З метою формування батьківських і сімейних цінностей, виховання в учнівської молоді моральної готовності до батьківства у Павлиській середній школі, за ініціативи В. О. Сухомлинського, було проведено цикл етичних бесід «Сім'я, шлюб, любов, діти», запроваджено Свято Дівчаток, створено культ Матері. Більше того, педагог вбачав гостру потребу у створенні культу Батька.

Згодом педагогічне просвітництво батьків поширилося і традиційно практикувалося в усіх регіонах УРСР. У країні почали діяти університети педагогічних знань, проводилися педагогічні всеобучі, створювалися консультаційні пункти, кабінети педагогічної освіти, школи для молодих батьків.

Із проголошенням незалежності України турбота й піклування про батьківство чоловіка стали пріоритетом держави й громадськості, свідченням чого є підвищення вимог до реалізації батьківської виховної функції, утвердження ґендерної рівності у всіх сферах життя, педагогічне просвітництво батьків на нормативно-правовому рівні, а також певні зрушення щодо формування стереотипу відповідального батька у суспільній свідомості та послаблення його позиції як авторитарного глави сім'ї.

Простеживши еволюцію ролі батька за кордоном, встановлено, що перехід від авторитарного, інструментального та ізольованого батька-виховника до рівновартісного учасника виховного процесу у багатьох зарубіжних країнах відбувся значно раніше, аніж в Україні, оскільки зумовлювався їхнім демократичним устроєм.

У третьому розділі дисертаційного дослідження - «Підготовка батька до виховання дитини у сім'ї у сучасних умовах» - розроблено критерії та рівні сформованості педагогічної культури батька, проаналізовано специфіку взаємин батька і дитини в умовах повної та неповної сім'ї. З'ясовано роль сучасної ґендерної політики у підготовці батька до виховної діяльності та формуванні його педагогічної культури. Теоретично обґрунтовано педагогічні умови для підготовки батька до виховання дитини, репрезентовано модель реалізації цього процесу на сучасному етапі. Запропоновано авторську програму курсу «Школа відповідального батьківства» для ЗОШ/ДНЗ, введення курсу «Підготовка юнаків до батьківства» для старшокласників у ЗОШ та здійснення підготовки майбутніх вчителів до ефективної співпраці з батьками у педагогічних ВНЗ за допомогою вивчення дисциплін психолого-педагогічного циклу («Батьківська педагогіка», «Психологічні основи виховання дитини в умовах сім'ї»). педагогічний культура батьківський родина

У процесі дослідження нами з'ясовано, що педагогічна культура батька включає такі компоненти: 1) конструктивний; 2) змістовий; 3) мотиваційний. Нами виділено високий, середній і низький рівні педагогічної культури батька. Схематично педагогічну культуру батька можна зобразити так:

Таблиця 1 Критерії та рівні педагогічної культури батька

Результати проведеного соціологічного дослідження серед батьків дітей дошкільного віку та батьків дітей старшого шкільного віку дали змогу визначити рівні педагогічної культури чоловіків у відсотковому відношенні. Із загальної кількості респондентів (736 осіб) 55,5% чоловіків володіють високим рівнем педагогічної культури, 34,5% мають середній рівень і 10 % - низький.

З метою з'ясування особливостей спілкування та взаємин батька і дитини в сучасних родинах було опитано старшокласників (408 осіб) загальноосвітніх шкіл. Опрацювавши результати дослідження, ми встановили, що у більшості сімей батько у виховному процесі присутній лише формально, а батьківсько-дитячі взаємини характеризуються емоційним та духовним відчуженням й залишаються здебільшого авторитарними, що зумовило потребу окреслення моделі демократичних, рівноправних взаємин батька і дитини.

Результати дослідницької роботи лягли в основу розробки моделі підготовки батька до виховання дитини в сім'ї в сучасних умовах, що передбачає фактори макро-, мезо- та мікрорівнів. Cхематичне зображення моделі репрезентовано.

Встановлено, що сім'я є первинним середовищем виховання підростаючої особистості, зокрема у формуванні її уявлень про взаємини чоловіка і дружини, батьків і дітей, стереотипів подружнього життя та батьківства.

Згодом естафету формування особистості дитини переймає дошкільний навчальний заклад, а відтак - середня загальноосвітня школа. Нівелювання морально-етичних, сімейних та батьківських цінностей сучасним соціумом зумовлює потребу підготовки молоді до виконання батьківської виховної функції ще в умовах ЗОШ. За таких обставин доцільними, на нашу думку, є введення та практика шкільного курсу в ЗОШ щодо підготовки старшокласників до батьківства і материнства, а також виховної діяльності у сім'ї в майбутньому, який повинен здійснюватися диференційовано для хлопців і дівчат. Водночас ідеєю формування відповідального ставлення до батьківства у хлопців мають бути пройняті шкільні навчальні дисципліни гуманітарного і природознавчого спрямування.

У процесі нашого дослідження з'ясувалося, що сьогодні взаємодія навчально-виховних закладів (ДНЗ/ЗОШ) з чоловіками-батьками здійснюється формально, оскільки виховання дитини та відвідування батьківських зборів уважається прерогативою матері. Педагогічно ефективним у цьому контексті стає пошук нових форм і методів співпраці освітнього закладу з чоловіками. З цією метою нами запропоновано здійснювати педагогічну підготовку батьків шляхом упровадження курсу «Школа відповідального батьківства» на базі ДНЗ/ЗОШ, який розрахований на батьків дітей різних вікових груп. Першочергове завдання педагогічного колективу - індивідуальний підхід до кожного слухача цього курсу, пошук ефективних шляхів для встановлення первинного контакту з чоловіками та формування довірливих взаємин з ними. Не менш важливими етапами є забезпечення батьків знаннями з педагогіки, психології, фізіології та гігієни, а також контроль, перевірка й оцінювання їх на практиці.

Усе запропоноване вище вказує на необхідність відповідної фахової підготовки майбутніх педагогів до систематичної та комплексної взаємодії з батьками на основі вивчення таких дисциплін, як «Батьківська педагогіка» і «Психологічні основи виховання дитини в умовах сім'ї» у ВНЗ педагогічного профілю.

Педагогічно доцільним у цьому сенсі вважаємо залучення й об'єднання зусиль держави та багатьох ланок суспільства (медичні заклади, соціальні інституції, громадські й релігійні організації) у створенні та проведенні психолого-педагогічних консультацій (тренінги, школи), морально-етичних бесід з батьками, а також організації гармонійної співпраці з чоловіками.

Значну роль у напрямі здійснення педагогічного просвітництва і пропагуванні відповідального батьківства серед чоловічого населення відводимо ЗМІ (преса, телебачення, всесвітня мережа «Інтернет»), закладам культури і мистецтва (театр, кінотеатр, бібліотека тощо).

Нагальною потребою сьогодення є перегляд державної сімейної та соціальної політики і нормативно-правової бази Сімейного кодексу України для підвищення педагогічної компетентності чоловіків, розширення діапазону батьківської ролі в умовах неповної сім'ї, надання їм психолого-педагогічної допомоги, соціальної підтримки та правового захисту.

Для забезпечення цілісності та ефективності процесу підготовки батька до виховання дитини в сім'ї запропоновано модель підготовки батька до виховної діяльності, що вимагає єдності педагогічно цілеспрямованих зусиль з боку як сім'ї, освітніх закладів, громадських і релігійних організацій, медичних установ, соціальних та психологічних служб, ЗМІ, так і законодавчої системи.

ВИСНОВКИ

1. Вивчення та узагальнення історико-педагогічної літератури доводить, що впродовж тривалого часу домінуюча роль у процесі підготовки батька до виховної діяльності належала церкві, яка визначала його змістову опору, що не мала виходити за межі християнської догми. На початку ХХ ст. з приходом радянської влади церкву було цілковито усунено від розв'язання питань шлюбу, сім'ї та батьківства, оскільки виховання молодого покоління стало прерогативою держави. Післявоєнна дійсність другої половини ХХ ст., відображенням якої були руйнація держави, статева диспропорція населення і зростання кількості безбатченків, зумовила інтенсивний розвиток теорії та практики підготовки батька до виконання виховної функції. Відтак питання педагогічної освіти батьків набуло особливої актуальності й обговорювалося на державному рівні, свідченням чого є прийняття низки законів та постанов уряду УРСР. У цей час значущим доробком теорії та практики підготовки батька до виховання дитини стала теоретично розроблена та практично застосована система педагогічної просвіти батьків В. О. Сухомлинського. Утім у радянський період процес підготовки батька до виховної діяльності включав у себе ідеологічну складову. Водночас за кордоном не існувало єдиної концепції виховання батьків. До цього процесу залучалися держава, церква, громадські організації та сім'я. На рубежі ХХ ст. такий підхід був запозичений і почав практикуватися в умовах незалежної Української держави. Сьогодні ідеєю відповідального батьківства пройняті не тільки наукові розвідки українських вчених, а й діяльність освітніх і медичних закладів, громадських організацій, а також законодавство України.

2. Аналіз наукового доробку педагогів, психологів, філософів та соціологів дає підстави стверджувати, що батьківство - це взаємодія чоловіка-виховника і дитини, яка здійснюється на основі його знань, умінь, навичок, батьківських почуттів та якостей стосовно виховання дитини в сім'ї, має на меті забезпечення сприятливих умов для її повноцінного морального, духовного, соціального, розумового і фізичного розвитку й виховання та характеризується здатністю до вдосконалення. Незалежно від віку батько-виховник постає для дитини у таких основних іпостасях: емоційно близький учасник виховного процесу, агент соціалізації та статевої ідентифікації, втілення інтелекту, духовний наставник й авторитетна фігура, захисник та гарант комфорту сина/доньки, еталон маскулінності і моральності. Водночас батьківство впливає на статево-рольову ідентифікацію чоловіка, сприяє його самоствердженню, збагаченню світогляду, підвищенню самооцінки й рівня задоволеності життям. Таким ё чином, батьківство є двостороннім процесом для чоловіка, оскільки під час взаємодії батька і дитини відбувається формування підростаючої особистості (вихованця), а також вдосконалення особистості дорослого (виховника).

3. Детермінантою позиції та діапазону ролі батька у вихованні дитини у сім'ї на різних історичних етапах розвитку українського соціуму був тип внутрішньосімейних стосунків і притаманні йому статево-рольові моделі поведінки, що формувалися під впливом цілої низки факторів: історичного, соціально-економічного, політичного, ідеологічного, культурного, релігійного та правового. Ці чинники впливали на еволюцію ролі батька, шлях якої від авторитарного, інструментального та дистантного до активного, рівноправного й компетентного учасника виховного процесу був досить складним. Як свідчить історія сімейного виховання, упродовж тривалого часу українська виховна традиція дотримувалася усталеної форми та залишалася незмінною, а починаючи вже з XX ст. динамічно змінюється як у зовнішніх проявах, так і в змістовому наповненні аж до сьогодення.

Поворот до нового типу відповідального батьківства спостерігаємо у 70 - 80-х рр. ХХ ст., коли в батькові почали вбачати забутого учасника виховного процесу, і виникла потреба педагогічної освіти та навчання чоловіків батьківству. У радянський період основний акцент було зроблено на забезпеченні батьків педагогічними знаннями шляхом співпраці дорослих з освітніми закладами. Натомість у сучасних умовах у незалежній Українській державі поширеною стає практика підготовки чоловіків до батьківства заздалегідь, до народження дитини, у так званих тато-школах, що діють на базі медичних закладів, пологових будинків та громадських організацій у багатьох великих містах України, утворюючи в такий спосіб всеукраїнську національну мережу. Стратегічним завданням модерної тато-школи є не тільки навчання чоловіків основ батьківства, а й передовсім сприяння встановленню первинного тісного емоційного контакту між батьком і дитиною під час пологів. З цією метою чоловіки отримують елементарні знання про сумісні пологи, значущість участі батька в них для матері й дитини, психофізіологічні особливості життя і розвитку немовляти, умови догляду за ним.

Таким чином, в умовах сьогодення вимоги до батька значно зросли: він повинен невпинно й щоденно завойовувати та доводити свій авторитет в усіх сферах життя, володіти неабияким потенціалом знань з педагогіки і психології для рівноправної участі у виховному процесі, вміти розумно розпоряджатися своїми правами й обов'язками з метою створення сприятливої сімейної атмосфери, забезпечення відповідних умов для успішного виховання дитини. Більше того, розширення діапазону батьківської ролі вимагає сьогодні від батька перманентної допомоги та підтримки дружини під час виношування немовляти, народження, догляду за ним, оскільки його участь у житті матері й дитини у пренатальний період безпосередньо впливає на здоров'я і розвиток сина/доньки.

4. Педагогічна культура батька є складовою його загальної культури, що визначається такими параметрами: культура мислення, праці, мовлення, комунікативна культура, моральна, естетична, економічна, правова, професійна,

фізична, етична, статева та екологічна. Педагогічна культура батька - це складна, інтегрована, динамічна єдність особистісних якостей та високого рівня мотивації, знань, умінь, навичок чоловіка, які визначають тип, стиль, способи його поведінки у виховному процесі й проявляються в індивідуалізованій творчій формі взаємодії батька і дитини. Педагогічна культура батька складається з таких компонентів: 1) конструктивного (виховна діяльність батька як результат дії внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки чоловіка, спрямована на досягнення педагогічних цілей та завдань батьківського виховання); 2) змістового (функціонування батька як виховника у вигляді регулятивної системи на основі психолого-педагогічних знань, умінь і навичок та особистісних якостей); 3) мотиваційного (потреба дитини та інтерес до неї, установка, спрямованість на виховну діяльність).

В умовах демократично-гуманістичної парадигми виховання специфіка взаємин батька та дитини полягає у взаємній повазі, довірі, рівноправності й співробітництві виховника і вихованця. Авторитетними особами у демократичних батьківсько-дитячих взаєминах у повній і неповній сім'ї виступають батько й мати. Взаємодія батька і дитини відбувається у процесі вербального й невербального спілкування, у якому важливими чинниками виступають батьківські особистісні якості та гуманні стосунки між подружжям, усіма членами родини.

5. Передумовою ефективної та повноцінної виховної діяльності чоловіка є його психолого-педагогічна підготовка. Процес підготовки батька до виховної діяльності зумовлюється зовнішніми і внутрішніми факторами, тобто на суб'єктивному рівні детермінується безпосередньо особистістю чоловіка, а на об'єктивному - залежить від цілеспрямованого впливу державних законодавчих та виконавчих органів.

У процесі дослідження нами запропоновано модель підготовки батька до виховної діяльності, що включає фактори макрорівня (законодавство України, ЗМІ, мистецька, культурна та літературна продукція), мезорівня (освітні заклади, громадські/релігійні організації, соціальні та психологічні служби, школи молодого батька при пологових будинках або медичних закладах) і мікрорівня (сім'я), взаємодія яких покликана оптимізувати умови педагогічної роботи у напрямі підготовки чоловіків до успішної реалізації виховної функції.

Таким чином, ззовні на підготовку батька до виховання дитини в сім'ї впливають законодавство України, засоби масової інформації, твори мистецтва, літератури та культури, освітні заклади, громадські, релігійні організації, соціальні й психологічні служби, заклади охорони здоров'я та сім'я. У сучасних умовах процес підготовки батька до виховної діяльності в сім'ї є можливим за умови консолідації та активізації діяльності усіх вказаних вище соціальних та виховних інститутів (сім'я, освітні заклади, громадські, релігійні організації, медичні установи, соціальні й психологічні служби, законодавча система) у педагогічному руслі.

Наше дослідження не претендує на цілісний, всебічний аналіз проблеми підготовки батька до виховної діяльності й не вичерпує усіх її аспектів.

Перспективою подальших наукових розвідок є ґрунтовне дослідження педагогічних умов підготовки майбутніх педагогів до співпраці з батьками, методичних аспектів батьківського виховання, розробка технологій та педагогічного інструментарію для підготовки батька до виховної діяльності в сім'ї, пошук нових форм і методів співпраці сім'ї, освітніх закладів та громадськості для удосконалення рівня педагогічної культури чоловічого населення.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

І. Статті у наукових фахових виданнях:

1. Хомишак О. Проблема батьківства в українській виховній традиції / О. Хомишак // Людинознавчі студії: Збірник наукових праць ДДПУ ім. І. Франка / Ред. кол. Т. Біленко, М. Чепіль, С. Приступа та ін. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2008. - Випуск сімнадцятий. Педагогіка. - С. 110 - 121.

2. Хомишак О. Категорія батьківства у зарубіжній педагогіці: соціо-педагогічний аспект / О. Хомишак // Молодь і ринок: науково-педагогічний журнал. - Дрогобич : «Коло», 2008. - № 9 (44) вересень. - С. 142 - 146.

3. Хомишак О. Образ батька крізь призму «Батьківської педагогіки» В. О. Сухомлинського / О. Хомишак // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / Ред. кол.: Побірченко Н. С. (гол. ред.) та інші. - Умань : ПП Жовтий О. О., 2009. - Випуск 30. - С. 255 - 262.

4. Хомишак О. Підготовка батька до виховання дитини в сім'ї як педагогічна проблема / О. Хомишак // Проблеми сучасної педагогічної освіти. - Сер.: Педагогіка і психологія. - Зб. статей. - Ялта : РВВ КГУ, 2010. - Вип. 25. - Ч. 1. - С. 206 - 212.

5. Хомишак О. Особливості батьківського виховання дитини в сім'ї / О. Хомишак // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи: збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини / [Ред. кол.: Побірченко Н. С. (гол. ред.) та інші]. - Умань : ПП Жовтий О. О., 2011. - Випуск 37. - С. 225 - 230.

ІІ. Статті у наукових виданнях, збірниках наукових праць і матеріалів науково-практичних конференцій:

6. Хомишак О. Педагогічна культура батька - запорука успішного виховання дітей в неповній сім'ї / О. Хомишак // Молодіжна політика: проблеми та перспективи: збірник матеріалів VI Міжнародної науково-практичної конференції, Дрогобич, 15 - 16 травня 2009 року / Наук. ред. С. А. Щудло. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2009. - С. 326 - 331.

7. Хомишак О. Психолого-педагогічний аспект підготовки батька до виховання дитини в сім'ї / О. Хомишак // Актуальні проблеми психології: Психологія навчання. Генетична психологія. Медична психологія / За ред. С. Д. Максименка. - Київ -Кіровоград : ДП «Інформаційно-аналітичне агентство», 2009. - Том Х. - Випуск 14. - С. 400 - 410.

8. Хомишак О. Роль батька у вихованні дитини в українській сім'ї / О. Хомишак // Опіка і виховання дітей: історія і сучасність: Наукові записки / За ред. М. Чепіль. - Дрогобич : Редакційно-видавничий відділ ДДПУ ім. І. Франка, 2010. - С.174 - 180.

9. Хомишак О. Погляди стародавніх мислителів на сімейне виховання / О. Хомишак // Матеріали сьомої всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції «Україна наукова» 20 - 22 грудня 2010 року. - Ч. 6. - Київ, 2010. - С. 67 - 69.

10. Хомишак О. Погляди А. С. Макаренка на роль батька у вихованні дитини в сім'ї / О. Хомишак // Материали за 5-а международна научна практична конференция «Край на научното развитие - 2009». - Том 12. - Педагогически науки. - София : «Бял ГРАД-БГ» ООД, 2010. - С. 69 - 72.

АНОТАЦІЇ

Хомишак О. Б. Теорія та практика підготовки батька до виховання дитини в сім'ї (друга половина ХХ - поч. ХХІ ст.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Дрогобицький державний педагогічний університет імені І. Я. Франка. - Дрогобич, 2011.