Бесіда як метод навчання діалогічного мовлення дошкільників із тяжкими вадами мовлення
Порушення зв'язного мовлення у дітей з тяжкими вадами мовлення, шляхи їх корекції. Розвиток мовленнєвих функцій. Теоретичні підходи до бесіди як методу навчання діалогічного мовлення дітей із тяжкими вадами мовлення. Педагогічна спадщина Й. Песталоцці.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 06.08.2015 |
| Размер файла | 87,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
ІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА
ІНСТИТУТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ І ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ
КУРСОВА РОБОТА
Бесіда як метод навчання діалогічного мовлення дошкільників із тяжкими вадами мовлення
Спеціальність "Корекційна освіта"
КИЇВ 2014
Зміст
- Вступ
- Розділ І. Теоретичні підходи до бесіди як методу навчання діалогічного мовлення дітей із ТВМ
- Розділ ІІ. Поняття зв'язного мовлення і розвиток мовленнєвих функцій
- 2.1 Порушення зв'язного мовлення у дітей з тяжкими вадами мовлення та шляхи їх корекції
- Розділ ІІІ. Бесіда як метод навчання діалогічного мовлення дошкільників із ТВМ
- 3.1 Розвиток діалогічного мовлення
- 3.2 Методика проведення бесід
- Висновки
- Література
Вступ
Мова - соціальне явище, що існує незалежно від того чи іншого індивідуума. Розвиток людини - це складний процес поступового перетворення біологічного індивіда на соціальну істоту - особистість. Добре відомо, що без мовлення не буває людини. Психічні функції та здібності, людські форми поведінки, комунікація через мовлення не надані дитині від народження. Вони формуються в перші роки життя під впливом цілеспрямованого виховання, навчання та умов життя в суспільстві.
Процес розвитку дитини проходить у трьох напрямках: фізичному, когнітивному та психосоціальному. В нормі розвиток у цих трьох напрямках відбувається одночасно та взаємопов'язано. Для нормального розвитку дитини з перших місяців найважливішим є спілкування, у процесі якого малюк може опанувати людське мовлення, що відіграє головну роль як в діяльності дитини, так і в пізнанні навколишнього світу. Розвиток мовлення у процесі онтогенезу відбувається паралельно з фізичним і розумовим розвитком. Усі психічні процеси у дитини - сприйняття, пам'ять, увага, мислення, цілеспрямована поведінка - постають за безпосередньої участі мовлення. У дитини з тяжкими вадами мовлення без своєчасних корекційних заходів може затримуватися темп інтелектуального розвитку. Формування мовлення, патологія або відхилення в розвитку, засоби відновлення мови є об'єктом вивчення логопедії, корекційної педагогіки, неврології а в останній час і медичної реабілітації.
Відсутність мовленнєвого спілкування значно затримує безперервний і багатогранний процес соціалізації, що триває все життя людини з особливими потребами.
Тяжкі вади мовлення (ТВМ) (дитяча афазія, моторна й сенсорна алалія, анартрія) спричинені ураженням головного мозку, супроводжуються специфічними особливостями формування інтелектуальної діяльності дитини. Це виявляється у диспропорціональному розвитку деяких вищих психічних функцій та в зниженні темпів психічного розвитку у цілому. Ці відхилення негативно впливають на формування у дитини різних форм діяльності, спричиняють труднощі у засвоєнні математичних знань та рідної мови.
Мовленнєві дефекти порушують можливість вільного спілкування дитини з іншими людьми. Усвідомлення власної мовленнєвої недостатності зазвичай викликає негативні емоціональні стани: почуття соціальної неповноцінності, страх мовлення, страх переживання. Усе це ставить під загрозу соціальну значимість особистості і сприяє формуванню своєрідних психологічних і патопсихологічних особливостей, що вимагає проведення спеціальної роботи, спрямованої на соціальну адаптацію і реадаптацію дитини [6, с.152].
Своєчасне оволодіння мовою - основа розумового розвитку дитини. Запорука повноцінного її спілкування з навколишніми людьми. Різні відхилення мовного розвитку негативно позначаються на сприйманні мови, висловлюванні власних думок, оволодінні знаннями та формуванні особистості дитини. Мовлення маленької дитини формується в спілкуванні з дорослими. В процесі спілкування виявляється його пізнавальна і наочна діяльність. Оволодіння мовленням зміцнює всю психіку малюка. Дозволяє йому сприймати явища більш усвідомлено і довільно. Великий російський педагог К. Ушинський говорив, що рідне слово є основою всякого розумового розвитку і скарбницею всіх знань. Тому так важливо піклуватися про своєчасний розвиток мовлення дітей, приділяти увагу її чистоті й правильності. Чим багатше і правильніше мовлення дитини, тим легше їй висловлювати свої думки, тим ширша її можливість в пізнанні дійсності, змістовніші й повноцінніші взаємини з дітьми і дорослими, тим активніше відбувається її психічний розвиток [26, с.393-403]. Будь-яке порушення мовлення може відбитися на діяльності і поведінці дитини. Діти, що погано розмовляють, починають усвідомлювати свій недолік, стають мовчазними, сором`язливими, нерішучими. Особливо важливе значення має розвиток зв'язного мовлення дитини дошкільника. Адже зв'язне мовлення - це вища форма мовномисленної діяльності, яка оприділяє рівень мовного і розумового розвитку дитини. Оволодіння зв'язним мовленням складає найважливішу умову успішної підготовки дитини до навчання у школі.
Дітям властиве прагнення до спілкування, звичайно, вони шукають шлях до особистісного контакту з ровесниками і дорослими. Для успішної взаємодії із соціумом їм необхідно бути комунікабельними, доброзичливими, відкритими, привітними. Ці вкрай важливі якості потрібно формувати вже з перших років життя, але важко повірити в те, що люди, чиє спілкування зводиться до віртуального, зможуть без перешкод реалізувати себе в соціумі.
На думку багатьох науковців (А. Арушанова, А. Богуш, Н. Гавриш, Н. Луцан, В. Любашина та ін.), тільки в діалозі відбувається справжнє спілкування людей. Саме діалог як форма організації виховної діяльності дозволяє вихователю знайомити дітей з культурними образами, нормами, засобами діяльності і водночас отримувати знання про актуальний рівень розвитку свідомості та особистості вихованців. Таким чином, діалог є оптимальною формою подолання діалектичного протиріччя між індивідуалізацією та соціалізацією дитини в процесі виховання [4, с.82-90].
Діалог є природним чинником мовного середовища розвитку особистості. Відсутність або дефіцит діалогічного спілкування призводить до різного роду порушень особистісного розвитку, зростання проблем взаємодії з оточуючими, виникнення ускладнень в умінні адаптуватися у різних життєвих ситуаціях. Саме тому педагогам та батькам необхідно підтримувати закладену в дітях потребу в спілкуванні, формувати в них уміння вести діалог одне з одним. Адже саме в діалозі діти набувають досвіду спілкування, вчаться говорити зрозуміло та зв'язно, ставити запитання, відповідати, висловлювати пропозиції та побажання.
Базовий компонент дошкільної освіти визначає одним із пріоритетних завдань мовленнєвого розвитку дітей формування діалогічної компетенції та конкретизує її зміст.
На жаль, попереднє вивчення реальної ситуації доводить, що у практиці сучасних дошкільних закладів активна мовленнєва практика дітей у процесі організованого навчання поки що залишається в занепаді, переважає монолог вихователя. Недостатньо уваги приділяється розвитку діалогічних умінь у молодшому дошкільному віці як на спеціальних мовленнєвих заняттях, так і на заняттях з інших розділів та поза ними. Педагоги та батьки не завжди відповідально ставляться до забезпечення змістовності мовленнєвого спілкування з дітьми у повсякденному житті. Спілкування носить формальний характер, позбавлене особистісного сенсу. Вимоги програм у частині навчання діалогічного мовлення в основному зводяться до того, щоб навчити дітей користуватися такими необхідними формами усного мовлення, як питання, відповідь, коротке повідомлення, розгорнута розповідь. Ці вимоги здійснюються головним чином на заняттях. Водночас для розвитку діалогічного мовлення поряд із заняттями великого значення має мовленнєве спілкування дітей з ровесниками та дорослими в різних ситуаціях буття: його зміст, форми, культура діалогу. Вважаю, що зазначена проблема є актуальною і остаточно не розв'язаною в теорії та практиці дошкільного навчання дітей, а особливо дітей із ТВМ.
У цій роботі маю намір проаналізувати результати попередніх досліджень з даної проблеми представників зарубіжної і вітчизняної педагогіки та лінгводидактики, які вивчали виховний та розвивальний вплив як розмов дорослих із дітьми, так і діалогів дітей з ровесниками. У межах цього дослідження бесіда вивчалась передусім як вид мовлення дітей молодшого дошкільного віку і як метод навчання діалогічного мовлення дітей із ТВМ.
Розділ І. Теоретичні підходи до бесіди як методу навчання діалогічного мовлення дітей із ТВМ
Ідеї виховання дітей засобами організації діалогів на світоглядні, філософські за своїм змістом теми з'явилися ще у Стародавній Греції, яскравим прикладом того є Сократівські школи.
У "материнській школі" Я.А. Коменського в процесі невимушеної бесіди діти здобували знання з історії, філософії, політики не у готовому вигляді, а споглядаючи на землю та небо. Вміння ставити моральні та світоглядні запитання Я.А. Коменський вважав надзвичайно важливим для початку систематичного навчання [16, с.43-69].
У педагогічній спадщині Й. Песталоцці бесідам з дітьми про істину, обов'язок, справедливість, пошану як засобу і способу виховання душі відведено почесне місце [25, с. 197-218].
Бесіда, розмова виховного змісту з дітьми як надзвичайно вагомий метод розвитку особистості знаходить місце в працях В. Одоєвського, О. Радіної, Л. Толстого, Є. Тихеєвої, К. Ушинського, Є. Фльоріної, Л. Шлегер та інших відомих педагогів.
У статтях В. Одоєвського зазначається, що характер бесід залежить значною мірою від особистості педагога, який має забезпечити обмін живими словами, що відображатимуть уявлення дітей.
К. Ушинський наголошував, що в процесі виховних бесід за підтримки дорослих відчуття, враження дитини перетворюються в поняття, з понять складаються думки, які потім стають словом. У радянській педагогіці цей підхід збагатили технологіями проведення бесід та їх класифікаціями.
Класифікацію та методику проведення бесід із дітьми розробляли Є. Тихеєва, Є. Фльоріна. Значення узагальнюючої бесіди та методика її проведення знаходять своє відображення в дослідженнях О. Радіної (друга половина XX століття). Її ідеї щодо принципів одбору змісту для бесід, місця бесіди серед інших методів, структури бесіди, прийомів активізації мислення і мовлення дітей залишаються затребуваними і тепер [26, с.393-403].
Аналізуючи загальний підхід до застосування розмов із дітьми в педагогіці радянського періоду, відзначимо, що бесіда розглядалася дослідниками передусім як засіб розвитку моральних і розумових якостей дитини (Н. Крупська, А. Макаренко, В. Сухомлинський). Так, у діалогах із безпритульниками на моральні теми А. Макаренко вбачав засіб гармонійного розвитку особистості, виховання взаємоповаги та товаришування.В. Сухомлинський надзвичайного значення надавав розмовам з дітьми, в ході яких вони навчались любові до Батьківщини, віри в людську доброту та у власні сили.
Проте, незважаючи на широке застосування бесіди як методу розвитку діалогічного мовлення, в дошкільній лінгводидактиці спеціальних досліджень тривалий час не проводилось, окремі аспекти проблеми вивчались лише побіжно.
Розвиток діалогічного мовлення різнопланово розглядався науковцями у філософському (М. Бахтін, В. Біблер, М. Бубер); лінгвістичному (Т. Винокур, Л. Щерба, Л. Якубинський); нейрофізіологічному (Л. Виготський, В. Давидов, М. Кольцова, Г. Леушина, О. Лурія, С. Рубінштейн), психолінгвістичному (О. Леонтьєв, Т. Ушакова, С. Цейтлін), лінгводидактичному (А. Арушанова, Т. Алієва, А. Богуш, А. Бородич, Н. Виноградова, Н. Гавриш, В. Захарченко, Ю. Косенко, О. Лещенко, Н. Луцан, В. Любашина, Д. Ельконін, Є. Ісеніна, М. Лісіна, М. Попова, Т. Слама-Казаку, С. Хаджирадєва, О. Ушакова, Г. Чулкова) аспектах.
Загальну характеристику мовлення дітей молодшого та старшого дошкільного віку було зроблено Г. Леушиною. Діалогічне мовлення автор визначала як домінування емоційного ставлення до предмета над предметним змістом мовлення. Характеризуючи мовлення дітей молодшого дошкільного віку, вона відзначила таку його рису, як первинну форму мовлення дитини.
вада мовлення бесіда діалогічний
Розвиток діалогічного мовлення дітей старшого дошкільного віку вивчала Н. Виноградова. Автором було проаналізовано типи речень і особливості їх побудови в дитячому діалозі, виявлено типові помилки діалогічного мовлення старших дошкільників. У ході спеціального навчання діти оволодівали вмінням самостійно формулювати запитання, використовувати звертання до однолітків та вихователів, розмірковувати вголос.
Аналіз літератури свідчить про багатогранний підхід до проблеми розвитку діалогічного мовлення в лінгводидактиці середньої школи (О. Єфименко, А. Ляшкевич, Е. Палихата).
Питаннями розвитку діалогічного мовлення учнів 5-7 класів на уроках рідної (російської) мови займалася О. Єфименко, А. Ляшкевич вивчала проблему наступності і перспективності формування діалогічного мовлення учнів початкових і 5 класів загальноосвітньої школи. Але навчання українського усного діалогічного мовлення учнів основної школи не було предметом дослідження вітчизняних науковців. Згодом Е. Палихатою було теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено систему навчання українського усного діалогічного мовлення учнів 5-9 класів, а саме засвоєння знань про діалог, формування умінь і навичок продукування діалогічних висловлювань (реплік, єдностей, текстів) у різних мовленнєвих ситуаціях. Автором розкрито суть запропонованої та опробуваної методики, яка передбачає ознайомлення з лінгвістичними і паралінгвістичними поняттями і термінами з галузі діалогічного мовлення, використання чіткої системи комунікативних вправ (мовно-мовленнєвих, умовно-мовленнєвих і власне мовленнєвих) та їх складових частин - форм українського мовленнєвого етикету, дотримання загальнодидактичних і власне методичних принципів навчання, застосування найефективніших методів і прийомів навчання усного діалогічного мовлення, проведення факультативних занять і позаурочних заходів, урахування міжпредметних зв'язків [23, с.32].
Формуванню діалогічного мовлення в школі на уроках навчання другої мови присвячені дослідження І. Біма, П. Гальперіна, В. Дєвкіна, Л. Михайлова, Ю. Пасова, Ю. Розенбаума, В. Скалкіна, Е. Шубіна. Розроблені класифікації та системи вправ з метою формування діалогу у школярів (О. Горчєв, Д. Ізаренков, Т. Кунашева, О. Миролюбов, Е. Рубен та ін.).
Російськими дослідниками активно вивчались різні аспекти розвитку діалогічного мовлення (А. Арушанова, Т. Алієва, Ф. Сохін, Є. Струніна, О. Ушакова, Т. Ушакова).
О. Ушакова у своїх працях характеризує діалогічне мовлення дошкільників, яке залежно від ситуації може бути ситуативним та контекстовим, згорнутим та еліптичним, мимовільним чи реактивним, мало організованим, із застосуванням кліше та шаблонів, звичних реплік та поєднань слів; пропонує ігри і вправи з розвитку діалогічного мовлення.
А. Арушановою та Т. Юртайкіною розроблено програму розвитку діалогічного спілкування старших дошкільників, яка охоплює завдання засвоєння мови як засобу спілкування і формування орієнтації на мову, встановлення дітьми соціальних контактів один з одним з використанням всіх доступних (мовленнєвих і немовленнєвих) засобів, завдання оволодіння способами та засобами побудови розгорнутого тексту в умовах продуктивного творчого мовлення, встановлення інтерактивної взаємодії. Автори зазначають, що діти дошкільного віку, а особливо діти з ТВМ (тяжкими вадами мовлення), зазнають труднощів у спілкуванні з однолітками, тому було розроблено та впроваджено у практику сценарії для дітей трьох-п'яти років з розвитку їхнього діалогічного мовлення. Навчання діалогічного мовлення здійснюється у формі уроків активізуючого спілкування. Сценарій спілкування, за словами А. Арушанової, може містити розмову вихователя з дітьми, дидактичні, рухливі, народні ігри, інценівки, ігри-драматизації, заняття образотворчою діяльністю, конструювання, імітаційні вправи, обстеження предметів, тобто такі види діяльності, в яких мовлення несе основне навантаження при вирішенні практичних та пізнавальних завдань [3, с.53-61; 4, с.82].
У центрі нашого наукового інтересу - розвиток діалогічного мовлення дітей молодшого дошкільного віку з ТВМ. Тому особливе значення для нас мали дослідження, присвячені становленню діалогу у дітей раннього віку (Є. Ісеніна, М. Попова, Т. Слама-Казаку).
Особливості розвитку діалогічного мовлення дітей другого року життя вивчала М. Попова. Автором визначено умови, від яких залежить успіх діалогу дітей цього віку, а саме: рівень мовленнєвого розвитку дітей, вміння дитини спілкуватися з дорослим з різних причин, вміння дитини адекватно відповідати на запитання дорослих.
Т. Слама-Казаку вивчала особливості діалогу дітей раннього віку. Автор визначила специфіку та типи діалогу дітей третього року життя та довела, що діалогічна форма мовлення є домінуючою в цьому віці, водночас діалог є нестійким і його необхідно розвивати і підтримувати [27, с.97-107].
Дослідження українських науковців істотно збагатили процес вивчення даної проблеми, зокрема: в аспекті культури спілкування (А. Богуш, С. Хаджирадєва), становлення діалогічного мовлення (Г. Чулкова), розвитку діалогічних умінь в іграх за сюжетами літературних творів (В. Захарченко, Ю. Косенко, Н. Луцан, В. Любашина). Проте ці дослідження охоплюють переважно старший дошкільний вік. Спеціальна методика навчання діалогічного мовлення дітей дошкільного віку досліджувалася Г. Чулковою, яка зауважує, що за традиційною системою навчання для більшості дітей характерні низький рівень розвитку навичок діалогічного мовлення.Г. Чулкова розуміє діалогічне мовлення як особливий вид мовленнєвої діяльності, функції якої реалізуються у процесі безпосереднього спілкування між співрозмовниками в результаті послідовного чергування стимулюючих та реагуючих реплік. Автором подано послідовність становлення навичок діалогічного мовлення та визначено оптимальні умови його формування на кожному віковому етапі дошкільного дитинства, але оволодінню діалогічним мовленням у молодшому дошкільному віці в дослідженні приділено недостатньо уваги [29, с.24].
В. Захарченко вивчала проблему формування зв'язного мовлення дітей старшого дошкільного віку засобами сюжетно-рольової гри. Автор зазначає, що саме проблемно-ігрова ситуація відволікає дитину від предметних ігрових дій і спонукає до рольового діалогу. З цією метою використовували допоміжні атрибути у вигляді схематичних моделей розповіді, які спонукали дітей до побудови діалогу в грі, який потім переростав у монолог [13, с.24].
Особливий інтерес для нашого дослідження становлять дисертації В. Любашиної та Н. Луцан, в яких також в якості ключового засобу застосовуються літературні твори, насичені діалогами.
Так, у дисертаційному дослідженні В. Любашиної розроблено й науково обґрунтовано методику формування у старших дошкільників діалогічних умінь в іграх за сюжетами художніх творів та визначено педагогічні умови її реалізації. Автором було визначено критерії та показники сформованості діалогічних умінь старших дошкільників. Засобом розвитку діалогічних умінь дошкільників виступили ігри за сюжетами художніх творів, в яких відбиваються національні риси діалогічного мовлення, зокрема: вживання поетичних слів і словосполучень, поширене вживання вигуків, численні фольклорні скарби українського народу [21, с.183-185].
Методику розвитку діалогічного мовлення та збагачення словника дітей старшого дошкільного віку за текстами українських народних ігор досліджувала Н. Луцан. Експериментальна методика передбачала залучення дітей до складання імпровізованих діалогів за сюжетною лінією гри; поступове збільшення словесного навантаження в діалогічних єдностях та максимальну мовленнєву активність дітей в іграх. У ході дослідження було виявлено, що мовна активність дошкільників в іграх діалогічної структури перебуває в прямій залежності від знання і розуміння дітьми слів тексту гри; наявності емоційних стимулів діалогізування в ході гри (імпровізовані діалоги за сюжетною лінією гри); темпи засвоєння навичок діалогізування залежать від послідовного введення ігор відповідно до принципу поступового збільшення комунікативного навантаження гри (від ігор з 2-3 діалогічними єдностями до 6-8) [20, с.186].
Розділ ІІ. Поняття зв'язного мовлення і розвиток мовленнєвих функцій
Однією з невід'ємних складових навчально-виховного процесу в дитячому дошкільному закладі є навчання дітей мовлення. Не треба нікому довго пояснювати, яким важливим для людини є дар слова. Слово відтворює світ всередині самої людини. І дуже важливо допомогти дитині якомога успішніше оволодіти цим даром. Щоб дитина прийшла до школи з добре розвиненим мовленням, треба з нею якомога частіше грати в те, що сприяє розвитку мовлення, мислення, фантазії.
Завдання розвитку зв'язного мовлення посідають центральне місце в загальній системі роботи з розвитку мовлення в дошкільному освітньому закладі. Навчання зв'язному мовленню одночасно є і метою і засобом практичного опанування мовою. Воно має надзвичайне значення для розвитку інтелекту та самосвідомості дитини, позитивно впливає на формування її важливих особистісних якостей таких, як комунікабельність, доброзичливість, ініціативність, креативність, компетентність. За допомогою добре розвиненого зв'язного мовлення дитина навчається чітко та ясно мислити, легко встановлює контакт із оточуючими, ініціює власні ідеї. Бере участь у різних видах дитячої творчості.
В опануванні мовленням дитина йде від частини до цілого: від слова до зчеплення двох-трьох слів, далі до простої фрази, а пізніше до простих речень. Наслідком стає зв'язне мовлення, що складається з низки розгорнутих речень. Зв'язним називають таке мовлення, яке може бути зрозумілим на основі його власного предметного змісту.
Сучасна лінгвістика та лінгводидактика розглядають поняття зв'язного мовлення у двох аспектах - як процес створення зв'язного висловлювання та як продукт мовлення. Зв'язне мовлення визначається як єдине смислове та структурне ціле, що складається з тематично та логічно пов'язаних між собою відрізків і відбиває всі суттєві сторони свого предметного змісту (А.М. Богуш, Л.С. Виготський, М.І. Жинкін, І.О. Зимня, О.О. Леонтьєв) [14, с. 19-20].
У створенні зв'язного мовленнєвого продукту науковці відокремлюють діяльнісний та особистісний компоненти.
Перший - пов'язується з процесами народження і сприймання повідомлення, регуляції та контролю власної мовленнєвої діяльності. Другий - з тим, що в мовленні особа виявляє свою індивідуальність - характер, темперамент, рівень загальної культури.
Наслідком зв'язного мовлення є текст - словесно виражений продукт мовленнєво-розумової діяльності людини, якому властива завершеність, структурна цілісність, визначена цілеспрямованість та прагматична настанова.
Перед вихователями дитячого садка та логопедами стоїть завдання навчити дитину з вадами мовлення користуватись усною мовою як засобом спілкування, знаряддям мислення. Розвиваючи мову і усне мовлення вихователь або логопед працює над удосконаленням звукової культури мови дітей. Вчить їх правильно вимовляти звуки і слова; правильно користуватися силою голосу залежно від умов (на заняттях говорити голосно, щоб всім було чути, в грі з товаришем - тихо, щоб не заважати іншим); правильно ставити наголос, змінювати інтонацію; розвивати нормальний темп мови; правильно користуватись диханням.
Вихователь постійно працює над словником дітей, збагачуючи його новими словами; уточнює значення тих слів, які є в словнику дітей, але за ними не стоять точні і широкі уявлення; активізує словник - учить користуватись в безпосередньому живому спілкуванні всіма словами всього словникового запасу, тобто працює над переведенням слів з пасивного в активний словник.
Удосконалюючи граматичну правильність мови дитини, вихователь учить дітей правильно змінювати слова та узгоджувати їх. Вихователь повинен стежити за тим, щоб діти висловлювали свої думки закінченими простими і поширеними реченнями. Розвиваючи зв'язне мовлення, вихователь розвиває його діалогічну і монологічну форму. Вчить дитину правильно відповідати на запитання, залежно від характеру їх - коротко або розгорнуто, чітко формулювати запитання, логічно, послідовно, граматично правильно побудованими реченнями розповідати про свої враження, про те, що бачив чи чув, складати коротеньку розповідь так, щоб вона була зрозумілою для всіх.
В своїй роботі логопед повинен користуватися такими принципами розвитку мовлення та навчання дітей дошкільників рідної мови:
1. Комунікативна спрямованість навчання. Цей принцип означає, що навчання дітей рідної мови повинно бути спрямоване на оволодіння рідною мовою як засобом спілкування, на засвоєння дітьми навичок розмовної літературної української мови та вмінь практично їх використовувати відповідно до ситуації спілкування.
2. Комплексний підхід до розвитку мовлення, який передбачає вирішення на одному занятті кількох різних мовленнєвих завдань.
3. Принцип сенсорно-лінгвістичного розвитку (термін Є.І. Тихєєвої) дитини в процесі навчання її рідної мови. Навчально-мовленнєву діяльність дитини потрібно організувати так, щоб дитина засвоювала нові слова на основі чуттєвого досвіду (сенсорики) за допомогою різних аналізаторів. Дитина спочатку повинна побачити предмети, відчути всі його властивості та ознаки, сприйняти цей предмет у взаємозв'язку його якостей, властивостей, ознак. У дитини повинно формуватися уявлення, образ предмета, а вже потім це уявлення вона позначає словом, яке згодом перетворюється в поняття.
4. Принцип взаємозв'язку мислення, мови і мовлення передбачає практичне ознайомлення дітей з граматичними формами рідної мови, артикуляцією звуків, багатозначністю слів, синонімами, антонімами, композицією тексту тощо. Ознайомлення відбувається в процесі мовленнєвої діяльності дітей (ігрові вправи, мовленнєві ситуації, дидактичні ігри) спрямованої на активізацію їхнього мовлення і розвиток мислення. Оволодіваючи мовою, дитина водночас вчиться мислити.
5. Домінуюча роль діяльності в розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. У лінгводидактиці ствердився діяльнісний підхід до мовлення. Мовлення розглядається як мовленнєва діяльність, у якій у процесі спілкування використовуються мовні засоби. Навчально-мовленнєва діяльність проходить у вигляді занять, уході яких вихователь може використовувати й інші види діяльності. Діяльнісний підхід до мовлення сприяє підвищенню ефективності розвитку мовлення і навчання дітей рідної мови, дає змогу чіткіше спрямувати роботу на формування мовленнєвих умінь і навичок, виступає "показником засвоєння мови"
6. Принципи забезпечення максимальної мовленнєвої активності дітей у процесі діяльності та на заняттях. Цього можна досягти, якщо проводити заняття з невеличкими групками дітей, створюючи можливість для активного говоріння кожній дитині.
7. Емоційна насиченість заняття забезпечується використанням сюрпризних моментів, ігрових прийомів, різних ігор, віршів, малих фольклорних жанрів, активної діяльності дітей.
8. Національна спрямованість розвитку мовлення і навчання рідної мови. Спілкування з дитиною рідною мовою з перших років життя повинно відбуватися в царині кращих зразків українського фольклору: забавлянки, потішки, пісні, ігри-забави, жарти. Впродовж дошкільного віку дітей знайомлять з національними іграшками, посудом, одягом, символами та оберегами. Дитяче мовлення набуває окраси національного колориту.
9. Принцип оцінки виразності мовлення - це розуміння внутрішнього світу людини, втіленого в мові, вміння висловлювати свої емоції, почуття, оцінювальні судження.
10. Принцип розвитку чуття мови. За допомогою мовленнєвого зразка вихователь розвиває у дітей у процесі мовленнєвої діяльності лексичне, фонетичне, граматичне, орфоепічне та стилістичне чуття.
11. Прискорення темпів розвитку мовлення і збагачення мови (або принцип мовної наступності). Полягає у поступовому ускладненні змісту, методів і прийомів навчання від групи до групи.
Ці принципи стосуються всіх мовних розділів і використовуються у взаємозв'язку. Крім того, кожний мовний розділ має свої часткові спеціальні принципи, яких також потрібно дотримуватися.
Спеціальні принципи у галузі зв'язного мовлення:
а) навчання за зразком вихователя;
б) принципи самостійної побудови тексту, тощо.
У дитячому садку здійснюються дві форми роботи з навчання дітей зв'язного мовлення: навчання під час занять і розвиток зв'язного мовлення дітей у повсякденному житті. Заняття з рідної мови мають свою особливість. Такі заняття спираються на спільну роботу всього колективу. У дитячому садку робота над розвитком мислення і активного словника тісно пов'язана з навчанням дітей зв'язної мови. Для того, щоб дитина могла розповідати, вона повинна мати запас вражень і відповідних слів. Так, наприклад, щоб дитина могла розповісти про працю будівельників, яку вона спостерігала, вона повинна знати слова на позначення дій робітників (кладуть цеглу, мурують, штукатурять, тощо). Не можна відокремлювати ознайомлення дітей з навколишнім світом від навчання рідної мови, виконувати ці завдання треба одночасно. Дитина повинна говорити, розповідати про те, що вона бачила переживала. Наприклад, за програмою, з метою збагачення словника дітей, ознайомлюють їх з працею дорослих в дитячому садку, а для розвитку зв'язного мовлення можна провести бесіду на тему: "Праця дорослих в дитячому садку". Здійснюючи розвиток мови дітей дошкільників з вадами мови дитячий садок розвиває усну мову дитини, навчає її користуватись рідною мовою в спілкуванні з людьми. Працюючи над усною мовою дитини вихователь або логопед розвиває дві її форми: розмовну (діалогічну) і розповідну (монологічну).
2.1 Порушення зв'язного мовлення у дітей з тяжкими вадами мовлення та шляхи їх корекції
Законом України "Про освіту" визначено, що основною метою освіти є всебічний розвиток дитини як особистості, розвинення її талантів, розумових здібностей, збагачення інтелектуального, культурного потенціалу народу. Важливу роль на шляху досягнення цієї мети відведено початковій ланці освіти. Саме на цьому етапі навчання у дітей формуються основи наукового світорозуміння, визначаються способи навчальної діяльності. Одним із основних завдань корекційного навчання дітей з психофізичними вадами розвитку є підготовка їх до практичної соціальної активності. Вирішення цього питання у спеціальному закладі пов'язано з визначенням оптимальних умов для подолання, корекції та компенсації відхилень у розвитку дитини. Інтенсифікація навчально-виховного процесу дітей з вадами мовлення вимагає проведення низки досліджень, спрямованих на вдосконалення системи їх навчання і виховання в сучасних умовах розбудови нашої держави. Вирішення цієї важливої психолого-педагогічної проблеми є надзвичайно актуальним завданням у вихованні та навчанні дітей з вадами мови, де одним із основних є навчання української мови, рівень засвоєння якої значною мірою обумовлює якісне оволодіння іншими навчальними дисциплінами, збагачення знаннями про оточуючу дійсність. У процесі вивчення рідної мови дітьми з вадами мовлення формуються спеціальні мовні знання, поповнюється їхній словниковий запас виробляються навички усного й писемного мовлення, реалізуються важливі розвивальні та виховні завдання. При побудові системної методичної роботи, спрямованої на формування дитячого мовлення в умовах глибокого його недорозвинення, принципове значення має врахування закономірностей розвитку мовлення дітей. Які нормально говорять, що дозволяє визначати вимоги до розвитку тих або інших рівнів мовленнєвої діяльності на різних етапах його формування. Необхідно також враховувати рівень розвитку патологічного мовлення, його особливості й потенційні можливості оволодіння дітьми мовою у процесі колекційного впливу.
Основна мета роботи з усунення недоліків у розвитку мовлення дітей з тяжкими вадами мови полягає у формуванні передумов повноцінного засвоєння ними знань про системність семантичних полів, парадигматичні й синтагматичні зв'язки слів, контекстуальні значення слів.
Розділ ІІІ. Бесіда як метод навчання діалогічного мовлення дошкільників із ТВМ
Весь курс навчання мови у спеціальному дошкільному закладі носить практичну мовленнєву спрямованість. Це означає, що головним завданням є формування мовленнєвих умінь і навичок у процесі мовленнєвої діяльності.
З метою розвитку таких умінь і навичок діти отримують елементарні уявлення про засоби мови, які необхідні для мовленнєвого спілкування. З цією метою дітьми засвоюються мовні (лінгвістичні) знання, виробляються уміння й навички. Що сприяють оволодінню мовленням.
Наукові дані про частотність різних порушень мовлення у дітей старшого дошкільного віку містяться у дослідження багатьох учених. Досягнуто значних успіхів у вивченні проблеми загального недорозвинення мовлення, прояви якого вивчалися дослідниками в різних аспектах: психолого-педагогічному (Р. Левіна), психолого-лінгвістичному (В. Орфінська), медико-педагогічному (С. Ляпідевський), фізіологічному (Н. Траугот). Це дало можливість виявити характерні особливості даної мовленнєвої вади, проаналізувати структуру і природу цього порушення, висунути ряд критеріїв і провести на їх основі диференціацію аномалій розвитку мовлення, обґрунтувати наукові основи методики впливу дошкільного закладу на дітей з різними формами мовленнєвого недорозвинення (А. Винокур, Г. Нікашина, Є. Соботович, Л. Спірова, Т. Філічева)
Неповноцінна мовленнєва діяльність негативно впливає на формування у дітей із вадами мовлення інтелектуальної, сенсорної та аферентно-вольової сфери, що пояснюється взаємозв'язком мовленнєвих порушень з іншими сторонами їх психічного розвитку. Спеціально організовані дослідження свідчать, що в дітей із тяжкими вадами мовлення спостерігається досить низький рівень розвитку основних властивостей уваги: недостатня стійкість, дифузність, обмеженість можливостей у розподілі уваги. Смислова, логічна пам'ять у дітей відносно збережена, але відзначається зниження вербальної пам'яті, продуктивності запам'ятовування. Дітям важко запам'ятовувати складні, багатоступеневі інструкції. Вони не можуть відтворити завдання в певній послідовності, забувають, "гублять" елементи завдань. У деяких випадках це призводить до обмеження можливостей розвитку їх пізнавальної діяльності. Діти навіть із тяжкими вадами мовлення у цілому мають повноцінні передумови для оволодіння мовленнєвими операціями, але первинний недорозвиток їхнього мовлення зумовлює специфічні особливості мислення, відставання в розвитку наочно-образного мислення. Такі діти не можуть самостійно оволодіти аналізом, синтезом, порівнянням, їм властива ригідність мислення.
У ряді досліджень вітчизняних та зарубіжних авторів (Р. Левіна, С. Ляпідевський, О. Мастюкова,Є. Соботович, Дж. Брунер та ін.) відзначається, що у дітей з вадами мовлення поряд із не сформованістю мовленнєвих процесів має місце своєрідність перебігу психічних процесів, що негативно впливає на формування особистості дитини, також вказується на необхідність подолання такого стану під час корекційного навчання. Є. Соботович стверджує, що у дітей з вадами мовлення виявляються порушення всіх розумових операцій: аналізу, синтезу, абстрагування, порівняння, узагальнення на вербальному матеріалі. У них тією чи іншою мірою не сформовані всі пізнавальні процеси, структура порушень яких характеризується нерівномірністю, мозаїчністю. Наявність мовленнєвих та психофізіологічних порушень у дітей з вадами мовлення викликає специфічні утруднення, які гальмують оволодіння знаннями з мови, стають причиною неграмотності таких дітей. У дітей логопатів природа дефекту визначає послаблення взаємодії між першою і другою сигнальними системами. Досить незначний активний та пасивний словниковий запас дітей, невизначене дифузне значення слів потребують значної роботи з формування зв'язку слова і поняття. Оволодіння граматичною будовою мови відбувається на основі складної динаміки встановлення граматичних стереотипів, генералізації та наступної їх диференціації [4, с.43-69]. У нормі діти оволодівають граматичними значеннями на інтуїтивному рівні, несвідомо, без спеціально розроблених методик. Діти з вадами мовлення ніколи самостійно, без спеціального навчання не засвоять систему граматичної словозаміни та словотворення. Тому необхідно в процесі корекційної роботи враховувати, що найбільш характерним і суттєвим для дітей з вадами мовлення є недостатнє вміння спостерігати й узагальнювати явища мови, її звукові і морфологічні особливості, форми словозміни та способи словотворення. Мовлення дітей з вадами мови складається з шаблонів, що використовуються в певній ситуації. Це є причиною того, що виявляється несформованим зв'язок між окремо взятою морфемою та її значенням поза конкретним словом. Усі морфеми в мові пов`язані між собою й організовані в морфемну систему, зміст кожної морфеми виходить з їх сукупності й положення в системі. У дітей з вадами мови не формується зв'язок між звукокомплексом, який відповідає морфемі, та її значенням, тому засвоєні морфологічні елементи (суфікси, префікси) дитина вживає хаотично, нерегулярно, що позначаються на лексичному значенні слова, а значить дитина з вадами мови не засвоює правил використання морфем у відповідності до законів мови, хоч і володіє їх набором. У процесі роботи над граматичним матеріалом у дітей формуються вміння й навички творення слів за допомогою різноманітних афіксів, а також активного й адекватного використання їх з метою спілкування в різних навчальних ситуаціях, відпрацьовується вміння встановлювати зв'язки між формою слова і його значенням (єдність змісту і функції) та користуватися мовленням як засобом спілкування.
Головним об'єктом вивчення рідної мови на заняттях є слово, його вимова, значення і вживання у мовленні. Реалізація ідеї вивчення мови як цілісного явища потребує комплексного підходу до вивчення слова. Важливе практичне значення має робота над будовою слова. Уміння визначати морфемний склад слова відноситься до числа спеціальних умінь, які складають основу формування знань, умінь та навичок з мови. Словотворча робота дітей з вадами мови має, насамперед, спиратися на спостереження явищ словотворення, які допоможуть глибокому засвоєнню дітьми лексики, сприятимуть загостренню їхньої уваги до слова, розвитку чуття мови та мовленнєвого мислення.
Як зазначав Л. Виготський, саме "зміст навчання є основним фактором корекції розвитку аномальних дітей і розвитку взагалі" [28, с.6].
Мовлення повинно стати засобом спілкування і пізнання. Певна сума знань, які отримують діти з вадами мовлення, допомагає коригувати негативні наслідки аномального розвитку. Розвиток зв'язного мовлення - одне з пріоритетних завдань навчання української мови дітей з вадами мови. Ефективність корекційного навчання дітей з особливими потребами полягає в тому, що зміст освіти повинен бути комунікативно-практичної спрямованості. Це дасть змогу дібрати такий матеріал, який буде необхідний для формування умінь та навичок дітей, конкретизувати у слові весь свій досвід і на словесній основі розвивати пізнання довкілля.
3.1 Розвиток діалогічного мовлення
Оволодіння зв'язною діалогічною мовою - одне з головних завдань мовного розвитку дошкільників з вадами мови. ЇЇ успішне вирішення залежить від багатьох умов (мовного середовища, соціального оточення, сімейного благополуччя, індивідуальних особливостей особистості, пізнавальної активності дитини й т.п.), які необхідно врахувати в процесі ціле направленого мовного виховання. У дошкільному віці дитина опановує насамперед діалогічним мовленням, що має свої особливості. Діалогічне мовлення являє собою особливо яскравий прояв комунікативної функції мови. Вчені називають діалог первинною природною формою мовного спілкування, класичною формою мовного спілкування. Головною особливістю діалогу є чергування говоріння одного співрозмовника із прослуховуванням і після-говорінням іншого. Усна діалогічна мова протікає в конкретній ситуації та супроводжується жестами, мімікою й інтонацією. Для діалогу характерні: розмовна лексика й фразеологія; стислість; прості й складні речення; короткочасне й попереднє обдумування. Зв'язність діалогу забезпечується двома співрозмовниками. Розвиток діалогічного мовлення особливо важливо враховувати в методиці навчання дітей рідної мови. У ході навчання діалогічного мовлення створюються передумови для оволодіння оповідання, описом.
Діалогічна мова є первинною формою мови дитини (А.М. Леушина).
В зв'язку з обговоренням сутності зв'язної мови є з'ясування поняття "розмовна мова". Діти дошкільного віку опановують насамперед розмовним стилем мови, що характерний головним чином для діалогічної мови. Розвиток діалогічної мови відіграє провідну роль у процесі мовного розвитку дитини й займає центральне місце в системі роботи з розвитку мовлення в дитячому садку. Вихователь повинен домогтися того, щоб кожна дитина легко й вільно вступала у діалог з дорослими і дітьми. Треба привчати дітей виражати словами свої прохання, відповідати словами на питання дорослих. Навчання дітей уміти вести діалог завжди поєднується з вихованням навичок культурної поведінки: уважно слухати того хто говорить, не відволікатися, не перебивати співрозмовника.
Отже, необхідною умовою повноцінного соціального розвитку дитини - є оволодіння діалогічним мовленням.
Вимоги програми дошкільного закладу в частині навчання діалогічного мовлення в основному зводяться до того, щоб навчити дітей користуватися такими необхідними формами усного мовлення, як питання, відповідь, коротке повідомлення, розгорнута розповідь. Ці вимоги здійснюються головним чином на заняттях, а також в мовному спілкуванні дітей один з одним і з вихователем у повсякденному житті.
Можна виділити кілька груп діалогічних умінь:
1. Властиво мовні вміння:
вміння вступати у спілкування (уміти і знати, коли і як можна почати розмову зі знайомою й незнайомою людиною)
вміння підтримувати й завершувати спілкування; слухати й чути співрозмовника; проявляти ініціативу у спілкуванні, перепитувати; доводити свою точку зору; виражати відношення до предметної розмови, викладати свою думку. Наводити приклади, оцінювати, погоджуватися або заперечувати, запитувати, відповідати, висловлюватися логічно, складно;
вміння говорити виразно в нормальному темпі, користуватися інтонацією діалогу.
2. Уміння мовного етикету. У мовний етикет включаються: огляд, знайомство, вітання, увага, запрошення, прохання, згода й відмова, вибачення, скарга, співчуття, несхвалення, поздоровлення, подяка, прощання.
3. Уміння спілкуватися у парі, групі з 3-5 чоловік, колективі.
4. Уміння спілкуватися для планування спільних дій, досягнення результатів і їхнього обговорення, участь в обговоренні певної теми.
5. Немовленнєві (невербальні) уміння - доречне користування мімікою та жестами.
Розглянемо вимоги до діалогічного мовлення у різних вікових групах.
У групах раннього віку ставиться завдання розвитку розуміння мови навколишніх використання активної мови дітей як засобу спілкування.
Дітей вчать виражати прохання й бажання словом, відповідати на деякі питання дорослих (Хто це? Що робить? Який? Яка?). Розвивають ініціативну мову дитини, спонукають звертатися до дорослих й дітей з різних приводів, формують уміння ставити запитання.
У молодшому дошкільному віці вихователь повинен домагатися, щоб кожна дитина легко й вільно вступала в спілкування з дорослими й дітьми, учити дітей виражати свої прохання словами, зрозуміло відповідати на питання дорослих, підказувати дитині приводи для розмов з іншими дітьми. Варто виховувати потребу ділитися своїми враженнями, розповідати про те, що зробив, як грав, користуватися простими формами мовного етикету (вітатися, прощатися в дитячому садочку й родині, схвалювати спроби дітей задавати питання із приводу найближчого оточення (Хто? Що? Де? Що робить? Навіщо?).
У середньому дошкільному віці дітей привчають охоче вступати в спілкування з дорослими й однолітками, відповідати на питання та ставити їх із приводу предметів, їхніх якостей, дій з ними, взаємин з оточуючими, підтримують прагнення розповідати про свої спостереження та переживання. Вихователь більше уваги приділяє якості відповідей дітей: учить відповідати як в короткій так і в розповсюдженій формі, не відхиляючись від отриманих питань. Поступово він залучає дітей до участі у колективних бесідах, де потрібно відповідати тільки тоді, коли запитує вихователь, слухати висловлення товаришів. Триває виховання культури спілкування: формування вмінь привітати рідних, знайомих, товаришів по групі, з використанням синонімічних формул етикету (Вітаю! Добрий ранок!). відповідати по телефону, не втручатися в розмову дорослих, вступати в розмову з незнайомими людьми, зустрічати гостя, спілкуватися з ним.
У старших групах варто вчити більш точно відповідати на запитання, поєднувати в розповсюдженій відповіді репліки товаришів. Відповідати на одне і теж саме питання по різному, коротко й поширено. Закріплювати вміння брати участь у загальній бесіді, уважно слухати співрозмовника, не перебивати його, не відволікатися.
Особливу увагу необхідно приділяти вмінням формулювати й ставити питання, у відповідності з почутим будувати відповідь, доповнювати, виправляти співрозмовника, зіставляти свою точку зору з точкою зору інших людей. Варто заохочувати розмову із приводу речей, які не знаходяться в полі зору дитини, змістовне мовне спілкування із приводу ігор, прочитаних книг, переглянутих кінофільмів. Для молодшого дошкільника найбільш ефективним є індивідуальне спілкування дитини з дорослим на основі спільної діяльності. Дуже важливо стимулювати дітей до коментування (супроводу мовою) своїх дій у предметній діяльності й поступово вправляти в умінні планувати свою діяльність (проговорювати вголос свої наступні дії). У цьому віці дітей привчають охоче вступати у спілкування з дорослими й однолітками. Вихователь більше приділяє уваги якості відповіді дітей. Діти 4-5 років активно вступають у розмову, можуть брати участь у колективній розмові, переказують казки й короткі розповіді, самостійно розповідають про іграшки. Разом з тим їх зв'язне мовлення ще не досконале, а у дітей із ТВМ ситуація ускладнена наявним порушенням. Вони не вміють правильно формулювати питання, доповнювати й поправляти відповіді товаришів. Їхні розповіді в більшості випадків копіюють зразок дорослого, містять порушення логіки, тощо.
Під час занять та в повсякденній роботі з дітьми із ТВМ логопед повинен дотримуватися таких завдань з розвитку діалогічного мовлення:
Вчити дітей відповідати на запитання та звертатися до інших із запитаннями;
підтримувати розмову; продовжувати її відповідно до ситуації спілкування;
виявити ініціативу в розмові з дорослими та дітьми;
будувати діалог на запропоновану тему;
під час спілкування дивитися в очі, розмовляти з усмішкою на обличчі, не відволікатися, уникати сторонніх жестів, дотримуватися відповідного тону, інтонації.
Основні методи розвитку діалогічного мовлення:
1. Бесіда - один із основних методів. Це організована цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на певну тему, яка складається із запитань та відповідей.
2. Дидактичні ігри. (Див. додаток № 1)
3. Розмова з дітьми.
Тематика розмов повинна спиратися на їхній досвід, знання і уявлення про навколишнє життя, про явища природи. Тепле, чуйне ставлення педагога до кожної дитини зближує їх між собою, заохочує дитину поділитися своїми думками, враженнями і переживаннями.
4. Ігри-драматизації та інсценізації.
Для драматизації використовуються казки з чітким динамічним сюжетом, повторами, короткими діалогами ("Колобок", "Ріпка", "Рукавичка", Котик і півник", тощо).
5. Тематичні ігри мовленнєвої ситуації ("Знайомство", "Зустріч друзів", "У лікаря", "Розмова телефоном").
Для активізації дітей на заняттях слід використовувати різноманітні методичні прийоми, серед них уявний діалог дітей з літературним героєм. Дитина повинна сама сформулювати питання і дати відповідь на нього від імені героя. У таких уявних діалогах діти висловлюють своє ставлення до героїв, змінюють хід подій на свій розсуд, дають оцінку окремим вчинкам, діям, розвивають діалогічне мовлення.
6. "Кумулятивні казочки" - це ланцюг питань та відповідей, витриманих у межах одного логічного ряду. Такі твори співзвучні з характером мислення дитини, що й забезпечило їм беззаперечний успіх у дітей. (Див. додаток № 2)
7. Мовленнєві ситуації.
Щоб навчити дітей діалогічного мовлення слід використовувати ігрові мовленнєві ситуації, побудовані на діалозі. Це можуть бути невеликі інсценізації (" На пошті", "У зоопарку", " У магазині", тощо).
8. Схеми - моделі.
Використовуючи схеми-моделі, потрібно запитання до дітей ставити так, щоб вони спонукали їх до інтелектуальної активності, щоб були спрямовані більше на мислення дитини і менше - на її пам'ять. Будувати діалог потрібно так, щоб дитина не лише відповідала на питання, які надходять від дорослого, але й мала щораз більше стимулів сама ставити запитання.
Отже успішне оволодіння діалогічним мовленням має на увазі цілеспрямоване навчання, формування певних навичок побудови зв'язних висловлювань. Щоб краще розвинути діалогічне мовлення дошкільників з тяжкими вадами мовлення, потрібно працювати спільно з родинами. Тільки в тісному співробітництві з дорослими дитина досягне таких висот, які їй одній не доступні і така творча співдружність створить для дитини найбільш сприятливу основу для розвитку мовленнєвих норм спілкування, дасть можливість оволодіти більш складними навичками та вміннями.
3.2 Методика проведення бесід
Одним з основних методів навчання дітей із тяжкими вадами мовлення, діалогічного мовлення є бесіда - організована, цілеспрямована розмова вихователя з дітьми на певну тему. Вона складається із запитань і відповідей. Запитання вихователя спрямовують думку дитини і допомагають їй сформулювати відповідь. Бесіда сприяє цілеспрямованому мисленню. Вихователь ставлячи запитання, вчить дитину логічно мислити не відволікаючись від теми випадковими асоціаціями. Для того, щоб брати активну участь у бесіду, діти повинні уважно слухати відповіді своїх товаришів і розуміти запитання вихователя. Під час бесіди розвивається уміння слухати, розуміти співбесідника, давати зрозумілі і чіткі відповіді.
...Подобные документы
Поняття зв’язного мовлення і розвиток мовних функцій. Порушення зв’язного мовлення у дітей з вадами мови і шляхи їх корекції. Розвиток діалогічного мовлення. Методика навчання дітей описовим розповідям. Роль дидактичних ігор у розвитку зв’язного мовлення.
курсовая работа [69,5 K], добавлен 22.10.2009Психологічні особливості учнів середнього шкільного віку для навчання діалогічного мовлення. Особливості діалогічного мовлення та його функції. Новітні вимоги державної програми до навчання діалогічного мовлення. Характеристика шляхів навчання мовлення.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 10.03.2007Лінгводидактичні та психолінгвістичні засади розвитку усного мовлення. Теоретико-методичні засади розвитку зв’язного мовлення у дітей на етапі дошкільного дитинства. Характеристика шляхів навчання діалогічного мовлення. Система вправ для навчання.
курсовая работа [47,9 K], добавлен 11.03.2012Історія становлення логопедичної допомоги дітям Україні. Проблема мовленнєвого розвитку молодших школярів з тяжкими вадами мовлення. Передумови формування писемного мовлення. Готовність до оволодіння писемним мовленням засобами спеціальних форм навчання.
курсовая работа [55,7 K], добавлен 07.07.2009Формування писемного мовлення у молодших школярів з тяжкими порушеннями мовлення. Становлення логопедичної допомоги дітям України. Особливості письмового мовлення. Готовність дітей з тяжкими порушеннями до оволодіння самостійним писемним мовленням.
курсовая работа [55,4 K], добавлен 13.07.2009Вивчення поняття, функцій та видів рольових ігор як засобу стимуляції та оптимізації уроку. Суть діалогічного мовлення. Методика використання рольової гри у процесі навчання діалогічного мовлення на середньому ступені середньої загальноосвітньої школи.
курсовая работа [102,4 K], добавлен 10.06.2014Закономірності розвитку дітей з мовленнєвими вадами. Виявлення та характеристика проявів адаптованості дітей, що мають вади мовлення, до шкільного навчання. Дослідження даної проблеми експериментальним шляхом, формування та аналіз отриманих результатів.
курсовая работа [79,0 K], добавлен 19.07.2010Характеристика діалогічного мовлення та процес його навчання. Аспекти практичного володіння іноземною мовою. Мета, зміст і засоби навчання діалогічного мовлення на уроках іноземної мови. Мовні вправи, контроль та оцінка вмінь діалогічного мовлення.
реферат [33,7 K], добавлен 15.10.2012Нетрадиційні уроки як одна з форм підвищення пізнавального інтересу. Головні ознаки нетрадиційного уроку. Особливості предмету "Я у світі". Вплив нетрадиційних уроків на дітей з тяжкими порушеннями мовлення. Активізація аналітичного мислення учнів.
курсовая работа [63,9 K], добавлен 03.03.2016Організація навчання та особливості соціальних проблем дітей з вадами слуху. Технологія реалізації змісту системи корекційно-відновлювальної роботи засобами хореографії. Традиційні та інноваційні методи формування та розвитку усного мовлення у дітей.
дипломная работа [137,9 K], добавлен 20.10.2013Основні наукові підходи до поняття творчості. Природа творчого потенціалу особистості, його діагностика. Психолого-педагогічні умови та етапи корекції творчого розвитку дітей з вадами мовлення в ігровій діяльності. Особливості розвитку уяви дошкільників.
дипломная работа [106,4 K], добавлен 11.05.2015Розробка методики навчання діалогічного мовлення з використанням української фразеології на всіх етапах навчання української мови і з урахуванням характерних рис мовлення, а також психофізіологічних особливостей учнів. Аналіз програми з української мови.
дипломная работа [102,7 K], добавлен 20.03.2011Дослідження усного зв'язного мовлення у розумово відсталих дітей дошкільного віку. Корекційно-логопедична робота. Формування і розвиток зв'язного мовлення у дітей у нормі. Методики розвитку усного зв'язного мовлення у розумово відсталих дошкільників.
курсовая работа [81,9 K], добавлен 03.06.2014Комунікативно орієнтоване навчання і його принципи. Організація і методика проведення інформативних бесід про події з життя школярів як основної форми прояву реально-інформативної комунікації. Характеристика та етапи навчання діалогічного мовлення.
курсовая работа [39,1 K], добавлен 22.09.2008Принципи та особливості використання логоритміки для дітей із мовленнєвими порушеннями. Педагогічна доцільність і оцінка ефективності даних засобів для корекції мовлення дітей із загальним недорозвиненням мовлення. Розробка методичних рекомендацій.
дипломная работа [83,8 K], добавлен 31.10.2014Вплив уроків зв’язного мовлення на розвиток дитини. Організація роботи учнів на уроках розвитку зв’язного мовлення. Розвиток мовлення. Систематизація поглядів вчених – мовознавців та психологів на процес розвитку зв’язного мовлення молодших школярів.
курсовая работа [53,3 K], добавлен 08.02.2010Психолінгвістичні підходи до процесу формування у молодших школярів мовленнєвих умінь і навичок. Джерела збагачення словникового запасу учнів. Організація системи уроків з української мови і розвиток зв'язного мовлення в умовах диференційованого навчання.
дипломная работа [163,2 K], добавлен 02.08.2012Специфіка розвитку мовлення дітей старшого дошкільного віку. Використання ілюстрації в якості засобу розвитку мовлення. Огляд досвіду роботи вихователя, методичних прийомів навчання розповіданню за ілюстраціями для удосконалення мовлення дошкільників.
курсовая работа [88,0 K], добавлен 19.08.2014Текст як мовленнєве поняття. Особливості розвитку зв’язного монологічного мовлення дошкільників. Характеристика різних типів текстів. Експериментальне вивчення проблеми розвитку структури зв’язного висловлювання у дітей старшого дошкільного віку.
курсовая работа [54,2 K], добавлен 07.10.2014Основні поняття з розвитку мовлення у молодших школярів; інноваційні технології навчання української мови; педагогічні умови, методи, прийоми роботи із врахуванням вікових особливостей дітей. Розробка дидактичного забезпечення розвитку зв’язного мовлення.
курсовая работа [203,9 K], добавлен 19.03.2013
