Розвиток гімназійної освіти на Чернігівщині (ХІХ – початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

УДК 37.09 (477.51) "18/19"

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

РОЗВИТОК ГІМНАЗІЙНОЇ ОСВІТИ НА ЧЕРНІГІВЩИНІ

(ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

САМОЙЛЕНКО ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

Чернігів - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя, Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:

Коваленко Євгенія Іванівна, кандидат педагогічних наук, професор, Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, завідувач кафедри педагогіки та педагогічної майстерності.

Офіційні опоненти:

Аніщенко Олена Валеріївна, доктор педагогічних наук, Інститут педагогічної освіти і освіти дорослих НАПН України, старший науковий співробітник;

Терентьєва Наталія Олександрівна, кандидат педагогічних наук, доцент, Київський університет імені Бориса Грінченка, доцент кафедри історії та теорії педагогіки.

Захист відбудеться 22 жовтня 2011 року об 11.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 79.053.03 у Чернігівському національному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка за адресою: 14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка за адресою: 14013, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 53.

Автореферат розісланий 21 вересня 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради А.О. Міненок.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Дослідження питань історії освіти вкрай важливе для розвитку національної освітньої системи, оскільки сприяє формуванню нових педагогічних ідей. Накопичені людством знання та досвід дають можливість успішно вирішувати ті завдання, які стоять перед суспільством на сучасному етапі розвитку Української незалежної держави.

Концептуальні положення, окреслені в Державній національній програмі "Освіта" ("Україна ХХІ століття") (1996) та "Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті" (2002), визначають основні напрями навчально-виховного процесу сучасної школи, включаючи й гімназійні навчальні заклади.

На наш погляд, у часи утвердження української державності в галузі освіти важливо враховувати не лише досвід зарубіжних країн, передбачених Болонською декларацією, а й вітчизняні набутки з метою уникнення помилок попередніх поколінь та залучення кращих надбань для утвердження національної системи освіти й ефективного виховання учнів, спрямованого на формування молоді нового типу, здатної "навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і змінювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти" Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті // Освіта. - 2002. - № 26 (24 квітня - 1 травня). - С. 2 - 4..

Надзвичайно актуальним, на нашу думку, є фундаментальне вивчення, об'єктивна оцінка, творче осмислення та використання кращих традицій української освіти й педагогічної думки з метою оптимального поєднання класичної спадщини минулого та сучасних досягнень науки, органічного зв'язку її з вітчизняною історією, культурою та педагогічним досвідом.

У цьому контексті вивчення досвіду гімназійної освіти ХІХ - початку ХХ ст. дасть можливість дослідити процес її становлення та специфіку розвитку, виявити прогресивні тенденції, окреслити перспективу використання позитивних напрацювань у нових умовах, переосмисливши їх. Окрім того, важливо з'ясувати, які проблеми порушували відомі педагоги, методисти, громадські діячі минулого з метою використання цього арсеналу корисних педагогічних ідей у практиці утвердження сучасних навчальних закладів нового типу, зокрема гімназій.

Проведений аналіз історико-педагогічної літератури свідчить про те, що проблеми гімназійної освіти ХІХ - початку ХХ ст. привертали до себе увагу науковців-педагогів дореволюційного часу, зокрема І. Альошинцева, В. Григор'єва, Є. Днєпрова, С. Рождественського, які займалися вивченням навчально-виховного процесу в гімназіях. У зв'язку з тим що під час аналізу автори охоплювали великі регіони, гімназійна освіта України висвітлювалася вибірково.

Слід зазначити, що праці вчених радянської доби - Ш. Ганеліна, М. Константинова, Г. Жураківського, М. Заволоки - відображають загальні риси розвитку гімназійної освіти досліджуваного часу з відчутним ідеологічним забарвленням, характерним для ХХ ст. Проте регіональний аспект не врахований.

Сучасні дослідники В. Галузинський, М. Євтух, В. Курило, М. Майборода, І. Прокопенко, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко й ін., розкриваючи загальні процеси становлення й розвитку освіти в нашій державі, розглядають гімназійну освіту як складову її частину. Регіональні особливості осмислено в працях О. Бабіної, В. Боброва, В. Борисова, В. Курила, І. Курляк, Т. Лутаєвої, І. Мартинової, О. Пивоварова, С. Фатальчука та деяких інших учених, які аналізують гімназійну освіту переважно останніх десятиліть ХІХ - поч. ХХ ст. на Харківщині, в Східноукраїнських регіонах України, на Півдні, в Галичині тощо. Але питання становлення та розвитку гімназій на Чернігівщині, яка є основною складовою північного Лівобережжя України, де з'явилися перші гімназії, не було ще в центрі уваги дослідників. У зв'язку з цим майже не введено до наукового обігу архівних матеріалів, спогадів випускників і викладачів, їхніх педагогічних праць, не проаналізовано навчально-виховного процесу в гімназіях, які з'явилися на Чернігівщині з 1804 р. й існували до початку ХХ ст. Отже, названа система чинників визначає актуальність цього дисертаційного дослідження й зумовлює вибір теми - "Розвиток гімназійної освіти на Чернігівщині (ХІХ - початок ХХ століття)".

Хронологічні межі дослідження охоплюють 1804-1919 роки. Нижня межа (1804 р.) обумовлена відкриттям першої гімназії на Чернігівщині - у Новгороді-Сіверському, а верхня межа (1919 р.) - часом реорганізації гімназій за радянської влади на єдині трудові школи.

Територіальні межі дослідження визначаються традиційним для сучасної науки розумінням під Чернігівщиною земель Чернігівської губернії, створеної Указом Сенату від 27 березня 1802 р. в зв'язку з ліквідацією Малоросійської губернії, до складу якої увійшло 15 повітів. У таких територіальних межах Чернігівська губернія проіснувала до 1919 р. (сучасна Чернігівська область без Прилуцького району, частина Київщини (до Дарниці), частина Брянської та Сумської областей).

Зв'язок роботи з науковими планами й темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження пов'язаний із темою наукових студій кафедри педагогіки та педагогічної майстерності Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя - "Розвиток освіти і педагогічної думки в Україні ХІХ-ХХ століть".

Тема дисертації затверджена Вченою радою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (протокол № 9 від 26 червня 2008 р.) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 7 від 30 вересня 2008 р.).

Мета дослідження - розкрити особливості процесу становлення та розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині в ХІХ - на початку ХХ ст. і проаналізувати науковий доробок педагогічних діячів того часу.

Завдання дослідження:

1) проаналізувати стан наукової розробки теми та джерельну базу дослідження; вивчити й систематизувати архівні матеріали з теми дисертації;

2) виокремити політичні, соціально-економічні та культурно-освітні передумови становлення й розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині в ХІХ - на початку ХХ ст.; розробити й обґрунтувати періодизацію цього процесу;

3) визначити та схарактеризувати мету, зміст, форми й методи організації та проведення навчально-виховного процесу в гімназіях Чернігівщини у ХІХ - на початку ХХ ст.;

4) здійснити аналіз кадрового забезпечення та висвітлити внесок педагогів гімназій Чернігівщини в розвиток освітньої справи регіону;

5) окреслити перспективи використання історичного досвіду гімназійної освіти на сучасному етапі реформування української освітньої системи.

Об'єкт дослідження - гімназії Чернігівщини ХІХ - початку ХХ століття як тип загальноосвітніх навчальних закладів.

Предмет дослідження - процес становлення й розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині у ХІХ - на початку ХХ ст.

Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять загальні положення теорії наукового пізнання, загальнонаукові принципи історизму, науковості, об'єктивності, системності, багатофакторності.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань у дисертації використано комплекс загальнонаукових і спеціальних методів: теоретичний аналіз і синтез, систематизація й узагальнення історичного матеріалу, класифікація досліджуваних джерел (забезпечили пошук і систематизацію необхідного фактологічного матеріалу); хронологічно-системний і проблемно-пошуковий методи (дозволили виявити закономірності становлення та розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині й виділити основні етапи цього процесу); порівняльно-зіставний та ретроспективний методи (дозволили з'ясувати мету, розкрити зміст, дослідити форми й методи навчально-виховного процесу гімназій регіону в досліджуваний період); математично-статистичний метод (використано для обробки зібраних даних); персоналістично-біографічний (дозволив проаналізувати внесок педагогів Чернігівщини в розробку проблем гімназійної освіти), проблемно-генетичний метод (дав можливість виявити зв'язок між минулим, сьогоденням і прогнозувати подальший розвиток гімназійної освіти).

Джерельну базу дослідження складають архівні матеріали й документи Російського державного історичного архіву м. Санкт-Петербурга (ф. 733, ф. 1604), Центрального державного історичного архіву України (ф. 707), Державного архіву Чернігівської області (ф. 755, ф. 779, ф. 813, ф. 970, ф. 995, ф. 1036, ф. 1038, ф. 1104, ф. 1124, ф. 1234, ф. 1235, ф. 1355, ф. 1396, ф. 1409, ф. 1822), Відділу Державного архіву Чернігівської області у м. Ніжині (ф. 1359, ф. 1367), архівосховища музеїв м. Конотопа, матеріали Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В.О. Сухомлинського, Чернігівської державної обласної універсальної бібліотеки імені В.Г. Короленка, Фундаментальної бібліотеки Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, періодичні видання ХІХ - поч. ХХ ст., щорічники, пам'ятні книжки, нормативні документи Міністерства народної освіти, збірники законів Російської імперії, статистичні матеріали, спогади, автореферати, дисертаційні дослідження, монографії, публікації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі аналізу широкого кола джерел та наукової літератури вперше прослідковано та розкрито специфіку процесу становлення й розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині в ХІХ - на початку ХХ ст. (виокремлено соціально-економічні та культурно-освітні передумови); запропоновано й обґрунтовано періодизацію процесу становлення й розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині в ХІХ - на початку ХХ ст.: 1804-1870, 1871-1900, 1901-1919 рр.; до наукового обігу введено архівні документи та матеріали, за допомогою яких визначено та схарактеризовано мету, зміст, форми й методи навчальної і виховної роботи в гімназіях Чернігівської губернії в окреслений період; висвітлено внесок освітян Чернігівщини в становлення гімназійної освіти в досліджуваному регіоні, зокрема: виокремлено продуктивні ідеї видатних педагогів та просвітників: Л. Глібова, П. Заболотського, М. Лавровського, М. Маркова, М. Скворцова, І. Тимковського, М. Тулова, М. Чалого; окреслено перспективи використання історичного досвіду в контексті реформування сучасної української системи гімназійної освіти.

Практичне значення одержаних результатів. На основі результатів дисертаційного дослідження розроблено спецкурс "Розвиток гімназійної освіти та педагогічної думки на Чернігівщині в XIX - на початку XX ст.", який упроваджено в навчальний процес Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (довідка № 04/718 від 16.05.2011 р.), Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка (довідка № 1087 від 18.05.2011 р.), Житомирського державного університету імені Івана Франка (довідка № 402 від 19.05.11 р.), Державного вищого навчального закладу "Переяслав-Хмельницький державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди" (довідка № 478 від 18.05.2011 р.), Полтавського національного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (довідка № 2669/01-30/02 від 19.05.11 р.), Чернігівського обласного інституту післядипломної освіти імені К.Д. Ушинського (довідка № 01-12/378 від 18.05.2011 р.). Результати, основні положення й висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнювальних наукових робіт, підручників і посібників з історії педагогіки й історії педагогічної думки в Україні, історії України, для розробки спецсемінарів і спецкурсів для студентів педагогічних і класичних університетів; у процесі викладання курсів з історії та культури рідного краю; у системі післядипломної педагогічної освіти, зокрема в навчальному процесі Чернігівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені К.Д. Ушинського; для вдосконалення навчально-виховного процесу в гімназіях регіону тощо.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Особистий внесок здобувача полягає у тому, що вперше здійснено комплексний аналіз процесу становлення та розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині ХІХ - поч. ХХ. ст., введено до наукового обігу нові джерела. У дисертації використано матеріали досліджень, проведених особисто дисертантом, та спільно із співавтором Самойленко О.Г. науковій праці "Перший з'їзд працівників вищих навчальних закладів України і спроба українізації навчальних закладів Лівобережної України в роки Української революції", де здобувачу належить виявлення й аналіз архівних джерел, обробка та теоретичне обґрунтування результатів дослідження.

Апробація результатів дисертаційного дослідження здійснювалася шляхом оприлюднення в наукових виданнях, доповідях і виступах на науково-практичних конференціях і семінарах:

міжнародних: VІІ Міжнародному науковому семінарі "Деятели науки и культуры России с Украины" (Санкт-Петербург, 2007), "Знаки питання в історії України: регіональний вимір української історії" (Ніжин, 2007), "Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Українська діаспора у світовій цивілізації" (Львів, 2008), "Антропологізм в освітніх стратегіях і практиках сучасності: пошуки пріоритетів" (Мелітополь, 2008), "Видатні постаті науки, культури і освіти України" (Київ, 2008), "Знаки питання в історії України: особа і суспільство в історико-культурному просторі" (Ніжин, 2008), "Единое образовательное пространство славянских государств в ХХІ веке: проблемы и перспективы" (Брянск, 2009), "Інтеграція України в європейський освітній простір" (Луцьк, 2009), "Санкт-Петербургский университет в ХVІІІ-ХІХ вв.: европейские традиции и российский контекст" (Санкт-Петербург, 2009), "Знаки питання в історії України: Україна на перехресті цивілізацій" (Ніжин, 2009), "Діаспора як чинник утвердження держави Україна у міжнародній спільноті. Українська діаспора у світовій цивілізації" (Львів, 2010), "Знаки питання в історії України: регіональний вимір" (Ніжин, 2010);

всеукраїнських: "Формування національних і загальнолюдських цінностей на заняттях з історії та суспільно-правових наук" (Ніжин, 2007), "Видатні педагоги ХІХ ст. про виховання "нової людини" (М. Демков, М. Корф, К. Ушинський, М. Пирогов, С. Русова, М. Костомаров, М. Драгоманов та ін.)" (Ніжин, 2009), "Формування національних і загальнолюдських цінностей на заняттях з історії та суспільно-правових наук" (Ніжин, 2009).

Основні положення й результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки та педагогічної майстерності Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (2007-2010 рр.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в 10 публікаціях, із яких 9 одноосібних, із них - 5 у фахових наукових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (572 найменування, із них 206 архівні справи) та додатків (41 таблиця, програма спецкурсу). Повний обсяг дисертації викладений українською мовою на 297 сторінках. Обсяг основного тексту роботи складає 195 сторінок друкованого тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження; окреслено хронологічні й територіальні межі; визначено мету та основні завдання, об'єкт і предмет дослідження; охарактеризовано методологічну основу та використані методи; висвітлено наукову новизну та практичне значення роботи; подано відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі "Історико-педагогічні аспекти становлення та розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині в ХІХ - на початку ХХ століття" проаналізовано стан висвітлення проблеми дослідження в історико-педагогічній літературі, досліджено та систематизовано архівні джерела з теми дисертації, визначено соціально-економічні, політичні та культурно-освітні передумови становлення й розвитку гімназійної освіти в ХІХ - на поч. ХХ ст., запропоновано й обґрунтовано періодизацію розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині. гімназія освіта чернігівщина виховна

Проведений аналіз науково-педагогічної літератури показав, що питання розвитку гімназійної освіти постійно перебували в колі інтересів багатьох науковців і педагогів. Історіографію дослідження процесу становлення та розвитку гімназійної освіти на основі проблемно-хронологічного підходу можна умовно поділити на три періоди: 1) дорадянський; 2) радянський; 3) пострадянський.

У працях дорадянської доби головна увага приділялася загальним процесам розвитку гімназійної освіти та історичним передумовам її виникнення. Ґрунтовними дослідженнями цього часу є монографії І. Альошинцева "История гимназического образования в России (ХVIII-ХІХ)" (1912) та Є. Шмідта "История средних учебных заведений России" (1878), в яких на значному документальному матеріалі проаналізовано статути гімназій, показано, як гімназії із демократичних перетворювалися на чітко регламентовані навчальні заклади, відзначено їх позитивну роль у житті країни та складнощі, що переживали гімназії.

Заслуговує на увагу стаття М. Сухомлинова "Училища и народное образование в Черниговской губернии" (1864), в якій автор поряд з іншими навчальними закладами подав коротку характеристику Чернігівській та Новгород-Сіверській гімназіям, відмітив позитивне ставлення громадськості до їх відкриття, меценатську допомогу з боку окремих місцевих дворян, охарактеризував взаємовідносини вчителів і учнів, моральне обличчя деяких педагогів, проаналізував успішність учнів та існуючу систему покарань, вказав на значення гімназійної освіти в житті дитини. Значне місце у вивченні гімназійного навчально-виховного процесу та ролі в ньому керівників гімназій і педагогів посідають спогади випускників Чернігівської, Новгород-Сіверської, Ніжинської та інших гімназій, зокрема П. Куліша, Й. Самчевського, К. Ушинського, М. Чалого. Теоретичні праці М. Гуревича, І. Єзерського, П. Капніста, В. Маврицького, М. Миртовського, А. Николаї, І. Ясинського доповнюють інформацію про розвиток гімназійної освіти у контексті загальнодержавних освітянських процесів, хоча окремі регіони залишалися поза увагою дослідників.

Помітний внесок у висвітлення основних тенденцій розвитку гімназійної освіти Російської імперії здійснили радянські історики педагогіки. Серед фундаментальних праць відзначимо "Очерки истории школы и педагогической мысли народов СССР" у трьох томах (1973-1991), в яких поряд з іншими навчальними закладами ХVIII - поч. ХХ ст. охарактеризовані й гімназії України. Намагалися відійти від негативної оцінки дорадянської педагогічної думки й об'єктивно висвітлити стан середньої освіти відомі історики педагогіки Ш. Ганелін, С. Єгоров, Г. Жураківський, Н. Константинов та ін. Українські вчені М. Гриценко, М. Заволока, І. Прокопенко, С. Сірополко, А. Ткаченко, М. Ярмаченко в індивідуальних та колективних працях щодо проблем розвитку освіти в Україні ХІХ-ХХ ст. розглядали діяльність деяких навчальних закладів Чернігівщини.

У цілому за радянської доби були закладені підвалини наукового дослідження загальних процесів гімназійної освіти, але більшість праць вчених цього періоду не були позбавлені певного ідеологічного забарвлення. Регіональний аспект вивчення гімназій також не став предметом спеціального дослідження.

Найбільш плідним у дослідженні гімназій був пострадянський період. В сучасній українській історичній педагогіці значно глибше і ширше аналізуються питання гімназійної освіти. До цього ряду належать праці В. Галузинського, М. Євтуха, І. Зайченка, В. Курила, О. Сухомлинської та інших, в яких гімназійна освіта розглядається у тісному взаємозв'язку із загальними освітніми процесами ХІХ - поч. ХХ ст. на всій території України.

Наприкінці ХХ - на поч. ХХІ ст. у дослідників відмічається посилення інтересу до регіональної гімназійної освіти дореволюційного часу, зокрема Півдня України - В. Борисов, Галичини - І. Курляк, Харкова - Т. Лутаєва, Харківщини - І. Мартинова, Буковини - І. Петрик, Донеччини - Л. Терських, Південно-Східної України - С. Фатальчук. Спостерігається зростання уваги до освітніх проблем і вчених та краєзнавців Чернігівщини. С. Воїнов у книзі "Новгород-Сіверський. Нарис історії" (1999) в розділі "Повітове місто" описує процес відкриття гімназії, діяльність перших її директорів І. Халанського та І. Тимковського, вказує імена відомих випускників. О. Гринь на основі розшуканих архівних документів характеризує громадську та педагогічну діяльність І. Халанського. Г. Самойленко та О. Самойленко в монографічному дослідженні "Розвиток освіти та науки в Ніжині ХVII-ХХ ст." (1996) ніжинські гімназії розглядають у загальному контексті з іншими навчальними закладами міста. Тут вперше систематизовано матеріал про освіту Ніжина і на основі архівного матеріалу розкрито плідну подвижницьку діяльність директорів гімназій Ж. Божовської, Г. Крестинської, П. Заболотського та інших педагогів.

Окремі питання розвитку освіти в регіоні висвітлено також в працях І. Зайченка, І. Лисенко, Д. Огієнко, Н. Олійник.

Таким чином, обрана дослідницька проблема відображена в науковій літературі лише в загальних рисах. Комплексного дослідження, яке б стосувалося становлення та розвитку гімназійних закладів Чернігівщини ХІХ - поч. ХХ ст. до цього часу не проводилося. Тому підґрунтям для написання дисертаційного дослідження стали архівні джерела та періодичні видання ХІХ-ХХ ст.

Аналіз історико-педагогічних джерел вказує на те, що становлення та розвиток гімназійної освіти в ХІХ - на початку ХХ ст. були зумовлені загальними процесами, які відбувалися в Російській імперії, а саме, соціально-політичними, економічними та культурними перетвореннями, які проявлялися у відповідних історичних періодах. Значний архівний матеріал та напрацювання попередників дали змогу визначити основні передумови виникнення гімназійної освіти в Чернігівський губернії ХІХ - поч. ХХ ст.: 1) остаточне адміністративне оформлення Чернігівської губернії на початку ХІХ ст.; 2) утвердження державної освіти й основних типів навчальних закладів, у тому числі й гімназій, на території губернії; 3) загальнокультурний розвиток, притаманний губернії; 4) наявність ініціативних діячів, меценатів і благодійників, які сприяли відкриттю гімназій, особливо жіночих, що знаходилися частково на державному фінансуванні.

На основі здійсненого аналізу процесу становлення та функціонування гімназійних навчальних закладів ХІХ - поч. ХХ ст. в Чернігівській губернії визначено три етапи розвитку гімназійної освіти досліджуваного регіону: 1) 1804-1870 рр.; 2) 1871-1900 рр.; 3) 1901-1919 рр. Тобто, від появи перших гімназій до ліквідації гімназій в Чернігівській губернії і їх реорганізації в школи.

Перший етап (1804-1870 рр.) характеризується відкриттям трьох чоловічих гімназій у Новгороді-Сіверському (1804 р.), Чернігові (1805 р.) та Ніжині (1840 р.). Цей процес відбувався в загальнодержавному контексті реформи в галузі освіти, що передбачало функціонування чоловічих класичних гімназій у всіх губернських містах. Зауважимо, що відкриття гімназії у Новгороді-Сіверському, не губернському місті, стало винятком із загальних правил. На той час Новгород-Сіверський вже не був центром намісництва, і лише підтримка міністра народної освіти П. Завадовського, великий авторитет директора І. Халанського і ґрунтовні знання учнів Головного училища відіграли визначальну роль у перетворенні навчального закладу на гімназію.

Поява у 1840 р. чоловічої класичної гімназії при Юридичному ліцеї кн. Безбородька в Ніжині була викликана не стільки потребою у новому навчальному закладі, скільки турботою про подальшу підготовку контингенту для самого ліцею, Київського та Харківського університетів.

Зазначимо, що цей період відзначається ґрунтовністю знань гімназистів, усебічною активною діяльністю керівництва цих навчальних закладів, хоча контроль за їх роботою здійснювався Міністерством народної освіти.

Другій етап (1871-1900 рр.) характеризується послідовною реакційною політикою уряду, постійним реформуванням галузі освіти, а також відкриттям однієї чоловічої гімназії в Глухові (1889) та п'яти жіночих гімназій: у Чернігові (1871), Глухові (1894), Новгороді-Сіверському (1875), Ніжині (1884), Новозибкові (1883). Зростання кількості жіночих середніх навчальних закладів пояснюється юридичним упорядкуванням їх існування завдяки затвердженому в 1870 р. "Положенню про жіночі гімназії і прогімназії Міністерства народної освіти". Проте їх відкриття ускладнювалося тим, що уряд обмежував фінансування цих навчальних закладів і вони існували, головним чином, за кошти місцевого та земського самоврядування.

Третій етап (1901-1919 рр.) характеризується, з одного боку, складною революційною ситуацією в країні, світовою війною, соціально-економічними, суспільно-політичними ускладненнями та посиленням репресивних заходів у навчальних закладах, а з іншого - піднесенням патріотичних і революційних настроїв, зростанням національної свідомості народу. Не дивлячись на складність ситуації, на Чернігівщині було відкрито 29 гімназій. Із них 11 державних чоловічих, 18 жіночих (6 державних і 12 приватних). У кожної з гімназій своя історія. Вони функціонували за рахунок сплати за навчання та допомоги місцевих бюджетів, ініціативи місцевих громад і приватних осіб.

Таким чином у ході нашого дослідження з'ясовано, що на момент реорганізації гімназій у єдині трудові школи на території Чернігівщини функціонувало 38 гімназійних навчальних закладів, із яких 25 державних гімназій (15 чоловічих та 10 жіночих), 14 приватних жіночих гімназій.

У другому розділі "Навчально-виховний процес у гімназіях Чернігівщини в ХІХ - на початку ХХ ст." на основі широкого архівного та документального матеріалу, історико-педагогічної літератури визначено мету, зміст, форми і методи навчально-виховного процесу в гімназійних закладах Чернігівської губернії. У результаті проведеного дослідження виявлено, що головною метою функціонування гімназій була підготовка до вступу в університет, що організація навчально-вихованого процесу в гімназіях Чернігівщини проводилася відповідно до загальнодержавних Статутів (1804, 1828, 1852, 1871 рр.).

Детальний аналіз офіційних документів показав, що ні в царського уряду, ні у більшості міністрів народної освіти не було чіткої уяви, якою має бути гімназія, зміст, форми, методи навчання й виховання в ній, хто безпосередньо повинен нею керувати. Тому постійно йшов пошук моделі даного навчального закладу.

Зміст гімназійної освіти Чернігівщини, як і України в цілому перебував під впливом західноєвропейської (німецької і французької) школи, релігійного світогляду та державної політики Російської імперії. Це підтверджується введенням до навчальних планів двох класичних мов (латинської та грецької), закону Божого, логіки та російського законодавства.

Аналіз джерел і наукової літератури показав, що зміна Статутів відбувалася майже кожні двадцять років і передбачала зміну навчальних планів, яка, в свою чергу, супроводжувалася постійною боротьбою між класичним і реальним спрямуваннями в системі гімназійної освіти. У ході дослідження виявлено, що лише в середині ХІХ ст. відбувся чіткий розподіл гімназій на класичні та реальні. Класичні гімназії залишалися більш популярними, оскільки виконували головну функцію державної освітньої системи - готували до вступу в університет і відкривали шлях до державної служби. Реальні гімназії з часом були реорганізовані у реальні училища, що не дозволило сформувати остаточної моделі гімназійної освіти.

Вивчення навчальних планів та інших офіційних документів дало можливість встановити, що у навчальному процесі гімназій Чернігівщини, як державних, так і приватних, дотримувалися державних стандартів. Проте в окремих гімназіях спостерігалися деякі відмінності, особливо у вивченні тих предметів, які планувалися за вибором навчального закладу, зокрема, у вивченні іноземних мов, малювання, співів. У Ніжинській класичні гімназії при Юридичному ліцеї кн. Безбородька для покращення засвоювання іноземних мов вводилися посади гувернерів, на які дирекція запрошувала німців та французів. Вони спілкувалися з гімназистами в позаурочний час відповідними мовами. Також для покращення розвитку мовлення учнів у гімназії проводилися літературні бесіди, організовувалися театральні гуртки.

Документальний матеріал, праці попередників, спогади випускників гімназій того часу дали можливість виявити причини відставання значної кількості гімназистів у навчанні, які зводились до: непогодженості і переобтяженості навчальних планів, великої кількості учнів у класі, незадовільного стану приміщень гімназій, відсутності спеціальних кабінетів (фізики, фізичного виховання), малої кількості сучасних підручників і навчальних посібників, непрофесійності педагогів. У дисертації розкрита гостра дискусія тогочасної громадськості з цього питання.

Архівні документи, спогади випускників свідчать, що в багатьох гімназіях переважали: схоластичне засвоєння матеріалу, неефективність проведення уроку, перевантаженість дітей, формалізм та одноманітність у викладанні. Тому передові діячі педагогічної справи М. Пирогов, В. Стоюнін, К. Ушинський, а за ними і деякі педагоги Чернігівщини, неодноразово порушували питання про підвищення рівня знань, про методичну підготовку й фахову озброєність учителів. Активно йшло обговорення проблем щодо покращення написання підручників, збагачення бібліотек як навчальною, так і художньою літературою.

Аналіз джерел засвідчує, що в гімназіях Чернігівщини особлива увага приділялася проблемам виховання, яке мало цілеспрямований характер. У досліджуваний період існувала чітко визначена модель виховання молодої людини, основні риси якої повинні були сформуватися протягом усього навчання в гімназії. Циркуляри, розпорядження та накази Міністерства народної освіти спрямовували на виховання особистості за такими основними напрямами: розумове, патріотичне, моральне, релігійне, естетичне, фізичне тощо.

Розумове виховання відбувалося постійно та залежало від змісту й обсягу предметів; воно було в центрі уваги не лише чиновників Міністерства народної освіти, але й громадськості, батьків. Навчальний і виховний процес збагачувався такими формами, як диспут, обговорення учнями рефератів, вистав, творів, екскурсійних спостережень, журнальних статей тощо. Крім того, професійна індивідуальна робота вчителя з учнем із урахуванням рівня його підготовки (прикладом цього може служити педагогічна діяльність І. Тимковського у Новгород-Сіверській гімназії) сприяла розумовому вихованню всіх учнів.

Патріотичне виховання було пов'язане не лише із закріпленням загальнодержавних понять, які вкладалися у три постулати: Бог, престол і вітчизна, а й з організацією та проведенням аудиторної і позакласної роботи під час вивчення відповідних тем, проведенням заходів, пов'язаних із патріотичними подіями, а також відвідування місць бойової слави, проведенням екскурсій у різні регіони країни тощо.

Морально-релігійне виховання було спрямоване на формування відданого самодержавству громадянина, який би ніколи не виступав проти встановлених порядків і діяв за християнським вченням, що базувалося на десяти заповідях "Старого Завіту" й на дотриманні в повсякденному житті моральних принципів.

Естетичне виховання здійснювалося як у процесі вивчення окремих предметів (літератури, іноземних мов, музики, співів), так і під час проведення різноманітних позакласних заходів (тематичних літературно-музичних вечорів, виступів оркестрів, хорів, зустрічей із діячами культури, відвідування театральних вистав тощо).

Наприкінці ХІХ - на поч. ХХ ст. активізувався інтерес до трудового та фізичного виховання. Трудове виховання було присутнє переважно у жіночих гімназіях Чернігівщини, в той час як фізичне виховання особливо інтенсивно упроваджувалося в чоловічих гімназіях регіону, де розгорнувся сокольський рух, за якого в навчальних закладах займалися легкою атлетикою та гімнастикою.

У третьому розділі "Учительські кадри та педагогічні погляди представників гімназійних закладів Чернігівщини ХІХ - початку ХХ ст." на основі різнобічного документального та статистичного матеріалу, а також спогадів, публіцистичних і наукових праць досліджено кадрове забезпечення гімназій Чернігівщині та висвітлено внесок педагогів у розвиток освітньої справи регіону.

Проблема забезпечення навчальних закладів педагогічними кадрами гостро стояла на всіх етапах розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині, тому що держава цілеспрямовано не займалася підготовкою вчителів для гімназій. На всю Російську імперію існувало лише два такі навчальні заклади: Головний педагогічний інститут (1816-1819, 1829-1859; з 1867 р. Історико-філологічний інститут у Санкт-Петербурзі) та Історико-філологічний інститут князя Безбородька в Ніжині (з 1875 р.).

Учителями мали право працювати випускники університетів. Але якщо враховувати, що приймали на 1-й курс всього 25 абітурієнтів, то тих, хто йшов працювати в школу було мало. Крім того, випускники університетів не завжди були підготовлені до роботи з дітьми, оскільки у вищих навчальних закладах професори дбали лише про засвоєння студентами наукового змісту предметів. Тому на роботу в гімназії брали випускників з інших навчальних закладів і тих, хто складав спеціальні екзамени на звання вчителя.

Аналіз особових справ викладачів гімназій, а також спогадів випускників дав можливість з'ясувати, що в гімназіях Чернігівщини ХІХ - поч. ХХ ст. працювала достатня кількість педагогів - випускників університетів, семінарій і гімназій, змістом життя яких було служіння шляхетній справі навчання та виховання молоді. Чимало таких яскравих особистостей працювало в Чернігівській, Новгород-Сіверській і Ніжинській гімназіях. На жаль, поряд із кращими в гімназіях регіону зустрічалися вчителі, які утверджували рутину в процесі викладання та підтримували все негативне, від чого повинна була позбавлятися школа.

На основі дослідження педагогічного складу викладачів і керівників гімназій Чернігівської губернії виявлено, що в ХІХ - на поч. ХХ ст. у регіоні працювало чимало учителів і директорів навчальних закладів, які проявили себе як теоретики та практики педагогічної справи. Заслуговують на увагу педагогічні погляди Л. Глібова, П. Заболотського, М. Лавровського, М. Маркова, М. Скворцова, І. Тимковського, М. Тулова, М. Чалого та низки інших діячів освіти регіону. Дехто з них стояв біля витоків педагогічної думки початку ХІХ ст., коли зароджувалася гімназійна освіта, інші знаходилися під безпосереднім впливом передових педагогів ХІХ ст. К. Ушинського та М. Пирогова. У кожного з названих педагогів є наукові праці, у яких порушені важливі питання, щодо історії початкової та вищої школи в Україні в різні періоди, конкретних проблем змісту та організації гімназійної чоловічої та жіночої освіти, виховання, взаємовідносин між учнями й учителями.

У деяких педагогічних працях, зокрема М. Скворцова, різко критикувалися поліцейські методи реформування гімназійної освіти, слабка педагогічна підготовка кадрів, відсутність зв'язків між університетами та школою.

Педагогічні погляди працівників освіти Чернігівщини - це ціла система вивчення проблем історії школи, обґрунтування питань змісту й організації навчально-виховного процесу, які були безпосередньо пов'язані із середньою чоловічою і жіночою освітою та дискутувалися на сторінках газет і журналів.

Багато положень, висловлених у педагогічних працях учених-педагогів Чернігівщини, не втратили своєї актуальності і в наш час.

ВИСНОВКИ

1. Вивчення джерельної бази дослідження дає можливість стверджувати, що означений історичний період становлення та розвитку гімназійної освіти на Україні привертав увагу вчених, праці яких за хронологічним принципом можна згрупувати за трьома періодами: дослідження істориків педагогіки дорадянського часу, наукові праці педагогів радянської доби та напрацювання науковців у період утвердження незалежної Української держави.

Учені дорадянського часу розглядали загальні процеси функціонування гімназій і майже не висвітлювали питання їх діяльності в окремих регіонах. У працях радянської доби закладені основи наукового дослідження гімназійної освіти в цілому. Найбільш плідним у дослідженні розвитку гімназій став пострадянський період. У наукових працях на конкретному матеріалі розглядалися особливості становлення та розвитку гімназійної освіти як в загальноукраїнському контексті, так і в окремих регіонах.

Ґрунтовний огляд наукової літератури та джерельної бази дослідження дав можливість стверджувати, що гімназійна освіта протягом визначеного історичного періоду була в центрі уваги вчених, але не набула характеру цілісного дослідження.

2. Всебічний аналіз усього масиву використаних джерел підтвердив достатньо високий рівень їхньої репрезентативності, що дозволило визначити основні передумови виникнення гімназійної освіти в Чернігівський губернії ХІХ - поч. ХХ ст.: 1) остаточне адміністративне оформлення Чернігівської губернії на початку ХІХ ст.; 2) утвердження державної освіти й основних типів навчальних закладів, у тому числі й гімназій, на території губернії; 3) загальнокультурний розвиток, притаманний губернії; 4) наявність ініціативних діячів, меценатів і благодійників, які сприяли відкриттю гімназій, особливо жіночих, що знаходилися частково на державному фінансуванні.

Аналіз архівних матеріалів дозволив розробити та обґрунтувати періодизацію процесу становлення та розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині ХІХ - на початку ХХ ст. Перший етап (1804-1870 рр.) пов'язаний з появою гімназій в Новгороді-Сіверському, Чернігові та Ніжині. Саме вони на початку ХІХ ст. визначали освітянське життя в регіоні й виконували ті завдання, які ставило перед ними Міністерство народної освіти. Ці гімназії на даному етапі були досить відомими як в регіоні, так і в Росії. Їх випускники мали право без іспитів вступати до університетів. Підготовкою гімназистів займалися добре освічені педагоги.

Соціально-економічні умови та культурно-освітня ситуація, яка склалася у другій половині ХІХ ст., змушувала місцеву громадськість дбати про відкриття в повітових містах не лише чоловічих, а й жіночих гімназій, що стало можливим в Чернігівський губернії після затвердження "Положення про жіночі гімназії і прогімназії Міністерства народної освіти" (1870).

Другий етап гімназійної освіти на Чернігівщині (1871-1900 рр.) відзначається появою п'яти жіночих гімназій та однієї чоловічої гімназії. Усі жіночі гімназії утримувалися, за відсутності фінансової допомоги держави, на кошти місцевої влади та меценатів. Слід відзначити громадську діяльність місцевих педагогів Г. Крестинської в Ніжині, Н. Заостровської в Чернігові, М. Тимченко в Борзні, О. Журид у Конотопі та ін., які докладали багато зусиль, щоб відкрити у своїх містах жіночі гімназії.

Зміна соціально-політичної й економічної ситуації на початку ХХ ст., викликана війнами та революціями, ускладнювала процес розвитку гімназійної освіти в державі. Проте підйом політичної активності громадян і глибоке розуміння потреби подальшого розвитку освіти за різним її професійним спрямуванням активізувало відкриття нових навчальних закладів на Чернігівщині на третьому етапі розвитку гімназійної освіти (1901-1919 рр.). Це був час, коли відкриті в багатьох повітових містечках прогімназії були перетворені в гімназії. Усього в цей час з'явилося 10 чоловічих і 19 жіночих гімназій.

Таким чином, майже в усіх повітових містах губернії функціонували середні навчальні заклади, які в цілому забезпечували потребу в школах. Помітну роль у розширенні мережі гімназій відіграли ініціативні групи місцевих громад, а також діячі культури та "Просвіти".

Визначення та обґрунтування головних етапів становлення та розвитку гімназійної освіти на Чернігівщині у ХІХ - на поч. ХХ ст. дало можливість дослідити специфіку функціонування даного типу навчальних закладів у регіоні.

3. На основі аналізу джерельної бази з'ясовано мету, розкрито зміст, форми і методи організації та проведення навчально-виховного процесу в гімназіях Чернігівщини ХІХ - поч. ХХ ст. Діяльність навчальних закладів визначалася Міністерством народної освіти, Статутами, відповідними циркулярами та постановами. Намагання створити модель гімназії як провідного навчального закладу для підготовки молоді до вступу в університети обумовлювало постійне реформування структури навчально-виховного процесу, удосконалення навчальних планів тощо.

Аналіз навчальних планів дав уявлення про систему предметів та їх обсяг, про зміни в переліку дисциплін, вилучення деяких із них, попри їх важливе значення для формування світогляду учнів, і появу нових, які вимагали схоластичних методів навчання. На підставі цих спостережень можна стверджувати, що такі зміни були обумовлені не турботою чиновників про поглиблення знань учнів, а потребою відвернути їх від злободенних соціальних процесів у країні.

Характерним для гімназій було перевантаження навчальними предметами, педантизм і типовість у викладанні, відсутність необхідної навчальної та художньої літератури, наочності.

Гостро стояло питання про підготовку нових шкільних підручників, оскільки наявна навчальна література не завжди відповідала потребам учнівської молоді. Особливі нарікання з боку громадськості лунали на недостатню підготовку вчителів, адже ні міністерство, ні університети не приділяли належної уваги методичній підготовці кадрів. Вимагала уваги і політика формування бібліотек для навчальних закладів. Залишалася нерозв'язаною і проблема національної специфіки викладання.

4. Важливе місце у житті гімназії посідала виховна робота, яка проводилася у напрямі формування в молоді особистісних рис слухняного громадянина й патріота. Мета виховання в гімназіях визначалася Статутами і втілювалася в життя урядом, Міністерством народної освіти, керівництвом гімназій шляхом формування моделі виховання в традиціях самодержавної Росії: релігійності, моральності, відданості престолу і вітчизні. Діяльність педагогів зосереджувалася на розумовому, морально-релігійному, патріотичному, естетичному, фізичному, трудовому вихованні.

Навчальний процес, у першу чергу, був спрямований на розумове виховання гімназистів. Велику роль при цьому відігравала цілеспрямована діяльність учителя, який продуктивно залучав доступний арсенал прийомів і методів навчання. Розумовому розвитку сприяли також різноманітні форми позакласної роботи: підготовка рефератів, літературні читання й диспути, спостереження за явищами природи тощо.

Морально-релігійне й патріотичне виховання гімназистів здійснювалося шляхом вивчення закону Божого, читання та пояснення Євангелія, відвідування церковних богослужінь, урочистих актів, літературно-музичних вечорів, святкування історичних подій тощо, з метою формування в гімназистів моральних переконань, почуття любові до Вітчизни, до Бога і царя, поваги до батьків, учителів. Педагогічна громадськість засуджувала все, що принижувало дітей, зокрема покарання, заохочувала використання вчителями виховних прийомів під час вивчення літературних, музичних і художніх творів. Значну роль у патріотичному вихованні юнаків і дівчат відігравали заходи, які були пов'язані з проведенням вечорів, присвячених історичним подіям, та організацією благодійних акцій, зокрема для учасників Першої світової війни.

Естетичному вихованню сприяла участь гімназистів у виставках малюнків, співочих і драматичних гуртках, додаткових заняттях музикою і танцями. У деяких гімназіях під час проведення театральних вистав за творами українських драматургів, літературно-музичних вечорів здійснювалося не лише естетичне, а й національне виховання, пов'язане з прищепленням любові до України, до рідного слова й пісні. Такі заходи зміцнювали національну свідомість гімназистів.

Слабше було розвинуте фізичне виховання, яким займалися вчителі гімнастики і наставники (заняття були додатково оплачуваними). Певну роль у покращенні фізичного виховання відігравали гімнастичні групи "Сокіл", учасники яких виконували під музику різні впорядковані рухи. Узимку діти каталися на лижах і ковзанах. Фізичному загартовуванню сприяли й походи дітей на природу.

Трудове виховання здійснювалося переважно в жіночих гімназіях, де були спеціальні предмети, пов'язані з ручною працею: пошиття одягу, в'язання, вишивання, домогосподарство тощо. У чоловічих гімназіях любов до праці прищеплювалася більше теоретично. Учнів залучали також до прибирання території біля гімназії у весняний та осінній періоди.

Для заохочення гімназистів у навчанні та позакласній роботі використовувалися найрізноманітніші форми. Кращих учнів нагороджували книгами, заносили їх імена до "Золотої книги випускників", пересаджували на спеціальні парти, звільняли від оплати за навчання, надавали матеріальну допомогу тощо. Як виховний захід використовували й покарання. У XIX ст. була вироблена ціла їх система, але ці заходи не завжди позитивно впливали на учня. Особливо негативно громадськість ставилася до фізичних покарань, але на всіх етапах розвитку гімназійної освіти різка залишалася активним засобом виховання дітей.

5. Протягом усього визначеного періоду існування гімназійної освіти в регіоні гостро стояла проблема кадрового забезпечення навчальних закладів. Академічні плани фіксують наявність у гімназіях блоків обов'язкових і додаткових предметів, які забезпечувалися викладачами, що мали відповідну освіту.

Особливістю педагогічного складу Ніжинської чоловічої класичної гімназії, яка існувала при Юридичному ліцеї та Історико-філологічному інституті кн. Безбородька, було те, що в ній працювали як вчителі гімназії, так і професори ліцею та інституту, а все керівництво було спільним для обох навчальних закладів.

Аналіз джерел дозволив відзначити недостатньо якісну й кількісну підготовку педагогічних кадрів. Це стосувалося й гімназій Чернігівської губернії. До середини ХІХ ст. жоден навчальний заклад спеціально не займався підготовкою педагогічних кадрів для гімназій. Лише у 1870-х рр. під тиском громадськості у навчальні плани університетів та історико-філологічних інститутів було внесено курс педагогіки.

Директорами гімназій тривалий час призначалися чиновники, які не зналися на освітній справі. Дослідження показало, що в гімназіях Чернігівщини працювало достатньо професійно підготовлених до педагогічної роботи керівників, які сумлінно виконували свої обов'язки: І. Халанський, Ж. Божовська, Є. Стеблін-Камінський, Г. Крестинська, П. Заболотський та ін.

До помітних постатей місцевої освіти належать талановиті педагоги початку ХІХ ст. І. Тимковський і М. Марков; послідовник К. Ушинського й соратник М. Пирогова - професор М. Тулов; письменник й педагог Л. Глібов; історик гімназійної освіти, педагог М. Чалий; видатний вчений-педагог, академік М. Лавровський; активний прихильник демократичного реформування гімназійної освіти професор М. Скворцов та ін. Слід відмітити, що педагогічна спадщина кожного з них потребує ґрунтовного вивчення.

6. Теоретичні засади та практичний досвід у проведенні навчально-виховної роботи, накопичені педагогічними працівниками гімназій Чернігівщини в ХІХ - на поч. ХХ ст., може бути використаний і в сучасних середніх закладах освіти. Заслуговують схвалення такі форми та прийоми роботи, як: увага вчителів та працівників школи до кожного учня, намагання активізувати розумову діяльність вихованців; розвиток потреби в читанні художніх текстів і заучуванні їх на пам'ять; постійне залучення педагогів до активної участі в педагогічних семінарах, у написанні навчально-методичних посібників; виховання у дітей любові до рідного краю, навколишнього середовища; зміцнення зв'язків із батьками та громадськістю, розширення можливостей меценатської та благодійницької допомоги; предметне вивчення передового досвіду вчителів і його пропагування.

Багато цінних пропозицій було здійснено вченими-педагогами регіону й щодо тих проблем, які досі залишаються актуальними для освіти, зокрема: якісної підготовки вчительських кадрів, які б могли успішно працювати у змінених умовах ХХІ століття; залучення студентів і вчителів до широкого вивчення свого краю; зміцнення зв'язків університетів зі школами; робота з абітурієнтами щодо їх підготовки до вступу у вищі навчальні заклади тощо.