Аксіологічні засади ставлення школярів до природи у вітчизняній педагогічній теорії та практиці (кінець XIX – початок XX століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

АКСІОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ СТАВЛЕННЯ ШКОЛЯРІВ ДО ПРИРОДИ У ВІТЧИЗНЯНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ (КІНЕЦЬ ХІХ - ПОЧАТОК ХХ СТОЛІТТЯ)

Спеціальність: 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

БАРЛІТ ОКСАНА ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 37.013.73

Кіровоград - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Мелітопольському державному педагогічному університеті.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Елькін Марк Веніамінович,

Мелітопольський державний

педагогічний університет,

перший проректор,

завідувач кафедри педагогіки і

педагогічної майстерності,

Заслужений працівник освіти і науки України

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Даниленко Лідія Іванівна,

Університет менеджменту АПН України

Центральний інститут післядипломної

педагогічної освіти, директор

кандидат педагогічних наук, доцент

Кузьменко Василь Васильович,

Херсонський державний університет,

доцент кафедри педагогіки та психології

Захист відбудеться „19” лютого 2009 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.02 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою:

25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, зал засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розісланий ”17” січня 2009 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Т. Я. Довга

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. На сучасному етапі наукового пізнання проблема взаємодії суспільства і природи набуває важливого значення, що зумовлено процесом становлення цивілізаційного виміру багатогранного життя людей. У ХХ столітті людство почало усвідомлювати: посилення впливу на довкілля може стати неконтрольованим і нестиме загрозу людському існуванню. Екологічна криза значною мірою спричинена аксіологічною кризою як невідповідністю етичних нормативів екологічним вимогам сучасності. Важлива роль у подоланні цієї кризи, на думку наукової спільноти, належить освіті й педагогіці, які формують образ людини в світі культури.

В Україні важливість пошуків науково-освітніх можливостей і технологій формування екологічного, гуманістичного світогляду, який би зорієнтував людину на розумне ставлення до природи, актуалізована комплексом об'єктивних і суб'єктивних причин.

Питання етичної взаємодії людини і природи є особливо актуальними в площині обґрунтування системи національних цінностей, яка включає загальнолюдські інтереси, насамперед ті, що сприяють гармонізації відносин людини з природою.

Культурно-освітній прогрес і етапи вироблення ціннісного ставлення людини до природи розглядаються науковцями по-різному: відповідно до концепції ноосфери (В. Вернадський, М. Моїсеєв, П. Тейяр де Шарден, М. Холодний); у межах антропологічного підходу (І. Аносов, Б. Бім-Бад, С. Кривих, В. Крисаченко, В. Макареня, В. Табачковський); аксіологічного підходу (Е. Агацці, В. Віндельбанд, Г. Ріккерт, В. Гребеньков, В. Нечитайло). Однак, майже всі дослідники корекції ставлення людини до природи вважають, що формування нової ціннісної позиції тісно пов'язане з усіма концепціями соціалізації, завдяки її специфічності.

У формуванні аксіологічного ставлення до природи важливим є пошук педагогічних моделей етнічного виховання, у яких наголошується на можливості етнокультурної варіативності в двох аспектах: у процесі формування особистості з урахуванням її специфічних рис і національного характеру (менталітету); у процесі соціалізації загальнолюдських цінностей як найбільш повного відображення національного.

Нові педагогічні пропозиції щодо формування ціннісного ставлення людини до природи як намагання подолати суперечності в системі "людина-природа" знайшли своє відображення в працях Е. Гірусова, Д. Гришина, М. Нікітіна, С. Семенова, В. Сухомлинського та ін. Проте, на нашу думку, чимало дослідників природний поступ життя людини розглядають лише як тло в системі розвивальних чинників, як освітнє середовище або як певні умови життя, які потребують екологізації. Далеко не кожен педагог готовий сьогодні формувати моральні якості школяра, спираючись у цьому процесі на ціннісний потенціал природи. Тому значний інтерес у цьому контексті становлять сучасні теоретичні праці, автори яких (І. Добронравова, В. Крисаченко, К. Корсак, Л. Нечепоренко, Л. Сидоренко) піднімають проблему залучення Всесвіту до сфери етики.

Психолого-педагогічні дослідження концептуалізували природний компонент освітнього середовища як максимально наближений до психофізіологічних особливостей розвитку дитини, який слід використовувати у процесі формування її динамічного, цілісного світогляду, необхідного для творчого зростання (В. Вілюнас, В. Воловач, М. Дробноход, І. Звєрев, А. Захлєбний, С. Іващенко, В. Ільченко, О. Лазебна, Л. Печко, Г. Пустовіт, С. Сисоєва, Г. Тарасенко).

Закон України "Про загальну середню освіту" (1999), Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ століття"), Концепція екологічної освіти України (2002), Програма "Основи здоров'я" для загальноосвітніх навчальних закладів (2002), Проект концепції гуманітарного розвитку України (2008) визначають орієнтири та напрями екологізації свідомості людини, яка навчається і навчає. Суттєві зміни в цьому плані можуть відбутися тільки через оновлення мети, змісту й технологій екоосвітнього процесу, який потребує філософсько-освітнього, психолого-педагогічного обґрунтування інтегративних підходів до екологічного навчання і виховання й засобів залучення його до життєвого простору людини.

У цьому контексті значний інтерес становить досвід науковців, які розробили теоретико-методологічні та методичні засади екологічного виховання як важливого напряму гуманізації освіти школярів (Г. Білявський, О. Плахотник, Г. Пустовіт, Б. Райнов, О. Савченко, А. Степанюк), окреслили психолого-педагогічні умови екологічного навчання і виховання (С. Глазачов, С. Дерябо, Б. Навроцький, С. Петров, О. Пруцакова, Н. Падун), схарактеризували особливості екологічної освіти на рівні безперервної освіти - від дошкільної до післядипломної (В. Маршицька, З. Плохій, Л. Різник, Л. Шаповал, А. Халімов).

У педагогічній науці сформувалася система основних принципів організації екологічної освіти, її мети, завдань, змісту екологічних знань, умінь і навичок, а також способів їх впровадження в традиційні навчальні дисципліни природничого циклу й у спеціальні екологічні курси.

Процес формування ціннісного ставлення людини до природи залежить не лише від зміни змісту навчання й виховного процесу, а й від урахування у виховній діяльності історичного досвіду народу. На підставі знань про національні особливості того чи іншого народу з'являється можливість дослідити національну специфіку, сприяти пошукам виховного потенціалу конкретних народів, враховувати їх історичний досвід, особливості сприйняття людьми різних національностей певних виховних впливів, а також вивчати рефлексію народів щодо їх історичної взаємодії з геокультурним природним середовищем.

Тому, на нашу думку, до процесу формування нового ставлення людини до природи варто залучити потенціал світової і вітчизняної філософської спадщини Г. Сковороди, В. Соловйова, К. Ціолковського, М. Бердяєва, В. Вернадського та ін., яку слід використовувати, доповнивши ідеями орієнтації на єднання людської спільноти шляхом зближення й взаємопроникнення національних культур і систем освіти, моделями й концепціями неоднорідності сприйняття стану довкілля планети. У вітчизняній традиції аспекти ставлення людини до природи окреслені як духовно-практичні пошуки Г. Сковороди, М. Гоголя, П. Куліша, І. Франка, В. Вернадського, В. Винниченка та інших. Проте до 70-х років ХХ століття у радянській науці єдиною моделлю ставлення людини до природи залишались проекти втручання у природні процеси, раціоналізація сприйняття природи, використання її потенціалу для задоволення людських потреб, що постійно зростали. Саме тому в сучасній педагогічній дійсності, яка потребує актуалізації аксіологічних настанов щодо природи, є певні суперечності, основними серед яких вважаємо такі:

між активізацією пошуку методів екологізації освіти й відсутністю залучення до організації цього процесу ціннісно-світоглядних і морально-естетичних чинників;

між використанням у процесі формування ціннісного ставлення людини до природи значного потенціалу природничих наук, суспільної думки й майже відсутнім попитом на педагогічну думку, яка поряд з проблемами становлення національної системи освіти, намагалася обґрунтувати принципи формування цілісного, гармонійно розвиненого школяра.

Вітчизняна педагогічна теорія і практика кінця ХІХ - початку ХХ століття значною мірою спрямовувалася на дослідження питань наближення людини до природи, на зародження етико-естетичних ідей про природу, на висвітлення етнокультурних особливостей взаємозв`язку людини і природи.

Тому цілком закономірним у цьому контексті є вибір теми дослідження: "Аксіологічні засади ставлення школярів до природи у вітчизняній педагогічній теорії та практиці (кінець ХІХ - початок ХХ століття)".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематичного плану Мелітопольського державного педагогічного університету імені Б. Хмельницького "Базова компетенція спеціаліста вищого педагогічного закладу ІІІ-IV рівня акредитації" (реєстраційний № 0101U01290). Тему затверджено Вченою радою університету (протокол № 3 від 26.12.2006) та погоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 4 від 24.04.2007).

Мета дослідження - визначити аксіологічні засади формування етичного ставлення школярів до природи, розроблені вітчизняною педагогічною теорією і практикою кінця ХІХ - початку ХХ століття .

Мета дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

проаналізувати еволюцію ціннісної позиції людини щодо гармонізації її відносин з природою;

систематизувати теоретичні ідеї і погляди представників вітчизняної педагогічної спадщини кінця ХІХ - початку ХХ століття на проблему формування у школярів ціннісного, етико-естетичного ставлення до природи;

дослідити особливості аксіологічного й антропологічного підходів до екологічного навчання і виховання школярів;

розробити й обґрунтувати модель інтеграції аксіологічного підходу в процес екологічної освіти школярів.

Об`єкт дослідження: історико-педагогічний процес формування ціннісного ставлення людини до природи.

Предмет дослідження - теоретичні ідеї, погляди й практичний досвід формування ціннісного ставлення школярів до природи у вітчизняній педагогіці кінця ХІХ - початку ХХ століття.

Методи дослідження. З метою розв`язання завдань дослідження використовується комплекс взаємопов`язаних теоретичних і емпіричних методів.

Теоретичні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія, системний аналіз, узагальнення, формалізація, абстрагування) забезпечили реалізацію пізнавальних дій стосовно предмета дослідження й уможливили виявлення провідних тенденцій розвитку екологічної освіти, конструктивних ідей щодо гармонізації взаємодії людини і природи й зіставлення їх із завданнями сучасної екологічної освіти.

Емпіричні методи (педагогічне спостереження, анкетування, бесіди, опитування, моделювання педагогічних ситуацій, вивчення документації, інтерпретаційний аналіз нормативних документів, навчальних програм, підручників і посібників, емпіричних джерел з узагальненням досвіду педагогічної діяльності щодо означеної проблеми) дали змогу виявити тенденції, умови, технології, методи інтеграції аксіологічних настанов стосовно природи в освітянську практику.

Теоретичну основу дослідження становлять філософські концепції наукового пізнання (І. Добронравова, С. Кохановський, В. Краєвський, Н. Розов, П. Щедровицький), особистісно орієнтований, культурологічний, діяльнісний, аксіологічний підхід до розуміння особистості (Г. Балл, І. Бех, Є. Бондаревська, Д. Ельконін, М. Каган, В. Кремень), філософсько-антропологічні положення щодо визначення місця людини в природі (І. Аносов, Б. Бім-Бад, М. Кисельов, С. Кривих, В. Крисаченко), положення психолого-педагогічної науки про теоретичні, дидактичні принципи екологічної освіти (Г. Білявський, С. Глазачов, Л. Печко, О. Плахотнік, Б. Райков, А. Степанюк), про становлення й розвиток національної системи освіти і, зокрема, екологічного виховання (Б. Волков, С. Кримський, С. Русова, В. Сухомлинський, О. Сухомлинська, В.Табачковський, Г. Філіпчук), про ціннісне ставлення людини до природи (В. Горський, С. Грехньов, С. Дерябо, Г. Тарасенко, В. Ясвін), а також принцип історизму, який є основою вивчення процесу формування ціннісних орієнтацій і певної динаміки їх змін, характеру світобачення, його культурно-історичних передумов. Саме цей принцип дав змогу виявити загальні риси підходів до природної дійсності та стратегій морально-ціннісного ставлення до природи у співвідношенні, взаємозв`язку й взаємозалежності.

Джерелознавча база дослідження: праці представників української філософсько-педагогічної думки, психолого-педагогічна, філософська зарубіжна й вітчизняна література за темою дисертації (монографії, дисертації й автореферати дисертацій, наукові статті, а також освітні стандарти, програми шкільних дисциплін і підручники періоду кінця ХІХ - початку ХХ століття); офіційні документи й матеріали, присвячені проблемам розвитку екологічної освіти, зокрема закони, нормативні акти, рекомендації, постанови, резолюції; фонди Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. Сухомлинського, Запорізької обласної наукової бібліотеки, бібліотек Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова й Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського; матеріали міжнародних і всеукраїнських наукових конференцій, публікації в періодичних виданнях.

Дослідження проводилося впродовж 2005-2008 років і охоплювало кілька етапів науково-педагогічного пошуку:

На першому етапі (2005-2006 р.р.) аналізувався стан розроблення досліджуваної проблеми в її теоретичному й практичному аспектах, визначалися підходи до реалізації наукових завдань, створювалася відповідна програма й визначалася методики дослідження.

На другому етапі (2006-2007 р.р.) - систематизувався й узагальнювався матеріал про педагогічну спадщину кінця ХІХ - поч. ХХ століття щодо формування ціннісного ставлення людини до природи, особливостей гуманістичного знання для модернізації системи педагогічної теорії і практики; визначення методологічних засад аксіологічного підходу, його структура і зміст.

На третьому етапі (2007-2008) - узагальнювалися результати дослідження, теоретично обґрунтовувалися аксіологічні засади ставлення школярів до природи у вітчизняній теорії і практиці кінця ХІХ - початку ХХ століття; визначалися шляхи інтеграції цих наукових ідей і поглядів у сучасну шкільну екологічну освіту.

Наукова новизна та теоретичне значення дисертації полягає в тому, що: вперше виокремлено у вітчизняній педагогічній спадщині кінця ХІХ - початку ХХ століття аксіологічний підхід як основу процесу формування ціннісного ставлення школярів до природи; систематизовано теоретичні ідеї і погляди представників вітчизняної педагогічної спадщини кінця ХІХ - початку ХХ століття щодо формування ціннісного ставлення школярів до природи; введено у науковий обіг нові матеріали української педагогічної думки й досвіду, які уточнюють і доповнюють аксіологічні засади формування ціннісного ставлення школярів до природи; розвинуто наукові підходи, принципи, методи екологічної шкільної освіти.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що сформульовані світоглядні уявлення про природу й теоретичні надбання вітчизняної педагогічної спадщини змістовно поповнять систему педагогічної практики формування у школярів ціннісного ставлення до природи; систематизація теоретичних ідей і поглядів представників вітчизняної педагогічної думки кінця ХІХ - початку ХХ століття й уточнення сутності аксіологічного підходу сприятимуть інтеграції наукових ідей і поглядів, принципів, форм і методів у сучасний зміст шкільної екологічної освіти; принципові положення й висновки дослідження можуть стати цінним джерелом для творчого застосування його результатів у подальшому вдосконаленні процесу гармонійного розвитку школярів; джерельна база дисертації може використовуватися науковцями у компаративних дослідженнях і в процесі викладання історико-педагогічних дисциплін; концептуальні положення роботи можна застосовувати при укладанні програм, проектів екологічного виховання, формуванні змісту навчальних посібників і підручників.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на ІІ Міжнародній науковій конференції "Антропологізм в освіті: джерела, досягнення та перспективи" (Мелітополь, жовтень, 2006), ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Інноваційна педагогічна діяльність в умовах полікультурного суспільства" (Сімферополь, листопад, 2007), регіональній науково-практичній конференції "Теорія та практика педагогіки життєтворчості" (Запоріжжя, березень, 2007), Міжнародній науковій конференції "Художня культура і освіта: традиції, сучасність, перспективи" (Мелітополь, жовтень, 2008), Міжнародній науковій конференції "Полікультурність, діалог і злагода: українські реалії" (Мелітополь, травень, 2008), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Антропологізм в освітніх стратегіях і практиках сучасності: пошук пріоритетів" (Мелітополь, вересень, 2008), Всеукраїнських ІІ Донцовських читаннях (Мелітополь, вересень, 2008), Другій обласній науково-методичній конференції "Державне громадське управління сучасним закладом освіти" (Херсон, грудень, 2008).

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес шкіл м. Запоріжжя, м. Мелітополя, Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, Мелітопольського державного педагогічного університету імені Богдана Хмельницького, Таврійського національного університету імені В.І. Вернадського, Бердянського державного педагогічного університету.

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертації знайшли відображення в одному навчально-методичному посібнику, чотирьох одноосібних фахових статтях та в двох статтях в інших виданнях.

Структура та обсяг роботи: Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел (181 позиція). Загальний обсяг роботи - 175 сторінок (основний зміст дисертації викладено на 158 сторінках).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і сутність проблеми, яка розробляється, зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито його методологічні й теоретичні основи, схарактеризовано комплекс взаємопов'язаних методів, використаних у роботі, висвітлено наукову новизну, теоретичну й практичну значущість дослідження.

У першому розділі "Теоретико-концептуальні основи формування ціннісного ставлення школярів до природи у вітчизняній психолого-педагогічній і філософській літературі" обґрунтовано необхідність визначення теоретико-концептуальних основ ціннісного ставлення учнів до природи, що мають бути методологічно спрямовані на формування їхнього світогляду, який би відповідав реаліям сучасного світу і прагненням людства, інтегрував кращий досвід і надбання вітчизняної та світової освітньої спадщини; систематизовано теоретичні ідеї і погляди представників вітчизняної педагогічної спадщини кінця ХІХ - початку ХХ століття щодо формування ціннісного ставлення школярів до природи; введено у науковий обіг нові ідеї української педагогічної думки і досвіду, які уточнюють і доповнюють аксіологічні засади формування ціннісного ставлення школярів до природи.

У ході ретроспективного аналізу еволюції ціннісної позиції людини щодо природи нами схарактеризовано аксіологічний підхід, який зумовлює стратегію і тактику, технології і перспективи гармонізації взаємодії людини з суспільством на основі визнання морального ідеалу, єдності людини і природи.

Аксіологічний підхід у педагогічній теорії і практиці виступає основою світоглядно-духовно-праксеологічного ставлення людини до природи та методологією гармонізації відносин у системі "природа-людина" і "людина-людина", що потребує залучення до дослідницького й практичного освітнього простору вітчизняної духовної спадщини.

Основними детермінантами аксіологічного підходу є: відмова від описово-статичного підходу в педагогіці та змістовне й процесуальне наповнення освітньої сфери ціннісними настановами; виявлення природи і джерел цінностей і закономірностей їх формування; розкриття діалектики загальнолюдських і національних цінностей; усвідомлення людиною свого місця в природному середовищі.

В умовах значного зростання ролі освіти в усіх складниках суспільного життя й у зв`язку з загостренням питань, пов`язаних зі смислом буття людини, її перспектив та ціннісних орієнтирів, помітно зростає роль аксіологічних засад педагогічної науки, що знайшло відображення як у створенні нової галузі знання - педагогічної аксіології , так і в окремих наукових дослідженнях К. Абульханової-Славської, І. Беха, М. Кагана, В. Краєвського, В. Нечепоренко, В. Огнев`юка, З. Равкіна, В. Сластьоніна, Є. Шиянова та інших.

Дослідження аксіологічного підходу в педагогічній науці дало можливість розглянути його як:

- системно-інтегровану методологію гуманістичної педагогіки;

- "продукт" інтеграції загальної аксіології, філософії освіти, загальної педагогіки, психології, культурології, етики;

- науковий спосіб розгляду освіти як соціально-педагогічного феномену;

- гуманістичну ціннісну орієнтацію, що активізує мотивацію людини;

- фундаментальну категорію педагогіки, її методологічний інструментарій;

- систему норм, правил, ідеалів, цінностей, що регулюють взаємодію суб`єктів педагогічного процесу й впливають на її відношення.

У ході теоретичного аналізу педагогічної і філософської літератури нами зроблено висновок, що вектор сучасних досліджень змінюється у напрямі подальшої розробки аксіологічного, антропологічного й етнометодологічного підходів в освіті; вдосконалення типології історичної динаміки ціннісного ставлення людини до природи; систематизації концептуальних положень щодо природи; гуманізації і гуманітаризації освіти.

Концептуальною основою формування гармонійних відносин людини і природи визначено етнометодологічний підхід, в якому важливе значення має вітчизняна духовна спадщина.

Нами проаналізовано основи етносоціального буття народів у певному геокультурному просторі (В. Горський, В. Крисаченко, І. Огородник, В. Огородник, Д. Чижевський) і визначено, що вони є найважливішим контекстом у моральному вихованні, у залученні людини до діалогу з природою, яка є найвищою цінністю; зроблено висновок про те, що філософсько-освітня за змістом і етнокультурна за формою спадщина Г. Сковороди, М. Гоголя, І. Франка, Л. Українки, В. Вернадського, В. Винниченка та інших вітчизняних дослідників може стати основою аксіологічного підходу й концептуальними засадами антрополого-екологічних пошуків гармонізації взаємодії школярів і природи, оскільки педагогічна думка зокрема й педагогіка загалом не можуть розвиватися, не відчуваючи впливу й навіть детермінації з боку філософсько-освітніх концепцій, що виконують функцію методології педагогічної діяльності.

Проведений нами аналіз і теоретична реконструкція вітчизняної методологічної думки уможливили з'ясування сутності сучасної ціннісної позиції людини щодо природи, яка ґрунтується на:

осягненні принципової єдності суспільства і природи;

визнанні генетичного пріоритету природи, екологічного й морального імперативу;

усвідомленні законів коеволюції, згідно з якими, історичні процеси, насамперед завдяки свідомості й цільовим призначенням, розвиваються швидше та інтенсивніше за природні;

перегляді способів з'ясування причиново-наслідкових зв'язків у світі;

орієнтації на внутрішню багатозначність позицій щодо досить складних систем;

осягненні внутрішньої альтернативності рішень;

передбаченні не тільки найближчих, але й віддалених наслідків рішень і дій людини;

відкритості розуму щодо нового знання, емпатії до проблем інших людей.

Теоретична реконструкція вітчизняної філософської освітньої думки кінця ХІХ - початку ХХ століття висвітлила погляди відомих філософів, науковців, педагогів, письменників, які розуміли значення моральності для необхідних змін у поглядах на природу й людину в природі. Концептуальні положення їхніх праць випередили час і можуть слугувати сьогодні орієнтиром для розробки антропоекологічної моделі шкільної освіти, яка ґрунтується на:

природо відповідному змісті навчання і виховання учнів, визнанні й осягненні соціоприродної сутності людини;

провідних положеннях гармонізації стосунків з усіма учасниками освітнього процесу, з оточенням і природою, культурою, соціумом;

антропологізації освіти, в якій пріоритетне місце займають інтеграційні форми і методи навчання;

ціннісних настановах щодо природи, поглибленої і систематичної особистої рефлексії, осмислення свого місця у соціумі і в природі.

У другому розділі "Вітчизняна педагогічна спадщина кінця ХІХ - початку ХХ століття у формуванні ціннісного ставлення школярів до природи на аксіологічних засадах" розкрито аксіологічний і етноантропологічний потенціал етико-естетичної спрямованості, який зосереджено у вітчизняній педагогічній думці кінця ХІХ - початку ХХ століття, окреслено можливості його використання у процесі виховання ціннісної позиції сучасних школярів щодо природи, розвинуто наукові підходи, принципи, методи екологічної шкільної освіти.

У розділі представлено у вітчизняній педагогічній думці кінця ХІХ - початку ХХ століття. Цей етап в історії педагогіки України був представлений яскравими особистостями - педагогами О. Гердом, Б. Грінченко, М. Гротом, С. Русовою, І. Стешенко, М. Сумцовим та ін., у працях яких концептуалізовано певні детермінанти нової ціннісної позиції людини щодо природи, засновані на аналізі емоційно-психологічних, когнітивних та праксеологічних особливостей освоєння школярами природної дійсності.

Дані педагоги були прихильниками передової російської революційно-демократичної педагогіки, педагогічних поглядів М. Пирогова, Л. Толстого, активними послідовниками К. Ушинського; своєю діяльністю вони відіграли велику роль у поширенні освіти серед народів національних окраїн Росії; сприяли відкриттю початкових шкіл для дітей простого народу, дбали про розвиток середньої і вищої освіти для молоді; чимало зробили для підготовки національних педагогічних кадрів; створювали алфавіти рідної мови та підручники для учнів і методичні посібники для вчителів; перекладали рідною мовою підручники К. Ушинського.

У межах планування основних стратегій морально-ціннісного ставлення до природи, які визначаються як техноцентрична, природоцентрична та екоантропоцентрична світоглядні парадигми, ці педагоги розуміли значення освіченості, національної культурності й обґрунтовували необхідність змін у поглядах на природу і людину в природі. Сучасний аналіз їхньої спадщини засвідчив, що висловлені ними ідеї та створені концепти випереджали свій час і сьогодні можуть використовуватися в освітніх технологіях.

Основними світоглядними проблемами, якщо їх екстраполювати на формування ціннісної позиції школярів щодо природи, нами визначено ті, які послідовно розв'язував відомий педагог М. Грот, прагнучи "озброїти" процес навчання і виховання ідеями, концепціями аксіологічного, морального спрямування. Співвідношення світу духовного і матеріального, існування душі людини, свобода волі людської душі, моральний світопорядок, моральний обов'язок і любов, простір і час як духовні феномени тощо, - усе це розглядалося педагогом-філософом відповідно до парадигми "єдності всього", космічного закону, згідно з яким у діяльності суб'єкта переважають духовні чинники, психічна енергія, що становлять із довкіллям єдину психофізичну систему ("психічний оберт").

Задовго до появи моделей сучасної екологічної освіти О. Герд визначив основні складники проектування процесу формування етико-естетичного ставлення учнів до природи. Він розробив комплекс методологічних, теоретичних і методичних засад використання природознавства в процесі формування ціннісного, цілісного розуміння природи на основі саморозвитку дитини, природокультуровідповідності, послідовного світоглядного зростання внутрішньоособистісної активності, спрямованої на єднання з усім світом, природою. Учений концептуалізував алгоритм інтеграції природознавства у формування етики відповідальності щодо довкілля, що знайшло своє відображення у створених ним методиках викладання природознавства і підручниках "Короткий курс природознавства", "Предметні уроки в початковій школі", "Підручник зоології", "Підручник географії", "Підручник мінералогії" та ін.

У педагогічних концепціях педагогів - мислителів кінця ХІХ - початку ХХ століття поряд з етнокультурною тематикою, що відображала мету і зміст національно-патріотичного виховання, мали місце й ідеї цілісності сприйняття навколишнього світу, гармонії індивіда з Всесвітом і людством, ідеї загальності, взаємозалежності й співтовариства, ціннісно-смислової рівності всіх живих істот, гармонійного розвитку дитини , що були обґрунтовані С. Русовою, І. Стешенком, М. Сумцовим.

Аксіологічні засади екологічної освіти суттєво можуть доповнюватися етико-естетичними настановами щодо природи, які, на нашу думку, спираються на ідею подвійного ефекту від зв'язку естетичного і морального виховання: естетичне сприйняття природи стає емоційним механізмом посилення етичних переконань і дій, моральні ж настанови регулюють не тільки естетичну, а й природоохоронну діяльність і стимулюють духовне зростання й піднесення (С. Русова, М. Сумцов, Б. Грінченко та ін.).

Саме ці педагоги доповнили теорію і практику обґрунтуванням взаємозв'язку естетичного та морального вихованням з розумовим розвитком; довели, що знайомство з прекрасним значно розширює діапазон емоційного сприйняття, удосконалює здатність співчувати, сприяє розвиткові почуттів, на основі яких легко зароджуються моральні якості; конкретизували шляхи реалізації естетичного виховання; розбудували теорію вдосконалення форм педагогічної роботи з дітьми та юнацтвом, які сприяють формуванню національної свідомості і продовжують гуманістичні традиції вітчизняної етнопедагогіки.

Українська педагогічна думка доводить, що роль естетичних мотивів у екологічному вихованні надто велика, але це поки що недостатньо враховується у педагогічній практиці. Психологи стверджують: з одного боку, школярі сензитивні до естетичних видів діяльності, а з іншого - не вміють емоційно-естетично взаємодіяти з природою. Екоосвіта пронизана духом прагматизму - майже в усіх підручниках з охорони природи розглядаються природні ресурси, а не сама природа. Естетичний складник у сприйнятті природи не слід виокремлювати, у навчанні школярів необхідно поєднувати естетичну і раціоналістичну складову; у вихованні - комплексно формувати культуру почуття природи. Наші дослідження підтверджують, що у дітей 7-10 років особливо виражений інтерес до природи, який згодом, у 14-15 років, за відсутності цілеспрямованого педагогічного керівництва суттєво зменшується і тому важливим постає формування в них ціннісного ставлення до природи, яка містить декілька основних мотивів: мотив виживання; природничо-науковий мотив; господарчо-економічний; оздоровчо-рекреаційний; історико-культурний; виховний; релігійний; етичний; естетичний; духовний.

Формування цих мотивів можливе за умов реалізації основних напрямів захисту природи, зокрема:

- створення методик еколого-естетичного виховання;

- розробки критеріїв і методик оцінювання естетичної цінності ландшафту;

- естетичного оцінювання ландшафту певного району, області, регіону;

- створення "естетичного каркасу" заповідних територій;

- удосконалення законодавства, що захищає зорову, звукову, "тактильну" красу природи;

- розвитку морального права природи на захист своєї краси;

- розробки методик оцінювання естетичної цінності природи;

- дослідження закономірностей процесу формування почуття Вітчизни у школярів, впливу естетичного образу ландшафту на розвиток почуттів;

- визнання естетичного підходу як першооснови сприйняття природи;

- подолання протиріч між природоохоронцями і гуманітаріями;

- удосконалення методик навчання школярів спостереження за природою.

На цій основі нами визначено основні напрями формування ціннісного ставлення школярів до природи, розроблено антропо-екологічно-орієнтований навчальний план як компонент програмно-методичного забезпечення навчання і виховання. Для цього нами застосовано два підходи - доповнення варіативної частини навчального плану знаннями антропоекологічного спрямування, для того, щоб розв'язати окреслені завдання через зміст навчальних предметів; перегляд змістовного компоненту з метою формування екологічної відповідальності.

Нами проаналізовано різноманітні тенденції розвитку антропо-екологічної освіти: перша характеризується орієнтацією на створення системи екологічних уявлень (прихильники цього підходу вважають, що саме через екологічну освіту, через розширення екологічних знань, формування здатності бачити комплексні проблеми природоохоронної галузі, можна уникнути екологічної кризи); для другої є характерною орієнтація на формування підструктури відносин (ті, хто дотримується цього підходу, вважають, що без зміни ставлення людей до природи розвиток екологічних проблем є неможливим, адже знання без певного застосування є лише "інтелектуальним балансом"); третя тенденція характеризується орієнтацією на розробку стратегій і технологій екологічної освіти (її прихильники вважають, що без оволодіння відповідними стратегіями й технологіями взаємодії з природою, без адекватної екологічної культури не можна розв'язати екологічні проблеми через те, що людина буде безпорадною в реалізації своїх знань на практиці).

Дослідження різноманітних проблем антропо-екологічної освіти, що мали місце в 70-90-х роках ХІХ ст., дало змогу визначити методологічні та теоретичні її основи відповідно до можливостей певного віку; сформулювати зміст ознайомлення з природою, який певною мірою сприяє екологічній освіті; довести, що в основі формування екологічної культури лежить розуміння значущих залежностей і зв'язків, наявних у природі, взаємодії живої і неживої природи; з'ясувати, які з форм, методів і засобів екологічної освіти є найбільш ефективними.

Важливим є виокремлення не лише антропо-екологічної освіти, а й естетико-екологічної освіти, яка характеризується сукупністю наукових, моральних, естетичних, культурологічних, нормативних та діяльнісних аспектів взаємодії людини, суспільства і природи. Всі ці аспекти являють собою основу змісту естетико-екологічної освіти і реалізуються на принципах природодоцільності й культуротворення особистості. У вузькому значенні естетико-екологічна освіта являє собою взаємодію екологічних знань і вмінь екологічного характеру, екологічної вихованості, гуманістичного й естетичного ставлення до природи.

У ставленні до природи нами виокремлено декілька складників: естетичний, інтелектуальний, етичний. Саме в цьому контексті ми проаналізували педагогічну спадщину кінця ХІХ - початку ХХ ст., у якій відображені концептуальні, теоретичні, практичні положення щодо аксіології природи. Останнє десятиліття XX ст. позначилося тим, що чимало дослідників знаходилось у пошуках шляхів розв'язання глобальних проблем людства, глобальної екологічної кризи, звертали увагу на евристичні можливості концепції коеволюції.

У ході дослідження нами проаналізовано цінності антропоцентричної та екоцентричної свідомості людини, як результатів відповідних видів освіти (антропо-екологічної і естетико-екологічної). До антропоцентричної свідомості нами віднесено такі цінності : Вищою цінністю є людина. .Ієрархічна картина світу. Метою взаємодії з природою є задоволення прагматичних потреб. "Прагматичний імператив": правильним є те, що корисне для людини. Природа сприймається як об'єкт Етичні норми не поширюються на взаємодію зі світом природи. Розвиток природи уявляється як процес, який має бути підкорений меті і завданням людини. Діяльність з охорони природи продиктована дальнісним прагматизмом: необхідно зберегти природне середовище, щоб ним могли користуватися майбутні покоління. До екоцентричної свідомості віднесено: Вищою цінністю є гармонійний розвиток людини і природи. Відмова від ієрархічної картини світу. Метою взаємодії з природою є оптимальне задоволення як потреб людини, так і всього природного угрупування. «Екологічний імператив": правильним є лише те, що не порушує екологічної рівноваги. Природа сприймається як суб'єкт людської діяльності, рівноправний суб'єкт взаємодії. Етичні норми поширюються на взаємодію зі світом природи. Розвиток природи уявляється як процес взаємовигідної єдності. Діяльність з охорони природи продиктована необхідністю зберігати природу заради неї самої та заради людей.

Успішне формування ціннісного ставлення школярів до природи залежить від урахування регіональної специфіки, зумовленої рівнем розвитку, природно-кліматичними, соціокультурними і педагогічними особливостями.

Концептуальну складову антропоекологічних знань, з одного боку, ми розглядаємо як частину технології, яка є логічною і послідовною у формуванні системи знань про світ і формує ті якості особистості, що закладені в моделі випускника школи. З іншого боку, у процесі навчання учнів передбачено використання різноманітних технологій, які орієнтовані на досягнення концептуальних цілей і завдань реалізації аксіологічного підходу.

У висновках узагальнюються результати дослідження

У дисертації здійснено теоретико-концептуальну реконструкцію вітчизняної педагогічної спадщини кінця ХІХ - початку ХХ століття щодо визначення основних засад формування ціннісного ставлення школярів до природи.

1. Науковий синтез знань про діалог людини і природи є складним, оскільки передбачає метатеоретичні та методологічні узагальнення. Якщо епоха Відродження була відліком абстрагування й аксіологічного віддалення людини від природи, якщо реальністю Нового часу стала утилітарно-прагматична позиція людини щодо природи, а з другої половини ХХ ст. намагання людей підкорити природу набуло характеру загрози для існування людства, то, безперечно, педагогічна теорія має сконструювати таку систему природо- і культуровідповідних особистості нормативних настанов, які б націлювали уявлення, поведінку та дії школярів на збереження довкілля.

Ретроспективний аналіз провідних вітчизняних філософсько-освітніх і педагогічних концепцій В. Вернадського, В. Винниченка, О. Герда, Б. Грінченка, М. Грота, С. Русової, І. Стешенка, М. Сумцова, І. Франка та інших щодо гармонізації відносин людини і природи засвідчив, що ця педагогічна спадщина має значний потенціал для формування аксіології природи, тісно пов'язаний з концепціями соціалізації учнів.

2. Аналіз аксіологічної позиції людини щодо природи на основі етнометодологічного підходу доводить, що світ і природа на світоглядному рівні українського народу ніколи не вилучалися зі сфери моральних категорій, тобто морально-етичні регулятиви стосувалися всього живого й неживого в світі; традиція української культури була суттєво доповнена вченням про самопізнання, рефлексію мікрокосму й макрокосму (Г. Сковорода), ноосферною концепцією В. Вернадського, конкордизмом В. Винниченка, коеволюційними концепціями М. Гоголя, І. Франка, О. Герда, І. Стешенка, обґрунтуваннями етико-естетичних та інвайронментальних чинників морального ставлення школярів до природи тощо.

Проаналізована вітчизняна педагогічна спадщина дала змогу виявити значний інтерес тогочасної науково-освітньої спільноти до аксіологічних та етнокультурних засад навчання і виховання, що уможливило застосування аксіологічного підходу в дослідженні як методологічної основи сучасної педагогічної теорії і практики, як системно-інтегрованого знання про отримання нового знання і перетворення освітньої дійсності, як "продукту" інтеграції загальної аксіології, філософії освіти, загальної педагогіки, психології, культурології, етики, як наукового аналізу навчання і виховання крізь призму ціннісних орієнтацій суб'єктів освіти, як фундаментальної категорії педагогіки та її методологічного інструментарію, як системи норм, правил, ідеалів, що регулюють взаємодію суб`єктів педагогічного процесу на основі етичних принципів.

3. Доведено, що аксіологічний підхід сприяє розвитку умов у педагогічній науці для цілісного вивчення особистості в єдності всіх компонентів її життя, яке постає найбільшою цінністю; доповнює дослідницький і практичний освітній простір такими феноменами як цінність, переживання, ідеал, духовне піднесення, віра, єдність; орієнтує пізнання на вивчення не абстрактної, а конкретної людини в певних історико-культурних умовах життя, у повсякденних формах її існування.

Провідною ідеєю педагогічної думки зазначеного періоду було прагнення вчених створити педагогічну модель формування нової аксіології природи за допомогою природознавства (О. Герд, М. Сумцов); естетико-емоційних компонентів буття школярів (М. Грот, Б. Грінченко); етнічного виховання, яке завдяки зв`язку з життям та етнокультурною варіативністю уможливлює врахування специфічних рис людини, її національного етнічного характеру (менталітету), котрий є тим підґрунтям, на якому постає аксіологічний вимір речей, явищ, подій, і на якому формуються загальнолюдські цінності як найбільш повне вираження національного, такі як виживання, життя, "якісне життя", відповідальність тощо (С. Русова, І. Стешенко).

У дослідженні обґрунтовано роль етико-естетичних мотивів в екологічному вихованні, у формуванні нової ціннісної позиції стосовно природи. Аналіз праць О. Герда, М. Грота, Б. Грінченка, С. Русової та інших, з одного боку, підтвердив думку про сензитивність дітей до естетичних видів діяльності, а з іншого - довів, що вони не вміють емоційно-естетично й етично взаємодіяти з природою, оскільки шкільна екоосвіта значною мірою раціоналізована, прагматизована, що робить естетичний складник освіти "неприродним". Тому важливими принципами формування аксіології природи вчені - педагоги визнали поєднання естетичного мотиву - бажання зберегти красу природи - з метою збереження природи як цінності для людини.

4. Основними концептами антропоекологічної моделі формування в школярів етико-естетичного ставлення до природи, представленими в працях педагогів зазначеного періоду визначено: осягнення єдності людини і природи, яку не можна порушувати; посилення залежності людини від природи, спричинене соціокультурним розвитком людини; визнання генетичного пріоритету природи; усвідомлення законів коеволюції; перегляд способів причинового з'ясування дійсності з визнанням хибності лише раціонального пізнання; орієнтування на внутрішню багатозначність позицій елементів складних систем; конструювання та проектування альтернативності рішень, що передбачають певні наслідки дій людини; варіативність процесу гармонізації взаємодії людини і природи; етика відповідальності щодо втілення наукових результатів у природокористування та солідарна відповідальність за існування Всесвіту; природо- і культуровідповідність.

Вивчення вітчизняної педагогічної спадщини Х1Х - ХХ ст. дає підстави стверджувати, що вектор сучасних досліджень повинен рухатися в бік подальшої розробки антропологічного, аксіологічного й етнометодологічного підходів в освіті, вдосконалення типології історичної динаміки ціннісного ставлення людини до природи, систематизації концептуальних положень представників вітчизняної світоглядно-освітньої спадщини щодо природи, визначення інвайронментальних компонентів буття людини, які варто залучати до екологічної освіти, системи інновацій, створення антропоекологічної моделі освіти, заснованої на аксіологічних засадах вітчизняних педагогів.

Аналіз результатів діагностування ціннісного ставлення школярів до природи свідчить про те, що рівень сформованості аксіологічних знань і усвідомленого ставлення школярів до природи підвищився в обох групах, але його динаміка в експериментальній групі вища, ніж у контрольній за всіма п'ятьма показниками. Крім того, значно змінилося ставлення школярів експериментальної групи до природних об'єктів. У процесі безпосередніх спостережень над природою в свідомості дітей сформувалося чітке уявлення про те, що в живій природі все взаємопов'язане, що окремі предмети і явища взаємодоповнюють одне одного, а організм і середовище - єдине ціле; що людина, як частина природи, котра наділена свідомістю, своєю діяльністю активно впливає на природу.

Виявленні і визначені у дослідженні аксіологічні основи ставлення школярів до природи заслуговують на увагу науковців і практиків, які проектують інноваційну освіту, створюють антропоекологічну її модель і методику еколого-естетичного виховання, проводять різноманітні експертні дослідження.

У межах дисертаційної роботи не можливо охопити всі аспекти використання вітчизняної спадщини у формуванні ціннісного ставлення школярів до природи, тому важливим є здійснення подальших науково-педагогічних досліджень даної проблеми, зокрема: організаційно-педагогічних засад формування ціннісного ставлення школярів до природи; підготовки вчителів до формування ціннісного ставлення учнів до природи у системі вищої і післядипломної освіти та ін.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях автора

Навчально-методичний посібник:

Барліт О.О., Лісіна Л.О. Формування професійної компетентності вчителя: Навчально-методичний посібник. - Запоріжжя: Лана - Друк, 2006. - 214 с.

Статті у наукових фахових виданнях:

Барліт О.О. Аксіологічний підхід в управлінні сучасними знаннями про природу / О.О.Барліт // Педагогіка і психологія формування творчої особистості. - Запоріжжя, 2007. - Вип. 45. - С. 23-28.

Барліт О.О. Аксіологічний підхід у розвитку світоглядно-праксеологічного відношення людини до природи / О.О.Барліт // Педагогіка і психологія формування творчої особистості. - Запоріжжя, 2007. - Вип. 44. - С. 45-50.

Барліт О.О. Етико-естетичний підхід в сприйнятті природи: історико-педагогічний аспект / О.О.Барліт // Психологія, педагогіка та медико-біологічні проблеми формування особистості. - Харків: Основа, 2007. - № 2. - С. 6-9.

Барліт О.О. Концептуально - аксіологічний вимір природи у вітчизняній педагогічній думці кінця ХІХ - початку ХХ століття / О.О. Барліт // Постметодика. - 2008 . №7. С. 297-300.

Матеріали науково-практичних конференцій:

6. Барліт О.О. Концептуально-аксіологічний вимір природи у педагогічній думці України кінця ХІХ - початку ХХ століття / О.О. Барліт// Історіко-педагогічний альманах. - Умань, 2007. -С. 93-100.

7. Барліт О.О. Антропологічний аспект професійної підготовки педагога: рух від Екології до антропології / О.О. Барліт// Таврійський вісник освіти. - Херсон, 2008. - №4. - С.15-19.

АНОТАЦІЇ

екологічний освіта школяр педагогічний

Барліт О.О. Аксіологічні засади ставлення школярів до природи у вітчизняній педагогічній теорії та практиці (кінець XIX - початок XX століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького, Мелітополь, 2008.

У дисертації досліджено педагогічну проблему вдосконалення сучасної системи екологічної освіти школярів на основі інтеграції прогресивних здобутків вітчизняної педагогічної теорії і практики кінця XIX - початку XX століття у навчально-виховний процес. Ретроспективний аналіз педагогічних концепцій вітчизняних науковців уможливив доповнення педагогічної моделі формування аксіології природи (О. Герд, М. Сумцов), етнокультурною варіативністю та інвайронментальними чинниками (С. Русова, І. Стешенко), етико-естетичними й психологічними механізмами єднання людини з природою (Б. Грінченко, М. Грот). У роботі обґрунтовано необхідність аксіологічного підходу як продукта синтезу наукового філософського, педагогічного, психологічного, культурологічного знання, що передбачає взаємодію всіх суб'єктів освіти та їх ставлення до світу за етичними принципами, доповнює простір навчання і виховання ціннісними настановами й відкриває можливості для етноантропологічного спрямування екологічної освіти.

Визначені аксіологічні засади ставлення школярів до природи заслуговують на увагу науковців і практиків, які проектують інноваційну освіту, створюють антропоекологічну модель і методики еколого-естетичного виховання, проводять різнобічні експертні дослідження.

Ключові слова: аксіологічний підхід, антропологічний підхід, екологічна освіта, цінність.

Барлит О.А. Аксиологические основы отношения школьников к природе в отечественной педагогической теории и практике (конец XIX - начало XX века). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и психология педагогики. - Мелитопольский государственный педагогический университет имени Богдана Хмельницкого, Мелитополь, 2008.

В диссертации исследована педагогическая проблема усовершенствования современной системы экологического образования школьников на основе использования прогрессивных достижений отечественной педагогической теории и практики конца XIX - начала XX столетия.

Теоретически было доказано, что отечественное педагогическое наследие по содержанию и по форме продолжает наилучшие традиции украинского народа и демонстрирует значительный интерес к аксиологическим, этноантропологическим и этноэстетическим подходам к обучению и воспитанию, которые могут стать основой конструирования морального поведения учащихся во всех сферах жизни, в том числе и по отношению к природе.

В результате проведенной работы была обоснована необходимость интеграции в обучение и воспитание учащихся аксиологического подхода как продукта синтеза научного философского, педагогического, психологического, культурологического знания, который предусматривает взаимодействие всех субъектов образования и их отношение к миру в соответствии с этическими принципами, дополняет образовательное пространство ценностными установками, правилами и открывает возможности для этноантропологической направленности экологического образования.

...