Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

УДК 2 - 756 (477) “18” - “19 - 20”:37.001

Автореферат

Вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах України (поч. ХІХ ст. - 20-і рр. ХХ ст.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Фазан Василь Васильович

Полтава - 2009

Дисертацією є рукопис педагогіка навчальний модернізація

Роботу виконано в Полтавському державному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Бойко Алла Микитівна, Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, завідувач кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор, дійсний член АПН України Євтух Микола Борисович, Академія педагогічних наук України, академік-секретар Відділення педагогіки і психології вищої школи АПН України;

кандидат педагогічних наук, доцент Маріо Маргарита Дмитрівна, Полтавський державний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, доцент кафедри музики.

Захист відбудеться “29” квітня 2009 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 44.053.01 у Полтавському державному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка за адресою: 36003, м. Полтава, вул. Остроградського, 2.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (36003, м. Полтава, вул. Остроградського, 2).

Автореферат розісланий “28” березня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.І. Шиян

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Вітчизняна педагогіка, розвиваючись на основі синтезу всіх наук про людину, долає кризу моноідеології, монометодології, що домінували в недавні часи. У цьому контексті постає проблема певної трансформації ціннісно-смислової орієнтації молоді, реабілітації раніше заборонених національно-духовних вартостей, опанування виховних надбань минулого.

Значущу роль у вирішенні цієї проблеми спроможний відіграти віковічний культурно-педагогічний досвід українського народу, його релігійна традиція, яка дає можливість не лише зазирнути в глибини виховання, а й переконатися, що класичне педагогічне вчення в своєму генезисі багато в чому базується на релігійних джерелах. За твердженням К. Ушинського, “педагогіка виросла винятково на християнському ґрунті”. Незважаючи на те, що школа в нашій державі відокремлена від церкви і навчально-виховний процес має суто науковий характер, потреби конструктивних пошуків у цій сфері зумовлюють активізацію засобів їх взаємодії, визначення відповідних педагогічних механізмів і методичних процедур із метою покращення морально-духовного стану суспільства, вдосконалення індивідуальної духовно-аксіологічної сфери людини.

Звернення до духовності диктується специфікою епохи постмодернізму, глобалізаційними тенденціями сучасного світу. Це актуалізує потребу в ретроспективному дослідженні теорії і практики вивчення педагогіки у вищих духовних закладах, виявлення нових імен священнослужителів, богословів, викладачів, авторів підручників і посібників із педагогіки, переосмислення їхнього внеску в розвиток вітчизняної педагогічної думки та ролі навчальних закладів, які раніше були досліджені фрагментарно або зовсім не досліджувалися. Вивчення педагогіки у духовних навчальних закладах України залишалося поза історіографічним полем вітчизняної педагогічної науки з огляду на специфіку і складність існування православної церкви в радянський період “як розсадника чужої ідеології”, закритість значної частини архівних матеріалів та інших джерел. Водночас християнська педагогіка за тривалий час розвитку накопичила значний науковий і культуротворчий потенціал, що вимагає вивчення, наукового узагальнення й актуалізації.

Виховні постулати багатьох видатних вітчизняних і зарубіжних педагогів проникнуті ідеями Православ'я. Зокрема, К. Ушинський благоговів перед “гуманізувальним упливом на виховання Євангельського вчення”; Г. Ващенко сформулював виховний ідеал української молоді - “Служба Богові й Батьківщині”; В. Сухомлинський вивів своє педагогічне кредо - “Возлюби дитину. Возлюби її сильніше, ніж самого себе”; Я. Корчак створив “Молитву вихователя”, у якій розкрив заповітний сенс процесу виховання як великого таїнства; Ш. Амонашвілі визнавав “безсмертя душі людини”, потребу її “вічного духовного удосконалення” та ін.

Автори досліджень культурологічного процесу в Україні (В. Винниченко, М. Грушевський, М. Драгоманов, В. Костомаров, І. Крип'якевич, І. Огієнко, М. Семчишин, О. Субтельний, І. Франко, Т. Шевченко та ін.) обґрунтовували релігію як одну з провідних рис української ментальності, визначальний компонент української культури.

Проблеми вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах різною мірою торкалися в своїй творчості такі відомі педагоги, як О. Духнович, П. Блонський, Г. Ващенко, В. Вахтєров, М. Пирогов, Г. Сковорода, К. Ушинський, П. Юркевич та ін.; богослови і священнослужителі - архієп. Лука (Войно-Ясенецький), Фаддей (Успенський), прот. В. Зеньковський та ін. Зміст і зв'язок богословської науки з життям вивчали: митр. Володимир (Сабодан), Феодосій (Дикун), архієп. Євгеній (Решетніков), Филип (Осадченко), архім. Климент (Вечеря), прот. М. Забуга, дияк. А. Кураєв; стан і недоліки богословської освіти характеризували: патр. Алексій ІІ (Ридигер), Кирилл (Гундяєв), митр. Никодим (Руснак), єп. Олександр (Драбинко), прот. Г. Флоровський; концепцію богословської освіти обґрунтовували архієп. Антоній (Паканич), єп. Євлогій (Гутченко), ігум. Серафима (Шевчик) та інші представники духовенства; до проблеми зверталися дослідники історії церкви: М. Глубоковський, М. Костомаров, М. Маккавейський, М. Олесницький, В. Певницький та ін.

Учені, викладачі та богослови митр. Є. Болховітінов, І. Вознесенський, В. Металлов, С. Миропольський, О. Преображенський, Д. Розумовський, В. Сосновський, С. Смоленський - автори перших праць з історії, теорії і методики літургійного музикознавства, - аналізували педагогічний процес у духовних закладах у контексті вивчення православної духовної музики, хорового церковного співу.

До окремих аспектів вивчення педагогіки у вищій духовній школі досліджуваного періоду зверталися сучасні вчені: В. Александрова, відроджуючи у своїх працях гуманні традиції духовної педагогіки; А. Бойко, досліджуючи феномен традиційної культури українського народу, а також світську і релігійну діяльність Г. Ващенка; О. Вишневський, обґрунтовуючи християнський напрям у педагогіці як головну рушійну силу виховання; М. Євтух, доводячи необхідність синтезу національних і загальнолюдських цінностей, шанобливого ставлення до рідної культури, мови, релігії; М. Маріо, розкриваючи вплив духовної музики на формування людини як аксіологічно зорієнтованої гуманної особистості; В. Пащенко, вивчаючи виховання молоді засобами християнської етики в системі міжконфесійних стосунків та ін. Певні підходи до морального богослов'я, здебільшого як світоглядної основи виховання, аналізувалися у працях І. Беха, В. Галузинського, Б. Года, Н. Дем'яненко, В. Майбороди, І. Прокопенка, М. Стельмаховича, Б. Ступарика, О. Сухомлинської, Г. Троцко, Т. Тхоржевської, М. Чепель, М. Ярмаченка та ін.

У сучасних умовах, з одного боку, у зв'язку зі зростанням можливостей людини, посиленням у суспільстві гуманних тенденцій, а з іншого - гострою потребою подолання духовної кризи, вдосконалення формування особистості вчителя, проблема вивчення педагогіки у вищих духовних закладах освіти початку ХІХ - 20-х років ХХ ст. викликає особливий науковий інтерес, необхідність її дослідження, теоретичного та практичного аналізу. Про це також свідчить наявність гострих соціально-педагогічних суперечностей: між досить високим рівнем розробленості у вітчизняній педагогічній науці проблеми вивчення педагогіки в педагогічних навчальних закладах обраного періоду та необхідністю долучення до вітчизняного наукового і практичного педагогічного потенціалу оригінальних підходів, концепцій і технологій християнської педагогіки, які мають свою специфіку і наукову цінність; між потребою системи вищої педагогічної освіти в удосконаленні змісту й організації вивчення педагогічних дисциплін та недостатнім рівнем дослідженості вирішення цієї проблеми в навчально-виховному процесі духовних академій, спадщині священнослужителів, богословів, усіх християнських педагогів; між нагальними завданнями опанування європейського педагогічного досвіду, зокрема у руслі Болонського процесу, та повною відсутністю обізнаності у здобутках теорії і практики вивчення педагогіки у вітчизняних вищих навчальних духовних закладах освіти. Отже, у вітчизняній педагогічній науці зростає потреба цілісного дослідження теорії і практики вивчення педагогіки як навчальної дисципліни у вищих навчальних духовних закладах України початку ХІХ - 20-х рр. ХХ ст.

Таким чином, актуальність проблеми вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах України, нагальна потреба її наукового і практичного обґрунтування, а також визначення прогностичного розвитку її надбань у сучасних умовах модернізації вищої педагогічної освіти зумовили вибір теми: “Вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах України (поч. ХІХ ст. - 20-і рр. ХХ ст.)”.

Хронологічні межі дослідження: нижня межа - початок ХІХ століття - зумовлена реформуванням вищої духовної освіти (видано Статути 1808 р., 1810 р., 1814 р., створено “Нарис правил духовних училищ”, 1810 р.), активним розвитком вищих навчальних духовних закладів, зростанням інтересу до вивчення морального богослов'я, формуванням викладацького складу, появою авторів підручників і посібників, початком духовного піднесення в країні.

Верхня межа - 20-і роки ХХ ст. - визначається регресивними трансформаціями тоталітарного режиму щодо системи духовної освіти, зокрема виданням декрету Раднаркому “Про відокремлення церкви від держави і церкви від школи”, припиненням існування Київської (1919 р.), Санкт-Петербурзької (1918 р.), Казанської (1922 р.), Московської (1918 р.) духовних академій, утисками і репресіями щодо священнослужителів і богословів, політикою державного атеїзму.

Зв'язок роботи з науковими планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри педагогіки Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка: “Методолого-теоретичні й методичні засади виховання молоді на національно-культурних традиціях українського народу в умовах євроінтеграції” (державний реєстраційний № 0106U000667).

Тема дисертації затверджена Вченою радою Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (протокол № 4 від 27.10.2005 р.) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 6 від 27.06.2006 р.).

Мета дослідження полягає у виявленні й обґрунтуванні теоретичних ідей, науковому узагальненні практичного досвіду вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах України початку ХІХ - 20-х рр. ХХ ст. та визначенні можливостей їх прогностичного розвитку в сучасних умовах модернізації вищої педагогічної освіти.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати ступінь наукової розробленості проблеми, схарактеризувати основні напрями наукових пошуків, визначити передумови вивчення педагогіки в духовних закладах освіти.

2. Виявити й обґрунтувати наукові ідеї вивчення морального богослов'я і практики виховання в духовних закладах освіти означеного періоду.

3. Розкрити принципи, зміст, форми, види діяльності та методи вивчення дидактики у вищих навчальних духовних закладах.

4. Науково обґрунтувати динаміку процесу вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах України (початок ХІХ - 20-і рр. ХХ ст.), визначити основні його етапи.

5. Охарактеризувати творчі постаті священнослужителів, богословів, викладачів вищих навчальних духовних закладів, авторів підручників і посібників, з'ясувати їхній унесок у вивчення педагогічних дисциплін.

6. Теоретично узагальнити досвід вивчення у вищих навчальних закладах Полтавщини курсу “Основи християнської педагогіки”, розробленого на основі прогностичного розвитку теоретичних ідей і досвіду вивчення педагогіки в духовних закладах означеного періоду.

Об'єкт дослідження - педагогічний процес у вищих навчальних духовних закладах.

Предмет дослідження - теорія і практика вивчення педагогіки у вищих духовних закладах України (поч. ХІХ - 20-і рр. ХХ ст.).

Методи дослідження. Для реалізації мети та завдань дослідження використано комплекс історико-педагогічних і загальнонаукових методів: пошуково-бібліографічний, документально-архівний; теоретичного аналізу: системно-генетичний, логіко-педагогічний, контент-аналіз для визначення поняттєво-категоріального апарату, передумов вивчення педагогіки, обґрунтування теоретичних ідей; методи класифікації, порівняння та зіставлення даних, подій, явищ і фактів із метою узагальнення практичного досвіду вивчення морального богослов'я, теорії виховання, дидактики; історико-ретроспективний аналіз, хронологічний, історико-структурний методи для вивчення проблеми в динаміці, змінах у часі й просторі, обґрунтування процесу та його етапів, а також специфіки викладання педагогіки в духовних закладах на різних етапах досліджуваного періоду; обсерваційні методи для виявлення творчих постатей богословів, священнослужителів, викладачів педагогіки, їхніх теоретичних ідей і досвіду у вивченні педагогіки досліджуваного періоду, авторів підручників і посібників; екстраполярний, інтерпретації й прогностичний методи з метою визначення можливостей розвитку і використання ідей та досвіду вивчення педагогіки досліджуваного періоду в сучасних умовах і формулювання висновків дослідження.

Джерельна база дослідження: документи і матеріали Центрального державного історичного архіву України (м. Київ), фонди: 160 - “Київська духовна академія”, 707 - “Управління Київського навчального округу”; документи і матеріали Центрального державного історичного архіву Російської Федерації (м. Москва), фонди: 576 - “Журнал Министерства Просвещения”, 782 - “Патриаршие записки”; документи і матеріали Російського Державного Історичного Архіву (м. Санкт-Петербург), фонд 802 - “Санкт-Петербургская духовная академия”; директивні документи офіційного характеру (збірники постанов і розпоряджень Міністерства народної освіти); статути академій, семінарій, гімназій, прогімназій, реальних училищ; положення, правила, циркуляри, звіти вищих навчальних духовних закладів освіти; матеріали Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського, бібліотеки Київської духовної академії (м. Київ), Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України імені В. О. Сухомлинського (м. Київ), Державної науково-педагогічної бібліотеки імені В. Г.Короленка (м. Харків), Російської державної бібліотеки (м. Москва), Московської Православної бібліотеки (м. Сергієв Посад), Державної публічної історичної бібліотеки (м. Москва), бібліотеки Московської духовної академії (м. Сергієв Посад), бібліотеки Санкт-Петербурзької духовної академії (м. Санкт-Петербург); матеріали тогочасних православних педагогічних періодичних видань (“Журнал Министерства Народного Просвещения”, “Исторический вестник”, “Наше слово”, “Свята Софія”, “Школа и семья”, “Духовное просвещение”, “Духовный Вестник”, “Христианские чтения”, “Воскресные чтения”, “Вера и Разум”); періодика діаспори: “Визвольний шлях”, “Благовісник”, “Наукові записки Українського вільного університету” та ін.; монографії, дисертаційні дослідження, наукові статті сучасних авторів з проблеми.

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що у дисертаційній роботі вперше: виявлено теоретичні ідеї, науково узагальнено практичний досвід вивчення педагогіки у духовних навчальних закладах початку ХІХ - 20-х рр. ХХ ст. (превалювання у вивченні педагогіки теорії виховання, морального богослов'я; природовідповідність, всебічність і гармонійність виховання; індивідуалізація впливів на вихованців; недопущення фізичного і морального насилля; відмова від покарань; взаємообмін теоретичними і методичними надбаннями священнослужителів, богословів зі світськими ученими-педагогами та ін.); виявлено основні передумови вивчення педагогіки як навчальної дисципліни (становлення системи професійної богословської освіти; розвиток морального і пастирського богослов'я; виховний характер діяльності священнослужителів; розвиток парафіяльних шкіл, що потребував від священиків-учителів педагогічних знань та ін.); науково обґрунтовано динаміку процесу вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах та основні його етапи: І (кін. XVІІІ ст. - 1817 р.) - вивчення педагогіки у структурі морального богослов'я, філософії, логіки, етики; ІІ (1817 - 1843 рр.) - розмежування наук, поділ педагогіки на історію педагогіки, теорію виховання, дидактику; ІІІ (1843 - 1860 рр.) - введення до навчального плану духовних академій циклу педагогічних дисциплін; ІV (60 - 70-і роки ХІХ ст.) - розвиток педагогіки як світської і християнсько-моральної науки; V (70 - 90 -і роки ХІХ ст.) - відкриття окремих кафедр педагогіки; VІ (початок ХХ ст. - 20-і рр. ХХ ст.) - розвиток практичних аспектів вивчення педагогіки, припинення існування духовних академій; охарактеризовано моральне богослов'я, як світоглядну основу і визначальний складник теорії і практики виховання у змісті вивчення педагогіки; розкрито принципи дидактики (міцності і наступності знань, зв'язку з життям, практичної спрямованості, індивідуалізації, самостійності, єдності навчання і виховання), зміст педагогічної освіти (теорія виховання, дидактика, історія педагогіки, методика духовної діяльності, риторика, церковний спів); методи, форми і види діяльності вихованців; схарактеризовано творчі постаті священнослужителів (архієп. А. Знаменський, архім. Платон, прот. П. Солярський, прот. І. Корольков); богословів і викладачів, авторів підручників і посібників із педагогіки (П. Блонський, С. Гогоцький, М. Демков, П. Євстаф'єв, К. Єльницький, М. Зайцев, М. Маккавейський, І. Малишевський, М. Олесницький, В. Певницький, К. Скворцов, П. Юркевич, І. Янишев), з'ясовано їхній унесок у вивчення педагогічних дисциплін; доведено можливості прогностичного розвитку ідей і досвіду вивчення педагогіки початку ХІХ - 20-х рр. ХХ ст.

Подальшого розвитку в сучасних умовах дістали основні дефініції змісту вивчення педагогіки означеного періоду (“милосердя”, “доброчинність”, “мир Вам”, “любов до ближнього”, “терпимість”).

Уточнено принципи, методи, форми і види діяльності у педагогічній спадщині окремих представників духовенства досліджуваного періоду.

У науково-педагогічний обіг уведено 109 архівних матеріалів, із них - 36 рукописних.

Практичне значення дослідження. Матеріали дослідження реалізовані автором у процесі створення і викладання, розробленого на основі теоретичних ідей і досвіду вивчення педагогіки у духовних закладах освіти, авторського курсу “Основи християнської педагогіки” в Полтавському державному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка (2002 - 2009 рр.), у Полтавському національному технічному університеті імені Юрія Кондратюка (2005 - 2009 рр.), у Полтавському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського (2007 - 2009 рр.), Полтавській місіонерській духовній семінарії УПЦ (2003 - 2009 рр.). Досвід викладання цього курсу, в свою чергу, був теоретично узагальнений у змісті авторських шкільних навчальних курсів “Основи моральності” та “Основи християнської культури”; у змісті лекційних та семінарських занять зі студентами, навчальної практики майбутніх бакалаврів і спеціалістів у загальноосвітніх навчальних закладах, що сприяло вдосконаленню загальнопедагогічної підготовки майбутніх учителів.

Теоретичні положення і висновки, що містяться в дисертації, можуть бути використані для визначення й розробки основних напрямів подальших теоретичних пошуків із проблеми; як науково узагальнений матеріал при написанні монографій, методичних праць, підручників, посібників із теорії та історії педагогіки, релігієзнавства, соціальної педагогіки; у розробленні спецкурсів і спецсемінарів; для ознайомлення й аналізу студентами під час підготовки курсових, дипломних і магістерських робіт у педагогічних навчальних закладах і слухачами закладів післядипломної освіти.

Наукові положення, висновки й рекомендації, викладені в дисертаційному дослідженні, впроваджено у навчально-виховний процес Полтавського державного педагогічного університету імені В. Г. Короленка (довідка № 0386/01-37/29 від 30.01.2009 р.), Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка (довідка № 32-10-298 від 17.02.2009 р.), Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського (довідка № 27 від 09.02.2009 р.), у загальноосвітніх закладах м. Полтави й Полтавської області (довідка № 14/18.1-997 від 13.12.2005 р.), Місіонерської духовної семінарії УПЦ м. Комсомольська (довідка № 95 від 29.01.2009 р.), в освітньо-виховну діяльність на телеканалі ТОВ “Студія Місто” (довідка № 5 від 30.01.2009 р.) як автора і ведучого просвітницької програми “Мир Вам”.

Вірогідність та обґрунтованість результатів дослідження, його наукових висновків зумовлена чітким методолого-теоретичним забезпеченням, застосуванням відповідного комплексу методів, ґрунтовним аналізом значного обсягу здебільшого віднайдених автором архівних, документальних джерел; науковою апробацією і впровадженням результатів дослідження у практику роботи загальноосвітніх і вищих шкіл усіх рівнів акредитації.

Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки проведеного дослідження обговорювалися на міжнародних і всеукраїнських теоретико-практичних конференціях, круглих столах, симпозіумах, конгресах: “Духовно-моральна парадигма творчості Григорія Ващенка” (м. Полтава, 2008 р.), “Служба Богові і Батьківщині” - національний виховний ідеал українського народу (40 років світлої пам'яті Г. Г. Ващенка - видатного педагога ХХ ст.)” (м. Полтава, 2007 р.), “Колізії синтезу філософії і релігії в історії вітчизняної філософії (до 180-річчя Памфіла Юркевича та 130-річчя Семена Франка)” (м. Полтава, 2007 р.), “Педагогічна україністика в контексті Болонського процесу: європейський та регіональний аспект” (м. Полтава, 2006 р.), “Рождественские образовательные чтения. Образование и культура в свете Православия” (м. Москва, 2006 р.), “Організація навчальних закладів ІІІ - ІV рівнів акредитації як соціально-педагогічних комплексів” (м. Полтава, 2005 р.), “Рождественские образовательные чтения. Образование и культура в свете Православия” (м. Москва, 2005 р.), “Всеукраїнський місіонерський з'їзд” (м. Київ, 2005 р.), “Єдність особистісного і соціального факторів у виховному процесі навчального закладу ” (м. Полтава, 2004 р.), “Рождественские образовательные чтения. Образование и культура в свете Православия” (м. Москва, 2003 р.), “Взаимодействие государства и религиозных объединений в сфере образования” (м. Москва, 2003 р.), “Глинские чтения. Духовно-нравственное воспитание в системе образования” (м. Москва, 2002 р.).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у 19 одноосібних публікаціях, із них 4 - у наукових фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (360 найменувань, із них 109 архівних позицій), 25 додатків. Повний обсяг дисертації становить 426 сторінок. Основний зміст дисертації викладено на 182 сторінках. Додатки - на с. 213 - 426.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, сформульовано мету і завдання, розкрито об'єкт і предмет дисертаційної роботи, визначено її наукову новизну та практичне значення, окреслено джерельну базу, відображено форми апробації й упровадження результатів дослідження в практику.

У першому розділі - “Історичні та методолого-теоретичні засади дослідження проблеми вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах України (поч. ХІХ - 20-і роки ХХ ст.)” - з'ясовано ступінь дослідженості проблеми та основні напрями її вивчення на основі комплексного аналізу сукупності опублікованих і неопублікованих матеріалів, виявлено передумови вивчення педагогіки як науки у вищих навчальних духовних закладах, охарактеризовано внесок вітчизняних педагогів, богословів, священнослужителів у вивчення педагогічних дисциплін.

Доведено, що історія вітчизняної професійної богословської освіти бере свій початок із ХVІІ ст. На початку ХІХ ст. створюється її система, організовуються навчально-духовні округи, які очолюють духовні академії. Уставлено, що проблеми вивчення педагогіки у вищих духовних закладах України торкаються багато вчених, але вона є мало дослідженою в зв'язку: а) з її фрагментарним вивченням, що було цілком зосереджено в руках учених богословів, священнослужителів, випускників духовних академій, які трималися автономно щодо загального світського розвитку педагогіки, освіти і культури, окрім цього, праці духовенства в своїй більшості були заборонені; б) з радянським періодом, коли проблема вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах майже не досліджувалася з огляду на специфіку становища церкви, її відокремленості від усіх типів загальноосвітньої і вищої школи; в) лише з початком науково-дослідницької і практичної діяльності з означеної проблеми в наші дні.

Таким чином, перший напрям дослідження вивчення педагогіки в духовних закладах освіти, за даними дослідної роботи, мав кілька стадій. Перша з них розкривала номенклатуру навчальних курсів, авторами яких передусім були богослови, їх зміст, досвід і результати підготовки вихованців духовних академій. Праці викладачів Київської та інших духовних академій становили другу. Їхній доробок використовувався у педагогічному процесі як навчальна література (посібники, підручники, рекомендації з вивчення педагогіки). Слід також виокремити третю стадію - законодавчі акти середини ХІХ ст., видані імператором Олександром ІІ для духовних навчальних відомств, офіційні керівні документи, представлені статутами, а також документами, що відображали діяльність Навчального Комітету при Святійшому Синоді, вірнопіддані звіти, матеріали офіційного діловодства, річні акти тощо. Слід окремо назвати виданий “Огляд богословських наук у викладанні їх у вищих духовних закладах”, а також твори протоієрея Ф. Титова з історії Київської духовної академії з 1796 по 1915 рр., звіти оберпрокурора і Міністра народної освіти Д. Толстого по відомству православного віросповідання. Вони становлять значну цінність для нашого дослідження і разом з іншими матеріалами входять до четвертої стадії першого напряму розвитку наукової розробленості проблеми.

Другий напрям представлений значно бідніше. Це - православна духовна журналістика, яка почала складатися ще у 60-і роки ХІХ ст.: журнали “Духовний вісник”, “Віра і розум”, “Читання про Виховання” та ін. З 1917 по 1985 рр. праці з церковно-релігійної проблематики майже не видавалися. На увагу заслуговують лише дослідження І. Смолича “Історія Руської Церкви. 1700 - 1917 рр.”, яка була перевидана в Росії в 1996 р., прот. Г. Флоровського “Шляхи руського богослов'я” (1937 р.). Названі праці були видані за кордоном, в основному за кошти діаспори. У них розкривається переважно історія Православної духовної освіти, церкви чи духовних навчальних закладів.

Третій напрям дослідження проблеми вивчення педагогіки в духовних закладах освіти характеризується прагненням всебічного висвітлення діяльності православної церкви, але лише з певних аспектів підготовки кадрів. Педагогічний компонент вищої духовної освіти розглядається з суб'єктивних позицій, епізодично. Можемо назвати такі статті цього періоду: Н. Шип “З історії Київської духовної академії”, А. Полянський “Православна Церква в історії Росії: синодальний період”, М. Торгова “Історико-філософські переконання Архімандрита Гавриїла (Воскресенського)”, В. Тарасова “Професор М. М. Глубоковський і реформа вищої духовної школи в Росії в кінці XIX - на початку XX ст.” Ці та інші статті розкривають історичні аспекти проблеми, присвячені видатним діячам духовної освіти і науки - священнослужителям, богословам, викладачам.

Про певний ступінь дослідженості проблеми свідчать роботи представників російської зарубіжної історико-філософської думки ХХ століття та діаспори, але в них не розкривається проблема вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах. Богословська освіта, як роблять висновок дослідники історії церкви, розвивалася “стрибками, поривами й звивисто”, що відбивалося в дослідженні проблеми.

Таким чином, здійснений аналіз стану вивченості проблеми підтверджує недостатній ступінь її розробленості і дозволяє виділити низку важливих для нашої роботи питань: обґрунтування процесу вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах, його динаміки та етапів; виявлення наукових ідей вивчення курсів з морального богослов'я, пастирського богослов'я, дидактики, аналіз програм, підручників і посібників, затверджених для використання у вищих духовних навчальних закладах при вивченні педагогіки визначеного періоду; виявлення і характеристика творчих постатей священнослужителів, богословів, викладачів, авторів підручників і посібників, з'ясування їх унеску у вивчення педагогічних дисциплін; визначення можливостей прогностичного розвитку теоретичних ідей і досвіду вивчення педагогіки у духовних закладах означеного періоду в сучасних умовах модернізації вищої освіти.

Поняття “вивчення”, яке внесено в назву теми, розуміється нами як синонім поняття “навчання”, в якому об'єднується діяльність учителя (викладача) - “викладання” і діяльність учня (студента) - “учіння”.

Системно-генетичний, логічно-педагогічний аналіз, контент-аналіз дозволили виявити передумови вивчення педагогіки в духовних закладах освіти, до яких відносимо: розвиток морального богослов'я, що довгий час визначало педагогіку як навчальну дисципліну, служило її світоглядною і змістовою основою; виховний характер діяльності священнослужителів, що вимагала спеціальних педагогічних знань; розвиток парафіяльних шкіл, що потребував від учителів і священиків знань, умінь і навичок з теорії і практики виховання та навчання. Установлено, що в духовній освіті педагогічні знання досить тривалий час перебували в контексті морального богослов'я, філософії та історії філософії, логіки, етики, при вивченні яких перевага надавалася питанням пізнання людиною світу, Бога і самої себе.

До середини ХІХ ст., як свідчать одержані дані, педагогіка виділяється у самостійну наукову галузь, проте в духовних навчальних закладах вона продовжувала вивчатися у контексті морального богослов'я. У Київській духовній академії окремо кафедра педагогіки існувала лише 3 роки в 60-х роках ХІХ ст., в усі інші періоди, як свідчить навчальний план і програма, - це була кафедра морального богослов'я і педагогіки. Проте в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. спостерігається певне зміщення методологічних акцентів: моральне богослов'я починає вважатися не складником, а світоглядною і змістовою основою педагогіки. З'ясовано, що організаційно-методичні основи вивчення педагогіки регламентувалися змінами Статутів духовних академій, які особливо часто відбувалися на початку ХХ століття. Так, Статутами 1905 р. та 1910 р. визначалися групи предметів, що підлягали вивченню, назви кафедр і зміст їхньої діяльності, кількість тижневих годин лекційних і практичних занять. У вивченні педагогіки спостерігалася еволюція від предмета за вибором до обов'язкової навчальної дисципліни. Доведено, що священнослужителі, богослови, вчені-педагоги, які працювали в духовних закладах, розробляли оригінальні підручники і посібники з педагогіки не лише для вихованців духовних академій, а й для світської системи освіти, вносячи в її зміст потужний духовний і водночас особистісно-соціальний аспект. Це стосується творчості М. Глубоковського, П. Євстаф'єва, М. Зайцева, М. Маккавейського, М. Олесницького, В. Певницького, П. Юркевича та ін. Водночас вони сприймали наукові і методичні позиції світських учених-педагогів і методистів: П. Блонського, В. Вахтєрова, М. Демкова, К. Єльницького, М. Карєєва, П. Мальцева, О. Медведкова, О. Нечаєва, М. Пирогова, К. Ушинського та ін., які, в свою чергу, орієнтувалися на кращі здобутки педагогів вищої духовної школи, високо оцінюючи їх. Розвитку педагогіки як навчальної дисципліни сприяли: 1) обмін досвідом релігійних і світських викладачів; 2) розроблення спільними силами оригінальних концепцій освіти; 3) обґрунтовування доцільності спеціальної підготовки вчителів як у вищих духовних, так і в світських навчальних закладах того часу; 4) вивчення зарубіжного і вітчизняного досвіду вирішення актуальних освітніх проблем.

У другому розділі - “Теоретико-практичний зміст та специфіка вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах України ХІХ - 20-х років ХХ століття” - моральне богослов'я обґрунтовано як світоглядну і змістову основу вивчення теорії виховання у вищих навчальних духовних закладах; розкрито розвиток дидактики як науки про навчання; доведено єдність виховання і навчання при вивченні педагогіки у вищих навчальних духовних закладах.

Установлено, що докорінні зміни в Московській, Санкт-Петербурзькій, Казанській та Київській духовних академіях відповідно до Статутів періоду 1804 - 1814 рр. призвели до перетворень навчального характеру. Було узаконено 7 класів академії; 1 клас - нижчий граматичний; 2 клас - середній граматичний; 3 клас - вищий граматичний; 4 клас - поезії; 5 клас - риторики; 6 клас - філософії; 7 клас - богословський.

У 6-му класі вивчалося моральне богослов'я по Боауместеру; у 7-му - моральне богослов'я Феофана Прокоповича. Навчальний курс загалом тривав 12 років, із яких три роки припадали на три нижчих граматичних класи, шість років - на класи поезії, риторики і філософії (по 2 роки на кожний) і три роки на богословський клас. Після нового відкриття Київської духовної академії у 1817 році кількість загальноосвітніх предметів збільшується з 19 до 28, а тривалість однієї лекції зменшується з 2 до 1,5 год. Поступово це відбувається і в інших духовних академіях Російської імперії. У цей же час відбувалося дроблення (розділення) наук. У 1843 році митр. Філарет визнав корисним для студентів вивчати у кінці академічного курсу основи педагогіки. Була укладена програма вивчення цього предмета, яку запропонував ректор академії Д. Муратов, у той же час у нижчих класах вводився повний курс богословських наук і морального богослов'я, який був вступним до педагогіки. З часом була відкрита окрема кафедра педагогіки, оскільки склався цикл педагогічних дисциплін.

Доведено, що педагогіка як наука і навчальна дисципліна спочатку розвивалася у контексті морального богослов'я (перша половина ХІХ ст.), у спільному навчальному циклі з етикою та логікою; питання з педагогіки входили до публічних іспитів. Обов'язковим було поєднання цих питань із філософією, психологією, моральним богослов'ям. Названі предмети були взаємопов'язаними. Отже, у дослідженні з'ясований комплекс наук, до яких входила педагогіка. Після 1817 року у Київській духовній академії відбулося нове структурування навчальних курсів, а з 1843 року - введено академічний курс педагогіки. Існувала чітка тенденція до високого рівня морального виховання і відповідального ставлення до викладання морального богослов'я. Такі християнські педагоги та богослови, як архієп. А. Знаменський, прот. П. Солярський, архім. Платон та інші розглядали моральне богослов'я як науку про виховання, вважали його першоосновою всіх наук. Вони вважали виховання складним і тривалим процесом формування та саморозвитку людини-християнина, неповторної особистості, яка живе в злагоді з собою, Богом та іншими людьми. Розглянуті нами твори вказаних авторів відзначаються співзвучністю педагогічних ідей з нашим часом: 1) розвиток дитини має відповідати її фізичним та духовним можливостям, провідним здібностям; 2) виховання дитини не допускає фізичного і морального насилля; 3) виховання - це соціальний процес, який здійснюється мудрими й терплячими вихователями (батьками, учителями, няньками); 4) процес виховання має бути природовідповідним, гармонійним, формувати “людину - громадянина - християнина”; 5) виховання мають здійснювати спеціально підготовлені люди, які мають ряд “навичок, знань, пристойностей” і сповідують “блаженство досконалого життя”.

Установлено, що богослови і педагоги розробляють не лише оригінальні системи оцінювання і самооцінювання ставлень людини - до Бога, до віри, до святих, а й до самої себе. Їхні твори одночасно є посібниками з керівництва громадським, сімейним вихованням та особистісним самовихованням.

З'ясовано, що у 60-і роки ХІХ ст., коли педагогіка у вищих духовних навчальних закладах виділяється з контексту морального богослов'я (проте продовжуючи мати з ним тісні зв'язки), вона внутрішньо поділяється на історію педагогіки, дидактику і методику, що активізує розвиток педагогіки як навчального предмета, з'являються самовіддані й творчі християнські педагоги, які піднімають педагогічну науку на якісно вищий рівень. Серед них, за даними дослідження, варто виділити: П. Євфстаф'єва, М. Зайцева, Н. Маккавейського, М. Олесницького, В. Певницького, П. Юркевича. Вони розвивають педагогіку як органічне продовження християнського філософсько-антропологічного вчення, що ґрунтується на глибоких філософських і психологічних основах. Це надавало цілісності педагогічній науці, сприяло використанню досвіду висококваліфікованих викладачів вищих духовних навчальних закладів.

З'ясовано, що особливим явищем у педагогіці 50 - 60-х років ХІХ ст. була теорія, яка дістала назву “педагогіка серця”, її автор П. Юркевич, видатний філософ, богослов, автор оригінальних праць із теорії виховання і дидактики. Розглядаючи процес формування людської особистості через систему ставлень до дійсності, педагог обґрунтував педагогіку як науку про виховання на засадах гуманістичної моралі християнства, на прикладі величі християнських істин та ідеалів. Творчість П. Юркевича мала велике значення і для світських навчальних закладів. Відзначимо й уплив П. Юркевича на погляди його наступників, викладачів Київської духовної академії, серед них: М. Олесницький, який розробив “Курс педагогіки” з позицій гуманізму та філософської антропології не лише для духовних, а й для світських навчальних закладів; П. Євфстав'єв - обґрунтував сутність основних педагогічних і психологічних понять через специфіку духовної діяльності особистості у різні вікові періоди життя; Н. Маккавейський - розробив на засадах власного досвіду теоретико-методичної і викладацької діяльності наукові й методичні основи викладання педагогічних дисциплін у вищих духовних навчальних закладах; В. Певницький - сформував систему дидактичних принципів (міцності та наступності знань, зв'язку з життям, практичної спрямованості, індивідуалізації, відповідальності, самостійності, єдності навчання і виховання).

Доведено, що важливим аспектом вивчення педагогіки у вищих духовних навчальних закладах ХІХ - поч. ХХ ст. вважалася практична складова навчальних дисциплін, адже ці заклади готували не лише духовних пастирів, а й викладачів для семінарій, училищ і парафіяльних шкіл. Завданням академічного вивчення педагогіки вважалося детальне ознайомлення студентів із кожним із предметів викладання у процесі організації практичних занять, на яких вони розробляли цикли уроків, вправ, виховних і дидактичних завдань. Проте традиції проводити педагогічну практику на робочому місці вчителя або викладача у ХІХ столітті у вищих духовних навчальних закладах не існувало. Завдання поєднання теоретичної і практичної підготовки студентів вирішувалося на основі практичних занять із педагогіки та публічних виступів перед аудиторією викладачів і студентів. Досвід педагогічної діяльності студент вищого навчального закладу міг також отримати під час канікул, працюючи в школі при домі священика вихователем або репетитором на підробітках.

Установлено наступні етапи у вивченні педагогіки у вищих духовних навчальних закладах початку ХІХ - 20-х рр. ХХ ст.: І (кін. XVІІІ ст. - 1817 р.) - вивчення педагогіки у структурі морального богослов'я, філософії, логіки, етики; ІІ (1817 - 1843 рр.) - розмежування наук, поділ педагогіки на історію педагогіки, теорію виховання, дидактику; ІІІ (1843 - 1860 рр.) - введення до навчального плану духовних академій циклу педагогічних дисциплін; ІV (60 - 70-і роки ХІХ ст.) - розвиток педагогіки як світської і християнсько-моральної науки; V (70 - 90-і роки ХІХ ст.) - відкриття окремих кафедр педагогіки; VІ (початок ХХ - 20-і рр. ХХ ст.) - розвиток практичних аспектів вивчення педагогіки.

У третьому розділі - “Прогностичний розвиток ідей і досвіду вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах у розбудові сучасної системи національної освіти” - на основі наукового узагальнення теоретичних ідей і досвіду вивчення педагогіки у вищих духовних навчальних закладах освіти України початку ХІХ - 20-х років ХХ століття доведено можливості їх прогностичного розвитку в сучасних умовах модернізації вищої педагогічної освіти. Розвиток прогресивного досвіду вивчення педагогіки у вищих духовних навчальних закладах освіти України сприяє моральному вихованню студентської молоді, громадянськості й патріотизму підростаючих поколінь, опануванню ними глибинних національних історико-культурних і духовно-моральних цінностей. Цілком доцільним є залучення до цих процесів церковних інституцій і установ.

Аналіз морально-богословської, виховної та дидактичної спадщини богословів, священнослужителів, викладачів духовних академій означеного періоду дав змогу розробити і впровадити курс “Основи християнської педагогіки” у навчальний процес Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (2002 - 2009 рр.), Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка (2005 - 2009 рр.), Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського (2007 - 2009 рр.), Місіонерської духовної семінарії УПЦ (2003 - 2009 рр.), що переконливо засвідчило доцільність розвитку ідей і досвіду вивчення педагогіки у вищих духовних навчальних закладах України початку ХІХ - 20-х років ХХ століття в сучасних умовах.

Зміст програми курсу “Основи християнської педагогіки” адаптовано до потреб сучасної національної системи освіти з урахуванням виховного досвіду й менталітету українського народу, вікових особливостей студентів та учнів з метою поглибленого розуміння майбутніми вчителями сутності навчально-виховного процесу, націленості на формування в учнів поваги і терпимого ставлення до православної віри і релігії. Доведено, що навчальна дисципліна “Основи християнської педагогіки” сприяла розширенню обсягів фундаментального інтегрованого курсу теорії та історії педагогіки, інших педагогічних дисциплін. Викладання “Основ християнської педагогіки” виявило зацікавленість студентської молоді у проблемах створення на засадах християнської моралі гармонійних і гуманних відносин з іншими людьми, виховання і самовиховання почуттів доброчинності, любові, миру з ближнім. У майбутніх учителів розвивається духовно-моральне уявлення про людину, ідеали, відповідальність перед Батьківщиною і народом, формується вміння розуміти інших, пошуку консенсусу, чесність, об'єктивність, визнання пріоритету національних і загальнолюдських цінностей.

З'ясовано, що мета дисципліни “Основи християнської педагогіки” полягає в тому, щоб показати студентам, що християнський підхід до вирішення проблем освіти та виховання визначається передусім духовним розумінням життєвих явищ і процесів, духовно-моральним баченням, гуманним розумінням людини. Під час лекційних занять студенти осмислювали та засвоювали основні ідеї, поняття, логіку матеріалу, який вивчався, його теоретичну та практичну значущість. Особлива увага приділялася роботі зі студентами, які зовсім не мали загальних знань про християнське вчення. Набуття цією категорією студентів спеціальних знань у галузі християнської освіти сприяло підвищенню рівня їхньої педагогічної компетентності та професіоналізму. Встановлено, що методичні основи вивчення цього курсу мали свою специфіку. Робота розпочиналася з вивчення конкретної теми, викладеної в лекційному матеріалі, потім ґрунтовно характеризувалася основна рекомендована література, а згодом, уже маючи певні знання і сформований інтерес, студенти ознайомлювалися з додатковими джерелами - посібниками, журнальними статтями, іншими публікаціями. При засвоєнні основних положень методики християнської виховної роботи студенти прагнули дотримуватися демократичного стилю спілкування з учнями і викладачами. Це вимагало від студентів активізації його особистісного творчого потенціалу, стимулювало професійну самореалізацію та захопленість педагогічним дійством “добротворення”. Підсумком християнського виховання, як показало спостереження, вважаємо не вимуштруваність, а формування внутрішньої системи цінностей, яка лежить в основі людяності. Система цінностей відображує не перелік дозволеного чи недозволеного, а внутрішню спрямованість та прихильність до людей, любов до істини. Християнське виховання неминуче стає формуванням християнських почуттів, над якими людина має володарювати, а не служити їм. Християнська педагогіка, поряд із системою правил і методів, на перше місце виводить педагога з його живою інтуїцією, знаннями та рішучістю діяти. Нами узагальнено систему принципів християнської педагогіки, яка є основоположною в розробленні й практичному впровадженні навчальних курсів для середньої і вищої освіти, зокрема авторських: “Основи християнської педагогіки”, “Основи моральності”, “Основи духовної культури”.

Таким чином, у процесі опанування “Основ християнської педагогіки” та шкільних курсів “Основи моральності” і “Основи духовної культури” пересвідчуємося у можливостях прогностичного розвитку ідей і досвіду вивчення педагогіки початку ХІХ - 20-х рр. ХХ ст. в сучасних умовах модернізації вищої освіти. Майбутні педагоги оволодівають духовно-просвітницькою методикою навчальної і виховної діяльності, що передбачає індивідуально-особистісне ставлення до кожного вихованця, розуміння дитини як неповторної особистості, уміння забезпечити демократичний стиль співробітництва і співтворчості.

Студенти (понад 1000 чол.), які вивчали “Основи християнської педагогіки”, дали у процесі співбесід і письмового опитування глибші і змістовніші відповіді на питання про сенс свого існування на Землі, про ставлення до ближнього і батьків, про цінність свого і чужого життя, патріотизм, громадянськість тощо, ніж студенти, які не вивчали цього курсу.

Висновки

Проведене дослідження свідчить, що в дисертаційній роботі вирішено нове завдання - вперше виявлено й обґрунтовано теоретичні ідеї, науково узагальнено практичний досвід вивчення педагогіки у вищих духовних навчальних закладах України початку ХІХ - 20-х років ХХ ст. та визначено можливості їх прогностичного розвитку і використання в сучасних умовах модернізації вищої педагогічної освіти.

1. Проаналізовано ступінь наукової розробленості проблеми, схарактеризовано основні напрями наукових пошуків. Проблема є малодослідженою в зв'язку: а) з її фрагментарним вивченням, що було цілком зосереджено в руках учених-богословів, священнослужителів, випускників духовних академій, які трималися автономно щодо загального світського розвитку вітчизняної педагогіки, освіти і культури, окрім цього, праці духовенства в своїй більшості були заборонені; б) з радянським періодом, у якому проблема вивчення педагогіки у вищих навчальних духовних закладах майже не досліджувалася з огляду на специфіку становища церкви, її відокремленості від усіх типів загальноосвітньої і вищої школи; в) лише з початком науково-дослідницької і практичної діяльності з означеної проблеми в наші дні. У цьому контексті виділяємо три напрями. Перший напрям дослідження проблеми мав три стадії: перша - розкривала номенклатуру навчальних курсів, їх зміст, досвід і результати підготовки вихованців духовних академій; друга - доробок викладачів Київської та інших духовних академій (підручники, посібники, рекомендації з вивчення педагогіки тощо); третя - це законодавчі акти, офіційні керівні документи, статути, звіти, річні акти, що розкривали діяльність Навчального комітету при Святійшому Синоді. Другий напрям представлений переважно православною журналістикою та окремими дослідженнями переважно з історії православної духовної освіти, церкви чи духовних навчальних закладів. Третій напрям характеризується висвітленням педагогічного компонента духовної освіти, але суб'єктивно й епізодично. Кілька наукових статей цього напряму присвячені видатними діячами духовної освіти - богословам, священнослужителям, викладачам.

Визначено основні передумови вивчення педагогіки в духовних закладах освіти: а) становлення системи професійної богословської освіти; б) розвиток морального та пасторського богослов'я; в) виховний характер діяльності випускників духовних академій, яка вимагала спеціальних педагогічних знань; г) розвиток парафіяльних шкіл, що потребував від священиків і учителів знань, умінь і навичок з теорії та практики виховання й навчання, та ін.

2. Виявлено й обґрунтовано наукові ідеї вивчення морального богослов'я і практики виховання у вищих духовних навчальних закладах початку ХІХ - 20-х років ХХ століття: превалювання у вивченні педагогіки теорії виховання, у тому числі морального богослов'я; індивідуалізація впливів на вихованців; природовідповідність, всебічність і гармонійність виховання; недопущення фізичного і морального насильства у процесі виховання; відмова від покарань; взаємообмін теоретичними і методичними надбаннями богословів, викладачів духовних академій і світських учених-педагогів та ін.

3. Розкрито дидактичні принципи (міцності й наступності знань, зв'язку з життям, практичної спрямованості, індивідуалізації, відповідальності, самостійності, єдності навчання і виховання), зміст і категорії дидактики (процес навчання, зміст освіти, методи навчання, форми організації навчання); форми і види діяльності (розроблення циклів уроків, виховних вправ, завдань, підготовка і захист проектів, проповідей і виступів тощо) у процесі вивчення педагогіки в навчальних духовних закладах.