Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

УДК 378.147:51:004.588

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук

Теоретико-методологічні засади вищої інформаційно_технологічної освіти в Україні

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Морозова Тетяна Юріївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий консультант - доктор технічних наук, професор, член кореспондент НАПН України Голубенко Олександр Леонідович, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, ректор.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, професор Козлакова Галина Олексіївна, Інститут вищої освіти НАПН України, головний науковий співробітник;

доктор технічних наук, професор, дійсний член НАПН України Зіньковський Юрій Францевич, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», завідувач кафедри радіоконструювання та виробництва радіоелектронної апаратури;

доктор педагогічних наук, професор Коваленко Олена Едуардівна, Українська інженерно-педагогічна академія, ректор.

Захист відбудеться 4 жовтня 2011 р. об 11⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.02 в Інституті вищої освіти НАПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, дев'ятий поверх, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту вищої освіти НАПН України (01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9).

Автореферат розіслано 31 серпня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Лесик Г.В.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми пов'язана з ключовою роллю вищої школи у відтворенні кадрового потенціалу для пріоритетного сектору національної економіки - галузі інформаційних технологій (ІТ). Незважаючи на розвинуту мережу ВНЗ, які пропонують досить широкий спектр освітніх і наукових ІТ-спеціальностей, чималий щорічний обсяг державного замовлення на підготовку й перепідготовку ІТ-фахівців, професійні об'єднання роботодавців дещо критично оцінюють внесок вищої школи у кадрове забезпечення ІТ-індустрії. Громадська рада з питань інформаційних і комунікаційних технологій (ІКТ) характеризує вітчизняну вищу ІТ-освіту як систему, яка лише частково відповідає стрімкому розвитку інформаційних технологій і стандартам вищої освіти у галузі комп'ютингу.

Суперечність між потребою української індустрії інформаційних технологій у висококваліфікованих фахівцях та існуючою практикою їхньої підготовки й перепідготовки у вищій школі зумовлює кваліфікаційний розрив на ринку праці в ІТ-галузі. Його проявом є проблеми з працевлаштуванням за фахом випускників ІТ_спеціальностей за стійкого дефіциту ІТ-кадрів. Відтак на порядку денному стоїть питання не кількості підготовлених ІТ-фахівців, а рівня їхньої кваліфікації (І. Малюкова).

Найвпливовіші фактори, що спричинюють кваліфікаційний розрив: високий динамізм сучасного розвитку інформаційних технологій, дисфункціональність у взаємодії між ІТ-освітою та ринком праці в ІТ_галузі, неадекватність змісту профільних освітньо-професійних програм стандартам ІТ-професій, помітна нестача кваліфікованих викладацьких кадрів із практичним досвідом роботи в реалізації ІТ_проектів.

Кваліфікаційний розрив значною мірою стримує поступ вітчизняної ІТ-індустрії. Це актуалізує необхідність теоретичного осмислення причин розбіжності між тим, що знають і вміють випускники ІТ_спеціальностей, і тим, що їм необхідно знати та вміти в реальних умовах. У вітчизняній професійній педагогіці теоретичні та прикладні проблеми вищої ІТ-освіти мають коротку історію дослідження. У докторських дисертаціях останніх років проблеми підготовки майбутніх ІТ-фахівців у ВНЗ розглянуті у контексті окремих освітніх спеціальностей переважно у методичному аспекті. Зокрема Г. Козлакова досліджувала методичні основи ступеневої підготовки фахівців з комп'ютеризованих систем у технічних університетах; З. Сейдаметова запропонувала методичну систему рівневої підготовки інженерів-програмістів за спеціальністю «Інформатика». На периферії наукових розвідок залишаються процеси стандартизації вищої ІТ_освіти, тому що досить вузьке коло дослідників (М. Бондаренко, З. Дудар, М. Сидоров) інтерпретують освітні стандарти як дієвий механізм управління якістю освіти. Аналіз літературних джерел засвідчив, що вітчизняна вища ІТ-освіта як цілісне системне утворення ще не була предметом наукових пошуків українських педагогів-дослідників.

Завдяки високому попиту з боку української молоді вітчизняна вища ІТ-освіта набуває все більших масштабів. Однак вона розвивається багато в чому нерегульовано. Це проявляється в диспропорціях у структурі ІТ_спеціальностей, в недосконалості інструментів управління якістю вищої ІТ-освіти, фрагментарності її стандартів, зокрема державних і галузевих. Отже, з одного боку, існує нагальна потреба в науковому аналізі всіх процесів і явищ, які об'єднуються поняттям «вища інформаційно-технологічна освіта», а з іншого, - у професійній педагогіці цей феномен фактично не досліджується.

Зазначена суперечність визначила проблему дослідження: які теоретико-методологічні положення відображають об'єктивну зумовленість вищої ІТ-освіти як цілісного педагогічного явища і, таким чином, виступають її засадами?

З огляду на об'єктивну потребу вітчизняної галузі інформаційних технологій в ІТ-кадрах різної кваліфікації та відсутність концептуальних основ розвитку вищої ІТ-освіти темою дисертаційного дослідження обрано «Теоретико-методологічні засади вищої інформаційно-технологічної освіти в Україні».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за темами: «Розробка проектів кваліфікаційних вимог до груп ІТ_професій, визначених у Національному класифікаторі ДК-003-2005» (№ 0107U000165), «Розробка моделі професійної діяльності випускника напряму підготовки 050103 - Програмна інженерія» (№ 0108U002054), які виконувалися у 2006-2008 рр. під керівництвом автора дисертації. До того ж, дисертант брала участь у 2007-2008 рр. у науково-дослідній роботі Харківського національного університету радіоелектроніки «Розробка галузевих стандартів вищої освіти для напряму підготовки 050103 - «Програмна інженерія» (№ 0108U002055) як член науково-методичної підкомісії з програмної інженерії (наказ МОН України № 363 від 8 травня 2007 р.).

Тему дисертації затверджено Вченою радою Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля (протокол № 5 від 30 грудня 2005 р.) і узгоджено Міжвідомчою радою з координації наукових досліджень з педагогічних і психологічних наук в Україні (протокол № 6 від 17 червня 2008 р.).

Мета дослідження - розробити та обґрунтувати теоретико-методологічні засади вищої інформаційно-технологічної освіти, які відображають її об'єктивну зумовленість і забезпечують сутнісну єдність.

Відповідно до мети поставлено дослідницькі завдання:

- на підставі аналізу психолого-педагогічної та спеціальної літератури в галузі інформаційних технологій з'ясувати ступінь наукової розробленості проблематики вищої ІТ-освіти, визначити базові поняття та окреслити напрями дослідження;

- розкрити тенденції стандартизації у вищій освіті в умовах формування Європейського освітнього простору та обґрунтувати суголосність вітчизняної методики проектування стандартів вищої освіти цим тенденціям;

- визначити особливості систем вищої ІТ-освіти у провідних країнах світу;

- охарактеризувати вищу ІТ-освіту в Україні як цілісне утворення з позицій системного підходу;

- виявити чинники, які об'єктивно зумовлюють виокремлення вітчизняної вищої ІТ-освіти в самостійну освітню галузь на сучасному етапі розвитку соціокультурного середовища;

- сформулювати концептуальні положення для розроблення стандартів вищої ІТ-освіти нового покоління, на їх підставі створити проект єдиного класифікаційного поля освітніх ІТ-спеціальностей і авторську модель професійної діяльності випускника бакалаврату 050103 - «Програмна інженерія», провести верифікацію визначених концептуальних положень.

Об'єкт дослідження - вища професійна освіта у взаємодії із соціокультурним середовищем.

Предмет дослідження - теоретико-методологічні засади вищої інформаційно-технологічної освіти.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань та досягнення мети був застосований комплекс методів, що становить оптимальне поєднання елементів теоретизації, емпіричного пізнання та аналізу одержаних даних: номологічний аналіз - для вивчення сучасного українського законодавства у сферах освіти та інформатизації; контент-аналіз методологічних і науково-педагогічних джерел - для з'ясування стану розробленості проблеми, визначення сутності базових понять дослідження; аналіз, синтез і концептуалізація - для формулювання основних положень дослідження; хронологічний аналіз - для вивчення динаміки змін, що відбулися у системі вищої ІТ-освіти в часовій послідовності; системний аналіз - для визначення атрибутивних системних ознак вищої ІТ-освіти в Україні; інформаційний моніторинг - для встановлення її фактологічних характеристик; узагальнення міжнародного досвіду стандартизації вищої освіти, у тому числі в галузі комп'ютингу, - для виявлення можливостей здійснення освітньої конвергенції в ІТ-галузі; анкетування - для з'ясування професійних прагнень майбутніх ІТ_фахівців, випускників українських ВНЗ; прогностичний аналіз - для перспективного планування розвитку системи вищої ІТ-освіти; моделювання - для створення проекту єдиного класифікаційного поля освітніх ІТ-спеціальностей і розроблення моделі випускника бакалаврату 050103 - «Програмна інженерія»; статистична обробка даних та графічне відображення результатів аналізу - для опрацювання фактологічних даних та їх графічної інтерпретації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше:

- охарактеризовано вищу ІТ-освіту в Україні як цілісне утворення на основі моделі, що містить три компоненти: змістовий, організаційний і управлінський;

- з'ясовано чинники, які зумовлюють виокремлення вищої ІТ_освіти в Україні в самостійну освітню галузь: зміна статусу сектору інформаційних технологій з допоміжного на провідний; значне розширення спектра ІТ-професій; впровадження у міжнародну практику Європейської метарамки кваліфікацій в ІТ-галузі; виділення комп'ютингу в самостійну наукову галузь; існування в Міжнародній стандартній класифікації освіти класифікаційного угруповання «Освіта в галузі комп'ютингу»;

- обґрунтовано призначення Національної рамки кваліфікацій як інструменту для приведення системи освіти у випереджальну відповідність вимогам ринку праці та ідею інкорпорування її дескрипторів у систему стандартів вищої освіти України;

- запропоновано та обґрунтовано концептуальні положення для проектування стандартів вищої ІТ-освіти нового покоління, де пріоритетним об'єктом стандартизації є результати навчання, що відповідають актуальним і перспективним потребам особистості, ІТ_галузі й держави;

- створено проект єдиного класифікаційного поля освітніх ІТ_спеціальностей як проекції трьох структур - сектору інформаційних технологій за видами економічної діяльності, ринку праці в ІТ-галузі у кваліфікаційно-професійному розрізі, науково-прикладних напрямів у галузі комп'ютингу;

- розроблено авторську модель професійної діяльності випускника бакалаврату 050103 - «Програмна інженерія» на основі рольової моделі технологічного процесу виробництва програмного забезпечення;

удосконалено:

- методику розроблення галузевих стандартів вищої освіти для репрезентації освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньо-професійних програм як даних інформаційної системи;

подальшого розвитку набули:

- дефініція поняття «вища інформаційно-технологічна освіта» завдяки визначенню його видової ознаки;

- класифікація за цільовим призначенням рамок кваліфікацій у сфері інформаційних технологій;

- визначення та обґрунтування тенденцій стандартизації вищої ІТ_освіти у США, Великій Британії та Російській Федерації, основними з яких є примат результатів навчання як основного об'єкта стандартизації та використання рамок кваліфікацій та/або професійних стандартів як механізму оптимізації інформаційного обміну між ринком праці в ІТ_галузі та вищою ІТ-освітою.

Практичне значення здобутих результатів полягає у розробленні та впровадженні:

моделей професійної діяльності та професійної підготовки бакалавра з програмної інженерії, які стали основою для галузевих стандартів вищої освіти для напряму підготовки 050103 - «Програмна інженерія» (довідка Харківського національного університету радіоелектроніки № 48.03/27-4001 від 1 липня 2008 р., довідка Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 44-23/2121 від 8 червня 2011 р.). Зазначені галузеві стандарти наказом МОН України № 1111 від 12 грудня 2009 р. впроваджено у вищих навчальних закладах III_IV рівнів акредитації для бакалаврів з програмної інженерії;

навчального посібника для студентів усіх спеціальностей ІТ_профілю «Обробка даних у табличному процесорі. Збірник задач» (з грифом МОН України № 14/18.2-1768 від 31 жовтня 2003 р.);

прототипу інформаційної системи «Галузеві стандарти вищої освіти» (довідка Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України № 84/18-1928 від 30 липня 2008 р.).

Матеріали дисертаційного дослідження, зокрема, викладені у монографії «Вища ІТ-освіта в Україні: системний аналіз», використовуються у практичній діяльності Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України як джерело об'єктивної інформації при проведенні експертиз пропозицій профільних вищих навчальних закладів та об'єднань представників ІТ_індустрії щодо реструктуризації системи вищої освіти у галузі інформаційних технологій (довідка Департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 44-23/2121 від 8 червня 2011 р.).

Дослідницькі висновки стосовно характеристики вітчизняної вищої ІТ-освіти використано при підготовці документа «Про невідкладні заходи щодо розвитку інформаційного суспільства в Україні. Настанови кандидатам у Президенти України» та у Пояснювальній записці до Проекту Закону України № 8267 від 16 березня 2010 р. «Про економічний експеримент щодо створення сприятливих умов для розвитку в Україні індустрії програмної продукції» (довідка Асоціації «Інформаційні технології України» № 86 від 6 квітня 2010 р.), при підготовці пропозицій щодо доповнення Національного класифікатора професій ДК 003:2010 у частині сучасних професій працівників, які практикують у сфері інформатизації (довідка Асоціації підприємств інформаційних технологій України № 29 від 29 квітня 2010 р.).

Положення, результати і висновки дисертації можуть використовуватися для обґрунтування управлінських рішень у процесі реформування вищої ІТ-освіти України, при розробленні стандартів освітніх ІТ-спеціальностей нового покоління.

Особистий внесок автора у роботах, опублікованих у співавторстві. При підготовці колективних аналітичних доповідей «Система высшего образования и образовательные стандарты в Украине» дисертантом підготовлено розділ, у якому висвітлено особливості системи освітніх стандартів в Україні. У спільних працях з О. Голубенком здобувачу належать вихідні концептуальні ідеї щодо рамкових кваліфікаційних структур, формулювання висновків та узагальнень. У спільній праці з членами науково-методичної підкомісії з програмної інженерії (М. Бондаренком та ін.) автором розроблено модель професійної діяльності випускника бакалаврату з програмної інженерії. У колективній праці з І. Мендзебровським та Ю. Пероганичем дисертантом проаналізовано стан вітчизняної вищої ІТ-освіти і сформульовано висновки. У спільній праці з О. Єфіменко здобувачу належить концепція дослідження та формулювання узагальнень щодо професійної компетентності викладачів комп'ютерних наук та програмної інженерії.

Апробація результатів дослідження здійснювалася на науково-практичних конференціях різного рівня:

міжнародних: «Стратегия качества в промышленности и образовании» (Варна, 2008), «Управление качеством инженерного образования и инновационные образовательные технологии» (Москва, 2008); «Українська освіта у світовому часопросторі» (Київ, 2007); «Вища технічна освіта: проблеми та перспективи розвитку в контексті Болонського процесу» (Київ, 2007); «Современные информационные технологии и ИТ-образование» (Москва, 2005, 2006), «Образование и виртуальность» (Харків-Ялта, 2005, 2006); «Россия и интернационализация высшего образования» (Москва, 2005); «Информационные технологии в образовании» (Москва, 2003, 2004);

всеукраїнських: «Сучасні тенденції розвитку інформаційних технологій в науці, освіті та економіці» (Луганськ, 2006-2009); «Проблеми освіти в галузі інформаційних технологій» (Київ, 2007); «Проблеми та перспективи підготовки фахівців у сфері інформаційно-комунікаційних технологій (Львів, 2007); «Молодий фахівець XXI століття» (Харків, 2007); «Інформаційні технології в навчальному процесі» (Одеса, 2007), «Інформаційні технології в наукових дослідженнях і навчальному процесі» (Луганськ, 2005, 2006); «Проблеми розвитку та впровадження комп'ютерно-орієнтованих засобів навчання» (Київ-Біла Церква, 2006);

звітних: науково-практичних конференціях Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля «Університет -регіон» (Луганськ, 2005-2010).

Результати дослідження доповідалися на міжнародних форумах «Вища освіта і ринок праці. Партнерство університетів, бізнесу і держави» (Київ, 2010), «Інженерія програмного забезпечення» (Мінськ, 2009); круглому столі «ІТ-освіта в Україні: ефективність - у взаємодії» (Київ, 2011); на засіданнях: Міжнародної дослідницької групи з порівняльних досліджень систем та освітніх стандартів вищої освіти країн СНД на базі Дослідницького центру проблем якості підготовки фахівців (Москва, 2006-2010), навчально-методичної підкомісії МОН України 050103 - «Програмна інженерія» (2007-2009), робочої групи МОН України з розроблення Національної рамки кваліфікацій за рівнями вищої освіти (2010-2011); засіданнях кафедри педагогіки Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображено у 47 публікаціях автора, з них: 1 монографія, 1 навчально_методичний посібник з грифом МОН України, 2 аналітичні доповіді, 4 одноосібні закордонні публікації, 33 статті у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (21 одноосібна, 12 - у співавторстві), 10 статей у збірниках матеріалів міжнародних, всеукраїнських методичних науково-практичних конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до кожного розділу та загальних висновків, 11 додатків та списку використаних джерел (422 найменувань, з них іноземною мовою - 64). Загальний обсяг дисертації 474 сторінок, з них основного тексту - 361 сторінка. Робота містить 24 таблиці, 34 рисунки.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність, значущість і стан розробленості досліджуваної проблеми, визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, охарактеризовано дослідницькі методи, розкрито наукову новизну, практичне значення роботи, відображено апробацію та упровадження результатів дослідження.

У першому розділі - «Проблеми розвитку вищої ІТ-освіти в педагогічній теорії і практиці» - на підставі аналізу психолого-педагогічної та спеціалізованої комп'ютерної літератури з'ясовано ступінь наукового опрацювання проблематики вищої ІТ-освіти, визначено базові поняття та окреслено напрями дослідження.

Показано, що публікації українських і російських дослідників, виконані у руслі наукового осмислення проблем вищої ІТ-освіти, за предметом дослідження можна поділити на три групи. Першу складають розробки методичних систем підготовки майбутніх ІТ_фахівців у контексті окремих ІТ-спеціальностей, другу - наукові розвідки щодо зарубіжних систем вищої ІТ-освіти, третю - дослідження особливостей опанування базових знань із програмування. педагогічний інформаційний освітній

Автори першої групи робіт - Т. Ковалюк, Г. Козлакова, Н. Нурієв, О. Павлов, З. Сейдаметова, М. Сидоров, В. Сухомлин, В. Тарасенко та інші, досліджуючи проблеми підготовки майбутніх ІТ-фахівців у контексті окремих ІТ-спеціальностей, пропонують методичні рішення, спрямовані на поліпшення якості вищої ІТ-освіти на локальному рівні. Серед робіт цієї групи виокремлюються наукові праці В. Сухомлина - ініціатора відкриття у Росії напряму підготовки фахівців «Інформаційні технології» (2004). Концепція цього напряму акумулює найкращі здобутки американського досвіду підготовки ІТ_фахівців. Проте кваліфікаційні характеристики бакалавра й магістра з ІТ спроектовано у руслі досить загальних уявлень про вимоги ринку праці до ІТ-фахівців. Свідченням цього є малоінформативна характеристика сфери професійної діяльності бакалавра з ІТ, який може займати посади, що потребують вищої освіти згідно із законами РФ.

Автори другої групи робіт - О. Большаков, В. Гузнєнков, О. Долиніна, С. Коршунов, В. Перекатов, О. Поляков, О. Ситніков, В. Темненко та інші - висвітлюють особливості підготовки фахівців у зарубіжних країнах. Найбільш помітним дослідженням у цій групі є монографія «Зарубіжна освіта у галузі інформаційно-комунікаційних технологій» (О. Поляков, 2004), у якій обґрунтовується необхідність першочергових освітніх конвергенцій в ІКТ-галузі з огляду на її глобальний характер та вплив інформаційно-телекомунікаційних технологій на розвиток усіх сторін життєдіяльності людей. Автор наголошує, що для зближення національних систем підготовки майбутніх ІТ-фахівців доцільно переглянути традиційну дисциплінарну структуру освіти, що домінує у навчальному процесі. Визначальним завданням цього варіанта розвитку є виокремлення стрижневих компонентів, які визначатимуть правила здійснення освітньої діяльності з чітким усвідомленням її цілей.

Автори третьої групи робіт - Л. Гришко, В. Жужжалов, О. Колтишев, А. Коротков, І. Кудрявцева, С. Семеріков та інші - піднімають проблеми викладання програмування як базової дисципліни у підготовці майбутніх ІТ-фахівців Серед наукових праць цієї групи особливу увагу привертає аналітична доповідь «Система ІТ-освіти з позицій російських національних інтересів і науково-освітніх традицій» (О. Колтишев, 2006), у фокусі якої - критерії вибору систем програмування, опанування котрих є запорукою професійної компетентності не тільки майбутніх ІТ-фахівців, але й випускників освітніх спеціальностей інженерного та науково-природничого профілю.

Аналіз вітчизняних науково-педагогічних публікацій з проблем вищої ІТ-освіти засвідчив, що нині немає жодної наукової праці, в якій би вітчизняна вища ІТ-освіта досліджувалася як цілісне утворення.

Центральними термінами поняттєвого поля дисертації є «вища інформаційно-технологічна освіта» (ІТ-освіта), «комп'ютинг», «результати навчання», «кваліфікація», «рамка кваліфікацій», «стандартизація».

Термін «вища інформаційно-технологічна освіта», який широко використовується у діловому спілкуванні, у вітчизняній науковій комунікації дотепер ще не вкоренився. У педагогічній літературі більш поширеним є споріднений, але не тотожний йому термін «освіта у сфері ІКТ» (В. Кривуца), що його вживають як об'єднуючу назву професійної підготовки фахівців для двох відносно незалежних секторів економіки - інформаційних і телекомунікаційних технологій. Перший сектор акумулює комп'ютерне та офісне апаратне забезпечення, а також програмне забезпечення та ІТ-послуги; другий - послуги з надання зв'язку, комунікаційне устаткування для кінцевих користувачів і комунікаційно-мережеве устаткування. Такий поділ ІКТ-ринку є досить умовним у зв'язку з конвергенцією інформаційних і телекомунікаційних технологій. Однак принципова відмінність об'єктів і структур діяльності фахівців у кожному із зазначених секторів є об'єктивною підставою для виокремлення у складі ІКТ-освіти двох відносно незалежних складових - інформаційно-технологічної освіти (ІТ-освіти) та телекомунікаційної освіти (ТЛК_освіти).

Англомовним відповідником терміна «ІТ-освіта» з певними застереженнями є «Computing Education» (освіта в галузі комп'ютингу). Згідно з Міжнародною стандартною класифікацією освіти (МСКО), до цієї освітньої галузі належать комп'ютерні науки: проектування систем, комп'ютерне програмування, обробка даних, мережі й операційні системи. У науковій комунікації досить поширеною є думка, що комп'ютинг є наукою про явища, які супроводжують комп'ютери. Однак, за твердженням П. Деннінга (P. Denning), комп'ютинг завжди був наукою про інформаційні процеси, спочатку виключно штучні, а сьогодні й природні. Інформаційні технології разом із фінансовими та комерційними системами вважаються складовими технологічної інфраструктури комп'ютингу (Ф. Вольфенгаген).

У розділі увагу звернено на те, що у запропонованому В. Сухомлином тлумаченні ІТ-освіти як діяльності освітніх закладів, спрямованої на підготовку професійних кадрів для галузі інформаційних технологій, порушено два логічних правила: співмірності та неприпустимості кола. Для їх подолання запропоновано замінити поняття «ІТ-галузь» найближчим до нього родовим поняттям «ринок інформаційних технологій» та розкрити його обсяг за ознакою «види економічної діяльності» з використанням відповідної класифікації за версією Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР). Отже, пропонується така дефініція: вища інформаційно-технологічна освіта - це складова системи вищої освіти, у межах якої здійснюється професійна підготовка фахівців з кваліфікаціями, що уможливлюють продуктивну професійну діяльність за видами: планування та розроблення комп'ютерних систем, у яких апаратне і програмне забезпечення поєднується з технологіями зв'язку; управління комп'ютерним обладнанням; розроблення програмного забезпечення, обробка даних, створення й супровід веб_порталів; консультаційні послуги, пов'язані з використанням комп'ютерів.

Ключове слово цієї дефініції - кваліфікація - є багатозначним поняттям. Академік Ю. Зіньковський репрезентує його у трьох значеннях: 1) як оцінку, визначення якості чогось; 2) ступінь придатності, рівень підготовки особи до певної роботи (професії); 3) спеціальність, професія, фах. У запропонованому визначенні ІТ_освіти кваліфікацію ужито у другому значенні.

У контексті формування Європейського простору вищої освіти простежується тенденція ширшого тлумачення поняття «кваліфікація». За визначенням експертів Європейської агенції з розвитку професійного навчання Cedefop, у розумінні кваліфікацій відбулося зрушення в бік «результатів навчання» (Learning Outcomes) - очікуваних та вимірюваних конкретних досягнень студентів і випускників, сформульованих мовою знань, здатностей та умінь, тобто описів того, що повинен продемонструвати студент/випускник після завершення всієї та/або частини освітньої програми. Необхідним доповненням результатів навчання є критерії оцінювання (Assessment Criteria) - описи того, що повинен зробити студент/випускник для підтвердження досягнення будь-якого результату навчання. Отже, присудження кваліфікацій і надання дипломів має здійснюватися на підставі оцінювання результатів навчання, набутих як у результаті формальної, так і неформальної освіти. Зосередження на результатах навчання є спробою створення кваліфікацій, не «прив'язаних» до конкретних освітніх програм або установ, які їх реалізують. Результати навчання дозволяють формувати кваліфікації та структурувати їх у вигляді рамок кваліфікацій. Останні є обов'язковим компонентом системи кваліфікацій, до складу якої належать професійні та освітні стандарти.

При виборі робочого визначення поняття «стандартизація» з масиву існуючих дефініцій провідним визначено підхід Міжнародної організації зі стандартизації (International Organization for Standardization), згідно з яким основними ознаками стандартизації мають бути мета, досягнення впорядкованості та гарантії якості, об'єкт нормування, розробка і застосування встановлених положень. З огляду на це, стандартизація освіти тлумачиться в дисертаційній роботі як система норм, правил і вимог до проектування діяльності людини - суб'єкта освіти з метою підвищення якості освіти та забезпечення її доступності (О. Разумова).

Виходячи з мети, завдань та аналізу термінологічної бази дисертації, визначено такі напрями дослідження: європейські тенденції стандартизації вищої освіти; тенденції стандартизації вищої ІТ-освіти в США, Великій Британії і Російській Федерації; характеристика вищої ІТ-освіти в Україні з позицій системного підходу; міжнародні стандарти ІТ-професій і напрями наукових досліджень у галузі комп'ютингу; прогностичний аналіз розвитку вищої ІТ-освіти в Україні.

У другому розділі - «Міжнародні тенденції стандартизації вищої освіти як підґрунтя розвитку вищої ІТ-освіти в Україні» - визначено методологічні основи дослідження, розкрито тенденції освітньої стандартизації в умовах формування Європейського простору вищої освіти та обґрунтовано суголосність вітчизняної методики проектування стандартів вищої освіти цим тенденціям.

Методологічними основами дослідження є системний, діяльнісний, компетентнісний та аксіологічний підходи.

Системний підхід, репрезентуючи загальний рівень методології, несе у дисертації подвійне навантаження: як спосіб наукового пізнання та як теоретико-методологічний принцип, що дозволяє дослідити вищу ІТ_освіту як цілісне утворення й визначити внутрішньосистемні принципи її функціонування та управління розвитком. Мета застосування в дисертації діяльнісного підходу до навчання, який розвивається у межах методології культурно-історичної психології, полягає в окресленні базових орієнтирів для проектування стандартів вищої освіти та їх розуміння як конвенціональних соціальних норм, які гарантують доступність, якість, ефективність освіти та фіксують вимоги до освітніх галузей, результатів освіти, обсягу навантаження, термінів навчання, процедур контролю за освітніми досягненнями студентів. Компетентнісний підхід використовується в дисертації як конкретно-наукова методологія цілепокладання в педагогічних системах, аксіологічний - як механізм зв'язку між прагматичною й культурологічною тенденціями у відборі змісту вищої ІТ-освіти.

Головна концептуальна ідея дослідження виражена в загальній гіпотезі: для забезпечення випереджального розвитку вітчизняної вищої ІТ-освіти як визначального чинника у відтворенні кадрового потенціалу для ІТ-сфери, необхідно виділити її в самостійну освітню галузь, яка містить оптимізовані та узгоджені між собою переліки освітніх і наукових ІТ-спеціальностей, спроектовані з урахуванням принципів класифікації науково-прикладних напрямів у галузі комп'ютингу та структури ІТ-ринку за видами економічної діяльності. Орієнтирами при розробленні наукового та нормативно-методичного забезпечення для цих ІТ-спеціальностей мають бути зміст пріоритетних напрямів наукових досліджень у галузі комп'ютингу, а також рамки кваліфікацій - міжнародна в ІТ-галузі та національна. Це передбачає розроблення та обґрунтування теоретико-методологічних засад вищої ІТ_освіти, які відображають її об'єктивну зумовленість та забезпечують суттєву єдність.

Аналіз матеріалів Болонських конференцій і семінарів засвідчує, що європейські університети не прагнуть створити одноманітні програми чи уніфіковані навчальні плани, їх зусилля концентруються на стандартизації результатів навчання, зокрема у контексті кваліфікацій вищої освіти. Так, у переліку заходів, спрямованих на забезпечення якості освітніх програм, які визначені у «Стандартах і рекомендаціях щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти», перше місце посідає розробка і публікація чітко сформульованих очікуваних результатів навчання.

У розділі наголошується, що поряд з терміном «компетентнісний підхід» до проектування освітніх програм західні дослідники використовують його альтернативні назви - підхід, заснований на результатах навчання (Outcomes-Based Approach), і підхід, зосереджений на студентові (Student-Centered Approach), які протиставляються підходу, зосередженому на викладачеві (Teacher-Centered Approach).

Експерти міжнародного проекту Tuning зазначають, що програми, зосереджені на викладачеві, часто відображають комбінацію сфер інтересів і досвіду професорсько-викладацького складу. Ця проблема притаманна українській вищій школі, оскільки дуже часто навчальні програми і зміст навчальних курсів створюються не під запити ринку праці й потреби суспільства, а під персональні вміння, знання і професійні кондиції викладачів кафедр (М. Згуровський).

Підхід, заснований на результатах, знаменує перенесення акценту зі змісту навчання на його кінцеві результати - досягнення й досвід студента. Проектування освітніх програм на основі результатів навчання здійснюється в динамічному, інтерактивному середовищі чинників, що безпосередньо пов'язують внутрішній, інституціональний світ із зовнішньою національною рамкою кваліфікацій і системою забезпечення якості (St. Adam).

У межах Болонського процесу результати навчання уточнюються «зверху вниз» на трьох рівнях: міжнародному - у метарамках кваліфікацій; національному - у національних рамках кваліфікацій (НРК); інституціональному - у навчальних програмах і модулях.

У документах Болонського процесу наголошується, що всі освітні системи мають рамки кваліфікацій, але більшість із них не експліковані, що відображено у тенденціях: окремі кваліфікації описуються ізольовано, а не в межах логічно вибудуваної системи з визначенням зв'язків між різними кваліфікаціями; просування від однієї кваліфікації до іншої розуміють виключно як рух від нижчого до вищого рівня без належної уваги до взаємодії між кваліфікаціями одного рівня; кваліфікації характеризуються «мовою» процедур і формальних вимог, а не «мовою» результатів. Отже, для розроблення Національних рамок кваліфікацій «нового стилю», заснованих на результатах навчання, болонські експерти визнали за доцільне розробити еталон - метарамку кваліфікацій (Meta-Framework), що дозволить користувачам співвідносити кваліфікації, набуті в різних країнах.

У роботі показано, що над розробленням європейської метарамки кваліфікацій паралельно працювали дві групи експертів - Болонського і Копенгагенського процесів. Ці два процеси, що одночасно відбуваються в Європі, по суті аналогічні, але спрямовані на реформування освітніх систем різного рівня: Болонський - вищої професійної освіти, Копенгагенський - професійно-технічної. В результаті спроектовано дві схожі, але не ідентичні кваліфікаційні структури, кожна з яких претендує на роль еталона.

Еталонний опис кваліфікацій за версією Болонського процесу має назву «Всеосяжна рамка кваліфікацій для Європейського простору вищої освіти» (Тhe Overarching Framework for Qualifications in the European Higher Education Are). Її призначення - бути інструментом зіставлення академічних кваліфікацій, щоб забезпечити мобільність студентів у межах Європейського простору вищої освіти. Основою «болонського» еталона є дублінська модель універсальних описів результатів навчання (Dublin Descriptor). Дублінські дескриптори описують сутність і природу кваліфікації у цілому за критеріями: знання та розуміння; осмислене застосування знань; формулювання суджень; комунікативні навички; здатність до самостійного навчання.

Еталонний опис кваліфікацій за версією Копенгагенського процесу іменується «Європейська рамка кваліфікацій для навчання впродовж усього життя» (European Qualifications Framework for Lifelong Learning). Оскільки у 2008 р. Європейська Рада затвердила цю рамку, вона набула статусу «євросоюзної». Її основні цілі: створення і підтримка рівня кваліфікаційних професійних стандартів між країнами Європи; організація та забезпечення країн Європейського Союзу професійними освітніми програмами з подальшим наданням робочих місць і можливостей кар'єрного зростання кваліфікованим фахівцям незалежно від того, в якій країні вони набули відповідну кваліфікацію. Результати навчання в цій метарамці визначаються на основі знань, умінь, широких компетенцій, що містять особистісні та професійні результати. Зазначені критерії уточнюються так: знання - теоретичні та фактичні; уміння - пізнавальні та практичні, компетенція - відповідальність і автономія.

У розділі встановлено загальні й відмінні ознаки існуючих європейських метарамок кваліфікацій. Хоч обидві вони засновані на результатах навчання, але їх дескриптори ґрунтуються на різних методологічних підходах. До того ж, призначення болонської метарамки обмежується виключно сферою вищої освіти. Копенгагенська охоплює всі рівні освіти, у тому числі й вищу, а також може слугувати еталоном як для академічних, так і для професійних рамок кваліфікацій.

Аналіз наукових джерел та існуючих прикладів рамок кваліфікацій показав, що є дві принципово різні їх моделі. Переміщення за кваліфікаційними рівнями першої моделі відбувається відповідно до академічного ступеня, набутого випускником освітнього закладу. Підставою для ротації за рівнями кваліфікацій другої є оцінка, одержана претендентом при складанні кваліфікаційного іспиту за професією. У розділі обґрунтовано тезу, що наявність двох моделей кваліфікаційних рамок зумовлено бінарною опозицією «академічна кваліфікація - професійна кваліфікація», тому при розробці національної рамки необхідно обов'язково уточнювати галузь її застосування. У зв'язку з цим існуючі дефініції рамок кваліфікацій можна умовно поділити на дві групи. Так, експерти Болонського процесу визначають національну рамку кваліфікацій (для вищої освіти) як єдиний опис на національному рівні або на рівні освітньої системи, що однозначно тлумачиться всіма зацікавленими суб'єктами у міжнародному масштабі, за допомогою якого всі кваліфікації та інші досягнення вищої освіти можуть бути визначені та логічно співвіднесені. За визначенням експертів Європейського економічного комітету, національна рамка кваліфікацій - це оціночна (атестаційна) система професійного досвіду і знань, репрезентована у форматі ротації за рівнями кваліфікаційного рейтингу.

У роботі узагальнено призначення Національної рамки кваліфікацій (НРК) як інструменту для приведення системи освіти, у тому числі й вищої ІТ-освіти, у випереджальну відповідність вимогам ринку праці. Такий висновок ґрунтується на тому, що впровадження НРК уможливить виконання в повному обсязі або частково таких програмних завдань: підвищення ступеня прозорості систем кваліфікацій за допомогою стандартизації кваліфікацій на основі результатів навчання; забезпечення можливості для зіставлення різних видів кваліфікацій шляхом введення уніфікованих рівнів; створення умов для рівного доступу до професійної освіти і підготовки; сприяння інтеграції освітніх програм для різних рівнів професійної освіти й підготовки; переорієнтація системи освіти з »пропозиції» на «попит».

У розділі доведено компетентнісну спрямованість вітчизняної методики проектування системи стандартів вищої освіти. Визначальний аргумент на її користь - існування у складі галузевих стандартів вищої освіти моделі професійної діяльності фахівця, яка задає цілі підготовки, сформульовані «мовою» умінь і здатностей вирішувати завдання професійної та соціальної діяльності.

Обґрунтовано ідею інкорпорування дублінських дескрипторів і дескрипторів Національної рамки кваліфікацій до складу системи стандартів вищої освіти України. Згідно із призначенням складової державного стандарту вищої освіти «Вимоги до освітніх рівнів», як еталони для їх формулювання логічно обрати дублінські дескриптори, які узагальнюють сутність академічних кваліфікацій. Еталонами для формулювання «Вимог до освітньо-кваліфікаційних рівнів», причому у контексті кожного напряму підготовки, логічно обрати дескриптори Національної рамки кваліфікацій за умови їх методологічної відповідності дескрипторам Європейської рамки кваліфікацій для навчання впродовж життя.

Таким чином, основними тенденціями стандартизації вищої освіти на сучасному етапі є: використання результатів навчання як основного об'єкта стандартизації; застосування рамок кваліфікацій як механізмів оптимізації інформаційного обміну між ринком праці та освітніми установами; розширення системності освітніх стандартів за допомогою національних рамок кваліфікацій.

У третьому розділі - «Вища ІТ-освіти як феномен педагогічної реальності» - визначено особливості зарубіжних систем вищої ІТ_освіти у фактологічному та змістовому аспектах і охарактеризовано вищу ІТ_освіту в Україні як цілісне утворення з позицій системного підходу.

У розділі аналізувалися системи вищої ІТ-освіти трьох країн - США, Великої Британії та Російської Федерації. Вибір двох перших країн зумовлений тим, що їх освітні системи уособлюють англосаксонську модель освіти, яка визнана у межах Болонського процесу еталонною. Російська система вищої ІТ-освіти обрана у зв'язку зі спільністю витоків з вищою ІТ-освітою України. Дослідження здійснювалося за схемою: виокремлення з номенклатури існуючих освітніх програм ІТ_профілю та з'ясування виду (академічна чи професійна) відповідних їм кваліфікацій; аналіз документів, які визначають концептуальні основи функціонування вищої ІТ-освіти в країні; з'ясування стану розробленості системи професійних стандартів в ІТ-галузі.

Опрацювання класифікатора освітніх програм (Classification of Instructional Programs - CIP 2000) Національного центра освітньої статистики США, класифікації освітніх програм, репрезентованих на сайті британської служби прийому до університетів і коледжів (Universities and colleges admissions service - UCAS), Федеральних державних освітніх стандартів вищої професійної освіти Російської Федерації показало, що в зазначених країнах існує досить широкий спектр освітніх програм ІТ_профілю, які кореспондуються практично з усіма науково_прикладними напрямами комп'ютингу і значною мірою співвідносяться із сучасною структурою ринку інформаційних технологій.

Встановлено, що і в США, і у Великій Британії діють рекомендаційні документи - «комп'ютерні куррикулуми» (Computer Curricula), що містять концептуальні орієнтири функціонування й розвитку вищої ІТ_освіти в цих країнах як цілісної системи. Вони розроблені за сприяння авторитетних американських і британських професійних об'єднань і репрезентують результати аналізу та узгодження ідей і досвіду, накопичених широким колом авторитетних ІТ_професіоналів. Ці куррикулуми містять кваліфікаційні вимоги до ІТ_фахівців та рекомендації щодо проектування профільних освітніх програм. По суті вони є рамковими структурами академічних кваліфікацій, що засновані на результатах навчання. У Росії таких документів немає, але спостерігається тенденція зрушення освітніх стандартів у бік результатів навчання, про що свідчить введення до нової структури освітніх стандартів як обов'язкової вимоги «результатів освоєння основних освітніх програм».

З'ясовано, що в усіх трьох країнах існує більш-менш розвинута система професійних стандартів в ІТ-галузі. У США - це класифікаційна система «Occupational Information Network» (професійна інформаційна мережа) у частині ІТ-професій, у Великій Британії - рамка кваліфікацій «Skills Frameworks for Information Age» (стандарти компетенцій для інформаційної епохи), у РФ - професійні стандарти в галузі інформаційних технологій, розроблені за сприяння Асоціації підприємств комп'ютерних та інформаційних технологій.

Таким чином, у міжнародній практиці чітко простежується тенденція впливу на зміст ІТ-освіти профільних професійних асоціацій. Наявний позитивний довід щодо гармонізації освітніх і професійних стандартів в ІТ-галузі доцільно використовувати при розробленні вітчизняних стандартів вищої ІТ-освіти нового покоління. У роботі наголошується певна концептуальна спільність підходів, на яких ґрунтується методика розроблення галузевих стандартів вищої освіти України та північноамериканських комп'ютерних куррикулумів.

Алгоритм, за яким досліджувалася вітчизняна вища ІТ-освіта як цілісне утворення, складався з двох етапів: виявлення надсистем, до складу яких належить вища ІТ-освіта, провідної функції, переліку підсистем і структури вищої ІТ-освіти; аналізу вищої ІТ-освіти на трикомпонентної моделі.

Аналіз вищої ІТ-освіти як цілісного утворення дозволив установити, що безпосередньою її надсистемою є сфера інформаційних технологій, опосередкованою - держава; провідні функції вищої ІТ_освіти полягають у підготовці висококваліфікованих ІТ-фахівців, конкурентоспроможних на ринку праці в ІТ-індустрії та суміжних галузях, і продукуванні наукових знань, що становлять основу для розроблення нових інформаційних технологій; у складі вищої ІТ-освіта виокремлено три компоненти: змістовий, втілений у наборі освітніх стандартів і паспортів наукових спеціальностей; організаційний, представлений сукупністю ВНЗ, котрі пропонують освітні та наукові ІТ_спеціальності; управлінський, який включає профільні науково_методичні комісії та наукові ради; системотвірним чинником структури вищої ІТ-освіти є переліки освітніх і номенклатура наукових ІТ_спеціальностей. Перші, будучи складовими державного компонента стандартів вищої освіти в Україні, є засобом упорядкування національного освітнього простору щодо ІТ-галузі, а другі - концентрованим вираженням державної науково-технічної політики у цій галузі.

Система вищої ІТ-освіти аналізувалася з урахуванням складу освітніх і наукових ІТ_спеціальностей. Установлено, що перші у науковій літературі тлумачаться як спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця, другі - як стійка сформована сфера досліджень, що охоплює певну кількість дослідницьких проблем з однієї наукової дисципліни разом з галуззю її застосування.

При відборі освітніх ІТ_спеціальностей з чинних переліків роль системотвірної ознаки виконував зміст запису в освітньо-кваліфікаційних характеристиках, який вказує на галузь використання випускників - діяльність у сфері інформатизації. Незважаючи на чітко сформульовану ознаку, виокремлення освітніх ІТ_спеціальностей з чинних переліків ускладнювалося у зв'язку з нерозробленістю галузевих стандартів вищої освіти нового покоління. З орієнтацією на «відносини спадкоємності» між ІТ_спеціальностями нових (2006, 2010) і попереднього (1997) переліків вирізнено десять бакалавратів ІТ_профілю: прикладна математика; інформатика; системний аналіз; комп'ютерні науки; комп'ютерна інженерія; програмна інженерія; системна інженерія; безпека інформаційних і комунікаційних систем; системи технічного захисту інформації; управління інформаційною безпекою. У «Переліку-2006» вони розосереджені за трьома класифікаційними угрупованнями «галузь освіти» - «Природничі науки», «Інженерія», «Інформаційна безпека».

На основі аналізу паспортів наукових спеціальностей виокремлено п'ятнадцять найменувань, які можна ідентифікувати як ІТ: теоретичні основи інформатики та кібернетики; математичне та програмне забезпечення обчислювальних машин і систем; системний аналіз і теорія оптимальних рішень; системи та процеси керування; комп'ютерні системи та компоненти; інформаційні технології; автоматизація процесів керування; медична та біологічна інформатика і кібернетика; системи автоматизації проектувальних робіт; системи захисту інформації; управління проектами і програмами; системи та засоби штучного інтелекту; математичні методи, моделі та інформаційні технології в економіці; інформаційна безпека держави; соціальна інформатика. У чинній номенклатурі наукових спеціальностей вони розосереджені за п'ятьма класифікаційними угрупованнями «галузь науки»: «Фізико-математичні науки»; «Технічні науки»; «Економічні науки»; «Національна безпека»; «Соціальні комунікації».

Для виявлення ВНЗ, які пропонують ІТ_спеціальності, протягом 2008-2010 рр. проводився інформаційний моніторинг даних, репрезентованих в інформаційній системі «Конкурс» МОН України. Встановлено, що кількість ВНЗ - провайдерів освітніх ІТ_спеціальностей постійно зростає: 2008 р. - 138 ВНЗ, 2009 - 166, 2010 - 170.

Основну увагу в розділі зосереджено на аналізі атрибутивних системних ознак вищої ІТ_освіти: цілісності, ієрархічності та взаємодії із соціокультурним середовищем.

Розосередженість освітніх і наукових ІТ_спеціальностей за різними класифікаційними угрупованнями є ознакою фрагментарності вітчизняної вищої ІТ_освіти. До того ж, у назвах бакалавратів ІТ_профілю і галузей знань, до яких вони належать, простежується певна алогічність. Наприклад, галузь знань «Інформатика та обчислювальна техніка» інтегрує бакалаврати «Комп'ютерні науки», «Комп'ютерна інженерія» і «Програмна інженерія», бакалаврат «Інформатика» належить до галузі знань «Кібернетика і системні науки», а «Системна інженерія» є складовою галузі знань «Автоматика та управління».

Для з'ясування витоків алогічності та невпорядкованості освітніх ІТ_спеціальностей проведено хронологічний аналіз вищої ІТ_освіти на основі переліків вузівських спеціальностей, чинних у СРСР (1964, 1975, 1987 рр.), і освітніх спеціальностей, чинних в Україні (1992, 1994, 1997, 2006, 2010 рр.). Показано, що формування й розширення в цих переліках складу ІТ_спеціальностей здійснювалося відповідно до розвитку обчислювальної техніки та супровідних інформаційних технологій. Так, у період ранньої комп'ютеризації (60-ті роки ХХ ст.) домінували спеціальності ІТ_профілю, які вирішували проблеми економії фізичної праці, а з часом стали домінувати спеціальності, зосереджені на інтелектуальному компоненті інформаційної діяльності. Саме ця тенденція простежується й нині.

Представленість галузевих стандартів вищої ІТ_освіти переважно переліками нормативних дисциплін, а також некоректність описів узагальнених об'єктів діяльності випускників деяких ІТ_спеціальностей унеможливлює визначення чіткої «демаркації» між профільними освітньо-професійними програмами (ОПП). Зіставлення переліків нормативних професійно-орієнтованих дисциплін, рекомендованих в ОПП різних освітніх ІТ_спеціальностей, свідчить про їх позірне різноманіття.

Аналіз вищої ІТ_освіти з позицій системного підходу дозволив надати її атрибутивним системним ознакам такі характеристики: