Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ЗАКЛАД

„ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА”

УДК 37.035(477.54/.62) „18/19”

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ НА СЛОБОЖАНЩИНІ (XIX - поч. XX ст.)

13.00.05 - соціальна педагогіка

МАШТАКОВА Вікторія Олександрівна

Луганськ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківський державній академії культури, Міністерство культури і туризму України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, доцент

Рижанова Алла Олександрівна, Харківська державна академія культури, проректор з науково-педагогічної та виховної роботи, завідувач кафедри соціальної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Савченко Сергій Вікторович,

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, ректор, завідувач кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент

Рассказова Ольга Ігорівна,

Харківський гуманітарно-педагогічний інститут, завідувач кафедри соціальної педагогіки

Захист дисертації відбудеться 12 травня 2011 р. о 10.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 29.053.03 Луганського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2, ауд. 376.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Луганського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 91011, м. Луганськ, вул. Оборонна, 2.

Автореферат розіслано 12 квітня 2011 р.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

соціальний виховання слобожанщина демократизація

Актуальність дослідження. Ствердженню соціальної єдності, солідарності на внутрішньосуспільному рівні сприяє соціальне виховання. Розбудова системи соціального виховання на демократичних засадах в умовах інформаційного суспільства потребує, з одного боку, зважання на специфіку регіонального соціального виховання, оскільки в процесі формування цілого важливо не втратити особливе, традиційне для соціального розвитку людини в кожному регіоні, водночас, зміцнюючи спільне для всіх громадян України. З іншого боку, позитивний досвід регіонального соціального виховання в гармонізації соціального розвитку людини і територіальної громади, різновікових, етнічних, расових, релігійних, соціально-економічних тощо груп прискорить динаміку формування, збагатить загальну систему виховання нашої країни. Саме такий досвід накопичено на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст., яка з самого початку заселення мала багатонаціональний склад мешканців, була осередком зіткнення культурних, релігійних відмінностей, виховних традицій, як „порубіжний регіон” зазнала вагомих російських впливів. За часів індустріальної доби не в останню чергу соціальне виховання сприяло встановленню балансу цінностей представників різних верств, етносів, віросповідань, прояву добровільної соціальної активності громадян через благодійність, а також вкоріненню в громадську свідомість демократичних традицій. Особливої актуальності набуває осмислення цього досвіду гармонізації суспільних відносин, зміцнення соціальної єдності через розвиток соціальності мешканців Слобожанщини для демократизації процесу соціального виховання на рівні регіону, для визначення стратегічного розвитку системи соціального виховання сучасної України.

До проблеми виховання, зокрема соціального, в свій час зверталися вітчизняні представники прогресивної педагогічної громадськості минулого (О. Духнович, П. Каптерєв, С. Русова, К. Ушинський, П. Юрке-вич та ін.) і прагнули винайти засоби для поліпшення соціального буття особистості, до повноцінного існування в соціумі і розвитку самого соціуму.

Відродження демократичних тенденцій у сучасному суспільстві посилило серед науковців інтерес до історії соціального виховання (М. Басов, І. Звєрєва, Н. Осьмук, А. Рижанова, С. Харченко, Л. Цибулько, К. Чертова, Л. Штефан та ін.), зокрема до історії благодійності як позитивного чинника соціального розвитку людини і суспільства (Л. Бадя, П. Власов, Ю. Гузенко, О. Донік, О. Павлова, С. Поляруш, Н. Сейко, О. Соколов, Ф. Ступак, Г. Степаненко, Г. Ульянова, М. Фірсов, Я. Щапов та ін.). Активно вивчаються соціально-педагогічна допомога та соціальна робота з різними верствами населення (Л. Артюшкіна, О. Карпенко, В. Оржеховська, А. Поляничко та ін.).

Різним аспектам історії соціального виховання в Україні присвячено дисертаційні дослідження: Т. Янченко (соціально-педагогічна підтримка дітей, які потребували захисту, в Україні у другій половині XIX - початку XX ст.), Л. Цибулько (соціальне виховання у вітчизняній педагогічній теорії і практиці 20-х - 30-х років XX ст.), К. Чертова (теорія та практики соціального виховання школярів в Україні в другій половині ХХ ст.). Певною мірою проблему, що нас цікавить, висвітлено в докторській дисертації Л. Штефан „Становлення та розвиток соціальної педагогіки як науки в Україні (20-ті - 90-ті роки XX ст.)”. Найбільш близькою до обраної нами теми є докторська дисертація А. Рижанової, в якій проаналізовано динаміку провідних суб'єктів, об'єктів, цілей, напрямів, змісту, методів, засобів соціального виховання різних соціальних груп на різних етапах розвитку людства, зокрема і в індустріальному суспільстві в контексті розвитку соціальної педагогіки. Проте питання регіонального соціального виховання, історія соціального виховання Слобожанщини залишалися поза увагою вчених.

Актуальність вивчення розвитку соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст. зумовлена суперечностями між: необхідністю становлення національної системи соціального виховання в нашій країні й недостатньою дослідженістю особливостей її регіональних складових; потребою демократизації регіонального соціального виховання та недостатньою розробленістю цієї проблеми в історико-педагогічному плані; необхідністю застосування накопиченого за минулі століття на Слобожанщині досвіду вдосконалення соціального виховання на демократичних засадах та відсутністю досліджень з його виявлення, теоретичного узагальнення та пропозицій щодо використання для розбудови регіональної демократичної системи соціального виховання сучасності.

Таким чином, особлива актуальність проблеми для сучасної соціально-педагогічної теорії та практики, її недостатня розробленість у науково-педагогічних джерелах, доцільність вивчення набутого Слобожанщиною за дореволюційних часів досвіду зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: „Розвиток соціального виховання на Слобожанщині (XIX - початок XX ст.)”.

Хронологічні рамки дослідження - XIX - початок XX ст. З формуванням Харківського учбового округу саме на початку ХІХ ст. в Слобідсько-Українській губернії (Слобожанщині) розпочався процес становлення системи соціального виховання в регіоні та її демократизації, чим і зумовлено нижню межу хронологічних рамок дослідження. Верхньою межею обрано 1917 рік, оскільки в цей час відбулися кардинальні політичні та соціально-економічні зміни, що призвели до згортання демократичних процесів у регіональному соціальному вихованні на Слобожанщині.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослід-ної роботи кафедри соціальної педагогіки Харківської державної академії культури - „Теорія та практика соціально-педагогічної діяльності” (2006 - 2010 рр.) (протокол № 8 від 27.02.2006 р.). Тему затверджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 9 від 27.11.2007 р.).

Об'єкт дослідження - процес розвитку соціального виховання на Слобожанщині в XIX- на початку XX ст.

Предмет дослідження - особливості демократизації системи соціального виховання на Слобожанщині в XIX- на початку XX ст.

Мета дослідження - обґрунтувати особливості становлення системи соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст., виявити тенденції її демократизації і визначити напрями використання історико-педагогічного досвіду для демократизації регіонального соціального виховання сучасної Харківщини.

Завдання дослідження:

1. Здійснити історіографічний аналіз проблеми розвитку соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст.

2. Виявити специфіку тлумачення основних термінів дослідження в процесі аналізу теорії та практики соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст. та на сучасному етапі розвитку соціальної педагогіки.

3. Систематизувати соціокультурні умови розвитку й обґрунтувати їх вплив на динаміку практики демократизації соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст.

4. Обґрунтувати етапи розвитку системи соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст. та динаміку основних елементів цієї системи.

5. Виявити провідні тенденції демократизації системи соціального виховання на кожному етапі її розвитку та визначити напрями реформування соціального виховання сучасної Харківщини.

Методологічну основу дослідження становлять культурологічний підхід - для виявлення залежності розвитку соціального виховання від рівня та потреб розвитку культури регіону Слобожанщини; просторово-часовий підхід для з'ясування генези соціального виховання на Слобожанщині XIX - початку XX ст. на демократичних засадах, водночас застосовувався аксіологічний підхід - для виявлення ціннісно-змістовних орієнтирів у процесі демократизації соціального виховання на Слобожанщині та регіональний підхід - для визначення спільного й особливого в розвитку соціального виховання особистості, різних соціальних груп на Слобожанщині зазначеного періоду.

Теоретичною основою дослідження стали наукові обґрунтування: специфіки історико-педагогічного дослідження (В. Бєляєв, М. Богуслав-ський, Л. Ваховський, Г. Корнетов, О. Караманов, Н. Дічек, З. Равкін, О. Сухомлинська, К. Шмідт), регіонального виміру освітньо-виховних процесів (В. Курило, С. Савченко, В. Тесленко), розвитку національної системи освіти і виховання в Україні в демократичному напрямі (А. Алексюк, А. Бондар, С. Золотухіна, О. Попова), генези системи опікування, становлення та розвитку благодійництва як практики соціального виховання (Л. Бадя, В. Басова, В. Бєляков, С. Гогель, М. Фірсов, В. Френкель), соціальних аспектів виховання та соціально-виховних у навчанні, основних соціально-педагогічних понять та кате-горій (О. Безпалько, Ю. Василькова, І. Звєрєва, І. Звурова, А. Капська, Л. Коваль, А. Мудрик, А. Рижанова, С. Харченко, Л. Штефан); соціально-виховні ідеї педагогів, освітніх діячів ХIХ - початку ХХ ст. (О. Антонович, О. Духнович, М. Новиков, В. Попугаєв, М. Пирогов, С. Русова, К. Ушинський, О. Хом'яков, С. Шевирьов, М. Шелгунов, П. Юркевич, І. Ястребцов).

Для вирішення поставлених завдань використовувався комплекс методів дослідження: теоретичний аналіз наукової літератури, моделювання для визначення вихідних теоретичних позицій дослідження, проблемно-хронологічний метод, метод періодизації, контент-аналіз літературних джерел і архівних матеріалів для відтворення теорії і практики соціального виховання в часовій послідовності й конкретно-історичних формах виявлення у відповідності з соціокультурними умовами розвитку Слобожанщини; синтез, порівняння, узагальнення, систематизація для інтерпретації фактичного матеріалу й виявлення тенденцій розвитку соціального виховання в досліджуваний період.

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку вивчалися матеріали (доповіді, статути, документи щодо діяль-ності земських установ, освітніх закладів, звіти благодійних товариств Харкова та Слобідської губернії) Державного архіву Харківської області (ДАХО) - фонди №№ 3, 29, 44, 45, 202, 266, 282, 304, 315, 489; Державного архіву Сумської області (ДАСО) - фонди №№ 338, 476, 496, 523, 577, 1197; Державного історичного архіву України в м. Києві (ДІАУ) - фонди №№ 59, 422, 575, 707, 1959; досліджувалися фонди Державної наукової бібліотеки імені В. Г. Короленка (м. Харків), Харківської облас-ної універсальної наукової бібліотеки, наукових бібліотек Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та Харківського національного університету імені В.М. Каразіна.

Джерельну базу дослідження складають історичні офіційні документи: урядові закони, вказівки, накази, положення, доповіді комісій, створених для обговорення питань благодійництва й опіки знедолених; статути та звіти громадських закладів, що займалися благодійницькою діяльністю; інструкції і циркуляри державних органів управління осві-тою: канцелярії Відомства закладів імператриці Марії, доробки Першого з'їзду з питань суспільної опіки; наукова історико-педагогічна література XIX - початку XX ст., довідкова та бібліографічна література, наративні джерела дореволюційного періоду (газети - „Харківські губернські відомості” (1838 - 1917 рр.), „Південний край” (1880 - 1919 рр.), „Сумський вісник” (1912 - 1917 рр.); журнали - „Вісник благодійництва” (1897 - 1902 рр.), „Трудова допомога” (1905 р.), „Московський телеграф” (1832 р.), „Вісник Європи” (1820 р.), „Вітчизняні записки” (1873 р.)).

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше вивчено та узагальнено досвід розвитку соціального виховання на Слобожанщині ХIХ - початку ХХ ст. у соціокультурному контексті індустріального суспільства та регіональному аспекті, визначено етапи становлення системи регіонального соціального виховання та його демократизації (I етап - перша половина XIX ст. - становлення системи соціального виховання, системоутворюючим елементом якої стала система державної освіти та стимулювання державою громадської ініціативи в соціальному вихованні; II етап - друга половина XIX ст. - удосконалення державної за характером системи соціального виховання через розвиток громадської активності та виокремлення систем просвіти та опіки; III етап - кінець ХIХ ст. - початок ХХ ст. - трансформація системи соціального виховання Слобожанщини з державної за характером у громадську та зростання громадської відповідальності і приватної ініціативи в соціальному вихованні в регіоні); обґрунтовано термін „регіональне соціальне виховання”; визначено напрями використання досвіду минулого для демократизації регіонального соціального виховання сучасної Харків-щини (зміцнення соціального аспекту виховання в родині; стимулювання ініціативи бізнесу в соціальному вихованні; залучення громадськості для розробки та реалізації програм гармонізації соціального виховання різних соціальних груп певної територіальної громади; громадська координація та регулювання соціального виховання в регіоні); подальшого розвитку набули: уявлення про поняття „соціальне виховання” та „система соціального виховання”; виявлення специфіки соціального виховання певних груп населення регіону.

До наукового обігу введено невідомі й маловідомі архівні документи і матеріали, факти, публікації науковців, що стосуються соціального виховання на Харківщині ХІХ ст. - початку ХХ ст.

Практичне значення полягає в тому, що систематизовано та узагальнено практичний досвід демократизації соціального виховання на Слобожанщині в ХІХ ст. - на початку ХХ ст., виявлено основні елементи системи, методи, форми, засоби соціального виховання в умовах демокра-тизації суспільства з ринковою економікою, які можуть використовува-тися при розробці моделі сучасної національної системи соціального виховання; моделей соціального виховання певних категорій населення; при створенні моделей соціального виховання на рівні регіону. Результати дисертаційної роботи можуть бути основою для підготовки наукових праць, присвячених вивченню вітчизняної педагогічної спадщи-ни, для вдосконалення й розширення змісту курсів із соціальної педаго-гіки, історії та теорії соціального виховання, історії соціальної роботи, також спецкурсів із краєзнавства; при укладанні підручників та навчаль-но-методичних посібників. Практичне значення визначається укладанням спецкурсу „Розвиток соціального виховання на Слобожанщині (ХІХ ст. - початок ХХ ст.)” для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Висновки й рекомендації, викладені в дисертації, упроваджено в навчально-виховний процес Харківського гуманітарно-педагогічного інституту (довідка № 01-11/187 від 25.06.2010 р.), Харківської державної академії культури (довідка 38-01-601 від 15.06.2010 р.)

Апробація результатів дослідження. Основні результати й висновки дисертації обговорювалися на засіданнях та методичних семінарах кафедри соціальної педагогіки Харківської державної академії культури (2004 - 2010 рр.); на науково-теоретичних, науково-практичних конференціях: Міжнародних: „Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи”(Харків, 2004); Всеукраїнських: „Культура та інформаційне суспільство XXI століття” (Харків, 2004, 2009, 2010).

Публікації. Результати дослідження висвітлено в 9 одноосібних публікаціях, з них 5 статей у наукових фахових виданнях.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків та 5 додатків на 25 сторінках. Список використаних джерел складається з 455 найменувань. Загальний обсяг дисертації становить 239 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми та доцільність її наукової розробки, визначено об'єкт, предмет, хронологічні межі, мету, завдання, теоретико-методологічні основи, методи, джерела дослідження, розкрито його наукову новизну і практичну значимість, наведено дані про апробацію й структуру роботи.

У першому розділі „Теоретичні основи історико-педагогічного дослідження соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст.” здійснено історіографічний аналіз проблеми розвитку соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст., визначено термінологічне поле історико-педагогічного дослідження соціального виховання, виявлено соціокультурні умови розвитку його практики.

Історіографічний аналіз соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст. дав підстави встановити три періоди дослідження проблеми: дореволюційний, радянський і пострадянський. Соціально-виховні аспекти дореволюційного періоду віддзеркалені в педагогічних, історико-теоретичних і статистично-описових працях. Теоретичні положення щодо ролі виховання в соціальному формуванні людини і регулюванні соціокультурного розвитку суспільства, людства постійно перебували в центрі уваги російських педагогів: П. Вахтеров, М. Новиков, М. Пирогов, В. Попугаєв, К. Ушинський, О. Хом'яков, С. Шевирьов, І. Ястребцов та українських: О. Антонович, О. Духнович, С. Русова, П. Юркевич. У працях істориків (Д. Багалій, С. Гогель, П. Георгієвський, В. Дерюжинський, М. Дмитрієв, Є. Максимов, В. Френ-кель) висвітлено як загальні ознаки благодійності, так і окремі її види, форми, засоби, осередки, що сприяли соціальному розвитку людини, різних соціальних груп. При цьому дослідники (Д. Багалій, С. Гогель) акцентували увагу на непродуктивності державної опіки, закликали стимулювати розвиток громадського і приватного піклування, тим самим сприяючи вкоріненню демократичних ідей у свідомості слободян. Статистично-описові роботи представлено матеріалами державної та громадської статистики, звітами, доповідями, статутами різноманітних відомств, благодійних та просвітніх товариств Слобожанщини, які віддзеркалювали місце та роль державних, громадських та приватних виховних закладів, а також осередків допомоги та захисту в системі соціального виховання на Слобідській Україні зазначеного періоду. Отже, у дореволюційній історіографії вітчизняна історія соціального виховання, його роль у суспільних процесах не була предметом спеціального вивчення. Окремі проблеми соціального виховання розглядалися в дослідженнях, присвячених економічному, освітньому, соціокультурному стану Слобожанщини, в публіцистичних і науково-довідкових виданнях, історико-географічних працях та енциклопедичних довідниках.

У педагогічних публікаціях радянського періоду в першій чверті XX століття теорія і практика соціального виховання уявлялася переважно як сукупність досягнень і характеризувалася описовістю і пропагандистським характером (Г. Гринько, Я. Ряппо, М. Скрипник), з 40-х до першої половини 80-х років історія вітчизняного соціального виховання практично не вивчалася. Тільки з кінця 80-х - початку 90-х років була усвідомлена необхідність відтворення повноцінної історії соціального виховання (В. Бєляєв, Л. Ваховський, Б. Горячев). Проте проблема розвитку соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст. не була предметом спеціального доробку.

Пострадянський період представлено історичними, історико-педагогічними дослідженнями та роботами з історії соціальної педагогіки. Окремі аспекти соціального виховання: соціально-виховне значення благодійності як явища демократизації суспільного життя, державна політика з цього питання в різні періоди вітчизняного минулого, динаміка благодійності в філогенезі, місце і роль останньої у вирішенні соціальних та культурно-освітніх проблем суспільства, ідейно-моральне підґрунтя такої діяльності, поширення її в середовищі підпри-ємців та інших соціальних груп населення відображено в публікаціях, дисертаційних роботах істориків (Л. Бадя, П. Власов, О. Павлова, О. Соколов, Г. Степаненко, Г. Ульянова, М. Фірсов, Я. Щапов). Добро-чинна діяльність як один із шляхів практичної взаємодії громади і держави була предметом вивчення українських дослідників (О. Донік, С. Поляруш). В історико-педагогічних працях (В. Курило, О. Любар, В. Стинська, Б. Ступарик, Л. Терських, Г. Яковенко) розглянуто історію вітчизняної освіти, розвиток педагогічної думки, історичні факти вітчизняного соціального виховання висвітлено в контексті загального історико-педагогічного процесу. У дослідженнях з історії соціальної педагогіки (М. Басов, Ю. Василькова, М. Плоткін, Н. Сейко, А. Рижанова, Л. Цибулько, К. Чертова, Л. Штефан) виокремлюється історія станов-лення і розвитку соціальної педагогіки та соціального виховання. Проте історіографічний огляд означеної проблеми засвідчує відсутність праць, у яких розкривалися б особливості демократизації соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст., систематизувався досвід становлення та розвитку системи соціального виховання в цьому регіоні.

У ході дослідження встановлено, що протягом XIX ст. у вітчизняній педагогіці закладено перші теоретичні основи соціального виховання. Педагоги переважно використовували термін „виховання”, фактично маючи на увазі соціальну його складову, оскільки, перейма-ючись перспективами прогресивної динаміки соціуму, вони піклувалися саме про розвиток соціальних рис та поведінки людини, різних груп, нації через виховні зусилля всього суспільства, а не лише державних закладів освіти. „Криза родинного виховання” індустріальної доби спричинила ставлення до соціального виховання як до суспільного компенсатора сімейного (В. Попугаєв), як до провідного фактору суспільного прогре-су (П. Вахтеров, В. Вернадський, П. Лавров). За змістом і метою в залежності від акцентування уваги на певних його агентах виокремлю-вали такі складові соціального виховання: родинне (О. Хом'яков), яке мало базуватися на традиціях релігійного виховання; державне поряд із громадським та релігійним (В. Жуковський); суспільне, виокремлюючи інтереси різних соціальних груп (П. Каптерев, С. Шевирьов, І. Ястреб-цов); національне (О. Духнович, С. Русова, К. Ушинський), яке має грунтуватися на громадській організації; релігійне (С. Рачинський), яке гармонізує державне та родинне. Під суспільним вихованням також розу-мівся певний метод: спільно різні соціальні інституції сприяють соціаль-ному розвиткові людини (В. Антонович, М. Пирогов, П. Юркевич). Бла-годійницька діяльність розглядалася як засіб соціального виховання, ме-ханізм соціального розвитку особистості, як вид соціальної регуляції та відповідальності заможної частини населення за стан культури незамож-них верств, соціуму в цілому (С. Гогель, Є. Максимов, В. Френкель).

Аналіз сучасної соціально-педагогічної літератури дає підстави стверджувати, що при визначенні поняття „соціальне виховання” слід зробити такі акценти. По-перше, соціальне виховання є складовою частиною процесу цілеспрямованої соціалізації, поряд з індивідуальним вихованням (М. Галагузова, А. Мудрик, А. Рижанова). По-друге, створює умови, спрямовані на засвоєння, відтворення та розвиток соціальними суб'єктами (підростаючим поколінням, молоддю, людиною протягом життя, різними соціальними групами) соціального досвіду, соціальних цінностей, просоціальної поведінки спільними зусиллями через усі соціокультурні сфери (А. Рижанова). У здійсненні процесу соціального виховання бере участь не тільки традиційні родина та школа, але й інші соціальні інститути на місцевому, регіональному і державному рівнях (А. Мудрик). У дослідженні під поняттям „регіональне соціальне вихо-вання” ми розуміємо цілеспрямовану інтеграцію і гармонізацію всіх ви-ховних впливів соціального середовища для соціального взаєморозвитку соціальних суб'єктів і регіону. Специфіка системи соціального вихо-вання на рівні регіону полягає саме в узгодженості, координованості, керованості провідних виховних впливів: родини, системи освітніх закла-дів, формальних і неформальних об'єднань, закладів культури і мистецт-ва, влади, ЗМІ, національних, релігійних і громадських благодійних організацій тощо, для підвищення рівня соціальності населення регіону.

На основі історико-ретроспективного і конструктивно-генетичного методів дослідження провідними соціокультурними умовами розвитку практики демократизації соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст. визначено такі: економічні, політичні, педагогічні й культурні, які зумовили декомпозицію соціальної нерівності як механізму зняття соціальної напруги (регіональна еліта як соціальна група мала покласти край злиденності й відірваності від суспільного життя збіднілих верств населення, сприяти розвитку соціальної активності й відповідаль-ності останніх). Об'єктивні потреби: соціально-економічного розвитку (індустріалізація через розвиток фабричного виробництва - цегляне, саловитоплювальне, шкіряне, пивоваріння, свічкарство, розвиток торгі-вельної галузі, землеробства, ремесел: виробництва килимів (коц) тощо), у певній грамотності селян, які перетворювалися на робітників (11,3 %), зростання рівнів освіченості заможних верств (збільшення кількості закладів вищої, середньої освіти), збільшення та урізноманітнення закла-дів культури та мистецтв Слобожанщини, суспільно-педагогічний рух другої половини XIX ст. тощо сприяли демократизації суспільного життя, насамперед зростанню громадської ініціативи в соціальному вихованні. Провідними його напрямами стають освітня, просвітня та опікунська діяльність мешканців губернії на засадах благодійництва: відкриття при-ватними особами освітніх (чоловічі - Перша приватна чоловіча гімназія ім. В. Давиденка тощо, жіночі - Харківська жіноча гімназія і пансіон Д. Оболенської тощо); просвітніх закладів (народні училища, недільні школи - Перша Харківська недільна школа, яка була відкрита вчителем гімназії П. Ладовським, безоплатні сільські бібліотеки в с. Липці, с. Мере-фа, с. Нова Водолага) та закладів опіки (денні притулки - Денне сховище-притулок „Ясла”, притулок-сховище для дітей - сиріт міщан тощо).

Правовими підставами стимулювання соціального розвитку населення губернії стало й законодавство, яке сприяло демократизації соціального виховання в країні, зокрема на Слобожанщині. Урядові постанови регулювали: спрощення відкриття благодійних товариств за ініціативою громадськості, створення земств та міських органів само-врядування, систему заохочень благодійників. Менталітет населення Слобожанщини, традиції християнської благодійності відігравали важли-ву роль у мотивації добродійних вчинків (серед купців Слобожанщини побутувала думка, що „Бог за багатство зажадає відповіді”), тому заможність асоціювалася саме із соціальною відповідальністю, доброчин-на діяльність набула форми престижної соціальної поведінки (діяльність видатних родин Слобожанщини: Алчевських, Гельферих-Саде, Гордієн-ків, Карпових, Матушинських, Харитоненків). За таких умов благодій-ність стала і соціальним регулятором, що сприяв соціальній вихованості, і водночас показником саме рівня розвитку соціальності значної частини населення Слобожанщини протягом XIX - на початку XX ст.

У другому розділі „Особливості демократизації системи соціального виховання на Слобідській Україні в XIX - на початку XX ст.” надано наукове обґрунтування етапів розвитку соціального виховання на Слобідській Україні в XIX - на початку XX ст., основою для виокремлення яких був стан сформованості та розвитку регіональної системи соціального виховання; визначено провідні демократизаційні тенденції, розкрито особливості агентів, об`єктів, форм, засобів соціального виховання на кожному етапі; визначено напрями реформування регіонального соціального виховання Слобожанщини на демократичних засадах.

На I етапі (перша половина XIX ст.) відбувається становлення провідного, системоутворюючого елемента соціального виховання на Слобожанщині - державного - через відкриття системи закладів освіти від початкових до вищих „відповідно до обов'язків кожного стану” (Харківський університет, Ветеринарний, Технологічний, Комерційний інститути, 4 чоловічі гімназії, Харківська школа взаємного навчання за методом Бела-Ланкастера для найбідніших верств населення тощо).

Спрямованість виховного процесу в закладах освіти на формування корисного саме для держави громадянина підкреслює соціальний аспект цього процесу. Проте освітня система сприяла соціальному вдосконаленню переважно заможної частини населення, щоб „підтягнути” до неї соціокуль-турний розвиток більшості громадян, надати соціальну підтримку незахище-ним верствам і активізувати сутнісні сили особистості, яка знаходилася в скруті. Держава вимушена була стимулювати громадську ініціативу в соціальному вихованні методом соціального наслідування. Перші особи держави та члени їх родини не лише патронували, але й власним прикладом сприяли благодійництву (створення Імператорського людинолюбного товариства, Відомства закладів імператриці Марії, до відома якого входили дитячі притулки та Харківське благодійне товариство, яке опікувалося знедоленими, сиротами всіх верств населення).

Отже, держава сприяла зародженню громадського елемента в регіональній системі соціального виховання. До перших громадсько-виховних закладів та організацій цього періоду відносилися створені громадськими зусиллями міська богадільня, Харківська публічна бібліотека, Товариство благодіяння, яке, крім надання пансіонів і єдиноразової грошової допомоги людям різного статку, утримувало вихованців Харківської гімназії. Громадськість намагалася заповнити прогалину жіночої освіти й виховання - відкриття Харківського інституту шляхетних дівчат. У 30-ті рр. XIX ст. підвищується рівень соціальної активності в гуманітаризації соціального середовища представниками різних соціальних груп - виникнення благодійних товариств за національною ознакою (німецька спільнота організувала комітет для надання допомоги бідним німцям губернії), проведення благодійних акцій вузької специфіки за ініціативою купецтва.

Поряд із тим, соціокультурні умови індустріального суспільства вплинули на вдосконалення традиційного елемента соціального виховання - релігійного (було створено Піклування про бідних духовного звання, відкрито за ініціативою Лютеранської церкви Вознесенську жіночу гімназію, жіноче єпархіальне училище). Державна система освіти стимулювала розвиток сімейного виховання регіональної еліти - дворян. Однак пролетаризація селян призводила до кризи родинного виховання переважної більшості населення і до пошуку громадськістю напрямів вирішення цієї соціально-виховної проблеми. Проникненню цих та інших проблем у суспільну свідомість сприяла преса (1838 р. - перша регіональна газета „Харківські губернські відомості”, перша громадська газета „Південний край”, редакція якої співпрацювала з професорами Харківського університету).

Отже, на початку XIX ст. на Слобожанщині розпочала формуватися система соціального виховання, провідним елементом якої стало державне. Державне виховання впливало на сімейне, сприяло зародженню громадського, що цілеспрямовано поширювало створення сприятливих умов для соціального розвитку значно ширших соціальних груп Слобожанщини. Релігійні цінності пронизували всі елементи системи.

На II етапі (друга половина XIX ст.) відбувається бурхливий розвиток системи соціального виховання за рахунок громадського елемента. Ступінь розвитку громадянської активності віддзеркалювала демократичні тенденції у соціальній динаміці регіону. З другої половини XIX ст. окремі благодійні заклади почали об'єднуватися в системи просвіти, опіки соціально вразливих верств населення. Це свідчило про зростання рівня соціальності громадян - про усвідомлення прогресивним населенням необхідності соціального єднання, гармонізації суспільних відносин, громадської турботи про кожного для соціального розвитку всіх мешканців Українсько-Слобідської губернії. Залучення громадського елемента соціального виховання, зокрема системи просвітних закладів, впливало на вирішення проблем соціального розвитку представників різних національностей та статей (Жіноча безоплатна суботня школа для єврейського населення).

Мета соціального виховання в системі закладів просвіти узагальнено виражалася ідеями соціальної інтеграції, сприяння соціальному розвитку через спільний змістовний відпочинок громадян, що уможливлювало сплеск та виявлення соціальної активності найбідніших верств населення. Осередками соціального виховання були щойно створені Товариства грамотності з відділеннями в повітах губернії, при яких діяли народні школи, організовані безплатні народні читання для селян, комітети сільських бібліотек, Народний будинок, аматорський театр, хор тощо. У цей період активізується діяльність Харківського губерніального земства (відкриття початкових шкіл, додаткових вечірніх шкіл з курсом для дорослих). Усе це сприяло педагогізації соціального середовища, сутність якої полягала у створенні відкритого соціально-виховного простору регіону через активізацію і координацію виховних впливів усіх елементів системи соціального виховання, як умови нового рівня соціального розвитку населення регіону, а отже, і прогресу регіональної культури Слобожанщини. Таким чином, система закладів просвіти уможливлювала підвищення рівня освіченості, розвиток творчих здібностей простого народу Слобожанщини, що, безумовно, сприяло усвідомленню ним своєї соціальної значущості, зміцненню солідарності та відповідальності за соціальний розвиток.

Метою соціального виховання в системі закладів опіки була громадська підтримка і допомога жертвам несприятливих умов соціалізації через мережу товариств і закладів опіки для різних верств населення обох статей (Товариство піклування безпритульних сиріт, „притулок-яслі” на Москалівці, схованки для дітей сиріт і бідніших міщан, Товариство боротьби з жебрацтвом дітей тощо), захист дітей з делінквентною поведінкою і їх примусове перевиховання (Товариство виправних притулків), організація дільничих парафіяльних піклувань з метою збирання інформації про бідних і допомоги їм, створення державних Ольгінських притулків. Набував підтримки в громадян такий різновид піклування про дітей, як приймання до родини на тимчасове виховання дитини з притулку. Громадська система опіки компенсувала неефективність державних закладів та розширювала межі соціальних груп, що отримували таку опіку. Задоволення вітальних потреб населення зумовлювало можливість ефективного соціального взаєморозвитку тих, хто потребував допомоги, і тих, хто її надавав.

Організаційний розвиток системи соціального виховання Слобожанщи-ни виявився в оформленні таких підсистем закладів: освіти, просвіти й опіки.

III етап - кінець ХIХ ст. - початок ХХ ст. - характеризується трансформацією системи соціального виховання Слобожанщини з державної за характером у громадську. Зростання громадської відповідальності й приватної ініціативи в соціальному вихованні в регіоні свідчило про вкорінення демократичних цінностей, традицій у свідомості громадян. Основними характеристиками демократизованої регіональної системи соціального виховання були: координована взаємодія всіх елементів виховної системи (громадського, державного, релігійного, національного, сімейного); децентралізація керівництва підсистем просвіти, опіки на рівні імперії та централізації на рівні губернії (створення в губернії Опікунства дитячих притулків Відомства Установ імператриці Марії, Опікунства Товариства про Ольгінські дитячі притулки, Товариства патронату над неповнолітніми злочинцями); зростання громадської відповідальності різних соціальних груп за соціальний розвиток через створення мережі Товариств взаємодопомоги: Дворянське Товариство взаємодопомоги, допоміжна каса цехового Товариства, Товариство взаємодопомоги сумських купців, Товариство взаємодопомоги викладачів, Товариство взаємодопомоги жертвам службового обов`язку тощо; розвиток приватної ініціативи, а саме - доброчинні пожертвування осіб різного заможного стану.

Таким чином, провідними тенденціями демократизації системи соціального виховання на кожному етапі її розвитку відповідно були: стимулювання державою громадської ініціативи в соціальному вихованні; розвиток громадської активності; зростання громадської відповідальності й приватної ініціативи в соціальному вихованні.

Узагальнення результатів дослідження дає підстави зробити такі висновки:

1. У дисертації наведено теоретичне узагальнення та здійснено аналіз розвитку соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст., що виявляється в обґрунтуванні специфіки етапів становлення системи соціального виховання, тенденцій її демократизації на Слобожанщині в досліджуваний період.

2. Аналіз історіографії проблеми зумовив визначення трьох періодів дослідження: дореволюційного, радянського і пострадянського. Загальна спрямованість дореволюційного періоду виявилася у відображенні провідних аспектів становлення практики і теорії соціального виховання, висвітленні питань соціально-культурного, економічного розвитку Слобожанщини, роз-критті динаміки благодійних товариств, закладів освіти та соціального захисту в досліджуваний період, визначенні місця та ролі громадських, державних та приватних закладів у процесі соціального виховання, допомоги та захисту на Слобідській Україні в XIX - початку XX ст. Загальна спрямованість пострадянського періоду в сукупності надала можливість об`єктивного дослідження ґенези соціального виховання на Слобожанщині, історії благодійності як позитивного фактора процесу демократизації суспільства.

3. Аналіз теоретичних основ генези соціального виховання, різних підходів до визначення його сутності в досліджуваний період дозволив простежити специфіку тлумачення поняття „соціальне виховання”, до змісту якого входило: родинне, релігійне, суспільне, національне, державне виховання; обґрунтувати поняття „регіональне соціальне виховання”, під яким ми розуміємо цілеспрямовану інтеграцію і гармонізацію всіх виховних впливів соціального середовища для соціального взаєморозвитку соціальних суб'єктів і регіону; виявити специфіку системи соціального виховання на рівні регіону, яка полягає саме в узгодженості, скоординованості, керованості провідних виховних впливів: родини, системи освітніх закладів, формальних і неформальних об'єднань, закладів культури і мистецтва, влади, ЗМІ, національних, релігійних і громадських благодійних організацій тощо, для підвищення рівня соціальності населення регіону.

4. З'ясовано, що демократизації системи соціального виховання в умовах індустріального суспільства сприяли прогресивні соціокультурні зрушення зазначеного періоду: педагогічні, економічні, правові, політичні, що реалізувалися у: створенні Харківського учбового округу, суспільно-педагогічному русі видатних вчених і освітян, плідній праці земств, благодійній та просвітницькій діяльності товариств, об'єднань та релігійних організацій, ініціативі громадськості й приватних осіб, проведенні з'їздів з сімейного виховання та громадської опіки та прийнятті урядових постанов, які прямо чи опосередковано впливали на соціальне виховання.

5. Аналіз архівних і науково-педагогічних джерел досліджуваного періоду став підставою для обґрунтування історичної періодизації розвитку соціального виховання на Слобожанщині та визначення основних тенденцій його демократизації:

I етап - перша половина XIX ст. - характеризується визначальною роллю держави у формуванні системи соціального виховання, яка через створення системи закладів освіти (на всіх рівнях - від початкових шкіл до університетів), мережі закладів опіки (богадільні, інвалідні будинки та ін.), ініціювання благодійництва (Імператорське людинолюбне товариство, Відомство закладів імператриці Марії, Прикази громадської опіки, Ольгінські дитячі притулки працелюбства), через сприяння становленню громадської активності населення регіону започаткувала координування та керування процесом соціального розвитку різних соціальних груп Слобожанщини.

II етап - друга половина XIX ст. - розвиток державної за характером системи соціального виховання на Слобожанщині через структурне вдосконалення громадської складової: перетворення окремих благодійних закладів у системи просвіти і опіки завдяки громадській активності різних верств населення. Завданням товариств, відомств тощо була підтримка соціального буття та соціального розвитку незаможних, гармонізація відносин різних соціальних груп у соціумі через благодійницьку діяльність як механізм зняття соціальної напруги з метою формування соціальної єдності громадян губернії. Значні перетворення в громадському елементі регіональної системи соціального виховання вплинули на вдосконалення державного, сімейного, релігійного і спричинили активізацію формування національного елементу.

III етап: кінець ХIХ ст. - початок ХХ ст. - трансформація регіональної системи соціального виховання Слобожанщини з державної за характером у громадську та зростання громадської відповідальності й приватної ініціативи в соціальному вихованні в регіоні. Цей етап відзначився остаточним вибудуванням системи соціального виховання на Слобожанщині і був пов'язаний із налагодженням громадськістю постійних зв'язків між державними та недержавними, громадськими установами, об'єднаннями, закладами соціальної спрямованості й поступовим виокремленням територіальних підсистем соціального виховання, зважаючи на проблеми і потреби соціального розвитку мешканців.

6. Динаміка демократизації системи соціального виховання відбилася у двох аспектах - організаційному та сутнісному. Організаційний аспект проявився: у зміні провідних елементів соціального виховання (з державного на громадський); у децентралізації соціально-виховних закладів на рівні країни та централізації на рівні регіону з акцентуванням уваги на потребах терито-ріальної громади. Сутнісний аспект демократизації виявився на вдосконаленні: змісту процесу соціального виховання в закладах освіти, просвіти і опіки та зміцненні соціального аспекту виховання в родині; методів і форм соціального виховання (соціальне наслідування, стимулювання просоціальної діяльності громадян, заохочення соціально спрямованої поведінки, одухотворення дозвіллєвої діяльності; нагородження почесними відзнаками благодійників, проведення благодійних вистав, ярмарок, паломницьких екскурсій, публічних лекцій), а також на розширенні засобів соціального виховання (театральне, музичне, циркове мистецтво, художня література, періодичні видання, спорт).

7. Вивчення та аналіз вітчизняного досвіду розвитку соціального виховання на Слобожанщині XIX - початку XX ст. дозволили дійти висновку, що суспільна динаміка залежить від соціальності пересічних громадян, перш за все від їхньої соціальної активності й соціальної відповідальності, що уможливлюється через добровільне узгодження виховних впливів більшості соціальних інститутів, організацій та установ перш за все на рівні регіону, а також територіальної громади. Це забезпечує гармонізацію умов для соціального розвитку людини протягом життя і соціального середовища, зважаючи на специфіку вікових, національних, расових, релігійних, професійних тощо груп та потреби соціальної динаміки країни.

Проведений аналіз досвіду розвитку соціального виховання на Слобожанщині XIX - початку XX ст. дозволяє визначити напрями щодо використання прогресивних соціально-виховних ідей минулого з метою реформування регіонального соціального виховання для сучасної Харківщини на демократичних засадах - зміцнення соціального аспекту виховання в родині; стимулювання ініціативи бізнесу в соціальному вихованні; залучення громадськості для розробки та реалізації програм гармонізації соціального виховання різних соціальних груп певної територіальної громади; громадська координація та регулювання соціального виховання в регіоні.

Проведене дисертаційне дослідження не вичерпує всіх проблем, пов'язаних з розвитком соціального виховання на Слобожанщині в XIX - на початку XX ст. Подальшого вивчення потребують питання обґрунтування специфіки соціального виховання певних груп населення регіону Слобожанщини, виявлення особливостей сімейного, релігійного, станового тощо соціального розвитку мешканців губернії.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях

1. Тальчук В. О. Благодійні товариства Харківської губернії як осередки соціального виховання / В. О. Тальчук // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді : зб. наук. пр. - У 2 кн. - Кн. 2 . - Київ - Житомир, 2004. - С. 327 - 332.

2. Маштакова В. О. Діяльність благодійних та просвітницьких закладів як центрів соціального виховання на Харківщині XIX - початок XX ст. / В. О. Маштакова // Педагогіка, психологія, медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. - Х. : ХДАДМ, 2009. - № 3. - С. 99 - 103.

3. Маштакова В. О. Становлення теорії соціального виховання в Україні в XIX - початку XX ст. / В. О. Маштакова // Вісн. Харк. держ. акад. культури : зб. наук. пр. / за заг. ред. В. М. Шейка. - Х. : ХДАК, 2009. - № 27. - С. 217 - 224.

4. Маштакова В. О. Становлення та розвиток державного патро-нування закладів соціального виховання на Харківщині (XIХ - початок ХХ ст.) / В. О. Маштакова // Вісн. Харк. держ. акад. культури : зб. наук. пр. / за заг. ред. В.М. Шейка. - Х. : ХДАК, 2010. - № 29 . - С. 235 - 245.

5. Маштакова В. О. Соціокультурні умови розвитку соціального виховання на Слобожанщині XIX - початок XX ст. / В. О. Маштакова // Вісн. Харк. держ. акад. культури : зб. наук. пр. / за заг. ред. В.М. Шейка. - Х. : ХДАК, 2010. - № 30. - С. 262 - 271.

6. Тальчук В. О. Місцевий рівень соціального виховання / В. О. Тальчук // Культура та інформаційне суспільство XXI ст. : матеріали наук. конф. молодих учених, 22 - 23 квіт. 2004 р. / наук. ред. В. М. Дяченка. - Х. : ХДАК, 2004. - С. 68 - 69.

7. Тальчук В. О. Соціальне виховання як механізм формування суспільної свідомості / В. О. Тальчук // Інформаційно-культурологічна та мистецька освіта: стан і перспективи : матеріали Міжнар. наук. конф., 12 - 13 жовт. / наук. ред. В. М. Дяченка. - Х. : ХДАК, 2004. - С. 240 - 241.

8. Маштакова В. О. Досвід соціального єднання в благодійництві XIX - початку XX ст. / В. О. Маштакова // Культура та інформаційне суспільство XXI століття : матеріали Всеукр. конф. молодих учених, 23 - 24 квіт. 2009 р. / відп. ред. Т. Д. Булах. - Х. : ХДАК, 2009. - С. 94 - 95.

9. Маштакова В. О. Система регіонального соціального виховання. / В. О. Маштакова // Культура та інформаційне суспільство XXI ст.: матеріали Всеукр. конф. молодих учених, 23 - 24 квіт. 2010 р. / відп. ред. Т. Д. Булах. - Х. : ХДАК, 2010. - С. 102.

АНОТАЦІЇ

Маштакова В. О. Розвиток соціального виховання на Слобожанщині (XIX - початок XX ст.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.05 - соціальна педагогіка. - Луганський національний університет імені Тараса Шевченка. - Луганськ, 2011.

У дисертаційному дослідженні на основі теорії та виокремлення особливостей соціокультурних умов практики соціального виховання в зазначений період визначено особливості демократизації соціального виховання в індустріальному суспільстві. Обґрунтовано у соціокультурному контексті та регіональному аспекті етапи становлення системи та демократизації регіонального соціального виховання Слобожанщини, зокрема: I етап - перша половина XIX ст. - становлення системи соціального виховання, системоутворюючим елементом якої стала система державної освіти та стимулювання державою громадської ініціативи в соціальному вихованні; II етап - вдосконалення державної за характером системи соціального виховання через розвиток громадянської активності та виокремлення систем просвіти та опіки; III етап: кінець ХIХ ст. - початок ХХ ст. - трансформація системи соціального виховання Слобожанщини з державної за характером у громадську та зростання громадської відповідальності й приватної ініціативи у соціальному вихованні в регіоні.

Ключові слова: соціальне виховання в індустріальному суспільстві, система соціального виховання на Слобожанщині в ХIХ ст. - на початку ХХ ст., благодійні товариства і просвітницькі товариства Слобожанщини.

Маштакова В. А. Развитие социального воспитания на Слобожанщине (XIX - нач. XX ст.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.05 - социальная педагогика. Луганский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Луганск, 2011.

В диссертационном исследовании проанализировано развитие социального воспитания на Слобожанщине в XIX - нач. XX ст. В работе представлены теоретико-методологические основы социального воспитания; проанализирована историография исследования; выделены социокультурные условия развития практики социального воспитания на Слобожанщине данного периода, которые позволили выявить тенденции демократизации социального воспитания.