Соціально-педагогічна робота з підлітками із делінквентною поведінкою (друга половина ХХ – початок ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОРИСА ГРІНЧЕНКА

УДК 37.013.42:376.58:343.815 (043.3)

Соціально-педагогічна робота з підлітками із делінквентною поведінкою (друга половина ХХ - початок ХХІ століття)

13.00.05 - соціальна педагогіка

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Клішевич Наталія Анатоліївна

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті проблем виховання Національної академії педагогічних наук України, м. Київ.

Захист відбудеться "18" квітня 2011 р. о 12 год. 00 хв. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.133.01 в Київському університеті імені Бориса Грінченка за адресою: 04053, м. Київ, вул. Воровського, 18/2.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Київського університету імені Бориса Грінченка (04212, м. Київ, вул. Маршала Тимошенка, 13/б).

Автореферат розісланий "____" березня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради М. В. Сорока

АНОТАЦІЇ

Клішевич Н. А. Соціально-педагогічна робота з підлітками із делінквентною поведінкою (друга половина ХХ - початок ХХІ століття). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.05 - соціальна педагогіка. - Київський університет імені Бориса Грінченка. - Київ, 2011.

У дисертації здійснено цілісний аналіз теорії та практики соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою в другій половині ХХ - на початку ХХІ століття. Проаналізовано дефініції, які використовувалися в педагогічній науці у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття щодо підлітків, які не дотримувалися моральних та правових норм, уточнено поняття „делінквентна поведінка підлітків”. Узагальнено соціальні, соціально-педагогічні та індивідуально-психологічні детермінанти делінквентної поведінки підлітків у досліджуваний період та виокремлено постійні та специфічні детермінанти такої поведінки. Визначено та охарактеризовано етапи розвитку соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою (актуалізації (50-70-ті роки ХХ століття), інституціалізації (80-ті - середина 90-х років ХХ століття) та технологізації (середина 90-х років ХХ - початок ХХІ століття)). На підставі вивчення й аналізу науково-педагогічної літератури, архівних матеріалів, нормативних документів проаналізовано та систематизовано напрями і форми соціально-педагогічної роботи з делінквентними підлітками в різних соціальних інститутах (середні загальноосвітні школи, школи-інтернати для дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, школи соціальної реабілітації, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, притулки для дітей, кримінальна міліція у справах дітей).

Ключові слова: соціально-педагогічна робота, делінквентна поведінка підлітків, детермінанти, соціальна профілактика, соціальна реабілітація, соціальний супровід, форми роботи.

Клишевич Н. А. Социально-педагогическая работа с подростками с делинквентным поведением (вторая половина ХХ - начало ХХІ столетия). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.05 - социальная педагогика. - Киевский университет имени Бориса Гринченка. - Киев, 2011.

Исследование посвящено актуальной проблеме теории и истории социальной педагогики - становлению и развитию социально-педагогической работы с подростками делинквентного поведения во второй половине ХХ - в начале ХХІ столетия. На основе изучения психолого-педагогической, юридической, социально-педагогической литературы по проблеме исследования проанализированы теоретические подходы к определению сущности делинквентного поведения подростков. Определено, что делинквентное поведение подростков - это совокупность действий и поступков, которые характеризуются нарушением правил поведения, дисциплинарных требований, социальных норм и правонарушениями некриминального характера.

В ходе исследования выделено три группы детерминант делинквентного поведения подростков в исследуемый период: социальные, обусловленные социально-экономическими и социокультурными особенностями социума; социально-педагогические, опосредствованные проблемами, которые возникают в микросреде подростков, а также индивидуальные детерминанты, связанные с особенностями морфофизиологической системы подростка, его эмоционально-волевыми и личностными характеристиками. Установлено, что во второй половине ХХ - в начале ХХІ столетия имеют место постоянные и появляются новые специфические детерминанты делинквентного поведения подростков.

В рамках исследуемого периода определено три этапа социально-педагогической работы с подростками делинквентного поведения. Этап актуализации (50-70-е годы ХХ столетия) характеризуется определением приоритетности социально-педагогической работы, осуществляемой классными руководителями, пионерскими вожатыми; введением института общественных воспитателей, структуризацией детских комнат милиции, созданием специальных учреждений для несовершеннолетних правонарушителей. Этап институализации (80-е - средина 90-х годов ХХ столетия) обусловлен началом работы с подростками по месту жительства, созданием широкой системы различных комплексов и новых социальных институтов (приюты для несовершеннолетних, социальные службы для молодежи, детские общественные организации), в которых осуществлялась первичная и вторичная профилактика делинквентного поведения подростков. В обозначенный период официально введена должность социального педагога и социального работника, что дало возможность внедрять новые формы социально-педагогической работы с делинквентными подростками. Этап технологизации (средина 90-х годов ХХ - начало ХХІ столетия) характеризуется принятием ряда нормативных документов о социально-педагогической работе с детьми и молодежью; разработкой и внедрением профилактических, реабилитационных, психолого-терапевтических технологий работы с подростками делинквентного поведения; внедрением элементов восстановительного правосудия; развитием межведомственного взаимодействия; введением в разных социальных институтах должностей социального педагога и социального работника, функциональными обязанностями которых определены профилактика делинквентного поведения подростков.

В исследовании систематизированы направления и формы социально-педагогической работы с делинквентными подростками в разных социальных институтах: средние общеобразовательные школы, школы-интернаты для детей-сирот и детей, лишенных родительской опеки, школы социальной реабилитации, центры социальных служб для семьи, детей и молодежи, криминальная милиция по делам детей, службы по делам детей, приюты для детей. Основными направлениями социально-педагогической работы в этих институтах были первичная и вторичная профилактика делинквентного поведения подростков, их социальная реабилитация и социальное сопровождение. Установлено, что на протяжении второй половины ХХ - в начале ХХІ столетия прослеживается тенденция к использованию наряду с традиционными (беседы, консультации, лекции, встречи) инновационных форм социально-педагогической работы с подростками делинквентного поведения (тренинги, факультативы, интерактивные занятия, медиация, группы взаимопомощи и другие).

Ключевые слова: социально-педагогическая работа, делинквентное поведение подростков, детерминанты, социальная профилактика, социальная реабилитация, социальное сопровождение, формы работы.

Klishevich N. A. Socio-pedagogical work with teenagers with delinquent behavior (the second half of the XX - the beginning of the XXI century). - Manuscript.

Thesis for obtaining the degree of Candidate of Pedagogical Sciences, specialty 13.00.05 - social pedagogy. - Kyiv Boris Hrinchenko University. - Kyiv, 2011.

The thesis presents a complete analysis of the theory and practice of socio- pedagogical work with teenagers with delinquent behaviour in the second half of the XX - beginning of the XXI century. Definitions that were used in pedagogical science in the second half of XX - the beginning of XXI century for teenagers who did not comply with moral and legal norms were analyzed, the concept of "adolescent's delinquent behaviour" was clarified. Social, social-pedagogical and individual-psychological determinants of adolescent's delinquent behaviour in investigated period were generalized and constant and specific determinants of such behavior were identified. The stages of socio-pedagogical work with teenagers with delinquent behaviour (actualization (50s - 70s years of the XX century), institutionalization (80s - the middle of the 90's years of the XX century) and technologization (the middle of 90 years of XX - the beginning of the XXI century)) are determined and characterized. Based on the study and analysis of scientific and educational literature, archive materials, regulations the directions and forms of social and educational work with delinquent adolescents in different social institutions (secondary comprehensive schools, boarding schools for orphans and children deprived of parental care, schools of social rehabilitation, centers of social services for families, children and youth, shelters for children, the criminal police for children) were analyzed and systematized.

Key words: socio-pedagogical work, delinquent behavior of adolescents, determinants, social prevention, social rehabilitation, social support, forms of work.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Сучасний етап розвитку України передбачає проведення комплексу соціально-економічних реформ, спрямованих на збереження й розвиток людського та соціального капіталу як умови подолання існуючих у країні проблем. Соціальна дійсність засвідчує, що на тлі виховної пасивності багатьох сімей, зростання бідності, девальвації моральних цінностей, поширення наркоманії, деморалізуючого впливу засобів масової інформації має місце тенденція до збільшення числа підлітків із делінквентною поведінкою. Зараз Україна посідає одне з перших місць серед країн Європи за рівнем притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності. Так, на кінець 2009 року 22360 неповнолітніх перебували на обліку в органах кримінальної міліції у справах дітей, 12 956 - підозрювалися у скоєнні протиправних дій, 8555 - були засуджені за скоєння різних видів злочинів. У виховних колоніях Державного департаменту України з питань виконання покарань перебувало 382 хлопців та 17 дівчат віком 14-17 років.

Саме тому останніми роками попередження делінквентної поведінки неповнолітніх є однією із складових соціальної політики держави у сфері дитинства. Про це свідчить низка законів, прийнятих та доповнених на початку ХХІ століття, а також спеціальних програм. Це закони України „Про охорону дитинства” (2001), „Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей” (2007), „Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю” (2009), Загальнодержавна програма „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року, Програма подолання дитячої безпритульності та бездоглядності на 2006-2010 роки, Концепція Державної програми профілактики правопорушень на період до 2015 року.

У більшості законодавчих і нормативних документів наголошується, що одним із завдань соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою має стати оновлення змісту та форм такої роботи в різних інститутах соціального виховання. Підґрунтям для його вирішення є вивчення та узагальнення історичного досвіду соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми правопорушниками та його модифікація з урахуванням сучасних соціокультурних умов.

Вивчення проблем протиправної поведінки підлітків перебуває у дослідницькому просторі російських та українських психологів (Н. Максимова, Н. Малиш, О. Павлик), соціологів (А. Бесєдін, Л. Куряченко), юристів (Р. Благута, Д. Виговський, С. Гречанюк, Ю. Гричишкін, Я. Квітка, О. Красота, Н. Остапенко, С. Паволоцька), педагогів (С. Бадьора, І. Данченко, А. Досін, Р. Карімова, Н. Коваль, В. Колєсніченко, І. Парфенович, В. Старцева, В. Терещенко, О. Федоренко, Б. Чередрецька, В. Шпак).

Проблемі профілактики правопорушень підлітків присвячені праці З. Зайцевої, І. Козубовської, В. Оржеховської, Т. Федорченко, М. Фіцули, Штефан.

За останні роки в соціальній педагогіці здійснено низку досліджень з проблеми протиправної поведінки неповнолітніх, зокрема: профілактична робота з важковиховуваними підлітками (Л. Линник), соціально-педагогічне забезпечення ресоціалізації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням (В. Лютий), соціально-педагогічні умови профілактики правопорушень підлітків у діяльності правоохоронних органів (М. Калиняк), робота з дітьми у притулках (Л. Кальченко), соціалізація підлітків у пенітенціарних установах (В. Коваль), реабілітаційна робота з соціально дезадаптованими підлітками (С. Коношенко), надання допомоги засудженим у виправній колонії (С. Кушнарьов), корекція девіантної поведінки підлітків у позашкільних навчальних закладах (Т. Окушко).

Разом з тим, історіографічний огляд літературних джерел та результатів наукових досліджень із проблем девіантної поведінки підлітків, аналіз розвитку соціально-педагогічної практики дозволяє зробити висновок, що в численних і вагомих за теоретичними й прикладними надбаннями досліджень залишається не достатньо вивченою ґенеза соціально-педагогічної роботи з дітьми із делінквентною поведінкою. Це обумовило вибір теми нашого дослідження: „Соціально-педагогічна робота з підлітками із делінквентною поведінкою (друга половина ХХ - початок ХХІ століття)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи лабораторії соціальної педагогіки Інституту проблем виховання НАПН України “Соціалізація особистості у різних виховних середовищах” (Державний реєстраційний номер 0106U000430).

Тема дисертації затверджена вченою радою Інституту проблем виховання АПН України (протокол № 12 від 25.12.2008 року) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 1 від 24.01.2009 року).

Мета дослідження - визначити та обґрунтувати етапи розвитку соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття в Україні, охарактеризувати її зміст та форми на кожному етапі.

Завдання дослідження:

Проаналізувати соціологічні, психологічні та педагогічні підходи до характеристики делінквентної поведінки підлітків у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття.

Визначити детермінанти делінквентної поведінки підлітків у різні роки досліджуваного періоду.

Виокремити та проаналізувати етапи розвитку соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою.

Охарактеризувати зміст та форми соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою в різних соціальних інститутах у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття.

Об'єкт дослідження - соціально-педагогічна робота з підлітками у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття.

Предмет дослідження - зміст і форми соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою в Україні у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття.

Методологічну основу дослідження становлять положення теорії наукового пізнання; системний та хронологічний підходи до аналізу педагогічних явищ і процесів; концептуальні положення філософської, психологічної та педагогічної науки про сутність особистості, діалектичні суперечності процесу становлення особистості й детермінованість її поведінки зовнішніми та внутрішніми факторами, положення гуманістичного підходу щодо визначення цілей соціально-педагогічної роботи; основні положення соціальної педагогіки про роль соціальних інститутів у соціалізації особистості.

Теоретичну основу дослідження становлять теоретичні підходи до наукового вивчення історико-педагогічного процесу (Л. Ваховський, Н. Дічек, О. Сухомлинська), педагогічні ідеї педагогів минулого століття (А. Макаренко, С. Шацький, В. Сорока-Росинський, В. Сухомлинський); теорії та концепції соціально-педагогічної роботи з дітьми (В. Бочарова, І. Звєрєва, О. Безпалько, А. Капська, Г. Лактіонова, С. Харченко); теорії девіантної поведінки підлітків (І. Бех, В. Клєйберг, А. Лічко, Н. Максимова, В. Мєндєлєвич, Д. Фельдштейн); технології соціальної профілактики та реабілітації (Т. Алєксєєнко, Р. Вайнола, І. Козубовська, Л. Міщик, Р. Овчарова, В. Оржеховська).

Для вирішення поставлених завдань було використано такі методи: загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення, систематизація зібраного матеріалу); пошуково-бібліографічні (вивчення архівних джерел, законодавчих актів); хронологічні для дослідження змісту поняття делінквентної поведінки підлітків, визначення її детермінант та виокремлення етапів соціально-педагогічної роботи з делінквентними підлітками; порівняльно-аналітичні для здійснення порівняльного та історико-педагогічного аналізу теоретичних положень з проблеми соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою в другій половині ХХ століття та в сучасних умовах.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХХ - початку ХХІ століття. Вибір нижньої межі дослідження (50-ті роки ХХ століття) обумовлений прийняттям низки законодавчих актів, які регламентували роль окремих інститутів та фахівців у попередженні асоціальних проявів серед підлітків. Зокрема, створення дитячих кімнат міліції (1953 рік) як спеціального органу профілактики правопорушень серед підлітків. Вибір верхньої межі дослідження - початок 2009 року - обумовлений прийняттям нової редакції Закону „Про соціальну роботу з дітьми та молоддю”, у якому визначено необхідність соціально-педагогічної роботи щодо мінімізації негативних явищ у дитячому середовищі.

Джерельну базу дослідження склали як опубліковані раніше, так і не введені в науковий обіг джерела:

1) нормативно-правові акти, що регулюють систему освіти, соціальної та правової роботи з молоддю в досліджуваний період, зокрема нормативні документи Міністерства освіти, Міністерства внутрішніх справ, Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту;

2) архівні документи: архівні фонди Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (фф. 116,166, 170), Центрального державного історичного архіву в м. Києві (фф. 701, 707), Інституту архівознавства Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (фф. 55, 104, 248);

3) наративні джерела: публікації на сторінках педагогічної преси у досліджуваний період, монографії, що представляють історичні дослідження різного часу видання, статистичні звіти.

У дисертації також використані матеріали сучасних дисертацій та авторефератів, збірників наукових праць, науково-педагогічної періодики.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше на конкретному історико-педагогічному матеріалі здійснено цілісний аналіз теорії та практики соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою в другій половині ХХ - початку ХХІ століття; визначено та охарактеризовано етапи розвитку соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою (актуалізації (50-70-ті роки ХХ століття), інституціалізації (80-ті - середина 90-х років ХХ століття) та технологізації (середина 90-х років ХХ - початок ХХІ століття)); узагальнено соціальні, соціально-педагогічні та індивідуально-психологічні детермінанти делінквентної поведінки підлітків та виокремлено постійні та специфічні детермінанти такої поведінки у досліджуваний період; систематизовано напрями та форми соціально-педагогічної роботи з делінквентними підлітками в різних соціальних інститутах (середні загальноосвітні школи, школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, школи соціальної реабілітації, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, кримінальна міліція у справах дітей, служби у справах дітей, притулки для дітей); уточнено поняття „делінквентна поведінка підлітків”, „підліток із делінквентною поведінкою”; дістали подальшого розвитку підходи до організації соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані у процесі підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня „бакалавр” за спеціальностями „Соціальна педагогіка”, „Соціальна робота” під час лекційних та практичних занять до курсів „Історія соціально-педагогічної роботи”, „Соціально-педагогічна профілактика правопорушень”, „Соціально-педагогічна робота з різними групами клієнтів”; у системі підвищення кваліфікації соціальних педагогів та соціальних працівників, фахівців служб у справах дітей; при підготовці навчальних та методичних посібників.

Результати дослідження впроваджено в навчальний процес підготовки соціальних педагогів Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (довідка № 04/1834 від 27.12.10 року); Київського університету імені Бориса Грінченка (довідка № 3/1 від 18.01.11 року); практику соціально-педагогічної роботи фахівців центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді м. Києва (довідка № 08/1910 від 23.12.10 року) та в практику соціально-педагогічної роботи спеціалістів притулків, виховних колоній у рамках проектів громадської організації „Всеукраїнський громадський центр „Волонтер” (довідка № 75/2009 від 27.12.10 року).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні та практичні результати дослідження було представлено в доповідях та повідомленнях на наукових, науково-практичних та науково-методичних конференціях різного рівня - міжнародних: Міжнародна наукова конференція „Обличчя соціальної держави” (м. Київ, 2006), Міжнародна науково-практична конференція „Актуальні питання соціально-педагогічної роботи в загальноосвітніх навчальних закладах” (м. Київ, 2009), Міжнародна науково-практична конференція „Актуальні проблеми підготовки фахівців у галузі соціально-педагогічної діяльності” (м. Ніжин, 2009); Всеукраїнська наукова конференція „Перші Сіверянські соціально-психологічні читання” (м. Чернігів, 2010); всеукраїнських: Всеукраїнська науково-методична конференція „Роль педагогічної етики у професійній підготовці сучасного вчителя” (м. Київ, 2008), Всеукраїнська науково-практична конференція „Цінності особистості у контексті викликів сучасності” (м. Київ, 2009), Всеукраїнська науково-практична конференція “Освітологія - науковий напрям інтегрованого пізнання освіти” (м. Київ, 2010).

Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях лабораторії соціальної педагогіки Інституту проблем виховання НАПН України, щорічних звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Інституту психології та соціальної педагогіки Київського університету імені Бориса Грінченка, семінарах Всеукраїнського громадського центру „Волонтер”, центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Київської міської державної адміністрації.

Публікації. Зміст і основні результати дослідження викладено у 9 одноосібних публікаціях автора, серед яких 5 статей у наукових фахових виданнях, 3 статті у збірниках науково-практичних конференцій, одна програма навчального курсу.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (277 найменувань, з них 8 архівних матеріалів), 6 додатків на 33 сторінках. Загальний обсяг роботи - 243 сторінки. Основний текст складає 170 сторінок. Робота містить 4 таблиці на 8 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, його хронологічні межі, визначено ступінь опрацювання теми, сформульовано об'єкт, предмет, мету, завдання та методологічні засади дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, окреслено джерельну базу, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - „Делінквентна поведінка підлітків як соціально-педагогічна проблема у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття” - досліджено історіографію проблеми, проаналізовано дефініції, які використовувалися в педагогічній науці у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття щодо підлітків, які не дотримуються моральних та правових норм, виокремлено детермінанти делінквентної поведінки підлітків та науково обґрунтовано етапи розвитку соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою.

Визначено, що поняттю „делінквентна поведінка підлітків” передували різні терміни щодо поведінки неповнолітніх, які порушували моральні та правові норми („важковиховувані”, „дезадаптовані”, „педагогічно занедбані”, „соціально занедбані”, „підлітки з поведінкою, що відхиляється від норми”, „неповнолітні правопорушники”, „підлітки з протиправною поведінкою”, „підлітки із делінквентною поведінкою”).

У 50-60-х роках ХХ століття підлітків, які протидіяли вчителям, піонервожатим, батькам, неадекватно реагували на загальноприйняті вимоги, порушували правила поведінки, називали важковиховуваними.

Як синонімічне поняттю „важковиховувані” у 60-70-х роках ХХ століття починає використовуватися поняття „педагогічно занедбані” щодо підлітків, які демонстрували відверту впертість, грубість, проявляли недисциплінованість, скоювали правопорушення.

У 80-х роках ХХ століття психологи А. Лічко, К. Платонов уводять до наукового обігу поняття „делінквентна поведінка”, запозичене із зарубіжної психології. З початку 90-х років ХХ століття це поняття починає домінувати у тезаурусі соціальної педагогіки.

На підставі проведеного дефінітивного аналізу масиву понять „девіантна поведінка” та „делінквентна поведінка”, поданих у наукових розвідках російських та українських дослідників, соціологічних, психологічних, юридичних, педагогічних словниках та енциклопедіях, у роботі визначено, що остання є різновидом девіантної поведінки. Базуючись на теоретичних підходах Т. Алєксєєнко, О. Змановської, В. Лютого, обґрунтовано, що делінквентна поведінка підлітків - це сукупність дій та вчинків, які характеризуються порушеннями правил поведінки, дисциплінарних вимог, соціальних норм та правопорушеннями некримінального характеру.

З урахуванням вікових меж підліткового віку у періодизаціях психологів досліджуваного періоду В. Крутецького, Б. Ельконіна, Д. Фельдштейна визначено, що підліток із делінквентною поведінкою - це особа віком 11-15 років, яка порушує норми громадського правопорядку, що за певних обставин може загрожувати благополуччю інших людей.

У дослідженні проаналізовано детермінанти делінквентної поведінки підлітків (причини, умови та події, що впливають на інші події або явища чи обумовлюють їх). У систематизованому вигляді вони подані у табл. 1.

Встановлено, що кожного десятиліття спостерігається тенденція до збільшення кількості детермінант делінквентної поведінки підлітків протягом досліджуваного періоду. Це, передусім, пояснюється появою ґрунтовних наукових досліджень у галузі психології, педагогіки, права, присвячених аналізу причин девіантної поведінки підлітків, зокрема, делінквентної, та кардинальними змінами в різних сферах суспільного життя в Україні після набуття нею статусу незалежної держави.

Відзначено, що мають місце постійні детермінанти делінквентної поведінки, які характеризуються певною повторюваністю упродовж досліджуваного періоду (недоліки виховання підлітків у сім'ях, прорахунки в організації навчально-виховного процесу в загальноосвітніх закладах, недостатньо організоване дозвілля підлітків у вільний час, негативний вплив групи однолітків), та нові (специфічні), обумовлені переважно соціально-економічними та соціокультурними особливостями, які мали місце в різні роки. Так, зокрема, у 80-х роках ХХ століття - це міграційні процеси та явище урбанізації; руйнація системи роботи піонерської та комсомольської організацій з підлітками; у 90-х роках - майнове розшарування суспільства; поширення вживання алкоголю та наркотиків у дитячому середовищі, соціальне сирітство тощо; на початку ХХІ століття - поширення гедоністичних та споживацьких тенденцій у підлітковому середовищі, негативний вплив засобів масової інформації, інформаційних технологій, комп'ютерних ігор, Інтернету тощо.

Аналіз наукової літератури дозволив виокремити три групи детермінант делінквентної поведінки підлітків: соціальні детермінанти, обумовлені соціально-економічними та соціокультурними, демографічними особливостями в соціумі, наявними соціальними проблемами тощо; соціально-педагогічні детермінанти, опосередковані проблемами, які виникають у мікросередовищі підлітків (сім'ї, загальноосвітньому навчальному закладі, групі однолітків тощо); індивідуально-психологічні детермінанти, пов'язані з особливостями морфофізіологічної системи підлітка, його емоційно-вольовими та особистісними характеристиками, ціннісно-мотиваційною сферою.

Проведений історико-педагогічний аналіз дозволив у межах досліджуваного періоду виділити та охарактеризувати три етапи розвитку соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою.

Таблиця 1 Детермінанти делінквентної поведінки підлітків у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття

Критеріями визначення етапів були: наявність у нормативно-правових документах положень про соціально-педагогічну роботу з делінквентними підлітками; види соціальних інститутів та суб'єктів соціально-педагогічної роботи, детермінанти делінквентної поведінки підлітків. Детальна характеристика етапів відповідно до цих критеріїв подана в табл. 2.

У другому розділі - „Ґенеза соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою в різних соціальних інститутах у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття” - на підставі вивчення й аналізу науково-педагогічної літератури, архівних матеріалів, нормативних документів проаналізовано зміст і форми соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою в соціальних інститутах (загальноосвітні навчальні заклади різного типу, центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, притулки для дітей, кримінальна міліція у справах дітей), фахівці яких відповідно до функціональних обов'язків мали здійснювати роботу з такою категорією підлітків.

У дисертації детально охарактеризовано зміст та форми соціально-педагогічної роботи з делінквентними підлітками у середніх загальноосвітніх навчальних закладах, оскільки упродовж десятиліть вони залишаються провідними інститутами соціального виховання і саме там перебуває найбільша кількість підлітків.

Так, у 50-70-х роках ХХ століття діяльність педагогів, піонерських вожатих, класних керівників спрямовувалася переважно на попередження важковиховуваності підлітків шляхом підвищення рівня ідейно-виховної роботи та формування дисциплінованості школярів, проведення бесід, класних годин. У цей період школи активно залучали до роботи з важковиховуваними громадських вихователів та наставників шефських трудових колективів.

У 70-80-х роках ХХ століття майже у кожній школі функціонували трудові загони старшокласників. Діяльність трудових загонів спрямовувалася на організацію суспільно корисної праці та дозвілля, попередження правопорушень серед підлітків. Важливою функцією трудових загонів було залучення важковиховуваних підлітків до колективної трудової діяльності. Виконання ними суспільно значимих доручень сприяло подоланню педагогічної занедбаності, формуванню позитивних моральних якостей, суспільній активності.

У 80-90-х роках ХХ століття значна увага приділялася правовому вихованню учнів. У навчально-виховний процес запроваджувалися навчальні предмети та факультативи: „Основи правознавства”, „Практичне право”, „Знаємо та реалізуємо свої права” та інші.

Каталізатором оновлення змісту та форм соціально-педагогічної роботи з делінквентними підлітками у загальноосвітніх навчальних закладах стало започаткування у 1997 році соціально-психологічної служби.

Таблиця 2 Характеристика етапів розвитку соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття

Відповідно до функціональних обов'язків соціального педагога серед численної низки завдань виокремлювалися, зокрема, попередження конфліктів в учнівських колективах, орієнтація учнів на здоровий спосіб життя, профілактика правопорушень серед неповнолітніх, робота з учнями „групи ризику”. Соціальні педагоги, психологи здійснювали первинну і вторинну профілактику шляхом реалізації таких форм роботи як тематичні дні, інтерактивні заняття, соціально-психологічні, просвітницькі тренінги, медіація тощо.

Особливого значення соціально-педагогічна робота з підлітками із делінквентною поведінкою набувала у школах-інтернатах для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, оскільки саме в цих типах навчальних закладів певна частина дітей мала досвід протиправної поведінки.

Основними напрямами цієї роботи ставали первинна й вторинна профілактика, соціальний супровід підлітків. Індивідуальними формами такої роботи були бесіди, консультації, психокорекційні заняття. Серед групових форм переважали виховні години, години спілкування, тематичні дні, тренінги, зустрічі з представниками кримінальної міліції у справах дітей.

Соціальний педагог школи-інтернату здійснював соціальний супровід делінквентних підлітків шляхом соціального інспектування їхніх сімей, налагодження взаємодії з іншими родичами підлітків, відвідування дітей за місцем їх проживання після закінчення школи-інтернату.

Спеціальними освітніми закладами, сформованими з 1964 року і призначеними лише для підлітків із делінквентною поведінкою, стали школи соціальної реабілітації. Основними напрямами роботи в цих закладах були вторинна і третинна профілактика, соціальна реабілітація неповнолітніх. Протягом досліджуваного періоду чітко простежується позитивна тенденція переходу від переважання різних форм трудової реабілітації та каральних методів перевиховання, які використовувалися в практиці роботи спеціальних шкіл у 60-80-х роках ХХ століття (догана, запис до особової справи, поміщення до дисциплінарної кімнати, позбавлення побачення з рідними), до гуманізації змісту роботи шкіл соціальної реабілітації у 90-х роках ХХ - на початку ХХІ століття (посилення індивідуальної роботи з вихованцями, проведення психокорекційних занять з психологом, соціально-психологічних, просвітницьких тренінгів, розвиваючих занять з урахуванням особистісних можливостей підлітків, урізноманітнення форм проведення вільного часу тощо).

З метою підвищення ефективності соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми правопорушниками в системі шкіл соціальної реабілітації у 90-х роках ХХ століття започатковуються соціально-психологічні служби. Фахівці зазначених служб мали виконувати такі завдання: складати соціально-психологічний портрет підлітка; вести щоденник соціально-виховної та психологічної роботи; формувати у підлітка мотивацію до виправлення; розвивати особистісні якості, необхідні для успішного життя у суспільстві; вчити соціально схваленим моделям поведінки; надавати допомогу підлітку у подоланні особистісних проблем; створювати сприятливі умови для задоволення потреб і розвитку; сприяти розриву зв'язків неповнолітнього з асоціальним середовищем.

Окремими інститутами, які здійснювали соціально-педагогічну роботу з підлітками із делінквентною поведінкою у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття, були органи і служби у справах неповнолітніх (дітей) та спеціальні установи у справах неповнолітніх (дітей). Упродовж усіх етапів досліджуваного періоду профілактичну роботу з підлітками здійснювали різні підрозділи органів внутрішніх справ: дитячі кімнати міліції, інспекції у справах неповнолітніх, кримінальна міліція у справах неповнолітніх (з 2007 року - кримінальна міліція у справах дітей). Зокрема, працівники останньої, починаючи з середини 90-х років ХХ століття, активно використовували соціально-педагогічні форми роботи з делінквентними підлітками (лекції, зустрічі з учнями в школах, індивідуальні бесіди, сімейні групові наради, спортивні змагання для підлітків групи ризику, профілактичні рейди, відвідування підлітків за місцем проживання, працевлаштування їх у канікулярний період тощо).

Починаючи з 1996 року, розвивається мережа притулків для неповнолітніх служб у справах неповнолітніх (з 2007 року - притулки для дітей), у яких здійснювалася вторинна та третинна профілактика делінквентної поведінки підлітків, психокорекційна робота з ними. Провідними формами соціально-педагогічної роботи вихователів, психологів у притулках були бесіди, тренінги, інтерактивні, психокорекційні та розвиваючі заняття, на яких використовувалися прийоми психогімнастики, методи арт-терапії, психотерапії, інтерактивні методи (аналіз ситуацій, рольові ігри, настільні профілактичні ігри тощо).

На початку ХХІ століття в Україні розпочинають функціонування центри соціально-психологічної реабілітації дітей. З 2008 року починається поступова реорганізація притулків у центри соціально-психологічної реабілітації. У цих центрах здійснювалася переважно індивідуальна робота з делінквентними підлітками за такими напрямами: захист прав дитини та надання соціальної допомоги (сприяння органам опіки та піклування, службі у справах неповнолітніх у подальшому влаштуванні дитини; вирішенні правових, у тому числі житлових проблем; здійсненні соціального патронажу); побутова реабілітація дитини; організація медичного обстеження та, за необхідності, лікування; інтеграція дитини в соціум (відновлення втрачених та встановлення нових соціальних зв'язків); психологічна реабілітація та корекція (подолання деформацій поведінки, формування позитивної установки на навчання та працю, вирішення конфліктів з однолітками та дорослими); реабілітація у сфері навчальної діяльності (заходи щодо включення дезадаптованої дитини чи підлітка в систему навчання в масовій чи спеціалізованій школі; корегуюче навчання за індивідуальними програмами); відновлення зв'язків дитини з сім'єю (пошук батьків дитини або осіб, які їх замінюють, близьких родичів; допомога у відновленні внутрисімейних зв'язків; підготовка дитини до повернення в біологічну сім'ю чи влаштування в прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу).

На етапі інституалізації, починаючи з 1992 року, розпочали свою діяльність центри соціальних служб для молоді (з 2005 року - центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді). У нормативних документах одним із пріоритетних напрямів їх роботи було визначено первинну та вторинну профілактику різних видів девіантної поведінки підлітків, зокрема делінквентної. Їх реалізація забезпечувалася шляхом створення спеціалізованих формувань, здійснення вуличної соціальної роботи, надання інформаційних послуг (лекції, зустрічі з фахівцями, підготовка та розповсюдження рекламної продукції, консультації юристів, психологів); здійснення соціального супроводу неповнолітнього (вивчення соціальної ситуації, мінімізація негативного впливу оточення, вирішення особистісних проблем), організація зайнятості підлітків (залучення до суспільно-корисної роботи, волонтерства) та сприяння самореалізації і самовдосконаленню підлітків із делінквентною поведінкою (організація змістовного дозвілля, тренінги, консультації психологів).

делінквентний підліток педагогічний

ВИСНОВКИ

Системний і комплексний аналіз проблеми соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою у другій половині ХХ - на початку ХХІ століття на основі архівних матеріалів та опублікованих джерел дає підстави зробити такі висновки:

1. Упродовж досліджуваного періоду спостерігалася полісемія щодо тлумачення змісту поняття „делінквентна поведінка підлітків”. На підставі аналізу психологічних, соціологічних, правових, соціально-педагогічних підходів визначено, що делінквентна поведінка є різновидом девіантної поведінки.

Обґрунтовано, що делінквентна поведінка підлітків - це сукупність дій та вчинків, які характеризуються порушеннями правил поведінки, дисциплінарних вимог, соціальних норм та правопорушеннями некримінального характеру. Підліток із делінквентною поведінкою - особа віком 11-15 років, яка порушує норми громадського правопорядку, що за певних обставин може загрожувати благополуччю інших людей.

2. У досліджуваному періоді (друга половина ХХ - початок ХХІ століття) виокремлено три групи детермінант делінквентної поведінки підлітків: соціальні, обумовлені соціально-економічними, соціокультурними й демографічними особливостями в соціумі, наявними соціальними проблемами тощо; соціально-педагогічні, зумовлені проблемами, які виникають у мікросередовищі підлітків (сім'ї, загальноосвітньому навчальному закладі, групі однолітків тощо) та індивідуально-психологічні, пов'язані з особливостями морфофізіологічної системи підлітка, його емоційно-вольовими та особистісними характеристиками, ціннісно-мотиваційною сферою.

Встановлено, що серед існуючих є постійні детермінанти делінквентної поведінки підлітків, незмінні протягом різних етапів досліджуваного періоду. Разом з цим, кожного десятиліття з'являються нові (специфічні) детермінанти, які обумовлені переважно соціально-економічними та соціокультурними суспільними умовами.

3. Проведений історико-педагогічний аналіз дозволив у межах досліджуваного періоду виокремити три етапи розвитку соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою. Критеріями визначення етапів були: наявність у нормативно-правових документах положень про соціально-педагогічну роботу з делінквентними підлітками; види соціальних інститутів та суб'єктів соціально-педагогічної роботи, детермінанти делінквентної поведінки. Такими етапами можна вважати:

1) етап актуалізації (50-70-ті роки ХХ століття) характеризується визначенням пріоритетності соціально-педагогічної роботи з неповнолітніми правопорушниками, яку здійснювали класні керівники, завучі позакласної та позашкільної роботи, піонерські вожаті; введенням інституту громадських вихователів, структуризацією дитячих кімнат міліції, започаткуванням роботи комісій у справах неповнолітніх, створенням спеціальних установ для неповнолітніх правопорушників.

2) етап інституціалізації (80-ті - середина 90-х років ХХ століття) відзначається розгортанням роботи з підлітками за місцем проживання (клуби вихідного дня у навчальних закладах, кімнати школяра, клуби за місцем проживання); створенням розгалуженої системи різноманітних комплексів (соціально-педагогічних, фізкультурно-оздоровчих, сільських шкіл-комплексів) та нових соціальних інститутів (притулки для неповнолітніх, соціальні служби для молоді, дитячі громадські та неурядові організації), у яких набувають розвитку первинна та вторинна профілактика делінквентної поведінки підлітків, їх соціальна реабілітація. У цей період офіційно визнано посаду соціального педагога та соціального працівника, що дало можливість впроваджувати нові форми соціально-педагогічної роботи з підлітками із делінквентною поведінкою.