Генеза авторських шкіл в Україні (80 роки ХХ – початок ХХІ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ університет

імені В.Г. КОРОЛЕНКА

УДК 373.018.58 (477)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ГЕНЕЗА АВТОРСЬКИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ століття)

Юрчонок Юлія Володимирівна

Полтава - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Слов'янському державному педагогічному університеті, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Панасенко Елліна Анатоліївна, Слов'янський державний педагогічний університет, доцент кафедри педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Рогова Тетяна Володимирівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, професор кафедри загальної педагогіки та педагогіки вищої школи; кандидат педагогічних наук, доцент Захаренко Сергій Олександрович, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри загальної педагогіки та психології.

Захист відбудеться 5 липня 2011 року о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 44.053.01 у Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка за адресою: вул. Остроградського, 2, м. Полтава, 36003.

З дисертацією можна ознайомитись у Полтавському національному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка за адресою: вул. Остроградського, 2, м. Полтава, 36003.

Автореферат розісланий 4 червня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.І. Шиян

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. У соціокультурному контексті прагматичного суспільства третього тисячоліття, зважаючи на дисгармонію між духовним і матеріальним розвитком, особливої значущості набуває загальносвітова гуманістична тенденція, спрямована на утвердження дитиноцентризму - поваги до зростаючої особистості, підтримку її індивідуального розвитку, розуміння її неповторності. З огляду на це, школа як основна виховна соціальна інституція, діяльність якої має відповідати суспільним очікуванням, перебуває в пошуку нової освітньої моделі змісту і структури педагогічного процесу, навчально-виховних технологій, стосунків між суб'єктами освітньо-виховної взаємодії.

Особистісна орієнтація освіти, забезпечення рівних можливостей щодо її здобуття, створення інноваційних навчально-виховних закладів є пріоритетними напрямами державної політики України в галузі освіти. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті наголошується, що держава має гарантувати інноваційний характер навчально-виховної діяльності, різноманітність типів навчальних закладів, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання та виховання. Отже, наявність нетрадиційних за типом освітніх закладів - ліцеїв, гімназій, коледжів, колегіумів, авторських шкіл - в освітньому просторі України є водночас: а) ознакою часу; б) відгуком на суспільний запит; в) результатом педагогічного пошуку освітян. Педагогічні колективи сучасних загальноосвітніх навчальних закладів різних типів намагаються знайти оригінальні, індивідуальні підходи до навчання і виховання дітей, розробити та впровадити авторські проекти, знайти своє “обличчя”. На особливу увагу з огляду на їхню оригінальність і креативність заслуговує діяльність авторських шкіл.

Авторська школа - це навчально-виховний заклад, діяльність якого заснована на інноваційній психолого-педагогічній концепції автора. Педагогічні колективи авторських шкіл на чолі з їхніми засновниками розробляють та впроваджують нові освітньо-виховні моделі, новий зміст, методи, форми, засоби навчання, виховання й менеджменту; продукують та апробують нові педагогічні системи й технології; розгортають широку експериментальну діяльність. Виникнення та розвиток авторських шкіл тісно пов'язані з наявними в суспільстві гострими потребами вдосконалення освітньої практики, соціальної затребуваності певних ідей щодо навчання та виховання молодого покоління.

У своєму розвиткові авторські школи зазнали значних змін на рівні як організаційно-педагогічних, так і концептуально-змістових компонентів. Проте як унікальне соціально-педагогічне явище авторська школа недостатньо вивчена з огляду на сутнісні ознаки та характеристики, типології, специфіку організації її діяльності як цілісної системи, інноваційний потенціал, її роль у розвитку сучасної освітньої практики. Поява нових авторських шкіл, аналіз діяльності вже наявних навчальних закладів цього типу вдосконалюють освітянську практику, збагачують науково-педагогічний дискурс.

Отже, проблема становлення та розвитку вітчизняних авторських шкіл, визначення їхнього місця в освітньому просторі України, установлення зв'язків з типовими освітніми реаліями сьогодення є актуальною і педагогічно доцільною.

Ступінь розробленості проблеми. Велике значення у проведенні педагогічного пошуку з означеної проблеми мали наукові розвідки М. Богуславського, Н. Гупана, Н. Дем'яненко, Н. Дічек, М. Євтуха, С. Золотухіної, Г. Корнетова, В. Мадзігона, В. Майбороди, О. Сухомлинської, М. Ярмаченка та ін. Дослідниками розглянуто теоретико-методологічні проблеми вивчення історії педагогіки, розкрито нові підходи до історико-педагогічного процесу, проаналізовано його закономірності та періодизацію, сформульовано основні вимоги до методів, структури та змісту історико-педагогічного дослідження.

Аналіз наукової літератури дає підстави стверджувати, що авторська школа як педагогічне явище відома з найдавніших часів і знайшла своє відображення у діяльності та працях вітчизняних і зарубіжних авторів (Альбін Алкуїн, Аристотель, О. Декролі, В. Дурдуківський, Дж. Дьюї, А. Макаренко, М. Монтессорі, О. Нілл, Й. Песталоцці, П. Петерсен, Платон, Г. Сковорода, В. Сухомлинський, І. Ткаченко, Л. Толстой, В. да Фельтре, Ф. Фребель, С. Френе, С. Шацький, Р. Штайнер та ін.).

Концептуальні засади створення та перспективного розвитку альтернативних навчальних закладів обґрунтували І. Берлянд, І. Бех, В. Біблер, А. Бойко, Ю. Гільбух, С. Гончаренко, В. Паламарчук, Б. Чижевський та ін.

Теоретико-методологічні основи авторської школи представлено у працях О. Адаменко, О. Адамського, Н. Островерхової, Т. Рогової, Є. Хрикова та ін.

Історико-педагогічні аспекти становлення й розвитку авторської школи репрезентовано в наукових студіях таких сучасних науковців, як М. Антонець, Л. Березівська, Б. Год, О. Джуринський, С. Захаренко, Н. Побірченко, О. Сухомлинська та ін.

Особливості організації навчально-виховного процесу, методів та форм педагогічної діяльності, впровадження освітніх технологій у практику альтернативних шкіл розкрито в дослідженнях І. Дичківської, І. Єрмакова, В. Закревського, Б. Кобзаря, С. Подмазіна, В. Рибалки, Г. Селевка та ін.

Важливо, що власний досвід становлення авторських шкіл відображений у працях їхніх творців, зокрема В. Алфімова, Н. Гонтаровської, М. Гузика, О. Захаренка, С. Курганова, Л. Порох, А. Сологуба, В. Хайруліної, М. Чумарної та ін. Дослідженням авторської школи як інноваційної освітньої системи займалися вчені О. Саранов, Т. Перекрьостова та ін. Дослідження авторської школи як гуманістичного соціокультурного феномену ХХ ст. здійснено Т. Цирліною. Авторські школи кінця ХІХ - першої половини ХХ ст., побудовані на ідеях вільного виховання, досліджено А. Растригіною. У науковому доробку Н. Калініченко відрефлексовано підходи до розроблення змісту і структури трудової підготовки учнів в авторських сільських школах України - школах В. Сухомлинського, І. Ткаченка та О. Захаренка.

Історіографічний огляд досліджуваної проблеми засвідчує, що окремого цілісного історико-педагогічного аналізу становлення та розвитку авторських шкіл в Україні до цього часу не здійснено. Актуальність та об'єктивна потреба вивчення зазначеної проблеми, недостатній рівень її дослідження зумовили вибір теми дисертації: “Генеза авторських шкіл в Україні (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.)”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до тематичного плану наукових досліджень кафедри педагогіки Слов'янського державного педагогічного університету “Гуманізація навчально-виховного процесу” (протокол № 9 засідання вченої ради Слов'янського державного педагогічного інституту від 28 грудня 1997 р.). Тему роботи затверджено на засіданні вченої ради Слов'янського державного педагогічного університету (протокол № 5 від 31 січня 2008 р.) та Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 5 від 27 травня 2008 р.).

Мета дослідження полягає в аналізі та систематизації розвитку теорії та практики діяльності авторських шкіл в Україні (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.), визначенні напрямів їхнього творчого використання в контексті модернізації національної системи освіти.

Завдання дослідження:

1. Здійснити ретроспективний аналіз проблеми у вітчизняній і зарубіжній педагогічній теорії та практиці, розкрити основні складники її розробленості. авторський школа творчий освіта

2. З'ясувати основні типи, принципи, провідні ознаки та структуру авторських шкіл.

3. Систематизувати досягнення, обґрунтувати пріоритетні тенденції та виявити етапи генези авторських шкіл в Україні (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.).

4. Виявити та схарактеризувати основні педагогічні технології авторських шкіл України (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.).

5. Обґрунтувати засоби використання досягнень теорії та практики діяльності авторських шкіл відповідно до визначених напрямів.

Об'єкт дослідження - авторські школи в Україні (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.).

Предмет дослідження - розвиток теорії та практики діяльності авторських шкіл в Україні (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.).

Методологічною основою дослідження є: теорія наукового пізнання з її вимогами об'єктивності, доказовості; філософські ідеї про взаємозв'язок і взаємозумовленість явищ і необхідність їх вивчення в конкретному історичному періоді, доцільність творчого використання в сучасних умовах теоретичних здобутків і позитивного історико-педагогічного досвіду; основні положення загальної теорії систем і системного підходу до цілісних педагогічних явищ та процесів; загальнонаукові принципи цілісності, структурності, елективності, культуровідповідності, динамічності; філософські й соціально-педагогічні положення щодо процесу становлення системи освіти та соціальної сутності освіти й виховання; концептуальні положення педагогіки щодо розвитку і всебічного формування особистості.

Теоретичною основою дослідження є:

- державні документи про стратегію розвитку освіти в Україні (закони України “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, Державна національна програма “Освіта” (Україна ХХІ століття), Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті);

- ідеї вітчизняних і зарубіжних учених про філософію освіти та нову наукову парадигму педагогічної науки і практики (В. Андрущенко, М. Богуславський, А. Бойко, Л. Ваховський, Г. Корнетов, В. Кремень та ін.);

- теоретичні узагальнення про сутність та періодизацію вітчизняної педагогічної думки (Н. Гупан, Н. Дем'яненко, М. Євтух, В. Курило, О. Савченко, О. Сухомлинська та ін.);

- положення й висновки про специфічні особливості розвитку системи освіти України за радянських часів (Н. Калініченко, М. Красовицький, В. Майборода, О. Піскунов, М. Ярмаченко та ін.);

- наукові праці про структуру і зміст поняття “педагогічна система” (В. Беспалько, В. Буряк, Н. Кузьміна, В. Лозова, В. Сластьонін та ін.).

З метою вирішення поставлених завдань використано комплекс загальнонаукових методів дослідження: науково-історичний, проблемний і логіко-історичний аналіз філософської, історичної, педагогічної та методичної літератури, наукових праць вітчизняних і зарубіжних науковців дав змогу виявити соціальну та історичну зумовленість виникнення авторських шкіл; ретроспективний аналіз, систематизація, класифікація, узагальнення, порівняння сприяли визначенню теоретико-методологічних засад становлення та розвитку авторських шкіл в Україні; порівняльно-історичний, історико-генетичний та історико-хронологічний методи дозволили визначити етапи, виявити пріоритетні тенденції становлення та розвитку авторських шкіл в Україні визначеного періоду та дослідити динаміку змін, які відбулись у функціонуванні авторських шкіл, здійснити поняттєво-термінологічний та контент-аналіз для визначення сутності категорійних понять дослідження з метою характеристики авторських шкіл; методи узагальнення та інтерпретації даних було використано для формулювання висновків з позиції сучасної теорії та практики шкільної освіти.

Хронологічні межі дослідження охоплюють 80-ті роки ХХ - початок ХХІ ст.; нижня межа визначається активізацією в середині 80-х років ХХ ст. суспільно-педагогічного руху щодо становлення нової школи та проведення “Учительской газетой” конкурсу “Авторская школа” (1987 - 1988 рр.). Верхньою межею дослідження є сучасний період активного розвитку педагогічної інноватики, пошуку вдосконалення змісту діяльності авторських шкіл в умовах модернізації вітчизняної системи освіти.

Джерельна база дисертації. У процесі дослідження було використано матеріали фондів Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського, Російської державної бібліотеки, Державної науково-педагогічної бібліотеки України ім. В. О. Сухомлинського НАПН України, Харківської державної наукової бібліотеки ім. В. Г. Короленка, Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України м. Києва (фонд 166 “Міністерство освіти України”).

У ході історико-педагогічного пошуку вивчено нормативні та законодавчі акти, монографії, дисертації, автореферати, збірники наукових праць, узагальнено досвід діяльності авторських шкіл досліджуваного періоду: авторські школи В. Алфімова, Н. Гонтаровської, М. Гузика, О. Захаренка, Л. Порох, А. Сологуба, М. Чумарної та ін. Опрацьовано наукову літературу 80-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. (О. Захаренко “Школа над Россю” (1979), Н. Островерхова “Парадигми управління авторськими закладами освіти” (1998), А. Сологуб “Креативное образование: талант и здоровье” (2000) та ін.); педагогічні періодичні видання досліджуваного періоду (“Радянська школа”, “Советская педагогика”, “Народное образование”, “Директор школи, ліцею, гімназії”, “Відкритий урок”, “Педагогіка толерантності”, “Обдарована дитина” та ін.), у яких розкрито досвід вітчизняних авторських шкіл та набуток зарубіжних учених (авторська школа-парк М. Балабана, експериментальна школа-лабораторія Дж. Дьюї, авторська школа М. Монтессорі, Вальдорфська школа Р. Штайнера, авторська школа самовизначення О. Тубельського та ін.).

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів полягають у тому, що в дисертації вперше: здійснено аналіз і систематизацію розвитку теорії та практики діяльності авторських шкіл в Україні (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.); проведено ретроспективний аналіз проблеми у вітчизняній і зарубіжній педагогічній теорії та практиці, розкрито основні складники її розробленості: історико-педагогічний, теоретико-практичний, інноваційно-узагальнювальний. З'ясовано типи авторських шкіл: школа як одиничне явище, школа-модель, школа-напрям та ін. Виявлено принципи діяльності авторських шкіл (природовідповідності, культуровідповідності, гуманізації, цілісності, індивідуально-особистісного підходу, принцип віри в дитину, принцип єдності педагогічних дій та способу життя учня та ін.). Визначено структурні компоненти авторської школи як цілісної системи. Систематизовано та узагальнено досягнення авторських шкіл в Україні у 80-ті рр. ХХ - на початку ХХІ ст., обґрунтовано пріоритетні загальні та окремі тенденції, виявлено етапи генези авторських шкіл в Україні (пошуковий та модернізаційний), педагогічні технології авторських шкіл (технологія особистісно орієнтованого виховання та навчання, вільного виховання, технологія школи “діалогу культур”, технологія творчого розвитку особистості та ін.). Обґрунтовано перспективні засоби використання досягнень теорії та практики діяльності авторських шкіл на сучасному етапі: поглиблення взаємодії авторських та загальноосвітніх шкіл України; вивчення інноваційних ідей авторських шкіл; поширення досвіду; ознайомлення з основними технологіями.

Подальшого розвитку набуло поняття “авторська школа”, його сутнісні характеристики: роль засновника школи, обґрунтованість концепції, мікроклімат у педагогічному та дитячому колективах та ін.

Конкретизовано внесок засновників авторських шкіл 80-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. В. Алфімова, М. Гузика, О. Захаренка, А. Сологуба, М. Чумарної та ін. у створення сучасних альтернативних освітніх закладів.

У науковий обіг уведено маловідомі матеріали з проблеми та історичні факти, що не знаходили відображення в попередніх дослідженнях.

Практичне значення роботи в тому, що в ній: обґрунтовано перспективні засоби використання досвіду діяльності авторських шкіл відповідно до визначених напрямів; виявлено та схарактеризовано основні педагогічні технології авторських шкіл. Матеріали й висновки дисертації можуть бути використані в процесі розробки та викладання нормативних та елективних курсів педагогіки й історії педагогіки, спецкурсів і спецсемінарів у вищих навчальних закладах; у роботі студентських наукових гуртків і факультативів та інших науково-пошукових об'єднань загальноосвітньої і вищої школи; написанні підручників, посібників з теорії та історії педагогіки для вчителів; у післядипломній педагогічній освіті.

За результатами дисертаційного дослідження розроблено і впроваджено авторський спеціалізований навчальний курс “Авторські школи в Україні: історія та розвиток в умовах модернізації національної освіти” для закладів педагогічної освіти всіх рівнів акредитації, який апробовано у Слов'янському державному педагогічному університеті (довідка № 66-01-121 від 29.03.2011 р.), Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (акт № 1/781 від 14.03.2011 р.), Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка (акт № 700 від 04.04.2011 р.), Донецькому обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка № 162/02 від 25.03.2011 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні положення й результати дисертації доповідалися та обговорювалися на засіданнях кафедри педагогіки, оприлюднювалися на науково-теоретичних, науково-методичних конференціях викладачів, аспірантів і студентів Слов'янського державного педагогічного університету (2008 - 2011 рр.), міжнародних науково-практичних конференціях: “Професіоналізм педагога. Інноваційні підходи до процесу його формування” (м. Краматорськ, 2008 р.), “Сучасні тенденції розвитку освіти в Україні та за кордоном” (м. Горлівка, 2009 р.), “Проблеми іншомовної освіти у полікультурному світі” (м. Чернігів, 2009 р.); XVІІ Всеукраїнських педагогічних читаннях “В. Сухомлинський і О. Захаренко: вивчаємо минуле, творимо сьогодення, передбачаємо майбутнє” (м. Черкаси, 2010 р.).

Публікації. Основні результати дослідження відображено в 6 одноосібних публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів та висновків до кожного з них, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел (318 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 294 сторінки, з них 189 сторінок основного тексту. Дисертація вміщує 4 таблиці та 23 додатка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження; аргументовано її актуальність і доцільність; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження; розкрито його наукову новизну та практичне значення; проаналізовано джерельну базу; відображено апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Авторська школа як історико-педагогічна проблема” - представлено результати ретроспективного вивчення вітчизняних і зарубіжних авторських шкіл, здійснено історіографічний аналіз досліджуваної проблеми.

У процесі дослідження виявлено, що в історії вітчизняної педагогічної думки накопичено великий науковий досвід, який розкриває теоретичні засади й різні підходи до організації та моделювання авторських шкіл. У своєму історико-педагогічному розвиткові вітчизняні авторські школи зазнали значних змін на рівні як змістового, так і технологічного компонентів. Першими вітчизняними авторськими школами були: “школа без стін” (1769-1794 рр.) Г. Сковороди, головною метою якої було навчити людей науки щасливого буття; народна авторська школа (1859-1862 рр.) Л. Толстого в Ясній Поляні, що ґрунтувалася на принципах свободи та народності; “Будинок вільної дитини” (1906-1909 рр.) К. Вентцеля, у якому практично втілились ідеї теорії “вільного виховання”; експериментальні навчально-виховні заклади “Сетлемент” (засн. 1906 р.), “Бадьоре життя” (засн. 1911 р.), “Перша дослідна станція” (1919-1932 рр.) С. Шацького, принципом діяльності яких був зв'язок школи та виховання із життям, із суспільством, з навколишнім середовищем, бойовий характер навчально-виховного процесу; Перша українська гімназія ім. Т. Шевченка в м. Києві В. Дурдуківського (засн. 1917 р.), основою діяльності якої були національні ідеї, українознавство та рідна мова; “Школа соціально-індивідуального виховання ім. Ф. Достоєвського” (“Республіка ШКІД” 1920-1925 рр.) В. Сороки-Росинського, концептуальною основою якої було навчання, здійснюване в межах відомого педагогічного напряму “школа дії”; навчально-виховні заклади (колонія ім. М. Горького (1920-1927 рр.) та комуна ім. Ф. Дзержинського (1928-1935 рр.)) А. Макаренка, побудовані на засадах комунарського виховання та виробничої діяльності; Павлиська школа (1948-1970 рр.) В. Сухомлинського, основою якої - цілісна система гуманної педагогіки; Богданівська школа № 1 І. Ткаченка, який реалізував ідею гармонійного поєднання трудового, морального, розумового, естетичного та фізичного виховання учнів.

Аналіз широкого кола зарубіжної історико-педагогічної літератури свідчить, що в розумінні авторської, оригінальної системи можна розглядати діяльність філософської школи - Академії Платона (засн. 387 р. до н.е.) в Афінах та “перипатичну” (прогулянкову) школу Аристотеля (засн. 335 р. до н.е.) в Лікеї, створені з метою духовного вдосконалення людини, вивчення природи, космосу, філософського осмислення світу та суспільства; авторську школу епохи раннього середньовіччя - Академію Альбіна Алкуїна (засн. 796 р.).

Вивчення джерельної бази засвідчило, що в історії зарубіжної педагогіки відомі такі авторські школи: в Італії “Будинок радості” В. да Фельтре (засн. 1424 р.), побудований на засадах гуманізму та демократизму, реалізації ідеї формування гармонійно розвиненої особистості; у Швейцарії “Установа для бідних” у Нейгофі (1774-1780 рр.), притулок для сиріт у Станці (1798-1799 рр.), середні школи інтернатного типу в Бургдорфі (1800-1804 рр.) та Івердоні (1805-1825 рр.) Й. Песталоцці, що ґрунтуються на теорії елементарної освіти; перша авторська школа для маленьких дітей “Дитячий садок” Ф. Фребеля (засн. 1837 р.), який реалізував оригінальну систему дошкільного виховання; у США експериментальна школа-лабораторія (1896-1904 рр.) Дж. Дьюї, створена на засадах прагматистської педагогіки, педоцентричної теорії і методики навчання; у Бельгії експериментальна “Школа для життя” О. Декролі (засн. 1907 р.), у якій навчання будувалося на основі принципу “свободи дитини” в центрах інтересів; в Італії школа М. Монтессорі (засн. 1907 р.), в основі роботи якої була організація діяльності дітей у спеціально створеному середовищі, де в різновікових групах вони вільно пізнавали себе й навколишній світ; Вальдорфська школа в Німеччині (педагогічна система Р. Штайнера, перша школа засн. 1919 р.), що ґрунтувалася на антропологічному підході до розвитку особистості як цілісної взаємодії її тілесних і духовних чинників; в Англії школа свободи Саммерхіл О. Нілла (засн. 1921 р.), основою якої була теорія “вільного виховання” та ідея про те, що найважливішим в освіті дітей є розвиток їхньої чуттєвої сфери, а не інтелекту; у Німеччині експериментальна школа при Єнському університеті П. Петерсена (засн. 1924 р.), спрямована на пошук ефективних форм навчання й виховання в межах диференційованого підходу до розвитку учнів та в системі взаємовідносин “людина-школа-суспільство”; у Франції авторська початкова школа С. Френе (засн. 1935 р.), що ґрунтувалася на ідеї своєрідності й неповторності дитячої психіки, а дитинство розглядалося як окремий період життя особистості.

Аналітичний огляд джерельної бази дослідження дозволив розкрити три основні напрями розробленості проблеми.

Перший напрям представлено історико-педагогічними розвідками, що розкривають різні аспекти наукової та практичної діяльності вітчизняних та зарубіжних педагогів - засновників авторських шкіл, зокрема Г. Сковороди (С. Бакай, Г. Гребенна, О. Туляков та ін.), А. Макаренка (В. Бобрицька, Л. Гриценко, Н. Дічек, С. Карпенчук та ін.), В. Сухомлинського (М. Антонець, Г. Калмиков, І. Наливайко, О. Сараєва, В. Хайруліна та ін.), І. Ткаченка (А. Іванко, Н. Калініченко, О. Максимчук та ін.), О. Захаренка (С. Захаренко, Б. Кобзар, Н. Орлова та ін.), Дж. Дьюї (В. Коваленко, Н. Кравцова, О. Рогачева та ін.), М. Монтессорі (Т. Громакова, Н. Каргапольцева та ін.), Р. Штайнера (О. Іонова, Н. Борисова, О. Черкасова та ін.), О. Нілла (А. Валеєв, О. Некрутенко) та ін.

Теоретико-практичні основи досліджуваної проблеми знайшли відображення у другому напрямі, репрезентованому працями вітчизняних та зарубіжних науковців: з'ясовано поняттєво-термінологічні аспекти проблеми (В. Алфімов, С. Гончаренко, М. Гузик, Н. Дічек, Н. Побірченко, Т. Перекрьостова, О. Савченко, О. Саранов, Г. Селевко та ін.), схарактеризовано типології авторських шкіл (О. Гребенюк, А. Каспржак, М. Левіт, О. Сиденко, Т. Цирліна та ін.), вивчено питання організаційно-педагогічних засад створення авторських шкіл, ефективності їхнього функціонування та управління (Л. Калініна, Н. Островерхова та ін.).

У рамках просторового поля третього, інноваційно-узагальнювального, напряму розглянуто роботи сучасних дослідників, у яких висвітлено проблеми розвитку педагогічних новацій (Л. Ващенко, В. Кремень, О. Киричук, В. Паламарчук, Л. Подимова, О. Попова, О. Савченко, В. Сластьонін, Г. Щекатунова та ін.) та діяльності інноваційних освітніх закладів, зокрема авторських шкіл (Н. Гонтаровська, М. Гузик, О. Захаренко, Н. Ничкало, І. Підласий, Г. Сазоненко, В. Хайруліна, О. Щербак та ін.).

Отже, ретроспективний та історіографічний аналіз досліджуваної проблеми у вітчизняній та зарубіжній педагогічній думці свідчить, що вагомі позитивні результати діяльності засновників та педагогічних колективів авторських шкіл обумовили значну увагу вітчизняних науковців та вчителів-практиків 80-х рр. ХХ - початку ХХІ ст. до вивчення їхнього досвіду, сприяли пошуку шляхів його творчого використання у практичній діяльності.

У другому розділі - “Теоретико-методологічні засади становлення та розвитку авторських шкіл в Україні (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.)” розкрито сутність, схарактеризовано провідні ознаки, принципи та основні типи авторських шкіл; визначено структуру авторської школи як цілісної інноваційної педагогічної системи; виявлено та проаналізовано педагогічні технології авторських шкіл.

Аналітичний огляд джерельної бази дає підстави для констатації, що українські вчені (О. Адаменко, В. Алфімов, С. Гончаренко, М. Гузик, Н. Дічек, Н. Островерхова, Н. Побірченко, О. Попова, О. Савченко, О. Сухомлинська, Є. Хриков та ін.) та зарубіжні (О. Адамський, Т. Перекрьостова, М. Поташник, О. Саранов, Г. Селевко, Т. Цирліна та ін.) нагромадили значну кількість фактичного й теоретичного матеріалу, який стосується проблематики дослідження. Проведений аналіз свідчить, що сьогодні авторська школа існує в реальному педагогічному просторі, однак ще не має оформленої нормативної категоріальной бази, яка склалася б у повному обсязі. Поступово триває процес становлення, утвердження та наукового осмислення феномену авторської школи, що, на думку дослідників, залежить від таких чинників: зміни соціокультурної ситуації в країні, трансформації типів авторських шкіл, зміни ціннісних орієнтацій та педагогічної парадигми.

Аналіз довідкової та науково-педагогічної літератури свідчить про наявність різних підходів до трактування поняття “авторська школа”. Учені (М. Гузик, Н. Побірченко, О. Савченко, Г. Селевко, Т. Цирліна та ін.) вважають, що авторська школа - це гуманістичний навчально-виховний заклад із специфічною культурою, створений педагогом-засновником за авторською концепцією. Деякі науковці (А. Алфімов, Н. Волкова, С. Гончаренко, О. Попова та ін.) трактують поняття “авторська школа” як унікальну соціально-педагогічну систему, що відображає філософські, соціологічні та психолого-педагогічні ідеї автора, опрацьована з урахуванням надбань вітчизняного й зарубіжного досвіду.

З урахуванням означених підходів поняття “авторська школа” розглядається нами як гуманістична, експериментальна навчально-виховна установа, у якій реалізується оригінальна цілісна інноваційна педагогічна система, суб'єктами діяльності якої стають педагогічний колектив, учні, батьки в тісній взаємодії, співпраці та партнерстві, що забезпечує стабільні позитивні результати й довготривале ефективне функціонування.

У ході дослідження було з'ясовано основні ознаки авторського закладу освіти: наявність автора-лідера, здатного до продукування, запровадження та поширення інноваційних ідей; створення оригінальної концепції авторської школи; існування специфічної культури школи; інноваційний та експериментальний характер діяльності школи; наявність колективу педагогів-однодумців; яскраво виражена гуманістична спрямованість; особлива моральна атмосфера школи; створення необхідних умов для самореалізації особистості кожного учня; оригінальний концептуальний підхід до організації навчально-виховного процесу; синтез авторської концепції та педагогічних технологій; наявність матеріальної бази, необхідної для впровадження нововведень; залучення всіх суб'єктів (учителів, учнів, батьків) до процесу реалізації авторської концепції; стабільні, стійкі та позитивні результати тощо.

Установлено, що сучасні дослідники по-різному підійшли до типології авторських шкіл. Учені А. Каспржак і М. Левіт розрізняють такі типи авторських шкіл: школи, що претендують на звання нових навчальних закладів; установи, що займаються пошуком шляхів інтеграції з педагогічними школами Заходу; школи, що виникли в епоху боротьби з авторитарною системою радянської педагогіки; відомчі школи; експериментальні школи. Типологію авторських шкіл значно вдосконалила Т. Цирліна, яка виокремила типи авторських шкіл за такими критеріями: тип закладу (державні та недержавні авторські школи; відкриті та закриті авторські школи, “школи без стін”), ціле ціннісна спрямованість (за загальною орієнтацією: космополітичні, національно-демократичні, особистісно орієнтовані; за типом управління: авторитарні, демократичні; за домінантною функцією: освітні, виховні, соціально-реабілітаційні; за пріоритетним видом діяльності: школи пізнання, школи дії, клубні школи, авторські школи здоров'я збереження та фізичного вдосконалення, комбіновані), особливість впровадження (за ступенем новизни: адаптаційні, комбінаторні, радикальні; за рівнем поширення: одиничні, локальні, національні, універсальні; за масштабом реального втілення: авторська концепція, авторський проект, школа як одиничне явище, школа-напрям, школа-модель, школа як основа нової парадигми). Доповнили типологію авторських шкіл О. Гребенюк та Т. Гребенюк, які розрізняють академічні, творчі та емпіричні авторські школи, та О. Сиденко, який виокремив інструментальні та культурологічні авторські заклади освіти.

У дослідженні авторську школу розглянуто як унікальну цілісну інноваційну педагогічну систему. На основі аналізу наукових праць В. Афанасьєва, В. Беспалька, В. Буряка, Н. Кузьміної, В. Лозової, Б. Наумова, І. Підласого, М. Поташника, В. Сластьоніна та ін., у яких розглянуто сутність поняття “педагогічна система”, системний підхід у педагогіці, взаємодію внутрішніх і міжсистемних зв'язків, характеристику елементів педагогічної системи, виокремлено структурні компоненти авторської школи: мета (провідна ідея), особистість творця-засновника, освітній простір (“атмосфера школи”, “дух школи”), учні, педагогічний колектив, педагогічні технології, методи та організаційні форми навчально-виховної роботи, зміст навчання та виховання, результат.

У процесі роботи з'ясовано, що основними принципами авторської школи, які одночасно виконують роль основних вимог до педагогічної діяльності, визначають стратегію відносин суб'єктів навчально-виховного процесу, є: принципи природовідповідності, культуровідповідності, гуманізації, цілісності, індивідуально-особистісного підходу, принцип віри в дитину, принцип єдності педагогічних дій та способу життя учня.

Дослідженням доведено, що системоутворюючими компонентами авторської школи є педагогічні технології навчально-виховного процесу, які реалізуються в діяльності цих шкіл. Різні аспекти проблеми педагогічних технологій знайшли відображення в дослідженнях вітчизняних та зарубіжних науковців (В. Беспалька, С. Гончаренка, Д. Дегтярьова, І. Дичківської, О. Максимова, В. Монахова, О. Падалки, Г. Селевка, О. Савченко та ін.). Педагогічні технології авторських шкіл розуміємо як комплексні політехнології, у яких взаємодіють дидактичні технології та технології виховання, що реалізуються в педагогічному процесі шкіл такого типу. Технології особистісно орієнтованого виховання та навчання, вільного виховання, технологія школи “діалогу культур”, технологія творчого розвитку особистості є найбільш затребуваними в діяльності авторських шкіл України.

У третьому розділі - “Досвід діяльності авторських шкіл в Україні (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.)” - на підставі вивчення широкого кола історико-педагогічної, навчально-методичної літератури, періодичних видань систематизовано досягнення авторських шкіл в Україні у 80-ті рр. ХХ - на початку ХХІ ст., виявлено етапи та схарактеризовано пріоритетні тенденції генези авторських шкіл досліджуваного періоду; окреслено перспективні напрями використання досвіду діяльності авторських шкіл у сучасних загальноосвітніх, альтернативних та вищих навчальних закладах.

Соціально-політичні, культурно-освітні перетворення, що відбулись у середині 80-х рр. ХХ ст., сприяли створенню освітніх систем відкритого громадянського суспільства, виникненню механізму постійної модернізації освіти. Доленосною подією стало прийняття Рішення колегії державного комітету СРСР з народної освіти “О мерах по созданию условий для поддержки и развития социально-педагогических инициатив, передового и новаторского опыта, научных инноваций” (02. 06. 1989 р.) та Положення “Про экспериментальные педагогические площадки в системе образования СССР” (07. 07. 1989 р.), що надавало освітянам право створювати та впроваджувати в практику оригінальні педагогічні проекти, розробляти нові авторські методики, відкривати альтернативні навчальні заклади. Поширюючись на початку 90-х рр. ХХ ст., інноваційний рух сприяв збільшенню розмаїття типів шкіл, педагогічних підходів до їхнього моделювання, що привело до виникнення дійсно альтернативної освіти, у середовищі якої виразно виділялися школи, що працювали на основі авторських концепцій та очолювалися педагогами-авторами, - це авторські школи.

У своєму розвитку авторські школи України у 80-ті рр. ХХ ст. - на початку ХХІ ст. пройшли кілька етапів, що характеризуються різною спрямованістю, глибиною та масштабом інноваційних перетворень. В основу поділу на етапи покладено такі критерії: політичні, економічні та соціокультурні зміни в Україні; прийняття державних освітніх документів щодо реформування загальної середньої освіти, суспільно-педагогічний та інноваційний рух у країні, стан розвитку науково-педагогічної думки.

Опрацювання широкої джерельної бази та використання теоретико-методологічних підходів дали можливість виділити два етапи генези авторських шкіл в Україні впродовж досліджуваного періоду.

І етап (80-ті рр. ХХ ст. - 1990 р.) - пошуковий, упродовж якого авторські школи України були одиничним явищем радянської педагогічної практики, а їхніми творцями-засновниками (О. Захаренком та М. Гузиком) здійснювалися перші спроби створити підґрунтя для суттєвих змін у педагогічному процесі. Узагальнивши досвід діяльності Сахнівської авторської школи-толоки О. Захаренка, що представила нову освітню практику в умовах сільської місцевості, та авторської експериментальної школи-комплексу № 3 м. Южного Одеської області, очолюваної педагогом-новатором М. Гузиком, у якій успішно реалізується комбінована система організації навчально-виховного процесу, визначено такі пріоритетні тенденції розвитку авторських шкіл України на першому, пошуковому етапі (80-ті рр. ХХ ст. - 1990 р.):

- авторські школи існували як одиничне явище радянської педагогічної практики;

- творчі пошуки засновників авторських шкіл та їхніх педагогічних колективів не збігалися з принципами офіційної освітньої політики СРСР, що вимагало подолання механізмів гальмування, регламентаційних інструкцій та забобонів;

- авторські школи пройшли шлях становлення не від створення теоретичної концепції школи до її втілення у практичну педагогічну діяльність, а навпаки: еволюційний шлях нарощування окремих нововведень, що пізніше утворили цілісну альтернативну соціально-педагогічну систему;

- новаторські пошуки творців авторських шкіл були спрямовані на подолання негативних явищ традиційної масової школи, що характеризувалася як школа закритого типу;

- на відміну від традиційної школи, у якій головною була навчально-освітня функція, а зміст освіти був зорієнтований на “середнього” учня, автори педагогічних концепцій та моделей авторських шкіл абсолютною цінністю визнавали не відчужені від дитини знання, а саму особистість учня;

- гуманістичний, демократичний, особистісно орієнтований зміст освіти в авторських школах був спрямований на розвиток природних особливостей учнів, моральних та соціальних якостей, якостей суб'єкта культури в контексті загальнолюдських, національних та краєзнавчих цінностей.

Отже, видатні педагоги, засновники авторських шкіл О. Захаренко та М. Гузик запропонували нову психолого-педагогічну позицію вчителя, здатного до творчої співпраці з учнями. Усе це загострювало протиріччя між педагогічною практикою, де відбувалися пошуки нової, відкритої школи, у якій учень ставав суб'єктом освіти, та традиційною моделлю радянської школи.

ІІ етап (1991 р. - початок ХХІ ст.) - модернізаційний, пов'язаний з посиленням ролі громадянських свобод в Україні, відходом від державного замовлення формування особистості як носія заданих якостей, що сприяло знищенню одноманітності шкіл. На цьому етапі відбулося значне збільшення кількості авторських шкіл шляхом трансформації традиційних загальноосвітніх навчальних закладів у школи цього типу. Авторські школи другого етапу (Саксаганський природничо-науковий ліцей (м. Кривий Ріг) - авторська школа креативної освіти А. Сологуба; ліцей при Донецькому національному університеті - авторська школа підготовки обдарованої молоді В. Алфімова; Український колеж ім. В.О. Сухомлинського (м. Київ) - авторська школа духовного зростання В. Хайруліної; “Тривіта” (м. Львів) - авторська українознавча школа М. Чумарної; навчально-виховний комплекс № 28 (м. Дніпропетровськ) - авторська школа культурологічного навчання і виховання Н. Гонтаровської; гімназія “Очаг” (м. Харків) - авторська школа “діалогу культур”, розроблена В. Біблером за участю І. Берлянд та С. Курганова; навчально-виховний комплекс “Авторська школа Бойка” (м. Харків); спеціалізована школа № 318 “Міленіум” (м. Київ) - авторська експериментальна школа Л. Порох та ін.) характеризуються значним внеском у відродження української мови, залученням учнів до загальнолюдських та національних цінностей, упровадженням авторських педагогічних технологій.

Пріоритетними тенденціями розвитку авторських шкіл України на другому, модернізаційному етапі (1991 р. - початок ХХІ ст.) є:

- авторські школи відкривалися на базі середніх загальноосвітніх шкіл, педагогічні колективи яких здійснювали інноваційний пошук у цільових, змістових і технологічних компонентах діяльності, займалися творчістю, мали харизматичного лідера, який генерував нововведення, створював авторську концепцію, модель школи; традиційна освітня установа набувала вищої форми свого розвитку - ставала авторською школою;

- пріоритетним завданням авторських шкіл стало відродження національної системи освіти та виховання, звернення до адекватних природі, духу й культурно-історичному досвіду українського народу буттєвих основ, сприяння становленню національної самосвідомості, високої моральності, шляхетності та свободи молодого покоління;

- авторські школи здійснили відхід від орієнтації на “середнього” учня, виявляють підвищений інтерес до обдарованих дітей, до особливостей розкриття та розвитку їхніх творчих здібностей у процесі та засобами освіти;

- оновлення педагогічної практики в авторських школах здійснюється через удосконалення механізмів взаємодії з педагогічною наукою. Взаємодія педагогічної науки і практики є цілеспрямованим, безперервним процесом наукового обґрунтування інноваційного пошуку творця та педагогічного колективу авторської школи;

- наукове забезпечення роботи авторської школи здійснюється через діяльність наукового консультанта, що відбувається за двома напрямами. Перший - самостійний інноваційний пошук шляхів розвитку авторської школи на основі ситуативних, епізодичних наукових консультацій. Другий напрям - спільна робота директора та педагогічного колективу авторської школи і наукового консультанта щодо розроблення й реалізації концепції авторської школи;

- здійснюється переорієнтація навчально-виховного процесу на інноваційні методи, педагогічні та інформаційні технології, залучення педагогічного колективу до єдиного систематичного процесу науково-дослідної діяльності;

- у центрі уваги в авторській школі перебувають питання психологізації навчально-виховного процесу, опанування педагогічними колективами сучасних психолого-педагогічних діагностик вивчення особистості, створення в авторських школах психологічних служб, надання консультативної допомоги батькам та учням у саморозвитку та самореалізації;

- відбувається міжнародне співробітництво педагогічних колективів авторських шкіл та участь у міжнародних освітніх проектах.

Дослідженням установлено, що найбільш доцільними напрямами актуалізації теоретичних ідей і досвіду діяльності авторських шкіл в Україні у 80-ті рр. ХХ - на початку ХХІ ст. у практику сучасних загальноосвітніх та вищих навчальних закладів є: розробка науково-педагогічних проблем з досліджуваної тематики; поглиблення взаємодії авторських та загальноосвітніх шкіл України; обмін досвідом, проведення уроків, позакласних заходів та ін.; ознайомлення з основними технологіями навчально-виховної діяльності авторських шкіл (вивчення документації школи, портфоліо учнів, кейс-методів та ін.); поширення досвіду, авторських програм і методик, ознайомлення з новими ідеями; організація на базі авторських шкіл наукових конференцій, тематичних семінарів, які сприяють поширенню авторських програм та методик; проведення всеукраїнських та міжнародних конкурсів “Краща авторська школа”; популяризація на сторінках педагогічної преси та через засоби масової інформації досвіду діяльності авторських шкіл; стимулювання вчителів до розробки авторських педагогічних систем; вивчення теоретичних основ та досвіду діяльності авторських шкіл означеного періоду викладачами вищих педагогічних навчальних закладів, студентами, учителями (уведення до навчальних планів та програм педагогічних навчальних закладів усіх рівнів акредитації та закладів післядипломної педагогічної освіти спецкурсу “Авторські школи в Україні: історія та розвиток в умовах модернізації національної освіти”).

У дисертації узагальнено результати дослідження наукової проблеми, що полягає у вивченні й систематизації розвитку теорії та практики діяльності авторських шкіл в Україні (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.), визначенні перспективних напрямів їхнього творчого використання в контексті модернізації національної системи освіти, що дозволяє зробити такі теоретичні та практичні висновки:

1. Здійснено ретроспективний аналіз проблеми у вітчизняній і зарубіжній педагогічній теорії та практиці. Виявлено розвиток моделей вітчизняних авторських шкіл (“школа без стін” Г. Сковороди, народна авторська школа Л. Толстого, “Будинок вільної дитини” К. Вентцеля, експериментальні навчально-виховні заклади С. Шацького, Перша українська гімназія ім. Т. Шевченка В. Дурдуківського, “Школа соціально-індивідуального виховання ім. Ф. Достоєвського” В. Сороки-Росинського, навчально-виховні заклади А. Макаренка, Павлиська школа В. Сухомлинського, Богданівська школа № 1 І. Ткаченка та ін.) і найбільш відомих зарубіжних авторських шкіл (Академія Платона, “перипатична” школа Аристотеля, Академія Альбіна Алкуїна, “Будинок радості” В. да Фельтре, навчально-виховні установи Й. Песталоцці, “Дитячий садок” Ф. Фребеля, експериментальна школа-лабораторія Дж. Дьюї, “Школа для життя” О. Декролі, авторська школа М. Монтессорі, Вальдорфські школи в Німеччині, школа свободи Саммерхіл О. Нілла, експериментальна школа при Єнському університеті П. Петерсена, авторська початкова школа С. Френе та ін.). Ці моделі стали підґрунтям, на якому формувались теоретичні концепції альтернативних навчальних закладів і творча діяльність лідерів авторських шкіл України досліджуваного періоду.

Історіографічний огляд джерельної бази дисертації дав змогу виявити основні складники розробленості проблеми: 1) історико-педагогічний; 2) теоретико-практичний; 3) інноваційно-узагальнювальний.

2. З'ясовано основні типи авторських шкіл: школа як одиничне явище, школа-модель, школа-напрям, школа як основа нової парадигми та ін. (Т. Цирліна); академічні, творчі та емпіричні авторські школи (О. Гребенюк, Т. Гребенюк); інструментальні та культурологічні авторські школи (О. Сиденко) та ін. Авторську школу розглядаємо як гуманістичний, експериментальний навчально-виховний заклад, у якому реалізується оригінальна цілісна інноваційна педагогічна система, суб'єктами діяльності якої стають педагогічний колектив, учні, батьки в тісній взаємодії, співпраці та партнерстві, що забезпечує стабільні позитивні результати й довготривале ефективне функціонування. Визначено принципи діяльності авторських шкіл в Україні у 80-ті рр. ХХ - на початку ХХІ ст.: принцип природовідповідності, культуровідповідності, гуманізації, цілісності, індивідуально-особистісного підходу, принцип віри в дитину, принцип єдності педагогічних дій і способу життя учня. До найхарактерніших ознак авторського закладу освіти відносимо: наявність автора-лідера, здатного до продукування, запровадження та поширення інноваційних ідей; створення оригінальної концепції авторської школи; існування специфічної культури школи; наявність колективу педагогів-однодумців; яскраво виражену гуманістичну спрямованість; створення необхідних умов для самореалізації особистості кожного учня; наявність матеріальної бази, необхідної для нововведень; залучення всіх суб'єктів (учителів, учнів, батьків) до процесу реалізації авторської концепції; стабільні та стійкі позитивні результати. Головними структурними компонентами школи є: мета (провідна ідея), творець-засновник авторської школи, освітній простір (“атмосфера школи”, “дух школи”), зміст, педагогічні технології, методи та організаційні форми навчально-виховної роботи, результат.

3. Систематизовано досягнення: 1) створення освітнього простору як унікальної внутрішньої життєдіяльності авторської школи; 2) застосування дослідницьких та пошукових методів навчання, упровадження різноманітних форм креативного навчання (урок-проблема, урок-подорож, урок-дослідження, урок просто неба та ін.) та виховання (конкурси, екскурсії, вечори запитань і відповідей, виставки та ін.); 3) традиції авторських закладів освіти (свята рідної мови, акції милосердя, інтелектуальні марафони, дні національних культур та ін). Схарактеризовано пріоритетні загальні та окремі тенденції, виявлено етапи генези авторських шкіл в Україні (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.), які обґрунтовано на основі таких критеріїв: а) політичні, економічні та соціокультурні перетворення в Україні; б) прийняття державних освітніх документів щодо реформування загальної середньої освіти; в) суспільно-педагогічний та інноваційний рух у країні; г) стан розвитку науково-педагогічної думки. І етап (80-ті рр. ХХ ст. - 1990 р.) - пошуковий; ІІ етап (1991 р. - початок ХХІ ст.) - модернізаційний. Упродовж першого етапу авторські школи України являли собою одиничне явище радянської педагогічної практики, а їхніми засновниками О. Захаренком та М. Гузиком здійснювалися перші спроби створити підґрунтя для суттєвих змін у педагогічному процесі: від соціоцентричного за спрямованістю та авторитарного за характером до розроблення і втілення гуманістичної та особистісно орієнтованої парадигми.

Основою авторських педагогічних концепцій другого етапу стали такі ідеї: відродження української мови, залучення вихованців до загальноєвропейських та національних духовних і культурних надбань. Авторські школи характеризуються переходом від традиційних форм і методів організації навчально-виховного процесу до інноваційних педагогічних технологій, які пропонують учням ситуацію вибору, що визначається особистісно значущою системою цінностей, самопізнання, рефлексії та самовдосконалення. Упродовж другого етапу відбулася трансформація традиційних загальноосвітніх навчальних закладів у авторські школи (авторська школа креативної освіти А. Сологуба, авторська школа підготовки обдарованої молоді В. Алфімова, авторська школа духовного зростання В. Хайруліної, авторська українознавча школа “Тривіта” М. Чумарної, авторська школа культурологічного навчання і виховання Н. Гонтаровської, навчально-виховний комплекс “Авторська школа Бойка”, авторська школа “Міленіум” Л. Порох та ін.).

4. Виявлено та схарактеризовано основні педагогічні технології авторських шкіл України (80-ті рр. ХХ - початок ХХІ ст.): технології особистісно орієнтованого виховання та навчання, вільного виховання, технологія школи “діалогу культур”, технологія творчого розвитку особистості тощо. Педагогічні технології авторських шкіл розкрито як комплексні політехнології, у яких гармонійно взаємодіють дидактичні технології та технології виховання, що реалізуються в педагогічному процесі шкіл такого типу.