Організація соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України (друга половина ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Г.С. СКОВОРОДИ

ОРГАНІЗАЦІЯ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ В СЕРЕДНІХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХХ СТОЛІТТЯ)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ІНОЗЕМЦЕВА СВІТЛАНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК [37.013.42:376.1](477)(09)

Харків - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному

університеті імені Г.С.Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор

Штефан Людмила Андріївна,

Харківський національний педагогічний

університет імені Г.С. Сковороди,

професор кафедри історії педагогіки

та порівняльної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук

Рижанова Алла Олександрівна,

Харківська державна академія культури,

проректор з науково-педагогічної

та виховної роботи;

кандидат педагогічних наук

Степанець Іван Олексійович,

Харківський гуманітарно-педагогічний інститут,

проректор з наукової роботи.

Захист відбудеться "17" грудня 2009 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.06 Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61002, м. Харків, вул. Артема, 29, ауд. № 216.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. № 215-В.

Автореферат розісланий " 13 " листопада 2009 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.В. Попова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. За останні десятиліття в Україні, як і в усьому світі, унаслідок впливу багатьох чинників збільшилася кількість людей-інвалідів і дітей з особливими потребами. Такі люди за своєю природою та поведінкою дуже відрізняються як від усіх інших, так і один від одного. Тож перед державою особливо гостро постає питання про забезпечення рівних прав і можливостей дітей і молоді з особливими потребами в новій соціальній ситуації, умов для їх успішної інтеграції в суспільство. Із огляду на це, особливого значення набуває соціально-педагогічна робота з підлітками зазначеної категорії, що потребує наукової розробки її теоретичних засад, нових форм і методів, визначення особливостей соціально-педагогічного впливу, вивчення досвіду роботи соціальних педагогів.

В урядових нормативно-правових документах (Державна національна програма "Освіта" (Україна ХХІ ст.), Національна доктрина розвитку освіти, Концепція педагогічної освіти, Закони України "Про середню освіту", "Про вищу освіту") віднайшли своє відображення ефективні заходи та програми державної підтримки дітей з особливими потребами, зокрема визначено необхідність пріоритетної ролі соціальних педагогів у роботі з дітьми зазначеної категорії.

Суттєвою допомогою в цьому напрямі може стати вивчення та творче використання педагогічно цінних ідей і досвіду минулого. Досвід попередніх поколінь, їх теоретичні та практичні здобутки нині стають джерелом розвитку й удосконалення системи соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами відповідно до вимог сьогодення. Узагальнення історичного досвіду роботи соціальних педагогів із дітьми зазначеної категорії сприятиме більш глибокому розумінню суті соціально-педагогічної роботи за нових умов соціально-економічного розвитку України, що дасть можливість визначити перспективи використання прогресивних напрацювань соціальних педагогів другої половини ХХ століття.

Вивчення стану наукової розробки означеної проблеми дає підстави свідчити, що питанням з'ясування змісту соціально-педагогічної роботи з різними категоріями дітей присвятили свої праці М. Барахтян, О. Безпалько, М. Галагузова, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, А. Малько, І. Трубавіна, С. Хлєбік, М. Фірсов, Л. Штефан та інші дослідники.

Філософському, соціологічному та психологічному осмисленню принципів і методів соціально-педагогічного впливу на особистість присвячені дослідження О. Леонтьєва, В. Лутая, В. Москаленко та деяких інших учених.

Воднораз проведений аналіз науково-педагогічних джерел є підставою для свідчення про те, що питання організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України в історичній ретроспективі не були предметом спеціального комплексного дослідження.

Отже, актуальність проблеми, її недостатня розробленість в науково-педагогічних джерелах, доцільність використання досвіду минулого з питань роботи з дітьми з особливими потребами й зумовили вибір теми дослідження "Організація соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України (друга половина ХХ століття)".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з темами науково-дослідної роботи кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки ("Підготовка викладацьких кадрів для середньої та вищої школи в науково-педагогічній спадщині вітчизняних і зарубіжних педагогів, діячів освіти й культури ХІХ - початку ХХ століття") та кафедри соціальної педагогіки ("Розробка теоретико-методологічних та методичних основ соціальної педагогіки") Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол №5 від 25.12.2006 р.) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 4 від 24.04.2007 р.).

Мета дослідження полягає в систематизації теоретичних ідей та узагальненні досвіду організації роботи соціально-педагогічних кадрів з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України другої половини ХХ століття.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1. Проаналізувати ступінь наукової розробки обраної проблеми й охарактеризувати передумови становлення вітчизняної системи соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами.

2. Обґрунтувати основні етапи розвитку проблеми організації соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами в середніх навчальних закладах України досліджуваного періоду.

3. Визначити напрями, форми й методи роботи соціально-педагогічних працівників з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України другої половини ХХ століття.

4. Накреслити перспективи використання творчих знахідок в організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами за сучасних умов розвитку України.

Об'єкт дослідження - соціально-педагогічна робота в Україні другої половини ХХ століття.

Предмет дослідження - організація роботи соціального педагога з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України досліджуваного періоду.

Методологічну основу дослідження становлять загальні положення теорії наукового пізнання з її вимогами об'єктивності й доказовості; філософські ідеї про діалектичне розуміння суті історико-педагогічного процесу, про взаємозв'язок, взаємозумовленість і цілісність сучасних та минулих явищ суспільства, про необхідність вивчення суспільно-педагогічних явищ в історичному вимірі; концептуальні положення антропологічних наук про людину як найвищу цінність суспільства; методологічні положення соціології, педагогіки, психології, історії; ідеї єдності історичного й логічного, індивідуального й соціального, особливого й загального, біологічного й соціального, національного та загальнолюдського. Дослідження здійснювалось за принципами історизму, науковості, об'єктивності, єдності теорії та практики, цілепокладання, наступності, детермінізму.

Теоретичним підґрунтям дослідження стали сучасні науково-педагогічні розробки, у яких аналізуються питання розвитку національної системи освіти й педагогічної думки в Україні (А. Алексюк, А. Бондар, М. Євтух, С. Золотухіна, О. Попова, О. Сухомлинська); концептуальні положення та рекомендації щодо організації навчально-виховного процесу в різних закладах освіти (А. Бойко, В. Євдокимов, О. Іонова, В. Лозова, І. Прокопенко, І. Степанець, А. Троцко та інші); соціально-педагогічні ідеї відомих учених і педагогів другої половини ХХ століття з питань роботи з дітьми з особливими потребами (О. Дячков, І. Єременко, І. Соколянський, В. Сухомлинський, М. Ярмаченко та інші); педагогічні ідеї та концепції відомих учених і педагогів із питань організації соціальної роботи (Н. Бура, І. Зимня, І. Лавриненко, М. Лукашевич, І. Мигович, А. Мудрик, О. Холостова та інші); науково-педагогічні дослідження проблем змісту соціально-педагогічної діяльності з підлітками та молоддю (М. Галагузова, І. Звєрєва, А. Капська, Л. Коваль, А. Малько, І. Трубавіна, С. Хлєбік, Л. Штефан та інші); теоретичні положення про підготовку соціально-педагогічних кадрів (О. Гура, Т. Дмитренко, В. Євдокимов, О. Микитюк, Л. Міщик, С. Пащенко, С. Харченко та інші).

Дослідження спирається на законодавчо-нормативну базу освітньої галузі України, закріплену в Конституції України, Законах України "Про освіту", "Про загальну середню освіту", "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю", "Концепції національного виховання", Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХІ столітті.

Для отримання достатньо об'єктивної інформації відповідно до визначених завдань у роботі застосовувалися традиційні для історико-педагогічних досліджень методи:

· теоретичні: загальнонаукові (аналіз, синтез, зіставлення, систематизація, порівняння) - із метою визначення ступеня наукової розробки проблеми, а також для вивчення й аналізу історико-педагогічної та соціально-педагогічної літератури, педагогічної спадщини науковців і педагогів, нормативно-правових і законодавчих документів, архівних матеріалів, публікацій у періодичних виданнях, що забезпечило визначення теоретико-методологічних засад організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами; історичні (хронологічний, історико-типологічний, логіко-історичний) - для вивчення передумов становлення соціально-педагогічної діяльності в Україні в хронологічній послідовності та динаміці; проблемно-цільовий та критеріально-комплексний методи - із метою визначення та обґрунтування етапів розвитку вітчизняної соціально-педагогічної практики з підлітками з особливими потребами, виявлення її стратегічної спрямованості на кожному етапі; порівняльно-історичний, логіко-структурний і ретроспективний методи - із метою вивчення, узагальнення та систематизації фактів, теоретичних ідей і досвіду роботи соціальних педагогів з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України досліджуваного періоду та виявлення перспектив використання кращих надбань вітчизняних і зарубіжних соціальних педагогів за сучасних умов;

· емпіричні, що стали підгрунтям накопичення фактичного матеріалу з обраної проблеми та забезпечення вірогідності основних положень і висновків дослідження: діагностичні (вивчення та узагальнення змісту, форм і методів соціально-педагогічної роботи з дітьми зазначеної категорії), обсерваційні (ретроспективний аналіз діяльності соціальних педагогів в історії зарубіжної та вітчизняної педагогічної думки); праксиметричні (аналіз передового соціально-педагогічного досвіду роботи з дітьми з особливими потребами в досліджуваний період); прогностичні (узагальнення незалежних характеристик, експертного оцінювання, вивчення тенденцій подальшого розвитку соціально-педагогічної діяльності за умов реформування освіти в Україні).

Джерельна база дослідження. У процесі історико-педагогічного пошуку вивчалися документи й матеріали архівів України та Росії, а саме: Державного архіву Харківської області (ДАХО) (проаналізовано 116 справ); Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВОВ України) (опрацьовано 43 справи); Інституту рукописів національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (вивчено 5 справ); Державного архіву Бєлгородської області (опрацьовано 11 справ). Досліджувалися фонди Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського, Державної науково-педагогічної бібліотеки АПН України імені В.О. Сухомлинського, Державної наукової бібліотеки імені В.Г. Короленка (м. Харків), наукових бібліотек Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди та Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна.

Джерелами дослідження також стали законодавчі й нормативно-правові акти урядів СРСР та УРСР; Верховної Ради та Кабінету Міністрів незалежної України; документи Народного комісаріату освіти України, Міністерства освіти УРСР (статути, накази, розпорядження тощо); матеріали з'їздів і нарад із питань охорони й захисту знедоленого дитинства, організації соціально-педагогічної діяльності в різних соціальних інституціях; звіти діяльності навчально-виховних закладів про роботу з дітьми з особливими потребами; монографії та підручники з педагогіки, соціальної педагогіки, психології, філософії, філософії освіти; історична, історико-педагогічна та сучасна науково-педагогічна література; наукові збірники з педагогіки та соціальної педагогіки; матеріали міжнародних, всесоюзних і всеукраїнських науково-педагогічних конференцій періоду, що вивчається.

У процесі дослідження широко послуговувалися публікаціями тринадцяти періодичних видань другої половини ХХ століття, а саме: "Специальная школа", "Дефектология", "Народное образование", "Педагогика", "Советская педагогика", "Початкова школа", "Комуністична освіта", "Радянська освіта", "Радянська школа", "Рідна школа", "Соціальне виховання", "Шлях освіти", "Педагогіка і психологія".

Хронологічні межі дослідження охоплюють період другої половини ХХ століття, що характеризується посиленням уваги науковців до проблеми організації соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами. Нижня межа (друга половина 50-х років ХХ століття) обумовлюється широким утіленням у життя ідеї суспільного виховання, гуманізацією цілей навчально-виховної діяльності, поновленням досліджень із дефектології, поверненням до наукової розробки проблем соціально-педагогічної теорії та практики, поширенням мережі спеціальних шкіл, початком становлення організаційно-педагогічних та методологічних засад роботи з дітьми з особливими потребами. Верхня межа (кінець ХХ століття) пояснюється необхідністю переосмислення накопиченого соціально-педагогічного досвіду роботи з підлітками з особливими потребами, перегляду традиційних підходів у роботі з дітьми зазначеної категорії, активної реалізації соціально-педагогічної роботи в середніх навчальних закладах, спрямованої на більш ефективну соціалізацію дитини з обмеженими можливостями.

Наукова новизна й теоретичне значення одержаних результатів дослідження полягають у тому, що в ньому вперше: цілісно в широких хронологічних межах досліджено проблему організації роботи соціально-педагогічних кадрів із дітьми з особливими потребами; розкрито передумови організації соціально-педагогічної роботи з підлітками зазначеної категорії (відкриття широкої мережі спеціальних навчально-виховних закладів, започаткування спеціальної освіти, надбання та поширення практичного досвіду виховання й навчання дітей з особливими потребами, масове відкриття різноманітних науково-дослідних інститутів і лікарсько-педагогічних кабінетів, проведення з'їздів та прийняття низки урядових постанов, присвячених проблемам роботи з дітьми з особливими потребами); науково обґрунтовано етапи й визначено провідні тенденції розвитку соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України досліджуваного періоду (друга половина 50-х - перша половина 70-х рр. ХХ ст. - етап відродження проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами; друга половина 70-х - 80-ті рр. ХХ ст. - етап розвитку питань організації соціально-педагогічної роботи з зазначеною категорією підлітків; 90-ті рр. ХХ ст. - етап інтенсивного розвитку проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами); виявлено та схарактеризовано основні напрями роботи соціально-педагогічних працівників із дітьми зазначеної категорії (діагностичний, корекційний, реабілітаційний, профілактичний, допоміжний тощо); визначено прогностичні тенденції розвитку системної організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України в ХХІ столітті (подальша диференціація мережі спеціальних навчально-виховних закладів; постійне вдосконалення змісту соціально-педагогічного впливу; запровадження як нових, так і відомих форм, методів і технологій соціально-педагогічної роботи; упровадження інтегрованого навчання дітей з особливими потребами; удосконалення профорієнтаційної роботи серед підлітків зазначеної категорії; поширення волонтерського руху; позитивний вплив церкви; удосконалення системи підготовки соціально-педагогічних кадрів для роботи з дітьми з особливими потребами; запозичення позитивного зарубіжного досвіду роботи в зазначеній галузі та пристосування його до умов України); накреслено перспективи творчого використання прогресивних соціально-педагогічних ідей минулого за сучасних умов (рання діагностика та визначення особливих потреб дитини зі психофізичними вадами; створення умов для її ефективного навчання й виховання; проведення корекційної та реабілітаційної роботи; підготовка підлітків з особливими потребами до самостійного життя та праці; сприяння соціальній адаптації та інтеграції в суспільство; проведення просвітницької роботи з батьками).

Уточнено й конкретизовано зміст роботи соціальних педагогів у школі з дітьми з особливими потребами на сучасному етапі розвитку суспільства; форми й методи (колективні та групові заняття, індивідуальна робота, бесіди, екскурсії, змагання, ігротерапія, арттерапія, психотерапія, тренінги тощо) соціально-педагогічної діяльності з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України другої половини ХХ століття.

Подальшого розвитку набули положення про суспільно-історичну, соціально-економічну та організаційно-педагогічну зумовленість становлення, розвитку й удосконалення системи соціально-педагогічної діяльності з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України.

До наукового обігу введено невідомі й маловідомі архівні документи та матеріали (19 найменувань), що відображають зміст діяльності соціального педагога з дітьми з особливими потребами в середніх навчальних закладах України досліджуваного періоду.

Практичне значення отриманих результатів дослідження визначається укладанням спецкурсу "Становлення та розвиток соціально-педагогічної діяльності з дітьми з особливими потребами в середніх навчальних закладах України " для студентів вищих педагогічних навчальних закладів ІІІ - ІV рівнів акредитації.

Висновки й рекомендації, викладені в дисертації, упроваджено в навчально-виховний процес Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (довідка № 1/530 від 20.03.08 р.), Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (довідка № 120 від 19.02.09 р.), Харківської державної академії дизайну і мистецтв (довідка № 247 від 2.03.09 р.), Південноукраїнського державного педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського (довідка № 15 від 6.04.09 р.).

Матеріалами дослідження можна послуговуватися в педагогічних коледжах, інститутах, університетах, закладах післядипломної освіти, у процесі підготовки майбутніх соціальних педагогів і вихователів до роботи з дітьми з особливими потребами; при укладанні та вивченні курсів "Основи педагогіки та психології", "Історія педагогіки", "Соціальна педагогіка", спецкурсів і спецсемінарів із історії, теорії та практики соціальної роботи; при укладанні підручників та навчально-методичних посібників; у соціально-педагогічній роботі в закладах освіти та проведенні соціально-педагогічної практики.

Окремі питання дисертації можуть стати в нагоді при здійсненні керівництва курсовими й дипломними роботами студентів із історії педагогіки та соціальної педагогіки в педагогічних навчальних закладах III-IV рівнів акредитації.

Вірогідність і наукова обґрунтованість висновків дисертації забезпечуються опрацюванням широкої джерельної бази; вивченням та аналізом теоретичних праць із педагогіки, соціальної педагогіки, історії педагогіки, матеріалів з'їздів і конференцій, урядових постанов та архівних джерел; запровадженням методів наукового пізнання, адекватних меті, предмету та завданням дослідження; широкою апробацією матеріалів дослідження на конференціях.

Апробація результатів дослідження. Основні результати й висновки виконаної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (2004-2009 рр.); на міжнародних конференціях, а саме: "Наука и технологии: шаг в будущее - 2006" (Бєлгород, 2006), "Дні науки - 2006" (Дніпропетровськ, 2006), "Науковий простір Європи - 2007" (Дніпропетровськ, 2007).

Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 14 одноосібних наукових праць, зокрема: 11 статей у провідних наукових фахових виданнях, матеріали тез і виступів на 3 конференціях. Обсяг авторського доробку становить 4,25 друкованого аркуша.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, додатків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 302 сторінки, із них основного тексту - 218 сторінок, список використаних джерел налічує 629 найменувань (із них 11 - іноземною мовою, 175 - архівні джерела) на 59 сторінках. Дисертація містить 1 таблицю (5 сторінок) та 1 додаток на 20 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, її хронологічні межі, визначено об'єкт, предмет, основну мету й завдання дослідження, методологічні засади та методичні підходи, розкрито наукову новизну, теоретичну та практичну значущість здобутих результатів, окреслено джерельну базу, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі "Аналіз ступеня наукової розробки проблеми" здійснено аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових праць із питань організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України у другій половині ХХ століття, визначено та схарактеризовано різні аспекти наукової розробки проблеми.

У процесі дослідження встановлено, що предметом аналізу науковці обирали широкий спектр теоретичних і практичних проблем соціально-педагогічної діяльності, а саме: провідні поняття соціально-педагогічної теорії та практики, зміст і напрями діяльності соціального педагога з підлітками та молоддю (І. Андреєва, О. Безпалько, Н. Бура, І. Звєрєва, І. Іванова, А. Капська, Л. Коваль, Н. Лавриченко, Г. Лактіонова, І. Мигович, О. Мкртічян, Ю. Поліщук, А. Рижанова, С. Хлєбік, Л. Штефан, А. Яременко); форми, методи й технології соціально-педагогічної діяльності (Л. Аксенова, О. Безпалько, В. Бочарова, Ю. Васильєва, В. Гмурман, А. Капська, Л. Нікітіна, Р. Овчарова, І. Огородников, С. Харченко); еволюцію соціально-педагогічної теорії та практики (Т. Дмитренко, А. Малько, В. Тесленко, Л. Штефан); становлення та розвиток системи спеціального навчання й виховання дітей з особливими потребами (В. Бондар, О. Дьячков, І. Єременко, В. Засенко, Н. Засенко, Л. Одинченко, О. Таранченко, М. Ярмаченко та деякі інші); теорію та практику соціального виховання, його зміст, форми, методи, засоби та шляхи вдосконалення (А. Бондар, А. Рижанова, Л. Цибулько, К. Чертова); сучасні концепції соціалізації особистості (І. Звєрєва, І. Корсун, Н. Лавриченко, А. Мудрик, С. Савченко, С. Харченко та деякі інші дослідники); становлення й розвиток професійної підготовки соціальних педагогів (О. Гура, Л. Донченко, Н. Засенко, Л. Коваль, М. Малькова, Л. Міщик, С. Пащенко, А. Первушина, В. Поліщук, О. Пономаренко, В. Тесленко З. Фалинська, О. Шевченко); становлення та розвиток мережі спеціальних закладів для дітей і підлітків з особливими потребами, організація в них навчально-виховної роботи (М. Грищенко, В. Золотоверх, С. Кульбіда, М. Малофєєв, І. Степанець О. Шевченко); проблеми реабілітації, адаптації, життєвої компетенції дітей з особливими потребами (В. Ляшенко, О. Молчан, І. Татьянчикова); стан і розвиток соціально-педагогічної теорії та практики зарубіжних країн, системи професійної підготовки соціальних педагогів у вищих навчальних закладах провідних країн світу (В. Бєляєв, А. Капська, Н. Лавриченко, М. Малофєєв, Ф. Мустаєва, П. Павленок).

Воднораз аналіз науково-педагогічної літератури дав підстави свідчити, що питання організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України у другій половині ХХ століття не були предметом спеціального дослідження науковців і залишаються недостатньо вивченими й розробленими, що й зумовило науковий пошук у цьому напрямі.

У другому розділі "Теоретичні питання організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України (друга половина ХХ століття)" на підставі вивчення й аналізу науково-педагогічної літератури, архівних матеріалів, нормативних документів офіційних органів проаналізовано мету, завдання, принципи, напрями, форми й методи соціально-педагогічної роботи в сучасних спеціальних навчально-виховних закладах; визначено передумови становлення системи соціально-педагогічної роботи з дітьми зазначеної категорії; обґрунтовано етапи розвитку проблеми організації роботи соціально-педагогічних кадрів із підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України досліджуваного періоду.

У дисертації організацію соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами (сліпими, слабкозорими, глухими, зі слабим слухом, розумово відсталими, глухонімими, сліпоглухонімими, із порушеннями мовлення та опорно-рухового апарату) в середніх навчальних закладах України представлено як окремий напрям діяльності соціального педагога, що має свою мету (надання допомоги підліткам у процесі соціалізації, сприяння успішному розв'язанню будь-яких проблем завдяки підтримці, консультуванню, реабілітації та іншим видам соціальних і психолого-педагогічних послуг), завдання (визначення та профілактика відхилень у розвитку дитини; розкриття й розвиток її здібностей і можливостей; розробка й упровадження різноманітних соціально-педагогічних методик, що забезпечуватимуть оптимальний розвиток особистості; створення умов для реалізації її потреб та інтересів; вироблення в підлітків навичок обраної професії; формування якостей загальнолюдської моралі та навичок культурної поведінки в колективі; виховання самостійності та навичок самообслуговування), напрями (діагностичний, прогностичний, освітньо-виховний, комунікативний, охоронно-захисний, попереджувально-профілактичний, корекційно-реабілітаційний, соціально-терапевтичний, медико-психологічний тощо), принципи (соціально-політичні, психолого-педагогічні, організаційні, специфічні), форми (індивідуальна, групова, масова) та методи (організаційні, соціально-економічні, педагогічні, психологічні, соціологічні).

На підставі вивчення документів дослідженого періоду, архівних джерел, періодичних видань, досвіду роботи спеціальних навчально-виховних закладів проаналізовано передумови становлення системи соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами. Проведене дослідження дало можливість свідчити, що елементи соціально-педагогічної роботи з дітьми зазначеної категорії зародилися ще в давнину й виявлялися у різних формах милосердя та благодійності, що існували на всіх етапах розвитку українського суспільства.

У розділі з'ясовано, що розробці питань соціально-педагогічної теорії та практики, теоретико-методологічного підґрунтя соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами сприяли: діяльність видатних педагогів та психологів ХІХ - ХХ століття (П. Блонський, Л.Виготський В. Кащенко, П. Лесгафт, А. Макаренко, М. Новиков, М. Пирогов, І. Сікорський та інші); плідна робота земств; відкриття широкої мережі закладів для навчання й виховання дітей і підлітків з особливими потребами; започаткування спеціальної освіти; надбання й поширення практичного досвіду виховання й навчання дітей з особливими потребами; масове відкриття різноманітних науково-дослідних інститутів і лікарсько-педагогічних кабінетів; підготовка педагогічних кадрів до роботи з дітьми зазначеної категорії; проведення з'їздів і прийняття урядових постанов, присвячених проблемам роботи з дітьми з особливими потребами; масовий випуск вітчизняних періодичних видань ("Вестник воспитания", "Журнал Министерства народного просвещения", "Социальное воспитание", "Слепец", "Шлях освіти", "Медико-педагогічний вісник", "Педологія", "Український вісник експериментальної педагогіки та рефлексології", "Питання дефектології" тощо).

У дисертації виокремлено й обґрунтовано етапи розвитку проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України другої половини ХХ століття. Серед критеріїв визначення етапів розглядалися суспільно-політичні, соціально-економічні та організаційно-педагогічні чинники, зміна суб'єктів соціально-педагогічного впливу, типів середніх навчальних закладів, мети, завдань, напрямів, принципів, форм і методів соціально-педагогічного впливу, вимог до соціальних педагогів як організаторів соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами.

Проведений історико-педагогічний аналіз дав можливість у межах дослідженого періоду (друга половина ХХ століття) виокремити три етапи розвитку проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України.

Перший етап (друга половина 50-х - перша половина 70-х рр. ХХ ст.) у дослідженні представлено як етап відродження проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами.

У процесі наукового пошуку встановлено, що на цьому етапі активізувались комплексні дослідження з проблем навчання й виховання дітей і підлітків з особливими потребами в середніх навчальних закладах. Завдяки досягненням науки визначено зміст навчання й виховання дітей зазначеної категорії (фізичне, трудове, розумове, моральне, естетичне), обґрунтовано структуру й типи спеціальних шкіл (дошкільні заклади, спеціальні школи-інтернати, вечірні школи для дорослих із певними вадами), визначено перспективи перебудови чинної мережі шкіл, сформульовано основні вимоги до особистості соціального педагога (знання психології дітей, їхніх вікових особливостей, схильностей та прагнень; уміння здійснювати індивідуальний підхід до учнів у процесі навчання й виховання).

Дослідженням установлено, що характерними ознаками зазначеного етапу були визначення основних суб'єктів соціально-педагогічного впливу на підлітків з особливими потребами (учителі, педагоги-вихователі, педагоги-дефектологи, шкільні лікарі); уточнення мети (не тільки підготовка підлітків з особливими потребами до практичної діяльності, а й послаблення або подолання психофізичних вад розвитку) та завдань (психолого-педагогічне вивчення підлітків; підготовка їх до життя та виробничої праці; розробка теоретичних засад розумового, морального, фізичного, трудового й естетичного виховання; розробка та використання корекційно-компенсаторних засобів соціально-педагогічного впливу); пошук ефективних форм (гуртки, екскурсії, конкурси, змагання) і методів (бесіда, переконання, вправа, заохочення, засудження) соціально-педагогічної діяльності; накопичення досвіду навчання й виховання дітей з особливими потребами.

Узагальнення періодичних видань та архівних даних дало можливість стверджувати, що саме в цей період робота соціальних педагогів з підлітками з особливими потребами мала переважно медичний характер і проводилася за принципами гуманізму, урахування вікових та індивідуальних особливостей підлітків, колективізму, суспільно корисної спрямованості, зв'язку навчання з діяльністю, взаємозв'язку загальної й трудової освіти.

Однак зауважені й недоліки, що перешкоджали ефективній організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами на зазначеному етапі: недостатня кількість спеціальних навчально-виховних закладів; неможливість забезпечити повне охоплення навчанням усіх категорій підлітків з особливими потребами; незадовільне матеріально-технічне та методичне оснащення спеціальних шкіл.

Другий етап (друга половина 70-х - 80-ті рр. ХХ ст.) визначено як етап розвитку питань організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами.

На підставі аналізу архівних джерел, урядової документації та науково-педагогічної літератури встановлено, що на цьому етапі в політичному й соціально-економічному житті України відбулись істотні зміни, що були пов'язані з поширенням ідеї демократизації суспільства; із бурхливим розвитком науки й техніки; із прийняттям низки урядових постанов про підвищення якості навчально-виховного процесу, працевлаштування й обслуговування осіб зі психофізичними вадами; із організацією досліджень із проблем вивчення підлітків зазначеної категорії, удосконаленням системи спеціальної освіти.

Дослідженням установлено, що означений етап характеризувався суттєвими змінами у змісті навчання й виховання учнів з особливими потребами (педагогічний аспект висувається на перше місце); у навчально-методичному та нормативному забезпеченні соціально-педагогічної роботи (розробка навчальних планів для різних типів шкіл, вироблення нормативів щодо кількості дітей у класі тощо); створенням диференційованої мережі спеціальних шкільних закладів і впровадженням диференційованого навчання дітей з особливими потребами; педагогічною спрямованістю мети соціально-педагогічного впливу, яка полягала в удосконаленні системи їх навчання й виховання; здійсненні соціальної реабілітації та успішної інтеграції підлітків зазначеної категорії в суспільство.

У дисертації визначено, що на другому етапі відбувається уточнення й конкретизація об'єктів соціально-педагогічного впливу (сліпі, слабкозорі, глухонімі, зі слабим слухом, оглухлі, сліпоглухонімі, розумово відсталі, діти з затримкою психічного розвитку, із порушеннями мовлення, опорно-рухового апарату, хворі на сколіоз, із наслідками церебрального паралічу та поліомієліту). Перед соціально-педагогічними працівниками постають нові завдання (розробка системи виховання й навчання дітей з особливими потребами на всіх вікових етапах розвитку; удосконалення системи обліку підлітків зазначеної категорії та відбору їх до спеціальних шкіл; оздоровча та лікувально-профілактична робота; організація професійної підготовки та працевлаштування випускників; удосконалення засобів корекції й компенсації дефектів розвитку), визначаються нові принципи соціально-педагогічної діяльності (комплексного підходу до діагностики відхилень, системності, корекційної спрямованості, спирання на збережені аналізатори та потенційні можливості, інтелектуалізації діяльності), підвищуються вимоги до соціальних педагогів (якісна теоретична та практична підготовка до організації соціально-педагогічної роботи; уміння діагностувати порушення в розвитку, визначати перспективи подальшого розвитку підлітка тощо).

У процесі наукового пошуку встановлено, що традиційні напрями роботи соціального педагога поширюються завдяки винекненню нових, а саме: реабілітаційного, інформаційного, дослідницького та роботи з батьками. Збагачуються форми (індивідуальні заняття з соціально-побутового орієнтування, година класного керівника, батьківські зібрання) і методи (створення життєво-практичних ситуацій, створення "ситуації успіху", консультація) соціально-педагогічного впливу.

Гальмувальними факторами етапу, що вивчається, можна вважати відсутність чіткого визначення для кожного типу спеціальної школи змісту загальної освіти та політехнічної підготовки, системи виховної роботи, профорієнтації, трудового навчання; організації якісного комплектування спеціальних шкіл кадрами.

Третій етап (90-ті рр. ХХ ст.) - схарактеризовано як етап інтенсивного розвитку проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами.

У розділі доведено, що суспільно-політичні й організаційно-педагогічні зміни означеного етапу - проголошення Україною незалежності; ратифікація багаточисельних міжнародних Конвенцій і Декларацій у галузі прав дитини (у т.ч. інвалідів); визнання соціальної педагогіки самостійною галуззю педагогічного знання; уведення професій "соціальний педагог" та "соціальний працівник"; розробка Концепції спеціальної освіти осіб із особливостями психофізичного розвитку в найближчі роки та на перспективу (1996 р.), цільової комплексної програми "Соціально-психологічна підтримка і реабілітація осіб з вадами фізичного і психічного розвитку" (1996 р.), що були спрямовані на інтенсифікацію досліджень у галузі соціальної та спеціальної педагогіки та психології; створення державної системи допомоги дітям із вадами в розвитку та дітям-інвалідам, - сприяли подальшому розвитку й удосконаленню питань організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами.

Характерними для третього етапу були розширення суб'єктів соціально-педагогічного впливу (соціальні педагоги, шкільні психологи); збагачення напрямів (охоронний, просвітницький, посередницький, консультаційний, допоміжний) та завдань (охоплення всіх дітей із особливими потребами соціально-педагогічним впливом, надання психолого-медико-педагогічної допомоги; перебудова методики проведення профорієнтаційної роботи, поєднання соціально-педагогічної діяльності сім'ї, школи, громадськості) організації соціально-педагогічної роботи; уточнення та наповнення соціально-педагогічним змістом принципів організації роботи соціально-педагогічних кадрів (охорона соціальних прав, соціально-адаптаційна спрямованість виховного впливу, забезпечення рівних можливостей для життєдіяльності, співпереживання, толерантності, педагогічного оптимізму, поєднання допомоги й самодопомоги); удосконалення форм (поширення індивідуальної роботи) і оновлення методів (психотерапія, арттерапія, казкотерапія, логотерапія, тренінги, створення позитивної громадської думки) соціально-педагогічного впливу. Робота соціальних педагогів орієнтувалась уже не на відхиленя в розвитку підлітка, як на попередніх етапах, а на його потенційні можливості.

У третьому розділі "Досвід організації соціально-педагогічної діяльності з дітьми з особливими потребами в середніх навчальних закладах України (друга половина ХХ століття)" на підставі вивчення й узагальнення архівних джерел, наукової літератури та педагогічних видань визначено напрями, форми та методи роботи соціально-педагогічних працівників з підлітками з особливими потребами; накреслено перспективи використання позитивного вітчизняного й зарубіжного досвіду організації соціально-педагогічної роботи з зазначеною категорією дітей у середніх навчальних закладах України на сучасному етапі; визначено прогностичні тенденції подальшого розвитку та вдосконалення системи соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами.

У дисертації визначено та схарактеризовано напрями роботи фахівців соціально-педагогічного впливу в середніх навчальних закладах України впродовж досліджуваного періоду (друга половина ХХ століття), а саме: діагностичний (вивчення соціально-психологічного стану учнів із обмеженою дієздатністю); дослідницький (проведення соціально-педагогічних досліджень особливостей соціалізації дітей різних категорій); навчально-виховний (забезпечення засвоєння необхідних знань, вироблення умінь і навичок); корекційний (виправлення вад психофізичного розвитку); реабілітаційний (відновлення працездатності); лікувально-профілактичний (попередження, обмеження, запобігання ускладненню дефекту, виникненню вторинних порушень); профорієнтаційний (створення умов для підготовки підлітків з обмеженими можливостями до активної діяльності в різних галузях економіки); охоронно-захисний (соціально-правовий захист дитини); організаційний (організація культурно-дозвіллєвої діяльності через проектування та впровадження різноманітних програм); посередницький (активізація й координація діяльності всіх суб'єктів соціально-педагогічного впливу); просвітницько-пропагандистський; консультаційний; допоміжний (надання допомоги дитині та сім'ї у визначенні та розв'язанні її проблем).

Установлено, що ефективність організації роботи соціально-педагогічних кадрів з підлітками з особливими потребами у спеціальних освітніх закладах різних типів (спеціальні навчально-виховні заклади для дітей глухих, зі слабим слухом, сліпих, слабкозорих, розумово відсталих, з порушеннями мовлення, опорно-рухового апарату, із затримкою психічного розвитку) забезпечувалась завдяки запровадженню загальних (гуртки, екскурсії, творчі конкурси, спортивні змагання, бесіда, переконання, привчання, вправа, заохочення, засудження) та спеціальних (методи вивчення особистості, психодрама, арттерапія, ігротерапія, музикотерапія, казкотерапія, тренінги, психолого-педагогічні консультації тощо) форм і методів соціально-педагогічної роботи.

На підставі вивчення прогресивних здобутків соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України на різних етапах досліджуваного періоду (друга половина ХХ століття) дійшли висновку, що сучасна соціально-педагогічна практика збагатилась окремими педагогічно цінними ідеями та здобутками, а саме: вимогами до працівників соціально-педагогічної галузі (їхні професійні знання й уміння); організацією змісту роботи спеціальних навчально-виховних закладів; методами вивчення особистості дитини (соціально-педагогічна характеристика дитини, тестування, анкетування, інтерв'ю тощо) та методами (бесіда, переконання, заохочення, створення "ситуації успіху") і формами (індивідуальні та групові заняття, гурткова робота, проведення творчих виставок, вечорів художньої самодіяльності, спортивних змагань тощо) соціально-педагогічного впливу.

Здійснити ефективний вплив на підлітка з особливими потребами сучасному соціальному педагогу допоможуть рання діагностика дитини, визначення її особливих потреб, здібностей, можливостей; залучення до різних форм діяльності; удосконалення та творче запровадження вже відомих форм і методів соціально-педагогічної роботи; підвищення рівня професійної підготовки соціально-педагогічних кадрів (знання психології та вікових особливостей дітей, уміння діагностувати порушення та визначати перспективи подальшого розвитку дитини, володіння методикою й технологіями соціально-педагогічного впливу).

Свого творчого використання на сучасному етапі розвитку суспільства потребує й зарубіжний досвід щодо підготовки фахівців соціальної сфери; виявлення й обліку дітей з особливими потребами ("карта обстеження", діагностичні класи); упровадження різних програм "раннього втручання" в розвиток дитини зазначеної категорії; організації інтегрованого навчання таких дітей у звичайних класах; застосування інформаційних технологій у спеціальних навчальних закладах; професійної підготовки підлітків з особливими потребами.

Актуальним є й вивчення вітчизняного та зарубіжного досвіду роботи соціально-педагогічних кадрів із батьками дітей з особливими потребами (проведення консультацій, лекцій, надання допомоги у вихованні дітей, залучення до проведення різноманітних заходів соціально-педагогічного спрямування), що накопичений на різних етапах становлення й розвитку соціально-педагогічної теорії та практики.

Дослідженням виявлено і науково обґрунтовано такі прогностичні тенденції подальшого розвитку системної організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України в ХХІ столітті, як-от: подальша диференціація соціально-педагогічного впливу залежно від категорій підлітків; розширення мережі спеціальних навчально-виховних закладів; збагачення змісту роботи соціального педагога з підлітками з особливими потребами в загальноосвітніх навчальних закладах; запровадження як нових, так і відомих форм та методів соціально-педагогічного впливу; розробка й застосування новітніх технологій соціально-педагогічної діяльності; упровадження інтегрованого навчання підлітків з особливими потребами; удосконалення профорієнтаційної роботи; створення відповідної системи підготовки соціально-педагогічних кадрів для роботи з підлітками з особливими потребами в освітніх закладах; використання потенційних можливостей церкви для надання допомоги підліткам зазначеної категорії; поширення волонтерського руху; запозичення та пристосування до умов України позитивного зарубіжного досвіду роботи в зазначеній галузі.

На підставі аналізу джерельної бази, систематизації теоретичних питань та узагальнення результатів дослідження дійшли таких висновків:

1. У дисертації відповідно до мети та завдань дослідження простежено становлення й розвиток системи соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в середніх навчальних закладах України другої половини ХХ століття.

1.1. Аналіз архівних і науково-педагогічних джерел досліджуваного періоду став підставою для визначення соціально-педагогічної роботи як системи та для характеристики її основних складників: суб'єктно-суб'єктних взаємин, мети, завдань, принципів, напрямів, форм і методів роботи соціально-педагогічних кадрів з дітьми з особливими потребами в навчально-виховних закладах України.

1.2. Установлено, що започаткуванню вітчизняної системи соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами сприяли: прогресивні соціально-економічні й політичні зрушення в країні; діяльність видатних учених та освітян ХІХ - ХХ століття; плідна праця земств; благодійна діяльність товариств, об'єднань, релігійних організацій; масове відкриття різноманітних науково-дослідних інститутів і лікарсько-педагогічних кабінетів; проведення з'їздів та прийняття урядових постанов, присвячених проблемам роботи з дітьми зазначеної категорії; започаткування широкої мережі спеціальних навчально-виховних закладів.

2. На основі визначення суті соціально-педагогічної роботи, вивчення її еволюційного шляху встановлено, що в другій половині ХХ століття соціально-педагогічна робота з підлітками з особливими потребами у спеціальних освітніх закладах України мала суттєві відмінності в меті, завданнях, змісті, напрямах, формах і методах соціально-педагогічного впливу.

2.1. Зважаючи на особливості суспільно-політичного, соціально-економічного та культурного розвитку держави, специфіку змісту, форм і методів соціально-педагогічної діяльності, розмаїття типів спеціальних навчально-виховних закладів виокремлено й обґрунтовано етапи розвитку проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в Україні в другій половині ХХ століття: друга половина 50-х - перша половина 70-х рр. ХХ ст.; друга половина 70-х - 80-ті рр. ХХ ст.; 90-ті рр. ХХ ст.

2.2 Установлено, що перший етап (друга половина 50-х - перша половина 70-х рр. ХХ ст.) характеризувався відродженням питань організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами, уточненням мети, змісту та завдань роботи соціально-педагогічних кадрів із дітьми зазначеної категорії, визначенням основних вимог до їхніх особистостей, організацією розгалуженої мережі навчальних закладів, започаткуванням принципів і напрямів соціально-педагогічного впливу, інтенсивним накопиченням практичного досвіду роботи з дітьми з особливими потребами.

2.3. Наступний етап (друга половина 70-х - 80-ті рр. ХХ ст.) був пов'язаний із розвитком проблеми організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами й супроводжувався створенням диференційованої мережі спеціальних шкільних закладів, суттєвими змінами у змісті, розширенням напрямів і завдань, удосконаленням і збагаченням форм та методів соціально-педагогічного впливу.

2.4. Третій етап (90-ті рр. ХХ ст.) відзначався інтенсивним розвитком питань організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами й був пов'язаний із розширенням суб'єктів соціально-педагогічного впливу; збагаченням функцій, напрямів і завдань роботи соціально-педагогічних працівників; уточненням принципів організації соціально-педагогічної роботи; налагодженням постійних зв'язків між соціальним педагогом, підлітком та його родиною, школами та державними, громадськими установами й об'єднаннями.

3. Вивчення й аналіз вітчизняного досвіду організації роботи соціальних педагогів з підлітками з особливими потребами стали підґрунтям висновку, що до основних напрямів соціально-педагогічного впливу в другій половині ХХ століття належали: діагностичний, навчально-виховний, корекційний, профорієнтаційний, реабілітаційний, лікувально-оздоровчий, захисний, допоміжний.

3.1. Установлено, що найбільш ефективними формами і методами соціально-педагогічної роботи у спеціальних навчально-виховних закладах досліджуваного періоду були групові заняття та індивідуальна робота з підлітками, бесіди, екскурсії, змагання, ігротерапія, арттерапія, музикотерапія, соціодрама, психодрама, логотерапія, казкотерапія, імаготерапія, працетерапія, кінезотерапія, тренінг тощо.

4. Заслуговують на вивчення та творче використання педагогічно цінні напрацювання соціально-педагогічних кадрів із підлітками з особливими потребами в другій половини ХХ ст. щодо виявлення здібностей, можливостей і потреб дитини; створення сприятливих умов для успішної соціальної адаптації підлітків; удосконалення та запровадження різноманітних форм і методів соціально-педагогічного впливу; залучення підлітків до різноманітних видів діяльності в освітньому закладі; формулювання вимог до професійної підготовки соціально-педагогічних працівників; урахування в роботі соціального педагога попереднього досвіду; широке залучення громадськості до проблем організації соціально-педагогічної роботи з дітьми з особливими потребами.

4.1. До прогностичних тенденцій подальшого розвитку системної організації соціально-педагогічної роботи з підлітками з особливими потребами в Україні у ХХІ столітті віднесено тенденції диференціації, удосконалення мережі спеціальних освітніх закладів; упровадження інтегрованого навчання; збагачення та постійне вдосконалення змісту соціально-педагогічного впливу в освітніх закладах різного типу; розробку та запровадження нових форм, методів і технологій у роботі з дітьми зазначеної категорії; удосконалення системи підготовки та перепідготовки соціальних педагогів для роботи з дітьми з особливими потребами; використання потенційних можливостей волонтерського руху й церкви; запозичення позитивного зарубіжного досвіду роботи в зазначеній галузі.