Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла коцюбинського

На правах рукопису

УДК 378.14:796:37:02

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Педагогічні умови підготовки майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

Кошолап Анатолій Степанович

Вінниця - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського, Міністерство освіти і науки України, м.Вінниця.

Науковий керівник:доктор педагогічних наук, професор

Сметанський Микола Іванович,

Хмельницький інститут соціальних технологій

Відкритого міжнародного університету

розвитку людини “Україна”, завідувач кафедри соціальної роботи

Офіційні опоненти:доктор педагогічних наук, професор

Шиян Богдан Михайлович,

Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри теоретичних основ і методики фізичного виховання

кандидат педагогічних наук, доцент

Діденко Олександр Васильович,

Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, начальник кафедри соціально-економічних дисциплін

Захист відбудеться 17 березня 2009 року о 14.00 год на засіданні спеціалізованої вченої ради К 05.053.01 у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського за адресою: 21100, м. Вінниця, вул. Острозького, 32, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (21100, м. Вінниця, вул. Острозького, 32).

Автореферат розісланий 16 лютого 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради А.М. Коломієць

загальна ХАРАКТЕРИСТИКА роботи

фізичний учитель самовдосконалення

Діяльність будь-якого фахівця, в тому числі вчителя, не буде повноцінною, якщо її обмежено лише рівнем його професійної майстерності. Неодмінною умовою успішного виконання фахівцем виробничих обов'язків, розвитку його творчого потенціалу є відповідні фізичні можливості. Водночас у сучасному вчительському середовищі спостерігається дещо парадоксальна ситуація, коли здоров'я як обов'язкова умова професійної й особистісної самореалізації характеризується досить низьким рівнем престижності. Дослідження засвідчують, що більше половини вчителів не вважають здоров'я однією з основних власних життєвих цінностей. Трапляються випадки, коли педагоги припускаються шкідливих звичок, демонструють трудове завзяття в моменти поганого самопочуття, хвороби. Внаслідок цього вчительство як професійна група характеризується вкрай низькими показниками фізичного здоров'я. Навіть у молодих учителів часто простежуються хвороби серцево-судинної системи, виразкові захворювання шлунково-кишкового тракту, захворювання неврогенного характеру (нервові виснаження, неврози). Спостерігається тенденція погіршення показників здоров'я вчителів із зростанням стажу роботи в школі.

Поганий фізичний стан суттєво знижує творчий потенціал вчителя, ускладнює його професійну самореалізацію, прямо чи опосередковано позначається на здоров'ї учнів і на результатах навчально-виховної діяльності загалом. Це примушує розглядати фізичне здоров'я майбутніх учителів не тільки як важливу професійну, але й соціальну проблему. У зв'язку з цим підготовка майбутніх учителів має забезпечувати не тільки належний рівень їх фахової компетентності, оволодіння основами педагогічної техніки, а й високий рівень фізичної культури. Успішне розв'язання цього завдання вимагає вдосконалення системи професійної підготовки студентів у вищих педагогічних навчальних закладах, залучення їх до систематичних самостійних занять фізичною культурою.

Проблема вдосконалення фізичного виховання майбутніх учителів була й залишається об'єктом уваги багатьох дослідників. Загальнотеоретичні питання її розв'язання розглядалися в працях В. Асєєва, В. Афанасьєва, Р. Довбуша, П. Якобсона та ін.; психологічні основи формування потреби у фізичному самовдосконаленні досліджувалися в працях Б.Ананьєва, А. Ковальова, Ю. Орлова, К.Платонова, С. Рубінштейна та ін.; основи формування готовності до фізичного вдосконалення учнівської молоді досить повно визначені в дослідженнях М.Зубалія, М.Жаворонкової, М.Козленка, М.Туленкова Б. Шияна та ін.; питання формування мотивів, потреб і ставлення студентів до занять фізичними вправами висвітлюються в публікаціях В. Бауера, М. Віленського, Г.Зайцева, М. Кутепова, М. Пономарева, В.Рейзіна та ін.

У деяких дисертаційних дослідженнях особлива увага приділяється самовихованню як чиннику розвитку особистості, педагогічним умовам підвищення ефективності самовиховних зусиль (С.Єлканов, А.Калініченко, А..Кочетов, В.Оржеховська, М.Сметанський, М.Тайчинов, С.Хохлова, Л.Ярова та ін.).

У ракурсі нашого дослідження становлять інтерес ідеї представників гуманістичної парадигми виховання (А.Маслоу, К.Роджерс, В.Сухомлинський), їхні твердження про мету виховання, яка повинна полягати у формуванні здатності майбутніх фахівців творити себе як особистість.

Усе ж, як це стає очевидним з аналізу психологічної та педагогічної літератури, дисертаційних праць, проблема підготовки майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення в процесі занять фізичною культурою не була об'єктом спеціального вивчення. У практиці роботи з фізичного виховання студентської молоді переважає орієнтація на директивну модель, за якої викладачі намагаються примусити студентів виконувати відповідні нормативні розпорядження. Такий стан справ призводить до того, що переважна більшість студентів не виявляє належної активності й інтересу до зміцнення свого здоров'я. Стає все очевиднішим те, що без належної внутрішньої мотивації студентів, зростання їхньої особистісної зацікавленості процесом і результатами власного фізичного розвитку стан здоров'я студентської молоді не поліпшиться. Постає гостра потреба в пошуках шляхів і методів підготовки майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення на засадах принципів гуманізму і демократизму.

Таким чином, недостатня опрацьованість досліджуваної проблеми, її актуальність як у теоретичному, так і в прикладному аспектах спричинили вибір теми нашого дисертаційного дослідження - "Педагогічні умови підготовки майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення".

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення.

Гіпотеза. У дослідженні ми виходили з того, що успішне формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення можливе за таких умов:

- усвідомлення студентами особистісної значущості здоров'я і необхідності поліпшення власної фізичної готовності як важливої передумови професійної самореалізації;

- оволодіння студентами методиками діагностики, рефлексивного аналізу й практичними вміннями вдосконалення власного фізичного стану;

- забезпечення педагогічної підтримки студентів у фізичному самовдосконаленні.

Відповідно до мети і висунутої гіпотези були сформульовані такі завдання дослідження:

1. З'ясувати суть поняття „готовність до фізичного самовдосконалення”.

2. Визначити критерії та рівні оцінки готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення.

3. Обґрунтувати педагогічні умови й етапи формування готовності студентів вищих педагогічних навчальних закладів до фізичного самовдосконалення

4. Розробити методичні рекомендації щодо формування готовності майбутніх учителів до фізичного вдосконалення.

Об'єкт дослідження - фізичне виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах.

Предмет дослідження - формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення в процесі фізичного виховання.

Методологічну основу дослідження становлять положення загальної теорії діяльності, розроблені Л.Виготським, О. Леонтьєвим, С. Рубінштейном, концепції мотиваційно-смислової регуляції діяльності, запропоновані О.Асмоловим, В. Іванніковим, В. Вілюнасом та ін; дослідження В.Асєєва, А.Марковоі, П.Якобсона психологічних механізмів формування мотиваційної сфери особистості; праці М. Зубалія, Л. Іващенка, М. Козленка, М. Туленкова, присвячені вивченню загальнофізичної й професійно-прикладної підготовки фахівців, обґрунтуванню шляхів і засобів формування потреби в заняттях фізичними вправами; наукові публікації І.Беха, Й.Боришевського, С.Єлканова, А. Кочетова, В. Крутецького, В.Оржеховської, Л.Рувинського, М.Сметанського, Б. Шияна, в яких приділено увагу самовихованню як чиннику розвитку особистості, умовам ефективного його впровадження у практику виховного процесу.

Методи дослідження. У дослідженні використовувався комплекс взаємопов'язаних теоретичних та емпіричних методів:

- аналіз, порівняння та узагальнення наукових джерел із досліджуваної проблеми для з'ясування сутності поняття „готовність до фізичного самовдосконалення”, розробки критеріїв і рівнів готовності майбутніх учителів до нього, обґрунтування педагогічних умов його ефективності у виховному процесі ВНЗ;

- спостереження, бесіди, анкетування й експертні оцінки, які застосовувались з метою діагностування рівня готовності студентської молоді до фізичного самовдосконалення;

- формувальний експеримент: перевірялись педагогічні умови поліпшення готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення;

- стандартизовані та валідизовані опитувальники для визначення структури ціннісних орієнтацій студентів, рівня розвитку їхніх вольових якостей, адекватності самооцінки.

Дослідження проводилось у три етапи. Всього в дослідженні взяло участь 1253 студенти першого - п'ятого років навчання. Педагогічний експеримент проводився протягом 2003 - 2008 років.

На першому етапі (2003 - 2004 рр.) здійснено аналіз філософської, соціологічної, психологічної та педагогічної літератури з теми дослідження, вивчено стан практики формування готовності до фізичного самовдосконалення, вироблено вихідні теоретичні позиції, уточнено мету і завдання, предмет дослідження, обґрунтовано робочу гіпотезу, розроблено програму педагогічного експерименту.

На другому етапі (2005 - 2007 рр.) проводився педагогічний експеримент: на констатувальному етапі діагностувався рівень готовності студентської молоді до фізичного самовдосконалення, проводилася експериментальна перевірка гіпотези, апробувалися основні положення дослідження.

На третьому етапі (2007 -2008 рр.) аналізувалися й узагальнювалися результати дослідження, формулювалися висновки, розроблялися рекомендації щодо формування в майбутніх учителів готовності до фізичного самовдосконалення.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота здійснювалася на базі Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії, Волинського національного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк).

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягає в тому, що вперше обґрунтовано педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення: усвідомлення студентами значущості здоров'я як необхідної передумови особистісної і професійної самореалізації; оволодіння ними методиками діагностики, рефлексивного аналізу та практичними вміннями вдосконалення власного фізичного стану; забезпечення педагогічної підтримки студентів у фізичному самовдосконаленні;

визначено критерії (мотиваційно-ціннісний, пізнавально-інформаційний, діяльнісно-результативний) та рівні готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення (директивно-емпіричний, адаптивно-алгоритмічний, локально-рефлексивний, системно-рефлексивний), розроблено методику їх діагностики;

уточнено сутність і структурні компоненти готовності до фізичного самовдосконалення;

подальшого розвитку набули зміст, форми і методи забезпечення педагогічної підтримки студентів у фізичному самовдосконаленні.

Практичне значення дослідження полягає в розробці комплексу діагностичних прийомів визначення рівнів сформованості готовності студентів до фізичного самовдосконалення; підготовці і впровадженні в практику методичних рекомендацій щодо формування потреби майбутніх учителів в заняттях фізичними вправами; розробці методичних рекомендацій щодо оптимальноі організації процесу формування готовності студентів ВНЗ до фізичного вдосконалення.

Основні результати дослідження втілено в практику навчально-виховного процесу Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (довідка №10/42 від 08.09.2008 р.), Хмельницької гуманітарно-педагогічної академії (довідка №96 від 22.02.2008 р.), Волинського національного університету імені Лесі Українки (довідка № 3/2178 від 02.07. 2008 р.).

Теоретичні висновки та результати дослідження можуть бути також використані в навчально-виховному процесі інших ВНЗ, на методичних семінарах і курсах підвищення кваліфікації вчителів фізичної культури в інститутах післядипломної освіти педагогічних працівників.

Надійність і достовірність результатів і основних висновків дослідження забезпечується методологічною обґрунтованістю вихідних позицій; використанням комплексу надійних і валідних діагностичних методик, відповідних меті і завданням дослідження; репрезентативністю вибірок і використанням статистичних критеріїв значущості експериментальних гіпотез, математичною обробкою кількісних показників і якісним аналізом результатів констатувального і формувального етапів педагогічного експерименту.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювались на міжнародних науково-практичних конференціях „Зміст громадянської освіти і виховання: історія, реалії, перспективи” (м.Херсон, 2006 р.); „Zdrowa szkola - zdrowv ucen (м. Люблін, 2007 р.); „Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання у підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми” (Київ-Вінниця, 2008 р.); „Соціально-педагогічні аспекти сприяння здоров'ю учнівської та студентської молоді (м. Луцьк, 2008 р.); на всеукраїнській науково-практичній конференції „Теорія та практика ринкових перетворень: економічний та соціальний контекст” (м. Вінниця, 2008 р.); на засіданнях кафедр педагогіки та фізичного виховання, гуртка аспірантів при Вінницькому державному педагогічному університеті.

Публікації. Основні результати дослідження викладено у 8 одноосібних публікаціях, з яких 4 статті, вміщені у фахових виданнях, 2 навчально-методичні посібники (у співавторстві), 1 тези і 1 методичні рекомендації.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, 12 таблиць, додатків. Загальний обсяг роботи становить 182 сторінки, з них основного тексту 165 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми, сформульовано об'єкт, предмет, мету, гіпотезу і завдання дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, представлено відомості про організацію і проведення дослідження та апробацію його результатів.

У першому розділі - “Теоретичні основи формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення” - розглянуто сучасні підходи до розуміння феномена здоров'я; проаналізовано стан фізичного здоров'я учителів, соціально-економічні, психологічні та професійні чинники, що його визначають; розкрито роль самовдосконалення в зміцненні фізичного здоров'я майбутніх учителів; визначено структуру, критерії та рівні готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення.

Аналіз філософської, психологічної, педагогічної та медичної літератури свідчить, що поняття “здоров'я” є далеко не однозначним і характеризується різноплановістю підходів до трактування його змісту. Різноманіття поглядів і складність вироблення єдиної, узгодженої позиції значною мірою пояснюються тим, що здоров'я є складним феноменом, суттєві аспекти якого важко виділити стисло й однозначно. Науковці використовують багато визначень і показників, які розкривають різні аспекти здоров`я (типи, рівні, складові тощо). Зокрема, здоров'я розглядають як: нормальне функціонування організму на всіх рівнях його організації; динамічну рівновагу організму і його функцій з навколишнім середовищем (Гіппократ, А. Спенсер, У. Кеннон, В. Петленко, І. Брехман та ін.); здатність до повноцінного виконання основних соціальних функцій; відсутність хвороб, хворобливих станів і змін (традиційне медичне розуміння); повне фізичне, духовне, розумове і соціальне благополуччя (Г. Сігеріста, Статут Всесвітньої організації охорони здоров'я); набуту індивідом в процесі розвитку цілісність, що передбачає особистісну зрілість (Г. Олпорт, Ф. Перлз та ін.) як інтеграцію життєвого досвіду (К. Роджерс та ін.).

Загалом можна констатувати, що поняття “здоров'я” в сучасній науковій літературі розглядається на трьох рівнях: біологічному, психологічному і соціальному. Відповідно всю різноманітність підходів до розуміння змісту цього поняття можна класифікувати за чотирма напрямами: медичним, біомедичним, біосоціальним і ціннісно-соціальним. У контексті медичного й біомедичного напрямів йдеться про фізичне й психічне здоров'я людини. У біосоціальному й ціннісно-соціальному напрямах, окрім названих, виділяються також соціальне й психологічне здоров'я індивіда.

Незважаючи на різноманітність підходів до розуміння феномена здоров'я, аналіз наукових джерел дає змогу виділити декілька загальних положень, з якими погоджується більшість дослідників. По-перше, здоров'я характеризується як стан людини. По-друге, підкреслюється зумовленість здоров'я внутрішніми (спадковість, стать, вік) і зовнішніми (природними, соціальними) чинниками, насамперед, соціальними. По-третє, більшість дослідників акцентує увагу на якісно-кількісних характеристиках здоров'я як стану врівноваженості організму з середовищем.

Аналіз й узагальнення різних підходів до трактування сутності феномена здоров'я дає підстави розуміти фізичне здоров'я вчителя як цілісний багатовимірний динамічний стан організму, що дозволяє йому ефективно виконувати професійні функції, повною мірою реалізовувати свій потенціал у педагогічній діяльності і зберігати професійне довголіття.

Здоров'я є необхідною умовою активної життєдіяльності й самореалізації педагога. Воно формується і проявляється впродовж усього життєвого шляху, одним із найважливіших етапів якого є набуття майбутньої професії. Особливе значення має турбота про збереження фізичного здоров'я майбутніх учителів, професія яких вже давно віднесена фахівцями до групи ризику розвитку невротичних і психосоматичних розладів.

Огляд психологічних, медичних і соціологічних досліджень свідчить, що вчительство як професійна група відрізняється вкрай низькими показниками фізичного і психічного здоров'я. Навіть у молодих учителів частими є хвороби серцево-судинної системи, виразкові захворювання шлунково-кишкового тракту, захворювання неврогенного характеру (нервові виснаження, неврози). Для вчителів із стажем роботи 15 років і більше характерні “педагогічні кризи”, “виснаження”, “професійне вигорання”.

Аналіз результатів низки досліджень свідчить про наявність серед учителів високого рівня захворюваності і при цьому недостатню мотивацію збереження власного здоров'я. Більшість учителів уважають свою роботу емоційно й інтелектуально напруженою, пов'язаною із значними фізичними навантаженнями переважно статичного характеру. Водночас, за даними Л. Мітіної, 66,5 % педагогів і 62,2 % керівників освітніх установ не відносять здоров'я до числа шести основних життєвих цінностей. У понад 70% освітніх установ педагоги не залучені до системи збереження й відновлення власного здоров'я.

У процесі професійної діяльності на вчителів постійно впливає низка факторів, що призводять до перенавантаження функціональних систем організму. Аналіз психологічної, педагогічної та медичної літератури з досліджуваної проблеми дав змогу визначити професійно специфічні чинники, що позначаються на стані фізичного здоров'я вчителів: підвищена тривалість робочого дня, що у 1,5-2 рази перевищує цей показник більшості інших професій; значний обсяг щоденної наднормової діяльності і роботи у вихідні; висока психоемоційна напруга діяльності, необхідність постійного самоконтролю, запам'ятовування і відтворення великого обсягу інформації, вільного вираження своїх думок засобами вербальної і невербальної комунікації; значні навантаження на голосовий апарат; необхідність постійно розподіляти увагу, виконувати декілька видів діяльності одночасно; необхідність оперативного аналізу інформації й прийняття рішень в умовах дефіциту часу (наприклад, під час розв'язання спонтанних педагогічних ситуацій); відсутність постійного режиму дня, часті зміни якого призводять до зниження працездатності, емоційних зривів, невротичних розладів; підвищена професійна відповідальність за результати навчально-виховного процесу.

Зазначені особливості складної і багатогранної діяльності вчителя прямо чи опосередковано впливають на його фізичне здоров'я, нерідко призводять до виникнення стресового синдрому, порушують нормальне самопочуття, породжують дискомфорт у психоемоційній сфері. Аналіз стану і нозологічної структури захворюваності вчителів дозволяє зробити висновок, що педагогічна професія належить до групи професій підвищеного ризику розвитку нервово-психічних розладів, психосоматичних та інших захворювань. У зв'язку з цим існує потреба в розробці спеціальних програм збереження та відновлення здоров'я учителів психо-медико-педагогічними засобами. Один із перспективних шляхів розв'язання цієї проблеми полягає, на наш погляд, у формуванні готовності майбутніх учителів під час їх навчання в університеті до постійного фізичного самовдосконалення. Лише суб'єктна позиція і зацікавлене ставлення до власного здоров'я може стати запорукою фізичного благополуччя і творчого довголіття вчителя. Фізичне самовдосконалення з позицій особистісно-діяльнісного підходу ми розглядаємо як систематичну діяльність людини, спрямовану на перетворення свого фізичного й духовного потенціалу відповідно до вимог різних форм життєдіяльності. Безперервність цього процесу неможливо забезпечити без особистої зацікавленості студентів у фізичному саморозвитку, належного рівня знань про фізичну культуру, практичних умінь і навичок.

Аналіз психолого-педагогічних досліджень свідчить, що здатність до самовдосконалення є однією з визначальних рис особистості. Згідно з принципом єдності свідомості і діяльності, самовдосконалення становить форму розвитку, джерелом якого виступає сам суб'єкт, який займається самопізнанням, самовизначенням і саморегуляцією (О. Леонтьєв, С. Рубінштейн та ін.).

Фізичне самовдосконалення студентів виявляється в усвідомленій, значущій і відповідальній фізкультурно-спортивній активності, яка відбувається паралельно з навчальним процесом і органічно пов'язана з ним. В одних випадках воно нерозривно пов'язане з плановими навчальними заняттями з фізичної культури, в інших - виходить за їх межі і є одним із напрямів самовиховання, самостійним виконанням вправ, використанням додаткових теоретичних і практичних матеріалів.

Унаслідок проведеного дослідження встановлено, що основними функціями фізичного самовдосконалення є:

- соціалізаційна - сприяння становленню здорової, компетентної, мобільної, толерантної і комунікабельної особистості, здатної адаптуватися до вимог сучасного суспільства й активно трудитися відповідно до суспільних потреб;

- розвивальна, пов'язана з розвитком здатності до фізичного й духовного самовдосконалення протягом всього життя шляхом самопізнання, самовизначення й саморегуляції;

- збереження здоров'я - створення умов для організації здорового способу життя;

- культуротворча, пов'язана з освоєнням, творчим розвитком і трансляцією фізкультурних цінностей (знань, технологій, інновацій, ціннісних орієнтацій).

Готовність до фізичного самовдосконалення розглядається нами як комплексна особистісна якість, що виявляється в продуктивній самостійній фізкультурно-спортивній діяльності, спрямованій на вдосконалення свого фізичного й духовного стану.

На підставі узагальнення різних підходів до розуміння сутності та структури готовності як інтегральної якості особистості в роботі визначено три компоненти готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення: мотиваційно-ціннісний, пізнавально-інформаційний і діяльнісно-результативний.

Мотиваційно-ціннісний компонент характеризує спонукальний аспект готовності і містить у собі стійкі мотиви фізичного самовдосконалення, усвідомлення його важливості в контексті власного життя й професійної діяльності, систему ціннісних орієнтацій та смислових установок, які спонукають особистість до систематичної фізкультурно-оздоровчої діяльності.

Пізнавально-інформаційний компонент відображає когнітивний аспект готовності до фізичного самовдосконалення й передбачає систему знань з основ фізичної культури, здорового способу життя, закономірностей фізичного функціонування й розвитку організму, критеріїв самодіагностики фізичного стану та методів фізичного самовдосконалення.

Діяльнісно-результативний компонент характеризує практичний аспект готовності та містить уміння, необхідні для успішного фізичного самовдосконалення: вміння оцінювати власний фізичний стан, планувати, організовувати й контролювати свої дії.

Згідно з виділеними компонентами в дослідженні визначено критерії та показники готовності студентів до фізичного самовдосконалення:

- мотиваційно-ціннісний критерій (сформованість потреби у фізичному самовдосконаленні; усвідомлення особистісного сенсу та професійної значущості фізичного самовдосконалення; інтерес до питань фізичного самовдосконалення, зацікавленість методиками і прийомами самоаналізу та поліпшення власного фізичного стану, розвитку фізичних якостей; ціннісна орієнтація на здоровий спосіб життя; почуття задоволення від фізичної активності, занять фізичною культурою і спортом);

- пізнавально-інформаційний критерій (чіткість уявлень про суть, завдання, шляхи і напрями фізичного самовдосконалення особистості; системність і глибина фізкультурно-спортивних і техніко-тактичних знань з основ фізичної культури, фізіології та морфології власного тіла, закономірностей фізичного функціонування й розвитку організму; обізнаність з теоретичними основами здорового способу життя; знання різноманітних способів і прийомів аналізу фізичного стану, методів і технік фізичного самовдосконалення; адекватність уявлень про власний фізичний стан і сформованість фізичних якостей, знання сильних сторін і недоліків власного фізичного розвитку);

- діяльнісно-результативний критерій (стан здоров'я та сформованість фізичних якостей; уміння оцінювати власний фізичний стан, застосовуючи різні діагностичні методики; вміння планувати, організовувати й здійснювати самоконтроль і саморегуляцію фізкультурно-оздоровчої діяльності; володіння різними методами, прийомами й технологіями фізичного самовдосконалення; активність у позанавчальній діяльності з фізичного самовдосконалення).

Проведене дослідження засвідчило, що фізичне самовдосконалення студентів може здійснюватися на різних рівнях залежно від сформованості компонентів їх готовності: мотиваційно-ціннісного (внутрішня мотивація і саморегуляція - зовнішня стимуляція), пізнавально-інформаційного (компетентність у галузі фізичного самовдосконалення, науково-рефлексивний підхід до його здійснення - необізнаність з науковими основами фізичного самовдосконалення, емпірично-дилетантський підхід), діяльнісно-результативного, що відображає характер реалізації фізкультурно-оздоровчої діяльності (репродуктивний - творчий). На підставі вказаних критеріїв визначено чотири рівні готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення: директивно-емпіричний, адаптивно-алгоритмічний, локально-рефлексивний і системно-рефлексивний.

Директивно-емпіричний рівень характерний для студентів, фізично-оздоровча активність яких має зовнішньо детермінований характер і обмежується переважно вправами під час навчальних занять з фізичної культури. Адаптивно-алгоритмічний рівень властивий студентам, які відчувають потребу у фізичному самовдосконаленні, усвідомлюють його особистісну значущість, проявляють певну активність, але успішній реалізації їхніх цілей перешкоджає недостатня сформованість інструментального й рефлексивно-діяльнісного компонентів готовності до фізичного самовдосконалення. Для студентів з локально-рефлексивним рівнем готовності характерна схильність до самостійного пошуку інформації, пов'язаної з питаннями фізичного і морально-психологічного вдосконалення, але часткова сформованість умінь самоаналізу й оцінки власного фізичного стану, планування і конкретизації завдань фізичного самовдосконалення. Для студентів з системно-рефлексивним рівнем готовності характерне органічне поєднання процесів продуктивного самонавчання і самовиховання, чітке усвідомлення особистісного сенсу фізичного самовдосконалення, самостійне й творче використання науково обґрунтованих прийомів і методик поліпшення фізичного стану, захопленість перспективами фізичного самовдосконалення.

У другому розділі - „Експериментальне дослідження формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення” - розкрито педагогічні умови, що забезпечують формування готовності студентів педагогічного вищого навчального закладу до фізичного самовдосконалення, описано методику організації та проведення формувального експерименту, проаналізовано його результати.

Під час обґрунтування педагогічних умов формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення ми враховували специфіку цього феномена, яка полягає в тому, що самовдосконалення на відміну від виховання не може здійснюватися без волі і бажання особистості. У зв'язку з цим однією з необхідних умов підготовки студентів до самовдосконалення є усвідомлення ними особистісного смислу фізичного самовдосконалення як засобу зміцнення здоров'я, поліпшення свого фізичного стану та необхідної передумови ефективної професійної самореалізації.

Врахування специфіки самовдосконалення як внутрішньо детермінованої активності особистості зумовило визначення педагогічної підтримки як важливої умови формування готовності студентів до фізичного самовдосконалення. Внаслідок аналізу наукових джерел встановлено, що педагогічна підтримка як умова становлення особистості розглядається в контексті різних психологічних і педагогічних напрямів: екзистенціальна психологія і педагогіка (Е. Баррет, Л. Бінсвангер, О. Больнов та ін.), концепція допомагаючих відносин К. Роджерса, концепція персоналізації А. Петровського, ідея “посилення існування іншого” С. Рубінштейна, концепція індивідуалізації О. Газмана. Специфіка педагогічної підтримки як чинника виховання полягає в тому, що вона забезпечує максимальне врахування потреб та інтересів особистості, стимулює її власну активність, спрямовану на самоорганізацію і самовдосконалення.

Унаслідок виконаного аналізу психологічної та педагогічної літератури з'ясовано, що педагогічна підтримка студентів у формуванні їхньої готовності до фізичного самовдосконалення повинна мати системний характер і враховувати наступні чинники: необхідність оптимізації спілкування студентів і підвищення рівня їх особистісного і фізичного розвитку; можливість прояву індивідуального стилю спілкування, прагнення до саморозвитку; оволодіння методиками діагностики, рефлексивного аналізу та практичними вміннями поліпшення власного фізичного здоров'я; гнучкість і творчий підхід до розв'язання проблем навчально-виховної взаємодії. Основними принципами забезпечення педагогічної підтримки в процесі підготовки студентів до фізичного самовдосконалення є такі: опора на позитивне в особистості, врахування її потенційних можливостей; поєднання педагогічного керівництва з розвитком здатності студентів до самостійних дій; партнерство; толерантність і тактовність.

У дослідженні доведено, що індивідуальна підтримка студентів у процесі формування їх готовності до фізичного самовдосконалення має здійснюватися послідовно як комплекс взаємопов'язаних етапів: діагностичного - з'ясування проблем у фізичному розвитку та здоров'ї; пошукового - спільний пошук із студентом причин наявних проблем і способів їх розв'язання; проектувального - визначення мети і програми фізичного самовдосконалення; діяльнісного - залучення студентів до активних дій щодо зміцнення власного здоров'я; рефлексивного - аналіз результатів діяльності, спрямованої на розв'язання проблем фізичного розвитку.

Проведене дослідження засвідчило, що підготовка студентів до фізичного самовдосконалення вимагає створення відповідного виховного середовища, яке б стимулювало осмислення фізичного здоров'я як особистісно-суспільної цінності та сприяло виробленню необхідних практичних умінь і навичок. Спираючись на дослідження представників середовищного підходу до виховання (Ю. Мануйлов та ін.), доведено, що для формування в майбутніх учителів готовності до фізичного самовдосконалення потрібно створити сприятливу психологічну атмосферу та відповідні екологічні ніші - конкретний простір можливостей, які дозволяють студентам вивчати і змінювати себе відповідно до певних ідеалів, ціннісних орієнтацій.

У створенні сприятливого емоційного фону у виховному середовищі особливу роль відіграє особистість викладача фізичної культури, стиль його спілкування зі студентами, ставлення до власного здоров'я. Як організатор навчально-виховного процесу він покликаний розв'язувати такі завдання: сприяти усвідомленню студентами особистісної значущості здоров'я і поліпшення своєї фізичної готовності як необхідної передумови професійної самореалізації; оволодінню ними методиками діагностики, рефлексивного аналізу та практичними вміннями вдосконалення власного фізичного здоров'я; забезпечити педагогічну підтримку студентів у фізичному самовдосконаленні.

У дослідженні з'ясовано, що процес формування в майбутніх учителів готовності до фізичного самовдосконалення має здійснюватися послідовно за такими етапами: спонукальний, цільовий, організаційно-дійовий, контрольно-регулюючий. Кожний етап має певні завдання і передбачає використання відповідних форм і методів професійно-фізичної підготовки. Основне завдання спонукального етапу полягає у формуванні в студентів прагнення до самопізнання, визначення стану свого фізичного розвитку, актуалізації потреби у фізичному самовдосконаленні. На цільовому етапі необхідно допомогти кожному студентові визначити завдання та розробити індивідуальну програму фізичного самовдосконалення, без якої самовиховання набуває ситуативного характеру і зводиться до випадкових і неефективних дій.

Під час організаційно-дійового етапу завдання педагога полягає в допомозі студентам реалізувати їхні наміри, виробити необхідні практичні вміння і навички, освоїти методики діагностики, рефлексивного аналізу власного фізичного стану. Контрольно-регулюючий етап передбачає аналіз наслідків роботи студентів над собою, формулювання висновків про те, хто успішно впорався з програмою фізичного самовдосконалення, а хто потребує допомоги і в чому.

Обґрунтовані педагогічні умови було покладено в основу експериментальної методики формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення, дослідна перевірка якої здійснювалася на базі інституту фізичного виховання і спорту Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського. Для проведення формувального експерименту було відібрано вісім експериментальних груп, загальною чисельністю 246 студентів, і вісім контрольних груп (249 студентів).

Організаційна схема експериментального дослідження передбачала послідовне проходження трьох етапів: констатувального, формувального та підсумкового. В експериментальних групах у процесі занять з фізичної культури та позааудиторної діяльності впроваджувалися обґрунтовані педагогічні умови, у контрольних групах педагогічний процес здійснювався за традиційними методиками. Всі інші умови, які могли впливати на формування готовності студентів до фізичного самовдосконалення, ми намагалися врівноважити.

Перевірка ефективності визначених педагогічних умов і методики формування готовності студентів до фізичного самовдосконалення здійснювалася за допомогою контрольних діагностичних зрізів, які проводилися до і після формувального експерименту. Одержані результати свідчать, що внаслідок формувального експерименту в студентів експериментальної групи відбулися статистично достовірні зміни в основних компонентах готовності до фізичного самовдосконалення: мотиваційно-ціннісному, пізнавально-інформаційному та діяльнісно-результативному. В комплексі це знайшло вияв у статистично достовірній позитивній динаміці загальних рівнів сформованості готовності студентів до фізичного самовдосконалення (табл. 1). Значна кількість студентів (15,1%) досягла системно-рефлексивного рівня. З 12,2% до 22,2% зросла кількість студентів, яким властивий локально-рефлексивний рівень готовності, з 28,1% до 41,3% збільшилась кількість студентів з адаптивно-алгоритмічним рівнем готовності. Водночас зменшився (з 52,4% до 21,4%) відсоток студентів з директивно-емпіричним рівнем готовності до фізичного самовдосконалення.

Таблиця 1.

Динаміка рівнів готовності до фізичного самовдосконалення студентів експериментальних і контрольних груп в %

№	Рівні готовності	Експерим. групи (n=246)	Контр. групи (n=249)
		Юнаки	Дівчата	Загалом	Юнаки	Дівчата	Загалом
		1 зріз	2 зріз	1 зріз	2 зріз	1 зріз	2 зріз	1 зріз	2 зріз	1 зріз	2 зріз	1 зріз	2 зріз
1.	Системно-рефлексивний	6,7	14,2	7,9	15,9	7,3	15,1	8,2	7,4	4,0	4,8	6,1	6,1
2.	Локально-рефлексивний	13,3	21,7	11,1	22,7	12,2	22,2	13,9	15,6	12,1	11,3	13,0	13,5
3.	Адаптивно-алгоритмічний	27,5	41,7	28,6	40,9	28,1	41,3	27,9	33,6	29,8	35,5	28,9	34,5
4.	Директивно-емпіричний	52,5	22,4	52,4	20,5	52,4	21,4	50,0	43,4	54,1	48,4	52,0	45,9

На відміну від експериментальних, у контрольних групах не сталося суттєвих змін у рівнях готовності студентів до фізичного самовдосконалення. Хоча й спостерігаються деякі позитивні зрушення, проте вони мають локальний характер і не досягають рівня статистичної значущості.

Отже, одержані результати засвідчують ефективність обґрунтованих педагогічних умов формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення і підтверджують істинність сформульованої гіпотези.

Проведене дослідження дало змогу сформулювати такі загальні висновки:

1. Успішність діяльності вчителя, його професійна й особистісна самореалізація залежить не тільки від фахової компетентності та методичної майстерності, але й передусім від фізичного стану, функціональної готовності до виконання професійних обов'язків. Водночас дослідження свідчать, що вчительство як професійна група відрізняється вкрай низькими показниками фізичного здоров'я й недостатньою готовністю й спрямованістю на фізичне самовдосконалення. Зважаючи на те, що фізичний стан педагога прямо чи опосередковано позначається на здоров'ї учнів і результатах навчально-виховної діяльності загалом, стає зрозумілою необхідність вдосконалення системи фізичного виховання студентів у вищих педагогічних навчальних закладах, обґрунтування педагогічних умов формування їхньої готовності до постійного фізичного самовдосконалення.

Аналіз поглядів дослідників на сутність фізичного здоров'я та особливості самовиховання особистості дав змогу визначити готовність майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення як важливий компонент їхньої загальної фахової культури, комплексну особистісну якість, що виявляється в продуктивній самостійній фізкультурно-спортивній діяльності, спрямованій на вдосконалення свого фізичного й морально-психологічного стану.

2. Готовність майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення інтегрує в собі три структурні компоненти:

мотиваційно-ціннісний, який характеризує спонукальний аспект готовності і містить у собі стійкі мотиви фізичного самовдосконалення, усвідомлення його важливості для власного життя та професійної діяльності, систему ціннісних орієнтацій і смислових установок, які спонукають особистість до систематичної фізкультурно-оздоровчої діяльності;

пізнавально-інформаційний, який відображає когнітивний аспект готовності до фізичного самовдосконалення і передбачає систему знань з основ фізичної культури, здорового способу життя, закономірностей фізичного функціонування й розвитку організму, критеріїв самодіагностики фізичного стану та методів фізичного самовдосконалення;

діяльнісно-результативний, що характеризує практичний аспект готовності і містить уміння, необхідні для успішного фізичного самовдосконалення (вміння оцінювати власний фізичний стан, планувати, організовувати й контролювати свої дії).

3. Виходячи з теоретичних засад дослідження і відповідно до розробленої структурної моделі готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення, визначені показники її сформованості:

мотиваційно-ціннісний критерій готовності конкретизується в показниках: сформованість потреби у фізичному самовдосконаленні; усвідомлення особистісного сенсу та професійної значущості фізичного самовдосконалення; інтерес до питань фізичного самовдосконалення, зацікавленість методиками і прийомами самоаналізу та поліпшення власного фізичного стану, розвитку фізичних якостей; ціннісна орієнтація на здоровий спосіб життя; почуття задоволення від фізичної активності, занять фізичною культурою і спортом;

пізнавально-інформаційний критерій готовності характеризується такими показниками: чіткість уявлень про суть, завдання, шляхи і напрями фізичного самовдосконалення особистості; системність і глибина фізкультурно-спортивних і техніко-тактичних знань з основ фізичної культури, фізіології та морфології власного тіла, закономірностей фізичного функціонування й розвитку організму; обізнаність з теоретичними основами здорового способу життя; знання різноманітних способів і прийомів аналізу фізичного стану, методів і технік фізичного самовдосконалення; адекватність уявлень про власний фізичний стан і сформованість фізичних якостей, знання сильних сторін і недоліків власного фізичного розвитку;

показниками діяльнісно-результативного критерію готовності студентів до фізичного самовдосконалення є: стан здоров'я та сформованість фізичних якостей (сили, гнучкості, спритності, витривалості, швидкості); вміння оцінювати власний фізичний стан, застосовувати різні діагностичні методики; вміння планувати, організовувати й здійснювати самоконтроль і саморегуляцію фізкультурно-оздоровчої діяльності; володіння різними методами, прийомами і технологіями фізичного самовдосконалення; активність у позанавчальній діяльності з фізичного самовдосконалення.

4. На підставі виділених критеріїв і показників визначено й схарактеризовано чотири рівні сформованості готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення:

директивно-емпіричний, характерний для студентів, фізично-оздоровча активність яких позбавлена особистісного сенсу, має зовнішньо детермінований характер і обмежується переважно вправами під час навчальних занять з фізичної культури; студенти поверхово знайомі з основами фізичного самовдосконалення, мають розпливчасті уявлення про завдання фізичного розвитку, не володіють методиками і прийомами самоаналізу фізичного стану та фізичного самовдосконалення, відсутня спрямованість на безперервність і регулярність фізичних занять;

адаптивно-алгоритмічний, властивий студентам, які відчувають потребу у фізичному самовдосконаленні, усвідомлюють його особистісну значущість, проявляють певну активність, але успішній реалізації їх цілей перешкоджає недостатня інструментальна і рефлексивно-діяльнісна готовність до фізичного самовдосконалення; для цього рівня характерна активність репродуктивного характеру, студенти знайомі з різними техніками і прийомами фізичного самовдосконалення, однак застосовують їх лише час від часу за наявності зовнішньої стимуляції;

локально-рефлексивний, який характеризується частковою сформованістю умінь самоаналізу й оцінки власного фізичного стану, планування і конкретизації завдань фізичного самовдосконалення; студенти схильні до самостійного пошуку інформації, пов'язаної з питаннями фізичного і морально-психологічного вдосконалення, виконують продуктивні самостійні роботи частково-пошукового або евристичного типу в умовах обов'язкового і факультативного курсів фізичної культури, який він відвідують добровільно;

системно-рефлексивний, який характерний для студентів, що добре усвідомлюють особистісний смисл фізичного самовдосконалення, творчо застосовують науково обґрунтовані прийоми і методики роботи над собою, мають чіткі уявлення про завдання фізичного розвитку, схильні прогнозувати результати і корегувати власну діяльність; такі студенти розглядають фізичний розвиток як важливий напрям особистісного зростання та професійного самовдосконалення, відрізняються достатньо сформованими знаннями й уміннями в галузі фізичного саморозвитку, цікавляться новими підходами і методиками поліпшення фізичного стану, виконують завдання дослідницького характеру в процесі обов'язкових і додаткових фізкультурних занять, які відвідують за власним бажанням.

5. На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури та практики фізичного виховання майбутніх учителів визначено й обґрунтовано педагогічні умови формування в студентів готовності до фізичного самовдосконалення:

- усвідомлення студентами особистісної значущості здоров'я і поліпшення своєї фізичної готовності як необхідної передумови професійної самореалізації;

- оволодіння студентами методиками діагностики, рефлексивного аналізу та практичними вміннями вдосконалення власного фізичного здоров'я;

- забезпечення педагогічної підтримки студентів у фізичному самовдосконаленні.

6. З'ясовано, що формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення доцільно здійснювати за такими етапами: спонукальний, цільовий, конструктивний і підсумковий. Кожний етап передбачає реалізацію специфічних завдань і використання відповідних форм, методів і прийомів фізичного виховання.

Основне завдання спонукального етапу полягає в тому, щоб сприяти усвідомленню студентами особистісної значущості здоров'я й поліпшення свого фізичного стану як необхідної передумови професійної самореалізації.

На другому етапі - цільовому - потрібно допомогти кожному студентові накреслити мету та розробити індивідуальну програму фізичного самовдосконалення на підставі діагностики власного фізичного стану, аналізу факторів, які негативно позначаються на його показниках.

Третій етап - конструктивний - передбачає надання педагогічної підтримки студентів у реалізації програми фізичного самовдосконалення, ознайомлення їх з методами і прийомами самоконтролю, самоаналізу та самозвіту.

На підсумковому етапі здійснюється аналіз результатів виконання студентами індивідуальних програм фізичного самовдосконалення.

7. Формувальний експеримент підтвердив ефективність розробленої методики формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення. Одержані результати свідчать, що внаслідок формувального експерименту, спрямованого на реалізацію обґрунтованих педагогічних умов, у студентів експериментальних груп, на відміну від контрольних, відбулися статистично значущі зміни в розвитку компонентів готовності до фізичного самовдосконалення: мотиваційно-ціннісного, пізнавально-інформаційного та діяльнісно-результативного. Значна кількість студентів (15,1%) досягла системно-рефлексивного рівня. З 12,2% до 22,2% підвищилася кількість студентів, яким властивий локально-рефлексивний рівень готовності, з 28,1% до 41,3% збільшилась кількість студентів з адаптивно-алгоритмічним рівнем готовності. Водночас зменшився (з 52,4% до 21,4%) відсоток студентів з директивно-емпіричним рівнем готовності до фізичного самовдосконалення.

Проведене дослідження, звісно, не вичерпує всіх аспектів проблеми формування готовності студентів до фізичного самовдосконалення. Подальшого вивчення потребують такі аспекти проблеми, як теоретичне обґрунтування системи роботи викладацького колективу з формування в студентів культури здорового способу життя; вдосконалення методик оперативної діагностики фізичного стану студентів; вивчення зарубіжного досвіду організації фізичного саморозвитку студентів.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Кошолап А.С. Роль суспільної думки у формуванні в учнівської і студентської молоді мотивації занять фізичною культурою та спортом // Наукові записки. Серія: психологія і педагогіка. - Вип. 17. - Вінниця. - 2006. - С. 89-91.

2. Кошолап А.С. Самовиховання в становленні майбутнього вчителя // Наукові записки. Серія: психологія і педагогіка. - Вип. 21. - Вінниця. - 2007. - С. 114-117.

3. Кошолап А.С. Роль самовиховання у зміцненні фізичного здоров'я майбутніх учителів // Наукові записки. Серія: психологія і педагогіка. - Вип. 22. - Вінниця. - 2008. - С. 148-152.

4. Кошолап А.С. Педагогічні умови формування готовності майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення // Сучасні інформаційні технології та інноваційні методики навчання в підготовці фахівців: методологія, теорія, досвід, проблеми. - Вип. 18. - Київ-Вінниця, 2008. - С. 396-400.

5. Кошолап А.С. Самовдосконалення як фактор зміцнення здоров'я особистості // Теорія та практика ринкових перетворень; економічний та соціальний контекст: Збірник матеріалів всеукраїнської науково-практичної конференції 20-22 березня 2008 р. Том ІV. - Вінниця: ВІЕ ТНЕУ, 2008. - С. 235-238.

6. Кошолап А.С. Підготовка майбутніх учителів до фізичного самовдосконалення: Методичні рекомендації для самостійної роботи студентів педагогічних ВНЗ. - Вінниця: Вінницький державний педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського, 2008. - 46 с.

7. Кошолап А.С., Дідик Т.М., Дідик С.М. Атлетичні види спорту: Навчально-методичний посібник для студентів інститутів фізичного виховання і спорту, факультетів фізичного виховання педагогічних ВНЗ, учителів фізичної культури загальноосвітніх шкіл, тренерів ДЮСШ.- Вінниця:ВДПУ, 2005.-104 с.

...