Розвиток ідеї самоврядування учнів у педагогіці кінця ХІХ – першої третини ХХ століття

У ході дослідження визначено низку негативних рис монархічного типу самоврядування, що спричинили заміну його республіканським:

- форми самоврядування пропонувалися, а не виникали із потреб раціональної організації шкільного життя;

- права, якими користувалися учні, були складені без їхньої участі, що не давало широти вибору дітям;

- учнівське самоврядування носило на собі відбиток державного ладу і фактично в керівництві школою брали участь найкращі юнаки, що унеможливлювало діяльність усіх дітей на керівних посадах, в той час як до самоврядування повинна залучатися більшість учнів;

- самоврядування не виходило за межі школи, діти не листувалися з вихованцями інших інтернатів, не обмінювалися напрацюваннями, не влаштовувалися спільні конференції серед дітей з обміну досвідом щодо його організації.

6. Доведено, що на початку ХХ століття в Україні педагоги-новатори намагалися застосувати нові теорії Західної Європи. Самоврядування в приватних вітчизняних закладах будувалося на монархічному підґрунті, але з 1917 року тенденція наслідування змінилася пошуком нових, раціональніших форм організації колективу. У першій третині ХХ століття набули поширення три форми самоврядування: комісійна (1917-1926), секційно-ланкова (1927-1929), бригадно-маршрутна (1929-1931), які утворювалися відповідно до потреб освіти.

Визначено, що відмінністю учнівського самоврядування в Україні від країн Західної Європи стало його переорієнтування в другій половині 20-х років ХХ ст. на позашкільну суспільно корисну діяльність, що включала: встановлення тісного зв'язку школи з громадським оточенням, організацію матеріальної допомоги сільським школам, організацію лікнепу, передплату газет, зв'язок з Червоною армією, участь у проведенні різних кампаній, революційних свят, допомогу робітничим клубам, яслам, боротьбу з хуліганством, залучення дітей до активної роботи в гуртках.

7. З'ясовано, що в досліджуваний період розвивалася одна із форм учнівського самоврядування - шкільна кооперація, яка спочатку ґрунтувалася на основних принципах кооперації дорослих, а потім віднайшла свої специфічні форми організації. Активний розвиток кооперативної справи в Україні пов'язується з прийняттям нової економічної політики.

В Україні діяли споживча, виробнича, сільськогосподарська та кредитна кооперації. На основі рівня учнівської самодіяльності виділилося три течії в шкільній кооперації: 1) у шкільному кооперативі всі обов'язки брали на себе діти; 2) всі питання дитячої кооперації розв'язувалися керівництвом школи і вчителями, роль дитини зводилася до сплати внесків та купівлі краму; 3) кооперація без статуту та паїв, де кожен учень школи міг обиратися в правління дитячого кооперативу.

8. Встановлено, що з кінця ХІХ століття дитяче самоврядування поступово впроваджувалося в клубну і гурткову діяльність. Якщо в дореволюційний період учнями створювалися переважно гуртки саморозвитку та самоосвіти винятково освітянського характеру, діяльність яких полягала в пропагуванні самоосвіти, взаємодопомоги, створенні "бойових дружин", критики шкільного устрою та місцевої влади, то після 1905 року їхня діяльність значно політизувалася, що призвело до виникнення нових видів самоуправлінської революційної діяльності учнів: поширення листівок і нелегальної літератури, організації мітингів, збиранні коштів на озброєння, створенні спецзагонів для підготовки загального страйку та студентських бойових дружин.

Після революційних подій 1917 р. дитяча клубна і гурткова робота ґрунтувалося на ідеях вільного виховання, але з часом поступово перейшла на основи трудового виховання дітей. Поряд з клубною діяльністю на початку 20-х років розгортають роботу дитячі та юнацькі організації політичного спрямування, які з 1922 року об'єднуються в єдину організацію "Юних піонерів".

9. Визначено, що на початку 20-х років ХХ століття пріоритетну роль у впровадженні самоврядування надавали дитячим будинкам. На основі досліджених наукових матеріалів можемо стверджувати, що дитяча організація була створена в усіх типах дитячих будинків, а саме: дитячих будинках звичайного типу, дитячих комунах, дитячих містечках, дитячих будинках для підлітків, сільськогосподарських колоніях. Висувалася ідея створення "піонеркомун", у яких керівництво закладом здійснювали б діти самостійно. Хоча вже з середини 20-х років відмовилися від цієї ідеї, самоврядування розвивалося, оскільки будувалося на міцному підґрунті - виробничій діяльності дітей.

10. Встановлено, що теоретичні й практичні надбання зарубіжних педагогів у галузі самоврядування учнів заслуговують на вивчення, творче використання і можуть бути реалізовані в таких напрямках: створенні й запровадженні технологій особистісно-соціального виховання, соціалізації особистості; розробленні нових методик комунікативної взаємодії вчителя й учнів, роботи з дитячим колективом. Для ефективного функціонування шкільного самоврядування доцільно реалізувати здобутки першої третини ХХ століття: виникнення самоврядування з потреб дитячого колективу; планування роботи, враховуючи сили дітей; тісну співпрацю педагогів і учнів на дружніх основах; зацікавленість у справах закладу всіх членів шкільного колективу; чітко визначене коло обов'язків кожного члена спільноти; активна робота в органах самоврядування повинна розподілятися рівномірно; організацію дітей за інтересами в гуртки, екскурсії; залучення більшості членів колективу до самоврядування; налагодження тісного зв'язку школи із життям та іншими школами; обмін знахідками в шкільному самоврядуванні; влаштування міжшкільних дитячих конференцій тощо.

У дисертації не вирішуються всі аспекти розв'язання проблеми учнівського самоврядування в педагогіці кінця ХІХ - першої третини ХХ століття. Подальшого вивчення потребують питання розвитку учнівського самоврядування у США, шкільної кооперації у країнах Західної Європи і України даного періоду, вивчення досвіду самоврядування в окремих навчально-виховних закладах України.

Основні положення дисертаційного дослідження відображено в таких публікаціях автора

1. Масалітіна Т.О. Внесок В. Дурдуківського в розвиток ідеї самоврядування / Т.О. Масалітіна // Наукові записки. - Випуск 63. - Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2005. - С. 139-142.

2. Масалітіна Т.О. Розвиток ідеї самоврядування в "нових школах" Західної Європи ІІ половини ХІХ століття / Т.О. Масалітіна // Наукові записки. - Випуск 68. - Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. - С. 129-132.

3. Масалітіна Т.О. Концепція самоврядування П.П. Блонського / Т.О. Масалітіна // Наукові записки. - Випуск 71. - Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. - С. 183-188.

4. Прибора Т.О. Впровадження ланкової системи самоврядування в українські школи / Т.О. Прибора // Вісник Черкаського університету. - Серія: Педагогічні науки. - Випуск 115. - 2007. - С. 96-103.

5. Прибора Т.О. Організація самоврядування у Бідельській школі (Великобританія) / Т.О. Прибора // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету імені М. Коцюбинського. - Серія: Педагогіка і психологія. - Випуск 21. - 2007. - С. 337-342.

6. Прибора Т.О. Особливості учнівського самоврядування у школі фабрично-заводського учнівства при Єлисаветградському заводі сільськогосподарского машинобудування "Червона зірка" / Т.О. Прибора // Наукові записки. - Випуск 74. - Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2008. - С. 114-118.

7. Прибора Т.О. Самоврядування за типом "конституційна монархія" як фактор соціалізації особистості у практиці реформаторських шкіл кінця ХІХ - початку ХХ століття / Т.О. Прибора // Проблеми загальної та педагогічної психології. Збірник наукових праць Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. - Т. Х, част. 1. - К., 2008. - С. 367-375.

8. Прибора Т.О. З історії учнівського самоврядування на Україні (20-ті рр. ХХ століття) / Т.О. Прибора // Соціально-педагогічні аспекти сприяння здоров'ю учнівської та студентської молоді: Третя міжнар. соц.-пед. конф.: збірник праць. - Луцьк, 2008 - С. 166-173.

Размещено на Allbest.ru