Педагогічні засади роботи бібліотек з учнівською молоддю в Західній Україні (1919-1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРИКАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАСИЛЯ СТЕФАНИКА

УДК 371.64:37.01.32(477.8) «1919/1939»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Педагогічні засади роботи бібліотек з учнівською молоддю в Західній Україні (1919-1939 рр.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Скоморовська Ірина Анатоліївна

Івано-Франківськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Завгородня Тетяна Костянтинівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Марушкевич Алла Адамівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри педагогіки;

кандидат педагогічних наук, професор Пенішкевич Одарка Іванівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри загальної та соціальної педагогіки

Захист відбудеться «13» листопада 2009 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, конференц-зала Будинку вчених.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).

Автореферат розісланий «12» жовтня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої радиН. Р. Кирста

бібліотечний рух молодь міжвоєнний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Інтегрування України до європейського освітнього простору зумовлює потребу підготовки кваліфікованих і конкурентноспроможних фахівців, готових не лише сприймати та опрацьовувати інформацію, а й самостійно опановувати необхідними знаннями. В основу інформаційної, освітньої та щоденної діяльності людини покладене читання, що забезпечує розвиток мислення, фантазії, аналітичних і творчих здібностей особистості. Зниження зацікавленості читанням здебільшого у сучасних школярів, несформованість їх читацьких навичок зазвичай призводять до утруднень у навчанні, відсутності прийомів логічного мислення, критичного оцінювання інформації, до збайдужіння та бездуховної поведінки у молодіжному середовищі, поширення антиморальних учинків. Отож пріоритетним завданням сучасної школи вважаємо діяльність, спрямовану на формування в учнів читацьких умінь. Вироблена ще у дитинстві потреба у пізнанні та читанні надалі стає основою самоосвіти, тобто реалізації важливого завдання української освіти - навчання упродовж усього життя.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства ухвалено чимало законодавчих, нормативно-правових актів із трактуванням бібліотечної справи та доступності інформації як одного із пріоритетів державної політики в галузі освіти. Проблеми організації роботи бібліотек різних типів відображено у законах України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (1995, 2000), положенні про бібліотеку загальноосвітнього навчального закладу (1999), наказах МОН України «Про організацію та проведення щорічної Всеукраїнської акції «Живи, книго!» (2002), «Про Всеукраїнський огляд бібліотек загальноосвітніх навчальних закладів» (2002) тощо.

Ефективність утілення освітньо-виховного впливу бібліотек на читачів передбачає дотримання сучасних соціокультурних вимог з урахуванням педагогічних надбань минувшини. Отже вартісним залишається ретроспективний аналіз творчого досвіду успадкованих сучасниками прогресивних педагогічних ідей щодо організації роботи бібліотек з учнівською молоддю задля їхнього використання у сьогоденні.

Актуальними в педагогічній та бібліотечній царині вважаємо розвідки західноукраїнських освітніх і громадських діячів міжвоєнної доби, в яких обґрунтовано дидактико-методичні й виховні засади функціонування шкільних книгозбірень (А. Алиськевич, В. Бень, М. Таранько, Я. Татомир, І. Ющишин); запропоновано методичні рекомендації щодо організації дитячого читання (Я. Біленький, І. Білоус, З. Вільшанецький, І. Калинович, А. Княжинський, С. Маґаляс, К. Малицька, О. Маркуш, М. Мегела, П. Миговк, І. Петрів, М. Ріпецький, М. Семчишин, Р. Шкляр); проаналізовано методики тихого та голосного читання (А. Волошин, Я. Кузьмів, Д. Сас, Р. Шкляр); розроблено поради для бібліотечних працівників, розкрито основні напрями їх діяльності з читачами (В. Бень, М. Галущинський, І. Крип'якевич, М. Ріпецький); охарактеризовано роботу бібліотек культурно-освітніх товариств західноукраїнських земель (С. Біляк, І. Власовський, А. Волошин, М. Галущинський, М. Дужий, І. Калинович, М. Коць). Значущим є доробок і східноукраїнських діячів та емігрантів, які друкували свої твори у західноукраїнській пресі й поширювали європейські досягнення бібліотечної справи (Л. Биковський, Н. Дорошенко, А. Животко, П. Зленко, З. Кузеля, С. Сірополко, С. Русова).

Важливим підґрунтям дослідження стали сучасні праці про суспільно-політичне життя Буковини, Галичини, Волині та Закарпаття, а також вплив інтелігенції на культурний поступ української нації (М. Вегеш, В. Доброчинська, Н. Коростіль, І. Ліхтей, Л. Марківська, І. Піддубний); історичний досвід розвитку освіти (Г. Білавич, Д. Герцюк, В. Гомоннай, Т. Завгородня, І. Курляк, З. Нагачевська, О. Пенішкевич, В. Росул, Н. Рудницька, В. Стинська, Б. Ступарик, Л. Тимчук, М. Чепіль та ін.); бібліотечний напрям діяльності культурно-освітніх та молодіжних товариств в краї міжвоєнної доби (І. Андрухів, С. Добржанський, М. Зніщенко, І. Зуляк, Н. Кунанець, С. Пономаренко, Б. Савчук, П. Хмельовський). У працях історико-бібліотекознавчого змісту розкрито передумови становлення й розвитку українських бібліотек різних типів у ХІХ-ХХ ст.: дитячих публічних (М. Зніщенко), ліцейських (В. Мозгова), педагогічних (П. Рогова), наукових (Н. Кунанець). Дотичними до проблеми дослідження є напрацювання Т. Ківшар і Г. Корнєєвої, в яких представлено історичний контекст функціонування вітчизняних видавництв та способи поширення книги в Україні першої третини ХХ ст.

У ряді досліджень розкрито інформаційну, розвивальну та освітньо-виховну діяльність шкільних та дитячих бібліотек у сучасних умовах (Н. Бачинська, А. Малько, О. Матвійчук, С. Шуляк); вплив книги як провідного засобу виховання у міжвоєнну добу на теренах західноукраїнського регіону (Р. Зозуляк, Л. Проців, Л. Стахів); ставлення педагогів краю та українського зарубіжжя до проблем читання і роботи бібліотек (О. Бенца, О. Джус, І. Зайченко, Ю. Калічак, Р. Кіра, М. Кляп, В. Ковальчук, А. Марушкевич, В. Росул, І. Стражнікова та ін.). Отож вивчення й переосмислення історичного досвіду минулих років є актуальним для реалізації освітньо-виховного впливу на школярів у сьогоденні.

Водночас поза увагою науковців залишилися проблеми організації бібліотечної роботи з українською молоддю на західноукраїнських землях у міжвоєнний період, що зумовило вибір теми наукового пошуку - «Педагогічні засади роботи бібліотек з учнівською молоддю в Західній Україні (1919-1939 рр.)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є складовою дослідницької проблеми кафедри педагогіки Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника «Історико-педагогічні проблеми навчання і виховання в системі безперервної освіти в Україні та зарубіжжі» (номер державної реєстрації 0108U009122). Тему дисертації затверджено Вченою радою Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (протокол № 4 від 28 листопада 2006 р.) і Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 10 від 26 грудня 2006 р.).

Мета дослідження - виокремити педагогічні засади бібліотечної роботи з учнівською молоддю на західноукраїнських землях 1919-1939 років задля їх творчого використання у сучасній освітньо-виховній діяльності.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

- виявити соціокультурні передумови розвитку бібліотечного руху на західноукраїнських землях у досліджуваний період;

- проаналізувати нормативно-правове забезпечення роботи бібліотек 1919-1939 років;

- розкрити зміст, методи і форми роботи бібліотек регіону з учнівською молоддю Західної України впродовж 20-30-х рр. ХХ ст.;

- охарактеризувати вимоги до бібліотекарів краю міжвоєнної доби;

- виокремити перспективні ідеї роботи бібліотек з українською молоддю краю (1919-1939) доцільні для творчого використання у сучасних умовах.

Об'єкт дослідження - теорія і практика освітньо-виховної діяльності бібліотек на західноукраїнських землях.

Предмет дослідження - робота бібліотек з учнівською молоддю в Західній Україні (1919-1939 рр.).

Методологічну і теоретичну основу дослідження становлять філософські положення про закони й категорії наукового пізнання, єдність теорії з практикою, доцільність творчого використання спадщини минулого, ґрунтовні праці сучасних дослідників та вітчизняних педагогів міжвоєнного періоду. Науковий пошук, теоретико-методологічний аналіз здійснено на основі принципів науковості, об'єктивності, історичного детермінізму, системності. Основні положення дисертаційної роботи враховують концептуальні підходи до розкриття впливу й значення бібліотек в історико-педагогічному процесі.

Методи дослідження: пошуково-бібліографічний (аналіз, синтез, систематизація й класифікація архівних документів, науково-педагогічної літератури, законодавчих актів України); порівняльно-аналітичний (порівняльний та історико-педагогічний аналіз архівних матеріалів і періодичної преси); теоретичного узагальнення (формулювання висновків та визначення можливостей творчого використання історичного досвіду організації бібліотечної роботи з учнівською молоддю в сучасних умовах).

Джерельну базу дослідження складають: документи й матеріали фондів Центрального державного історичного архіву у м. Львові (№ 179, № 206, № 348, № 389); Державного архіву Волинської області у м. Луцьку (ДАВО) (№ 38, № 70, № 73, № 389); Державного архіву Закарпатської області, Берегівський підрозділ (№ 72); Державного архіву Івано-Франківської області (ДАІФО) (№ 270, № 272, № 378); Державного архіву Тернопільської області (№ 194, № 294, № 348); Державного архіву Чернівецької області (ДАЧО) (№ 15, № 38, № 43, № 118, № 213, № 320); Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (м. Київ); Наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України (м. Львів); Івано-Франківської державної обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка; бібліотеки та музею освіти Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника; бібліотек Львівського, Ужгородського та Чернівецького національних університетів; періодичні видання («Життя і знання», «Народня Просвіта», «Подкарпатска Русъ», «Пчфлка», «Час», «Шлях виховання й навчання» та ін.).

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1919-1939 років. Нижня межа дисертації зумовлена закінченням першої світової війни та переходом західноукраїнських земель під владу Польщі, Румунії і Чехословаччини, верхня збігається з початком другої світової війни.

Територіальні межі дослідження охоплюють Західну Україну - географічний регіон, до складу якого в міжвоєнний період входили Східна Галичина, Західна Волинь у складі Польщі; Північна Буковина - у складі Румунії та Закарпаття - у складі Чехословаччини.

Наукова новизна й теоретична значущість дисертації полягають в тому, що вперше здійснено комплексне цілісне дослідження педагогічних засад роботи бібліотек з учнівською молоддю на західноукраїнських землях 1919-1939 років; охарактеризовано передумови розвитку бібліотечного руху регіону міжвоєнної доби; проаналізовано нормативно-правовий супровід діяльності бібліотек досліджуваного періоду; конкретизовано зміст, методи і форми роботи бібліотек з учнівською молоддю задля підвищення її загальноосвітнього рівня; розкрито вимоги до бібліотечних працівників 20-30-х рр. ХХ ст. До наукового обігу введено маловідомі архівні документи (ДАВО, ф.38, оп.1, спр.260, 270; ф.70, оп.1, спр.236, 277; ДАІФО, ф.270, оп.1, спр.385, 429, 430, 486; ДАЧО, ф.15, оп.1, спр.17483, ф.43, оп.1, спр.5515, 8011, ф.213, оп.1, спр.1129, 2673, оп.3, спр.589).

Практичне значення роботи. Основні результати дослідження відображено у змісті спецкурсу «Освітньо-виховний потенціал бібліотечної роботи з учнівською молоддю в педагогічній теорії і практиці Західної України: ретроспективний аспект» для студентів педагогічних спеціальностей та включено у зміст курсів «Історія педагогіки», «Педагогіка», «Методика виховної роботи», які впроваджено у навчальний процес Педагогічного інституту Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (довідка № 01-08/285 від 16.03.09), Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету ім. Григорія Сковороди (довідка № 216 від 19.03.09), Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди (довідка № 07-448 від 12.03.09), Чернівецького національного університету ім. Юрія Федьковича (акт № 17-14/673 від 17.03.09) та на курсах підвищення кваліфікації педагогічних працівників у Івано-Франківському обласному інституті післядипломної педагогічної освіти (довідка № 01/81 від 23.02.09). Матеріали, основні положення, висновки дисертації можуть бути використані в навчально-виховному процесі вищих та середніх педагогічних навчальних закладів, у наукових дослідженнях з педагогіки та бібліотекознавства, а також для написання підручників і посібників.

Апробація результатів дисертації здійснювалася у доповідях на міжнародних: «Сучасні тенденції розвитку освіти в Україні та за кордоном» (Горлівка, 2007), «Розвиток освітньо-виховного простору в Карпатах в умовах глобалізації: стан, проблеми, перспективи» (Івано-Франківськ, 2008), «Місія викладача вищої школи в контексті сучасних освітніх викликів» (Львів, 2008), «Національна інтелігенція в історії та культурі України» (Вінниця, 2008), «Проблема якості виховання і навчання у системі безперервної освіти» (Івано-Франківськ, 2008); всеукраїнських: «В. О. Сухомлинський і сучасність: до 90-річчя з дня народження В. О. Сухомлинського» (Одеса, 2008); регіональних: «Товариство «Рідна школа»: історія і сучасність» (Радехів, 2007); закордонних: «Професійно-педагогічна культура: проблеми, пошуки, вирішення» (Бєлгород, 2007) науково-практичних конференціях, а також на щорічних звітних наукових конференціях кафедри педагогіки Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (2006-2009).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднено у 15 одноосібних публікаціях, із них - 9 у фахових науково-педагогічних виданнях, затверджених ВАК України; 2 - у закордонних наукових журналах.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, 8 додатків, списку використаних джерел (426 найменувань, із них 9 - іноземною мовою та 68 - архівних документів). Загальний обсяг дослідження складає 280 сторінок, із яких 175 - основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, об'єкт, предмет, завдання, наведено джерельну базу і методи роботи, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення, представлено відомості про апробацію та впровадження основних положень дисертації.

У першому розділі - «Робота бібліотек з учнівською молоддю в Західній Україні міжвоєнної доби як історико-педагогічна проблема» - проаналізовано стан дослідженості проблеми у науковій літературі, розкрито соціокультурні передумови розвитку бібліотечного руху на західноукраїнських землях міжвоєнної доби, розглянуто стан шкільної бібліотечної справи досліджуваного періоду, а також наявне її нормативно-правове забезпечення.

У процесі дослідження здійснено ретроспективний аналіз змісту терміна «бібліотека». Встановлено, що у 20-30-х рр. ХХ ст. українські дослідники (А. Животко, І. Калинович, З. Кузеля, В. Левицький, М. Ріпецький, С. Сірополко та ін.) називали бібліотекою установу, в якій зібрано книги й часописи, що розкладені згідно певної системи і призначені для підвищення рівня освіти населення. У 60-70-х рр. минулого сторіччя в енциклопедичних джерелах традиційно визначено бібліотеку за культурно-просвітницьку установу, в якій зберігаються друковані й рукописні видання, здійснюється популяризація читання літературних творів. У Законі України «Про бібліотеки і бібліотечну справу» (1995) вміщено таке тлумачення: бібліотечно-бібліографічний, культурно-просвітницький і науково-допоміжний соціальний інститут, що забезпечує акумуляцію й загальнодоступність документально-інформаційних ресурсів, які містять і зберігають знання, набуті в процесі розвитку людства, сприяють піднесенню розумового та культурного потенціалу суспільства. Таким чином, зміст поняття «бібліотека» пройшов шлях від розуміння її як приміщення для зберігання книг до культурно-освітньої та наукової установи, що сприяє інтелектуальному поступу громадськості.

У дисертаційній роботі послуговуємося такими дефініціями: бібліотека - це культурно-освітня інституція, яка накопичує, зберігає й здійснює видачу читачам друкованих і рукописних видань; бібліотечна робота - це діяльність працівника бібліотеки, спрямована на здійснення освітньо-виховного впливу на особистість за допомогою книги, популяризацію читання, пропаганду бібліотечно-бібліографічних знань, а також виконання довідково-бібліографічної роботи.

Актуальність проблеми бібліотек на західноукраїнських землях міжвоєнної доби зумовлена соціокультурними умовами, які склалися в регіоні. Політика Польщі, Румунії та Чехословаччини в різних сферах життя не забезпечувала належних умов для розвитку українського шкільництва, видавництва україномовної літератури та підручників (приміром, у Луцьку 1927 р. видавали три часописи, а впродовж наступних двох років - два; у Рівному 1927-1928 рр. - лише один україномовний часопис, який 1929 р. зняли з випуску). Практично цілковита полонізація й румунізація навчальних закладів регіону призвела до того, що в Галичині у 1936/1937 н. р. 52,8% учнів української національності навчалися у польських, 40,9% - в утраквістичних, і лише 6,3% - в українських школах, а на Волині з 1185 українських шкіл, які залишилися у післявоєнний час, у 1931 р. функціонувало лише п'ять. При цьому з 198 тис. дітей шкільного віку Волині, 134 тис. не залучались до навчання. Загалом це сприяло денаціоналізації українських школярів, які поступово втрачали відчуття власного історичного походження. Ситуацію погіршувало важке економічне становище українців, що не дозволяло пересічним громадянам купувати часописи та книги, оскільки їхня вартість значно перевищувала польсько- чи румунськомовні видання.

За таких умов українська інтелігенція розгорнула рух за утвердження українства, який охопив, передусім, культурно-освітню сферу. Водночас із заснуванням шкіл створювалися бібліотеки - просвітницькі осередки, у яких українські школярі мали змогу читати рідномовну літературу, пізнавати історію краю й витоки української культури. Усвідомлення західноукраїнськими освітянами впливу бібліотек на формування особистості школярів, любові та поваги до рідної мови, літератури, історії, культури, патріотизму, духовності зумовило підвищення інтересу до удосконалення роботи бібліотек, зростання їхньої кількості, комплектування українськомовною літературою тощо. Широкий спектр актуальних питань бібліотеко- та книгознавства охопила діяльність Українського товариства бібліофілів та Союзу українських наукових працівників книгозбірень і музеїв (м. Львів). Етапною подією в розвитку книговидавничої і бібліотечної справи стало створення у Празі (1927) силами української еміграції Українського товариства прихильників книги, яке активно працювало впродовж п'ятнадцяти років.

Низка нагальних проблем (забезпечення шляхів здобуття бібліотечно-бібліографічної освіти, піднесення рівня читацької культури населення, організація освітньо-виховної роботи з молоддю) розглядалася українською науковою спільнотою під час зібрань, з'їздів, конгресів у контексті інших важливих питань освітньо-виховного змісту.

Знаковою подією в розвитку української бібліотечної справи став IV Міжнародний з'їзд бібліотекарів і приятелів книги у Празі (28 червня - 3 липня 1926 р.). Українська делегація у складі 29 осіб (Галичину представляли М. Галущинський, І. Калинович, К. Панькевич; Радянську Україну - С. Бойчук; українську еміграцію - Л. Биковський, С. Сірополко, В. Січинський та ін.) ознайомила світову громадськість зі станом та особливостями діяльності книгозбірень на українських землях. Актуалізувались проблеми щодо поширення книги й закладання бібліотек, окреслено способи удосконалення бібліотечної справи у регіонах шляхом запозичення зарубіжного досвіду.

Результати аналізу шкільного бібліотечного руху на західноукраїнських землях міжвоєнного періоду свідчать, що найбільшого розвитку він сягнув у полікультурній Підкарпатській Русі. Це обумовлено, передусім, потужним нормативно-правовим забезпеченням, що регламентувало загалом роботу бібліотек Чехословаччини. Закон «Объ общинныхъ библіотекахъ» (1919) та розпорядження шкільного відділу цивільної управи «Про орґанизаційный статут для окружных учительських библіотек и предписы о школьных та помочных библіотеках» (1926) розкривають засади функціонування публічних, учительських, учнівських та помічних (для бідних учнів) книгозбірень. У законі задекларовано право національних меншин на організацію бібліотек за місцем їх проживання. Водночас з'ясовано, що чехословацькі освітні інституції (Міністерство шкільництва та народної освіти, Академія наук у Празі, Шкільний відділ) сприяли розвиткові бібліотек українських шкіл шляхом поповнення книжкових фондів новими виданнями не лише українського відділу, а й російського і мадярського. Звіти Ужгородської, Берегівської та Хустської гімназій засвідчують, що всі вони функціонували як рівноправні, а учні мали вільний доступ до кожного відділу.

Бібліотечна політика Польщі, до складу якої входили Галичина та Волинь, була складовою загальної політики держави щодо національних меншин, яка цілеспрямовано реалізовувалася в напрямі полонізації населення краю. Перші спроби створення нормативно-правового супроводу роботи публічних бібліотек у Польщі припадають на 1921 рік, коли до розгляду Сеймової освітньої комісії було внесено проект закону про організацію позашкільної освіти. З-поміж інших питань у ньому розглядались питання щодо розвитку бібліотечної мережі. Даний документ, як і наступні проекти польського бібліотечного закону (1927, 1928, 1930, 1934) не були ухвалені. Попри це, Міністерством віросповідань і освіти Польщі розроблено нормативно-правовий супровід роботи шкільних бібліотек (циркуляри: «Про комплектування учительських бібліотек» (1922), «Про вимоги до підручників та навчальних посібників для польських шкіл» (1927); розпорядження «Про запрошення лекторів для виступу з доповідями на бібліотечну тематику на вчительських конференціях» (1927), постанови: «Про організацію в народних школах «місяця книги» для молоді» (1926), «Про проведення «свята польської книги» в усіх школах, підпорядкованих Міністерству віросповідань і освіти Польщі» (1931) тощо.

Унаслідок аналізу звітів польських та утраквістичних шкіл (Луцьк, Львів, Станіслав, Тернопіль), в яких навчалася значна частина українських дітей, можемо стверджувати, що книгозбірні не забезпечували їх потреб у рідномовній літературі, оскільки до них (за невеликим винятком) не допускали україномовні книги. Дещо кращим був стан бібліотек навчальних закладів з українською мовою викладання (школи та гімназії Львова, Луцька, Станіслава, Рогатина). Попри те, що книгозбірні комплектували кращими зразками польської, української та світової літератури у перекладі, незначна чисельність рідномовних фондів частково задовільняла читацькі потреби галицьких і волинських учнів.

З'ясовано, що найскладніша ситуація щодо розвитку шкільних бібліотек склалася на Буковині, яка входила до складу Румунії. Нормативно-правове забезпечення (циркуляр Міністерства освіти «Про організацію шкільних бібліотек в комунах Буковини» (1922), розпорядження «Про заснування публічних румунських бібліотек і музеїв» (1938), звідомлення «Про організацію «Тижня поезії»» (1930), наказ «Про сприяння румунським товариствам в організації «Тижня румунської книги» (1934)) дає підстави стверджувати, що влада вважала книгу та бібліотеку провідними чинниками формування особистості учнів, але на основі популяризації серед них румунської культури, історії та звичаїв. Аналіз наказів Міністерства освіти у Бухаресті про румунізацію українських шкіл у різних комунах краю (1919) та листувань про перехід українських шкіл Буковини на румунську мову викладання (1919-1922) свідчить про цілковиту румунізацію українських закладів освіти, і як наслідок - шкільних бібліотек. Вивчення звітів шкільних бібліотек краю (1920-1924) підтверджує комплектування фондів румунськомовними творами та періодичними виданнями. Відповідно звертали увагу на покращення роботи бібліотек румунських навчальних закладів, зокрема державні книгарні та видавництва активно заохочували до поповнення шкільних бібліотек, однак лише румунською літературою. Такі заходи практично «придушили» українське книговидавництво (впродовж 1921-1928 рр. окрім періодичної преси видано лише 39 книжок), обмежили доступ учнівської молоді до українських книг і часописів, а бібліотеки й читальні втратили можливість реалізувати культурно-просвітницьку роботу засобами рідномовної літератури.

Відтак, освітньо-виховний вплив на молодь здійснювали бібліотеки, створені українським культурно-освітнім товариством «Просвіта», педагогічним товариством (УПТ) «Рідна школа», молодіжною організацією «Пласт». Вони намагалися розв'язати найболючіші проблеми українського населення: усунення неграмотності дорослих і молоді; труднощі в улаштуванні шкіл із українською мовою навчання, обмеження в поширенні української книги тощо.

Найбільш потужну бібліотечну мережу в регіоні вибудувало товариство «Просвіта». Для керівництва справами книгозбірень при ньому створено Бібліотечну комісію, котра розробила нормативно-правове забезпечення бібліотек: Положення про організацію бібліотек при читальнях товариства (без дати), Правила внутрішнього розпорядку роботи: Бібліотечної комісії товариства «Просвіта» (1910), бібліотек товариства (1910), мандрівних бібліотек (1910). У розділі за матеріалами архівних даних прослідковано зростання кількості бібліотек товариства і книжкових фондів у них упродовж досліджуваного періоду. Приміром, у Галичині 1920 р. функціонувала 10 бібліотек, а 1935 р. - 2 915, обсяг їхніх фондів становив 581 202 книги та 6 440 часописів; у Підкарпатській Русі 1935 р. діяло 223 книгозбірні, фонди яких налічували 32 927 томів і 603 часописи. Тенденцію зростання книжкових фондів зумовлено тим, що товариство приділяло належну увагу випуску україномовних книжок і періодики. Так, 1920 р. «Просвітою» в Галичині видано 8 книг у 35 тис. примірниках, а 1937 р. - 18 книг у кількості 118 тис. екземплярів. У Підкарпатській Русі за 17 років діяльності товариства видано 150 книжок тиражем понад 450 тис. примірників; «Календарів Просвіти» - 50 тис. примірників; дитячого часопису «Пчфлка» (1922-1932) - 300 тис. екземплярів. На Волині книгарня «Нива» (1921) впродовж семи років забезпечувала художньою літературою та підручниками початкові школи, Луцьку гімназію, бібліотеки філій товариства. Загалом, це створювало умови для ширшого залучення українських учнів до читання, а, відтак і до ознайомлення з культурно-історичною спадщиною рідного народу, виховання відчуття національної самоідентичності засобом рідномовної літератури.

До організації бібліотек досліджуваного періоду в регіоні вагомо спричинилося й УПТ «Рідна школа», яке у статуті (1924) з-поміж інших завдань постановило за необхідне закладати публічні бібліотеки та читальні. Встановлено, що бібліотеки товариства різнилися своїм становищем. Найбільшими були книгозбірні при кружках УПТ у Бродах, Калуші, Львові і Яворові, які налічували відповідно 1 935, 2 044, 3 040 і 14 548 томів. Утім, проблема комплектування книжкових фондів бібліотек залишалася однією з чільних упродовж усього міжвоєнного періоду.

Важливою віхою в молодіжному русі Західної України означеної доби стала діяльність «Пласту», передусім створення для дітей і молоді у куренях бібліотек та читалень. Їхні книжкові фонди складалися із найкращих взірців вітчизняного й світового письменства, виданих українською мовою. Поширеним явищем у товаристві було видавництво часописів, у яких пластуни порушували найболючіші та найцікавіші для них проблеми.

Отже, результати аналізу бібліотечного руху на західноукраїнських землях міжвоєнної доби свідчать, що здебільшого українські діти були змушені навчатися у «чужомовних» школах, вивчати мову, літературу і культуру інших держав світу. Обмеження можливості здобуття освіти в рідномовних школах, діяльність яких у досліджуваний період була зведена до мінімуму, гальмувало формування в українських дітей національної свідомості та громадянської позиції. Відповідно одним із шляхів збереження української молоді «для України, для Бога» залишалась рідномовна книга - основа національної самоідентифікації, доступ до якої забезпечували функціонуючі у краї бібліотеки і читальні.

У другому розділі - «Формування особистості учнів у теорії та практиці освітньо-виховної діяльності бібліотек на західноукраїнських землях 20-30-х рр. ХХ ст.» - розкрито питання змісту, методів і форм організації бібліотечної діяльності зі школярами, досліджено значення книги та читання у навчально-виховному процесі загальноосвітніх закладів, окреслено значення бібліотекаря в організації позакласної роботи з учнями в умовах шкільних бібліотек, проаналізовано вплив громадсько-просвітніх і молодіжних товариств Західної України міжвоєнної доби на популяризацію бібліотечних та бібліографічних знань.

Важливою передумовою залучення дітей до бібліотек, на переконання західноукраїнських педагогів (Я. Біленький, А. Княжинський, О. Маркуш, І. Петрів, І. Ющишин) було формування у них з раннього дитинства любові до книги. Батьки, читаючи дітям казки, байки, невеликі оповідання, а також, створюючи домашні бібліотечки, сприяли розвиткові дитячої фантазії, прагненню пізнати навколишній світ, історію, традиції та звичаї свого та інших народів.

Формування в дітей зацікавленості книгою та потреби у постійній самоосвіті продовжували у школі. Однак за відсутності необхідної кількості української літератури, коло читацьких інтересів учнів переважно обмежувалося читанкою, яку не всі педагоги вважали потужним «інструментом» навчання й виховання. Це пояснюється тим, що на відміну від книг, читанки містять лише уривки творів, що не формує повного уявлення про їхній зміст. З огляду на це освітяни краю (А. Княжинський, М. Семчишин) обстоювали думку про доцільність використання у навчально-виховному процесі додаткової літератури. Її правильний добір передбачав вивчення читацьких інтересів за допомогою методів анкетування, спостереження, бесіди з колективом та статистичного методу. В перших двох класах додаткову літературу використовували для закріплення школярами техніки читання та оволодіння основними правилами гігієни читання, а у старших класах вона сприяла розширенню знань учнів про навколишній світ, розвитку їх почуттєвої сфери, а також формуванню навичок самоосвітньої роботи.

Особливу цінність для формування читацької культури школярів становлять дослідження західноукраїнських педагогів і вчителів-практиків щодо обґрунтування основних правил свідомого читання. Ними передбачено оволодіння технікою голосного й тихого читання; застереження від надмірного читання, що зумовлює поверховість сприйняття змісту; врахування порад бібліотекаря під час добору книг; осмислення й аналіз твору, а також стислий запис змісту прочитаного. Неабияке значення у сприйнятті учнями творів відіграє їх змістове наповнення. Отож українські освітяни міжвоєнної доби вмотивували доцільність у дитячій літературі таких компонентів: народного, героїчного (С. Сірополко), морально-релігійного (А. Волошин, Л. Гайдукевич, І. Петрів, М. Ріпецький), гуманістичного, патріотичного (С. Довгаль, С. Русова, І. Ющишин), естетичного (К. Малицька). Таке змістове насичення літератури сприяло гармонійному розвиткові особистості школяра, формуванню його національної самоідентифікації, поваги до традицій народу, дотриманню морально-етичних і гуманістичних принципів у поведінці тощо.

У розділі визнано за доцільні поради педагогів (Б. Заклинського, О. Маркуша, М. Ріпецького) щодо оформлення літератури з урахуванням гігієнічних та естетичних вимог: виразний, сприятливий для дитячих очей розмір шрифту; розміщення текстів, малюнків, таблиць - сприяння кращому розумінню матеріалу; заохочення до читання, розвиток «мистецького смаку», відчуття краси у повсякденному житті.

У 20-30-х рр. ХХ ст. на західноукраїнських землях значне місце у розвитку читацької активності учнів належало шкільному бібліотекарю. Актуальною залишається задекларована педагогічною громадськістю міжвоєнної доби професіограма бібліотечного працівника. Вона включала три функціональні компоненти: перший - робота з бібліотечною документацією, упорядкуванням книжкових фондів та підтриманням порядку в книгозбірні; другий - безпосередня праця з читачами, що полягала насамперед у популяризації книг, залученні до читання та вивченні інтересів молоді; третій - оволодіння бібліотекарем професійними якостями, знаннями у галузі дитячої психології, вміннями передбачити вплив, який може спричинити певна книга на свідомість читача, а також кваліфікаційне зростання й удосконалення.

Робота шкільного бібліотекаря передбачала пропагування читання, у середовищі школярів. Його результативність забезпечувалась систематичністю і використанням різноманітних шляхів популяризації літератури: виступи перед дітьми із повідомленням про нові надходження до бібліотеки; поширення відгуків на твори та листівок про наявні друковані видання різних жанрів; розміщення переліків книг, згрупованих тематично в приміщенні книгозбірні тощо.

У безпосередній роботі з читачами бібліотекар використовував масові, групові та індивідуальні форми. Найбільшого поширення набули такі масові форми: як Свято книги, Свято матері, концерти, книжні виставки, які супроводжувалися різними урочистими заходами (декламація учнями віршів, виступи шкільного хору та театрального гуртка). Їх популярність зумовлювалась тим, що в легкій та доступній формі учні дізнавалися про визначних українських письменників, поетів, ознайомлювалися з їхньою літературною спадщиною. Популярністю у читачів користувалися виклади й відчити, які розкривали різні аспекти історичного, культурного, літературного життя українців, забезпечуючи таким чином інтелектуальні й духовні запити школярів.

Традиційною груповою формою залишалася година праці в шкільній бібліотеці, під час якої школярі вивчали народну творчість, читали художню літературу, навчальні книги, часописи. Цінним є досвід роботи гуртків та бібліотечно-бібліографічних секцій, які функціонували при шкільних книгозбірнях і об'єднували найактивніших читачів. Їхня діяльність передбачала допомогу бібліотечному працівнику в складанні каталогів, оформленні книжкових виставок, а також у пошуку книг за замовленнями читачів. Значно зростав обсяг обов'язків гуртківців під час підготовки та проведення різноманітних заходів. Участь школярів у таких гуртках сприяла не лише популяризації читання, а й забезпечувала пропаганду бібліотечно-бібліографічних знань, що значною мірою сприяло професійному самовизначенню молоді.

Важливою і досить поширеною формою індивідуальної праці з читачами була бесіда. За її допомогою бібліотекарі виявляли їхні уподобання та труднощі під час читання; визначали як учень засвоїв зміст прочитаного тощо.

У досліджувану добу значний виховний вплив на школярів здійснювали так звані класні бібліотеки. Їх відмінність від шкільних полягала в тому, що засновниками і провідниками ставали учні, з-поміж яких обирався бібліотекар, його помічник та інші особи, що були відповідальними за належне функціонування бібліотеки. Для створення книжкового фонду учні збирали гроші, приносили з дому книжки, організовували класові збори, вистави, концерти. Залучення дітей до класних бібліотек якнайкраще сприяло поширенню бібліотечно-бібліографічних знань та популяризації читання в дитячому колективі. Утім серйозним недоліком таких книгозбірень була незначна чисельність фондів порівняно зі шкільною бібліотекою.

Західноукраїнські освітяни наголошували на посиленні співпраці школи та бібліотеки, мета якої полягала у безперервному навчально-виховному впливі на дітей та молодь - знання, отримані в школі, діти закріплювали й поглиблювали в шкільних бібліотеках. Взаємодія бібліотек із музеями, театральними гуртками, культурно-освітніми товариствами, яка передбачала підготовку книжкових виставок, стендів з переліком рекомендованої літератури, організацію самоосвітніх гуртків, теж сприяла в урочний і позаурочний час національному й культурному зростанню молоді.

У 20-30-х рр. минулого сторіччя на західноукраїнських землях важливими осередками освіти у невеликих населених пунктах були мандрівні бібліотеки, організовані товариством «Просвіта». В умовах відсутності коштів на заснування стаціонарних книгозбірень в українських селах, вони були чи не єдиним джерелом просвіти для дітей та дорослих. Проте освітньо-виховний вплив зазвичай покладали на читальні та стаціонарні бібліотеки товариства. У них систематично і точно визначений час (здебільшого 3 рази на тиждень) працювали гуртки (самоосвітні, наукові, театральні, прихильників книги); курси (вищої та загальної освіти, для неписьменних); проводили голосні й тихі читання, освітні виклади, відчити, «дружні сходини», а також організовували свята, концерти, вистави. Робота самоосвітніх гуртків передбачала вивчення гуртківцями історії та географії українських земель, шляхом самостійного опрацювання відповідної літератури, виступів із доповідями та читання часописів. Для кращого засвоєння матеріалу їхні учасники повторювали основні події, факти, дати не лише під час навчання, а й на дружніх сходинах. Широкою популярністю серед українського населення користувалися також аматорські театральні гуртки. Їх діяльність передусім спрямовувалася на пропаганду української культури, традицій, звичаїв у середовищі краян. Відтак гуртки стали ефективною формою залучення людей до участі у роботі читалень і бібліотек.

Західноукраїнські педагоги міжвоєнної доби (А. Алиськевич, А. Волошин, В. Бень, М. Ріпецький, М. Таранько, І. Ющишин) обґрунтували концептуальні положення функціонування книгозбірень, зокрема: загальнодоступність бібліотек; сталий розпорядок роботи; відповідність приміщення санітарно-гігієнічним нормам; комплектування книжкових фондів із урахуванням запитів усіх етнічних груп; участь громадськості в керівництві бібліотечними справами; організація підготовки кваліфікованих бібліотечних кадрів; проведення з'їздів із бібліотечної тематики; видавництво часописів бібліотечно-бібліографічного спрямування. Дотримання цих вимог забезпечувало функціонування бібліотек регіону на належному рівні та повноцінну реалізацію їх просвітницької місії.

Результати здійсненого історико-педагогічного дослідження дають підстави для наступних висновків:

1. Соціокультурними передумовами розвитку бібліотечного руху на західноукраїнських землях 1919-1939 років були: включення західноукраїнських земель до Польщі, Румунії та Чехословаччини, що призвело до проведення ними стосовно українського населення політики денаціоналізації; зменшення у регіоні українських шкіл, що змусило українських дітей здобувати освіту в навчальних закладах з нерідною мовою навчання; відсутність належних умов для функціонування українських книговидавництв обумовлювало високу вартість книг і фактично їх недоступність для широкого загалу; незалучення дітей та дорослих до навчання сприяло поширенню анальфабетизму серед українського населення краю, що значною мірою обумовлювало низький попит на україномовні видання; внаслідок недостатньої кількості рідномовних підручників, наукової та художньої літератури українські школярі послуговувалися творами, написаними чужою мовою; важка економічна ситуація у регіоні призвела до безробіття та еміграції українського населення. За таких умов посилилася втрата українцями національної самоідентичності та загострилася потреба збереження в їх свідомості розуміння себе як окремої нації. В зв'язку з цим українські прогресивні кола зініціювали розгорнення на теренах західноукраїнських земель культурно-просвітницького руху. Основна увага приділялася створенню бібліотек - освітніх осередків, де українські діти отримували вільний доступ до рідномовної літератури, яка забезпечувала їх духовне, моральне, патріотичне зростання; приймали участь у діяльності різних гуртків, секцій, що давали їм додаткову можливість для набуття навичок самоосвіти. Активна діяльність українських товариств «Просвіта», «Рідна школа» та молодіжної організації «Пласт» значно вплинула на розширення бібліотечної мережі в краї та забезпечення її рідномовною літературою.

2. Основою діяльності бібліотек на західноукраїнських землях 20-30-х рр. ХХ ст. було нормативно-правове забезпечення Польщі, Чехословаччини і Румунії. Законодавчий супровід бібліотечної справи у Підкарпатській Русі став одним із чинників стрімкого розвитку книгозбірень краю. Тут провідне місце посідає закон «Объ общинныхъ библіотекахъ» (1919) та розпорядження шкільного відділу цивільної управи Підкарпатської Русі, в якому йшлося про організаційні засади діяльності окружних учительських бібліотек, учнівських та помічних книгозбірень (1926).

Бібліотечна політика на теренах Галичини та Волині передбачала пропаганду польської книги, культури, традицій, тобто бібліотеки виступали одним із засобів полонізації українського населення. Попри те, що із чотирьох проектів польського бібліотечного закону жоден не було ухвалено, низку запропонованих документів спрямовували на стимулювання читацької активності учнів.

Школи та бібліотеки Буковини, що входила до складу Румунії, пануюча влада використовувала для румунізації української та інших національних меншин. Нормативно-правове забезпечення в бібліотечній сфері передбачало створення широкої мережі бібліотек у школах сільської місцевості, що популяризували населенню румунські цінності.

3. Зміст діяльності бібліотек з учнівською молоддю в Західній Україні міжвоєнної доби передбачав гармонійне поєднання патріотичних, морально-релігійних, гуманістичних та естетичних ідей. Вони забезпечували виховання різнобічно розвиненої, національно свідомої, креативної особистості. Неодмінною умовою ефективності такої роботи було врахування народних традицій, які передавалися від покоління до покоління і забезпечували консолідацію української нації упродовж багатьох століть.

Бібліотечна робота з учнівською молоддю регіону досліджуваного періоду здійснювалася з використанням таких методів: словесні (лекції, доповіді, бесіди), наочні (виставки, ілюстрації, плакати, спостереження за роботою бібліотекаря), практичні (праця дітей у бібліотеці). Особливою варіативністю відзначалися форми роботи з читачами у книгозбірнях. Найпопулярнішими були масові форми, які передбачали проведення свят (книги, матері, до дня народження українських письменників та поетів), концертів, лекцій, відчитів, викладів. Їхню організацію супроводжували підготовкою тематичних книжкових виставок і плакатів із переліком книг. Групові форми були представлені годиною праці в шкільній бібліотеці та різноманітними гуртками й секціями - самоосвітніми, науковими, прихильників книги. На відміну від години праці (вчителі або бібліотекарі організовували для всього класу читання і аналіз різножанрової літератури, періодичних видань) у гуртках об'єднувалися найактивніші читачі. Вони допомагали бібліотекареві у видачі книг, веденні каталогів, організації урочистих заходів. Індивідуальну роботу з учнями реалізовували у бесідах за змістом прочитаного твору, що дозволяло виявити їхні літературні зацікавлення, труднощі під час читання, рівень засвоєння і розуміння прочитаного. Необхідною умовою піднесення читацької активності учнів було проведення пропаганди читання через повідомлення про надходження нової літератури до бібліотеки, поширення відгуків на твори, організацію виставок книг тощо.

4. Ефективність роботи з учнівською молоддю в бібліотеках на західноукраїнських землях міжвоєнної доби значною мірою зумовлювалася професійними вміннями працівника шкільної книгозбірні. Педагоги регіону (В. Бень, М. Галущинський, І. Крип'якевич, М. Ріпецький) сформулювали вимоги до особистості бібліотекаря, який повинен володіти професійними вміннями, знаннями в галузі дитячої психології; регулярно займатися самопідготовкою, самоосвітою; добре знати книжковий фонд книгозбірні, стежити за новими надходженнями та публікаціями; вміти передбачити вплив певної книги на свідомість читача тощо. Діяльність шкільного бібліотекаря охоплювала дидактично-методичну (навчання учнів рідної мови, культури мовлення, правильному читанню, розвиток умінь аналізувати твори) і виховну (формування загальнолюдських, національних, громадянських цінностей шляхом читання творів з наступним обговоренням) роботу з учнями, яка передбачала комплексний вплив на особистість вихованця.

5. Здійснене дослідження дозволяє виокремити перспективні ідеї бібліотечної роботи з українською молоддю краю (1919-1939), доцільні для творчого використання у сучасних умовах:

– урахування у роботі зі школярами регіональних особливостей;

– здійснення пропаганди серед учнів бібліотечно-бібліографічних знань шляхом організації у школах класних бібліотек;

– активізація роботи дитячих бібліотечних гуртків;

– посилення співробітництва бібліотек з культурно-освітніми товариствами, музеями, центрами дитячої творчості тощо;

– утвердження національної спрямованості роботи бібліотек, що полягає у вихованні патріотизму, громадянської свідомості та ініціативності.

Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів даної проблеми. Перспективними напрямами подальших наукових розвідок вважаємо: діяльність церковних книгозбірень зі школярами на західноукраїнських землях 20-30-ті рр. ХХ ст., робота бібліотек з дітьми та учнівською молоддю в інших регіонах України; підготовка вчителів до здійснення бібліотечної роботи з учнями загальноосвітніх шкіл І-ІІІ ступенів; шляхи популяризації бібліотечно-бібліографічних знань серед дітей та молоді; співпраця українських бібліотечних, громадських, молодіжних товариств у сучасних умовах.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Статті у фахових виданнях

1. Скоморовська І. Освітня діяльність бібліотек і читалень товариства «Просвіта» у Галичині (1919-1939) / І. Скоморовська // Науковий вісник Чернівецького університету. Серія: Педагогіка та психологія. - Чернівці, 2007. - Вип. 330. - С.166-173.

2. Скоморовська І. Особливості роботи бібліотек українських шкіл у Галичині (1919-1939) / І. Скоморовська // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Педагогіка. - Тернопіль, 2007. - № 9. - С.132-135.

3. Скоморовська І. Підготовка вчителів Галичини до спільної навчально-виховної роботи з бібліотеками (1919-1939) / І. Скоморовська // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Педагогіка. - Івано-Франківськ, 2007. - Вип. XV-XVI. - Ч. 1. - С.291-296.

4. Скоморовська І. Роль культурно-просвітницьких товариств в організації бібліотек у Західній Україні (1919-1939) / І. Скоморовська // Обрії: Науково-педагогічний журнал. - Івано-Франківськ, 2007. - № 2 (25). - С.3-6.

5. Скоморовська І. Стан читальництва дітей та молоді у Галичині (1919-1939) / І. Скоморовська // Збірник наукових праць: Педагогічні науки. - Херсон, 2007. - Вип. XXXXV. - С.64-69.

6. Скоморовська І. Внесок Наталії Дорошенко (1888-1974) у розвиток бібліотечної справи на західноукраїнських землях міжвоєнної доби / І. Скоморовська // Вісник Прикарпатського університету. Серія: Педагогіка. - Івано-Франківськ, 2008. - Вип. ХХV. - С.85-89.

7. Скоморовська І. Книга і читання - складові духовного розвитку учнів у спадщині В. О. Сухомлинського / І. Скоморовська // Наука і освіта. Науково-практичний журнал південного наукового Центру АПН України. Педагогіка і психологія. - Одеса, 2008. - № 6. - С.155-158.

8. Скоморовська І. Проблема виховання дітей і молоді засобами книги та читання у науковому доробку західноукраїнських педагогів (20-30-ті рр. ХХ ст.) / І. Скоморовська // Гуманізація навчально-виховного процесу: збірник наукових праць. - Вип. XL / за заг. ред. проф. В. І. Сипченка. - Слов'янськ: Видавничий центр СДПУ, 2008. - С.172-176.

9. Скоморовська І. Розвиток шкільного бібліотечного руху в Західній Україні 1919-1939 рр. / І. Скоморовська // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка: Педагогічні науки. - Луганськ, 2009. - № 6. - С.223-230.

Публікації в інших виданнях

10. Скоморовська І. Проблема книги у творчій спадщині Івана Франка / І. Скоморовська // Інформаційний бюлетень кафедри педагогіки імені Богдана Ступарика. - Івано-Франківськ, 2006. - № 1. - С.35-37.

11. Скоморовська І. Діяльність Українського Педагогічного Товариства «Рідна школа» у справі заснування бібліотек у Галичині (1919-1939) / І. Скоморовська // Товариство «Рідна школа»: історія і сучасність: Науковий альманах / упоряд. і наук. ред. Д. Герцюк, П. Сікорский. - Львів: Вид-во Львів. край. т-ва «Рідна школа», каф. загальної та соціальної педагогіки ЛНУ ім. Івана Франка, 2007. - Ч. 4. - С.205-213.