Педагогічна думка і просвітництво у жіночому русі західної України (ІІ половина ХІХ ст. – 1939 р.)

Як приклад комплексного підходу до реалізації опікунсько-виховних і педагогічно-просвітницьких ідей жіночого руху детально проаналізована діяльність “Жіночого кружка УПТ ім. Ганни Барвінок” у Львові.

Практична апробація педагогічних ідей, що утвердилися в жіночому русі, здійснювалася шляхом їх впровадження у навчально-виховний процес мережі навчально-виховних закладів, утримуваних українською громадськістю регіону, знайшла відображення у створених ними підручниках та літературі для позакласного читання, які вирізнялися національно-соборницьким змістовим наповненням, наявністю конкретних прикладів із життя дітей і їх найближчого оточення, що забезпечувало розуміння і цілісне сприймання тогочасної дійсності, наявністю текстів, відповідних досвідові молодших школярів, і позатекстових компонентів, які сприяли пробудженню їх пізнавальних інтересів.

Висновки

За результатами здійсненого дисертаційного дослідження сформульовано загальні висновки.

1. Теоретичний аналіз і обґрунтування педагогічно-просвітницьких положень концепції та освітньо-виховної практики українського жіночого руху Західної України - одне з важливих джерел для усвідомлення багатства та незнищенності національної педагогічної думки, багатогранності освітньо-виховного досвіду українського народу, утвердження переконаності в самодостатності та самоспроможності жінки-українки. Критичне осмислення генези організованої жіночої діяльності та положень творчої спадщини найактивніших представниць західноукраїнського жіноцтва, які в умовах відсутності власної держави зуміли створити цілісну систему поглядів на освіту жінки, навчання й виховання дітей і молоді та реалізувати її у практиці роботи жіночих організацій, є важливим чинником подальшого розвитку української педагогіки та відродження традицій національного просвітництва.

2. Вивчення ретроспективи жіночого культурно-освітнього поступу підтвердило його західноєвропейські витоки і яскраво виражений національний вимір: безпосереднім поштовхом до пробудження громадської ініціативи українського жіноцтва стали ідеї рівноправності та духовної емансипації жінки, сформульовані визначними зарубіжними вченими й організаторами феміністичних змагань у державах Західної Європи, національне культурно-освітнє відродження середини XIX ст. , поширення на західних землях України емансипаційних ідей Т. Шевченка та східноукраїнського народництва, які зумовили активізацію всього національно-культурного життя в регіоні, поглядів на питання про становище жінки визначних освітніх діячів, письменників і педагогів Західної України.

3. Здійснений аналіз конкретно-історичних умов західноукраїнського суспільства другої половини XIX ст. - 1939 р. дав змогу виокремити основні тенденції й етапи у пробудженні соціально-культурної активності жінок, розвитку організованих форм їх діяльності, формуванні педагогічно-просвітницьких параметрів ідеології та практики українського жіночого руху регіону:

- 1848 - початок 1880-х рр. - поява перших спроб індивідуального самовираження української жінки у сфері етнографічної, літературної, культурно-освітньої, педагогічної діяльності та перших публічних заяв українок про необхідність жіночої консолідації; усталення законодавчої бази для функціонування громадських організацій; виникнення першого клерикально-москвофільського доброчинного товариства світських жінок у Львові; формування групи небуденних особистостей - пробудниць і організаторів українського жіноцтва, найяскравішою серед яких була Наталія Кобринська;

- 1884-1890-і рр. - виникнення українських жіночих товариств, які базувалися на засадах народництва та визначили змістом роботи реалізацію культурно-освітніх завдань; розширення мережі світських жіночих об'єднань релігійно-харитативної спрямованості; проведення перших жіночих віч; домагання українками Галичини і Буковини допуску жінок до середньої та вищої освіти; утвердження в суспільній свідомості думки про необхідність українських дошкільних закладів, позашкільних опікунсько-виховних інституцій для дівчат, участь у формуванні мережі українського приватного шкільництва; поява перших українських альманахів і збірників праць, укладених самими жінками;

- 1900-й - 1914-й рр. - подальше організаційне становлення та структурування українського жіночого руху, розвиток його ідеології, поступове утвердження національних орієнтирів у меті, завданнях і змісті роботи жіночих товариств, виникнення окремої жіночої преси; включення в організовану працю гімназійної та студентської дівочої молоді, формування когорти педагогів - очільниць емансипаційних змагань західноукраїнського жіноцтва і пов'язані з ними підготовка науково-педагогічних жіночих публікацій та активізація практичної діяльності жінок у царині розбудови системи українського приватного шкільництва, дошкільних, позашкільних і опікунсько-виховних інституцій;

- 1914-й - 1920-й рр. - призупинення діяльності громадських жіночих організацій через події Першої світової війни; зосередження основних українських “жіночих сил” на етнічних австрійських територіях, превалювання харитативно-культурницького напряму в змісті їхньої роботи; реформування довоєнної львівської “Жіночої громади” на “Союз українок”; прилучення окремих жінок Східної Галичини і Північної Буковини до благодійницько-опікунських акцій на рідних теренах, до участі в націоналізації існуючої державно-приватної системи освіти доби ЗУНР;

- 1921-й - 1939-й рр. - активна консолідація західноукраїнського жіноцтва, включення в організовану діяльність жінок Закарпаття і Західної Волині; усталення національно-державницької ідеології жіночого руху, його вихід на міжнародну арену; переорієнтування просвітницької роботи на вирішення загальнонаціональних проблем (боротьба з неграмотністю, культурно-освітній та економічний розвиток українського села); урізноманітнення форм, методів і засобів поглиблення загальноосвітніх і фахових знань жінки-українки, усвідомлення нею суті національного ідеалу та підготовка до його здійснення; утвердження культу матері й дитини, єдності загальнолюдських і національних цінностей у родинному вихованні; національно-громадянська спрямованість дошкільної, шкільної та позашкільної виховно-опікунської роботи; участь жінок у підготовці підручників, навчально-методичних посібників і дитячо-юнацької художньої літератури.

4. Результати наукового пошуку засвідчили, що на всіх етапах еволюції соціально-культурної активності жінок Західної України провідними чинниками її педагогічно-просвітницької зорієнтованості були дискримінаційна освітня політика держав, до складу яких у досліджуваний період входили західноукраїнські землі, передусім у сфері навчання і виховання жінки, діяльність у сфері поглиблення її загальноосвітніх і фахових знань, національного виховання та формування навичок самостійної громадської діяльності провідних культурно-освітніх товариств, заснованих освітніми діячами і педагогами регіону - чоловіками, кількісне зростання жінок-учителів та якісні зміни у їхній професійній підготовці й на цій основі - активна участь в організації українського жіночого руху і формуванні освітньо-виховної складової його ідеології та практики.

5. Цілісний ретроспективний аналіз педагогічно-просвітницьких проблем у творчій спадщині кількох поколінь репрезентанток жіночого руху, у документах і матеріалах жіночих товариств, віч, зборів, з'їздів, конгресів західноукраїнського жіноцтва переконливо довів, що її розвиток віддзеркалює як основні тенденції у боротьбі за самовизначення української нації та відстоювання громадсько-політичних прав жінки-українки, так і особливості розвитку європейської та національної педагогіки і просвітництва другої половини XIX - першої третини XX століття. Як наслідок, суттєвими ознаками вихідних педагогічно-просвітницьких положень ідеології жіночого руху Західної України є їх різноплановість, дотичність практично до всіх ланок безперервної системи освіти (дошкільна, шкільна, позашкільна, освіта і виховання дорослого жіноцтва), широка соціальна, почасти і політична база, опора на народновиховні ідеали і найновіші здобутки української та зарубіжної педагогічної думки, єдність загальнолюдських і національних виховних цінностей.

6. Уперше в історії української педагогіки та просвітництва жінки наддністрянської частини України обґрунтували ідею повноцінної початкової, середньої та вищої жіночої освіти рідною мовою, виходячи не лише з потреби загальносоціального і національного розвитку, а й із прав жінки-людини; розробили чітку концепцію освіти і формування національно-громадянської свідомості широких верств західноукраїнського жіноцтва та визначили форми, методи і засоби її реалізації; задекларували й утвердили думку про співвідповідальність українських жінок, нарівні з чоловіками, за виховання покоління, спроможного відродити державну незалежність України.

7. Важливими пріоритетами феміністичної ідеології та практичної освітньо-виховної діяльності західноукраїнського жіноцтва були піднесення родинно-соціального статусу матері-українки, утвердження її першорядної ролі у фізичному, моральному й інтелектуальному розвитку своїх дітей і значення в “оздоровленні” всієї нації (“духовне материнство”), що зумовило зміну підходів до родинного виховання, та розробка організаційних і теоретико-методичних основ функціонування постійних і сезонних українських дошкільних інституцій приватно-громадського характеру.

8. В умовах функціонування в Західній Україні дискримінаційних щодо української національної меншини офіційних шкільних систем ідеологи й організатори жіночого руху викривали їх антиукраїнський характер, наполегливо відстоювали принципи загальнообов'язковості навчання та доступності шкіл усіх типів із рідною мовою навчання, рівності та повноцінності освіти для дітей обох статей, народності, природо- та культуровідповідності виховання; включилися у пошук моделі системи національної освіти, у боротьбу українського громадянства за “рідну” школу, теоретично осмислювали мету і завдання навчання та виховання дітей і молоді у контексті завдань національно-культурного відродження українського народу, потреб і можливостей західноукраїнського суспільства, утверджували провідну роль у змісті навчання дисциплін національно-виховуючого спрямування та вдосконалювали методику їх вивчення; обґрунтували педагогічну сутність опіки над дітьми та молоддю, активно працювали над наповненням національним змістом позашкільної виховної роботи.

9. У процесі дослідження доведено, що конкретним практичним вкладом жінок Західної України у вирішення проблем педагогічно-просвітницького характеру стали запровадження національних за змістом форм освіти, самоосвіти, виховання і самовиховання дорослого жіноцтва; створення власних засобів масового інформування про різні аспекти соціально-культурної діяльності жінок, про стан, проблеми та перспективи розвитку освіти і виховання дівчини-жінки й дитини; ініціювання, заснування й активна участь у забезпеченні діяльності сезонних і постійних українських дошкільних закладів, виховно-освітніх і оздоровчих позашкільних інституцій, приватних шкіл різних типів, підготовка українських підручників і навчальних посібників, літератури для позакласного читання.

10. Викладене в дисертації та монографії уможливлює загальний висновок про те, що, розвиваючись у напрямі від благодійництва та “культурництва” до організаційно-практичної освітньо-виховної роботи, а від неї - до теоретичного узагальнення набутого педагогічно-просвітницького досвіду, діяльність західноукраїнського жіноцтва досліджуваного періоду стала одним із важливих чинників формування покоління, готового не тільки до праці на користь України, а й здатного на самопожертву заради її незалежності. Теоретико-практичні надбання у царині освіти і виховання, накопичені жінками Західної України, можуть бути використані для створення ефективних механізмів сучасної соціальної політики у сфері гендеру, визначення й утвердження місця і ролі жінки в суспільно-громадських, соціокультурних та освітніх процесах молодої української держави, у пошуку шляхів забезпечення тісної єдності національних і загальноєвропейських пріоритетів її сучасного розвитку.

11. Проведене дослідження дало змогу виокремити освітньо-виховні положення концепції жіночого руху Західної України, визначити форми, методи і засоби практичної діяльності західноукраїнського жіноцтва, які доцільно творчо використовувати у педагогічно-просвітницьких процесах та в роботі державних і громадських інституцій сучасної України:

- формування національно-державницького світогляду української жінки, відродження з цією метою організаційних і масових просвітницьких акцій, започаткованих у жіночому русі Західної України досліджуваного періоду, заснування окремої преси;

- піднесення ролі родини у національно-громадянському становленні особистості та забезпечення її активної участі в утвердженні нових освітніх орієнтирів української держави;

- співпраця громадських організацій із державними органами влади і закладами освіти різних рівнів акредитації у галузі забезпечення доступності здобуття якісної ціложиттєвої освіти для всіх громадян України, утвердження загальнолюдських, національно-громадянських, родинних, особистих цінностей у вихованні дітей і молоді;

- громадська підтримка дошкільної освіти, формування мережі приватних інституцій дошкільного виховання яскраво вираженого гуманістичного та національно-громадянського змісту;

- активна участь жіночих організацій у розвитку позашкільних закладів, передусім виховно-опікунського та здоров'язберігаючого характеру.

Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми наукового пошуку. Окремого вивчення й узагальнення потребують педагогічно-просвітницькі ідеї творчої спадщини й організаційно-практична діяльність найяскравіших педагогічних постатей жіночого руху Західної України та виховно-освітня праця його активних учасниць у державах Західної Європи, американського й австралійського континентів у другій половині ХХ ст.

Література

1. Нагачевська З.І. Педагогічна думка і просвітництво у жіночому русі Західної України (друга половина ХІХ ст. - 1939 р. ) / Зіновія Іванівна Нагачевська. - Ів.-Франківськ: Підприємець Третяк І.Я. , 2007. - 764с.

2. Антологія педагогічної думки Східної Галичини та українського зарубіжжя ХХ століття: навчальний посібник / Т.К. Завгородня, З.І. Нагачевська, Н.М. Салига [та ін. ]. - Івано-Франківськ: Вид-во “Плай” ЦІТ Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, 2008. - 480с.

3. Софія Русова. З маловідомого і невідомого. Ч. 1: “Несторка української педагогічної літератури…” / упоряд. О. Джус, З. Нагачевська; вступ. стаття З. Нагачевської. - Ів. -Франківськ: Гостинець, 2006. - 456с.

4. Софія Русова. З маловідомого і невідомого. Ч. 2: “Сеньйорка українського жіноцтва…” / упоряд. З. Нагачевська, О. Джус; вступ. стаття З. Нагачевської. - Ів. -Франківськ: Гостинець, 2007. - 364с.

5. Нагачевська З.І. Педагогічна думка і просвітництво в жіночому русі (західноукраїнський контекст ІІ пол. ХІХ ст. - 1939 р. ): програма і методичні рекомендації до спецкурсу / Зіновія Нагачевська. - Ів. -Франківськ: Плай, 2003. - 136с.

Размещено на Allbest.ru