Інтегративний підхід до навчання суспільствознавства в загальноосвітніх школах України (20-30-ті роки ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ АПН УКРАЇНИ

13.00.02 - теорія і методика навчання історії та суспільствознавчих дисциплін

УДК 372.832(477)«192/193»(043.3)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ІНТЕГРАТИВНИЙ ПІДХІД ДО НАВЧАННЯ СУСПІЛЬСТВОЗНАВСТВА В ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКОЛАХ УКРАЇНИ (20-ті -30-ті роки ХХ століття)

Дятлова Олена

Миколаївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Пометун Олена Іванівна, Інститут педагогіки АПН України, завідувачка лабораторії суспільствознавчої освіти.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Баханов Костянтин Олексійович, Бердянський державний педагогічний університет, проректор з наукової роботи;

кандидат педагогічних наук, доцент Мисан Віктор Олександрович, Рівненський міжнародний економіко-гуманітарний університет ім. С.Дем'янчука, завідувач кафедри всесвітньої історії та методики викладання суспільних дисциплін.

Захист відбудеться « 10 » грудня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.452.03 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52 д.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій частині Інституту педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52 д.

Автореферат розісланий 8 листопада 2008 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.І.Мацейків

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і ступінь розробки проблеми. За часів незалежності України в розвитку шкільної освіти спостерігаються суттєві зрушення. Гостроти й актуальності набуває проблема побудови змісту шкільної суспільствознавчої освіти, що у складних умовах сьогодення безперервно оновлюється і трансформується. З ухваленням «Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти» в освітню практику ввійшло поняття «освітня галузь», яке орієнтує педагогів на нову організацію змісту освіти на більш гнучких, варіативних та інтегрованих засадах. Кожна з галузей, зокрема «Суспільствознавство», має виступати як цілеспрямоване об'єднання, синтез споріднених навчальних предметів у певну інтегровану систему, спрямовану на забезпечення цілісності знань учнів про людину й суспільство, формування у них загальнолюдських цінностей, загальної суспільствознавчої компетентності. Таке об'єднання потребує розробки чітких і обґрунтованих, з точки зору освітніх результатів, шляхів і принципів інтеграції та відбору змісту суспільствознавчої освіти з різних наук. Проте, на сьогоднішній день розв'язати це надзвичайно складне завдання повністю ще не вдалося, адже ця проблема вимагає глибоких досліджень і експериментального апробування.

Очевидно, що сучасне реформування змісту суспільствознавчої освіти не може бути здійснено без урахування досвіду минулого, його провідних ідей, перевірених часом. Цікавим з точки зору якісних зрушень та творчих пошуків у цій галузі освіти України був період 20-х - початку 30-х років ХХ століття, коли запроваджувались серйозні спроби побудови змісту освіти на інтегративній основі у вигляді комплексних програм. Найбільших перетворень зазнала саме суспільствознавча освіта. Цей короткотривалий у часі, досить суперечливий період розвитку суспільствознавства був надзвичайно плідним і творчим, залишивши багато матеріалів для конструктивно-критичного аналізу. Його вивчення і творче переосмислення є потенціалом для визначення принципів та шляхів запровадження інтегративного підходу як у межах окремих предметів і курсів, так і у суспільствознавчої галузі в цілому, що, безумовно, сприятиме підвищенню ефективності навчання.

Проблема інтеграції змісту освіти знайшла широке відображення в історії педагогіки й методики навчання історії. Питання формування цілісного змісту освіти у ХVІІ-ХVІІІ століттях порушували такі видатні педагоги як Й.Гербарт, Я.Коменський, Дж. Локк. У ХІХ столітті К.Ушинський вперше теоретично обґрунтував окремі аспекти інтеграції навчального змісту, у тому числі й історичного, на основі встановлення міжпредметних зв'язків. Наприкінці ХІХ - початку ХХ століття інтегративний підхід до конструювання навчального змісту став важливою складовою досліджень зарубіжних педагогів-реформаторів Ф.Гансберга, Дж. Дьюї, В.Кілпатрика, Е.Паркхерст, Г.Шаррельмана.

На початку ХХ століття в російській (М.Гейніке, М.Епштейн, Б.Жаворонков, М.Іорданський, О.Калашников, П.Янковський) й українській педагогіці (О.Александров, В.Арнаутов, М.Брук, А.Краков, О.Кулінич, П.Мостовий, Я.Ряппо, В.Сєлінов, Д.Скуратівський, К.Тихонович) ідея інтеграції суспільствознавчого змісту виступала як домінуюча й поєднувалась з ідеями його викладання у вигляді міжпредметних комплексів. Зі середини ХХ ст. у дослідженнях: П.Арнаутова, С.Батишева, В.Кондакова, П.Новікова, В.Федорової (50-60-ті рр.), І.Звєрєва, П.Кулагіна, М.Левіної, Н.Лошкарєвої, В.Максимової та інших (70-ті рр.) проблема інтеграції змісту освіти розглядалася в руслі досліджень міжпредметних зв'язків як найбільш доступного рівня інтеграції.

Сучасні погляди на проблему інтеграції змісту освіти викладені у роботах: В.Андрущенка, В.Безрукової, Т.Браже, О.Винниченка, С.Гончаренка, Р.Гуревича, Н.Дорожкіної, М.Дробнохода, І.Зязюна, В.Ільченко, І.Козловської, В.Корнєєва, С.Клепка, В.Кукушина, Ю.Мальованого, М.Мудрого, Р.Пастушенко, В.Разумовського, Ж.Сарани, Я.Собко, Н.Талалуєвої, В.Фоменка та інших.

Значну цінність для дослідження мали праці російських та українських істориків педагогіки, які звертались до вивчення різних аспектів феномену «комплексна система навчання суспільствознавства», зокрема Ф.Корольова, Т.Корнєйчика, З.Равкіна (50-ті рр. ХХ ст.), А.Бондаря, Л.Бущика, О.Стражева (60-ті рр. ХХ ст.), М.Гриценка, Г.Ясницького (70-ті рр. ХХ ст.), Р.Вендровської, В.Гаврилова, М.Невзорова, О.Піскунова, М.Скиби, Л.Степашко (80-ті рр. ХХ ст.), М.Богуславського, О.Сухомлинської (90-ті рр. ХХ ст. - початок ХХІ ст.).

Багато теоретичних ідей, положень, цінних фактологічних матеріалів, що об'єктивно характеризують розвиток суспільствознавчої, історичної освіти у 20-х - 30-х рр. ХХ ст. містяться в працях сучасних вчених-педагогів, методистів Л.Пироженко, О.Пометун, А.Приходько, Т.Самоплавської та інших.

Проте аналіз літератури з даної проблеми дає підстави стверджувати, що вищезгадані праці, торкаючись об'єкта дослідження з різних сторін, не висвітлюють питань побудови змісту суспільствознавчої освіти в 20-х - початку 30-х років ХХ ст. у контексті запровадження інтегративного підходу ґрунтовно та цілісно.

Таким чином, потреби розвитку історико-методичного знання, недостатня наукова розробленість проблеми, сучасна практика реформування змісту шкільної суспільствознавчої освіти зумовили актуальність обраної теми дослідження - «Інтегративний підхід до навчання суспільствознавства в загальноосвітніх школах України (20-ті - 30-ті роки ХХ століття)».

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1921-1934 рр. Нижня межа дослідження (1921 р.) пов'язана з першими спробами запровадження єдиного інтегрованого курсу суспільствознавства в експериментальних комплексних програмах. Верхня межа пов'язана з освітніми реформами сталінського часу, коли відбулося повернення до предметної системи викладання з відповідними програмами, історію як окремий навчальний предмет відокремлено від суспільствознавства (1934 р.), що означало ліквідацію попередньої практики конструювання інтегрованого змісту суспільствознавчої освіти.

Територіальні межі дослідження. В історико-методичному аспекті проблема вивчалася на джерелах і матеріалі тих регіонів України, які входили до складу СРСР. Ми не розглядали історичну освіту в західноукраїнських землях, що входили до складу Польщі, Румунії та Чехословаччини, оскільки викладання історії в школах цих регіонів проходило в основному в рамках національних, властивих цим країнам системах освіти і може розглядатися як предмет спеціального дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі педагогіки Луганського національного університету імені Тараса Шевченка згідно з комплексним тематичним планом досліджень за темою «Вітчизняна і зарубіжна педагогіка (друга половина ХІХ - початок ХХІ століття), (Державний реєстраційний номер 0106U013193). Тему дисертації затверджено вченою радою Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 3 від 27.10.2005 р.) та узгоджено на засіданні бюро Ради з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 3 від 21.03.2006 р.).

Мета дослідження: на основі конструктивно-критичного аналізу ґенези розвитку шкільної суспільствознавчої освіти у 20-х - 30-х рр. ХХ століття визначити методичні засади запровадження інтегративного підходу у змісті суспільствознавства в загальноосвітніх школах України.

Завдання дослідження:

Проаналізувати процес становлення й розвитку ідей інтеграції в дидактичній та методичній науці з метою систематизації та узагальнення різних підходів до визначення досліджуваної методичної категорії.

Визначити передумови, основні періоди, чинники й тенденції розвитку досліджуваного феномена в теорії й практиці навчання суспільствознавства.

Охарактеризувати інтегративні тенденції в змісті навчальних програм, підручників та організації навчання суспільствознавства в практиці шкіл України в кожному з визначених періодів.

Виявити методичний потенціал інтегративного підходу в сучасній шкільній суспільствознавчій освіті.

Об'єкт дослідження: процес навчання суспільствознавства в загальноосвітніх школах у 20-х - початку 30-х рр. ХХ століття.

Предмет дослідження: зміст шкільного суспільствознавства і методика його реалізації у зазначений період в загальноосвітніх школах України.

Теоретико-методологічною основою дослідження є філософські положення про єдність, цілісність знань, що є вихідною умовою світосприйняття людини, вчення про природу навчальної діяльності та про її орієнтовну основу, сучасні психолого-педагогічні теорії розвитку особистості, концепції демократизації, гуманізації освіти і виховання; загальнонаукові підходи до розгляду суспільних подій і явищ (І.Бойченко, М.Попович, Ю.Павленко та ін.), загальнодидактичні та методичні теорії визначення змісту, форм і методів навчання (А.Алексюк, Ю.Бабанський, П.Гора, І.Лернер, М.Скаткін та ін.); дослідження з методології та теорії інтеграції знань (С.Гончаренко, М.Дробноход, І.Зязюн, В.Ільченко, Ю.Мальований, В.Разумовський та ін.), результати досліджень становлення й розвитку національної системи освіти та педагогічної думки (А.Алексюк, М.Барна, Г.Ващенко, С.Вдович, А.Вихрущ, Л.Вовк, В.Гомоннай, Н.Дем'яненко, М.Євтух, Т.Завгородня, С.Золотухіна, В.Кравець, О.Сухомлинська, Б.Ступарик, М.Ярмаченко).

Методи дослідження. Для досягнення зазначеної мети дослідження й розв'язання визначених завдань було використано сукупність узгоджених і взаємодоповнюючих методів дослідження, зокрема теоретичних:

системно-структурний (здійснено теоретичний аналіз, синтез, систематизацію, узагальнення й класифікацію друкованих джерел із досліджуваної проблеми);

історико-генетичний (розглянуто розвиток змісту й методики навчання суспільствознавства в динаміці, часовій послідовності, просторових межах, визначено передумови, основні періоди, чинники й тенденції);

історико-ретроспективний (визначено основні тенденції розвитку змісту суспільствознавчих дисциплін, чинники й організаційно-педагогічні засади цього процесу);

порівняльно-зіставний (на основі аналізу навчальних планів, програм, підручників і посібників у різні періоди розвитку шкільної суспільствознавчої освіти зіставлено й порівняно виявлені факти та явища).

У дисертації також застосовано емпіричні методи: спостереження, бесіда, порівняння з метою визначення потенціалу інтегративного підходу в сучасній суспільствознавчій освіті.

Джерельна база. Дослідження базується на ретельному відборі й усебічному вивченні значної кількості джерел. Фактологічний матеріал дисертації становлять документи й матеріали Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (фонд № 166), Державного архіву Луганської області (фонди № П-4, П-34, Р-401, Р-1105), Державного архіву Донецької області (фонд № 2580). В їх фондах виявлено постанови й рішення місцевих органів управління освітою, інструктивно-методичні листи, протоколи засідань окружних методичних комітетів, загальношкільні звіти, державні та регіональні навчальні програми, методичні розробки вчителів, проектні плани, шкільна облікова документація, статистичні звіти тощо.

Джерелами дослідження послужили монографічні праці дидактів, методистів та істориків педагогіки, підручники, посібники та методичні матеріали досліджуваного періоду, шкільні навчальні програми зі суспільствознавства, праці вітчизняних педагогів, матеріали історико-педагогічних та історико-методичних досліджень останніх років (автореферати, дисертації), довідково-бібліографічна література, документи СРСР та УРСР про школу й народну освіту.

Окрему групу джерел склали матеріали періодичних видань (педагогічні журнали, збірники наукових праць, інформаційні збірники), які стосуються проблеми нашого дослідження. Опрацьовано публікації періодичних видань: «Наша школа», «Просвіта Донбасу», «Радянська школа», «Учитель», «Шлях освіти».

Організація дослідження. Дослідження здійснювалось у три етапи протягом 2005 -2008 років.

На першому етапі (2005-2006 рр.) було визначено мету й завдання наукової роботи, здійснено теоретичний пошук з обраної проблематики, укладено бібліографію та проведено аналіз вітчизняної та зарубіжної філософської, історичної, педагогічної, методичної літератури.

На другому етапі (2006-2007 рр.) продовжувалось формування й розширення джерельної бази, були виявлені, опрацьовані та проаналізовані архівні матеріали, підручники й посібники, публікації періодичної преси досліджуваного періоду.

На третьому етапі (2007-2008 рр.) завершено теоретичне осмислення, систематизацію й узагальнення напрацьованого матеріалу в контексті сучасних філософських та психолого-педагогічних концепцій, сформульовано висновки й узагальнення, здійснено літературне оформлення тексту й апробацію основних результатів дослідження.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому: вперше на основі цілісного дослідження висвітлено процес становлення й розвитку ідей інтеграції в дидактичній та методичній науці; визначено й охарактеризовано чотири основних періоди запровадження інтегративного підходу в суспільствознавчій освіті 20-х- початку 30-х рр. ХХ століття: 1921- 1922 рр., 1923 - 1926 рр., 1927-1929 рр., 1930-1934 рр.; розкрито передумови, тенденції й особливості його запровадження на кожному з цих етапів у змісті навчальних програм, підручників та організації навчання суспільствознавства в практиці шкіл України в кожному з визначених періодів; висвітлено шляхи становлення та формування інтегрованого змісту суспільствознавства в школах України як основи структурування навчального матеріалу комплексної теми на першому ступені навчання та окремого предмету на другому ступені.

З'ясовано особливості змісту шкільного суспільствознавства як навчального предмета в 20-х- початку 30-х рр. ХХ століття. Систематизовано сучасний досвід застосування інтегративного підходу в сьогочасній системі шкільної суспільствознавчої освіти в умовах її реформування.

Уточнено поняття «інтеграція змісту освіти» та «інтегративний підхід в освіті».

Введено в науковий обіг маловідомі факти й джерела, які розширюють і конкретизують науково-методичні уявлення про систему навчання суспільствознавства 20-х - початку 30-х рр. ХХ століття.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що фактичний матеріал, основні положення та висновки дослідження можуть бути використані для підготовки нових праць, присвячених проблемам упровадження інтегративного підходу в навчання суспільствознавчих дисциплін, у наукових розробках з історії педагогіки та методики викладання історії, у підготовці підручників, посібників з методики навчання, а також у викладанні курсу методики навчання історії та розробці спецкурсів для студентів історичних факультетів вищих навчальних педагогічних закладів, у системі перепідготовки вчителів суспільствознавчих предметів.

Вірогідність результатів дослідження забезпечується методологічною й теоретичною обґрунтованістю його вихідних положень, науковим аналізом широкої джерельної бази, якісним та системним аналізом матеріалів дослідження, застосуванням комплексу методів, адекватних об'єкту, предмету, меті й завданням роботи дисертації.

Апробація результатів дослідження. Основні результати наукового дослідження висвітлювалися у виступах та доповідях на звітних засіданнях кафедри педагогіки Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: «Молодь, освіта, наука і національна свідомість» (Київ, 2006 р.), «Українська наука ХХІ століття» (Київ, 2006 р.), «Перспективні розробки науки та техніки» (Дніпропетровськ, 2006 р.), «Європейська наука ХХІ століття» (Дніпропетровськ, 2007 р.), «Ціннісні пріоритети освіти ХХІ століття: інноваційний розвиток освітніх систем» (Луганськ - Москва, 2007 р.), «Науковий світ - 2008: стан та перспективи розвитку» (Вінниця, 2008 р.).

Публікації. Матеріали дослідження відображено в 11 одноосібних публікаціях, з них 6 - у фахових виданнях.

Обсяг і структура дисертації. Робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації викладено на 221 сторінці (основний зміст дисертації становить 182 сторінки). Список джерел має 269 найменувань і охоплює 24 сторінки, 11 додатків розміщені на 15 сторінках.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито сутність і загальний стан наукової розробки теми, визначено об'єкт, предмет, завдання, методи, наукову новизну, практичне значення дослідження, особистий внесок здобувача, подано інформацію про апробацію та публікації результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методичні основи дослідження» визначено і проаналізовано понятійний апарат дисертації, вивчено стан наукової розробки проблеми інтеграції змісту освіти, розглянуто історичні передумови формування та розвитку ідеї інтеграції змісту історичної, суспільствознавчої освіти, охарактеризовано розвиток суспільствознавчої освіти у 20-х - початку 30-х рр. ХХ століття.

Аналіз літератури з означеної проблеми свідчить, що інтеграція як явище вивчається представниками різних галузей науки. Більшість науковців вбачає суть інтеграції в цілеспрямованому взаємопроникненні елементів одного об'єкту в структуру іншого, унаслідок чого виникає новий об'єкт із власними ознаками. Найбільшу увагу вчених привертає проблема вивчення інтеграції в контексті трансформації змісту освіти.

Систематизація та узагальнення різних підходів до визначення досліджуваної методичної категорії, дозволяють стверджувати, що поняття «інтеграція змісту освіти» можна розглядати як об'єднання певних елементів навчального змісту на основі науково обґрунтованих підходів, що визначаються необхідністю утворення у свідомості учнів системи знань і уявлень про людину і суспільство як основи цілісного світогляду. Отже, метою інтеграції змісту освіти є формування в учнів такого світогляду, що водночас сприяє підвищенню рівня їх розумової активності.

У дисертації доведено, що у сучасній педагогічній теорії змістова інтеграція тісно пов'язана з технологічною, яка передбачає поєднання (інтеграцію) методів і форм організації навчання, притаманних різним моделям навчального процесу. Ці дослідження стали підставою для введення нової педагогічної категорії «інтегративний підхід в освіті», тобто побудову змісту (окремого предмета або освітньої галузі) у вигляді дидактичної моделі, що розробляється на основі обґрунтованого поєднання елементів знань з різних предметів і реалізується з використанням інтегрованих форм і методів організації навчання.

Аналіз джерел з проблеми дисертації показує, що основи розвитку ідеї інтеграції виникли у період античності, коли зародилася ідея єдності наукового знання. До неї пізніше звертались мислителі та педагоги середньовіччя, епохи Відродження, нового часу. Базові ідеї інтегративного навчання, що ґрунтувались на положенні про встановлення природних зв'язків між елементами навчальної інформації розроблені в період класичної педагогіки ХVІІІ-ХІХ століть. Подальший розвиток теоретичних основ і провідних напрямків інтеграції змісту навчання пов'язаний із діяльністю видатних представників реформаторської педагогіки на межі ХІХ-ХХ століть, які стали засновниками проблемно-комплексного навчання у школі на міжпредметній основі. У межах такого навчання розпочались спроби групування і об'єднання суспільствознавчого матеріалу навколо певних загальних ідей і розробки відповідних програм та засобів навчання. На початку 20-х років ХХ століття комплексна система навчання широко впроваджувалася в практику радянської школи. На ґрунті загально-радянських підходів розвивалась й українська система комплексного навчання, в межах якої розроблялися власні підходи щодо широкого інтегрування навчального змісту, які мали національно-специфічні риси.

У 40-х - 80-х рр. ХХ століття у межах традиційної предметної системи навчання розробка концептуальних підходів до проблеми інтеграції відбувалась у контексті досліджень з інтеграції та диференціації змісту освіти. Найбільш поширеними були дослідження міжпредметних зв'язків з позицій системності навчання та підвищення рівня його науковості. У методиці навчання історії утверджувалась думка про необхідність інтегрування змістових елементів історичних курсів протягом середньої школи.

У дослідженні підкреслено, що в сучасній педагогічній науці проблема вивчення інтеграції змісту освіти залишається однією з актуальних, досліджуються різні рівні інтеграції змісту освіти, серед яких виділяють внутрішньопредметний, міжпредметний та міждисциплінарний, що пов'язується з розробкою спеціальних педагогічних характеристик різних аспектів та функцій інтеграції. Серед таких характеристик змістової інтеграції вчені вирізняють цільові, змістовні й структурні. У зарубіжній педагогіці розвиток ідей інтеграції змісту навчання відбувається в межах дослідження систем структурування знань на основі провідних ідей різних наук, понять. Розв'язання проблеми інтеграції змісту сьогодні пов'язується з питанням про вибір напрямів розвитку й побудови перспективної системи освіти.

У дисертації показано, що 20-ті роки минулого століття увійшли в історію вітчизняної школи як період активного педагогічного пошуку, пов'язаний з ідеями вітчизняної та зарубіжної новаторської педагогіки. Під впливом політичних та соціальних зрушень у рамках утвердження в суспільній свідомості нової радянської ідеології відбувся перехід школи від предметної системи навчання до комплексної, що стало початком запровадження інтегративних засад формування змісту в практику викладання суспільних предметів у школі. Трансформація змісту втілювалась на ґрунті впровадження комплексних програм навчання, складовою яких виступав навчальний предмет «Суспільствознавство». Принциповою характеристикою цього предмету як новоутвореної системи знань про суспільство було його формування шляхом визначення внутрішніх синтезуючих ліній і групування матеріалу навколо них через встановлення міжпредметних зв'язків. Новий навчальний предмет був спробою відтворити у свідомості учнів цілісну картину суспільного життя шляхом інтеграції елементів змісту всіх наук про суспільство із активною самостійною навчальною й трудовою діяльністю учнів.

Аналіз автентичних джерел дозволив визначити низку дидактичних принципів, на яких конструювався зміст суспільствознавства відповідно до цілей радянської освіти. Серед них: класова та ідеологічна спрямованість навчання, політехнічно-трудовий характер, широке використання краєзнавчого матеріалу, об'єднання фактів суспільного життя, локалізованих у часі й просторі навколо елементів теоретичного матеріалу з різних наук про суспільство, концентричне структурування навчальних курсів, перевага матеріалу про сучасне життя суспільства над історичним. Побудова комплексних навчальних тем відбувалась на основі горизонтального інтегрування соціогуманітарних знань, яке здійснювалось такими способами об'єднання як концентрація навчального матеріалу навколо стрижневої ідеї чи події, кореляція і випадкове об'єднання. Суспільствознавство, будучи само по собі інтегрованим предметом, виступало також центром, який інтегрував навколо себе всі інші предметні знання, обумовлював ідеологічну спрямованість усього комплексного матеріалу, впливав на способи та методи вивчення комплексних знань. Це був інтегратор, який створював основу для реалізації комплексних засад навчання.

Здійснений у дисертації аналіз ґенези розвитку змісту суспільствознавчої освіти у вітчизняній школі у досліджуваний період став основою для визначення й характеристики основних етапів розвитку цього історико-методичного феномену в хронологічних рамках дослідження. Серед чинників, що обумовлювали зміну етапів основними вважаємо загальний розвиток комплексної системи навчання в українській школі того часу й розвиток інтегративних засад навчання суспільствознавства у шкільних програмах і тогочасній навчально-методичній літературі. Основними етапами вважаємо наступні: І-й: 1921 -1922 рр. - пошуки нових підходів до визначення змісту суспільствознавчої освіти в умовах підготовки школи до переходу на комплексну систему навчання, експериментальні спроби запровадження інтегрованого шкільного курсу суспільствознавства на І-му ступені навчання; ІІ-й: 1923-1926 рр. - теоретичне обґрунтування змісту суспільствознавства як інтегрованого предмету в контексті комплексно-тематичних навчальних програм, введення його в практику масової школи на І-му ступені навчання й розробка курсу для шкіл ІІ-го ступеня; ІІІ-й: 1927-1929 рр. - розвиток змісту суспільствознавчої освіти, пов'язаний із введенням нових змістових елементів, стабілізація навчальних програм і поступовий відхід від комплексності в їх побудові як у школі І-го, так і ІІ-го ступеня, окремі повернення до предметного викладання історії; ІV-й: 1930-1934 рр. - структурування та інтеграція змісту суспільствознавчої освіти на основі комплексно-проектного принципу.

У другому розділі «Інтеграція як провідний підхід до структурування змісту освіти у 20-х - 30-х рр. ХХ століття» на основі системного аналізу численних джерел охарактеризовано інтегративні тенденції у змісті навчальних програм, підручників та організації навчання суспільствознавства в практиці шкіл України досліджуваного періоду, розкрито можливості інтеграції змісту в сучасній суспільствознавчій освіті.

Вивчення документальних джерел та історико-педагогічної літератури показало, що інтегративний підхід до шкільної суспільствознавчої освіти у досліджуваний період обумовив зміни у змісті навчання, методах, формах і засобах, що відображалось у розробці та запровадженні нових програм, навчальних планів, нової навчальної літератури, переосмисленні деяких положень методичної науки.

Якісні зміни у викладанні знань про суспільство розпочались у 1921-1922 роках, коли в школи було запроваджено перші експериментальні комплексні програми, де вперше з'явився предмет «Суспільствознавство». Його зміст формувався з об'єднаного у великі теоретичні розділи соціологічного, філософсько-політологічного, економічного та історико-літературного навчального матеріалу. У кожному розділі, темі елементи різних наук про суспільство інтегрувались для всебічної характеристики об'єкта, що вивчався.

У 1923-1925 рр. вводились комплексні навчальні програми для початкової школи й 5-го класу, де суспільствознавчий зміст був складовою комплексу. Предметний поділ знань повністю ліквідувався, а в основу структурування навчальної інформації в окремих темах покладались ті чи ті соціальні явища, навколо яких групувались елементи знань з інших предметів. Такими явищами- об'єктами вивчення виступали важливі тогочасні громадські події та життєві явища, через які учні мали опановувати соціальні, економічні, політичні, духовні засади сучасного людського буття з опорою на історичний досвід. Це була перша спроба міжпредметної інтеграції навчального змісту, зокрема суспільствознавчого.

Комплексні програми для шкіл ІІ-го ступеня були складені та затверджені у 1925-1926 рр. Стрижнем кожної теми у цих програмах були явище чи процес тогочасного суспільного життя, навколо якого формувались елементи інформації про це явище (процес) без конкретної фіксації матеріалу за предметами. Суспільствознавство викладалось як окремий інтегрований предмет, зміст якого складав теоретичний матеріал з основ економіки, політики, наукового соціалізму, історії. Новий зміст суспільствознавства знайшов своє відображення у навчальній літературі, що розроблялась з урахуванням вимог комплексного змісту та групової (бригадно-лабораторної) організації навчання. інтеграція суспільствознавчий освіта підручник

Аналіз джерел свідчить, що інновації в змісті, методах і формах організації навчання змінили умови та характер діяльності вчителя, методику проведення занять із суспільствознавства. Провідним методом навчання виступав дослідницький. Запроваджувались також такі методи активного навчання, як активно-трудовий, лабораторний, екскурсійний. Їм відповідали нові форми організації навчання: студійна система, виробничі екскурсії, система Дальтон-план. Зміни у змісті також вплинули на систему оцінювання результатів навчання, де пріоритетним став підсумковий контроль.

Навчальні програми 1927-1929 рр. створювалися з метою стабілізації програмно-методичних матеріалів та розв'язання проблеми ефективності викладання комплексного навчального змісту. У цих програмах суспільствознавство будувалось на основі синтезу трьох основних частин: теоретичного пояснення сучасності, що була представлена історичним матеріалізмом і політичною економією; характеристикою господарчої діяльності, пов'язаною з розглядуваними явищами, процесами суспільного життя; історією цих явищ та процесів. Між елементами різних знань автори програм намагались установлювати сутнісні інтегративні зв'язки.

У процесі навчання перед учнями висувалась проблема міждисциплінарного характеру, під час розв'язання якої шляхом самостійного пошуку та дослідження вивчався та узагальнювався зміст різних навчальних предметів, а сам навчальний процес перетворювався на теоретично-практичне (трудове) навчання, коли інтелектуальна робота тісно поєднувалася з дослідною, трудовою.

Такі зміни передбачали переробку навчальної літератури. Її текстовий компонент мав стати більш широким, гнучким, багатоцільовим за характером. Особливістю текстів у підручниках цього періоду був їх інтегрований характер, який поєднував теорію суспільних дисциплін з інформацією господарчої та професійно-трудової спрямованості. Навіть видання, що присвячувались вивченню лише однієї з частин курсу, наприклад, історії або сучасності, зберігали принцип інтегрованого конструювання текстів. У них можна знайти елементи психології, етики, літератури, статті виховного характеру.

На перше місце поряд з вимогою активного, самостійного засвоєння учнями знань було висунуто вимогу їх широкого застосування на практиці. Такі поширені методи навчання як трудовий, лабораторний та особливо дослідницький, дозволяли школярам здобувати знання у процесі активної діяльності, причому не тільки навчальної, а й трудової. Зазначені вимоги реалізувались через такі форми організації навчання як лабораторна, бригадно-лабораторна, трудові екскурсії, що базувалися на принципах ланкової системи. Проте вже в ці роки організація самостійної роботи учнів з вивчення суспільствознавства стала інколи заміщати його зміст.

У 1929-1930 рр. українські школи були переведені на комплексно-проектні програми навчання. Ці програми складались з двох частин: базового навчального змісту, що будувався на основі узагальнення теоретичного матеріалу з різних дисциплін, у тому числі й суспільствознавства, та низки проектів, які пропонувались школам для виконання. Провідним критерієм відбору питань до цих комплексів був принцип вивчення «основ виробництва». Тому комплексні програми цього періоду були розширені шляхом введення до них значного об'єму навчальної інформації з основ виробничих процесів, історії праці, політехнічних знань. У межах комплексно-проектної системи інтегративний підхід до суспільствознавчої освіти реалізувався у кількох напрямах: інтегрованим був зміст суспільствознавства, його теоретичне вивчення тісно об'єднувалося з практичною трудовою діяльністю, проектна організація навчання інтегрувала різноманітні методи та форми навчальної діяльності.

У період комплексно-проектних програм особливого значення набули робочі книжки з суспільствознавства. Їх текстова частина мала повністю відображати сучасність та політехнічність, позатекстова - орієнтувати учнів на пошуковий характер одержання знань, на дослідницьку роботу, поєднання теоретичного матеріалу з відпрацюванням практичних навичок.

Проведені дослідження дозволяють стверджувати, що поступова абсолютизація методу проектів, поширення спроб штучно прив'язати освітній зміст до виконання проектних справ серйозно зашкодили ідеї комплексного структурування навчального матеріалу. Логіка інтегрованої дисципліні про закони та етапи розвитку людства поступово перетворювалась на безсистемні відомості про працю, трудові і виробничі процеси, соціальні явища. Остаточно практика інтегрованого викладання суспільних знань була перервана з початком освітньої реформи сталінського часу.

У дисертації доведено, що новаторські ідеї педагогіки 20-х - початку 30-х років ХХ століття знаходять творче втілення на нинішньому етапі розвитку української освіти. У сучасній практиці навчання суспільствознавства найбільш актуальними серед них залишаються такі: ідея формування в учнів системи знань і уявлень, яка відображала би цілісність оточуючого світу, що може втілюватися через побудову інтегрованих предметів, курсів; орієнтація змісту освіти на реальне життя й потреби учнів, опора на життєвий досвід дитини, врахування її інтересів; ідея поглиблення змісту освіти через використання краєзнавчого матеріалу, структурування змісту за принципом «від дитини до світу»; організація активної пізнавальної діяльності учнів з наданням переваги дослідницької, самостійної роботи; розвиток творчого потенціалу дитини та створення умов для застосування своїх можливостей в різних видах діяльності; упровадження суб'єкт-суб'єктних стосунків між педагогами та учнями; використання активних методів навчання, групової роботи, проектної діяльності.

Сьогодні вони реалізуються у викладанні інтегрованих курсів, які вже стали невід'ємною частиною шкільної суспільствознавчої освіти. Є й спроби втілення елементів концентричної структури навчання, блочного викладання предметів. У методиці навчання утверджується думка про посилення ролі активних методів навчання, отримали нове життя лабораторне й проектне навчання, інтегровані уроки різних типів. Продовжується вивчення й практичне апробування різних моделей інтеграції змісту суспільствознавчої освіти, розробляються авторські узагальнюючі, інтегровані курси.

ВИСНОВКИ

Дослідження проблеми застосування інтегративного підходу до навчання суспільствознавства у загальноосвітніх школах України 20-х - початку 30-х рр. ХХ століття дозволило сформулювати певні висновки й узагальнення.

Аналіз процесу становлення і розвитку ідей інтеграції у дидактичній та методичній науці свідчить, що сучасні підходи до проблеми у своїх основних рисах сформувалися поступово. Проблема інтеграції змісту освіти протягом багатьох століть перебувала у центрі уваги філософів, педагогів і методистів. Справжнього розвитку вона набула наприкінці ХІХ століття, коли були реалізовані на практиці пошуки зарубіжних педагогів-реформаторів з відходу від предметної системи, заміни її певною сукупністю інтегрованих міжпредметних знань у формі проблемно-комплексного навчання. У 20-х - початку 30-х рр. ХХ століття у зв'язку із впровадженням комплексних програм навчання таку спробу інтеграції суспільствознавчого змісту було здійснено у радянській педагогіці.

Комплексування як інноваційна ідея в побудові навчального процесу та специфічна форма інтеграції змісту освіти, зокрема суспільствознавчого, у цей період активно опрацьовувалось українськими педагогами, які збагатили його власними підходами та ідеями. У середині та другій половині ХХ століття при явному домінуванні предметоцентричних засад ідея інтеграції змісту освіти певною мірою розвивалась в руслі вирішення проблеми взаємозв'язків у навчальному матеріалі з різних предметів, координації викладання та систематизації знань учнів, встановлення міжпредметних зв'язків. На рубежі ХХ-ХХІ століть в умовах переходу людства до інформаційного суспільства методикою навчання історії, суспільствознавства інтеграція розглядається як провідна тенденція розвитку змісту освіти. В теоретичному контексті увага приділяється конкретизації понять «інтеграція», «інтеграція змісту освіти», «інтегративний підхід в освіті». Педагоги, методисти вивчають можливості реалізації міжпредметної, міждисциплінарної інтеграції, працюють над проблемами структурування інтегрованих знань, принципів інтегрування змісту суспільствознавчих предметів.

Проведений у роботі аналіз свідчить, що у 20-х - початку 30-х рр. ХХ століття у змісті суспільствознавчої освіти були здійснені активні перетворення на засадах інтегративного підходу. Суспільствознавча освіта в досліджуваний період характеризувалася певними особливостями й тенденціями, що впливали на процес її становлення й розвитку як соціально-економічних, суспільно-політичних, так і соціально-педагогічних, основним серед яких була комплексна система навчання. Очевидно, що на цілі, а отже, і зміст шкільного суспільствознавства значний вплив мали й політико-ідеологічні чинники. У хронологічних рамках дослідження нами було визначено чотири основні етапи розвитку змісту, методів й форм організації навчання суспільствознавства в контексті запровадження інтегративного підходу на кожному з них.

На першому етапі (1921-1922 рр.) відбулись пошуки нових підходів до визначення змісту суспільствознавчої освіти в умовах підготовки школи до переходу на комплексну систему навчання, експериментальні спроби запровадження інтегрованого шкільного курсу суспільствознавства на І-му ступені навчання. Проте в ці роки в широкій практиці педагоги продовжували використовувати словесні, письмові, ілюстративні та інші методи навчання. Основною формою організації навчання в школі ще деякий час лишався урок.

На другому етапі (1923-1926 рр.) почалось теоретичне обґрунтування змісту суспільствознавства як інтегрованого предмету в контексті комплексно-тематичних навчальних програм, введення його в практику масової школи на І-му ступені навчання й розробка курсу для шкіл ІІ-го ступеня. У цей період відбувається масовий перехід шкіл І-го ступеня до навчання за комплексними програмами. Вони складались із комплексних навчальних тем, навколо яких, на засадах міждисциплінарної інтеграції, об'єднувався зміст усіх навчальних предметів, зокрема, суспільствознавчих. У змісті освіти для шкіл І-го ступеня саме знання про суспільство (найважливіші явища суспільного життя) були стрижнем, навколо якого інтегрувались усі інші предметні знання, інтегратором, який створював основу для реалізації комплексних засад навчання, обумовлював ідеологічну та виховну спрямованість усього комплексного матеріалу, способи та методи опанування учнями комплексних знань.

У школах ІІ-го ступеня суспільствознавство складалось як окремий інтегрований предмет, змістом якого стали знання з основ економіки, політики, наукового соціалізму, історії. Запроваджувались інтегровані методи активного навчання: активно-трудовий, лабораторний, екскурсійний. Домінуючим серед них ставав дослідницький метод. Відбувалось і активне впровадження нових форм організації навчання: групова (бригадно-лабораторна) організація, студійна система, виробничі екскурсії, система Дальтон-плану.

На третьому етапі (1927-1929 рр.) розвиток змісту суспільствознавчої освіти був пов'язаний із введенням нових елементів, стабілізацією навчальних програм і поступовим відходом від комплексності в їх побудові як у школі І-го, так і ІІ-го ступенів, спробами повернення до предметного викладання історії. Відбулись зміни у змісті суспільствознавства, введено його нову структуру. До змісту програм включались також елементи політехнічної інформації, опис трудових процесів та операцій, ідеологічні пояснення. Змінилась навчальна література. Робилися спроби інтеграції суспільних дисциплін з елементами літератури, мови, етики, психології, філософії. Як і раніше переважали методи активного навчання: трудовий, лабораторний і особливо дослідницький, такі форми організації навчання, як лабораторна, бригадно-лабораторна, трудові екскурсії.

Четвертий етап (1930-1934 рр.) характеризувався структуруванням та інтеграцією змісту суспільствознавчої освіти на основі комплексно-проектного принципу. На відміну від попереднього етапу комплексні теми доповнювались програмами учнівських проектів, у відповідності до яких і формувався зміст теми, було введено значний обсяг навчальної інформації про виробничі процеси, історію праці, техніки. Різноманітні методи і форми навчальної діяльності учнів інтегрувались у вигляді такої складної форми організації навчально-виховного процесу, як метод проектів, основною характеристикою якої було поєднання теоретичного вивчення з практичною трудовою діяльністю учнів.

На початку 30-х рр. ХХ століття після оприлюднення низки партійних та урядових документів прогресивні ідеї педагогіки 20-х рр. ХХ століття були піддані нищівній критиці, що призвело до відмови від практики запровадження інтегративного підходу у навчанні, у тому числі й суспільствознавства, і повернення школи до предметного навчання.

На нинішньому етапі розвитку школи в Україні відбуваються концептуальні зміни в підходах до конструювання змісту суспільствознавчої освіти, набувають значущості ідеї запровадження інтегрованого підходу. Проте потенціал цього підходу реалізований лише частково. Актуальними напрямками поглиблення інтегративного підходу в суспільствознавчій освіті як окремій галузі освіти за державним стандартом, на нашу думку, є: 1) чітке визначення наскрізних ліній і спільних пізнавальних об'єктів освітньої галузі, що можуть виступати основою інтегрування її навчального змісту; 2) посилення в змісті галузі таких видів інтеграції, як встановлення міжпредметних зв'язків різного рівня, систематизація вивчення учнями спільних для галузі наукових понять та ідей; 3) реалізація різних моделей інтегрованого змісту освітньої галузі у вигляді окремих предметів, курсів за вибором, факультативів, інтегрованих уроків, предметних блоків тощо; 4) розробка інноваційних технологій навчання, що можуть бути застосовані для формування у учнів таких інтегрованих новоутворень як ключові компетентності особистості.

Проведене дослідження дає можливість окреслити перспективні шляхи подальшої розробки зазначеної проблеми, серед яких: реалізація інтегративного підходу до змісту суспільствознавчої освіти в масовій практиці школи за радянських часів, вивчення досвіду інтеграції суспільствознавчих предметів в інших країнах, способи і критерії оцінки результатів інтегрованого навчання, методичні засади запровадження інтегративного підходу до змісту суспільствознавчих предметів в умовах сучасної школи.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Дятлова О. Суспільствознавство як інтегрована дисципліна у програмах української школи 20-30-х років / О.Дятлова // Історія в школах України. - 2000. - № 1. - С.46-48.

Дятлова О.М. Історичний аспект інтеграції знань в освіті / О.М.Дятлова // Освіта на Луганщині. - 2006. - № 1 (24). - С.125-128.

Дятлова О.М. Особливості методичної роботи вчителя в умовах комплексної системи навчання 20-30-х рр. ХХ ст. / О.М.Дятлова // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету ім. Павла Тичини. Частина 1 / Гол. ред.: Мартинюк М.Т. - К.: Міленіум, 2006. - С.56-64.

Дятлова О. З досвіду впровадження інтегративного підходу до побудови комплексних навчальних програм української школи (20-30-ті рр. ХХ ст.) / О.Дятлова // Вісник Луганського національного педагогічного університету ім. Тараса Шевченка. Педагогічні науки. Частина 2 / Гол. ред.: Харченко С.Я. - Луганськ: «Альма-матер», 2007. - № 12. - С. 140-146.

Дятлова О. Інтегровані навчальні посібники з суспільствознавчих дисциплін 20-тих - поч. 30-тих рр. ХХ ст. / О.Дятлова // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету: Збірник наукових праць. - Ізмаїл, 2007. - Вип. 22. - С.62-66.

Дятлова О.М. Теоретичні засади інтеграції знань у сучасній історичній освіті / О.М.Дятлова // Освіта на Луганщині. - 2007. - № 2 (27). - С.122-126.

Дятлова О.М. Інтегрована освіти: сучасний стан та перспективи навчання соціогуманітарних дисциплін: матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції [«Перспективні розробки науки і техніки - 2006»], (Дніпропетровськ, 16-30 листопада 2006) - Т.3. - Педагогічні науки. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. - С.39-41.

Дятлова О. Досвід та теоретичні передумови створення системи оцінювання знань в межах комплексного підходу: матеріали ІХ Всеукраїнської науково-практичної конференції [Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість], (Київ, 25-27 квітня 2006) К., Т.3 / Редактор Тимошенко І.І. - Міністерство освіти і науки України, Національний педагогічний університет, ім. М.П.Драгоманова, Європейський університет - К.: Вид. Європейського університету, 2006. - С.68-70.

Дятлова О.М. Методи комплексного навчання суспільствознавчих дисциплін у загальноосвітніх школах України 20-30 рр. ХХ ст.: матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції [«Українська наука ХХІ ст.»], (22-24 червня 2006 р.) / Київський інститут наукового прогнозування. - К.: «ТК Меганом», 2006. - С.32-33

Дятлова О.М. Метод проектів як інтегрований компонент навчання соціогуманітарних дисциплін: матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції [«Европейская наука - 2007»], (16-31 травня 2007) - Т.5. Педагогічні науки / Наука і освіта. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2007. - С.77-79.

Дятлова О.М. Інтегративні процеси у суспільствознавчій освіті 20-тих - 30-тих рр. ХХ ст.: матеріали І Міжнародної наукової конференції [«Науковий світ - 2008: стратегія та перспективи розвитку»], (11-24 лютого 2008). - Вінниця: Макс-Прінт, 2008.- С.63-66.

АНОТАЦІЇ

Дятлова О.М. Інтегративний підхід до навчання суспільствознавства в загальноосвітніх школах України (20-ті -30-ті рр. ХХ ст.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.02 - теорія і методика навчання історії та суспільствознавчих дисциплін. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2008 р.

У дисертації досліджується проблема застосування інтегративного підходу до навчання суспільствознавства у загальноосвітніх школах України у 20-х - початку 30-х рр. ХХ століття, розглядається питання форм організації та методів навчання, що йому відповідали. Проаналізовано історію вирішення проблеми, її сучасний стан в Україні. Досліджено процес становлення та розвитку ідей інтеграції змісту освіти в педагогічній та методичній науці. Уточнено поняття «інтеграція змісту освіти» та «інтегративний підхід в освіті».

У хронологічних рамках дослідження визначено чотири основні етапи розвитку змісту, методів й форм організації навчання суспільствознавства в контексті запровадження інтегративного підходу на кожному з них. Проаналізовано принципи інтегрованого структурування навчального змісту у навчальних програмах та навчальній літературі з суспільствознавства на кожному з визначених періодів. Доведено, що інтегративний підхід до навчання суспільствознавства обумовив зміни не лише у змісті навчання, але й переосмислення окремих положень методичної науки, визначив пріоритетність активних методів та колективних форм організації навчання.

Систематизовано сучасний досвід застосування інтегративного підходу в сьогочасній системі шкільної суспільствознавчої освіти в умовах її реформування. Обґрунтовано актуальність ідей педагогіки 20-х рр. ХХ століття для сучасної практики. Окреслено перспективні шляхи подальшої розробки дослідженої проблеми.

Ключові слова: інтеграція змісту освіти, інтегративний підхід в освіті, комплексна система, комплексно-проектне навчання, активні методи, колективні форми організації навчання.

Дятлова Е.Н. Интегративный подход к обучению обществоведения в общеобразовательных школах Украины (20 - 30 гг. ХХ в.) - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.02 - теория и методика обучения истории и обществоведческих дисциплин. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2008 г.

В диссертационной работе исследуется проблема реализации интегративного подхода к обучению обществоведения в общеобразовательных школах Украины 20-х - 30-х гг. ХХ века, рассматриваются формы и методы обучения, которые ему отвечали. Объектом исследования является процесс обучения обществоведения в школах Украины в 20-х - 30-х гг. ХХ века, предметом - содержание школьного обществоведения и методика его реализации в общеобразовательных школах Украины в указанный период. Цель исследования - на основе конструктивно-критического анализа генезиса развития школьного обществоведческого образования 20-х - 30-х гг. ХХ века установить методические основы реализации интегративного подхода в содержании обществоведения в общеобразовательных школах Украины.

В работе проведён анализ истории изучаемой проблемы и её современного уровня в школьной практике Украины. Показан процесс становления и развития идей интеграции содержания образования в дидактической и методической науке. В результате анализа, систематизации и обобщения разных подходов даны определения понятиям «интеграция содержания образования», «интегративный подход в образовании».