Педагогічна та науково-просвітницька діяльність Пантелеймона Куліша (1819-1897)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут педагогіки АПН України

УДК 37 (09) (477)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

ПЕДАГОГІЧНА ТА НАУКОВО-ПРОСВІТНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША (1819-1897)

Кравченко Оксана Олексіївна

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор педагогічних наук, професор Побірченко Наталія Семенівна, Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри соціальної педагогіки та історії педагогіки.

Офіційні опоненти:

- доктор педагогічних наук, старший науковий співробітник Дічек Наталія Петрівна, Інститут педагогіки АПН України, завідувач лабораторії історії педагогіки;

- кандидат педагогічних наук, професор Федяєва Валентина Леонідівна, Херсонський державний університет, проректор з наукової роботи, завідувач кафедри педагогіки та психології.

Захист відбудеться 10 вересня 2009 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.452.01 в Інституті педагогіки АПН України за адресою: 04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту педагогіки

АПН України (04053, м. Київ, вул. Артема, 52-Д).

Автореферат розісланий 8 серпня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.Д. Березівська

Анотації

Кравченко О.О. Педагогічна та науково-просвітницька діяльність Пантелеймона Куліша (1819-1897). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Інститут педагогіки АПН України, Київ, 2009.

У дисертації здійснено цілісне дослідження педагогічної та науково-просвітницької діяльності П. Куліша (1819-1897) - педагога і просвітника, редактора і видавця, вченого й активного громадського діяча.

З'ясовано і проаналізовано основні чинники, які сприяли формуванню особистості П. Куліша та його педагогічного світогляду; визначено етапи творчої діяльності педагога-просвітника: 1) початок педагогічної і викладацької діяльності (1841-1847); 2) період заслання та заборони права друку (1847-1855); 3) період інтенсивної науково-просвітницької праці (1856-1864); 4) період трансформації світогляду (1865-1882); 5) період творчого усамітнення (1883-1897).

Схарактеризовано напрями науково-просвітницької діяльності П. Куліша; розкрито загальнопедагогічні погляди; визначено виховний зміст художньої спадщини педагога; проаналізовано зміст підручників, створених П. Кулішем.

До наукового обігу введено маловідомі історико-педагогічні документи, що дають більш повне уявлення про особистість П. Куліша як педагога, просвітника, громадського діяча. Основні результати дослідження можуть використовуватися у викладанні історії педагогіки, при створені нового покоління підручників, у подальших наукових історико-педагогічних дослідженнях.

Ключові слова: П. Куліш, педагогічна та науково-просвітницька діяльність, дошкільне виховання, національна освіта, національне виховання.

Кравченко О.А. Педагогическая и научно-просветительская деятельность Пантелеймона Кулиша (1819-1897). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Институт педагогики АПН Украины, Киев, 2009.

В диссертации осуществлен всесторонний целостный анализ педагогической и научно-просветительской деятельности П. Кулиша (1819-1897) - педагога и просветителя, редактора и издателя, ученого и активного общественного деятеля.

Исследования показали, что основными предпосылками формирования личности П. Кулиша и его педагогического мировоззрения были: воспитание в высоконравственной христианской семье; соблюдение традиций и обычаев родного народа; учеба в Новгород-Сиверском училище, Новгород-Сиверской гимназии и Киевском университете св. Владимира; влияние выдающихся общественных деятелей; труды отечественных и зарубежных ученых; изучение устного народного творчества как признака, определяющего национальную самобытность; сотрудничество с известными педагогами.

В процессе работы выделено этапы творческой деятельности П. Кулиша:

1) начало педагогической деятельности (1841-1847); 2) период ссылки и без права печати (1847-1855); 3) интенсивной научно-просветительской деятельности (1856-1864); 4) трансформации мировоззрения (1865-1882); 5) период творческого уединения (1883-1897).

В результате обобщения творческого наследия П. Кулиша охарактеризовано сущность его общепедагогических взглядов: реорганизация учебных заведений

в соответствии с национальными особенностями украинского народа; построение учебно-воспитательного процесса по принципу природосоответствия и народности; высокие учебно-методические требования к личности учителя; обязательность женского образования; необходимость трех степеней образования как предпосылки высокого уровня образованности личности; использование в практике отечественной школы зарубежного опыта с целью заимствования лучших образовательных традиций стран мира; тесное сотрудничество семьи и школы; использование в учебно-воспитательном процессе теоретически разработанных и научно обоснованных методов обучения.

Изучение художественного наследия П. Кулиша дало возможность обосновать его воспитательное значение. В литературных, поэтических произведениях отображены взгляды автора на воспитание подрастающего поколения: критика схоластики и догматизма в учебе; необходимость национальной направленности образования; приоритетная роль воспитания в семье; необходимость воспитания детей и молодежи на принципах народной педагогики.

Значительным вкладом П. Кулиша в развитие педагогической науки является составление и издание учебников, учебных книг на украинском языке с целью просвещения народа, формирования его национального сознания. В результате анализа их содержания определено, что "Повесть об украинском народе" - альтернативная учебная книга по истории Украины, которая соответствует следующим требованиям: доступность для самостоятельного чтения; приверженность принципу научности; четкое структурирование учебного материала.

В контексте современных дидактических требований к учебникам для начальной школы доказано, что "Граматка" П. Кулиша - интегративный учебник для начального обучения, который отвечает таким критериям: реализация основных дидактических функций (информационной, развивающей, воспитательной); четкое структурирование учебного материала (наличие основного и дополнительного текстов, различных заданий и упражнений, иллюстративного материала); соответствие дидактическим принципам (научности, народности, доступности, наглядности, связи обучения с жизнью).

Определено, что основными составляющими педагогической и научно-просветительской деятельности ученого были: общественная, публицистическая, журналистская, издательская, этнокультурная.

Теоретические положения и выводы исследования могут быть использованы в процессе преподавании педагогики, истории педагогики, отечественной истории, языковедения; спецкурсов по проблемам развития народного образования; при составлении учебников, хрестоматий по истории образования в Украине, дальнейших историко-педагогических исследований.

Ключевые слова: П. Кулиш, педагогическая и научно-просветительская деятельность, дошкольное воспитание, национальное образование, национальное воспитание.

Kravchenko O.O. Pedagogical, scientific and elucidative activity of Panteleymon Kulish (1819-1897). - Manuscript.

The thesis for degree of candidate of pedagogical sciences in speciality 13.00.01. - general pedagogics and history of pedagogics. - Institute of Pedagogics of Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2009.

In the dissertation the integral research of pedagogical, scientific and elucidative activity of Panteleymon Oleksandrovych Kulish as a teacher, an enlightener, an editor, a publisher, a scientist and an active public man is carried out.

Basic factors which influenced on the forming of his world outlook are described and analyzed; 5 periods of his pedagogical and elucidative activity are investigated: initial, transitional, the period of his intensive work, transformational period, the period of his creative seclusion.

The content and the direction of pedagogical, scientific and elucidative activity of P. Kulish are exposed; general pedagogical ideas are given; an educational and an elucidative character of the teacher's literary heritage is described; the content of the textbooks written by P. Kulish is analyzed.

Non-popular historical and pedagogical documents, giving more complete description of P. Kulish's personality as a teacher, an enlightener, a public man are inculcated into the scientific usage. The basic results of the research can be used in the teaching of history of pedagogics at the level of writing modern textbooks and in subsequent scientific, historical and pedagogical researches.

Key words: P. Kulish, pedagogical, scientific and elucidative activity, preschool education, national education, national upbringing.

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. В умовах державно-політичних і соціально-економічних перетворень одним із головних завдань українського суспільства є інтеграція нашої країни у світовий культурний і економічний простір, що спонукає до комплексної модернізації системи освіти і виховання, створення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації громадян України. Неодмінною передумовою забезпечення цієї потреби має стати розвиток системи безперервної освіти і навчання протягом життя, її перехід на якісно новий рівень на засадах демократизації та гуманізації середньої та вищої школи, підвищення якості навчання і виховання дітей та молоді.

Інтеграційні процеси, що мають місце в багатьох галузях суспільного життя, передбачають водночас збереження позитивного національного освітнього досвіду і традицій. Тому, розробляючи шляхи впровадження ефективної системи освіти і виховання, необхідно враховувати не тільки світовий досвід, а й передусім вивчати надбання вітчизняної педагогічної думки.

Актуальність нашого дослідження зумовлена об'єктивною потребою у ретельному вивченні, неупередженій оцінці, творчому осмисленні з нових методологічних позицій кращих надбань української педагогічної думки. Особливого значення нині набула можливість включення до наукового обігу забутих, замовчуваних імен вітчизняних педагогів, творча спадщина яких містить просвітницькі, виховні й дидактичні ідеї, що можуть поповнити історію теорії і практики виховання та навчання, національної освіти і шкільництва. Як зазначає О. Сухомлинська, "…звернення до творчої біографії є і традицією, й інновацією, бо збагачує й урізноманітнює наші уявлення про історико-педагогічний процес, сприяє його новому прочитанню, а також відкриває нові грані, новий зміст, нові цінності цього процесу як важливі складові наукового дискурсу" Сухомлинська О. Історико-педагогічний процес: нові підходи до загальних проблем / Ольга Сухомлинська. - К. : А.П. Н., 2003. - С. 37..

Такий підхід стосується і діячів другої половини ХІХ ст., творча спадщина яких довгий час була поза межами наукового і педагогічного обігу. Актуалізація вивчення діяльності і творчості педагогів, які працювали в означений період, зумовлена ще й тим, що із представниками цієї епохи пов'язується початок розвитку сучасної національної педагогічної думки. Ці діячі спиралися на етнографічно-культурницьку, народницьку парадигму й мислили в контексті натурфілософії. Їхні погляди, наукові, педагогічні інтереси лежали в площині української мови, історії, літератури, фольклору, базувалися на здобутках Київської Русі, Козаччини Там само. - С. 57.. Вітчизняна педагогічна думка цього періоду представлена цілою плеядою видатних педагогів-просвітників, культурних, громадських діячів, серед яких чільне місце належить Пантелеймону Олександровичу Кулішу (1819-1897).

Своєю багатогранною діяльністю П. Куліш охопив літературу, філологію, етнографію, а також перекладацьку, видавничу, педагогічну справи. Головним завданням своєї творчості він вважав збереження національних традицій, розвиток рідної мови і культури, утвердження почуття національної самосвідомості, збагачення духовного арсеналу українського народу здобутками світової цивілізації.

Особистість П. Куліша, його різнопланова діяльність привертали увагу біографів, учених у різні періоди розвитку вітчизняної науки. Культурно-громадські діячі, літературознавці кінця ХІХ - початку ХХ ст. Б. Грінченко, Д. Дорошенко, О. Маковей, В. Петров, В. Шенрок, В. Щурат вивчали біографію П. Куліша, досліджували його просвітницьку спадщину крізь призму літературного процесу. Дослідники культурно-просвітницького руху ХІХ ст. та його учасники О. Барвінський, М. Возняк, О. Грушевський, К. Студинський, І. Франко розглядали громадсько-просвітницьку діяльність та епістолярну спадщину П. Куліша, з'ясовували його роль у загальнонаціональному єднанні Наддніпрянської України з Галичиною. Історико-культурологічна, етнографічна, перекладацька, видавнича, лінгвістична, літературна, культурно-громадська діяльність П. Куліша, окремі аспекти просвітницько-педагогічної спадщини стали предметом наукового дослідження у 20-х рр. ХХ ст. широким колом дослідників, серед яких М. Грушевський, О. Грушевська, О. Грушевський, С. Дорош, В. Дорошенко, С. Єфремов, І. Житецький, Є. Кирилюк, А. Лобода, В. Міяковський, Л. Перетц, В. Петров, П. Рулін, Н. Сагарда, М. Стороженко, І. Теліга, І. Ткаченко та ін.

Сучасні дослідники М. Бойко, В. Владимирова, П. Гончарук, М. Жулинський, В. Івашків, К. Ісаєнко, Є. Нахлік, Л. Похила, А. Сініцина, О. Федорук, О. Шокало та ін. аналізують літературні і літературознавчі, літературно-критичні, етнографічні, історико-філософські здобутки видатного діяча української культури П. Куліша, осмислюють його епістолярну і мемуарну спадщину.

Розвиток вітчизняної педагогічної науки передбачає сучасне осмислення та об'єктивне вивчення історико-педагогічних явищ (О. Адаменко, М. Богуславський, Л. Ваховський, Н. Гупан, Н. Дічек, О. Коновець, Б. Ступарик, О. Сухомлинська, М. Ярмаченко). У цьому контексті дослідники української історії педагогіки Л. Березівська, Л. Вовк, І. Зайченко, Н. Побірченко аналізують окремі аспекти теоретико-педагогічних надбань П. Куліша як активного учасника національно-просвітницького руху, як члена Петербурзької Громади, як популяризатора й ідеолога національної ідеї.

Водночас історіографічний огляд засвідчує, що педагогічна й науково-просвітницька діяльність П. Куліша ще недостатньо вивчена і до цього часу не була предметом окремого ґрунтовного і цілісного історико-педагогічного дослідження. Не дістали належної уваги його педагогічні погляди, ідеї, що їх зберігають архівні документи, спеціальні наукові праці, літературні твори, епістолярій. Багатогранність теоретичних розмірковувань, досвід просвітницько-педагогічної діяльності П. Куліша, її актуальність та історико-педагогічна значущість для розвитку освіти в Україні зумовили вибір теми дисертаційного дослідження - "Педагогічна та науково-просвітницька діяльність Пантелеймона Куліша (1819-1897)".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана у межах держбюджетної теми "Інтегративна технологія використання педагогічного краєзнавства у дисциплінах гуманітарного циклу як складова підготовки майбутніх вчителів" (реєстраційний номер № 0107U012395), що розробляється на базі Науково-дослідного центру педагогічного краєзнавства Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини подвійного підпорядкування (Міністерству освіти і науки України та Академії педагогічних наук України). Тема дисертації затверджена на засіданні вченої ради Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (протокол № 11 від 27.06.2005 р.) та узгоджена на засіданні бюро Ради з координації досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 7 від 27.09.2005 р.).

Мета дослідження - здійснити всебічний ретроспективний аналіз педагогічної та науково-просвітницької діяльності П. Куліша для відтворення та актуалізації розвитку національної педагогічної думки в Україні у другій половині ХІХ ст.

Відповідно до теми та мети дослідження окреслено такі завдання:

1. З'ясувати провідні чинники, що сприяли формуванню особистості П. Куліша та його педагогічного світогляду.

2. Визначити етапи творчої діяльності педагога-просвітника.

3. Розкрити загальнопедагогічні погляди П. Куліша.

4. Проаналізувати зміст підручників за авторством педагога.

5. Виявити освітньо-виховні ідеї у художній творчості П. Куліша.

6. Схарактеризувати зміст і спрямованість науково-просвітницької діяльності педагога.

Об'єкт дослідження - просвітницький рух та педагогічна думка в Україні у другій половині ХІХ ст.

Предмет дослідження - напрями, сутність та зміст педагогічної та науково-просвітницької діяльності П. Куліша.

На різних етапах дослідження використовувалися такі методи:

- теоретичний та історико-логічний аналіз, синтез, систематизація і класифікація архівних матеріалів та друкованих джерел з досліджуваної проблеми, що дало можливість визначити структуру і сутність проблеми, окреслити внесок педагога у розвиток національної освіти;

– персоналістично-біографічний, що застосовувався для аналізу життєвого і творчого шляху П. Куліша, з'ясування ролі окремих громадських, культурно-освітніх діячів у формуванні його світогляду;

– феноменологічного підходу, що допоміг розглянути постать П. Куліша незаангажовано, без будь-яких ідеалізацій, догматизму, упередженості;

- хронологічно-системний, що забезпечив здійснення періодизації педагогічно-просвітницької діяльності вченого в динаміці, змінах і часовій послідовності;

- проблемно-генетичний, що дав змогу здійснити ретроспективне вивчення спадщини П. Куліша з метою реконструкції його педагогічних поглядів та ідей;

- аксіологічний, який було застосовано для оцінки змісту просвітницької й освітньої діяльності П. Куліша і його педагогічного доробку.

Джерельна база дослідження. Джерельну основу дослідження становить історична, історико-педагогічна, педагогічна, методична та художня спадщина П. Куліша (підручники, посібники, публікації в періодичній пресі, рукописні праці, епістолярій).

Фактологічний матеріал дисертації базується на документах і матеріалах Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАК України) (ф. № 707 - Управління Київського учбового округу, ф. № 442 - Канцелярія Київського, Подільського і Волинського генерал-губерантора, ф. № 473 - Слідча комісія з політичних справ при Київському, Подільському і Волинському генерал-губеранторі, особові фонди О. Грушевського (ф. № 1072), М. Сумцова (ф. № 3052), М. Юзефовича (ф. № 873); Державного архіву м. Києва (ф. № 81 - Київська 2-а чоловіча гімназія); Інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського (ф. № 1 - Літературні матеріали, ф. № 2 - Історичні матеріали, ф. № 3 - Листування, ф. № 12 - В. Модзалевський, ф. № Х - Українська Академія Наук, ф. № 63 - О. Шишацький-Ільїч, ф. № 131 - М. Могилянський, ф. № 170 - Б. Грінченко); Відділу рукописних фондів і текстології Інституту літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України (ф. № 18 - Куліш П.О., ф. № 162 - Білецький О.І.); Наукових Архівних фондів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського (ІМФЕ ім. М.Т. Рильського) (ф. № 3 - М.М. Білозерський). У ході дослідження опрацьовано фонди Ягелонської бібліотеки (м. Краків), Познанської бібліотеки університету ім. Адама Міцкевича; фонд Установчого Комітету в Польському Царстві (Ar.A.P.) - Головний Архів Давніх Актів у м. Варшава.

Важливе значення у написанні дисертації належить періодичним виданням другої половини ХІХ ст. - початку ХХ ст., на сторінках яких публікувалися праці П. Куліша, а також розвідки вчених щодо його життєвого і творчого шляху: журнали "Основа" (1861-1862), "Черниговский листок" (1861-1863), "Правда" (1867-1893), "Киевская старина" (1882-1906), "Літературно-науковий вісник" (1898-1925), "Україна" (1914-1932), "Вільна українська школа" (1917-1920), "Книгар" (1917-1920), "Наше минуле" (1918-1919); газети "Мета" (1865), "Киевлянин" (1864-1895), "Черниговскія Губернскія Ведомости" (1843-1918); альманахи "Хата" (1860), "Дубове листя" (1903).

Наукова новизна і теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вперше здійснено всебічний ретроспективний аналіз педагогічної та науково-просвітницької діяльності П. Куліша; з'ясовано основні чинники, які сприяли формуванню особистості П. Куліша та його педагогічного світогляду (родинні, культурно-освітні, науково-педагогічні); визначено етапи творчої діяльності педагога-просвітника: 1) початок педагогічної і викладацької діяльності (1841-1847), 2) заслання та заборони права друку (1847-1855), 3) інтенсивної науково-просвітницької праці (1856-1864), 4) трансформації світогляду (1865-1882), 5) творчого усамітнення (1883-1897); розкрито загальнопедагогічні погляди П. Куліша на національну освіту; виявлено освітньо-виховні ідеї у художній творчості педагога (критика існуючої станової школи, схоластики і догматизму в навчанні; ідеї національної спрямованості освіти і виховання, пріоритетної ролі виховання в сім'ї як основи духовності; необхідність виховання дітей і молоді на засадах народної педагогіки); схарактеризовано зміст і спрямованість науково-просвітницької діяльності П. Куліша (громадський, публіцистичний напрями, перекладацька справа, журналістський, видавничий та етнографічно-культурницький напрями).

Подальшого розвитку набули дослідження внеску педагога у розвиток і збереження рідної мови та розробку національної ідеології просвітницького руху другої половини ХІХ ст., а також аналіз змісту підручників за авторством П. Куліша.

У процесі написання дисертації уточнено конкретні дати, міста, причини службових переміщень П. Куліша під час вчительської та викладацької роботи.

До наукового обігу введено маловідомі та раніше невідомі архівні документи, історичні факти, що дало можливість розширити знання про педагогічну та науково-просвітницьку діяльність П. Куліша.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що фактичний матеріал та основні положення і висновки дисертаційної роботи збагачують історико-педагогічне знання, сприяють усвідомленню і освоєнню змісту педагогічної та науково-просвітницької діяльності П. Куліша з метою цілісного розуміння особливостей розвитку педагогічної думки й історії національної освіти. Результатами дослідницької роботи стало написання монографії "Пантелеймон Куліш. Життя, віддане просвітництву" та навчального посібника "Науково-педагогічна спадщина Пантелеймона Куліша (вибрані твори)", які були впроваджені у навчально-виховний процес Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини під час викладання навчального курсу "Теорія та історія соціального виховання" (довідка про впровадження № 864/01).

Матеріали дослідження використовуються у роботі Науково-дослідного центру педагогічного краєзнавства Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини подвійного підпорядкування (Міністерству освіти і науки України та Академії педагогічних наук України).

Теоретичні положення й висновки дисертаційної роботи можуть бути введені до змісту курсів педагогіки, історії педагогіки, вітчизняної історії, мовознавства, спецкурсів із проблем розвитку народної освіти; можуть використовуватися при укладанні підручників, посібників, хрестоматій з історії освіти і шкільництва в Україні, у практиці роботи сучасної школи, подальших наукових історико-педагогічних дослідженнях.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри соціальної педагогіки та історії педагогіки, Науково-дослідного центру педагогічного краєзнавства Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини подвійного підпорядкування (Міністерству освіти і науки України та Академії педагогічних наук України); доповідалися на міжнародних науково-практичних конференціях "Роль едукаційного середовища у підготовці вчителя сільської школи" (м. Умань, 2007), "Каразінські читання" (м. Харків, 2008), "Наука, освіта, суспільство очима молодих" (м. Рівне, 2008), "Основні тенденції розвитку українсько-польського співробітництва в історико-філософському та педагогічному контексті: діалог культур" (м. Ялта, 2008), "Теоретико-методологічні та прикладні проблеми педагогічної взаємодії" (м. Одеса, 2008), "Українство у світі: Україна є там, де живуть українці" (м. Чернігів, 2008), "Література для дітей і про дітей: історія, сучасність, перспективи" (м. Бердянськ, 2008); всеукраїнських науково-практичних конференціях "Історико-педагогічні дослідження: регіональний вимір" (м. Луганськ, 2006), "Українська педагогічна преса у становленні національного шкільництва: на перехресті століть" (м. Умань, 2006), "Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість в умовах європейської інтеграції" (м. Київ, 2007), "Наука, освіта, суспільство очима молодих" (м. Рівне, 2007), "Новаторські навчально-виховні заклади в історії розвитку освіти України" (м. Житомир, 2007), "Педагогічне краєзнавство у підготовці майбутніх учителів" (м. Умань, 2007), "Сучасність, наука, час. Взаємодія і взаємовплив" (м. Київ, 2007), "Інформаційні технології в професійній діяльності" (м. Рівне, 2008), "Методи і засоби забезпечення інноваційності едукаційного процесу в закладах освіти" (м. Черкаси, 2008), "Культура в сучасному українському суспільстві: стан проблеми" (м. Київ, 2008), "Україна: від самобутності - до соборності" (м. Київ, 2008), "Дошкільне дитинство: інноваційний досвід освіти, проблеми, традиції та перспективи" (м. Переяслав-Хмельницький, 2008), "Соціально-педагогічні засади виховання гармонійної особистості" (м. Київ, 2008), Кулішеві читання до 190-річниці від дня народження (м. Умань, 2008), Всеукраїнські Кулішеві читання з філософії етнокультури та національної пам'яті (м. Чернігів, 2009).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження відображено у 22 одноосібних публікаціях автора, з них 1 монографія, 1 навчальний посібник, 11 статей у фахових науково-педагогічних виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновків до розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації - 223 сторінки: основний текст - 196 сторінок; список використаних джерел - 27 сторінок, 337 найменувань (259 джерел (з них 6 - польською мовою) та 78 архівних справ).

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, аргументовано її актуальність, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, розкрито методи роботи, джерельну базу, наукову новизну, практичне значення, відображено апробацію, впровадження результатів дисертаційного дослідження, вміщено відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі "Становлення Пантелеймона Куліша як просвітника, громадського діяча і педагога" вивчено та систематизовано наукову літературу, архівні матеріали з теми дослідження. З'ясовано провідні чинники, які зумовили формування особистості П. Куліша та його педагогічного світогляду; визначено етапи творчої діяльності педагога-просвітника.

Історіографічний пошук показав, що на всіх етапах розвитку національної гуманітарної думки вчені, культурні й освітні діячі присвячували наукові праці дослідженню особистості П. Куліша та його різнобічної діяльності. Розгляд широкого масиву різноманітних матеріалів, що стосуються життєвого і творчого шляху вченого засвідчив, що ґрунтовно вивчалася його літературна, перекладацька, етнографічна діяльність; дістала належної оцінки постать П. Куліша як письменника, історика, філософа, фольклориста.

У ході вивчення джерел з проблеми дослідження виділено 4 етапи в розвитку досліджень педагогічної та науково-просвітницької діяльності П. Куліша:

- перший (друга половина ХІХ ст. - 1916 р.) - становлення загальних основ вивчення творчої спадщини педагога. Виявлено, що вчені, дослідники у межах цього етапу (Б. Грінченко, О. Маковей, І. Пулюй, В. Шенрок, В. Щурат) займалися упорядкуванням біографії П. Куліша, джерельну базу якої становили спогади сучасників, його мемуарна спадщина, кореспонденція з різними громадськими діячами. З огляду на це фактологічний матеріал біографій має дещо суб'єктивний характер, але водночас слугує джерелом вивчення окремих аспектів педагогічної та просвітницької діяльності П. Куліша;

- другий (1917 р. - 20-ті рр. ХХ ст.) - активізація досліджень педагогічно-просвітницької спадщини П. Куліша, який відзначається посиленою увагою до його різнобічної творчої діяльності. У наукових розвідках цього періоду показано визначну роль П. Куліша у національно-визвольному русі другої половини ХІХ ст., яка сприяла пробудженню національної самосвідомості народу (М. Грушевський, Д. Дорошенко, С. Єфремов, Є. Кирилюк, В. Міяковський, М. Могилянський та ін.). Різноманітність праць цього періоду про життя і творчість П. Куліша викликала необхідність класифікувати їх за напрямами його діяльності. Нами виділено дослідження і розвідки, які висвітлюють видавничу (П. Рулін, В. Міяковський, М. Возняк), етнографічну (І. Айзеншток, В. Данилов, А. Лобода, В. Петров, П. Рулін, Ф. Савченко, І. Теліга, О. Юровська, К. Юрченко), літературно-критичну (С. Єфремов, А. Ковалівський, П. Рулін та ін.), педагогічну (С. Дорош, М. Стороженко, І. Ткаченко), перекладацьку (П. Житецький, М. Комаров, В. Крижанівський, Н. Сагарда) діяльність ученого;

- третій (30-ті р. - перша половина 80-х рр. ХХ ст.) характеризується висвітленням біографічних фактів життя, змісту і напрямів творчості П. Куліша з позицій радянської історіографії. Так, він мав тавро "українського буржуазного націоналістичного діяча". Його національні погляди оцінювалися однозначно негативно, як контрреволюційні, антинародні; його особистість протиставляли Т. Шевченкові. Останнього розглядали і сприймали як революційного демократа, захисника народу, а антитезою завжди виступав П. Куліш - прибічник консервативного чи й реакційного табору. У межах цього етапу значний внесок у вивчення особистості П. Куліша і його творчої праці було зроблено вченими, які працювали на ниві української справи за кордоном (М. Антонович, М. Кордуба, І. Лотоцький, Ю. Луцький, Є. Маланюк, Д. Чижевський та ін.). Вони намагалися оцінювати творчу спадщину П. Куліша об'єктивніше, без упередженості й політичної заангажованості;

- четвертий (друга половина 80-х рр. ХХ ст. - до сьогодення) - вивчення творчої спадщини вченого з позицій сучасної педагогічної, історичної, літературознавчої наук. У наукових працях Р. Багрій, М. Бойка, В. Владимирової, П. Гончарука, Л. Грінберг, Т. Должикової, М. Жулинського, С. Ковпік, Є. Нахліка, Л. Похилої, А. Сініциної, В. Терлецького, О. Федорука, О. Шокало, Ж. Янковської та ін. на основі архівних матеріалів досліджено наукову біографію П. Куліша - письменника, етнографа, перекладача, філолога, культуролога, філософа, релігієзнавця, публіциста, історика, драматурга, поета, історіософа.

У ході історіографічного огляду встановлено, що інтерес до особистості П. Куліша як педагога активізувався останнім часом, що засвідчують розвідки сучасних учених-дослідників української історії педагогіки Л. Березівської, Н. Гупана, І. Зайченка, Н. Побірченко. Разом з тим педагогічна й просвітницька діяльність ученого розглянута побіжно, без ґрунтовного наукового аналізу. Не визначено внеску П. Куліша як представника модерної педагогічної думки у розвиток національної освіти, теорію і практику навчання й виховання.

У процесі дослідження з'ясовано, що важливими чинниками формування особистості П. Куліша та його педагогічного світогляду були: родинні - виховання на християнських традиціях та уснопоетичній народній спадщині; прихильне ставлення членів родини до українського народу; культурно-освітні - навчання у Новгород-Сіверському повітовому училищі (1829-1833), Новгород-Сіверській гімназії (1833-1837) та Київському університеті св. Володимира (1839-1840); науково-педагогічні - спілкування із визначними українськими (М. Максимовичем, М. Юзефовичем), російськими (П. Плетньовим), польськими (М. Грабовським) громадськими діячами, що позначилося на його творчій діяльності; науково-пошукова робота, етнографічні експедиції, вивчення усної народної творчості; праця, спрямована на розвиток і втілення української національної ідеї.

На основі аналізу широкого кола джерел, а також існуючих періодизацій життєвого шляху П. Куліша, визначено етапи творчої діяльності вченого:

1) початок педагогічної і викладацької діяльності (1841-1847) в освітніх закладах Луцька (1841), Києва (1841-1845), Рівного (1845), Петербурга (1845-1846), а також наукової діяльності з вивчення історичного минулого, збирання і систематизації фольклору, етнографічних матеріалів (твори "Михайло Чарнишенко", 1843; "Україна", 1843), усвідомлення ідеї просвітництва, суть якої - створення україномовних шкіл, видання підручників рідною мовою, активізація видавничої діяльності, розвиток української літератури;

2) заслання та заборони права друку (1847-1855) - арешт у справі Кирило-Мефодіївського товариства (1847); роки заслання, поневірянь, заборона друкувати твори. У цей час П. Куліш займався самоосвітою, вивченням іноземних мов, упорядкуванням етнографічних збірників, написанням творів з історичної тематики;

3) інтенсивної науково-просвітницької праці (1856-1864) - період активної націєтворчої діяльності П. Куліша. Лібералізація суспільного життя у 50-х рр. ХІХ ст. дала можливість здійснювати широку просвітницьку та громадську практику. Як активний член Петербурзької громади, П. Куліш розгорнув видавничу діяльність, результатом якої стало видання книг, публікація статей з української етнографії, освіти, виховання, мови, літератури, задля чого він заснував у Петербурзі власну друкарню. Працював над унормуванням українського правопису, створенням рідномовного підручника "Граматка" (1857), виданням "Сільської бібліотеки" - серії науково-популярної літератури для народу відомої під назвою "метелики", перекладом релігійних творів українською мовою ("Проповеди на малороссійском языке, протоіерея Василія Грегулевича", 1857). П. Куліш боровся за право на видання періодичного органу "Хата" (1860), співпрацював із редакцією загальноукраїнського журналу "Основа" (1861-1862);

4) трансформації світогляду (1865-1882) - період змін світоглядної парадигми П. Куліша. Протягом 1865-1867 рр. він працював на урядовій службі в Установчому Комітеті Царства Польського у Варшаві. В результаті вивчення польських архівних матеріалів, з'ясування невідомих фактів з історії України, П. Куліш переосмислив погляди щодо історичного минулого, що знайшло відображення у тритомнику "История воссоединения Руси" (1874-1877) і праці "Мальована гайдамаччина" (1876). У 1882 р., за посередництва польського письменника Ю. Крашевського, П. Куліш став ініціатором польсько-української культурної співпраці. На знак примирення двох народів він видав брошуру "Крашанка русинам і полякам на Великдень 1882 рік" (1882);

5) творчого усамітнення (1883-1897) - праця задля культурного збагачення народу. На родинному хуторі Мотронівка П. Куліш зайнявся перекладацькою справою: переклав 13 драм В. Шекспіра, п'єси "Дон-Жуан" і "Чайльд-Гарольд" Дж. Байрона, багато творів Й. Шіллера, Й. Гете та Г. Гейне. Визначною у цей період стала праця над перекладом Біблії українською мовою.

Дослідження становлення П. Куліша як просвітника, громадського діяча і педагога дало змогу довести, що він володів природженим талантом учителя, наставника. До педагогічної діяльності він прагнув з юнацьких літ, але під впливом об'єктивних і суб'єктивних обставин йому не вдалося зробити кар'єру вчителя і викладача університету. Незважаючи на це, він протягом життя працював задля піднесення рівня знань народу, його національного та культурно-освітнього відродження.

У другому розділі "Питання освіти та виховання дітей і молоді у творчій спадщині Пантелеймона Куліша" схарактеризовано загальнопедагогічні погляди; проаналізовано зміст підручників, створених П. Кулішем; виявлено освітньо-виховні ідеї його художньої спадщини.

Педагогічні погляди П. Куліша висвітлені у статтях "Устня мова з науки" (1861), "Перегляд українських книжок" (1861), "Какие руководства удобнее употреблять при первоначальном обучении крестьянских детей?" (1862), "Простонародность в украинской словесности" (1862), "Викохування дітей" (1869), "Викохування дітей за підмогою школи" (1869) та ін. Як засвідчило вивчення науково-педагогічної спадщини, праці вченого були спрямовані на дослідження педагогічних проблем, вироблення засад навчально-виховного процесу в школі.

Аналіз педагогічної спадщини П. Куліша показав, що значну увагу він приділяв питанням дошкільного виховання. Предметом його зацікавлень було виховання дітей у сім'ї від народження і до вступу до школи. Він обґрунтував необхідність виховання дитини з перших днів життя як цілеспрямовану і організовану діяльність батьків з метою формування у неї світоглядних переконань, міцних моральних основ, національних почуттів, які значною мірою визначатимуть її майбутню життєдіяльність. П. Куліш наголошував на окремих аспектах сімейного дошкільного виховання, а саме: виховання слід розпочинати із перших днів життя дитини; з раннього віку батьки повинні виховувати дитину фізично, морально, розумово, що є головною умовою її фізичного і духовного здоров'я; великою є роль ігрової діяльності у розвитку дитини, становленні її світогляду; відповідальність батьків за виховання дітей, уникання вседозволеності, любов і повага до дитини, відсутність тілесних покарань - важлива умова правильного виховання; дитина схильна наслідувати дії та вчинки дорослих, тому визначним виховним впливом може стати правильно організована поведінка батьків; сформовані у дитинстві світогляд, переконання і моральні якості залишаються на все життя.

Встановлено, що особливу увагу П. Куліш приділяв питанням українського шкільництва. Педагог-просвітник виступав за такий процес здобуття освіти, який забезпечує розвиток розумових і пізнавальних можливостей учнів. Метою навчання він визначав здобуття учнями корисних і міцних знань, формування у них прагнення пізнавати нове, сприяння розвитку мислення, набуття практичних умінь і навичок. П. Куліш був переконаний, що найбільш ефективно такі цілі можна реалізувати лише шляхом україномовного навчання із врахуванням ідеї народності та природовідповідності. Він вважав, що навчально-виховний процес слід нерозривно поєднувати з історією, мовою, національними традиціями, з особливостями хліборобської культури українського народу, тим самим створювати умови для врахування природних задатків дитини, її індивідуальних особливостей, сприяти її особистісному зростанню. П. Куліш був переконаний, що, виховуючи підростаюче покоління на національному ґрунті, необхідно забезпечувати єдність національного і загальнолюдського, вносити у громадську свідомість національну рівність, взаємну повагу і толерантність.

Дослідження показало, що П. Куліш виступав за триступеневу освіту: дошкільне сімейне виховання; навчання в школі; вища освіта. Він наголошував на необхідності співпраці сім'ї і школи, на взаємодоповненні виховного впливу родинної педагогіки та шкільного навчально-виховного процесу, на їх взаємодії і взаємопідтримці. У цьому контексті він ставив високі вимоги до особистих якостей вчителя, а саме: різнобічна підготовка, високий рівень духовної культури. Процес навчання, на думку П. Куліша, має ґрунтуватися на науково розроблених методах навчання. Крім того, важливим є використання у практиці вітчизняної школи зарубіжного досвіду з метою запозичення кращих освітніх надбань передових країн світу.

У ході дослідження з'ясовано, що педагог-просвітник наголошував на необхідності освіти для жінок, що є запорукою їх самостійності та самодостатності, а також інтеграції в суспільство як повноправних і повноцінних учасників.

Загальнопедагогічні погляди П. Куліша, сформовані на основі аналізу актуальної системи освіти і практики минулого, порушували важливі навчально-виховні проблеми, були спрямовані на пошук їх ефективного вирішення.

Встановлено, що у педагогічній діяльності П. Куліша важливим напрямом було створення підручників українською мовою. У 1846 р. вийшла його праця "Повесть об украинском народе" - альтернативна навчальна книга з історії України, призначена дітям та дорослим для самостійного початкового ознайомлення з історією України. Аналіз змісту книги дав можливість з'ясувати, що для неї характерні: доступність для самостійного читання (легкий для розуміння виклад історичного матеріалу з використанням українського фольклору); науковість (ґрунтується на історичних фактах, одержаних під час наукових досліджень); чіткість структури (хронологічно зважені окремі розділи книги).

Незважаючи на складні суспільно-політичні умови, П. Куліш створив і видав перший підручник для початкового навчання грамоти українською мовою "Граматка" (1857; 1861), який є пам'яткою педагогічної та суспільної думки епохи, значним внеском у розвиток вітчизняного підручникотворення.

Відповідно до сучасної типологізації підручників для початкової школи "Граматку"(1857; 1861) П. Куліша визначено як інтегрований підручник для початкового навчання, який об'єднує зміст декількох навчальних предметів, а саме: навчання грамоти, арифметика, християнська мораль, усна народна творчість, історичні відомості, що доповнюють один одного і сприяють формуванню у дітей системи знань, умінь і навичок.

Підручники П. Куліша, з яскраво вираженим національним характером і практичним напрямом, відіграли важливу роль в українському освітньому відродженні в другій половині ХІХ ст.

У ході вивчення художньої творчості (поезія, поеми, проза) П. Куліша з'ясовано, що вона містить освітньо-виховні ідеї, а саме: критика тогочасної шкільної науки догматичної, формальної, сповненої схоластики, ("Хутірська філософія і віддалена од світу поезія", 1879; "Маруся Богуславка", 1899); необхідність національної спрямованості освіти і виховання, яка відповідала б потребам народу: рідна мова викладання, вивчення української історії, етнографії ("Яков Яковлевич", 1852; "Остап Вересай. Сокиринський кобзар", 1868); важливість сімейного виховання у становленні особистості дитини ("Михайло Чарнишенко", 1843; "Майор", 1860); виховання у дітей і молоді шанобливого ставлення до традицій свого народу, історії, мови, природи ("На почтовій дорозі в Малоросії", 1859; "Українські незабудки", 1861; "Старосвітське дворище", 1861).

У третьому розділі "Зміст і спрямованість науково-просвітницької діяльності Пантелеймона Куліша" схарактеризовано основні її напрями, а саме: активна участь у діяльності просвітницьких організацій, боротьба за становлення і утвердження української мови, робота у періодичних виданнях, видавнича, перекладацька, етнографічно-культурницька праця.

У складних суспільно-політичних умовах ХІХ ст., коли українська мова, розвиваючись, зазнавала утисків та обмежень, П. Куліш активно боровся за її утвердження у всіх сферах суспільного життя. Він один із перших висловив думку про самобутність української мови ("Об отношении малороссийской словесности к общерусской", 1857; "Переднє слово до громади", 1860; "Об издании украинского словаря", 1861; "Ответ Московському Дню", 1862); про необхідність її удосконалення до рівня розвинених літературних мов ("Взгляд на малороссийскую словесность, по случаю выхода в свет книги: Народні оповідання Марка Вовчка", 1857; "Погляд на усну словесність українську", 1860; "Ответ на письмо с Юга", 1862); про запровадження рідної мови у школах ("Устня мова з науки", 1862; "Ответ "Бояну"-Стебельскому на "Письмо до Кулиша", 1867); про видання підручників українською мовою ("Перегляд українських книжок", 1862).

Аналіз праць П. Куліша засвідчив, що освітнє відродження української нації, збереження її культури та самобутності він вбачав у становленні і розвитку рідного слова. Вчений наголошував, що наукова, літературна мова повинні розвиватися на народній основі ("Дві мови, книжня і народня"; "Ответ "Бояну"-Стебельскому на "Письмо до Кулиша", 1867; "Простонародность в украинской словесности", 1862), що забезпечить її повнозначність і національний характер, а також духовну єдність поколінь. Він став розробником української фонетичної правописної системи, відомої під назвою "кулішівка", що дало можливість зберегти особливості народної мови, використати її як демонстраційний матеріал. Орфографія, що її запровадив П. Куліш, поступово набула поширення по всій Україні, тим самим заклала підвалини сучасного українського фонетичного правопису.

Вчений переклав рідною мовою цілу низку драматичних творів В. Шекспіра, творів Д. Байрона, Ф. Шіллера, ліричних поезій Г. Гете, прагнучи донести до народу духовне багатство європейської культури. З метою формування національної свідомості українців, піднесення духовності він працював над перекладом Біблії українською мовою.

Дослідження показало, що одним із напрямів просвітницької діяльності вченого є етнографічно-культурницький. П. Куліш ставив за мету виокремлення, розвиток і збереження української культури як самобутнього утворення, вагомою складовою якої є фольклорно-етнографічна спадщина. Наукові пошуки зразків українського фольклору та етнографії П. Куліш активно розгорнув у 1843-1845 рр. на Правобережній Наддніпрянщині, зокрема на Київщині та Черкащині, завдяки чому записав українські пісні, думи, перекази, легенди, казки, повір'я, вивчав характерні особливості народного побуту. Вагомого значення вчений надавав українським народним пісням, які відтворюють духовний і соціальний світ українців ("О малороссийских песнях"). Зібраний етнографічний матеріал П. Куліш вперше видав у збірці "Украинские народные предания" (1847). Визначною працею вченого у галузі етнографії стали "Записки о Южной Руси" (1856-1857), які становлять цілісний етнографічний матеріал, упорядкований новаторським, оригінальним на той час способом.

У ході дослідження встановлено, що етнографічно-культурницький напрям діяльності П. Куліша здійснювався у трьох аспектах: 1) етнографічні дослідження; 2) літературна творчість; 3) літературна критика. Достовірне висвітлення народного побуту українців, їх звичаїв, традицій було його основним завданням у літературній творчості та основним принципом літературної критики ("Характер и задачи украинской критики", 1861). Предметом критичного аналізу була творча спадщина таких видатних українських письменників, як М. Гоголь, М. Гулак-Артемовський, Г. Квітка-Основ'яненко, Климентій Зіновій, І. Котляревський, Марко Вовчок, Т. Шевченко та ін. ("Взгляд на малороссийскую словесность, по случаю выхода в свет книги: "Народні оповідання Марка Вовчка", 1857; "Погляд на усну словесність українську", 1860; "Обзор украинской словесности. Котляревський", 1861; "Обзор украинской словесности. Артемівський-Гулак", 1861; "Обзор украинской словесности. Климентій", 1861; "Обзор украинской словесности. Гоголь, как автор повестей из украинской жизни и истории", 1861 та ін.).

З'ясовано, що просвітницькою спрямованістю також характеризується журналістська, видавнича та редакторська діяльність П. Куліша, пов'язана, з одного боку, з періодикою другої половини ХІХ ст. ("Хата" (1860), "Основа" (1861-1862), "Правда" (1867-1870), з іншого - активною ініціативною видавничою програмою.

Пантелеймон Куліш співпрацював із членами Кирило-Мефодіївського товариства, метою діяльності яких було формування національної ідеї, збереження культурної самобутності українського народу в загальнослов'янському контексті. Важливим засобом у цій справі П. Куліш вважав друковане слово. Внаслідок арешту в справі Кирило-Мефодіївського товариства, він не мав змоги реалізовувати видавничу програму. Лише у складі просвітницької організації Петербурзька Громада він втілив свої наміри: заснував у Петербурзі "Друкарню П.А. Куліша", яка відіграла вагому роль у культурно-освітньому відродженні рідного народу.

Проведені дослідження показали, що П. Куліш вів боротьбу за створення українського журналу у період тяжких цензурних митарств ("Объявление об издании в 1860 году Украинских сборников", "Цель и характер украинского литературно-политического журнала [Хата]", "Об украинском альманахе под заглавием "Хата" (Объявление для печати ХІХ в."). Періодичний орган, на його думку, має великий просвітницький потенціал, здатен формувати національно зорієнтоване суспільство. У 1860 р. П. Куліш видав україномовний альманах "Хата", де вмістив твори Т. Шевченка, Є. Гребінки, Я. Щоголева, Марка Вовчка, Ганни Барвінок.

Встановлено, що активна громадянська позиція вченого найяскравіше виявилася за часів видання журналу "Основа" (1861-1862) - першого загальноукраїнського друкованого органу. У дослідженні визначено, що серед напрямів діяльності П. Куліша в "Основі" були такі: боротьба з цензурними перешкодами; публікації педагогічно-просвітницького характеру, висвітлення проблем українського шкільництва; виступи на захист української мови як оригінальної і самобутньої; друкування творів українських письменників і поетів як підтвердження високого розвитку української мови та її значення для літературної творчості; друкування критичних статей з української літератури; систематична робота над словником української мови; публікація розвідок з історії України та етнографії; висвітлення питань народного господарства і економіки.

З середини ХІХ ст. П. Куліш активно виступав як редактор і видавець творів українських письменників. Він видав повне зібрання творів, листів, матеріалів до біографії М. Гоголя ("Записки о жизни Миколая Васильовича Гоголя", 1856). У 1858 р. - твори і оповідання Марка Вовчка ("Народні оповідання Марка Вовчка"), Г. Квітки-Основ'яненка ("Григорій Квітка (Основ'яненко) и його повісті. Слово на новий виход Квітчаних повістей"). Ці твори П. Куліш вважав вагомими в просвітницькій справі, оскільки вони популяризували народне українське життя.