Педагогічна й культурно-освітня діяльність товариства "Просвіта" на Закарпатті (1920-1939 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника

УДК 37.014 (09) (477.87) «1920/1939»

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Педагогічна й культурно-освітня діяльність товариства «Просвіта» на Закарпатті (1920-1939 рр.)

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Яцина Олена Федорівна

Івано-Франківськ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Ужгородському національному університеті, Міністерство освіти і науки України

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор Завгородня Тетяна Костянтинівна, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, завідувач кафедри педагогіки

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Савчук Борис Петрович, Прикарпатський національний університет мені Василя Стефаника, завідувач кафедри туризму і краєзнавства

кандидат педагогічних наук, доцент Тимчук Людмила Іванівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, доцент кафедри загальної та соціальної роботи.

Захист дисертації відбудеться «20» лютого 2009 р. об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.01 у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, конференц-зала Будинку вчених.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79).

Автореферат розісланий «19» січня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Н.Р. Кирста

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. На сучасному етапі розвитку педагогічної науки важливого значення набувають проблеми соціалізації особистості. Особлива роль у їх успішному розв'язанні відводиться участі громадян у різних об'єднаннях і організаціях, що випливає з необхідності поєднання державного управління й громадського самоврядування і посідає значне місце в становленні української державності.

З початку 1990-х рр. кількість громадських організацій в Україні неухильно зростає. Сьогодні одним із масових громадських об'єднань, яке проводить велику культурно-просвітницьку роботу, бере участь у процесах державотворення та консолідації суспільства, є Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Т. Шевченка - правонаступник «Громади» (1860 - поч. ХХ ст.), «Просвіти» (1868-1939) і Товариства української мови імені Т. Шевченка (1989-1991). Спираючись на найкращі традиції попередників, товариство провадить в Україні активну роботу з відродження національної культури, захисту української мови, бере участь у процесі державотворення, прилучення народу до національної та світової культур.

Проблемі дослідження діяльності громадських організацій, що діяли в Україні наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., в тому числі на західноукраїнських землях, присвячені праці Л. Березівської, Г. Білавич, О. Борейко, Д. Герцюка, С. Дмитренко, І. Зуляка, Ж. Ковби, О. Коваленко, О. Коновець, Н. Побірченко, Б. Савчука та ін. Аналіз діяльності українських культурно-освітніх товариств щодо поширення знань, розвитку теорії і практики освіти дорослого населення Галичини, Буковини та Польщі здійснено у наукових дослідженнях І. Воробець, Є. Поточни, Л. Тимчук. Педагогічна думка і просвітництво в жіночому русі Західної України другої половини ХІХ - першої третини ХХ ст. знайшли відображення в монографіях З. Нагачевської, Б. Савчука. Просвітницька діяльність діячів освіти та культури за міжвоєнного періоду стали предметом досліджень Г. Груць, О. Джус, Ю. Калічака, О. Каськів, Р. Кіри, В. Ковальчук, Т. Когут, М. Кляп, Н. Пастушенко, І. Стражнікової, П. Ходанича, Н. Чаграк та ін.).

Важливим для дослідження стали надбання науковців Л. Баїка, В. Вихрущ, Т. Завгородньої, І. Курляк, Б. Мітюрова, О. Пенішкевич, М. Стельмаховича, Б. Ступарика, М. Чепіль, присвячені історії розвитку педагогічної думки на західноукраїнських землях наприкінці ХІХ - першої третини ХХ ст.

Окремі аспекти громадсько-просвітницької діяльності культурно-освітнього товариства «Просвіта» на Закарпатті висвітлено в публікаціях Й. Баглая (театральна діяльність «Просвіти»), В. Делегана, О. Мазурка (зв'язки з львівською «Просвітою»), В. Керецмана та Н. Керецман (історія розвитку громадських організацій на Закарпатті за міжвоєнної доби), М. Токара (діяльність осередку «Просвіти» в с. Сторожниця), П. Федаки (становлення товариства, його організаційна, культурно-освітня діяльність на Закарпатті) та ін. Проте цілісного дослідження педагогічної та культурно-освітньої діяльності «Просвіти» на Закарпатті ще не здійснено. А осмислення її діяльності допоможе більш повно висвітлити історію становлення та розвитку національної освіти й педагогічної думки в краї. Таким чином, недостатня вивченість проблеми, її актуальність і практичне значення для сучасних культурно-освітніх процесів в Україні зумовили вибір теми дисертації: «Педагогічна й культурно-освітня діяльність товариства «Просвіта» на Закарпатті (1920 - 1939 рр.)».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження зумовлено темою науково-дослідницької роботи кафедри педагогіки та психології Ужгородського національного університету «Шляхи реалізації концепції педагогічної освіти в умовах університету в розрізі подальшого реформування освіти України» (протокол № 1 від 23 січня 2001 р.). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Ужгородського національного університету (протокол № 10 від 28 жовтня 2004 р.) та узгоджено Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 3 від 20 березня 2007 р.).

Мета дослідження: здійснити цілісний аналіз діяльності товариства «Просвіта» на Закарпатті (1920 - 1939 рр.) з розвитку теорії й практики національної освіти і виховання українців краю.

Мета дослідження зумовила вирішення таких завдань:

1) проаналізувати ступінь розробленості проблеми у вітчизняній науковій літературі;

2) виокремити витоки просвітництва на Закарпатті наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., ідейні та організаційні засади товариства «Просвіта», які найбільше позначилися на його педагогічній та культурно-освітній діяльності;

3) охарактеризувати зміст, форми і методи педагогічної та культурно-освітньої діяльності «Просвіти» на Закарпатті досліджуваного періоду;

4) розкрити роль педагогів - активних членів товариства «Просвіта» на Закарпатті міжвоєнної доби - в реалізації завдань педагогічної та культурно-освітньої роботи та виокремити їх здобутки задля творчого використання в діяльності сучасних культурно-громадських організацій.

Об'єкт дослідження -- діяльність товариства «Просвіта» (1920-1939) на Закарпатті.

Предмет дослідження --теорія і практика української національної освіти та виховання в діяльності товариства «Просвіта» на Закарпатті досліджуваного періоду.

Методи дослідження: історико-логічний аналіз і систематизація наукової літератури, архівних джерел (з метою узагальнення досвіду діяльності товариства «Просвіта» на Закарпатті); хронологічно системний і проблемно-пошуковий (для наукового обґрунтування еволюції напрямів, змісту, форм і методів діяльності товариства «Просвіта» в краї (1920 - 1939); порівняльно-зіставний (зіставлення та порівняння подій, явищ, фактів з метою простежити динаміку світоглядних цінностей та ідейних переконань інтелігенції, населення краю за міжвоєнної доби).

Джерельна база дослідження. Проаналізовано документально-фактологічний матеріал з фондів Державного архіву Закарпатської області: (надалі ДАЗО): Ф.28, опис 5, справа №86 «Листування з шкільними інспекторами про роботу курсів для неписьменних»; Ф.72, опис 2, справа № 5 «Звіт товариства. Брошура М. Творидло «Історія основаня товариства «Просвіта» Підкарпатської Русі в Ужгороді (1921-1922)», Ф.72, опис 2, справа № 21 «Список читалень товариства «Просвіта», Ф.72, опис 2, справа № 23 «Статут товариства «Просвіта» Підкарпатської Русі (1931)», Ф.72, опис 2, справа № 32 «Протоколи об'єднаної наради товариств «Просвіта» і інших від 2 жовтня 1932 р. в справі протесту проти запровадження в школах російських підручників», Ф.72, опис 2, справа № 189 «Листування з сільськими читальнями товариства «Просвіта», Мукачівським окружним урядом та іншими про організацію і проведення з'їзду представників читалень «Просвіти»; Ф.72, опис 3, справа № 556 «Листування з товариством „Просвіта» і шкільними інспекторами про замовлення виданого товариством «Наукового збірника» для шкільних бібліотек». Опрацьовано монографії, брошури, статті, сучасні наукові праці, автореферати дисертаційних досліджень з педагогіки, історії педагогіки та історії України; періодичні видання Закарпаття міжвоєнної доби: «Місяцеслов», «Календар «Просвіти», «Учитель», «Народна школа», «Наша земля», «Свобода», «Українське слово»; мемуарну літературу; Представницький словник Словаччини й Підкарпатської Русі (Reprezentacny Lexikon Slovenska a Podkarpatskey Rusi); наукові фонди Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського НАН України (м. Київ), наукових бібліотек Львівського, Прикарпатського, Ужгородського національних університетів.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють діяльність товариства «Просвіта» на Закарпатті з 1920 до 1939 року. Верхня межа збігається з датою заснування в краї товариства « Просвіта» (9 травня 1920 року), а нижня - з початком окупації Карпатської України угорськими військами й забороною діяльності «Просвіти» (березень 1939 року).

Наукова новизна і теоретичне значення дослідження полягають у тому, що вперше в педагогічній науці України проведено цілісне дослідження педагогічної та культурно-освітньої діяльності товариства «Просвіта» на Закарпатті (1920-1939); виокремлено ідейні та організаційні засади діяльності товариства «Просвіта» як інституції національної освіти й виховання української молоді на Закарпатті міжвоєнної доби; обґрунтовано основні теоретичні положення педагогічної та науково-освітньої діяльності репрезентативних діячів товариства «Просвіта» на Закарпатті досліджуваного періоду і досліджено їхній внесок у розвиток української педагогіки. Діяльність товариства «Просвіта» на Закарпатті за міжвоєнної доби розглядається в постійному зв'язку з розвитком педагогічної теорії та практики шкільництва за умови, що найбільш активними діячами просвітницького руху були передовсім учителі, які впроваджували форми і методи освіти та виховання української молоді в практику шкільництва та позашкільної освіти. У науковий обіг введено невідомі та маловідомі архівні документи, пов'язані з педагогічною та просвітницькою діяльністю товариства «Просвіта» на Закарпатті міжвоєнної доби (ДАЗО: Ф.28, опис 3, справа № 556; Ф.28, опис 5, справа № 86; Ф.72, опис 1, справа № 13; Ф.72, опис 1, справа № 15; Ф.72, опис 2, справа № 32).

Практичне значення дисертації полягає в тому, що за результатами дослідження розроблено спецкурс: «Просвіта» Закарпаття (1920 - 1939) у контексті культурно-просвітнього руху на Україні». Сформульовані положення та висновки дослідження, матеріали спецкурсу впроваджено в навчально-виховний процес Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди (акт № 642 від 23 вересня 2008 р.), Ужгородського національного університету (акт № 01-01/ 1720 від 01 жовтня 2008), Херсонського державного університету (акт № 07 - 12/ 1369 від 24 вересня 2008 р.), Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (акт № 17-13/2057 від 02 вересня 2008 р.). Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані при викладанні курсів «Історія педагогіки», «Історія соціальної роботи» у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації та інститутах післядипломної педагогічної освіти, а також у діяльності сучасних громадських організацій України.

Апробація результатів дослідження здійснювалася у доповідях на міжнародних: «Соціально-педагогічні проблеми підготовки фахівців у вищих навчальних закладах» (Ужгород, 2003), «Просвітницька діяльність Софії Русової» (Кам'янець-Подільський, 2006); всеукраїнських: «Формування культури родинного виховання: проблеми і перспективи» (Івано-Франківськ, 2008); регіональних «Педагогічна думка і просвітництво в жіночому русі Західної України (кінець ХІХ - перша третина ХХ ст.)» (Івано-Франківськ, 2004) наукових конференціях; підсумкових наукових конференціях професорсько-викладацького складу Ужгородського національного університету (2004, 2007), звітній науковій конференції Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2007).

Публікації. Основний зміст результатів дослідження відображено в 7 одноосібних наукових публікаціях у фахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, додатків та списку використаних джерел (338 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 279 сторінок, з яких - 183 основного тексту. Робота містить додатки на 64 сторінках.

просвітництво закарпаття педагогічний

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність проблеми дослідження, визначено його мету, завдання, об'єкт, предмет та методи, доведено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів та зазначено шляхи її апробації.

У першому розділі - «Діяльність товариства «Просвіта» на Закарпатті (20-30-ті роки ХХ ст.) як історико-педагогічна проблема» - проаналізовано ступінь розробленості проблеми діяльності «Просвіти» Закарпаття в науковій літературі, здійснено історико-ретроспективний аналіз з метою виявлення витоків просвітництва в краї наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., з'ясовано ідейні та організаційні засади товариства, розкрито його роль у розвитку українського шкільництва за досліджуваного періоду.

Дослідження різних напрямів діяльності «Просвіти» (1920-1939) на Закарпатті проводили Й. Баглай, В. Делеган, В. Дідик, В. Керецман, Н. Керецман, О. Мазурок, М. Токар, П. Федака та ін. Складовою частиною української історіографії розвитку Закарпаття за міжвоєнної доби є праці учених діаспори В. Гренджі-Донського, П. Магочого, В. Маркуся, П. Стерча, С. Росохи та науковців Чехії і Словаччини - Л. Баботи та М. Мушинки. Проте всі вони лише частково торкалися педагогічної та культурно-освітньої діяльності товариства «Просвіта» на Закарпатті 20-30-х років ХХ сторіччя.

За матеріалами дослідження визначено витоки просвітництва на Закарпатті наприкінці XIX - на початку XX ст., що були передумовами заснування в краї товариства «Просвіта». Передусім це просвітницька праця О. Духновича (1803-1865). Заслугою просвітника на ниві народної освіти було сприяння відкриттю понад 70 шкіл, створення підручників для учнів та посібників для вчителів. Можемо стверджувати, що О. Духновичем було закладено основи народної просвіти на Закарпатті. Відтак витоки просвітництва в краї пов'язують з історією укладання наприкінці XIX- на початку XX ст. україномовних підручників, автори яких зазвичай не завжди володіли необхідними для цього спеціальними знаннями і засобами.

Витоки просвітництва в краї органічно пов'язані також з діяльністю М. Драгоманова, який перебував у краї у 1875 - 1876 рр. і започаткував процес вивчення життя, побуту, звичаїв і творчості народу. Велику наукову роботу в цьому напрямі проводили В. Гнатюк та І. Франко. Їхня культурологічна праця стала цінним надбанням просвітництва на Закарпатті.

Етапним явищем у поширенні просвітницьких ідей на Закарпатті за означеного періоду стала науково-педагогічна діяльність подвижника національної науки А. Волошина, складниками якої були навчання рідною мовою, знайомство з культурою свого народу, знання історії Закарпаття. Просвітянин стверджував, що школа є важливою соціальною інституцією, яка поширює знання й готує нове покоління до практичного життя («Про наши школи», «Любіть науку», «Духнович як педагог», ін.).

Ідеї освітян краю не були відірвані від європейської педагогічної думки. Творчо опрацьовуючи теоретичні основи педагогічної спадщини Я. Коменського про об'єктивні закономірності виховання та навчання; прийоми і способи розвитку мислення Д. Локка; ідею про залежність виховання від суспільного устрою Ж. Руссо; теоретичні положення трудової школи Й. Песталоцці, вони знайшли своє відображення в педагогічній спадщині просвітителів Закарпаття.

Джерелом просвітництва на Закарпатті була й педагогічна журналістика. Поява першої газети «Учитель» (1867), яка ознайомлювала читачів з досягненнями європейського шкільництва, друкувала матеріали для шкільної молоді, стала значною подією в культурно-освітньому житті народу. Хоча внесок часописів у розробку теоретичних основ українського шкільництва був незначним, все ж вони були орієнтовані на народну школу.

Встановлено, що діяльність «Просвіти» ґрунтувалася на ідейних засадах - народності, гуманізму, демократизму, цілеспрямованості, єдності національного й загальнолюдського та організаційних - активності, ініціативності, послідовності, чіткості, системності та комплексності в усіх напрямах громадсько-просвітницької діяльності. Вони закладені в програмових документах товариства: статутах (1920, 1924, 1931), протоколі об'єднаної наради товариства «Просвіта» проти запровадження в школах російських підручників (1932), резолюції з'їзду товариства (1937), тощо. Завдання «Просвіти» (піднесення рівня культури закарпатців, виховання їх в дусі патріотизму й моральності), які поділяли більшість його членів, інтеріоризувалися в установки, ставали основою для формування національної свідомості закарпатських українців. У діяльності комісій товариства (видавничій, театральній, літературно-науковій, музичній, музейно-бібліотечній, організаційній, назв місцевостей, боротьби з алкоголізмом) якнайширше реалізовано головні завдання «Просвіти». Визначені засади діяльності культурно-освітнього товариства уможливили досягнення його головної мети - нести просвіту, культуру в народ, утверджувати ідею українського шкільництва на Закарпатті.

Піднесення культурно-освітнього рівня українців здійснювалось через поширення друкованої продукції популярно-просвітницького, літературно-наукового та господарського змісту. Відзначено, що «Просвіта» була першою громадською організацією Підкарпатської Русі, члени якої започаткували поглиблене вивчення спадщини О. Духновича й популяризацію її серед широкого загалу.

Головний виділ «Просвіти» постійно дбав про підвищення рівня освіченості серед населення Підкарпатської Русі. Закономірно, що, відстоюючи свої позиції народної організації, він включався в таку форму педагогічно-просвітницької роботи, як проведення курсів для лекторів читалень. Просвітницька робота серед краян, розуміння інтелігенцією стратегічної для українців мети - побудови національної школи, необхідність вирішення комплексу питань в освітньо-шкільній сфері зумовили процес консолідації та активізації прогресивних педагогічних сил навколо «Просвіти» - Педагогічного товариства Підкарпатської Русі, «Народовецького учительського товариства» (згодом «Учительська громада») та ін.

Особливе місце в культурно-освітньому процесі краю посідають українські педагоги-емігранти А. Алиськевич, В. Бірчак, І. Панькевич, В. Пачовський, Марійка Підгірянка, інші. Разом із місцевими провідниками просвітницького руху (Ю. Бращайком, А. Волошиним, О. Полянським, П. Яцком та іншими) вони активно долучалися до створення національного шкільництва на Закарпатті.

Визначальними в практичній роботі членів «Просвіти», більшість з яких були вчителі, стали проблеми шкільництва. Період діяльності товариства на Закарпатті позначений їхньою активною працею у справі за утвердження української національної школи та розв'язання педагогічних і культурно-освітніх завдань (заснування нових навчальних приміщень, видання рідномовних підручників з усіх предметів для всіх класів, заснування при всіх середніх школах інтернатів для здібних учнів, улаштування спортивних майданчиків тощо). Активні діячі «Просвіти» Ю. Бращайко, А. Волошин, І. Крайник, І. Кузьма, О. Маркуш, І. Панькевич, О. Полянський та інші своє завдання вбачали передовсім у створенні концепції національної школи, діяльність якої можлива за дотримання основних засад: викладання українською мовою (близькою до народної), наявності україномовних навчальних книг, введення до змісту освіти предметів українознавчого змісту та добре підготовлених учителів і вихователів із числа українців. Видатні просвітяни, теоретики і практики освітньої галузі, розуміли педагогічний процес як органічну єдність навчання, виховання і розвитку особистості. Важливу роль у цьому відводили навчальній книзі. У галузі теорії і практики підручникотворення для навчальних закладів різних типів активно працювали А. Волошин («Наука о числах для 1 и 2 кл. нар. школ», «Фізика»), М. Григаші («Географія Підкарпатської Русі»), В. Пачовський («Історія Підкарпатської Русі»), С. Бочек (методичний підручник для вчителів природознавства), О. Маркуш (підручник з географії). Зібрана за ініціативи «Просвіти» «протестаційна нарада українських культурних та фахових організацій» (1932) рішуче виступила на захист україномовного шкільництва.

Важливим педагогічно-просвітницьким завданням «Просвіти» за досліджуваного періоду було поповнення шкільних бібліотек художньою та навчальною літературою. За сприяння літературно-наукового відділу товариства у видавництві «Просвіта», «Тиса» вийшли у світ книги, які знайомили молодь з народною творчістю русинів Закарпаття, літературні твори про історію Підкарпатської Русі, книги про життя українців на інших землях (В. Бірчак «Літературні стремління підкарпатських Русинів», І. Кондратович «Історія Підкарпатської Русі», О. Кізима «Підкарпатські співанки для хору», М. Рощахівський «Ігри і забави для дітей для ужитку в захоронках и школах»). Пізнання історії та культури Підкарпатської Русі створювало умови для виховання в молоді шанобливого ставлення до минувшини краю. «Науковий Збірник товариства «Просвіта» - єдине науково-педагогічне видання на Закарпатті в 20- 30-х рр. XX ст. - вагомо спричинився до формування в юнаків і дівчат національної свідомості.

Визначено, що розбудова національного шкільництва на Підкарпатській Русі розглядалася просвітянами як форпост всієї культурно-освітньої праці «Просвіти».

У другому розділі - «Педагогічна та просвітницька діяльність товариства «Просвіта» на Закарпатті міжвоєнної доби» - з'ясовано роль «Просвіти» у ліквідації неписьменності в краї; розкрито зміст, методи та форми національного виховання української молоді; узагальнено теоретичні ідеї та практичні набутки педагогів-просвітян у контексті педагогічної та культурно-освітньої діяльності «Просвіти» і виявлено можливості їхнього творчого використання у діяльності закладів освіти та громадських організацій за сучасних умов.

Складність педагогічно-просвітницької праці прогресивних освітян, крім іншого, зумовлювалася ще й протистоянням вихованої в мадярському дусі інтелігенції краю, яка все частіше переходила на позиції русофілів. Засвідчено гостроту боротьби між русофілами та товариством «Просвіта» за духовно-культурне піднесення й «національно-патріотичне освідомлення» населення.

Члени «Просвіти» (А. Алиськевич, А. Волошин, І. Крайник, О. Полянський та інші) розробляли заходи з реформування педагогічної освіти, що сприяли професійному росту українського вчительства. А. Волошин («Педагогічна академія») як член Головного виділу пропагував ідею освіти народного учительства в учительських академіях з дворічним терміном навчання. Просвітяни активно обговорювали питання заснування в краї навчальних закладів вищого типу.

У реалізації педагогічно-просвітницьких завдань товариства масштабну працю за міжвоєнного періоду проводили «мандровні вчителі», завдання яких полягало насамперед у поширенні знань серед народу, у пропаганді ідей «Просвіти», організації мережі читалень, формуванні авторитету товариства серед населення Підкарпатської Русі.

Предметом постійної уваги керівництва «Просвіти» було поповнення фондів учительських та шкільних бібліотек науковою літературою та підручниками, що сприяло поширенню наукових знань про історію Підкарпатської Русі, етнографію, фольклор, налагодженню зв'язків між різними ланками в системі освіти.

Педагогічно-просвітницька діяльність товариства спонукала прогресивне вчительство до рішучих дій, спрямованих проти асиміляції в шкільництві, за утвердження рідномовної школи, яка ґрунтується на народних традиціях навчання і виховання. Цікавою та необхідною формою роботи для вдосконалення фахового рівня вчителів була діяльність педагогічних гуртків, до яких долучалися й члени «Просвіти». Діяльність гуртків сприяла підвищенню педагогічної майстерності вчителів, рівня їхньої методичної підготовки, обміну досвідом роботи.

Час визначав характер педагогічної діяльності в народних школах Закарпаття, методи навчання учнівської молоді, форми організації навчання тощо. Так, Ф. Агій зазначав, що основними методами учіння є методи організації і проведення навчально-пізнавальної діяльності (словесні, проблемно-пошукові, індуктивно-дедуктивні). Перевагу цих методів Ф. Агій вбачав у тому, що учень - суб'єкт учіння - бере активну участь у навчанні. Національний зміст шкільництва був предметом педагогічних роздумів багатьох освітян. О. Маркуш, зокрема, розробив шкільний курс краєзнавства, вважаючи в ньому підґрунтя патріотичного виховання молоді, що дає знання як про свій рідний край, так і про Підкарпатську Русь загалом. Провідні принципи національного виховання - народність, природовідповідність, гуманізація, демократизація - втілювались педагогом у практичній розробці методики викладання краєзнавства.

Тісно пов'язаний з педагогічно-просвітницькою діяльністю товариства «Просвіта» був учительський рух на Закарпатті. Реалізація його мети, що полягала в популяризації знань, поширенні освіти серед населення Підкарпатської Русі, підвищенні рівня культури і формуванні національної самосвідомості закарпатців, а також у створенні концепції національного шкільництва, великою мірою залежала від учителів-українців.

У зв'язку з тим, що державна система освіти не могла повністю забезпечити навчання дорослих на Закарпатті, товариство спрямувало свої зусилля на становлення організованої просвітницької діяльності серед старшого покоління, на освіту і виховання дорослих. В діяльності «Просвіти» в галузі освіти дорослих можна виокремити такі напрями: боротьба з неписьменністю і малограмотністю, поширення загальноосвітніх, фахових знань, улаштування лекцій для населення, а також видання навчальної літератури, проведення різноманітних культурно-освітніх заходів. Процес навчання на курсах для неграмотних проходив за Азбукою А. Волошина. У забезпеченні курсів навчальною літературою відчутною була державна підтримка уряду Чехословаччини, оскільки коштів «Просвіти» на видання підручників було недостатньо. З 1919 до 1939 року було організовано близько 15000 курсів, на яких навчалося 64700 осіб старшого віку.

Боротьба з неписьменністю охоплювала не тільки доросле населення Підкарпатської Русі. В 20-30-х рр. XX ст. існувала проблема залучення до навчання дітей шкільного віку. А. Волошин виступив з ініціативою про організацію п'яти - восьмимісячних шкільних курсів для навчання неграмотних дітей різного віку. Відтак кількість дітей, не охоплених навчанням, зменшилася у 1929/ 30 н. р. до 9000 (проти 18406 у 1928/29 н. р.).

Центрами позашкільної педагогічно-просвітницької роботи товариства стали читальні та бібліотеки «Просвіти». Робота читалень спрямовувалася на організацію та проведення лекцій різноманітної тематики: історичної, культурологічної, економічної. Важливо було пояснювати населенню краю особливості історичного розвитку Підкарпатської Русі, сусідніх земель, країн Західної Європи з тим, щоб підкарпатські русини могли ідентифікувати себе за національною ознакою. Разом з іншими соціальними інституціями: сім'єю, захоронками (дошкільними закладами), школами - бібліотеки як осередки позашкільної освіти виконували навчально-виховні функції - освітню, розвивальну та виховну.

За період 1920-1939 рр. товариство ініціювало різні форми й методи позашкільної освітньо-виховної діяльності: курси «читальняних проводников» із селян, учителів та сільської молоді, метою яких було активізувати освітню працю читалень. Була укладена програма таких курсів і запропоновано групу лекторів - відомих у краї просвітніх діячів. Педагогічно-просвітницька діяльність товариства ширилася і в напрямі організації «кооперативних курсів», що було зумовлено самим життям. Так, філією «Просвіти» в Мукачевому був запропонований проект програми курсів, що передбачав виклад матеріалу теоретичного й практичного змісту.

У цілому тільки з початком громадсько-просвітницької діяльності товариства в краї започатковано видання рідномовної художньої літератури для дітей та випуск дитячої преси.

Активісти «Просвіти» А. Дідик, К. Заклинський, В. Пачовський та інші організували 1921 року товариство любителів рідного краю «Пласт». Особливий інтерес виявляли пластуни до пізнання рідного краю: його традицій, особливостей географічного положення, флори та фауни тощо; вивчали народні пісні; пластове життя давало можливість молоді розвивати свої комунікативні здібності, творчість, а також виховувало її в національно-патріотичному дусі. Взагалі простежується не тільки взаємозв'язок членів «Просвіти» і «Пласту», але й, як зазначав, С. Росоха, єдність ідейних засад «Пласту» та антиалкогольного товариства «Тверезість» із практичною програмою «Просвіти». Важливу ланку в культурно-освітній праці «Просвіти» складає діяльність «Спортивного клубу «Русь» (створений наприкінці 1925 року), спрямована на організацію селами спортивних секцій, а також заснування при спортивних клубах театральних гуртків.

Наприкінці 1935 р. товариство «Просвіта» Підкарпатської Русі, що здійснювало різнопланову діяльність серед українців краю (культурно-просвітницьку, педагогічно-просвітницьку та науково-просвітницьку), якою було охоплено понад 162000 закарпатців, являло собою цілісну освітньо-виховну інституцію. Впроваджені членами «Просвіти» форми і методи виховної роботи були активним засобом впливу на формування національної свідомості учнівської молоді та дорослого населення. З-поміж найбільш популярних - лекції, вистави, концерти, свята, театральні гуртки, хори, навчальні курси, спортивні гуртки, оркестри, ін.

Виходячи із соціальних, культурно-освітніх умов, що склалися у 1920-1939 рр. на Підкарпатській Русі, завдання позашкільної освіти полягало в навчанні й вихованні людини упродовж усього життя. Громадсько-просвітницька діяльність товариства «Просвіта» формувала в молодого покоління закарпатців почуття національної гордості, тверде переконання в необхідності будівництва своєї державності. Завдання просвітян полягало в пошуках таких методів і форм навчання та виховання, які б зміцнили традиції минувшини та сьогодення та сприяли формуванню національно свідомого громадянина України. Процес національного виховання розглядався педагогами М. Божук, І. Крайником як такий, у якому виховник сам має бути національно свідомий, має стати прикладам для наслідування учнівською молоддю.

Національно-державницька ідея виховання, що пронизувала просвітницький рух на західноукраїнських землях, за умов Підкарпатської Русі (як і Галичини) спрямовувала процес виховання на формування в учнівської молоді почуття патріотизму. Реалізація цього завдання була органічно пов'язана зі змістом навчальних дисциплін, зокрема з викладанням краєзнавства, історії, географії. Просвітяни Ф. Агій, М. Божук, О. Маркуш вважали, що при вивченні цих та інших предметів шкільного циклу на першому місці мало стояти виховання, а навчання розглядалося як його засіб. Відтак принцип виховуючого навчання ставав однією з основ освітнього процесу.

Критично оцінюючи організацію навчального процесу в шкільництві краю у 20-30-х рр. XX ст., А. Алиськевич, А. Волошин, О. Маркуш, О. Полянський та інші педагоги пропонували своє бачення проблем реформування школи: наполягали на необхідності дотримання принципу зв'язку навчання із життям, що передбачало наближення змісту навчання до умов самостійного життя учнівської молоді, і водночас констатували значний розрив у справі навчання й виховання дітей Підкарпатської Русі порівняно з європейським державами. Закономірно, що процес реформування шкільництва просвітники пов'язували з діяльністю вчителя, визначенням його статусу та ролі у вирішенні освітніх завдань.

Цінним освітнім здобутком міжвоєнного періоду стали наукові праці педагога-просвітителя В. Машкаринця про проблеми родинного виховання («Школа як продовження виховання родинного дому», «Задача школи односно виховання» тощо). Його ідеї ґрунтувалися на твердженні, що школа є продовженням родинного виховання, але виконує більші соціальні функції.

Поділяючи педагогічні ідеї В. Машкаринця, О. Маркуша про зв'язок між школою та родиною учнів, І. Кузьма («Виследки драматизаціи») виокремив ідею педагогіки співпраці, де вчитель має бути справжнім другом дитини. П. Яцко («Научованя краєзнавства в народной школе») наголошував, що школа має покликатися на результати дитячої, експериментальної психології.

Таким чином, аналіз джерельної бази дослідження засвідчив, що діяльність культурно-освітнього товариства «Просвіта» Підкарпатської Русі (1920-1939) була важливим компонентом історико-педагогічного процесу та одним із чинників розвитку національної педагогіки. Істотною ознакою шкільництва Закарпаття означеного періоду був наголос на необхідності національного виховання учнівської молоді та дорослого населення краю. Реалізація цієї мети здійснювалася в єдності завдань, змісту, форм, принципів і методів навчально-виховної діяльності. Вивчення архівних матеріалів дозволило розкрити багатовекторність діяльності «Просвіти» на ниві педагогічної та культурно-просвітницької праці. Зміст педагогічних пошуків учителів-практиків, діячів товариства «Просвіта» (1920-1939), довів важливість їхніх ідей у розробці теорії навчання та виховання.

Узагальнення результатів наукового дослідження дає підстави для таких висновків:

1. Усвідомлення історико-педагогічної спадщини минулого з метою відродження традицій просвітництва та творчого використання їх за сучасних реалій зумовило науковий інтерес до діяльності громадських організацій України другої половини XIX - початку XX ст. Предметом досліджень став просвітницький рух в Україні (Л. Березівська, О. Борейко, Д. Герцюк); педагогічно-просвітницька діяльність товариств, об'єднань, рухів, що діяли в Україні (С. Дмитренко, Т. Завгородня, Ж. Ковба, О. Коновець, О. Коваленко, Н. Побірченко. Б. Ступарик та ін.) й на західноукраїнських землях за означеної доби (Г. Білавич, Д. Герцюк, 3. Нагачевська, Б. Савчук) та діячів освіти й культури за міжвоєнного періоду ХХ ст. (Г. Груць, О. Джус, Ю. Калічак, О. Каськів, Р. Кіра, Л. Коваленко,В. Ковальчук, Т. Когут, М. Кляп, Н. Пастушенко, І. Стражнікова, П. Ходанич, Н. Чаграк та ін.). Визначено, що в історії педагогіки розглядаються такі напрями діяльності культурно-освітніх товариств: культурно-просвітницький (Ю. Калічак, О. Каськів, Т. Когут, Р. Кіра, В. Ковальчук); педагогічно-просвітницький (О. Борейко, С. Дмитренко, Н. Побірченко) та науково-просвітницький (Н. Побірченко). Окремі аспекти діяльності «Просвіти» на Підкарпатській Русі за міжвоєнного періоду ХХ сторіччя проаналізовано у працях Й. Баглая, В. Делегана, В. Керецмана, Н. Керецман, О. Мазурка, М. Токара, П. Федаки, ін. дослідників. Утім, культурно-освітня та педагогічна діяльність «Просвіти» на Закарпатті (1920-1939) - першої в краї громадської організації українського спрямування - в історико-педагогічній науці не розглядалась як окрема наукова проблема.

Аналіз форм та методів громадсько-просвітницької діяльності культурно-освітніх товариств України наприкінці XIX - на початку XX ст. виявив факт їхнього наслідування у практиці навчально-виховної роботи серед населення, що пояснюється єдністю завдань, які стояли перед просвітянами, - поширення знань серед населення, підвищення національної свідомості українців.

За результатами аналізу джерельних матеріалів виявлено, що зміни в культурно-освітньому житті закарпатців були пов'язані з різновекторною діяльністю (економічною, соціальною, культурною, освітньою) «Просвіти», яка об'єднала всю передову інтелігенцію, духовенство, селян у боротьбі за національні інтереси в усіх сферах життя.

2. Важливою передумовою зародження просвітництва на Підкарпатській Русі стали національно-культурні взаємини з українцями Східної Галичини (В. Гнатюк, І. Франко, ін.), Наддніпрянської України (М. Драгоманов), а також здобутки західноєвропейських педагогів.

Проаналізовано, що просвітяни Закарпаття шукали шляхи впровадження досягнень педагогічної науки у практику: виступали за відкриття не тільки початкових шкіл, а й за підготовку учнів до навчання у школах вищого ступеня; наполягали на викладанні шкільних дисциплін мовою, зрозумілою закарпатським дітям; обстоювали право на освіту всіх соціальних верств населення краю. Доведено, що О. Духнович заклав основи народної просвіти, об'єднавши передову інтелігенцію навколо єдиного на той час культурно-освітнього товариства в краї «Общества св. Василія Великого», яке видавало підручники для народних шкіл, «книжки для народу», наукові твори про розвиток мови й народної культури тощо. Відтак на початку XX ст. А. Волошин, продовжуючи просвітницькі традиції освітян Закарпаття, зініціював заснування видавничого акціонерного товариства «Уніо», яке поширювало серед населення краю просвітницьку літературу: книги, газети, календарі українською та угорською мовами.

Джерелом просвітництва на Закарпатті стала педагогічна журналістика, орієнтована на народну школу та піднесення загальної культурно-просвітницької діяльності інтелігенції краю. Відзначено важливість для культурно-освітнього поступу створення україномовних підручників та посібників для вчителів.

Таким чином, у роботі стверджується, що створення товариства «Просвіта» на Закарпатті було зумовлено як впливом просвітницьких ідей, так і поширенням руху громадських організацій за національне відродження та об'єднання українців. «Просвіта» ж узяла на себе всю культурно-освітню працю в краї. Визначено, що ідейними засадами діяльності товариства, що найбільше вплинули на його педагогічну та культурно-освітню діяльність, були: народність, гуманізм, демократизм, цілеспрямованість, зв'язок із життям, єдність національного та загальнолюдського. Організаційні засади роботи «Просвіти» (активність, ініціативність, послідовність і системність) істотно позначилися на кількісному зростанні членів, рівні активності та ініціативності інтелігенції, молоді, селянства в організації читалень, гуртків, хорів та інших форм роботи, які сприяли піднесенню національної свідомості закарпатців.

Зміст діяльності «Просвіти» на Підкарпатській Русі включав залучення до навчання широких верств населення краю, забезпечення навчального процесу україномовними підручниками, посібниками, художньою та науковою літературою. Реалізація цих педагогічних завдань зумовила процес консолідації та активізації прогресивних педагогічних сил краю навколо товариства «Просвіта».

3. Доведено, що «Просвіта» (1920-1939) стала очільником руху за українське шкільництво на Підкарпатській Русі й послідовником народовецької позиції у відстоюванні національних інтересів українців у царині освіти.

Відповідно до мети діяльності, спрямованої на виховання моральної, національно свідомої особистості, члени «Просвіти» - педагоги А. Алиськевич, М. Божук, А. Волошин, О. Маркуш, І. Панькевич, О. Полянський та інші - активізували пошуки нових шляхів виховання і навчання української молоді, вдосконалення фахової підготовки вчителів. Визначено найбільш поширені форми педагогічної діяльності товариства, що сприяли розв'язанню освітніх і виховних завдань: курси для подолання неписьменності серед дорослого населення краю; п'яти-восьмимісячні курси для навчання неграмотних дітей різного віку; залучення всіх дітей шкільного віку до навчання; діяльність «мандровних учителів»; курси «читальняних проводников»; кооперативні курси; видавництво та поширення навчальної та художньої літератури тощо. Окреслено також форми національного виховання української молоді: виставки, музеї, хори, оркестри, екскурсії, аматорські театри, в репертуарі яких здебільшого були вистави за творами класиків української драматургії, ін.

Центрами позашкільної педагогічно-просвітницької роботи товариства стали читальні та бібліотеки «Просвіти». Їхня освітня діяльність спрямовувалася на реалізацію змісту навчання та виховання в єдності із різноманітними формами роботи з молоддю та дорослим населенням Закарпаття. У руслі цих завдань проводилися лекції різноманітної тематики: історичної, культурологічної, економічної; відзначено також активну участь закарпатців у таких формах позашкільної роботи товариства, як курси, хори, музейні, драматичні, спортивні гуртки, «Пласт». Окрім цього, практикувалися лекції, бесіди, зустрічі із членами «Просвіти», драматичні вистави, екскурсії, концерти, відзначення ювілейних дат видатних діячів освіти та культури, виставки книг тощо. Отож упровадження таких різноманітних форм і методів національного виховання учнівської молоді засвідчує, з одного боку, усвідомлення громадськістю Закарпаття ваги й значущості просвітницької праці, з іншого - свідомий підхід до реалізації змісту діяльності товариства, активність, самостійність та творчість просвітян.

Таким чином, доведено, що товариство «Просвіта» Підкарпатської Русі, яке здійснювало різнопланову діяльність серед українців краю (культурно-просвітницьку, педагогічно-просвітницьку та науково-просвітницьку), являло собою цілісну освітньо-виховну інституцію, а впроваджені просвітянами форми і методи виховної роботи були активним засобом впливу на формування національної свідомості учнівської молоді та дорослого населення Закарпаття.

4. Вивчення джерельної бази дало можливість дослідити діяльність вчительства міжвоєнного періоду в реалізації педагогічних завдань товариства. Педагоги-просвітяни відстоювали необхідність реформування шкільництва Підкарпатської Русі для досягнення головної мети - створення національної системи навчання й виховання. Теоретичні пошуки просвітян (Ф. Агія, М. Божук, А. Волошина, І. Крайника, О. Маркуша, В. Машкаринця, О. Полянського, П. Яцка та ін.) були спрямовані на розв'язання головного завдання - національного виховання української молоді. Так, значне місце в теоретичних пошуках Ф. Агія посіла проблема поєднання національного виховання та практичних форм роботи в навчальних закладах; виховання національної свідомості молоді як спільну справу родини та школи розглядала М. Божук; виховуючу роль краєзнавства підкреслювали І. Крайник і О. Маркуш. В епіцентрі педагогічних роздумів В. Машкаринця стояла проблема родинного виховання, зв'язку сім'ї та школи. Просвітяни займалися розробкою форм, методів, засобів навчання, наголошували на важливості соціального виховання учнівської молоді. У процесі формування особистості Ф. Агій, О. Маркуш, О. Полянський значне місце відводили трудовому вихованню, що розвиває творчі здібності школяра та створює підґрунтя професійної підготовки.

Аналіз творчих надбань освітян Підкарпатської Русі та практичне впровадження педагогічних ідей просвітян у шкільництво Закарпаття уможливили розроблення нами концептуальних підходів до формування основ української школи в краї, визначення змісту, засобів і методів освітньо-виховної роботи, які сприяли формуванню у шкільної молоді загальнолюдських і національних цінностей, виокремлення впроваджених у шкільну практику дидактичних принципів народності, природовідповідності, культуровідповідності, емоційності, зв'язку із життям. Усе це засвідчило їхній вагомий внесок у реалізацію завдань культурно-освітнього товариства «Просвіта» за міжвоєнної доби.

За сучасних умов доцільно творчо використовувати такі ідеї педагогів-просвітян та надбання товариства:

- посилення ролі родини, розширення співпраці зі школою, громадськими інституціями у вихованні всебічно розвиненої особистості, національно свідомого громадянина;

- підвищення ролі вчителя в реалізації завдань сучасної української школи;

- виховання молоді на єдності національних і європейських культур;

- співпраця державних органів влади, закладів освіти, культурно- освітніх товариств з підвищення якості освіти, загальнокультурного рівня юнаків і дівчат, їх соціалізації, підготовки до життя в суспільстві тощо;

- навчання й виховання людини впродовж усього життя;

- охоплення юнаків і дівчат, що закінчили середню освіту, різноманітними формами позашкільної діяльності громадських навчально-виховних інституцій;

- посилення педагогічно-просвітницької ролі бібліотек, перетворення їх на потужні осередки позашкільної освіти;

- підвищення психологічної підготовки вчителів;

- побудова навчально-виховного процесу на основі педагогіки співробітництва.

Подальшого вивчення потребує багатогранна педагогічна спадщина просвітян Ф. Агія, І. Кузьми, І. Крайника, О. Маркуша, В. Машкаринця, О. Полянського та інших і визначення їхнього внеску в теорію й практику національного шкільництва.

Основні положення дисертаційного дослідження оприлюднено в таких публікаціях

1. Яцина О. Розвиток педагогічної думки на Закарпатті кінця ХІХ - початку ХХ ст. / Олена Яцина // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - Серія Педагогіка. Соціальна робота. Випуск 8. - 2005. - С.236-239.

2. Яцина О. Педагогічна думка і просвітництво в жіночому русі Західної України (кінець ХІХ - перша третина ХХ ст.) / Олена Яцина // Вісник Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Серія Педагогіка. Випуск 12. - Івано-Франківськ, 2006. - С.189-198.

3. Яцина О. Педагогічні ідеї Софії Русової / Олена Яцина // Просвітницька діяльність Софії Русової: Збірник наукових праць Кам'янець-Подільського державного університету. Серія соціально-педагогічна. Випуск V. Том ІІ. - Кам'янець-Подільський: «Аксіома», 2007. - С.222-232.

4. Яцина О. Вимоги до вчителів-просвітян Закарпаття міжвоєнної доби в контексті педагогічної спадщини Б. Ступарика / Олена Яцина // Вісник Прикарпатського університету. Серія Педагогіка. Випуск ХХІV. - Івано-Франківськ, 2008. - С.21- 25.

5. Яцина О. Діяльність товариства «Просвіта» у боротьбі з неписьменністю на Закарпатті (1920-1939рр). / Олена Яцина // Збірник наукових праць. Педагогічні науки. Випуск ХХХХVІІІ. - Херсон, 2008. - С.58-62.

6. Яцина О. Проблема родинного виховання в педагогічній спадщині членів товариства «Просвіта» на Закарпатті (1920-1939 рр.)/ Олена Яцина // Вісник Прикарпатського університету. Серія Педагогіка. Випуск ХХІІ-ХХІІІ. - Івано-Франківськ, 2008. - С.109-115.

7. Яцина О. Суспільне значення праці вчителів - членів товариства «Просвіта» на Закарпатті (1920-1939 рр.) / Олена Яцина // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 393. Педагогіка та психологія. - Чернівці: Рута, 2008. - С.192-200.

Анотації

Яцина О.Ф. Педагогічна й культурно-освітня діяльність товариства «Просвіта» на Закарпатті (1920-1939 рр.) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01- загальна педагогіка та історія педагогіки. -Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2009.

У роботі здійснено аналіз педагогічної та культурно-освітньої діяльності «Просвіти» на Закарпатті за міжвоєнної доби. Визначено витоки просвітництва в краї наприкінці XIX -- на початку XX ст.; з'ясовано ідейні та організаційні засади діяльності товариства (1920-1939); досліджено його вплив на розвиток шкільництва, участь учителів у культурно-освітній діяльності «Просвіти» та роль товариства в ліквідації неписьменності на Підкарпатській Русі; показано різнопланову культурно-просвітницьку, педагогічно-просвітницьку та науково-просвітницьку працю товариства, спрямовану на формування національної свідомості учнівської молоді та дорослого населення Закарпаття. Найбільш поширені форми педагогічної діяльності товариства: курси, видавництво та поширення навчальної та художньої літератури тощо. Форми національного виховання української молоді: виставки, музеї, хори, оркестри, екскурсії, аматорські театри, в репертуарі яких здебільшого були вистави за творами класиків української драматургії, ін.

Аналіз педагогічної та просвітницької думки діячів «Просвіти» - вчителів-практиків - визначив можливості творчого використання їхніх здобутків у виховній діяльності закладів освіти та громадських організацій на сучасному етапі.

Ключові слова: просвітництво, товариство, неписьменність, курси, міжвоєнний період.

Яцина Е.Ф. Педагогическая и культурно-образовательная деятельность общества «Просвита» на Закарпатье (1920-1939 гг.). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. -Прикарпатский национальный университет имени Василия Стефаника, Ивано-Франковск, 2009.

В диссертации на основе изучения историко-педагогической литературы, монографий, архивных материалов, научных статей, периодических изданий, мемуаров показана педагогическая деятельность «Просвиты» на Закарпатье в 20-30-х гг. ХХ в.

В работе определены историко-культурные, общественно-политические предпосылки создания «Просвиты» (1920). Подчеркивается, что процесс национально-культурного возрождения Западной Украины связан с деятельностью прогрессивных представителей интеллигенции второй половины XIX века, усилиями которых западноукраинские земли стали центром развития украинской науки, культуры, образования. Утверждается, что развитие педагогических идей в Закарпатье, а также и в других регионах, осуществлялось в контексте и под влиянием наследия западноевропейских педагогов.