Організаційно-педагогічні умови соціалізації курсантів у вищому навчальному закладі МНС України

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Організаційно-педагогічні умови соціалізації курсантів у вищому навчальному закладі МНС України

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Зміна парадигми суспільного розвитку України, зростаюча соціальна диференціація та соціокультурна деформація суспільства створили принципово нові умови для соціалізації українського кадрового офіцера. У системі підготовки фахівців Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС України), що певною мірою уже склалася, ці зміни у нинішній період відображені недостатньо.

Нові завдання, що постають перед МНС України щодо знешкодження боєприпасів, створення об'єктів утилізації радіоактивних відходів тощо, розширюють систему функціональних обов'язків офіцера МНС України. Проте зміст і процес професійної підготовки у вищих навчальних закладах системи МНС України як і раніше орієнтуються в основному на сукупність професійних функцій, не враховуючи нових умов життєдіяльності курсантів - майбутніх офіцерів.

Відсутність достатніх можливостей своєчасного й адекватного соціального становлення та соціалізації курсантів вищих навчальних закладів системи МНС України - майбутніх офіцерів пов'язана, з одного боку, з послабленням регулюючих механізмів соціалізації, з іншого боку - зі швидкими темпами розвитку рятувальної науки, тактики та техніки. Простежується поглиблення розриву між об'єктивними умовами виконання професійної діяльності (ПД) та рівнем соціалізації курсантів.

Соціалізація курсантів характеризується зростаючими вимогами до засвоєння та відтворення професійного та соціально-культурного досвіду, що може забезпечувати їх адаптацію до умов змінного мікро- і макросоціуму, інколи з діаметрально-протилежними ціннісними орієнтаціями та нерідко з прихованою ворожістю.

Процес соціалізації особистості характеризується високим рівнем внутрішньої свободи, самостійним мисленням, що сприяє об'єктивній оцінці соціальної та професійної ситуації, адекватному вибору норм поведінки відповідно до загальнолюдських ціннісних орієнтирів. Проте формування такого типу офіцера ускладнюється надзвичайною регламентацією, обов'язковістю виконання дисциплінарних статутів, специфікою умов організації професійної підготовки, життя та побуту курсантів. Крім того, форми та зміст освітньо-виховного процесу у вищих навчальних закладах системи МНС України не в повному обсязі реалізують свій потенціал, що могло б забезпечувати орієнтацію на формування офіцера нового часу.

Такі традиційні підходи до соціалізації, як сприяння в засвоєнні та відтворенні індивідуумом соціального досвіду, не повною мірою відповідають соціокультурним зв'язкам у розвитку суспільства, розширенню професійних функцій офіцера, ціннісним орієнтирам, що змінюються в умовах вирішення нових професійних завдань.

Аналіз широкого аспекту наукових досліджень останніх років свідчить про зростання інтересу до окресленої проблеми. Зокрема, деякі питання, що стосуються впливу соціального середовища на формування особистості молодої людини, розкрито у працях Н. Бондаренка, Р. Вайноли, М. Іщенка, А. Капської, Л. Коваль, І. Ковчиної, Н. Лавриченко, Л. Міщик та ін. Проблема формування морального досвіду та ціннісних орієнтацій, “базової культури особистості як внутрішньої основи соціалізації” стала предметом досліджень І. Беха, О. Газмана, Г. Дементьєва, А. Донцова та ін.; характеристика процесу соціалізації як системи, розробка основ її теорії простежується у працях О. Балакирєвої, Н. Голованової, В. Ільїна та ін.

Досягнення в педагогічній науці у плані розкриття проблеми соціального становлення молоді не могли бути вирішені без низки досліджень у таких галузях, як філософія, соціологія, психологія (Б. Ананьєв, А. Асмолов, С. Батенін, О. Бодальов, І. Кон, А. Мудрик, А. Харчев та ін.).

Окремі проблеми соціалізації студентської молоді досліджувалися В. Асатіані (особливості соціалізації студентської молоді в умовах НТР); І. Булах (теоретичні аспекти міжособистісної взаємодії у системі у системі “викладач-студент” та методики вивчення студентської групи); К. Байшою (соціально-педагогічні умови морального виховання студентів у позанавчальній діяльності); М. Бондаренком (організація і виховання студентського колективу); В. Веремчуком (соціалізація курсантів в процесі навчання у вищому військово-морському навчальному закладі); М. Горліченко (педагогічні умови адаптації курсантів до навчання у вищих військових навчальних закладах); В. Губіним (формування командирських якостей у курсантів військових училищ); О. Діденком (педагогічні умови професійного самовдосконалення майбутніх офіцерів); А. Донцовим (психолого-педагогічні особливості формування ціннісних орієнтацій студентської молоді); Ю. Загороднім (педагогічні умови політичної соціалізації студентської молоді в умовах великого промислового міста); Ж. Петрочко (теоретичні засади технології соціально-педагогічної роботи, оптимальні умови соціального становлення особистості); І. Пєшою (технології соціальної роботи з військовослужбовцями); С. Савченком (науково-теоретичні засади соціалізації студентської молоді в позанавчальній діяльності); О. Севаст'яновою (соціально-педагогічні умови соціалізації студентської молоді у виховному процесі вищого навчального закладу) та ін.

У більшості досліджень помітно переважає аналітичний підхід до вирішення такої проблеми. Це ускладнює уявлення про цілісний процес соціалізації. При цьому, вирішення питання ефективності досліджуваного процесу характеризується недостатнім використанням комплексного підходу. Проблема соціалізації курсантів відомчих вищих навчальних закладів лише останнім часом стає предметом дослідження у педагогічній науці, оскільки більшість опублікованих робіт торкалася феномена соціалізації в рамках конкретної соціальної історичної спільноти.

Отже, суперечність між об'єктивною необхідністю вдосконалення процесу соціалізації курсантів вищих навчальних закладів (ВНЗ) МНС України та недостатньою розробленістю окресленої наукової проблеми на основі інтеграції освітньої і професійної діяльності, обумовили вибір теми дослідження: „Організаційно-педагогічні умови соціалізації курсантів у вищому навчальному закладі МНС України”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до тематичного плану науково-дослідної роботи кафедри соціальної педагогіки Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова “Психолого-педагогічні засади професійної підготовки студентів”. Тема затверджена Вченою радою Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького (протокол № 6 від 20 лютого 2007 р.) і узгоджена Радою з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології АПН України (протокол № 4 від 24 квітня 2007 р.).

Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці організаційно-педагогічних умов, особливостей і технології процесу соціалізації курсантів у соціально-освітньому просторі ВНЗ МНС України.

Відповідно до мети дослідження визначені його основні завдання:

1. На основі теоретичного аналізу філософської, соціологічної, психологічної та соціально-педагогічної літератури, розкрити й обґрунтувати сутність соціалізації як соціально-педагогічного феномена в історичному та сучасному аспектах.

2. Виявити зміст і особливості соціально-освітнього простору вищого навчального закладу МНС України та розкрити специфіку процесу соціалізації курсантів у відповідних умовах.

3. Розробити концепцію педагогічної підтримки процесу соціалізації курсантів вищого навчального закладу МНС України.

4. Розробити критерії, показники та визначити рівні соціалізованості курсантів як результат розвитку їх особистісно-професійних якостей.

5. Теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити організаційно-педагогічні умови, що сприяють ефективній соціалізації курсантів.

Об'єкт дослідження - процес соціалізації курсантів вищих навчальних закладів МНС України.

Предмет дослідження - організаційно-педагогічні умови та технології соціалізації курсантів у соціально-освітньому просторі вищого навчального закладу МНС України.

Гіпотеза дослідження полягає в тому, що соціалізуючий процес в умовах вищого навчального закладу МНС України здійснюватиметься більш успішно за умов адекватного науково-теоретичного підґрунтя у навчально-виховному процесі вищого навчального закладу МНС України; особистісно-діяльнісного підходу, демократизації курсантського середовища та гуманізації взаємин у соціально-освітньому просторі; використання інноваційних технологій проектування ситуацій, що стимулюють формування у курсантів соціального досвіду.

Методологічну основу дослідження становлять: законодавча база та державні документи щодо підготовки фахівців на сучасному етапі розвитку національної освіти (Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), Закон України «Про освіту», Закон «Про вищу освіту», Закон «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні»; концептуальні положення про взаємозумовленість соціальних явищ і педагогічної дійсності, про необхідність їх вивчення в конкретно-історичних умовах; ідеї діалектичного розвитку особистості в результаті включення її у різноманітні види діяльності; філософські й соціально-педагогічні положення про розвиток особистості у відкритому соціальному середовищі, про соціальну зумовленість процесів формування свідомості й поведінки, теоретичні положення про взаємозв'язок процесів соціалізації, виховання і формування особистості; принципи системного і цілісного підходів до вивчення явищ соціальної дійсності.

Теоретичну основу дослідження становлять: праці, в яких розкрито загальні закономірності розвитку особистості під впливом соціального середовища та виховання (О. Асмолов, І. Бех, Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Рубінштейн, Д. Фельдштейн та ін.); дослідження, присвячені загальній соціалізаційній проблематиці (Г. Андрєєва, Н. Андрєєнкова, І. Кон, Н. Лавриченко, М. Лукашевич, В. Москаленко, А. Мудрик та ін.); теорії, які відображають окремі прояви процесу соціалізації (О. Бєлінська, Н. Голованова, Л. Єршова, Ю. Загородній, Н. Срєбна та ін.); дослідження, присвячені молоді й студентству (В. Лісовський, С. Савченко, О. Севаст'янова, С. Шашенко та ін.); загальнотеоретичні проблеми виховання, розкриті у працях філософів, педагогів, психологів (Л. Аза, О. Бодальов, В. Караковський, Б. Ліхачов, А. Макаренко, Л. Новикова, А. Петровський, Б. Смирнов, В. Сухомлинський та ін.); ідеї особистісно-орієнтованого підходу у вихованні (І. Бех, Е. Бондаревська, О. Карпенко, А. Кірсанов та ін.); праці, які розкривають соціально-педагогічні закономірності формування особистості (І. Зверєва, Н. Заверико, А. Капська, Г. Лактіонова, Л. Міщик, С. Харченко та ін.).

На різних етапах наукового пошуку були використані такі методи дослідження: теоретичні (порівняльно-історичний аналіз зарубіжних і вітчизняних джерел, присвячених проблемам соціалізації, виховання, особистісно орієнтованого підходу в педагогіці з метою вивчення стану вузлових теоретичних питань означеної проблеми; аналіз соціалізації як соціокультурного феномена через призму гносеологічного, послідовного, системного, концептуального, транзакційного; міждисциплінарного синтезу та моделювання процесу соціалізації курсантської молоді з метою розкриття особливостей соціалізаційного процесу; теоретичне узагальнення, систематизація отриманих даних, концептуалізація провідних ідей, з метою розробки теорії соціалізації курсантської молоді; вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду, що дозволяє визначити педагогічне забезпечення процесу соціалізації; проектування оптимальних педагогічних технологій, що забезпечують ефективність соціалізаційного процесу, розробка експериментальної програми дослідно-педагогічної роботи з метою перевірки основних теоретичних положень); емпіричні (педагогічний моніторинг: педагогічне спостереження, у тому числі включене, бесіди, інтерв'ю, анкетування, рейтинг, самооцінки, експертні оцінки; методи педагогічної діагностики, які дозволяють виявити рівень соціалізованості курсантів; педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний) проводився з метою діагностування рівнів соціалізованості курсантів та для перевірки ефективності впроваджуваних організаційно-педагогічних умов соціалізації); методи математичної статистики, використані з метою збирання первинного аналітичного матеріалу й здійснення дослідної перевірки гіпотетичних припущень.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилось на базі Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України (м. Черкаси), окремі елементи дослідно-експериментальної роботи відпрацьовувались на базі Університету цивільного захисту України (м. Харків) та Львівського державного університету безпеки життєдіяльності. Дослідженням були охоплені 750 курсантів І-IV курсів та 10 педагогів-кураторів.

Наукова новизна і теоретичне значення отриманих результатів полягає у тому, що:

? вперше розроблено концепцію педагогічної підтримки соціалізації курсантів у соціально-освітньому просторі вищого навчального закладу МНС України;

? уточнено зміст і особливості поняття "соціалізація"; розширено розуміння суті соціалізаційного процесу та забезпечення його технологічності; розкрито поняття "соціалізація курсанта"; виявлено особливості змісту соціалізації курсантів в умовах освітнього простору ВНЗ МНС України; виокремлено організаційно-педагогічні умови соціалізації курсантів ВНЗ МНС України;

? подальшого розвитку набуло наукове розуміння соціально-освітнього простору вищого навчального закладу МНС України, зокрема стосовно його соціалізаційних функцій.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в побудові моделі соціалізації курсантів ВНЗ МНС України, визначені її сутності та структурних компонентів; розробці організаційно-педагогічних умов (забезпечення функціонування діяльнісно-особистісної основи соціалізації; сприяння демократизації курсантського середовища та гуманізації міжособистісних взаємин, за рахунок проектування ситуацій соціального досвіду як аналогу соціальних процесів; стимулювання процесів самовизначення, саморозвитку та самореалізації курсантів) і технологій практичної реалізації педагогічної підтримки соціалізуючого процесу в освітньому просторі вищого навчального закладу МНС України, в реальній практиці Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України. Матеріали дисертації можуть використовуватися для подальшого вдосконалення соціально-виховних програм і навчально-методичних посібників з виховної роботи з курсантами у вищих навчальних закладах МНС України; для проектування соціально-виховного процесу та створення сприятливих організаційно-педагогічних умов щодо ефективної соціалізації курсантів у практиці роботи вищих навчальних закладів МНС України; у системі вдосконалення професійної підготовки педагогів-кураторів навчальних взводів курсантів до соціально-виховної роботи.

Впровадження результатів дослідження. Положення, висновки й рекомендації сформульовані на основі дослідницьких матеріалів апробовано і впроваджено у навчально-виховний процес Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України (Акт реалізації №3/99 від 22 січня 2008р.), Львівського державного університету безпеки життєдіяльності МНС України (довідка №2/394 від 17 березня 2008р.), Інституту державного управління у сфері цивільного захисту МНС України (довідка №71-03/08/3 від 06 лютого 2008р.), та отримали схвальні відгуки у Головному управлінні МНС України в Черкаській області (довідка №5/1-610 від 12 лютого 2008р.).

Особистий внесок автора полягає у виявленні та аналізі сучасних проблем управління складними системами, розробці рекомендацій щодо використання сіткових моделей у діяльності пожежно-рятувальної служби МНС України та рекомендацій по документальному оформленню управлінських рішень у посібнику „Основи управління” (у співавторстві з В. Бабенком, Г. Грибенюком, О. Зіновською, Т. Щербою). Протягом усього періоду дослідження (2005-2007 рр.) автор особисто брав участь у розробці, апробації та практичній реалізації основних положень і рекомендацій, здійснюючи навчально-методичну та викладацьку діяльність (старший викладач кафедри економіки та управління Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України).

Апробація результатів дослідження. Основні положення дослідження знайшли відображення у навчально-методичних комплексах, програмах, окремих статтях, а також у доповідях і виступах на наукових і науково-практичних конференціях: міжнародних: „Наукові дослідження - теорія та експеримент'2006” (Полтава, 2006 р.); „Розвиток наукових досліджень 2006” (Полтава, 2006 р.); „Наукові дослідження - теорія та експеримент 2007” (Полтава, 2007 р.); „Пожежна безпека - 2007” (Черкаси, 2007 р.); „Предупреждение. Спасение. Помощь (современные инновации)” (Москва, Химки, 2007 г.); „Розвиток наукових досліджень `2007” (Полтава, 2007 р.); всеукраїнських: „Вища школа України: поступ у майбутнє” (Черкаси, 2007 р.); „Викладач і студент: перспективи професійного зростання” (Черкаси, 2007 р.); науково-практичній „Гендерні основи розвитку сім'ї” (Черкаси, 2006 р.).

Публікації. Основний зміст дисертації висвітлено у 30 друкованих працях, з яких 18 одноосібні. Серед них: 2 навчально-методичних посібники (один у співавторстві), 5 навчально-методичних комплексів (у співавторстві), 4 програми навчальних дисциплін та 2 робочі програми, 8 одноосібних статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України. Результати дисертаційного дослідження оприлюднено у 9 доповідях на наукових конференціях.

Загальний обсяг особистого доробку становить 4,52 друкованих аркушів.

Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (247 найменувань, з них 7 - іноземною мовою) та додатків. Робота вміщує 15 таблиць та 6 рисунків на 24 сторінках. Загальний обсяг дисертації становить 266 сторінок тексту, з них 174 сторінки основного тексту, додатки вміщено на 81 сторінці.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження, визначено його об'єкт, предмет і мету, сформульовано гіпотезу дослідження, визначено методологічні засади, методи та етапи дослідження, розкрито його наукову новизну, теоретичне й практичне значення, відображено відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

Перший розділ “Теоретико-методологічні основи соціалізації курсантів ВНЗ МНС України” присвячений теоретичному аналізу основних наукових концептуальних підходів щодо розгортання процесу соціалізації в історичному та соціально-педагогічному аспектах; уточнено суть термінів «соціалізація», «соціалізація курсанта», «соціальна роль», «соціально-освітній простір»; обґрунтовано особливості соціалізації курсантів вищого навчального закладу МНС України; розкрито особливості формування та функціонування соціально-освітнього простору вищого навчального закладу МНС України. У результаті застосування історико-ретроспективного методу в розділі здійснено розкриття змісту низки категорій, які відображають різні аспекти соціалізації курсантів. Встановлено, що вивчення процесу соціалізації розпочалось задовго до появи самого терміну, який у вітчизняній психолого-педагогічній науці набув значного поширення з середини ХХ століття. Аналіз наукової літератури дозволив класифікувати науковий матеріал за трьома напрямами: соціально-філософський (представлений С. Батеніним, В. Москаленко, Б. Паригіним, А. Харчевим та ін., серед зарубіжних учених цими проблемами активно займались Е. Дюркгейм, Т. Парсонс та ін. З точки зору соціально-філософських концепцій соціалізації провідними поняттями тут виступають збереження та стабілізація суспільних відносин при їх засвоєнні новими поколіннями, а також активний комунікативний вплив, у ході якого відбувається апробація різних соціальних ролей і формується автентичне соціальне „я”); соціально-психологічний (його активно розробляли Г. Андрєєва, Н. Андрєєнкова, Я. Коломинський, І. Кон, М. Лукашевич, Р. Немов, О. Реан та ін. Тут соціально-педагогічні аспекти соціалізації визначені у площині включення індивіда у різноманітні соціальні відносини, засвоєння та відтворення соціального досвіду та зв'язків, активного перетворення соціального середовища) і соціально-педагогічний (представлений працями Б. Бім-Бада, В. Бочарової, Ю. Василькової, Б. Вольфова, О. Газмана, Н. Лавриченко, А. Мудрика, Л. Новикової, С. Савченка, А. Капської, І. Козубовської, С. Харченка та ін. Соціально-педагогічна проблематика охоплює, перш за все, питання цілеспрямованого впливу соціуму на особистість, різноманітність взаємодії особистостей та колективів із соціальним середовищем, регуляцію механізмів цієї взаємодії, відтворення досвіду попередніх поколінь у процесі саморозвитку особистості). Аналіз підходів і визначень суті соціалізації у межах різних напрямів, які відображають її специфіку, стали підґрунтям для розв'язання дослідницьких завдань і дозволили розкрити суть соціалізації в сучасних умовах, а також виявити особливості соціалізації такої соціальної групи, як курсанти вищих навчальних закладів (ВНЗ) МНС України.

У ході дослідження визначено, що під соціалізацією курсанта ВНЗ МНС України розуміється неперервний процес засвоєння і відтворення ним певної системи знань, норм, соціальних ролей та формування соціально-культурного досвіду та перетворення його у власні цінності, установки, орієнтації, котрі спрямовані на реалізацію функціональних обов'язків майбутнього офіцера служби цивільного захисту в соціумі та в окремих ситуаціях, а також дозволяють йому функціонувати в якості повноцінного члена суспільства. Наукові дослідження дозволили з'ясувати, що сьогодні соціалізацію слід розглядати як: а) складний та багатогранний процес набуття індивідом людських властивостей та якостей, спрямованість яких визначається конкретною соціальною ситуацією; б) явище, сутнісні характеристики якого забезпечують суб'єкт-об'єктну єдність особистості, що виражається в одночасному засвоєнні й відтворенні соціальних цінностей та норм; в) соціокультурний феномен, який має незмінність психологічних механізмів і їх неповторність у контексті становлення конкретної людської особистості; г) рушійну силу, що активізує процеси самоперетворення, які відбуваються на фоні змін соціокультурного середовища; ґ) соціально-педагогічне поняття, що відображає хід соціального формування особистості в конкретному соціокультурному середовищі; д) процес соціальної ідентифікації типу особистості, на відміну від виховання, що формує внутрішній духовний світ людини; е) невід'ємну частину цілісного навчально-виховного процесу в усіх типах навчальних закладів у системі освіти України. Виходячи із результатів наукових узагальнень та спираючись на праці науковців (Г. Андрєєва, І. Звєрєва, А. Капська, І. Кон, М. Лукашевич, Н. Лавриченко, С. Савченко, С. Харченко та ін.), нами представлено процес соціалізації у вигляді структури, яка включає ряд взаємопов'язаних компонентів: гностичний, поведінковий, комунікативний, ціннісний (рис. 1). В основу запропонованої моделі покладено вітчизняний і зарубіжний досвід, на основі якого встановлено, що особливості соціалізації курсантів полягають у наявності, перш за все, певних протиріч: по-перше, курсанти, як ніяка інша соціальна група, відчувають на собі імперативний пресинг від нав'язаних стереотипів поведінки, регламентації її дій; по-друге, формуються нагальні вимоги до активної творчої самореалізації при вирішенні конкретних професійних завдань, організації власного

Рис.1. Модель соціалізації курсанта як педагогічної системи життя, взаємовідносин із соціальним оточенням (особливо в системі макро- і мезосоціальних відносин).

в) розгляд її як цілісного соціально-педагогічного феномена, що має специфічні педагогічні ознаки;

З метою розкриття оптимальних типологічних процесів освітнього простору вищого навчального закладу, нами здійснено теоретичний аналіз досліджень вітчизняних і зарубіжних вчених (О. Асмолов, О. Бондаревська, Л. Новікова, Н. Голованова, С. Савченко, Б. Коротяєв, В. Курило та ін.) та виявлено, що освітній простір ВНЗ як сукупність освітніх, регулятивних, інноваційних та управлінських процесів, здійснюваних соціальними інститутами конкретного навчального закладу, матеріально-предметного середовища, джерел масової комунікації, соціального досвіду, соціальнокультурної діяльності, суб'єктів освітньої діяльності, створено з метою виховання, навчання, освіти і соціалізації підростаючих поколінь.

Таким чином, з'ясовано, що освітній соціопростір неправомірно розглядати лише в асоціаціях устрою навчального закладу. Організована державою (Міністерством України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи) система професійної підготовки фахівців служби цивільного захисту, функціонуючі в її межах зміст і освітні технології, режим регламентований не лише педагогічними вимогами, а й загальновійськовими статутами і дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України та іншими нормативними актами, а також практика життєдіяльності освітніх інститутів, що склалась, завжди „наповнені” одночасно соціальним досвідом всіх учасників освітнього простору.

Отже, соціально-освітній простір ВНЗ слід розглядати як одну із домінуючих сфер соціального життя, яка при створенні умов для її вдосконалення може стати надійним стабілізуючим фактором у суспільстві та в перспективі сприяти його успішному розвитку.

Зазначені вище фактори враховано нами під час організації експериментальної роботи у ВНЗ МНС України, що потребувала створення таких умов, механізмів і засобів, які б сприяли розвитку особистості, всіх її позитивних властивостей і якостей - фізичних, інтелектуальних, духовних.

Другий розділ “Організаційно-педагогічні умови соціалізації курсантів у ВНЗ МНС України” присвячений питанням обґрунтування організаційно-педагогічних умов, шляхів та засобів соціалізації курсантів у ВНЗ МНС України, що уможливлюють ефективність дії моделі соціалізації курсантів ВНЗ МНС України, висвітлено технології реалізації окреслених умов, проведено порівняльний аналіз отриманих результатів.

На основі аналізу дослідницьких матеріалів та усталених методичних і загальнодидактичних принципів виявлено, що навчально-виховний процес, побудований на особистісно-діяльнісній основі, дозволяє реалізувати основну мету професійної підготовки та соціального становлення особистості офіцера служби цивільного захисту з урахуванням сутності й особливостей його професійної діяльності та специфіки розвитку особистісного потенціалу курсантів.

Спираючись на теоретичні положення вітчизняних і зарубіжних вчених (К. Абульханової-Славської, Б. Ананьєва, К. Байші, Л. Виготського, О. Леонтьєва, А. Петровського, М. Приходько, С. Рубінштейна, О. Кузьменка та ін.) щодо особистісно-діяльнісного підходу в освіті, у дослідженні доведено, що своєрідність процесу розвитку особистості на основі таких понять, як соціальна ситуація розвитку та провідна діяльність. Саме діяльність виступає ядром продуктивного функціонування особистості, тому включення курсантів у діяльність - є однією із важливіших умов успіху соціалізації. Наголошено, що у вищій школі діяльність - це, перш за все, шлях досягнення знань і активна форма підготовки до майбутньої професійної діяльності.

У військовій педагогіці використання ідеї соціальної ситуації розвитку в плані аналізу процесу соціалізації дозволяє орієнтуватися на наявний взаємозв'язок мезо- і мікрофакторів. При цьому, розглядаючи процес соціалізації курсанта, ми розуміємо соціальну ситуацію розвитку, як таку, що характеризується, перш за все, системою взаємостосунків з оточенням і водночас обумовлена складовими мікрофакторами (соціокультурне середовище навчального взводу, сім'я, як первинний інституту соціалізації, система соціально-виховної роботи у ВНЗ МНС України, групи курсантів: норми, стиль поведінки, організація дозвілля, організація і зміст навчально-виховного процесу) і мезофакторами (тип поселення, звідки прибув на навчання курсант (місто, сільська місцевість), засоби масової інформації, духовний склад етносу: мова, культура, специфіка взаємовідносин в різних соціальних групах і між ними, соціально-психологічні і професійно-культурні особливості).

Під час організації та проведення дослідницької роботи теоретично обґрунтовано та експериментально перевірено організаційно-педагогічні умови (забезпечення діяльнісно-особистісної основи соціалізації, демократизація курсантського середовища та гуманізація міжособистісних взаємин, проектування ситуацій соціального досвіду як аналога соціальних процесів та стимулювання процесів самовизначення, самореалізації та саморозвитку курсантів) соціалізації курсантів.

У ході дослідження обґрунтовані критерії (мотиваційно-когнітивний, рефлексивно-психологічний, комунікативно-етичний) сформованості гуманістичного стилю спілкування, їх показники та рівні (низький, середній, високий).

Цілеспрямована робота зі створення організаційно-педагогічних умов соціалізації курсантів зумовила відповідну процедуру проведення експерименту, яка здійснювалася на базі Академії пожежної безпеки імені Героїв Чорнобиля МНС України, Львівського державного університету безпеки життєдіяльності МНС України, Інституту державного управління у сфері цивільного захисту МНС України. Програмою формувального експерименту було охоплено 750 курсантів (ЕГ становила 300 курсантів, КГ - 450). Крім того, з метою підвищення знань і розуміння проблем соціалізації курсантів було організовано методичну допомогу викладачам, залученим до експериментальної роботи.

Основними методами оцінки рівня готовності курсантів до різних видів діяльності встановлено спостереження, анкетування, самооцінка й експертна оцінка (в якості експертів виступали однокурсники, педагоги, офіцери-вихователі).

На етапі формувального експерименту було доведено, що сучасний ВНЗ МНС України поступово стає „школою соціального досвіду”: метою навчального закладу такого типу є не лише формування системи знань, умінь і навичок, а й формування готовності курсантів до самовизначення в моральній, інтелектуальній, комунікативній, професійній сферах життєдіяльності, до саморозвитку індивідуальності кожного курсанта та самовиховання його як суб'єкта соціалізації.

Різноманітність видів позааудиторної діяльності, до яких залучаються курсанти, у свою чергу, зумовила необхідність використання творчих методів і прийомів виховання. Зокрема таких, як: рольові і пізнавальні ігри; «Що? Де? Коли?»; пошукові проекти; групова та індивідуальна НДР; робота щодо раціоналізації; розробка наукових проектів; участь в органах курсантського та студентського самоврядування; співробітництво з молодіжними і громадськими організаціями; участь у студентських об'єднаннях; участь у художній самодіяльності у ВНЗ і поза ним; робота у творчих гуртках і об'єднаннях тощо. Це сприяло демократизації відносин у курсантському колективів та гуманізації спілкування у системах „курсант-курсант” та „курсант-викладач”.

При цьому, враховуючи специфіку майбутньої професії, нами обґрунтовано необхідність побудови навчально-виховного процесу у ВНЗ МНС України на основі принципів організації гуманістичного стилю спілкування, до яких віднесено: принцип проблематизації; принцип актуалізації; принцип суб'єктивізації (присвоєння); принцип персоналізації; принцип партнерства; принцип контекстності; принцип індивідуалізації ділового і міжособистісного спілкування.

Вважається, що особистість курсанта - активний, діяльнісний індивід, а не пасивний об'єкт середовища, її характерною рисою є творча, соціальнозначуща діяльність. Саме тому ми зосередили увагу не лише на впливі середовища, а й на процесі активної взаємодії людини з оточуючим середовищем, а також з мікро- і мезофакторами соціалізації особистості у процесі її діяльності. Стосовно курсантів (майбутніх офіцерів служби цивільного захисту) цю взаємодію ми розглядали через систему факторів (освітньо-виховні, в тому числі організаційно-педагогічні, особистісні, соціальні, професійні) (рис. 2).

Виходячи із розуміння соціалізації як складного соціально-педагогічного явища, що включає ряд взаємопов'язаних компонентів (гностичний, поведінковий, комунікативний, ціннісний), як неперервного процесу формування і розвитку певної композиції соціальних навичок і моделей поведінки, соціальних ідей, цінностей і установок, спрямованих на реалізацію функціональних обов'язків у соціумі, нами визначено критерії, які дозволяють говорити про рівні соціалізованості курсантів (особистісна зрілість, соціальна зрілість, готовність до усвідомленого життєвого вибору, соціально-культурна активність).

На завершальному етапі експериментальної роботи було здійснено порівняння отриманих результатів, підведено підсумки та визначено рівень готовності до різних видів діяльності у курсантів контрольної і експериментальної груп.

Зіставлення кількісних та якісних показників обох груп на початковому на завершальному етапі наукового дослідження дало змогу зробити висновок, що статистично значущі зміни в рівнях готовності курсантів до різних видів діяльності відбулися (табл. 1).

Рис. 2. Система факторів соціалізації курсантів ВНЗ МНС України

Таблиця 1 Динаміка готовності курсантів ВНЗ МНС України до різних видів діяльності

Рівень соціалізації нами розглянуто як позитивну динаміку проявів особистісних характеристик, суттєвих саме для соціалізації. Такий підхід дозволив відобразити картину руху курсанта власною, але об'єктивно визначеною соціалізаційною траєкторією.

Показники динаміки зростання рівня соціалізації курсантів представлено у таблиці 2.

Таблиця 2Динаміка формування рівня соціалізації курсантів ВНЗ МНС України

Основними методами оцінки рівня соціалізації були: педагогічне спостереження; анкетування; аналіз курсантських робіт; експертна оцінка (в якості експертів виступають педагоги, самі курсанти); самодіагностика (якісний опис і кількісна оцінка власних соціально значущих якостей); аналіз конкретних ситуацій, бесіди та інші методи якісного аналізу тощо.

На кінець експерименту вибірка становила 750 курсантів 1-го та 2-го курсів, це були курсанти 3-го та 4-го курсів. У курсантів експериментальної групи відбулися статистично значущі зміни у рівнях соціалізації. Як представлено в таблиці 2, 26% респондентів експериментальної групи досягли високого рівня соціалізації. 46% можна віднести до середнього рівня. Цей показник свідчить, що відбулося переміщення студентів з низького рівня до середнього і високого рівнів. Результати формувального етапу експериментального дослідження підтвердили ефективність розробленої системи соціалізації курсантів в умовах ВНЗ МНС України.

При зіставленні характеристик курсантів використовувався метод шкалювання, який дозволяє перетворити якісні фактори в кількісні ряди для подальшого використання методів математичної статистики.

З метою підтвердження достовірності отриманих результатів нами використано критерій К. Пірсона. Даний критерій дозволив отримати відповідь на питання, чи існує достовірна різниця між рядами будь-яких показників двох сукупностей, що нас і цікавило.

При підрахунку критерію Пірсона було отримано ч2 ? 28,5 для експериментальних і 4,1 для контрольних груп. Порівнюючи отримані дані, ми можемо стверджувати з ймовірністю 0,01 і достовірністю 99%, що в експериментальних групах відбулися значущі зміни (28,5 > 9,21), у контрольній групі ці зміни не мають статистичної значущості навіть із достовірністю 95% (4,1 < 5,49).

Окрім цього результати експерименту засвідчують, що запропоновані нами засоби позитивно впливають на рівень соціалізації курсантів МНС України. Серед них на особливу увагу заслуговують: рольові і пізнавальні ігри; пошукові проекти; групова та індивідуальна науково-дослідна робота; підготовка наукових робіт та участь у конкурсах; тематичні вечори („Морально-етичні цінності нашого взводу”, „Повага та гідність у спілкуванні з протилежною статтю”; „Поведінка курсантів у різних соціальних умовах”).

Отже, експериментальна робота дозволяє констатувати, що позитивні зміни, які відбуваються під час соціалізації у системі ВНЗ МНС України є двосторонніми, оскільки основні положення щодо соціалізації курсантів втілені у реальну практику завдяки впровадженню цілеспрямованих програм, рекомендацій і різноманітних технологій.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано новий підхід до розв'язання наукової проблеми соціалізації курсантів, що виявляється в обґрунтуванні оптимальних організаційно-педагогічних умов реалізації даного процесу у ВНЗ МНС України.

Результати проведеного теоретичного та експериментального дослідження підтвердили правомірність провідних положень, засвідчили ефективність розв'язання поставлених завдань і дали підстави для формулювання таких висновків:

1. Теоретико-методологічний аналіз стану дослідженості соціалізації у філософській, педагогічній, соціологічній та психологічній науках показав, що означена проблема перебуває у центрі уваги як вітчизняних, так і зарубіжних дослідників. У більшості досліджень помітно переважає аналітичний підхід до вирішення такої проблеми. Це ускладнило уявлення про цілісний процес соціалізації. Проблема соціалізації курсантів відомчих вищих навчальних закладів лише останнім часом стає предметом дослідження у педагогічній науці, оскільки більшість опублікованих робіт стосується феномена соціалізації в рамках конкретної соціальної історичної спільноти.

2. На основі теоретичного аналізу філософської, соціологічної, психологічної та соціально-педагогічної літератури, розкрито й обґрунтувано сутність соціалізації як соціально-педагогічного феномена в історичному та сучасному аспектах. У дисертації теоретично узагальнено та науково обґрунтовано комплекс проблемних питань щодо соціалізації курсантів у вищому навчальному закладі МНС України. Доведена складність і багатогранність процесу соціалізації курсантів, наявність різноманітних, суперечливих поглядів щодо тлумачення сутності та змісту середовища ВНЗ МНС України. У роботі уточнено сутність основних понять досліджуваної проблеми: соціалізація курсанта в умовах ВНЗ МНС України розглядається нами як: а) складний і багатогранний процес набуття індивідом людських властивостей і якостей, спрямованість яких визначається конкретною соціальною ситуацією; б) явище, сутнісні характеристики якого забезпечують суб'єкт-об'єктну єдність особистості, що виражається в одночасному засвоєнні й відтворенні соціальних цінностей та норм; в) соціокультурний феномен, який має незмінність психологічних механізмів і їх неповторюваність у контексті становлення конкретної людської особистості; г) рушійну силу, що активізує процеси самоперетворення, що відбуваються на фоні змін соціокультурного середовища; ґ) соціально-педагогічне поняття, яке відображає хід соціального формування особистості в конкретному соціокультурному середовищі; д) процес соціальної ідентифікації типу особистості, на відміну від виховання, яке формує внутрішній духовний світ людини; е) невід'ємну частину цілісного навчально-виховного процесу в усіх типах навчальних. Поняття „соціалізація курсанта” ми розуміємо як неперервний процес засвоєння і відтворення курсантом певної системи знань, норм, соціальних ролей і формування соціально-культурного досвіду та перетворення його у власні цінності, установки, орієнтації, які спрямовані на реалізацію функціональних обов'язків майбутнього офіцера служби цивільного захисту в соціумі і в окремих моральних професійних і життєвих ситуаціях, а також дозволяють йому функціонувати в якості повноцінного члена суспільства.

3. Виявлено зміст і особливості соціально-освітнього простору вищого навчального закладу МНС України та розкрито специфіку процесу соціалізації курсантів у відповідних умовах. Специфіка соціалізації курсантів у соціально-освітньому просторі ВНЗ МНС України розкривається завдяки усуненню таких протиріч: по-перше, курсанти, як ніяка інша соціальна група, відчувають на собі імперативний пресинг від нав'язаних стереотипів поведінки, регламентації її дій (вимоги статутів, розпорядку дня, правил внутрішнього порядку, присяги працівника служби цивільного захисту); з іншого боку, формуються обов'язкові нагальні вимоги до активної творчої самореалізації при вирішенні конкретних професійних завдань, організації власного життя, взаємовідносин із соціальним оточенням (особливо в системі макро- і мезосоціальних відносин). Соціально-освітній простір ВНЗ розглядається як одна із домінуючих сфер соціального життя, яка за умови її вдосконалення може стати надійним стабілізуючим фактором у соціокультурному середовищі і в перспективі сприяти його успішному розвитку. Для успішної соціалізації курсантів у ВНЗ МНС України потребується створення таких умов, що сприяють розвитку особистості, її позитивних властивостей і якостей - фізичних, інтелектуальних, духовних.

4. Розроблена у ході дослідження концепція педагогічної підтримки процесу соціалізації курсантів, передбачає використання адекватних форм та методів: систематичне вивчення мотивів життя курсантів і діагностика їх особистісного розвитку; педагогічна інтерпретація психологічних особливостей курсантів та емпатійне прийняття особистості курсанта в його неповторності, прояв толерантності до окремих його недоліків; виявлення життєвих, матеріальних і особистісних проблем курсантів і надання їм посильної підтримки; організація індивідуальної і колективної творчості у різних видах діяльності; адаптація соціально-виховних засобів до особливостей соціалізації курсантів у ВНЗ МНС України; залучення курсантів до життєдіяльності навчального закладу і розширення простору їх спілкування; організація педагогічної підтримки різних видів діяльності, позитивного спілкування, включення в ситуацій соціального досвіду; стимулювання процесів самовиховання, самореалізації, самоактуалізації, самовизначення.