Розвиток змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

13.00.01 - Загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

Розвиток змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)

Мартін Аліна Миколаївна

Кіровоград - 2008

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент

Радул Ольга Сергіївна,

Кіровоградський державний педагогічний

університет імені Володимира Винниченка,

професор кафедри педагогіки початкової освіти та соціальної педагогіки

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Василенко Володимир Аркадійович,

Соціально-педагогічний інститут «Педагогічна

Академія», м. Кіровоград, ректор

кандидат педагогічних наук, доцент

Федяєва Валентина Леонідівна,

Херсонський державний університет,

проректор з наукової роботи,

завідувач кафедри педагогіки та психології

Захист відбудеться «22» січня 2009 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.02 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1, ауд. 33.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка за адресою: 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розіслано «19» грудня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.Я. Довга

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах перебудови в усіх сферах суспільного життя нашої держави дедалі більше зростають вимоги до якості загальної освіти. Глобалізація соціальних, економічних та культурних процесів, розвиток науки вимагає оновлення національної освіти України. Це знайшло відображення в Законі України “Про освіту”, Державній національній програмі “Освіта” (“Україна ХХІ століття”). Аналіз нормативних документів свідчить, що зміст навчання природничих дисциплін у загальноосвітніх навчальних закладах України, який складався десятиліттями, забезпечує високий рівень підготовки учнів, що є запорукою отримання ними високоякісної фахової підготовки. Водночас зміни в науці, техніці й виробництві періодично висувають нові вимоги до підготовки фахівців з природничих дисциплін, що спонукає до модернізації змісту загальної природничої освіти. Пошуки способів і технологій розв'язання завдань сучасної педагогічної науки будуть більш ефективними в разі врахування позитивного досвіду, накопиченого в історії педагогіки.

В історії формування змісту природничої освіти виділяємо період середини ХІХ - початку ХХ ст., який характеризується видатними досягненнями в галузі біології (еволюційна теорія, біогенетичний закон, концепція мінливості та спадковості), хімії (валентність, теорія хімічних сполук, система елементів) та географії (картографічне вчення, вчення про природні зони, кліматичні процеси). Наукові досягнення повинні були знайти відображення у навчальних планах і програмах середніх навчальних закладів.

Вперше природничі дисципліни були включені до програм середньої школи Росії в епоху Катерини ІІ, коли в 1786 році була проведена шкільна реформа, в результаті чого були організовані народні училища з п'ятирічним терміном навчання. Крім грамоти, рахунку та Закону Божого почали вивчати географію, геометрію, фізику та елементи природознавства. Проте протягом першої половини ХІХ ст. природничі дисципліни не завжди включалися до програм середніх навчальних закладів, зважаючи на політичні умови розвитку країни. Остаточно природничі науки стають обов'язковими навчальними предметами з другої половини ХІХ ст. До природничих дисциплін другої половини ХІХ - початку ХХ ст., які викладалися у середніх навчальних закладах належали: природознавство, географія, математика, математична географія, біологія, хімія, фізика, механіка, природна історія.

У теоретичному осмисленні обраної теми і шляхів її дослідження значну роль відіграли фундаментальні праці в галузі історії розвитку середньої освіти другої половини ХІХ - початку ХХ століття Е. Днєпрова, С.Єгорова, Н.Флінта, А.Піскунова, М.Опалінської, Ф.Паначина, Н.Побірченко, М.Ярмаченка, П.Лєбєдєва та інших.

Розвиток українського шкільництва висвітлено у працях М.Бурди, В.Добровольського, Г.Васьковича, М.Бастракова, О.Пометун, О.Сухомлинської.

Тенденції щодо розширення суті історико-педагогічних надбань минулого знаходимо в працях С.Гончаренка, І.Зязюна, М.Ярмаченка, Ю.Саушкіна та інших.

Персоналії окремих вчених-природознавців, їхня науково-педагогічна та творча спадщина стали предметом дослідження Б.Райкова (В.Зуєв), С.Соболя (Ч.Дарвін), В.Гурвича (І.Сєчєнов), О.Некрасова (Ч.Дарвін, К.Тімірязєв), К.Ягодовського (Д.Кайгородов, О.Герд) та ін.

Окремі аспекти розвитку природничої освіти та суть освітніх процесів в Україні кінця ХІХ - початку ХХ століття було розкрито в працях учених-педагогів сучасності: О.Біди, І.Шоробури, В.Коваленка, Т.Васютіної та інших.

В останнє десятиріччя посилився інтерес до вивчення змісту природничої освіти в Україні. Так, деякі аспекти цієї проблеми епізодично розглядалися в історико-педагогічних дослідженнях Л.Мелько, О.Корнєєва, О.Норкіної, І.Студенкова, П.Довбні, Н.Стукало.

Зауважимо, що узагальнений історіографічний огляд свідчить про те, що питання вивчення розвитку змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття не були предметом спеціального наукового дослідження, залишаються актуальними і недостатньо вивченими, що й зумовило вибір нами теми дисертаційного дослідження “Розвиток змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі (друга половина ХІХ - початок ХХ ст.)”.

Зв'язок роботи з науковими темами:

Дослідження пов'язане з реалізацією основних напрямків Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті, має зв'язок з науково-дослідницькою темою кафедри педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка “Організаційно-педагогічні умови соціально-професійної підготовки вчительських кадрів” (реєстраційний шифр теми 0104U003704).

Тема дисертації затверджена вченою радою Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 4 від 29.11.2004 р.) і узгоджена в такому формулюванні у Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 2 від 28.02.2006 р.).

Мета дослідження полягає в науковому аналізі розвитку змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Відповідно до мети сформульовано такі завдання дослідження:

1. Виявити наукові, соціально-педагогічні передумови розвитку змісту природничої освіти в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

2. З'ясувати основні напрями реформування природничої освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття та дати характеристику поглядів науковців та педагогів на зміст і методи навчання природничих дисциплін.

3. Проаналізувати зміст навчальних планів, програм, підручників з природничих дисциплдін для середньої школи.

4. Вивчити й узагальнити практичний досвід по застосуванню нового змісту природничої освіти в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

5. Вивчити перспективи використання досягнень теорії і практики шкільного природознавства другої половини ХІХ - початку ХХ століття в сучасних умовах. реформування природничий освіта навчання

Об'єкт дослідження: розвиток природничої освіти в історії вітчизняної загальноосвітньої школи у другій половині ХІХ - на початку ХХ століття.

Предмет дослідження: зміст природничої освіти у вітчизняній середній школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Методи дослідження:

- конкретно-пошукові (виявлення, відбір, синтез, актуалізація, класифікація, узагальнення архівних та друкованих джерел з питань, що охоплюють проблеми розвитку природничої освіти у середній школі);

- метод теоретичного аналізу історико-педагогічної літератури, нормативних документів, державних програм, планів, концепцій, архівних документів;

- порівняльно-історичний аналіз та проблемно-хронологічний метод, які дали можливість простежити розвиток змісту середньої природничої освіти в Україні (60-і рр. ХІХ - початок ХХ ст.);

- історико-системний метод, за допомогою якого вивчався вплив системи освіти, методології науки та інформаційних технологій на розвиток змісту природничих дисциплін;

- методи теоретичного узагальнення та систематизації опрацьованих матеріалів, за допомогою якого сформульовано висновки, обґрунтовано перспективи творчого використання історичного досвіду з викладання природничих дисциплін.

Джерельну базу дослідження склали: урядові нормативні документи з питань розвитку освіти «Сборник постановлений Министерства народного просвещения» (1883 р.); «Устав женских учебных заведений Ведомства учреждений императрицы Марии» (1855 р.), Статути гімназій та прогімназій Міністерства народної освіти (1864 р., 1871 р., 1888 р.), Положення про жіночі училища Міністерства народної освіти (1858 р., 1860 р., 1870 р.), Положення про приватні навчальні заклади (1868 р.), «Основні положення про промислові училища» (1888 р.); «Обзор деятельности ведомства Министерства народного просвещения за время царствования императора Александра ІІІ» (с 2 марта 1881 г. по 20 октября 1894 г.); протоколи засідань Київського фізико-математичного товариства (1916 - 1917 рр.), проект «Устава Николаевского общества любителей природы» (1908 р.); навчальні плани Міністерства народної освіти для середніх навчальних закладів (1860 р., 1864 р., 1874 р., 1888 р., 1905 р., 1914 р.), навчальні програми з природничих дисциплін (1872 р., 1877 р., 1890 р., 1905 р., 1914 р.), шкільні підручники, посібники з природничих дисциплін і рецензії на нові видання навчальної літератури; праці вітчизняних і зарубіжних педагогів названого періоду (Д.Зуєв, С.Меч, А.Герд, В.Лай, К.Ягодовський та ін.); матеріали періодичної педагогічної преси другої половини ХІХ - початку ХХ століття: “Русская школа” (1887-1890 рр.), “Журнал Министерства народного просвещения” (1860-1901 рр.), “Педагогический сборник” (1875-1884 рр.), “Образование” (1892 р.), “Семья и школа” (1879 р.), “Природа” (1910-1913 рр.), “Профессиональное образование” (1915 р.), “Университетские известия” (1861- 1909 рр.), “Киевская мысль” (1912 р.), “Світло” (1912-1913 рр.).

Опрацьовувалися архівні документи фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ф. 166, ф.465), Центрального державного історичного архіву у м. Києві (ф. 707, ф. 708) та Державного архіву Кіровоградської області (ф. 59, ф. 64). Досліджувалися фонди Національної бібліотеки України імені В. Вернадського НАН України, Державної науково-технічної бібліотеки України, Кіровоградської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Д. Чижевського.

Хронологічні межі дослідження охоплюють другу половину ХІХ - початок ХХ століття. Визначення нижньої хронологічної межі (60-і рр. ХІХ ст.) зумовлено початком ліберальних реформ, які створили широкий простір для становлення нової моделі господарювання, умов для розвитку масової початкової школи, розширення станового спектру середньої освіти. Саме з цього часу природничі науки стають постійною складовою змісту середньої освіти, що зумовлює пошуки теоретичних засад побудови і структурування змісту природничої освіти. Кінцевою межею досліджуваного періоду є лютий 1917 року (початок буржуазної революції). Саме за цей період було здійснено кілька спроб реформування природничої освіти в середній школі. Починаючи з 1917 року, розпочався новий період розвитку середньої школи та історії педагогіки в цілому. Для створення більш цілісної картини розвитку природничої освіти в середніх навчальних закладах ми побіжно торкалися історії шкільного природознавства кінця XVIII - І половини ХІХ століття.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

- здійснено аналіз розвитку змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття;

- виявлено особливості поглядів педагогів і методистів щодо змісту природничої освіти в середній школі ХІХ - початку ХХ століття та визначено основні напрями його реформування;

подальшого розвитку набули:

- висвітлення дидактичних засад формування і структурування змісту природничої освіти другої половини ХІХ - початку ХХ століття та їх реалізація в навчальних планах, програмах, підручниках і посібниках середньої школи;

- розширення й уточнення специфіки змісту, форм, методів та засобів навчання природничих дисциплін у середніх школах другої половини ХІХ - початку ХХ століття;

поглиблено:

- наукові знання щодо розвитку змісту середньої природничої освіти другої половини ХІХ - початку ХХ століття;

У науковий обсяг уведено нові та маловідомі факти, наукові матеріали, що розширюють межі наукового знання з проблеми розвитку змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі зазначеного періоду.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали наукового дослідження можуть використовуватися в процесі розбудови національної системи освіти, модернізації навчальних планів, програм, підручників і навчальних посібників з природничих дисциплін для середньої школи; матеріал може бути використаний у практичній роботі вчителів середніх класів з метою удосконалення навчального процесу з шкільних предметів природничого циклу. Результатом дослідницької роботи стало опублікування навчального посібника “Розвиток змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі ІІ половини ХІХ - початку ХХ століття” та його апробація у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка.

Основні теоретичні положення, висновки і методичні рекомендації дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (довідка № 971 від 8 грудня 2008 р.), Кіровоградського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського (довідка № 767 від 6 жовтня 2008 р.), Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини (довідка № 1201/01від 15 жовтня 2008 р.), Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького (довідка № 379/03 від 9 жовтня 2008 р.).

Вірогідність результатів дослідження забезпечується теоретичною обґрунтованістю концептуальних позицій дисертації з використанням міжпредметних зв'язків, елементів системного, історико-логічного та порівняльного аналізу; застосування принципів об'єктивності й історизму; репрезентативністю використаних першоджерел та архівних матеріалів.

Апробація і впровадження результатів дисертації: основні положення і результати дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях кафедри педагогіки початкової освіти та соціальної педагогіки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2005 - 2008 рр.); звітній конференції викладачів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (Кіровоград, 2006 р.); обласній науково-практичній конференції «С.Ф. Русова - теоретик і організатор національного виховання» (Кіровоград, 2006 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Модульно-блокове структурування педагогічних знань як умова реалізації якості навчання» (Кривий Ріг, 2007 р.); обласному науково-практичному семінарі вчителів географії, біології, хімії та фізики «Активізація творчої самостійної діяльності учнів у процесі вивчення курсу “Природознавство” у 5-6 класах та при викладанні предметів освітньої галузі “Природознавство”» (Кіровоград, 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Викладач і студент: суб'єкт-суб'єктні відносини» (Черкаси, 2008 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження висвітлено у 10 одноосібних публікаціях, з них 7 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 2 - у матеріалах конференцій та в 1 навчальному посібнику.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, 6 додатків та списку використаних джерел, що нараховує 240 найменувань (із них 24 - архівні джерела). Повний обсяг дисертації становить 193 сторінки, основний зміст викладено на 163 сторінках. Текст основної частини містить 8 таблиць.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь розробленості обраної проблеми, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення здобутих результатів, подано дані про їх апробацію та впровадження.

У першому розділі „Науково-педагогічні передумови розвитку вітчизняної природничої освіти” проаналізовано історико-педагогічну наукову літературу, в якій відображено стан розробки означеної проблеми, висвітлено наукові передумови розвитку природничої освіти в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття, прослідковано зміни у системі освіти того часу, які вплинули на формування змісту природничих дисциплін, подано характеристику різних типів середніх навчальних закладів, в яких вивчалися природничі дисципліни.

Встановлено, що проблема вивчення змісту природничої освіти була предметом уваги вітчизняних науковців протягом другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Теоретичні ідеї та практичний досвід вчених-природознавців знайшли відображення у наукових працях В.Зуєва, О.Герда, Д.Кайгородова, В.Половцова, К.Ягодовського та ін. Особливості розвитку природничої освіти, освітніх процесів України кінця ХІХ - початку ХХ століття частково розглядалися в працях учених-педагогів сучасності: О.Біди, І.Шоробури, В.Коваленка, Т.Васютіної. Науково-педагогічна та творча спадщина деяких вчених-природознавців, стала предметом дослідження Б.Райкова (В.Зуєв), С.Соболя (Ч.Дарвін), В.Гурвича (І.Сєчєнов), О.Некрасова (Ч.Дарвін, К.Тімірязєв), К.Ягодовського (Д.Кайгородов, О.Герд) та ін.

В останні роки значно зріс інтерес до вивчення змісту природничої освіти в Україні. Свідченням цього є поява низки дисертаційних робіт (Л.Мелько, О.Корнєєва, О.Норкіної, І.Студенкова, П.Довбні, Н.Стукало та інших).

У сучасних журналах (“Український історичний журнал”, “Рідна школа”, “Відродження”, “Нова освіта в Україні”, “Шлях освіти”, “Математика в школі”, “Географія та краєзнавство” тощо) вміщено наукові праці, які стосуються окремих питань проблеми розвитку природничої освіти та розвитку середньої школи в Україні кінця ХІХ - початку ХХ століття. Проте проблема розвитку змісту природничої освіти другої половини ХІХ - початку ХХ століття висвітлена недостатньо.

Аналіз історико-педагогічної літератури й дисертаційних робіт із теми дослідження дав підстави стверджувати про відсутність цілісного й неупередженого дослідження, яке було б присвячене вивченню проблеми розвитку змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Беручи до уваги досягнення природничих наук, соціально-економічні умови розвитку освіти в цілому можна умовно виділити такі етапи становлення й розвитку природничої освіти в середній школі ХІХ - початку ХХ століття:

1-й - етап становлення шкільного природознавства (1800 - 1850 рр.). На початку ХІХ століття значна увага приділяється вивченню природничих дисциплін, а з 1828 року природознавство виключається з навчальних планів загальноосвітніх закладів.

2-й - етап розвитку шкільного природознавства (1850 - 1870 рр.). В Україні в середині ХІХ століття предмет «Природознавство» стає одним з основних предметів середньої школи. До його складу входять: географія, біологія, математика, фізика, механіка, хімія.

3-й - етап занепаду природознавства (1870 - 1900 рр.). Незважаючи на прийняття перших державних навчальних програм (1872 р.), спостерігається обмеження вивчення природознавства в гімназіях, пов'язане із загрозою поширення матеріалістичного еволюційного вчення, проти якого було піднято справжній бунт письменниками і публіцистами реакційного спрямування. Скорочується кількість годин на вивчення географічного матеріалу. Ліквідувавши природознавство в гімназіях, царський уряд знову перетворив середню школу на класичну, що викликало невдоволення громадськості і змусило активізувати роботу Міністерства народної освіти по перегляду змісту природничої освіти наприкінці ХІХ ст.

4-й - етап відродження (1900 - 1905 рр.). Період подальшого реформування освіти. Створюються нові програми з природознавства для середньої школи Д.Кайгородовим, О.Павловим, які відрізнялися послідовністю й систематичністю у вивченні природничих дисциплін та базувалися на концентричному принципі. Збільшується кількість годин на вивчення природничого матеріалу.

5-й - етап пошуків (1905 - 1917 рр.). Пов'язаний з педагогічними пошуками та інноваціями в шкільній природничій освіті. В цей період з'являються нові навчальні плани для середніх закладів (1905 р., 1914 р.), в яких спостерігаються певні позитивні зрушення у збільшенні кількості годин, виділених на вивчення шкільного природознавства. Природознавство починають вивчати у 1-2-3-іх класах; збільшується обсяг навчального матеріалу.

У ході наукового пошуку нами виявлено передумови розвитку природничої освіти: бурхливий розвиток природничих наук; розвиток промислового виробництва; активізація торгівлі; розвиток техніки; зміна суспільного світогляду загалом. Починаючи з другої половини ХІХ століття, в природознавстві відбуваються значні зміни, які визначили переворот у розвитку природничих наук. В історії науки 50 - 80 рр. ХІХ століття відзначаються теоретичним піднесенням в галузі біології (еволюційна теорія, біогенетичний закон, концепція мінливості та спадковості), хімії (валентність, теорія хімічних сполук, система елементів) та географії (картографічне вчення, вчення про природні зони, кліматичні процеси). Саме ці роки позначилися важливими науковими відкриттями вітчизняних та іноземних учених, появою нових наукових теорій, що мали світове значення.

Доведено, що вирішальну роль у розвитку природничої освіти у другій половині ХІХ - початку ХХ століття відіграла наукова та дослідницька діяльність Ч.Дарвіна, К.Арсеньєва, Д.Анучина, Д.Семенова, Н.Раєвського, І.Завалишина, К.Тимирязєва, І.Сєченова та інших.

Показано, що розвитку природничої науки сприяли наукові установи i товариства, які займалися науковими дослiдженнями природи свого краю, просвiтницькою дiяльнiстю та популяризацiєю природничих знань серед широких верств населення. Природознавчі товариства реалізовували себе в педагогічній діяльності, адже в педагогічному середовищі не було закладів, які б займалися розробкою питань змісту шкільного природознавства. Товариства були зацікавлені в правильній постановці і вивченні природничих дисциплін у школі, звідки виходили його молоді діячі.

Особлива увага приділялася розробці педагогічних проблем, методиці викладання окремих дисциплін, практичному здійсненню педагогічних ідей. Кінець XIX - початок

ХХ ст. проходив у бурхливих дискусіях з питань викладання навчальних природничих дисциплін у середній школі: природознавства, географії, фізики, хімії та біології. Протягом тривалого часу в царській Росії взагалі не скликалися педагогічні з'їзди, тому подібні питання розглядалися у природничонаукових товариствах, на їх з'їздах.

Не менш важливу роль у формуванні природничої освіти та педагогічної думки в Україні мали з'їзди вчителів, які проводилися у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. У 60-і роки ХІХ століття вчительські зїзди були організовані в багатьох містах України. Перші з'їзди фактично носили характер курсів-з'їздів. На цих з'їздах вчителі одержували певну інформацію щодо шляхів поліпшення навчально-виховного процесу в школі. При з'їздах часто організовувалися зразкові школи, в яких керівники-методисти, а також більш досвідчені вчителі давали пробні уроки з наступним їх обговоренням. Крім того, вчителі мали можливість висловити свої думки з актуальних проблем навчання та виховання школярів, прийняти колективні резолюції з цих питань.

Нами виділено основні проблеми середньої школи України другої половини ХІХ - початку ХХ ст., які так або інакше поставали перед владою, суспільством та педагогами. Розвитку середньої освіти та виникненню різних типів навчальних закладів зазначеного періоду сприяли: а) зміни у соціальній сфері країни; б) науково-технічний прогрес.

Визначено, що у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. існували різні заклади середнього рівня освіти, в яких викладалися природничі дисципліни - реальні училища, гімназії та прогімназії, приватні навчальні заклади, військові гімназії, жіночі навчальні заклади різного ґатунку. Вирізнявся цей період розбудовою середньої освіти, здійсненням реформ середньої освіти, створенням нових навчальних програм.

Встановлено, що лише на початку ХХ ст., у період різкого усвідомлення цінності природничих і технічних наук, реальна освіта набула соціального престижу і завоювала пріоритетні позиції порівняно з класичною. Зросла кількість реальних шкіл, відбулися зміни у змісті освіти в середніх навчальних закладах, підвищився статус реальних освітніх інституцій, розширились права випускників цих закладів. Вагоме значення в змісті освіти цих шкіл мало вивчення географії, природознавства, фізики та математики.

Розвиток науки, техніки, торгівлі та підприємництва став могутнім поштовхом для розвитку середньої професійної освіти. Враховуючи основні історичні етапи розвитку вітчизняної промисловості в XIX ст., рівень розвитку технології виробництва і особливості організації праці, можна виділити три основні групи професійно-технічних училищ і шкіл в Україні, які готували ремісників, індустріальних робітників, працівників сільського господарства.

На початку XX ст. Україна стала одним з економічно високорозвинених регіонів Російської імперії. На цей час в країні сформувалася капіталістична концепція професійно-технічної освіти, яка відповідала соціальним та економічним потребам у підготовці грамотних, технічно підготовлених робітників.

Встановлено, що, починаючи з другої половини ХІХ ст. - до лютневої революції 1917 року, в Україні виникла й діяла досить розгалужена мережа середніх шкіл, у складі навчальних програм яких були природничі дисципліни. Вони працювали в правовому полі Російської імперії, їхню роботу регламентувало, спрямовувало й контролювало Міністерство народної освіти.

У другому розділі „Реформування змісту природничої освіти в середній вітчизняній школі (друга половина ХІХ - початок ХХ століття)” висвітлено класичні підходи до побудови змісту середньої природничої освіти та технології його відображення у навчальних планах, програмах та навчальних посібниках зазначеного періоду, розкрито погляди відомих науковців та вчителів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. на зміст природничої освіти та методи викладання природничих дисциплін у середній вітчизняній школі, здійснено аналіз навчальних планів, програм середніх навчальних закладів, підручників природничих дисциплін з точки зору їх змісту та методичної цінності на той час.

На основі аналізу першоджерел і наукової літератури визначено, що проблема змісту шкільних природничих дисциплін була в полі зору педагогів минулого та існували різні погляди на зміст і методи викладання природничих дисциплін у середній вітчизняній школі у ХІХ - на початку ХХ ст. Методисти-природодослідники постійно вели боротьбу за впровадження природознавства як окремого предмета в практику роботи школи. Видавались програми, підручники та методичні посібники для середніх навчальних закладів, значна увага приділялась розробці типів уроків з природничих дисциплін та методиці їх проведення. Проте в період царської Росії природничі предмети періодично виключалися зі складу шкільних предметів.

Аналізуючи розвиток змісту природничої освіти другої половини ХІХ - початку ХХ століття, ми визначили за доцільне більш детально розкрити зміст ідей та поглядів визначних педагогів-природознавців В.Зуєва, А.Любена, К.Рульє, О.Герда, Д.Кайгородова, В.Половцова, К.Ягодовського, стосовно зазначеної проблеми. Під час дослідження було визначено відмінності у поглядах цих учених на проблему викладання шкільних природничих дисциплін, що було зумовлені розбіжністю у світоглядних і базових позиціях, на яких ґрунтувалася власна педагогічна концепція названих вчених; приналежністю до різних напрямів викладання природознавства: систематичного (К.Лінней), практичного (В.Зуєв), описово-систематичного (А.Любен, Ч.Дарвін), біологічного (К.Рульє, В.Половцов), еволюційно-біологічного (О.Герд). Але основними напрямами реформування змісту шкільного природознавства були: утилітарно-реалістичний (живі організми вивчалися з урахуванням зв'язків з навколишнім середовищем), систематичний (головна увага зосереджується на описі зовнішніх ознак, потрібних для класифікації) та біологічний (будова організмів вивчалася у зв'язку з функціями, а спосіб життя - у зв'язку із середовищем).

У ході дослідження на основі аналізу першоджерел і наукової літератури визначено, що на початку досліджуваного періоду Україна не мала єдиної системи освіти, що спричиняло неузгодженість навчальних планів середньої школи та навчальних програм з природничих дисциплін.

Отримані у процесі дослідження дані дозволяють стверджувати, що у даний період було здійснено багато спроб удосконалити навчальні плани і програми з природничих дисциплін для середньої школи. Характерним для нормативних документів того часу є незначна варіативність відведеного для вивчення шкільного курсу природничих дисциплін навчального часу і окремих елементів змісту в різних типах середніх шкіл. До того ж, навчальні плани і програми з предметів природничого циклу були (за сучасною термінологією) типовими.

Аналіз програм з природничих дисциплін для вітчизняної середньої школи ХІХ ст. свідчить про те, що перші загальнодержавні програми (1872 р.) не врахували програмно-методичних матеріалів 60-х років і знаменували собою відмову від передових ідей суспільного педагогічного руху попереднього десятиліття. Дуже слабким є загальнодидактичний зміст цих програм, хоча зазначені деякі цінні дидактичні принципи, а саме: принцип міцності, зв'язок із практикою та ін. Перегляд програм у 1877 р. є доказом кризи змісту шкільної освіти, принципова сутність цієї реформи зводилася до технічного питання перерозподілу програмного матеріалу у зв'язку з організацією VIII класу. Хоча ця реформа жодною мірою не торкнулася підвалин класичної школи, вона, однак, мала певне прогресивне значення. Практика школи, розвиток методичної думки у 80-х роках, виступ громадськості проти «класичного кошмару» змушують Міністерство народної освіти знову поставити в 1889 - 1890 рр. питання про навчальні програми, що не випадково викликає гостру боротьбу, яка свідчить про кризу класичної школи, котра посилилася й наступила з великою силою наприкінці 90-х і на початку 1900-х років, коли з особливою чіткістю виявилася неспроможність і незадовільність програм 1890 р. Починаючи з ХХ століття, програми з природничих дисциплін мали концентричну побудову. Програми передбачали вивчення загальних закономірностей природних явищ та об'єктів; встановлення взаємозв'язків між компонентами природи; уміння користуватися картами атласів.

Визначено, що позитивні зміни у змісті середньої природничої освіти знайшли свою реалізацію і розвиток у відповідних навчальних посібниках. За характером навчальний матеріал, що репрезентувався у підручниках з природознавства, географії, біології, зоології для середньої школи зазначеного періоду предметно-орієнтованими, інструментально-орієнтованими та емоційно насиченими текстами, працював на формування в учнів знань про світ, способів діяльності та емоційно-ціннісного ставлення до дійсності.

Багато підручників іноземних авторів поступово замінилися вітчизняними. Авторами підручників та навчальних посібників для вивчення природничих предметів були В.Зуєв, О.Герд (природознавство); А.Богданова (зоологія); Л.Ніконов, А.Фльоров, В.Зеленський, Н.Раєвський (ботаніка); Г.Іванов, А.Крубер, С.Григор'єв, Д.Семенов, І.Завалишин (географія) й інші.

Протягом досліджуваного періоду спостерігаємо збільшення кількості наочних засобів навчання: інструментів, приладів, макетів, моделей, настінних карт, таблиць тощо. Деякі з них виготовляли самі учні.

Аналізуючи стан викладання природничих дисциплін у другій половині ХІХ - початку ХХ ст., встановлено, що значна увага вивченню природничих дисциплін відводилася в реальних та комерційних училищах.

З'ясовано, що початок XX ст. характеризується пожвавленням в галузі шкільної природничої освіти, друкується велика кількість посібників, в яких розв'язуються питання викладання природознавства, географії, біології та математики у середній школі.

У ході наукового пошуку встановлено, що шкільна природнича наука в різні історичні періоди зазнавала не лише розвитку, але й занепаду. На ці процеси досить активно впливали і суспільна думка щодо ролі природничих знань у житті людини, і стан розвитку власне природничої науки.

У третьому розділі „Шляхи реалізації нового змісту природничої освіти в другій половині ХІХ - початку ХХ століття” висвітлено особливості реалізації змісту природничої освіти в практичній діяльності вчителів середніх навчальних закладів. Виявлено проблеми викладання природничих дисциплін у середній школі та особливості їх вирішення. Визначено значення діяльності наукових товариств у пропагуванні прогресивних ідей щодо підвищення рівня природничої освіченості школярів.

Аналіз досвіду наукової і педагогічної діяльності педагогів-природознавців другої половини ХІХ - початку ХХ ст. та нормативних документів свідчить, що вдосконалення змісту природничої освіти вимагало нових форм та методів викладання природничих дисциплін у середніх навчальних закладах. Поширення набувають лабораторні заняття, екскурсії; застарілі методи навчання змінюють нові, в яких важливе місце належить наочності, “живому” спілкуванню учнів, практичному застосуванню набутих знань та умінь, спостереженню, ілюстрації, дослідам, демонстраційному експерименту тощо; зросла кількість наочних засобів навчання (карт, схем, таблиць, гербаріїв, приладів, макетів).

Проблема обсягу та змісту домашнього завдання належала до найбільш важливих проблем гімназійного навчання. Аналіз наукової літератури та першоджерел показує, що учні середніх навчальних закладів були перевантажені обсягом домашнього завдання, тому педагоги намагалися знайти шляхи подолання цієї проблеми. Найбільш вдалі рішення були запропоновані М.Запольським, Я.Мором, Я.Весселєм.

Визначено, що одним з головних методичних аспектів дореволюційної середньої школи було повторення навчального матеріалу, хоча у більшості випадків воно було сухим та одноманітним. Повторення спеціально виділялося навчальними планами і програмами природничих дисциплін. Починаючи з 70-х років ХІХ ст., питання повторення в середніх школах стає предметом обговорення в педагогічній пресі. Окремі автори виділяли дві групи повторення: вправи та вивчення напам'ять.

У ході дослідження на основі аналізу першоджерел і наукової літератури визначено, що в гімназіях, починаючи з ІІ половини ХІХ ст., широкої реалізації набуло використання наочності на уроках природничого циклу. Слід відзначити, що найбільш цікавий і цінний в методичному відношенні матеріал з проблеми використання наочності був накопичений в шкільній географії. Відомо, що у 60-х роках передові вчителі, під впливом ідей Д.Семенова, починають широко використовувати на уроках географії наочні прийоми, в першу чергу креслення карт. Принцип наочності був одним з важливих для організації ефективного процесу навчання дисциплін природничого циклу у середніх навчальних закладах другої половини ХІХ - початку ХХ століття.

Встановлено, що велику увагу прогресивна російська педагогіка другої половини XIX століття приділяла наочності й цікавості викладання як засобам боротьби проти догматичного характеру навчання.

У викладанні географії ідея наочності знайшла своє вираження насамперед у використанні карт і атласів. З розвитком друкарської справи в Росії друкування карт і атласів значно збільшилося, що дало можливість їхнього поширення в школі. Нові атласи містили досить великий набір навчальних карт.

При вивченні біології та зоології використовували різноманітний колекційний матеріал рослинного й тваринного світу, кістяки, таблиці та схеми, що полегшувало засвоєння нового матеріалу. Досить поширеним на уроках ботаніки були гербарні колекції рослин своєї місцевості, більшість яких учні середніх шкіл виготовляли самостійно.

Для забезпечення навчального процесу досліджувані середні навчальні заклади мали належне матеріально-технічне забезпечення (обладнані приладами і наочними посібниками кабінети, бібліотеки тощо). Завдяки реалізації принципів наочності, доступності, зв'язку навчання з життям забезпечувалася належна підготовка учнів.

З'ясовано, що впровадження освітніх інновацій у зміст природничої освіти ХІХ - початку ХХ ст. передбачало переорієнтацію викладання природничих дисциплін у середніх навчальних закладах.

Визначено, що розвитку природничої науки сприяли наукові товариства, які почали створюватись навколо університетів. При унiверситетi Св.Володимира в Києвi у другiй половинi ХIХ ст. формуються кiлька природничо-наукових товариств: Товариство аматорів природознавства, антропології та етнографії (1862), Товариство природознавцiв (1869), Київське товариство природознавців (1869), Фізико-математичне товариство (1889), зростає кількість рiзних технiчних товариств. Загалом, на кiнець ХIХ ст. у Росiйськiй iмперiї дiяло близько 100 наукових товариств, не рахуючи медичних.

Науково-популяризаційна робота природознавчих товариств набула великого розмаху і значення, отримала розвиток у різних формах. Лекційна пропаганда досягнень природознавства проводилась на високому рівні і з різних напрямків науки. Новою формою наукової популяризації і, одночасно, залученням до дослідної праці учнів середніх шкіл стали численні екскурсії околицями регіону, які дали багато матеріалу для подальшого наукового його опрацювання. На високий рівень було піднято музейну справу. Раціональна постановка практичних і демонстраційних занять, лабораторний метод викладання природничих дисциплін, розробка планів навчальних екскурсій, організація шкільних музеїв та позашкільних читань, розробка лекцій для вчителів, публікації їх в журналі «Природа» свідчать про те, що поряд з культурно-просвітницькою діяльністю, наукові товариства природознавців займалися проблемами викладання природничих дисциплін.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення й вирішення наукового завдання, що полягає в аналізі розвитку змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі другої половини ХІХ - початку ХХ століття. Результати дослідження свідчать про досягнення мети, виконання поставлених завдань і є підставою для основних висновків.

1. Проблема розвитку природничої освіти у вітчизняній середній школі є предметом історико-педагогічного аналізу протягом ХІХ - початку ХХ століття. Теорія змісту загальної освіти досліджувалася й розроблялася Д.Зуєвим, Д.Семеновим, А.Соколовим, В.Половцовим, Д.Кайгородовим, К.Ягодовським та іншими. Окремі питання розвитку природничої освіти та суть освітніх процесів України кінця ХІХ - початку ХХ ст. висвітлено у дослідженнях учених-педагогів сучасності: О.Біди, І.Шоробури, В.Коваленка, Т.Васютіної. Свідченням підвищення інтересу науковців до вивчення розвитку змісту природничої освіти є поява низки дисертаційних робіт (Л.Мелько, О.Корнєєв, О.Норкіна, І.Студенкова, П.Довбня та ін.). На основі історіографічного аналізу встановлено, що проблема розвитку змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі другої половини ХІХ - початку ХХ ст. не була предметом спеціального наукового пошуку.

2. Враховуючи розвиток світової природничої науки, соціально-економічні умови розвитку середньої освіти в Російській імперії, нами визначено етапи становлення і розвитку природничої освіти у вітчизняній середній школі ХІХ - початку ХХ ст.: 1-й - етап становлення (1800 - 1850 рр.); 2-й - етап розвитку шкільного природознавства (1850 - 1870 рр.); 3-й - етап занепаду природознавства (1870 - 1900 рр.); 4-й - етап відродження (1900 - 1905 рр.); 5-й - етап пошуків (1905 - 1917 рр.).

3. Встановлено, що починаючи з другої половини ХІХ ст., у природознавстві відбулися значні зміни, які визначили переворот у розвитку природничих наук. В історії світової природничої науки 50 - 80 рр. ХІХ ст. характеризуються важливими науковими відкриттями, появою нових наукових теорій, що мали світове значення:

-в галузі хімічної науки з'являється поняття «валентності», формула бензолу (А.Кекуле), теорія хімічних сполук (О.Бутлеров), розкриття закономірностей кінетики хімічних реакцій (М.Меншуткін), відкриття системи елементів (Д.Мєндєлєєв);

-в біології - вчення Ч.Дарвіна «Походження видів» (1859 р.), відкриття біогенетичного закону (І.Мюллер, Е.Геккель), розвиток загальної концепції взаємодії мінливості та спадковості (Е.Геккель), відкриття статистичного закону спадковості (Г.Мендель), доведення подібності у розвитку всіх багатокліткових тварин (О.Ковалевський);

-в галузі фізіології рослинного та тваринного світу з'являється наукова праця І.Сеченова «Рефлексы головного мозга» (1862 р.), відкриття енергетичної закономірності фотосинтезу (К.Тимирязєв);

-з'являються ґрунтовні праці з вітчизняної географії: К.Арсеньєва «Начертания статистики Российского государства», «Землеописание Российской Империи» Є.Зябловского, І.Павлова, А.Бєкєтова «Беседы о земле и травах, на ней живущих», створені вагомі картографічні праці, вчення про природні зони В.Докучаєва.

4. Друга половина XIX ст. характеризується новими явищами в історії школи в Україні. Скасування кріпосного права, розвиток капіталізму, загострення соціальних суперечностей, зростання селянських заворушень, революційно-демократичний рух, початок революційної боротьби, поширення і поява народницьких організацій - усе це об'єктивно сприяло розвитку шкільної освіти. Станова школа поступово перетворюється в класову. Зростає мережа середніх шкіл, з'являються нові типи навчальних закладів, складається більш-менш повна система підготовки вчителів, значно розширюється зміст освіти.

Становлення та розвиток школи в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. відбувалися за трьома основними напрямками: перетворення навчальних закладів, що існували (в основному середніх і вищих); створення нових ланок школи (народні школи, середні жіночі, педагогічні і професійно-технічні навчальні заклади); будівництво школи в національних районах. Підсумком цього розвитку стала нова багатогалузева шкільна система, в якій не всі її компоненти функціонували успішно, не було між ними стійкого зв'язку, більш того, вся система в цілому була обмежена поліцейським апаратом самодержавства, діяла уповільнено і частково задовольняла потреби соціально-економічного розвитку країни. Але, попри все, це була широка і відносно масова шкільна система, якої раніше не було в Росії. Ми виділяємо ті середні навчальні заклади, до навчальних планів яких входили природничі дисципліни. Це - класичні гімназії та прогімназії, реальні училища, жіночі гімназії та прогімназії, жіночі інститути, єпархіальні жіночі училища, військові гімназії, приватні середні школи, професійні середні навчальні заклади.

5. Проведений аналіз дозволив зробити висновки, що більшість вітчизняних педагогів другої половини ХІХ - початку ХХ ст. тією чи іншою мірою займалися проблемами змісту та викладання природничих дисциплін у середній школі у своїх теоретичних працях або у безпосередній практичній діяльності.

Вагомий внесок у формування змісту природничої освіти зробили видатні вітчизняні педагоги й учені: В.Зуєв, А.Любен, О.Герд, Д.Кайгородов, В.Половцов, К.Ягодовський та інші, яким вдалося розробити зміст природничої освіти, що стало надбанням світової педагогічної науки.

Встановлено, що у процесі розвитку змісту природничої освіти педагоги-природознавці використовували різні підходи у викладанні природничих дисциплін, що пов'язано з їх приналежністю до різних напрямів викладання природознавства: систематичного (К.Лінней), практичного (В.Зуєв), описово-систематичного (А.Любен, Ч.Дарвін), біологічного (К.Рульє, В.Половцов), еволюційно-біологічного (О.Герд). Але основними напрямами реформування змісту шкільного природознавства були: утилітарно-реалістичний, систематичний та біологічний.

6. У ході дослідження визначено, що зміст середньої природничої освіти у другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. визначався і закріплювався в статусі обов'язкового для реалізації навчальними програмами та планами. В зазначений період Україна не мала єдиної системи освіти, що спричиняло неузгодженість навчальних планів середньої школи і, відповідно, навчальних програм з природничих дисциплін.

Встановлено, що зміст навчальних планів і програм природничої освіти постійно видозмінювався. У другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. навчальні плани змінювалися у напрямі врівноваження гуманітарної та природничої складової в змісті середньої освіти досліджуваних шкіл. Зміни у навчальних планах і програмах зумовлювалися розвитком природничих наук і техніки; досягненнями прогресивної педагогічної думки; глибшою реалізацією міжпредметних зв'язків; зменшенням навантаження учнів; раціоналізацією змісту освіти, зокрема, дисциплін природничого циклу.

7. Встановлено, що зміни у змісті природничої освіти знайшли свою реалізацію і розвиток у нових підручниках і навчальних посібниках. У ІІ половині ХІХ - на початку ХХ ст. було створено низку підручників і посібників з природничих дисциплін для учнів середньої школи багатьма видатними вітчизняні педагогами-природознавцями. Авторами підручників та навчальних посібників для вивчення природничих предметів стають вітчизняні вчені В.Зуєв, О.Герд (природознавство); А.Богданова (зоологія); Л.Ніконов, А.Фльоров, В.Зеленський, Н.Раєвський (ботаніка); Г.Іванов, А.Крубер, С. Григор'єв, Д. Семенов, І. Завалишин (географія) й інші.

8. Визначено, що розвитку природничої науки сприяли наукові товариства, що займалися науковими дослідженнями природи свого краю, просвiтницькою дiяльнiстю та популяризацiєю природничих знань серед широких верств населення.

Науково-популяризаційна робота природознавчих товариств набула великого розмаху і значення, отримала розвиток у різних формах. Раціональна постановка

практичних і демонстраційних занять, розробка планів навчальних екскурсій, організація шкільних музеїв та позашкільних читань, розробка лекцій для вчителів, публікації їх в журналі «Природа» свідчать про те, що поряд з культурно-просвітницькою діяльністю, наукові товариства природознавців займалися проблемами викладання природничих дисциплін.

Природознавчі товариства реалізовували себе і в педагогічній діяльності, адже в педагогічному середовищі не було закладів, які б займалися розробкою питань змісту шкільного природознавства. Особлива увага приділялася розробці педагогічних проблем, методиці викладання окремих дисциплін, практичному здійсненню педагогічних ідей.

9. У сучасних умовах функціонування середньої освіти доцільно реалізовувати здобутки в діяльності навчальних закладів другої половини ХІХ - початку ХХ ст.: профілізацію змісту природничої середньої освіти за рахунок подальшого розвитку державних і приватних середніх навчальних закладів різних типів, а також утворення мережі профільних класів у загальноосвітніх середніх школах, завданням яких є поглиблена природнича підготовка учнів; розробляючи зміст навчальних планів та державних стандартів середньої освіти для такого типу шкіл, враховуючи той цінний історичний досвід, який мав місце в середній природничий освіті.

Виконане дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми розвитку змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Окремих досліджень заслуговують питання розкриття наукових підходів інших педагогів-природодослідників даного періоду щодо вирішення проблеми змісту природничих дисциплін у вітчизняних середніх навчальних закладах . Крім того, подальшого відродження потребує теорія та практика вітчизняних природодослідників, розкриття значення їх досвіду у сучасній освітній галузі в Україні.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ АВТОРА

1. Мартін А.М. Розвиток змісту природничої освіти у вітчизняній середній школі (ІІ половина ХІХ - початок ХХ століття) / Мартін А.М. // Навчальний посібник. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В.Винниченка, 2008. - 108 с.

2. Мартін А.М. Погляди педагогів на зміст і методи викладання природничих дисциплін у вітчизняній середній школі (ХІХ - початок ХХ століття) / А.М.Мартін // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. - Випуск 68. - С. 124-129.

3. Мартін А.М. Аналіз навчальних програм природничих дисциплін середньої школи (ІІ половина ХІХ - початок ХХ століття) / А.М.Мартін // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету. Серія: Педагогічні науки. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2006. - Випуск 71. - С. 180-183.

4. Мартін А.М. Викладання географії в школах Росії (ХІХ - початок ХХ століття) / А.М.Мартін // Збірник наукових праць Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини. - К.: Міленіум, 2006. - Частина 2. - С. 174-182.

5. Мартін А.М. Стан професійно-технічної освіти у другій половині ХІХ - початку ХХ століття / А.М.Мартін // Збірник наукових праць Криворізького державного педагогічного університету. - Кривий Ріг: КГПУ, 2007. - Випуск 19. - С. 223-230.

6. Мартін А.М. Роль наукових товариств у розвитку природничої освіти (ІІ половина ХІХ - початок ХХ століття) / А.М.Мартін // Імідж сучасного педагога: зб. наук. праць. - Полтава, 2007. - № 3 (72). - С. 50-53.

7. Мартін А.М. Аналіз підручників з природничих дисциплін ІІ половини ХІХ - початку ХХ століття / А.М.Мартін // Вісник Черкаського національного університету ім. Б.Хмельницького. Серія: Педагогічні науки. - Черкаси, 2007. - Випуск 115. - С. 58-64.

8. Мартін А.М. Використання наочності на уроках природничих дисциплін (ІІ половина ХІХ - початок ХХ століття) / А.М.Мартін // Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді: зб. наук. праць. -К.: ТОВ «Імекс-ЛТД», 2008. - Випуск 11. - С. 200-208.

...