Засоби і методи індивідуального підходу на уроках англійської мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО НЕВСТИГАЮЧИХ УЧНІВ

1.1 Визначення сутності поняття «знання» та «якість знань» у психолого-педагогічній літературі

1.2 Визначення поняття « індивідуальний підхід » , шляхи та засоби індивідуального підходу до невстигаючих учнів на уроках англійської мови з метою підвищення якості знань школярів

1.3 Педагогічні умови застосування індивідуального підходу до невстигаючих учнів

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА З ПЕРЕВІРКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО НЕВСТИГАЮЧИХ УЧНІВ НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

2.1 Стан проблеми використання індивідуального підходу до невстигаючих учнів у практиці сучасної школи

2.2 Методична розробка уроку англійської мови для учнів 8 класів з використанням індивідуального підходу до невстигаючих учнів

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність дослідження: В сучасному світі все дуже швидко змінюється. Тому школі дуже важко забезпечити учнів обсягом знань і навичок, достатніх для успішної діяльності протягом життя після закінчення школи. Особливо важко це зробити для учнів з поганою успішністю.

У час постійних перетворень, появи нових джерел інформації, нових підручників і знань, інтеграції у світовий освітній простір одним із найактуальніших завдань сучасних вчителів є індивідуальний підхід до невстигаючих учнів. Головним завданням гуманізації та демократизації освіти в Україні є створення умов для розвитку і самореалізації кожної особистості, формування покоління, яке здатне вчитися протягом усього життя. Тому одним з головних завдань вчителів є намагання допомогти вчитися тим дітям, у яких є проблеми з успішністю та навчанням взагалі.

Ця проблема завжди буда актуальною і посіла значне місце у роботах різних вчених та педагогів.Розгляд цього питання висвітлений у роботах Я.А. Каменського, В. Сухомлинського, М. Фіцули, В. Цетліна, Ю. Бабанського, Ж.Ж. Руссо, П. Блонського та інших.

Мета дослідження: виявити причини поганої успішності учнів, теоретично обґрунтувати засоби і методи індивідуального підходу на уроках англійської мови.

Завдання дослідження:

1. На основі вивчення аналізу психолого-педагогічної літератури, розкрити сутність понять «знання», «якість знань» та «індивідуальний підхід»;

2. Визначити і описати педагогічні умови індивідуального підходу до учнів;

3. Розкрити роль та значення індивідуального підходу як засобу впливу на формування знань у невстигаючих учнів на уроках англійської мови;

4. Розробити конспекти уроків англійської мови з використанням індивідуального підходу.

Об'єкт дослідження: процес підвищення якості знань у невстигаючих учнів .

Предмет дослідження: педагогічні умови застосування індивідуального підходу до невстигаючих учнів на уроках англійської мови.

Методи дослідження:

- теоретичні: вивчення, аналіз та узагальнення педагогічної, психологічної, методичної літератури;

- емпіричні: спостереження,анкетування,вивчення та узагальнення передового педагогічного досвіду.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми. Курсова робота складається із вступу,двох розділів, висновків до кожного розділу, загальних висновків, списку використаних джерел та додатків.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО НЕВСТИГАЮЧИХ УЧНІВ

1.1 Визначення сутності поняття «знання» та «якість знань» у психолого-педагогічній літературі

Знання являють собою ціннісний продукт сучасного суспільства. Психологічною основою знань виступають процеси мислення і пам'яті. Предмети і явища навколишньої дійсності в процесі пізнання перетворюється мисленням у суб'єктивні ідеальні образи, які після підтвердження практикою набувають форми уявлень, понять та їх систем, адекватних дійсності. У такому вигляді знання зберігається в пам'яті, тому знання в психологічному розумінні являють собою адекватно відбиту в мовній формі пізнавальну діяльність у пам'яті людини.

Тож, в психології поняттю "знання" дають таке трактування:

Знання - це теоретично узагальнений суспільно-історичний досвід, результат оволодіння людиною дійсності, її пізнання [23, c. 34].

В педагогіці ж поняття "знання" визначають по іншому:

Знання - особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомлення її істинності [11, с. 137].

Методична та науково-педагогічна література також подає значну кількість визначення поняття "знання". Наприклад, у навчальному посібнику Н.Волкової зазначається, що знання - це факти, відомості, наукові теорії, закони, поняття, системно закріплені в свідомості людини [8, с. 139].

І.Кузьмінський та В.Л.Омеляненко вважають, що знання - ідеальне відображення в знаковій формі об'єктивних особливостей та зв'язків світу природного та людського; результат відображення оточуючої дійсності [17, с. 65].

В.Паламарчук зазначає: знання - це змістовна основа мислення, його фундамент, базисний компонент, воно поліструктурне, й кожна з його структур специфічно пов'язана з мисленням [24, с. 11].

М.Фіцула відмічає, що знання - це узагальнений досвід людства, який відображає різні сфери дійсності у вигляді фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій, якими володіє наука [11].

В.Чайка вважає, що знання відображають узагальнений досвід пізнання дійсності, накопичений людством у процесі соціально-історичної практики [26, с. 22].

Таким чином, більшість авторів, визначення яких наведені нами вище, вважають, що знання є головним компонентом освіти, який має складну структуру. Структура знань включає факти, уявлення, поняття, закони та закономірності, теорії. Найпростішим видом знання є факти. Факти отримуються під час спостереження чи експерименту, з підручника або слів викладача.

Так, поняття "знання" у дидактиці розглядаються у двох основних аспектах: знання, які повинні засвоїти учні, і знання які вже засвоєнні ними. Знання в першому своєму значенні є одним з елементів змісту освіти. Вони являють собою, перевірене суспільною практикою, адекватне відбиття дійсності [23, c. 34].

Також, термін "знання" характеризує одну з найважливіших цілей навчання, визначає чи вказує на засіб педагогічного впливу, розкриває зміст та внутрішні аспекти педагогічного процесу, окреслює матеріал, в якому реалізується педагогічний задум [13, c. 7].

Узагальнюючи відомості про знання в дидактиці, можна відзначити, що знання в межах навчального предмету можуть бути розділені на власне наукові, що представляють собою фундаментальні положення відповідної науки, і наукові відомості у вигляді поточної інформації, що відрізняється меншою стабільністю і порівняно тимчасовою актуальністю. Наукові відомості найчастіше є наслідком фундаментальних положень теорії. Їхнє нагромадження здебільшого призводить до зростання кількості інформації в сформульованій науці, але нічого істотно недодає до основних знань. Лише деяка частина нових відомостей служить базою для поступового уточнення або перегляду фундаментальних положень наукової теорії. Природно, що в ході навчання учнів викладач повинен повідомляти їм не тільки відомості, що складають фундаментальну якість науки, але і поточну інформацію, яка збагачує основні наукові положення, показує їх у різноманітних зв'язках і відношеннях і одночасно активізує зміст навчання, наближує його до сучасних і перспективних потреб суспільства й особистості. Так, В.І. Орлов виділяє особливу дидактичну субстанцію - змістову навчальну інформацію. Головними властивостями змістової навчальної інформації автор вважає доступність для осмисленого сприйняття, здатність до перетворення, придатність для практичного використання.

Таким чином, змістова навчальна інформація містить у собі основні наукові положення і поточну інформацію, що наближає зміст навчання до потреб суспільства й особистості в сучасних умовах.

Тож, знання учнів - це результат засвоєння змістової навчальної інформації в процесі їхньої навчально-пізнавальної діяльності [13, с. 33].

Характерними особливостями повноцінних знань учнів є: повнота знань, глибина знань, оперативність знань, гнучкість знань, конкретність та узагальненість знань, системність знань, усвідомлення знань [11, с. 253].

Наведені особливості повноцінних знань учнів характеризують собою якість засвоєних ними знань. Поняття "якість знань" є центральним поняттям в теорії педагогіки.

Термін "якість знань" передбачає співвіднесення видів знань з елементами змісту освіти й тим самим з рівнями засвоєння [1, c. 373].

Поняття якості знань є багатозначним. На емпіричному рівні воно цілком відповідає поясненню поняття якості в тлумачних словниках: відповідність предмета як результату праці деяким заданим стандартам. Але це тлумачення не вичерпує сутності змісту наукового поняття якості в освіті.

Якість знань - це співвідношення між цілями і результатами навчання, міра досягнення результату при тому, що цілі задані операційно і прогнозовані в зоні потенційного розвитку учня. При цьому результати знань обов'язково мають містити в собі оцінку того, якою ціною ці результати досягнуто.

Якість знань - це показник, який синтезує всі етапи становлення особистості, умови і результати навчально-виховного процесу, а також є критерієм ефективності діяльності навчального закладу, відповідності реально досягнутих результатів нормативним вимогам, соціальним і особистісним сподіванням.

Як інтегрована характеристика педагогічної системи, поняття якість відображає якість кожної її структурної одиниці: змісту, процесу і результатів навчання. В свою чергу, якості цих структурних підсистем характеризується певними параметрами і показниками. Наприклад, якість знань учнів характеризується повнотою, глибиною, систематичністю, системністю, оперативністю, гнучкістю, конкретністю, узагальненістю, усвідомленістю, міцністю [6, c. 20-21].

Так, повнота знань - кількість знань, визначених навчальною програмою.

Глибина знань - усвідомлення існуючих зв'язків між групами знань.

Гнучкість знань - уміння учнів застосовувати набуті знання у стандартних і нестандартних ситуаціях; знаходити варіативні способи використання знань; вміння комбінувати новий спосіб діяльності із вже відомим.

Систематичність знань - усвідомлення структури знань, їх ієрархію, послідовності, тобто усвідомлення одних знань як базових для інших.

Міцність знань - тривалість збереження їх у пам'яті, відтворення їх в відповідних ситуаціях.

Системність знань - осмислення учнем місця знання в структурі наукової теорії.

Оперативність знань - вміння користуватися знаннями в необхідних ситуаціях.

Конкретність знань - вміння розкласти знання на елементи.

Узагальненість знань - вміння виразити конкретне знання в узагальненій формі [ 31, c. 23].

Тож, якість засвоєних учнем знань створює передумови для повноцінної діяльності в сфері матеріальної і духовної культури. Від якості знань, якими загальноосвітня школа озброює учнів, залежить, наскільки успішно її випускники зможуть надалі оволодівати професійними уміннями і трудовими навичками, орієнтуватися в складних питаннях суспільного життя.

У роботах з методики навчання якість знань характеризується як різноманітні особливості засвоєння учнями змісту навчального предмету. Встановлення цих особливостей називають якісним аналізом знань. Описуючи їх, говорять про якісні відмінності результатів навчальної діяльності або про якісні зрушення в засвоєнні досліджуваного предмету.

При аналізі змісту освіти і видів знань, якщо мова йде про основні програмні знання, І. Я. Лернер виділяє сукупність якостей, які знання набувають поступово, не одночасно і не відразу, стаючи повноцінними.

Т.І. Шамова і Т.М. Давиденко в роботі [32, c. 9-10] поняття "якість знань" визначають як сукупність властивостей знань, яка характеризує лише навчальний процес, а не розвиток особистості в цілому.

Таким чином, під якістю знань розуміють і загальну характеристику результатів навчання, і окремі, найбільш істотні властивості результатів навчання, і особливості засвоєння змісту освіти.

Таке широке тлумачення поняття "якість знань" у педагогічній науці свідчать про ревний емпіризм у розробці проблеми опису результатів навчання. Водночас кожне з цих тлумачень відбиває якусь реальну сторону даного поняття. Тому, якість знань - це набір характеристик знань учнів.



1.2 Визначення поняття « індивідуальний підхід » , шляхи та засоби індивідуального підходу до невстигаючих учнів на уроках англійської мови з метою підвищення якості знань школярів

Навчання є специфічною пізнавальною діяльністю. Його метою є насамперед засвоєння учнями певного обсягу знань. На кожному етапі навчання учні йдуть вивчають щось нове. Цим процесом керує вчитель. Але засвоєння знань є власною діяльністю учня, здійснюваною за допомогою таких пізнавальних процесів, як відчуття і сприймання, пам'ять, мислення тощо.[10, c.62]

Проблемі індивідуального підходу у вихованні і навчанні дітей надавали увагу багато представників прогресивної педагогіки . Це питання також посіло значне місце у дидактиці з часів Я.А. Каменського. Над дослідженням основних теоретичних положень індивідуального підходу працювали такі педагоги як К.Д.Ушинський, О.Н.Водовозова, Н.К.Крупська, А.С.Макаренко, В.О.Сухомлинський. Ними були обґрунтовані положення про те, що методи і прийоми індивідуального підходу в процесі виховання і навчання залежать від загальної мети і задач виховання, обліку вікових і індивідуальних особливостей і характеру діяльності дитини. Індивідуальний підхід до дітей здійснювався ними у плані проектування кращих якостей особистості, а не тільки як процес перевиховання і виправлення недоліків.

Дидактика К. Ушинського глибинна, розмаїта й оригінальна. Він вимагав будувати навчання на основі врахування національних, вікових, статевих і психологічних особливостей дітей, наголошував на значенні повторення в процесі навчання, обґрунтував дидактичні принципи свідомості, наочності, систематичності, міцності засвоєння знань.

Вагоме місце в дидактичній системі К.Д. Ушинського займає висвітлення проблем оптимізації пізнавальної активності школярів, емоційності навчання, розвитку мислення і мовлення учнів, забезпечення наступності в навчанні, належної організації самостійної роботи й творчості школярів, шкільного краєзнавства. Надзвичайно важливо те, що він не просто проповідував свою дидактику, а й дав їй глибоке наукове обґрунтування та класичний взірець втілення на практиці. [28, c.249]

З точки зору Каменського процес навчання має будуватися в чіткій відповідності до виховних і індивідуальних особливостей учнів і виявляти ці особливості треба шляхом систематичних спостережень. Ян Амос Коменський - як випливає з його текстів - вважав, що нездатних учнів немає. Він вважав, що за допомогою індивідуально-орієнтованого підходу педагог може знайти підхід до кожного учня. [7]

Жан Жак Руссо підкреслював якісну своєрідність дитячої природи, наводячи думку про те, що дитина - це своєрідна істота, а не доросла людина в мініатюрі. Ідея індивідуального підходу підкреслювалась також і Й.Г. Песталоцці. Навчання повинно сприяти розвитку всіх внутрішніх сил і здібностей, закладених у людській природі. Тому, навчаючи, ми на-даємо допомогу «справі природи в розвитку наших здібностей і сил». Руссо розвинув ідею природної свободи i рівності людей, які ґрунтуються на власній праці кожного. До реалізації цієї ідеї можна прийти тільки через відповідне виховання, що засноване на вмінні цінувати власну і чужу працю та незалежність. Центральним пунктом його ідеї виступає теорія природного, вільного виховання, де в центрі стоїть особистість дитини.

Природне виховання полягає у необхідності здійснювати його відповідно до природи самої дитини та її вікових особливостей.

Індивідуальний підхід до дітей -- це «принцип педагогіки, згідно з яким у навчально-виховній роботі з колективом дітей досягається педагогічний вплив на кожну дитину, який ґрунтується на знанні її особистих рис і умов життя», а індивідуалізаціюнавчання розуміють як:

-- організацію навчального процесу, при якій вибір способів, прийомів, темпу навчання враховує індивідуальні відмінності уч¬нів, рівень розвитку їх здібностей до учіння»;

-- «систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають меті діяльності і реальним пізнавальним можливостям колективу класу, окремих учнів, груп учнів і дозволяють забезпечувати на¬вчальну діяльність учня на рівні його потенційних можливостей з врахуванням мети навчання».

Індивідуальній підхід - це педагогічний принцип, згідно з яким при виборі способів, прийомів, темпу навчання враховуються індивідуальні відмінності учнів, рівень їх розвитку і здібностей до навчання. [12] С цієї ж позиції визначення дає А.А. Кірсанов. Він розглядає індивідуалізацію навчальної роботи як систему виховних і дидактичних засобів, що відповідають цілям діяльності і реальним пізнавальним можливостям класного колективу , окремих учнів, а також груп учнів, що дозволяють забезпечити навчальну діяльність учня на рівні його потенціальних можливостей з урахуванням цілей навчання.[27, c. 52]

За визначенням І. Унт, індивідуалізація -- це врахування в процесі навчання індивідуальних особливостей учнів у всіх його формах і методах, незалежно від того, які особливості і в якій мірі враховуються. [27, c.58]

При цьому І. Унт зазначає, що у використанні поняття «індивідуалізація» навчання необхідно мати на увазі, що у його практичному використанні мова йде не про абсолютну індивідуалізацію. У реальній шкільній практиці індивідуалізація завжди відносна з таких причин:

1) враховуються індивідуальні особливості не кожного окремого учня, а групи учнів, що мають приблизно схожі особливості;

2) враховуються лише відомі особливості або їх комплекси і зокрема такі, які важливі з точки зору навчання (наприклад, загальні розумові здібності); поряд з цим може виступати ряд особливостей, врахування яких у конкретній формі індивідуалізації неможливе або навіть не так вже і необхідне (наприклад, різні особливості характеру або темпераменту);

3) іноді здійснюється врахування деяких особливостей або станів лише у тому випадку, якщо це, зокрема, важливо для даного учня (наприклад, талановитість у будь-якій галузі, розлад здоров'я);

4) індивідуалізація реалізується не за всім обсягом навчальної діяльності, а епізодично або в будь-якому виді навчальної діяль¬ності й інтегрована з індивідуалізованою роботою.

Уточнюючи поняття «індивідуальний підхід» і «індивідуалізація», І. Унт зазначає, що в першому випадку ми маємо справу з принципом навчання, а в другому -- зі здійсненням цього принципу, яке має свої форми і методи.[27, c.62]

Отже, сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і віковихособливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.

Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні - це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних особистостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистостей. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних сил, активності, схильностей і обдарувань кожного учня. На уроках англійської мови учні найбільше потребують індивідуального підходу, адже у кожного різний рівень підготовки і знань з цього предмету і він вважається одним з найскладніших предметів у школі. Такого підходу потребують насамперед важкі учні, малоздібні школярі, а також діти з чітко вираженою затримкою розвитку.

У процесі навчання англійської мови індивідуальний підхід до учнів є важливим аспектом. Існують такі способи індивідуалізації навчання з даного предмету: під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьорює їх; індивідуалізує домашнє завдання; частіше здійснює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче дається цей предмет.

Ця форма роботи на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.[29, c. 202]

Творчий учитель постійно шукає шляхи вдосконалення уроку. Такі пошуки спрямовані на розв'язання низки навчальниx завдань, передусім на підвищення пізнавальної ролі уроку, використання змісту навчального матеріалу для формування стійких знань і навичок учнів у різних видах діяльності.

Реалізація принципу індивідуального підходу до невстигаючих учнів на уроках здійснюється в таких напрямах: а) психологічному--врахування психічних особливостей індивіда, які впливають на навчально-пізнавальну діяльність, що обумовлює наслідки навчання; б) дидактичному--організація такої взаємодії викладача і учнів, яка б максимально задовольняла потреби та інтереси кожного учня, визначення адекватної системи прийомів педагогічного впливу на особистість школяра. [21, c.348]

Ці напрями визначають конкретні шляхи індивідуального підходу в навчанні:

1. Глибоке вивчення особистості дитини:

-- характеру протікання розумових процесів (гнучкість розуму, швидкість засвоєння, критичність);

-- навичок навчально-пізнавальної діяльності (вміння виділяти головне в навчальному матеріалі, планувати навчальну діяльність, здійснювати самоконтроль у навчальній роботі тощо);

-- рівня пізнавальних здібностей (спостережливість, увага, пам'ять, мова);

-- рівня знань і вмінь (повнота, глибина, дієвість);

-- ставлення до навчання, до успіхів, невдач; мотивів навчання;

-- працездатності;

-- вольового розвитку, ступеня наполегливості, терпіння;

-- з яких предметів відчуває труднощі, з яких -- встигає;

-- рівня научуваності учня та ін.

Ю.К. Бабанський у своїх працях в основу аналізу можливостей успішності навчання ввів поняття «реальні навчальні можливості школяра»,яке розглядає як «сукупність психологічних, фізіологічних і моральних потенцій особистості, а також опосередкованих нею зовнішніх умов, котрі разом забезпечують певну успішність здійснення навчальної діяльності.

Зовнішній бік реальних навчальних можливостей включає опосередкований особистістю пізнавальний вплив родини, культурного оточення та вплив учителів, учнівського колективу, навчально-матеріальної бази школи та ін.

По-різному сприймають учні явища і події залежно від власного досвіду. Вчителю треба встановити, які недоліки в розвитку пізнавальних процесів перешкоджають нормальному засвоєнню матеріалу, які негативні особливості заважають учням працювати над підвищенням свого розвитку і які умови сприяють закріпленню недоліків і негативних рис.

2. Розробка системи впливу на учня з урахуванням індивідуальних і вікових особливостей. Тут може бути попереджувальна, виправляюча, заохочувальна робота. Важливо визначити, на що здатний кожен учень у даний момент навчальної діяльності, як розвивати його розумові здібності, яким шляхом, «з якими уповільненнями і труднощами кожен учень зможе підійти до рівня, передбаченого програмою», і який індивідуальний шлях «успіху в навчанні і розумовій праці» (В.О. Сухомлинський). Наприклад, індивідуальний підхід до дитини на уроках англійської мови може знайти вияв у тому, що вчитель:

-- пропонує виконувати певну кількість вправ до конкретно визначеного часу;

-- радить щоденно читати підібраний вчителем текст на англійській мові, усвідомлювати його, виписувати та вчити незнайомі слова та виази, запам'ятовувати головні думки і розповідати однокласникам, другу або вчителю;

-- певний час на кожному уроці викликає для відповіді, потім пропонує інші різні види дії: короткі письмові відповіді,тести, словникові диктанти тощо;

-- здійснює диференційовану допомогу: одному лише коротенько підказує, як підійти до виконання завдання, а іншому дає більш детальні пояснення, а то і план виконання тощо.

Головне, щоб дуже обережно підводити школярів до усвідомлення своїх особистих труднощів, спонукати до самостійної роботи, спрямованої на подолання перешкод. Для цього слід використовувати різні дидактичні засоби.

3.Аналіз одержаних результатіві коригування при необхідності дій педагога на основі того положення, що всі діти без відхилень у психічному, фізичному розвитку здатні одержати середню освіту, більш або менш успішно засвоївши навчальний матеріал умежах шкільних програм, а талановиті вимагають знаходження шляхів розвитку їх здібностей. [21, c.427]

Проблемним є питання оптимального відбору навчального матеріалу до уроків англійської мови, оскільки й досі бракує досконалих підручників. Тому вчитель, спираючись на розумові здібності певної групи учнів, має допомогти обрати навчальні посібники та підручники. Невстигаючим учням потрібно приділити особливу увагу і, можливо, порадити певні матеріали, де більш детально розглядається певна тема уроку.

Великої ваги набула проблема активізації пізнавальної діяльності на уроках англійської мови з використанням активних методів навчання, виконання учнями різних видів самостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань.

Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від типових. Серед них - уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-змагання, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винаходи, уроки-заліки та ін., для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяльності, запровадження самостійної діяльності учнів, використання програмованого і проблемного навчання, здійснення міжпредметних зв'язків, усунення перевантаженості учнів.

Цікавими для теорії та практики є нестандартні уроки, структурування змісту й форми яких викликає інтерес в учнів, сприяє їх оптимальному розвитку і вихованню. Це також добре впливає на навчання невстигаючих учнів, певним чином пробуджує в них інтерес до навчання. До таких уроків належать: інтегровані уроки, на яких матеріал кількох тем подають блоками (В. Шаталов); міжпредметні уроки, які ставлять за мету "спресувати" споріднений матеріал кількох предметів; театралізовані уроки, які збуджують інтерес до навчання, спираючись переважно на образне мислення, фантазію, уяву учнів; сугестопедичні уроки, що використовують ефект навіювання, однак вони не набули поширення, оскільки механізми дії підсвідомого поки що технологічно не розроблені щодо педагогіки й окремих методик; уроки з різновіковим складом учнів, які передбачають подачу блоками матеріалу одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.[29, c.256]

Отже, індивідуальний підхід до невстигаючих учнів на уроках англійської мови в сучасній школі це, перш за все, спільна діяльність учителя та учня, де учень є суб'єктом навчання та спілкування нарівні з учителем. Вступаючи в стосунки співробітництва, учитель орієнтується не на функції дитини як учня (згідно з якими він повинен виконати вправу, вивчити правила, прочитати текст тощо), а на його особистість, індивідуальність та перспективи його розвитку. Для організації індивідуального підходу учителю необхідно таке: мати уяву про особливості розумової діяльності рівних груп учнів, про шляхи розвитку мислення, уміти оцінювати рівень розвитку учнів, уміти здійснювати допомогу різної міри, якщо учні натрапляють на труднощі, володіти формами організації індивідуального підходу з урахуванням необхідності розвитку мислення. 

1.3 Педагогічні умови застосування індивідуального підходу до невстигаючих учнів

Педагогічні умови -- це сукупність об'єктивних можливостей змісту, форм, методів і прийомів підвищення ефективності навчально-виховного процесу і матеріально-просторового середовища, що забезпечують успішне вирішення поставлених і проектованих у дослідженні завдань. І. Ю.Аксаріна зазначає, що до педагогічних умов можна віднести ті, які свідомо створюються в освітньому процесі і повинні забезпечувати найбільш ефективне протікання цього процес.

Знання - особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомлення її істинності.

Затосування індивідуальногу підходу передбачає три педагогічні умови:

1. Використання корекційно-розвивальних вправ індивідуального характеру. Застосовується для більш детального аналізу особливостей невстигаючих учнів для подальшого покращення якості знань;

2. Оганізація самостійної продуктивної діяльності учнів із систематизації знань.Застосовується для привчання учнів самостійно покращувати набуті знання і подальшого вдосконалення;

3. Інтегрування знань учнів у практичну діяльність. Застосовується з метою прививання зацікавленості учнів до предмету, а також надання розуміння учням важливості і практичності набутих знань.

Проблема неуспішності турбує всіх: і дорослих, і дітей. Неуспішність - це відставання в навчанні, при якому за відведений час учень не опановує на задовільному рівні знаннями, передбаченими навчальною програмою, а також весь комплекс проблем, який може скластися у дитини у зв'язку з систематичним навчанням (як в групі, так і індивідуально). Відомі психологи Ю.К. Бабанський та В.С. Цетлін виділяють дві групи причин неуспішності: зовнішні і внутрішні.

До зовнішніх причин можна віднести в першу чергу соціальні, т. Е. Зниження цінності освіти в суспільстві, нестабільність існуючої освітньої системи. "Цілеспрямована робота школи з попередження неуспішності може дати належні плоди лише при загальному поліпшенні соціальних умов" (В.С. Цетлін). На жаль, ми на місцях не зможемо вирішити дану проблему.

До числа зовнішніх причин слід віднести і недосконалість організації навчального процесу на місцях (нецікаві уроки, відсутність індивідуального підходу, перевантаження учнів, несформованість прийомів навчальної діяльності, прогалини в знаннях та ін.). Треба відзначити і негативний вплив ззовні - вулиці, сім'ї і т. Д. За часів активної виховної роботи ця причина відступала на другий план. Але зараз вона як ніколи актуальна, т. К. Ми розгубили способи боротьби з нею, а створювати їх заново дуже складно.

Однією з найголовніших внутрішніх причин неуспішності на сьогоднішній день стають дефекти здоров'я школярів, викликані різким погіршенням рівня матеріального добробуту сімей. Медичні установи зазначають, що кожна четверта дитина має серйозні проблеми зі здоров'ям з моменту народження. Це необхідно враховувати при організації навчального процесу, адже людина, що страждає тими чи іншими недугами, не в змозі винести колосальні навчальні навантаження.

До внутрішніх причин також слід віднести низький розвиток інтелекту, що теж має знайти своєчасне відображення в складанні програм та створенні нових підручників. Навчальний матеріал повинен бути посильним для більшості школярів.

До внутрішніх причин слід віднести і відсутність мотивації навчання: у дитини неправильно сформувалося ставлення до освіти, він не розуміє його суспільну значимість і не прагне бути успішним у навчальній діяльності.

І нарешті, проблема слабкого розвитку вольової сфери у учнів. До речі, на останню причину рідко звертають увагу. Хоча про це писав ще К.Д. Ушинський: "Вчення, засноване тільки на інтересі, не дає можливості зміцніти волі учня, т. К. Не всі у вченні цікаво, і доведеться багато чого взяти силою волі". Причини і характер проявлення неуспішності наведені у ДОДАТКУ А.

Дітей з вадами шкільної успішності можна умовно розділити на кілька груп: знання англійський невстигаючий індивідуальний

1 група. Низька якість розумової діяльності (слабкий розвиток пізнавальних процесів - уваги, пам'яті, мислення, несформованість пізнавальних умінь і навичок і т. Д.) Поєднується з позитивним ставленням до навчання.

2 група. Висока якість розумової діяльності в парі з негативним ставленням до навчання.

3 група. Низька якість розумової діяльності поєднується з негативним ставленням до навчання.

Найчастіше педагог стикається з учнями першої та другої групи. Кожній групі учнів слід надавати диференційовану допомогу.

Для першої групи невстигаючих (зі слабо розвиненою розумовою діяльністю, але з бажанням вчитися) проводяться спеціально організовані заняття з формування пізнавальних процесів - уваги, пам'яті, окремих розумових операцій: порівняння, класифікації, узагальнення; заняття з формування навчальних навичок: алгоритм вирішення задачі або робота з її умовою, розвиток швидкості читання і т. д. Головне в роботі з такими дітьми - вчити вчитися. Марно кликати до почуття обов'язку, совісті, викликати батьків до школи - учні самі болісно переживають свої невдачі. Навпаки, треба разом з ними радіти кожній, нехай найменшої, але перемозі, кожному просуванню вперед. [4, c. 397]

Джерело активності людини - її потреби. Мотив - спонукання до активності в певному напрямку. Мотивація - це процеси, що визначають рух до поставленої мети, це фактори (зовнішні і внутрішні), що впливають на активність чи пасивність учнів.

Як викликати в учня відчуття руху вперед, переживання успіху в навчальній діяльності? Для того щоб зацікавити учнів, необхідно використовувати всі можливості навчального матеріалу:

· створювати проблемні ситуації;

· активізувати самостійне мислення;

· організовувати співпрацю учнів на уроці;

· вибудовувати позитивні відносини з групою;

· проявляти щиру зацікавленість в успіхах хлопців.

При розвитку мотиву досягнення слід орієнтувати учня на самооцінку діяльності (наприклад, задавати дитині такі питання: "Ти задоволений результатом?"; Замість оцінки сказати йому: "Ти сьогодні добре впорався з роботою"). Можна проводити індивідуальні бесіди, обговорюючи досягнення і промахи, постійно цікавитися ставленням учня до процесу і результату своєї діяльності. Учні, які вже засвоїли матеріал і виконали завдання, можуть відпочити або виконати додаткові завдання. Учням, які орієнтовані на уникнення невдач, варто дати такі завдання, які підтримають їх самооцінку, захистять від публічного засудження і критики.

Цій групі невстигаючих дітей рекомендують вправи, спрямовані на розвиток мислення, пам'яті та уваги.

Також однією з причин поганої успішності учня є внутрішня особистісна позиція - небажання вчитися. В силу різних причин їх інтереси знаходяться за межами освітньої установи. Школу вони відвідують без жодного бажання, на уроках уникають активної пізнавальної діяльності, до доручень вчителів ставляться негативно. Про учнів цієї групи можна сказати так: буде мотивація - буде продуктивність вчення.

Існує пряма залежність інтелектуальних процесів від мотивації діяльності. Як захопити учня пізнанням нового?

Завдання педагога в цьому випадку:

· допомогти учням усвідомити необхідність отримання нових знань;

· розвивати відповідальність;

· підтримувати впевненість учнів у власних силах, виробляючи позитивну самооцінку.

Мотиваційними процесами можна управляти, створюючи умови для розвитку внутрішніх мотивів особистості, а також уміло стимулюючи учнів.

Бажано продумати кожен урок згідно інтересам учнів, використовувати всі можливості навчального матеріалу для розвитку їх допитливості. Для того щоб підвищити пізнавальний інтерес, застосовуються активні форми навчання. Це:

· вирішення проблемних ситуацій;

· використання дослідницького підходу при вивченні навчального матеріалу;

· зв'язок навчальної інформації з життєвим досвідом учнів;

· організація співробітництва, використання командних форм роботи і методів діяльності, побудованих на змаганні з періодичною зміною складу груп; позитивне емоційне підкріплення, індивідуальна та групова робота над проектами.

Перешкода розвитку мотивації - тривожність і страх на уроках. Погрожуючи, залякуючи, принижуючи, обмежуючи, педагог забарвлює негативними емоціями ситуацію навчальної діяльності. Це призводить до того, що учень, що випробував сильну тривогу, зосереджується на особистих переживаннях, які витісняють бажання засвоїти навчальний матеріал.

Формування позитивного відношення до навчання формується у декілька етапів, які наведені у ДОДАТКУ Б.

Також важливо надавати допомогу відсталому учневі на уроці. Існує декілька видів допомоги у навчанні:

· Зниження темпу опитування, дозвіл довше готуватися біля дошки.

· Дозвіл користуватися наочними посібниками, що допомагають викладати суть явища.

· Підтримання інтересу слабоуспевающіх учнів за допомогою питань, які виявлятимуть ступінь розуміння ними навчального матеріалу.

· Залучення до висловлення пропозицій при проблемному навчанні, до висновків і узагальнень або поясненню суті проблеми, висловленої сильним учнем

Більш детально види допомоги на різних етапах уроку можна розглянути у ДОДАТКУ В.

Отже, Питання індивідуального підходу у навчально-виховному процесі здавна цікавило педагогів. В педагогічній теорії індивідуалізація навчання і виховання особистості в колективі розглядається як одна з ведучих тенденцій навчально-виховного процесу, що стоїть у системі педагогічних дій по відношенню до кожного учня, направлена на максимальне врахування вікових та індивідуальних особливостей особистості у цілях її всебічного та гармонічного розвитку. Одним з важливих напрямiв дiяльностi вчителя в загальноосвiтнiй школi є його робота з особливими учнями, а саме з дітьми з проблемами у навчанні. Перш за все вчитель повинен виявити причини і характер проявлення поганої успішності учня. Вчитель повинен змотивувати невстигаючих учнів, надати їм допомогу і допомогти сформувати позитивне відношення до навчання.

Знання являють собою ціннісний продукт сучасного суспільства. Психологічною основою знань виступають процеси мислення і пам'яті. Предмети і явища навколишньої дійсності в процесі пізнання перетворюється мисленням у суб'єктивні ідеальні образи, які після підтвердження практикою набувають форми уявлень, понять та їх систем, адекватних дійсності. У такому вигляді знання зберігається в пам'яті, тому знання в психологічному розумінні являють собою адекватно відбиту в мовній формі пізнавальну діяльність у пам'яті людини.

Знання - особлива форма духовного засвоєння результатів пізнання, процесу відображення дійсності, яка характеризується усвідомлення її істинності.

Поняття якості знань є багатозначним. На емпіричному рівні воно цілком відповідає поясненню поняття якості в тлумачних словниках: відповідність предмета як результату праці деяким заданим стандартам. Але це тлумачення не вичерпує сутності змісту наукового поняття якості в освіті.

Якість знань - це співвідношення між цілями і результатами навчання, міра досягнення результату при тому, що цілі задані операційно і прогнозовані в зоні потенційного розвитку учня. При цьому результати знань обов'язково мають містити в собі оцінку того, якою ціною ці результати досягнуто.

Індивідуальній підхід - це педагогічний принцип, згідно з яким при виборі способів, прийомів, темпу навчання враховуються індивідуальні відмінності учнів, рівень їх розвитку і здібностей до навчання. Сутність принципу індивідуального підходу в навчанні полягає у вивченні і врахуванні в навчальному процесі індивідуальних і вікових особливостей кожного учня з метою максимального розвитку позитивних і подолання негативних індивідуальних особливостей, забезпеченні на цій основі підвищення якості його навчальної роботи, всебічного розвитку.

Індивідуальний підхід до невстигаючих учнів на уроках англійської мови в сучасній школі це, перш за все, спільна діяльність учителя та учня, де учень є суб'єктом навчання та спілкування нарівні з учителем. Вступаючи в стосунки співробітництва, учитель орієнтується не на функції дитини як учня (згідно з якими він повинен виконати вправу, вивчити правила, прочитати текст тощо), а на його особистість, індивідуальність та перспективи його розвитку. Для організації індивідуального підходу учителю необхідно таке: мати уяву про особливості розумової діяльності рівних груп учнів, про шляхи розвитку мислення, уміти оцінювати рівень розвитку учнів, уміти здійснювати допомогу різної міри, якщо учні натрапляють на труднощі, володіти формами організації індивідуального підходу з урахуванням необхідності розвитку мислення.

Отже, узагальнюючи відомості про знання в дидактиці, можна відзначити, що знання в межах навчального предмету можуть бути розділені на власне наукові, що представляють собою фундаментальні положення відповідної науки, і наукові відомості у вигляді поточної інформації, що відрізняється меншою стабільністю і порівняно тимчасовою актуальністю. Таким чином, під якістю знань розуміють і загальну характеристику результатів навчання, і окремі, найбільш істотні властивості результатів навчання, і особливості засвоєння змісту освіти.

Таке широке тлумачення поняття "якість знань" у педагогічній науці свідчать про ревний емпіризм у розробці проблеми опису результатів навчання. Водночас кожне з цих тлумачень відбиває якусь реальну сторону даного поняття. Тому, якість знань - це набір характеристик знань учнів.

Питання індивідуального підходу у навчально-виховному процесі здавна цікавило педагогів. В педагогічній теорії індивідуалізація навчання і виховання особистості в колективі розглядається як одна з ведучих тенденцій навчально-виховного процесу, що стоїть у системі педагогічних дій по відношенню до кожного учня, направлена на максимальне врахування вікових та індивідуальних особливостей особистості у цілях її всебічного та гармонічного розвитку. Одним з важливих напрямiв дiяльностi вчителя в загальноосвiтнiй школi є його робота з особливими учнями, а саме з дітьми з проблемами у навчанні. Перш за все вчитель повинен виявити причини і характер проявлення поганої успішності учня. Вчитель повинен змотивувати невстигаючих учнів, надати їм допомогу і допомогти сформувати позитивне відношення до навчання.



РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДНИЦЬКА РОБОТА З ПЕРЕВІРКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ПІДХОДУ ДО НЕВСТИГАЮЧИХ УЧНІВ НА УРОКАХ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ

2.1 Стан проблеми використання індивідуального підходу до невстигаючих учнів у практиці сучасної школи

Організація індивідуального підходу до навчання є одним із складних питань, в якому пов'язані теоретичні, частіше не до кінця розв'язані питання, і практичні вимоги їх реалізації на конкретному предметі, в конкретних класах.

Педагоги, які обстоюють доцільність орієнтації навчального процесу в першу чергу на знання, підкреслюють свою практичність. Насправді така освіта в сучасних умовах вкрай непрактична - і в особистісному, і в суспільному вимірі. [30, c. 198]

В сучасному суспільстві знання змінюються дуже швидко, і ні школа, ні вуз не можуть забезпечити людині обсяг знань і навичок, достатніх для успішної діяльності бодай протягом кількох років по їх закінченні, не кажучи вже про все життя. Спроба вийти з цієї ситуації за рахунок збільшення самого обсягу знань приводить лише до ускладнення навчальних програм і перевантаження учнів. До негативних наслідків такого підходу можна віднести скорочення у дітей вільного часу, необхідного для саморозвитку; різке погіршення їх здоров'я; перевантаження пам'яті величезною кількістю непотрібної інформації; вкорінення орієнтації на репродуктивні форми діяльності. Фактично величезні зусилля діти витрачають марно або з низькою віддачею, намагаючись запам'ятати і систематизувати інформацію, яка ніколи не стане їм у пригоді. Ці безрезультатні зусилля - втрата і для суспільства, і для індивіда. [2, c. 35]

Проте з гуманітарної точки зору найгірше в цій ситуації те, що знання в якості самоцілі навчального процесу витісняють з нього людину. Учні перетворюються просто в інструмент досягнення абстрактних і в принципі чужих їм завдань - виконання програми, засвоєння матеріалу, успішної здачі теми чи у відповідності з планом успішно проведеного уроку. В умовах подібного підходу до організації навчання учні практично не мають можливості стати його повноправними суб'єктами і приречені залишатися безправними і пасивними об'єктами, яких пристосовують до «засвоєння знань». Різко суперечить гуманістичним принципам освіти виведення критеріїв оцінки навчального процесу за рамки індивідуальних рис учня. Орієнтири навчання знаходяться виключно у сфері зовнішніх по відношенню до учнів явищ - адже знання і їх конкретні форми - програми, предмети, теми - абсолютно індиферентні до особливостей дітей. Тому звужуються і можливості індивідуального навчання, яке є одним з основних пріоритетів гуманістичної освіти.

Система критеріїв оцінки успішності навчального процесу - і об'єктивна, у вигляді державних стандартів і програм; і суб'єктивна, у вигляді навчальних орієнтирів педагогів та керівників освіти - практично ігнорує особистість, потреби її розвитку, характерні особливості, внутрішню мотивацію тощо. Основою оцінки навчання учня є сума знань, навичок, умінь, що мають застосовуватися до кожного учня як однаковий стандарт. Фактично наша шкільна освіта виходить з досить вірного положення - з того, що є певна сума знань та навичок, які необхідні для кожного індивіда для нормальної соціалізації в суспільстві та досягнення життєвого успіху. Але ж існує і інша детермінанта організації навчального процесу. Учні різні за здібностями, схильностями, темпераментом, світосприйняттям тощо. І ці відмінності як мінімум не менш важливі, ніж те, що їх об'єднує в процесі навчання. З нашої точки зору - так і більш важливі, оскільки саме вони визначають специфіку формування особистості і автоматично не враховуються соціальним оточенням - а тому мають враховуватися школою як спеціалізованим і керованим соціальним інститутом навчання та виховання.

Індивідуалізація навчання в сучасній школі знаходиться в ембріональному стані. Ми навчаємо усіх дітей за однаковими програмами, підручниками, методиками, виходячи з одних і тих же орієнтирів навчання та виховання і опираючись на одні й ті ж критерії оцінки. Державні стандарти, програми регламентують весь навчальний процес повністю, практично не залишаючи вибору для Індивідуального і диференційованого навчання. До цього ж веде і переповнення класів, перевантаження навчального матеріалу, вчителів та учнів. Навіть елітарні ліцеї та гімназії і спеціалізовані заклади, де частина цих проблем вирішена, не можуть забезпечити достатнього рівня індивідуалізації навчання, оскільки програмні орієнтири і змісту навчання, і критеріїв оцінювання залишаються тими ж. В цілому саме ці програмні орієнтири і вкорінена в них педагогічна практика формують в сучасній школі стандартизоване навчання, яке знищує індивідуальність.

Лише детально вивчивши психолого-педагогічні особливості дитячого колективу в цілому та кожного учня зокрема, педагог може знайти єдино правильний підхід у доборі та застосуванні режиму роботи на уроці та в позаурочних заходах. Під час викладу нового матеріалу, засвоєння і закріплення вивченого, при контролі якості опанування знаннями найдоцільнішими видаються такі режими:

учитель клас, учитель група учнів, учитель учень.

Послідовно втілюючи на практиці диференційований та індивідуалізований підхід, можна використати ще й такий режим роботи, як

клас учитель, група учнів учитель, учень учитель,що найдоцільніше на уроках закріплення, узагальнення й систематизації, контролю та корекції знань, коли школярі вже мають достатньо знань, умінь і навичок, щоб працювати із тестами, брати участь у дидактичних іграх, літературних конкурсах, змаганнях тощо. [2, c.52]

Диференціація й індивідуалізація навчання максимально забезпечують самостійність учнів у роботі над навчальними, проблемними чи творчими завданнями, у розв'язанні різних за складністю питань. Рівень складності того чи іншого завдання залежить від визначення етапів завдань чи спрямовуючих, коригуючих дій учителя.

Отже, можна сказати, що індивідуальний підхід у навчання не досконалий у сучасній школі. Причиною цьому є недосконала система навчання, недостатня кількість спеціалізованої літератури, потрібних підручників, навчальних посібників і матеріалів. Також далеко не всі вчителі компетентні у цьому питанні і це є глобальною проблемою, що, нажаль, не вирішена у наш час. У першу чергу вчитель має самовдосконалюватись,щоб вдало втілювати, систематизувати і вдосконалювати шляхи і засоби індивідуального підходу до школярів, а особливо до невстигаючих, педагогічно занедбаних учнів.

2.2 Методична розробка уроку англійської мови для учнів 8 класів з використанням індивідуального підходу до невстигаючих учнів

Ефективність і результативність уроку багато в чому визначаються його структурою, під якою розуміється дидактично обумовлена ??внутрішня взаємозв'язок основних компонентів уроку, їх цілеспрямована впорядкованість і взаємодію. Структура традиційного уроку включає чотири основних елементи: опитування, пояснення, закріплення та домашнє завдання. Такий урок формує знання, але не слід забувати про індивідуальний підхід до невстигаючих учнів.

Індивідуальний підхід забезпечує краще засвоєння знань, надаючи більше уваги невстигаючим учням вчитель викликає в них відчуття довіри і тому учень краще відкривається до нових знань і розуміння матеріалу. Використання певних завдань різного рівня дозволить кожному учню поступово і без стресу вивчати той чи інший матеріал.

Тому пропоную розробку уроку з англійської мови для учнів 8-го класу за підручником Алли Несвіт.

УРОК 2

Тема. «Music Styles. Talking about Music»

Мета: вдосконалювати навички писемного й усного мовлення з вивчених тематичних лексико-граматичних одиниць; закріпити знання; вдосконалювати вивчений лексико-граматичний матеріал на письмі; практикувати учнів у ММ за проблемними ситуаціями; розвивати комунікативні здібності учнів, елементи логічного та критичного мислення.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: підручник, зошит.

Хід уроку

I. Організація класу. Привітання

II. Підготовка до іноземного мовлення

Фонетична й мовленнєва зарядка.

III. Основна частина уроку

а) Ex. 8, p. 92 -- Write a short essay on the topic “Music is a Part of My World”.

b) Ex. 1, p. 92 -- Many people listen to music while doing other things. Do you? Read and complete the chart.

c) Ex. 2, p. 92 -- Work in pairs. Talk about the styles of music you listen to while doing other things. Use the words from the box.

d) Ex. 3, p. 92 -- Look at the photos and listen to the information. Fill in the gaps. Who does the speaker talk about? Why is he impressed by the songs of this singer?

...