Розвиток творчої гри. Її значення у розвитку дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра корекційної освіти

КУРСОВА РОБОТА

з дошкільної педагогіки

на тему:

Розвиток творчої гри. Її значення у розвитку дітей дошкільного віку



Зміст

Вступ

Розділ I

1.1 Творча гра. Характеристика творчих ігор дошкільника. Виховне значення творчої гри

1.2 Роль дорослого в розвитку творчих ігор

Розділ II

2.1 Конспекти творчих ігор

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Сьогодення педагогічної науки і практики характеризується пошуком нових підходів до організації навчально-виховного процесу, оскільки суспільний розвиток країни вимагає нової, активної, ініціативної і творчої особистості.

Питання навчання і виховання дітей, що проявляють високий рівень інтелекту і творчості, мають важливе суспільне значення. Кожна талановита людина становить особливу цінність для суспільства.

В сучасних умовах підвищився інтерес дошкільників до проблеми творчої діяльності та всебічно гармонійного розвитку особистості. А дошкільний вік - це початкова ланка становлення особистості.

Особлива роль у творчості дошкільників належить іграм. Важко переоцінити значення гри та забав у справі формування фізично здорового, етично стійкого та інтелектуально розвинутого члена суспільства. Завдяки іграм можна виховати у дитини всі ті властивості, які ми шукаємо у людей і які нам хотілося б прищепити дітям за допомогою оповідань, бесід та навчання. Граючись, дитина зосереджує увагу, а це вже є початком виховання сильної волі. Залежно від ходу гри дитина мусить оцінювати загальну обстановку і швидко та самостійно вирішувати, що й коли їй треба робити.

Гра - це "чарівна скринька", за допомогою якої можна навчити дитину читати, писати і, головне, - мислити, спостерігати, доводити розуміти, творити.

Відомий психолог Л.С. Виготський зазначав, що наукові поняття не засвоюються і не заучуються дитиною, а виникають і складаються за допомогою величезної напруги її власної думки. Саме тому одним зі шляхів, який веде до прискорення процесу пізнання, є використання розвивальних ігор у різних видах діяльності дошкільників .

Діти всіх народів світу мають суспільну характерну рису - вроджений потяг до гри. А уявити дитинство без неї взагалі неможливо. Наукові дослідження в галузі педагогіки виявили, що найсильніше бажання у дитини - це бажання рухатися. Дитина рухається під час гри. В гру вона вкладає всю свою енергію, бо це зміст її життя. Гра - одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини.

Гра - це не просто розвага, а особливий метод введення дітей у творчу діяльність, метод стимулювання їх до діяльності. Ігри привчають дітей долати труднощі психічні і фізичні навантаження, виховують чесність, колективізм, дисциплінованість.

Психолого-педагогічні дослідження, а також практика виховання дітей у дошкільних навчальних закладах свідчить, що початок розвитку творчих здібностей дітей припадає на дошкільне дитинство, коли ігрова діяльність стає провідною. У дошкільному віці закладаються основи творчої діяльності дитини, які проявляються і в самому задумі - виборі теми гри, знаходженні способу реалізації задуманого, а також у тому, що діти не наслідують побачене, а з великою щирістю і безпосередністю передають думки і почуття, показують своє ставлення до відображуваного.

Гра, розвиваючи психічні, фізичні сили дитини, сприяючи освоєнню навколишнього світу і людських відносин, пробуджує, залучає її творчий потенціал. Залежно від того, в які ігри грає дошкільник, можна говорити про його здібності, задатки, нахили, окреслити програму їх розвитку на найближчий час.

Задовго до того, як гра стала предметом наукових досліджень, вона широко використовувалася як один з важливих засобів виховання дітей. Час, коли виховання виділялося в особливу суспільну функцію, сягає глибини століть, і з тієї ж глибини століть виходить гра як засіб виховання.

Питання про природу і суть гри хвилювало і до тепер продовжує привертати увагу багатьох дослідників, таких як: Гальперін П.Я., Данилова В.Л., Запорожець А.В., Ельконін Д.В .

Різні підходи до дитячої гри відбиті у багатьох дослідженнях. Серед цих підходів можна виділити пояснення природи суті дитячої гри, як форми спілкування (Лісина М.І.), або як форми діяльності, зокрема, засвоєння діяльності дорослих (Ельконін Д.В.), або як прояв і умова розумового розвитку (Ж.Ж. Піаже).

Проблема формування творчих здібностей дітей у дошкільних закладах є актуальною і потребує вивчення і розробки на рівні науково-теоретичних і практичних досліджень. Проблема своєчасного виявлення інтересів, здібностей і нахилів дітей, формування творчих засад уже з перших років життя дитини нині дуже розповсюджена.

Актуальність піднятої проблеми викликана потребою психологів, педагогів, батьків в методах вдосконалення психолого-педагогічних дій, спрямованих на формування особистості дитини з метою розвитку інтелектуальних, комунікативних і творчих здібностей.

Обєкт дослідження - гра як провідний вид діяльності у дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження - розвиток творчих ігор та їх значення у розвитку дітей дошкільного віку.

Мета дослідження - проаналізувати розвиток творчих ігор у різних вікових групах дітей дошкільного віку.

Завдання:

- проаналізувати наукову літературу з проблеми дослідження;

розглянути гру як провідний вид діяльності дітей та охарактеризувати її види;

розглянути творчість як важливий компонент розвитку особистості дитини;



Розділ I

1.1 Творча гра. Характеристика творчих ігор дошкільника. Виховне значення творчої гри

Сюжетно-рольові творчі ігри - це ігри, які придумують самі діти. В іграх відображаються знання, враження, уявлення дитини про навколишній світ відтворюються соціальні відносини. Для кожної такої гри характерні: тема, ігровий задум, сюжет, зміст і роль.

В іграх проявляється творча уява дитини, яка вчиться оперувати предметами та іграшками як символами явища навколишнього життя, придумує різноманітні комбінації перетворення, через взяту на себе роль виходить з кола звичної повсякденності і відчуває себе активним "учасником життя дорослих "(Д. Б. Ельконін).

В іграх дитина не тільки відображає навколишнє життя, але і перебудовує її, створює бажане майбутнє. Як писав Л. С. Виготський у своїх роботах, "гра дитини не є просте спогад про пережите, але творча переробка пережитих вражень, комбінування їх і побудова з них нової дійсності, відповідає запитам і потягам самої дитини В".

У грі всі сторони особистості дитини формуються в єдності та взаємодії.

Гра займає велике місце в системі фізичного, морального, трудового та естетичного виховання дошкільників.

Гра має велике освітнє значення, вона тісно пов'язана з навчанням на заняттях, з спостереженнями повсякденному житті.[21]

Як відзначає Ядешко В.І. - У творчих іграх відбувається важливий і складний процес освоєння знань, який мобілізує розумові здібності дитини, його уява, увагу, пам'ять. Розігруючи ролі, зображуючи ті чи інші події, діти розмірковують над ними, встановлюють зв'язок між різними явищами. Вони вчаться самостійно вирішувати ігрові завдання, знаходити кращий спосіб здійснення задуманого, користуватися своїми знаннями, висловлювати їх словом.

Нерідко гра служить приводом для повідомлення дошкільнятам нових знань, для розширення їх кругозору. З розвитком інтересу до праці дорослих, до громадського життя, до героїчним подвигам людей у дітей з'являються перші мрії про майбутню професію, прагнення наслідувати своїх улюблених героїв. Все це робить гру важливим засобом створення спрямованості особистості дитини, яка починає складатися в дошкільному дитинстві. [2]

Творчу гру можна підпорядкувати вузьким дидактичним цілям, з її допомогою вирішуються основні виховні завдання.

Цікава гра підвищує розумову активність дитини, і він може вирішити більш важку задачу, ніж на занятті. Але це не означає, що заняття повинні проводитися тільки у формі гри. Навчання вимагає застосування різноманітних методів. Гра - один із них, і вона дає добрі результати тільки в поєднанні з іншими методами: спостереженнями, бесідами, читанням і ін

Граючи, діти вчаться застосовувати свої знання та вміння на практиці, користуватися ними в різних умовах. У творчих іграх відкривається широкий простір для вигадки, експериментування. В іграх з правилами потрібна мобілізація знань, самостійний вибір рішення поставленої задачі.[11]

Гра - самостійна діяльність, в якій діти вступають у спілкування з однолітками. Їх об'єднують спільна мета, спільні зусилля до її досягнення, загальні переживання. Ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини та сприяють формуванню добрих почуттів, благородних прагнень, навичок колективного життя. Завдання вихователя полягає в тому, щоб зробити кожної дитини активним членом ігрового колективу, створити між дітьми відносини, засновані на дружбі, справедливості, відповідальності перед товаришами.

У грі виховується інтерес і повага до праці дорослих: діти зображують людей різних професій і при цьому наслідують не тільки їх діям, але і відношенню до праці, до людей. Часто гра служить побудником до роботи: виготовлення необхідних атрибутів, конструюванню.

Гра - важливе засіб естетичного виховання дошкільників, так як в цій діяльності проявляється і розвивається творче уява, здатність до задуму, розвивається ритм і краса рухів. Обдуманий підбір іграшок допомагає формуванню художнього смаку.

Таким чином в дошкільному дитинстві гра є найважливішою самостійною діяльністю дитини і має велике значення для його фізичного і психічного розвитку, становлення індивідуальності та формування дитячого колективу.[5]

Класифікація творчих ігор.

Режисерські ігри

Самостійною групою в системі творчих ігор є режисерські ігри. Маючи спільні з сюжетно-рольовими іграми ознаки, вони постають своєрідним видом ігрової діяльності.

Режисерські ігри -- ігри дитини з іграшками та їх замінниками за створеним нею сюжетом.

У цих іграх дитина переходить від ігрових дій з іграшкою до гри за власним задумом, самостійно визначаючи сюжет, ігрові засоби. У них також наявна уявлювана ситуація, ролі, іграшки або предмети-замінники.

Режисерські ігри розвиваються з предметно-відображувальних ігрових дій дитини в процесі спілкування з дорослими, засвоєння запропонованих ними простих сюжетних зразків. У них дошкільник виявляє свою здатність відображати в грі не лише дії з предметами, а й відношення між двома або більшою кількістю персонажів. У нього з'являється уявлення про роль і обумовлені нею, підпорядковані єдиному ігровому сюжету дії. Водночас збагачується і неігровий досвід дитини, розвиваються мислення й уява. Головною умовою подальшого розвитку режисерської гри є формування навичок спільних дій: уміння узгоджувати задум, підбирати іграшки й атрибути, розподіляти ролі, погоджувати дії.

Режисерські ігри дітей можуть бути індивідуальними і спільними. [8.]

Сюжетно-рольові ігри

Дійсність, у якій живе дитина, можна умовно поділити на сферу природних і створених руками людини предметів (речей) і на сферу діяльності людей і стосунків, у які вони вступають під час різних видів діяльності. Для дітей дошкільного віку надзвичайно привабливою є навколишня дійсність, особливо світ дорослих. У них з'являється потреба діяти так, як дорослі, робити все самотужки. Однак вони не можуть включитися в "дорослу життєву ситуацію", оскільки їм бракує відповідних умінь, знань, навичок. Суперечності між прагненням усе зробити самотужки і реальними можливостями спонукають дитину реалізовувати свої інтереси в сюжетно-рольовій грі.

Сюжетно-рольова гра -- образна гра за певним задумом дітей, який розкривається через відповідні події (сюжет, фабула) і розігрування ролей.

Такі ігри пов'язані зі сферою людської діяльності й людських стосунків, оскільки своїм змістом вони відтворюють саме цей аспект дійсності. Вдаючись до них, діти намагаються по-своєму відтворити дії, взаємини дорослих, створюючи спеціальні ігрові ситуації.

Сюжетна рольова гра є динамічним феноменом, її розвиток виявляється насамперед у виникненні нових сюжетів -- утілених у певних подіях образних відтворень задумів. В іграх дітей дошкільного віку вони надзвичайно різноманітні й відображають конкретні (соціально-історичні, географічні, побутові тощо) умови їхнього життя.

Структуру сюжетно-рольової гри утворюють такі компоненти (Д. Ельконін):

-- ролі, які перебирають на себе діти в процесі гри;

-- ігрові дії, за допомогою яких діти реалізують обрані ролі;

-- ігрове використання предметів, за якого реальні предмети замінюють ігровими;

-- реальні стосунки між дітьми, які виявляються в різноманітних репліках, зауваженнях, за допомогою яких регулюється розвиток гри. [8.]

Театралізовані ігри

Одним з різновидів творчих ігор є театралізовані ігри, які відкривають простір для участі дітей у різних видах самостійної художньої діяльності, сприяють розкриттю і розвитку їхніх художньо-творчих здібностей, збагаченню мистецьких знань, виробленню естетичного смаку тощо.

Театралізовані ігри -- розігрування в особах літературного твору, відтворення за допомогою виражальних засобів (інтонації, міміки, жестів, пози, ходи) конкретних образів.

Театралізовані ігри охоплюють:

-- дії дітей з ляльковими персонажами або дії за ролями;

-- літературну діяльність (вибір теми, складання, інсценування своїх творів тощо);

-- образотворчу діяльність (одяг персонажів, малювання декорацій, виготовлення атрибутів);

-- музичну діяльність (виконання пісеньок, інсценування музичних творів тощо). [8.]

Будівельно-конструкційні ігри

Багато спільного із сюжетно-рольовими, театралізованими іграми дітей дошкільного віку мають будівельно-конструкційні ігри. їх справедливо вважають різновидом творчої гри, оскільки, крім певних знань, моторних, сенсорних навичок, моральних і вольових якостей, вони потребують активної роботи дитячої уяви, нешаблонного мислення, уміння знаходити оригінальні рішення, ініціативно діяти у незвичних ситуаціях. Під час будівельно-конструкційних ігор усі ці якості динамічно розвиваються і випробовуються дітьми в єдності та взаємодії.

Будівельно-конструкційні ігри -- різновид творчих ігор, у яких діти відображають навколишній предметний світ, самостійно зводячи споруди і обігруючи їх.

Будівельно-конструкційні ігри розвивають розумові здібності: вміння цілеспрямовано розглядати предмети і споруди, уявно ділити їх на частини, порівнювати, бачити спільне і відмінне, робити висновки й узагальнення, виокремлювати основні елементи конструкції, від яких залежить розміщення інших.[12]

Сюжетно-рольові ігри у різних вікових групах.

Розвиток гри відбувається поступово: від ознайомлювальної предметно-ігрової діяльності в ранньому віці до сюжетно-відображувальної, а згодом розвиненої сюжетно-рольової гри у старших дошкільнят.

Кожний етап важливий і необхідний, потребує серйозного та вдумливого підходу з боку педагога, бо від того, наскільки ефективно діти засвоять те, про що дізналися сьогодні, залежить опанування складнішого матеріалу завтра.

Уже на третьому році життя діти відрізняють ігрову дію від реальної, приймають уявну ситуацію і вільно діють у ній: годують, наприклад, ляльку з порожньої тарілки, набирають воду з уявного крана; освоюють ігрові дії: "я -- міліціонер", "я -- вихователь". Пізніше ці ігрові дії починають об'єднуватися простим сюжетом, який відтворює нескладні ситуації з реального життя: "я кухар -- готую обід", "я тато -- йду на роботу". [17.]

Ігри, які моделюють відносини дорослих людей і вимагають взаємодії кількох партнерів, тобто сюжетно-рольові, стають доступними для більшості дошкільнят уже на п'ятому році життя.

Це -- період розквіту сюжетно-рольової гри, якщо для цього створені необхідні умови.

Важлива передумова виникнення гри -- наявність у дітей яскравих та різноманітних вражень, життєвого досвіду й знань, джерелом яких є спеціально організовані заняття, спостереження, твори художньої літератури, кінофільми тощо.

Побачене або почуте має викликати в дитини інтерес, збуджувати думку і почуття, викликати бажання творчо відтворити у грі набуті враження. І тоді діти виявляють дивовижну фантазію, вигадку. Вони створюють з підручних матеріалів "меблі", "продукти харчування", "глядацькі зали", "грошові купюри", "запрошення", "медичне обладнання" тощо. Без втручання дорослих, з ініціативи дітей народжується сюжетно-рольова гра. Прямої участі дорослий у ній не бере, якщо тільки його не запросять самі діти. Вміле керівництво грою полягає у тому, щоб знайти найбільш вдалий педагогічний прийом для розвитку морально цінної сюжетної лінії, корекції негативного сюжету, тактовного розв'язання конфлікту між дітьми при розподілі ролей та логічного завершення гри. Можна підказати гравцям нові ідеї, ситуації, повідомити їм додаткову інформацію, запропонувати іграшку або інший ігровий матеріал, переключити увагу малят на іншу діяльність.

Великі можливості щодо цього дає художня література. Інколи розкриття задуму гри гальмується через те, що малятам бракує ігрових умінь. Ось тоді стануть у пригоді порада, заохочення, а інколи й власний приклад педагога.

Не забуваймо: самодіяльна сюжетно-рольова гра -- ефективний засіб на лише всебічного розвитку дитини, а й чудова можливість психологічного розвантаження. Це -- своєрідні ліки для дітей, бо, програючи певні ситуації, пов'язані з відчуттям напруження, невпевненості, страху, агресивності, збентеження, малі виносять їх на поверхню, а отже, позбавляються від негативу, набувають емоційної стабільності. Гра несумісна з диктатом, тиском, тож ні в якому разі не можна втручатися, різко обривати її, смикати дітей, вимагаючи негайно припинити діяльність, якою вони так захоплені.[10]

Якщо сюжетно-рольова гра організовується з ініціативи вихователя з метою закріплення певних знань, то в ній попередньо обумовлюються тема, конкретний зміст, виділяються і розподіляються ролі, визначається характер взаємодії персонажів, добираються атрибутика та іграшки.

Діти діють у межах запропонованих обставин відповідно до сюжету. Дуже часто у грі бере участь вихователь, який виконує якусь другорядну роль і непомітно керує подіями зсередини. Але й така форма організації передбачає свободу дитячої ініціативи, щоб творчий процес не перетворився на сухе дидактичне вправляння.

Важливо, щоб гра відбувалася в безпечних і комфортних для дитини умовах, щоб у приміщенні було просторо, затишно, чисто. Сьогодні актуальним є питання зонування в дошкільних закладах ігрового простору, що дає змогу якнайоптимальніше дібрати й тематично об'єднати іграшки, спрямувати гру в певному напрямку, згрупувати дітей за інтересами, щоб допомогти реалізувати їхні задуми.[6]

Як будь-який інший специфічно дитячий вид діяльності, сюжетно-рольова гра не може розвиватися тільки на вербальному (словесному) рівні. До створення цікавих, насичених сюжетів стимулює і наявність належного предметно-ігрового середовища. Тож варто подбати про набори ігрового обладнання, крупногабаритні ігрові модулі, атрибути для сюжетних ігор на різні теми (лікарня, школа, магазин, перукарня, ательє тощо), предмети-замінники. Можна звернутися по допомогу й до батьків, попросивши їх принести порожні пляшечки від ліків, парфумів, упаковки від продуктів харчування тощо. Деякі атрибути можна виготовити разом з дітьми.

Предмети (дрібні, великі й дуже великі) можуть бути у грі всім. Так проста паличка, залежно від фантазії дитини, перетворюється і на градусник, і на меч. і на дерево, і на людину; обруч або скручена мотузка можуть зображати озеро; а звичайнісінький диван стає пасажирським теплоходом.

Діти в цьому віці багато фантазують. Гра в них проходить ніби в уявному плані, а уява шукає опори в іграшці або предметі. [14.]

Після п'яти років питома вага іграшки в сюжетно-рольових іграх дещо зменшується. Гра відбувається уже переважно в мовленнєвому плані, тобто, граючись, діти багато розмовляють між собою: йде емоційно насичена ігрова бесіда, в якій кожний учасник знає, що треба робити разом і які обов'язки в кожного зокрема.

У цьому віці поряд із спільними сюжетно-рольовими іграми розвиваються індивідуальні, а інколи режисерські ігри з іграшками, в яких дитина не бере на себе певної ролі, а регулює відносини між персонажами (іграшками).

У таких іграх значення іграшки досить велике. Але сюжет гри не прив'язується до стаціонарного ігрового середовища, а, навпаки, -- ігровий матеріал добирається до придуманого сюжету.

Діти можуть доповнювати його саморобками, атрибутами, предметами, тобто трансформувати розвивальне ігрове середовище відповідно до динаміки гри.

Гра в дошкільному віці -- форма життя дитини, без неї дитинства просто немає. Тому всі знання, здобуті дитиною на занятті чи з іншого джерела мають негайно "задіюватися", застосовуватися -- самостійно, постійно і з власної ініціативи. Тільки тоді вони слугуватимуть творчому розвиткові дитини. Все життя дошкільнят у садку, вільне від занять, режимних моментів, має пронизуватися грою. Позбавлення дитини можливості гратися є для неї найтяжчим покаранням. [12.]

Сюжетно-рольові ігри

для дітей 6-го року життя

Дошкільне дитинство -- особливий період розвитку дитини. Саме в цьому віці виникає внутрішнє психічне життя і внутрішня регуляція поведінки. Це внутрішнє життя виявляє себе в здатності діяти щодо загальних понять, в уяві дитини, у довільній поведінці, у змістовному спілкуванні із дорослими та однолітками.

Усі ці найважливіші якості та здібності виникають і розвиваються не в розмовах із дорослим і не на заняттях із фахівцями, а в сюжетно-рольовій грі, у якій діти беруть на себе ролі дорослих, і в спеціально створюваних ними ігрових, уявних умовах відтворюють (або моделюють) діяльність дорослих та взаємини між ними.

У такій грі найінтенсивніше формуються всі психічні якості та особливості особистості дитини. Ігрова діяльність впливає на формування довільності поведінки і всіх психічних процесів -- від елементарних до найскладніших. Виконуючи ігрову роль, дитина підпорядковує цьому завданню всі свої імпульсивні дії. В умовах гри діти краще зосереджуються і більше запам'ятовують, ніж за безпосереднім завданням дорослого. Свідома мета -- зосередитися, запам'ятати щось, стримати імпульсивний рух --найлегше відпрацьовуються в грі.

Гра впливає на розумовий розвиток дошкільника. Діючи із предметами-замінниками, дитина починає оперувати в уявному, умовному просторі. Предмет-замінник стає опорою для мислення. Поступово ігрові дії скорочуються, і дитина починає діяти у внутрішньому, розумовому плані. Таким чином, гра сприяє тому, що дитина переходить до мислення в плані образів і уявлень. Крім того, у грі, виконуючи різні ролі, дитина має різні точки зору та починає бачити предмет із різних сторін. Це сприяє розвитку найважливішої розумової здібності людини, що дозволяє уявити інший погляд та іншу точку зору.

Рольова гра має вирішальне значення для розвитку уяви. Ігрові дії відбуваються в уявній ситуації; реальні предмети використовуються як інші, уявні; дитина бере на себе ролі уявних персонажів. Така практика дії в уявному просторі сприяє тому, що діти здатні творчо уявляти.

Спілкування дошкільника з однолітками здебільшого відбувається під час спільної гри. Граючись разом, діти починають брати до уваги бажання та дії іншої дитини, відстоювати свою точку зору, розробляти і реалізовувати спільні плани. Тому гра впливає на розвиток спілкування дітей у цей період.

Величезне значення гри для розвитку психіки та особистості дитини дає підставу вважати, що саме ця діяльність в дошкільному віці є провідною.

Центральним моментом рольової гри є роль, що бере на себе дитина. При цьому вона не просто називає себе ім'ям відповідної дорослої людини ("Я -- космонавт", "Я -- мама", "Я -- лікар"), але, що є найголовнішим, діє як доросла людина, роль якої вона взяла на себе і цим нібито ототожнює себе з нею. Саме ігрова роль у концентрованій формі втілює в собі зв'язок дитини зі світом дорослих. Найбільш характерним моментом ролі є те, що вона неможлива без практичної ігрової дії. Роль вершника, лікаря або шофера неможливо виконувати тільки в уяві, без реальних, практичних ігрових дій.[21]

Сюжет гри -- це та частина дійсності, що відтворюється дітьми в грі (лікарня, родина; війна, магазин тощо). Сюжети ігор відтворюють конкретні умови життя дитини. Вони змінюються залежно від цих конкретних умов разом із розширенням кругозору дитини та її ознайомленням із навколишнім. Основним джерелом рольових ігор є саме ознайомлення дитини із життям і діяльністю дорослих.

Зміст гри -- це те, що відтворюється дитиною як центральний момент у людських взаєминах. Конкретний характер взаємин між людьми, які діти відтворюють у грі, може бути різним і залежати від взаємин реального дорослого з оточення дитини.

Те, що робить мама зі своєю дочкою, остання відтворюватиме зі своєю лялькою (або подружкою по грі). Людські взаємини та умови, у яких живе дитина, визначають не тільки сюжети, але, насамперед, зміст дитячих ігор. Таким чином, гра виникає з умов життя дитини і відбиває, відтворює ці умови.

Змістом гри старших дошкільників стає виконання правил, що випливають із узятої на себе ролі. Діти сьомого року життя надзвичайно прискіпливо ставляться до виконання правил. Виконуючи ту або іншу роль, вони уважно стежать, наскільки відповідають їх дії та дії їх партнерів загальноприйнятим правилам поведінки -- буває так або ні: "Мама так не робить", "Суп після каші не подають". Це вищий рівень розвитку гри, коли діти вже діють довільно та осмислено, усвідомлюючи свої дії та свої взаємини із партнерами по грі.

Гра -- універсальний спосіб виховання і навчання маленької дитини. Якщо ви хочете розвити необхідні здібності малюка, навчити його думати, розуміти мовлення дорослих, уявляти, діяти із предметами, -- грайте з ним якомога частіше. Ігри дають малюкам радість, інтерес, упевненість у собі та своїх можливостях. Але гратися необхідно вчити. Гра не виникає сама по собі. Щоб полегшити це захоплююче навчання, пропонуємо вашій увазі кілька сюжетів ігор із ляльками (або будь-якими іншими персонажами), в які можна гратися з дітьми, а також можливі варіанти ігрових дій та їх послідовність.[19]

Виховне значення творчої гри.

Особливо активним є розвиток дітей під час ігор, які вони самі придумують. Такі ігри вважають творчими, оскільки ігрова діяльність у них має яскраво виражений самодіяльний і творчий характер. Творчі ігри -- ігри, які придумують самі діти, відображаючи у них враження від пізнання навколишнього світу. Головною ознакою творчої гри є уявлювана ситуація, яку дитина створює замість реальної, діє в ній, виконуючи роль відповідно до тих значень, які вона надає предметам, що її оточують. Творчу гру різнобічно характеризують такі особливості: Уявлювана ситуація. У творчій грі все є умовним, але в цьому створеному уявою оточенні багато справжнього: ігрові дії учасників завжди реальні, їхні почуття, пере живання щирі. Завдяки ігровій уявлюваній ситуації дитина вчиться мислити про реальні речі та дії. Із цією особливістю пов'язані виникнення задуму в грі, пошук засобів для його реалізації, що потребує творчої уяви, а також означає перехід до творчої діяльності.[1]

Творчий характер. Дитина у грі не копіює дійсність, а, наслідуючи те, що бачить, комбінує свої уявлення. При цьому емоційний та інтелектуальний аспекти її розвитку взаємообумовлені. Дошкільник по-справжньому переживає те, що відображає в грі, і мислить про те, що раніше емоційно сприйняв. Наявність ролей. Відображення дійсності відбувається у процесі прийняття дитиною певної ролі. Однак вона наслідує образи не повністю, оскільки не має змоги реально здійснювати операції, як виконував її персонаж насправді. Тому у творчій грі дошкільнята виконують символічні дії, замінюючи реальні предмети іграшками або якимись іншими предметами, приписуючи їм необхідні функції (кубик -- "чашка", палиця -- "коник" та ін.). Довільність дій. Виконуючи прийняті ролі, діти неодноразово повертаються до дійсності, освоюються в ній, пізнають її поступово, добровільно, без примусу. Довільність дій є характерною особливістю творчої гри. Результати її не продуктивні, вони умовні, оскільки дитина майже нічого не змінює в навколишній дійсності. Однак її ігрова діяльність збагачується різноманітними уявленнями про навколишній світ: фізичні якості, суспільно значущі функції предметів, людські взаємини тощо.

У дошкільному віці формуються і розвиваються індивідуальні та спільні ігрові інтереси, які виявляються в емоційно-пізнавальному ставленні до гри чи іграшки, прагненні дошкільника виразити те, що він пізнав, потребі займатися конкретним видом діяльності тощо. Ігрові інтереси сприяють розширенню досвіду дитини, її розумовому розвитку, збагаченню і поглибленню знань, формуванню моральних уявлень, спонукають до використання набутих знань у практичній діяльності. Показниками розвинутого ігрового інтересу можна вважати тривалу зацікавленість малюка грою (розвитком сюжету і виконанням ролі); бажання дитини приймати певну роль; наявність улюбленої ролі; небажання закінчувати гру; активне виконання всіх видів робіт (ліплення, малювання, зведення споруд тощо) з виготовлення іграшок і атрибутів, пов'язаних з темою гри; налаштованість ділитися з однолітками і дорослими враженнями після закінчення гри. Специфічні мотиви. Дітей спонукають до гри прагнення наслідування, самостійності, спілкування, задоволення різноманітних пізнавальних і художніх інтересів, радість усвідомлення своїх можливостей тощо.[3]

З віком їхні мотиви змінюються, що впливає на зміст ігор. Якщо дитину молодшого дошкільного віку спонукає до гри дія з привабливими для неї предметами, то старшого дошкільника -- відтворення стосунків дорослих, які зображуються у грі. Молодших дошкільників приваблюють більше зовнішні аспекти ролі, діти старшого віку обирають сюжет гри і роль, керуючись мріями про майбутню власну діяльність.

Соціальні відносини. Гра є "арифметикою соціальних відносин" (Д. Ельконін), засобом формування дитячого колективу. Вона вимагає прийняття спільного задуму, узгодженості дій, породжує спільні переживання. Педагогічна цінність творчої гри полягає і в тому, що в її процесі, крім взаємин, обумовлених змістом, ролями, правилами, між дітьми виникають реальні стосунки. Адже їм доводиться домовлятися про гру, розподіляти ролі, контролювати виконання правил тощо. У грі дошкільники легше налагоджують контакт між собою, підпорядковують свої дії, поступаються одне одному, оскільки це належить до змісту прийнятих ними ролей. Реальні взаємини є основою організації дитячого товариства, що дає підстави вважати гру формою організації життя і діяльності дошкільнят. Діти неоднаково взаємодіють між собою у творчих іграх, що залежить від їхнього віку, розвитку, змісту і сюжету гри, розподілу ролей у ній. За спостереженнями вчених (О. Усова), ця взаємодія виявляється на таких рівнях: Ігри поруч. Це ігри дітей раннього і молодшого дошкільного віку, у яких вони виявляють певний інтерес до гри однолітків, однак зосереджені на своїй ігровій діяльності, дотримуються "дисципліни відстані". Вихователь повинен організовувати індивідуальну поведінку дітей, створювати умови для взаємного спілкування, вчити їх самостійно, тривалий час і зосереджено гратися з іграшкою, виховувати товариське ставлення до дітей, які граються поруч. Взаємодія з іншими. її суттю є спілкування, встановлення певних стосунків одне з одним.[21]

Спершу діти об'єднуються на основі механічної взаємодії (за місцем гри, привабливістю дії). Такі об'єднання короткочасні, а дії подібні до ігор поруч. Згодом виникає взаємодія на основі інтересу до змісту гри: дошкільників об'єднує усвідомлення спільної мети, необхідності зусиль для її досягнення. Такі об'єднання більш стійкі, утворюються вибірково: одні діти надають перевагу сюжетно-рольовим іграм, інші -- рухливим, ще інші -- іграм-драматизаціям. Завдання вихователя в цей період -- створити умови для формування різноманітних, стійких ігрових інтересів. Об'єднання дітей на основі інтересу і симпатії одне до одного. Це найстійкіші групи, існування яких залежить від складу гравців, їхніх характерів, ігрових інтересів тощо. Вихователь повинен подбати про моральність взаємодії у таких групах, підвищення рівня ігрових і організаторських умінь дітей. Дбаючи про використання можливостей ігрового об'єднання у соціальному розвитку дошкільників, педагог зосереджується на формуванні в них уявлень про справедливу поведінку, включенні стійких груп у спільну ігрову діяльність із найдоброзичливішими дітьми, активізації їхньої морально-оцінної діяльності. Творча гра є школою моралі, оскільки сформовані у ній моральні якості впливають на поведінку дошкільників у повсякденному житті. А засвоєні в процесі спілкування дітей одне з одним, з дорослими моральні норми і правила набувають у грі подальшого закріплення. Моральне виховання у творчій грі обумовлюється її змістом -- відображенням у ній реальних подій, пов'язаних з нормами моралі. Попри те, що сюжет гри відображає позитивні явища дійсності, її цінність для морального виховання дітей може виявитися вкрай низькою, якщо увага гравців сконцентрована лише на виконанні ігрових дій (огляд хворих, перевезення вантажів, приготування їжі), а самі вони байдужі до людських стосунків. Адже головне у грі -- моделювання соціальних відносин між людьми.[6]

У творчих іграх діти відтворюють передбачені їхніми ролями поведінку, взаємини з позиції власного досвіду, який може бути і негативним, іноді ухиляються від небажаних для себе дій або виконують їх, керуючись егоїстичними інтересами. Все це допустиме, оскільки творча гра передбачає діяльність дошкільника на власний розсуд щодо втілення ігрового задуму. В кожному випадку йому потрібна допомога дорослого. Пов'язані з роллю взаємини реалізуються тоді, коли стають предметом спеціального обговорення.

Вихователь повинен вдаватися до різноманітних педагогічних прийомів, намагаючись розкрити моральну суть діяльності, взаємин героїв гри. З цією метою він може використати: читання художніх творів, розгляд ілюстрацій до них, картин відповідної тематики; бесіди зі старшими дошкільниками щодо характеристики персонажів, їхніх стосунків з іншими людьми; аналіз рольової поведінки дітей у самостійних іграх; залучення дошкільників до аналізу дій і вчинків партнерів після реалізації ігрового задуму; втілення норм і правил поведінки в конкретні ігрові дії; почергове виконання дітьми різних ролей в одній грі; обговорення ролей до початку гри, наголошення на їх моральній суті; участь дорослого в іграх як еталона рольової поведінки. Творча гра пов'язана з дитячою працею, яка виникає ірозвивається на її основі. У грі часто поєднуються образотворча, конструкційна та інші види діяльності, що збагачує її, сприяє вихованню у дітей інтересу до праці, турботливого ставлення до інших.[13]

.Вона є важливим засобом розумового розвитку, формування фундаментальних психічних процесів (сприймання, мислення, мовлення, пам'яті, уяви). На цій підставі психологи (Г.Люблінська) вважають творчу гру формою набуття і систематизації знань, засобом дійового їх освоєння, способом переходу від незнання до знання, від знань неясних, гіпотетичних до знань чітких і конкретних.У грі поглиблюється аналіз явищ, взаємин, моральних якостей людей. Специфіка розумового виховання у грі зумовлена відсутністю прямого навчання, однак вона створює умови для засвоєння і відтворення нових знань. У грі розвивається розумова активність дитини, яка завжди пов'язана з роботою уяви, оскільки дошкільнику необхідно обрати для себе роль, уявити дії людини, яку хочеться наслідувати. Творча уява виявляється, розвивається й у пошуках засобів здійснення задуму, створенні ігрової обстановки тощо. Під час творчої гри в дитини формується і розвивається вміння співвідносити свою точку зору на події, які зображуються, дії, предмети з точкою зору інших, що відкриває можливості для переходу її мислення на новий рівень. Переживання різноманітних почуттів і співпереживання у грі формують емоційний досвід дитини, впливають на її характер. Широко використовується творча гра з метою естетичного виховання, оскільки дошкільники відображають світ через ролі, в яких втілені певні образи.Вона є ефективним засобом розвитку художніх інтересів, художнього смаку дитини, творчості. У ній виявляються і розвиваються здібності до музики, декламування, танців, естетичного оформлення будівель.[6]

У грі формується і збагачується досвід рухової діяльності дошкільника, оскільки, приймаючи певну роль, дитина свідомо намагається відтворити характерні для конкретного персонажа рухи. Моторний розвиток у грі готує дитину до свідомих фізичних вправ у шкільному віці. Творчі ігри сприяють самовираженню дитини, індивідуалізованому відображенню нею дійсності, формуванню у її свідомості цілісної картини світу. Саме вони дають дошкільнику змогу активно впливати на події і явища, які становлять для нього інтерес і в яких він хоче брати участь.[16]

1.2 Роль дорослого в розвитку творчих ігор

Педагогічне керівництво іграми дітей передбачає необхідність ураховувати основні вікові та індивідуальні особливості їхнього розвитку, а також розвитку їхньої ігрової діяльності в усі вікові періоди. Як стверджують психологи, без знань внутрішніх законів розвитку гри як діяльності намагання управляти нею можуть зруйнувати її. Для успішного керівництва іграми дітей вихователь повинен володіти різноманітними вміннями, найважливішими серед яких є: аналітичні -- вміння аналізувати і діагностувати рівень розвитку ігрової діяльності групи загалом і кожної дитини зокрема. Для цього вихователь має постійно спостерігати за іграми дошкільників у своїй групі; проектувальні (конструкційні) -- вміння проектувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей у передбачуваній часовій перспективі; організаторські та комунікативні -- вміння організовувати дітей, щиро цікавитися їхньою грою, за необхідності включатись у неї у головних або другорядних ролях, впливати на перебіг гри пропозицією, порадою, запитанням тощо. Ігрова діяльність дітей у кожному віковому періоді має свої особливості, що передбачає використання специфічних форм і методів педагогічного керівництва нею. Водночас воно повинно відповідати таким загальним особливостям: планомірне педагогічно активне формування практичного досвіду дитини.

Сутність його полягає в тому, щоб у процесі гри дошкільники на основі своїх вражень засвоювали зміст дій людей, призначення предметів, ставали активними учасниками пізнання дійсності; виокремлення під час організації навчальних ігор (ігор-занять, ігор-інсценувань, демонстрації зразка ігрових дій, ігор-драматизацій) головного. У цьому процесі дитина вчиться переводити свій реальний життєвий досвід в ігровий умовний план, ставити перед собою ігрові завдання і вирішувати їх; своєчасне оновлення ігрового середовища, підбір іграшок та ігрового матеріалу, зміст якого покликаний відтворити в пам'яті дитини недавні враження, спрямувати її на самостійне вирішення ігрового завдання, спонукати до різних способів відтворення дійсності; організація спілкування з дітьми, спрямованого на формування прогресивних для кожного вікового періоду ігрових способів дій.[17]

Створюючи проблемні ситуації, вихователь має використовувати непрямі прийоми (порада, запитання, підказка тощо) для впливу на задум гри, розвиток сюжету, ускладнення способів відображення дійсності. За необхідності він включається у гру як рівноправний партнер, видозмінюючи ігрове середовище, коригуючи рольові стосунки. Для збагачення ігрової діяльності дітей молодшого дошкільного віку вихователь повинен сприяти сталості задуму гри, розвитку його у певний сюжет, має вчити дошкільнят гратися поруч, а згодом і разом. Одним із основних прийомів педагогічного впливу є його рольова участь в іграх, що надає діям дітей цілеспрямованості і змістовності, сприяє їх об'єднанню для спільної гри, збагачує ігрові задуми, дії. Його запитання, звернені до дітей як до персонажів, сприяють становленню сюжетно-рольової гри, оскільки вони зі збагаченням гри різноманітними діями, виникненням сюжету починають словами позначати свої ролі. Якщо діяльність дитини перебуває на рівні предметних ігор, необхідно подбати про спеціальне навчання їх ігровим діям, елементам ігрової поведінки. Для цього використовують такі педагогічні прийоми, як пропозиція вихователем готового сюжету різної складності, демонстрація зразка ігрової дії, використання у грі разом з іграшками предметів-замінників.[20]

Активність дітей розвивають яскраві іграшки, що імітують знайомі їм реальні предмети.Предметні іграшки повинні відповідати за величиною(наприклад,набір лялькових меблів і ляльок)розміру руки дошкільника,йогозросту.У роботі з дітьми середнього дошкільного віку вихователь має орієнтуватися на збагачення змісту їхніх ігор, формування різних способів рольової поведінки, вміння підтримувати дружні стосунки. Включаючись у спільну гру дітей або інсценуючи певний ігровий сюжет, вихователь сприяє формуванню вміння співвідносити назву ролі з відповідними їй діями й атрибутами, виокремлювати паралельні та взаємодоповнювальні ролі, різні типи стосунків між рольовими позиціями (управління, підкорення, рівноправності). Використання ним різноманітних прийомів (запитання, поради, бесіди про зміст гри, розподіл ролей у ній тощо) забезпечує формування у дітей уміння організовувати спільні ігри. У середньому дошкільному віці взаємини дітей концентруються навколо ролі й дотримання правил, до яких вона зобов'язує. Важливо, щоб ці правила орієнтували на утвердження високоморальних людських стосунків і почуттів. Ігрова діяльність дітей старшого дошкільного віку має бути спрямована на формування їхніх умінь спільно вибудовувати і розвивати сюжет, розуміти партнерів по грі та узгоджувати свої дії з їхніми. Із цією метою вихователь може використовувати: спільний почерговий переказ казки або оповідання. Педагог у певний момент змінює розповідача, за необхідності нагадує подальший розвиток подій; спільне придумування казки або оповідання, які пізніше використовують як ігрові сюжети. Важливо, щоб залучені до реалізації цього завдання симпатизували одне одному, мали приблизно однаковий рівень ігрової діяльності; спільне розігрування сюжету казки або оповідання після того, як діти запам'ятали його. Це є необхідною умовою збагачення їхнього досвіду елементарної рольової поведінки. Добре знаючи дітей, вихователь вчить їх по-різному комбінувати (фантазувати, уявляти тощо) елементи ігрового сюжету.[18]

Формування здатності розвивати різноманітні сюжети може відбуватися і в неігрових ситуаціях. Щодо цього ефективними, на думку багатьох учених, є запропоновані італійським письменником, автором книги "Граматика фантазії" Джанні Родарі (1920--1980) такі прийоми: введення в казку, оповідання нового персонажа, нової ситуації; формування запитань у процесі бесід вихователя з дітьми; реалізація "бінома фантазії" (підбір двох персонажів, протилежних один одному, взятих з різних казок, смислових контекстів; діти повинні зблизити їх, об'єднати в новому оповіданні); умисна зміна ситуації, в якій діє конкретний персонаж. Педагогічна цінність гри значною мірою залежить від ефективності вирішення у ній ігрового завдання.Кінець гри, казки обов'язково має бути емоційним. Водночас діти повинні розрізняти свої обов'язки у грі і в буденному житті, вчитися переключатися із гри на реальні справи.Головне,щоб з кожним днем вони ставали самостійнішими,ініціативнішими,розширювали своє бачення світу і себе в ньому.[15]



Висновок

Отже,гра -- універсальний спосіб виховання і навчання маленької дитини. Якщо ви хочете розвити необхідні здібності малюка, навчити його думати, розуміти мовлення дорослих, уявляти, діяти із предметами, -- грайте з ним якомога частіше. Ігри дають малюкам радість, інтерес, упевненість у собі та своїх можливостях. Але гратися необхідно вчити. Гра не виникає сама по собі. Щоб полегшити це захоплююче навчання, пропонуємо вашій увазі кілька сюжетів ігор із ляльками (або будь-якими іншими персонажами), в які можна гратися з дітьми, а також можливі варіанти ігрових дій та їх послідовність.

Отже,творча гра також пов'язана з дитячою працею, яка виникає і розвивається на її основі. У грі часто поєднуються образотворча, конструкційна та інші види діяльності, що збагачує її, сприяє вихованню у дітей інтересу до праці, турботливого ставлення до інших. Вона є важливим засобом розумового розвитку, формування фундаментальних психічних процесів (сприймання, мислення, мовлення, пам'яті, уяви).

Отже,для успішного керівництва іграми дітей вихователь повинен володіти різноманітними вміннями, найважливішими серед яких є: аналітичні -- вміння аналізувати і діагностувати рівень розвитку ігрової діяльності групи загалом і кожної дитини зокрема. Для цього вихователь має постійно спостерігати за іграми дошкільників у своїй групі; проектувальні (конструкційні) -- вміння проектувати рівень розвитку ігрової діяльності дітей у передбачуваній часовій перспективі; організаторські та комунікативні -- вміння організовувати дітей, щиро цікавитися їхньою грою, за необхідності включатись у неї у головних або другорядних ролях, впливати на перебіг гри пропозицією, порадою, запитанням тощо.



Розділ II

2.1 Конспекти творчих ігор

Конспект сюжетно - рольової гри "поліклініка", "аптека" для дітей різновікової групи

Мета: розкривати значення медичного персоналу; формувати вміння творчо розвивати сюжет гри. Виховувати почуття поваги до професії лікаря. Вчити дітей вміло спілкуватися з однолітками та дорослими під час гри, застосовувати в грі знання про різні способи лікування, добирати атрибути та предмети - замінники; закріплювати назви медичних інструментів.

Ігровий матеріал: білі халати, білі шапочки для лікаря і медсестри; іграшкове обладнання медичного кабінету: термометр, шприц, вата бинт, карточки, рецепти, штамп, ляльки, коробки з під ліків для аптеки.

Попередня робота: екскурсія до поліклініки, екскурсія до медичного кабінету в дитячому садку; читання та обговорення творів К. І. Чуковського "Лікар Айболить".

Хід гри:

Діти разом з вихователем заходять до групової кімнати, на стільчиках сидять ляльки.

Вихователь: - Малята, напевно наші ляльки захворіли. Подивіться, які вони сумні.(В однієї ляльки замотане горло, в іншої подряпина на руці). Що треба порадити лялькам в їхньому стані? (звернутися до лікаря).

- Що робить лікар? (оглядає хворого, виписує рецепт на ліки).

- Хто допомагає лікарю? (медична сестра).

- Що робить медична сестра? (міряє температуру, робить укол, дає пігулку від живота).

- Де хворі купують ліки? (в аптеці).

- А в яку гру ми можемо погратись?

- Давайте визначимо, хто буде лікарем?

- А хто медсестрою?

- Хто буде продавати ліки в аптеці?

- Займайте свої місця. ( Діти одягають халати, дитина - аптекар розкладає ліки).

- Малята, наші ляльки зовсім маленькі і вони не можуть самі відвідати лікаря, тому давайте ніби ви будете їхніми батьками - мамою або татом. (Діти беруть ляльки).

- Кожного дня на прийом до дитячого лікаря приходять батьки з хворими дітьми, вони чекають в коридорі. (Сідають на стільчики).

(Медсестра роздає карточки і говорить, що через декілька хвилин лікар розпочне прийом).

Медсестра: - Хто перший, заходьте будь ласка, лікар чекає.

Мама з дочкою вітаються.

Лікар: - Добрий день! Що Вас турбує?

Мама:- У моєї доньки болить горло, а ще вона кашляє.

Лікар:- Давайте я її огляну. Відкрий, будь ласка, рота. Так, горло дійсно червоне. Треба полоскати горло содою, сіллю, відваром ромашки. Зараз я Вам випишу рецепт на ліки, які Ви купите в аптеці. Мар'яна (звертається до медсестри дай дитині мікстуру від горла).

Пацієнт: - Дякую і до побачення.

Медсестра:- Наступний, будь ласка.

Тато з дитиною вітаються.

Лікар: - Що Вас турбує?

Тато: - У моєї дитини дуже болить живіт і вона плаче.

Медсестра: - Як звуть Вашу дитину?

Тато:- Оленка.

Медсестра: - Не плач, Оленко, зараз лікар тебе огляне і обов'язково вилікує.

Лікар: - Що їла Оленка. Чому в неї болить живіт?

Тато: - Оленка не помила рук перед їжею і з'їла немите яблуко.

Лікар: - Ось чому у неї болить живіт, бо саме на немитих фруктах є мікроби. Я призначаю Оленці лікування - пити чай із звіробою. А Ви, Мар'яно, негайно дайте мікстуру від живота.

Медсестра: (Дає мікстуру). - Оленко, треба випити мікстуру і в тебе одразу перестане боліти живіт.

Лікар: - Ось рецепт на ліки. Ви їх купите в аптеці. А ще раджу покласти Оленку в ліжко і поставити на живіт компрес. До побачення!

Медсестра: - Наступний, будь ласка.

На прийом до лікаря приходять дві сестрички, вітаються.

Лікар: - Що Вас турбує?

Дівчатка: - Ми гралися на вулиці і моя сестричка впала і збила коліно.

Лікар: - Зараз я огляну збите коліно.(Потім звертається до медсестри). - Мар'яно протріть рану перикисем водню, змажте зеленкою і перев'яжіть бинтом.

(Медсестра виконує призначення лікаря).

Дівчатка прощаються з лікарем.

Медсестра: - Наступний, будь ласка.

На прийом до лікаря приходить сім'я - мама, тато і маленька дитина.

Лікар: - Що болить у Вашої дитини?

Мама: - Наша дитина плаче, вередує, у неї висока температура.

Лікар (звертається до медсестри) - зміряйте температуру.

Медсестра: - Давайте я зміряю Вашій дитині температуру. Я термометр струшу і покладу під руку. Тепер трохи почуємо і подивимось.

Лікар: - Яка температура?

Медсестра: - Температура висока.

Лікар: - Давайте я послухаю Вашу дитину чи немає хрипів. (Слухає).

...