Размещено на http://www.allbest.ru/

Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

УДК 37(430)(09) + 371.4

13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата

педагогічних наук

Пауля Наторпа

Титаренко Олександр Іванович

Полтава - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Черкаському національному університеті імені Богдана Хмельницького, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, професор Архипова Світлана Петрівна, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, завідувач кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки.

Офіційні опоненти:

доктор педагогічних наук, доцент Шпак Валентина Павлівна, Полтавський державний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, завідувач кафедри соціальної і корекційної педагогіки;

кандидат педагогічних наук, доцент Завацька Людмила Миколаївна, Чернігівський державний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, завідувач кафедри соціальної педагогіки.

Захист відбудеться 11 лютого 2009 року об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 44.053.01 у Полтавському державному педагогічному університеті імені В.Г. Короленка за адресою: 36003, м. Полтава, вул. Остроградського, 2.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка (36003, м. Полтава, вул. Остроградського, 2).

Автореферат розісланий "9" січня 2009 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Н.І. Шиян

Анотації

Титаренко О.І. Розвиток ідей освіти і виховання у науково-педагогічній спадщині Пауля Наторпа. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.01 - загальна педагогіка та історія педагогіки. - Полтавський державний педагогічний університет ім. В.Г. Короленка, Полтава, 2008.

У дисертації здійснено цілісний аналіз розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині німецького педагога Пауля Наторпа (1854-1924 рр.). Обґрунтовано етапи процесу розвитку ідей освіти і виховання в його науково-педагогічній спадщині, визначено основні чинники, що вплинули на формування педагогічних поглядів. Узагальнено вплив марбурзької школи на формування філософсько-педагогічних поглядів П. Наторпа. Конкретизовано фундаментальні положення теорії освіти в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа, зміст і форми суспільного виховання. Розглянуто ідеї народної освіти і реформаторської педагогіки як складову науково-педагогічної спадщини П. Наторпа. Узагальнено досвід науково-педагогічній діяльності П. Наторпа щодо реалізації ідей народної і реформаторської педагогіки, спробу інтерпретувати ідеї соціоцентризму Г. Кершенштейнера, а також педоцентризму А. Біне, С. Бьорта, М. Монтессорі, положення виховуючого навчання Й. Гербарта.

У дисертації накреслено перспективні шляхи актуалізації досліджуваної проблеми в українській педагогіці.

У науковий обіг уведено маловідомі і невідомі раніше німецькомовні джерела, історичні факти, пов'язані з педагогічною і суспільно-політичною діяльністю П. Наторпа. педагогічний марбурзький освіта наторп

Ключові слова: науково-педагогічна спадщина Пауля Наторпа, ідеї освіти і виховання, принципи освіти, принципи виховання, поняття "громада" та "суспільство", соціально-педагогічна теорія П. Наторпа.

Титаренко А.И. Развитие идей образования и воспитания в научно-педагогическом наследии Пауля Наторпа. - Рукопись.

Диссертация на получение научной степени кандидата педагогических наук по специальности 13.00.01 - общая педагогика и история педагогики. - Полтавский государственный педагогический университет имени В.Г. Короленко, Полтава, 2008.

Диссертация посвящена целостному анализу развития идей образования и воспитания в научно-педагогическом наследии немецкого педагога и философа Пауля Наторпа.

Особое внимание в работе уделено основным этапам научно-педагогической деяльности П. Наторпа, наиболее значительные среди которых этап разработки фундаментальных основ социальной педагогики (1885-1905 гг.) и этап развития идей обучения и воспитания подростающего поколения (1905-1924 гг.).

Установлено, что увлечение проблематикой педагогической науки у П. Наторпа связано с его работой на должности заведующего кафедрой философии и педагогики Марбургского университета, а первые работы, связанные с общепедагогической проблематикой опубликованы в 1893 г. ("О школьном вопросе"), а также в 1905-1906 гг. ("Общая педагогика в тезисах" и "Общая педагогика в вузах. К академическим лекциям"). В этих работах изложены философские основы педагогики и ее межпредметные связи с логикой, этикой, эстетикой и психологией, и, что наиболее ценно, раскрыта специфика образовательного процесса на всех этапах онтогенеза человека - от детства до свободного образования взрослых.

Раскрыты фундаментальные положения теории образования в творческом наследии П. Наторпа. Речь идет о: конституциональных признаках образования; основах общего образования; целях образования; принципах образования; содержании образования; этапах обучения. Выявлены подходы П. Наторпа к определению образования как фундаментальной категории педагогической науки с двух позиций: 1) образование как состояние личности; 2) образование как индивидуально организованное содержание, зависящее от широты и глубины познания личности. С разных сторон интерпретирована идея П. Наторпа о единстве умственного, физического и нравственного образования в организации трудовой школы и системы социального воспитания.

В диссертации детально проанализированы идеи народного образования и реформаторской педагогики в их взаимосвязи с такими направлениями в педагогической науке, как экспериментальная и социальная педагогика. Показана взаимосвязь образовательных и воспитательных идей П. Наторпа с социоцентрическим подходом Г. Кершенштейнера, а также педоцентрическими взглядами А. Бине, С. Бьорта, М. Монтессори. Акцентировано влияние идей воспитывающего обучения Й. Гербарта на становление Н. Наторпа как педагога и ученого.

Обобщены взгляды П. Наторпа на содержание и формы общественного воспитания. Раскрыты предпосылки и задачи семейного и школьного воспитания, их основные принципы, внешние и внутренние условия организации. Детально проанализированы четыре типа воспитательных учреждений, сфера деятельности которых направлена на решение конкретных задач воспитания подрастающего поколения.

Конкретизированы ключевые категории диссертационной работы, а именно: "социальное воспитание", "община" и "общество".

Определены современные тенденции развития основных идей образования и воспитания в научно-педагогическом наследии П. Наторпа, что расширяет представление о роли и значении образования и воспитания, способствует усилению эффективности организации воспитательной работы в общеобразовательных учреждениях, а также повышению педагогической культуры студентов высших учебных заведений и широкой общественности.

Акцентировано внимание на перспективах использования творческого наследия П. Наторпа при решении проблем социальной и педагогической работы с семьей, в сфере общественного здоровья, социально-правовой защиты детей, в работе с территориальными общинами, в организации социально-педагогической реабилитации разных категорий детей и взрослого населения, для проведения социокультурной анимации, в менеджменте социально-педагогической деятельности.

В научный оборот введены малоизвестные публикации П. Наторпа, неизвестные ранее источники и фактические материалы (всего использовано 107 источников на языке оригинала), связанные с научно-педагогической деятельностью немецкого педагога, его идеями в области воспитания и образования подрастающего поколения.

Ключевые слова: научно-педагогическое наследие Пауля Наторпа, идеи образования и воспитания, принципы образования, воспитания и обучения, понятия "община" и "общество", социально-педагогическая теория П. Наторпа.

Titarenko A.I. The Development of Educational and Upbringing Notions in Paul Natorp's Scientific-Pedagogical Heritage. - Manuscript.

The present dissertation is for obtaining academic degree of candidate of pedagogical science (speciality 13.00.01 - general pedagogics and history of pedagogics). Poltava State Pedagogic University of Korolenko G., Poltava, 2008.

The dissertation deals with the development of educational and upbringing notions in Paul Natorp scientific-pedagogical heritage. On the basis of studying the analysis of Paul Natorp pedagogic heritage, the prerequisites of his pedagogic ideas are defined. The unknown stages of his pedagogic activity are characterized. Social-historic and pedagogic preconditions of Paul Natorp pedagogic development are investigated. The upbringing ideal of his is described. The main principles of education and upbringing according to Paul Natorp are classified. The very essence of such concepts as `community' and `society' in Natorp social-pedagogical theory are analyzed.

In-depth study of scientist's pedagogic legacy will give pedagogues the possibility to enlarge their knowledge as for the role and importance of education itself. The content of the dissertation might be used in present day pedagogic practice, in history of social pedagogic education programs working outs. Some parts of work can be of great demand while preparation for lections of social pedagogic, writing reports, abstracts etc. and organizing other education work in educational establishments.

Key words: Paul Natorp scientific-pedagogical heritage, education and upbringing ideas, education principles, education and upbringing, concepts of `community' and `society', social-pedagogic theory of Paul Natorp.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Період кінця XIX - початку XX століття в історії науково-педагогічної думки країн Західної Європи представлений широким спектром різноманітних течій і концепцій, які можуть виступати предметом окремого історико-педагогічного дослідження. Його вивчення з огляду історичних, економічних, культурних і політичних подій, що вплинули на вироблення нових підходів до організації навчально-виховного процесу, теоретична спадщина і практична діяльність представників різних напрямів і шкіл, а також обґрунтування прогресивних педагогічних ідей має сьогодні значну наукову і практичну цінність. З огляду на це особливий вплив на сучасний етап розвитку української науково-педагогічної думки продовжує здійснювати зарубіжна педагогічна теорія та практика.

Одне з чільних місць серед видатних зарубіжних педагогів минулого належить Паулю Наторпу (1854-1924 рр.) - німецькому філософу і педагогу, праці якого в сьогоднішніх реаліях заслуговують на вивчення, узагальнення та критичне переосмислення. Він один із небагатьох діячів у галузі освіти, який захистив дві дисертаційні роботи: кандидатську - "Пелопоннеська війна у творах Діодора, Плутарха, Корнелія та Юстина" у 1876 р. у Страсбурзі, докторську - "Теорія пізнання Р. Декарта. Дослідження передісторії критицизму" у 1881 р. під керівництвом Г. Когена. За життя П. Наторп устигнув також отримати визнання як композитор, музичним кредо якого була камерна музика, свідченням чого є близько сотні написаних ним пісень і хорових творів.

Новаторський доробок П. Наторпа здебільшого асоціюється в уявленнях сучасників із виникненням соціальної педагогіки як наукової галузі кінця ХІХ - початку ХХ ст., засновником якої він по праву вважається. У той же час науково-педагогічна спадщина П. Наторпа досить об'ємна і різнопланова, а її основні положення відображені в його фундаментальних працях "Про шкільне питання" (1893 р.), "Соціальна педагогіка" (1899 р.), "Загальна педагогіка в тезах" (1905 р.) та ін., у яких представлено погляди на проблематику соціальної педагогіки і необхідність розв'язання завдань соціального виховання, розкрито фундаментальні теоретичні положення та практичні рекомендації щодо освіти і виховання підростаючого покоління, обґрунтовано взаємозв'язок педагогіки з філософією, етикою, естетикою та логікою, інтерпретовано визначення і взаємозалежність ряду філософських і педагогічних категорій, таких, як "суспільство", "індивід", "громада", "соціальне виховання" та багато інших.

Джерелом науково-педагогічної творчості П. Наторпа вважається класична спадщина філософів і педагогів минулого: Аристотеля, Платона, Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Дж. Дьюї. На формування педагогічних ідей П. Наторпа значною мірою вплинули погляди представників німецької класичної філософії (Й. Гете, І. Канта, Г. Когена, Й. Фіхте, Ф. Шиллера), а також марбурзької філософської школи.

У зарубіжній і вітчизняній науково-педагогічній літературі більшість досліджень і публікацій присвячені переважно філософським ідеям П. Наторпа. Свідченням цього є праці ряду зарубіжних (Г. Віммер, Е. Вінтерхагер, Й. Гензелер, Д. Зальцман, І. Кребс, Г. Лейзеганг, К. Німейер, Ф. Пфеффер, Й. Ройер, В. Фішер, І. Шраубе), російських і вітчизняних науковців (О. Власова, Г. Гордон, М. Каган, Б. Куликов, В. Курєнной, І. Лапіна, А. Малько, А. Пінкевич, О. Погорельський, Н. Ромаєва).

Соціально-педагогічні ідеї П. Наторпа привертали увагу педагогів і філософів ще за його життя, але з того часу отримали визнання більше серед співвітчизників, ніж серед російських чи то українських дослідників зарубіжної педагогічної думки. Так, наприкінці ХІХ - у 20-ті роки ХХ ст. його праці вивчали і позитивно оцінювали такі німецькі вчені, як А. Бухенау, А. Герланд, Г. Гшвінд, Е. Заупе, К. Кеслер, М. Лехнер, В. Лохманн, О. Флюгель, К. Форлендер, А. Штрелер. Водночас педагогічна спадщина П. Наторпа цього періоду не залишалася поза увагою російських учених, зокрема, А. Пінкевича "Марксистська педагогічна хрестоматія XIX-XX ст." (1928 р.), Г. Гордона "Вісник просвіти" (1924 р.), М. Кагана "Пауль Наторп і кризи культури" (1922 р.). Поділяв ідеї П. Наторпа і теоретик радянської освіти А. Луначарський.

З кінця 20-х років і до початку 90-х років ХХ ст. філософсько-педагогічна спадщина П. Наторпа аналізувалася такими науковцями, як Г. Бекер, Г. Бланкертц, Е. Вінтерхагер, Й. Дольх, Е. Кассірер, Г. Кніттермеєр, Т. Літт, Й. Рулофф, Г. Шнейдер, П. Фрагштейн, Л. Фрезе. У той же час соціально-педагогічна теорія П. Наторпа розглядалася лише в декількох працях німецьких дослідників (Г. Белерсен, Ф. Трост, В. Шмуде та ін.).

З кінця ХХ ст. розпочався новий етап вивчення соціально-педагогічної спадщини П. Наторпа, у якій досліджуються такі аспекти: 1) філософські основи педагогіки (Г. Ауернгеймер, Г. Віммер, Д. Зальцман, У. Зіг, І. Кребс, В. Фішер та ін.); 2) взаємозв'язок між поняттями "суспільство", "індивід" і "громада" (Ф. Пфеффер, Й. Рейер, І. Штраубе та ін.); 3) актуалізація соціальних питань (Й. Гензелер, Н. Йегелька, К. Німейер, Р. Піпперт та ін.).

У вітчизняній педагогіці до цього часу відсутні цілісні дослідження науково-педагогічної спадщини П. Наторпа, де б систематизовано та узагальнено висвітлювалися його освітні й виховні ідеї. Частково наукова інформація про педагогічні погляди П. Наторпа подана у статтях О. Власової ("Соціально-педагогічні погляди Пауля Наторпа"), І. Лапіної ("Про деякі теоретичні джерела радянської педагогіки"), А. Малько ("Пауль Наторп - засновник соціальної педагогіки"), Н. Ромаєвої ("Соціоцентризм як провідна ідея розвитку радянської педагогіки"), у підручниках з історії соціальної педагогіки М. Галагузової, а також в окремих працях В. Куликова, В. Курєнного, А. Олійника, А. Щетнікова.

Отже, актуальність проблеми та об'єктивна потреба в цілісному історико-педагогічному дослідженні розвитку ідей освіти і виховання П. Наторпа з метою творчої інтерпретації його науково-педагогічної спадщини в сучасних умовах інтеграції України до європейського освітнього простору ініціювали вибір теми дисертаційної роботи - "Розвиток ідей освіти і виховання у науково-педагогічній спадщині П. Наторпа".

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідної роботи Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького, є складовою частиною комплексного дослідження кафедри соціальної педагогіки і соціальної роботи "Наукові основи педагогічної освіти в університеті" (протокол № 1 від 27 вересня 2005 року) та узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології АПН України (протокол № 10 від 20.12.2005 р.).

Мета дослідження полягає у здійсненні цілісного аналізу розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа та шляхів їх актуалізації в сучасній українській педагогіці.

Мета дослідження зумовила такі завдання:

1. Проаналізувати ступінь і основні напрями наукової розробки досліджуваної проблеми.

2. Визначити основні чинники розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині німецького педагога, а також вплив на них марбурзької філософської школи.

3. Обґрунтувати основні теоретичні ідеї освіти і виховання та узагальнити досвід науково-педагогічної діяльності П. Наторпа.

4. Охарактеризувати процес розвитку ідей освіти і виховання та виявити його етапи в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа.

5. З'ясувати перспективні шляхи актуалізації ідей освіти і виховання П. Наторпа у вітчизняній педагогіці.

Об'єктом дослідження є науково-педагогічна і філософська спадщина П. Наторпа.

Предмет дослідження - ідеї освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа кінця XIX - початку XX ст.

Методи наукового дослідження: на теоретичному рівні використовувалися: загальнонаукові методи (історичний, системно-генетичний і порівняльний аналіз науково-педагогічної літератури, законодавчих документів, фактів щодо розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа); індуктивний метод (виявлення основних чинників формування педагогічних поглядів П. Наторпа); персоналістично-біографічний метод (вивчення біографії, основних етапів життєдіяльності П. Наторпа); хронологічний (дослідження процесу розвитку освітньо-виховних ідей П. Наторпа у хронологічній послідовності); контент-аналіз матеріалів періодичних видань (конкретизація ступеня наукової розробки досліджуваної проблеми); на емпіричному рівні: обсерваційний метод (ретроспективний аналіз педагогічної діяльності П. Наторпа); прогностичний метод (визначення перспективних шляхів актуалізації ідей освіти і виховання П. Наторпа в українській педагогіці).

Методологічну основу дослідження становлять: теорія і закони наукового пізнання, у тому числі діалектичної єдності, взаємозв'язку і взаємозумовленості педагогічних явищ, необхідності їх вивчення в конкретних історичних обставинах, діалектичної єдності національних і загальнолюдських цінностей, взаємозв'язку одиничного і загального в педагогічній діяльності, прогнозування і передбачення педагогічного майбуття; принципи історизму, елективності, зв'язку теорії з практикою, системності, цілісності та наукової об'єктивності.

Теоретичну основу дослідження становлять державні документи про стратегію розвитку освіти в Україні (Закон України "Про освіту", Національна доктрина розвитку освіти, Державна національна програма "Освіта" ("Україна ХХІ ст."), "Концепція громадянської освіти" та ін.); вихідні положення педагогічних теорій і концепцій щодо: гуманізації освіти і виховання (А. Алексюк, А. Бойко, О. Вишневський, С. Гончаренко, В. Заслуженюк, І. Зязюн, Т. Левченко, Ю. Руденко та ін.); становлення і розвитку сучасної вітчизняної освіти і педагогічної науки (В. Андрущенко, Б. Гершунський, О. Глузман, М. Євтух, В. Кремень та ін.); методології порівняльної педагогіки (Б. Вульфсон, О. Джуринський, М. Лещенко, Н. Ничкало, А. Сбруєва та ін.); аксіологічної теорії (І. Бех, М. Боришевський, Т. Бутківська, Т. Левченко, В. Малахов, В. Сіверс, В. Тюріна, Н. Фролова та ін.); історії розвитку німецької педагогіки (Й. Гербарт, А. Дістервег, Г. Кершенштейнер, Й. Песталоцці та ін.); історико-педагогічного розвитку вітчизняної і зарубіжної педагогічної думки (І. Гавриш, Б. Год, Н. Гупан, Н. Дем'яненко, Н. Дічек, С. Золотухіна, О. Іонова, О. Сухомлинська, В. Шпак та ін.); досвіду організації соціальної і соціально-педагогічної роботи за рубежем (С. Архипова, М. Галагузова, Л. Завацька, І. Козубовська та ін.).

Хронологічні межі дослідження охоплюють часовий відрізок, який співпадає з життям та діяльністю П. Наторпа та відповідає окресленому етапу розвитку німецької науково-педагогічної школи, що був викликаний політичною та соціально-економічною кризою в Німеччині кінця XIX - початку XX століття. Нижня межа (1885 р.) визначається актуалізацією ідей соціального виховання підростаючого покоління, викладених у науковому доробку П. Наторпа. Верхня межа (1924 р.) зумовлена передчасним припиненням педагогічної діяльності П. Наторпа.

Джерельну базу дослідження становлять: педагогічні, філософські, суспільно-політичні, морально-етичні, релігієзнавчі фундаментальні праці П. Наторпа ("Соціальна педагогіка" (1899 р.), "Загальна педагогіка у вузах. До академічних лекцій" (1906 р.), "Філософія та педагогіка" (1909 р.), "Культура народу та культура особистості" (1911 р.) та ін.), статті в періодичних виданнях ("Ідеї Песталоцці про освіту робітників і соціальне питання" (1894 р.), "Соціальна педагогіка Песталоцці" (1898 р.), "Соціальне виховання" (1909 р.), "Звернення до батьків, учителів та вихователів" (1915 р.) та ін.), а також матеріали про життя, педагогічну діяльність і наукову творчість німецького вченого (А. Герланд "Пауль Наторп - педагог" (1903 р.), Е. Заупе "Пауль Наторп. Німецькі педагоги сучасності" (1924 р.), К. Кеслер "Пауль Наторп і соціальна педагогіка" (1919 р.), Г. Кніттермеєр "Пауль Наторп" (1928 р.), Ф. Трост "Пауль Наторп соціальний педагог" (1949 р.), Л. Фрезе "Пауль Наторп забутий педагог?" (1962 р.) та ін.); матеріали наукових бібліотек із досліджуваної проблеми: Наукової бібліотеки Марбурзького університету (ФРН), Наукової бібліотеки Мюнхенського університету (ФРН), Наукової бібліотеки Нюрнберзького університету (ФРН), Наукової бібліотеки Ерлангенського університету (ФРН), Центральної наукової бібліотеки ім. В. Вернадського, публікації з історії педагогіки кінця ХІХ - початку ХХ ст., публікації в періодичних виданнях з історії зарубіжної педагогіки.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше:

- визначено основні чинники розвитку ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа (виховання в сім'ї, навчання в університетах Берліна, Бонна і Страсбурга, викладання в Марбурзькому університеті, наукові праці попередніх філософів і педагогів), а також вплив на них марбурзької філософської школи;

- обґрунтовано основні теоретичні ідеї освіти (освіченою може називатися людина, яка не лише володіє знаннями і вміннями, а й через власні переживання може дати об'єктивну оцінку життєвих і культурних цінностей і повністю розуміти їх; освіта співвідноситься з законами загального та індивідуального духовного розвитку, проблемами освіченості об'єкта; одним із структурних компонентів освіти є культурні цінності, тому завдання шкільних закладів полягає в тому, щоб навчити учнів розуміти ці культурні цінності й надбання, висуваючи при цьому високі вимоги і до особистості педагога та ін.) і виховання (національний характер виховання; креативність міжособистісної взаємодії; опора на потенційні можливості вихованця; використання трудового виховання для формування таких елементів характеру особистості, як сила волі, чіткість судження, чуйність і здатність до душевного піднесення; використання у виховному процесі прикладу вчителя, залучення учнів до конкретних справ і створення умов для самовираження особистості та ін.), узагальнено досвід науково-педагогічної діяльності П. Наторпа;

- охарактеризовано процес розвитку ідей освіти і виховання та виявлено його етапи в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа (соціально-педагогічний етап (1885-1905 рр.); загальнопедагогічний етап (1905-1924 рр.));

- з'ясовано перспективні шляхи актуалізації ідей освіти і виховання П. Наторпа у вітчизняній педагогіці (урахування провідної ролі освіти як запоруки багатства і сили суспільства; використання праці як основи інтелектуальної, моральної та естетичної освіти; розробка і вдосконалення принципів суспільного виховання; виховання у підростаючого покоління любові до Батьківщини, почуття обв'язку, бажання приносити користь державі і народу; організація спільної трудової діяльності учнів, вивчення ними історії, розвиток учнівського самоврядування, творчості);

подальшого розвитку набули:

- фундаментальні положення теорії освіти (конституціональні ознаки освіти, цілі, принципи і зміст освіти, основи загальної освіти, ступені навчання);

- соціоцентричні і педоцентричні ідеї розвитку освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа, а також основні положення народної і реформаторської педагогіки, засади виховуючого навчання;

- зміст і форми суспільного виховання (розглядаються у зв'язку зі структурою виховної системи, завданнями суспільного виховання, принципами виховання, поглядами на сім'ю як на осередок соціального виховання та ін.).

Уточнено і конкретизовано зміст поняття "соціальне виховання" як наукової категорії, а також сутність дефініцій "громада" і "спільність". Поглиблено наукове знання і розширено уявлення про науково-педагогічну спадщину П. Наторпа завдяки ознайомленню з його фундаментальними працями і публіцистикою.

У науковий обіг уведено маловідомі і невідомі раніше німецькомовні джерела, історичні факти, пов'язані з педагогічною і суспільно-політичною діяльністю П. Наторпа.

Практична значущість дослідження полягає в тому, що результати дослідження використовувалися під час читання лекцій та проведення семінарських занять у Дрогобицькому державному педагогічному університеті імені Івана Франка (довідка № 10-29 від 2.10.2008 р.), Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному університеті імені Григорія Сковороди (довідка № 637/1 від 19.09.2008р.), Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (довідка № 18-05/34 від 15.10.2008 р.), Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя (довідка № 01/353 від 17.10.2008 р.), Чернігівському державному педагогічному університеті імені Т.Г. Шевченка (довідка № 04-11/894 від 22.10.2008 р.), Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка (довідка № 1/2308 від 27.10.2008 р.).

Зміст дисертації може бути використаний у сучасній педагогічній практиці вищої школи: при розробці навчальних курсів та підготовці лекцій із теорії та історії педагогіки, соціальної педагогіки для студентів, які навчаються за спеціальністю: "соціальна робота", "соціальна педагогіка", "іноземні мови", "філософія"; при організації виховної роботи, а також для підвищення науково-педагогічної культури студентів.

Відповідність та обґрунтованість результатів дослідження забезпечена методологічним і теоретичним обґрунтуванням його вихідних положень; системним аналізом зарубіжної й вітчизняної джерельної бази, матеріалів періодичних видань; застосуванням комплексу методів, адекватних меті, завданням, предмету дослідження; широкою апробацією отриманих результатів та їх упровадженням у практику вищих навчальних закладів.

Апробація та впровадження результатів дослідження здійснювалися під час виступів автора з доповідями та науковими повідомленнями на Всеукраїнських науково-практичних конференціях: "Соціально-педагогічна робота з сім'ями які перебувають в кризовому стані" (Черкаси, 2007); "Вища школа України: поступ у майбутнє" (Черкаси, 2007); "Викладач і студент: перспективи професійного зростання" (Черкаси, 2007); "Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи з різними категоріями населення" (Черкаси, 2008), "Формування професійних цінностей майбутніх педагогів та шляхи їх реалізації у практичній діяльності" (Переяслав-Хмельницький, 2008); на засіданнях кафедри соціальної роботи і соціальної педагогіки, а також на лекціях із теорії та історії соціальної педагогіки і соціальної роботи в Навчально-науковому інституті педагогічної освіти, соціальної роботи і мистецтв при Черкаському національному університеті імені Б. Хмельницького.

Публікації. Основний зміст результатів дослідження відображено у 8 одноосібних публікаціях автора, з них 7 - у науково-фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (208 найменувань, із них - 107 німецькомовних). Повний обсяг дисертації становить 194 сторінки, основний зміст дисертації викладено на 177 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження; аргументовано її актуальність і доцільність, а також хронологічні межі; визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, його методологічну і теоретичну основу; розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів; проаналізовано джерельну базу; відображено апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - "Формування науково-педагогічних поглядів Пауля Наторпа" - виявлено та охарактеризовано ступінь наукової розробки досліджуваної проблеми, визначено етапи науково-педагогічної діяльності П. Наторпа, проаналізовано основні чинники формування його педагогічних поглядів, розкрито вплив марбурзької школи на формування філософсько-педагогічних поглядів ученого.

Вивчення науково-педагогічної літератури з теми дослідження дозволяє стверджувати, що узагальненням розвитку ідей освіти і виховання в педагогічній спадщині П. Наторпа переважно займалися В. Вебер, Т. Вігет, М. Вінклер, О. Вільманн, Б. Корінг, К. Німейер, Р. Піпперт, Й. Рулофф, Г. Тені, Г. Теодорі, Г. Тірш, В. Толе, Ф. Трост, Г. Тугенер, Г. Ульхорн та інші німецькі вчені. У той же час у науковому доробку українських дослідників творча спадщина П. Наторпа не отримала належного відображення.

Як засвідчив науковий пошук, у зарубіжній і вітчизняній джерельній базі творча спадщина П. Наторпа досліджена у трьох напрямах: філософському, педагогічному і соціальному. Зокрема, філософський напрям репрезентує погляди П. Наторпа на: хронологізацію розвитку і характеристику марбурзької школи, неокантіанства та його представників; філософські детермінанти власної педагогічної діяльності; трактування філософських поглядів І. Канта і його критичного ідеалізму; філософські умови і закони формування особистості; очищення релігії від філософської містики та ін. Йдеться про науковий доробок таких учених, як Г. Бланкертц, Г. Віммер, Е. Вінтерхагер, Й. Гензелер, Д. Зальцман, У. Зіг, І. Кребс, Е. Касірер, Г. Лейзеганг, Т. Літт, Ф. Трост, Ф. Тьоніс, Г. Шнейдер, І. Штраубе. Філософські праці П. Наторпа детально аналізувалися російськими дослідниками Г. Гордоном, М. Каганом, Б. Куликовим, В. Курєнним, О. Погорельським.

Педагогічний напрям інтерпретації науково-педагогічної спадщини П. Наторпа представлений аналізом його поглядів на загальнотеоретичні проблеми західноєвропейської педагогіки, фактори впливу на розвиток педагогічної думки Німеччини, гасла нової школи (виховання патріотичного обов'язку, поглиблення національного почуття, спрямування зусиль молоді на службу суспільству і державі та ін.). Цьому присвячені праці таких зарубіжних учених, як Г. Ауернгеймер, Г. Бекер, Г. Белерсен, А. Бухенау, А. Герланд, Г. Гшвінд, Й. Дольх, Е. Заупе, К. Кеслер, Г. Кніттермеєр, М. Лехнер, В. Лохманн, Й. Рулофф, В. Фішер, О. Флюгель, К. Форлендер, П. Фрагштейн, Л. Фрезе, В. Шмуде, А. Штрелер. Серед сучасних досліджень слід відзначити розвідки таких німецьких науковців, як Й. Гензелер, Н. Єгелка, Г. Короні, Ж. Мендель, К. Німейер, Р. Піпперт, Ф. Пфеффер, Й. Рейер. Новаторські ідеї П. Наторпа, що пропагували необхідність реформування соціально-політичного ладу та освітньої системи країни, не залишилися без уваги Н. Абашкіної, Б. Бім-Бада, О. Вавилової, Н. Вейкшан, Л. Гончарова, О. Джуринського, І. Огороднікова, К. Салімова, Д. Чавчанідзе та ін. педагогічну творчість П. Наторпа фрагментарно вивчали вітчизняні науковці О. Власова, І. Лапіна, А. Малько, А. Пінкевич, Н. Ромаєва.

Соціальний напрям вивчення творчої спадщини П. Наторпа дає можливість з'ясувати його погляди на необхідність реформування суспільно-політичного ладу та освітньої системи Німеччини, визначити вплив соціально-економічної ситуації на розвиток західноєвропейської педагогічної думки наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. (Г. Короні, Х. Марбургер, Ф. Нетінг, К. Німейер). У цьому контексті особливої уваги заслуговують праці І. Григи, Р. Доватора, Л. Заплатникова, О. Іванової, М. Пейна і Л. Шевченко, що репрезентують новаторські ідеї П. Наторпа, які пройшли перевірку часом і не втратили своєї актуальності.

Адекватній інтерпретації педагогічної спадщини П. Наторпа сприяло вивчення наукового доробку дослідників теорії сучасної освіти (В. Андрущенко, Б. Гершунський, О. Глузман, М. Євтух, В. Кремень, О. Савченко та ін.) й виховання (А. Бойко, О. Вишневський, А. Погрібний, Ю. Руденко та ін.); історії педагогічної науки (Н. Дем'яненко, Л. Завацька, С. Золотухіна, О. Іонова, В. Шпак та ін.); методології порівняльної педагогіки (Б. Вульфсон, О. Джуринський, М. Лещенко, Н. Ничкало, А. Сбруєва та ін.); аксіологічної теорії (І. Бех, М. Боришевський, Т. Бутківська, Т. Левченко, В. Малахов, В. Сіверс, В. Тюрина, Н. Фролова та ін.); інноваційних технологій навчання і виховання в педагогічній системі Німеччини (Frьhstart, E-Learning), рекомендацій щодо вирішення індивідуальних та інших проблем виховання (Д. Беннер, В. Валльрабенштейн, П. Гаук, М. Рендант, Р. Роланд, П. Штрук).

Ретроспективний аналіз наукового доробку і професійної діяльності П. Наторпа дозволяє виокремити два етапи розвитку ідей освіти і виховання німецького педагога в контексті проблеми дисертаційної роботи:

- перший етап охоплює період із 1885 до 1905 рр. (соціально-педагогічний) і має своєю особливістю розробку переважно ідей соціальної педагогіки і соціального виховання (апогеєм цього періоду творчості П. Наторпа вважається його перша ґрунтовна педагогічна праця "Соціальна педагогіка", опублікована в 1895 р.). На цьому етапі П. Наторп обґрунтовує такі соціально-педагогічні погляди: 1) концепція соціальної педагогіки; 2) масштабний соціальний проект удосконалення суспільства, ураженого аномією; 3) зв'язок релігії та соціального виховання; 4) відносини між соціально-педагогічною ідеєю та державою, між суспільством та індивідом, між ідеєю та досвідом; 5) конкретизація дефініцій "індивідуум" і "спільнота", установлення співвіднесення між ними; 6) упровадження народних університетських курсів; 7) усунення тілесних покарань як засобу підтримання шкільної дисципліни; 8) протидія конфесіоналізації освітніх закладів; 9) обґрунтування філософських основ педагогіки, її міждисциплінарних зв'язків із логікою, етикою, естетикою, психологією; 10) роль соціальних інституцій (сім'ї та школи) у вихованні підростаючого покоління;

- другий етап триває від 1905 р. до останніх років життя педагога (загальнопедагогічний) і відзначається поглибленою розробкою фундаментальних ідей освіти і виховання підростаючого покоління: 1) створення нових інституцій (наприклад, інститутів, академій), що мають зайняти проміжне положення між практичним вихованням та університетом; 2) проектування шляхів відродження німецького народу, створення ідеальної держави; 3) конкретизація принципів соціального життя; 4) розвиток ідей освіти і виховання підростаючого покоління; 5) використання виховного потенціалу спільнот, що співвідносяться з трьома етапами онтогенезу людини - сім'єю, трудовим колективом та освітнім об'єднанням; 6) виділення провідних напрямів виховання.

Характеристику першого етапу науково-педагогічної діяльності П. Наторпа справедливо розпочинати з 1885 р., тобто з початку його викладацької роботи в Марбурзькому університеті. Увесь подальший період (з 1893 по 1922 р.) він неперервно працює професором та обіймає посаду завідувача кафедри філософії та педагогіки цього університету. Саме в 1893 р. ним підготовлено першу педагогічну працю - "Про шкільне питання", з якої фактично розпочалося його захоплення педагогічною проблематикою. Не менш цікавими виявилися дві наступні праці П. Наторпа - "Загальна педагогіка в тезах" (1905 р.) і "Загальна педагогіка у вузах. До академічних лекцій" (1906 р.), у яких учений репрезентує виклад філософських основ педагогіки та її міждисциплінарні зв'язки з логікою, етикою, естетикою і психологією, огляд специфіки освітнього процесу від дитинства до вільної освіти дорослих.

Вивчення й узагальнення вітчизняних і зарубіжних науково-педагогічних джерел дозволили виділити основні чинники формування педагогічних поглядів П. Наторпа: 1) виховання в сім'ї; 2) навчання в Берлінському, Боннському і Страсбурзькому університетах та викладання в Марбурзькому університеті; 3) фундаментальні праці попередників (педагогів Я. Коменського, Ж.-Ж. Руссо, Й. Песталоцці, Дж. Локка, а також філософів Платона, Аристотеля, І. Канта, Г. Когена).

У ході проведеного дослідження встановлено, що значний вплив на формування філософсько-педагогічних поглядів П. Наторпа мала марбурзька філософська школа.

Отже, науково-педагогічна спадщина і філософські погляди П. Наторпа досить різнобічно і ґрунтовно висвітлені переважно в працях зарубіжних науковців минулих років і сучасності. Ідеї освіти і виховання німецького педагога в науковому доробку українських дослідників майже не розкривалися. Особливий акцент у цих працях здебільшого припадає на становлення світогляду П. Наторпа, його соціально-педагогічних поглядів, що стали підґрунтям для виокремлення соціальної педагогіки як самостійної галузі педагогічної науки, яка вивчає вплив факторів соціального середовища на розвиток і формування людської особистості.

У другому розділі - "Ідеї освіти і виховання у науково-педагогічній спадщині П. Наторпа" - на підставі вивчення широкого кола історико-педагогічної та навчально-методичної літератури, періодичних видань подається оцінка творчого доробку П. Наторпа щодо розвитку фундаментальних положень теорії освіти, ідей народної освіти і реформаторської педагогіки, змісту і форм суспільного виховання, а також окреслено перспективні шляхи актуалізації науково-педагогічної спадщини німецького вченого в українській педагогіці.

Результати проведеного наукового пошуку дають підстави для ствердження, що фундаментальні основи освітньої теорії П. Наторпа включають:

1) конституціональні ознаки освіти (готовність до розуміння нових цінностей; потреба в моральному зростанні особистості і стійкий механізм приведення в дію цієї потреби; єдність почуттів; гнучкий зв'язок ціннісних взаємовідносин, які залежать від мети, завдань, засобів і методів освіти);

2) основи загальної освіти (поєднання інтелектуальної, моральної, естетичної освіти);

3) цілі освіти (професійна підготовка та освіта для соціального служіння суспільству);

4) принципи освіти (принцип тотальності, актуальності, авторитетності, свободи, активності, соціальності, індивідуальності);

5) зміст освіти (інтерпретується через засвоєння науки, моралі, естетики і релігії, а також розвиток волі особистості);

6) ступені навчання (перший ступінь організації навчання розпочинається з концентрації розуму учня на предметі вивчення за педагогічної підтримки вчителя; при цьому діяльність учителя й учня не розмежовується, оскільки вони утворюють єдність. Другий ступінь передбачає перехід від одного предмету вивчення до іншого: учитель підводить учня до самостійного оволодіння освітнім змістом, при цьому учень стає більш незалежним від прямого керівництва вчителя).

Заслуговує на увагу розроблена П. Наторпом система підготовки вчителів. Підносячи роль учителя як центральної фігури в організації навчального процесу, він сформулював чіткі вимоги стосовно фахової підготовки педагогічних працівників, їх методичних умінь і навичок, професійної майстерності, індивідуальних якостей. Критеріями освіченості вчителя П. Наторп уважав активне сприйняття всього людського, правильність думки, самостійність у виконанні завдань, єдність розуму, волі і дій.

Дослідження дозволило виявити погляди П. Наторпа на організацію додаткової освіти дівчат і жінок. Оскільки жінка є берегинею домашнього вогнища, то від неї багато в чому залежить і сімейне виховання дітей, тому вона неодмінно має бути обізнаною з педагогікою сімейного виховання. Значне місце в цій додатковій освіті П. Наторп відводить практичним заняттям, що передбачають оволодіння кулінарною справою, навичками домашнього господарства.

Як засвідчив науковий пошук, особливу увагу в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа приділено ідеям народної і реформаторської педагогіки, у зв'язку з якими ним інтерпретовано соціоцентричні ідеї Г. Кершенштейнера, педоцентричні ідеї А. Біне, С. Бьорта і М. Монтессорі, провідні положення експериментальної і соціальної педагогіки, а також виховуючого навчання Й. Гербарта. Наслідуючи західноєвропейську педагогічну традицію, П. Наторп обстоював єдність розумової, фізичної і моральної освіти для обґрунтування організаційних засад трудової школи і системи соціального виховання. Визначаючи освіту як фундаментальну категорію педагогічної науки, він пропагував два підходи: 1) освіта - стан особистості; 2) освіта - індивідуально організований, пробуджений культурними надбаннями цінностей зміст, який залежить від широти і глибини пізнання особистості.

Установлено також, що в реалізації завдань народної освіти П. Наторп виходив із практичних інтересів дитини, тому рекомендував узгоджувати процес освіти і виховання з її природними нахилами, здібностями й інтересами. Німецький педагог неодноразово наголошував на пріоритеті способів отримання знань, а не на їх обсязі.

За результатами дослідження узагальнено принципи виховання за П. Наторпом: культуровідповідності, природовідповідності, гуманізації, креативності, міжособистісної взаємодії, опори на потенційні можливості особистості учня, толерантності, наочності, єдності.

Дослідженням доведено, що виховання, на думку П. Наторпа, становить проміжну ланку між чуттєвим зв'язком раннього дитячого віку з моральною свободою дорослих і є для останніх незамінним. Школа звільняє учня від безпосереднього та індивідуального впливу домашнього виховання. У ній розвивається почуття солідарності, що природно розкривається, наприклад, у суворій організації шкільного життя як зменшеній копії громадянського суспільства. При цьому встановлюється повага до особистісних якостей окремого індивіда і відбувається поєднання розумової та вольової освіти.

У результаті наукового пошуку з'ясовано, що мету виховання П. Наторп убачав у підготовці справжніх громадян правової держави, а завдання виховання, на його думку, полягає в тому, щоб привчити молодь служити суспільству, виховати в ній усвідомлення обов'язку, прагнення сприяти моральному вдосконаленню суспільства. Він визначив також зовнішні (суспільно-економічні) та внутрішні (психологічні) основи виховання, які виходили з соціально-політичних і економічних умов розвитку Німеччини кінця XIX - початку XX століття, приділяючи значну увагу вихованню жінок та використаню культурологічного фактора. Під зовнішніми основами виховання П. Наторп мав на увазі такі: а) економічні та соціальні умови, які існують у відповідний час; б) соціально-політичні умови, тобто ті погляди й ідеї, які підтримують або затримують прагнення людини до руху вперед; в) загальний рівень освіти мас і, зокрема, освіти жінки. Внутрішні основи, за П. Наторпом, уключають: а) два основних прагнення душі, які визначаються як альтруїзм та егоїзм; б) взаємозв'язок інтелектуального і вольового виховання; в) психологічне значення праці в загальному вихованні.

Досить цікавою видається класифікація закладів для народу, які виникли у другій половині XIX ст. і поділені П. Наторпом на 4 групи: 1) виховні заклади, які відкривалися державою або громадами: загальні, ремісничі, торгівельні й сільськогосподарські додаткові школи, спеціальні школи, технічні, учнівські майстерні; 2) виховні заклади інтелектуального та художнього розвитку народу: робітничі освітні спілки, спілки народної освіти, народні університети, спілки народних ремесел і народні бібліотеки; 3) виховні заклади для поліпшення фізичного виховання: створення гімнастичних спілок, спілок народного здоров'я, протиалкогольних спілок; 4) соціальні установи, які мали цінність для виховання: спілки для дітей ремісників, притулки для дівчат, рятувальні комітети, санітарні й пожежні дружини.

Значним внеском у розвиток ідей виховання можна вважати принциповий підхід П. Наторпа до формування характеру дітей, обов'язковими елементами якого мають стати сила волі, чіткість судження, чуйність і здатність до душевного піднесення. Цим пояснюється вибір таких дієвих методів виховання, як: 1) приклад учителя, який повинен мати сильний характер; 2) залучення учнів до конкретних справ, вироблення навичок; 3) створення умов для самовираження особистості шляхом поєднання виховання характеру і трудового виховання. Важливим аспектом наторпівського вчення про характер є положення про те, що моральні якості виховуються тим, що вони реалізуються у вчинках, знаходять своє вираження в конкретних справах, причому можливості такого самовираження повинні бути максимально різноманітними. У дослідженні процесу виховання характеру учнів П. Наторп приділяв особливу увагу формуванню в учнів здатності логічно мислити, указуючи при цьому, що її можна досягти тільки через самостійну розумову працю, активне переосмислення навчального матеріалу, а не шляхом слухання і сліпого заучування.

Дослідженням установлено, що важливим напрямом практичної діяльності П. Наторпа виступає соціальне виховання. Його уявлення сильно відрізняються від сучасного розуміння соціального виховання, у якому йдеться, перш за все, про здобуття соціальних манер поведінки, таких, як повага, конструктивне подолання конфлікту, а також здібність належним чином захищати власні інтереси у взаєминах з іншими та з групою, уміння поставити себе на місце іншого.

Вивчення науково-педагогічної спадщини П. Наторпа дає можливість виділити характерні ознаки народної (ідея загальної народної освіти; орієнтація держави на моральну освіту громадян; залежність освіти від культурного простору і стану суспільства; усунення протиріччя між державною та індивідуальною освітою) і реформаторської педагогіки (школа не стільки повинна піклуватися про знання, скільки турбуватися про загальний розвиток дітей, вироблення в них уміння спостерігати факти, робити узагальнення, самостійно оволодівати знаннями; урахування у процесі навчання і виховання індивідуальних особливостей дітей).

Актуальними в контексті сучасних реформаційних процесів, що визначають динамічний розвиток української освітньої системи, видаються виділені П. Наторпом зміст (поєднання суспільного виховання з позашкільною освітою і вихованням; збагачення культурних цінностей; виховання кращих громадянських якостей; пріоритет політичної освіти й естетичного виховання) і форми (спілки, організаційні та інституціональні структури, вільні об'єднання, гуртки, товариства) суспільного виховання. Не можна також не погодитись із тим, що систему виховання визначають такі важливі фактори, як природа, виробничо-господарська діяльність із використання її ресурсів і культурний рівень нації.

Виявлено тенденції актуалізації й упровадження ідей освіти і виховання в науково-педагогічній спадщині П. Наторпа відповідно до трьох основних етапів (дореволюційний період, період від Великої Жовтневої соціалістичної революції до початку другої світової війни, період від закінчення другої світової війни і до сьогодення). Так, на першому етапі завдяки активній реформаторській діяльності П. Наторпа освіта в Німеччині в розглянутий хронологічний період досягла значних позитивних успіхів, а її соціально-педагогічний досвід мав неабиякий вплив на розвиток освіти в інших країнах світу, у тому числі й Україні. Другий етап характеризується особливим впливом ідей освіти і виховання П. Наторпа в період становлення нової української школи після 1917 року, коли набули поширення такі новації: практично-технічні, теоретично-професійні елементи суспільного виховання; вивчення історії країни, створення народних бібліотек із багатим арсеналом історичних праць та активне використання їх у справі громадянського виховання; тісний зв'язок виховання з трудовим навчанням і вихованням, упровадження шкільного самоврядування; визначення обов'язків батьків у сім'ї та провідної ролі вихователя в соціумі. Третій етап характеризується пасивним ставленням науково-педагогічних працівників до вивчення і використання творчої спадщини П. Наторпа. Позитивні тенденції до її осмислення і впровадження намітилися лише наприкінці минулого століття у звязку зі становленням і розвитком соіальної педагогіки і соціальної роботи в Україні.