Теоретико-методичні засади навчання риторики у вищих педагогічних навчальних закладах

Узагальнення опрацьованого матеріалу дає підстави для створення схеми структури ораторської мови, яка відображає специфіку дефініції, - від джерел, що її формують (ерудиція оратора; загальна культура; досвід; розвинені мислення, почуттєва сфера, мовлення і мовне чуття; поставлений голос; приємний зовнішній вигляд; досконала техніка мовлення; мораль), якісних характеристик, що виражають її суть (вимисел, відповідність, призначення, словесне вираження, синтаксична будова, ритмометрична організація) і забезпечують красу, якість побудови і достоїнство, до досягнення головної мети - гармонії. Поняття „ораторська мова” розуміємо як гармонійну форму живого спілкування, що базується на засадах етосу, логосу, пафосу і топосу, ефективно використовує лексико-граматичний потенціал мови і здійснює на слухачів бажаний вплив. Таким чином, стрижень ораторської мови становить сукупність мовних засобів усіх рівнів (фонетико-орфоепічного, лексико-фразеологічного, стилістичного і граматичного), організованих за законами риторики у живий чи писаний текст, без чого неможливі інші її характеристики (впливовість, емоційність, логіка, краса, переконливість, елегантність, образність тощо).

Аналіз праць вітчизняних і зарубіжних лінгвістів дав змогу виявити дискусійні питання у підходах до тлумачення понять „текст”, „жанр”, „дискурс” і окреслити зміст уживаних дефініцій у дослідженні. У результаті пошуку компромісного варіанту доходимо висновку, що текст як форма комунікації, одиниця культури, засіб навчання і дидактичний матеріал потребує спеціального вивчення з огляду на важливість його у сфері освіти. Сучасна вітчизняна і зарубіжна наука все більше схиляється до комплексного аналізу тексту як засобу спілкування з урахуванням даних суміжних наук (філософії, психології, семіотики, культурології, поетики), що створює умови для розгляду семантичних, структурних, стилістичних, соціокультурних властивостей тексту і перспектив відновлення філологічної традиції багатоаспектного підходу до тексту в сучасному мовознавстві. Навички текстової діяльності вчителя сприяють удосконаленню його мовнокомунікативної культури, успішному професійному й особистісному становленню, формуванню активної громадянської позиції.

Встановлено, що на заняттях з риторики української мови текст виконує різні, в тому числі специфічні, функції: засобу реалізації авторського комунікативного задуму; стимулу вдосконалення власних умінь і навичок текстотворення; засобу навчання і виховання; зразка для побудови власного висловлювання; засобу контролю. Ефективність текстової діяльності пов'язують із наявністю текстової компетентності, мети, що визначає текстотворчу діяльність; знань мови (коду) і текстотворчих можливостей мовних одиниць різних рівнів; каналів зв'язку; адресата; зв'язків з дійсністю; знань автором і адресатом правил мовленнєвого спілкування. Для процесу текстотворення важливе значення мають знання текстової норми і її складників (комунікативно-прагматичних, формування змістового плану тексту, жанрово-стилістичних, композиційно-мовленнєвих і норм технічного оформлення).

Важливою функцією тексту є використання його як орієнтувальної основи для іншої діяльності, зокрема, комунікативної. З огляду на це, окремого розгляду потребували процеси розуміння і смислового сприймання тексту. З'ясовано, що сприймання як внутрішній психологічний механізм являє собою складний процес, зумовлений багатьма особливостями і факторами, врахування яких сприяє оптимізації конкретного виду мовленнєвої діяльності і навчальної діяльності в цілому. Сприймання і запам'ятовування тексту пов'язане насамперед з мовними одиницями і їх сполуками, а також із необхідним загальним фондом знань та комунікативним фоном, місцем предикацій, мисленнєвою діяльністю слухачів, індивідуально-психологічними й комунікативно-мовленнєвими особливостями самого мовця.

Педагогічний дискурс має свої жанри, під час виділення яких ураховано функції мовлення вчителя, специфіку фаху, місце кожного жанру в структурі педагогічної комунікації. Риторичний жанр розглядаємо як усталений спосіб побудови впливового мовлення в конкретній ситуації. Його особливості визначаються комунікативною метою, риторичними стратегіями й тактиками. Категорія риторичності (за Л. Горобець) як особливий тип словесного витвору пов'язана з цілеспрямованим відбором і використанням мовних засобів, що базуються на критерії інтенційності. Риторичними структурами вважаємо текстові засоби, що виражають думку автора й надають їй ознак впливовості. Таким чином, риторичність (проблема активної ролі мови і спосіб мінімізувати пасивність реципієнта у процесі засвоєння змісту тексту) слугує для розширення можливостей впливу тексту на реципієнта як гарантія цього впливу і як засіб регулювання його інтенсивності.

Виявлено, що загальної типології мовленнєвих жанрів і жанрів педагогічного мовлення в сучасній лінгвістиці й методиці немає, але наявний досвід і певні варті уваги підходи. Висхідною позицією у класифікації жанрів мовлення вчителя вважаємо комплексний підхід, так звану „анкету жанру”, розроблену Т. Шмельовою. У результаті аналізу й узагальнення досвіду вчених, формування власного бачення проблеми виділяємо такі класифікаційні ознаки жанрів педагогічного мовлення: форма, характер комунікації, комунікативна стратегія, структура, походження, комунікативна мета, комунікативне минуле, зміст, концепція адресата, концепція мовця, будова, тональність, параметр мовного втілення і характер підготовки.

У розділі представлено типологію жанрів, теоретичне і практичне значення якої полягає в окресленні нових горизонтів наукових досліджень перспективних проблем, сприянні уникненню багатьох помилок і труднощів професійного спілкування, урізноманітненню навчально-виховної діяльності в цілому і підготовки до уроку зокрема, ефективному добору мовних засобів, результативному спілкуванню з учнями, батьками і колегами, виробленню критеріїв аналізу й оцінювання власного мовлення і чужих висловлювань.

Увага до дискурсу дає можливість більш глибоко вивчити мовленнєве наповнення уроку й позаурочного спілкування, уникнути схематизованого підходу до різних його елементів (пояснення, опитування, узагальнення, оцінювання тощо), розкрити інформаційне значення та комунікативно-прагматичну цінність уроку. Знання риторичної стратегії й тактики, особливостей комунікативної діяльності вчителя сприяє організації успішного професійного спілкування.

Особливого значення надаємо змісту елокутивного розділу риторики як етапу „вербалізації думки”, що навчає доцільно вибирати й компонувати мовні засоби з метою здійснення досконалого лексико-граматичного оформлення й художнього увиразнення тексту. Поняття образності ораторської мови, що формується засобами фігурального вираження думки, розглядає елоквенція. Важливість елокуції пояснюємо комплексом задіяних мислительних операцій (актуалізація, категоризація, атомізація, декомпозиція, контрастування, формування, вибір чи заміна найточнішого мовного елемента), спрямованих на реалізацію творчого задуму мовця. З позицій нашого дослідження головне завдання елокуції вбачаємо не в суто теоретичному дослідженні фігуральних засобів, а у формуванні навичок добору й використання наявних фігур з метою увиразнення думки, збудження естетичних переживань, зацікавлення й переконання аудиторії, формування ораторського стилю. Вправному використанню засобів виразності в ораторській практиці можна навчити, змінивши підходи до викладання риторики, згідно з якими належне місце відводиться мовленнєвій практиці, аналізу зразкових текстів і численних невдач у використанні ораторських прийомів тощо. Розгляд джерел естетично-образної системи символіки української мови (фольклор, афоризми, твори художньої літератури, публіцистика тощо) сприяє формуванню метафоричного сприйняття і відтворення світу, асоціативного мислення. Ефективність такої роботи пов'язана зі знанням мови: добрі базові знання інших розділів мови дають змогу ораторові цілісно і якісно оформити свій виступ, вміло варіюючи багатством лексичного складу і граматичної будови.

У четвертому розділі „Інноваційні технології навчання риторики” визначено загальнодидактичні та специфічні принципи навчання риторики української мови, обґрунтовано доцільність вибору інтерактивних методів навчання, кредитно-модульної системи, описано механізм дії обраних методів і засобів, запропоновано один із можливих варіантів системного підходу до організації самостійної роботи студентів з риторики.

Принципи навчання розглядаємо як основні орієнтири перебудови навчально-виховного процесу й певну гарантію відповідності створюваної методики навчання риторики української мови педагогічному й соціальному замовленню, як запоруку високих результатів навчальної діяльності у нинішніх суспільно-історичних умовах. В основу курсу риторики покладено три групи принципів: 1) ключові принципи системи освіти (гуманізація, гуманітаризація, демократизація, національне спрямування, безперервність), відповідно до яких людину розглядаємо як неповторну унікальну цілісність, активну, творчу й вільну національно свідому особистість, що прагне саморозвитку й самоактуалізації; 2) загальнодидактичні (науковості, систематичності й послідовності, наступності й перспективності, зв'язку теорії з практикою, наочності, доступності, свідомості тощо); 3) специфічні (культуровідповідності, ціннісний, стимулювання самостійності й творчості, життєвої перспективи, пріоритету практики, емоційності, цілісності й інтеграції, активізування взаємовпливу навчанні риторики й української мови, стилістики, культури мови; гармонізуючого діалогу).

У виборі методів навчання базовою визначено типологію Р. Піонової (теоретико-інформаційні, практико-операційні, пошуково-творчі, методи самостійної роботи і контрольно-оцінювальні) та систему методів самостійної роботи Л. Йовайші (методи дослідження інформаційних джерел, практичні операційні методи, методи навчання творчості). Очевидною перевагою представлених класифікацій вважаємо найбільш повну їх відповідність наявним сьогодні у практиці навчання методам, здатність органічно поєднувати традиції й інновації. Як ефективні для навчання риторики української мови визначаємо різні види лекцій, а також метод вправ, моделювання мовнокомунікативної ситуації, дидактичну гру, проектний метод, диспут, дискусію, тренінг і рефлексію.

Розуміння навчальної лекції як системного, доказового й аргументованого викладу матеріалу з чітко вираженими дидактичними і виховними цілями, як способу популяризації знань дає підстави розглядати вчителя (викладача) у ролі оратора, пропагандиста досягнень певної галузі науки, техніки чи мистецтва. З огляду на те, що пропаганда науково-технічних знань - це вид ораторського мистецтва, а виголошення публічної лекції - професійний обов'язок учителя, лекцію доцільно проводити з урахуванням елементарних вимог класичної та галузевої риторик. Важливими психологічними вміннями лектора (за А. Міхневичем) є організація уваги слухачів, поєднання емоційних і раціональних факторів впливу, використання поряд із переконанням механізмів навіювання, вибір і застосування видів спілкування з людьми, варіювання засобів впливу залежно від особливостей аудиторії, використання прийомів наочності.

Інноваційна перебудова навчального процесу значною мірою впливає на характер форм, методів і засобів навчання, у тому числі й лекції. Практика підтверджує продуктивність нових її видів: лекції-діалогу, проблемної, інструктивної, узагальнювальної, бінарної лекції, лекції теоретичного конструювання, лекції-конференції, -консультації, -візуалізації, -ділової гри тощо. Ефективності названих типів лекцій сприяють такі прийоми: з'ясування ключових питань попередньої лекції, доповнення студентами її змісту; привернення уваги студентів до змісту лекції за допомогою ключових фраз, постановка проблемних запитань і завдань, спільна пошукова діяльність, конструювання й моделювання тощо.

Розроблено систему вправ з риторики української мови, що сприяє опануванню риторичних відомостей і формуванню професійно важливих мовно-риторичних умінь. З огляду на специфіку навчальної дисципліни, вправи класифіковано за організаційною ознакою: підготовчі, тренувальні, творчі й аналітичні. Дібрано зразки оригінальних українських текстів для наслідування й аналізу під час аудиторних занять і самостійної роботи студентів з риторики.

Відповідно до головних напрямів державної політики у сфері вищої освіти, процес викладання риторики української мови у вищих навчальних закладах модернізовано впровадженням таких освітніх інновацій, як кредитно-модульна технологія (визначено модулі, перелік вимог, запитань і завдань для самоконтролю і критерії оцінювання), елементи групової навчальної діяльності студентів, ситуаційної методики навчання, проблемного навчання тощо та сучасні технічні засоби.

Програма з риторики розроблена за кредитно-модульною технологією. Виділено такі модулі: М-0 - „Вступ до курсу” (комплексна мета, основні завдання, концептуальна ідея та структура дисципліни); М-1 - „Історія риторики”; М-2 - „Теорія риторики”; М-3 - „Практична риторика”; М-4 - „Техніка риторики”; М-К - „Вихідний, підсумковий контроль”.

Сучасна вища школа покликана дати студентам не лише відповідну суму знань, сформувати у них професійні вміння і навички, творче мислення, але й озброїти методикою самостійного пошуку і здобуття інформації, необхідної для подальшої професійної діяльності. Окремим аспектом четвертого розділу є організація самостійної роботи студентів з риторики української мови. З цією метою уточнено суть поняття „самостійна робота студентів”, визначено зміст, структуру й особливості організації самостійної роботи студентів з риторики української мови; окреслено перспективу дистанційного її навчання. Самостійну роботу розглядаємо як цілеспрямовану, внутрішньо мотивовану, структуровану, контрольовану і/чи самоконтро-льовану навчальну й наукову діяльність, спрямовану на реалізацію дидак-тичних, суспільних, професійних та особистих цілей.

Здійснено класифікацію самостійної роботи студентів за такими ознаками: 1) за місцем проведення (аудиторна і позааудиторна); 2) за категорією (діяльність і дидактична категорія); 3) за способом здійснення контролю (контрольована викладачем і самоконтрольована); 4) за формою (індивідуальна і групова); 5) за напрямом (теоретична й емпірична); 6) за характером (тренувальний, реконструктивно-варіативний, евристичний і дослідницький типи). Самостійну роботу з риторики української мови структуровано за трьома напрямами: засвоєння теоретичного матеріалу, формування мовно-риторичних умінь і навичок, демонстрація навчальних досягнень.

Курс риторики української мови розглядаємо як важливий елемент системи безперервної освіти. Цим пояснюється необхідність планування післядипломної самостійної роботи як окремого етапу після традиційних аудиторного й позааудиторного. Оскільки ця ланка залишається поза увагою дослідників, а мовно-риторична практика не втрачає актуальності й після закінчення університету, є потреба у методичних рекомендаціях і розробленні напрямів такого аспекту самостійної роботи.

У п'ятому розділі „Експериментально-дослідне навчання за розробленою методикою” представлено систему дослідного навчання риторики, структуру експериментальної методики навчання риторики української мови, проаналізовано основні її складники, вимоги до змісту і методів навчання, визначено змістову й експериментальну базу, описано хід і результати експерименту.

Для всіх етапів експерименту (від аналітико-констатувального до контрольного) визначено рівні виміру навчальних досягнень, показники і критерії оцінювання. Відповідно до рівнів знань і вмінь розроблено критерії оцінювання навчальних досягнень з теорії і практики риторики: 1) володіння риторичними знаннями (перевіряється здатність студента виявляти певний рівень обізнаності з тієї чи іншої теми, розділу; знання термінології) і 2) сформованості риторичних умінь (перевіряється здатність студента демонструвати риторичні вміння, передбачені програмою з риторики української мови). Виділено види риторичних умінь (тактико-стратегічний, аналітичний, мовно-виражальний і виконавський), рівні і показники риторичної компетенції та критерії їх оцінювання.

Мета констатувального експерименту - з'ясувати проблемні аспекти діяльності сучасного вчителя, розв'язання яких залежить від рівня риторичної підготовки з української мови; виявити і зафіксувати рівень риторичних знань і вмінь студентів вищих педагогічних навчальних закладів як стартову умову експерименту.

Проведено такі види досліджень: аналіз навчально-методичної бази, анкетування й опитування вчителів, студентів, які не вивчали риторику та студентів, що прослухали курс риторики у ВНЗ, спостереження за мовно-риторичною поведінкою вчителів на уроках і студентів на заняттях з методики навчання шкільного курсу української мови та під час проходження педагогічної практики в школах. За даними анкетування, найбільш проблемними для вчителя виявилися такі питання риторики: закони риторики (86%); моделювання аудиторії (82%); види підготовки публічного мовлення (81%); елокутивна робота (76%); бар'єри у спілкуванні (71%); запитання і відповіді (69%); подолання страху перед аудиторією (68%); жанри мовлення вчителя (67%); секрети успішного виступу (65%); способи переконання (63%); професійне педагогічне слухання (41%).

Результати контрольної роботи засвідчили високий рівень знань теорії риторики у 8 %, достатній - у 36 %, середній - у 47 % і низький у 9 % опитаних; риторичні вміння: високий рівень - 9 %, достатній - 30 %; середній - 50 % і низький - 11 % реципієнтів.

Незважаючи на те, що студенти проходять ретельну підготовку напередодні педагогічної практики (знайомляться з жанрами педагогічної взаємодії, основами знань про мовленнєві тактики в різних ситуаціях спілкування, вимогами щодо культури мови під час пояснення нового матеріалу, формулювання завдань, ілюстрації теоретичних положень, організації бесіди тощо), мовленнєва поведінка їх не позбавлена помилок і недоліків. Багаторічні спостереження дали змогу виявити такі з них: невміння чітко й лаконічно формулювати запитання й завдання; помилки у логіці викладу матеріалу; численні повтори й паузи, спричинені бідністю активного словника; невміння чітко й повно сформулювати висновки, узагальнення; суперечливість між коментарями до відповідей учнів і оцінюванням їх навчальних досягнень; розгубленість у ситуації з'ясування окремих питань; мовні помилки; незнання структури жанрів педагогічного мовлення; нецікаве й композиційно розмите монологічне мовлення; невміння бути оригінальним у багатьох ситуаціях спілкування; невміння аргументувати поурочний бал тощо.

Розроблено такі рівні риторичної компетенції:

- високий рівень (риторичне українське мовлення ефективне, впливове, емоційно насичене, оригінальне, самодостатнє; за класифікацією О. Сиротиніної відповідає елітарному типові української мовленнєвої культури) передбачає риторичну грамотність, усвідомлений вибір і варіювання стратегій, тактик і прийомів комунікації підготовленого і спонтанного мовлення; раціональний відбір текстової інформації з урахуванням даних закону моделювання аудиторії; різноманітність і доцільність виражальних засобів української мови, мовленнєвих і риторичних прийомів; адекватність мовного матеріалу темі і стилю висловлювання; розвинуте мовне чуття і мовна стійкість; вміле використання жанрів у різних ситуаціях педагогічного спілкування;

- достатній рівень (риторичне мовлення переважно правильне, логічне, впливове, гарно сприймається; відповідає середньолітературному типові) демонструє показники, наближені до високого рівня, однак наявність мовно-риторичних помилок (невміння моделювати тексти, добирати ефективні стратегії і тактики, моделювати аудиторію, використовувати жанрове і мовне багатство) свідчать, що процес формування риторичної компетенції ще не завершився;

- середній рівень (у риторичному мовленні трапляються лексичні, граматичні й логічні помилки, неоригінальне; відповідає професійно обмеженому типові); мовленнєва поведінка не завжди продумана і переконлива; вибір стратегій нелогічний; мовці не можуть повною мірою застосувати на практиці здобуті риторичні знання; не одразу налагоджують контакт зі співрозмовником, не завжди переконливі, емоційно невиразні;

- низький рівень (риторичне українське мовлення лексично, граматично й емоційно бідне, непереконливе, стилістично невиразне; відповідає літературно-розмовному типу). Характерні ознаки мовленнєво-риторичної діяльності: мовці мають слабку мовно-риторичну підготовку; наявні штампи і кліше, велика кількість жанрових, стилістичних і риторичних помилок; теоретичні знання жанрових особливостей педагогічного мовлення не інтегрувалися в уміння.

Експериментально підтверджено необхідність створення сучасної системи навчання риторики української мови, що передбачала б засвоєння базової теорії, оперування понятійним апаратом, удосконалення вмінь і навичок текстотворення, майстерне володіння українською мовою, жанрами педагогічного мовлення, технікою мовлення і риторичним аналізом.

Визначено основні елементи формувального експерименту: організаційний (створення умов для проведення навчання, ознайомлення з програмою і завданнями; консультація, методичні рекомендації); теоретичний (лекції, самостійне опрацювання теорії з риторики української мови, реферати); практичний (реалізація кредитно-модульної технології, впровадження інтерактивних методів, прийомів і засобів навчання); самостійно-пошуковий (організація самостійної мовно-риторичної роботи студентів), творчо-дослідницький (робота над елокуцією й елоквенцією української мови; укладання словників ораторської мови; ораторська практика студентів; робота над удосконаленням ораторської майстерності) і контрольно-узагальнювальний (проведення й аналіз контрольних робіт).

Формувальний експеримент проходив у три етапи:

І-й етап (теоретичний) підтвердив доцільність вибору форм, методів і засобів передачі й засвоєння теоретичних знань з риторики української мови та організації самостійної мовно-риторичної роботи студентів. Активізації пізнавальної мовно-риторичної діяльності сприяли різні види лекцій (лекція-діалог, проблемна, лекція-конференція тощо), використання навчально-мето-дичних матеріалів, ведення риторичної папки і словника ораторської мови.

ІІ-й етап мав виразне практичне спрямування: реалізовано інтерактивні (мовно-риторичне проектування, моделювання мовнокомунікативних ситуацій, ігрова діяльність, тренінги, дискусії) і традиційні (вправи і завдання з риторики української мови) методи навчання, спрямовані на формування мовно-риторичних умінь і навичок, що мають інтегруватися у риторичну компетенцію.

Система вправ з риторики української мови спрямована на формування тактико-стратегічних, аналітичних, мовно-виражальних і виконавських умінь. Під час практичних занять головний акцент зроблено на ілокутивній роботі, успішній реалізації якої сприяли різні види роботи з текстами, зокрема збагачення й увиразнення, редагування, написання ескізу промови; аналіз мовних засобів виразності, порівняння текстів, збагачення тексту метафорами і порівняннями, написання тексту за опорними фігуральними засобами. На заняттях та під час самостійної роботи студентів використано зразки оригінальних текстів публічних виступів та яскравих композиційних елементів (вступів, висновків).

Під час реалізації методу моделювання мовнокомунікативних ситуацій поставлено два завдання: формування навичок прийняття ефективних рішень і вдосконалення ораторської мови. З цією метою розроблено серію проблемних мовнокомунікативних ситуацій, впроваджено систематичне ведення словника ораторської мови, головними структурними елементами якого є 1) пасивна лексика; 2) фахова лексика; 3) фігуральні вирази. Першу групу визначено з метою активізації у мовленні студентів українських слів і виразів (наприклад, „мисткиня”, „доробок”, „долучитися”, „поступ” „рясніти” тощо). У розділі „Фахова лексика” майбутні вчителі (наприклад, образотворчого мистецтва), записують такі слова і вирази: „етюд”, „колорит”, „художнє втілення”, „пастель”, „акварель”, „пленер”, „олійна композиція”, „палітра” та ін., а також зразки засобів фігурального вираження думки: „пастельна ніжність колориту”, „могутня енергетика кольору”, „повітряність і світлонасиченість кольору”, „стихія кольору”, „повнозвуччя кожної плями»”, „оптимістичні кольори”, „вишуканість і лаконічність форм”, „колористична гнучкість”, „акорди кольору”, „соковитий мазок” „з мудрого споглядання народжується гармонія”, „графіка - мистецтво елітарне і за духом близьке до поезії” тощо.

Тренінги спрямовано на формування мовно-риторичних умінь і навичок, що в сукупності дають змогу бути гарним співрозмовником, вільно триматися перед аудиторією, цікаво й ефектно виголошувати промову, ефективно спілкуватися. Так, система тренінгів „Азбука спілкування” спрямована на удосконалення навичок успішного спілкування українською мовою, володіння мімікою, жестами, кінесикою й проксемікою; налагодження й підтримання контакту з аудиторією, шліфування виконавських умінь тощо.

Продуктивність занять підвищується також за рахунок спеціальних засобів навчання, найефективнішими серед яких є відео- й аудіоматеріали, зокрема, відеозаписи мовленнєвої поведінки у ситуації професійного спілкування та їх аналіз.

Завданням ІІІ-ого етапу була перевірка рівня засвоєння студентами теоретичних знань і формування риторичних умінь і навичок. З цією метою після завершення формувального експерименту проводилося спостереження за мовленнєвою поведінкою студентів під час проходження педагогічної практики в школі, на заняттях, а також різні види контролю: риторичний аналіз залікових текстів різних жанрів, контрольні завдання і тести, що давали інформацію про навчальні досягнення з теорії, практики і техніки української риторики та про вміння студентів творчо застосовувати здобуті знання і вміння у новій комунікативній ситуації.

Таблиці демонструють результати контрольних зрізів з питань теорії і практики риторики у порівнянні зі стартовими показниками.

Таблиця 1. Навчальні досягнення з питань теорії риторики, %

Таблиця 2. Навчальні досягнення практичного рівня, %

Аналіз виконаних завдань дав змогу виявити позитивний вплив експериментальної методики на результати навчання. Цифрові дані, вміщені у таблицях, засвідчують загальну позитивну динаміку. Різниця показників теоретичного і практичного рівнів пояснюється насамперед тим, що в експериментальній методиці головний акцент зроблено на формування практичних умінь і навичок, теоретичний блок переважно орієнтований на самостійне опрацювання. Однак виявлене у результаті зростання показників навчальних досягнень з теорії риторики української мови (12,5% - порівняно зі стартовим (констатувальним) результатом і 8,5% - у порівнянні КГ і ЕГ (за результатами високого і достатнього рівнів)) ілюструє в цілому позитивні зміни. Як підтвердив експеримент, методичні рекомендації, розроблені алгоритми дій студента під час самостійної роботи значно покращують процес самостійного навчання і стимулюють пізнавальний інтерес. Різниця результатів практичного блоку більша: відповідно на 19,5% і 12,2%. Порівняння результатів формувального етапу експерименту з даними констатувального зрізу засвідчує переваги розробленої методики навчання риторики української мови.

Аналіз письмових завдань творчого рівня засвідчує зменшення на 40% помилок у логіці викладу думок, на 35% - мовних помилок, на 63% - помилок структурно-композиційного характеру. У 87% робіт засвідчено якісне зростання мовного оформлення тексту (вживання засобів фігурального вираження, збагачення активного словника, різноманітна синтаксична будова тощо), оригінальність композиційних елементів (вступу, висновків), багатий і доцільний ілюстративний матеріал тощо.

Анкетування, проведене після експериментального навчання, засвідчило, що 85% опитаних почувають себе впевнено у спілкуванні з учнями і вчителями, 64% навчилися долати страх перед незнайомою аудиторією; обізнаність з алгоритмами і схемами опрацювання жанрів полегшує процес моделювання уроку, організації спілкування 78% студентів; 92% реципієнтів відчувають потребу і бажання самостійно удосконалювати свої знання з риторики української мови.

Загалом експеримент показав, що досліджувана методика навчання риторики української мови є професійно орієнтованою, інноваційною й ефективною. У результаті впровадження спеціально розробленої дидактичної моделі навчання риторики української мови майбутніх учителів у навчальний процес вищих педагогічних навчальних закладів підтверджено висунуту в дослідженні гіпотезу.

ВИСНОВКИ

1. Риторика в сучасній українській вищій школі є необхідною передумовою підвищення освітнього і культурного рівня студентів, запорукою якісно нової організації суспільних відносин і засобом утвердження пріоритету високої мовної культури в усіх сферах суспільного життя та державотворчої ролі української мови.

У ході дисертаційного дослідження встановлено, що узагальненими орієнтирами у навчанні риторики української мови майбутніх учителів повинні бути два рівні цілевизначення соціального замовлення: загальносоціологічний (виховувати громадянина-патріота своєї держави, формувати мовно-риторичну особистість елітарного типу) і педагогічний (орієнтуватися на систему цінностей (національних, державних, освітніх, родинних тощо); створювати умови для самореалізації, самовираження і самоутвердження особистості). Риторику розглядаємо як розділ курсу сучасної української літературної мови, що навчає ефективної гармонійної українськомовної комунікації у педагогічній сфері, сприяє успішній організації навчально-виховного процесу і формуванню риторичної компетенції. Головним завданням курсу вважаємо виховання мовно-риторичної особистості вчителя як носія елітарного типу української культури.

2. Важливим джерелом формування змісту сучасної української риторики є світова риторична спадщина, зокрема такі її аспекти: науковий доробок Арістотеля (прийоми і методи аргументації; образ оратора; система топів; теорія мовленнєвого менталітету); Цицерона (правила навчання оратора; технологія складання промов); Квінтіліана (авторська методика навчання риторики); Ф. Прокоповича (авторський курс риторики; вчення про стилі; похвальне красномовство); М. Кошанського (методика написання творчих робіт); С. Іванової, А. Міхневича (підготовка фахових лекторів) та ін. Вартий вивчення досвід російської риторичної школи з дослідження проблем шкільної риторики (Т. Ладиженська), жанрознавства, елітарного типу мовленнєвої культури (О. Сиротиніна), ділової риторики (Т. Анисимова), риторики діалогу (С. Мінєєва) тощо.

3. Виявлено дані соціолінгвістики, важливі для розв'язання засобами риторики української мови завдань соціологізації особистості, вирішення проблем суспільної українськомовної практики (криза мовної культури, мовна агресія, стилістичне зниження і загальна деформація комунікативної сфери тощо), утвердження в суспільстві думки про залежність соціального статусу людини від рівня її мовної і мовленнєвої культури. Дослідження психологічних особливостей професійного спілкування вчителя орієнтують у виборі способів формування високого рівня риторичних умінь і навичок, професійно важливих здібностей. Для навчання риторики української мови вартісні такі психологічні чинники, як увага, пам'ять, емоції, воля і спостережливість. Сукупно з соціолінгвістичними складниками вони сприяють формуванню соціального інтелекту як визначального чинника у становленні фахівців педагогічного профілю і формуванні мовнокомунікативної компетенції.

4. Підтверджено припущення про те, що готовність учителя до педагогічного спілкування як виду діяльності робить навчально-виховний процес більш прогнозованим у плані успішності. Ефективність педагогічного спілкування залежить від мовно-риторичної підготовки вчителя, його психологічної культури, знань особливостей учнів, емоційної єдності педагога й учнів, настанови, педагогічного такту, мовленнєвого розвитку, педагогічної техніки і вміння слухати. Врахування психологічних і рольових особливостей учасників навчального процесу сприяє взаєморозумінню, налагодженню ефективного спілкування й активного зворотного зв'язку, успішній реалізації навчально-виховних цілей.

5. Розгляд образу ідеального оратора і вчителя у ретроспективі та перспективі дав змогу визначити складники моделі ідеалу сучасного вчителя-ритора й окреслити перспективні для дослідження аспекти. Поняття риторичного ідеалу має важливе дидактичне і суспільне значення як узагальнений зразок ідеалу мовленнєвої поведінки, як один зі способів розв'язання професійно-комунікативних завдань, пізнання й утвердження цінностей української культури, як засіб удосконалення моделі сучасного ідеального вчителя. Його суть виражено в дефініції „елітарний тип мовно-риторичної особистості”, що, на наш погляд, характеризує компетентних, національно свідомих і самоактуалізованих у соборному суспільстві носіїв мови, які володіють риторичними законами, стратегіями й тактиками спілкування, здатні вільно, без особливих зусиль і результативно використовувати в усіх сферах життя функціонально-стильові можливості мови. В основу моделі цілісного образу ідеалу сучасного вчителя покладено сукупність професійно важливих здібностей, характеристик і компетенцій.

Доведено, що риторична компетенція є важливим і обов'язковим складником професійної компетенції вчителя. Володіння українськомовними риторичними стратегіями і тактиками, специфікою жанрів педагогічного мовлення сприяє успішній реалізації будь-яких комунікативних цілей.

6. Риторична підготовка студентів вищих педагогічних навчальних закладів передбачає засвоєння таких базових лінгвістичних понять: 1) ораторська мова (як гармонійна форма живого спілкування, що базується на засадах етосу, логосу, пафосу і топосу і здійснює на слухачів бажаний вплив); 2) текст (як продукт і процес комунікативної взаємодії вчителя й учнів); 3) дискурс (як процес мовленнєвої поведінки); 4) жанр (як дидактична одиниця). Представлена в роботі типологія жанрів має теоретичне і практичне значення, оскільки знання й володіння нею сприяє уникненню багатьох помилок і труднощів професійного спілкування, урізноманітненню не лише підготовки до уроку, але й навчально-виховної діяльності в цілому, ефективному добору засобів навчання, результативному спілкуванню з учнями, батьками і колегами, виробленню критеріїв аналізу й оцінювання власного мовлення та чужих висловлювань, окреслює нові горизонти наукових досліджень перспективних проблем.

7. Зміст курсу риторики української мови і оцінювання навчальних досягнень студентів визначено з урахуванням співвіднесення очікуваних результатів навчання з ієрархією його цілей, основними серед яких є формування риторичної компетенції, уміння налагоджувати гармонійний діалог. Встановлено залежність досягнутих результатів від вибору й поєднання інноваційних технологій і традиційних форм та методів навчання. З огляду на головні напрями державної політики щодо розвитку вищої освіти, процес викладання риторики у вищих навчальних закладах модернізовано: впроваджено такі освітні інновації, як кредитно-модульна технологія, організація елементів ситуаційної методики навчання, проблемного навчання, рольові ігри, тренінги, діалог, дискусії та нові інформаційні технології.

8. Експериментально доведено, що розроблена методика навчання риторики української мови студентів вищих педагогічних навчальних закладів сприяла підвищенню пізнавального інтересу до риторики української мови, якості мовно-риторичної підготовки, формуванню професійних комунікативних умінь і навичок, упевненості у своїх силах і виборі професії, активізації навчальної діяльності студентів.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми навчання риторики майбутніх учителів. Подальшого вивчення і дослідження потребують питання особливостей мовлення носіїв елітарного типу української мовленнєвої культури, методики дослідження і навчання жанрів мовлення вчителя, бар'єри спілкування, питання мовної агресії та засоби гармонізації професійного й міжособистісного спілкування тощо.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ВИКЛАДЕНО У ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Монографія

1. Голуб Н. Б. Риторика у вищій школі / Ніна Борисівна Голуб. - Черкаси : Брама-Україна, 2008. - 408 с.

Навчальні програми і посібники

2. Риторика. Програма навчальної дисципліни [уклад. Н. Б. Голуб];- К. : Національний педагогічний ун-т імені М.П. Драгоманова. - 2008. - 28 с.

3. Голуб Н.Б. Риторика: навчально-методичний комплекс / Голуб Н. Б. - Черкаси : ЧНУ, 2003. - 72 с.

4. Голуб Н. Б. Самостійна робота студентів з риторики : навч.-методич. посіб. / Голуб Н. Б. - Черкаси : Брама-Україна. - 2008. - 232 с.

Статті у фахових наукових журналах і збірниках наукових праць

5. Голуб Н. Б. Викладання елементів практичної риторики в 10 класі / Н. Б. Голуб // Українська мова і література в школі. - 2002. - № 3. - С. 4-9.

6. Голуб Н. Б. Викладання елементів практичної риторики в 10-11 класах / Н. Б. Голуб // Українська мова і література в школі. - 2002. - № 4. - С. 4-9.

7. Голуб Н.Б. Комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення лексикології в школі / Н.Б. Голуб // Освіта Донбасу. - 2003. - №1 (96). - С.18-21.

8. Голуб Н. Б. До проблеми викладання мовознавчих дисциплін на нефілологічних факультетах у ВНЗ / Н. Б. Голуб // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2003. - № 12 (68). - С. 115-118.

9. Голуб Н.Б. Аналіз усного мовлення студентської молоді / Н. Б. Голуб // Вісник Черкаського університету. - 2004. - Вип. 54. - С. 52-54. - (Серія „Педагогічні науки”).

10. Голуб Н. Б. Викладання риторики майбутнім учителям-словесникам / Н. Б. Голуб // Вісник Глухівського державного педагогічного університету. - 2006. - Вип. 7. - С. 105-110. - (Серія „Педагогічні науки”).

11. Голуб Н. Б. Про роль практичної риторики в діяльності вчителя-словесника / Н. Б. Голуб // Освіта Донбасу. - 2007. - № 1 (120). - С. 90-96.

12. Голуб Н. Б. Психологічні засади навчання риторики у вищих навчальних педагогічних закладах / Н. Б. Голуб // Вісник Черкаського університету. -2007. - Вип. 97. - С. 85-90. - (Серія „Педагогічні науки”).

13. Голуб Н. Б. Ідеал сучасного вчителя: мовно-риторичний аспект / Н. Б. Голуб // Вісник Житомирського державного університету. - 2007. - Вип. 32. - С. 132-136.

14. Голуб Н. Б. Тестові завдання з риторики (для студентів вищих педагогічних навчальних закладів) / Н. Б. Голуб // Українська мова і література в школі. - 2007. - № 4. - С. 44-48.

15. Голуб Н. Б. Система вправ з риторики для студентів педагогічних спеціальностей / Н. Б. Голуб // Дивослово. - 2007. - № 12. - С. 21-25.

16. Голуб Н. Б. Учитель і учні як творці й учасники педагогічного спілкування / Н. Б. Голуб // Зб. наук. праць Херсонського держ. ун-ту. - Херсон : ХДУ, 2007. - Вип. 46. - С. 64-69. - (Серія „Педагогічні науки”).

17. Голуб Н. Б. Учитель як риторична особистість / Н. Б. Голуб // Науковий вісник Миколаївського державного університету. - Миколаїв : МДУ, 2007. - Вип. 19. - С. 268-278. - (Серія „Педагогічні науки”).

18. Голуб Н. Б. Ретроспектива і перспектива ідеалу вчителя / Н. Б. Голуб // Українська мова і література в школі. - 2007. - № 7-8. - С. 60-65.

19. Голуб Н. Б. Практичний аспект риторизації процесу навчання української мови і літератури в школі / Н. Б. Голуб // Українська мова і література в школі. - 2008. - № 1. - С. 11-16.

20. Голуб Н. Б. Етапи формування риторичного ідеалу / Н. Б. Голуб // Вісник Житомирського державного університету ім. Івана Франка. - Житомир : ЖДУ ім. І. Франка, 2008. - Вип. 41. - С. 21-27.

21. Голуб Н. Б. Дидактичні засади навчання риторики у вищих навчальних педагогічних закладах / Н. Б. Голуб // Педагогіка вищої та середньої школи : зб. наук. праць ; гол. ред. В. К. Буряк. - Кривий Ріг : КДПУ, 2008. - Вип. 21. - С. 75-83.

22. Голуб Н. Б. Типологія жанрів педагогічного мовлення / Н. Б. Голуб // Українська мова і література в школі. - 2008. - № 3. - С. 48-52.

23. Голуб Н. Б. Компетентнісний підхід до формування ідеалу сучасного вчителя / Н. Б. Голуб // Педагогічна освіта: теорія і практика. Педагогіка. Психологія : зб. наук. пр. - К. : Університет, 2008. - № 9. - С. 62-65.

24. Голуб Н. Б. Значення дидактичної спадщини Квінтіліана для процесу формування культуромовної особистості вчителя / Н. Б. Голуб // Вісник Сумського державного університету. - Суми : СДУ, 2008. - С. 57-61.

25. Голуб Н. Б. Текст як засіб спілкування: риторичний аспект / Н. Б. Голуб // Зб. наук. праць. - Херсон : ХДУ, 2008. - Вип. 50. - Ч. 2. - С. 77-82. - (Серія „Педагогічні науки”).

26. Голуб Н.Б. Організація самостійної роботи студентів під час вивчення риторики / Н.Б. Голуб // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. - 2009. - № 4 (167) лютий. - С. 88-102.

Тези, матеріали конференцій

27. Голуб Н.Б. До проблеми функціонування української мови як державної / Н.Б. Голуб // Державність української мови і мовний досвід світу: матеріали Міжнародної конференції. - Київ, 2000. - С. 146-151.

28. Голуб Н. Б. Інтегровані підходи до викладання мови у вищому навчальному закладі / Н. Б. Голуб // Актуальні проблеми викладання філологічних дисциплін : зб. наук. праць. - Херсон, 2003. - С. 118-123.

29. Голуб Н. Б. Текст як засіб реалізації комунікативних і культурологічних принципів навчання мови / Н. Б. Голуб // Національна ідентичність у контексті політичного процесу: історія і сучасність : матеріали наук.-практ. конф. - Черкаси, 2004. - С. 178-181.

30. Голуб Н. Б. Преподавание риторики в высшем учебном заведении / Н. Б. Голуб // Проблемы современной лингвистики : международная науч. конф. - Баку, 2005. - С. 225-226.

31. Голуб Н. Б. До проблеми бар'єрів у спілкуванні студентів / Н. Б. Голуб // Українська філологія: теоретичні та методичні аспекти вивчення : зб. праць. - Черкаси : Брама, 2005. - С. 65-68.

32. Голуб Н. Б. Твори українських письменників як засіб збагачення мовлення студентів / Н. Б. Голуб // Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця : матеріали VІІ Всеукраїнської науково-практичної конференції (29-30 березня 2006 р.) : в 3 т. [за заг. ред. А. Г. Гудманяна, О. В. Петренка]. - К. : НАУ, 2006. - Т. 3. - С. 46-47.

33. Голуб Н. Б. Роль и значение риторики в процессе утверждения украинского языка как государственного / Н. Б. Голуб // Повышение статуса государственного языка - долг каждого гражданина : матер. междунар. научно-практич. конф. (28-29 октября 2005 г.). - Уральск, 2006. - С. 112-118.

34. Голуб Н. Б. Контроль навчальних досягнень студентів з риторики: сучасні підходи / Н. Б. Голуб // Психолого-педагогічні основи гуманізації навчально-виховного процесу в школі та вищих навчальних закладах : зб. наук. пр. - Рівне, 2006. - Вип. VІ. - С. 72-76.

35. Голуб Н. Б. Інноваційні технології у навчанні риторики майбутніх учителів / Н. Б. Голуб // Сучасна педагогічна риторика: теорія, практика, міжпредметні зв'язки : зб. наук. праць за матеріали наук. семінару ; за ред. Т.А. Космеди. - Львів : ПАІС, 2007. - С. 145-155.

36. Голуб Н. Б. Виховний потенціал риторики як навчальної дисципліни у вищих навчальних закладах / Н. Б. Голуб // Зб. наук. пр. науково-дослідного інституту українознавства ; за заг. ред. П. П. Кононенка. - К., 2007. - Т. ХІІІ. - С. 528-533.

37. Голуб Н. Б. Организация дистанционного обучения риторике / Н. Б. Голуб // Актуальные проблемы изучения гуманитарных наук : межвуз. сб. науч. статей. - Баку : Мутарджим, 2008. - Вып. І. - С. 270-274.

38. Голуб Н. Б. Проблеми мовленнєвої і риторичної культури міста / Н. Б. Голуб // Мовне обличчя міста: Черкаси-2007 : матеріали наук.-практич. конф. - Черкаси : Брама-Україна, 2008. - С. 32-44.

39. Голуб Н. Б. Проблема мовленнєвої культури сучасного вчителя у працях О. М. Біляєва / Н. Б. Голуб // Теоретична і дидактична філологія : зб. наук. праць. - К : Міленіум, 2008. - С. 220-226.

40. Голуб Н. Б. Ґенеза риторики / Н. Б. Голуб // Українська культуромовна особистість учителя: теорія і практика : монографія ; за ред. Л. І. Мацько, О. М. Семеног. - Глухів : РВВ ГДПУ, 2008. - С. 154-176.

41. Голуб Н. Б. Робота з текстами на заняттях з риторики / Н. Б. Голуб // Бібліотечка „Дивослова” : методичний журнал. - К. : Преса України, 2008. - № 8. - С. 38-46.

42. Голуб Н. Б. Педагогічне спілкування: психологічний, педагогічний і риторичний аспекти Розвиток педагогічної майстерності викладача в умовах неперервної освіти: монографія / за ред.. М.М. Солдатенка, О.М. Семеног. - Глухів : РВВ ГДПУ, 2008. - С. 182-192.

43. Голуб Н.Б. Мовні засоби риторичної майстерності / Н.Б. Голуб // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. - Серія №8. - Філологічні науки (мовознавство і літературознавство). - Вип. 3 : зб. наукових праць / за ред. Л.І. Мацько. - К. : НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009.- С. 175-181.

АНОТАЦІЯ

Голуб Н.Б. Теоретико-методичні засади навчання риторики у вищих педагогічних навчальних закладах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук зі спеціальності 13.00.02 - теорія і методика навчання (українська мова). - Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Київ, 2009.

Робота являє собою теоретико-експериментальне дослідження проблеми змісту і технології навчання риторики української мови майбутніх учителів.

Теоретично обґрунтовано важливість риторичної освіти, вибір структури методики, форм і методів навчання риторики студентів вищих педагогічних навчальних закладів, спрямованої на формування мовно-риторичної особистості сучасного вчителя.

Удосконалено модель сучасного ідеалу вчителя, що поєднує такі ключові позиції: „особистість”, „громадянин”, „професіонал”, „оратор”; удосконалено типологію жанрів педагогічного мовлення; виявлено, відібрано і систематизовано жанри мовлення вчителя; вперше запропоновано структуру самостійної роботи студентів з вивчення риторики; розроблено систему вправ, завдань і тестів з риторики; визначено критерії і показники сформованості риторичної компетенції. Висвітлено історичні аспекти риторики: етапи зародження і розвитку риторики як науки і навчальної дисципліни, становлення образу ідеального оратора і вчителя. Автор приділяє увагу ораторській мові, мовно-виражальним засобам, проблемам творення і сприйняття тексту.

Розроблена методика успішно апробована, її ефективність експериментально підтверджена.

Ключові слова: мовно-риторична особистість учителя, педагогічне спілкування, ідеал оратора, модель ідеалу сучасного вчителя, ораторська мова, жанри педагогічного мовлення, самостійна робота студентів з риторики, риторична компетенція.

АННОТАЦИЯ

Голуб Н.Б. Теоретико-методические основы обучения риторике в высших педагогических учебных заведениях. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора педагогических наук по специальности 13.00.02 - теория и методика обучения (украинский язык). - Национальный педагогический университет имени М.П. Драгоманова, Киев, 2009.

Работа является теоретико-экспериментальным исследованием проблемы содержания и технологии обучения риторике украинского языка студентов высших педагогических учебных заведений. Разработанная методика нацелена на обучение будущих учителей эффективному педагогическому общению, формирование риторической языковой личности современного учителя.

В диссертации научно обосновано значение риторического образования, выбор структуры методики, форм и методов обучения риторике студентов высших педагогических учебных заведений, реализация которой будет способствовать усовершенствованию профессиональной подготовки учителя, формированию профессиональной культуры общения, гармонизации профессионального диалога и уровня речевой культуры в обществе.

Усовершенствовано модель современного идеала учителя, объединяющую следующие ключевые позиции: „личность”, „гражданин”, „профессионал”, „оратор”; разработано типологию жанров педагогической речи; выявлено и систематизировано жанры речи учителя; впервые предложено структуру самостоятельной работы студентов по изучению риторики; разработано систему упражнений, заданий и тестов по риторике; определено критерии и показатели риторической компетенции. Рассмотрение образа идеального оратора и учителя в ретроспективе и перспективе способствовало выявлению главных составляющих модели современного учителя-ритора, созданию такой модели и определению перспективных для исследования аспектов. Важное дидактическое и общественное значение имеет понятие риторического идеала как обобщенного образца, идеала речевого поведения. Категорию риторического идеала рассматриваем как один из способов решения профессионально-коммуникативных задач; как способ познания и утверждения ценностей украинской культуры; как средство усовершенствования модели современного идеального учителя.

Высветлено исторические аспекты риторики: этапы зарождения и развития риторики как науки и учебной дисциплины; становление образа идеального оратора и учителя. Принципиально важным является рассмотрение следующих лингвистических понятий: 1) ораторская речь (как гармоничная форма живого общения, построенная на принципах этоса, логоса, пафоса, топоса и оказывающая на слушателей определенное влияние); 2) текст (как продукт и процесс коммуникативного взаимодействия учителя и учащихся); 3) дискурс (как процесс речевого поведения); 4) жанр (как дидактическая единица). Автор уделяет внимание особенностям ораторской речи, языковым средствам, проблеме создания и восприятия текста.

Уточнено содержание курса риторики украинского языка и методы оценки учебных достижений студентов на основании соотношения ожидаемых результатов обучения с иерархией его целей, главными среди которых является формирование риторической компетенции, умение налаживать гармоничное общение. Выявлено зависимость достигнутых результатов от выбора и объединения инновационных технологий и традиционных форм и методов обучения. В соответствии с главными направлениями государственной политики развития высшего образования, процесс обучения риторике модернизировано: внедрено следующие образовательные инновации - кредитно-модульную технологию, элементы ситуативной методики обучения, проблемного обучения, ролевые игры, тренинги, диалог, дискуссия и новейшие информационные технологии. Внедрение в учебно-воспитательный процесс интерактивных методов объясняется ориентацией на развитие познавательного потенциала личности, формирование навыков самостоятельной учебной деятельности, способностью влиять на внутреннюю структуру личности (мотивацию, ценностные установки, интерес и потребности).