Формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів у процесі вивчення гуманітарних дисциплін

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди

13.00.04 - теорія і методика професійної освіти

УДК 378.371

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук

ФОРМУВАННЯ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ГУМАНІТАРНИХ ДИСЦИПЛІН

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор педагогічних наук, професор, член-кореспондент АПН України Троцко Анна Володимирівна,

Харківський національний педагогічний університет імені Г.С.Сковороди, завідувач кафедри історії педагогіки та порівняльної педагогіки, проректор.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Гриньова Валентина Миколаївна, Науково-дослідний інститут педагогіки та психології імені В.О.Сухомлинського Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди, директор; кандидат педагогічних наук, професор Пономарьова Галина Федорівна, Харківський гуманітарно-педагогічний інститут, ректор.

Захист відбудеться “18” грудня 2009 року о 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.06 у Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди за адресою: вул. Артема, 29, ауд. № 216, м.Харків, 61002

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди за адресою: вул.Блюхера, 2, ауд. 214 В, м.Харків, 61168.

Автореферат розісланий “16” листопада 2009 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Попова

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність і доцільність дослідження. Глибокі зміни, що відбуваються сьогодні в усіх сферах соціального життя, суттєво впливають на відносини суспільства й особистості. Із одного боку, ці відносини стають більш жорсткими, що вимагає конкурентоздатності всіх суб'єктів, які в них беруть участь, із іншого ? дають можливість для вільного самовизначення, самореалізації людини на підставі адекватного вибору способів розв'язання своїх соціальних проблем. Ці зміни вимагають пошуку нових підходів до організації діяльності суб'єктів педагогічного процесу в освітніх закладах (як у школі, так і в інших соціальних інститутах, що займаються вихованням молодого покоління), де багато проблем уже неможливо розв'язати традиційними засобами. Очевидними є зміни не тільки у змісті освіти, а й у структурі відносин учителя з різними соціальними інститутами: сім'єю, соціальними службами, культурно-просвітницькими установами, громадськими організаціями, неформальними групами учнів тощо, ? адже виховання дитини відбувається на основі її власної активності у взаємодії з соціальним середовищем. Роль учителя полягає у створенні таких умов, які б допомогли дітям відзнайти своє місце не тільки в класному та шкільному колективах, а й ? свою нішу в соціумі.

Учитель у своїй професійній діяльності повинен вирішувати соціальні завдання, що сьогодні в силу об'єктивних причин, значно ускладнилися: захист дитини, усебічна допомога в усіх сферах її життєдіяльності, залучення її в систему соціальних зв'язків, взаємодія з сім'єю та різними інститутами виховання з метою створення оптимальних умов для розвитку особистості, формування її індивідуальності, забезпечення її соціалізації.

Вирішення цих складних завдань вимагає від учителя високої соціокультурної компетентності, формування якої мають забезпечувати педагогічні заклади освіти.

Проблемі формування професійно-педагогічної компетентності присвячена значна кількість наукових праць сучасних дослідників. Питання суті, структури та змісту професійно-педагогічної компетентності висвітлюються в працях О. Євсюкова, Л. Карпової, В. Лозової, М. Лук'янової, А. Маркової, Т. Мельниченко, Т. Мітіної та інших учених. Закономірності формування та практичне застосування професійно-педагогічних умінь досліджують В. Бондар, І. Бех, Н. Кічук. Феномен професійної зрілості викладача став предметом досліджень Н. Гузій, А.Троцко. Однак проблему формування соціокультурної компетентності вчителя|учителя| стали|стала| розробляти порівняно недавно, і вона залишається недостатньо дослідженою: нечітко визначене власне поняття, немає єдиної думки щодо структури соціокультурної компетентності та її місця|місце-милі| в професійній підготовці майбутніх учителів, недостатньо розроблені шляхи|колії| й педагогічні умови її формування|язикам|.

Актуальність проблеми формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя, її наукове і практичне значення підтверджується низкою виявлених суперечностей між:

· потребами суспільства|товариства| у кваліфікованих учителях, здатних здійснювати соціокультурну діяльність, та ступенем дослідження цієї проблеми в теорії педагогіки;|особистості|

· необхідністю інтенсифікації професійної підготовки майбутніх учителів|учителів| до соціокультурної взаємодії з соціальними інститутами освіти й виховання та низьким рівнем соціокультурної компетентності студентів вищих педагогічних навчальних закладів;

· між необхідністю формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя та нерозробленістю методологічних і теоретико-методичних засад забезпечення цього складника професійної підготовки майбутнього педагога, зокрема в процесі вивчення гуманітарних дисциплін.

Потужний потенціал для формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя мають гуманітарні дисципліни, передусім загальна і соціальна педагогіка, психологія, соціологія, правознавство, що сприяють оволодінню майбутніми вчителями методологією наукового бачення педагогічних процесів; розумінню соціалізації як процесу взаємодії людини й суспільства щодо освоєння цінностей, культури, традицій, моделей бажаної поведінки; освіті й вихованню як механізмам соціалізації у їх взаємодії з іншими соціальними інститутами. Однак, за результатами проведеного пілотажного дослідження, питанням формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя приділяється замало уваги.

Отже, актуальність, недостатня розробленість проблеми та необхідність розв'язання зазначених суперечностей зумовили вибір теми дослідження: «Формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів у процесі вивчення гуманітарних дисциплін».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертаційне дослідження виконане згідно з темою науково-дослідної роботи кафедри загальної педагогіки Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди „Підвищення ефективності навчально-виховного процесу в середніх загальноосвітніх і вищих навчальних закладах” (РК № 1-200199004104). Тему затверджено вченою радою Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол № 3 від 17 травня 2003 р.) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 5 від 27 травня 2003 р.).

Мета дослідження - визначити вплив реалізації науково обґрунтованої технології формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя у процесі вивчення гуманітарних дисциплін на рівні її сформованості.

Відповідно до мети сформульовано завдання дослідження:

· на підставі аналізу наукової літератури з'ясувати суть головних дефініцій досліджуваної проблеми (соціокультурна компетентність, соціокультурна діяльність учителя, соціальний інститут, взаємодія); обґрунтувати зміст структурних компонентів соціокультурної компетентності майбутнього вчителя, уточнити роль і значення гуманітарних дисциплін для її формування;

· теоретично обґрунтувати технологію формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя та експериментально перевірити її ефективність при вивченні гуманітарних дисциплін;

· уточнити критерії та показники рівнів сформованості соціокультурної компетентності майбутнього вчителя.

Об'єкт дослідження - процес формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя.

Предмет дослідження - технологія формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя в процесі вивчення гуманітарних дисциплін.

Під час дослідження було зроблене припущення, що формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя під час вивчення гуманітарних дисциплін набуває ефективності, якщо його побудувати на основі науково обґрунтованої поетапної технології, що передбачає оволодіння студентами сукупністю професійних знань і вмінь, які визначають соціокультурну компетентність учителя; розвиток комунікативних, емпатійних, перцептивних, рефлексивних здібностей; формування власного професійно-педагогічного досвіду соціокультурної діяльності.

Для вирішення поставлених завдань запроваджено комплекс методів дослідження: теоретичні (аналіз і синтез наукової, навчально-методичної літератури для порівняння, зіставлення різних поглядів на досліджувану проблему, визначення понятійно-категоріального апарату), емпіричні (спостереження, анкетування, опитування, бесіда, метод експертного оцінювання, аналіз результатів навчання студентів для визначення рівнів сформованості соціокультурної компетентності майбутніх учителів за визначеними критеріями й показниками; педагогічний експеримент для перевірки гіпотези), методи математичної статистики для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних.

Методологічну основу дослідження становлять теорія наукового пізнання про єдність процесів, взаємовпливів і взаємозалежності явищ об'єктивної дійсності; положення філософії, соціології, психології, педагогіки про особистість, її пріоритетність та особливості розвитку, детермінованість її поведінки зовнішніми та внутрішніми факторами; філософські положення про роль культури у формуванні духовності та професіоналізму особистості; суттєві положення гуманістичного, системного, особистісно-діяльнісного, культурологічного підходів до формування професійної культури майбутнього вчителя.

Теоретичну основу дослідження складають праці вчених із питань:

· професійної підготовки вчителів (А. Алексюк, С. Барбіна, А. Бойко, В. Бондар, В. Гриньова, М. Гриньова, Н. Кічук, Н. Кузьміна, З. Курлянд, А. Кузнєцова, А. Маркова, О. Мороз, Л. Нечепоренко, Г. Пономарьова, І. Прокопенко, О. Пєхота, А. Троцко, Г. Шевченко);

· розвитку професійної компетентності фахівців (О. Євсюков, Л. Карпова, М. Кравцов, В. Олійник, В. Пікельна, М. Поташник, В. Свистун, Т. Сущенко, Л. Шевчук та інші);

· формування соціальної, загальнокультурної, соціокультурної компетентності (М. Боліна, О. Петров, В. Сафонова).

Експериментальною базою дослідження було обрано Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди. Різними видами дослідної роботи було охоплено 1057 студентів, 120 викладачів. Дослідження здійснювалось упродовж 2003 - 2008 років.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що:

· уперше визначено й обґрунтовано суть поняття «соціокультурна компетентність учителя» як інтегративного особистісного утворення майбутнього фахівця, що характеризується сукупністю професійних знань, умінь і якостей, які забезпечують ефективність його професійної взаємодії з різними соціальними інститутами для вирішення навчально-виховних завдань; визначено структурні компонени соціокультурної компетентності вчителя (когнітивний, комунікативно-діяльнісний, особистісний) та обґрунтовано їх зміст; розроблено та експериментально перевірено технологію формування соціокультурної компетентності при вивченні гуманітарних дисциплін, що передбачає реалізацію мотиваційно-когнітивного, операційно-процесуального, результативно-коригувального етапів;

· уточнено суть соціокультурної діяльності вчителя, що передбачає культуровідповідне регулювання взаємодії вчителя з соціальними інститутами (сім'єю, соціальними службами, культурно-просвітницькими установами, громадськими організаціями, неформальними групами учнів тощо) з метою вирішення питань навчання, виховання, а також соціалізації учнівської молоді; критерії та показники рівнів сформованості соціокультурної компетентності майбутнього вчителя: мотиваційний (професійна спрямованість на педагогічну діяльність, професійно-пізнавальний інтерес до формування соціокультурної компетентності як професійно значущої якості вчителя); когнітивний (обсяг, повнота, глибина, системність професійно-педагогічних знань для здійснення соціокультурної діяльності); діяльнісно-поведінковий (сформованість сукупності вмінь здійснювати соціокультурну діяльність, характер участі в цій діяльності); особистісно-рефлексивний (сформованість рефлексивних умінь, адекватність самооцінки, виявлення особистісно-професійних якостей);

· подальшого розвитку набули форми (проблемно-моделювальні лекції, лекції-конференції), семінари, ділові зустрічі, психолого-діагностичні тренінги, екскурсії до соціокультурних інститутів освіти й виховання) і методи (створення проектів соціокультурної діяльності вчителя) формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя.

Практичне значення отриманих результатів дослідження полягає в тому, що технологія формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів при вивченні гуманітарних дисциплін пройшла експериментальну перевірку, що дає можливість реалізувати її у вищій педагогічній школі.

Результати дослідження впроваджено в навчально-виховний процес Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди (довідка №03-059 від 08.06.2008р.), Харківської державної академії культури (довідка №702 від 11.11.2008р.), Полтавського державного педагогічного університету ім. В.Г.Короленка (довідка №4659/01-37/19 від 10.11.2008р.).

Теоретичні положення та практичні здобутки, викладені в дисертації, інтегрований спецкурс «Соціокультурна компетентність учителя» доцільно запроваджувати для підвищення якості професійної підготовки майбутніх учителів, при укладанні навчальних програм, методичних і навчальних посібників; використовувати студентами під час написання курсових і дипломних робіт, а також у процесі післядипломної освіти вчителів і керівників шкіл.

Вірогідність та обґрунтованість основних положень і результатів дослідження забезпечено методологічною й теоретичною обґрунтованістю його вихідних позицій, запровадженням комплексу методів, адекватних об`єкту, предмету, меті, гіпотезі та завданням дослідження, узагальненням результатів експериментальної роботи, що проводилася впродовж п`яти років, можливістю відтворення експерименту, обробкою даних методами математичної статистики.

Апробація результатів дослідження здійснювалася через публікацію матеріалів дисертації, у виступах на міжнародних науково-практичних конференціях: «Філософські проблеми гуманітаризації вищого освіти» (Суми-Бердянськ, 2001), «Філософські проблеми гуманітаризації вищого освіти» (Суми-Бердянськ, 2002), Гуманітаризація вищої освіти : філософські виміри» (Суми-Бердянськ, 2004).

Публікації. Основні теоретичні положення й висновки дисертації віднайшли своє відображення в 15 одноосібних публікаціях, із них 8 - у провідних наукових фахових виданнях, 3 - в інших наукових виданнях, 3 - у матеріалах наукових конференцій, 1 - науково-методичні матеріали.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (318 найменувань, з них 14 - іноземною мовою), 9 додатків, містить 7 рисунків, 11 таблиць, 4 формули. Загальний обсяг роботи - 198 сторінок (156 сторінок - основний текст).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, розкрито ступінь її розробленості, визначено мету, об'єкт, предмет, завдання, гіпотезу, методологічні та теоретичні засади дослідження; висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів наукового пошуку, доведено вірогідність та обґрунтованість отриманих результатів, подано відомості про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі «Теоретичні проблеми формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів» на підставі аналізу соціологічної, педагогічної, психологічної літератури з'ясовано суть і структуру соціокультурної компетентності вчителя, теоретично обґрунтовано технологію її формування.

Вивчення вітчизняної та зарубіжної літератури з досліджуваної проблеми дало можливість з'ясувати, що суть поняття «соціокультурна компетентність учителя» трансформується в напрямі інтегрування з такими поняттями й категоріями, як «компетентність», «компетенція», «професійна компетентність», «культура», «соціокультурна діяльність учителя», «взаємодія», «соціальний інститут».

Аналіз психолого-педагогічних досліджень (О. Євсюков, Л. Карпова, В. Пікельна, В. Свистун, Т. Сущенко та інші) дає підстави свідчити, що професійна компетентність є інтегральною характеристикою особистісних якостей спеціаліста, що відображає рівень знань, умінь, досвіду, яких достатньо для досягнення мети певного роду діяльності, а також його моральну позицію, що полягає в готовності ставити перед собою цілі та приймати рішення, що забезпечують їх реалізацію, здійснювати ефективну професійну діяльність і спілкування.

Компетентність учителя має «інтегративну природу, тому що її джерелом є різні сфери культури (духовної, громадської, соціальної, педагогічної, управлінської, правової, етичної, екологічної тощо), вона вимагає значного інтелектуального розвитку, включає аналітичні, комунікативні, прогностичні та інші розумові процеси» (В. Лозова).

Компетентність формується, розвивається й виявляється в процесі конкретної діяльності. Це слушне положення стало одним із вихідних для визначення суті соціокультурної компетентності вчителя.

Соціокультурна компетентність учителя виявляється в соціокультурній діяльності вчителя, яку визначаємо як науково обґрунтоване культуровідповідне регулювання взаємодії вчителя з соціальними інститутами (сім'єю, соціальними службами, культурно-просвітницькими установами, громадськими організаціями, неформальними групами учнів тощо) із метою вирішення питань навчання, виховання, а також соціалізації учнівської молоді.

Мета соціокультурної діяльності вчителя полягає у створенні сприятливих умов для соціалізації учнів, їхнього культурного розвитку і виховання, професійного самовизначення, самореалізації. Воднораз соціокультурна діяльність учителя спрямована на прищеплення культурних цінностей молодому поколінню. У процесі реалізації соціокультурної діяльності виражаються|виказують| суб'єкт-суб'єктні або суб'єкт-об'єктні відносини особистості в межах певного соціокультурного сере|середовища|довища, представленого |уявляти сукупністю соціальних інститутів. соціокультурний компетентність виховання гуманітарний

Ґрунтуючись на вищезазначених положеннях, соціокультурну компетентність учителя визначено як інтегративне особистісне утворення, що характеризується сукупністю професійно-педагогічних знань, умінь і якостей, які забезпечують ефективність професійної взаємодії вчителя з різними соціальними інститутами для вирішення навчально-виховних завдань. У цьому контексті поняття «взаємодія» розуміємо як соціокультурну взаємодію, що являє собою багатоцільовий психологічний, педагогічний, морально-соціальний і правовий процес комунікації й передбачає загальні взаємообумовлені дії (спільні цілі, спільні завдання, спільні проблеми, спільне їх розв'язання тощо).

Доведено, що соціокультурна компетентність учителя виявляється в соціокультурній діяльності й забезпечує її ефективність.

На підставі дослідження співвідношення понять «компетенція» і «компетентність» з'ясовано, що компетентність ? професійна якість особистості, а компетенція| ? це обізнаність, знання, досвід|досліду| у будь-якій діяльності особистості|особистості|. Отже, |особистості| компетенція є підґрунтям для формування й розвитку компетентності. Із огляду на це, соціокультурну компетентність учителя можна розглядати як сукупність ключових компетенцій, до яких слід віднести інформаційно-гностичну (обсяг світоглядних, психолого-педагогічних, соціально-педагогічних, науково-методичних знань для здійснення соціокультурної діяльності, здатність для їх здобуття); інтелектуально-творчу (володіння комплексом інтелектуально-логічних (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, конкретизація), а також інтелектуально-евристичних умінь (аналогія, фантазія, гнучкість, критичне мислення); організаційно-комунікативну (проективні, прогностичні, організаторські, комунікативні вміння; емоційна стійкість; здатність до нестандартного вирішення завдань у процесі соціокультурної взаємодії; уміння налагоджувати психологічний контакт); етично-правову (знання нормативно-правової бази соціокультурної діяльності вчителя, володіння етичними нормами і правилами соціокультурної взаємодії).

У дисертації структуру соціокультурної компетентності вчителя представлено як поєднання взаємопов'язаних структурних компонентів: когнітивного, процесуально-діяльнісного, особистісно-рефлексивного.

Когнітивний компонент соціокультурної компетентності вчителя характеризується сукупністю знань, провідними з яких уважаємо такі: а) наукові знання про людину як об'єкта-суб'єкта соціальних відносин, суспільство та культуру як соціальне середовище соціалізації, власне її процес та його механізми; б) методологічні та теоретичні знання суті та способів здійснення соціокультурної діяльності; про соціальні інститути, що складають освітнє середовище школи, концепції соціокультурної взаємодії вчителя з ними; знання професійної етики й нормативно-правової бази професійної діяльності; в) методичні знання про планування , форми, методи і засоби соціокультурної діяльності вчителя.

Процесуально-діяльнісний компонент соціокультурної компетентності вчителя включає групи професійно-педагогічних умінь здійснення соціокультурної діяльності, до яких належать: 1. Інтелектуальні вміння: аналізувати процеси, що відбуваються в соціокультурному освітньому просторі, їх вплив на виховання й розвиток дитини; аналізувати стан дитини в навколишньому соціумі; виокремлювати соціально-педагогічні проблеми; уміння самоосвіти; уміння педагогічної діагностики. 2. Проектувальні вміння: складати план соціокультурної діяльності, визначати її цілі, моделювати методи, прийоми, засоби вирішення соціально-педагогічних завдань; планувати шляхи вдосконалення власної педагогічної майстерності в соціокультурній діяльності; визначати оптимальні технології соціокультурної взаємодії. 3. Організаторські вміння: здійснювати організацію соціокультурної діяльності, уміння міжособистісного спілкування з усіма учасниками навчально-виховного процесу (школярами, колегами, батьками, органами управління освітою, соціокультурними інститутами, спонсорами тощо). 4. Комунікативні вміння: співпрацювати в команді, орієнтуватись і приймати рішення в соціальних ситуаціях, розв'язувати конфлікти, налагоджувати педагогічно доцільні взаємини з суб'єктами педагогічного процесу; створювати доброзичливу, сприятливу атмосферу в процесі соціокультурної взаємодії, обирати засоби комунікації тощо. 5. Аналітико-рефлексивні вміння: аналізувати результати власної діяльності; здійснювати рефлексивний аналіз засобів, що застосовуються в індивідуальній, груповій і колективній соціокультурній діяльності, щодо їх адекватності наявній ситуації й поставленій меті та виявляти на цій основі ускладнення в діяльності як неадекватність цих засобів; співвідносити задум і його реалізацію.

Особистісно-рефлексивний компонент соціокультурної компетентності вчителя характеризує його професійну спрямованість, особистісні професійно значущі якості для соціокультурної діяльності. На підставі вивчення широкого кола наукової літератури з досліджуваної проблеми дійшли висновку, що виключно важливим для формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя є розгляд здобутих ним знань і вироблення навичок крізь призму його професійно-особистісного розвитку й саморозвитку, удосконалення його особистісних якостей. Якостей, що характеризують майбутнього вчителя зі сформованою соціокультурною компетентністю можна назвати чимало, серед яких визначальна роль, із нашого погляду, належить таким: гуманістичній спрямованості (любов до дітей, до інших людей, перцепція, емпатія, комунікативність), соціальній відповідальності, самостійності, ініціативності, тактовності, толерантності, здатності до рефлексії.

Цей компонент є важливим, оскільки він значною мірою визначає спрямованість особистості майбутнього вчителя на професійну діяльність. Професійна спрямованість учителя|особистості| як суб'єкта суспільної|громадської| поведінки і соціокультурної діяльності є складною системою його ставлення до суспільств|товариства|а та спільнот|, до людей і самого себе, цілей, цінностей, установок і мотивів, якими він керується у своїй роботі. Ця складна система суб'єктивних властивостей реалізується в комплексі суспільн|громадських|их функцій учителя в професійній діяльності.

Доведено, що процес формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя вимагає розроблення й реалізації спеціальної поетапної технології, що передбачає реалізацію мотиваційно-когнітивного, операційно-процесуального, результативно-коригувального етапів. Розроблена технологія ґрунтується на сучасних концептуальних підходах: системному |учителя| (дає можливість розглядати|розглядати| підготовку майбутнього фахівця|спеціаліста| як систему, що складається із багатьох|безлічі| елементів, які функціонують, підпорядковуються й узгоджуються один із одним) |; діяльнісному (заснованому на вирішальній ролі діяльності в розвитку особистості); культурологічному (розглядає кожного суб'єкта педагогічного процесу|передусім|, як суб'єкта культури, як вільну, активну індивідуальність|, орієнтовану на вільну творчість); інтегративному (заснованому на інтеграції системоутворювальних чинникі|факторів|в, якими мають стати фундаментальні категорії й поняття, що визначають суть соціокультурної компетентності вчителя); компетентісному (що передбачає сформованість сукупності знань, умінь, якостей, досвіду фахівців), а також принципах культуровідповідності, гуманізації, особистісної орієнтації.

Зазначимо, що при розробці технології було враховано те, що вона реалізовуватиметься при вивченні гуманітарних дисциплін.

У другому розділі «Експериментальна перевірка технології формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя у процесі вивчення гуманітарних дисциплін» висвітлюються загальні питання підготовки та проведення педагогічного експерименту, методи й перебіг дослідження, обґрунтовано вибір дослідних критеріїв, проаналізовано результати експериментальної роботи.

Для перевірки гіпотези дослідження було проведено педагогічний експеримент на базі Харківського національного педагогічного університету імені Г.С.Сковороди. В експериментальному дослідженні брали участь студенти факультету психології та соціології, іноземної філології, українського мовно-літературного факультету загальною кількістю 356 осіб, із яких було створено експериментальну групу ЕГ (178 осіб), що працювала за експериментальною програмою, та контрольну групу КГ (178 осіб), із якою навчання гуманітарних дисциплін здійснювалося традиційно.

Головною метою констатувального етапу експерименту було з'ясування вихідного рівня сформованості соціокультурної компетентності майбутніх учителів. Це вимагало уточнення відповідних критеріїв і показників, серед яких виокремили: 1) мотиваційний (професійна спрямованість на педагогічну діяльність, ставлення до соціокультурної компетентності як професійно значущої якості вчителя, характер вияву професійного інтересу); 2) когнітивний (обсяг, повнота, глибина, системність професійно-педагогічних знань для здійснення соціокультурної діяльності); 3) діяльнісно-поведінковий (сформованість сукупності вмінь здійснювати соціокультурну діяльність); 4) особистісно-рефлексивний (сформованість рефлексивних умінь, адекватність самооцінки, виявлення особистісно-професійних якостей).

Формувальний експеримент був спрямований на забезпечення етапів технології формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів у процесі вивчення гуманітарних дисциплін. Для кожного з етапів визначались мета і завдання, обирались форми і методи реалізації (табл.1).

На мотиваційно-підготовчому етапі для розвитку професійного інтересу та розширення уявлень майбутніх учителів про соціокультурну діяльність викладачами кафедри загальної педагогіки, психології, культурології було проведено цикл екскурсій до різних соціальних інститутів освіти й виховання (центрів соціального захисту дітей, центрів психологічної допомоги, будинків дитячої творчості, музеїв, інтернату для сліпих дітей і дітей зі слабим зором). Після таких екскурсій на семінарсько-практичних заняттях проводилося їх обговорення, аналіз можливостей взаємодії вчителів, класних керівників із різними соціальними інститутами для підвищення ефективності виховання молодого покоління. Також на практичні заняття запрошували.

Таблиця 1 Технологія формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя

досвідчених соціальних педагогів, які пояснювали майбутнім учителям їхню роль у процесі соціалізації й захисту дітей, доводили необхідність для сучасного вчителя сформованої соціокультурної компетентності.

Формуванню позитивної мотивації до оволодіння соціокультурною компетентністю сприяло проведення бесід, дискусій, розв'язання складних і конфліктних «життєвих» соціально-педагогічних ситуацій. При цьому акцентували увагу студентів на соціалізувальній функції педагогічної діяльності, що передбачає таку цільову орієнтацію учнів: надання взірців гуманістичних взаємин, стимулювання бажання та здібностей використовувати, зберігати та примножувати морально-духовні цінності; забезпечення оптимального входження дитини в соціум зі збереженням своєї індивідуальності.

На практичних заняттях здійснювалося тестування, метою якого було виявлення провідних типів психологічних бар'єрів, а також здатності студентів до їх подолання в процесі соціокультурних взаємодій. Майбутнім учителям доводили спроможність кожної людини подолати психологічні й педагогічні бар'єри соціокультурної взаємодії, але для цього необхідні певні знання й уміння.

Із викладачами гуманітарних дисциплін на засіданнях кафедр проводили роз'яснювальну роботу щодо значущості для сучасного вчителя соціокультурної компетентності, доводили необхідність посилити увагу до цих питань під час аудиторних і позааудиторних занять.

Теоретико-методичну підготовку викладачів до формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів здійснювали в методичних об'єднаннях. Ця підготовка передбачала оволодіння педагогами методикою формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя, ознайомлення з різноманітними діагностичними, розвивальними й корекційними методиками, з сучасними технологіями навчання студентів. Із цією метою був розроблений і прочитаний спецкурс «Соціокультурна компетентність учителя». На факультетах була організована та працювала «Служба методичної допомоги», завданням якої було підвищення рівня професійної компетентності педагогічного колективу наданням консультацій, методичних порад, надання психолого-педагогічної допомоги.

На змістово-діяльнісному етапі експериментальна робота була спрямована передусім на формування когнітивного та процесуально-діяльнісного компонентів соціокультурної компетентності. Мета й завдання цього етапу реалізовувалися так: 1) збагачення змісту гуманітарних навчальних дисциплін теоретичними питаннями про суть, змістову наповненість, місце та значення соціокультурної компетентності для майбутньої професійно-педагогічної діяльності; 2) запровадження інтегрованого спецкурсу «Соціокультурна компетентність учителя».

Збагачення циклу гуманітарних дисциплін теоретичними питаннями про суть та змістову наповненість соціокультурної компетентності вчителя було спрямоване на формування соціокультурного тезаурусу як активно дієвого понятійного запасу, безпосереднього інструменту практичних дій майбутнього фахівця.

Під час проектування змісту спецкурсу «Соціокультурна компетентність учителя» на підґрунті аналізу навчальних програм гуманітарних дисциплін «Загальна психологія», «Соціальна психологія», «Загальна педагогіка», «Основи педагогічної майстерності», «Соціальна педагогіка», «Історія педагогіки», «Соціологія», «Культурологія», «Педагогічна деонтологія») було з'ясовано, що при вивченні цих предметів, по-перше, приділяється значна увага вимогам до особистості вчителя, серед яких важливими є вимоги до його загальнопедагогічної й методичної підготовки, його професійної культури як сплаву особистісних якостей і професійної компетентності; по-друге, у процесі вивчення цих дисциплін студенти здобувають певні «соціокультурні» знання, проте вони «розпорошені» по різних навчальних предметах і не мають системного втілення; по-третє, під час викладання таких дисциплін, як «Соціальна психологія», «Соціальна педагогіка» акцент робиться на соціально-педагогічній роботі соціального педагога, а соціокультурний аспект професійної діяльності вчителя майже не висвітлюється. Проведений аналіз дав можливість визначити у психолого-педагогічних, соціологічних і культурологічних знаннях спільні елементи як базову основу спецкурсу, процес викладання якого здійснювався через поступове розширення пізнавальних можливостей студентів, що передбачало реалізацію таких послідовних кроків: актуалізація наявних психолого-педагогічних знань шляхом розгляду в контексті соціокультурних проблем сучасної школи; розширення й поглиблення знання як такого, що виникає на стику наук.

На лекційних і семінарських заняттях широко запроваджували активні методи: дискусійні (групова дискусія, аналіз ситуацій морального вибору, «мозковий штурм» тощо); ігрові (дидактичні творчі ігри, зокрема ділові та рольові ігри), що сприяли обміну інформацією й думками, оцінками й особистісним|особовим| досвідом,|дослідом| удосконалювались уміння педагогічного спілкування та творчої взаємодії.

Також на практичних заняттях було запроваджено систему тренінгових вправ із метою створення штучного середовища комунікації, у якому розглядалися й розв'язувалися різні проблемні ситуації, що допомагало знизити рівень виявлення фрустрації у спілкуванні й ситуаціях соціокультурної взаємодії.

На результативно-коригувальному етапі студенти набували досвід соціокультурної діяльності під час педагогічної практики на основі здобутих знань і вироблених умінь при вивченні гуманітарних дисциплін. Студентам після ознайомлення з досвідом соціокультурної роботи вчителів і класних керівників пропонувалися такі завдання: скласти план роботи з батьками, підготувати та провести батьківське зібрання (наприклад, на тему «Причини девіантної поведінки підлітків»), розробити власну модель взаємодії з дитячими громадськими організаціями, соціальними службами, що діють у мікрорайоні, де розташована школа.

Студентам експериментальної групи під час педагогічної практики пропонувалося провести соціолого-педагогічне дослідження й дійти висновків щодо пріоритетних цінностей учителів, усвідомлення ними соціальних функцій сучасного вчителя, розуміння значущості соціокультурної компетентності як професійно-педагогічної якості. Велике значення для вдосконалення соціокультурної компетентності на цьому етапі мали реферати, у яких узагальнювався досвід соціокультурної діяльності, набутий упродовж педагогічної практики.

На цьому етапі проводили діагностику, результати якої аналізували й послугувалися ними для корекції й удосконалення процесу формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя, а також прагнули до виявлення труднощів, що виникають у студентів під час здійснення соціокультурної діяльності, яких знань їм для цього бракує. Для усунення виявлених огріхів щотижня проводили індивідуальні консультації.

Метою контрольного етапу педагогічного експерименту було виявлення впливу розробленої технології на рівень сформованості соціокультурної компетентності майбутніх учителів. Узагальнені результати експериментальної роботи подано в табл. 2.

На підставі результатів експериментальної роботи встановлено, що у студентів експериментальної групи були сформовані цілісні уявлення про свої професійні й соціокультурні якості: рефлексивність, емпатійність, толерантність, відповідальність тощо. Вони здобули систему знань про соціокультурну діяльність, усвідомили її важливість та особливості реалізації в сучасній школі; поглибили свої уявлення про ефективні інноваційні освітні технології (інтегративне навчання, діалог культур тощо), набули досвіду соціокультурної діяльності вчителя.

Таблиця 2 Результати експериментальної роботи, спрямованої на формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів (приріст у %)

Завдяки проведеному дослідженню підтвердили основні положення висунутої гіпотези та дійшли висновків відповідно до поставлених завдань:

1. У дисертації доведено актуальність цілеспрямованого формування соціокультурної компетентності майбутніх учителів, що зумовлюється ускладненням соціально-педагогічних завдань, які мусить вирішувати вчитель сучасної школи.

2. Науково обґрунтовано, що соціокультурна компетентність як один із важливих складників професійної культури вчителя є інтегративним особистісним утворенням, що характеризується сукупністю знань, умінь і якостей, зумовлює успішність соціокультурної діяльності й передбачає культуровідповідне регулювання взаємодії вчителя з соціальними інститутами (сім'єю, соціальними службами, культурно-просвітницькими установами, громадськими організаціями, неформальними групами учнів тощо) із метою вирішення питань навчання, виховання, а також соціалізації учнівської молоді.

Доведено, що соціокультурна компетентність учителя характеризується системою професійно-педагогічних соціокультурних знань, сукупністю вмінь (інтелектуальні, проектувальні, організаторсько-конструктивні, комунікативні, аналітико-рефлесивні) і якостей (гуманістична спрямованість, перцепція, емпатія, комунікативність, соціальна відповідальність, самостійність, ініціативність, тактовність, толерантність, здатність до рефлексії), що забезпечують ефективність професійної взаємодії вчителя з різними соціальними інститутами для вирішення навчально-виховних завдань.

3. З'ясовано, що важливу роль у формуванні соціокультурної компетентності майбутнього вчителя відіграють гуманітарні навчальні дисципліни, що розкривають узагальнений і науково-осмислений соціальний досвід людства, шляхи соціалізації людини. Саме на сучасні наукові знання про людину як об'єкта - суб'єкта соціальних відносин, суспільство та культуру як соціальне середовище соціалізації, власне її процес та його механізми (зокрема освіту й виховання), взаємодію з довкіллям має спиратися формування особистості майбутнього вчителя.

4. Науково обґрунтовано етапи (мотиваційно-підготовчий, змістово-діяльнісний, результативно-коригувальний) технології формування соціокультурної компетентності майбутнього вчителя, що передбачає оволодіння студентами сукупністю професійних знань і вмінь, які характеризують соціокультурну компетентність учителя; розвиток комунікативних, емпатійних, перцептивних, рефлексивних здібностей тощо; формування власного професійно-педагогічного досвіду соціокультурної діяльності.

5. Уточнено критерії та показники рівнів сформованості соціокультурної компетентності майбутнього вчителя: мотиваційний (професійна спрямованість на педагогічну діяльність, професійно-пізнавальний інтерес до формування соціокультурної компетентності як професійно значущої якості вчителя); когнітивний (обсяг, повнота, глибина, системність професійно-педагогічних знань для здійснення соціокультурної діяльності); діяльнісно-поведінковий (сформованість сукупності вмінь здійснювати соціокультурну діяльність, характер участі в цій діяльності); особистісно-рефлексивний (сформованість рефлексивних умінь, адекватність самооцінки, виявлення особистісно-професійних якостей).

6. Завдяки запровадженню розробленої технології при вивченні гуманітарних дисциплін у студентів експериментальної групи були сформовані цілісні уявлення про соціально-професійні функції й завдання вчителя. Майбутні вчителі здобули систему знань про соціокультурну діяльність учителя, усвідомили важливість її реалізації в сучасній школі; поглибили свої знання про ефективні способи здійснення соціокультурної діяльності та набули практичного досвіду їх запровадження в реальному навчально-виховному процесі.

За результатами проведеного дослідження вироблено методичні рекомендації до спецкурсу «Соціокультурна компетентність учителя».

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми. Перспективи її розв'язання вбачаємо в розробці й забезпеченні умов формування соціокультурної компетентності студентів педагогічних університетів із урахуванням особливостей роботи зі студентами різних факультетів.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Статті в наукових фахових виданнях

1. Білоцерківська Н. Г. Сучасна гуманітарна освіта та її ціннісні орієнтири / Н. Г. Білоцерківська // Науковий вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Серія : Політичні, соціологічні та філософські науки. - Харків : Основа, 1997. - Вип. 1. - С. 116-125.

2. Білоцерківська Н. Г. Гуманітаризація освіти як засіб формування гуманітарної культури студента / Н. Г. Білоцерківська // Науковий вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Серія: Соціологія. - Харків : Основа, 1998. - Вип. 1. - С. 96-101.

3. Білоцерківська Н. Г. Тенденції гуманітаризації в сучасній освіті (на матеріалі зарубіжних країн) / Н. Г. Білоцерківська // Науковий вісник № 7 Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. - Серія : Філософія. - Харків : ХДПУ, 1999. - Вип. 2. - С. 82-86.

4. Білоцерківська Н. Г. Розмаїття підходів до поняття «особистість» / Н. Г. Білоцерківська // Умови і фактори орієнтованих підходів до навчання : зб. наук. пр. / Луган. держ. ін-т культ. і мист. Харк. обл. метод. каб. закл. культури і мистецтв. -Харків : Стиль-Іздат, 2006. - С. 24-30.

5. Білоцерківська Н. Г. Структура особистості / Н. Г. Білоцерківська // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки : зб. наук. пр. - Запоріжжя, 2006. - Вип. 39. - С. 57-61.

6. Білоцерківська Н. Г. Соціокультурне становлення особистості / Н. Г. Білоцерківська // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки : зб. наук. пр. - Запоріжжя, 2006. - Вип. 40. - С. 50-54.

7. Білоцерківська Н. Г. Соціокультурна спрямованість особистості: сутність, структура і зміст її компонентів / Н. Г. Білоцерківська // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки : зб. наук. пр. - Запоріжжя, 2007. - Вип. 41. - С. 48-51.

8. Білоцерківська Н. Г. Нова парадигма гуманітарної освіти / Н. Г. Білоцерківська // Пошук важелів підвищення якості вищої освіти : зб. наук. пр. - Харків: Стиль-Іздат, 2008. - С. 16-22.

Статті в інших виданнях

9. Білоцерківська Н. Г. Філософський аспект гуманізації освіти / Н. Г. Білоцерківська // Вісник Київського славістичного університету : зб. наук. пр. - Серія: Педагогіка. - К.: КСУ, 2005. - Вип. 24. - С. 18-23.

10. Білоцерківська Н. Г. Функції гуманізації освіти / Н. Г. Білоцерківська // Вісник Київського славістичного університету : зб. наук. пр. - Серія: Педагогіка. - К.: КСУ, 2005. - Вип. 26. - С. 21-26.

11. Білоцерківська Н. Г. Про сутність поняття «культура» / Н. Г. Білоцерківська // Вісник Київського славістичного університету : зб. наук. пр. - Серія: Педагогіка. - К.: КСУ, 2006. - Вип. 27. - С. 5-10.