Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут імені М.П. драгоманова

УДК 37.046.12: 37.018.3: 392.3 «3752»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Формування основ культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності

13.00.07 - теорія та методика виховання

Кулик Іванна Василівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук, доцент Ковбас Богдан Іванович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, проректор з виховної роботи та зв'язків з громадськістю, завідувач кафедри соціальної педагогіки.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Руденко Юрій Дмитрович, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, професор кафедри теорії та історії педагогіки.

кандидат педагогічних наук, професор Постовий Віктор Григорович, Інститут проблем виховання АПН України, провідний науковий співробітник лабораторії сімейного виховання.

Захист відбудеться «16» квітня 2009 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.09 у Національному педагогічному університеті імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, 01601, м. Київ-30, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано «14» березня 2009 р.

Вчений секретар Спеціалізованої вченої ради Л.М. Вольнова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. У Законі «Про освіту» (1996 року) України акцентується увага на тому, що в умовах формування нових соціально-економічних відносин, переходу від авторитаризму до гуманного демократичного суспільства система виховання має враховувати особливості українського менталітету, національні та духовні цінності. Охорона дитинства, створення необхідних умов для всебічного розвитку, виховання й освіти молодого покоління є пріоритетним завданням будь-якого цивілізованого суспільства.

Потреби суспільства, його духовна та матеріальна сфери зумовлюють надзвичайну актуальність проблеми культури родинних взаємин, оскільки формування ціннісних моральних якостей особистості - гуманізму, колективізму, працелюбства, поваги до старших - відбувається, перш за все у внутрісімейних, родинних взаєминах. Природну основу їх становить кровний зв'язок батьків і дітей, братів і сестер. У сім'ї дитина оволодіває першими знаннями, уміннями, засвоює навички спільної діяльності.

Цього позбавлені діти-сироти і діти, які з тих чи інших причин залишилися без опіки батьків. В умовах школи-інтернату діти не мають змоги набути досвіду сімейних стосунків, багато вихованців зовсім не знають батьківської ласки, уваги, любові. Водночас, потреба у спілкуванні з дорослими в таких дітей проявляється більше, ніж у дітей, котрі мають батьків. Це призводить до того, що в уявленні дітей-сиріт цінність сім'ї, бажання мати близьких та рідних людей надмірно загострюється. В цьому плані, безперечно, зростає необхідність у формуванні культури родинних взаємин учнів цих шкіл, де особливе місце належить позаурочній виховній роботі.

Нами встановлено, що у дослідженнях сучасних зарубіжних та вітчизняних учених проблема формування культури родинних взаємин розглядається переважно у таких аспектах: теоретико-методологічні засади культури родинних взаємин (Г. Батіщев, О. Бодальов, М. Каган, Г. Костюк, В. М'ясищев та ін.); суб'єкт-суб'єктний, особистісно орієнтований підхід до виховання (І. Бех, І. Кон, О. Кононко, О. Леонтьєв, О. Проскура, О. Савченко та ін.); вплив внутрішньо сімейних взаємин на розвиток і формування дитячої особистості (О. Вишневський, В. Кравець, А. Макаренко, М. Стельмахович, В. Сухомлинський та ін.); взаємодія батьків і дітей у сучасних сім'ях (Т. Алєксєєнко, О. Докукіна, Б. Ковбас, В. Костів, Л. Повалій, В. Постовий, О. Хромова та ін.); соціально-педагогічна діяльність працівників соціальних служб у роботі з сім'ями різних типів (А. Капська, О. Карпенко, Л. Міщик, І. Пєша та ін.); особливості формування сім'янина в умовах відсутності батьківського піклування в освітніх закладах інтернатного типу (Л. Євграфова, Ж. Тихомирова та ін.).

Аналізу особливостей розвитку дітей молодшого шкільного віку присвятили свої праці Н. Бібік, Л. Божович, С. Максименко, А. Маркова, Г. Щукіна та ін. Окремі дослідники розглядають цей період як сензитивний для виховання таких моральних якостей особистості, як доброта, чуйність, взаємопідтримка (В. Киричок) та відповідних емпатійних якостей (О. Киричук).

Щодо питання формування культури родинних взаємин в умовах шкіл-інтернатів слід зазначити, що окремі її аспекти розкрито у працях Л. Канішевської, Б. Кобзаря, Б. Мельниченка, Є. Постовойтова, Ж. Петрочко та ін. У їхніх працях розглядаються переважно загальнотеоретичні та організаційні проблеми виховання дітей в інтернатних закладах та їх підготовки до родинного життя, однак питання формування культури родинних взаємин в позаурочній діяльності не знайшло належного висвітлення.

У школах-інтернатах здебільшого виховуються сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, та діти з проблемних і матеріально незабезпечених сімей. Аналіз контингенту учнів шкіл-інтернатів показує, що більшість з них - це педагогічно занедбані діти з негативним життєвим досвідом. Крім того, умови інтернатного закладу (закритий, напівзакритий тип, обмеженість сфери спілкування; надмірна заорганізованість життєдіяльності вихованців; поширеність споживацької психології учнів; специфіка організації позаурочної виховної діяльності; особливості контингенту учнів; особливості молодшого шкільного віку) негативно позначаються на вихованні в них культури родинних взаємин.

Таким чином, актуальність проблеми, її недостатня теоретична розробленість в сучасних умовах реформування національної системи шкільної освіти, потреби практики зумовили вибір теми дисертаційного дослідження: «Формування основ культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри соціальної педагогіки Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника та складової комплексної теми «Формування особистісної культури дітей і молоді в умовах родини та освітніх закладів». Тему затверджено на засіданні вченої ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол № 8 від 31.03.2005 р.) та узгоджено в Раді з координації досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол № 4 від 26.04.2005 р.).

Мета дослідження - виявити ефективні умови формування основ культури родинних взаємин учнів 1-4 класів загальноосвітніх шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності.

Відповідно до мети визначені такі завдання дослідження:

1. Здійснити аналіз теорії і практики формування основ культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів та розкрити сутність поняття «культура родинних взаємин»;

2. Виявити особливості культури родинних взаємин в період молодшого шкільного віку;

3. Розробити критерії, показники та визначити рівень сформованості культури родинних взаємин учнів 1-4 класів;

4. Розробити та апробувати модель формування родинних взаємин учнів молодших класів шкіл-інтернатів;

5. Обґрунтувати педагогічні умови формування культури родинних взаємин учнів початкової школи-інтернату у позаурочній діяльності.

Об'єкт дослідження - культура родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів.

Предмет дослідження - процес формування культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності.

Під час дослідження висунуто припущення про те, що ефективність формування основ культури родинних взаємин молодших школярів у цих специфічних обставинах підвищується за умов усвідомлення вихованцями норм і цінностей культури родинних взаємин; збагачення змісту позаурочної діяльності вихованців у процесі включення їх у родинні взаємини, формування елементів культури родинних взаємин у процесі взаємостосунків «брати-сестри»; спеціальної підготовки вчителів і вихователів початкових класів до роботи з родичами вихованців, організації їхньої педагогічної співпраці.

Методологічною і теоретичною основою дослідження стали філософські положення про взаємозв'язок соціокультурних та соціально-виховних явищ у розвитку та дослідження про особистість як суб'єкт групових взаємин (Г. Батіщев, Л. Виготський, О. Запорожець, М. Каган, Г. Костюк, В. М'ясищев та ін.); закономірності взаємодії освітнього впливу і сімейного середовища (Національна доктрина розвитку освіти України у XXІ столітті, Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні); закономірності розвитку дітей молодшого шкільного віку (Н. Бібік, Л. Божович, А. Маркова, О. Проскура, О. Савченко та ін.); концептуальні положення про особистісно орієнтоване виховання (І. Бех, О. Савченко, О. Сухомлинська та ін.); педагогічні положення про засади сімейного виховання (О. Вишневський, В. Кравець, А. Макаренко, М. Стельмахович, В. Сухомлинський та ін.); сім'ю як малу соціальну групу (С. Ковальов); дослідження внутрішньосімейної взаємодії (Т. Алєксєєнко, О. Докукіна, Т. Кравченко, В. Постовий, О. Хромова та ін.).

Для уточнення вихідних позицій використано положення нормативних документів, спрямованих на поліпшення становища дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (Укази Президента України «Про затвердження комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності та правопорушень серед дітей, їх соціальної реабілітації в суспільстві» (1998р.), «Про додаткові заходи щодо забезпечення виконання Національної програми «Діти України» на період до 2010 р.» (1998р.), постанова Кабінету Міністрів України «Про поліпшення матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (1998р.).

На різних етапах наукового пошуку з метою розв'язання означених завдань дослідження застосовано комплекс методів: теоретичні (системний аналіз наукових джерел, що дав змогу уточнити зміст поняття «культура родинних взаємин»; синтез, порівняння, класифікація, систематизація й узагальнення теоретичних і емпіричних даних, які дозволили спроектувати методику виховання культури родинних взаємин дітей молодшого шкільного віку; теоретичне моделювання, що послужило базою для розробки структурних компонентів процесу формування культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності); емпіричні (діагностичні, до яких належать анкетування, інтерв'ювання, бесіда, що використовувалися з метою виявлення вихідних даних для аналізу реального стану в практиці; соціометричні та прогностичні (метод експертних оцінок, узагальнення незалежних характеристик), котрі дали змогу визначити рівні сформованості культури родинних взаємин); педагогічний експеримент (констатувальний та формувальний) використовувався з метою виявлення ефективності дії експериментальної моделі та педагогічних умов формування культури родинних взаємин; методи математичної обробки результатів дослідження дозволили розподілити учнів за рівнями сформованості досліджуваної якості і довести достовірність запропонованих методик.

Експериментальна база дослідження. Дослідно-експериментальна робота проводилась на базі загальноосвітньої школи-інтернат № І (м. Івано-Франківськ), загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт (м. Івано-Франківськ), обласної комунальної школи-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (с. Коропець Тернопільської області). Загалом дослідженням було охоплено 300 учнів молодшого шкільного віку, 55 учителів і 40 батьків учнів шкіл-інтернатів.

Наукова новизна й теоретичне значення дослідження полягає в тому, що:

– вперше розроблено модель формування культури родинних взаємин учнів 1-4 класів та обґрунтовано педагогічні умови, що сприяють ефективному формуванню культури родинних взаємин вихованців шкіл-інтернатів;

– конкретизовано й уточнено сутність поняття «культура родинних взаємин» та його структурні елементи в контексті даного дослідження;

– визначено критерії, показники та рівні сформованості культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності;

– виявлено характерні особливості вихованців із різними рівнями розвитку культури родинних взаємин;

– подальшого розвитку набули методики формування культури родинних взаємин учнів початкових класів шкіл-інтернатів.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що побудовано та впроваджено в практику роботи шкіл-інтернатів обґрунтовану модель формування культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності; розроблено та впроваджено спецкурс «Формування культури родинних взаємин учнів шкіл-інтернатів» для студентів ВНЗ спеціальності «Початкове навчання». Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для подальшого вдосконалення програм навчально-виховної роботи учнів 1-4 класів; для проектування виховного процесу та створення сприятливих умов формування культури родинних взаємин учнів 1-4 класів, а також у системі вдосконалення професійної підготовки педагогічних кадрів (в умовах обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти, педагогічних факультетів та педагогічних училищ), практичній діяльності вихователів шкіл-інтернатів.

Впровадження результатів дослідження здійснено у практиці Коропецької обласної комунальної школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків Тернопільської області (довідка № 259 від 24.06. 2006р.), у педагогічному інституті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (довідка № 4650 від 19.11.2008 р.), Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (довідка № 27-37/3198 від 10.12.2008 р.), у процесі підвищення кваліфікації вихователів шкіл-інтернатів Івано-Франківського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти (довідка № 01/486 від 28.11.2008 р.).

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення та практичні результати дослідження були представлені на наукових конференціях різного рівня: Міжнародних науково-практичних: «Соціально-правовий захист дітей, позбавлених батьківської опіки» (Ужгород, 2005), «Сучасна молодь: крок у майбутнє» (Суми, 2006), «Духовний розвиток особистості: методологія, теорія і практика» (Луганськ, 2006), «Спорт, духовність і гуманізм в сучасному світі» (Донецьк-Харків, 2006); Всеукраїнських науково-методичних: «Ідея опіки дітей і молоді в історико-педагогічній науці» (Івано-Франківськ, 2005), «Духовна культура як домінанта українського життєтворення» (Київ, 2005), «Молодь, освіта, наука, культура і національна свідомість» (Київ, 2006), «Культурно-ціннісні витоки сучасного виховання особистості» (Київ, 2006), «Формування культури родинного виховання: проблеми і перспективи» (Івано-Франківськ, 2008), звітних науково-практичних конференціях Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2004-2008 рр.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження знайшов відображення в 9 одноосібних публікаціях, 8 з яких надруковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 - у збірнику матеріалів конференцій.

Загальний обсяг особистого доробку становить 2,18 друкованих аркуша.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів та висновків до них, загальних висновків, списку використаних джерел (280 найменувань, з них 7 - іноземною мовою) і додатків. Загальний обсяг роботи 215 сторінок. Обсяг основного тексту дисертації - 160 сторінок. Додатки складають 29 сторінок. В роботі вміщено 11 таблиць та 5 рисунків на 9 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження в сучасній педагогічній науці; сформульовано об'єкт, предмет, мету, завдання роботи, гіпотезу, окреслено методи дослідження; розкрито наукову новизну і практичне значення отриманих результатів; означено впровадження матеріалів дисертаційного дослідження на конференціях і в наукових публікаціях.

У першому розділі - «Теорія і практика формування культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності» - розкрито сутність і зміст культури родинних взаємин, особливості розвитку її складових у період молодшого шкільного віку, охарактеризовано специфіку її формування в умовах школи-інтернату, проаналізовано можливості позаурочної виховної діяльності учнів шкіл-інтернатів у контексті даної проблеми.

Аналіз теоретичних положень і наукових концепцій дозволив стверджувати, що проблема формування основ культури родинних взаємин має тривалу історію: її першооснова знайшла відображення в народній педагогіці, у наукових працях філософів, психологів, соціологів, педагогів. Встановлено, що сучасні філософи (С. Анісімов, М. Горлач, К. Леві-Стройс, Е. Маркарян, І. Надольний та ін.) розглядають культуру як сферу становлення, розвитку та соціалізації людини. Відомо, що культура охоплює певну систему цінностей, які втілюються у поведінкових нормах і правилах. Зокрема, М. Горлач і В. Кремень зазначають, що сенс культури полягає в правилах, що встановлюють межі, а також репрезентують форми і засоби задоволення потреб людини.

Констатовано наявність різних підходів до розуміння явища культури взаємин, що ускладнює можливість їхнього виокремлення з найрізноманітніших сфер людського буття. Так, під час аналізу взаємодії людей дослідники оперують низкою понять: «відносини» (О. Бодальов, В. М'ясищев, С. Рубінштейн, В. Семиченко та ін.), «взаємини» (М. Боришевський, О. Кононко та ін.), «стосунки» (Б. Ананьєв, І. Бех, М. Каган, М. Обозов та ін.), «культура взаємин» (М. Євтух, Т. Черкашина та ін.). При цьому автори по-різному трактують зміст цих понять.

Нами за робоче прийнято поняття «взаємини», під якими ми розуміємо усталені взаємозв'язки між людьми, що складаються у процесі їхнього спілкування та взаємодії, мають яскраво виражене емоційне забарвлення і проявляються у характері та способах взаємовпливів. Встановлено, що питання родинних взаємини було об'єктом багатьох досліджень як сучасних українських учених, так і науковців радянського періоду: загальні проблеми родинних взаємин (І. Бех, Я. Коломинський, В. Семиченко та ін.); батьківсько-дитячі взаємини (О. Киричук, С. Ковальов, О. Кононко, В. Кравець, О. Насонова, В. Оржеховська, В. Постовий, О. Проскура, О. Савченко, М. Стельмахович, О. Сухомлинський та ін.); батьківство як соціально-педагогічний феномен (Т. Андрєєва, Є. Коваленко, І. Комановський, Р. Овчарова, М. Стельмахович, В. Титаренко та ін.); рівень психолого-педагогічної культури батьків (Т. Алексєєнко, І. Гребенніков, Б. Ковбас, А. Конончук, В. Костів, А. Макаренко, В. Сухомлинський та ін.).

Найближчим до ключового поняття дослідження визначено термін «педагогічна культура батьків» як складову виховного потенціалу родини. Поняття «культура родинних взаємин» ми трактуємо як міжособистісні взаємини, в основі яких лежать морально-етичні цінності і норми життєдіяльності сучасної української сім'ї, доброзичливе, чуйне і щире ставлення членів родини один до одного. Встановлено, що зовнішньо ця якість проявляється як взаєморозуміння, взаємодопомога і взаємоповага, головними засобами прояву яких є культура спілкування, культура поведінки і культура мовлення. На основі означеного обгрунтовано власне розуміння виховання культури родинних взаємин у молодших школярів як цілеспрямованого, педагогічно організованого процесу формування морально-етичної свідомості, всіх її структурних елементів: моральних якостей, почуттів, емоцій, вчинків і поведінки дітей цього віку.

На основі вивчення досвіду шкіл-інтернатів з проблеми виховання культури родинних взаємин констатовано можливість формування в дітей структурних елементів культури родинних взаємин, виходячи з їхніх психологічних особливостей: емоційної сприйнятливості, вразливості, чуйності, поваги до близьких і рідних їм людей, довірливості, тактовності та ін.

У процесі дослідження виявлено, що для формування культури родинних взаємин учнів необмежені можливості відкриває раціонально організована позаурочна виховна діяльність учнів. Тому ми розглядаємо її як одну із умов всебічного розвитку особистості дитини. Нами наголошено, що школа-інтернат не лише забезпечує учням широкий вибір занять у гуртках, секціях при достатньо цілеспрямованій педагогічній дії кваліфікованих спеціалістів, а й допускає найрізноманітніші варіанти комплектування відповідних ситуативних учнівських груп. Особливу увагу звернено на те, що ефективність позаурочної виховної діяльності також посилюється завдяки раціональному використанню навчального і позаурочного часу учнів і вчителів, самостійності й ініціативності вихованців, постійному удосконаленню форм і методів роботи з учнями в позаурочний час.

Встановлено, що елементи культури родинних взаємин можуть потенційно формуватися за такими основними напрямами позаурочної діяльності молодших школярів:

– освітня позаурочна робота (розкриття понять взаємин батьків і дітей, засвоєння рольових установок, практичної діяльності, ототожнення з чоловічими і жіночими ролями, приклади, емоційна ідентифікація, емпатійне наслідування родичів, братів, сестер);

– соціально-виховна робота (роз'яснення учням найважливіших суспільних подій, залучення їх до громадського життя, національне, патріотичне, економічне виховання на народних традиціях);

– техніко-трудова робота (залучення школярів до посильних сімейно-побутових справ, засвоєння специфіки чоловічих і жіночих видів праці);

– спортивно-туристична робота (розвиток фізичних сил школярів, спритності, набуття якостей чоловічої мужності, витривалості, відповідальності, жіночої вправності, ніжності та краси);

– санітарно-гігієнічна робота (прищеплення вихованцям навичок гігієни, виховання санітарної культури);

– народознавча діяльність (формування національної свідомості, любові до рідної землі, українського народу, високої мовної культури).

Зазначені теоретичні аспекти було враховано при організації експериментальної роботи та обгрунтуванні умов ефективного формування основ культури родинних взаємин учнів.

У другому розділі - «Експериментальне дослідження рівня сформованості культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів у позаурочній діяльності» - обґрунтовано показники і критерії рівня сформованості культури родинних взаємин учнів початкової школи, визначено і впроваджено методику організації і проведення констатувального етапу дослідно-експериментальної роботи, наведено основні результати дослідження.

З метою вивчення стану сформованості культури родинних взаємин молодших школярів шкіл-інтернатів проводився констатувальний етап експерименту, який охоплював 300 учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів і 55 педагогів.

На основі теоретичного узагальнення праць вітчизняних і зарубіжних дослідників, вивченого практичного досвіду формування досліджуваної якості визначено основні показники культури родинних взаємин учнів 1-4 класів шкіл-інтернатів:

1. Знання дітей про родинні взаємини, рольові функції членів сім'ї, про необхідність і сутність відносин чоловіка і дружини, потреби в материнстві, батьківстві, синівській (дочірній) любові, турботі, прив'язаності;

2. Особистісне ставлення дітей до батьків, дітей-родичів (здатність співпереживати, готовність прийти на допомогу, відповідальність, уміння турбуватися один про одного), прояви їх у поведінці, вчинках, переживаннях);

3. Моральні якості: турботливість, взаємодопомога, відповідальність, виявлення дітьми родинних взаємин.

З урахуванням означених показників нами було окреслено три основні критерії (когнітивний, мотиваційно-емоційний, практично-діяльнісний), що дозволило розподілити всіх учнів на три групи, залежно від рівня розвитку у них показників культури родинних взаємин (високий, середній та низький).

До першої групи - високий рівень культури родинних взаємин - включено дітей, котрі мають високий рівень знань про культуру родинних взаємин, усвідомлено ставляться до індивідуальних та групових доручень, пов'язаних із родинними стосунками, цілеспрямовано доводять розпочату справу до кінця, усвідомлюють норми і вимоги до себе і членів сім'ї (когнітивний компонент); систематично спілкуються зі старшими братами і сестрами, проявляють радість і позитивні емоції при зустрічах, відмовляються від особистих справ заради зустрічей із рідними братами і сестрами (мотиваційно-емоційний компонент); проявляють кровно-духовну близькість, щирість у взаєминах один з одним, бажання поділитися, турботу про інших, готові прийти на допомогу, вміють помічати труднощі і складні ситуації в життєдіяльності рідних (практично-діяльнісний компонент).

Друга група включила учнів, яких ми відносимо до середнього рівня. Вони володіють недостатніми знаннями щодо основ родинних взаємин, не завжди усвідомлюють сімейні ролі та обов'язки; позитивні емоційні переживання в процесі спілкування у них вибіркові, разом зі співчуттям можуть проявляти і байдужість, роблять послугу лише у певній ситуації або за проханням дорослих і дітей, власної ініціативи не проявляють; добросовісно виконують доручені завдання, старанні, однак потребують допомоги і постійного нагадування з боку вихователя, рідко прагнуть зустрічатися зі своїми рідними, обмежуючись бесідами, допомагають один одному лише за проханням вихователя, не проявляють ініціативи у плані зустрічі з рідними.

До третьої групи нами включено дітей, які мали низький рівень сформованості родинних взаємин. У них практично відсутні знання про позитивні родинні взаємини; помітне байдуже ставлення до рідних; безвідповідальне ставлення до доручених завдань; відсутній інтерес до старших родичів чи молодших братів і сестер; дещо підвищений чи навіть агресивний тон у розмовах з рідними.

Дані, одержані в результаті спостереження за культурою родинних взаємин, представлені в табл. 1.

Таблиця 1 Розподіл дітей за рівнями сформованості культури родинних взаємин (за результатами констатувального етапу експерименту)