Виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ ВИХОВАННЯ

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

АВТОРЕФЕРАТ

Виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності

Савченко Анатолій Петрович

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Науковий керівник: кандидат педагогічних наук,

старший науковий співробітник

Зубалій Микола Дмитрович,

Інститут проблем виховання АПН України, завідувач лабораторії фізичного розвитку. виховання самостійність підліток

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор

Оржеховська Валентина Михайлівна,

Інституту проблем виховання АПН України, завідувач лабораторії превентивного виховання;

кандидат педагогічних наук, доцент

Щербак Павло Іванович,

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, завідувач кафедри фізичного виховання.

Провідна установа: Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, кафедра педагогіки, Міністерство освіти і науки України,

м. Кіровоград.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Становлення і розвиток України як суверенної держави, стрімкі соціальні зміни в сучасному суспільному житті ставлять перед загальноосвітніми школами підвищені вимоги до виховання підростаючого покоління. Це зумовлює необхідність поглиблення виховної роботи, обґрунтування концептуальних підходів і ефективних методик виховання творчої, соціально зрілої особистості, здатної самостійно вирішувати життєві проблеми в нових соціально-економічних умовах.

Основні підходи до виховання самостійності учнів визначені у Державній національній програмі “Освіта” (“Україна XXI століття”), Законі України “Про фізичну культуру і спорт”, Концепції фізичного виховання в системі освіти України, Національній доктрині розвитку освіти України, Державному стандарті базової й повної загальної середньої освіти, Державній програмі розвитку фізичної культури та спорту на 2007-2011 роки.

Аналіз нових навчальних програм з фізичної культури засвідчує, що вони в основному зорієнтовані на вирішення завдань виховання в учнів самостійності, основою якої є стійке переконання в необхідності свідомо вирішувати певні завдання. У той же час низький рівень розвитку в молодших підлітків психофізичних і вольових якостей, які є основою виховання самостійності, гальмує їх особистісне зростання, формування умінь і навичок самостійно виконувати навчальні завдання.

Подолання зазначених недоліків у молодших підлітків можливе за умов раціонального використання в загальноосвітніх школах ігрової діяльності. За такого підходу відкриваються широкі виховні можливості ігор, у яких учні, незалежно від рівня успішності й багатьох інших показників, можуть найкраще розвивати свою творчу активність, ініціативність, кмітливість тощо. Саме ці якості особистості є визначальними у формуванні самостійності учнів у процесі ігрової діяльності.

Специфічні особливості ігрової діяльності, проявлення школярами значних розумових і вольових зусиль під час підготовки й проведення ігор, надання допомоги, різноманітність підходів до вирішення виховних завдань, наявність елементів змагань, регламентованих правилами ігор та інше дозволяють учителю фізичної культури формувати в учнів уміння й навички самостійних дій, які згодом стають визначальними рисами особистості.

Загальнотеоретичні питання формування самостійності розглядаються в роботах Б.Г.Ананьева, М.А.Данилова, Б.П.Єсипова, П.І.Підкасистого, О.Я.Савченко, В.О.Сухомлинського, Т.І.Шамової, Г.І.Щукіної та ін.; психологічні основи формування самостійності розкриваються в працях Л.І.Божович, Л.С.Виготського, О.М.Леонтьєва, О.В.Скрипченка, Н.Ф.Тализіної, Д.Б.Ельконіна, І.С.Якіманської та ін., педагогічні основи виховання самостійності досліджуються в роботах Ю.Н.Дмітрієвої, Н.С.Коваль, В.М.Оржеховської, В.Г.Постового, В.В.Радула, М.Г.Чобітька, К.І.Чорної та ін.; методика формування в дітей різного віку самостійності розкрита в дослідженнях В.Г.Ареф'єва, Л.В.Артемової, А.О.Артюшенка, О.М.Вацеби, Л.В.Волкова, Л.Д.Гурмана, О.Д.Дубогай, С.І.Жеваги, С.А.Закопайла, М.Д.Зубалія, С.О.Сичова, М.С.Солопчука, Є.В.Столітенка, А.Л.Турчака, Є.М.Франківа, Б.М.Шияна, П.І.Щербака та ін. Спільним у їхніх працях є розгляд самостійності як цінності особистості. Самостійність визначається як важлива якість, що лежить в основі активної, творчої спрямованості учня, його продуктивної діяльності. Ця якість проявляється в здатності учня ставити перед собою цілі діяльності, визначати для себе її завдання й обирати найкращі способи їх розв'язання.

Аналіз літературних джерел та дисертаційних досліджень свідчить, що проблема виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності не була предметом спеціального вивчення. Тому її актуальність, недостатня розробка, вимоги практики й обумовили вибір теми дисертаційного дослідження: “Виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема є складовою частиною науково-дослідної роботи лабораторії фізичного розвитку Інституту проблем виховання АПН України “Обгрунтування форм і методів фізичного та військово-патріотичного виховання учнів загальноосвітньої школи”, державний реєстраційний номер 0102U000609. Тема дисертаційного дослідження затверджена на засіданні Вченої ради Інституту проблем виховання АПН України (протокол № 11 від 28 жовтня 2002 р.) й узгоджена в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол № 2 від 25 лютого 2003 р.).

Об'єкт дослідження - процес виховання у молодших підлітків самостійності в ігровій діяльності.

Предмет дослідження - зміст, засоби і методи виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити ефективність змісту, засобів і методів виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що ефективність виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності підвищиться, якщо: ігрова діяльність буде інтегрована в позакласну роботу та активне дозвілля учнів; молодші підлітки залучатимуться до щоденної пізнавальної діяльності під час проведення в школі фізкультурно-оздоровчих заходів; в ігрову діяльність спрямовану на формування в молодших підлітків умінь і навичок самостійності будуть включатися елементи змагання; в ігровий процес впроваджуватиметься особистісно зорієнтована методика виховання самостійності учнів.

Для реалізації поставленої мети й перевірки гіпотези визначено такі завдання дослідження:

1. Вивчити стан проблеми виховання самостійності молодших підлітків у педагогічній теорії і практиці та уточнити сутність поняття “самостійність” стосовно молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

2. Розробити критерії й показники визначення рівнів вихованості самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

3. Розробити структурну модель виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

4. Обґрунтувати й експериментально перевірити зміст, засоби і методи виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

5. Розробити методичні рекомендації щодо виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

Теоретико-методологічну основу дослідження склали наукові положення загальної теорії діяльності (Б.Г.Ананьєв, Л.С.Виготський, Г.С.Костюк, О.М.Леонтьєв), дослідження проблеми мотивації (В.Г.Агеєв, І.Д.Бех, В.С.Ільїн, Д.О.Кікнадзе, С.Л.Рубінштейн), сучасні праці з пізнавальної самостійності (М.Г.Дайрі, Б.П.Єсипов, Б.Д.Леухіна, Н.А.Половнікова, О.Я.Савченко та ін.), концептуальні положення психолого-педагогічної науки про сутність і значення ігрової діяльності в розвитку особистості (Л.В.Артемова, О.Л.Кононко та ін.).

У процесі роботи використані такі методи дослідження - теоретичні: вивчення і аналіз психолого-педагогічної літератури, що забезпечило розгляд теоретичних питань з проблеми дослідження; вивчення навчальних програм і нормативних документів з навчально-виховної роботи; вивчення досвіду роботи загальноосвітніх шкіл з виховання самостійності молодших підлітків, що дало можливість перевірити теоретичні положення в педагогічній практиці; емпіричні: анкетування, опитування, інтерв'ю, бесіди, спостереження, тестування, метод незалежних характеристик; констатувальний і формувальний експеримент; рейтинг, методи визначення рівнів розвитку самостійності та динаміки її виховання в молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; порівняльний аналіз результатів експерименту; статистичні методи обробки експериментальних даних, що дало можливість визначити ефективність виховання самостійності учнів у процесі ігрової діяльності.

Дослідження проводилось упродовж 2000-2006 років у три етапи .

На першому - пошуково-констатувальному етапі (2000-2001 рр.) вивчався стан досліджуваної проблеми в літературі. Обґрунтовано теоретико-методологічні підходи до вирішення проблеми, визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано робочу гіпотезу, конкретизовано завдання дослідження, проведено пошуково-констатувальний етап експерименту, розроблено методику формувального етапу дослідження та структурну модель виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

На другому - формувальному етапі (2002-2004 рр.) здійснено експериментальну перевірку гіпотези дослідження; перевірено структурну модель і ефективність змісту, засобів і методів виховання самостійності в молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; проведено контрольні зрізи й проаналізовано експериментальні матеріали.

На третьому - узагальнюючому етапі (2005-2006 рр.) опрацьовано одержані у процесі дослідження дані, узагальнено проміжні та кінцеві результати педагогічного експерименту, сформульовані основні висновки і положення, здійснено їх упровадження в практику, оформлено й опубліковано результати дослідження.

Експериментальна база дослідження. Експериментальна робота проводилася в загальноосвітніх школах № 2, 5 м. Корсунь-Шевченківський Черкаської області. Окремі аспекти експериментальної методики перевірялися в ЗОШ № 99 м. Києва, Придніпровській ЗОШ Черкаської області. У дослідженні взяли участь 453 особи. У тому числі на формувальному етапі експерименту брав участь 171 учень, з них: 84 - в експериментальних класах, 87 - у контрольних, 114 батьків, 45 учителів.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше визначено й обґрунтовано зміст виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; теоретично обґрунтовано засоби і методи виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; розроблено критерії і показники визначення рівнів вихованості самостійності учнів 5-7-х класів; отримано нові дані про вплив ігрової діяльності на виховання у молодших підлітків самостійності; набула подальшого розвитку методика виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

Теоретичне значення дослідження полягає в уточненні сутності й змісту поняття “самостійність” стосовно молодших підлітків; обґрунтуванні основних компонентів самостійності учнів 5-7-х класів; розробці структурної моделі виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; конкретизації педагогічних умов виховання самостійності учнів 5-7-х класів у процесі ігрової діяльності; розробці сучасної діагностики визначення рівнів вихованості самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності.

Практичне значення дослідження полягає в узагальненні практичного досвіду загальноосвітніх шкіл щодо виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; розробці методичних рекомендацій щодо виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності. Отримані результати дослідження можуть бути використані педагогами у позакласній діяльності, у роботі методичних об'єднань класних керівників і вихователів, викладачами вищих педагогічних навчальних закладів, студентами під час проходження педагогічної практики в школі та слухачами курсів підвищення кваліфікації у системі післядипломної освіти.

Достовірність і обґрунтованість результатів дослідження та основних висновків дисертації забезпечується теоретичним і методологічним обґрунтуванням її вихідних положень; застосуванням комплексу методів дослідження, адекватних його об'єкту, предмету, меті й завданням; використанням кількісного і якісного аналізу даних педагогічного експерименту; статистичною обробкою кількісних показників експериментальної роботи.

Особистий внесок здобувача. У статтях, опублікованих у співавторстві, дисертантові належить розробка педагогічних аспектів виховання самостійності молодших підлітків у руховій діяльності.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Отримані дані доповідалися й обговорювалися на семінарах учителів фізичної культури Корсунь-Шевченківського району (м. Корсунь-Шевченківський, 2002-2005), на засіданнях лабораторії фізичного розвитку Інституту проблем виховання АПН України (м. Київ, 2002-2006), на Всеукраїнських конференціях: “Актуальні питання розвитку спортивних і рухливих ігор: сучасний стан та перспективи” (м. Переяслав-Хмельницький, 2002); “Педагогічні засади формування у підростаючого покоління активної громадської позиції” (м. Київ, 2002); “Актуальні питання виховання особистості в сучасному соціокультурному середовищі” (м. Київ, 2003); “Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді” (м. Київ, 2004); “Теоретико-практичні реалії сучасного виховання дітей та учнівської молоді” (м. Київ, 2005); “Теоретико-методичні основи виховання творчої особистості учнів в умовах позашкільних навчальних закладів” (м. Київ, 2006); “Культурно-ціннісні витоки сучасного виховання особистості” (м. Київ, 2006). Результати дослідження впроваджені у навчально-виховний процес ЗОШ № 2, 5 м. Корсунь-Шевченківський (довідки № 44 від 7.04.2006 р., № 615 від 16.03.2007 р.) та шкіл Корсунь-Шевченківського району Черкаської області (довідка № 129 від 21.04.2006 р.).

Публікації. Основні положення й висновки дисертації знайшли відображення у 15 наукових працях (з них 11 публікацій одноосібні і 6 опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України).

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, двох розділів, висновків до них, загальних висновків, списку використаної літератури (276 джерел) та додатків. Загальний обсяг дисертаційної роботи складає 224 сторінки друкованого тексту, з яких 174 сторінки основного тексту, 23 сторінки списку використаної літератури, 26 сторінок додатків, робота містить 6 таблиць і 18 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету, завдання, методи і етапи дослідження, сформульовано гіпотезу, теоретико-методологічну основу, окреслено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, визначено експериментальну базу, особистий внесок здобувача, подано відомості про впровадження результатів дослідження.

У першому розділі - “Виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності як наукова проблема” - проаналізовано стан досліджуваної проблеми у літературі, визначено компоненти, критерії і показники вихованості самостійності учнів у процесі ігрової діяльності, виявлено причини, які заважають вихованню самостійності молодших підлітків, розкрито основні підходи до вивчення сутності поняття “самостійність”, особливості й зміст ігрової діяльності, вивчено стан роботи з даної проблеми у практиці загальноосвітніх шкіл, подано узагальнені результати констатувального етапу дослідження.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показує, що у дослідженнях Л.І.Божович, Л.С.Виготського, Д.Б.Ельконіна, Б.П.Єсипова, І.С.Кона, О.М.Леонтьєва, П.І.Підкасистого, В.В.Радула, С.Л.Рубінштейна, О.Я.Савченко, Н.Ф.Тализіної, Г.І.Щукіної та інших самостійність розглядається як інтегральна морально-вольова якість особистості, яка проявляється в активності, незалежності, критичності суджень і відповідальності дій. Необхідною умовою розвитку самостійності учнів є певний рівень самосвідомості, на основі якої грунтується виховання самостійності.

Проблему формування пізнавальної самостійності школярів досліджували В.К.Буряк, В.М.Григор'єв, В.В.Домніна, Л.В.Жарова, В.Д.Іванов, М.С.Коваль, І.А.Левіна, Е.С.Сільнова, Г.Л.Ткачук, Т.І.Шамова, З.Ф.Чехлова, В.З.Юсупов, Н.Г.Ярошенко та інші. Вони вказують на шляхи формування пізнавальної самостійності школярів, підвищення рівня їхньої активності, організації навчальних занять, удосконалення системи праці вчителя, його взаємодії з окремими учнями і колективом класу. Особливу увагу автори приділяють формуванню в школярів відповідального ставлення до навчання, аналізують педагогічні умови виховання самостійності, вказують на необхідність ураховувати вікові особливості учнів, звертають увагу на значення прикладу та авторитету вчителя.

Вивчення літературних джерел засвідчує, що питання виховання самостійності учнів у процесі ігрової діяльності, потреби займатися фізичною культурою, формування здорового способу життя та виховання активності в процесі занять фізичними вправами досліджували В.Г.Ареф'єв, А.С.Дорошенко, М.Д.Зубалій, М.П.Козленко, В.Ф.Новосельський, В.М.Оржеховська, І.П.Панін, М.С.Солопчук, Є.В.Столітенко, А.Л.Турчак, В.Н.Шаулін, П.І.Щербак та інші.

Дослідженню питань ігрової діяльності та її впливу на фізичну активність і самостійність школярів присвятили свої праці М.В.Андрощук, Е.С.Вільчковський, О.С.Газман, Є.М.Гельфан, В.І.Грицюк, Л.Г.Єфімова, Р.І.Жуковська, І.М.Коротков, Н.В.Кудикіна, Г.Л.Лендрет, Я.С.Литвин, С.А.Марутян, Н.Н.Михайлова, І.П.Резнікова, Б.С.Рябінін, І.В.Седж, В.І.Страшинський, А.І.Ткаченко, А.Л.Усова, В.Г.Яковлєв та інші. Автори зазначають, що заняття рухливими іграми сприяють розвитку в школярів життєво важливих фізичних якостей, виховують свідому дисципліну, самостійність, ініціативність та активність.

Аналіз літератури дозволив також уточнити сутність поняття “самостійність” як інтегральну морально-вольову якість особистості, що характеризується сукупністю знань, умінь і навичок та ставленням до процесу й результатів діяльності. Самостійність проявляється в активності, творчій ініціативі, незалежності, відповідальності, критичності суджень та свідомому ставленні до діяльності.

У процесі констатувального етапу проаналізовано програми з фізичної культури, календарні, й виховні плани; визначено їх ефективність щодо виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; проведено анкетування, тестування й опитування учнів, учителів, батьків, педагогічне спостереження на уроках та у процесі позакласних фізкультурно-оздоровчих заходів; вивчено досвід роботи шкіл; визначено підготовленість учителів фізичної культури до виховної роботи, спрямованої на виховання самостійності школярів у процесі ігрової діяльності; проаналізовано ефективність уроків фізичної культури щодо розвитку в учнів знань, умінь та навичок, необхідних для самостійних занять рухливими іграми; визначено виховні можливості інших видів рухової діяльності для формування самостійності молодших підлітків.

Виходячи із специфіки ігрової діяльності, вікових особливостей учнів середніх класів, рівнів знань, умінь і навичок, виявлених за допомогою показників когнітивного, емоційного, мотиваційного і поведінкового компонентів та відповідних критеріїв були визначені рівні вихованості самостійності учнів.

Когнітивний компонент проявлявся в переконанні молодших підлітків у необхідності виховання самостійності для підготовки себе до життя. Показниками наявності когнітивного компонента в молодших підлітків були знання про сутність і значущість виховання самостійності в підготовці себе до життя; знання про індивідуальні й групові форми виховання самостійності в процесі ігрової діяльності; знання про цінність цієї якості особистості; методичні знання, необхідні для виховання самостійності; наявність прагнення до вивчення цих питань; потреба в поглибленні знань про самостійність та ігрову діяльність.

Емоційний компонент проявлявся в стійкому інтересі й вольових якостях учнів до різних форм виховання самостійності, наполегливості й активності у підготовці до ігрової діяльності. Сформованість цього компонента у молодших підлітків визначалася за наявністю позитивних емоцій та інтересу до ігрової діяльності.

Мотиваційний компонент проявлявся в самому процесі ігрової діяльності молодших підлітків. Сформованість цього компонента в молодших підлітків визначалася на основі потреб, які сприяли їх задоволенню у грі та забезпечували їхній розвиток. Учні отримували досвід в ігровому спілкуванні й прагнули здобути в грі перемогу. Показниками наявності мотиваційного компонента в молодших підлітків були незалежність, свідоме ставлення до ігор; задоволення потреби в ігровій діяльності; бажання ігрового спілкування.

Поведінковий компонент проявлявся в умінні й навичках самостійно організовувати й реалізовувати ігрову діяльність. Сформованість цього компонента в молодших підлітків визначалася за такими критеріями: ініціативність у процесі ігрової діяльності; активність у виконанні ігрових завдань; участь у різних формах ігрової діяльності; рівень фізичної підготовленості.

За кількісними і якісними показниками учнів експериментального і контрольного класів було умовно розподілено на три групи з низьким, середнім і високим рівнями розвитку самостійності. Низький рівень розвитку самостійності був зафіксований в учнів п'ятих класів, що потребували постійної допомоги вчителя під час проведення ігор. Вони пасували перед труднощами, не виявляли активності та ініціативи у будь-якій діяльності і в ігровій зокрема. Ці учні залишали роботу незакінченою, навіть втручання вчителя не допомагало пожвавленню їхніх дій. Багато п'ятикласників були пасивні, їхній рівень домагань не високий, вони задовольнялися роллю виконавця чужого задуму.

Середній рівень розвитку самостійності мали ті п'ятикласники, що характеризувалися прагненням виявити незалежність спробою продовжити самостійний пошук вирішення ігрових завдань. Ці учні були схильні до прояву активності в процесі ігор. Однак цим п'ятикласникам бракувало прагнення збагатити зміст своєї ігрової діяльності. Вони не завжди були здатні реалізувати свої починання. Ці п'ятикласники мали не високу відповідальність і часто висловлювали критичні судження стосовно дій інших учасників ігор. Їхня самооцінка в основному була завищена.

Високий рівень розвитку самостійності мали ті учні, які проявляли творчу ініціативу й активність в іграх, робили самостійний пошук визначення кінцевої мети ігрової діяльності, виявляли вигадку, доцільність та оригінальність ігрових дій. Ці п'ятикласники були здатні до прояву зусиль для подолання труднощів у процесі ігор. Вони свідомо ставилися до зробленого, вміли вносити корективи в ході проведення ігор; проявляли в оцінці результатів ігор відповідальність, критичність і самокритичність, що свідчило про наявність у них високого рівня самостійності.

На основі узагальнення результатів констатувального етапу експерименту встановлено, що в експериментальному класі 13 (46,8%) учнів мали низький рівень розвитку самостійності, 12 (45,7%) - середній і 3 (7,5%) - високий, у контрольному відповідно 13 (44,8%) - низький, 13 (46,3%) - середній і 3 (8,9%) - високий. Як бачимо, великої різниці в рівнях розвитку самостійності в учнів експериментального і контрольного класів на початку експериментальної роботи не спостерігалося. Це пояснюється їхнім розвитком, індивідуальними особливостями та характером виховної роботи в школі. Основними причинами такого стану були: недостатній рівень знань про самостійність; відсутність у школах системи роботи з виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності; неефективна робота вчителів і батьків з пропаганди переваг рухової активності та ігрової діяльності у повсякденному житті. Не сприяв вихованню самостійності учнів і зміст уроків фізичної культури та позакласної фізкультурно-оздоровчої роботи.

У другому розділі - “Зміст, засоби і методи виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності” - обґрунтовано педагогічні умови виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігрової діяльності, розроблено структурну модель виховання самостійності, висвітлено перебіг формувального етапу експерименту, проведено порівняльний аналіз результатів дослідження в експериментальних і контрольних класах.

В основу формувального етапу експерименту з виховання в учнів 5-7-х класів самостійності в процесі ігрової діяльності було покладено положення сучасної педагогіки і психології про розвиваючу функцію гри. Відомо, що в рухливих іграх найбільш вільно і яскраво проявляються індивідуальні особливості учнів, формуються їхні особистісні якості. Активна участь в іграх, прояв ініціативи притаманні самому характеру ігрової діяльності, в якій школярі прикладають певні зусилля, вносять елементи самодіяльності, намагаються застосувати засвоєні знання і способи дій у ігрових ситуаціях. Інтерес до ігор спонукає учнів до самостійної їх організації, що зумовлено рівнем розвитку в них ігрових умінь, здатністю вибору цікавих сюжетів, умінням будувати в процесі гри єдину сюжетну лінію.

У рухливих іграх молодшим підліткам надавалась можливість проявляти творчу ініціативу у виборі способів досягнення ігрової мети. Використання в експериментальній роботи лише нових ігор було недоцільним тому, що багато часу відводилося на пояснення й ознайомлення з грою. В експериментальному класі проводилися вже знайомі ігри і пропонувалися учням одна-дві нові. До змісту знайомих рухливих ігор вносилися елементи новизни: вводилися додаткові правила, змінювалися форма і способи руху, початкові положення гравців, включалися додаткові перешкоди, ставилися нові завдання, використовувався інший інвентар. Зацікавлювали учнів саме змагальним характером ігор. Цей елемент був важливий не тільки для вирішення ігрових завдань, але й безпосередньо для виховних. Ігри з елементами змагань привчали молодших підлітків оцінювати свої дії і вчинки, порівнювати себе з однолітками, збуджували в них бажання бути серед перших. Вони мобілізовували свої зусилля переборювати труднощі, робити те, що потрібно команді, а не те, що хотілося в тій чи іншій ситуації. У процесі проведення ігор їх учасники не пасували перед невдачами, а наполегливо працювали для досягнення поставленої ігрової мети.

Під час проведення формувального етапу експерименту ми звертали увагу на активні, захоплюючі ігри. Це в першу чергу ігри колових комплексів та ігри-естафети, де учні випробовували свої можливості у швидкості, вправності й витривалості та проявляли кмітливість і винахідливість. Ці ігри були необхідні підліткам для того, щоб в них з'являлося протистояння одного гравця іншому, однієї команди іншій. У зв'язку з цим у гравців виникали ситуації, які потребували своєчасного вирішення. Їм необхідно було швидко вибрати правильну дію й виконати її. Конкретні взаємостосунки між гравцями визначали не тільки характер змагальної боротьби, але й впливати на виконання багатьох ігрових дій. Тому рухливі ігри на перервах ми використовували як засіб зняття втоми, підготовки до наступного уроку. Ігри після уроків вирішували завдання зняття нервового напруження, підготовки учнів до виконання домашніх завдань, удосконалення фізичних якостей та покращення функціонального стану. До кожної гри ми вводили раніше невідомі елементи й ускладнювали умови її проведення. Такий підхід підвищував інтерес до рухливих ігор, активізував ініціативу та активність школярів у процесі їх проведення.

Доцільно організована ігрова діяльність молодших підлітків не тільки поліпшувала їхню фізичну підготовленість, але й поглиблювала знання, перетворюючи їх в стійкі погляди на дотримання правил ігор, які виявлялися в конкретних ігрових діях. З цією метою вчитель фізичної культури був і організатором ігор, і вихователем самостійності учнів у процесі їх проведення. Для цього він спрямовував їхню ігрову діяльність на зміцнення здоров'я, фізичний гарт, оволодіння життєво необхідними руховими уміннями та навичками самостійно займатися іграми в школі й домашніх умовах. Особистісні форми спілкування вчителя з учасниками ігор давали змогу розкривати індивідуальні ігрові можливості учнів й правильно корегувати їхнє навантаження.

Виховання самостійності молодших підлітків у процесі ігор ми розглядали як процес, який поєднує різні структурні елементи, критерії, показники ігрової діяльності, її функції в єдине ціле. Комплексний підхід до виховання самостійності, встановлення зв'язків і залежностей у цьому процесі виявляли молодші підлітки в активній ігровій діяльності через емоції, мотиви, активність, звички, уміння й ставлення до їхнього оточення. Тому процес виховання самостійності молодших підлітків засобами ігрової діяльності ми подаємо як структурну модель (рис. 1), в якій розкриваються зв'язки між складовими елементами виховного процесу.

Аналіз структурної моделі засвідчує, що вона складається з таких чотирьох структурних рівнів. Перший рівень включає наступні компоненти: когнітивний; мотиваційний; емоційний; поведінковий. До другого її рівня ввійшли: знання ігор; активність в ігровій діяльності; мотиви занять ігровою діяльністю; позитивні емоції; інтерес до ігор; звичка до ігрової діяльності. Третій рівень включає критерії визначення рівнів сформованості самостійності: творчу ініціативу й активність у процесі ігор; незалежність і свідомість у досягненні мети; критичність суджень і відповідальність; уміння і навички самостійно виконувати ігрові ролі. Четвертий рівень включає показники сформованості самостійності: уміння реалізовувати свої починання, проявляти винахідливість і оригінальність; уміння без прямого керівництва і допомоги досягати поставленої ігрової мети; уміння аналізувати ігрові ситуації та отримані результати; уміння самостійно займатися ігровою діяльністю та педагогічні умови виховання самостійності.