Система роботи з удосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів на уроках української мови

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЯРЕМЧУК Наталія Сергіївна

УДК 372.461:053.6

СИСТЕМА РОБОТИ З УДОСКОНАЛЕННЯ НАВИЧОК ГОВОРІННЯ В УЧНІВ 5-6 КЛАСІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

13.00.02 - теорія та методика навчання (українська мова)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата педагогічних наук

Херсон - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Херсонському державному університеті Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор педагогічних наук, професор Пентилюк Марія Іванівна, Херсонський державний університет, професор кафедри українського мовознавства.

Офіційні опоненти: доктор педагогічних наук, професор Горошкіна Олена Миколаївна, Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української мови;

кандидат педагогічних наук, доцент Мамчур Лідія Іванівна, Уманський державний педагогічний університет імені П. Тичини, доцент кафедри практичного мовознавства.

Захист відбудеться «30» жовтня 2009 року о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 67.053.01 у Херсонському державному університеті за адресою: 73003, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27, зал засідань (ауд. № 256).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Херсонського державного університету за адресою: 73003, м. Херсон, вул. 40 років Жовтня, 27.

Автореферат розіслано «23» вересня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Т. Г. Окуневич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

психолінгвістичний навички говоріння підлітки

Актуальність дослідження. У Державному стандарті базової та повної загальної середньої освіти України наголошено на тому, що одним із провідних завдань навчання української мови є формування комунікативної компетенції, що охоплює не тільки знання мовної системи й володіння мовним матеріалом (мовленням), але й дотримання правил мовленнєвої поведінки, соціальних норм мовленнєвого спілкування. Розв'язання цього завдання здійснюється через різні види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), що, виконуючи репрезентативну (інформаційну) i прагматичну (дієву) функції, сприяють не лише виробленню навичок побудови власних усних та писемних висловлювань, а й взаємодії i взаєморозумінню між людьми в пpoцecі спілкування. Проте, незважаючи на спрямованість сучасної ocвіти формувати вміння усного продукування висловлювань з дотриманням вимог українського мовленнєвого етикету в різних ситуаціях, найменш дослідженим у лінгводидактиці залишається говоріння, що забезпечує усне спілкування в діалогічній i монологічній формах. Тому виникає необхідність осмислення процесу говоріння як одного з визначальних компонентів мовленнєвої діяльності i створення системи роботи з удосконалення навичок говоріння школярів на уроках української мови.

У різних науках говоріння трактується неоднаково. Так, у працях філософів (Т.Кочеткова, I.Невлева, Л.Озадовська, М.Попович) виділено складові комунікативного акту як процесу створення висловлювань у результаті інтелектуальної мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Психологічний зміст говоріння як виду мовленнєвої діяльності (структура, частини, етапи) проаналізували І.Зимня, О.Леонтьєв; роль говоріння в психічній діяльності підлітків з'ясували Л.Виготський, В.Дружиніна, Є.Ільїн, Г.Костюк та ін.; закономірності дії механізмів мисленнєво-мовленнєвої діяльності розкрили М.Жинкін, І.Зимня, Г.Костюк, О.Леонтьєв, А.Маркова, І.Синиця, С.Рубінштейн.

Питання вдосконалення говоріння учнів розглядають у своїх працях I.Білодід, В.Костомаров, Л.Щерба та ін. На особливості мовленнєвої культури вказують Ф.Бацевич, А.Коваль, Л.Мацько, О.Селіванова. Досліджуючи труднощі процесу говоріння, учені (Л.Accyipoвa, М.Василик, Н.Десяєва, Т.Лебедєва) визначили умови, правила, способи формування навичок говоріння. Підвищенню рівня культури мовленнєвої поведінки приділяють увагу Н.Бабич, Є.Голобородько, О.Горошкіна, Л.Мацько, Г.Михайловська. Останнім часом з'явилося чимало досліджень, присвячених проблемі розвитку мовленнєво-комунікативних умінь і навичок школярів (І.Варнавська, Л.Мамчур, С.Омельчук). Особливого значення в процесі вдосконалення навичок говоріння надають формуванню в учнів комунікативної компетенції О.Горошкіна, Т.Донченко, В.Мельничайко, А. Нікітіна, М.Пентилюк, Л.Скуратівський, Г.Шелехова.

Роль формування навичок i поведінки мовленнєвого спілкування визначають Н.Бабич, М.Вашуленко, Л.Мацько, М.Пентилюк, Г.Сагач, М.Стельмахович, Г.Шелехова. Засвоєння виражальних засобів з метою розвитку правильного та образного мовлення досліджували I.Варнавська, Т.Мельник.

Методиці розвитку усного мовлення приділяють увагу В.Бадер, Т.Донченко, Г.Іваницька, В.Капінос, Т.Ладиженська, М.Львов, В.Мельничайко, М.Пентилюк, К.Плиско, М.Стельмахович, Л.Федоренко, Г.Шелехова. Вагомий унесок у формування діалогічних умінь, розвиток культури усного мовлення зробили В.Бадер, О.Горошкіна, Е.Палихата, М.Пентилюк, Т.Симоненко та ін. Необхідність удосконалення монологічного мовлення школярів розглянуто в працях О.Біляєва, С.Карамана, Т.Ладиженської, В.Мельничайка, М.Пентилюк, М.Стельмаховича. Навчанню мовленнєвого спілкування шляхом удосконалення навичок ycix видів мовленнєвої діяльності присвячено роботи О.Гойхмана, О.Горошкіної, Т.Ладиженської, М.Львова, Т.Надеіної, М.Пентилюк та ін.

Однак попри певні успіхи проблема вдосконалення говоріння ще не знайшла своєї комплексної теоретико-практичної реалізації. Це пояснюється, що в методиці розвитку мовлення учнів ще недостатньо враховано дані сучасних наукових досліджень у галузі теорії мовленнєвої діяльності, спілкування й лінгвістики мовлення, браком часу для практичної роботи, спрямованої на формування мовленнєвої компетентності школяра, відсутністю в шкільних підручниках чіткої системи вправ з удосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів.

Отже, актуальність досліджуваної нами проблеми на сучасному етапі розвитку загальноосвітньої школи, необхідність подолання виявлених недоліків у мовленні учнів, визначення оптимальних шляхів удосконалення навичок говоріння зумовили вибір теми дисертації “Система роботи з удосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів на уроках української мови”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження є складовою частиною комплексної теми кафедри українського мовознавства Херсонського державного університету “Технологія формування комунікативно-професійної компетенції майбутніх фахівців гуманітарної сфери в умовах стандартизації мовної освіти” (реєстраційний номер РК 0107U000759), що входить до загальноуніверситетської теми “Актуальні проблеми підготовки вчителя сучасної школи” (державний реєстраційний номер 0103U000374). Тему дисертації затверджено вченою радою Слов'янського державного педагогічного інституту (протокол №10 від 8.07.2002) та узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки та психології в Україні (протокол №8 від 29.10.2002).

Об'єктом дослідження є навчання української мови на комунікативно-діяльнісній ocнові учнів основної школи, а предметом - методична система роботи з удосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів на уроках української мови.

Мета дослідження полягає в теоретичному обґрунтуванні, створенні та експериментальній перевірці методичної системи вдосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів.

Для досягнення мети необхідно розв'язати такі завдання:

- визначити лінгвістичні, лінгводидактичні, психологічні, психолінгвістичні засади вдосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів;

- виявити фактичний рівень сформованості в підлітків навичок говоріння;

- з'ясувати педагогічні умови вдосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів на уроках української мови;

- розробити методику роботи з удосконалення навичок говоріння та експериментально її перевірити.

Поставлені завдання та перевірка гіпотези дослідження здійснювалися за допомогою таких методів наукового пошуку: теоретичні: вивчення психолого-педагогічної, лінгвістичної та методичної літератури з проблеми дослідження; теоретичний аналіз програм i підручників, методичних рекомендацій i посібників із проблеми дослідження для побудови лінгводидактичної моделі й методичної системи вдосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів, упровадження результатів дослідження в педагогічну практику; емпіричні: спостереження за навчальним процесом, відвідування уроків, бесіди з учителями та учнями з метою діагностування рівня сформованості основних комунікативних умінь та навичок; анкетування вчителів, учнів, аналіз усних висловлювань школярів з метою з'ясування стану роботи з розвитку усного мовлення підлітків; педагогічний експеримент (констатувальний, формувальний і контрольний етапи, дослiдне навчання) для перевірки ефективності лінгводидактичної моделі експериментального навчання; статистичні: кількісний і якісний аналіз результатів проведення експериментального навчання з метою перевірки ефективності пропонованої системи роботи.

Методологічною основою дослідження є положення про комунікативну природу свідомості людини; нерозривний взаємозв'язок мови, мислення й мовлення; теорія мовленнєвої діяльності про породження мовлення; дані вікової і педагогічної психології; законодавчі акти й концепції сучасної шкільної мовної освіти.

Експериментальна база дослідження. Дослідження проводилося протягом 2001 - 2008 pp. на базі ЗОШ № 1, 4, 5, 16 м. Слов'янська, 1ванопільської ЗОШ Костянтинівського району Донецької області, середньої Ланнівської школи Карлівського району Полтавської області, № 53 м. Миколаєва, № 1 м. Луцька Волинської області, № 50 м. Херсона. До участі в експериментальному дослідженні було залучено 68 учителів української мови, 1007 учнів.

Дослідження здійснювалося в три етапи:

На першому етапі (2001 - 2002 pp.) теоретично обґрунтовано тему, здійснено аналіз лінгвістичної, психолого-педагогічної та методичної літератури, підручників з української мови, навчальних програм; визначено вихідні позиції дослідження, об'єкт, предмет, гіпотеза, основні напрями й завдання; практично підтверджено актуальність i необхідність дослідження проблеми.

На другому етапі (2003-2004 pp.) вивчено методичне забезпечення розвитку навичок говоріння в учнів 5-6 класів за допомогою завдань констатувального зpiзy, анкетування вчителів і школярів, узагальнено особистий досвід роботи в школі та вчителів - словесників.

На третьому eтaпі (2005-2008 pp.) створено й науково обґрунтовано методику роботи з удосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів, проаналізовано й узагальнено результати дослідження, сформульовано висновки.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше створено й експериментально перевірено методичну систему вдосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів основної школи з урахуванням органічного зв'язку між вивченням лінгвістичних відомостей і практичною роботою над продукуванням усних діалогічних і монологічних висловлювань на основі комунікативно-діяльнісного підходу до засвоєння матеріалу, що забезпечує формування мовленнєвих умінь і навичок, комунікативної компетенції сучасної особистості, наділеної уміннями та навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами під час спілкування; визначено теоретичні засади говоріння; уточнено поняття "говоріння" як вид мовленнєвої діяльності та його складові (текст, діалог, монолог); розроблено систему вправ і завдань, програму для вдосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів. Подальшого розвитку набула робота з удосконалення навичок говоріння підлітків, застосування міжпредметних зв'язків мови та літератури, реалізація яких забезпечує підвищення рівня мовленнєвої компетентності учнів та розвиток в них мовленнєвої культури.

Практичне значення дослідження визначається тим, що створена та впроваджена в шкільну практику система вдосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів дає можливість використовувати матеріали дослідження для поліпшення змісту програм і підручників, створення методичних посібників, у практиці навчання української мови в загальноосвітніх школах та під час курсової перепідготовки вчителів, проведення лекційних курсів, практичних і лабораторних занять з методики викладання української мови, теорії i практики розвитку мовлення.

Вірогідність результатів та основних висновків дослідження забезпечено методичною та лінгводидактичною обґрунтованістю вихідних положень, використанням ефективних методів, адекватних меті та завданням дослідження, кількісним i якісним аналізом результатів навчання, перевіркою здобутих висновків у практиці.

Апробація і впровадження результатів дослідження. Ocновнi положення дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри української мови i літератури, кафедри методики викладання української мови i літератури Слов'янського державного педагогічного університету, кафедри українського мовознавства Херсонського державного університету, кафедри української філології Севастопольського міського гуманітарного університету, висвітлювалися в доповідях і повідомленнях на всеукраїнських науково-практичних конференціях “Громадське виховання молоді засобами мови та літератури” (Полтава, 2003); “Сучасне мовознавство та літературознавство в контексті гуманізації та гуманітаризації освіти” та “Шляхи реалізації міжпредметних зв'язків у середній і вищій школі” (Херсон, 2003); “Теорія і практика мовленнєвої діяльності в середній і вищій школі: стан і перспективи” (Херсон, 2004); “Когнітивна лінгвістика: теорія і практика” (Херсон, 2006); всеукраїнських наукових конференціях “Лінгвістика тексту: теорія і практика” (Херсон, 2008-2009); 1-й загальноуніверситетській науковій конференції молодих учених, присвяченій 60-річчю звільнення м. Слов'янська від німецько-фашистських загарбників і 12-й річниці незалежності України (Слов'янськ, 2004); 2-й загальноуніверситетській конференції молодих учених, присвяченій 60-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні (Слов'янськ, 2005); 4-й загальноуніверситетській конференції молодих учених (Слов'янськ, 2007); конкурсах і семінарах працівників освіти: методистів, учителів-словесників загальноосвітніх шкіл.

Матеріали дослідження впроваджено в навчальний процес загальноосвітніх шкіл I-III ступенів № 5 (акт №4 від 02.04.09) м. Слов'янська, №50 м. Херсона (акт №6 від 24.03.09), № 53 м. Миколаєва (акт №5 від 01.06.09), № 1 м. Луцька (акт №3 від 25.03.09).

Публікації. Основні положення та результати дослідження знайшли втілення в 10 публікаціях, із них 8 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками, загальних висновків, списку використаних джерел, що включає 244 найменувань, і 5 додатків (44 сторінки). Зміст роботи викладено на 245 сторінках, із них - 198 сторінок основного тексту. Дисертація містить 10 таблиць, 3 діаграми, 4 схеми.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт, предмет, мету, сформульовано гіпотезу, розкрито завдання, методи дослідження, схарактеризовано методологічну й теоретичну основи, з'ясовано наукову новизну й практичне значення, вірогідність результатів, подано відомості про апробацію й упровадження основних положень дисертації.

У першому розділі дисертації «Наукові засади методики вдосконалення навичок говоріння в учнів 5 - 6 класів» розкрито теоретичні основи говоріння як наукового поняття, розглянуто найважливіші відомості про усне діалогічне й монологічне мовлення, виділено комунікативно-риторичні якості мовлення, що забезпечують умови для створення висловлювань, визначено навички говоріння в учнів 5 - 6 класів, з'ясовано психологічні чинники формування навичок говоріння підлітків, проаналізовано лінгводидактичний аспект удосконалення навичок продукування усних висловлювань школярів.

Осмислення процесу говоріння як одного з визначальних компонентів мовленнєвої діяльності є умовою стимуляції інтелектуального потенціалу школярів, взаємодії і взаєморозуміння між людьми в процесі спілкування, програмування мовленнєвих дій. Це підтверджує потребу обґрунтувати та об'єктивно оцінити мовленнєві навички, необхідні для вдосконалення в учнів підліткового віку в процесі роботи з розвитку усного мовлення.

Робота з удосконалення навичок говоріння передбачає врахування положень філософії, лінгвістики, лінгводидактики, психології, психолінгвістики, що дає змогу учням 5 - 6 класів планувати й правильно продукувати висловлювання з метою спілкування, ураховуючи особливості ініціативних мовленнєвих дій.

У філософському плані Т.Кочеткова, В.Петрушенко трактують говоріння як засіб досягнення людиною певної мети, Л.Озадовська - доступ до „Іншого”, який має неповторний внутрішній світ, І.Невлева, М.Попович - іллокутивний акт, що допомагає створити ситуацію взаєморозуміння, процес духовного спілкування, тобто взаємного обміну думками, почуттями. Спираючись на праці філософів, можемо стверджувати: говоріння є умовою “справжнього” людського буття, що можливе тільки через буття з іншими. Тому мовець у своєму існуванні виявляється для іншого через говоріння, за допомогою якого можна порозумітися зі співрозмовником.

У соціальному аспекті говоріння розглядають як соціально зумовлений вид діяльності людини, процес передачі інформації в умовах спілкування за допомогою комунікативних засобів, як потребу людини (духовну, соціальну, ментальну, комунікативну) для повноцінного життя з метою взаємодії та спілкування, соціальних перетворень.

Психологи та психолінгвісти (Л.Виготський, І.Зимня, О.Леонтьєв, О.Лурія, С.Рубінштейн та ін.) кваліфікують говоріння як процес формування та формулювання думки в момент висловлювання. Таким чином, у психологічному плані процес говоріння передбачає оволодіння зовнішнім усним способом формування та формулювання думки за допомогою мовних засобів, тобто усним мовленням.

Говоріння в лінгвістичному аспекті тлумачиться як діяльність мовця, який застосовує мову для взаємодії з іншими членами мовного колективу; використання різноманітних засобів мови для передачі складного змісту, що включає, крім власне інформації, звернення до слухача, спонукання до дії тощо; утворення звукового мовлення, що передбачає також слухове сприйняття цього мовлення не тільки слухачем, а й мовцем, для якого слуховий контроль відіграє роль зворотного зв'язку (О.Ахманова, Ф.Бацевич). На початку мовленнєвого акту роль мовця видається вирішальною, проте далі може бути, що результат цього акту визначається слухачем, його розумінням висловлювання. Тому висловлювання, що виступає водночас і як продукт мовленнєвого акту, і як інструмент досягнення певної мети, формує думки й почуття через посередництво мови в процесі мовленнєвої діяльності. Відтак можемо констатувати, що говоріння належить до лінгвальної дійсності (за І.Коваликом) і становить складову мови і мовлення (усна мова й усне мовлення), що тісно пов'язані між собою й передбачають одне одного: мова слугує засобом формування й формулювання думок, обміну інформацією, передачі почуттів, а мовлення - втілення, реалізація мови, що виявляє себе тільки в мовленні й через нього виконує своє комунікативне призначення.

Дослідження вчених (Ф.Бацевич, О.Казарцева та ін.) дозволяють стверджувати, що через говоріння комунікант реалізує процеси вираження думок, почуттів, волевиявлення з метою розв'язання завдань спілкування. У зв'язку з цим можемо виділити ініціативне (активне) говоріння, реактивне (відповідне) говоріння, репродуктивне (стохастичне) говоріння. Відповідно до цієї класифікації ми розглядаємо говоріння як вид усномовленнєвої діяльності, продуктом якої є висловлювання думок і почуттів як в ініціативній, так і в реактивній формах.

Аналіз наукових праць учених (І.Борисюк, Н.Десяєва, М.Пентилюк, Г.Сагач, М.Стельмахович, І.Ющук та ін.) дає змогу виділити комунікативно-риторичні якості мовлення (змістовність, правильність і чистота, точність, дохідливість, логічність, ясність, багатство й різноманітність, доречність (доцільність), краса, естетичність, виразність й образність, емоційність, щирість), що є важливою умовою вироблення мовленнєво-комунікативних навичок у процесі говоріння.

Компетенція в говорінні забезпечується вмінням учнів вести діалог, сприймати й будувати усні діалогічні й монологічні висловлювання різних видів, типів, стилів жанрів, що слугуватимуть для спілкування в життєвих ситуаціях. Тому для нашого дослідження важливо було показати виділені вченими (А.Ляшкевич, Е.Палихата, Л.Попова та ін.) особливості діалогічного й монологічного мовлення, що формують говоріння.

Говоріння як наукове поняття - явище складне й багатогранне: це інформаційний процес, соціальна взаємодія мовців, процес вираження думок, почуттів, настроїв, волі, бажань за допомогою мови в процесі мовленнєвої діяльності людини, спонукання до інтелектуальних дій, що забезпечують продукування висловлювань у процесі спілкування. Тому реалізація говоріння вимагає вдосконалення в учнів необхідних навичок, що спираються на мовленнєвознавчі знання (висловлювання, стилі, типи, жанри мовлення, способи й засоби зв'язку речень у тексті), операційні знання (аналіз тексту) і власне комунікативні вміння - уміння мовленнєвого спілкування з урахуванням різних сфер, ситуацій, мотивів і цілей спілкування учасників комунікації, адже в продукуванні важливим компонентом є “розуміння”, що необхідне для усвідомленого, зрозумілого для слухача мовлення. Отже, говоріння є мовленнєвознавчим поняттям, що формує уявлення про мовлення як вид діяльності, спрямованої на спілкування, сукупність мовних і позамовних умов спілкування, а також ставить у центр уваги не тільки адресанта, а й адресата.

Опрацювання літератури з психології та психолінгвістики, а також спостереження за навчальним процесом дозволили стверджувати, що важливу роль у психічній діяльності підлітків відіграє говоріння як можливість самоствердження, активного задоволення пізнавальних потреб.

Істотні зміни в мотиваційній сфері діяльності учнів 5-6 класів зумовлені розвитком пізнавальних процесів, адже в підлітків спостерігаємо інтерес до самих знань, що спонукає до емоційно-насиченої діяльності, підвищену інтелектуальну активність, що стимулюється допитливістю, бажанням підвищити культурний рівень, розвинути та продемонструвати свої можливості. Інтерес в учнів підліткового віку набуває характеру захоплень, серед яких виділяють й інформативно-комунікативні (потреба в спілкуванні, потяг до нової інформації). Це захоплення не тільки задовольняє пізнавальну потребу, а й значною мірою сприяє вдосконаленню навичок говоріння, є показником розумової активності. Усвідомлення й стимулювання підлітками процесу мислення, прагнення до змістовної розумової діяльності вносить плановість, послідовність не тільки в уміння продуктивно думати, а й користуватися мовленням як засобом спілкування. Система роботи з удосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів передбачає врахування індивідуальних та вікових особливостей, домінувальних потреб, рівень пізнавальних можливостей, здібностей підлітків, а також чинників мовленнєвої діяльності (багатство словникового запасу, уява, пам'ять, мовленнєвий слух, мовне чуття, емоції і почуття).

У психологічних дослідженнях кваліфікують говоріння як озвучення думки, кодовий перехід з мисленнєвого коду, з коду внутрішнього мовлення, що передує усному висловлюванню, на звуковий (акустичний) код, на код фонетичний (М.Львов); активний процес передавання думки, спрямований на задоволення комунікативно-пізнавальної потреби людини в процесі спілкування (І.Зимня).

Психологічний зміст говоріння визначено наявністю структури, предмета, продукту, результату, способу і засобів реалізації одиниць.

Визначення переліку вмінь і навичок, необхідних для процесу говоріння, проводилося з опорою на модель породження висловлювання, що включає шість взаємопов'язаних етапів: 1) мотивації та ймовірного прогнозування мовленнєвої діяльності; 2) формування задуму-плану; 3) перехід від плану програмування до граматико-синтаксичної структури; 4) пошук потрібного слова за семантичними і звуковими ознаками; 5) моторне програмування до заповнення її звуками; 6) забезпечення реального звучання мови (О.Леонтьєв). Ці сходинки дозволили розглянути процес мовленнєвого породження як поетапну складну дію від мотиву, що утворює думку, до оформлення самої думки, опосередкуванню її у внутрішньому слові, потім - у значеннях зовнішніх слів, у словах і, нарешті, у висловлюваннях.

Для нашого дослідження виявилися важливими висновки І.Зимньої, яка, аналізуючи психологічний зміст говоріння як виду мовленнєвої діяльності, визначила частини говоріння: мотиваційно-спонукальна, аналітико-синтетична, реалізуюча, контролююча. У мотиваційно-спонукальній частині говоріння утворюється тільки задум висловлювання та комунікативний намір. Аналітико-синтетична включає весь операційний механізм так званого „внутрішнього оформлення” висловлювання, в який уходять розумові дії, спрямовані на актуалізацію вербальних засобів, граматичне структурування фраз, їх трансформацію. Виконавча частина говоріння, що забезпечує „зовнішнє оформлення” висловлювання, реалізується в артикуляції і становить послідовність цілеспрямованих, доречних, структурованих, невимушено керованих дій. Контролююча частина говоріння передбачає зіставлення власного мовлення з еталоном, сприяє виправленню помилок.

Ураховуючи етапи мовленнєвої діяльності та частини говоріння, психологи (О.Леонтьєв, Є.Соботович) виділяють етапи продуктивної мовленнєвої діяльності (ситуація > мотив > потреба > намір > внутрішній задум та план > відбір слів > їх розташування та маркування > контроль).

Розробка методики вдосконалення навичок говоріння передбачає співвідношення етапів породження висловлювань та навичок, що забезпечують процес говоріння учнів 5-6 класів. На основі аналізу наукових праць та встановлених О.Леонтьєвим етапів визначаємо вміння й навички говоріння, які необхідно вдосконалити в учнів 5-6 класів.

Важливою передумовою формування навичок говоріння є усвідомлення важливості механізмів мовлення. У розкритті закономірностей дії цих механізмів спираємося на концепцію М.Жинкіна та основні положення досліджень І.Зимньої, О.Леонтьєва, С.Рубінштейна, за якими формування комунікативно-мовленнєвих умінь має будуватися з урахуванням механізмів мовлення, що суттєво впливають на породження висловлювання (програмування, осмислення, прогнозування, відбору слів, запам'ятовування, зберігання та реалізація граматичних характерних слів, переходу від одного типу конструкцій до іншого (трансформація), розгортання елементів програми в граматичні конструкції, реального існування звукового мовлення, контролю). Як доводить практика, зазначені механізми забезпечують поетапне формування мовленнєвих дій, спрямованих на створення висловлювань відповідно до вимог ситуації спілкування.

Для розробки системи роботи з удосконалення навичок говоріння передбачаємо закономірності (розуміння семантики мовних одиниць; здатність засвоювати норму літературної мови; випереджальний розвиток усного мовлення; залежність мовленнєвих умінь і навичок від знань граматики і словникового складу мови), спираємося на загальнодидактичні (науковості, систематичності й послідовності, наступності та перспективності, зв'язку теорії з практикою, наочності, усвідомленості, доступності, емоційності, проблемності, комунікативності, ситуативності, домінувальної ролі вправ, культуровідповідності) й лінгводидактичні (зв'язок розвитку мовлення з вивченням літератури та інших предметів, єдність розвитку мовлення й мислення, функціонально-стилістична і комунікативна спрямованість у навчанні мови, зв'язок розвитку мовлення з формуванням мовної компетенції, вироблення навичок виразного мовлення) принципи. Удосконалення навичок висловлювати думки в усній формі доцільно здійснювати через застосування методів (розповідь учителя, бесіда, спостереження над мовою, робота з підручником, метод вправ, продукування мовлення (комунікативний), реконструювання, конструювання, інтерактивні та імітаційні), прийомів (визначення, тлумачення, характеристика ознак мовленнєвознавчих понять; порівняння, наслідування дій, редагування висловлювань, аналіз мовленнєвих явищ, тексту, вибору доцільних мовленнєвих одиниць, побудови за аналогією, продукування за допоміжними опорами, добір формул мовленнєвого етикету, урахування ситуації спілкування) і засобів (вербальні, візуальні, вербально-візуальні, аудіювальні, аудіовізуальні, природні ситуації) навчання.

У другому розділі «Теорія і практика розвитку навичок говоріння учнів основної школи» проаналізовано чинні програми, підручники з української мови для учнів 5 - 6 класів; схарактеризовано стан роботи з розвитку усного мовлення учнів в основній школі, визначено рівні сформованості вмінь і навичок говоріння підлітків.

Аналіз програм, підручників і методичної літератури з досліджуваної проблеми виявив, що останнім часом посилюється увага до вдосконалення говоріння як виду мовленнєвої діяльності, до формування й розвитку вмінь та навичок монологічного й діалогічного мовлення. Проте процес удосконалення навичок говоріння буде ефективним, коли здійснюватиметься системний підхід до роботи, відбуватиметься поетапне створення усних висловлювань різних типів, стилів і жанрів мовлення в різних ситуаціях спілкування.

Спостереження за навчально-виховним процесом у школі, результати анкетування вчителів і учнів дозволяють зробити висновок, що вчителі мало уваги приділяють роботі з удосконалення навичок говоріння як виду мовленнєвої діяльності під час навчання мови. Відсутність на уроках мови, літератури, етики вправ і завдань, спрямованих на створення усних діалогічних і монологічних висловлювань з дотриманням правил мовленнєвого етикету, недостатнє застосування інтерактивних технологій навчання для підвищення рівня культури спілкування школярів спричинюють численні помилки й недоліки в процесі продукування висловлювань учнів 5 - 6 класів.

На констатувальному етапі дослідження було проведено зрізові контрольні роботи з метою визначити рівні володіння учнями 5-6 класів навичками говоріння.

Завдання констатувальних зрізів полягали:

в з'ясуванні рівня сформованості навичок говоріння школярів;

у виявленні вмінь і навичок створювати усні діалогічні й монологічні висловлювання з урахуванням різних життєвих ситуацій;

в аналізі типових помилок і недоліків учнів у процесі говоріння й з'ясуванні їх причин.

Для виявлення рівня володіння вміннями висловлювати думку в усній формі було визначено критерії сформованості говоріння учнів 5-6 класів, що лягали в основу експериментального навчання відповідно до його етапів:

* орієнтування в ситуації спілкування;

* адекватність висловлювань відповідно до задуму, теми, основної думки та ситуації спілкування;

* вільний добір мовних засобів відповідно до задуму висловлювання, типу, стилю та жанру;

* дотримання норм української літературної мови та правил спілкування;

* доцільність інтонаційних засобів, їх виражальні можливості;

Для аналізу результатів констатувального зрізу було визначено рівні володіння навичками говоріння учнями 5-6 класів: високий, достатній, середній, низький.

Високий рівень показали школярі, які вміють контролювати (удосконалювати) власні висловлювання, будувати висловлювання згідно з комунікативно-риторичними якостями мовлення (змістовність, точність, логічність і послідовність, правильність і чистота, багатство, виразність і образність), що пов'язані з усіма складовими комунікативного акту (учасниками, їх взаємодією, мовним кодом, конситуацією), володіють культурою спілкування в різних життєвих ситуаціях.

Достатній рівень виявили учні, які орієнтуються в ситуації спілкування, усвідомлюють і формують задум майбутнього висловлювання, утримують у пам'яті й попереджають основну думку змістової частини повідомлення, об'єднують частини в ціле мовленнєве повідомлення, миттєво відбирають необхідні мовні засоби, проте допускають мовні помилки.

Середнього рівня досягли діти, які вміють добирати потрібні мовні засоби для користування визначеним стилем та типом мовлення з урахуванням усіх складових мовленнєвої ситуації, але виявляють обмеженість словникового запасу, наявність логічних протиріч, неадекватної інтонації. Процес говоріння характеризується недосконалістю як за лексико-граматичним, так і структурно-змістовим оформленням.

Низький рівень школярів характеризується тим, що вони змогли лише відтворити зміст усної інформації, але не вміли здійснювати свою мовленнєву діяльність відповідно до комунікативних завдань і залежно від ситуації спілкування.

Одержані результати констатувального експерименту учнів 5-6 класів засвідчили недостатній рівень володіння навичками говоріння. Цей висновок зроблено на основі аналізу усних відповідей школярів, індивідуальних бесід із батьками, результатів анкетування вчителів та учнів 5-6 класів, контрольного зрізу.

Для учнів 5-6 класів складність оволодіння говорінням виявилася у швидкості мовлення й недостатній підготовленості, невмінні обдумувати, оцінювати ситуацію, визначати мотиви, усвідомлювати намір (контактний, інформаційний, спонукальний, емоційно-оціночний) сказати щось, оцінити адресата - його можливості сприйняття, визначити план висловлювання, вибрати найточніші слова, розподілити їх у певній послідовності, зв'язати їх за допомогою закінчень, прийменників і сполучників (маркувати), задіяти мовленнєвий апарат та оформити висловлювання акустично, тобто вимовити фразу, надаючи їй необхідних інтонацій, наголосу, уникаючи мовленнєвих помилок і недоліків. Щоб цього досягти, учні повинні не тільки володіти комунікативними вміннями й навичками, але й помічати та виправляти порушення, що виникають у процесі їхньої мовленнєвої діяльності. У зв'язку з цим виникла необхідність виявити й схарактеризувати помилки усного мовлення учнів 5 - 6 класів. Робота над помилками є важливою умовою вдосконалення навичок говоріння, оскільки допомагає виявити рівень мовленнєвих знань, умінь і навичок, визначити характер помилок, причини їх виникнення, прогнозувати можливі недоліки або позитивні явища в мовленнєвому розвитку, знайти оптимальні шляхи вдосконалення мовлення учнів.

Результати констатувального зрізу, проведеного в 5 - 6 класах, підтвердили необхідність оновлення системи вправ відповідно до визначеного змісту освіти, що сприятиме інтенсивній мовленнєвій практиці учнів у певних видах, стилях, типах і жанрах мовлення, розвитку творчих здібностей, формуванню комунікативної компетенції і готуватиме школярів до активного спілкування в різних життєвих ситуаціях.

У третьому розділі «Експериментально-дослідне навчання за розробленою методикою та його результати» розкрито мету, завдання дослідного навчання; описано зміст та структуру експериментальної програми; створено теоретичну модель змісту роботи з удосконалення навичок говоріння; проаналізовано принципи, методи, типологію вправ відповідно до мети й завдань кожного з етапів експериментальної програми; описано хід і результати експерименту.

Для перевірки висунутих у дослідженні положень було розроблено програму експериментального навчання, у якій визначено знання, уміння і навички, необхідні для конструювання усних монологічних та діалогічних висловлювань, адекватних цілям, сферам і ситуаціям спілкування. Експериментальну програму було побудовано на основі чинної програми з рідної мови з урахуванням вікових особливостей школярів та рівня їхньої підготовки. Вона забезпечила систематичне вироблення в школярів умінь і навичок комунікативно виправдано користуватися засобами мови під час продукування висловлювань - говоріння.

Аналіз лінгвістичної, психологічної, психолінгвістичної та методичної літератури з досліджуваної проблеми, результати констатувального зрізу спонукали до створення теоретичної моделі змісту роботи з удосконалення навичок говоріння (схема 1).

Метою експериментального дослідження було визначення педагогічних умов та створення системи роботи з удосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів, що базується на доцільно визначеному змісті, формах, методах і засобах навчання, та доведення її ефективності.

Виявлення в учнів підліткового віку недостатнього рівня сформованості вмінь і навичок здійснювати мовленнєву діяльність з урахуванням усіх складових мовленнєвої ситуації дозволило припустити, що ефективність удосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів на уроках української мови забезпечується сукупністю таких педагогічних умов:

· зацікавленість учителя в удосконаленні навичок говоріння на мовленнєвій, мовній та соціокультурній основі, розуміння актуальності й необхідності його вдосконалення в учнів, творчий підхід до процесу навчання;

· наявність дібраного дидактичного матеріалу комунікативно доречних висловлювань;

· поєднання традиційних та інноваційних технологій навчання;

· активізація пізнавальної діяльності школярів через опору на принцип зв'язку навчання з життям;

· додержання культури мовлення і правил спілкування;

· потреба у враженнях від спілкування з метою самореалізації і самовдосконалення.

У ході дослідного навчання методична система передбачала розв'язання таких завдань:

- удосконалення в учнів знань про говоріння як продуктивний вид мовленнєвої діяльності;

- правильний добір методів, прийомів, засобів роботи з удосконалення говоріння як виду мовленнєвої діяльності;

- розуміння учнями необхідності вдосконалення навичок говоріння;

- набуття комунікативної компетенції у процесі комунікативно-діяльнісно спрямованого навчання;

- систематичне застосування вправ і завдань, що передбачають створення усних висловлювань монологічного й діалогічного характеру в різноманітних ситуаціях спілкування з дотриманням українського мовленнєвого етикету.

Для здійснення окреслених завдань проводилося дослідне навчання з застосуванням поетапної методики вдосконалення навичок говоріння.

Зважаючи на те, що знання мовленнєвих понять є умовою стимуляції інтелектуального й комунікативного потенціалу школярів, першим етапом дослідного навчання було засвоєння мовленнєвих понять (І півріччя 5 класу), другим - удосконалення умінь і навичок правильно висловлюватися в усній формі, користуючись мовними засобами відповідно до мети, змісту мовлення й умов спілкування (ІІ півріччя 5 клас - І півріччя 6 класу), третім - аналіз і контроль, свідоме створення усних діалогічних і монологічних висловлювань із дотриманням вимог мовленнєвого етикету в різних ситуаціях (ІІ півріччя 6 класу).



Схема 1. Лінгводидактична модель експериментального навчання

На першому етапі учні засвоювали мовленнєвознавчі поняття, необхідні для вдосконалення навичок говоріння: мовлення і спілкування, текст як результат мовленнєвої діяльності, тема й основна думка, тип, стиль, жанр мовлення. Значне місце відводилося аналізу тексту, мовленнєвої ситуації й умов спілкування, спостереженню особливостей змісту й мовленнєвого оформлення усних висловлювань, умінню планувати зміст, аналізувати й переказувати тексти, підпорядковуючи висловлювання темі та основній думці, ставити запитання й формулювати відповіді на них.

Другим етапом дослідження передбачалося удосконалення вмінь вільно оперувати мовними засобами під час говоріння, доречно добирати слова з метою уточнення смислу висловлювання, створення його образності, виразності, стилістичної й комунікативної доцільності. На цьому етапі учні виокремлювали компоненти мовленнєвої діяльності, поглиблювали знання про мовленнєву ситуацію, збирали й систематизували матеріал на основі різних джерел для забезпечення змістовності самостійних висловлювань, осмислювали й переказували тексти, складали усні монологічні висловлювання, будували та розігрували діалоги, досягаючи комунікативної мети, аргументували висловлювання, дотримуючись норм української літературної мови та основних правил спілкування.

На третьому етапі основна увага приділялася розвиткові вмінь під час відтворення текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення висловлювати власне ставлення до предмета мовлення, доцільно добирати й подавати матеріал під час міні-дискусії, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами в різних життєвих ситуаціях під час створення усних монологічних і діалогічних висловлювань з дотриманням правил мовленнєвого етикету, контролювати, оцінювати, редагувати й удосконалювати власні та чужі висловлювання з погляду змісту, форми, задуму й мовного оформлення.

Кожний з етапів спирався на застосування традиційних методів та новітніх технологій (ситуативного моделювання, колективно-групового навчання, опрацювання дискусійних питань тощо) і передбачав подальше вдосконалення навичок користуватися усним мовленням. У процесі дослідного навчання закладалися основи вдосконалення навичок говоріння в проспекції всіх видів мовленнєвої діяльності.

Важливим засобом формування навичок говоріння була спеціально розроблена нами система вправ. У відборі завдань з удосконалення навичок говоріння враховано такі критерії: цілеспрямоване ускладнення завдань з поступовим переходом до продукування власних висловлювань; систематичність і послідовність навчання мови; доступність змісту матеріалів для учнів підліткового віку; природна ситуативність навчання; використання правил мовленнєвого етикету, норм поведінки відповідно до ситуації спілкування, дотримання вимог культури мовлення; комунікативне спрямування завдань.

Систему вправ і завдань ми поділили на такі групи:

1) за метою проведення:

· пропедевтичні, спрямовані на активізацію опорних знань учнів і практичне засвоєння мовленнєвознавчих понять, виконання мовленнєвих дій на основі несформульованого поняття про говоріння, спілкування. Основна мета вправ - сформувати в учнів пізнавальну й психологічну потребу правильно висловлювати думки в процесі говоріння;

· кумуляційні, що допомагають усвідомити правила, виробити вміння й навички застосовувати теоретичний матеріал на практиці, добирати матеріал до вираження змісту висловлювань;

· тренувально-мовленнєві передбачали вдосконалення практичних умінь створювати усні висловлювання діалогічного й монологічного характеру в процесі говоріння;

· творчі, що стимулюють продукування висловлювань на основі власного досвіду в конкретній ситуації спілкування, вираження свого ставлення до того чи іншого факту, створюють умови для спілкування.

2) за ступенем самостійності: групові, колективні вправи використовувалися з метою перевірки рівня засвоєння учнями мовленнєвих понять та сформованості мовленнєвих умінь і навичок, а також залучення школярів до умов, наближених до природної комунікації, створення невимушеної, творчої атмосфери. Індивідуальні вправи виконувалися кожним учнем самостійно й передбачали аналіз, переказування, створення монологічних і діалогічних висловлювань в усній формі. Усі види вправ активно використовували в ході експерименту, але по-різному. Так, на I етапі - пропедевтичні, а вправи за ступенем самостійності - на всіх етапах.

Порівняльні дані рівнів сформованості навичок говоріння учнів основної школи за результатами етапів експериментального дослідження подано в таблиці 1.

Таблиця 1.

Порівняльні дані рівнів сформованості навичок говоріння учнів основної школи за результатами етапів експериментального дослідження

Етапи експериментального дослідження	Рівні сформованості навичок говоріння у %
	Високий	Достатній	Середній	Низький
	ЕК	КК	ЕК	КК	ЕК	КК	ЕК	КК
І етап - підготовчий (5 клас І півріччя)	13	6	30	23	44	48	12	23
ІІ етап - конструктивно- формувальний (5 клас ІІ півріччя -6 клас І півріччя)	17	9	42	36	35	42	6	13
ІІІ етап - контрольно-корекційний (6 клас ІІ півріччя)	29	20	53	47	17	27	1	6

Високий рівень сформованості навичок говоріння в учнів ЕК становить 29% (проти 18%), достатній - 53%(проти 32%), середній - 17% школярів (проти 27%), низький - 1% (проти 16%). Оволодіння учнями ЕК понятійним апаратом, засвоєння операційних основ мовленнєвого розвитку сприяло вдосконаленню навичок створювати усні діалогічні й монологічні висловлювання, увідповіднюючи мовні засоби з ситуацією мовлення.

Порівняльну характеристику рівнів сформованості навичок говоріння в учнів основної школи представлено в діаграмі (експериментальні класи позначено темним кольором, контрольні - світлим).

Діаграма 1

Як видно з діаграми, в ЕК рівень навичок продукування усних висловлювань виявився значно вищим (на 9%), ніж у контрольних. Це свідчить про доцільність та ефективність методики роботи з удосконалення навичок говоріння, що сприяє свідомому плануванню й створенню підлітками якісних, комунікативно доречних усних висловлювань, необхідних у різних ситуаціях.

Наукові та практичні результати дослідження дозволили дійти таких висновків:

Проведене дослідження довело актуальність проблеми говоріння, окремі аспекти якої розв'язано в теорії і практиці навчання, проте не знайшло своєї комплексної теоретико-практичної реалізації удосконалення навичок говоріння в учнів підліткового віку.

Робота з удосконалення навичок говоріння передбачає урахування лінгвістичних, лінгводидактичних, психологічних, психолінгвістичних засад, що дає змогу учням 5-6 класів планувати й правильно продукувати висловлювання з метою спілкування, ураховуючи особливості ініціативних мовленнєвих дій.

Аналіз наукової літератури підтвердив необхідність обґрунтування й уточнення понятійної й операційної основ мовленнєвого розвитку, із засвоєнням яких удосконалюються навички створювати усні діалогічні й монологічні висловлювання різних стилів, типів і жанрів, що дозволило констатувати: ознайомлення школярів з теоретичними засадами говоріння принципово можливе й не створює труднощів для підлітків.

На основі результатів констатувального зрізу виявлено помилки в процесі продукування усних висловлювань учнів 5-6 класів, а також недоліки, зокрема невміння орієнтуватися в ситуації спілкування, змісті висловлювання, структурній організації, мовному оформленні, оцінювати мовленнєві повідомлення, здійснювати контроль для забезпечення зворотного зв'язку.

Недостатній рівень сформованості в учнів підліткового віку навичок здійснювати мовленнєву діяльність з урахуванням усіх складових мовленнєвої ситуації дозволив припустити, що ефективність удосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів на уроках української мови забезпечується сукупністю таких педагогічних умов: інтерес учителя до вдосконалення навичок говоріння на мовленнєвій, мовній та соціокультурній основі, розуміння актуальності й необхідності його вдосконалення в учнів, творчий підхід до процесу навчання; наявність дібраного дидактичного матеріалу комунікативно доречних висловлювань; поєднання традиційних та інноваційних технологій навчання; активізація пізнавальної діяльності школярів шляхом опори на принципи зв'язку навчання з життям; дотримання культури мовлення і правил спілкування; потреба у враженнях, спілкуванні з метою самореалізації і самовдосконалення.

Дослідне навчання, що здійснювалося за розробленою лінгводидактичною моделлю, засвідчило необхідність поетапного вдосконалення навичок говоріння. Результати першого етапу показали рівень засвоєння учнями мовленнєвих понять, необхідних для продукування висловлювань певного типу і стилю мовлення, як наслідок - оволодіння необхідними мовленнєвими діями. Другий етап сприяв удосконаленню навичок орієнтуватися в змісті та осмислити структуру висловлювання залежно від мовленнєвої ситуації, планувати зміст і форми майбутнього висловлювання відповідно до складових ситуацій спілкування, використовуючи відповідні мовні засоби та етикетні норми. Третій етап дозволив сформувати навички оцінювати й визначати результати висловлювання відповідно до поставленої мети, здійснювати контроль за власним висловлюванням для забезпечення зворотного зв'язку.

Експериментальна апробація висунутих у дисертації положень, згідно з якими здійснюватиметься вдосконалення навичок говоріння учнів 5-6 класів, дала підстави стверджувати, що запропонована система вправ (пропедевтичні, кумуляційні, тренувально-мовленнєві та творчі) сприяла глибокому засвоєнню мовленнєвих понять, формуванню комунікативних навичок під час створення усних діалогічних і монологічних висловлювань з дотриманням правил мовленнєвого етикету, емоційному розвиткові, вихованню моральних якостей.

Дослідження засвідчило ефективність поєднання теоретичного матеріалу й системи вправ і завдань, що сприяють удосконаленню навичок говоріння; упровадження принципів, методів, прийомів і засобів навчання, необхідних для автоматизації навичок продукування усних висловлювань.

Результати дослідження переконали, що вдосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів необхідно здійснювати в умовах активізації навчально-виховного процесу з застосуванням новітніх технологій (технологія ситуативного моделювання; колективно-групового навчання; опрацювання дискусійних питань), що спонукають учнів 5 - 6 класів до висловлювання власної думки, особистої позиції щодо проблеми, удосконалюють уміння знаходити інформацію до теми, аналізувати її, виділяти головне й другорядне, будувати висловлювання в логічній послідовності відповідно до задуму. Створення висловлювань за допомогою інтерактивних технологій відбувається більш ефективно за умов цілеспрямованого керування цим процесом, що забезпечує підвищення експлікації наявних і вироблення більш продуктивних складових комунікативного потенціалу.

Результати, одержані в ході дослідного навчання, показали позитивні зміни в експериментальних класах порівняно з контрольними, що дозволило зробити висновок про ефективність розробленої нами експериментальної програми з удосконалення навичок говоріння в учнів 5-6 класів.

Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів означеної проблеми. Особливої уваги потребують питання, пов'язані з ритміко-інтонаційною структурою усного мовлення підлітків, розвитком умінь і навичок говоріння в позакласній роботі з української мови для підвищення мовленнєвої культури особистості.

...