Виховання і навчання глухонімих дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суть і зміст виховання поведінки дітей з вадами слуху

1.1 Особливості виховання поведінки дітей з вадами слуху

1.2 Зміст роботи по вихованню культури поведінки глухих та слабочуючих

1.3 Методика роботи з виховання культури поведінки

Розділ 2. Основна частина

2.1 Основні правила культурної поведінки

2.2 Дидактична гра як метод виховання культури поведінки

2.3 Виховна година "Культура поведінки"

2.4 Культура поведінки, як метод формування правової культури

2.5 Формування основ моральної культури особистості за допомогою культури поведінки

2.6 Відображення естетичної культури особистості в культурі поведінки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Поведінка - це спосіб життя і дій.

Раніше поняття культури поведінки включала в себе те, що виробляло людство в області поведінки, тобто звичаї, традиції, звичаї, звички, етикет, а так само пов'язані з поведінкою етичні та естетичні погляди.

У XVII столітті за часів Людовика XIV, який прагнув до зміцнення своєї влади всілякими способами, сформував придворний етикет, як обов'язковий порядок поведінки при дворі французького короля.

Такий же порядок поведінки існував і при інших монархічних дворах Європи: - Іспанія, - Італія, - Англія. Франція дала цього порядку визначення - Етикет. Головним його вимогою було - прагнення подобатися оточуючим, бути людиною приємних манер і промов.

У сучасному світі культура поведінки передбачає наявність у людини певних навичок поведінки в суспільстві.

Культура поведінки - взаємини між людьми на основі норм і правил сучасного суспільства.

Проблема формування культури поведінки глухих та слабочуючих є однією з головних на сучасному етапі розвитку людства. Зниження культурно-морального рівня суспільства загалом зумовлює необхідність створення нових підходів і способів формування культури поведінки особистості, особливо в контексті загальнолюдських цінностей і норм поведінки. Як відомо, фундамент культури поведінки закладається в молодшому шкільному віці, що визначає подальший гармонійний розвиток особистості і суспільства загалом. Отже, в сучасних умовах важливим завданням виховання учнів молодшого шкільного віку відповідно до вікових особливостей є формування культури поведінки.

З правилами поведінки необхідно ознайомити глухих та слабочуючих дітей з раннього віку і продовжувати це робити протягом усього подальшого життя. Основуючись на вже набуті дітьми навички культурної поведінки (вияви ввічливості, уваги і симпатії до однолітків і дорослих, елементарних навичок надання допомоги, привітних форм спілкування), потрібно навчити розуміти зміст і значення певних правил етичної поведінки людини і в зрозумілій школярем формі розкривати їх.

Культура поведінки починається з охайної зовнішності, тобто людина з хорошими манерами має відповідний йому зовнішній вигляд, а також уміє узгодити прояв своїх емоцій з правилами пристойності. Формуючи культуру поведінки глухих та слабочуючих учнів, необхідно навчити їх основам естетичного ставлення до своєї зовнішності; розвивати в них естетичне сприйняття, почуття міри, виховувати вміння бути акуратними, охайно ставитися до речей.

Дітей з вадами слуху починають виховувати в сім'ї з перших років життя. Потім у процес виховання включається школа-інтернат, пізніше-то виробництво, куди потрапляє випускник школи. Виховний вплив на дитину безперервно, але вона змінюється в залежності від соціальних вимог суспільства до сім'ї, школі, виробництву. Воно змінюється і в залежності від вікових особливостей учнів, різних життєвих ситуацій. Одні й ті ж засоби і методи виховного впливу ефективні в ситуаціях та малоефективні в інших, до того ж слід враховувати специфіку особливих потреб глухих та слабочуючих дітей. Цим і зумовлена актуальність теми нашого дослідження: "Виховання культури поведінки у глухих і слабочуючих учнів"

Об'єкт дослідження: процес виховання культури поведінки в школі.

Предмет: особливості культури виховання учнів спеціальної (корекційної) школи.

Мета дослідження - дослідити виховання культури поведінки глухих та слабочуючих учнів.

Для досягнення мети необхідно виконати такі завдання:

- розглянути особливості виховання дітей з вадами слуху;

- визначити зміст роботи по вихованню культури поведінки глухих та слабочуючих;

- охарактеризувати методику роботи з виховання культури поведінки;

- проаналізувати основні правила культурної поведінки;

- розкрити суть дидактичної гри як методу виховання культури поведінки;

- провести виховну годину "Культура поведінки".

Структура роботи. Курсова робота складається з двох розділів, які розкривають обрану тему, загальних висновків та списку використаної літератури, який містить 17 позицій.

Розділ 1. Суть і зміст виховання поведінки дітей з вадами слуху

1.1 Особливості виховання поведінки дітей з вадами слуху

Діалектика виховання розкривається в складній взаємозалежності об'єктивного і суб'єктивного, внутрішнього і зовнішнього. Вимоги, що пред'являються педагогом учня, усвідомлюються, стають для нього внутрішніми і реалізуються згодом в практичній діяльності учня. Для дітей з вадами слуху процес перекладу зовнішніх, об'єктивних вимог в область свідомості важкий і тривалий через особливості психічного розвитку. Цим пояснюється те, що в школах-інтернатах для дітей з порушеним слухом зустрічаються ситуації не співпадання вимог педагога і діяльності учнів.

Діалектика виховання проявляється в його суперечливості. Рушійною силою виховного процесу є внутрішні суперечності: між соціальними завданнями, які висуває перед школярами педагог, і їх можливостями; між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями школярів; між претензіями учнів та їх реальними можливостями; між потребами учня і способами їх задоволення. Частина перерахованих суперечностей відноситься до суперечливих прагнень самого школяра, а інша частина - до діяльності педагога. У вихованні дітей з вадами слуху ці протиріччя вирішуються в ході цілеспрямованого впливу на поведінку, свідомість учня, розширення його досвіду, в процесі формування мови, яка полегшує осмислення пропонованих вимог та сприяє критичної оцінки своїх можливостей [3].

Крім внутрішніх протиріч на виховний процес впливають зовнішні протиріччя - між цілеспрямованим виховним процесом і стихійними впливами середовища, які не завжди бувають сприятливими. Ці протиріччя не є провідними, але вони в якійсь мірі можуть послабити виховний вплив педагога на учнів. Долаючи те чи інше протиріччя, особистість розвивається, піднімається на новий щабель, набуває нової якості.

Процес виховання дітей з вадами слуху будується на - основі загальних закономірностей, характерних для радянської педагогіки, визнає вплив соціального середовища на розвиток особистості і важливість активної позиції самої особистості.

Своєрідність психічного розвитку дітей з вадами слуху обумовлює особливості процесу їх виховання.

Однією з умов правильної організації виховного процесу в спеціальній школі є (знання складної структури дефекту і розуміння того, що відхилення у розвитку, названі первинним дефектом, піддаються виправленню, корекції. Тому виникає необхідність глибокого вивчення особливостей учнів. Знання їх дозволяє виділити загальнопедагогічні та корекційні завдання виховання, які вирішуються в органічній єдності. У цьому полягає перша особливість виховання дітей з вадами слуху.

Другою особливістю виховання глухих і слабочуючих є опора на потенційні можливості дитини, на його здорові сили, віра в можливості подолання відставання у розвитку. Російські і радянські сурдопедагоги відзначали і відзначають спрагу діяльності у глухих, їх завзятість, наполегливість, спостережливість, вміння наслідувати оточуючим. Виховання правильного ставлення до свого дефекту, життєвого оптимізму робить життя дитини радісною, мобілізує волю і життєву активність. Особлива роль при цьому належить сурдопедагог, його такту, поваги до особистості учня, поєднанню вимогливості з повагою та увагою.

Третьою особливістю виховання дітей з вадами слуху є його практична спрямованість, широке використання різноманітних видів діяльності. Діяльність, історично обумовлена і соціально мотивована, є основною умовою розвитку особистості. У процесі трудової, ігрової, пізнавальної діяльності глухі і слабочуючі оволодівають навичками організації та планування, навчаються входити в широке спілкування з оточуючими. Діяльність, в якій беруть участь школярі, повинна бути не тільки виховною, а й корекційною.

Четвертою особливістю виховання дітей з вадами слуху є облік індивідуальних особливостей кожної дитини, головним чином тих, які обумовлені порушенням слуху і мовним недорозвиненням. Знання причин, що викликають ті чи інші особливості поведінки або характеру дитини, допомагає вибрати засоби і методи виховання кожного.

Таким чином, виховання глухих і слабочуючих дітей спирається не тільки на загальні закономірності, але і на знання особливостей розвитку цих дітей.

Важливим для розуміння сутності процесу виховання дітей з вадами слуху є усвідомлення мети виховання.

В кінці 80-х років в педагогіці виникає новий напрям, що називається педагогікою співробітництва. Воно відображає нові умови життя суспільства - демократизацію всіх сфер життя суспільства.

В умовах демократизації школи постає питання про реальне здійснення ідеї всебічного розвитку особистості, бо в практиці виховної роботи давно намітився перекіс у бік розумового виховання на шкоду морального, естетичного і фізичного. Мова йде про створення умов для розвитку творчих здібностей і гармонійного розвитку кожного [9].

Висування в якості мети виховання всебічно розвиненого глухого або слабочуючих дітей передбачає, що вирішення завдань розумового, морального, ідейно-політичного, трудового, фізичного та естетичного виховання спирається на знання особливостей розвитку цих дітей і спрямоване на подолання наслідків дефекту слуху. Особливої ??значущості набуває робота спеціальної школи з формування мови як засобу спілкування. На її основі відбувається перетворення пізнавальної діяльності дітей з вадами слуху, більш повне і глибокий розвиток духовних сил кожного. Формування мови є однією з умов всебічного розвитку глухих і слабочуючих дітей.

Виховання дітей з вадами слуху носить комплексний характер. Головне в ньому - це єдність цілей, завдань, принципів, змісту, форм і методів виховної діяльності.

Комплексність виховання глухих дітей передбачає єдність виховного впливу всіх підсистем зовнішнього середовища (суспільно-політичної, виробничо-економічній, соціально-побутової, культурної та природно-екологічної), а також найближчого оточення дитини (мікросередовища). Зміст виховання дітей з вадами слуху передбачає органічний зв'язок усіх напрямків роботи (формування патріотизму, працьовитості, моральності, громадської активності, фізичного та естетичного розвитку).

Вибір заходів виховного впливу потребує поєднання різних груп методів, спрямованих на формування поведінки, свідомості, почуттів людини. Тільки комплексний підхід до вирішення всіх аспектів виховної роботи дає бажаний результат.

1.2 Зміст роботи по вихованню культури поведінки глухих та слабочуючих

У початковій школі глухі та слабочуючі діти повинні засвоїти досить великий обсяг знань про основні правила культурної поведінки і привчитися усвідомлено виконувати їх. Конкретних правил пристойності і поведінки багато, познайомити школярів із усіма важко, так навряд чи це потрібно. У житті завжди може створитися така ситуація, у якій діти виявилися вперше. Тому дуже важливо учити школярів не тільки правилам поведінки, але й одночасно умінню діяти в зв'язку з духом правил знаходити правильний спосіб поведінки в новій обстановці на основі уже відомих правил. Ця задача складна, і щоб успішно дозволити її, необхідно наступне [7].

У роботі з глухими та слабочуючими дітьми треба учити їхньому виконанню правил поведінки в різних ситуаціях, з якими найчастіше вони зустрічаються: у школі, на вулиці, у громадських місцях. При цьому конкретні правила обов'язково будуть повторюватися. Це необхідно для того, щоб дитина навчилася виконувати те саме правило в різних умовах. Варто пам'ятати, що для молодшого школяра перенос знань з однієї ситуації в іншу не завжди простий. Наприклад, дитина знає, що в школі треба вітатися з усіма дорослими, а не тільки зі своєю вчителькою. Навіть першокласник досить швидко опановує цим правилом.

У школі він завжди вітається з усіма вчителями і з нянечкою, з піонерськими вожатими, батьками. А от за межами школи, на вулиці дитина може не виконувати це правило. І зовсім не по злому чи намірі безпам'ятності. Просто він не знає, що, зустрівши на вулиці, у магазині, у кіно знайомого (учителя, вожатого, чи маму, чи тата свого товариша й ін.), треба з ним обов'язково привітатися. Чи інший приклад, Діти навчилися поступатися місцем старшим у трамваї, автобусі, тролейбусі і т.п. Вони роблять це охоче, без нагадувань. Але от прийшла бабуся в школу. Учень сидить, а бабуся іноді ще розмовляє з учнем. І він не догадається запропонувати їй сісти. Хлопчик привчений поступатися місцем літнім тільки в транспорті.

Культура поведінки в багатьох випадках тісно зв'язана і з нормами моральності. Так, в основі багатьох конкретних правил увічливості, уважності, такту, точності лежить моральний принцип нашого суспільства: соціалістичний гуманізм, колективізм, дружба, товариство, відповідальність за свої вчинки і поведінки.

Дитина поступово починає усвідомлювати й оцінювати необхідність виконання правил з погляду моральності. Єдність знання, навички і звички сприяє придбанню стійкого поведінки, формуванню визначених якостей особистості. Завжди бути ввічливим, обов'язковим, точним - значить придбати такі якості, як увічливість, точність, обов'язковість. Усвідомлення дитиною свого поведінки відбувається поступово під керівництвом учителя, під впливом суспільної думки колективу, що складається.

Усю роботу з виховання культури поведінки варто будувати по визначеній програмі. Нижче ми приводимо таблицю, у якій дається тематика занять і бесід з глухими та слабочуючими школярами по культурі поведінки в I-III класах.

Зразкова тематика занять по культурі поведінки.

Основні розділи роботи	Учбова чверть	Тема заняття по класам
Особиста гігієна, акуратність	I	Друзі Мойдодира	Кожній речі - своє місце	Догляд за одягом
Важливість і культура слова	II	Магічні слова	Ти і твої друзі	Як ти говориш
Уважність, точність, обов'язковість Правила поведінки на вулиці і в громадських місцях	III	Пам'ятай про других Правила поведінки на вулиці	Тримай своє слово. Правила поведінки в театрі, кіно	Правила, обов'язкові для всіх Правила поведінки в гостях
Заключні бесіди і гра	IV	Поведінка в школі	Поведінка вдома	Поведінка на вулиці і в громадських місцях
	Гра "Подорож по країні Ввічливості"

У кожнім класі діти освоюють всі основні компоненти культури поведінки: особисту гігієну, увічливість, точність, обов'язковість, культуру мови й ін. Коло правил, який повинні опанувати діти в наступному класі, збільшується, школярі поступово знайомляться з більш складними і тонкими правилами. По кожнім основному розділі роботи вчитель проводить одне заняття, а всього в році шість занять, включаючи заключну, загальну для всіх початкових класів гру. Спеціальна робота з заздалегідь запланованої теми, проведення організованих занять не означають, що вчитель не проводить повсякденну роботу з учнями по вихованню культури поведінки.

Природно, що вчитель не може проходити і повз факти порушення дітьми правил поведінки, що виходять за рамки тієї теми, над якою працює з ними тепер. Якщо вчитель бачить, що дитина не виконує якісь правила, тому що не знає їх, а спеціально відпрацьовуватися вони будуть тільки в майбутньому, то він, звичайно, показує, як треба надійти в даному випадку [2].

1.3 Методика роботи з виховання культури поведінки

Успіх у вихованні культури поведінки багато в чому залежить від правильного вибору методів роботи з дітьми. Головними методами є приучення глухих та слабочуючих школярів до виконання правил культурної поведінки і роз'яснення їм відповідних норм моралі.

Важливим засобом приучення школярів до культури поведінки є вправи, що включаються в повсякденне життя дитини і проводяться в процесі систематичних занять. Зміст вправ і їхня форма залежать від характеру правила, що відпрацьовується. Так, наприклад, можливі заняття, де вчитель показує, як треба поводитися в тій чи іншій ситуації: як запросити товариша в гості, як поводитися за столом, як виконувати правила ввічливості. На цьому ж занятті діти повторюють дії вчителя, учаться надходити правильно. А потім ці вправи включаються в різноманітну діяльність школярів.

Діти їдуть у театр, йдуть на день народження до товариша. Тут вони повинні самостійно, без безпосереднього контролю з боку дорослих діяти відповідно до відомим їм правилам. Учитель спостерігає за поведінкою дітей, він відзначає ті помилки, що діти роблять, і те гарне, правильне в їхніх учинках, на що можна обпертися в подальшій роботі.

Виконання суспільних доручень жадає від таких дітей не тільки уміння виконувати яку-небудь діяльність, але і дотримувати визначені правила поведінки. Так, третьокласники шефствують над першокласниками, грають з дошкільниками, чергують на своєму поверсі, збирають макулатуру. При цьому діти вступають у відносини з багатьма людьми: дорослими, молодшими і старшими хлопцями, своїми однолітками. Спілкування з ними жадає від школярів знання багатьох правил культурної поведінки.

Уміння випливати правилу в повсякденному житті стає необхідним для дітей. Тому діти намагаються запам'ятати те, що вони вивчають на спеціальних заняттях, і застосувати отримані знання на практиці. Це обставина значною мірою полегшує роботу вчителя по вихованню культури поведінки.

У системі роботи учителя велике значення має і роз'яснення дітям етичних норм, зв'язаних із правилами культурного поведінки. Методи роз'яснення різні: розповідь учителя, етична бесіда, обговорення фактів шкільного життя, бесіда по прочитаній розповіді, стенди по культурі поведінки.

Головна задача етичної освіти - формувати моральні представлення і поняття про доброзичливість, справедливість, гуманність, дружбі, товаристві й ін. При роз'ясненні правил культурної поведінки необхідно звернути увагу дітей на мотиви вчинків і їхнього наслідку для інших людей. Тоді правило виступає не як випадкова і необґрунтована вимога, а як розумна необхідність, очевидна для цих школярів.

Серед методів роз'яснення правил поведінки ведуче місце повинне зайняти бесіда вчителя з дітьми. Чому саме бесіда? Відповідаючи на питання, поставлені вчителем, учні доповнюють один одного, висловлюють різні думки, ґрунтуючись на власному (нехай невеликому й обмеженому) досвіді. Саме в бесіді розкривається розуміння дітьми тих чи інших правил.

Висловлення учнів дозволяють педагогу судити про те, що вже добре відомо дітям, а які правила їм малознайомі чи незнайомі зовсім. Вислухавши дітей, педагог підбиває підсумок бесіді, формулює правила поведінки, зупиняється на помилкових висловленнях.

Ефективний прийом роз'яснення дітям правил культурної поведінки - використання літературних творів - розповідей, віршів, байок. При цьому доцільно обговорювати з дітьми і зразки правильного поведінки і негативні вчинки. У роботі з дітьми треба широко використовувати гумор [12].

Спеціальна робота з культури поведінки проходить у формі занять. Проведення цієї роботи умовно можна розділити на три етапи: підготовка до заняття, проведення заняття і повсякденна робота.

Під час підготовчого етапу вчитель з'ясовує, що відомо дітям по даній темі, які правила вони уміють виконувати, наскільки стійка їхня поведінка. Учитель розробляє форму заняття, формулює правила, що повинні засвоїти діти, визначає зміст своєї бесіди з дітьми. Готуються до заняття і діти. За тиждень до заняття вони одержують різні завдання, наприклад: підготувати інсценівку, підібрати загадки і прислів'я, зв'язані з темою занять. Звичайно підготовка йде в чи групах зірочках у секреті від інших, у такий спосіб і виступу хлопців кожної групи на самім занятті зберігає новизну для інших.

Саме заняття повинне бути цікавим і святковим. Добре, якщо діти з нетерпінням чекають його. Святковість зв'язана з тим, що до заняття діти готують різний виступи, обговорюють події класного життя, грають, запрошують батьків, показують, що вони вміють робити. Звичайно заняття починається бесідою вчителя, що називає тему заняття, ставить перед дітьми питання.

Наприкінці заняття вчитель точно формулює правила поведінки. Краще, якщо в складанні правила беруть участь самі хлопці, не треба боятися дитячих формулювань, які би незграбні вони не були. У цьому випадку правило як би придумане самими дітьми і доцільність його особливо очевидна. Непогано, коли правила оформлені у виді плакату. Найчастіше заняття будується так, що чергується бесіда, показ, гра, інсценівка.

Яке би не було змістовне і цікаве заняття, як би добре не виступали на ньому діти, як би точно вони не сформулювали всі вправи - основна робота з нагромадження досвіду правильної поведінки проходить у повсякденному житті школярів; на уроках, під час змін, у роздягальні, по дорозі додому, під час відвідувань театру, кіно, на прогулянках, екскурсіях, у спілкуванні один з одним і дорослими. Тому увага вчителя спрямована на таку організацію життя дітей, що давала би можливість для вправи їхній у правильному поводженні. Якщо учні добре знають, які вимоги до них пред'являються, кожний з них знає, як поводитися в тім чи іншому випадку, то контроль за поведінкою йде з боку не тільки вчителя, але і дитячого колективу.

Організація роботи з класом є головною задачею вчителя. Але разом з тим проводиться й індивідуальна робота з окремими учнями в залежності від рівня їхньої вихованості й умов життя в родині. Індивідуальна робота проводиться в тісному контакті з батьками.

Розділ 2. Основна частина

2.1 Основні правила культурної поведінки

1. Культура поведінки тісно зв'язана з внутрішньою культурою людини, вимогами естетики, із загальноприйнятими тенденціями і звичаями. Внутрішня культура багато в чому визначає зовнішню поведінку людини, але і зовнішня сторона поведінки впливає на внутрішню культуру - змушує людини бути витриманим, внутрішньо зібраним, уміти володіти собою. Недбалість у зовнішньому вигляді, брутальність, неуважність безтактність поступово формують відповідні негативні якості особистості. Тому з раннього віку необхідно озброїти дітей знаннями правил культурного поведінки, звичками їхнього виконання.

Особистий досвід спілкування дитини ще дуже бідний, дитина часто може бути нечемно поводиться лише в силу незнання того, коли, де і як треба надійти. Нерідко діти засвоюють правила гарного тону по наслідуванню, спостерігаючи за поведінкою батьків, дорослих, котрі є для них авторитетом. Однак усвідомлення дитиною свого поведінки, своїх дій - необхідна умова формування суспільно корисних навичок і звичок моральних норм поведінки. Тільки за те поведінку людина може зовсім свідомо відповідати перед суспільством, колективом, іншими людьми, значення якого він може зрозуміти й оцінити з погляду суспільної користі і необхідності.

Правила особистої гігієни, акуратності й охайності:

Щодня піднімайся у той самий час, провітрюй кімнату і роби зарядку;

Ранком треба умиватися, чистити зуби, мити вуха і шию

Перед сном треба умитися, добре провітрити кімнату;

Завжди мий руки перед їжею, після роботи і після відвідування туалету;

Користуйся носовою хусткою, стеж, щоб ніс у тебе завжди був чистим;

При чиханні і кашлі відвертайся, прикриваючи рот носовою хусткою;

Тримай у порядку волосся - воно повинне бути акуратно підстрижене і причесане чи заплетене в коси;

Треба навчитися і завжди робити самому: красиво застеляти ліжко, пришивати комірець, стирати і гладити його, пришивати ґудзика, чистити черевики;

Умій накривати на стіл, правильно сидіти за столом, користатися приладом, культурно їсти;

Будь завжди акуратно й охайно одягненим. Одяг повинний бути чистим, вигладженим;

У школі треба бути в шкільній формі, вдома - переодягатися в домашній одяг, у гості прийнято вдягатися особливо охайно, святково;

Ідучи з будинку, подивися на себе в дзеркало: чи все в порядку?;

Треба дбайливо відноситися до свого одягу і взуття, самому стежити за її чистотою;

Навчися красиво носити свій одяг, нехай він тебе не стискує, буде "справжнім і вигладженим;

Тримай у порядку свої домашні і шкільні речі;

Підтримуй у своєму робочому куточку порядок: витирай пил, книги і зошити після занять укладай завжди на те саме місце;

Будь-яку річ, що взяв, поклади на її постійне місце: ножиці, голку, гребінець, книжку;

Пальто завжди вішай на свою вішалку, не кидай його на стілець. Домашній одяг завжди, лежить на своєму чи місці вішається на плічка, на яких висить форма;

Іграшки теж тримай у порядку. Після гри усі забери на місце [4].

2. Правила ввічливості і культури мови:

У ввічливості виявляється відношення до інших людей. Ввічлива людина не заподіює іншому неприємностей і образ;

Ввічлива людина завжди вітається і прощається. Неввічливо не відповідати на вітання;

Якщо ти сидиш, а в кімнату ввійшов дорослий, встань, щоб з ним привітатися;

З дорослим треба вітатися першим, але самому протягати руку не можна. За руку вітаються, якщо дорослий сам протягає руку. Здороваючись, треба, дивитися в обличчя тому, з ким здороваєшся;

Якщо до тебе звернувся дорослий, а ти сидиш, встань і розмовляй;

Будь ввічливий зі своїми товаришами: не давай їм прізвиськ і кличок, розмовляючи, не кричи, не забувай говорити "чарівні слова" ("дякую", "будь ласка");

В іграх не будь грубим, не кричи. Не сперечайся з товаришем по дрібницях, не сварися, намагайся працювати і грати дружно;

Не ябедничай. Якщо друг у чомусь неправий, скажи відразу про це, зупини товариша, якщо він займається чимось поганим;

Ввічлива людина не відповідає на брутальність брутальністю;

Ввічлива людина привітна й уважна до інших. Якщо його про щось чи запитують просять зробити якусь послугу (щось принести, подати, комусь допомогти і т.д.), він завжди робить це охоче;

Треба бути ввічливим у словах, у тоні, у жестах, у діях. Увічливі слова ("будь-ласка", "дякую", "будьте ласкаві" і т.п.), сказані грубим голосом, розв'язним тоном, перестають бути ввічливими;

3. Правила поведінки в школі:

У школу варто приходити акуратно одягненим, у добре відпрасованій формі, гладко причесаним, у добре начищеному взутті;

Усі шкільні речі повинні бути в порядку, акуратно покладені в сумку;

У школу треба приходити вчасно, без запізнень. Коли входиш у школу, не штовхайся, не поспішай випередити всіх, перед входом добре витри ноги.

Хлопчики при вході в школу знімають шапки;

Коли входиш у клас, привітайся спочатку з учителем, а потім з товаришами;

На уроці, якщо ти спізнився на урок і заходиш а клас після дзвоника, запитай дозволу вчителя;

Якщо в клас входить дорослий (учитель, директор, батько, вожатий і ін.), усі дружно встають за партами, вітаючись з тим хто ввійшов. Сісти можна тільки після дозволу вчителя (директора, вожатого й ін.);

Щоб правильно встати за партою, треба обережно і дуже тихо відкинути кришку і піднятися, спокійно опустивши руки;

Під час уроку сидіти потрібно прямо. Руки лежать на парті, ноги на планці; оглядатися, дивитися по сторонах і розмовляти на уроці не можна;

Якщо вчитель задає питання класу, а ти хочеш відповісти, піднімай руку, руку треба піднімати і тоді, коли хочеш запитати що-небудь у вчителя;

Коли вчитель дозволить відповісти на запитання чи потрібно запитати його про що-небудь, треба встати;

Звертатися з проханням до чи вчителя товаришам треба, уживаючи ввічливі слова: "будь ласка", "дякую";

У дошки стій прямо. Виходячи до дошки, оправ свою форму;

Бережи свою парту, не ламай її, нічого не пиши на ній, не дряпай;

На зміні. Виходити на зміну можна тільки після того, як дозволить учитель;

Після слів учителя: "Урок закінчений" - усі вибудовуються по рядах і по черзі виходять із класу, не штовхаючи в двері і не намагаючись пройти уперед вчителя;

На змінах у класі можуть залишатися тільки чергові. Вони витирають дошку, провітрюють приміщення і виконують різні розпорядження вчителя. Після роботи чергові миють руки;

У коридорі треба намагатися ходити по правій стороні, не можна бігати, кричати, тримати руки в кишенях, тулитися до стінки, затівати бійку;

Під час змін можна грати в різні ігри;

З усіма дорослими і з черговими по школі, яких зустрічаєш перший раз у цей день у школі, треба вітатися;

Якщо в дверях зустрівся дорослий (учитель, батько, нянечка), уступи йому дорогу. Якщо поруч з тобою йде дівчина, її треба пропустити вперед;

Снідати під час зміни потрібно в чи класі в буфеті. Діти, що беруть сніданок із собою, залишаються в класі на великій зміні, розстеляють серветку на парті і їдять, намагаючись не кришити на підлогу. Їсти на ходу, гуляючи по чи класі коридору, не можна;

Сніданок що куплений у буфеті, треба їсти в буфеті. Після сніданку треба витерти чи серветкою хусткою руки, щоб не забруднити свого одягу, зошитів і книг;

Папірця, недогризки варто кидати в спеціальний кошик, смітник;

У зміну потрібно не забути зайти в туалетну кімнату, щоб не відпрошуватися з уроку. Після відвідування туалету треба вимити руки;

У бібліотеці. Книги варто повертати в зазначений термін;

З бібліотечною книгою треба звертатися особливо акуратно: не загинати кутів, не бруднити сторінок;

Якщо бачиш, що сторінка погано тримається, підклей;

Повертаючи книгу, будь готовий відповісти на питання бібліотекара про зміст книги.

4. Правила поведінки в гостях:

Подякуй, якщо тебе запрошують у гості;

Спочатку запитай дозвіл у батьків, а потім уже дай відповідь. Якщо обіцяв, прийди обов'язково [11];

На день народження прийнято приходити з подарунками. У подарунку головне не його вартість, а увага до людини. Школяр може подарувати акуратно виконану саморобку, вишивку й ін. Якщо в школяра є невеликі заощадження, то він може купити недорогий подарунок до дня народження батьків, товариша, родича;

У гостях будь привітний і веселий. Поводься просто, не залучай уваги навколишніх, не смійся занадто голосно, не кричи і не балуйся;

Якщо ти вмієш пекти, грати, танцювати, декламувати і тебе просять про цьому, не відмовляйся;

Якщо тебе почастують, не слід чи коверзувати поспішати спробувати смачні частування;

Виходячи із-за столу, скажи "дякую";

Якщо до тебе прийдуть гості, то подумай заздалегідь, які ігри і розваги ти можеш їм запропонувати.

Здається, що усі ці прості, всім знайомі, повсякденні речі є неважливими і самі по собі нічого не важать, але саме з цих простих речей, які роблять вдома, на вулиці, на роботі дорослі і складається процес виховання дитини. Якщо ваша дитина чогось не робить, або робить неправильно - зверніть увагу на себе та на дорослих які його оточують, хто з дорослих та на якому етапі не робить прості речі: батьки вдома, або батьки товариша? Вихователь в дитячому садку? Вчитель, вихователь у школі?

Треба пам'ятати, що не тільки перед дитиною треба це робити - це робити треба завжди, бо діти дуже спостережливі і чутливі до обману і нещирості, і якщо побачать, що вдома батько такий чуттєвий, вихованих, а на вилиці не поступається місця літній жінці в громадському транспорті, то не очікуйте від дитини поваги, насамперед до себе, і як результат - до суспільства. І ніякими високопарними промовами не зможете ви привити дитині повагу до дорослих, співчуття до оточуючих і культурну поведінку в цілому, якщо він побачить двоякість поведінки дорослих.

Це не означає, що дітям не треба, взагалі щось прививати, не треба забувати про те, що неправильність поведінки дорослих, нестаток виховання на одному етапі життя дитини не ставить хрест на його вихованні в цілому, не статок треба заповнювати в інших сферах, так наприклад, нестаток виховання дитини в неблагополучній сім'ї можливо і треба заповнювати у дитячому садку, школі.

2.2 Дидактична гра як метод виховання культури поведінки

Складність використання гри у навчанні пов'язана з її особливостями (двопланова поведінка, відсутність персональної відповідальності кожного за результати дій, спрощене уявлення про реальність), що потребує від учня зусиль для входження у гру. Потрібно, щоб учні були орієнтовані на результати гри.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватись, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Використання на уроках ігор та ігрових моментів робить процес цікавим, створює у глухих та слабочуючих дітей бадьорий творчий настрій, полегшує засвоєння навчального матеріалу. Різноманітні ігрові дії, за допомогою яких розв'язується те чи інше розумове завдання, підтримують і посилюють інтерес дітей до навчального предмету. Отож гра - незмінний важіль розумового розвитку дитини.

Гра потребує від учня зібраності, витримки, бажання допомогти відстаючому, невимушене виховує адекватне сприймання невдач і помилок.

Гра починається не тоді, коли учні одержують завдання, а коли їм стає цікаво грати. Це означає, що гра викликає приємні емоції і дає роботу їх розуму.

Види емоційного стимулювання:

1. Ігрове завдання можна давати як відпочинок [15].

2. Вона дається так, ніби не планується педагогом заздалегідь (гра-імпровізація).

3. Ігрове завдання вводиться з прив'язкою до конкретної ситуації, конкретного учня,

При підборі і розробці дидактичних ігор слід враховувати, що темп і ефективність засвоєння змісту навчання пропорційні інтересам учнів і діяльності, яку вони виконують. Знання починаються з чуттєвого сприйняття, з допомогою уявлень переходить у пам'ять, а потім через узагальнення одиничного формується розуміння загального.

Діяльність глухих та слабочуючих учнів буде успішною, якщо модель дій, яку необхідно виконати, випереджає саму діяльність. На стійкість уваги впливає спрямованість особистості, її інтереси. Необхідно максимально активізувати асоціативну пам'ять і творчий розвиток особистості. Організація і проведення ігор потребують великої майстерності. Педагогу потрібно виробити чітку стратегію керівництва груповим спілкуванням.

У ході гри мовнорозумова діяльність учнів стає більш евристичною і творчою, підвищується її мотивація. Обговорення повинно проходити у доброзичливій формі. Активність учнів - головний критерій ефективного проведення гри. У дидактичних іграх учні спостерігають, порівнюють, класифікують предмети за певними ознаками, виконують аналіз і синтез, роблять узагальнення. Багато ігор потребують вміння викладати свої думки у зв'язній і зрозумілій формі, використовуючи відповідну термінологію.

Підбираючи ігри, слід поєднувати два елементи навальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, педагог повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено завдання, вчитель надає йому ігрового змісту, окреслюючи ігрові дії. Ігровий зміст спонукає учнів до гри. А коли виникає особиста зацікавленість, то з'являється і активність, і творчі думки, і дії хвилювання за себе, команду, весь колектив.

Готуючись до заняття, педагог повинен чітко продумати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків та оцінку.

Головні умови ефективності застосування ігор - органічне включення в навчальний процес; захоплюючі назви; наявність справді ігрових елементів, зокрема зачинів, римування; обов'язковість правил, які не можна порушувати; використання лічилок; емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій.

Коли якусь гру використовують надто часто, виникає небезпека втрати інтересу дітей до неї, бо зникає новизна. У цьому реалі, лишаючи незмінними ігрові дії, в зміст треба вносити щось нове: ускладнювати правила, змінювати предмети, включати елементи змагання починати гру несподіваної лічилки або ігрового зачину.

Пояснення вчителя під час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інтерес. І чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. (Зрозуміло, участь класовода залежить під змісту гри.) Наприклад, гру "Відгадай", мета якої - розвиток зв'язного мовлення, вміння точно й коротко описати предмет, доцільно почати з розповіді-зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про характерні ознаки предмета.

Деякі вчителі вважають, що дидактичні ігри найдоцільніше проводити наприкінці уроку, оскільки в цей час діти найбільше стомлені. Це - не завжди правильно, нерідко само ігрова ситуація може бути найкращим початком уроку. В ігровій формі можна ефективно ознайомити дітей з новим способом дії, пожвавити процес тренувальних вправ. Діти із задоволенням виправляють помилки Незнайка, "розмовляють" а Чомусиком, учаться в "лісовій школі" або діють разом з казковим героєм, виконуючи тренувальні вправи. В іграх - вправах глухі та слабочуючі школярі знаходять виходи з числових лабіринтів, розв'язують ребуси, складають загадки. Усе це не тільки пожвавлює навчальний процес, а й запобігає втомі.

Враховуючи вікові особливості дітей, учителі та вихователі груп продовженого дня разом з іншими формами та методами виховної роботи активно використовують усі види ігор. Вони відбирають їх відповідно до завдань навчально-виховної роботи. Обов'язковою умовою при цьому є встановлення зв'язку між виховною роботою на уроках і в позаурочний час.

Відомо, що зміст ігор глухих та слабочуючих дітей багато в чому зумовлений ігровим матеріалом. У зв'язку із цим методика керівництва іграми реалізується насамперед в їхньому матеріальному забезпеченні.

Матеріал для ігор розміщується в ігровій кімнаті чи в ігровому куточку за умовно виділеними зонами для кожного виду ігор [6].

Практика виховної роботи показує, що кожний вид ігор по-своєму впливає на розвиток та виховання глухої чи слабочуючої дитини.

У будівельне-конструктивних іграх закріплюються й розвиваються конструктивні вміння та навички, формується творче мислення, удосконалюються здібності, розвиваються естетичні потреби. Ці ігри привчають дітей до праці в колективі, справедливо розподіляти обов'язки та будівельний матеріал, дружно реалізовувати колективні задуми, бережно ставитися до результатів праці ровесників, планувати наступну роботу.

У іграх-драматизаціях удосконалюється звуко-вимова, збільшується словниковий запас, уміння використовувати жести, міміку, інтонацію. І гри-драматизації допомагають у розв'язанні завдань естетичного виховання, формують уміння передавати почуття та вчинки дійових осіб, виражаючи при цьому своє ставлення до їх моральної суті.

Дидактичні ігри бажано широко використовувати як засіб навчання, виховання і розвитку школярів. У будь-якій грі розвивається увага, спостережливість, кмітливість. Сучасна дидактика звертаючись до ігрових форм навчання на уроках, вбачає в них можливості ефективної взаємодії педагога і учнів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їм елементами змагання, непідробної цікавості.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються.

Дидактична гра на уроці - не самоціль, а засіб навчання і виховання. Сам термін "дидактична гра" підкреслює її педагогічну спрямованість та багатогранність застосування. А тому найсуттєвішим для вчителя будь-якого предмета, є такі питання:

а) визначити місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі видів діяльності на уроці;

б) доцільність використання їх на різних етапах вивчення різноманітного за характером навчального матеріалу;

в) розробка методики проведення дидактичних ігор з урахуванням дидактичної мети уроку та рівня підготовленості учнів;

г) вимоги до змісту ігрової діяльності у світлі ідей розвивального навчання;

д) передбачення способів стимулювання учнів, заохочення в процесі гри тих, хто найбільше відзначився, а також для підбадьорення відстаючих.

Дидактична гра - це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості глухого чи слабочуючого школяра.

2.3 Виховна година "Культура поведінки"

Мета: повторити і закріпити відомі правила культурної поведінки, вивчити ще невідомі правила, показати красу культурної поведінки і непривабливість безкультур'я, виховувати необхідність культурної поведінки.

Форма: практичне заняття.

Обладнання: "автобус", "театр" (міні-декорації).

Вчитель. Культура поведінки людини - важливе вираження її духовного багатства, уміння спілкуватися з людьми [15].

Правила поведінки людини в суспільстві складалися упродовж багатьох віків.

Часто про вихованість людини судять за її манерами. Проте не лише зовнішні атрибути відрізняють виховану людину.

Які ж риси притаманні вихованій людині? Освіченість, професіоналізм, висока духовність, порядність, інтелігентність. Існують критерії, на яких базується етикет і які регулюють зовнішні форми поведінки людини. Це честь, совість, порядність - якості, якими потрібно дорожити так само, як ми дорожимо здоров'ям. Без них немає людини у високому розумінні цього слова.

Хороші манери формують оправу дорогоцінних граней душі, серед яких тактовність, делікатність, чесність, благородство.

Важлива риса вихованих людей - скромність. Скромна людина самокритична і вимоглива до себе, не переоцінює власні можливості. Вона не прагне виділитися зовні, не буде голосно розмовляти в автобусі, не стане хвалитися своїми заслугами.

Багато молодих людей вважають, що повагу, ввічливість, тактовність не обов'язково проявляти до своїх батьків.

"Повага - це застава (кордон), яка охороняє батька й матір, стільки ж і дитину; перших вона рятує від смутку, останніх - від докорів совісті", - зауважував Бальзак.

А тепер кілька слів про звички. Вони мають велике значення для людини, адже це та "цегла", з якої складається її життя, способи досягнення нею своєї мети, манера спілкування з іншими людьми - словом, усе те, що визначає долю людини.

Звички поділяються на корисні і шкідливі. Наприклад, гігієнічні (вмивання, ранкова гімнастика тощо) чи моральні (ввічливість, дисципліна, уважність тощо) - корисні звички. А ось куріння, пияцтво, наркоманія - шкідливі.

У багатьох людей через відсутність звички вчасно робити те, що потрібно, формуються такі риси характеру, як легковажність, упертість у вчинках.

Завдання батьків, школи, громадськості - виробляти корисні позитивні звички у підлітків.

Ось і сьогодні, на виховній годині, ми поговоримо про деякі правила культури поведінки. Але це не означає, що із сьогоднішнього заняття ви вийдете повністю культурними, вихованими людьми. Культури поведінки людина вчиться протягом усього життя.

Правила вітання, історію та приклади, де і як вітаються; ми вже вивчали. Сьогодні проаналізуємо деякі ситуації:

а) вдома;

б) на вулиці;

в) у транспорті;

г) в театрі.

Ситуація перша

Розкажіть про вашу поведінку вдома, з батьками: постіль, ранковий туалет, сніданок, посуд, домашнє господарство тощо.

(Розповіді учнів аналізуємо разом, указуючи на неправильні чи некрасиві вчинки.)

Ситуація друга

Як поводитися на вулиці

1. Перед тим, як вийти на вулицю, подивись у дзеркало - чи все гаразд у твоєму костюмі.

2. Зустрівши знайомих, вітайся першим.

3. Вітаючись зі старшими, першим руки не подавай. Почекай, поки це зроблять вони.

4. Вітаючись, зніми кашкет або капелюх і не одягай, поки не потиснеш руки.

5. Подаючи руку, зніми з неї рукавичку.

6. Якщо назустріч іде старший за тебе або дівчинка - дай дорогу.

7. Якщо поруч послизнувся перехожий - підтримай його під руку. Якщо він упав - допоможи підвестися.

8. Сідаючи в трамвай або автобус, пропусти першим у двері свого супутника або супутницю. Якщо підійде дідусь, бабуся або жінка з маленькою дитиною - пропусти їх уперед.

9. Бажаючи звернути на що - небудь увагу свого супутника, не показуй пальцем - зумій показати поглядом.

10. Переходь вулицю тільки в місцях, позначених знаком переходу.

11. Переходячи вулицю, подивися спочатку ліворуч - чи не рухається на тебе транспорт. Дійшовши до середини, подивися праворуч - чи не загрожує звідти небезпека.

12. Не перебігай вулицю перед транспортом, що рухається. Почекай, поки він зупиниться або проїде [17].

13. Якщо на перехресті є світлофор, переходь вулицю лише на зелене світло.

14. Автомобілі, автобуси, тролейбуси, що стоять, обходь тільки ззаду, трамвай - тільки спереду.

Тепер розглянемо конкретні ситуації.

1. На вулиці ви зустріли знайомого. Якими будуть ваші дії?

2. Якої сторони потрібно триматися, якщо немає тротуару?

3. Як обійти людей, якщо ви поспішаєте?

4. Де і як потрібно переходити вулицю?

Ситуація третя

І от від свого будинку ви дісталися до автобусної зупинки.

1. Якою буде ваша поведінка на зупинці до приходу автобуса чи іншого транспортного засобу?

2. Під'їхав ваш автобус. Покажіть, як ви будете заходити в автобус.

3. В автобусі було вільне місце, ви сіли, але на одній із зупинок увійшла ваша однокласниця (однокласник, учитель, незнайома людина). Якими будуть ваші дії?

4. Правила виходу з автобуса. (Чоловік виходить першим і допомагає вийти жінці.)

Нарешті ви прийшли до школи.

1. Ви зустрілися з товаришем.

2. Повз вас проходить учитель, який не викладає у вашому класі.

3. Ви проходите повз учителів, один із яких не викладає у вашому класі.

4. Розпочався урок, до класу заходить учитель.

5. Ви хочете дати відповідь на запитання вчителя.

6. Вам потрібно вийти з класу.

Ситуація четверта

У вихідний день ви пішли в кінотеатр, хлопчик і дівчинка заходять до зали.

1. Хто повинен заходити першим?

2. Покажіть, як ви будете проходити до свого місця, якщо воно у середині ряду, а крайні місця уже зайняті. (Чоловік іде першим.)

3. Чи потрібно коментувати події на екрані?

4. Ви запізнилися до початку. Якими будуть ваші дії?

Вчитель. А тепер послухайте, як правильно поводитися в громадських місцях.

1. Коли буваєш у театрі, кіно, читальні, музеї, на виставці, лекції, пам'ятай, що ти тут не сам. Поряд із тобою - твої товариші. Поводься так, щоб не заважати їм.

2. Приходь у театр своєчасно. Адже всі актори, музиканти, капельдинери, працівники сцени прийшли заздалегідь. Вони подбали про те, щоб тобі не довелося чекати початку. Будь чемний щодо них і не запізнюйся теж.

3. Краще прийди до театру на 10--15 хвилин до початку, щоб не поспішаючи роздягтися, поправити зачіску, купити і прочитати програму, знайти своє місце.

4. Номерок від пальта сховай у кишеню. Якщо будеш крутити його в руках, упустиш під час дії, а то й загубиш у темряві.

5. Пробираючись до свого місця, проходь уздовж ряду обличчям до тих, хто сидить. Якщо прийшов із дівчинкою, дай їй пройти поперед себе і сісти першою.

6. Коли ти вже сів, а повз тебе хто-небудь проходить, підведись і дай дорогу.

7. Сідай на те місце, яке позначене на квитку. Якщо твоє місце виявиться зайнятим і його не схочуть звільняти, не заводь суперечки, попроси чергового з'ясувати непорозуміння.

8. Під час дії не розмовляй. Поділитися думками з товаришем зможеш під час антракту.

9. Не постукуй ногою в такт музиці - це заважає слухати сусідам.

10. Не аплодуй під час дії, дочекайся кінця вистави.

11. Не кричи після кінця дії "біс". Це слово означає, що ти просиш артистів повторити ще раз. "Біс" кричать на концерті, де можна повторити арію або танок, а не на виставах.

12. Не їж під час дії, потерпи до антракту.

13. В антракті також не мчи галопом до буфету, а пробираючись до прилавка, не розштовхуй присутніх. Адже ти прийшов до театру не ласувати, а дивитися виставу.

14. Якщо тобі дали гроші на цукерки або тістечко, запроси в буфет свою супутницю.

15. В антракті розмовляй тихо, так, щоб чув тільки твій співрозмовник. Будь скромним - не думай, що всіх цікавить саме твоя думка про виставу, картину, лекцію.

16. Не піднімайся з місця, доки не опустять завісу. Часто останні слова п'єси - найважливіші.

17. Не поспішай у гардероб за своїм одягом. Скільки б не було в театрі людей, усі встигнуть одягтися за 15 хвилин.

18. Сидячи в читальні, не розмовляй із сусідами навіть пошепки. Цим ти заважаєш читати не тільки їм, а й іншим читачам.

19. Пам'ятай про те, що після тебе цю саму книгу читатимуть сотні твоїх товаришів. Не загинай сторінок, не брудни їх пальцями, не пиши нічого на полях. Хай після тебе книга залишається такою ж чистою, як була.

20. Оглядаючи музей або виставку, не чіпай руками виставлені предмети. Уяви, на що вони перетворяться, коли кожен із тисяч відвідувачів торкатиметься їх.

Підсумкове слово вчителя. Сьогодні ми проаналізували ті правила культури поведінки, з якими зустрічаємося кожної хвилини. Але це дуже мала частка науки про культуру, і хочеться, щоб ви намагалися бути вихованими людьми: не соромилися піднести важку сумку незнайомій вам жінці чи портфель своїй однокласниці; поступитися місцем бабусі чи дівчинці, вміли спілкуватися з оточуючими. Світ так улаштований, що з кожним роком людей стає все більше на декілька мільйонів, звичайно, і некультурних також. Але нам потрібні люди виховані і порядні, а тим, хто не знає правил хорошої поведінки, не місце серед нас.

(Учень зачитує "Пам'ятку".)

Виховуй у собі звичку завжди пам'ятати про тих, хто оточує тебе:

- не проштовхуйся у натовпі, допомагаючи собі ліктями;

- затуляй рот рукою, коли кашляєш або чхаєш;

- не забувай сказати "будь ласка", коли про щось просиш, і подякувати за будь-яку найнезначнішу послугу;

- допоможи літній людині донести важку сумку;

- переведи через вулицю сліпого або бабусю;

- якщо в компанії що-небудь розігрують або ділять - старайся підійти останнім;

- навіть у розмові або грі завжди допомагай слабшому, заступайся за нього [10].

Ці вчинки, на перший погляд, не такі вже й значні, але саме з таких ось дрібниць і формується характер людини, що в свою чергу формує правову культуру та попереджає правопорушення в дитячому середовищі.

2.4 Культура поведінки, як метод формування правової культури

Отже культура поведінки формує правову культуру, завданням якої є доведення до свідомості учнів вимоги правових норм, домогтися того, щоб ці вимоги придбали для них особистісний сенс, отримали внутрішню санкцію, стали керівництвом у повсякденній поведінці.

Динаміку особистісної деформації можна представити послідовністю наступних етапів: появу прогалин і спотворень у морально-вольовій сфері особистості; перетворення їх на відносно стійкі погляди та звички; формування мотивації пріоритетним поведінки, що включає антигромадські цілі і засоби; відповідні спотворення морально-правової свідомості в частині меж дозволеного поведінки; правопорушення; систематичне правопорушення.

...