Основи психолого–педагогічної діяльності сержанта

Размещено на http://www.allbest.ru/

ОСНОВИ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЕРЖАНТА

виховний спостереження бесіда

В сучасних умовах перетворення та реформування силових структур, в тому числі і внутрішніх військ МВС України, особливої актуальності набувають питання психолого-педагогічної підготовки молодших командирів, які повинні забезпечувати надійне та чітке виконання військовослужбовцями своїх обов'язків.

Уся історія військової справи підтверджує важливу роль молодших командирів. Ще з давніх часів цій ланці керівництва військами відводилася роль “передаточного механізму” командирської влади. Але форми, методи підготовки та відбору були різні, тому і стилі роботи, і функції молодших командирів відрізнялися.

У певні часи упор ставився на муштру та підтримання порядку у підрозділі за допомогою силових методів (тілесні покарання). Така система роботи не могла мати ефекту в екстремальних (нестандартних) ситуаціях і історичний досвід підтвердив, що тільки високий професіоналізм, вимогливість у поєднанні з чуйністю, авторитетністю молодших командирів можуть забезпечити успіх у вирішенні службово-бойових завдань.

3.1 Основи виховання

Військова психологія - це галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності функціонування психіки і поведінки людей в умовах військової служби, і у першу чергу в умовах службово-бойової діяльності.

Військова педагогіка - наука про виховання, навчання та освіту воїнів, про підготовку особового складу, підрозділів, служб та частин до успішних дій в умовах сучасної війни та виконання службово-бойових завдань.

На сучасному етапі розвитку науки військова педагогіка включає три розділи: а) теорію виховання; б) теорію освіти і навчання; в) школознавство.

Виховання - процес систематичного і цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості військовослужбовця з метою підготовки його до виконання службово-бойових завдань.

Виховання сержантом підлеглих здійснюється в основному через індивідуальну виховну роботу.

Індивідуальна виховна робота.

Індивідуальна виховна робота з військовослужбовцями, як вид специфічної діяльності суб'єктів військового керівництва - це система заходів відносно конкретної особи з урахуванням її особливостей метою якої є формування у особистості військовослужбовця певних якостей необхідних для виконання службово - бойових завдань.

Метою індивідуальної виховної роботи є глибоке і всебічне вивчення особистості військовослужбовця, його здібностей, особливостей протікання нервово - психологічних процесів, психічних утворень, рис темпераменту, характеру, рівня розвитку емоційно - вольових характеристик протягом всієї служби, що надає можливість визначити придатність військовослужбовця до виконання завдань повсякденної службової діяльності, зорієнтувати свої зусилля у напрямку позитивного впливу щодо формування у нього особистих якостей необхідних для сумлінного виконання службово-посадових обов'язків, вимог військової присяги, військових статутів, наказів та розпоряджень командирів і начальників.

Слід визначити, що за вимогами статутів молодші командири повинні проводити індивідуальну виховну роботу з кожним військовослужбовцем незалежно від терміну його служби, особистих якостей та дисциплінованості, досягнень у навчанні та виконанні службових обов'язків, посади і носить характер постійно замкнутої системи визначається як - ВИВЧЕННЯ - ВПЛИВ - РЕЗУЛЬТАТ, полягає у позитивному впливі вихователя (сержанта) на вихованця (підлеглого) з елементами коригування на всіх етапах роботи та отриманні кінцевого результату який проявляється у певних критеріях та в ідеальному варіанті визначається практичним виконанням вимог Військових статутів .

Сержант керує підлеглими і несе відповідальність за рівень свого керівництва. Керівництво - це процес впливу на інших з тим, щоб сформувати необхідні передумови, спланувати та забезпечити якісне виконання завдань та вимог керівних документів, що регламентують життєдіяльність військовослужбовців. Щоб керівництво було ефективним сержант повинен визначити рівень компетентності, сильні та слабкі сторони своїх підлеглих.

На допомогу в цьому молодшим командирам приходить така галузь психологічних знань як психодіагностика.

Психодіагностика -- цілеспрямований процес виявлення, дослідження, аналізу індивідуальних психологічних якостей особистості (розумових, емоційних, вольових та фізичних) та прогнозування їх проявів у діях людини при певних умовах. Ці якості вивчаються на підставі індивідуальних показників, особливостей, дій, висловів, відношень, вчинків конкретної людини.

До методів психодіагностики відносяться такі як: спостереження, діагностична бесіда, узагальнення незалежних характеристик, аналіз результатів діяльності та стосунків.

Спостереження - це метод вивчення індивідуальних реакцій, поведінки людини за певних обставин у життєвих ситуаціях, аналіз причинно-наслідкових зв'язків з подальшою побудовою прогнозів поведінки особи, за якою спостерігають, тих чи інших умов.

Спостереження, як метод дослідження, припускає цілеспрямовану, систематичну фіксацію поведінки особистості в колективі і аналіз отриманих результатів.

Треба мати на увазі, що кожен сержант аналізує дані спостереження по-своєму, пропускаючи їх через свою психологію. Тому ця процедура повинна бути достатньо об'єктивною і цілеспрямованою, не піддаватись емоціям і упередженням. Складність спостереження полягає в тому, що одні й ті ж зовнішні дії, висловлювання, вирази обличчя можуть бути ознаками зовсім протилежних рис психіки людини.

Спостереження за поведінкою військовослужбовця передбачає спостереження в ситуаціях:

- спілкування із товаришами по службі, молодшими командирами, прапорщиками та офіцерами підрозділу;

- несення служби в наряді, під час виконання парково-господарських та інших робіт;

- поведінку на заняттях з предметів бойової та гуманітарної підготовки та окремо на заняттях з фізичної підготовки;

- під час проведення відпочинку, вільного часу у звільненні;

- проведення заходів виховної роботи;

- в умовах, які потребують від воїна психічного та фізичного напруження, зокрема: публічні виступи, змагання, відповіді на перевірках;

- в умовах сильного емоційного тиску, в стресових ситуаціях: під час емоційно-вразливих суперечок чи важливих повідомлень.

Загальна схема ведення спостереження.

Оцінка фізичних особливостей об'єкта спостереження:

- осанка тіла (прямий, згорблений, зігнутий, пропорційний);

- свобода рухів, динамічні характеристики тіла (хода, загальне враження, ширина та частота кроку, амплітуда коливань тіла і т.п., рухи руками: плавні, скоординовані, розмашисті);

- зовнішній вигляд (охайний, дратівливий, прилизаний, неохайний);

- манера триматися;

- вираз обличчя, очей, міміка;

- емоційна експресія (вираження): прояви радості, лиха, здивування (живі емоції, стримані, без емоцій);

- характеристика вимови, самої мови (чітка, з дефектами, в'яла, швидка, тріскуча).

Саме спостереження дозволяє виявити такі проступки як вживання наркотичних речовин, вживання алкоголю тощо.

Ознаками вживання наркотичних речовин, незалежно від виду наркотичної речовини, можуть бути наступні зміни у поведінці, характері та фізіології військовослужбовців:

- різкі зміни у поведінці (необґрунтована агресивність, злобність, замкнутість, зміна кола друзів, неохайність), що не були властивими раніше;

- поява брехливості, відчуженості;

- крадіжки;

- втрата зацікавленості до навчання, праці, захоплень, перегляду телепередач;

- поява у військовослужбовців таких хімічних речовин, як оцет, питна сода, перманганат калію, йод, ацетон та інші розчинники, флакони з невідомими рідинами;

- поява у військовослужбовців шприців, голок, гумових джгутів, таблеток, наркотичних речовин;

- нові у лексиконі військовослужбовців жаргонні слова: баян, машина-шприц, колеса - таблетки, драп, план, дур, ширка - назви наркотичних речовин та ін.;

- наявність у військовослужбовців слідів від ін'єкцій у будь-яких частинах тіла, особливо на передпліччі;

- розлади апетиту (різке підвищення апетиту або його відсутність, прийом значної кількості солодощів, поява надзвичайної спраги);

- коливання розміру зіниць (зіниці різко розширені або звужені до розміру шпилькової голівки) та кольору шкіри (різко бліда, сірувата).

У військовослужбовця, що вживає алкоголь:

- сприйняття зовнішніх вражень утруднюється і сповільнюється, точність їх знижується;

- порушуються увага і пам'ять;

- асоціації розладнуються;

- слабне критика;

- втрачається здібність уважно слухати інших, стежити за правильністю своєї мови, контролювати свою поведінку;

- слабнуть моральні почуття, втрачається сором, людина не соромиться вести себе непорядно, приваблювати увагу оточуючих;

- зникає сором виражатися нецензурно при жінках і дітях;

- всі умовляння оточуючих безрезультатні, людина ще більше куражиться і веде себе більш зухвало.

Оцінка проявів ставлення того, за ким спостерігають, до ситуації, в якій він знаходиться:

- ступінь активності, включеності в ситуацію (повністю віддається роботі чи іншій активності: показує свою незацікавленість, байдужість; виявляє невдоволення; негативне ставлення);

- відношення до інших людей, взаємодія з ними в ситуації;

- прояви лідерських якостей;

- реакція на домінування іншої особи;

- інші прояви особистісних показників.

Характеристика обставин спостереження:

- час та місце;

- вид діяльності, активності;

- інші особи, задіяні в ситуації;

- динаміка розвитку подій;

- фактори, які впливали на обставини спостереження

Діагностична бесіда - метод одержання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації. Цінність методу полягає у налагодженні особистого контакту з об'єктом дослідження, можливості оперативно одержати дані, уточнити їх у ході співбесіди.

Результат діагностичної бесіди в значній мірі залежить від підготовки сержанта до її проведення. Ця підготовка починається з опрацювання робочого плану діагностичної бесіди, який має вступ, основну частину та закінчення бесіди .

Завдання вступу діагностичної бесіди :

- встановлення контакту з військовослужбовцем;

- створення доброзичливої атмосфери спілкування;

- привернення уваги;

- виклик зацікавленості до бесіди.

Основна частина визначає інформацію, яку потрібно отримати. Під час діагностичної бесіди вивчають інформацію стосовно:

- соціально-демографічного стану військовослужбовця;

- умов виховання, впливу негативних життєвих ситуацій;

- про склад сім'ї;

- статусу у школі та соціальному оточенні;

- основні інтереси, досягнення в житті, ставлення до них;

- ставлення до шкідливих звичок, головна оцінка того, що відбувається;

- стан здоров'я, спортивні захоплення;

- стосунки з особами протилежної статі, їх оцінка;

- наявність рідних і знайомих у місці дислокації частини, рівень контактів з ними.

Заключна частина - це етап психологічної підтримки й надання військовослужбовцю впевненості у своїх силах і можливостях, встановлення подальшого контакту. На завершальній стадії бесіди вихователь повинен зняти психологічну напругу з вихованця і створити такий настрій, щоб він свідомо ставився до виконання військового обов'язку.

Слід пам'ятайти, що під час бесіди:

- краще за все запам'ятовуються початок і кінець розмови;

- початок розмови - фон для основної його частини (установка на розмову);

- кінець розмови залишає в пам'яті ставлення до цієї розмови;

- кожен співрозмовник - особистість;

- не допускайте недоброзичливості, грубощів, неповаги.

Всі ці моменти допомагають зрозуміти військовослужбовця, надати оцінку його здібностям, спланувати подальшу роботу.

Метод узагальнення незалежних характеристик є обміном думками сержантів і товаришів по службі про індивідуальні якості особистості.

Відомо, що думка про суб'єкт у оточуючих різноманітна. Не завжди схвальний відгук є об'єктивною оцінкою особистості, колективу в цілому, не завжди буває об'єктивною і негативна оцінка. Проте, практика показує, що чим більше експертів оцінюють особистість, тим точніший загальний результат оцінки, точніше діагностується рівень розвитку соціальної зрілості особистості та схильність її до неадекватної поведінки.

Характеристики можуть бути офіційні та неофіційні, письмові та усні.

Сержант повинен ураховувати думку різних осіб, що спілкуються з військовослужбовцем та в змозі надати об'єктивну оцінку його рисам. При цьому визначається тип надмірного посилення окремих рис характеру, які проявляються у вибірковій уразливості особи відносно до певного роду психологічних дій, тобто акцентуацію.

Метод аналізу результатів діяльності і стосунків військовослужбовця полягає в оцінці кінцевих та проміжних результатів діяльності , а також засобів її виконання з метою виявлення якостей воїнів і соціальних мікрогруп, виконуючих визначений вид робіт. Використання методу аналізу результатів діяльності і стосунків вимагає від сержантського складу певної майстерності.

Аналіз результатів діяльності військовослужбовця надає можливість поглиблено вивчити його індивідуальні особливості, за практичними результатами, предметами праці, в яких відображаються пізнавальні, емоційні та вольові процеси, навички, вміння, здібності.

Складовими цього методу виступають:

- аналіз службової діяльності та виконання завдань бойової, вартової та внутрішньої служби;

- аналіз стану військової дисципліни, кількість та зміст заохочень, наявність стягнень, періодичність їх отримання;

- аналіз участі в громадському житті підрозділу, призначення чи обраність до активу підрозділу, виконання покладених обов'язків, промови та пропозиції в організації дозвілля та особиста участь в спортивній діяльності;

- аналіз стану закріпленої бойової техніки та зброї, відношення до збереження військового та державного майна, наполегливість у підтриманні боєздатності технічних засобів;

- аналіз захоплювань та їх вплив на службову діяльність, підтримання доброзичливих стосунків з товаришами по службі;

- аналіз проведення часу за межами частини, відвідування наукових, спортивних, культурних закладів.

Розглянуті методи психодіагностичного вивчення особистості надають можливість сержантському складу отримати певну інформацію про своїх підлеглих, виявити військовослужбовців з девіантною (відхильною) поведінкою і більш ефективно впливати на них.

Маючи істинну інформацію про підлеглого сержант може здійснювати ефективний виховний вплив на нього знаючи форми та методи виховної роботи.

До основних форм індивідуальної виховної роботи відносяться:

- Індивідуальна бесіда;

- Індивідуальна допомога.;

- Індивідуальне завдання, доручення;

- Індивідуальний контроль.

Кожна з цих форм індивідуального виховання потребує від сержанта психолого-педагогічної підготовленості, здібності та передбачення можливих наслідків у діяльності військовослужбовця бо кожна людина обов'язково вимагає суворо індивідуального підходу.

Розглянемо методичні рекомендації тощо застосування основних форм індивідуальної виховної роботи.

Індивідуальна бесіда.

Мета проведення індивідуальної бесіди:

- отримання психодіагностичної інформації стосовно особи військовослужбовця, умов існування, оточення;

- здійснення виховного впливу на особистість;

- розглядання певних питань повсякденної діяльності військовослужбовців або особистих запитів.

Рекомендації з проведення індивідуальних бесід:

Доброзичливість, спокій, витримка, "м'який тон".

Розмова на рівних. Зверхність - найгірша з усіх мислимих перепон для плідної розмови. Чим більше позитивних емоцій викликає у військовослужбовця той, хто проводить бесіду, тим краще взаємосприйняття і взаєморозуміння. Прийоми, що викликають у співрозмовника позитивний емоційний відгук в міжособистих стосунках такі :

- доброзичлива посмішка, приємний вираз обличчя;

- вживання компліментів;

- терпляче і уважне вислуховування.

Намагайтесь більше дізнатися про свого співбесідника:

- в якому він настрої;

- які в нього проблеми;

- як в даній ситуації сказати йому про те, що підвищило б чи, принаймні, не зачепило його самооцінку та почуття власної гідності;

- як полегшити йому виконання того, що Ви хотіли б.

Співбесідник повинен відчути, що є хтось:

- хто відчуває його біль;

- хто визнає, що він зіткнувся з несправедливістю;

- хто може потурбуватись про нього;

- кому він може викласти свою справу.

Коли вже з'ясовані проблеми співбесідника, для обох сторін корисно ще раз разом сформулювати центральну проблему. Такі спільні дії викликають у співбесідника почуття гордості: "Моя проблема важлива, зі мною консультуються, як із експертом".

Не обіцяйте того, у виконанні чого Ви не впевненні: "Поки я ще не готовий дати Вам остаточну відповідь. Я проконсультуюсь і з'ясую, чим я можу Вам допомогти".

Для того, щоб налагодити контакт, доцільне звернення: "Для мене важливо поговорити з Вами про те, що відбулось на минулому тижні. Я б не хотів, щоб у нас що-небудь накопичувалось. Я хотів би почути Вашу версію подій. Я хочу, щоб Ви знали, що Ваші проблеми мені не байдужі".

Є ще одна підказка, як вести важку розмову. Ви стаєте на позицію співбесідника і заявляєте про це : "Якщо б я був на Вашому місці..." (сигнал: я розумію Ваш стан). Можливо помінятись ролями: "Але Ви також повинні мене зрозуміти..." (сигнал: я вважаю Вас достатньо розумним для цього).

ПАМ'ЯТАЙТЕ:

Щирість не можна підміняти дешевими компліментами.

Особисті проблеми військовослужбовця повинні зберігатися у таємниці чи виноситися для вирішення у вузьке коло осіб у межах розумного і тільки з дозволу самого військовослужбовця.

Не можна робити помітки чи записи результатів бесіди у присутності співбесідника.

Під час проведення бесіди необхідно пам'ятати про те, що кожна фраза, з якою ми звертаємося до співбесідника, інтонація, яка супроводжує це звертання, міміка, жести, а також спільне зовнішнє середовище спілкування впливають в першу чергу на емоції, які викликають миттєвий аналіз - є небезпека чи немає; доброзичливий чи холодний, незрозумілий - значить небезпечний, правдивий чи ні.

В кінці бесіди необхідно, після етапу спільного планування розв'язування проблемних питань, поставити чітке завдання щодо виконання плану, вказати шляхи, використання сил та засобів, терміни виконання, висловити свою впевненість в успішності реалізації, дати корисні поради, підбадьорити.

Успіх бесід залежить у значній мірі від урахування індивідуальних особливостей особи співбесідника і тих обставин, які викликали необхідність бесіди.

Загальні рекомендації щодо ефективного спілкування з підлеглими.

1. Щоб привернути до себе співбесідника, необхідно:

- проявляти доброзичливість - "тримати посмішку";

- частіше промовляти вголос ім'я (та по батькові) співбесідника;

- проявляти увагу і повагу до інших людей, вміти слухати співбесідника;

- дати відчути співбесідникові його значимість;

- говорити співбесідникові компліменти;

- не ставати в позицію жорстокого опонента;

- намагатись будувати стосунки із співбесідником з позиції співробітництва, реалізуючи “Ви - підхід”, а не “Я - підхід”.

2. Щоб вплинути на думку співбесідника, не викликаючи при цьому у нього образи, необхідно:

- починати бесіду з компліменту;

- не говорити співбесідникові прямо в очі про його помилку;

- перш, ніж критикувати іншого, вказати на свої власні помилки;

- задавати питання замість того, щоб віддавати накази;

- давати можливість співбесіднику зберегти "своє обличчя";

- приписати співбесіднику хороші якості, які він міг би в подальшому виправдати;

- поводитись так, щоб співбесідник був щасливий виконувати Ваші завдання.

3. Щоб примусити співбесідника стати на Вашу точку зору:

- поважайте думку співбесідника, ніколи не кажіть йому прямо, що він не правий;

- якщо Ви знаєте, що хтось думає чи хоче сказати про Вас щось негативне, обеззбройте його, сказавши про це раніше. Якщо Ви не праві, визнайте це швидко і в категоричній формі;

- починайте бесіду завжди в дружньому тоні;

- дайте можливість співбесіднику більше говорити, а самі говоріть менше, ніж слухаєте. Якщо Ви не згодні, не перебивайте співбесідника, це небезпечно , дайте йому вибалакатись, "підкидаючи" питання, намагайтесь його зрозуміти;

- у кожної людини є причина робити саме так, а не інакше; знайдіть причину, і Ви отримаєте ключ, за допомогою якого розгадаєте дії людини, а також її особисті якості; намагайтесь дивитись на проблеми очима Вашого співбесідника:

- ставтесь із співчуттям до побажань співбесідника;

- звертайтесь до благородних, а не істинних мотивів;

- використовуйте принцип наочності для доказу своєї правоти;

- якщо Ви хочете примусити вольову, з сильним характером людину прийняти Вашу точку зору, киньте йому виклик в тому розумінні, що візьміть під сумнів його можливості та здібності щось робити, або навпаки, публічно оголосіть, що він цього зробити не зможе.

Запам'ятайте: не можна отримати перемогу в суперечці.

4. Як полемізувати із співбесідником:

- говоріть повільно і неголосно;

- не торкайтесь особистості співбесідника, обговорюйте справу;

- підкресліть на початку, що з деяких питань Ваші погляди співпадають із поглядами співбесідника;

- не нав'язуйте з самого початку свою точку зору;

- слідкуйте за головною думкою, не звертайте увагу на випадкові факти;

- спокійно реагуйте на приватні вислови співбесідника, не "заводьтеся".

5. Психологічні правила формування усних розпоряджень.

1. Пам'ятайте, що зміст розпорядження - програма дій, а психологічна форма - рівень мотивації.

2. Використовуйте ввічливу форму розпорядження, а не його емоційне забарвлення ( "Чи зможете Ви?", "Як ви думаєте?", "Чи погодились би Ви?", "Як Ви вважаєте?", "Чи є у Вас можливість?", "Добре?", "Домовились?").

3. Не персоналізуйте розпорядження, виключіть особові займенники "я", "мене", "мені".

6. Психологічні правила засудження (покарання) негативного вчинку:

1. Засуджуйте (карайте) не особистість, а негативний вчинок.

2. Домагайтесь прийняття особистістю Вашої оцінки і вибраної міри засудження (покарання) її негативного вчинку.

3. Не відштовхуйте особистість, засуджуючи (караючи) її.

4. Покажіть за допомогою різних прийомів (посмішка та ін.), що Ви засуджуєте негативний вчинок, а не особистість.

Індивідуальна допомога.

Індивідуальна допомога - це мобілізація військовослужбовця на успішне оволодіння знаннями та навичками в практичній діяльності, порада, пояснювання, переконання з окремих службових або особистих питань, моральна підтримка в період будь-яких гострих переживань, під час розв'язування конфліктних ситуацій, психологічних труднощів спілкування в колективі, або за межами частини чи підрозділу.

Сержант не нав'язує, а пропонує пораду, свою підтримку. Часто буває досить допомогти військовослужбовцю знайти самого себе, своє місце в житті колективу. Але перед тим, як надати допомогу, треба чітко виявити, що конкретно потрібно вихованцю - моральна підтримка чи матеріальна допомога, порада чи співчуття.

Ефективність індивідуальної допомоги залежить від її конкретності та цілеспрямованості, з урахуванням індивідуальних якостей особистості, а також доброзичливості та чуйності, правдивості та поваги до військовослужбовця, віри вихователя у здібності підлеглого, методичної майстерності, тактовності, здатності дати воїну відчути результати допомоги.

Індивідуальна допомога дозволяє розвинути технічні та спеціальні вміння, оволодіти навичками роботи на посадах молодших командирів, удосконалити комунікативні здібності, вміння проводити діалог з різними категоріями військовослужбовців, виконувати завдання за екстремальних умов при підвищених фізичних, емоційних та інтелектуальних навантаженнях.

Індивідуальне завдання та доручення - надання військовослужбовцю певного завдання, пов'язаного з розвитком пізнавальних процесів, формуванням необхідних професійних навичок, під час виконання якого повинні виявитись особисті якості чи здібності військовослужбовця. Індивідуальне завдання, як правило, використовується на підставі глибоких знань позитивних якостей військовослужбовця. Залучаючи воїна до активної діяльності, сержант відкриває перед ним шлях до захоплення цікавою справою.

Частіше застосовуються учбові завдання з метою допомогти військовослужбовцю оволодіти стройовою та фізичною підготовкою, навичками управління технікою, використання особистої зброї. Службові завдання ставляться під час виконання службових обов'язків: під час несення вартової та внутрішньої служби, виконанні господарських робіт по удосконаленню побутових умов, проходження служби в підрозділі чи частині.

Індивідуальні доручення мають за мету залучення військовослужбовця до активної діяльності і на цій основі розвиток його позитивних якостей. Доручення повинні бути розумними та цілеспрямованими, викликати зацікавленість.

Види доручень різноманітні, вони поділяються за часом на постійні, короткочасні, періодичні, та за змістом - важкі чи легкі.

Ефективність індивідуального завдання та доручення залежить від:

1. Відповідності завдання здібностям військовослужбовця.

2. Наданні конкретної допомоги у виконанні завдання чи підготовці до його виконання.

3. Тісного зв'язку з повсякденним життям підрозділу, завдань, які виконуються взагалі.

4. Навіювання почуття особистої відповідальності.

5. Обов'язкової опори на позитивні якості, та довіру.

6. Урахування індивідуальних якостей та розвитку суміжних навичок.

Індивідуальний контроль з боку командирів за ефективністю виховних впливів є логічним завершенням виконання індивідуальних завдань

Індивідуальний контроль - це форма оцінки діяльності військовослужбовця під час виконання службового обов'язку в підрозділі та за межами частини. Регулярний контроль дозволяє сержанту оцінити динаміку розвитку особистості вихованця і внести необхідні корективи до індивідуальної роботи з ним.

Індивідуальний контроль може нараховувати такі засоби як:

- нагадування;

- заборона;

- засудження.

Нагадування - це розмова сержанта з військовослужбовцем, в діях якого є передумови до порушення норм поведінки, чи відхилення психічного стану. Молодший командир в тактовній формі нагадує військовослужбовцю про необхідні вимоги, пропонує їх запам'ятати та дотримуватись у своїй діяльності.

Заборона полягає в тому, що сержант перераховує дії, котрі не повинен виконувати військовослужбовець тому, що вони суперечать вимогам статутів, розпорядку дня, правилам носіння форми одягу, користування технікою та особистою зброєю.

Засудження має мету викликати у підлеглого певні хвилювання за свої вчинки чи дії: сором, покаяння, бажання виправитись.

Форми індивідуального впливу реалізуються при застосуванні методів виховної роботи таких як:

- переконання;

- особистий приклад;

- навіювання;

- стимулювання;

- заохочення;

- примусу та ін.

Метод індивідуального переконання - це комплекс прийомів і засобів, за допомогою яких сержант повідомляє військовослужбовцю знання впливаючи на свідомість, робить їх особистим надбанням підлеглого і перетворює їх у мотиви його діяльності й вчинків.

Метод індивідуального переконання вимагає від сержанта попередньої підготовки, обмірковування інформації, вибору форм, засобів і прийомів у залежності від особистих особливостей воїна, його стану. Найбільш дійовою формою переконання є індивідуальна бесіда.

Бесіда - переконання інколи співпадає з діагностичною бесідою, коли сержант не тільки вивчає індивідуальні якості підлеглого, але й намагається вплинути на нього з метою прищеплення кращих рис характеру, позитивних мотивів поведінки.

Для ефективного переконання сам сержант повинен володіти такими особистими якостями:

- переконаністю,

- науковою підготовленістю,

- знаннями індивідуальних особливостей співрозмовника;

- умінням вести доброзичливо бесіду;

- здатністю уважно слухати співрозмовника і намаганням зрозуміти його точку зору;

- умінням проявляти витримку і терпіння, доводячи істину і спростовуючи неправильні погляди.

Істотне значення у формуванні позитивних якостей у військовослужбовців має переконання справою, повчання працею.

Це досягається шляхом особистого показу і особистого прикладу.

Певний інтерес викликають поради Д.Карнегі, які він назвав “Дванадцять способів переконувати людей”:

Єдиний спосіб досягати найкращого результату у суперечці - це уникнути її.

2. Проявляти пошану до думок інших, ніколи не кажіть людині, що вона неправа.

3. Якщо ви неправі, визначайте це відразу і щиросердечно.

4. Спочатку покажіть своє дружнє ставлення.

5. Нехай ваш співрозмовник з самого початку буде змушений відповідати вам “так, так”.

6. Намагайтесь, щоб ваш співрозмовник говорив б більше за вас.

7. Нехай ваш співрозмовник відчуває, що ідея належить йому.

8. Щиро спробуйте стати на точку зору іншого.

9. Ставтесь із розумінням і симпатією до думок і бажань інших людей.

10. Звертайтесь до благородних спонукань.

11. Надавайте своїм ідеям наочність, інсценуйте їх.

12. Кидайте виклик, пробуджуйте дух суперництва та перемоги.

Метод індивідуального навіювання полягає у сукупності прийомів, за допомогою яких сержант безпосередньо впливає на співрозмовника, його почуття, уявлення, мотиви та інтереси. Повчання досягається словесним та емоційним впливом на психіку підлеглого, непомітно та обережно за умов повної довіри з боку воїна. Метод індивідуального навіювання -- це метод впливу вихователя на почуття і підсвідомість військовослужбовця.

Якщо вихованець вірить авторитету вихователя, то його вказівки він сприймає не критично, як наказ. Так, за допомогою навіювання сержант усуває негативні риси характеру, постійно нагадує військовослужбовцю, що його недоліки легко виправити.

Військовослужбовець з підвищеним навіюванням досить чутний до схвалення та похвали. Тому своєчасна вдячність або навіть усмішка надихає такого воїна до реалізації прихованих можливостей із самовиховання. Навіювана думка може викликати миттєву реакцію або стати настановою на майбутнє.

Метод індивідуального прикладу - це комплекс різноманітних способів та прийомів, які базуються на психологічній схильності людини до свідомого та несвідомого наслідування, копіювання яскравих, живих зразків, ідеалів, норм поведінки і стосунків. Особистий приклад командира повинен мати велику впевненість і наочність.

Приклад для молодої людини стає головним орієнтиром у процесі адаптації до військового колективу, процесу навчання. Приклад сержанта -- це та сила, яка впливає на свідомість і формує установку на довгий час.

Воїн керується таким прикладом, уникаючи помилок в поведінці, відповідній військовій діяльності, житті.

Приклади можуть бути не тільки позитивними, але й негативними, які інколи впливають на юнака скоріше, ніж здоровий глузд. Від усього негативного дуже важко захистити людину. Вихователь повинен зробити все, щоб для військовослужбовця більш доступними й привабливими були позитивні, ніж негативні приклади, які руйнують душу людини.

Сержанту слід знати, що особистий приклад ефективний в певних умовах:

- перше, коли сержант сам постійно, а не час від часу, є взірцем;

- друге, коли взірець сержанта відбивається і в малому, і в великому;

- третє, коли воїн може використовувати позитивний приклад у своїй діяльності;

- четверте, коли воїн усвідомлює громадську цінність прикладу.

Якщо перераховані умови виконуються, то особистий приклад виступає сильним стимулом у вихованні та самовихованні військовослужбовця.

Метод індивідуального тренування - складається із сукупності прийомів, дій, вчинків, які свідомо повторюються з метою формування необхідних особистих якостей і позитивних звичок поведінки.

Метод індивідуального тренування більш ефективний тоді, коли військовослужбовець проявляє наполегливість у подоланні труднощів, виконує вправи свідомо, а молодший командир забезпечує статутну вимогливість, урізноманітнює вправи, оцінює результати, створює мету змагання.

Метод індивідуального заохочення - це система прийомів і засобів морального і матеріального стимулювання, спрямована на зміцнення кращих якостей і вчинків військовослужбовця.

Заохочення відображає позитивну оцінку сержанта дій та вчинків підлеглого, дає йому змогу повірити в свої сили та здібності. Коли моральні стимули втрачають позитивний вплив на вихованця, то їх треба поєднувати з матеріальними заохоченнями.

Командир, оголошуючи заохочення, зобов'язаний враховувати індивідуальні особливості воїна, сприйняття ним даного виду заохочення, мотивацію вчинку і строк служби.

Взагалі педагогіка пропонує такі умови для заохочення:

1. Похвалу підлеглий повинен заслужити.

2. Хвалити підлеглого треба так, щоб у інших не було сумнів у заслугах заохочуваного.

3. Хвалити треба не дуже часто.

4. Не треба використовувати заохочення для завойовування дешевого авторитету.

5. Похвала, як і ліки, повинна застосовуватися відповідно до діагнозу своєчасно і дозовано.

Метод індивідуального примушення - сукупність прийомів і засобів, які використовує сержант, щоб примусити військовослужбовця виконувати вимоги військової дисципліни і порядку всупереч його небажанню.

Метод індивідуального примусу має різновиди: наказ, нагадування, осуд-критика, покарання, дисциплінарне стягнення.

Американський психотерапевт Є.Шостром пропонує сім принципів підтримання дисциплінованості без ризику втратити контакту з вихованцем:

1. Відокремте почуття від дій. Вчинки засуджуються, а особистість повинна користуватися повагою.

2. Уважно вивчайте вихованця і визначте: нормальна людина перед вами чи невротична. У стані нервового розладнання дії вихованця нераціональні, тому карати у такому стані - означає ще більше вибити його з рівноваги.

3. Відповідайте за почуття вихованця. Створіть такі умови, щоб вихованець міг висловити свої емоції, які він намагався подавити.

4. Якщо необхідне покарання, хай вихованець сам його вибере.

5. Під час покарання вихованця зробіть так, щоб він зрозумів, за що.

6. Зробіть так, щоб дисциплінарні проблеми були не тільки вашими, а спільними з вихованцями.

7. Накладіть обмеження на небезпечні дії вихованців.

Запам'ятайте - дисциплінарне стягнення не є крайнім заходом виховного впливу.

Сержант повинен використовувати метод примушення особливо дисциплінарні стягнення тільки тоді, коли інші методи військовослужбовець не сприймає.

Метод змагання -- являє собою різноманітні діяння, які розвивають у військовослужбовця дух здорового індивідуального змагання, потребу завжди бути першим і кращим. Сержант, здійснюючи навчальні, службові, спортивні та інші змагання між військовослужбовцями, дотримується чесної боротьби, здорової конкуренції, яка допомагає їм удосконалювати силу волі, винахідливість, почуття товариськості і співробітництва.

Доцільно визначити систему роботи сержантів підрозділу з урахуванням психології та педагогіки (табл. 3.1).

Дуже важливим заходом виховного впливу сержанта на підлеглого має підбиття підсумків.

У відділенні підбиття підсумків службово-бойової діяльності здійснюється щодня командиром відділення на протязі 5-10 хвилин по таких напрямках:

- нагадування про завдання стояли перед особовим складом відділення;

- аналіз кожної позитивної дії або проступка військовослужбовців, надання їм відповідної оцінки;

- розкриття ставлення кожного до виконання поставлених завдань, наказів та розпоряджень, дотримання мір безпеки, військової ввічливості, статутних взаємовідносин;

- відзначення воїнів, які сумлінно ставляться до виконання службових обов'язків і тих, які мають недоліки;

- заохочення або накладає стягнення на військовослужбовців;

- постановка завдань на наступний день;

- об'яви.

Таблиця 3.1

Система проведення індивідуальної виховної роботи з особовим складом сержантами підрозділу

Посадові особи	Щоденно	Щотижня	Щомісячно
заступник командира взводу	З військовослужбовцями, що мали незадовільні результати у виконанні службово-бойових завдань	з командирами відділень	з окремими військовослужбовцями за дорученням командира взводу
командир відділення	з військовослужбовцями відділення, які заступають до несення служби у добовий наряд з військовослужбовцями відділення, які скаржаться на стан здоров'я з військовослужбовцями, які звернулись по особистим питанням	з військовослуж-бовцями, які мали зауваження за виконання службових обов'язків на протязі тижня

Рекомендації заступнику командира взводу з проведення виховної роботи з особовим складом:

- знати кожного підлеглого, у тому числі ім'я, прізвище, по батькові, дату народження, особисті якості, чим займався до військової служби, сімейний стан, успіхи та недоліки у бойовій службі та підготовці;

- постійно вести роботу по вивченню підлеглих, використовуючи методи психодіагностики та форми індивідуального впливу на військовослужбовців;

- забезпечувати дотримання статутних відносин у взводі, правильно застосовувати дисциплінарну практику, зміцнювати дружбу та військове товариство, виховувати колектив взводу на здоровій основі;

- постійно виявляти позитивні та негативні сторони поведінки воїнів, вміло керувати їхніми вчинками, не припускати порушення військової дисципліни, надавати поради, як поводити себе в тому чи іншому конкретному випадку;

- на підставі вивчення сержантів та солдатів відпрацьовувати їх розподіл по вартах (військовим нарядам), змінах, постах, доповідати командиру взводу про готовність кожного військовослужбовця до виконання завдань бойової служби;

- постійно піклуватися про підлеглих, слідкувати за підтриманням належного зовнішнього вигляду, своєчасно вживати заходів для забезпечення потреб військовослужбовців, надавати їм допомогу у подоланні труднощів служби та в особистому житті;

- особистим прикладом позитивно впливати на підлеглих, підвищувати їх відповідальність за виконання військового обов'язку, прививати любов до своєї частини, колективу роти, взводу;

- про результати вивчення підлеглих, індивідуальну виховну роботу з ними, настрої особового складу своєчасно доповідати командиру взводу, а у невідкладних випадках - старшим начальникам.

Рекомендації командиру відділення:

- знати кожного підлеглого, у тому числі ім'я, прізвище та по батькові, дату народження, особисті якості, чим займався до військової служби, сімейний стан, успіхи та недоліки у бойовій службі та підготовці;

- постійно вивчати підлеглих та проводити з ними індивідуальну виховну роботу в процесі бойової служби, навчання та у повсякденному житті;

- для вивчення військовослужбовців відділення використовувати в першу чергу спостереження за їх поведінкою та службою;

- в індивідуальній виховній роботі використовувати індивідуальні завдання, поради та допомогу, заохочення за успіхи та критику недоліків;

- при підведенні підсумків щоденно давати оцінку кожному військовослужбовцю;

- постійно турбуватися про підлеглих, виявляти їхні проблеми, потреби та своєчасно вживати заходів для їх вирішення;

- правильно використовувати дисциплінарну практику по відношенню до підлеглих, забезпечити додержання статутних відносин, зміцнювати дружбу між військовослужбовцями відділення;

- про результати вивчення підлеглих, індивідуальну виховну роботу з ними, їх настрої та потреби своєчасно доповідати командиру взводу та його заступнику.

3.2 Основи навчання

Процес виховання пов'язаний з навчанням. Навчаючи - виховуєш, виховуючи - навчаєш.

Навчання - основний шлях одержання освіти, - цілеспрямовано організований, планомірно і систематично здійснюваний під керівництвом досвідчених осіб (педагогів, наставників) процес оволодіння знаннями, уміннями і навичками. В свою чергу навчання тісно пов'язане з вихованням. Якщо виховання - процес впливу на духовне і фізичне, то навчання це вплив - на розумовий і практичний розвиток особистості.

Сержант, як безпосередній начальник, повинен навчати і виховувати своїх підлеглих. Цей процес ускладнюється тоді, коли молодші командири повільно ставляться до підвищення своєї майстерності як керівника, не поглиблюють знання, не формують навички та вміння в управлінні підрозділом.

Для успішного навчання підлеглих молодшому командиру необхідно вирішувати наступні завдання: керувати пізнавальною діяльністю воїнів; підкорювати навчання інтересам постійної бойової готовності; в процесі викладання здійснювати виховний вплив на воїнів; реалізовувати навчання в умовах твердого статутного порядку; удосконалювати особисті навчально-методичні навички.

Процес навчання реалізується за допомогою методів.

Під поняттям "метод навчання військовослужбовців" розуміють шлях спільної діяльності суб'єктів і об'єктів навчання, що спрямований на оволодіння військово-професійними знаннями, навичками та уміннями, розвиток розумових і фізичних здібностей військовослужбовців, формування у них якостей необхідних для виконання службових обов'язків.

Групи методів навчання військовослужбовців класифікуються наступним чином:

1. Усний виклад навчального матеріалу, що застосовується з метою повідомлення нових світоглядно-методологічних знань, пояснення порядку дій у тій чи іншій практичній ситуації та включає різні види розповідей, пояснення.

А. Розповідь. Метод розповіді передбачає усне живе і образне, емоційне і послідовне викладення переважно фактичного матеріалу в пояснювальній чи оповідальній формі, що допомагає сумісно з керівником заняття кожному слухачу прийти до певного висновку.

Основні педагогічні вимоги до розповіді: пізнавальна та виховна спрямованість; достовірність та науковість; достатня кількість яскравих прикладів, які доводять обґрунтованість викладених положень; чітка логіка і доказовість викладення; образність і емоційна забарвленість; наявність елементів особистої оцінки і ставлення керівника заняття до змісту викладає мого матеріалу; висока культура мовлення військового педагога (чітка, доступна, правильна, емоційно забарвлена).

Проводячи заняття сержант повинен спочатку визначити головну тезу по питанню що обговорюється, обґрунтувати її фактичним матеріалом, а потім по мірі викладення змісту мотивувати підлеглих у наближенні до певного висновку.

Розповідь може проводитися за двома методиками. В першому випадку сержант викладаючи матеріал періодично звертається до військовослужбовців з питаннями, або надає їм можливість їх сформулювати та залучає до пошуку відповідей. В другому випадку розмовляє тільки керівник заняття. Він ставить запитання і сам на них послідовно відповідає.

Б. Пояснення. Порівняно з розповіддю, пояснення пов'язане з аналізом, тлумаченням і доказом різних аспектів матеріалу, що вивчається. Це можуть бути, наприклад, тлумачення різних закономірностей, суттєвих властивостей явищ, які вивчаються та окремих понять.

Пояснення -- це переважно монологічна форма викладу навчального матеріалу, коли є необхідність доведення або обґрунтування певного положення (закону, принципу дії), розкриття основ службово-бойової діяльності, сутності різних військових явищ та іншої різноманітної інформації.

Ефективне використання пояснення вимагає від сержантського складу докладного і чіткого формулювання навчальної задачі, сутності проблеми, яка вивчається; послідовного розкриття причинно-наслідкових зв'язків; залучення переконливих прикладів, аргументів, доказів; використання порівняння, зіставлення, аналогії, яскравих прикладів.

У зв'язку з тим, що призовний контингент має різний рівень освіти даний метод набуває особливої актуальності.

2. Обговорення матеріалу, який вивчається, вживається для поглиблення, закріплення та систематизації знань у ході навчання та включає: бесіду, семінарське заняття, дискусію, мозкову атаку, інтелектуальну розминку, аналіз конкретної ситуації тощо.

Бесіда - метод словесного обговорення матеріалу, що вивчається, є найпоширенішим у навчанні військовослужбовців. Вона є діалоговим методом навчання і має певні пошукові та активізуючи властивості. Характерною ознакою бесіди є те, що в ній активну роль грають і молодші командири і його підлеглі.

В ході бесіди задаються запитання, робляться зауваження, висловлюються різні думки, що сприяє розвитку активності при обговоренні по суті питань. Провідна роль сержанта полягає в тому, щоб спрямувати цю розмову в необхідне русло, викликати підлеглих на відвертий обмін думками, впевнено і аргументовано розкрити учбові питання що винесені на обговорення. Недоліком бесіди слід вважати те що вона не дає слухачам практичних умінь та навичок.

Методика проведення навчальної бесіди складається з таких частин:

- вступна (нагадується і викладається основна інформація, яка стосується методики та змісту проведення бесіди);

- основна (ознайомлення з новими проблемами, їх зв'язок з попередніми знаннями, відповідне їх обговорення і аналіз, спільне обґрунтування);

- заключна (підсумок результатів обговорення, аналіз і оцінка відповідей воїнів, завдання для самостійної роботи і рекомендації щодо використання отриманих знань у практичній діяльності).

Дієвість та ефективність бесіди залежать: від старанної та всебічної підготовленості; змістовності та конкретності проблемних питань; ознайомленості воїнів з проблемою бесіди; уміння сержанта уважно стежити за ходом бесіди, реакцією воїнів і змістом відповідей; уміння молодшого командира спрямувати розумову діяльність воїнів на розв'язання основної проблеми, яка вивчається; заохочення воїнів до активної творчої участі в бесіді; навичками спілкуватися з воїнами, які повинні мати гуманістичну спрямованість; від правильного вибору методики розгляду проблеми.

3. Наочні методи включають: показ натуральних і образних засобів наочності, та спостереження підлеглими тих або інших прийомів і дій.

87 відсотків інформації людина отримує за допомогою зорових відчуттів, а 9 відсотків - за допомогою слуху. 3 того, що людина бачить, запам'ятовується 40 відсотків, з того, що чує - 20 відсотків, а з того, що водночас бачить і чує, - 80 відсотків інформації.

З прочитаної інформації запам'ятовується 10 відсотків, також 10 відсотків почутої інформації, а коли ці процеси відбуваються одночасно - 30 відсотків. Якщо застосовуються аудіовізуальні засоби, то в пам'яті учасників процесу навчання залишається 50 відсотків переказаної інформації, а час навчання скорочується на 20-40 відсотків.

А. Показ - це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких у воїнів створюється наочний образ предмета, що вивчається, формується конкретне уявлення про нього. Цей метод практично використовується під час проведення майже усіх видів занять, незалежно від їх змісту і методики. За його допомогою реалізується принцип наочності навчання воїнів.

Предметом показу можуть бути: різні елементи або в цілому сучасне поле бою, місце проведення спеціальних і тактико-спеціальних занять, певні види бойової техніки та зброї; оглядові таблиці та схеми, предмети мистецтва та ін. Змістом цього показу, звичайно, є демонстрація різноманітних дій під час бойової та гуманітарної підготовки і способів їх виконання.

Розрізняються два види показу ілюстрація і демонстрація (від лат. illustratio - ілюстрація, наочне пояснення та demonstratio - показ).

Ілюстрація характеризується як допоміжний при словесному методі нерухомого засобу показу, щоб яскравіше підкреслити думку військового педагога. Засоби ілюстрування - це різноманітні картини, плакати, схеми, таблиці, умовні моделі, муляжі, карти, малюнки на дошці. Головна їх задача "оживати" розповідь.

Демонстрація характеризується рухомістю засобу показу. Це можуть бути:

- певна діюча модель бойової техніки або зброї;

- навчальний кінофільм чи його фрагменти;

- технічний пристрій;

- комп'ютерний показ.

У демонстрації - менше елементів супроводу, а більше самостійного значення натурального експоната, тому вона сприймається більш ефективно, ніж ілюстрація.

Наочними посібниками треба вміло користатися.

По-перше, варто відбирати найбільш істотний матеріал, що розкриває самі складні питання теми.

По-друге, наочні приладдя необхідно демонструвати не усі відразу, а поступово, по ходу усного викладу матеріалу, щоб не розосереджувати увагу підлеглих.

По-третє, у ході демонстрації посібника доцільно сповільнювати темп пояснення з метою кращого осмислювання змісту посібника тими, яких навчають.

По-четверте, потрібно прагнути до того, щоб ті, яких навчають, мали можливість практично попрацювати з посібником, особливо зі зразками зброї, бойової техніки, приладів, макетами і тренажерами. Це дозволить включити в процесі засвоєння відчуття не тільки слухові і зорові, але дотикальні і м'язові. Усе це, разом узяте, буде сприяти більш ефективному і якісному освоєнню матеріалу.

Ефективність застосування наочних посібників залежить також від їхнього оформлення. Розміри посібника повинні відповідати розмірам аудиторії або навчального місця (розміри букв і цифр варто мати не менш 2,6 см на кожні 10 м відстані від посібника й інтервали між рядками - не менш половини висоти букв чи цифр).

При кольоровому зображенні посібника важливо використовувати такі сполучення, що поліпшують сприйняття (чорний з білим, червоний із зеленим, синій з жовтим і т.п.).

Необхідно пам'ятати, що вміле застосування засобів наочності скорочує час засвоєння навчального матеріалу і сприяє інтенсифікації навчального процесу.

...