Сутність виховання творчої особистості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи дослідження проблеми творчої особистості в психолого-педагогічній літературі

1.1 Проблема «творчості» - важлива складова становлення особистості

1.2 Специфіка формування творчої особистості

Розділ 2. Шляхи розвитку творчої особистості школяра у практичній діяльності

2.1 Виявлення властивостей формування творчої особистості в процесі вивчення дисциплін природничо-математичного циклу

2.2 Методика формування творчої особистості школяра

2.3 Система педагогічних впливів з виховання творчої особистості

Висновок

Список використаних джерел

Додаток

ВСТУП

На сучасному етапі проходить переосмислення процесу виховання, його принципів, засобів та методів. Поряд з такими нормативними і проективними функціями, як передача моральних норм, трансляція знань, розвиток здібностей особистості, в новому соціальному контексті завдаються також і функції розвитку здібностей до творчості в навчальній діяльності.

Розвиток нових теоретичних положень педагогіки поширює розуміння природи виховання. Основним засобом педагога в цих умовах стає стимулювання творчої діяльності учнів. Від якості організації цієї діяльності залежить якість та ефективність виховання і навчання.

Оновлення виховання повинне забезпечуватися цілеспрямованими соціальними діями, створенням умов для нового виховного середовища і творчого спілкування викладачів і учнів в процесі професійного навчання.

Виховання особистості, що здатна до творчої діяльності в усіх сферах - актуальне завдання суспільного розвитку. Для реалізації цього завдання необхідні знання: механізмів процесу творчої діяльності, структури творчої особистості, особливостей творчої діяльності людей різних вікових категорій.

В умовах різких змін у суспільному житті, творчий підхід набуває особливої актуальності, бо саме він дозволяє перебороти труднощі, що виникають при цьому, намітити нову мету, пов'язану із змінами, забезпечити значну свободу вибору, отже і розкрити свої потенційні можливості кожній особистості.

Звертання до наукової літератури, що пов'язана з питаннями творчості дозволило зробити висновок, що мають місце різночитання таких понять як: “творчість”, “творча діяльність”, “творча особистість”. Численні визначення цих понять - це результат багатогранності процесу, що досліджується.

Без чіткого усвідомлення поняття «творча особистість» та її структури, неможливо вирішувати проблеми, пов'язані з її формуванням. Оскільки виховання спрямовано на особистість дитини, на її розвиток і розкриття потенційних можливостей, поняття «особистість» є основним і центральним у педагогіці. Вчитель не тільки повинен розрізняти характерологічні особливості окремих учнів, їх здібності, особливості поведінки, а й розуміти і фіксувати ті зміни, що відбуваються, виявляти їх причини.

Спираючись на сучасну науку про творчість, ми поставили за мету адаптувати сучасні підходи до визначення творчої особистості та її структури до моделі творчої особистості і структури творчих можливостей учня. Означена структура повинна відображати творчі якості особистості, що мають провідне значення для творчої діяльності людини і на розвиток яких у традиційному навчально-виховному процесі звертається недостатня увага.

Всебічність розвитку, як зазначає Г.С. Костюк, неозначає його однаковості у різних індивідів. Люди різняться і будуть різнитися рівнем розвитку своїх здібностей та інших властивостей, але в тому вони будуть рівні, що всі матимуть однакові об'єктивні можливості вияву і розвитку своїх сил. Всебічність розвитку особистості є основою її гармонійності, що виявляється у відповідності розвитку фізичних і духовних сил людини, у внутрішній єдності теоретичних знань і практичних умінь, моральної свідомості і поведінки, у відсутності розходжень, розладів між думками і почуттями, словами і діями, між тим, що людина думає, говорить про себе і якою вона є насправді. Всебічність і гармонійність особистості є основою вияву її творчої сутності.

У сучасних умовах творча особистість стає затребуваною суспільством на всіх ступенях її розвитку. Кількість змін у житті, що відбуваються за невеликий відрізок часу, настійно вимагають від людини якостей, що дозволяють творчо і продуктивно підходити до будь-яких змін. Для того, щоб вижити в ситуації постійних змін, щоб адекватно на них реагувати, людина повинна активізувати свій творчий потенціал.

Цілісність навчально-виховного процесу зміцнює творче начало і підвищує мотивацію дітей до пізнання і самовиховання.

Забезпечення творчого розвитку особистості - найважливіше завдання всіх світових освітніх систем. Один із головних напрямів гуманізації освіти є спрямування навчального процесу на формування, розвиток і саморозвиток суб'єктів педагогічної взаємодії. Важливість цієї тези підкреслюється в усіх документах про освіту нашої держави, а в Державній національній програмі «Освіта» («Україна ХХI століття») одним із стратегічних завдань окреслено створення умов для формування освіченої, творчої особистості громадянина, реалізації та самореалізації його природних задатків і можливостей в освітньому процесі. Саме тому ми обрали тему курсової роботи «Виховання творчої особистості».

Об'єкт - процес виховання творчої особистості.

Предмет - педагогічний аспект виховання творчої особистості.

Мета - виявити сутність виховання творчої особистості.

Завдання:

1. Зробити теоретичне дослідження проблеми творчості особистості в психолого-педагогічній літературі;

2. Здійснити теоретико-методологічне обґрунтування основних дефініцій процесу формування творчої особистості учня;

3. Дати визначення поняттям «творча особистість», «творчі можливості учня», «творча активність», «творчий процес»;

4. Обґрунтувати модель творчої особистості учня, розкрити зміст творчих якостей учня, розглянути специфіку формування творчої особистості учня та проблеми управління творчим розвитком особистості у навчально-виховному процесі.

5. Розглянути педагогічні технології формування творчої особистості учня, застосування організаційних форм, методів і прийомів стимулювання їх творчої активності на уроці.

Проблема формування творчої особистості в навчанні завжди була однією з центральних у вітчизняній і зарубіжній педагогіці та психології (В. Андрєєв, Г. Альтшуллер, Г. Балл, Г. Буш, Є. Варламова, Є. Заїка, І. Зязюн, О. Кучерявий, М. Левінов, І. Лернер, М. Сергєєв, Р. Серьожнікова, Є. Телєгіна, Г. Щукіна, Л. Фрідман та інші).

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ТВОРЧОСТІ ОСОБИСТОСТІ В ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

1.1 Проблема «творчості» - важлива складова становлення особистості

На сучасному етапі проходить переосмислення процесу виховання, його принципів, засобів та методів. Поряд з такими нормативними і проективними функціями, як передача моральних норм, трансляція знань, розвиток здібностей особистості, в новому соціальному контексті завдаються також і функції розвитку здібностей до творчості в навчальній діяльності.

Розвиток нових теоретичних положень педагогіки поширює розуміння природи виховання. Основним засобом педагога в цих умовах стає стимулювання творчої діяльності учнів. Від якості організації цієї діяльності залежить якість та ефективність виховання і навчання.

Оновлення виховання повинне забезпечуватися цілеспрямованими соціальними діями, створенням умов для нового виховного середовища і творчого спілкування викладачів і учнів в процесі навчання.

Виховання особистості, що здатна до творчої діяльності в усіх сферах - актуальне завдання суспільного розвитку. Для реалізації цього завдання необхідні знання: механізмів процесу творчої діяльності, структури творчої особистості, особливостей творчої діяльності дітей різних вікових категорій.

Інтерес, що відродився в останній час до педагогіки творчості, пояснюється перш за все, глибокими соціальними змінами. Проблема виявлення та формування творчої особистості має загально національне значення.

Як відзначав американський психолог К. Тейлор,- “Творча діяльність здійснює значний вплив не тільки на науковий прогрес, але і на все суспільство в цілому, а ті держави, які зможуть краще за всіх виявити творчу особистість, розвинути її, створити для неї сприятливі умови, будуть мати найбільші переваги”[49].

В умовах різких змін у суспільному житті, творчий підхід набуває особливої актуальності, бо саме він дозволяє перебороти труднощі, що виникають при цьому, намітити нову мету, пов'язану із змінами, забезпечити значну свободу вибору, отже і розкрити свої потенційні можливості кожній особистості.

Звертання до наукової літератури, що пов'язана з питаннями творчості дозволило зробити висновок, що мають місце різночитання таких понять як: “творчість”, “творча діяльність”, “творча особистість”. Численні визначення цих понять - це результат багатогранності процесу, що досліджується. Визначення творчості розглядається в таких галузях знань як: педагогік, психологія, фізіологія.

Різні дослідники питання творчості розглядають його в різних ракурсах. Так, Д.Б. Богоявленська [5] вважає, що власне творчість починається там, де перестає бути тільки відповіддю, тільки рішенням поставленого завдання. Тобто, там, де самоцінним являється сам процес діяльності, а не лише результат. Саме в цьому виході за межі заданого, в цій здатності до продовження пізнання за рамками вимог заданої ситуації, і криється таємниця вищих форм творчості, здатність бачити в предметі щось нове, таке, чого не бачать інші. Таку ж точку зору мають Л.А. Гапоненко [10] та А.Н. Лук [23], вони вважають, що творчість - це факт нестандартного рішення простого завдання, здатність побачити те, що не вкладається в рамки раніше засвоєного.

За Гурець Н.Т [14] творчість - це діяльність людини, спрямована не тільки на творення нових за змістом та формою матеріальних та духовних цінностей, як твердить О.О. Борисова [4], але й на розвиток самої особистості. Творчість забезпечується посиленою діяльністю особистості, тобто її цілеспрямованою активністю. Творчість - похідне інтелекту, заломленого через мотиваційну структуру [6].

Л.С. Виготський [9] взагалі має своєрідну точку зору щодо того, що таке творчість: “Те, що ми називаємо творчістю є зазвичай тільки катастрофічний акт пологів, що з'явився в результаті дуже довгого внутрішнього виношування та розвитку плода”. Дехто навіть намагався розглядати творчість з фізіологічного боку [40].

Одні наділяють здатністю творити лише геніїв, інші, і таких більшість, вважають, що творчі здібності можна розвинути [27, 28].

У всіх судженнях вчених ми можемо прослідкувати думку, що специфічними властивостями творчого процесу, продукту та особистості є їх оригінальність, слушність, валідність, адекватність завданню. Наприклад, одне з розумінь творчості - незвичайні прояви ординарних процесів [40]. Саме творча діяльність людини робить його істотою, зверненою до майбутнього, творить його та видозмінює своє сьогодення [9].

Творчість містить в собі елемент нового, передбачає оригінальну і високопродуктивну діяльність, здатність до рішення проблемних ситуацій, продуктивну уяву у сполученні з критичним відношенням до досягнутих результатів. Діапазон творчості охоплює дії від нестандартного рішення простого завдання до реалізації унікальних потенцій індивіда у професійній діяльності.

“Творчість - це історично еволюціонуюча форма активності людей, що виражається в різноманітних видах діяльності і веде до розвитку особистості. Через творчість реалізується історичний розвиток і зв'язок поколінь. ”Це філософське визначення творчості дає автор В.А.Цапок.[8]. Поняття “творчість” невід'ємне від таких понять як ”творча діяльність і творча особистість”.

В.А. Цапок розглядає творчу діяльність як “самодіяльність, що охоплює зміну діяльності і самореалізацію особистості в процесі створення матеріальних та духовних цінностей, нових, більш досконалих форм керівництва і виховання, поширює межі людських можливостей”[45]. Автор також стверджує, що особлива якість творчої діяльності полягає в тому, що вона може бути присутня або відсутня у конкретних умовах.

Педагогіка та психологія розглядає творчість як процес. Про це свідчить думка В.А.Цапка, що творчість, як якісна характеристика і найвищий ступінь діяльності - це цілеспрямована діяльність, що охоплює такі моменти як відображення проблемної ситуації у свідомості суб'єкта творчості та її виявлення у формі пошуку рішення, певного завдання, пропонування ідеї рішення, відображення ходу творчості, контроль за ним, коригування та оцінювання з боку досягнутих результатів та характеру труднощів, що виникають в разі відсутності позитивних результатів. Бути особистістю означає не тільки мати здібності до творчості, але й постійно проявляти їх в процесі діяльності. На наш погляд важливе ствердження автора, що здібності до творчості є характеристикою кожної особистості і не можуть вважатися ознакою особливої обдарованості. Здатність особливості до самореалізації - це головна умова, за якою творча діяльність виявляється як домінуючий фактор гармонійного розвитку особистості[45].

В.А.Цапок розглядає діяльність як основну сферу виявлення особистості, її обдарувань, здібностей, як основний фактор, що впливає на розвиток, якісні зміни творчості та його суб'єкту. Відсутність діяльності призводить до згасання здібностей до творчості, до згасання самої особистості.

В останніх дослідженнях, що присвячені творчості, переважає інтерес до центральної ланки творчої діяльності, тобто до закономірностей та механізмів, що зумовлюють виникнення певного психічного продукту.

Аналізуючи літературу з цього питання, ми зробили висновок, що поняття “творчість” трактується в залежності від теоретичної позиції автора, в той самий час слід визначити загальну для всіх визначень ознаку. Майже в усіх випадках творчість визначається як новизна реагування на певну ситуацію, результат діяльності і як складова становлення особистості.

Творчу особистість визначають як таку, якій притаманні специфічні риси (інтелектуальні, характерологічні, особливості мотиваційної сфери тощо). Поняття творчої особистості розглядається також через поняття творчого стилю діяльності або поняття творчої активності. Предметом дискусій залишається проблема переважного впливу на творчу активність особистості внутрішніх або зовнішніх факторів, які сприяють її розвитку.

Визначення творчої особистості та її структури досить варіантне, оскільки творча особистість як феномен є категорією теорії особистості, теорії діяльності, теорії творчості. Єдиної концепції структури творчої особистості не існує. Це пов'язано з тим, що не існує загально, визнаної структури особистості, а є лише різні (за К.К. Платоновим, за А.Г. Ковальовим, за В.С. Мерліним та ін.) підходи до її побудови та тлумачення.

Виходячи з визначення особистості як системної соціальної якості індивіда, що формується у спільній діяльності та спілкуванні і характеризується його включеністю в суспільні відносини, творча особистість визначається як суб'єкт творчих соціальних відносин та продуктивної творчої діяльності.

Фундаментом творчої особистості є її креативність, детермінантою якої виступає творча активність індивіда як нестимульована ззовні пошукова і перетворююча діяльність (С. Арієті, Е. Девіс, Ф. Фарлей). Творча діяльність особистості розглядається як творчий процес, тобто процес, у результаті якого виникає нове творче до, сягнення, яке не міститься у вихідних умовах (Г. Нойнер, В. Калвейт, Х. Клейн). Творча активність може набувати або не набувати характеру творчої діяльності залежно від того, чи притаманні їй властивості творчого процесу. За таких умов поняття творчої активності і творчої діяльності розглядаються як нерівнозначні. [39].

Кожний вияв творчих можливостей учня в навчальній діяльності визначається: природженими задатками, особливостями нейрофізіологічної сфери; індивідуальними особливостями психічних процесів; творчими вміннями, пов'язаними з природженими задатками, набутим досвідом, організацією сенсорних і моторних полів мозку; спрямованістю на творчу діяльність; характерологічними особливостями.

Система творчих якостей особистості учня відображає його спрямованість на творчу діяльність, характерологічні особливості, творчі вміння та індивідуальні особливості психічних процесів.

1.2 Специфіка формування творчої особистості

Сформована система освіти, традиційно заснована на безперервному і послідовному засвоєнні знань, незважаючи на багатовікову історію, не зазнала практично ніяких змін. Проте обсяг знань зараз такий, що засвоїти їх не те що цілком, але і частково вже неможливо.

Проблема стану традиційного навчання полягає в тому:

1. Професори відбирають ті елементи наукових знань, які потрібні людям протягом досить тривалого часу.

2. Автори шкільних підручників "пережовують" і описують ці шматочки інформації. Їх метод - репродукція. Основне джерело - наявні вже шкільні книги.

3.Учітеля передають відібрані конкретні знання учням на лекціях та практичних заняттях (дорога з одностороннім рухом інформації).

4. Учні отримують і запам'ятовують ці знання пасивно, вони повторюють слова вчителя і шкільних підручників на іспитах, потім вони швидко забувають це (щоб "звільнити кімнату" для нових порцій матеріалу для запам'ятовування). Документ про освіту, який вони отримують, частіше за все є "ліцензією" на припинення навчання.

5. Наука, однак, не стоїть на місці. Науково-технічний прогрес впливає на політику, економіку, освіту. Автори шкільних підручників трудяться над тим, щоб не відставати від часу. При цьому вони додають нові сторінки до книг, але все марно: учням немає часу вивчати це. Виникає провал між активною наукою і наукою, що вивчається в школі. Учні знаходять окремі предмети нудними, втрачають інтерес до школи.

6. Товариство висловлює невдоволення якістю навчання під час випускних, а потім і вступних іспитів. Відзначається, що молодь не має ні достатніх знань, ні інтересу.

Для плідної роботи і створення чогось нового необхідно мати широкий кругозір і вміти грамотно вирішувати проблеми. Вузів, де цьому вчать, зараз одиниці. А обсяг інформації у світі продовжує зростати: за деякими оцінками, він збільшується кожні десять років удвічі. Пройде ще час, і люди просто захлинуться в потоці інформації. Одним словом, пора переходити від традиційної освіти (безперервного засвоєння нових знань та їх накопичення) до утворення креативного.

Деякі автори вважають, що великі знання й ерудиція іноді заважають бачити явище в іншій, творчої перспективі. Інші стверджують, що нездатність свідомості бути творчим пов'язано з тим, що воно логічно і обмежена суворо впорядкованими поняттями, що пригнічує фантазію і уяву.

Для розвитку високого рівня творчих здібностей (креативності) необхідний такий рівень розумового розвитку, який був би дещо вище середнього. Без деякої бази навченості, без хорошої інтелектуальної основи висока креативність розвиватися не може. Однак після досягнення певного рівня розвитку інтелекту подальше його зростання ніяк не позначається на розвитку творчих здібностей. Коли ж інтелект дуже високий (понад 170 одиниць IQ), прояву творчих здібностей не спостерігається. Відомо, що люди з енциклопедичними знаннями рідко володіють високим творчим потенціалом. Можливо, це пов'язано зі схильністю до впорядкування і накопичення знань, готових фактів. А для спонтанного творчості іноді важливо абстрагуватися від того, що вже відомо.

Сучасна педагогіка спирається на тезу про те, що задатки здібностей до творчості притаманні будь-якій людині, будь-якій нормальній дитині. Завдання педагогів - розкрити ці здібності, розвинути їх. Проте "розбудити" здібності дитини - не значить відкрити якийсь клапан і дати простір природі людини. Здібності формуються поступово в процесі активної діяльності. У її забезпеченні велике значення цілеспрямованої системи педагогічних впливів, досить гнучких, тонко враховують особливості дітей.

Творчі особливості школяра проявляються вже в тому, наскільки нетрадиційно він підходить до вирішення тих чи інших питань, чи слід загальноприйнятим шаблонам, одноманітна чи ні його діяльність. Творчі задатки школяра проявляються в його ініціативності, активності та самостійності.

Творчість передбачає стійкий пізнавальний інтерес. Розвивати цю якість необхідно в рамках навчальних занять, використовуючи систему спеціальних завдань, причому особлива увага повинна приділятися вмінню школяра спостерігати явища, знаходити їм адекватні пояснення і формувати таким чином особистісне ставлення до цих явищ. Такий процес суто індивідуальний, як і сама творчість.

Творчий процес в широкому сенсі слова - це створення нових суспільно значущих матеріальних і духовних цінностей.

У шкільних умовах зародження творчої особистості нерідко не лише не отримує підтримки, але і просто не приймається багатьма вчителями. Такого учня починають "виправляти", "випрямляти", не розуміючи, що така ломка - вірний шлях до нівелювання особистості, придушення творчого початку в людині. Це - брак у роботі педагога, дорого обходиться суспільству.

Як же навчити дитину мислити творчо? Давайте прислухаємося до порад В. О. Сухомлинського. "Не обрушуйте на дитину лавину знань, не прагнете розповісти на уроці про предмет вивчення все, що ви знаєте, під лавиною знань можуть бути поховані допитливість і допитливість. Умійте відкрити перед дитиною в навколишньому світі щось одне, але відкрити так, щоб шматочок життя заграв перед дітьми усіма барвами веселки. Залишайте щось недомовлене, щоб дитині захотілося ще і ще раз повернутися до того, що він дізнався ". "... Ніколи розумові зусилля не повинні направлятися тільки на закріплення в пам'яті, на заучування. Припиняється осмислення, припиняється і розумову працю, починається отупляюче зубріння"[40].

Творчу діяльність людини видатний радянський психолог Л.С. Виготський протиставляє відтворюючої, або репродуктивної, діяльності. Сутність репродуктивної діяльності полягає в тому, що людина відтворює або повторює вже раніше створені і вироблені прийоми поведінки чи воскрешає колишні враження. Репродуктивна діяльність людини, на думку Л.С. Виготського, - наслідок діяльності її мозку, яка забезпечує функцію збереження колишнього досвіду людини [9].

Феномен творчості розглядається як один з факторів, що дозволяють заглянути у завтрашній день, подолати бар'єр непізнаного. У навчальному процесі він виступає як дидактичний фактор. Як зазначив В. П. Пархоменко, "... людство реалізується через людину, цілісність і гармонія загального обумовлюються якостями одиничного". [29].

Серед причин досить поширеного сьогодні явища відчуження дітей від школи слід відзначити придушення потреби у творчій самореалізації, що призводить до пізнавальної пасивності учнів. Задоволення потреби в такій самореалізації школярів і вчителів - основний шлях гуманізації навчального процесу. Тому завдання виховання творчої особистості повинна стати домінуючою в концепції школи майбутнього.

В даний час творчість і творча діяльність визначають цінність людини, тому формування творчої особистості набуває сьогодні не тільки теоретичний, а й практичний сенс. У зв'язку з цим підвищується роль школи, класного керівника у вихованні активних, ініціативних, творчо мислячих людей. Хто ж допоможе дитині розкрити його індивідуальні особливості, створить умови для самовизначення і самореалізації? Таку допомогу може надати класний керівник. Таким чином, роль класного керівника у вихованні творчої особистості дитини настільки ж значуща і необхідна, як і роль сім'ї. Саме класний керівник перебуває найближче до дитини, розглядає проблеми, що виникають з позиції дитини, надає йому допомогу.

Особлива роль у формуванні творчої особистості дитини відводиться сім'ї. Діти та батьки перебувають у постійному пошуку, сучасна сім'я має величезний інтелектуальний потенціал, а завдання вчителя - залучити і вміло використовувати його при організації вільного часу дітей, заповнюючи дозвілля корисними як для здоров'я, так і для розуму справами. Яку сторону розвитку дитини ми б не взяли, завжди вирішальну роль відіграє сім'я.

По-перше, саме сім'я відповідає за фізичне і емоційний розвиток дитини, по-друге, сім'я відіграє провідну роль у розумовому розвитку дитини, впливає на ставлення дітей до навчання і багато в чому визначає її успішність. Сім'я відіграє велику роль у розвитку людини у зв'язку з тим, що її схвалення, підтримка, байдужість чи засудження позначаються на соціальних домагання людини, допомагають йому або заважають шукати виходи в складних життєвих ситуаціях, адаптуватися до нових обставин його життя, встояти в мінливих соціальних умовах .

Головне у вихованні особистості - створення умов для саморозвитку людини.

Якості особистості, які треба виробляти в собі, щоб потім, в майбутньому відбутися у дорослому житті:

1. Інтерес до самого себе.

Дитина повинна навчитися ставити собі запитання і відповідати на них. Він повинен навчитися любити себе в хорошому сенсі слова: Хто я? Який я? Чого я хочу? Що можу? Що для цього я вмію? Що необхідно для того, щоб цього досягти? Пробудити інтерес до постановки цих питань до самого себе, не відчуваючи при цьому провини і страху, боязні і невпевненості, можуть і повинні виховні заходи.

2. Самопризнання себе як особистості.

Завдання вчителя - допомогти дитині у формуванні адекватної самооцінки, самоповагу, впевненості у своїх силах, власної успішності. Йому, як і дорослому, необхідно відчути свою значимість і необхідність. Це призведе будь-якої дитини до емоційного рівноваги і бажанням самореалізації.

3. Управління самим собою.

Керувати собою усвідомлено, а не бездумно підкорятися наказам. Керувати самим собою - це ще й уміння самостійно, без сторонньої допомоги вирішувати свої проблеми. Це сприяє вихованню волі, характеру.

4. Повага чужої думки.

Через виховні заходи формувати культуру спілкування, розвивати комунікативні уміння. Вчитися формувати і висловлювати свою думку, не боячись бути самотнім у своїй думці, вчитися відстоювати її, визнавати свою неправоту та помилковість своїх суджень. Кожен має право на помилку. Виховувати толерантне ставлення до різних людей, речей та поглядів. Допомогти дітям долати труднощі спілкування.

5. Допитливість і залучення у діяльність.

Багато дітей переживають інформаційну ненасиченість. Їм хочеться багато знати, все цікаво, вони бажають брати активну участь у всьому. Це значить - бажають проявити себе. Така позиція формує працездатність. А для цього слід вчителю і батькам створювати умови, констатувати результати, стимулювати участь.

6. Емоційна стійкість.

Розвивати позитивні емоції і керувати негативними емоціями. Вчити викликати одні і позбуватися від інших. Викликати:

- Вміння прощати;

- Не таїти в собі образу;

- Не вирощувати в собі бажання помститися, покарати.

Важливе вміння - це вміння керувати своїм страхом. Навчитися створювати навколо себе ситуації, що сприяють виникненню певних емоцій.

7. Мотивація дій і вчинків.

Ставлення школяра до навчання і до всякого роду діяльності залежить від мотивації цієї діяльності. Стимулом прояви позитивної мотивації є індивідуальні мотиви:

- Зацікавленість;

- Далекосяжні перспективи;

- Віра у власні сили;

- Позитивні емоції.

У визначенні творчої особистості особливе місце займає вибір, який відноситься до будь-якій сфері людської діяльності: моральної, інтелектуальної, емоційно-вольової, громадської активності і яка полягає у здійсненні вибору, прийняття рішень та діяльності по їх здійсненню.

Слід зазначити, що найважливішою умовою розвитку творчого потенціалу людини є свобода особистості. Володіючи свободою вибору мети, засобів та способів діяльності, особистість отримує можливість різноманітне взаємодіяти з об'єктами зовнішнього світу, що тягне за собою створення безлічі різноманітних образів та їх комбінацій у свідомості.

Н.Ф. Вишнякова стверджує, що про високий рівень особистісної зрілості (який, зокрема, характеризується високим рівнем творчої активності та ініціативності) свідчить наявність у особистості права на власний усвідомлений вибір, за який вона несе всю повноту відповідальності. Вона підкреслює, що «... об'єктом управлінської діяльності повинна виступати не особистість або колектив, а процеси, опосередковано впливають на людину. При такому підході особистість сама має право вибору поведінкового регулювання, що впливає на особистісний або соціальний результат »[8, c.169]. Значить, одним з ціннісних пріоритетів системи креативного виховання є ідея вільного вибору, тобто можливість вибору у сфері предметної самореалізації.

У сучасній дидактиці досить активно використовуються методики навчання, надають учням деякий право вибору, наприклад тести з вибором відповіді, завдання різного ступеня складності і т.д. Але сам стан вибору може давати людині почуття пригніченості, нерішучості, навіть несвободи. І при виконанні зазначених завдань це цілком може бути, більше того, часто буває. Це ж підкреслює Н.А. Бердяєв, вказуючи вихід у твердженні, що «... свобода є моя творча сила, не вибір між поставленим переді мною добром і злом (вибір відповіді, вибір складності завдання), а моє творення добра і зла (вибір мети) »[2, c.306].

На підставі сказаного можна зробити висновок, що метою виховання має стати формування творчої особистості, здатної до відповідального соціально і особистісно значимого вибору на основі моральних ідеалів, самопізнання, самовиховання.

Рубінштейн С. Л. вважав, що мислення починається там, де створилася проблемна ситуація [34]. Але що таке проблемна ситуація - це, в найпростішому випадку, ситуація, в якій є вибір з двох або більше можливостей. Причому в ситуації вибору людина знаходиться практично постійно і незалежно від рівня діяльності.

Категорії свободи особистості і свободи вибору слід розглядати як проблему свободи вибору видів діяльності. Тут мається на увазі саме творчі заняття та їх місце в низці всіх занять, які здійснюються не під тиском «зовнішньої мети», а завдяки глибокій внутрішньої мотивації, тобто види діяльності, які учень вибирає сам зі зростанням його творчої активності, професійного рівня і компетенції. Творча особистість - це особистість з певним набором моральних, емоційних, морально-вольових якостей. В основі її діяльності лежать мотиви поведінки і діяльність, у якій ці мотиви можуть реалізуватися оптимально і для людини, і для суспільства.

На розвиток творчого потенціалу особистості повинні бути спрямовані розвиваючі форми навчання і виховання, які здійснюються в процесі навчальної діяльності:

– використання можливостей нетрадиційних уроків (уроки-аукціони, уроки-турніри, уроки-конкурси та ін);

– використання активних форм навчання: проблемні ситуації проблемні лекції; дискусії, аналіз парадоксальних і конфліктних ситуацій, роздумів вголос, діалогів;

– проведення ділових та імітаційних ігор; ігрових та практичних занять;

– проведення інтегрованих занять;

– організація самостійної роботи учнів;

– проведення досліджень;

– застосування рейтингової системи навчання;

– використання нових педагогічних технологій, інноваційних форм і методів навчання та виховання (технологія методу проектів, ігрові технології, комп'ютерні технології, нетрадиційні форми організації занять: аукціони знань, сократовские бесіди, конференції, круглі столи, відкриті мікрофони, усні журнали);

– застосування різнорівневого контролю знань;

в ході позанавчальної роботи:

– організація роботи гуртків, клубів, секцій, факультативів різної спрямованості відповідно з можливостями та запитами учнів;

– проведення предметних олімпіад, турнірів знань, конкурсів фахової майстерності, конкурсів художньої самодіяльності, спортивних змагань, виставок, наукових конференцій.

– творча особистість - це особистість, яка володіє творчим потенціалом у вигляді вроджених задатків і здібностей, індивідуально-психологічним своєрідністю, свободою вибору і творчою спрямованістю. Величезну роль у вихованні творчої особистості грає творчий потенціал педагога і умови організації його роботи.

Також дуже значущим для виховання творчої особистості є виховання в учнів мислення. Мислення - це процес пізнавальної діяльності індивіда, що характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності.

Сьогоднішні методи навчання розраховані на менше звернення до пам'яті, а на більше - до мислення. У нинішній час без розвиненої уяви в учня неможливий продуктивний процес виховання творчої особистості.

Уява - психічний процес, що виражається в побудові образу засобів і кінцевого результату предметної діяльності суб'єкта, у створенні образів, які відповідають опису об'єкта [20]. Найважливіше завдання уяви полягає в тому, що вона дозволяє уявити результат праці до його початку, тим самим, орієнтуючи людини в процесі діяльності.

Для виховання уяви в умовах загальноосвітньої школи, слід виділити особливу роль художньої, наукової і винахідницької або технічної творчості, а також спорт, який розвиває уяву в процесі подання результату єдиноборства. Зазначені типи творчості реалізуються в діяльностях, в яких можна виділити наступні види: самоосвіта, художня та технічна творчість, суспільно-корисну роботу.

У діяльності, як мислення, так і уяви величезну роль грає емоційна сфера психіки людини. На зв'язок уяви і емоції вказував Л. С. Виготський [5]. Емоції відіграють важливу роль у мотивації творчої діяльності. Вони являють собою механізм перетворення зовнішніх подразників у мотиви, направляючі пізнання і перетворення навколишньої дійсності. З цього випливає, що для виховання особистості, здатної до творення не тільки зовнішнього, але і свого внутрішнього світу, необхідне цілеспрямоване виховання вміння відчувати, переживати, керувати емоціями і направляти їх на користь собі і людям.

Виховання творчої особистості передбачає і наявність педагогічної творчості. В. С. Решетько виділяє основні ознаки педагогічної творчості:

– володіння прийомами наукового аналізу і синтезу;

– вміння впроваджувати науку в практику;

– бачення основних впровадження;

– здатність розробляти науково-практичні методики (інструментарій) впровадження;

– здатність бачити в досвіді інших педагогів ідеї, які допомагають їм рухатися до вершин професіоналізму;

– вміння використовувати досвід інших вчителів;

– вихід за межі утворилася системи знань (розгляд явищ з нових сторін, вміння відновити зв'язки між явищами, уміти бачити загальні ознаки окремих фактів);

– вміння чинити опір педагогічному консерватизму, долати шкідливі стереотипи в освіті;

– вміння переносити знання в різні педагогічні умови і ситуації [17].

Творчу особистість може виростити тільки творчий педагог.

Актуальною для установ освіти є завдання організації методичної роботи з проблеми роботи з обдарованими учнями. Доцільно включення питань організації роботи з розвитку творчого потенціалу учнів в роботу методичних об'єднань, семінарів-практикумів, педагогічних рад.

Значить, для виховання творчої особистості необхідно створити спеціальні умови, які сприяли б повноцінному її розвитку. Для цього потрібно в педагогічній практиці застосовувати методи і прийоми, які мотивують учнів на творчість, розвивають у них мислення, уява, емоції.

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ ШКОЛЯРА У ПРАКТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Виявлення властивостей формування творчої особистості в процесі вивчення дисциплін природничо-математичного циклу

Творчість - це розумова й практична діяльність, результатом якої є створення оригінальних, неповторних цінностей, виявлення нових фактів, властивостей, закономірностей, а також методів дослідження і перетворення матеріального світу або духовної культури; якщо ж він новий лише для його автора, то новизна суб'єктивна і не має суспільного значення (за А.Н. Лук). [23].

Щоб діагностувати і систематично формувати творчу особистість у процесі навчання, треба знати її властивості, творчі риси її характеру. Вчені-дослідники виділяють такі основні властивості творчої особистості: сміливість думки, схильність до ризику; фантазія; уявлення та уява; проблемне бачення; вміння долати інерцію мислення; здатність виявляти суперечності; вміння переносити знання і досвід у нові ситуації; незалежність; альтернативність; гнучкість мислення; здатність до самоуправління.

О. Кульчицька виділяє ще такі властивості творчої особистості: виникнення спрямованого інтересу до певної галузі знань ще в дитячі роки; зосередження на творчій роботі, спрямованість на обраний напрям діяльності; велика працездатність; підпорядкованість творчості духовній мотивації; стійкість, непоступливість у творчості, навіть упертість; захоплення роботою [38].

В. Моляко вважає однією з основних якостей творчої особистості прагнення до оригінальності, до нового, заперечення звичного, а також високий рівень знань, умінь аналізувати явища, порівнювати їх, стійкий інтерес до певної роботи, порівняно швидке і легке засвоєння теоретичних і практичних знань у цій галузі, систематичність і самостійність у роботі.

Дехто з фахівців виділяє, крім того, такі риси творчої особистості, як цілісність сприйняття, зближення понять, здібність до передбачення (логічність, творчість, критичність уяви), рухливість мови, готовність до ризику, схильність до гри, інтуїція і підсвідома обробка інформації, дотепність та ін.

Цілком вірогідне припущення, що прийоми дотепності частково збігаються з тими прийомами пошуків розв'язань наукових, технічних і навіть життєвих задач, які називають евристичними прийомами. Вони не зводяться до логіки, так само як і вся психологія мислення. Пошуки розв'язань відбуваються не за логічними законами - за допомогою логіки лише перевіряють висунуті здогадки. Самі ж ці здогадки висувають за допомогою інших операцій мислення.

Для формування творчої особистості в процесі вивчення дисциплін природничо-математичного циклу особливо важливі другий і третій компоненти.

Інтелектуально-логічні здібності учня виявляються у:

1. Вмінні аналізувати. Критеріями оцінки аналізу є правильність, повнота, глибина.

2. Здібності виділяти істотне спільне і відволікатися від несуттєвого (абстрагування). Критерієм оцінки є логічність, правильність, глибина суджень і висновків, вміння описувати явища, процеси, логічно зв'язано, повно і правильно викладати думки. Критерієм оцінки цього вміння є повнота, глибина, логічність.

3. Здібності формулювати правильне означення об'єкта, встановлювати родову ознаку і видову відміну. Критерієм оцінки цієї здібності є стислість, правильність сформульованого означення.

4. Здібності пояснювати, що свідчить про інтелектуально-логічне вміння аргументовано викладати і розкривати сутність питання, проблеми, способи її розв'язання. Критерієм оцінки є повнота, аргументованість суджень.

5. Здібності доводити, обґрунтовувати. Критерієм є аргументованість і володіння процедурами доведення.

Інтелектуально-евристичні здібності особистості включають:

1. Здібності генерувати ідеї, висувати гіпотези, що характеризує інтелектуально-евристичні властивості особистості в умовах обмеженої інформації, прогнозувати розв'язання творчих задач, інтелектуально вбачати і висувати оригінальні підходи, стратегії, методи їх розв'язання. Критерієм оцінки є кількість ідей, гіпотез, що висувається особистістю за одиницю часу, їх оригінальність, новизна, ефективність для розв'язання творчої задачі.

2. Здібність до фантазії. Це найбільш яскраве виявлення творчої уяви, створення інколи неправдоподібних, парадоксальних образів і понять. Критерієм оцінки є яскравість і оригінальність образів, новизна, значимість фантазії, що виявляється при розв'язуванні творчих задач.

3. Асоціативність пам'яті, здібність відображати і встановлювати у свідомості нові зв'язки між компонентами задачі, особливо відомими і невідомими за схожістю, суміжністю, контрастом. Критерієм оцінки є кількість асоціацій за одиницю часу, їх оригінальність, новизна, ефективність для розв'язання задачі.

4. Здібність бачити протиріччя і проблеми. Критерієм оцінки є кількість розкритих протиріч, сформульованих проблем за одиницю часу, їх новизна й оригінальність.

5. Здібність до переносу знань, умінь у нові ситуації характеризує продуктивність мислення. Критерієм оцінки є широта переносу (внутрішньопредметний - близький, міжпредметний - дальній), ступінь ефективності переносу знань і умінь для розв'язання творчих задач.

6. Здібність відмовлятися від нав'язливої ідеї, перебороти інерцію мислення. Критерієм оцінки є ступінь швидкості переключення мислення на новий спосіб розв'язання творчої задачі, гнучкість мислення в пошуку нових підходів до аналізу протиріч, що виникають.

7. Незалежність мислення характеризує здібність не слідувати бездумно загальноприйнятій точці зору, бути вільним від думки авторитетів, мати свою точку зору. Критерієм оцінки є гнучкість та інверсія мислення, ступінь незалежності власної думки від думки інших.

8. Критичність мислення - це здібність до оціночних суджень, видіння правильно оцінити процес і результат власної творчої діяльності та діяльності інших, уміння знаходити власні помилки, їх причини і причини невдач. Критерієм оцінки є об'єктивність критеріїв оціночних суджень, а також ефективність виявлення причин своїх помилок і невдач.

Виходячи із психологічного аналізу структури творчої особистості й діяльності нами виділено й розкрито наступні компоненти особистоорієнтованого підходу до вивчення дисциплін природничо-математичного циклу, що включає елементи творчої діяльності: мотиваційний, інтелектуальний і предметно-практичний.

Інтелектуальний компонент являє собою знання з відповідних предметних областей (кібернетика, інформатика, теорія інформації, математика та ін.), систему знань і вмінь, сформованих у ході вивчення інформатики, як засобу рішення інформаційних завдань у навчальній і позаурочній інформаційній діяльності. Формування цього компонента опирається на якісні й кількісні характеристики засвоєних знань.

Предметно-практичний компонент припускає освоєння засобів рішення завдань у навчальній і позаурочній інформаційній діяльності, має на увазі процес і результат формування найбільш значимих інформаційних навичок.

Аналізуючи стан формування комп'ютерної грамотності, що включає елементи творчої діяльності, на сучасному етапі й орієнтуючись на трьохрівневу систему планування результатів навчання, приходимо до висновку про доцільність функціонування в навчальному процесі більше складної структурної одиниці - системи творчих завдань як засобу формування комп'ютерної грамотності на всіх трьох рівнях.

Система творчих завдань, орієнтована на формування математичної грамотності, одночасно розглядається і як сукупність творчих завдань, і як єдине ціле. Системоутворюючим фактором об'єднання творчих завдань виступає мета сучасної школи, пов'язана із творчою спрямованістю інформатизації освіти.

Така система повинна задовольняти виділеним вимогам до системи творчих завдань:

1. Психологічна комфортність - облік типів мислення, видів пам'яті, що визначають індивідуальну траєкторію інформаційної діяльності.

2. Цільова орієнтація - певне місце й роль кожного завдання у блоці уроків, що відповідає цілям предмета.

3. Цільова достатність і повнота - достатня кількість творчих завдань для визначеної й позаурочної діяльності.

4. Наявність ключових завдань - виділення завдань, що мають принципове значення для засвоєння предмета, в блок завдань, обов'язкових для засвоєння.

5. Ієрархічна структура - сукупність завдань, представлена зв'язним графом, у вузлах якого - ключові завдання, вище них - підготовчі й допоміжні, нижче - узагальнюючі завдання.

6. Рівнева диференціація - зростання складності завдань при переході від мінімального до загального й творчого рівнів.

7. Якісний перехід до творчості як усередині певного завдання, так і при їхній композиції.

8. Використання творчих завдань, реалізованих за допомогою методу проектів.

Можна розвивати творчі здібності та формувати відповідні навички розв'язування задач з дисциплін природничо-математичного циклу учнів, якщо використовувати спеціальні евристики - схеми організації розумової діяльності, що реалізуються опосередковано через спеціально організовані методичні заходи на уроках.

Розглянемо основні з евристичних методів:

1) Колективна "мозкова атака" (або "метод мозкового штурму", або брейнстормінг). Цей метод було запропоновано американським ученим А. Осборном як покращений варіант евристичного діалогу Сократа. Його використовують в умовах групових форм навчання, причому найоптимальнішими вважають групи від 7 до 13 осіб.

Винахідники та експериментальне навчання в школі свідчать, що колективно генерувати ідеї ефективніше, ніж індивідуально.

У шкільній практиці активізація навчально-творчої діяльності часто стримується через побоювання учнів помилитися і бути підданими критиці. Заважає також жорсткий стиль керівництва, тиск думок авторитету вчителя або здібних товаришів, відсутність позитивних емоцій.

"Мозковий штурм" як колективний метод генерування ідей при розв'язанні творчих задач ставить за мету зібрати як найбільше різноманітних ідей. Щоб усунути негативні моменти традиційного колективного навчання, вводять принципи і правила цього методу: абсолютна заборона критики ідей, запропонованих учасниками "мозкового штурму", схвалення усіх можливих реплік, жартів. Керівник дискусії повинен уміло спрямовувати її хід, вдало ставити стимулюючі запитання, при потребі підказувати, використовувати репліки. Перевага віддається гетерогенним (різнорівневим) групам. "Мозковий штурм" може продовжуватися від 15 хвилин до 1 год. Відбір ідей здійснюють спеціалісти, експерти, які оцінюють ідеї у два етапи: спочатку із загальної кількості відбирають найраціональніші і найоригінальніші, а потім з урахуванням специфіки задачі і мети її розв'язання.

Зараз початковий ентузіазм щодо "мозкового штурму" зменшився, крім того, питання ставляться щодо з'ясування: які задачі розв'язуються цим методом, з яких осіб обирати групи, якими шляхами підвищувати ефективність їхньої діяльності? Виявлена користь від поєднання брейнстормінгу із синектичним методом.

2) Сутність методу синектики, запропонованого І. Гордоном [4]. як метод творчої діяльності, полягає в тому, щоб глибоко вивчити проблему і звикнути до неї, тобто зробити незнайоме знайомим, а від звичного відмовитися. Вона ґрунтується на послідовному застосуванні чотирьох видів аналогій: прямої (як розв'язують схожі задачі), особистої (уявляючи себе на місці об'єкта, що змінюється), символічної (у вигляді короткої образної назви задач) і фантастичної (з використанням казкових персонажів).

3) Морфологічний аналіз як метод розв'язування творчих задач був запропонований Цвіккі. Сутність його полягає в тому, що враховують параметри будь-якого об'єкта - потужність, швидкість, вид руху, освітленість, спосіб обігрівання, охолодження, геометричні розміри тощо. Ці параметри - морфологічні осі - можуть по-різному варіюватися для різних випадків. Виписані можливі варіанти морфоосей і зведені разом формують морфологічний ящик. Нова конструкція може виявитися прогресивною, оскільки одержуємо стикування різних випадкових параметрів морфоосей.

4) При використанні методу фокальних об'єктів (автор Цвіккі), який пізніше був розвинений американським дослідником C. Вайтингом, властивості навмання відібраних слів переносять на ключовий об'єкт, який знаходиться ніби у фокусі цих властивостей. Якщо треба, наприклад, сконструювати нову лампу, то у фокусі властивостей, скажімо, "морозива" це буде холодна лампа, смачна, солодка, молочна, стравна, шоколадна, хрумка.[21]

І все ж ці нові евристичні методики не породили буму винаходів, оскільки вони не ламали основ сліпого перебору, а лише розвивали цей метод (прискорювали перебір), не давали розумних критеріїв для відбору сильних рішень. Необхідно було окремі універсальні принципи об'єднати в єдину загальну теорію, щоб охопити всі принципи, і в той самий час настільки інструментальну, щоб вона була доступною для практики.

У творчій діяльності використовують також прийоми, які сприяють розв'язанню складної, нестандартної задачі або проблеми. Наведемо деякі з них.

Запитання. Сутність цього прийому полягає в тому, щоб сформулювати якомога більше запитань, що стосуються певної задачі або проблеми, і спробувати знайти відповіді на них. Сократ перший зазначив, що "запитання є повивальною бабкою, яка допомагає народитися новій думці".

Відстрочка. Якщо знайти розв'язання задачі не вдається, треба відкласти її і зайнятися чимось іншим. Через деякий час варто повернутися до задачі, і спосіб розв'язання може бути знайдено.

Фіксація. Важливо завжди і за будь-яких умов мати при собі засіб для запису думок.

Досвід багатьох вітчизняних та закордонних педагогів свідчить про вірогідність успішного формування у школярів якостей творчої особистості. Для цього учням варто надавати максимум можливостей для випробовування себе в творчості, причому починати треба з найпростіших завдань. Навчання творчості має відбуватися в першу чергу і в основному на програмному навчальному матеріалі, а в разі потреби й на спеціально побудованій системі задач. Засвоюючи досвід творчої діяльності, характерні для неї процедури, учні набувають здібності видозмінювати ті стереотипи мислення, яким вони вже навчилися, вчаться відмовлятися від стереотипів, конструювати нові підходи до осмислення раніше засвоєного або нового змісту.

М. Махмутов, аналізуючи стан шкільної освіти, зазначав, що у традиційному навчанні всі знання, вміння і навички отримують шляхом репродуктивного засвоєння, що розвиває пам'ять і навички репродуктивного мислення. Навички продуктивного і творчого мислення є наслідком репродуктивного засвоєння. Тобто базою будь-якої творчості є конкретні знання, навички й уміння Це положення суттєве для вирішення проблеми творчого розвитку у процесі навчання (базовий зміст освіти повинен якісно засвоюватися). Проте цього недостатньо для розвитку пізнавальної самостійності і творчості школярів. [17].

2.2 Методика формування творчої особистості школяра

Головним чинником виховання творчої особистості є виховання мотивації в учнів.

Раніше вважалося, що суть виховання складає організація діяльності учнів і тому педагогічний процес будувався як сукупність різного виду діяльності. Це зводилося до того, що чим ширше діапазон різних видів діяльності, тим процес виховання ефективніше. Але на практиці це виявилося не зовсім так. В окремих учнів даний метод був ефективний, а в інших це викликало лише негативне ставлення.

Справа в тому, що необхідно було виділити мотив, тобто навіщо відбувається діяльність. С. Л. Рубінштейн писав, що вчитель, який не вміє проникнути в мотиви діяльності дитини, працює по суті наосліп [34].

...