Значення педагогічного контролю в процесі фізичного виховання

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕДАГОГІЧНОГО КОНТРОЛЮ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНИ КОНТРОЛЬ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

РОЗДІЛ 3. ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

ЮНИХ ЛЕГКОАТЛЕТІВ НА ЕТАПІ ПОЧАТКОВОЇ СПОРТИВНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність. Педагогічний контроль охоплює всі сторони педагогічного процесу, мета, ціль, його умови та результати і розглядає їх у взаємопов'язаних як модель, еталон єдиного цілого. Здійснюється спеціалістом з використанням тих засобів і методів, які він може і повинен кваліфіковано застосувати.

У практиці фізичного виховання використовується п'ять видів педагогічного контролю, кожний з яких має своє функціональне призначення:

1. Попередній контроль

2. Оперативний

3. Поточний контроль

4. Етапний контроль

5. Підсумковий контроль

Порівняння результатів у попередньому, поточному й підсумковому контролі, а також зіставлення їх з вимогами програми фізичного виховання дозволяють судити про ступінь рішення відповідних навчальних завдань, про зрушення у фізичній підготовленості дітей за певний період. А це полегшує диференціювання засобів і методів фізичного виховання й підвищує об'єктивність результатів навчальної роботи.

Здійснюючи фізичне виховання, необхідно систематично перевіряти, оцінювати й ураховувати стан здоров'я що займаються, рівень їхнього фізичного розвитку, результати спортивної діяльності, старанність, поводження.

Мета дослідження: теоретично обґрунтувати значення педагогічного контролю в процесі фізичного виховання.

Об'єкт дослідження: процес педагогічного контролю у фізичному вихованні.

Предмет дослідження: методика проведення педагогічного контролю фізичної підготовки юних легкоатлетів на етапі початкової спортивної спеціалізації.

Завдання дослідження:

1. Аналіз джерел вітчизняних науковців по даній темі.

2. Розкрити особливості педагогічного контролю в процесі фізичного виховання.

3. Визначити значення педагогічного контролю фізичної підготовки.

У процесі дослідження були використані наступні методи: вивчення наукової літератури, методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення.

При виконанні курсової роботи були використані різноманітні літературні джерела: посібники з методики викладання фізичної культури в школі та легкої атлетики, праці провідних дослідників по темі педагогічний контроль в процесі фізичного виховання.

Структура роботи: робота складається зі вступу, основної частини, яка включає три розділи, висновків, списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПЕДАГОГІЧНОГО КОНТРОЛЬ У ПРОЦЕСІ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Під поняттям контроль розуміють перевірку, обстеження, спостереження, оцінку і т.п. При характеристиці контролю в процесі фізичного виховання це поняття трактується далеко не однозначно. Тривалий час контрольні функції спеціалісті ФВ традиційно зводили переважно до обліку успішності і контролю фізичного стану тих, що займаються. Очевидна обмеженість такого підходу, поскільки він охоплює лише окремі аспекти контролю. В сучасній літературі спостерігається і інша крайність -- в ній можна нарахувати вже десять найменувань видів і різновидностей контролю (педагогічний, лікувальний, біологічний, антропометричний, біохімічний, біомеханічний, психологічний, організаційний і т.п., тестометричний, візуальний, інструментальний, автоматизований; попередній, оперативний, поточний, етапний, підсумковий і т.д.), що свідчить про моногранність проблеми і про невпорядкованість зв'язаних з нею уявлень.

Якщо говорити про контроль, який органічно включений в процес фізичного виховання, то характер такого контролю визначається перш за все реально існуючими відносинами між суб'єктом і об'єктом виховання. Тому в фізичному вихованні розрізняють:

1) контроль, який здійснюється педагогом (педагогічний контрол).

2) самоконтроль, тих що займаються (самоконтроль).

Окремі автори додатково розглядають ще контроль спостерігачем. Про нього піде мова трохи пізніше. Цим зміст і форми контролю не обмежеються, але всякий інший контроль здатний вплинути на хід і результати фізичного виховання лише тоді, коли його дані пройдуть через свідомість і дії тих, хто цим процесом управляє і хто піддається впливу факторів фізичного впливу.

Педагогічний контроль -- це система заходів, що забезпечує перевірку запланованих показників фізичного виховання для оцінки застосовуваних засобів, методів і навантажень. Педагогічний контроль охоплює всі сторони педагогічного процесу, мета, ціль, його умови та результати і розглядає їх у взаємопов'язаних як модель, еталон єдиного цілого. Здійснюється спеціалістом з використанням тих засобів і методів, які він може і повинен кваліфіковано застосувати.

Його основними складовими частинами є:

1) контроль системи факторів впливу на учнів;

2) контроль стану учнів і ефекту впливу.

Загалом він повинен виявити співвідношення впливу і його ефекту, оцінити їх відповідність або невідповідність результатам, що планувались і тим самим дати підстави для прийняття рішення.[1]

У практиці фізичного виховання використовується п'ять видів педагогічного контролю, кожний з яких має своє функціональне призначення.

1. Попередній контроль - проводиться звичайно на початку навчального року (навчальної чверті, семестру). Він призначений для вивчення складу що займаються (стан здоров'я, фізична підготовленість, спортивна кваліфікація) і визначення готовності учнів до майбутніх занять (до засвоєння нового навчального матеріалу або виконанню нормативних вимог навчальної програми). Дані такого контролю дозволяють уточнити навчальні завдання, засоби й методи їхнього рішення.

2. Оперативний контроль - призначений для визначення термінового тренувального ефекту в рамках одного навчального заняття (уроку) з метою доцільного чергування навантаження й відпочинку. Контроль за оперативним станом що займаються (наприклад, за готовністю до виконання чергової вправи, чергової спроби в бігу, стрибках, до повторного проходження відрізка лижної дистанції й т.п.) здійснюється за такими показниками, як подих, працездатність, самопочуття, ЧСС і т.п. Дані оперативного контролю дозволяють оперативно регулювати динаміку навантаження на занятті.

3. Поточний контроль - проводиться для визначення реакції організму дітей на навантаження після заняття. З його допомогою визначають час відновлення працездатності дітей після різних (по величині, спрямованості) фізичних навантажень. Дані поточного стану що займаються є основою для планування змісту найближчих занять і величини фізичних навантажень у них.

4. Етапний контроль - служить для одержання інформації про кумулятивний (сумарному) тренувальному ефекті, отриманому протягом однієї навчальної чверті або семестру. З його допомогою визначають правильність вибору й застосування різних засобів, методів, дозування фізичних навантажень що займаються.

5. Підсумковий контроль - проводиться наприкінці навчального року для визначення успішності виконання річного плану-графіка навчального процесу, ступеня рішення поставлених завдань, виявлення позитивних і негативних сторін процесу фізичного виховання і його складових. Дані підсумкового контролю (стан здоров'я що займаються, успішність виконання ними залікових вимог і навчальних нормативів, рівень спортивних результатів і т.п.) є основою для наступного планування навчально-виховного процесу. [8]

Методи контролю.

У практиці фізичного виховання застосовуються наступні методи контролю: педагогічне спостереження, опитування, прийом навчальних нормативів, тестування, контрольні й інші змагання, найпростіші лікарські методи (вимір ЖЄЛ - життєвої ємності легенів, маси тіла, станової сили й ін.), хронометрування заняття, визначення динаміки фізичного навантаження на занятті по ЧСС і ін.

Більшу інформацію викладач одержує за допомогою методу педагогічних спостережень. Спостерігаючи в ході заняття за учнями, викладач звертає увагу на їхнє поводження, прояв інтересу, ступінь уваги (зосереджене, неуважне), зовнішні ознаки реакції на фізичне навантаження (зміна подиху, кольори й вираження особи, координації рухів, збільшення пітливості та ін.).

Метод опитування представляє можливість одержати інформацію про стан їхніх власних показників, що займаються на підставі, про самопочуття до, під час і після занять (про болі в м'язах та ін.), про їхні прагнення й бажання. Суб'єктивні відчуття -- це результат фізіологічних процесів в організмі. З ними треба вважатися й у той же час пам'ятати, що вони не завжди відбивають щирі можливості що займаються.

Контрольні змагання й тестування дозволяють одержати об'єктивні дані про ступінь тренованості й рівні фізичної підготовленості що займаються. Вони дуже показові й на їхній основі роблять відповідні висновки й коректування в планах. Так, наприклад, якщо рівень фізичної підготовленості не підвищується або стає нижче, те переглядають зміст, методику занять, фізичні навантаження.

Для контролю за освоєнням техніки фізичної вправи можуть використовуватися деякі вправи, що підводять, застосовувані на даному етапі навчання.

Основним методом контролю за засвоєнням знань є усне опитування, що вимагає відповідей у вигляді:

1) оповідання (наприклад, про значення занять фізичними вправами);

2) опису (наприклад, зовнішньої форми й послідовності рухів, що становлять рухова дія);

3) пояснення (наприклад, біомеханічних закономірностей конкретних рухів);

4) показу варіантів виконання фізичної вправи або його окремих компонентів.

У практиці фізичного виховання застосовується письмове опитування за допомогою програм контролю знань із вибірковими варіантами відповідей (програмований контроль знань).

Порівняння результатів у попередньому, поточному й підсумковому контролі, а також зіставлення їх з вимогами програми фізичного виховання дозволяють судити про ступінь рішення відповідних навчальних завдань, про зрушення у фізичній підготовленості дітей за певний період. А це полегшує диференціювання засобів і методів фізичного виховання й підвищує об'єктивність результатів навчальної роботи.

Здійснюючи фізичне виховання, необхідно систематично перевіряти, оцінювати й ураховувати стан здоров'я що займаються, рівень їхнього фізичного розвитку, результати спортивної діяльності, старанність, поводження. [4]

Педагогічний контроль розпочинається з вивчення вихідного рівня можливостей і готовності учнів до реалізації завдань. Він звичайно починається до початку курсу або чергового циклу занять і є необхідною передумовою доцільної організації педагогічного процесу, включаючи і розподіл контингенту учнів за групами (згідно з їхніми індивідуальними можливостями). Вихідний педагогічний контроль передбачає також оцінку індивідуального рівня знань і фізичного розвитку, рухового досвіду, фізичної підготовленості, мотивацій і установок, що відбивають ставлення до майбутніх занять.

Подібний зміст має контроль вихідного стану учнів перед початком чергового річного циклу занять з тією різницею, що контрольні дані оцінюються у динаміці, зіставлені з результатами, зафіксованими в попередніх числах.

Контроль факторів, що впливають на учнів в процесі ФВ охоплює наступні роди впливів:

- ті, що йдуть безпосередньо від педагога;

- ті, що чинять умови зовнішнього середовища;

- ті, що випливають з діяльності і взаємодії учнів.

Контролюючи першу групу впливів, вчитель повинен здійснювати педагогічний самоконтроль, тобто шляхом самоспостереження та інших методів контролювати власні дії, вчинки, вказівки, повідомлення і т.д., звернені до вихованців.

Контроль факторів зовнішнього середовища передбачає оцінку метерологічної інформації, гігієнічних умов занять, обладнання, інвентаря, одягу. Педагогічний аспек контролю тут полягає у зіставленні наявних умов і можливостей досягнення передбаченого ефекту.

Щільне місце в контролі специфічних факторів фізичного виховання посідає контроль рухової діяльності і безпосередньо пов'язаних з нею взаємодій учнів. Оцінюючи рухову діяльність як фактор впливу на учнів, важливо враховувати величини навантажень, режим чергування навантажень і відпочинку.

До найбільш розроблених розділів контролю у ФВ належать контроль динаміки функціональних поточних впливів і загальних результатів фізичного виховання. Оцінка зміни стану учнів у ході і внаслідок занять здійснюються за обліком і аналізом сукупності показників. До уваги, як мінімум необхідно брати:

- самооцінку учнями свого стану, зовнішні об'єктивні ознаки їхнього стану, які виявляються в працездатності, результативності дій і в поведінці певних характеристик їх зовнішнього вигляду;

- окремі показники функціонального стану (ЧСС. динамометрія, реакціометрія, а також окремі морфометричні показники - вага, об'єм тіла).

Для поглибленого контролю стану організму недостатньо лише педагогічних методів. Педагогічний контроль у фізичному вихованні повинен бути тісно пов'язаний з медикобіологічним контролем.

Найважливіше значення у педагогічному контролі має визначення внеску занять у формуванні знань, умінь, навичок, розвиток здібностей, удосконалення особистих якостей учнів. Контролюючи це в процесі ФВ використовують як загальнопедагогічні методи контролю результатів навчання і виховання, так і специфічні методи оцінки техніки рухових дій, зрушень у рівні розвитку фізичних якостей і фізичної підготовленості. [23]

Виняткову роль відіграють методи організовані у форму тестових та інших контрольних вправ.

Документальний облік даних, що підлягають контролю у ФВ, частково уніфікований (відомості, протоколи тестувань і змагань). Водночас для нормального педагогічного контролю доводиться вести безліч робочих записів і аналізувати їх. Перспектива - використання засобів автоматизації способів одержання, накопиченя і обробки інформації.

Фізкультурний самоконтроль - сукупність операцій самоконтролю (самоспостереження, аналіз і оцінка власного фізичного стану, поведінки, реагування), що здійснюється індивідуально - безпосередньо в процесі занять, у загальному режимі життя, згідно з правилами прийнятими у сфері фізичної культури.

В процесі занять фізичними вправами самоконтроль передбачає самостійну оцінку учнями готовність до дії, поточний контроль параметрів виконуваних рухів (зусилля, ритм, амплітуда, траекторія) усвідомлення відчуття їх ключових моментів, самооцінку рівня навантажень. В інтервалах між заняттями самоконтроль, крім іншого, спрямований на оцінку проходження відновних процесів, аналіз самопочуття, “настроєності” на наступне заняття.

Основна документальна форма обліку даних фізкультурного самоконтролю - спеціальний щоденник.

Розробка методів фізкультурного самоконтролю помітно активізувалась в останнє десятиріччя.

Педагогічний контроль і самоконтроль учнів-тісно взаємопов'язані, а за змістом певною мірою ідентичні.

У тих випадках, коли заняття організовуються на самодіяльних засадах, фізкультурний самоконтроль ніби замінює педагогічний контроль. В умовах педагогічного контролю самоконтроль є одним з основних джерел інформації як про стан “об'єкта впливу” так і про параметри та ефективність впливу. При цьому провідна роль залишається за педагогічним контролем. В свою чергу дані педагогічного контролю необхідно поєднувати з аспектами контролю органів охорони здоров'я, що офіційно передбачено відповідними положенями щодо організації лікарсько-фізкультурного контролю.

Контроль в процесі ФВ, як і планування, відноситься за часом до певних структурних ланок цього процесу і водночас в певному розумінні є безперервним: характерезується послідовним виконанням контролюючих операцій в ході окремого заняття, в інтервалах між ними, а крім цього, і на завершення серії занять, їхніх циклів і етапів на шляху до мети. Постійний контроль, який можна назвати оперативно-поточним. Регулярно доповнюється підсумковим цикловим контролем, в якому сумарно оцінюється зроблене і досягнуте в межах більш (або менш) тривалих циклів занять (малі, середні, великі).

Конкретні завдання, що розв'язуються при оперативно-поточному контролі:

1. Негайно оцінити передумови виконання запланованого на дане заняття, передусім стан готовності учнів до реалізації головного з наміченого (розучування вправ, освоєння навантажень), проаналізувати показники оперативної працездатності, втоми і відновлення в ході занять.

2. Проконтролювати риси виконуваних рухових дій, параметри навантажень і відпочинку, освітній, тернувальний виховний ефект занять.

3. Дійти загальних висновків про якість заняття, позитивні сторони і недоліки його змісту і методики.

4. Оцінити зміну показників індивідуального стану в інтервалі між даними і черговими заняттями.

Для цього типу контролю найбільш придатні методи, що дають змогу одержати інформацію з мінімальною витратою часу. Операції з оперативно-поточного контролю повинні органічно виконуватись в структуру заняття.

Основні способи:

1) пряме інструментальне забезпечення спостереження, самоспостереження, опитування, самоаналіз;

2) одержання інформації щляхом використання контрольних рухових завдань з визначенням поточних результатів, їх використання у порівняно стандартних умовах.

В інтервалах між заняттями оперативно-поточний контроль практично звужується до меж індивідуального самоконтролю.

Цикловий контроль - призначення інтегрально оцінити систему занять, що відбулися в межах завершеного циклу.

Цикловий і етапний контроль передбачають три групи процедур.

І група - узагальнена обробка матеріалів поточного контролю.

підрахунок суми часу витраченого на заняття протягом циклу (етапу) загалом і за основними розділами їх змісту;

підрахунок занять, пов'язаних з основними фізичними навантаженнями;

підрахунок сумарних величин фізичного навантаження за окремими нормативами;

визначення середніх величин, що відбивають зміни фізичного стану учнів протягом циклу або етапу (за даними оперативно-поточного контролю).

ІІ група тестування в кінці циклу, а також окремих його фазах.

ІІІ група порівняльний аналіз динаміки показників, виявлених процедурами І і ІІ групи. [9]

педагогічний контроль фізичний виховання

РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Під педагогічним контролем розуміють систему здобуття інформації про стан спортсмена, хід навчально-тренувального та виховного процесу, виконання планів підготовки кожного спортсмена зокрема і команди в цілому.

Педагогічний контроль, облік та інформація є завершальною функцією управління. Вони сприяють збиранню окремих ланок усіє керованої системи підготовки юних спортсменів в єдине ціле і є тією «трансмісією», яка приводить її в цілеспрямований рух.

Контроль витривалості.

Контроль витривалості юних спортсменів проводиться за допомогою різноманітних тестів, які можуть мати специфічний і неспецифічний характер.

Неспецифічні тести включають фізичну діяльність, яка відрізняється від змагальної координаційною структурою рухів і особливостями функціонування систем забезпечення. Неспецифічні тести найчастіше складаються з використанням бігу, або ходьби на, педалювання на ергометрі тощо.

Специфічні тести складаються з використанням роботи, при якій координаційна структура рухів, діяльність систем забезпечення максимально наближені до специфіки змагальної діяльності. З цією метою використовуються різні поєднання спеціально-підготовчих вправ (комплекси специфічних вправ).

У волейболі, наприклад, можна використати такий тест: нападаючий удар із зони 2(4) протягом 3 хв-для юнаків і 2 хв для дівчат, інтенсивність 10 ударів за 1 хв, з попаданням м'яча в мішень(квадрат З х 3 м). Мішені знаходяться на бічних лініях за лінією нападу, удари проводять почергово в обидві мішені. Удари в сітку, за межі майданчика і повз мішень вважаються втратою м'яча.

У волейболі також використовується тест, зорієнтований на переважну оцінку стрибкової витривалості. Виконуються стрибки з місця на максимально можливу висоту. Тривалість роботи-2 хв, темп 10-15 стрибків за 1 хв (з урахуванням віку, спортивного стажу та статі досліджуваних). Для оцінки витривалості визначається відношення висоти в кінці тесту (середній показник останніх трьох стрибків) до висоти стрибка на початку тесту(середній показник перших трьох стрибків). [19]

Одним із тестів, що рекомендуються для контролю спеціальної витривалості футболістів, може бути різноманітний біг по периметру квадрата зі стороною 15 м, який обмежений стояками. Стартуючи, футболіст робить ривок на 15 м, потім-зміна напрямку руху на 90° з оббіганням чотирьох стояків(віддаль між ними-3 м), знову зміна напрямку руху на 90° з виконанням ривка на 15 м, і остання зміна напрямку руху на 90° з пробіганням по 15-метровому периметру квадрата із подоланням двох бар'єрів (висота 40 см), віддалених один від одного на 5 м. Для оцінки -спеціальної витривалості реєструється сумарний час пробігання у п'яти спробах (між спробами-15-секундний відпочинок, заповнений ходьбою біля стартової позначки). [15]

Аналогічно вирішується проблема контролю спеціальної витривалості і в інших видах спортивних ігор. При цьому використовуються різноманітні методи опрацювання та аналізу результатів тестування: визначаються коефіцієнти працездатності та втоми, індивідуальні показники адаптації організму юних спортсменів до фізичного навантаження, проводиться графічний і ергометричний аналізи тощо.

Контроль за спеціальною витривалістю слід здійснювати з урахуванням факторів що визначають працездатність і розвиток втоми у даній спортивній грі. При цьому треба пам'ятати, що локалізація і механізми розвитку втоми у кожному виді спорту специфічні і обумовлюються характером м'язової діяльності. Тому витривалість поділяють на загальну і спеціальну; тренувальну і змагальну; локальну, регіональну і глобальну; анаеробну алактатну, анаеробну лактатну, аеробну і змішану; м'язеву і вегетативну; сенсорну і емоціональну; статичну і динамічну; швидкісну і силову.

Цілком природно, що при доборі методів для контролю витривалості у кожному конкретному випадку слід провести аналіз факторів, що обумовлюють прояв даної здібності, підібрати методи і процедури, які дозволяють об'єктивно оцінити її, враховуючи специфіку рухової діяльності в конкретній спортивній грі й породжені нею вимоги до регуляторних і виконавчих органів.

Для оцінки витривалості разом з показниками змагальної діяльності і спеціальних тестів широко використовуються показники, що відображають діяльність функціональних систем організму юних спортсменів.

В спортивних іграх разом з використанням показників, що відображають можливості системи енергозабезпечення, слід використовувати різні характеристики, які свідчать про стійкість юних спортсменів до збиваючих факторів психологічного плану, а також показники ефективності діяльності аналізаторів та ефективності реалізації рухових задач в умовах відносно сталого стану і при напруженій фізичній і розумовій діяльності.

Враховуючи високу емоційну напругу ігрової змагальної діяльності, витривалість контролюють в. умовах змагань (змагальна витривалість) і в процесі тренувань (тренувальна витривалість).

Для раціональної побудови процесу спортивного тренування необхідний регулярний контроль за станом спеціальної витривалості. Однак дослідження в умовах контрольних чи офіційних змагань не завжди можливі з багатьох причин, а інколи й недоречні. Тому на практиці застосовуються тести, що за своїм характером помітно відрізняються від змагальної діяльності, але відтворюють специфічні умови, які забезпечують прояв витривалості. [1]

Контроль силових здібностей

У спортивній практиці здійснюється контроль за рівнем розвитку максимальної сили, швидкісної сили і силової витривалості. Силові здібності можуть оцінюватися при різних режимах роботи м'язів (динамічному, статичному), у специфічних та неспецифічних тестах, з використанням і без використання вимірювальної апаратури. Разом із реєстрацією абсолютних показників беруться до уваги й відносні (з урахуванням маси тіла досліджуваного).

Оцінювання максимальної сили найпростіше здійснювати під час роботи в статичному режимі. З цією метою використовуються різноманітні механічні і тензометричні динамографи і динамометри, що дають змогу вибірково оцінювати максимальну силу різних м'язових груп.

Однак слід урахувати, що статична сила є неспецифічною для змагальної діяльності в спортивних іграх. Відображаючи значною мірою базовий потенціал даної якості, статична сила не гарантує високого рівня силових здібностей у процесі виконання спеціально-підготовчих вправ і змагальних дій. Важливо також знати, що під час досліджень у статичному режимі силові можливості оцінюються стосовно певної точки амплітуди руху; ці дані не можна переносити на весь його діапазон. Тому тут значно інформативнішими виявляються наміри, що проводяться під час динамічного режиму роботи м'язів. Але при цьому багато залежить і від методики реєстрації сили. Зокрема, суттєвий недолік має оцінювання сили під час виконання динамічного руху з максимальним обтяженням. Опір у цьому випадку постійний, оскільки використовується стандартне обтяження.

Точність оцінки силових якостей значно підвищується під час роботи в ізокінетичному режимі. В процесі ізокінетичного руху опір приладу непостійний і забезпечує можливість максимального напруження протягом усього діапазону руху, тобто дозволяє проявити рівень максимальної сили у будь-якій його точці. Перевагою цього методу є й те, що максимальна сила проявляється за умови різної швидкості руху, яка визначається приладом.

В спортивних іграх швидкісну силу гравця найчастіше визначають опосередкованими методами за часом виконання досліджуваним того чи іншого руху із визначеним опором (як правило, 50, 75, 100% від максимального), за висотою стрибка в гору з місця, за дальністю польоту м'яча тощо.

Об'єктивному аналізу силової підготовленості юних спортсменів сприяє реєстрація різноманітних показників локального характеру, що відображають розвиток сили окремих м'язових груп, ефективність діяльності нервово-м'язового апарату і його потенційні можливості. З цією метою використовують різноманітні спеціальні педагогічні, а також біомеханічні, фізіологічні, морфологічні, психологічні показники. [1]

Контроль швидкісних здібностей

Контроль швидкісних здібностей проводиться в умовах неспецифічних і специфічних випробувань. Неспецифічні тести прийняті для контролю таких елементарних проявів швидкісних здібностей, як латентний (прихований) період простої рухової реакції, швидкість простого окремого руху, частота рухів. При більш складних проявах швидкісних здібностей перевага надається специфічним випробуванням, побудованим на матеріалі рухових дій, характерних для конкретного виду спорту. Наприклад, для оцінки реакції вибору слід пропонувати вибрати один із кількох названих техніко-тактичних варіантів, що складають арсенал засобів тієї чи іншої спортивної гри. І це цілком природньо, оскільки по мірі ускладнення діяльності рухового апарату її результативність визначається сукупністю факторів, в число яких, разом із функціональним потенціалом нервово-м'язової системи, входять і техніко-тактичні та психологічні можливості спортсмена.

Найінформативнішим показником швидкості окремих рухів є час виконання специфічних рухів або вправ. До них відносяться: кидки в гандболі; удари в футболі та волейболі тощо.

Контроль частоти рухів оснований на визначені кількості рухів за одиницю часу. У цьому випадку найінформативнішими є специфічні показники, що реєструються в умовах, максимально наближених до змагальних.

При організації контролю і виборі показників для оцінки швидкості необхідно враховувати такі загальні положення:

1. показники простої неспецифічної рухової реакції на різноманітні подразники (світловий, звуковий, тактильний), що реєструються у різних умовах (реагування частинами тіла, в різних вихідних положеннях), виявляються еквівалентними; спортсмени які демонструють вищі показники в одній ситуації, виявляються більш швидкими і в інших;

2. показники простої специфічної реакції мало взаємопов'язані, оскільки ступінь засвоєння рухів, які відбуваються слідом за латентним періодом реакції, істотно впливає на загальний час реакції. Наприклад, «реактивний» футболіст, може виявитися повільним при виконанні спеціальних вправ баскетболіста;

3. відсутність залежності між показниками часу простої і складної реакції, елементарними і комплексними формами прояву швидкості.

При контролі комплексних форм прояву швидкісних здібностей, що реалізуються в складних рухах, програми тестів повинні бути органічно пов'язані з режимами швидкісної роботи, що використовується в спеціальних тестах-ациклічним, стартовим розгоном, дистанційним . Слід пам'ятати, що у найважливіших компонентах спеціальної тренувальної і змагальної діяльності названі режими, як правило, не виявляються в чистому вигляді, а реалізуються у тісній взаємодії один з одним. Наприклад, у баскетболі, гандболі, футболі та інших спортивних іграх рухові дії швидкісного характеру можуть базуватися як на застосуванні одного із режимів, так і на складних сполученнях двох або трьох режимів. Усе це, звичайно, повинно враховуватися при розробці програм різноманітних тестів для оцінки швидкісних здібностей.

Підбираючи програми випробувань, пов'язаних із контролем швидкісних можливостей із умовах складних реакцій і реакцій передбачення, слід уважно спостерігати за наявністю достатнього обсягу інформації, яку повинен опрацьовувати спортсмен у процесі реагування, а також техніко-тактичної складності рухових дій, необхідних для успішного реагування.

Недостатній обсяг інформації, що опрацьовується, спрощує завдання і не дає змоги оцінити здатність спортсмена до реагування в складних ситуаціях тренувань і змагань. Навпаки, надмірний обсяг, зайва складність рухових завдань також створюють умови, які не дозволяють реально оцінити рівень швидкісних можливостей спортсмена у зв'язку з нереальністю даного йому завдання.

При плануванні контролю Швидкісних можливостей-як щодо змісту тестів, так і методики їх використання, слід пам'ятати, що в процесі випробувань юний спортсмен повинен знаходитися у стані високої працездатності, без ознак зниження її внаслідок втоми, що розвивається. Час, протягом якого можливе виконання завдання максимальної інтенсивності, не перевищує 15-20 с.

Контроль комплексних форм прояву швидкісних можливостей спортсменів - ігровиків, природньо, повинен органічно пов'язуватися зі складом рухових дій, характерних для змагальної діяльності. [1]

Контроль координаційних здібностей

Контроль координаційних здібностей проводиться у тісному зв'язку з оцінкою інших рухових здібностей і техніко-тактичної підготовленості юних спортсменів. Він спрямований на комплексну оцінку різних проявів координації, а також відносно ізольоване визначення здатності до оцінки і регуляції динамічних і просторово-часових параметрів рухів, здатності до збереження стійкої пози (рівноваги), відчуття ритму, здатності до довільного розслаблення м'язів, координованості рухів.

При організації контролю за розвитком координаційних здібностей у юних спортсменів - ігровиків слід враховувати, що єдиного критерію для їх оцінки немає. Це пов'язано з багатофакторною структурою координаційних здібностей, а також з тим, що вони проявляються в комплексі з іншими якостями і здібностями гравців. Контроль за розвитком координаційних здібностей, як правило, здійснюється за даними комплексних тестів, результати яких вимагають від досліджуваного, разом з проявом конкретних рухових якостей і реалізації ефективних рухових навичок, високого рівня координаційних здібностей.

Комплексну інтегральну оцінку координаційних здібностей спортсменів - ігровиків можна дати, враховуючи рівень результативності і раціональності складу рухових дій при вирішенні складних координаційних завдань. В основі методів контролю здібності до орієнтування в просторі, що має велике значення для ефективної реалізації техніко - тактичних дій спортсменами - ігровиками в умовах змагальної діяльності, повинні знаходитись рухові завдання, які вимагають оперативної оцінки ситуації, що склалась і реакції на неї раціональними діями. Контроль координаційних здібностей має здійснюватись при різних функціональних станах організму. Це принципово важливо, оскільки високий рівень прояву координаційних здібностей в оптимальних умовах ще не означає, що він буде таким же за умови втоми та інтенсивної дії інших заважаючих факторів, наприклад, психологічного характеру, які особливо інтенсивно діють на юних спортсменів під час відповідальних змагань, в оточенні сильних конкурентів. Результати такого контролю допомагають тренеру раціональніше підібрати засоби і методи розвитку координації, раціональніше спланувати їх використання у програмах тренувальних занять. [1]

Контроль гнучкості

Контроль гнучкості спрямований на виявлення здатності спортсмена - ігровика виконувати рухи з великою амплітудою.

Контроль активної гнучкості здійснюється шляхом кількісної оцінки здатності юного спортсмена виконувати вправи з великою амплітудою за рахунок активності скелетних м'язів. Пасивна гнучкість характеризується амплітудою рухів, що досягається за рахунок зовнішньої сили (допомога партнера, використання обтяжень, блочних пристроїв, резинових амортизаторів тощо). Показники пасивної гнучкості завжди вищі від показників активної гнучкості.

Різниця між активною і пасивною гнучкістю відображає величину резерву для розвитку активної гнучкості. Оскільки гнучкість залежить не лише від анатомічних особливостей суглобів, а й від стану м'язового апарату юного спортсмена, у процесі контролю визначається показник дефіциту активної гнучкості (як різниця величин активної і пасивної гнучкості у кутових або лінійних вимірах).

У спортивних іграх для визначення рухомості в суглобах використовують кутові і лінійні виміри. При застосуванні лінійних вимірів на результати контролю можуть впливати індивідуальні властивості тих, кого обстежують, наприклад, довжина рук або ширина плечей, якщо виміри проводяться при виконанні нахилу вперед чи викруту з палицею. Тому, по можливості, слід запобігати цьому впливу. Наприклад, при виконанні викруту з палицею, ефективним є визначення індексу гнучкості показника відношення ширини хвату (см) до ширини плечей (см). .

Максимальну амплітуду рухів юного спортсмена можна визначити гоніометричним методом. Він передбачає використання механічного або електричного кутоміра-гоніометра, до однієї із ніжок якого прикріплено транспортир або потенціометр. При визначенні амплітуди рухів ніжки гоніометра фіксуються на повздовжніх осях сегментів, що утворюють суглоб. На сьогодні існують і оптичні методи визначення амплітуди рухів юних спортсменів. Вони зв'язані із відеореєстрацією рухів досліджуваного, до суглобних точок якого прикріплені маркери. Оцінювання результатів зміни положення маркерів дозволяє визначити амплітуду рухів.

Слід нагадати, що об'єктивно оцінити гнучкість юного спортсмена за шляхом визначення рухомості в окремих суглобах неможливо, оскільки висока рухомість в одних суглобах може супроводжуватися середньою або низькою в інших. Тому для комплексного дослідження гнучкості слід визначити амплітуду рухів у різних суглобах.

Наведемо основні методи, що використовуються для оцінки рухомості в різних суглобах:

Рухомість у суглобах хребетного стовпа. Її звичайно визначають за ступенем нахилу тулуба вперед. Досліджуваний стає на лаву і нахиляється наскільки можливо вперед не згинаючи ноги в колінних суглобах. Рухомість у суглобах оцінюється за відстанню від краю лави до середніх пальців рук (см): якщо пальці виявляться вище від краю лави, то величина рухомості недостатня, і чим нижче вони будуть від нього, тим вища рухомість у суглобах хребетного стовпа.

Про рухомість хребта при бічних рухах судять за різницею між відстанню від підлоги до середнього пальця руки при положенні досліджуваного в основній стійці і максимальному нахилі вбік.

Для вимірювання рухомості хребта при розгинанні досліджуваний прогинається на скільки можливо назад із вихідного положення стоячи ноги на ширині плечей. Вимірюється відстань між 6-м шийним і 3-м поперековим хребцями.

Можна використати й інший спосіб визначення гнучкості при нахилі тулуба вперед.

Досліджуваний, не тримаючись руками, сидить випрямивши ноги на гімнастичній лані, тулуб і голова активно нахилені вперед - вниз. За допомогою гоніометра вимірюється кут між вертикальною площиною і лінією, що з'єднує клубовий гребінь таза з остистим відростком останнього,7-го шийного хребця. Хорошою вважається рухомість, коли голова досліджуваного торкається колін (кут не менший 150°); якщо кисті не дотягуються до гомілковостопних суглобів (кут менший 120°), рухомість погана.

Рухомість у плечовому суглобі. Досліджуваний сидить на підлозі: спина випрямлена, прямі ноги витягнуті вперед, коліна притиснуті до підлоги, прямі руки витягнуті вперед на висоті плечей, долоні повернуті в середину. Інший досліджуваний, стоячи за спиною першого, нахиляється до нього і, взявши за руки, відводить їх максимально назад у строго горизонтальній площині. Той, кого обстежують, не повинен згинати спину, змінювати положення долонь. Якщо руки його наблизяться одна до одної На відстань 15 см без особливих зусиль з боку помічника, то це означає що досліджуваний має середню гнучкість, якщо ж вони зіткнуться або схрестяться, значить величина гнучкості у нього вища середньої.

При іншому способі оцінювання рухомості в плечовому суглобі досліджуваний лежить на гімнастичній лаві, голова на краю лави, з'єднані руки опущені (пасивно, за рахунок власної ваги) за голову. Вимірюється кут між повздовжньою віссю плеча і горизонтальною площиною. Якщо рухомість хороша, лікті опускаються нижче горизонтальної площини на 10-20°, а якщо погана-руки находяться на рівні лави або вище.

Рухомість у гомілковостопному суглобі. Для визначення рухомості при згинанні стопи досліджуваний стає на лаву (ноги разом, коліна випрямлені) і на скільки можливо згинає стопу. Якщо стопа складає пряму лінію з гомілкою (кут 180°), то гнучкість оцінюється як вища за середню. Чим менший цей кут, тим гірша рухомість у гомілковостопному суглобі; низькою рухомість вважається при куті меншому за 160°.

Рухомість у суглобах можна оцінювати і в процесі виконання вправ на розвиток гнучкості. При цьому вправи можуть мати як базовий, так і спеціальний характер. Застосовуючи базові вправи, необхідно використовувати різноманітні рухи (згинання, розгинання, приведення, відведення, ротації), що вимагають високого рівня рухомості в суглобах.

Особливе значення використання вправ має для оцінки рівня спеціальної гнучкості, оскільки, існує тісний взаємозв'язок між рівнем рухомості в суглобах і ефективністю спортивної техніки, здатністю до реалізації сили, .швидкісних якостей, координації, витривалості. [1]

Контроль тренувальних навантажень

Ефективність контролю навантаження впливає на якість управління тренувальним процесом. Управління тренувальним процесом охоплює три стадії: збір інформації, аналіз зібраної інформації, планування навчально-тренувальних занять. Тренер періодично (на кожному етапі підготовки) зобов'язаний:

- збирати інформацію про фізичний стан і техніко-тактичну майстерність кожного спортсмена, про рівень розвитку морально- вольових, характерологічних якостей, про навантаження тощо;

- співвставляти інформацію про тренувальні навантаження з результатами участі у змаганнях, що з різних сторін відображає рівень підготовленості кожного спортсмена.

В процесі порівняння добутої інформації тренер визначає, який вид навантаження здійснив найбільший вплив на вдосконалення моторики спортсмена, чи достатнім виявився обсяг того чи іншого навантаження, наскільки оптимальне співвідношення обсягу та спрямованості різних видів навантаження тощо.

Точність відповіді на ці питання повністю залежить від класифікації та способів виміру навантаження. Якщо невірно вибрані характеристики й компоненти навантаження або методи їх визначення, то об'єктивно оцінити навантаження не можливо. В цьому випадку тренер втрачає можливість ефективно керувати навчально-тренувальним процесом.

Для контролю та наступного аналізу навантаження необхідно орієнтуватись на такі характеристики:

- спеціалізованість, розуміючи під цим ступінь відповідності тренувальних вправ, які використовується змагальним. У відповідності до цієї характеристики тренувальне навантаження спортсмена розподіляється на специфічне (відповідна спортивна гра з її арсеналом техніко-тактичних дій, техніко-тактичні вправи з інших ігрових видів спорту) та неспецифічне (вправи з легкої атлетики, акробатики, плавання і інших неігрових видів спорту). Співвідношення приватних обсягів специфічного та неспецифічного навантаження вказує на ступінь відповідності (наближення) тренувального процесу до структури змагальної вправи. У спортсменів-початківців приватний обсяг неспецифічного навантаження повинен бути найбільшим: лише за такої умови буде забезпечена всебічність їх підготовки. У міру підвищення кваліфікації спортсменів зростає частка спеціалізованих вправ, досягаючи в 18-20 років 70-80% загального обсягу навантаження;

- спрямованість. Під спрямованістю необхідно розуміти вплив тренувальної вправи на розвиток рухових здібностей спортсмена.

В усіх вправах навантаження розподіляються на чотири групи:

- Анаеробно-алактатне (швидкісно-силове);

- Анаеробно-гліколітичне (навантаження швидкісної витривалості);

- Змішане;

- Аеробне (навантаження загальної витривалості).

Велику частину навантаження юні спортсмени повинні виконувати в змішаному та аеробному режимі;

координаційна складність, у відповідності з якою всі вправи можна розподілити як мінімум на дві групи: прості (без опору, з малим числом гравців, з малою швидкістю виконання тощо) та складні (умови виконання яких наближені до ігрових). Обсяг навантаження відображає ступінь впливу вправи на організм спортсмена.

Використання цих характеристик передбачає щоденну реєстрацію навантаження групи спортсменів і запис результатів у матрицю поточного контролю .

Аналіз цієї матриці дасть змогу тренеру одержати:

- загальний обсяг навантаження (в хвилинах) за мікроцикл (етап, період);

- індивідуальні обсяги навантаження та їх співвідношення у %). Наприклад, за тиждень спеціалізовані вправи склали в загальному навантажені юних спортсменів 63% (серед них координаційно складні - 13%, координаційно прості-50%), неспеціалізовані-37%. Обсяг координаційно складних вправ змішаної спрямованості складає 6%, вправ спрямованих на розвиток швидкісно - силових здібностей - 3% і т.д.

На основі здобутої інформації можна зробити висновок про структуру навантажень. На кожному етапі навчання юних спортсменів навантаження повинні бути різними (наприклад, з року в рік змінюється співвідношення спеціалізованих і неспеціалізованих навантажень; припустимо, що на першому році навчання воно було 30% і 70%; на другому 50% і 50%; на третьому-70% і 30%; на четвертому-80% і 20% і т.д.) Систематично співвставляючи дані про навантаження з результатами змагальної діяльності та станом юних спортсменів, можна визначити найбільш ефективні (розвиваючі) індивідуальні обсяги навантажень.

Крім заповнення матриці, тренер повинен у робочому зошиті щоденно відмічати час, витрачений школярами на виконання різних технічних прийомів.

Аналіз такої таблиці дозволяє тренеру побачити, чи всі прийоми іїж (дії, комбінації) вивчаються на заняттях, наскільки рівномірний процес початкового засвоєння рухів і т.д. Результати аналізу допоможуть більш свідомо планувати наступну роботу: врахувати взаємозв'язок різних прийомів і послідовно вивчати їх у процесі суміжних занять.

На заняттях необхідно періодично контролювати обсяг і точність виконання прийомів (спостерігати за обраним спортсменом і реєструвати все, що він робить). Такий контроль дасть змогу побачити, що за одне заняття юний спортсмен (наприклад, футболіст) лише 10 разів ударив по м'ячу, 8 раз зупинив м'яч (в тому числі 5 раз не точно) і т.д. Логічний аналіз здобутої інформації підказує тренеру, що слід шукати таку форму виконання вправ, використання якої значно підвищить обсяг і якість виконання технічних прийомів.

На кожному занятті необхідно контролювати відношення юних спортсменів до роботи. Відмічаючи кожний випадок недостатньої активності гравця на заняттях, тренер повинен з'ясувати та негайно ліквідувати причину.

При побудові навчально-тренувального процесу з спортивних ігор протягом певних періодів (підготовчого, змагального, перехідного), їх етапів або низки років важливого значення набуває питання про вибір критеріїв, за допомогою яких можна оцінити динаміку рівня тренованості спортсменів. Проте досить часто тренувальний процес проходить без достатнього контролю за темпами росту спортивної майстерності юних спортсменів на кожному етапі тренування. Тренери досить часто покладаються на свій досвід та інтуїцію, ігнорують можливість одержати якісну оцінку стану тренованості спортсменів, що значно ускладнює пошук найбільш раціональних шляхів побудови навчально-тренувального процесу, гальмує процес росту спортивної майстерності гравців.

Рухова діяльність, яка характеризується комплексним проявом фізичних, техніко-тактичних і психологічних можливостей спортсменів може бути оцінена за допомогою системи тестування. Цінність здобутої інформації в процесі педагогічного контролю визначається шляхом порівняння її з параметрами змагальної діяльності.

Систематичне проведення педагогічного контролю та обліку його результатів-невід'ємний складовий компонент покращення ефективності професійної діяльності тренера. [1]

Контроль змагальної діяльності

Сьогодні в спорті важко досягти успіху лише завдяки тренуванню, нарощування обсягу та інтенсивності тренувальних навантажень. Регулярна участь у змаганнях є обов'язковою передумовою для набуття спортсменом потрібних змагальних якостей, волі до перемоги, підвищення надійності ігрових навичок і тактичної майстерності. Змагання мають свою специфіку, тож і виховувати потрібні специфічні якості та навички можна лише завдяки змаганням.

У спортивних іграх не можливо одним показником точно виміряти та оцінити ефективність змагальної діяльності гравця зокрема або команди в цілому. Проте завдяки спеціальним розрахункам різноманітних коефіцієнтів оцінки ефективності техніко-тактичних дій гравців зокрема та команди загалом у процесі змагальної діяльності можна одержати об'єктивні показники.

Наводимо приклади визначення коефіцієнтів ефективності техніко-тактичних дій у процесі аналізу якості змагальної діяльності спортсменів -ігровиків.

Визначення коефіцієнту ефективності техніки (КЕТ) в спортивних іграх. Найбільш поширеним способом оцінки ефективності техніки (прийомів гри), в умовах змагальної діяльності є розрахунок коефіцієнту ефективності. При цьому, залежно від мети, розрахунки його можуть бути узагальненими або вибірковими.

Узагальнений коефіцієнт ефективності техніки - це відношення кількості виконаних без помилок ігрових прийомів до їх загальної кількості. Наприклад, футболіст у конкретному змагальному матчі виконав 87 ігрових прийомів. У 12 випадках допустив помилки. В цьому випадку його узагальнений КЕТ дорівнює 0,86, тобто відношення: 75 (кількість ігрових прийомів виконаних без помилок) до 87 (загальна кількість виконаних ігрових прийомів під час перебігу гри). В цій же грі він здійснив 24 ведення м'яча і лише 4 рази помилився, 10 перехватів м'яча, із яких 2 з помилкою, 12 вкидань м'яча з-за бічної лінії-три з помилкою.

Визначення опосередкованої оцінки спеціальної працездатності (ОСП) за показниками динаміки обсягу ігрових прийомів і точності їх виконання в умовах змагальної діяльності. Для одержання цього показника реєструється кількість ігрових прийомів (КІП) і точність їх виконання (ТВ) в десятихвилинних інтервалах, наприклад, футбольного матчу.

Високу оцінку рівня розвитку змагальної витривалості можна оцінити лише в тому випадку, коли число ігрових прийомів і показників ефективності їх виконання в 15-хвилинних інтервалах буде відносно однаковим. [1]

РОЗДІЛ 3. ПЕДАГОГІЧНИЙ КОНТРОЛЬ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ЮНИХ ЛЕГКОАТЛЕТІВ НА ЕТАПІ ПОЧАТКОВОЇ СПОРТИВНОЇ СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ

Під педагогічним контролем розуміють сукупність засобів, методів і методичних прийомів, що дозволяють оцінити фізичний стан спортсмена з метою науково обгрунтованого управління розвитком різних сторін фізичної готовності.

Показники, які використовуються в процесі етапного, поточного і оперативного контролю, повинні забезпечувати об'єктивну оцінку стану спортсмена, відповідати його віковим, статевим, кваліфікаційним особливостям, меті і завданням конкретного виду контролю. У процесі кожного з видів контролю можна використати широке коло показників, які характеризують різноманітні сторони підготовленості спортсменів.

Педагогічні показники характеризують рівень технічної і тактичної підготовки, стабільність виступів у змаганнях, зміст тренувального процесу, тобто ті показники, що піддаються належному педагогічному впливу. [2]

У нашому дослідженні прийняли участь 19 хлопців п'ятих - шостих класів, які займаються легкою атлетикою в групі початкової підготовки ДЮСШ. Дослідження проводилось на початку і в кінці навчального року.

Для оцінки фізичного стану юних спортсменів була впроваджена програма етапного тестування основних показників фізичного розвитку і фізичної готовності, яка включала в себе 10 показників: довжину тіла, масу тіла, довжину ніг, строметрію, динамометрію, окружність грудної клітки, контрольні випробування на швидкість (біг 20 метрів з ходу; 30 метрів з високого старту), на витривалість (біг 1000 метрів) і швидкісну силу (стрибок у довжину з місця).

Оцінка результатів здійснювалась шляхом порівняння отриманих результатів із контрольними нормативами програми з фізичної культури і навчальними програмами для дитячо-юнацьких спортивних шкіл. Якщо отриманий індивідуальний результат складав 100 (або вище) відсотків від належного вікового або модельного рівня він оцінювався як високий; при 85-99 відсотках - вище за середній; при 70-84 відсотках - середній; при 51-69 відсотках - нижче за середній; при 50 відсотках - низький.

Для оцінки морфологічних показників фізичного розвитку та їх відповідності до модельних характеристик бігунів, ми використовували наступні антропометричні індекси: масо-ростовий індекс Кетлє, життєву ємність легень, індекс Скелії.

Рівень фізичної готовності оцінювався за таблицями, які були складені нами за зведеними літературними даними оцінки вікових норм хлопчиків 10-11 років і досліджуваних легкоатлетів аналогічного віку. Визначення рівня фізичної працездатності юних легкоатлетів проводилось за спеціальними таблицями М. Дубовіса.

Для визначення і оцінки морфологічних та функціональних показників соматичного розвитку бігунів проводилися основні антропометричні вимірювання.

...