Главная
Коллекция "Revolution"
Педагогика
Методичні засади розвитку координаційних здібностей учнів молодших класів
Методичні засади розвитку координаційних здібностей учнів молодших класів
Координаційні здібності: характеристика видів, засоби та завдання розвитку. Розвиток координаційних здібностей в учнів молодших, середніх та старших класів. Особливості організації занять з фізичного виховання з метою розвитку координаційних здібностей.
| Рубрика | Педагогика |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 30.01.2016 |
| Размер файла | 103,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
План
- Вступ
- Розділ 1. Методичні засади розвитку координаційних здібностей учнів молодших класів
- 1.1 Координаційні здібності та характеристика їх видів
- 1.2 Засоби та завдання розвитку координаційних здібностей
- 1.3 Розвиток координаційних здібностей у молодших школярів
- Розділ 2. Методика розвитку координаційних здібностей у дітей середніх класів
- 2.1 Розвиток координаційних здібностей учнів середньої школи
- 2.2 Методичні підходи для розвитку координаційних здібностей у дітей середнього шкільного віку
- Розділ 3. Методика розвитку координаційних здібностей учнів старших класів
- 3.1 Розвиток координаційних здібностей у старшокласників
- 3.2 Особливості організації занять з фізичного виховання для учнів старших класів з метою розвитку координаційних здібностей
- Висновок
- Список використаної літератури
Вступ
Фізична культура - частина способу життя людини - система спеціальних вправ та спортивної діяльності, спрямована на розвиток його фізичних і духовних сил. Вона спирається на наукові дані про фізичних і психічних можливостям організму, на спеціальну матеріально-технічну базу, що сприяє їх прояву та розвитку. Фізична культура як частина загальної культури спрямована на гармонійний розвиток всіх природних сутнісних сил і морального духу людини в системі всебічного вдосконалення особистості вона становить важливу основу повноцінної життєдіяльності: активної праці, нормального сімейного життя, організованого відпочинку та повноти творчого самовираження.
Заняття фізичною культурою - це, насамперед виховання здорової дитини. А виховання фізично повноцінних дітей - основна мета вихователя і для цього він повинен використовувати всі можливі засоби і методи виховання. [12]
Актуальність теми. Актуальність даної теми полягає в тому, що координаційне вдосконалення направлено на підготовку підростаючого покоління до умов сучасного виробництва і високого темпу життя. Рівень координаційної здібності визначається наступними способами індивіда:
швидко реагувати на різні сигнали, зокрема, на рухомий об'єкт;
точно і швидко виконувати рухові дії за мінімальний проміжок часу;
диференціювати просторові, часові та силові параметри руху;
пристосовуватися до мінливих ситуацій, до незвичайної постановці завдання;
прогнозувати (передбачати) становище рухомого предмета в потрібний момент часу.
Значення координаційних здібностей для занять багатьма видами спорту незаперечне. У зв'язку з ранньою спеціалізацією, скороченням термінів навчання і ускладненням спортивної техніки до юних спортсменів пред'являються високі вимоги в плані прояву координаційних здібностей. Це обумовлює необхідність пошуку нових шляхів, за допомогою яких можна краще і швидше навчити дітей керувати своїми рухами. Ефективним шляхом вирішення цього завдання є оптимізація навчально-тренувального процесу з урахуванням властивостей нервової системи учнів. Добре розвинені координаційні здібності є необхідними передумовами для успішного навчання фізичним вправам. Вони впливають на темп, вид і спосіб засвоєння спортивної техніки, а також на її подальшу стабілізацію і ситуаційно-адекватне різноманітне застосування. Координаційні здібності ведуть до більшої щільності та варіативності процесів керування рухами, до збільшення рухового досвіду. Тільки сформовані координаційні здібності - необхідна умова підготовки дітей до життя, праці, служби в армії. Вони сприяють ефективному виконанню робочих операцій при постійно зростаючих вимогах у процесі трудової діяльності, підвищують можливості людини в керуванні своїми рухами.
Мета роботи: розглянути методи розвитку координаційних здібностей школярів під час уроків фізичної культури та спорту.
Завдання дослідження:
1. Вивчити науково-методичну літературу по заданій темі.
2. Визначити загальну характеристику координаційних здібностей і класифікацію.
3. Визначити засоби і методи формування координаційних здібностей у дітей шкільного віку.
4. Проаналізувати існуючі методи для розвитку координаційних здібностей у дітей шкільного віку.
Об'єкт дослідження: процес фізичного виховання дітей шкільного віку.
Предмет дослідження: координаційні здібності дітей шкільного віку, засоби та методи їх розвитку.
координаційна здібність учень фізичне виховання
Методи дослідження. Метод аналізу й узагальнення літературних джерел, метод педагогічних спостережень, методи математичної статистики.
Розділ 1. Методичні засади розвитку координаційних здібностей учнів молодших класів
1.1 Координаційні здібності та характеристика їх видів
Під координаційними здібностями (спритність) слід розуміти здібність людини швидко, доцільно, економно та винахідливо тобто найбільш досконало вирішувати рухові задачі. Особливо складні та виникаючі випадково. Яскравим відображенням рівня координаційних здібностей, по визначенню Н.А. Бернштейна, є ступінь відповідності рухових дій навколишній обстановці.
Критеріями спритності може служити координаційна складність рухового завдання, точність та економічність виконуємих рухів, час, необхідний для опанування складними в координаційному відношенні руховими діями (В.М. Заціорський, 1970).
Високий рівень координаційних здібностей дозволяє спортсмену швидко опанувати новими руховими навичками;
раціонально використовувати запас навичок і рухових якостей - силу, швидкість, гнучкість; [8]
забезпечувати необхідну варіативність рухів у відповідності до вимог які виникають в конкретних випадках тренувальної та змагальної діяльності.
Координаційні здібності проявляються в доцільному виборі рухових дій із арсеналу засвоєних умінь та навичок, їх оптимальному зв'язуванні між собою, свідомому і умовно-рефлекторному коригуванні рухів. Саме тому звичайно, що координаційні здібності залежать від рухової підготовленості спортсмена, кількості та складності засвоєних їх навичок. Чим більша їх кількість, чим вони більш різноманітні та складніші, тим швидше та більш ефективніше пристосовується спортсмен до конкретних умов, вирішує нові рухові задачі, тим адекватніша його реакція вимогам ситуації яка виникла. Руховий запас та координаційні здібності взаємообумовлені. Чим більшою кількістю рухових умінь та навичок володіє спортсмен, тим скоріше та ефективніше він вирішує складні в координаційному відношенні задачі.
В сучасних умовах значно збільшився обсяг діяльності, здійснюваної в імовірнісних і несподівано виникаючих ситуаціях, яка вимагає прояву спритності, швидкості реакції, здатності до концентрації і переключення уваги, просторової, тимчасової, динамічної точності рухів і їх біомеханічної раціональності. Всі ці якості або здібності в теорії фізичного виховання пов'язують з поняттям спритність - здатність людини швидко доцільно, тобто найбільш раціонально, освоювати нові рухові дії, успішно вирішувати рухові завдання в умовах, що змінюються.
Перш, ніж позначити поняття координаційних здібностей, варто сказати про їх важливість у розвитку дитини та в науці. Як писав авторитетний учений, професор Л.П. Матвєєв, "груба сила все більше поступається місцем тонко вдосконаленим різнобічним здібностям, відсталі навички - динамічному багатстві рухових координації.
Уже сучасні професії на виробництві і транспорті вимагають, якщо можна так висловитися, рухової інтелігентності, високої стійкості й лабільності функцій аналізаторів. Надалі ці вимоги, треба думати, ще більше зростуть." [12, с.13]. Інший великий радянський теоретик в галузі фізичного виховання Г.М. Сатирів стверджував, що "не опанувавши комплекс міцно сформованих рухових умінь і якостей, не можна навчитися керувати собою, своїм тілом, своїми рухами", тобто не можна сформувати інтегральну здатність (чи вміння) керувати своїми рухами.
Третє твердження, що узагальнює та об'єднує два перших, більше 100 років тому висловив родоначальник і класик вітчизняної системи фізкультурної освіти П.Ф. Лесгафт. Суть його в тому, що формування названої інтегральної здатності становить головне завдання і кінцеву мету загальної середньої освіти у сфері фізичної культури. Що ж таке координаційні здібності (КЗ). Цим поняттям вчені почали широко користуватися в останні 25-30 років для більш конкретної інтерпретації одного з рухових якостей - спритності. У переважній більшості підручників, навчальних посібників, монографій і статей до теперішнього часу можна прочитати, що спритність складають дві основні здібності: по-перше, здатність швидко опановувати новими руховими діями (здатність швидко навчатися) і по-друге, здатність швидко і більш координовано перебудовувати рухову діяльність в умовах раптової зміни обстановки. Останню здатність іноді розглядають як здатність до моторної адаптації, що виявляється у відносно стандартних і несподіваних, швидко змінюючих ситуаціях. Координаційні здібності визначаються, по-перше, як здатність швидко опанувавши новими руховими діями і по-друге, як здатність швидко перебудовувати рухову діяльність у раптово змінюючій обстановці. Координаційні здібності - це складний комплекс властивостей, не маючий єдиного критерію для оцінки [13].
Рішення задач фізичного виховання по спрямованому розвитку координаційних здібностей насамперед на заняттях з дітьми (починаючи з дошкільного віку), зі школярами та з іншими приводить до того, що вони:
значно швидше і на більш високому якісному рівні оволодівають різними руховими діями;
постійно поповнюють свій руховий досвід, який потім допомагає успішніше справлятися із завданнями з оволодіння більш складними в координаційному відношенні руховими навичками (спортивними, трудовими та ін.);
набувають уміння ощадливо витрачати свої енергетичні ресурси в процесі рухової діяльності;
відчувають у психологічному відношенні почуття радості і задоволення від освоєння в досконалих формах нових і різноманітних рухів.
Координаційні здібності людини виконують в управлінні його рухами важливу функцію, а саме узгодження, упорядкування різноманітних рухів в єдине ціле відповідно поставленого завдання. Значимість виховання координаційних здібностей пояснюється чотирма основними причинами:
1. Добре розвинені координаційні здібності є необхідними передумовами для успішного навчання фізичним вправам. Вони впливають на темп, вид і спосіб засвоєння спортивної техніки, а також на її подальшу стабілізацію і ситуаційно-адекватне різноманітне застосування. Координаційні здібності ведуть до більшої щільності та варіативності процесів управління рухами, до збільшення рухового досвіду.
2. Тільки сформовані координаційні здібності - необхідна умова підготовки дітей до життя, праці, службі в армії. Вони слугують для ефективного виконання робочих операцій при постійно зростаючих вимогах в процесі трудової діяльності, підвищують можливості людини в управлінні своїми рухами.
3. Координаційні здібності забезпечують економне витрачання енергетичних ресурсів дітей, впливають на величину їх використання, так як точно дозоване в часі, просторі і за ступенем наповнення м'язове зусилля та оптимальне використання відповідних фаз розслаблення ведуть до раціонального витрачання сил.
4. Різноманітні варіанти вправ, необхідних для розвитку координаційних здібностей - гарантія того, що можна уникнути монотонності і одноманітності в заняттях, забезпечити радість від участі в спортивної діяльності. Тому, крім Фізичних якостей, в шкільному віці не менш важливо вдосконалення координаційних здібностей дітей і підлітків. Тим більше, що цей вік, особливо молодший шкільний є найбільш сприятливим у цьому відношенні.
Стосовно до дитячого спорту можна виділити наступні найбільш значимі, фундаментальні координаційні здібності людини в процесі управління руховими діями:
здатність до реагування;
здатність до рівноваги;
орієнтаційна здатність;
диференційована здатність, різновидами якої є здатність до диференціювання просторових, часових і силових параметрів руху; ритмічна здатність. Першими застосовувати так звані вправи на розвиток рівноваги, то є рухи і пози в умовах, що ускладнюють збереження рівноваги. До них відносяться вправи на різні види рівноваги на одній або двох ногах з просуванням вперед або кроком, бігом, стрибками, різні види лазіння і так далі. [11]
Другий шлях заснований на виборчому вдосконаленні аналізів, забезпечують збереження рівноваги. Для вдосконалення вестибулярної функції слід застосовувати вправи з прямолінійними і кутовими прискореннями. Наприклад, перекид вперед, перекат в сторону (колесо).
Орієнтаційна здатність - це здатність до визначення і зміни положення тіла в просторі і в часі, особливо з урахуванням мінливих ситуації або рухомого об'єкту. Наприклад, вихід після стрибка в три обороти, акробатичні стрибки, вільні вправи у спортивній гімнастиці та так далі.
Здатність до диференціювання - це здатність до досягнення високої точності й економічності окремих частин і фаз руху, а також руху в цілому. Наприклад, кидок в кільце з різних точок, ритмічна здатність при кидку.
Ритмічна здатність - це здатність визначати і реалізовувати характерні динамічні зміни в процесі рухового акта. Ритмічний характер роботи організму дозволяє виконувати найбільш ефективно кожну рухову дію з відносно маленькими наповненнями. Наприклад, виконання вільних вправ під музику.
1.2 Засоби та завдання розвитку координаційних здібностей
У розвитку координаційних якостей розв'язують дві групи завдань:
1) всебічний розвиток;
2) спеціально спрямований розвиток.
Перша група завдань вирішується переважно у дошкільному і шкільному віці. Досягнутий рівень розвитку координаційних якостей створює широкі передумови для наступного вдосконалення рухової діяльності. Шкільною програмою передбачено широкий спектр розвитку координаційних якостей у циклічній та в ациклічній локомоціях, гімнастичних і метальних вправах, спортивних іграх. [16]
Завдання щодо подальшого і спеціального розвитку координаційних якостей вирішуються у процесі спортивного тренування та професійно-прикладної фізичної підготовки.
Вирішення завдань з розвитку координаційних якостей призводить до того, що школярі значно швидше опановують різні рухові дії, поповнюють свій руховий досвід, економно витрачають свої енергетичні ресурси, випробовують почуття радості від виконаних рухів.
Засобами розвитку координаційних якостей є різноманітні рухові дії (фізичні вправи), які відповідають таким вимогам:
обов'язково пов'язані з подоланням координаційних труднощів;
вимагають від виконавця правильності, швидкості, раціональності під час виконання складних у координаційному плані рухових дій;
є новими й незвичайними для виконавця;
традиційні, але виконуються при зміні самих рухів і рухових дій, або умов.
Вправи, які задовольняють хоча б одну із цих вимог, називаються координаційними.
Найширшою і різноманітною є група загальнопідготовчих координаційних вправ. Теоретично можна говорити про безмежну кількість таких вправ. Практично ж число їх обмежене такими обставинами:
часом, який можна виділити без шкоди для інших вправ, виконуваних у процесі позакласних, позашкільних або самостійних форм занять;
віковими особливостями (у молодшому шкільному віці частка їх використання є вищою, аніж у середньому і старшому шкільному віці);
статевими й індивідуальними розходженнями (наприклад, у старшому шкільному віці в юнаків широко використовують загальнорозвиваючі вправи силової спрямованості: з гирями, гантелями, штангою, а у дівчат - з обручем, булавами, стрічками, скакалками, м'ячами);
матеріально-технічними умовами (устаткування, інвентар).
Для розвитку координаційних якостей дітей шкільного віку використовують різноманітні методи. Першими з них варто назвати методи строго регламентованої вправи (або скорочено - методи вправи), які ґрунтуються на руховій діяльності. Ці методи використаються в різних варіантах. Їхня різноманітність залежить від того, яку провідну ознаку (принцип) покладено в основу їх угрупування.
За мірою вибірковості розвитку координаційних якостей використовують методи вибірково спрямованої вправи із впливом переважно на подібні координаційні якості, наприклад, такі, що проявляються у циклічних локомоціях або відносяться до метальних рухів з акцентом на влучність, а також методи генералізованої вправи (із загальним впливом на дві й більше координаційних якостей).
За ознаками стандартизації або варіювання впливів на уроці (тренуванні, позакласних заняттях) виділяють методи стандартно-повторної і варіативної (змінної) вправи. [10]
Методи стандартно-повторної вправи використовують для розвитку координаційних якостей школярів під час розучування нових досить складних у координаційному плані рухових дій, опанувати якими можна лише після неодноразового їх повторення у відносно стандартних умовах.
Варіативні вправи є головними методами розвитку координаційних якостей. Їх можна надати у двох основних варіантах: методи строго регламентованого і не строго регламентованого варіювання
До методів строго регламентованої вправи можна віднести 3 групи методичних прийомів:
перша група - прийоми строго заданого варіювання окремих характеристик або всієї форми звичної рухової дії:
а) зміна напрямку руху (біг або ведення м'яча зі зміною напрямку руху, їзда на лижах у вправі "слалом", стрибки "с горбочка на горбочок" і т. ін.);
б) зміна силових компонентів; чергування метань при використанні снарядів різної маси на відстань і в мішень; стрибки в довжину або вгору з місця на повну силу, на півсили, в одну третину сили тощо);
в) зміна швидкості або темпу рухів (виконання загальнорозвиваючих вправ у звичайному, прискореному й уповільненому темпі; стрибки з розбігу в довжину або через планку з підвищеною швидкістю; кидки в кошик у незвичному темпі - прискореному або вповільненому тощо);
г) зміна ритму рухів (розбігу в стрибках у довжину або висоту, кидкових кроків у метанні малого м'яча або списа, у баскетболі або ручному м'ячі й ін.);
д) зміна вихідних положень (виконання загальнорозвиваючих і спеціально-підготовчих вправ у положенні стоячи, лежачи, сидячи, у присіді й ін.; біг обличчям вперед, спиною, боком за напрямком руху, з положення присіду, з упору лежачи й т. ін.; стрибки в довжину або глибину з положення стоячи, спиною або боком за напрямком стрибка тощо);
е) варіювання кінцевих положень (кидок вгору з вихідного положення стоячи, ловля - сидячи; кидок вгору з вихідного положення сидячи, ловля - стоячи; кидок вгору з вихідного положення лежачи, ловля - сидячи або стоячи тощо);
ж) зміна просторових меж, у яких виконуються вправи (ігрові вправи на зменшеному майданчику, метання диска, штовхання ядра зі зменшеного кола; виконання вправ у рівновазі на зменшеній опорі й т. ін.);
з) зміна способу виконання дії (стрибки у висоту й довжину при використанні різних варіантів техніки стрибка; вдосконалення техніки кидків або передач м'яча при цілеспрямованій зміні способу виконання прийому та ін.);
друга група - прийоми виконання звичних рухових дій у незвичних поєднаннях:
а) ускладнення звичної дії додатковими рухами (ловля м'яча з попереднім плесканням долонями, поворотом навкруги, стрибком з поворотом і ін.; опорні стрибки з додатковими поворотами перед приземленням, з плесканням руками вгорі та ін.; підстрибування на двох ногах з одночасними рухами рук тощо);
б) комбінування рухових дій (об'єднання окремих освоєних загальнорозвиваючих вправ без предметів або з предметами у нову комбінацію, виконувати відразу; поєднання добре освоєних акробатичних або гімнастичних елементів у нову комбінацію; включення знову розученого прийому єдиноборства або гри до складу вже засвоєних технічних або техніко-тактичних дій і т. ін.);
в)"дзеркальне" виконання вправ (зміна штовхальної і махової ноги в стрибках у висоту й довжину з розбігу; метання снарядів не ведучою рукою; виконання кидкових кроків у баскетболі, ручному м'ячі з іншої ноги; передачі, кидки й ведення м'яча не ведучою рукою тощо);
третя група - прийоми введення зовнішніх умов, строго регламентуючих напрямок і межі варіювання:
а) використання різних сигнальних подразників, які вимагають термінової зміни дій (зміна швидкості або темпу виконання вправ за звуковим або зоровим сигналом, миттєвий перехід від атакуючих дій до захисних за звуковим сигналом і, навпаки тощо);
б) ускладнення рухів за допомогою завдань типу жонглювання (ловля і передача двох м'ячів з відскоком і без відскоку від стіни; жонглювання двома м'ячами однакової і різної маси двома й однією рукою тощо);
в) виконання засвоєних рухових дій після подразнення вестибулярного апарату (вправи на рівновагу відразу після перекидів, обертань, які впливають на вестибулярний апарат; кидки в кільце або ведення м'яча після акробатичних перекидів або обертань тощо);
г) вдосконалення техніки рухових дій після відповідного (дозованого) фізичного навантаження або на фоні стомлення (вдосконалення техніки ходьби на лижах, ковзанах на фоні стомлення; виконання серії штрафних кидків у баскетболі після кожної серії інтенсивних ігрових завдань тощо);
д) виконання вправ в умовах, які обмежують або виключають зоровий контроль (ведення, передачі та кидки м'яча в кільце в умовах поганої видимості або в спеціальних окулярах; загальнорозвиваючі вправи і вправи на рівновагу із закритими очами; стрибки в довжину з місця на задану відстань і метання на влучність із закритими очами і т. ін.);
е) введення заздалегідь точно обумовленої протидії партнера в єдиноборствах і спортивних іграх (відпрацьовування фінту тільки "на прохід праворуч" або "на кидок - прохід" до щита праворуч або ліворуч від опікуна; заздалегідь обговорених індивідуальних, групових або командних атакуючих і захисних тактичних дій у спортивних іграх; заздалегідь прийнятої й обговореної тактики в єдиноборствах і т. ін.). [8]
Методами не строго регламентованого варіювання передбачено використання таких прийомів:
а) варіювання, пов'язане з використанням незвичайних умов природного середовища (біг, ходьба на лижах, їзда на велосипеді по заплутаній і незнайомої місцевості; біг по снігу, льоду, траві, у лісі й ін.; періодичне виконання технічних, техніко-тактичних дій і проведення гри у волейбол, баскетбол, ручний м'яч, футбол у незвичних умовах, наприклад, на дерев'яній або піщаній платформі, а також у лісі; виконання вправ, наприклад, стрибкових, на незвичній опорній поверхні тощо);
б) варіювання, пов'язане з використанням у тренуванні незвичних снарядів, інвентарю, устаткування (технічні прийоми гри різними м'ячами; стрибки вгору через планку, мотузку, гумку, паркан і ін.; гімнастичні завдання на незнайомих снарядах тощо);
в) виконання індивідуальних, групових і командних атакуючих і захисних тактичних рухових дій в умовах не строго регламентованих взаємодій супротивників або партнерів. Це так зване вільне тактичне варіювання (відпрацьовування технічних прийомів і тактичних взаємодій, комбінацій, які виникають у процесі самостійних і навчально-тренувальних ігор; виконання різних тактичних взаємодій з різними суперниками і партнерами; проведення вільних сутичок у боротьбі тощо);
г) ігрове варіювання, пов'язане з використанням ігрового і змагального методів (змагання у руховій творчості - суперництво в оригінальності побудови нових рухів і зв'язок в акробатів, гімнастів, стрибунів у воду і на батуті та ін.; "гра швидкостей" - фартлек; ігрове суперництво в мистецтві створення нових варіантів індивідуальних, групових і командних тактичних дій у спортивних іграх; вправи на гімнастичних снарядах у порядку зазначеного суперництва з партнерами тощо).
У використанні методів варіативної (змінної) вправи необхідно враховувати наступні основні правила:
використовувати невелику кількість (8-12) повторень різноманітних фізичних вправ, які мають подібні вимоги до способу керування рухом;
багаторазово повторювати ці вправи, як найчастіше й цілеспрямованіше, змінюючи виконання окремих характеристик і рухової дії в цілому, а також умови виконання цих дій.
Методом, завдяки використанню якого істотно розвиваються координаційні якості, є метод спрямованого поєднання. Спрямоване поєднане вдосконалення координаційних і фізичних якостей, координаційних якостей і фаз техніки та техніко-тактичних дій, технічної і фізичної підготовки є досить перспективним. Однак цей метод недостатньо цілеспрямовано використовується у практиці фізичного виховання школярів і юних спортсменів.
У розвитку і вдосконаленні координаційних якостей школярів широко використовуються ігровий і змагальний методи.
Для розвитку координаційних якостей (особливо специфічних, які дедалі частіше використовують так звані спеціалізовані засоби, методи і прийоми. Основне їхнє призначення полягає у тому, щоб забезпечити відповідне зорове сприйняття та уяву; дати об'єктивну інформацію про параметри виконуваних рухових дій; сприяти виправленню окремих параметрів руху у ході їх виконання; впливати на всі органи почуттів, які беруть участь у керуванні й регулюванні рухів. [5]
1.3 Розвиток координаційних здібностей у молодших школярів
Рухливі ігри - найбільш доступний і ефективний метод впливу на дитину при його активній допомозі [19]. Гра - природній супутник життя дитини і тому відповідає законам, закладеним самою природою в організмі, що розвивається - невгамовної потреби в життєрадісних рухах. Перевага рухливих ігор перед строго дозованими вправами полягає в тому, що гра завжди пов'язана з ініціативою, фантазією, творчістю, протікає емоційно, стимулює рухову активність.
Педагоги всіх часів відзначали, що рухлива гра має цілющий вплив на формування дитячої душі, розвиток фізичних якостей і духовних здібностей. У педагогічній літературі проблеми гри торкались в своїх працях К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, Л. Виготський; сучасні дослідники Д. Генкін, А. Обертинська та інші. К.Д. Ушинський і В.О. Сухомлинський вказували на важливу роль гри в усебічному розвитку дитини, розглядаючи її як основний вид фізичної та розумової діяльності [41]. За К.Д. Ушинським, гра для дитини це дійсність, в якій вона живе і сліди цього життя глибоко западають в її пам'ять. Але все ж таки з'ясувати, як виникла гра, можна лише простеживши становище дитини в процесі історичного розвитку суспільства.
Є чимало матеріалів мандрівників, географів та етнографів, вітчизняних і зарубіжних досліджень, в яких відтворюється життя людини в період первісного суспільства і його подальшого історичного розвитку. В них містяться і певні відомості про становище дитини в громаді. До цих матеріалів звернувся Д.Б. Ельконін [8].
На найбільш ранніх ступенях розвитку суспільства, коли люди харчувалися плодами та корінням, діти дуже рано втягувалися в життя дорослих [16]. Ускладнення знарядь праці, перехід до землеробства привели до статевовікового розподілу праці, забезпечили дітям рівноправне становище з дорослими. Діти вправлялися в оперуванні знаряддями праці і це вже можна назвати іграми-вправами. Але в цей час ще не було рольових ігор.
З розвитком людського суспільства відбувається і подальший розвиток виробничих сил, ускладнюються знаряддя, а з ними й розподіл праці. Коло доступних дітям сфер виробництва звужується, за окремими видами праці вони можуть лише спостерігати. Змінюються й предмети, якими діти оперують: якщо із зменшеного луку можна пускати маленькі стріли, а маленьким ножем можна різати, то зменшена гвинтівка не стріляє, а є тільки зображенням справжньої. Так з'являються іграшки і рольова гра, завдяки яким діти вгамовують своє прагнення до спільного з дорослими життя. А ті надто зайняті своїми справами, і дітям не лишається нічого іншого, як створити собі ігрове життя, в якому відтворюються в загальних рисах трудова діяльність і соціальні відносини між дорослими [5].
Таким чином, гра є історичним утворенням. Її виникнення обумовлене розвитком суспільства і пов'язане з ним зміною становища дитини в системі суспільних відносин. Отже, гра соціальна за своєю природою, походженням та змістом.
Молодшим шкільним віком прийнято вважати вік дітей приблизно від 7 до 10-11 років, що відповідає рокам навчання в початкових класах. Це вік відносно спокійного і рівномірного фізичного розвитку [4].
У цьому віці відбуваються істотні зміни у всіх органах і тканинах тіла. Так формуються всі вигини хребта, шийний, грудний і поперековий відділ. Однак скостеніння кістяка ще не закінчується звідси його велика гнучкість і рухливість, що відкриває як великі можливості для правильного фізичного виховання і занять багатьма видами спорту, так і негативні наслідки (при відсутності нормальних умов фізичного розвитку). Ось чому потрібна правильна відповідність меблів, за якою сидить молодший школяр, правильна посадка за столом і партою - це найважливіші умови нормального фізичного розвитку дитини, її постави, та умови всієї його подальшій працездатності [13].
Енергійно міцніють м'язи і зв'язки, зростає їх обсяг, зростає загальна м'язова сила. При цьому великі м'язи розвиваються раніше дрібних. Тому діти більше здатні до порівняно сильних і розгонистих рухів, але важче справляються з дрібними рухами, що вимагають точності. Скостеніння фаланги п'ястка рук закінчується до дев'яти-одинадцяти років, а зап'ястя - до десяти-дванадцяти. Якщо врахувати цю обставину, то стає зрозумілим, чому молодший школяр нерідко з великими труднощами справляється з письмовими завданнями. У нього швидко стомлюється кисть руки, він не може писати дуже швидко і надмірно довгостроково. Перевантажувати молодших школярів, особливо учнів 1 - 2 класів, письмовими завданнями не потрібно. Бажання дітей переписати графічно погано зроблене завдання найчастіше не покращує результатів оскільки рука дитини швидко втомлюється [27].
У молодшого школяра інтенсивно росте і добре забезпечується кров'ю м'яз серця, тому воно витривале. Завдяки великому діаметру сонних артерій головний мозок отримує достатньо крові, що є важливою умовою його працездатності. Вага головного мозку помітно збільшується після семи років. Особливо збільшуються лобні долі мозку, які відіграють велику роль у формуванні вищих і найбільш складних функцій психічної діяльності людини.
Змінюється взаємовідношення процесів збудження і гальмування. Гальмування (основа стримування, самоконтролю) стає більш помітним, ніж у дошкільнят. Однак схильність до збудження ще дуже велика, звідси - непосидючість молодших школярів. Свідома і розумна дисципліна, систематичність вимог дорослих є необхідними зовнішніми умовами формування у дітей нормальної взаємодії процесів збудження і гальмування. Разом з тим до семи років їх загальний баланс відповідає новим шкільним вимогам до дисципліни, посидючості і витримці.
Усвідомити структуру і функції гри допомагають класифікації ігор, яких існує чимало, але практичний характер мають дві: за мотиваційними і за змістовно-процесуальними критеріями [11].
Перша з них акцентує увагу на об'єктах впливу гри і поділяє їх на:
психо-чуттєві (сенсорні), які сприяють розвитку гостроти сприймання, мислення і пізнання навколишнього світу, що є основою для набуття знань, умінь;
рухливі ігри здійснюють тілесний розвиток дитини, формують такі необхідні якості, як спритність, гнучкість, силу, швидкість, координацію рухів;
соціальні - сприяють соціалізації дитини в процесі спілкування, виконання необхідних правил, вироблення моральних рис;
розважальні - сприяють відпочинку, емоційному задоволенню, естетичній насолоді.
Друга класифікація базується на змісті і способах здійснення ігор і включає такі їх види: рухливі; малорухливі; інтелектуальні; музичні; сюжетно-рольові; забави, атракціони; конкурси тощо.
Обидві класифікації ігор співвідносяться між собою, а назви груп, до яких одночасно мають приналежність ігри, допомагають в розумінні мотиваційного, змістового і процесуального аспектів гри. Наприклад, реалізація функцій соціальних ігор, може здійснюватись через рухливі, музичні, сюжетно-рольові, конкурсні ігри [17].
Педагоги всіх часів відзначали, що рухлива гра має цілющий вплив на формування дитячої душі, розвиток фізичних якостей і духовних здібностей. У педагогічній літературі проблеми гри торкались в своїх працях К.Д. Ушинський, А.С. Макаренко, Л. Виготський; сучасні дослідники Д. Генкін, А. Обертинська та інші. К.Д. Ушинський і В.О. Сухомлинський вказували на важливу роль гри в усебічному розвитку дитини, розглядаючи її як основний вид фізичної та розумової діяльності [41]. За К.Д. Ушинським, гра для дитини це дійсність, в якій вона живе і сліди цього життя глибоко западають в її пам'ять. Але все ж таки з'ясувати, як виникла гра, можна лише простеживши становище дитини в процесі історичного розвитку суспільства.
Молодшим шкільним віком прийнято вважати вік дітей приблизно від 7 до 10-11 років, що відповідає рокам навчання в початкових класах. Це вік відносно спокійного і рівномірного фізичного розвитку [4]. У цьому віці відбуваються істотні зміни у всіх органах і тканинах тіла. Так формуються всі вигини хребта, шийний, грудний і поперековий відділ. Однак скостеніння кістяка ще не закінчується звідси його велика гнучкість і рухливість, що відкриває як великі можливості для правильного фізичного виховання і занять багатьма видами спорту, так і негативні наслідки (при відсутності нормальних умов фізичного розвитку). Ось чому потрібна правильна відповідність меблів, за якою сидить молодший школяр, правильна посадка за столом і партою - це найважливіші умови нормального фізичного розвитку дитини, її постави, та умови всієї його подальшій працездатності [13].
Шляхом активної м'язової діяльності треба стимулювати вегетативні функції, які впливають на обмін речовин, піст і розвиток всіх систем та органів.
Дітям 7 - 9 років рекомендуються наступні вправи основної гімнастики: ходьба, біг, лазіння по похилій поставленої лаві, гімнастичній стінці, сходах, перемазання через перешкоду висотою до 1 м., кидання і лов м'ячів, метання в ціль, перенесення набивних м'ячів, вправи в рівновазі, стрибки (в довжину, у висоту до 80 см), акробатичні вправи: перекати, перекиди, стійка на лопатках (для 3 класу). При навчанні дітей цього віку потрібно користуватися методами показу і розповіді. Пояснити доступні вправи лаконічно, просто, зрозуміло. Пояснення повинно зводитися до назви конкретних дій, вказування на те, як їх виконувати, показ слід супроводжувати образним розповіддю, акцентуючи увагу на ті дії, які забезпечують виконання досліджуваного вправи. Діти 7-9 років схильні до наслідування, тому, навчаючи їх доцільно користуватися методом імітації. Учителю рекомендується говорити: "Роби, як я".
Досліджувані вправи дітьми повинні бути зрозумілими та простими. Вправи не повинні бути тривалими, необхідні короткі паузи для відпочинку, тому що діти схильні швидко втомлюватися. У дітей 7 - 9 років рухові навички формуються повільніше, ніж у 10 - 13-літніх і часто вдале виконання чергується з невдалим. Чим складніше з координації вправу, тим чіткіше виражений процес стрибкоподібного становлення рухових навичок. Діти молодшого шкільного віку люблять грати, схильні до фантазування, що дозволяє їм легше уявляти собі різні рухові дії. Тому рекомендується значне число вправ наближати до ігор або проводити у формі гри.
Основні прийоми виховання координаційних здібностей. Координаційна здатність - визначення більш ємне, ніж спритність і розглядається це питання ширше. Спритність - тільки частина координаційних здібностей. Координація є одна з важливих функцій вживання рухами людини, а саме: узгодження різноманітних рухових дій людини в одне ціле, чи систему, відповідно поставлених рухових завдань.
Рухова дія - це складне структурне утворення, елементом якого є наступні частини руху: інтелектуальна (когнітивна); чутлива (сенсорна); виконавча (моторна). Між цими елементами існують різноманітні зв'язки, які ще більше ускладнюють аналіз координаційних здібностей.
Існує багато типів координаційних здібностей:
1. Здатність (слухова і зорова). Здатність до реагування вдосконалюється методом вправ з найрізноманітнішими рухами. Найбільш ефективним в цьому віці є повторне реагування де раптово з'являються сигнали або на зміну навколишньої ситуації. Цей метод досить скоро дає помітний позитивний результат. Введення елементу змагань та ігровий метод дозволяє створити високий емоційний фон і спонукає дітей робити завдання швидше і точніше.
Для виховання здатності до реагування слід застосовувати:
а) вільний біг, додатковий завданнями, на раптові зупинки, відновлення і зміна пересувань, виконання поворотів, подолання перешкод (ліній і невисоких предметів);
б) біг з ускладнених стартових положень (лежачи на спині, на животі стоячи спиною до напрямку руху, стоячи на одному або двох колінах, з присідаючи, сивий і тому подібне);
в) інтенсивність руху, її зміни: ходьба звичайна - швидкий біг, біг повільний, біг прискорений;
г) вправи з короткою і довгою качалкою (вбігати і вибігати).
При виконанні всіх перерахованих вище вправ поступово ускладнюються умови, в яких виконується завдання. Воно виражається в збільшенні швидкості реагування, у вимозі реагувати на несподівані різні гучності несподіваних сигналів, у збільшенні складності виконання рухів і підвищення вимог до точності. [20]
2. Здатність до рівноваги. Вона може бути статичною та динамічною. У цьому відношенні корисні вправи, пов'язані з обертанням в різних площинах голови, кінцівок, тулуба. До них відносяться повороти, перекиди, перевороти, повороти або комбінації вправ. Фактором, який впливає на стійкість рівноваги в умовах опори, відносяться: положення загального центру ваги по відношенню до площини опори; висота снаряда, що служить опорою, її стійкість; швидкість руху тіла, його рівномірність та інші. Для вдосконалення здатності до статичної рівноваги необхідно використовувати наступні методичні прийоми: подовження часу збереження пози, тимчасове виключення зорового самоконтролю, зменшення площі опори, включення попередніх і супутніх рухів, введення протидій. Основою вдосконалення здатності до динамічної рівноваги є адаптація до різних зовнішніх умов. До важливих засобів виховання динамічної рівноваги відноситься рухливі та спортивні ігри, в яких різко змінюється напрямок руху.
3. Диференційована здатність. При вихованні здатності диференціювати різні параметри, слід використовувати такі методичні прийоми, як включення зорового аналізатора, завдання на точність, "зближує" і "контрастні" завдання.
При вихованні точності рухів використовується метод "контрастних" завдань. Стрибки на максимальну довжину, що дорівнює половині максимального результату, кидки з ближніх і дальніх дистанцій і тому подібне. Зазначені прийоми набагато ефективніші, ніж багаторазове повторення.
У процесі розвитку у дітей просторової точності метальних рухів при зміні ваги снаряду важливо використати варіативну методику, а не стабільну.
Сутність варіативного методу полягає в постійному чергуванні снарядів різної ваги при метанні на одне і теж відстань. Різниця у часі варіативної і стабільної методик проявляється вже на першому занятті. Наприклад, метання малого м'яча в ціль, кидки м'яча в корзину, обертання на одній нозі в заданій площині (накреслений на підлозі коло з розміткою) і так далі.
Використання цього методу дозволяє підвищити активність і інтерес дітей, досягти більш повного осмислення, обстановки застосування досліджуваних дій, домагатися більш швидкого освіти координаційних зв'язків у взаємних рухах. При вихованні диференціювання часових інтервалів використовують звукові сигнали, які виступають як джерела термінової інформації. Домагаючись точного узгодження дій зі звуками і сигналами, вихователь навчає дітей виконувати вправи в певному темпі. Для ознайомлення дітей з основними часовими поняттями в навчанні виконувати рухи в повільному, середньому і швидкому темпі, формування тривалості темпу виконання вправ рекомендується застосовувати наступні завдання:
1. Колективний підрахунок від одного до десяти, під звуки метронома, встановленого на частоту 60 і 120 ударів на хвилину.
2. Виконання загально розвиваючих вправ в повільному і швидкому темпі (нахил на один рахунок і потім на чотири рахунки тощо).
3. Ходьба на місці в повільному темпі з поступовим переходом на швидкий (за 8 кроків у кожному темпі).
4. Стрибки на місці на одній і двох ногах (8 стрибків - швидко, 8-повільно) та інші.
5. Ритмічна здатність. Засобами розвитку ритмічної здібності є фізичні вправи, які виконуються в різних тимчасових і просторових співвідношеннях, танці, танцювальні кроки. Щоб створити уявлення про ритм можна застосовувати музику, рахунок і інші звуки (хлопки, удари в бубон та інші), вони можуть передувати і супроводжувати виконуваних рухів. Найбільш раціональне формування ритмічної здібності проходить за поперемінному виконанні вправ під музику і без музичного супроводу (метод ритмічної активності). Велике значення мають вправи, які діти виконують спільно або тримаючись за руки, і їх руху чітко узгоджуються з музикою рухи.
6. Здатність до переключення - проектування оптимальної програми дій: контроль, коректування і перебудова рухової реакції відповідно ситуації. Наприклад, єдиноборство, боротьба і спортивні ігри.
У процесі управління в русі необхідне використання різних видів корекційних здібностей, а спритність є проявом конвекційних здібностей у швидких, точних і щодо складних рухах. Рухові координаційні здібності називаються здібності до узгодження певних рухових дій та операцій в єдине ціле з урахуванням поставленої мети. Звідси слід зробити висновок за координаційним здібностям.
1. Корекційні здібності - це одна з провідних факторів ефективної рухової діяльності.
2. Корекційна здатність більш широке поняття, ніж спритність, і включає його в себе.
3. В управлінні рухами діями координаційні здібності займають проміжне положення між координаційними здібностями (фізичні якості) і руховими навичками й уміннями. [11]
Виділяють п'ять ознак (закономірностей) виховання корекційних здібностей.
1. Основним методом є вправи (багаторазове повторення), а засобом - фізичні вправи. Координаційні здібності будуть зростати, якщо їх цілеспрямовано розвивати спільно з координаційними здібностями (швидкість, сила). Тренувальні засоби бувають загальні, тобто удосконалювати загальний рівень здібностей, які виконуються в грубій формі. І спеціальні - це вдосконалення певних координаційних здібностей і виконуються з високою точністю.
2. Використовувані тренувальні засоби (рухові навички) повинні технічно правильно розучувати і правильно виконувати під контролем свідомості це: спостереження тренера або спортсмена; об'єктивно додаткова інформація (прийоми самоконтролю); використання дзеркала або запис на відеоплівку.
3. Використання додаткових тренувальних засобів, що покращують функцію аналізаторів. При відносній пасивності займається (використання обертового крісла або площі), для тренування всебічного апарату (здатність до рівноваги).
4. Вибір тренувальних засобів повинен бути таким, щоб впливати на певні рухові здібності згідно вибіркової завдання. Наприклад, для волейболісти диференційована здатність, для бігуна-спринтера - реагує здатність.
5. Результат навчання буде в тому випадку, якщо за допомогою методичних прикладів буде підвищуватися складність тренувальних засобів.
Розділ 2. Методика розвитку координаційних здібностей у дітей середніх класів
2.1 Розвиток координаційних здібностей учнів середньої школи
Координаційні здібності - готовність індивіда до оптимального управління і регулюванню рухової дії (В.І. Лях).
Таким чином, координаційні здібності служать людині для правильного і впевненого виконання рухових дій. Великою частиною координаційних здібностей є координація (від лат. Coordination - узгодження, поєднання, приведення в порядок).
Координація - здатність швидко, точно, доцільно, економічно і винахідливо, тобто найдосконаліше, вирішувати рухові завдання (В.Н. Платонов).
Координація рухів є подолання надлишкових ступенів свободи рушійної органу за рахунок доцільною організації активних і реактивних сил (Н.А. Берштейн). [11]
Координація - здатність до впорядкування зовнішніх і внутрішніх сил, що виникають при вирішенні рухової задачі, для досягнення необхідного робочого ефекту при повному використанні моторного потенціалу (Ю.В. Верхошанский).
Якщо скласти всі визначення в одне, то сенс координації буде в подоланні надлишкових ступенів свободи. Ступені свободи - можливі основні напрямки рухів. У нашому тілі знаходиться не менше 107 ступенів свободи (О. Фішер), 244 (А.Г. Біленко, Л.П. Говорков, Л. Л Ципін). Це основне завдання координації. Спритність - здатність швидко опановувати новими рухами і швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно до вимог раптово мінливої обстановки (Л.П. Матвєєв, 1976).
Спритність - можливість людини швидко (але своєчасно) здійснювати точні рухи і рухові дії (Є.П. Ільїн, 1986). [29]
Таким чином, спритність виступає в ролі інтегрального прояву координаційних здібностей (Ю.Ф. Курамшин). Різниця координаційних здібностей і спритність полягає в тому, що спритність проявляється в несподіваних ситуаціях, наприклад, в іграх, швидкісному спуску на лижах, у змаганнях з масовим стартом (за умови, що кількість учасників більше необхідної ширини траси). Рухова винахідливість - специфічний і істотна ознака спритності, те, що відрізняє її від координації рухів. Н.А. Берштейн пише, що ходьба по підлозі не вимагає спритності, а ходьба по канату потребує її, бо рухомо вийти з такого становища, яке створюється канатом, безпосередньо складніше, ніж з того, яке є на рівній підлозі. У ситуаціях, пов'язаних з проявом спритності, завжди присутній елемент несподіванки.
Спритність залежить (Г.П. Виноградів):
від запасу рухових умінь
від взаємодії різних фізичних якостей
від здатності до розслаблення
від тонусу м'язів
від діяльності ЦНС (внутрішньо м'язова координація залежить від роботи мотонейронів, збудження і розслаблення рухових одиниць)
від діяльності аналізаторів
від здатності правильно сприймати руху і виникаючі ситуації
від швидкості адаптації до мінливих умов
від спеціалізованих сприйнять (почуття ритму, часу і т.д.)
Для становлення координаційних здібностей дуже важливий період з 10 до 12 років, коли ще можна виправити недоліки, допущені при розвитку координаційних здібностей в молодшому шкільному віці. Пізніше це зробити не просто. З 12 років розвиток координаційних здібностей протікає диференційовано і суперечливо. У дівчаток розвиток здібностей оптимально управляти рухами в різних умовах різко замедляється, зупиняється, а за окремими показниками навіть тимчасово погіршується. У хлопчиків деякі показники координаційні здібності продовжують помітно поліпшуватися, особливо з 13 до 14 років (КЗ в циклічних і ациклічних локомоціях, акробатичних вправах). Це пов'язано з паралельним зростанням силових і швидкісно-силових здібностей. Разом з тим окремі показники КЗ (насамперед спортивно-ігрових рухових дій) у хлопчиків з 12 до 14 років зберігаються на рівні 12-літніх або так само, як і у дівчаток, тимчасово погіршуються. Це пов'язано в першу чергу з такими причинами, як вплив гормонів залоз внутрішньої секреції на діяльність ЦНС, яка відбувається в цей період, перебудова рухового апарату. Погіршення точності і влучності рухів, незграбність, ніяковість можуть бути викликані і значним зниженням рухової активності в підлітковому віці в порівнянні з молодшим. Такі небажані явища виявляються головним чином у підлітків, які не займаються спортом і обмежуються тільки уроками фізичної культури. У дітей, які займаються в спортивних секціях або систематично розвиваючих КЗ, подібного, як правило, не відбувається. В цілому, незважаючи на наявні протиріччя і складності розвитку координаційних здібностей у другій половині середнього шкільного віку, підлітковий період є, мабуть, другим за значимістю для формування координаційних здібностей після молодшого шкільного віку. [28] Тому завдання вчителя і тренера полягає в продовженні цілеспрямованої роботи по розвитку різних координаційних здібностей, розпочатої в початковій школі.
2.2 Методичні підходи для розвитку координаційних здібностей у дітей середнього шкільного віку
Для дітей середнього шкільного віку найбільш раціонально використовувати такі методики: зміна швидкості або темпу рухів (на різних відрізках, кілька разів протягом однієї вправи (розвиває почуття часу); "Дзеркальне" виконання вправ (ускладнює виконання вправи (досить сильно), розвиває координацію); ускладнення умов виконання вправ (наприклад, з закритими очима, стоячи на колоді (гімнастичній лавці), розвиває координацію)
Діти середнього шкільного віку можуть виконувати вправи третьої і четвертої груп за класифікацією П.Ф. Лесгафта. Вправи третьої групи - це вправи сприяють вивченню просторових співвідношень, і вправи в розподілі роботи в часі. Вправи третьої групи повинні навчити школяра узгоджувати рухатися в просторі з рухами інших учнів чи викладача. Найпростішими прикладами таких вправ є метання в ціль, стрибок на задану довжину, біг з заданим темпом і т.п.
Вправи четвертої групи являють собою вправи третьої групи в різній, швидко змінюється, обстановці. Головним чином це ігри (для дітей старшого шкільного віку П.Ф. Лесгафт відводив на них до третини уроку), а так само походи тощо. [13]
Для розвитку здатності швидко освоювати нові рухи рекомендується використовувати наступні методи (Г.П. Виноградів): повторний, розчленований, інтервальний,
Для дітей середнього шкільного віку найбільш придатними є складні вправи на "почуття часу, простору", збереження рівноваги, здатність керувати м'язовими зусиллями, здатність до довільного скорочення м'язів.
Почуття часу - це здатність точно сприйняти, відстежити час виконання завдання або його окремих фаз. Прикладом таких вправ служить біг на дистанції за заданий час, окремих частин дистанції за різний час, і т.д.
...Подобные документы
Загальна характеристика рухливих ігор та їх значення у розвитку дитини. Психологічні та педагогічні особливості дітей молодшого шкільного віку. Дослідження та аналіз ефективності впливу рухливих ігор на координаційні здібності школярів молодших класів.
дипломная работа [887,3 K], добавлен 27.05.2014Теоретичні засади розробки проблеми розвитку творчих здібностей учнів 7-9 класів на уроках фізики на засадах моніторингового підходу. Способи оптимізації викладання. Методичні рекомендації щодо моніторингових досліджень розвитку творчих здібностей.
курсовая работа [32,6 K], добавлен 08.09.2009Особливості розвитку творчих здібностей учнів (віковий та психо-фізіологічний аспекти). Творча лабораторія вчителя музики. Результати діагностичного етапу з визначення рівня креативності, розвиненості творчих здібностей молодших школярів на уроках музики.
курсовая работа [97,5 K], добавлен 02.10.2014Типи текстів за метою висловлювання та стильовими ознаками. Засоби формування навиків правильно передавати думки в усній чи писемній формі. Система вправ на уроках української мови як засіб розвитку творчих обдарувань учнів у роботі над текстом-описом.
курсовая работа [567,1 K], добавлен 07.04.2015Поняття координаційних здібностей. Характеристика спритності як фізичної якості людини. Фактори та методики, що зумовлюють прояв та розвиток спритності. Результати педагогічного тестування рівня розвитку спритності учнів 14-15 років (човниковий біг).
курсовая работа [36,9 K], добавлен 29.01.2015Загальна характеристика спритності як фізичної якості. Вікова динаміка природного розвитку координаційних здібностей. Завдання і методичні особливості уроку гімнастики в загальноосвітній школі. Дослідження показників спритності в учнів 7 класу.
курсовая работа [71,7 K], добавлен 18.01.2014Виявлення особливостей та проблем формування навчальної діяльності учнів молодших класів. Оптимальнi умови, що сприяють ефективному навчально-виховному процесу. Розробка методики дослідження розвитку здібностей дітей та перевірка її ефективності.
курсовая работа [40,5 K], добавлен 20.12.2010Розвиток творчих здібностей молодших учнів як педагогічна проблема. Загальна характеристика театралізованих ігор. Методика розвитку творчих здібностей учнів 6-річного віку в процесі використання театралізованих ігор на уроках музики, аналіз результатів.
дипломная работа [91,5 K], добавлен 12.11.2009Анатомо-фізіологічні особливості дітей молодшого шкільного віку. Основи методики розвитку силових здібностей школярів молодших класів. Вправи для полегшення підбору засобів, які сприяють розвитку силових здібностей. Характеристика рухливих ігор для дітей.
курсовая работа [70,9 K], добавлен 23.02.2014Структурні компоненти творчих здібностей учнів старших класів та особливості їх прояву в дизайнерській діяльності. Система комп'ютерних технологій та особливості їх застосування в процесі позашкільної роботи з учнями старших класів. Стандарт ISO 26000.
дипломная работа [2,7 M], добавлен 17.02.2014Лінгвістичні особливості тексту, структура й зміст творчих здібностей учнів, процес їх розвитку як психолого-педагогічна проблема. Методика роботи з текстом та розвиток творчих здібностей молодших школярів. Види та приклади вправ для роботи над текстом.
магистерская работа [260,1 K], добавлен 23.11.2009Методи, прийоми, засоби та проблеми розвитку творчих здібностей учнів у сучасній методиці вивчення літератури. Місце творів М.В. Гоголя у шкільній програмі з літератури. Програма з розвитку творчих здібностей учнів при вивченні творчості М.В. Гоголя.
курсовая работа [38,5 K], добавлен 11.03.2010Поняття природи творчості. Вікові особливості прояву творчих здібностей. Методи психодіагностування рівня сформованості творчих здібностей у молодших школярів. Місце дидактичних ігор та ігрових ситуацій у системі навчання. Аналіз показників швидкості.
курсовая работа [639,4 K], добавлен 04.02.2015Поняття та головний зміст, характеристика та відміності основних концепцій креативності. Розвиток творчих здібностей учнів молодших класів. Експериментальне дослідження креативності учнів молодшого шкільного віку, аналіз та оцінка його результатів.
курсовая работа [82,8 K], добавлен 20.07.2011Сутність поняття "фізичне виховання" в педагогічній літературі. Форми його організації. Обґрунтування методики здійснення найбільш типових рухливих ігор для учнів молодших класів. Розробка планів-конспектів уроків основ здоров’я і фізичної культури.
курсовая работа [75,9 K], добавлен 12.01.2015Індивідуально-психологічні особливості дітей. Якісна і кількісна характеристика здібностей. Формування музичної культури дітей, здатності розуміти музику. Особливості музичного розвитку молодших школярів. Емоційний і слуховий компоненти музикальності.
курсовая работа [303,5 K], добавлен 07.10.2012Проблема створення можливостей структурування музичних здібностей. Підходи до розвитку музичних здібностей, які забезпечують ефективне формування важливих якостей учнів на уроках музичного мистецтва. Рекомендації при проведенні уроків музичного мистецтва.
статья [20,2 K], добавлен 13.11.2017Творчі здібності як важливий фактор розвитку особистості. Умови та шляхи розвитку творчих здібностей школярів. Технологія ТРВЗ (теорії рішення дослідницьких задач) як вирішення проблеми. Розвиток творчих здібностей учнів в умовах сучасної школи.
реферат [2,0 M], добавлен 16.05.2019Аналіз останніх здобутків щодо ефективних методів та методик, направлених на виявлення рівня розвитку творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку. Критерії творчих здібностей та їх характеристики. Рівні творчих здібностей та їх особливості.
статья [28,3 K], добавлен 31.08.2017Розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей з метою гармонійного формування особистості як основне завдання панкратіону. Характеристика ключових вимог до рівня спортивної підготовки учнів першого класу загальноосвітньої школи.
статья [16,2 K], добавлен 15.01.2018
