Розумове виховання дітей дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Теоретико-методичні засади розумового виховання дітей дошкільного віку

2. Важливість та необхідність розумового виховання дітей в дошкільному віці

3. Історія розвитку теорії розумового виховання дітей дошкільного віку

4. Технологія Зайцева та її особливості

4.1 Алгоритм процесу навчання читання

4.2 Дидактичні ігри по методиці М. Зайцева

4.3 Перші кроки гри-навчання

5. Діагностика рівня сформованості розумового виховання дітей дошкільного віку

5.1 Констатувальний етап

5.2 Формувальний етап

5.3 Контрольний етап

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Виховання як гуманітарна суспільна практика має певне спрямування, яке визначається його метою і конкретизується у завданнях. Мета виховання уособлює суспільний ідеал -- уявлення про те, яка особистість відповідає вимогам суспільства. Актуальним для сучасного виховання є прилучення дітей до національних і загальнолюдських цінностей, захист інтересів і прав дитини як особистості, забезпечення умов для її індивідуального творчого розвитку.

Метою розумового виховання є підвищення рівня загального розвитку дошкільників. У дошкільному віці дитина засвоює основи знань про навколишній світ, взаємини людей, про зовнішні якості, внутрішні, суттєві зв'язки предметів. Старші дошкільники виявляють здатність до первинних форм умовисновків і узагальнень.

Розумова діяльність неможлива без мови. Опановуючи промовою, дитина опановує і знаннями про предмети, ознаки, дії і відносинах, відображеними у відповідних словах. При цьому він не тільки здобуває знання, а й вчитися мислити. Слово - матеріальна оболонка думки. Однак ця теза справедлива в тому разі, якщо за кожним словом у дитини стоїть образ предмета, який це слово означає. Якщо дитина чує в мові дорослих або сам використовувати слова, за якими не стоять образи, розумової діяльності не відбувається. Після того як дитина опановує мову, навколишній світ для нього як би подвоюється. На етапах раннього і дошкільного віку вирішуються найважливіші завдання мовного розвитку: збагачення словника, виховання звукової культури мовлення, формування граматичного ладу,розвиток зв'язного мовлення.

Ефективне розумове виховання значною мірою залежить від того, наскільки вмілим і цілеспрямованим є педагогічне керівництво процесом розумового розвитку, від педагогічних умінь, особистого прикладу і налаштованості педагога постійно працювати над збагаченням розуму дитини.

Здійснити такий підхід до виховання може педагог з багатим духовним світом, здатний особистісно зростати разом з дитиною. Щоб підтримати дитину, педагог повинен відчувати у собі дитинство, розвивати здатність до розуміння дітей і всього, що з ними відбувається, мудро ставитися до їхніх вчинків, захищати дитину, не думати про неї погано, несправедливо і, найголовніше, не ламати індивідуальність дитини, а виправляти і спрямовувати її розвиток, пам'ятаючи, що вона знаходиться у стані самопізнання, самоствердження, самовиховання. Сухомлинський писав: «Я впевнений, що лише людяністю, ласкою, добротою, так, простою людською добротою можна виховати справжню людину».

У процесі виховання дитини дошкільного віку педагог повинен бачити і відчувати дитячу душу. Адже кожна дитина -- це «унікальний світ», який потрібно зрозуміти, прийняти і знайти шляхи взаємодії з ним.

розумовий виховання дошкільний гра



1. Теоретико-методичні засади розумового виховання дітей дошкільного віку

Дошкільний вік - важливий період фізичного розвитку, формування рухових функцій та становлення особистості дитини. Він відрізняється, з однієї сторони, інтенсивним ростом і розвитком дитячого організму (наприклад, за перший рік життя зріст дитини збільшується на 50%, до 7 років майже в тричі), а з другої - незрілістю та низькою опірністю до несприятливих умов зовнішнього середовища.

Розумове виховання - систематичний, цілеспрямований вплив дорослих на розумовий розвиток дитини з метою формування системи знань про навколишній світ, розвитку пізнавальної діяльності, здатності до самостійного пізнання.

У перші сім років життя розумове виховання є основою всебічного розвитку дитини. У цей період закладається фундамент здоров'я, нормального фізичного розвитку та виховуються основні риси особистості людини.

Зміст розумового виховання реалізується через:

1. Ознайомлення з предметами і явищами навколишнього світу. Обсяг і характер знань визначає програма виховання і навчання у дошкільних закладах дітей кожної вікової групи відповідно до можливостей їхнього розумового розвитку. Усі знання об'єднані в розділи: про природу, предметний світ, працю дорослих, явища суспільного життя тощо.

2. Спілкування з дорослими. Особливу роль у розумовому вихованні відіг-рають відповіді дорослих на численні запитання дітей, які є одним із показників їхнього розумового розвитку. Спочатку ці питання є простими: «Яка киця?», « Що робить зайчик?». Пізніше розвивається допитливість та інтерес до предметів і явищ не лише безпосереднього оточення, а й віддалених: «Чому дме вітер?».

3. Різні види діяльності дітей. Важливим засобом виховання є організована вихователем розумова діяльність дітей. У ранньому віці розумове виховання відбувається у процесі організації предметної діяльності дітей. Це вимагає створення предметного середовища, яке б спонукало дітей до пізнавальних дій.

Важливим фактором є розвиток мовлення, що відкриває нові можливості для формування первинних уявлень, допомагає встановлювати зв'язки між предметами, діями і словами, що їх називають, підводить дітей до елементарного узагальнення.

У розумовому вихованні важлива роль належить грі, в якій відображаються враження дітей про навколишню дійсність, творчо інтерпретуються їхні уявлення про предмети і явища, розуміння подій.

Розумовий розвиток дитини залежить і від того, наскільки вона включена у продуктивні види діяльності. Кожна продуктивна діяльність передбачає вміння дитини планувати, тобто спершу уявляти образ того, що створюється, а потім утілювати його у практичній діяльності.

На розумове виховання дітей дошкільного віку впливає і трудова діяльність. Вона, значною мірою розгортаючись на сенсорній основі, вимагає від дитини елементарних навичок планування: визначати послідовність робіт, розподіляти обов'язки між учасниками, домовлятися про спільний результат. Дитина повинна заздалегідь готувати все необхідне для роботи, вміти добирати, використовувати інструменти і матеріали. У процесі організації трудової діяльності дітей вихователю слід потурбуватися про взаємозв'язок трудового і розумового виховання.

4. Навчання. Цей вид діяльності є найдієвішим засобом розумового виховання. Разом із збагаченням дітей новими знаннями в процесі навчання підвищується рівень їхнього розвитку, вдосконалюються всі форми мислительної діяльності. У процесі спеціального навчання діти вчаться аналізувати предмети, оволодівають стратегією пізнавальної діяльності. Провідна роль навчання у розумовому вихованні обумовлена активною позицією педагога. Вихователь добирає, структурує для повідомлення дітям інформацію, цілеспрямовано формує уміння і навички та організовує діяльність дітей, аналізує засвоєння ними знань, що є підставою для подальшої індивідуальної роботи з ними. Під час занять формуються навички навчальної діяльності дитини: слухати і чути те, що говорить педагог, діяти згідно з його вказівками, досягати потрібних результатів й оцінювати їх. Навчальна діяльність на заняттях є колективною, внаслідок чого дитина може порівнювати свої результати із результатами інших дітей, аналізувати власні помилки, усвідомлювати необхідність і напрями самовдосконалення.

Розумове виховання дітей дошкільного віку покликане забезпечити вирішення таких завдань:

1. Набуття елементарних знань про навколишнє середовище (призначення, якості та властивості предметів, природу), життя і працю людей, суспільні явища. Завдання вихователя полягає в тому, щоб послідовно вести дітей від первинних, поверхових, безсистемних уявлень до пізнання явищ дійсності. Найефективнішим у цьому є засвоєння не окремих знань і вмінь, а певної системи знань, яка відображає істотні залежності та зв'язки у конкретній галузі дійсності. Як зауважував О. Запорожець, навіть запитання, які ставлять діти дорослим, свідчать про те, що вони не обмежуються знаннями про окремі факти дійсності, а прагнуть проникнути у сутність речей і причинно-наслідкові зв'язки між явищами дійсності.

Відповідно до вікових можливостей мислительної діяльності діти повинні здобувати чіткі знання про предмети: їх призначення, якості (колір, величина, форма), властивості, матеріали, з яких вони зроблені; про явища живої і неживої природи, їх взаємозалежності й закономірності; про суспільні явища та їх взаємозв'язки; про людину взагалі і про самого себе. Підбір і систематизація знань повинні допомогти дитині пізнати найпростішу взаємозалежність між явищами. Наприклад, при ознайомленні з явищами природи дитина має усвідомити загальну закономірність залежності будови тіла тварини від умов її існування.

У ранньому віці знання про навколишнє середовище стосуються насамперед безпосереднього оточення. З оволодінням дитиною основними вміннями і навичками продуктивної, ігрової та навчальної діяльності розширюються її знання про предмети, явища природи і суспільного життя, правила і норми поведінки тощо.

2. Формування умінь і навичок розумової діяльності. Передавання дітям знань передбачає формування в них певних способів сприймання (вміння спостерігати, розглядати і обстежувати предмети тощо), розвиток пізнавальних процесів (мовлення, мислення, уяви, пам'яті, уваги).

У процесі розвитку чуттєвих способів пізнання розумові операції спершу відбуваються на сенсорному (чуттєвому) рівні. Знання, здобуті на основі цих способів пізнання, постають як уявлення. З розширенням кола уявлень, узагальненням знань розвиваються складніші мислительні дії (порівняння, класифікація), які розгортаються на основі не лише чуттєвого, а й раціонального пізнання. Ці процеси пов'язані насамперед із розвитком мовлення (поповненням і активізацією словника, вихованням звукової культури), зв'язного мовлення (мовлення, для якого характерний змістовий і граматичний зв'язок слів, словосполучень, речень) як важливими напрямами розумового виховання. Адже слово є основним засобом пізнання навколишнього світу, усвідомлення зв'язку між предметами і явищами, джерелом знань.



2. Важливість та необхідність розумового виховання дітей в дошкільному віці

Мовлення за допомогою сформульованого на словах завдання спрямовує дитину на пошуки способів його вирішення, відображає зміст конкретних образів-уявлень, є інструментом узагальнення, аналізу, порівняння, формує судження і умовисновки.

З розвитком сенсорики (чуттєвої сфери) відбувається перехід до логічного мислення, дитина набуває загальних уявлень, які стають основою розвитку її пізнавальної активності.

Мислення -- узагальнене відображення дійсності в процесі її аналізу і синтезу, пов'язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриттів нового.

Протягом дошкільного віку формуються і вдосконалюються головні розумові дії (мислительні операції): аналіз (розкладання цілого на його складові), синтез (об'єднання предметів і явищ за спільними ознаками), порівняння (встановлення схожих і відмінних ознак об'єктів), узагальнення (перехід від одиничного до загального, від менш загального до більш загального), класифікація (розподіл предметів за певними ознаками) та ін.

Важливе значення для розумового розвитку дитини має розвиток уваги.

Увага -- спрямованість і зосередженість особистості, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної, рухової активності індивіда.

На основі уваги розвивається уважність і спостережливість дитини. Психологічні дослідження свідчать, що в дошкільному віці за допомогою слова можна привернути увагу дитини до будь-яких предметів, діяльності, навчити зусиллями волі зосереджувати увагу на виконанні конкретних завдань.

Результати мислительних операцій дитини не зникають безслідно. Вони фіксуються, зберігаються, відтворюються у корі головного мозку залежно від життєвих ситуацій, потреб. Це означає, що пам'ять є особливою формою психічного життя людини, аналітико-синтетичної діяльності.

Пам'ять -- процеси фіксування (запам'ятовування), зберігання, відтворення, забування індивідом його попереднього досвіду.

Від того, як у дошкільні роки буде розвинена пам'ять дитини, якого масштабу сягне її обсяг, наскільки ефективним буде довільне запам'ятовування (підпорядкована певній меті цілеспрямована розумова діяльність щодо закріплення нового матеріалу), значною мірою залежатиме подальша розумова діяльність.

У процесі набуття досвіду, формування мислення протягом дошкільного дитинства відбувається розвиток уяви.

Уява -- процес створення людиною образів об'єктів на основі попереднього досвіду.

У психічному житті дитини уява відіграє важливу роль, оскільки в цьому віці вона є особливо рухливою. За правильного розумового виховання уява не відволікає свідомість від дійсності, а допомагає процесу її пізнання. Досвідчений педагог, дбаючи про розвиток уяви, намагається створювати дітям основу для яскравих вражень, виховувати здатність і прагнення до творчих задумів та їх реалізації.

3. Розвиток розумових здібностей, формування пізнавальних інтересів і допитливості. Різні індивіди неоднаково оволодівають знаннями, набувають навичок і вмінь, що залежить від здібностей.

Здібності -- психічні особливості людини, які створюють передумови для успішного оволодіння певним видом діяльності.

Природною основою здібностей індивіда є задатки -- вроджені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи. Формою вияву здібностей є обдарованість (високий рівень загальних і спеціальних здібностей, які є передумовою творчих досягнень) і талант (поєднання особливих здібностей, завдяки яким людина створює значущі, новаторські продукти діяльності). Розумову обдарованість індивіда характеризують:

-- ранній вияв високої пізнавальної активності й діяльності;

-- швидкість і точність виконання розумових операцій, які характеризуються стійкістю уваги й оперативної пам'яті;

-- сформованість навичок логічного мислення, багатство активного словника, швидкість і оригінальність вербальних (словесних) асоціацій;

-- виражена установка на творче виконання завдань, розвинутість творчого мислення й уяви, уміння вчитися.

У старшому дошкільному віці виявляються такі якості розумової діяльності дитини:

-- допитливість -- здатність до наполегливого пошуку різних способів вирішення розумового завдання; вона є джерелом активності дитини, прагнення глибоко і різнобічно пізнати світ; породжує і забезпечує функціонування пізнавального інтересу, який є емоційно забарвленим виявом потреб людини; застерігає від «гри у допитливість», спонукає педагогів і батьків до створення сприятливих умов для розвитку дитини у різноманітних видах діяльності;

-- критичність -- здатність до об'єктивної оцінки фактів, явищ та аналізу результатів діяльності;

-- кмітливість -- швидкість розумової реакції;

-- вдумливість -- глибина і зосередженість розумової діяльності.

Для розвитку пізнавальних інтересів і пізнавальної активності необхідно формувати багатий і різноманітний сенсорний досвід дітей, послідовно розвивати основні види мислення, ігрову та інші види діяльності (спілкування, продуктивну, навчальну), розширювати і поглиблювати знання, удосконалювати загальні та спеціальні навички розумової діяльності (обстеження предметів, спостереження за явищами навколишньої дійсності, виокремлення суттєвих ознак предметів і явищ, порівняння й узагальнення тощо). Вже у дошкільному віці потрібно навчати дитину самостійного пошуку знань, що сприяє формуванню вміння ефективно пізнавати дійсність. Надзичайно сприятливим середовищем для розвитку пізнавальної активності дітей є природа.



3. Історія розвитку теорії розумового виховання дітей дошкільного віку

Гуманістичні погляди мислителів епохи Відродження сприяли розвитку освіти і посиленню уваги тогочасної громадськості до проблем виховання, справили відчутний вплив на розгортання процесів у цій сфері.

Символом нового часу в педагогіці став видатний чеський педагог-гуманіст, засновник дидактики Ян-Амос Коменський. Основою його педагогіки є принцип єдності людства, свободи і братерства, перешкодити якому не може ні влада (« Нехай зникне така державність, яка не забезпечує миру для справ людських»), ні релігія («Братами повинні бути не лише християни, а й усі люди, що населяють світ»). «Поліпшення справ людських» він пропонував здійснювати у сфері пізнання (наука, просвіта), державному .строї (політика, суспільні та соціальні відносини), питаннях віри (мораль, релігія). Я. - А. Коменський був непохитним у своїх переконаннях, що люди можуть пізнати істину і діяти на основі її принципів, тому виховання і навчання є необхідною умовою вдосконалення життя суспільства. Освічені люди, -- стверджував він, -- є справжні люди, тобто людяні за своєю вдачею».

Розвиваючи ці ідеї, Я.-А. Коменський розробив проект пансофічної школи -- школи всезагальної мудрості, яка оберігає людину від життєвих незгод, допомагає осягнути світло істини, досягти вищої мети життя. Стверджуючи, що весь світ є школою, він прагнув створити теорію навчання всіх усьому впродовж усього життя, тобто теорію неперервної освіти цілісної особистості. Його праця «Велика дидактика» є основою наукової педагогіки. У ній педагогіка як наука здобула свій предмет і постала як окрема галузь знань. Сучасна дидактика послуговується обґрунтованими Коменським цілями, завданнями, змістом, принципами та організаційними формами і методами навчання.

За Коменським, людина є найдосконалішим творінням, «дивовижним мікрокосмом». Усе, що у ній закладене природою, має розвинути освіта. Особливу роль він відводив принципу природовідповідності виховання і навчання, який має бути заснованим на «власне людській природі». Коменський вважав, що будь-яку дію природа починає зсередини. Цю тезу він ілюстрував тим, що садівник, прищеплюючи дерево, не прикладає живець зовні до кори а глибоко розщеплює стовбур. Тому помиляються ті на ставники, які багато диктують і змушують заучувати на пам'ять «без ретельного роз'яснення речей», як і ті, хто без міри роз'яснює, «не знаючи, як потрібно відкрити корінь і ввести паросток наук». Справжній педагог, за йот твердженнями, повинен вчасно і вміло, всіма способами розкривати пізнавальні здібності й доцільно застосовувати їх

Визнаючи загальною передумовою людського щастя цілісність і гармонійність особистості, Я.-А. Коменський був переконаний, що ідеал виховання ґрунтується на таких доброчесностях, як мудрість, поміркованість, мужність, справедливість. Доброчесність мудрості має у своїм основі істинне судження про речі. Доброчесність поміркованості виявляє себе «в їжі й питті, сні й бадьорості, в роботі та іграх, розмовах і мовчанні», в тому, щоб «ні в чому не доходити до надмірностей». У доброчесності мужності важливі шляхетна відвертість і витривалість у праці. Доброчесність справедливості -- це здатність людини віддавати кожному належне, нікого не ображати, уникати брехні. Ці доброчесності включають також етичну норму «привчати тримати себе з гідністю».

Виховувати важливо з раннього віку, коли «відкривається велика надія на виправлення людських помилок, якими переповнений світ, якщо від самого дня вступу в життя люди будуть вчитися поступатися один одному, діяти у всьому з потрібним розумінням». Тому в системі освіти Коменського першою ланкою є «материнська школа» -- виховання дітей від народження до 6 років, коли закладаються основи фізичного, розумового і морального розвитку особистості. Цій проблемі присвячена його окрема книга «Материнська школа», написана задовго до «Великої дидактики». Ведучи мову про те, яким повинен бути догляд за дитиною, як забезпечити підтримання її здоров'я та фізичне загартування, Коменський обґрунтував зміст дошкільної освіти, в якому важливу роль відводив програмі розвитку розумових сил дитини, органів чуття, системі ознайомлення її з навколишнім світом. Протягом перших шести років життя дитини можна виховати у неї, на його думку, поміркованість, охайність, повагу до старших, ввічливість, правдивість, справедливість, благочинність, готовність до праці, стриманість, терпіння, делікатність, вишуканість манер, гідність.

Обстоюючи право людини на власні погляди та звички, Я.-А. Коменський виступив проти гедоністичної спрямованості (зорієнтованості на отримання насолод), оскільки, за його словами, прагнення до задоволення суперечить розумному, осмисленому життю, породжує зневагу до інших людей. Тому виховання покликане передбачити міру позитивних емоцій і тверезого обмеження, вчити дітей стриманості у словах, бажаннях і вчинках. Розвиток доброчинностей з раннього віку пов'язаний з необхідністю попередження недоліків поведінки. Для цього Я.-А. Коменський рекомендує такі методи виховання, як роз'яснення і вправляння у моральних вчинках, завдяки чому дитина усвідомлює необхідність правильної поведінки, оцінює свої вчинки з точки зору загальноприйнятих вимог та очікувань оточуючих. Важливо, щоб діти усвідомлювали обов'язковість дотримання моральних норм усіма людьми і не вбачали у вимогах дорослих насильства. Вправляння у моральних вчинках має бути природним способом поведінки дітей. Реалізується воно участю в добрих справах, привчанням до стриманості у словах і вчинках. Педагоги і батьки мають захищати дитину від шкідливих впливів, оскільки «погані товариші, порожні розмови, беззмістовні книги» руйнують їхні добрі наміри. Основою формування моральних якостей має бути таке ставлення до інших людей, як до самого себе.

Я.-А. Коменський першим у педагогіці обґрунтував головний принцип гуманістичного виховання, суть якого зводиться до твердження, що «повага людини починається з поваги до дитини». Актуальною є його ідея, згідно з якою до особистості, яка формується, слід ставитися серйозно и уважно, взаємодіючи з нею на рівних. Тому, крім прикладу батьків, який дитина природно наслідує, важливий і благородний приклад вихователя. Професію педагога Коменський вважав «найпочеснішою під сонцем», тому оволодівати нею можуть «найкращі з-поміж людей».

В Україні у XVI--XVII ст. розвивалися братські школи, діяльність яких розгорталася під опікою церковних братств. Їх діяльність була пройнята духом гуманізму, повагою до особистості дитини. У них працювали відомі тогочасні мислителі, письменники Йов Борецький (?--1631), Стефан (прибл. 1570 -- прибл. 1605) і Лаврентій Зизанії (?--1634) Памво Беринда (1555/60-1632), Мелетій Смотрицький (1572/78-1633/34) та ін. Тогочасна українська наука, освіта, театр, видавнича справа посідали провідні позиції в Європі, що дало підставу релігійному діячеві, і< торику, педагогу Іванові Огієнку (1882--1972) назвати цей період «золотим віком української культури». Знач ними подіями педагогічного життя були видання Іваном Федоровим (прибл. 1510--1583) в Острозі першого друкованого букваря та відкриття у 1632 р. Києво-Могилянської академії, вихованці якої (Є. Славинецький, С. Полоцький, Ф. Прокопович та ін.) стали організаторами освіти не лише в Україні, а й у Росії та інших державах. Небайдужими вони були і до проблем дошкільного розвитку дитини. Наприклад, Єпіфаній Славинецький (?--1675) відомий як автор проникненої любов'ю до дитини, турботою про її фізичне і духовне здоров'я праці «Громадянство звичаїв дитячих», у якій сформульовано норми поведінки у суспільстві, вдома, спілкуванні з однолітками.

Пристрасний пропагандист освіти Симеон Полоцький (1629--1680) переконував, що батьки повинні наставляти дітей добрим словом, прикладом і повчанням.

Загалом на українських землях домінував погляд, що виховання дітей слід починати з раннього віку, орієнтуватися на формування у них терпимості, милосердя, скромності, поваги до старших, а вся виховна робота здійснювалася у християнській традиції. Наприкінці XVII ст. поступово почав утверджуватися світський характер виховання.

У тогочасній Західній Європі окреслилися перспективи капіталістичного розвитку, християнство стало основою духовного життя. Людина поступово здобувала право на індивідуальність, свободу вибору. На тлі домінування в освіті традиційних механізмів соціалізації формувалися можливості переорієнтації їх на формування активної, самостійної, критично мислячої особистості.

Після Відродження і Реформації (спрямованого проти католицизму суспільно-політичного руху, який завершився формуванням протестантизму) Просвітництво стало третім духовним переворотом, який остаточно зруйнував середньовічну систему цінностей. Воно збіглося у часі із зародженням капіталістичних відносин, які потребували духовно розкріпаченої, ініціативної особистості. Саме тоді було проголошено ідею природовідповідності розвитку людини, суспільства, держави. У цьому контексті особливої пріоритетності набула педагогічна проблематика у суспільній свідомості, більш активною стала увага до питань освіти. Стрижнем педагогіки Просвітництва є ідея цільної, самостійної особистості, яка керується здоровим глуздом, тобто може організовувати своє життя і життя суспільства на раціональних засадах.

Одним із перших обґрунтував цю ідею автор емпірико-сенсуалістської концепції виховання англійський філософ Дж. Локк, який послідовно обстоював необхідність спеціальної підготовки дитини до щасливого і розумного життя, щоб вона була вільна сама і не зазіхала на свободу інших. Багато уваги він приділяв розвитку вроджених інстинктів людини, а основою освітньої діяльності вважав прагнення дитини до знань у дошкільному віці. Дев'ятеро Із десяти людей, на думку Локка, є тими, ким вони стали завдяки вихованню. Він розробив програму виховання джентльмена (систему формування характеру) для дітей аристократичного походження. Для дітей простолюдинів віком 3--14 років пропонував організовувати школи при церковних приходах, де вони опановували б ремесла за рахунок того, що самі заробили.

Твердження багатьох просвітників, що «виховання може все», намагався врівноважити французький мислитель Дені Дідро (1713--1784), переконуючи, що люди відрізняються не лише вихованістю, а й силою, здоров'ям, фізичними і моральними якостями, а діти і бідних, і багатих людей можуть мати від народження хороші задатки, які потребують розвитку.

Його співвітчизник Ж.-Ж. Руссо обґрунтував у книзі "Еміль, або Про виховання» ідеал природовідповідного виховання. Згідно із запропонованою ним віковою періодизацією, від народження дитини до 2 років головну увагу слід зосереджувати на фізичному вихованні, а від 2 до 12 років -- на вихованні органів чуття, засвоєнні дитиною мови, її сенсорному розвитку. Набуття дитиною досвіду має відбуватися у процесі безпосереднього спостереження, прогулянок, вправ та ігор. Саме таким зображено у книзі формування Еміля. З двох років, після закінчення годування молоком матері, його виховує наставник, який бережно ставиться до дитячої натури, непомітно і ненав'язливо допомагає хлопцеві опановувати «науку життя».

Важливим внеском у теорію гуманістичного виховання є положення Ж.-Ж. Руссо щодо визнання дитинства як самоцінного періоду особистісного розвитку. Він вважав, що природа хоче, щоб діти були дітьми, перш ніж бути дорослими. У дітей своя власна манера бачити, думати і почувати, і немає нічого нерозважливішого, ніж бажання заміни ти її дорослою. Обґрунтована Ж.-Ж. Руссо філософія виховання має спільність із поглядами німецького філософа Їммануїла Канта (1724--1804) щодо необхідності розглядати іншу людину як мету, а не як засіб. За Кантом, людина мін особисто відповідати за свої вчинки. Це є запорукою вільного гармонійного співжиття з іншими людьми.

Намагаючись зробити процес навчання зрозумілим для дитини, Песталоцці встановив, що існують елементи будь-якого знання, необхідні для того, щоб за їх допомогою людина пізнавала світ. Керуючись цим, він створив теорію і практику елементарної освіти. Її метою має бути не навчання, а розвиток дитини, тому навчання слід вибудовувати па психологічній основі. Елементарними засобами навчання він вважав число, форму і слово (мову), а дидактичними пріоритетами -- розширення кола спостережень дітей, розпиток мовлення як засобу пізнання, природознавчу спрямованість навчання. На цих засадах ґрунтується розроблена ним методика початкового навчання дітей арифметики, геометрії (з нею чітко пов'язувалось навчання малювання і письма) та рідної мови. Разом із розумовим вихованням до елементарної освіти він зараховував моральне і фізичне виховання.

Життя дитини, на думку Песталоцці, є найприроднішим способом її виховання. Розвиваючи ідеї гуманізму та природовідповідності у вихованні, він ратував за розвиток у кожній дитині всіх її сил та здібностей, розкриття резервних можливостей, будучи певним, що «...людина сама природовідповідно розвиває основи своїх розумових сил, свого мислення лише через акт мислення. Так само вона природовідповідно розвиває зовнішні основи своїх здібностей, що стосується майстерності і фаху, свої зовнішні почуття, органи і члени, лише практично їх тренуючи. І сама природа кожної з цих сил спонукає людину до їх тренування. Око хоче дивитися, вухо -- слухати, нога -- ходити і рука -- брати. Але також і серце хоче вірити і любити Розум хоче мислити. У будь-якому задатку людської при роди закладене природне устремління вийти із стану безжиттєвості і невмілості і стати розвинутою силою, яка и нерозвинутому стані закладена в нас лише у вигляді свого зародка, а не самої сили».

В Україні ідею природовідповідності по-своєму інтерпретував філософ, поет, педагог Григорій Сковорода (1722-- 1794), наголошуючи, що виховання слід спрямовувати відповідно до природних особливостей дітей, а виховувати мають право люди гуманні, чуйні, чесні, які можуть бути прикладом для наслідування. Людина, за його словами, є «мікрокосмосом» у «макрокосмосі». Філософський принцип гуманізму він розглядав як втілення у вихованні віри у благородне особистісне начало, повагу педагога до дитини. Виховання, за твердженнями Г. Сковороди, має бути «спорідненим», тобто таким, що відповідає можливостям людини.

Культурний діяч, педагог, ректор Києво-Могилянської академії Феофан Прокопович (1681 --1736) створив буквар «Перше учіння отрокам», який протягом 5 років витримав 12 видань. У ньому вміщено цінні педагогічні поради батькам і педагогам, наголошено на ролі виховання у долі людини.

Розвиток капіталізму наприкінці XVIII -- на початку ІX ст. спричинив загострення соціальних протиріч, спроби осмислення яких прислужилися формуванню різноманітних теорій соціального розвитку. У цей період остаточно сформувалася класична педагогіка Нового часу, утвердилася в науці ідея про невичерпні можливості людини, неповторність особистості.

Багато однодумців знайшов у цей час німецький педагог Фрідріх-Вільгельм Фребель (1782--1852), який звернувся до батьків і вихователів зі словами: «Будемо жити для наших дітей». Вихований на класичній німецькій філософії, Фребель вважав, що виховання повинно мати чітку методологічну основу, кожен педагог має усвідомлювати мету виховання, добираючи на цій основі найефективніші засоби і методи розвитку дітей.

Фребель виходив з того, що головним призначенням людини є усвідомлення в собі божественного начала, добровільне виявлення його у своєму житті. Для цього люди на має пізнати себе, Бога і природу. Метою виховання він вважав розвиток природних здібностей дитини, у якої є зачатки духовних спрямувань, почуттів, прагнень. Внутрішні її потенції з часом мають виявитися назовні, тобто у вчинках людини: «Все внутрішнє пізнається внутрішнім... за зовнішнім і через зовнішнє». Стаючи реальністю, внутрішні вияви розвиваються, стають досконалішими. Отже, виховання є прагненням до досконалості.

Вважаючи надзвичайно важливими етапами розвитку дитини немовлячий та дошкільний вік, Фребель обґрунтував необхідність взаємодії сімейного та дошкільного виховання і роль дитячого садка як продовжувача лінії виховання дитини в сім'ї, яке має оберігати, творити особистість. За його переконаннями, дитячий садок дає дитині те, чого сім'я дати не може, -- спільне з однолітками життя: «...єднання сімейного і шкільного життя є незмінна. умова людського виховання в цей період».

У 1837 р. у м. Бланкенбург (Тюрінгія) Фребель засну вав заклад для дітей дошкільного віку, якому в 1840 р. дає назву «Дитячий садок». Проіснувавши 7 років, заклад було закрито через брак коштів. Однак Фребель продовжував втілювати цю ідею, займаючись підготовкою педагогів «дитячих садівниць», яких нині називають вихователями.

Наприкінці XIX -- на початку XX ст. набули подальшого розвитку і конкретного використання на практиці в дошкільних установах теоретичні напрацювання гуманістичної педагогіки. Насамперед було реформовано та оновлено запропоновану Ф. Фребелем систему дитячого садка.

Вітчизняна теорія і практика фізичного виховання дітей дошкільного віку значною мірою формувалася під впливом праць російського педагога, лікаря Петра Лесгафта (1837--1909). «Перші сім років життя, -- стверджував він, -- визначають певний тип дитини, тому важливе значення має послідовність слова і справи стосовно дитини: справа на дитину впливає сильніше, ніж слово». Виступаючи проти неприродних засобів прискореного розвитку дітей, Лесгафт обґрунтував роль гри як самостійного вияву особистості, класифікував різні види ігор, сформулював рекомендації щодо педагогічного керівництва ними.

На початку XX ст. активізувався рух за об'єднання вчених, педагогів-практиків, які займалися вихованням дітей дошкільного віку: у 1901 р. було організовано Київське товариство сприяння вихованню і захисту дітей, у 1902 р. - - Київське товариство народних дитячих садків, які на благодійних засадах здійснювали масштабну організаторську, науково-методичну, консультативну роботу.

Особливо плідними для розвитку й утвердження гуманістичних ідей у сфері навчання і виховання були 20-ті роки XX ст., оскільки широкі кола наукової, педагогічної громадськості вбачали великі можливості щодо демократичного розвитку суспільства через оновлення освіти. Однак уже тоді в освітній політиці радянського уряду намітилася і постійно зміцнювалася тенденція уніфікації її змісту, а з утворенням СРСР вона набувала все більшої ідеологічної за ангажованості.

Один з авторів нової трудової школи, російський психолог Станіслав Шацький (1878--1934) переконував, що дитяче життя повинно охоплювати фізичний розвиток і працю, мистецтво, гру, розумову і соціальну діяльність. її його думку, ефективна модель дошкільної освіти має переймати все найкраще із зарубіжного досвіду, але не повторювати його.



4. Технологія Зайцева та її особливості

Зайцев Микола Олександрович - президент Асоціації педагогів-новаторів, академік Академії творчої педагогіки, автор освітніх технологій, які засновані на принципово нових підходах до навчання грамоти та математики і забезпечують високу результативність.

Кубики Зайиева" містять 52 картонки, що легко складаються у кубики за означеними лініями, три таблиці та методичне керівництво.

Кубики розрізняються за:

- 12 кольоровими ознаками ( колір, поєднання кольорів, одно-двохбуквенні склади з буквами трьох кольорів). За кольором кубики розпізнаються:

"золотий" - жовтий, "залізний" - сірий, "дерев'яний - світло-коричневий, білий. За поєднанням кольорів:

"залізно-золотий", "дерев'яно-золотий", "залізно-дерев'яний";

- об'ємом: кубики великі й маленькі; великі подвійні (склеєні один з одним), маленькі подвійні - за чотирма ознаками;

- звучанням наповнювача ("звучащі кубики Зайцева"):

"золоті", "залізні", "дерев'яні", "залізно-дерев'яні", відсутність звуку - за п'ятьма ознаками;

- вібрацією наповнювача, що сприймається пальцями руки, яка тримає кубик -- за чотирма ознаками;

- вагою - десять відмінностей;

- поєднаннями ознак - дванадцять відмінностей.

За М.О.Зайцевим, склад - це "мускульне зусилля мовного апарату, що усвідомлюється", кожна буква сама по собі, кожна приголосна з наступною голосною або кожна приголосна з м'яким знаком.

Склади розташовуються в таблиці, де вони співставляються і співвідносяться за дзвінкістю, глухістю, твердістю та м'якістю.

Навчання читання за кубиками Зайцева проводиться у три етапи:

1 - знайомство з кубиками і таблицями, вивчення складів;

2 - читання одного слова;

3 - читання тексту, ігри-тексти з кубиками.

Мета першого етапу - познайомити дітей з кубиками і таблицями, навчити їх розрізняти кубики за кольором і звучанням; вчити називати склади на кубиках, а також знаходити і називати склади на таблицях. Кожному кубику відповідає стовпчик або рядок у таблицях. Після роботи з кубиками діти підходять до таблиць і за допомогою указки відшукують потрібні сполучення. У пошуках одного вони встигають перебрати і запам'ятати десятки сполучень.

На цьому етапі використовуються такі ігрові вправи: "Вгадай, який кубик звучить?", "Підбери до маленького великий кубик", "Побудуй башточку чи паровоз", "Знайди на своєму кубику букву золотого кубика і назви склад, "Знайди кубик, який я назвала", "Якого кубика не стало?", "Що змінилось?". Коли називають "ім'я" та "прізвище" кубика, склади можна промовляти: а) хором; б) склад називає той, кому його показує педагог; в) по черзі (наприклад, Л - ЛА - ЛО - ЛУ - ЛИ - ЛЕ). Далі йдуть ігри "Знайди на картках слово, складене з кубиків", "Склади з кубиків слово, написане на картці", "Знайди своє ім'я на картці серед інших", "Склади з кубиків назву до картинки", "Складове лото".

На другому етапі використовуються ігри із серії "Підбери слова на одну букву" або "Знайди слово, в якому є буква...". Наприклад, до гри "Дієта Карлсона" добираються картки із словами: М - молоко, масло, морозиво, морс, мармелад, К - кекс, кава, котлети, ковбаса і т.д. Цікавими для дітей є ігри "Здогадайся, де твоє ім'я", "Назви іграшку по-іншому".

Метою третього етапу є закріплення вміння дітей впевнено читати окремі слова, читати слова у реченнях і відтворювати суть прочитаного. Використовуються ігри з картками, ігри-головоломки з кубиками і робота з текстом: "Підбери потрібний колір". „Підбери потрібне слово", "Який предмет я загадала?", "Знайди продовження слова" і т.ін. Так, у грі "Схожий - не схожий" використовуються картки, на слова: м'яч, куля, троянда, ромашка, сонечко, хрущ, лисиця, вовк, трактор, вантажівка. Вихователь описує предмети, наприклад: "Дві квітки. Одна з білими пелюстками і жовтою серединою. Друга з рожевими пелюстками і шипами. Одна квітка садова, друга - польова". Діти повинні порівнювати предмети, знаходити у них спільні й відмінні ознаки, впізнавати предмети за описом, знаходити відповідь серед карток.

Математичному розвитку дітей у технології М.О.Зайцева слугує гра-посібник "Столік” до якого входять два набори картонних смуг завдовжки 65 см по 10 шт. у кожному, з рядами чисел: від 0 до 9, від 10 до 19... від 90 до 99, завширшки від 6 до 23 см (ширина смуги зростає із збільшенням значення числового ряду). Відмінність наборів полягає у тому, що в одному десяток представлений пірамідкою з кружечків, набраних як 4+3+2+1, у другому - двома рядами квадратиків 5+5. Крім того, є дві таблиці - біла (знайомить з використанням знаків "+”, "-„ "=” на елементарних арифметичних прикладах) й червона, яка дозволяє дитині легко зрозуміти такі математичні дії, як множення і ділення. До методичних переваг "Століку" варто віднести: логічність побудови, що дозволяє навіть найменшим дітям оволодіти алгоритмами і здійснювати математичні дії з одно - і двозначними числами, та наочність. Гра-посібник побудована так, шо дитина має можливість виявити творчість, рухатися, взаємодіяти з однолітками. Безперечно, в означеній технології є ціла низка положень, з якими не погоджуються фахівці: адже вона кардинально відрізняється від традиційних методик розвитку мовлення дітей та формування елементарних математичних уявлень. Однак важко заперечити результативність застосування методів М.О.Зайцева і можливість використання даної технології не лише в умовах освітнього закладу, а й батьками вихованців.



4.1 Алгоритм процесу навчання читання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливістю методики М. Зайцева є те, що “складом” вважається навіть одна буква. М.О.Зайцев, починаючи роботу по ранньому навчанню читанню, пропонує зробити так, щоб читання ввійшло в життя малюка спокійно і невимушено. І найбільш сприятливий для цього вік 3-3,5 років, з якого і варто починати навчання.

Особливе місце в процесі навчання дошкільнят читанню слід відвести дидактичним іграм та цікавим завданням з використанням таблиць та кубиків, ребусів, кросвордів, загадок, прислів'їв, ігор-тестів. Допомагає в роботі діалог та використання мовленнєвих ситуацій для збагачення словника, розвитку граматичних структур, різних видів усного мовлення. Цікавим для дошкільнят є прийом “письма” за допомогою таблиць та кубиків.

Навчання читанню за методикою М.Зайцева проходить поетапно:

І. Знайомство з кубиками і таблицями. Навчання дітей розрізняти їх за кольором, звучанням, розміром.

1. Звук-буква. Ігри з виділенням кубиків з буквами, що позначають голосні ( “золоті” - жовті ).

2. Ігри з виділенням кубиків з буквами, що позначають приголосні ( “залізні” - сірий ).

3. Ігри і загадки на знаходження кубиків з буквами і складами, що позначають дзвінкі і глухі приголосні ( дерев'яно-золоті, залізно-золоті, світло-коричневі).

4. Ігри, ребуси, кросворди на визначення по кубикам букв, що позначають тверді і м'які приголосні ( великі і маленькі ).

5. Склади ( пісеньки ). Придумування слів на заданий склад.

II. Складання і читання слів по кубиках і таблицях.

1. Читання слів із кубиків, складених парами.

2. Викладання із кубиків своїх імен, імен батьків, відповідей до загадок.

3. Озвучування кубиків. (Вихователь працює біля таблиці, діти з кубиками ).

III. Читання і “письмо” слів по таблицях і картках для ігор.

IV. Читання і “письмо” речень (диктант “кроками” - указкою ).

V. Перехід до читання за книжкою, усвідомлення прочитаного.

VI. Пояснення, розповідь про прочитане, переказ.

Навчання читанню по таблицях і кубиках постійно супроводжується мовленням. З перших занять видно рівень розвитку мовлення кожної дитини. Варто об'єднати дві мети: розвиваючи мовлення, навчати дітей читати і писати, і, навпаки, навчаючи грамоти, розвивати у малюків мовлення. Пам'ятайте, що для дошкільнят важливим є сам процес пізнання. Зробіть його цікавим і результат прийде сам по собі.



4.2 Дидактичні ігри по методиці М. Зайцева

На кожному етапі навчання читання доцільно використовувати дидактичні ігри та вправи, виконання яких відповідатиме завданням і змісту певного періоду навчання. Ігри, ускладнюючись, «переходять» за попереднього етапу навчання до наступного, а деякі «залишаються» на попередньому етапі, «виконавши» своє дидактичне завдання. Добираючи ігри, педагог обов'язково враховує індивідуальні особливості окремого учня, або групи учнів. Вчитель обирає найбільш ефективний і доцільний матеріал з метою інтенсифікації процесу навчання читання.

Щодо структури занять, то в позаурочний час доцільно використовувати динамічний план, особливо на етапі читання окремих слів. Діти з задоволенням пригадують улюблені види вправ і пропонують виконати їх своїм товаришам. Таким чином, заняття не повторюються за своєю структурою і, водночас, є можливість формування навичок.

Якщо використовувати вправи, працюючи з цілим класом, діти також з превеликим задоволенням самостійно обиратимуть різні, вже знайомі, види роботи. Хочу звернути увагу, що таким чином, організовую роботу з дітьми різного рівня підготовки. Навчання дітей читання з використанням елементів методики М.О. Зайцева є особистісно орієнтованим. Досвід роботи з дітьми в попередні роки показав, що ті учні які навчалися саме цією методикою легше сприймають навчання з усіх предметів, що викладаються у шкільній програмі, набагато краще адаптуються у розмаїтті нової інформації, яка щодня поступає до їх скарбнички знань. В дитині з'являється впевненість у своїй особистості, діти набагато легше будують свої стосунки з однокласниками та швидше розкривають свій потенціал.

4.3 Перші кроки гри-навчання

- Діти подивіться яка гарна корзинка потрапила до нас. А що ж там?

- Кубики! Ці кубики не прості, а чарівні. З їх допомогою можна прочитати багато слів: і ваші імена, і назви казок, і назви звірів і багато іншого.

- Хочете навчитися читати? Давайте ближче познайомимося з кубиками. Діти, візьміть в руки кубик. Подивіться на нього. Кожен кубик має своє ім.`я . ось у Володі кубик має ім.`я Т, а прізвище його Т-ТА-ТЕ-ТИ-ТО-ТУ (дитина тримає кубик, дорослий озвучує його). Так озвучуються всі кубики.

- А зараз ми пограємося у гру «Прогулянка в лісі». На підлозі розкладені кубики. В центрі кола сидить Зайчик. Діти йдуть по колу, тримаючись за руки та промовляючи:

Ми по лісу йшли-йшли,

Кубик гарний там знайшли,

А який? Ми вам розкажем

Й Зайчику його покажем.

Діти зупиняються. Кожен бере собі кубик. По черзі називають його «ім`я» та «прізвище». Гра повторюється декілька разів.

Окрім кубиків у нас є чарівна таблиця. В ній ховаються хатинки цих кубиків. Ї дуже легко відшукати, якщо ви будите уважні. Гра «Знайди хатинку». Діти беруть кубика і з допомогою доросло га шукають йому хатинку.

- Діти, а ще ця таблиця дуже любить коли дітки співають їй пісеньку. Пісенька:

«Б-БА-БЕ-БИ-БО-БУ-БЯ-БЄ-БІ-БЮ»

«П-ПА-ПЕ-ПИ-ПО-ПУ-ПЯ-ПЄ-ПІ-ПЮ» і т.д..

Діти співають і одночасно в ритм плескають в долоні.

Специфічний характер дидактичних ігор і занять висуває необхідність у певній регламентації відомостей, потрібних дітям, а також умінь і якостей, які в них слід формувати. Такий матеріал для груп раннього дитинства дає програма виховання в дитячому садку. Програма організовує виховний процес у дошкільному закладі, робить його чітким і результативним. В цьому його перевага перед сімейним вихованням, де не завжди проводиться продумана система впливу на дитину. Дидактичні ігри й заняття дадуть добрий результат лише тоді, коли вихователі ясно усвідомлюють, які завдання можуть бути розв"язані в процесі їх проведення і в чому особливості організації цих занять у ранньому дитинстві.

Дидактичні ігри й заняття дуже важливі для розумового виховання маленьких дітей. Під час занять у дитини виробляються важливі якості, необхідні для успішного розумового розвитку. У малюків поступово формується здатність зосереджуватися на тому, що їм показує і говорить дорослий. Використовуючи схильність маленьких дітей до наслідування, вихователь спонукає їх відтворювати побачені дії, почуті слова. „Розвиток зосередженості і здатності до наслідування -- необхідні умови засвоєння дітьми відомостей і вмінь. Це -- одне з важливих завдань, яке має розв"язуватися під час занять, тим більше, що не всі діти однаковою мірою оволодівають цими якостями”

Проводячи дидактичну гру, педагог має враховувати індивідуальні особливості вихованців: комусь загадати важчу загадку, а комусь -- легшу; сором"язливу дитину слід підбадьорити, а ту, яка недостатньо володіє мовою, частіше залучати до розмови, повторення правил тощо й тим самим розвивати її мовлення. Щоб виконати цю вимогу, слід уже під час підготовки та продумування гри визначити дітей, на яких треба звернути особливу увагу: одних залучити до активної ролі, в інших, навпаки, дещо стримати ініціативу, щоб їх не наслідували, коли гра розгортається в жвавому темпі. Педагог, особливо не дуже досвідчений, бачить жвавих і моторних дітей, але ж він має залучити до активної участі й сором"язливих. Керівництво грою має бути спрямову-вальним (через взаємини дітей), але ненав"язливим.

Гра ”Кольорове доміно”

Мета. Удосконалювати вміння розрізняти і називати основні кольори та їхні відтінки.

Обладнання. Штучні квіти різного кольору (по дві на кожну дитину) на гумках.

Хід гри. Діти вибирають по дві квітки різного кольору. Попросіть їх допомогти одне одному одягти ремінці з квітами на зап'ястя або вище ліктя. При цьому діти повинні називати квітку та її забарвлення. Потім під музику або наспівуючи, вони піднімають руки, милуються квітами. Запропонуйте їм повторювати за вами рухи (поплескати в долоні, піднявши руки над головою, покрутити зап'ястями, поплескати в долоні попереду і позаду тулуба і т. д.). Походжаючи по кімнаті, пританцьовуючи, наспівуючи, діти демонструють свої квіти і одночасно шукають тих, у кого квіти такого ж кольору. За сигналом, про який ви домовитесь з дітьми раніше, вони повинні попарно взятися за руки так, щоб разом опинилися квіти однакового забарвлення (іноді для цього дітям доведеться перехрестити руки).

Варіант. За сигналом діти утворюють коло, з'єднуючи руки з квітами одного забарвлення. Потім всі піднімають з'єднані руки вгору. Помилки виявляються і виправляються.

Гра ”Кому що підійде”

Мета. Вдосконалювати навички класифікації предметів за їх призначенням, використанням.

Обладнання. Великі картинки, на яких зображені ляльки в різних ситуаціях (біля столу, ліжка, плитки, на прогулянці, в кабінеті лікаря, на святі і т. д.); маленькі картинки чи предмети, які відпо-відають сюжетам великих (іграшки, різноманітний посуд, одяг, взуття і т. д.).

Хід гри. Діти беруть картки та картинки (хто, що), розглядають їх, діляться враженнями. Діти з великими картками стають поряд, показують їх і розповідають, де знаходиться лялька, що вона хотіла б зробити. Вихователь помічає, що ляльки засмутились: вони не знають, де взяти все необ-хідне для приготування обіду, для цікавої прогулянки і т. д. Вона просить дітей поглянути на мале-нькі картинки чи іграшки: на них є все необхідне, щоб порадувати ляльок.

Діти кілька разів повільно проходять повз тих, хто тримає великі картки і разом з ляльками вибирають маленькі картинки та предмети, які необхідні лялькам. Таким чином, вони групуються за принципом використання тих чи інших предметів. Діти, чиї маленькі картинки чи предмети не підійшли, сідають. Інші по черзі розповідають ляльці, як вона використає вибрані предмети. Потім зверніть увагу на предмети, які залишились, запропонуйте дітям подумати і розповісти, для чого необхідні ці предмети.

Варіант. Можна використовувати не картинки та предмети, а вірші про них, загадки.

.Гра “В гостях у колобка”

...