Особливості роботи дефектолога з батьками, що виховують дитину з відхиленнями в розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

Бердянський державний педагогічний університет

Інститут соціально-педагогічної та корекційної освіти

Кафедра прикладної психології та логопедії

Курсова робота

на тему «Особливості роботи дефектолога з батьками, що виховують дитину з відхиленнями в розвитку»

м. Бердянськ - 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ, ЩО МАЄ ВІДХИЛЕННЯ В РОЗВИТКУ

1.1 Сприятливий сімейний мікроклімат як необхідна складова виховання хворих дітей

1.2 Умови сімейного виховання дітей з відхиленнями в розвитку

1.3 Роль сім'ї в ранній комплексній допомозі дітям з особливими потребами

РОЗДІЛ 2. ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОБОТИ ДЕФЕКТОЛОГА З БАТЬКАМИ, ЩО ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З ВІДХИЛЕННЯМИ В РОЗВИТКУ

2.1 Психолого-медико-педагогічна робота дефектолога з батьками, що виховують дітей з проблемами розвитку

2.2 Система діагностичної роботи педагога дефектолога з сім'єю

2.3 Сучасні форми роботи дефектолога з батьками хворої дитини

2.4 Перспективні шляхи оптимальної взаємодії дефектолога з батьками дітей, що мають порушення розвитку

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Актуальність дослідження. До недавнього часу вважалося, що вихователем дитини повинна бути школа, колектив. Проте сьогодні ніхто вже не заперечуватиме той факт, що основну відповідальність за розвиток дитини бере сім'я, бо саме в ній закладаються найважливіші риси особистості, її ставлення до себе, до світу. Сім'ї, що виховують з дитину з відхиленнями у розвитку не є винятком.

Адже, сім'я - це головний осередок розвитку і формування людини як повноцінної і неповторної особистості. Кожна сім'я є «інтимною» соціальною групою, життя в ній має свою специфіку, адже люди, які її створюють - неповторні. Головне, що відрізняє сім'ї, це та атмосфера, яка панує в родині й відбиває розуміння батьками своїх подружніх ролей, а також ролей вихователів власних дітей. Саме спосіб сімейного виховання зумовлює зміст сімейних взаємин, а отже й має домінуючий вплив на формування особистості дитини.

Від батьків дітей з відхиленнями в розвитку вимагається почуття такту, знання індивідуальних особливостей хворих дітей, вміння передбачити їхні можливі реакції на критичні зауваження, щоб поступово виробити у дитини об'єктивне ставлення до своїх можливостей.

Методологічною основою дослідження стали роботи закордонних фахівців, присвячені вивченню емоційних характеристик хворих дітей (В. Caldwell, S. Guze, C. Davis, B. Goldberg, OJJ Leeson, H. Molony, K. Stevenson), проблемі стабільності сімей з дітьми, що мають психофізичні вади (H. Stone). У вітчизняній науці ці питання розглядалося у працях Т.Г. Богданової, Н.В. Мазурової, В.А. Вишневського, Б.А. Воскресенського, Т.А. Добровольської, А.І. Захарова, І.Ю. Левченко, Р.Ф. Майрамяна, І.І. Мамайчук, В.Л. Мартинова, Г.В. П'ятакова, Є.М. Мастюкова, А.І. Раку, О.Г. Комарової та ін.

Для запобігання й корекції патологічного формування особистості велике значення має допомога дефектолога у встановленні правильних взаємин батьків з дитиною. Так, необхідно постійно розвивати потребу у спілкуванні з однолітками, вчити допомагати іншим і правильно сприймати допомогу товаришів і дорослих. Дитина повинна почуватися самостійною, корисною і потрібною в оточенні. Не потрібно ізолювати дитину від друзів, родичів, сусідів, тому що ці люди допоможуть у догляді за хворою дитиною і зроблять її життя більш повноцінним [8].

Тому робота дефектолога з родиною, що виховує дитину з вадами психофізичного розвитку повинна бути спрямована на надання кваліфікованої підтримки батькам; допомогу близьким дорослим у створенні комфортного для розвитку дитини сімейного середовища; формування умов для активної участі батьків у вихованні та навчанні дитини; розвиток адекватних взаємин між дорослими та дітьми тощо.

Дитина з особливими потребами вимагає від матері й батька повсякденної роботи над собою. Це пов'язано з тим, що у них починає різко змінюватися самооцінка, підвищується невдоволення собою і неприйняття себе як особистості.

Уміння ставити запитання і знаходити на них відповіді, пізнання нового, зацікавленість у вивченні науково-медичної літератури допомагає вивчати особливості захворювання чи дефекту та прогнозувати їх вплив на загальний розвиток дитини. Одна з важливих особливостей особистості батьків - почуття власної відповідальності за життя доньки чи сина і збереження цілісності сім'ї. Батьківська любов - джерело і гарантія емоційного благополуччя дитини, її психологічного та інтелектуального розвитку. Сприятливий психологічний клімат у сім'ї - основа позитивного розвитку дитини.Мета дослідження: теоретично обґрунтувати особливості роботи дефектолога з батьками, що виховують дитину з відхиленнями в розвитку та окреслення перспективних шляхів їх оптимальної взаємодії, розробити методичні рекомендації батькам щодо виховання таких дітей. Об'єкт дослідження: взаємодія дефектолога з батьками, що виховують дитину з відхиленнями в розвитку.

Предмет дослідження: особливості роботи дефектолога з батьками, що виховують дитину з відхиленнями в розвитку.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати загальну та спеціальну психолого-педагогічну літературу з проблеми сімейного виховання дітей з вадами розвитку.

2. Визначити особливості роботи дефектолога з такими сім'ями.

3. Окреслити перспективні шляхи оптимальної взаємодії дефектолога з батьками дітей, що мають порушення розвитку.

4. Розробити методичні рекомендації батькам щодо виховання таких дітей.

Методика дослідження. В ході дослідження використовувалися такі теоретичні методи: аналіз психолого-педагогічної літератури, узагальнення, систематизація отриманих даних, їх порівняння.

Структура нашої курсової роботи поділена на два великі розділи, а також на вступ та висновок.

У першому розділі мова йдеться про специфіку сімейного виховання дітей з вадами розвитку, його умови, а також визначення ролі батьків у ранній комплексній допомозі дітям, що мають відхилення в розвитку.

У другому розділі охарактеризовано систему роботи дефектолога з батьками, що виховують дитину з відхиленнями в розвитку, її особливості та окреслено перспективні шляхи їх взаємодії.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ СІМЕЙНОГО ВИХОВАННЯ ДИТИНИ, ЩО МАЄ ВІДХИЛЕННЯ В РОЗВИТКУ

1.1 Сприятливий сімейний мікроклімат як необхідна складова виховання хворих дітей

Сімейний мікроклімат позначається на розвитку дитини. Дитина з раннього віку повинна отримувати від батьків достатню кількість специфічної інформації у вигляді міміки, жестів, рухів, інтонації, голосу, зовнішності. Особливо це стосується виховання дитини з особливими потребами. Така дитина потребує особливої уваги і любові. Адже хвора дитина вважає, що вона нікому не потрібна, обтяжлива для батьків, постійно аналізує, як вони ставляться до неї, стежить за їх рухами, жестами. Вона боїться, щоб батьки її не розлюбили. Чим серйозніше захворювання дитини, тим більше батьківської любові вона потребує. Проте така любов не повинна бути сліпою, нерозумною, щоб не спотворити характер дитини. До неї слід висувати посильні вимоги, ставити конкретні завдання, і їх вона має виконувати. Перебування дитини в умовах нормального мікроклімату, батьківська любов, наявність друзів, допомога оточення - це усе відіграє компенсаторну роль у процесі її соціалізації. Тому в такій сім'ї дуже важлива взаємна підтримка, взаємодопомога подружжя, розумний розподіл обов'язків між членами сім'ї.

Сім'ї, де виховуються діти з особливими потребами, часто є неблагополучними, батьки розлучаються. Найчастіше причиною розлучень стають безпорадність, педагогічна неосвіченість у питаннях виховання дитини. У таких сім'ях важлива наявність саме обох батьків для нормальної життєдіяльності такої дитини.

На чолі виховного і лікувального процесу дитини з особливими потребами повинна бути мати з її любов'ю і турботою [1]. Дитина має почуватися щасливою, і це допоможе найбільш повно виявити свої емоційні та інтелектуальні можливості. Звичайно, мати дитини-інваліда потребує спеціальних педагогічних і медичних знань, необхідних для кваліфікаційного догляду. Соціальні служби та лікувальні установи повинні допомагати таким матерям здобути ці знання. Існує досвід підготовки спеціалістів для медико-соціальної реабілітації дітей, хворих на ДЦП. Робота в сім'ях передбачає заняття не тільки з дітьми, а й з батьками, щоб навчити доглядати за дитиною.

Батьки, по суті, безпорадні перед дитячою хворобою, соціально, педагогічно і психічно не підготовлені до діяльності в тій ситуації, у якій опинилися, і потребують соціально-психологічної підтримки, спеціальних педагогічних знань. Вони мають усвідомлювати свою відповідальність за долю дитини і розуміти, що їхні витримка, мужність, сприятливий сімейний мікроклімат - значний потенціал у розвитку такої дитини, формуванні її особистості. Адже контакт з матір'ю має велике значення для розвитку характеру і гармонійного формування дитини. Сім'я створює душевний комфорт, полегшує нервові переживання. Батьківська терпимість, доброта, чуйність, делікатність допоможуть дитині знайти своє місце в житті [11].

Таким чином, мікроклімат в сім'ї, що виховує дитину з психофізіологічними вадами є одним є дуже важливим і має сприяти її гармонійному розвитку. Разом з цим, дослідники виділяють ряд умов до сімейного виховання таких дітей.

1.2 Умови сімейного виховання дітей з відхиленнями в розвитку

Головним завданням сімейного виховання є гармонійний всебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в соціальних умовах, реалізація її творчого потенціалу.

Насамперед зазначимо, що єдиної формули успішного виховання у сім'ї не існує, оскільки вона залежить від рівня моральності й культури батьків, їхніх життєвих планів, ідеалів, вчинків, сімейних традицій тощо.

Науковці виділяють такі основні умови виховання дітей з особливими потребами:

1. Здоровий мікроклімат у сім'ї, його тональність і загальна спрямованість.

Добре, коли сім'я дружна, всі живуть разом цілеспрямованим і радісним життям, де всі люблять один одного, де панує атмосфера взаємодопомоги, щирості, тепла, справжньої турботи. В таких сім'ях якщо і виникають окремі розбіжності думок і суперечки, вони розв'язуються без роздратувань, приниження людської гідності, критики, взаємних образ. У сім'ї панує повага до інших членів сім'ї, цінується авторитет батька й матері, дідуся й бабусі.

2. Довіра до інших дітей, надання їм самостійності.

Якщо дитина бачить, що дорослі вірять у її сили, чесність, доброту, порядність, вірять у те, що вона зможе подолати труднощі в навчанні, виправити поведінку, то ця довіра надихає її, дарує впевненість у своїх силах, породжує бажання стати кращим. Довіра сприяє самовихованню дитини, її самовдосконаленню. Відверті, довірливі стосунки між батьками і дітьми роблять мікроклімат у сім'ї благополучним.

3. Чуйне ставлення дітей до найстарших членів родини - дідуся й бабусі.

Батьки мають бути прикладом для своїх дітей у відносинах зі своїми батьками та дідусями і бабусями, вони мають навчити дітей чуйно ставитися до них, цінувати думку старших у родині.

4. Єдність усіх вимог дорослих у ставленні до дітей.

Головним є таке правило: ні за яких обставин не допускайте у сім'ї різних дій, неузгоджених впливів. Єдність вимог, їх розумна послідовність потребують від дорослих нервових зусиль, уміння поступитися власним бажанням. Виключіть з життя сім'ї свавілля, егоїзм. Пам'ятайте: виховання дітей у сім'ї - не особиста справа батька й матері, а справа великої державної ваги, тому що наші діти - це майбутнє нашої держави [14].

Сучасні дослідники розробили ряд пам'яток для батьків, що виховують дитину з психофізичними вадами.

Так, дуже важливо пам'ятати, що:

- якщо дитину постійно критикують, вона вчиться ненавидіти;

- якщо дитина живе у ворожості, вона вчиться агресивності;

- якщо дитину висміюють, вона стає замкнутою;

- якщо дитина росте в докорах, вона вчиться жити з почуттям провини;

- якщо дитина росте в терпимості, вона вчиться приймати інших;

- якщо дитину підбадьорюють, вона вчиться бути вдячною;

- якщо дитина росте в чесності, вона вчиться бути справедливою;

- якщо дитина живе в безпеці, вона вчиться ввірити в людей;

- якщо дитину підтримують, вона вчиться цінувати себе;

- якщо дитина росте в розумінні, вона знаходить любов у цьому світі. Отже, щоб сімейне виховання дітей з особливими потребами було ефективним та сприяло розвитку гармонійної особистості, батькам необхідно приділяти велику увагу повсякденному спілкуванню з дитиною; стежте за власним мовленням; говорити спокійно, доброзичливо; не зловживати словами «повинен», «треба»; говорити дітям «дякую», «вибач»; давати можливість дитині не тільки слухати, а й думати, висловлювати власні судження, брати активну участь у спілкуванні; ненав'язливо поправляти дитину, яка неправильно промовила слово чи побудувала фразу, причому краще зробити це під час розмови, щоб не переривати спілкування; формувати в дітей навички ввічливого спілкування, вміння вислуховувати співрозмовника, з повагою ставитися до його думки.

Таким чином, головними умовами сімейного виховання дітей є безумовна любов, повага, ставлення до дитини як до повноцінного члена сім'ї, підтримка в усіх її справах. Сім'я - першочергове джерело розвитку дитини, тому вона відіграє важливу роль у вихованні хворих дітей.

1.3 Роль сім'ї в ранній комплексній допомозі дітям з особливими потребами

сімейний дефектолог хворий допомога

Одним з найактуальніших напрямків спеціальної (корекційної) педагогіки на сучасному етапі є рання комплексна допомога дітям з відхиленнями у розвитку. Від її ефективної організації та включення в неї сім'ї значною мірою залежить попередження інвалідності і (або) зниження ступеня обмеження життєдіяльності та працездатності. Тому ми вважаємо за потрібне розкрити у нашому дослідженні дане питання.

Рання комплексна допомога - це нова область міждисциплінарного знання, яка розглядає теоретичні та практичні основи комплексного обслуговування дітей перших місяців і років життя з груп медичного, генетичного і соціального ризику відставання у розвитку.

Рання комплексна допомога формується як частина системи, спеціальної освіти, покликана впливати на поліпшення умов для розвитку дітей з обмеженим потенціалом можливостей а також дітей, чий розвиток обумовлено дією множинних факторів ризику.

Вона являє собою систему спеціально організованих заходів, кожен елемент якої може розглядатися як самостійний напрям діяльності установ, що знаходяться у віданні органів охорони здоров'я, освіти та соціального захисту населення: виявлення немовляти з відставанням або ризиком відставання у розвитку, яка передбачає єдність ранньої діагностики, ідентифікації, скринінгу і напрямки у відповідну територіальну службу ранньої допомоги; визначення рівня розвитку дитини і проектування індивідуальних програм раннього освіти;

- навчання і консультування сім'ї;

- надання первинної допомоги в реалізації розвиваючих програм як в умовах сім'ї, так і в умовах спеціально організованої педагогічної середовища, що відповідає особливим освітнім потребам немовляти (групи розвитку);

- цільова робота з розвитку сенсомоторної сфери дитини;

- психологічна і правова підтримка сім'ї;

- рання планова і (або) екстрена медична корекція;

- координація діяльності всіх соціальних інститутів і служб у наданні повного комплексу послуг сім'ї і дитини в рамках індивідуальної програми розвитку.

Передбачалося, що впровадження таких програм зменшить ймовірність відставання у розвитку немовлят і дітей раннього віку з груп ризику, підвищить компетенцію членів сім'ї у задоволенні їх особливих потреб, зменшить ймовірність сегрегації дітей (ізоляція в спеціальних установах у відриві від сім'ї і суспільства), підвищить можливість їх соціальної адаптації, повноцінної інтеграції у суспільство та згодом дасть шанс до незалежної самостійної життя. У процесі становлення і розвитку західної системи ранньої допомоги виділилися два основних напрями конструювання програм. «Раннього втручання»: психотерапевтичний і соціально-педагогічний.

Раннє психотерапевтичне втручання спрямоване на створення умов: для задоволення особливих потреб; соціально-емоційного розвитку немовлят і дітей раннього віку. Концептуальна ідея цього напряму полягає в тому, що порушення міжособистісних відносин у діаді «мати-дитя» набагато більш успішно піддаються корекції в ході психотерапевтичних сеансів, які проводяться одночасно з батьками і дитиною. Найбільш відомими у світовій практиці є наступні моделі раннього психотерапевтичного втручання.

Модель «Тренування взаємодії» спрямована на якісну зміну поведінки дорослого під час сеансів: розвиваючої взаємодії у діаді «мати-дитя». Розроблено набір інструкцій для матері з метою поглиблення емпатійних контактів з немовлям (збільшення періодів зорових контактів «очі в очі», імітація поведінки немовляти, ігри, що відповідають віку дитини, і т.д.).

Модель «Керівництво взаємодією» спрямована на позитивні зміни відносин дорослого до дитини. У рамках цієї моделі за допомогою відеотехніки фіксується поведінка дорослого та дитини в процесі ігрової взаємодії. У ході подальшого аналізу окремих фрагментів відеозапису члени сім'ї можуть простежити зворотній зв'язок впливу власної поведінки на поведінку немовляти.

Системна модель психотерапевтичного раннього втручання являє собою взаємозалежні елементи, що перебувають у постійній динамічній взаємодії; поведінці і репрезентації; (переживання, що збереглися в пам'яті, рольові уявлення, що впливають на поточну взаємодію немовляти, батьків і психотерапевта). Психотерапевтичний вплив на один елемент системи змінює і трансформує вплив по всій системі.

У всіх моделях психотерапевтичного втручання відображені методи, що сприяють нормалізації сімейного мікроклімату, позитивної зміни відносин до дитини, формування соціальних зв'язків сім'ї.

Соціально-педагогічне втручання орієнтоване на задоволення особливих потреб в освіті та соціалізації немовлят і дітей раннього віку. Результати наукових досліджень в цьому напрямку привели до усвідомлення необхідності; розробки програми раннього розвитку, що будуть зорієнтовані не тільки на дітей, але й на їх сім'ї: сімейно-центровані програми раннього втручання. Саме сім'я як первинне соціальне оточення дитини є найбільш важливим фактором, що робить вирішальний вплив на його розвиток.

Діапазон сімейно-центрованого обслуговування складається з наступних елементів:

- інформаційна підтримка і допомога у виборі індивідуального освітнього маршруту з залученням можливостей усіх діючих освітніх структур як державної, так і недержавної систем освіти;.

- розробка та реалізація індивідуальних програм підтримки членів сім'ї дитини, допомога в організації взаємодії батьків та дитини;

- реалізація спеціальних програм для навчання батьків і включення їх в корекційно-педагогічний процес;

- забезпечення цілісного мультидисциплінарного підходу до навчання і соціалізації дитини на основі взаємозв'язку між окремими аспектами допомоги (медичних, психологічних, соціально-побутових, педагогічних).

Не менш важливим положенням сімейно-центрованого підходу є командний принцип роботи співробітників служби ранньої допомоги. Причому батьки та інші члени сім'ї входять в команду фахівців раннього втручання як повноправні члени і стають центральними фігурами при реалізації кожного з етапів індивідуального плану обслуговування сім'ї.

Таким чином, у першому розділі нашого дослідження було окреслено яким саме повинен бути мікроклімат у родині, де виховуються діти з відхиленнями у розвитку, яким чином найближче середовище має впливати на них; визначено умови виховання дітей з психофізіологічними вадами в сім'ї; описано роль батьків у формуванні та розвитку дітей-інвалідів.

Для того, щоб всі ці фактори успішно працювали в системі та комплексно впливали на хворих дітей, необхідно визначити, яку допомогу батькам може надати дефектолог та в чому полягають особливості такого виду його роботи.

РОЗДІЛ 2. ВИВЧЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ РОБОТИ ДЕФЕКТОЛОГА З БАТЬКАМИ, ЩО ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ З ВІДХИЛЕННЯМИ В РОЗВИТКУ

2.1 Психолого-медико-педагогічна робота дефектолога з батьками, що виховують дітей з проблемами розвитку

Особливим видом роботи дефектолога є психолого-медико-педагогічна консультація, яка включає в себе роботу з батьками дітей. Метою цієї роботи є надання батькам кваліфікованої допомоги у вихованні дитини з проблемами розвитку.

Науковці визначають такі завдання консультанта-дефектолога у роботі з батьками:

- допомогти сформувати адекватні взаємостосунки між батьками, іншими членами сім'ї та дитиною з проблемами розвитку;

- допомогти дорослим створити комфортну для розвитку дитини сімейну атмосферу;

- розширити інформованість батьків про потенційні можливості дитини, її перспективи у різних аспектах життя;

- створити умови для активної участі батьків у вихованні й навчанні дитини;

- навчити батьків прийомам організації ігрової та навчальної діяльності дитини;

- підвищити рівень психічного здоров'я самих батьків.

Як показує практика, самим важким у роботі з сім'ями є первинне повідомлення діагнозу чи проблеми їхньої дитини. Бажано повідомляти це обом батькам водночас; дати час на усвідомлення інформації і можливість задати питання. Навіть якщо проблема дитини є нескладною, батьки, як правило, опиняються в ситуації стресу. У цей момент слід підтримати батьків, дати їм необхідні пояснення, розкрити стан дитини і перспективи її розвитку. Важливо відразу налаштувати батьків на активну участь у житті й вихованні дитини, оскільки передусім від цього буде залежати її розвиток.

Дослідники зазначають, що робота дефектолога з сім'ями повинна базуватися на наступних принципах:

- партнерство з батьками;

- комплексний підхід до організації корекційно-педагогічного процесу;

- єдність діагностики і корекції;

- позитивна характеристика дитини;

- урахування стану, думки, досвіду батьків;

- повага до особистості батька і матері.

Вчитель-дефектолог у роботі з батьками в умовах психолого-медико-педагогічної консультації виконує різні види діяльності, зокрема, діагностичну, прогностичну, інформаційно-пояснювальну, корекційну, організаційну, стимулюючу, аналітичну [12].

Діагностична діяльність дефектолога передбачає вивчення конкретної родини, що виховує дитину з проблемами розвитку.

Прогностична діяльність передбачає визначення лінії співпраці з кожною сім'єю залежно від її особливостей; складання плану корекційно-виховної роботи з дитиною в сім'ї на певну перспективу; накреслення плану відповідної допомоги самим батькам; прогнозування результатів виховного впливу як на окрему дитину, так і сім'ю в цілому.

Інформаційно-пояснювальна діяльність полягає у вмінні правильно і переконливо інформувати батьків, громадськість про проблеми дітей з вадами розвитку і труднощами навчання; вмінні розширити інформованість батьків про потенційні можливості дитини, її перспективи у різних аспектах життя. Важливим аспектом є відбір і опрацювання інформації, призначеної дітям, вміння зробити її доступною для їхнього розуміння та засвоєння.

Залежно від діагнозу дитини, ступеня її порушення чи труднощів, результатів дослідження сім'ї дефектолог передбачає, якою саме інформацією він має забезпечити батьків - її зміст, характер, рівень. Інформацію можна повідомити батькам різними шляхами:

- у процесі індивідуальних бесід, пояснень;

- при проведенні консультацій (теми можуть пропонувати як батьки, так і дефектолог);

- при спільному перегляді відео матеріалів з проблеми;

- пропозицією прочитати рекомендації, викладені на папері;

- у процесі спеціально організованих зустрічей з іншими батьками, які виховують дитину з аналогічною проблемою розвитку;

- на спеціально організованих лекторіях.

Тематика лекцій, консультацій обирається згідно віку і проблеми дитини та потреб її сім'ї. Зокрема, батьків слід проінформувати про наступні аспекти розвитку і виховання дитини:

- закономірності психічного розвитку дітей певного віку (залежно від віку дитини, що виховується у конкретній сім'ї);

- причини відставання дитини у психофізичному розвитку чи труднощів у навчанні;

- можливості медичних, психологічних і соціальних служб у допомозі дитині з проблемами розвитку та її сім'ї;

- можливості подолання проблем і труднощів дитини в сім'ї, які умови слід для цього створити;

- як допомогти дитині й іншим членам сім'ї (друзям, гостям) побудувати адекватні стосунки;

- вплив іграшок на психофізичний розвиток дитини;

- в які ігри грати з дитиною на різних вікових етапах її розвитку (залежно від проблеми дитини, що виховується у конкретній сім'ї);

- обладнання дитячого куточка або дитячої кімнати в домашніх умовах; які види діяльності слід розвивати у дитини певного віку;

- яку роль відіграють емоції і пестощі у спілкуванні з дитиною та її розвитку;

- розвиток мовлення дитини (від першого року до кінця молодшого шкільного віку);

- критичні періоди в розвитку мовлення дитини;

- роль всіх членів сім'ї в активізації мовленнєвого спілкування дитини;

- якою має бути участь батьків та інших членів родини у розширенні уявлень дитини про властивості та якості предметів, навколишній світ (з урахуванням проблеми розвитку дитини);

- як розвивати пам'ять, мислення дитини (з урахуванням проблеми розвитку дитини, її віку);

- профілактика дитячих неврозів в умовах сім'ї;

- як не допустити відхилень у поведінці дитини;

- чи повинна дитина з проблемами розвитку мати вдома обов'язки і доручення, як допомогти їй їх виконувати;

- що являють собою спеціальні чи інтегровані заклади для дітей з проблемами розвитку, у яких випадках слід направляти туди дитину;

- роль батьків у підготовці дитини до навчання.

Корекційну роботу здійснює передусім дефектолог, проте перенесення позитивних зрушень у реальну життєдіяльність дитини можливе лише за участі сім'ї у ній. Тому дефектолог має навчити батьків прийомам організації ігрової та навчальної діяльності дитини, окремим корекційним прийомам і методам.

Організаційна діяльність полягає у вмінні організувати діяльність кожної окремої дитини, батьків вихованців, свою власну роботу, співпрацю з іншими спеціалістами психолого-медико-педагогічної консультації.

Стимулююча діяльність містить встановлення правильних стосунків з дітьми, їхніми батьками, колегами по роботі, представниками громадських та інших організацій.

Аналітична діяльність дозволяє корекційному педагогу аналізувати процес роботи з сім'ями, з окремою дитиною; виявляти в ньому позитивні сторони та недоліки; порівнювати результати з накресленою метою і завданнями; співвідносити свою роботу з досвідом інших дефектологів.

Всі вище висвітлені види діяльності реалізуються в комплексі та органічному поєднанні. Таким чином, особливою формою роботи дефектолога є психолого-медико-педагогічне консультування, яке включає в себе роботу з батьками дітей. Воно носить комплексний характер і включає в себе декілька видів діяльності: діагностичну, прогностичну, інформаційно-пояснювальну, корекційну, організаційну, стимулюючу та аналітичну.

2.2 Система діагностичної роботи педагога дефектолога з сім'єю

Ефективність родинного виховання залежить від багатьох факторів: цілеспрямованої діяльності спеціалістів щодо формування рівня педагогічної культури сім'ї, єдності виховних впливів на дитину, оновлення змісту роботи з батьками, оновлення змісту їх педагогічної освіти.

В.О. Сухомлинський вважав, що батьківська педагогіка - це педагогічна освіта батьків і матерів, освіта тих, кому завтра бути батьками й матерями. За його висновками, нині немає важливішого у сфері виховання, ніж навчити батька й матір виховувати своїх дітей. [13].

Взаємини між батьками і дітьми - важлива ланка родинного життя. У кожній сім'ї вони складаються по-різному і не завжди вдало. Тому питання щодо підвищення педагогічної культури батьків і надання їм допомоги у вихованні та налагодженні доброзичливих стосунків з дітьми є досить актуальним, і саме дефектологи покликані допомогти батькам у налагодженні стосунків з дітьми, що мають вади в розвитку.

На думку В. Безлюдної, їхня роль у цьому процесі зумовлена кількома обставинами:

- дефектологи мають стати першими вчителями, з якими зустрічаються молоді батьки і які покликані надати їм кваліфіковану допомогу в нелегких питаннях виховання дитини;

- між батьками та дефектологом повинен встановитися міцний двосторонній зв'язок, який має ґрунтуватися на постійному спілкуванні, знанні внутрішнього світу дитини, її потреб.

Робота дефектолога з батьками потребує знань про кожну сім'ю. Лише за такої умови спеціаліст може забезпечити диференційований підхід. Він повинен уміти спостерігати й аналізувати сімейні взаємини, зокрема батьків і дітей. Нині вже існує ряд рекомендацій щодо вивчення сім'ї, запропоновані спеціальні карти-схеми, документація, що допомагає більш детально вивчити сім'ю, правильно продіагностувати сімейні умови виховання дитини, встановити соціальний діагноз.

Діагностична діяльність дефектолога передбачає вивчення конкретної родини, що виховує дитину з проблемами розвитку. Зокрема вивчається:

1) склад сім'ї, її соціальний стан;

2) здійснення сім'єю педагогічних функцій;

3) уміння членів сім'ї розв'язувати загальні проблеми;

4) ставлення до проблем розвитку дитини і готовність розв'язувати їх;

5) сімейні стосунки: між батьками, між батьками і дітьми, єдність вимог у родині;

6) ціннісні орієнтації, досвід батьків;

7) забезпечення умов виховання дитини;

8) наявні труднощі, в зв'язку з вихованням дитини з проблемами розвитку.

Вивчення сім'ї проводиться водночас із вивченням дитини, зокрема, причин, що призвели до відхилень у розвитку чи труднощів у навчанні; її рівня актуальної зони та зони найближчого розвитку; структури захворювання чи порушення.

Для вивчення сім'ї дефектолог використовує, зокрема, наступні методи:

- вивчення документів;

- спостереження;

- бесіда з батьками;

- анкетування та опитування.

За існуючими програмами взаємини у системі «дорослий-дитина» доцільно аналізувати за двома напрямками: загальний характер ставлення до малюка і розуміння завдань виховання [5].

Вивчення сім'ї можна розпочати зі спостережень характеру спілкування рідних з дитиною. Дефектолог чимало візьме для себе, з'ясувавши такі моменти:

1) наявність уваги до дитячих розмов;

2) уміння батьків будувати стосунки з дітьми, враховуючи їхній вік;

3) об'єктивність в оцінці поведінки дитини, її особистісних якостей;

4) система заохочень і покарань, які використовуються в сім'ї.

З таких спостережень складається перше уявлення про загальний стиль взаємин батьків і дитини, встановлюється його схожість з одним із тих, які зустрічаються в сімейному вихованні найчастіше: надмірно м'який, демократичний, авторитарний, байдужий. Початкові припущення уточнюються у бесідах з рідними. Будуються вони диференційовано, залежно від попередніх висновків.

Загальне ставлення батьків до виховання дітей можна оцінити за такими параметрами:

1) прояв уваги та цікавості до життя дитини;

2) реакція батьків на зауваження соціального педагога, їх результативність;

3) прагнення підвищити свій педагогічний рівень за допомогою матеріалів батьківських куточків, педагогічної літератури;

4) частота звернень за педагогічними порадами;

5) прояв бажання поділитися своїми спостереженнями за розвитком дитини, її поведінкою;

6) зовнішній вигляд дитини.

Дані, одержані в ході спостережень і бесід, уточнюються в подальшій роботі з сім'єю. Поширені сьогодні методи - анкетування, розмови з батьками у поліклініці і вдома - мають використовуватися для встановлення тісних контактів з ними. Основна мета - не лише одержати знання про певну родину, а й збудити у батьків інтерес до дитини, до її внутрішнього світу.

Найпоширенішими методами вивчення сімейного мікросередовища є різні опитування (анкетування) і тестування батьків. Оскільки головною метою проведення анкетування є використання отриманих даних при організації допомоги дітям з порушеннями в розвитку, то перевагу найчастіше віддається іменним (персоніфікованим) анкетам.

Дослідники виділяють такі переваги методи анкетування:

- отримання інформації про різні аспекти, пов'язані з сімейним вихованням;

- компенсує неможливість безпосереднього контакту з тим, кому вона призначена;

- дозволяє охопити велику кількість сімей вихованців;

- надає більше часу на виважену, вдумливу відповідь;

- простота обробки отриманих даних.

Проте, говорячи про анкетування як ефективний метод дослідження, слід вказати й на його недоліки:

- ризик несамостійності відповідей батьків;

- можливість спотворення відповідей через нерозуміння суті питання;

- навмисно хибні відповіді ( спірні з погляду моралі);

- частина батьків не хочуть відповідати на питання анкети (вважають грубим вторгненням в особисте життя);

- важко збирати анкети.

При вивченні особливостей сімейного мікроклімату можна використовувати готові анкети або розробити власні. Обов'язковою умовою є дотримання наступних вимог до їх складання:

- пам'ятати про головну мету - отримання інформації для професійних потреб дефектолога;

- розробляти анкети з урахуванням контингенту дітей і особливостей їх мікросоціального оточення;

- питання повинні формулюватися з урахуванням освітнього рівня конкретних батьків;

- обов'язково застосовувати шанобливе звертання «Ви»;

- анкета повинна бути компактною;

- структура анкети повинна бути представлена трьома розділами: звернення до батьків, питання, подяка за відповіді;

- розташовувати питання за принципом «від простого до складного»;

- формулювати питання конкретно;

- кожне питання має бути самостійним і логічно окремим;

- використовувати при оформленні анкети досить великий шрифт, залишати місце для відповідей батьків;

- дані анкет перевіряти шляхом їх повторного застосування через певний відрізок часу.

На початку навчального року дефектолог може використовувати анкети для уточнення запитів батьків.

Також важливо використати анкету на визначення ступеню готовності батьків до участі в корекційному процесі.

Виходячи з відповідей батьків на 14 запитань, можна здійснити кількісну обробку: «так» - 1 бал, «ні» або ігнорування відповіді - 0 балів.

Оцінка результатів:

o Високий рівень мотивації до співпраці - 11 - 14 балів

o Середній рівень мотивації до співпраці - 6 - 10 балів

o Низький рівень мотивації до співпраці - 0 - 5 балів

Батьки з високим рівнем мотивації максимально залучені в корекційний процес, вносять свої пропозиції щодо його вдосконалення, систематично виконують завдання дефектолога, є активними учасниками заходів.

Батьки з середнім рівнем мотивації до співпраці слідують вимогам дефектолога, але їх участь у корекційному процесі в більшості випадків формальна, ініціативність знижена, потрібна постійна стимуляція активності з боку дефектолога .

Батьки з низьким рівнем мотивації до співпраці самостійно не беруть участь в корекційному процесі, виконують тільки окремі доручення педагога або ігнорують їх, воліючи бути пасивними спостерігачами і перекладаючи всю відповідальність за виховання та освіту своєї дитини на навчальний заклад.

В кінці навчального року проводитися анкета з вивчення задоволеності батьків корекційно-освітнім процесом.

Дефектолог повинен також вивчити рівень обізнаності батьків з родинною педагогікою, її принципами, змістом, основними напрямами. З цією метою можна запропонувати батькам анкети, що спрямовані на виявлення рівня педагогічної культури батьків.

Таким чином, анкетування слугує попередньому знайомству з сім'єю чи з особливостями однієї зі сторін виховання дітей у ній. Аналіз анкет дає можливість визначити проблеми, які варто обговорити з батьками на колективних консультаціях, батьківських зборах і які, зрештою, збільшать обсяг знань батьків щодо родинного виховання на засадах народної педагогіки.

Аналітичні матеріали заносять до батьківської картотеки. Вони дають змогу дефектологу ґрунтовно вивчити родину, підготувати базу для виховання кожної дитини, скорегувати проекти програм батьківського всеобучу і підпорядкувати їх вирішенню таких завдань: систематичне одержання слухачами педагогічних знань; озброєння батьків методикою застосування педагогічних знань на практиці, у своїй виховній діяльності; збір і поширення кращого досвіду родинного виховання; формування такого рівня свідомості, за якого з'являється прагнення до постійної самоосвіти. Таким чином, однією з найважливіших видів діяльності дефектолога є діагностична робота, що передбачає вивчення конкретної родини, яка виховує дитину з проблемами розвитку. Також наведено приклади діагностичних анкет, що застосовуються на різних етапах роботи дефектолога з батьками, що виховують дитину з особливими потребами.

2.3 Сучасні форми роботи дефектолога з батьками хворої дитини

Робота дефектолога з батьками має здійснюватися в двох напрямах: з колективом батьків та індивідуально.

Так, Л. Гурнік зазначає, що в арсеналі дефектологів багато традиційних форм роботи, які наповнені новим змістом: збори батьків, колективні та групові консультації, бесіди, лекції, конференції, батьківський всеобуч. До того ж він має забезпечити диференційований підхід до принципу формування педагогічної культури батьків, врахування їх освітнього рівня, життєвого досвіду та вікових особливостей їхніх дітей [11].

Організовуючи роботу з батьками в системі педагогічного всеобучу, дефектолог повинен ставити за мету не тільки озброїти батьків знаннями, але й підвищити їх педагогічну культуру, прискорити процес родинного виховання.

Практика свідчить, що одними з найефективніших форм роботи з батьками є нетрадиційні форми і методи роботи. Серед них - функціонування консультпунктів з проблем родинного виховання, конференції батьків з обміну досвідом щодо організації раціонального дозвілля дітей [14]. Вони поєднуються з традиційними, такими, як: університети педагогічних знань для батьків, батьківський всеобуч, вечори запитань та відповідей, збори-практикуми, бесіди, дискусійні клуби, клуби батьківського спілкування. Цікавими формами роботи з батьками є проведення конференцій з проблем родинного виховання на засадах народної педагогіки, читацькі конференції за книгами з родинного виховання, огляди новинок літератури.

У сучасній педагогічній науці традиційні форми роботи з батьківською громадськістю вдало доповнюються нетрадиційними формами. Наприклад:

1) дерево родоводу (зустріч поколінь, роздуми над проблемами родинного виховання, звернення до народної педагогіки);

2) у родинному колі (анкетування батьків, індивідуальна допомога родинам через консультації, практичний показ, зустрічі з лікарями психологами, юристами);

3) родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання дітей);

4) народна світлиця (звернення до народних традицій, формування особистості дитини через природу, спілкування батьків з вихованцями через природу, спільну діяльність батьків, дітей, педагогів);

5) альбом-естафета «Як ми відпочиваємо?» (Досвід організації відпочинку в родині);

6) дискусійний клуб (обговорення проблем виховання дітей);

7) родинна скарбниця (добірка матеріалів з досвіду родинного виховання);

8) азбука родинного виховання (обговорення проблем, труднощів виховання дітей у неповних сім'ях, виступи лікарів, юристів, психологів, педагогів, надання батькам індивідуальної допомоги);

9) дні довіри (у визначені дні педагоги, лікарі, психологи ведуть прийоми батьків і консультують їх з проблем виховання) [9, с. 8].

На думку дослідників Г. Зубової та Е. Арнаутової, для підвищення педагогічної компетентності батьків дітей раннього віку необхідно використовувати сучасні методи спілкування з ними (рольове програвання проблемних задач сімейного виховання, моделювання способів батьківської поведінки, обмін досвідом сімейного виховання). Вони дають можливість батькам стати активними дослідниками власної поведінки, отримати досвід нового бачення звичних способів впливу на дитину. На противагу суто вербальній інформації, яка традиційно складає зміст зустрічей з батьками, важливим змістовним компонентом спілкування з батьками мають стати практичні дії з ігровими завданнями чи ситуаціями, ігровим предметом чи образом, малюнком. Сучасні дослідження доводять, що ігрове спілкування з батьками - ефективний засіб оволодіння ними «мовою гри» і є засобом профілактики батьківської авторитарності. Тому саме ігровий метод спілкування дефектолога з батьками має стати пріоритетним [10].

Таким чином, існує багато традиційних і нетрадиційних форм роботи дефектолога з батьками, що виховують дитину з відхиленнями в розвитку. Серед сучасних видів можна виділити такі: дерево родоводу, анкетування батьків, індивідуальна допомога родинам через консультації, практичний показ, зустрічі з лікарями психологами, родинний міст, народна світлиця, альбом-естафета «Як ми відпочиваємо?», дискусійний клуб, родинна скарбниця, азбука родинного виховання, дні довіри тощо.

2.4 Перспективні шляхи оптимальної взаємодії дефектолога з батьками дітей, що мають порушення розвитку

Отже, в умовах сьогодення, за нестабільності сімейної системи і наявних проблемах у встановленні доброзичливих взаємовідносин між дорослими і дітьми, зростає потреба в наданні допомоги сім'ї. особливої уваги потребують родини, що виховують дитину з вадами розвитку. Тому підвищення педагогічної культури сім'ї, консультування батьків і дітей, різноманітні форми і методи роботи з батьками покликані покращити становище й озброїти батьків необхідними знаннями щодо ефективних способів організації гуманних взаємин з нащадками, психокорекції неадекватних відносин у сім'ї.

На основі опрацьованої психолого-педагогічної літератури нами було розроблено перспективний план роботи дефектолога з батьками, що виховують дитину з відхиленнями в розвитку. Він складається з двох послідовних етапів, що мають на меті озброїти батьків знаннями стосовно особливостей розвитку їхньої дитини, шляхів побудови гармонійних взаємовідносин в сім'ї; надання психолого-педагогічної підтримки та допомоги; формування у батьків та членів сім'ї умінь і навичок виховання дитини з порушеннями психофізичного розвитку

Перспективний план оптимальної взаємодії дефектолога з батьками дітей, що мають порушення розвитку

І етап. Організаційно-пропедевтичний (вересень, жовтень, листопад)

Педагогічний напрям

1. Культура сім'ї та знання про закономірності розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

2. Допомога батькам в усвідомленні ними проблеми в розвитку їхньої дитини.

3. Формування умінь і навичок виховання дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

4. Формування розуміння важливості й значення активної взаємодії з дитиною та реалізації потенційних виховних можливостей батьків.

5. Надання допомоги по формуванню розвивально-виховної системи відносин з дитиною в умовах сім'ї.

Психологічний напрям

1. Встановлення емоційно-психологічного та довірливого контакту з сім'єю.

2. Формування конструктивного характеру ставлення батьків до дитини та прямування активності сім'ї на прийняття дитини такою, якою вона є.

3. Попередження виникнення конфліктів, дискомфорту в сім'ї, пов'язаних з порушеннями мовлення у дитини.

ІІ етап. Корекційно-розвивальний (грудень, січень, лютий)

Педагогічний напрям

1. Оволодіння вміннями і навичками психолого-педагогічного контролю за мовленнєвим розвитком дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

2. Забезпечення максимальним обсягом знань про особливості психічного розвитку дітей із порушеннями та засоби корекції в умовах сім'ї.

3. Надання кваліфікованої підтримки щодо створення розвивальних умов і виховної системи дітей із порушеннями психофізичного розвитку в умовах сім'ї. Психологічний напрям

1. Формування позитивного ставлення батьків до дитини та спрямування активності сім'ї на корекцію порушень мовлення дитини.

2. Узгодження індивідуальної сімейної програми корекції вад мовлення.

3. Визначення рівня комфортності й задоволеності взаємодією батьків, дитини і фахівців.

Також нами було розроблено рекомендації батькам стосовно виховання з вадами розвитку, на які можна опиратися дефектологу при побудові своєї роботи з такими сім'ями.

Рекомендації батькам щодо виховання дітей з відхиленнями в розвитку

1. Повірте в неповторність своєї дитини, у те, що вона єдина, унікальна і не є вашою точною копією. Тому не варто вимагати від неї реалізації заданої вами життєвої програми і досягнення поставленої вами мети. Дайте їй право прожити власне життя.

2. Дозвольте бути собою, зі своїми вадами, вразливими місцями та чеснотами. Приймайте її такою, якою вона є.

3. Підкреслюйте її сильні сторони.

4. Не соромтеся виявляти свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що будете її любити за будь-яких обставин.

5. Не бійтеся «залюбити» своє маля: саджайте його собі на коліна.

6. Обираючи знаряддя виховного впливу, удавайтеся здебільшого до ласки та заохочення, а не до покарання та осуду.

7. Намагайтеся, щоб ваша любов не перетворилася на вседозволеність та бездоглядність.

8. Намагайтеся впливати на дитину проханням - це найефективніший спосіб давати їй інструкції.

9. Уникайте помилок у вихованні.

10. Не перевищуйте владу у стосунках з дитиною. Батьки, які виступають у ролі головної дійової особи, мають похмурий незадоволений вираз обличчя, втручаються в дитячі ігри, карають і вказують, що, як і коли робити.

11. Не будьте егоїстом, не кричіть на дитину при найменших відхиленнях від встановлених вами еталонів її поведінки (дитина заважає вам відпочивати).

12. Не будьте ледачими у відносинах з дитиною, що виявляється в непослідовності у вимогах, у стилі виховання, в небажанні відмовитися від своїх справ та захоплень.

13. Не будьте хвальковитими, не хизуйтеся будь-якими успіхами своєї дитини. Не реагуйте гостро на успіхи інших дітей. Будьте скромними, вчіть скромності свою дитину. Завжди враховуйте здібності і інтереси дитини.

14. Не будьте надмірно принциповими. Принциповість не завжди виправдана, але батьки мають упередження, що коли вони так сказали, то так і має бути, навіть якщо їх вимоги не завжди виправдані. У результаті такої принциповості батьки нерідко вдаються до фізичних покарань, позбавляють дитину прогулянки, забороняють улюблені ігри тощо [8].

Отже, в другому розділі нашого дослідження висвітлено основні форми роботи дефектолога з батьками, що виховують дитину з відхиленнями в розвитку; описано специфічний для даного спеціаліста вид діяльності - психолого-медико-педагогічна консультація, визначено особливості такої роботи; охарактеризовано діагностичну діяльність як одну з найважливіших форм роботи. Також нами розроблено перспективний план оптимальної взаємодії дефектолога з батьками дітей, що мають порушення розвитку та рекомендації для таких батьків щодо виховання дітей з особливими потребами.

ВИСНОВКИ

Отже, в умовах сьогодення, за нестабільності сімейної системи і наявних проблем у встановленні доброзичливих взаємовідносин між дорослими і дітьми, зростає потреба в наданні допомоги молодій сім'ї. Тому підвищення педагогічної культури родини, консультування батьків і дітей, різноманітні форми і методи роботи з батьками покликані покращити становище й озброїти батьків необхідними знаннями щодо ефективних способів організації гуманних взаємин з нащадками, психокорекції неадекватних відносин у сім'ї.

Батьки, по суті, безпорадні перед дитячою хворобою, соціально, педагогічно і психічно не підготовлені до діяльності в тій ситуації, у якій опинилися, і потребують соціально-психологічної підтримки, спеціальних педагогічних знань. Вони мають усвідомлювати свою відповідальність за долю дитини і розуміти, що їхні витримка, мужність, сприятливий сімейний мікроклімат - значний потенціал у розвитку дитини, формуванні її особистості. Адже контакт з матір'ю має велике значення для розвитку характеру і гармонійного формування дитини. Сім'я створює душевний комфорт, змінює нервові переживання. Батьківська терпимість, доброта, чуйність, делікатність допоможуть дитині знайти своє місце в житті.

На сучасному етапі розвитку нашого суспільства, батьки, на жаль, мають недостатній обсяг знань з приводу формування адекватних відносин у сім'ї. Саме тому, цієї проблеми неодноразово торкалися у своїх дослідженнях дефектологи ті психологи, що і було висвітлено у нашому дослідженні.

На наш час вже досить багато розроблено форм і методів роботи дефектолога з батьками, що виховують дитину з відхиленнями в розвитку, окреслено шляхи їх оптимальної взаємодії тощо.

Отже, у першому розділі нашого дослідження було окреслено яким саме повинен бути мікроклімат у родині, де виховуються діти з відхиленнями у розвитку, яким чином найближче середовище має впливати на них; визначено умови виховання дітей з психофізіологічними вадами в сім'ї; описано роль батьків у формуванні та розвитку дітей-інвалідів.

В другому розділі висвітлено основні форми роботи дефектолога з батьками, що виховують дитину з відхиленнями в розвитку; описано специфічний для даного спеціаліста вид діяльності - психолого-медико-педагогічна консультація, визначено особливості такої роботи; охарактеризовано діагностичну діяльність як одну з найважливіших форм роботи. Також нами розроблено перспективний план оптимальної взаємодії дефектолога з батьками дітей, що мають порушення розвитку та рекомендації для таких батьків щодо виховання дітей з особливими потребами.

Таким чином, в останні роки спостерігається тенденція поліпшення соціальної підтримки сімей з дітьми з обмеженими фізичними та розумовими можливостями. Цьому сприяла низка обставин, зокрема, зміцнення і розширення законодавчої та нормативно-правової бази соціальної підтримки сімей з дітьми-інвалідами (насамперед на регіональному рівні), певна трансформація масової свідомості громадян, ще недавно представляли інвалідність лише в медичному аспекті, динамічне зростання числа центрів реабілітації дітей з обмеженими можливостями.

Проблема дитячої інвалідності є актуальною у всьому світі. Сім'я, найближче оточення дитини з обмеженими можливостями - головна ланка в системі її виховання, соціалізації, задоволення потреб, навчання, профорієнтації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексєєнко Т.У. У чому сутність гуманних взаємин батьків і дітей? / Т.У. Алексєєнко // Рідна школа. - 2001. - №3. - С. 5-10.

2. Бабкина Н.В. Психологическое сопровождение детей с ЗПР в общеобразовательной школе / Н.В. Бабкина // Дефектология. - 2006. - №4. - С. 38-49.

3. Бистрова Ю. Психологічні аспекти проблеми конфліктної поведінки дітей з вадами розумового розвитку / Ю. Бистрова // Дефектологія. - 2006. - №1. - С. 36-38.

4. Бондар В.І. Історія олігофренопедагогіки : Підручник / В.І. Бондар, В.В. Золотоверх. - К. : Знання, 2007. - 375 с.

5. Варламова А. Виховання дітей з порушенням слуху / А. Варламова // Дефектолог. - 2008. - №7. - С. 59-62.

6. Взаємодія педагогів ДНЗ з батьками / Агавелян М.Г., Данилова Є.Ю., Чечуліна О.Г. - М. : ТЦ «СФЕРА», 2009. - 220 с.

7. Выготский Л.С. Основы дефектологи / Л.С. Выготский. - СПб. : Лань, 2003. - 656 с.

...