Організація і методика проведення уроків фізичної культури в 5-7 класах загальноосвітньої школи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВП «Стахановський педагогічний коледж Луганського національного університету імені Тараса Шевченка»

Циклова комісія фізичного виховання

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

з теорії і методики фізичного виховання

тема: Організація і методика проведення уроків фізичної культури в 5-7 класах загальноосвітньої школи

Студента (ки) 2 курсу 202 групи

Киливник М. І.

Керівник викладач теорії і методики фізичного виховання

Луханіна О.М.

м. Стаханов, 2014

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

1.1 Загальна характеристика урочних форм занять з фізичного виховання

1.2 Класифікація уроків фізичної культури

1.3 Методи навчання на уроках фізичної культури

Висновки до І розділу

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ І МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

2.1 Зміст, методика проведення уроків фізичної культури в загальноосвітній школі

2.2 Інноваційні технології на уроках фізичної культури

Висновки до ІІ розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Актуальність. Як підсистема загальної системи фізичного виховання суспільства фізичне виховання дітей і молоді організовується суспільством у рамках соціальної програми з метою підготовки підростаючих поколінь до майбутньої творчої життєдіяльності. Ця підготовка здійснюється шляхом оволодіння певними духовними і матеріальними цінностями фізичної культури, передбаченими навчальними програмами у спеціально організованому педагогічному процесі.

Педагогічний процес фізичного виховання здійснюється через використання різних форм занять, на яких учні оволодівають предметом фізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи і збагачуючи особисту фізичну культуру.

Структура занять із фізичної культури передбачає їхню загальну педагогічну спрямованість і специфічний зміст, який забезпечує вирішення завдань фізичного виховання.

Аналіз педагогічної суті різних форм організації фізичного виховання школярів показує, що не в кожній із них однаково можуть бути представлені всі складові виховного процесу: навчання фізичних вправ; засвоєння знань з фізичної культури; процес удосконалення фізичних здібностей; спеціалізована підготовка тощо.

Питаннями класифікації та вивченням ефективності проведення уроків фізичної культури займалися Шиян Б.М., Г. Мейксон, Ю. Копилов, М. Рахімов, А. Хан, В. Авраменка, В. Похлієбіна.

Об'єкт дослідження - процес організації і методики проведення уроків фізичної культури в загальноосвітній школі.

Предмет дослідження - особливості організації і методики проведення уроків фізичної культури в 5-7 класах загальноосвітньої школи.

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати особливості організації і методики проведення уроків фізичної культури в 5-7 класах в загальноосвітніх школах.

Гіпотеза дослідження: використання нетрадиційних форм проведення та застосування сучасних технологій на уроках фізичної культури сприяє розвитку інтересу учнів до занять.

Завдання дослідження:

1. Розкрити характеристику урочних форм фізичного виховання.

2. Розкрити класифікацію уроків фізичного виховання.

3. Розкрити засоби і методи, які використовуються на уроках фізичного виховання.

4. Проаналізувати особливості проведення уроків фізичної культури в 5-7 класах загальноосвітній школі.

Методи дослідження: метод педагогічних спостережень, метод особистих педагогічних спостережень, метод педагогічного конспектування.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

1.1 Загальна характеристика урочних форм занять з фізичного виховання

Питання організації занять у педагогічному процесі фізичного виховання займають важливе місце в теорії фізичного виховання і їх успішне вирішення багато в чому залежить від того, як буде організовано навчальний процес. Заняття фізичними вправами проводяться з різним контингентом, у різних умовах і з різною спрямованістю. Вони відрізняються великим різноманіттям. Знання основ організації занять необхідне вчителям фізичної культури, тренерам з видів спорту, інструкторам, які проводять заняття у фізкультурно-оздоровчих групах та інше. Кожне заняття має свій зміст і форму.

Специфічним змістом занять у фізичному вихованні є активна, спрямована на фізичне вдосконалення, практична діяльність людей, що виявляється у виконанні фізичних вправ.

Формою занять є порівняно стійкі об'єднання елементів його змісту: тривалість виконання вправ, кількість повторень вправ, черговість їх виконання, регламентація відпочинку, взаємовідносини тих, хто займається, в процесі виконання вправ та інше.

Дуже важливо в педагогічному відношенні ясно уявити взаємозв'язок змісту і форми.

Зміст визначається завданнями, що відображають предмет і спрямованість занять, а також характер діяльності викладача і тих, хто займається. Обов'язкова умова якісного проведення занять - це відповідність форми змісту занять.

Для вирішення завдань, які стоять перед фізичним вихованням (оздоровчих, освітніх і виховних), застосовуються різні форми організації занять фізичними вправами (прогулянка, ранкова гімнастика, урок, спортивне тренування, змагання, фізкультхвилинка та ін..).

Сполучення та об'єднання різних форм занять фізичними вправами для фізичного вдосконалення людини, покращення і підтримання її здоров'я і працездатності становить систему занять фізичною культурою.

Під системою занять у фізичному вихованні розуміють всю їх численність, об'єднану таким взаємозв'язком між собою, який дозволяє досягти поставленої мети.

Одиницею системи занять у фізичному вихованні є тижневий режим занять. Так, у загальноосвітній школі система фізичного виховання об'єднує 2-3 обов'язкові заняття на тиждень, а також інші форми занять - секційні з видів спорту, заняття в групах здоров'я 2-3 рази на тиждень та ін..

Система занять фізичною культурою і спортом може якісно функціонувати тільки тоді, коли вона органічно пов'язана з функціонуванням загальної системи фізичного виховання в державі, регіоні, навчальному закладі і заснована на біологічних і психологічних закономірностях розвитку особистості, гомеостазу, адаптації до умов фізичних навантажень та ін..

Фізична культура як навчальний предмет передбачена в усіх класах загальноосвітньої і професійної школи. В умовах, коли освіта стає більш професійно орієнтованою, фізична культура належить до обов'язкових предметів поряд із рідною мовою і літературою, природознавством, математикою, історією України. Зміст предмета регламентується програмою, практична реалізація якої здійснюється на уроках фізичної культури. Відвідування уроків є обов'язковим для всіх учнів школи. Залежно від стану здоров'я після проведення щорічного поглибленого медичного огляду лікар розподіляє учнів на медичні (основну і спеціальну медичну) групи для занять фізичною культурою на підставі «Положення про лікарсько-фізкультурну службу», затвердженого наказом міністра охорони здоров'я України від 31 грудня 1992 року за № 2111. до основної групи входять практично здорові діти, а ті, що мають відхилення у стані здоров'я, належать до спеціальної методичної групи і навчаються за спеціальною програмою [12,56].

У процесі фізичного виховання застосовують різні форми організації занять: уроки, фізкультурні заходи в режимі дня, заняття спортивних гуртків і секцій, спортивні змагання, самостійні заняття та інше. Ці форми тісно переплітаються і становлять систему, яка забезпечує організовану роботу над фізичним удосконаленням учнів. Кожна з форм має своє призначення й конкретні завдання щодо виховання школярів фізично міцними, здоровими, загартованими, такими, що добре володіють всіма життєво необхідними руховими навичками і вміннями, характеризуються добре розвиненими фізичними якостями - швидкістю, спритністю, силою, гнучкістю й витривалістю.

Основної формою з фізичного виховання є урок фізичної культури, на якому учні оволодівають програмним матеріалом і здобувають мінімум необхідних знань, умінь, навичок, що забезпечують їм потрібний розвиток зміцнення здоров'я та участь у суспільно корисної праці. Уроку фізичної культури є обов'язковою для всіх учнів формою занять, що забезпечує необхідний мінімум знань, умінь і навичок, передбачених навчальною програмою. Вивчаючи на уроках різноманітні фізичні вправи учні дістають перше уявлення про гімнастику, про різні види спорту, здобувають основні знання і навички у рухливих та спортивних іграх. Оволодіваючи під керівництвом вчителя різноманітними руховими діями викликають у учнів бажання займатися фізичною культурою ще краще, прагнути ще більше досягнень, що приводить їх до занять у спортивні гуртки та секції або у дитячо-юнацькі спортивні школи. Усе це визначає відповідальну роль уроку в загальній системі фізичного виховання в школі.

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізичного виховання, є те, що:

На уроках фізичної культури вчитель створює найкращі умови для розв'язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує самостійну роботу учнів;

Уроки визначаються основний зміст інших форм фізичного виховання школярів;

На уроках яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;

Керівна роль належить вчителю, який викладає предмет і здійснює виховання учнів;

Діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження строго дозується згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

На уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна вікова однорідність;

Уроки зумовлені розкладом занять.

Перелічені ознаки притаманні передусім саме урокам на відміну від інших форм заняття.

Ці риси відносять урок фізичної культури до рівня основної форми занять і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання в школі - підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, формування у них потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров'я і підтримувати належний рівень фізичної підготовки протягом усього життя.

Урок фізичної культури повинен мати чітку спрямованість, викликати інтерес до занять і спонукати учнів до активної діяльності, мати зв'язок з попереднім і наступним урокам; передбачати різноманітні вправи і методи виконання їх; мати достатньо ущільненість і забезпечувати оптимальне фізичне навантаження учнів.

Основні показники якісного уроку - це виконання плану конспекту уроку й досягнення научених результатів. До уроку ставиться цілий ряд вимог. Він повинен поєднувати певні загальні завдання, виконання яких забезпечується всім процесом навчання і серіями уроків, і завдання, що вирішуються на кожному конкретному уроці, при чому формувати ці завдання слід чітко й конкретно. Урок має становити єдине ціле і разом з тим відповідати принципу наступності - бути послідовним продовженням попереднього уроку і підготовкою до наступного, і правильно поєднуватися з іншими уроками у розкладі навчального дня і тижня; повинен мати виховний характер і правильну побудову, що дає змогу враховувати фізичний розвиток і фізичну підготовленість учнів. На уроці пояснення вправ слід поєднувати з практичним виконанням їх, теоретичні відомості подавати під час практичного виконання вправ, чітко визначати домашнє завдання [10,25].

До уроку фізичної культури ставляться такі основні вимоги:

Містити певні загальні завдання. Виконання яких забезпечується всім процесам навчання і серіями уроків, а також завдання, що вирішуються на конкретному уроці;

Мати конкретне і чітке формулювання завдань;

Мати правильну методичну побудову, що враховує фізичний розвиток і фізичну підготовленість учнів та всебічно впливає на гармонійний фізичний розвиток їх;

Мати цілісну будову (але бути послідовним продовженням попереднього уроку і підготовкою до наступного);

Мати виховний характер;

Містити цікаві для дітей методи навчання і організації, що спонукали б дітей до активної діяльності;

Поєднувати показ і пояснення вправ з практичним виконанням їх;

Поєднувати теоретичні відомості під час виконання вправ;

Мати чітке визначення домашніх завдань;

Правильно поєднуватись з іншими уроками у розкладі навчального дня і тижня.

Щоб уроки були цікавими, вчителю необхідно тонко розуміти психічні особливості учнів, враховувати їхні сили й можливості, формувати запити. Однією з найважливіших умов доброго уроку є поєднання волі педагогів із прагненням учнів до досягнення бажаного. Дітей найбільш цікавлять уроки, в яких є щось нове. Це може буди варіювання фізичних вправ, зміцнення і послідовне ускладнення рухливих ігор, використання предметних орієнтирів, застосування нестандартного обладнання і технічних засобів навчання, а також різних форм і методичних прийомів. Багато вчителів для посилення емоційного фону уроку використовують елементи змагань - як між окремими ланками і групами учнів, так і між окремими учнями - на кращу поставу, якісне і кількісне виконання фізичних вправ, на швидкість і організованість під час прибирання фізкультурного інвентарю та обладнання. Мета навчальної діяльності може бути ближня, тобто поставлена саме для даного уроку, і дальня, перспективна, визначена вчителем на навчальну чверть, півріччя, рік. Виходячи з перспективної мети вчитель визначає завдання даного уроку, які мають бути конкретними і водночас підпорядкуватися перспективним завданням.

Уроки фізичної культури мають бути побудовані так, щоб вони забезпечували всебічний гармонійний розвиток особистості школяра. Адже фізичне виховання школярів невід'ємне морального. Ефективність уроків фізичної культури залежить від дисципліни, організованості, свідомості та інших моральних якостей учнів, тобто від умілої виховної роботи в класі. Для виховання позитивних моральних і вольових якостей під час занять фізичною культурою треба використовувати такі методи навчання і виховання, як переконування, виправлення, заохочення, спонукання, приклад, примушування та покарання. Кожен із зазначених методів морального виховання впливає на формування тих або інших рис характеру школярів.

Виховувати вольові якості і свідому дисципліну треба на всіх уроках: привчати стримувати себе під час виконання вправ, особливо в іграх, де необхідно дотримання певних правил. Спільне виконання вправ, особливо ігрова діяльність, дає змогу формувати взаємодопомогу, колективізм, чесність та інші моральні якості.

1.2 Класифікація уроків фізичної культури

Уроки фізичної культури мають багато характеристик. Кожна з них може бути покладена в основу їх класифікації. Ми розглянемо різновиди шкільних уроків, які найчастіше трапляються у практиці роботи школи.

Усі уроки за характером їхнього змісту можна розділити на дві великі групи: предметні та комплексні.

У змісті основної частини предметних уроків передбачається навчальний матеріал з одного розділу програми (легкоатлетичні, гімнастичні вправи і т. ін.)- Такі уроки проводяться переважно у старших класах. Методика їх проведення наближається до методики тренувальних занять із відповідного виду спорту.

У молодших і середніх класах предметні уроки проводяться тільки з лижної підготовки і плавання, оскільки матеріал цих розділів програми погано поєднується із вправами інших розділів. Не сприяють включенню в ці уроки матеріалу з інших розділів і умови їх проведення.

Детальну характеристику й особливості методики проведення та організації уроків гімнастики, легкої атлетики, ігор студенти отримають на заняттях із відповідних спортивно-педагогічних дисциплін.

Комплексні уроки передбачають включення матеріалу з різних розділів програми. На жаль, ці уроки на сьогоднішній день ще не застосовуються належним чином, що пояснюється низкою причин:

* труднощами в організації і методиці їх проведення (предметні уроки за організацією легші);

* труднощами у доборі матеріалу, організації його взаємодії;

* структурою діючої шкільної програми, матеріал якої викладено за видами спорту;

* підготовкою студентів у вузі, оскільки навчальна практика зі спортивно-педагогічних дисциплін формує відповідну орієнтацію на предметні уроки (функції навчити студентів проводити комплексні уроки мусить взяти на себе методика фізичного виховання або відповідний спецкурс):

* пропагандою предметних уроків через методичні рекомендації, наукові дослідження;

* підміною процесу фізичного виховання процесом вузької фізичної підготовки.

Поодинокі публікації з питань методики комплексних уроків за останні роки (Г. Мейксон, Ю. Копилов, М. Рахімов, А. Хан) дещо однобічно трактують необхідність таких уроків. Включення різних видів навчального матеріалу в один урок ними обґрунтовується лише тим, що дітям (при цьому йдеться лише про учнів молодших класів) протипоказаний одноманітний навчальний матеріал. Він швидко втомлює дитячий організм, не сприяє підвищенню емоційності і зацікавленості дітей. Це, поза сумнівом, вагомий аргумент на користь поєднання різних фізичних вправ в одному уроці, але, на нашу думку, далеко не головний. Головним є те, що комплексне застосування методичних та психолого-педагогічних засобів створює єдине збагачене педагогічне середовище, яке має сенергетичний ефект, -- ефективність комплексного впливу значно перевищує сумарну ефективність тих самих засобів у випадку їх окремого застосування.

Теоретичні дослідження і вивчення практичної діяльності вчителів переконують, що необхідність комплексних уроків визначається потребами:

* формувати стійкі навички основних рухових дій (переважно прикладних: біг, стрибки, метання, акробатичні вправи тощо), що потребує тривалого часу і певної системи;

* систематично створювати передумови навчання;

* ефективно, різнобічно впливати на розвиток рухових якостей (комплексне виховання якостей -- комплексне застосування засобів);

* успішно розв'язувати оздоровчі завдання фізичного виховання (досвід учителів В. Авраменка, В. Похлєбіна);

* уникнути шаблонів у змісті занять і в методиці їх проведення;

* ефективно підвищувати працездатність учнів;

* різнобічно впливати на їхній організм.

Комплексні уроки відкривають можливості для забезпечення міжпредметних зв'язків. Вони дозволяють уникнути традиційного "спортивного" Принципу добору та розміщення навчального матеріалу, що позитивно позначається і на успішності оволодіння руховими діями, і на вдосконаленні фізичних якостей.

Комплексний урок--це цілісне, логічно завершене заняття, яке в системі зв'язане з попередніми і наступними уроками, на кожному з яких вирішуються конкретні завдання в чотирьох напрямках: засвоєння знань, оволодіння руховими діями; виховання вмінь самостійно займатись, удосконалення фізичних якостей.

Для сучасної практики характерна і своєрідна вульгаризація ідей комплексності, коли цей складний процес підміняється випадковим набором фізичних Вправ. Насправді процес планування засобів для комплексних уроків надзвичайно відповідальний і полягає в наступному:

* визначенні стрижневого матеріалу на певну серію уроків;

* доборі допоміжних вправ з метою повторення вивченого матеріалу, його закріплення і вдосконалення;

* раціональному використанні засобів задля підготовки учнів до засвоєння матеріалу наступної серії уроків (переважно для випереджуючого виховання фізичних якостей, але не виключені і підвідні вправи);

* передбаченні характеру взаємодії елементів змісту уроку задля використання позитивної взаємодії і мінімалізації негативної (перенос, післядія, втома, відновлення);

* визначенні місця розміщення допоміжного матеріалу (він може використовуватися не тільки в основній, як вважають деякі автори, а й у підготовчій і навіть у заключній частинах уроку);

* визначенні порядку вивчення окремих груп вправ (розділів) програми.

Підібраний для комплексного уроку допоміжний матеріал може бути представлено окремо (у чистому вигляді) або як фрагмент гри, естафети чи індивідуальних завдань на уроці.

Отже, підібраний матеріал повинен поєднуватись органічно. Наприклад, прискорення, різні способи бігу і стрибків будуть виглядати природно на уроці, де переважно вивчаються (стрижневий матеріал) спортивні ігри, а штрафні кидки баскетбольного м'яча не порушать логіки гімнастичної естафети. Вправи з набивними м'ячами на уроках з гімнастичним "стрижневим матеріалом" сприятимуть засвоєнню ігрових прийомів володіння м'ячем, п на ігрових уроках повторення акробатичних елементів -- засвоєнню запланованих ігрових прийомів.

Питома вага комплексних уроків у шкільному навчанні поступово зменшується, й у старших класах переважають (але не цілком) однопредметні уроки. Отже, заняття в молодших класах мають загально-підготовчий (розвиваючий) характер і тільки в середніх класах (ІV-VII) -- яскраво виражений комплексний характер.

Залежно від переважного розв'язання завдань на уроці розрізняють: навчальні, тренувальні, контрольні та змішані (комбіновані) уроки.

На навчальних уроках увага вчителів та учнів зосереджується на техніці виконання вправ. Виявивши помилки, вживаємо заходів щодо їх усунення, забезпечуємо страховку і навчаємо дітей прийомів самостраховки. Усе це позначається на організації і методиці уроку. Тут широко використовуються взаємонавчання, широкий арсенал прийомів активізації учнів, повідомляються теоретичні відомості тощо.

Тренувальні уроки проводяться переважно з метою вдосконалення вивченого матеріалу і розвитку фізичних якостей. Тут ширше використовується груповий метод організації діяльності підлітків. На таких уроках зростає обсяг та інтенсивність навантажень, що потребує високого рівня індивідуалізації і внутрішньої дисципліни дітей. Уроки доцільно проводити у природних умовах. Учитель створює різноманітні ситуації, що посилює інтерес до занять, робить їх ефективнішими. Рекомендуємо широко використовувати в навчальному процесі ігровий і змагальний методи.

Контрольні уроки розв'язують переважно завдання контролю за ходом засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, а також проведення вихідних і підсумкових тестувань для вивчення рівнів фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів. Водночас контрольні уроки мають великий навчальний і тренувальний ефекти. Відомо, що для вдосконалення фізичних якостей необхідно висунути до учнів підвищені вимоги, тобто виконувати вправи, незважаючи на втому, докладаючи максимальних зусиль. Такі умови і створюються на контрольних уроках. Щодо навчального ефекту цих уроків, то тут треба мобілізувати активність дітей, їхнє бажання з'ясувати незрозуміле, уточнити деталі, дійти до суті того, що вивчається. Часто на контрольних уроках деякі учні засвоюють більше (у силу своєї активності), ніж на навчальних. Цьому значною мірою сприяє атмосфера взаємодопомоги, що панує па заняттях.

"Чисті" навчальні, тренувальні або контрольні уроки у практиці фізичного виховання школярів трапляються рідко. У більшості занять присутні елементи навчання, тренування і контролю. Тому завжди пам'ятайте: під кожною конкретною назвою уроків розуміють лише переважне розв'язання завдань навчання, тренування або контролю. В молодших класах переважно навчальні уроки становлять 70-80% загальної кількості занять, у середніх -- близько 60%, у старших -- 25-35%. Отже, зі збільшенням віку учнів питома вага навчальних уроків у роботі з ними знижується, а питома вага тренувальних занять, навпаки, збільшується, досягаючи в Х-Х1 класах 60%.

Якщо на уроках однаковою мірою розв'язуються різні завдання, такі уроки називають змішаними або комбінованими. Ця категорія уроків трапляється найчастіше в усіх класах, бо створює найсприятливіші умови для засвоєння матеріалу шкільної програми.

урок фізичний виховання інноваційний

1.3 Методи навчання на уроках фізичної культури

Метод навчання -- це спосіб, за допомогою якого учитель передає, а учні засвоюють знання, уміння і навички.

Метод навчання -- процес двосторонній. З одного боку -- це діяльність вчителя по передачі знань, керівництву процесом формування умінь і навичок учня, а з другого боку -- діяльність учня по засвоєнню знань, виробленню умінь і навичок.

Методичні прийоми -- це шляхи реалізації методів. Вони є допоміжними засобами в реалізації методу, оскільки не можуть самостійно виконувати функції по передачі і засвоєнню учнями знань, умінь і навичок. Діапазон застосування того чи іншого методу залежить від наявності арсеналу методичних прийомів.

Повноцінні знання, міцні навички, високий рівень загального розвитку учнів досягається за умов, якщо вчителі вміють відібрати і правильно використати найбільш раціональні у кожній конкретній ситуації методи і методичні прийоми. У процесі викладання учителі виробили і широко застосовують велику кількість методичних прийомів з метою активізації уваги, сприймання, для посилення інтересу і т. ін. Обсяг методичних прийомів, якими користується вчитель, визначає ефективність викладання предмету.

Навчання рухових дій забезпечується використанням різноманітних методів і методичних прийомів, які можна поділити на три групи: словесні, наочні і практичні.

Словесні методи відіграють важливу роль у навчанні фізичних вправ, оскільки практично усі основні сторони діяльності вчителя пов'язані з ними. За допомогою словесних методів учитель фізичної культури ставить завдання і формує відношення до них, повідомляє завдання і створює правильне уявлення учнів про техніку вправи, активізує пізнавальну діяльність і творче ставлення учнів до навчально виховного процесу, регулює поведінку і емоційний стан учнів тощо.

Залежно від цих різноманітних функцій слова користуються тими або іншими методами його застосування.

Розповідь -- лаконічна оповідна форма викладу інформації, що застосовується при ознайомленні учнів з вправою, озброєнні їх теоретичними знаннями з фізичної культури, організації ігрової діяльності учнів, повідомленні завдань уроку і т. ін.

Опис використовується для ознайомлення з технікою вправ при створенні уявлення про неї.

Пояснення служить прийомом передачі інформації про техніку виконання вправи. Пояснюючи, вчитель говорить не лише про те, як виконується вправа, але й чому слід робити так, а не інакше.

Застосування словесних методів навчання на різних етапах формування рухової навички.

Супроводжуюче пояснення -- це лаконічні коментарі й зауваження, якими супроводжують демонстрацію наочних посібників або хід виконання вправи учнями з метою спрямування і поглиблення сприймання.

Інструкції і вказівки даються для оперативної передачі інформації про допущені помилки та шляхи їх усунення, правила техніки безпеки, самострахування, самоконтроль під час виконання вправ, виконання домашніх завдань тощо.

Бесіда служить формою вільного обміну думками з метою отримання повної і своєчасної інформації, на основі якої учитель корегує процес навчання (поглиблює і розширює знання, виявляє інтереси і бажання учнів, визначає труднощі у самостійній роботі, оцінює якість виконаної роботи).

Розбір -- це особлива форма бесіди, яка проводиться після виконання певних завдань окремих занять, або участі у змаганнях з метою підведення їх результатів. Розбір може бути одностороннім і двостороннім.

Словесні оцінки -- це мовне схвалення або осуд діяльності учнів. Поряд зі своїм основним призначенням -- бути мірою досягнутих успіхів -- є прийомом корекції їх дій в ході виконання завдань.

«Наочність» у фізичному вихованні здійснюється за допомогою багатьох органів чуттів (зору, слуху, вестибулярного апарату, рецепторів м'язів і т. д.). Використання «наочності» у такому широкому значенні дає можливість використовувати цілий комплекс методів шляхом безпосереднього або опосередкованого сприймання фізичної вправи в цілому, її окремих частин, характеристик, умов виконання і т.д. Безпосередній показ є найдоступнішим методом навчання. Він дає змогу створити в учнів конкретне уявлення про вправу, яка вивчається. Ефективність його застосування забезпечується за умови дотримання таких рекомендацій:

- показувати лише тоді, коли учень за поясненням не може уявити рухову дію і правильно її виконати;

- показ повинен сприяти не тільки створенню в учня уявлення про послідовність рухів, а й про їх інтенсивність, ритм, амплітуду;

- використовувати повільний показ, який забезпечить краще сприйняття учнями структури вправи, що виконується.

- при показі можна зупинятись у тих місцях, де потрібно підкреслити найважливіші параметри рухової дії, від яких залежить успішне виконання вправи;

- час між показом вправи і її безпосереднім виконанням не повинен перевищувати однієї хвилини;

- не слід показувати вправу загально. При кожному показі необхідно акцентувати увагу учнів на конкретному об'єкті спостереження;

- для створення першого загального уявлення про вправу необхідно розмістити учнів так, щоб зона огляду була найбільш вигідною;

- якщо при показі акцентується увага на конкретному русі або конкретній частині вправи, то необхідно відповідно розмістити їх для зручного спостереження.

До традиційних видів опосередкованої демонстрації належать: малюнки, моделі фігурок, шарнірні ляльки, макети майданчиків з фігурками, кінофільми, кінокільцівки, кінограми, слайди, відеограми та ін.

Перш ніж використовувати той чи інший вид опосередкованої демонстрації, необхідно попередньо вивчити матеріали демонстрації, визначити основні сторони і деталі, на які потрібно звернути особливу увагу учнів.

До аналізу і пояснення ілюстративних матеріалів слід залучати учнів. Для перевірки результатів наочного сприйняття доречні питання вчителя і відповіді учнів.

Корисно використовувати демонстрацію кінокільцівок, спеціальних навчальних кінофільмів, відеозаписів не тільки у звичайному, а й у сповільненому темпі. А для аналізу окремих фаз вправи робити «стоп-кадри».

Фіксацію наочності виконують також звукові і світлові сигнали, орієнтири.

Застосування методу демонстрації на різних етапах формування рухової навички.

Звукові і світлові сигнали використовуються для відтворення окремих параметрів рухів за допомогою апаратурних пристроїв (метронома, магнітофона, системи електроламп з регулюючим пристроєм та ін.), які дозволяють спрйняти через зір або на слух ці параметри.

Орієнтири (підвісні м'ячі, прапорці, мішені, розмежувальні лінії, стрічки і т. д.) сприяють формуванню уявлення про правильний напрямок, амплітуду, траекторію, точність прикладання зусиль тощо.

Практичне виконання фізичних вправ (вправляння) спрямовується безпосередньо на вирішення основних завдань фізичного виховання -- сприяння фізичному розвитку, формування рухових умінь і навичок, розвиток фізичних (рухових) якостей.

У практиці фізичного виховання використовують різні методи і прийоми вправляння.

Метод розучування вправ у цілому використовується у тих випадках, коли вправи нескладні, або не піддаються розчленуванню на окремі фази (частини). Цей метод застосовується на усіх етапах процесу навчання фізичних вправ, а на заключному етапі практично завжди. У його застосуванні є як позитивні, так і негативні сторони. Позитивним є те, що цілісне розучування сприяє формуванню міцних умовно-рефлекторних зв'язків одномоментно на усі рухи рухової дії; негативним -- певні труднощі, які змушують учня одночасно вирішувати декілька рухових завдань, зосереджуючи свою увагу на усіх деталях техніки.

Метод розучування вправ по частинах полягає в тому, що складну рухову дію спочатку розділяють на частини, вивчають окремі рухи, а потім об'єднують їх у цілісну вправу. При застосуванні цього методу дуже важливо враховувати педагогічну доцільність відносно кількості поділу вправи на окремі частини. При будь-якій кількості кожна окрема частина вправи повинна зберігати ознаки цілої вправи.

Розучування складних вправ по частинах має багато переваг порівняно з методом цілісного розучування, а саме:

- психологічно і фізично полегшується оволодіння учнів складними фізичними вправами;

- зменшується кількість помилок;

- деякі окремі частини засвоюються учнями з першої спроби;

- вивчення вправи за частинами дозволяє точно визначити конкретні недоліки кожного учня у засвоєнні тої чи іншої частини вправи;

- є можливість цілеспрямовано добирати засоби для усунення індивідуальних недоліків.

Одночасно слід пам'ятати, що перехід від методу розучування по частинах до цілісного повинен бути своєчасним (щоб не допустити вдосконалення окремих частин вправи) -- в протилежному випадку це може стати складним завданням при їх об'єднанні в цілісну рухову дію.

Метод підвідних вправ застосовується, з одного боку, як шлях, що прискорює і полегшує засвоєння техніки основної вправи, а, з другого, -- дає можливість індивідуально підійти до кожного учня з їх добором і тим самим прискорити досягнення поставленого завдання у навчанні. Структура підвідних вправ повинна бути наближена (але не ідентична) біомеханічним характеристикам основної вправи, що вивчається.

Ігровий метод характеризується тим, що ігри виступають як засіб фізичного виховання і як метод організації дитячого колективу. Він може використовуватись на базі будь-якої фізичної вправи за умови, якщо вона піддається організації згідно з особливостями даного методу.

Найбільш характерними рисами ігрового методу є:

- «сюжетна організація». Діяльність гравців організується згідно з образним або умовним «сюжетом», у якому передбачається досягнення певної мети в умовах постійної непередбачуваної зміни ситуацій. Ігровий сюжет або запозичується з реального життя (наприклад, імітація полювання, трудових, побутових дій з елементами рухливих ігор), або спеціально створюється, виходячи з потреб фізичного виховання як умовна схема взаємодії гравців.

Змагальний метод в процесі фізичного виховання застосовується як спосіб стимулювання інтересу і активізації при виконанні фізичних вправ, і як відносно самостійна форма організації занять (різного роду змагання).

Основна визначальна риса змагального методу -- зіставлення сил в умовах упорядкованого суперництва, боротьби за першість або найвище досягнення.

Змагальний метод застосовується при вирішенні таких педагогічних завдань як виховання фізичних, вольових і моральних якостей, вдосконалення умінь, навичок і здібностей раціонально використовувати їх в ускладнених умовах. Змагальний метод дозволяє повністю розкрити функціональні і психічні можливості учнів, сформувати новий, більш високий рівень підготовленості.

До найбільш поширених методичних прийомів вправляння відносять:

- вправляння з безпосередньою фізичною допомогою;

- вправляння в «обидва боки»;

- вправляння в уяві рухів.

Суть вправляння з безпосередньою фізичною допомогою полягає в тому, що вчитель своєю мускульною силою допомагає учневі виконати ту чи іншу рухову дію. Використання цього прийому дозволяє:

- виконати недоступну на початку навчання вправу;

- відчути структуру рухової дії і отримати необхідну інформацію про її просторово-часові параметри;

- «вловити» мускульні відчуття, що виникають при виконанні конкретної вправи;

- вселити впевненість у свої сили, побороти відчуття страху;

- попередити виникнення помилок і виправити їх.

При наданні допомоги слід пам'ятати, що часте і тривале її використання знижує активність учнів і не сприяє розвиткові в них відчуття впевненості у своїх силах. Особливо це стосується роботи з дітьми і дівчатками, які під час розучування нових вправ особливо потребують фізичної допомоги і часто швидко до неї звикають [20,56].

Фізичну допомогу можна надавати лише тоді, коли учень не в змозі без неї виконати вправу, і припиняти, як тільки з'являється найменша можливість виконати вправу самостійно.

При використанні цього прийому необхідно добре розібратися в техніці вправи, що вивчається, знати індивідуальні особливості учнів, правильно вибрати місце по відношенню до учня під час виконання ним рухового завдання і своєчасно надати допомогу.

Вправляння в обидва боки -- це виконання вправи лівою і правою рукою в правий (зручний для себе) бік, і в лівий (незручний або «чужий») бік.

Використання цього прийому дає можливість:

- завдяки індукції процесів збудження і гальмування в ЦНС прискорити процес засвоєння вправи у «свій бік»;

- збільшити діапазон рухових можливостей у поєдинках;

- підвищити впевненість у своїх можливостях (діючи в незручному положенні, учень набуває впевненості в діях з використанням зручних позицій);

- уникнути або виправити дефекти будови тіла, що виникають при заняттях боксом, фехтуванням, веслуванням на каное, стрільба та ін.;

- використовувати метод в якості активного відпочинку [20,58].

Вправляння в уяві рухів (ідеомоторне вправляння, «прокручування» в думці, візуальне відтворення) -- це виконання фізичних вправ подумки, уявляючи собі послідовність рухів, техніку окремих підсистем, або рухову дію в цілому. Уява рухів викликає ті ж фізіологічні процеси, які характерні для їх реального виконання, але з меншою інтенсивністю.

Використання цього методу дає можливість:

- прискорити процес розучування, закріплення і вдосконалення фізичної вправи;

- впливати на розвиток рухових якостей, що проявляються в конкретній вправі;

- розвивати здатність до зосередження уваги на виконанні конкретної рухової дії або цілого ряду вправ, що виконуються у заданій послідовності;

- навчитись регулювати емоційний стан, оволодіти здатністю розслабляти м'язи;

- зберегти рухову пам'ять на фізичні вправи під час вимушених перерв у практичних заняттях.

При використанні вправляння в уяві рухів слід керуватися такими положеннями:

- виконувати фізичну вправу подумки можна перед реальним її виконанням, у перервах між спробами, безпосередньо після закінчення та між заняттями;

- перш ніж застосовувати цей прийом, необхідно попередньо засвоїти рухову дію і тільки після цього навчитись чітко виражати словами те, що учень збирається уявити;

- під час вправляння учитель не повинен втручатися в дії учнів;

- тривалість дії даного прийому не повинна перевищувати 2-3 хвилини в одному сеансі; 2-3 разів протягом дня; 8-10 уявних повторень в одному занятті простих вправ і 1-2 рази -- складних. Безпосередньо перед практичною спробою уявляти вправу слід не більше 2-3 разів;

- вправлятись можна з відкритими і закритими очима, усуваючи при цьому зайві подразники;

- уявляти не тільки образ руху, але і ті відчуття, які його супроводжують в той або інший момент;

- не слід вправлятись в уяві після важких фізичних і психічних навантажень.

Вправляння в імітації рухів полягає в наслідуванні спортивної техніки по відношенню до структури і умов дій. Наприклад: виконання ривка гімнастичної палиці замість штанги, метання без приладу, плавання на суші, бій з тінню та ін.

Вправляючись в імітації рухів, можна:

- створювати і закріплювати уявлення про спортивну техніку;

- розвивати групи м'язів, на які припадає найбільше навантаження;

- досягти автоматизації окремих підсистем спортивної техніки;

- відновлювати в пам'яті послідовність рухів.

Вправляння в імітації рухів буде приносити користь лише тоді, коли учень здатний відтворити техніку вправи, що вивчається в усіх її деталях.

Висновки до І розділу.

Основної формою з фізичного виховання є урок фізичної культури, на якому учні оволодівають програмним матеріалом і здобувають мінімум необхідних знань, умінь, навичок, що забезпечують їм потрібний розвиток зміцнення здоров'я та участь у суспільно корисної праці. Уроку фізичної культури є обов'язковою для всіх учнів формою занять, що забезпечує необхідний мінімум знань, умінь і навичок, передбачених навчальною програмою. Вивчаючи на уроках різноманітні фізичні вправи учні дістають перше уявлення про гімнастику, про різні види спорту, здобувають основні знання і навички у рухливих та спортивних іграх. Оволодіваючи під керівництвом вчителя різноманітними руховими діями викликають у учнів бажання займатися фізичною культурою ще краще, прагнути ще більше досягнень, що приводить їх до занять у спортивні гуртки та секції або у дитячо-юнацькі спортивні школи. Усе це визначає відповідальну роль уроку в загальній системі фізичного виховання в школі.

Перелічені ознаки притаманні передусім саме урокам на відміну від інших форм заняття. Крім цього характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізичного виховання є: яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань; керівна роль вчителя, що передбачає викладання предмета і виховання учнів; чітка регламентація діяльності учнів і дозування навантаження згідно з їхніми індивідуальними можливостями; постійний склад учнів та їхня вікова однорідність; зумовленість занять розкладом.

Ці риси відносять урок фізичної культури до рівня основної форми занять і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання в школі - підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, формування у них потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров'я і підтримувати належний рівень фізичної підготовки протягом усього життя.

РОЗДІЛ ІІ. ОСОБЛИВОСТІ ОРГАНІЗАЦІЇ І МЕТОДИКИ ПРОВЕДЕННЯ УРОКІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ В ЗАГАЛЬНООСВІТНІЙ ШКОЛІ

2.1 Зміст, методика проведення уроків фізичної культури в загальноосвітній школі

Уроки фізичної культури мають бути побудовані так, щоб вони забезпечували всебічний гармонійний розвиток особистості школяра. Адже фізичне виховання школярів невід'ємне морального. Ефективність уроків фізичної культури залежить від дисципліни, організованості, свідомості та інших моральних якостей учнів, тобто від умілої виховної роботи в класі. Для виховання позитивних моральних і вольових якостей під час занять фізичною культурою треба використовувати такі методи навчання і виховання, як переконування, виправлення, заохочення, спонукання, приклад, примушування та покарання. Кожен із зазначених методів морального виховання впливає на формування тих або інших рис характеру школярів.

Під структурою уроку розуміється орієнтовний план, яким можна користуватися як основною при складанні окремого уроку. Структура уроку допомагає вчителю в раціональному підборі вправ, правильно розташувати матеріал і визначити навантаження на уроці. Побудова уроку залежить від поставленої задачі, що визначається у відповідності з послідовним вивченням програмного матеріалу.

Для виконання поставлених завдань підбирається відповідний навчальний матеріал, визначаються послідовність його вивчення і методичні прийоми навчання. Рішення будь-яких педагогічних завдань на уроці фізичної культури часто вимагає посиленої діяльності організму займаються до цієї роботи організм повинен бути підготовлений.

Таким чином у побудові кожного уроку розрізняють три частини:

1. Організує, яка готує учнів до виконання найбільш важких завдань уроку, - підготовча.

2. Друга частина - спрямована на виконання основних завдань уроку - основна.

3. Третя - під час якої, організовано завершується урок - заключна

Розподіл уроку на частини є відносним. Кожен урок повинен бути злитим, єдиним, і всі завдання і зміст уроку виконуються в тісному взаємозв'язку.

Підготовча частина. Завдання: організувати учнів, повідомлення завдання уроку, підготувати організм до майбутньої фізичного навантаження. Зміст: вправи в побудові і перестроюваннях, різні види ходьби і бігу, вправи загальнорозвивального характеру, ігри середньої рухливості, розучені раніше на уроках. Підготовча частина - хороша організація учнів - необхідна умова повноцінного проведення уроку. Тому підготовка школярів до уроки починаються ще на перерві. По дзвінку на урок діти повинні бути побудовані. Учитель дає вказівку, де і як будується, і хто з учнів керує побудовою. На початку уроку краще всього по довгій стороні залу. У такому строю діти добре бачать вчителя, а вчитель дітей. Крім цього, вони швидко запам'ятовують свої місця. Після побудови, яке починається ще до дзвінка, після побудови черговий у присутності вчителя подає команди: «дорівнює», «Струнко!». Після команди «Струнко!» Вчитель вітає дітей. Починаючи, з 3-го класу чергові віддають рапорт вчителю. З цього організаційного моменту починається урок.

Підготовча частина повинна починатися з поворотів, ходьби, розрахунку, з вільних дій, з вправ типу завдань та ігор. Це залежить від плану уроку і стану дітей. На початку уроку треба прагнути створити в учнів бадьорий настрій і підготувати їх до кращого виконання вправ. Загально-розвиваючі вправи застосовують як кошти загальною підготовки і як підводять до тих видів які будуть вивчатися в основній частині. Ігри в підготовчій частині застосовують, як правило, організують, з елементами ладу, не викликає різкого порушення. Частково підготовча частина може бути використана для вивчення нового матеріалу, що складається з елементів ладу і гімнастичних перебудувань. Побудова та проведення підготовчої частини уроку до певної міри залежить від умов, в яких будуть проходити заняття. Якщо уроки проводяться на майданчику в прохолодну погоду, то перед учителем виникає додаткове завдання «розігріти» організм. У цьому випадку збільшивши кількість загальнорозвиваючих вправ, темп пропонується більш швидкий і часу на підготовчу частину витративши трохи більше.

Основна частина. Завдання: рішення основних завдань уроку, навчання основним видам рухів, розвиток фізичних якостей, рухових умінь і навичок. Зміст: у неї рекомендується включати не менше 3-х основних видів руху в залежності від рівня фізичної підготовленості учнів, наявного інвентар, обладнання, навчальних посібників і технічні засоби навчання.

В основну частину уроку може бути включений будь-який матеріал навчальної програми даного класу.

Основна частина. Різкій різниці між вступної підготовчої частини і основний немає. Вправи основної частини повинні бути продовженням підготовчої частини. В основній частині можна включити будь-який програмний матеріал.

Загальнорозвивальні вправи застосовують тут як для досягнення помірного фізіологічного ефекту, так і для підготовки до інших основних видах вправ.

Вправи з предметами і для постави можуть бути включені для вирішення приватної завдання - оволодіння цими видами рухів. Різні види ходьби і бігу, стрибків, метань, спортивні ігри, легка атлетика, кросова підготовка вводяться в основну частину для вирішення конкретних педагогічних завдань. На уроках завжди проводяться рухливі ігри.

Заключна частина. Завдання - здійснюється поступовий перехід від збудження у відносно спокійний стан. Підвести підсумки уроку, завдання додому. Зміст - проводиться ходьба, нескладні дихальні вправи, ігрові вправи, гра малої інтенсивності

Заключна частина. Правильно проведена основна частина уроку викликає у дітей деякий нервове збудження, підвищення частоти пульсу і почастішання дихання. Зниження навантаження, яке почалося в кінці основної частини, має завершитися із закінченням уроку. Поступовий перехід до відносно спокійного стану досягається шляхом застосування простих побудов, ходьби, ритмічних і глибоких дихальних вправ, спокійних ігор. Наприкінці уроку учні шикуються, вчитель підводить підсумки, робить учням зауваження і повторює завдання додому.

На відміну від інших, урок фізичної культури відрізняється труднощами організації навчальної діяльності учнів в умовах залу і спортивного майданчику.

Для організації учнів на практиці використовується:

1. Елементарні способи управління учнями

– це шикування та перешикування для спільних дій;

– показ і виконання вправ;

– перехід від одного місця занять до іншого;

– розпорядження для виконання окремих завдань, щодо обслуговування занять;

– індивідуальні завдання при засвоєнні вправ і виконанні фізичних якостей.

2. Різні способи виконання вправ. Серед способів виконання вправ розрізняють одночасний, почерговий, поточний, поперемінний і позмінний.

- Одночасне виконання вправ, коли учні одночасно виконують одне або різні завдання, може бути пов'язане із завданнями в парах, трійках.

- Почерговий спосіб полягає в тому, що кожен учень починає виконувати вправу тільки після закінчення роботи попереднім, і застосовується, як правило, на першому етапі навчання.

- При поточному способі кожен учень залучається до роботи перед закінченням виконанням вправ попередніми (перекиди на акробатичній доріжці, опорний стрибок). Цей спосіб використовується в тих випадках, коли вправа вже засвоєна і забезпечена належна страховка.

- Досить поширений поперемінний спосіб виконання вправ. Цей спосіб виконання вправ дає змогу налагодити взаємонавчання і взаємооцінку учнів. Він може застосовуватись на всіх етапах навчання. Позмінне виконання вправ («хвилями» по 4 - 6 і більше учнів) використовується залежно від якості обладнання місць занять, наявності приладів, дрібного інвентаря.

Вибір елементарних способів управління і виконання вправ учнями залежить від окремого завдання і його складності, інтенсивності дій і допустимого сумарного навантаження, умов роботи.

Наявність елементарних способів управління учнями і способів виконання ними завдань дає змогу найбільш ефективно використовувати методи організації діяльності учнів.

Фізичне виховання як педагогічний процес є спеціальною діяльністю вчителя і учнів. Вчитель керує діяльністю дітей, створює необхідні для кращого засвоєння навчального матеріалу програми умови, використаючи для цього різні методи організації учнів. У початкових класах використовуються такі методи: фронтальний, потоковий, змінний, груповий, індивідуальний, колового тренування.

Фронтальний метод полягає в тому, що все учні одночасно виконують вправу або інше завдання вчителя. Перевага цього методу - в охопленні всіх дітей роботою, у забезпеченні високої щільності уроку і оптимального навантаження на учнів. Фронтальний метод застосовують у підготовчій і заключній частинах уроку, а також в основній, коли виконання фізичних вправ не потребує допомоги або страхування вчителя. Проте фронтальний метод обмежує можливість вчителя спостерігати за учнями, виправляти їхні помилки і точно дозувати навантаження.

Потоковий метод полягає в тому, що учні один за одним, тобто потоком, виконують однакові вправи. Одну и ту саму вправу учні можуть виконувати кількома потоками, наприклад стрибки у довжину з розбігу на двох або трьох ямах і та ін.

...