Організація і методика проведення уроків фізичної культури в 5-7 класах загальноосвітньої школи

Застосування потокового методу можливе, коли вправи добре знайомі учням і не складні для виконання. За допомогою цього методу збільшується щільність уроку.

Змінний метод полягає в тому, що учнів поділяють на зміни, які виконують однакові вправи так само, як при фронтальному методі, але по черзі - одна зміна учнів виконує вправу, а учні другої - можуть допомагати їм, наприклад, при виконанні вправ на матах.

При застосуванні змінного методу вчителеві легше спостерігати за роботою учнів, дозувати навантаження, виправляти помилки, але щільність уроку нижча, ніж при фронтальному методі.

Груповий метод полягає в тому, що учнів поділяють на групи за рівнем фізичної підготовленості. Кожна група, як і при змінному методі, виконує певну вправу, а потім групи міняються місцями занять. Груповий метод застосовується в основній частині уроку. Місце вчителя там, де вивчається новий матеріал або треба подати учням допомогу чи забезпечити надійне страхування.

Груповий метод сприяє ущільненню уроку і забезпечує різнобічний вплив на фізичну підготовленість учнів, але застосовується тільки під час виконання учнями знайомих ім. І не дуже складних вправ.

При індивідуальному методі учні виконують вправу окремо. Він застосовується в основному на контрольних уроках, що дає змогу вчителеві проаналізувати виконану учнем вправу, витравити помилки і виставити оцінку.

Метод колового тренування полягає в тому, що учнів поділяють на групи за фізичною підготовленістю ( 4-8 груп). Кількість груп залежить від кількості місць занять ( станцій). На кожній станції учні виконують певну вправу або кілька вправ. Потім за сигналом учителя кожна група учнів переходить на інше місце занять.

Коловий метод застосовується, головним чином, з метою диференційованого дозування фізичного навантаження, розвитку самостійності учнів, а також підвищення щільності уроку і розвитку фізичних якостей учнів [20,56].

Елементи методу колового тренування можна застосувати з 1 класу у вигляді додаткових завдань, які учні можуть виконувати в інтервалах між основними вправами.

Колове тренування на уроці має велику перевагу перед іншими методами, сприяючи збільшенню щільності уроку і підвищенню ефективності навчального процесу. Цей метод дає змогу всім учням самостійно виконувати фізичні вправи з посильним навантаженням.

Удосконалення функціональних можливостей організму учнів у процесі колового тренування досягається точно регламентованим навантаженням, встановленим відповідної зміни вправ. Виховними можливостями методу колового тренування є добір засобів, обліку роботи, виконаної кожним учнем.

Для занять коловим тренуванням складають комплекс з 4-10 знайомих і посильних вправ з основної гімнастики і рухливих ігор.

Для виконування вправ комплексу учнів розміщують по колу. Можна розміщувати їх колонами або шеренгами, залежно від того, як раціональніше використати площу спортивного залу або майданчика та обладнання їх, а також від кількості вправ і учнів, присутніх на уроках.

Застосування тих або інших методів організації учнів на уроці залежить від поставлених завдань, конкретних умов школи, контингенту учнів та їхньої фізичної підготовленості.

При виборі методів організації учнів на уроці важливо забезпечити раціональне використання часу, оптимальне фізичне навантаження, поступове зростання його з початку до середині уроку, додержання потрібних інтервалів між виконанням вправ для відпочинку. Всі методи організації учнів перебувають у взаємозв'язку. Завдання вчителя полягає в тому, щоб застосувати їх у різних варіантах для якісного і емоційного проведення уроку.

2.2 Інноваційні технології на уроках фізичної культури

Підготовка учнів до життя, праці й творчості закладається в загальноосвітній школі. Для цього процес навчання та організаційна методика уроку повинні бути побудовані так, щоб широко залучати учнів до самостійної творчої діяльності щодо засвоювання нових знань та вдалого використання їх на практиці.

Класно-урочна система передбачає різні форми організації навчально-виховного процесу: домашня навчальна робота (самопідготовка), екскурсії, практичні заняття і виробнича практика, семінарські заняття, позакласна навчальна робота, факультативні заняття, консультації, заліки, екзамени. Але основною формою організації навчання в школі є урок.

Педагогічна наука і шкільна практика спрямовують свої зусилля на пошук шляхів удосконалення уроку. Головне місце в цьому пошуку займає вчитель. Учитель, навіть з великої літери, не виправить людство. Але, виховуючи особистість, він дає шанс учню відбутися як людині. Для нього треба пробудити творчі задатки, закладені у кожній людині.

Творчість учителя -- не зміни ціннісною ставлення до тих звичних обов'язків, які він виконує. Урок при такому підході перестає бути сумним обов`язком і відбуванням часу, учню, а не вчителю, не вистачатиме часу, оскільки урок буде творитися у тісній співдружності вчителя і учнів. Такий урок нового часу, який спрямований на особистість учня, орієнтований на його здібності, бажання та можливості.

Навіщо вчителю особистісно орієнтоване навчання? Що турбує мене як учителя в сучасній школі? Сьогодні існує приховане і достатньо жорстоке протистояння вчителя і класу. Іноді це пов'язано зі звичайною недосвідченістю, іноді і низь ким рівнем професіоналізму. Конфлікт є, і він значно глибший. Тут дві позиції: перша - * раціональна (вчителя), друга -- емоціональна (учня). Остання набагато активніша й витонченіша, ніж уявляється дорослим. Зараз у школі на уроках фізичної культури «святкують» свій успіх стандарти і тести. Щоб хоч якось змінити ставлення учнів до уроків фізичної культури, до свого здоров'я, наблизити їх до розуміння значущості цього предмета, до розуміння себе, ми повинні змінити насамперед умови отримання цих знань.

Незважаючи на те, що поняття «особистісно орієнтована освіта» сьогодні не тільки у всіх на слуху і є складовою частиною планів методичної роботи, багато вчителів погано уявляють собі, що таке особистісно-орієнтований урок.

Особистісно орієнтований урок -- це:

* мета -- створення умов для поліпшення фізичної підготовленості учнів, їх здоров'я, під нищення зацікавленості до уроків фізичної культури;

* використання різноманітних форм і методів організації діяльності учнів на уроці, що дають змогу розкрити суб'єктивний досвід учнів;

* створення атмосфери заінтересованості кожного учня в роботі класу;

* стимулювання учнів до виконання фізичних вправ без страху помилитися виконати неправильно;

* використання на уроці дидактичного матеріалу, що дає змогу учневі вибирати найбільш значущі для нього види роботи;

* оцінка діяльності учня не лише за кінцевим результатом за процесом його досягнення;

* заохочувати учнів освоювати всі види діяльності на уроці;

* створення атмосфери на уроці для природного самовираження учня.

Як змінити ставлення вчителя до учня як суб'єкта життя, щоб він став здатним до культурного саморозвитку та само-змінювання? Як повинні вести себе ми -- вчителі, щоб своєчасно надавати допомогу та підтримку кожній дитячій особистості?

Для того, щоб зміст знань став цінним для учнів, особистісно орієнтована освіта передбачає уявити його ж умовні частини, кожна з яких звернута до чогось особистого.

Ось ці компоненти змісту:

аксіологічний -- уведення учнів до світу цінностей та надання допомоги у виборі особистозначущої системи ціннісних орієнтацій;

когнітивний -- забезпечує науковими знаннями про людину, культуру, історію, природу як основи духовного розвитку;

діяльнісно-творчий -- сприяє формуванню та розвитку в учнів різноманітних засобів діяльності, творчих здібностей, потрібних для самореалізаиії особистості в пізнанні, праці, спорті та інших видах діяльності;

особистісний -- забезпечує пізнання себе, розвиток рефлексивних здібностей, оволодіння засобами саморегуляції, само вдосконалення, формує особисту позицію.

Про добрі наміри можна говорити багато й довго. Тож питання у тому, як їх втілити в життя? Чому в одних цікаво на уроках, а в інших -- ні? В чому річ? У формі подання матеріалу? Думаю, що ні. Скоріше у формі спілкування з дітьми, у взаємозв'язку спілкування та змісту, в природності наповнення дитини знаннями та «непомітності» виховання.

Вміння та бажання педагога: заохочувати учнів поринати у різноманітні га цікаві види діяльності і при цьому дбати, щоб кожен міг знайти собі місце та зацікавленість у запропонованій справі. Коли що-небудь не виходить, не висміювати учня, а по-доброму жартувати, не підлещуватися і підстроюватися, а жити інтересами і життям учнів.

Ще однією з головних умов успішного навчання є здатність тримати дисципліну на уроці, в іншому разі не спрацьовують ніякі методичні прийоми та хитрощі. Дисципліна більшою мірою залежить від рівня насиченості уроку, від правильного поєднання гумористичного і напружено-серйозного, від уміння вчителя перемикати фази уроку, від його здатності задавати мотивацію і стимулювати учнівські успіхи, від уміння тримати педагогічну дисципліну, від уміння використовувати на практиці активні методи навчання.

Уболівання за свій авторитет, бажання показувати учням відмінність у громадському становищі (це притаманно багатьом молодим учителям) приводить часом до появи дистанції в спілкуванні. Якщо вчитель обрав цей стиль взаємостосунків, йому слід дотримуватися міри і намагатися своєчасно помітити ту грань віддаленості, перейшовши яку, люди робляться зовсім чужими один до одного, коли немає нічого спільного, такого, чим можна було б дорожити.

Інтерактивне навчання. Мета його полягає в тому, що початковий процес виходить з постійної та активної взаємодії всіх учнів. Це співавторство, взаємонавчання, де учень і вчитель с рівноправними суб'єктами навчання, знають, що вони роблять, обмінюються поглядами ч приводу того, що вони знають. Ці підходи до освітнього процесу не є новими для української школи. Вони застосовувалися ще н перші десятиріччя минулого століття та були поширені у педагогіці на шкільній практиці в 20-ті роки -- роки масштабного реформування шкільної науки (бригадно-лабораторний та проектний метод, робота в парах системного типу учні навчали один одного).

Із усього наведеною можна зробити аналіз структури педагогічних інновацій, які включають:

* мотиви, що спонукають до діяльності;

* мету-результати, на досягнення яких спрямована діяльність;

* засоби, за допомогою яких діяльність здійснюється.

В основі ідеї, народженій учителем, виникає досвід вирішення будь-якого педагогічного завдання. Ідея стає засобом зміни навчального процесу, а методи пошуку ідеї та засоби її втілення з урахуванням специфіки конкретної школи, класу послужать перетворенню навчального процесу.

Найчастіше дидактичні інновації в загальноосвітній школі виникають під впливом змін, що відбуваються в змісті, організації та технології навчання. Такі зміни можливі у двох варіантах: традиційному та інноваційному. Перший означає активне нарощування позитивних змін, рівномірне накопичення їх кількості, а другий -- інновації, що періодично впроваджуються, якісно змінюючи стан та рівень.

Інновація (відновлення, новинка, зміна) -- система або елемент педагогічної системи, що дає змогу ефективно вирішувати поставлені завдання, які відповідають прогресивним тенденціям розвитку суспільства.

Інноваційна діяльність учителя спрямована на перетворення існуючих форм і методів виховання, створення нових цілей і засобів її реалізації, тому вона є одним з видів продуктивної, творчої діяльності людей.

Класифікація уроків раціональна і дає змогу чіткіше визначити цілі та завдання, структуру кожного уроку, мобілізацію учнів для успішного вирішення поставлених завдань.

Інноваційний педагогічний процес -- цілісний навчально-виховний процес, що відображає єдність і взаємозв'язок виховання та навчання, який характеризує спільну діяльність співпрацею та спільною творчістю його суб'єктів, сприяючи найбільш повному розвитку і самореалізації особистості учня.

Загальні вимоги до сучасного уроку:

* озброювати учнів свідомими, глибокими, міцними знаннями;

* формувати в учнів міцні навички та вміння, що сприяють підготовці їх до життя;

* підвищувати виховний ефект навчання на уроці, формувати в учнів у процесі навчання риси особистості;

* здійснювати всебічний розвиток учнів, розвивати їхні загальні та індивідуальні особливості;

* формувати в учнів самостійність, творчу активність, ініціативу як стійкі особливості особистості, вміння творчо вирішувати завдання, які трапляються в житті;

* вироблення вміння самостійно вчитися, отримувати та поглиблювати чи поповнювати знання, оволодівати навичками та вміннями і творчо застосовувати їх на практиці;

* формувати в учнів позитивні мотиви навчальної діяльності, пізнавальний інтерес, бажання вчитися, потребу в розширенні й отриманні знань, позитивне ставлення до навчання.

Майстерність учителя на уроці проявляється головним чином у вдалому володінні методикою навчання і виховання, творчому застосуванні новітніх досягнень педагогіки та передового педагогічного досвіду, раціональному керівництві пізнавально-практичної діяльності учнів, їхнім інтелектуальним розвитком.

Сюжетно-рольові уроки. «Мандрівка до світу казок», «Спартакіади», гра «Похід» тощо, їх можна проводити на контрольних уроках, після вивчення окремих тем і цілих розділів навчальної програми. Перевірити рівень засвоювання учнями навчальної програми, їх умінь га навичок, застосування цих умінь і навичок в сучасних умовах. Сюжет надає уроку емоційності, зацікавлює учнів.

Заключна частина уроку -- метод аутогенного тренування. Таке проведення заключної частини уроку подобається дітям, вносить різноманітність, а головне -- сприяє досягненню його основної мети -- зниженню навантаження, відновлення організму.

Такі уроки потрібні, бо вони нові, незвичайні. Учні на таких уроках займаються з ентузіазмом, в них підвищується тонус, бажання, настрій. Загалом -- вищою є віддача і результати уроку.

Висновки до ІІ розділу.

Фізичне виховання - могутній засіб активного впливу на розвиток організму і вдосконалення його функцій. Вчитель фізичної культури повинен постійно здійснювати контроль за станом виконання фізичних вправ учнями на уроці, їх дозування, правильність виконання та рівень фізичного навантаження.

Недостатність знань, методичних і фахових навичок, в роботі з дітьми, створює значні труднощі для якісного проведення уроків фізкультури.

Належний стан фізичного виховання в школі можливий за активної участі в ньому адміністрації, класних керівників, вчителів фізичної культури у тісному контакті з методичним медпрацівником школи, інакше кажучи, за повноцінної співпраці педагогів та лікаря. Необхідно щоб всі заходи з фізичного виховання проводилися з врахуванням фізичного стану і вікових особливостей учнів, при дотриманні всіх дидактичних методів.

На сучасному етапі розвитку загальноосвітньої школи значне місце приділяється впровадженню в навчально-виховний процес інноваційних технологій, орієнтованих на перспективу розвитку нетрадиційних форм та систем оздоровлення що допоможе учням встановити зв'язки з природою, навчитись керувати своїми емоціями, поведінкою, рухами, досягти гармонії між тілом і духом.

Мета роботи та успіх обраного напрямку роботи, з використанням інноваційних технологій в системі фізичного виховання безперечно залежить від самого вчителя його професіоналізму творчості й майстерності, і безперечно - бажання впроваджувати цей напрямок, розвитку дитини в практику своєї професійної діяльності.

ВИСНОВКИ

Кожен урок фізичної культури має свою специфіку та використовується з певною метою. Досить важливе місце у структурі уроку займає підготовча частина уроку, вона визначає ефективність наступного етапу уроку. Уроки фізичної культури мають багато характеристик. Кожна з них може бути покладена в основу їх класифікації. Усі уроки за характером їхнього змісту можна розділити на дві великі групи: предметні та комплексні. Залежно від переважного розв'язання завдань на уроці розрізняють: навчальні, тренувальні, контрольні та змішані (комбіновані) уроки.

Висунення проблеми здоров'я в число пріоритетних завдань суспільного і соціального розвитку зумовлює актуальність теоретичної і практичної її розробки, необхідність розгортання відповідних наукових досліджень і відпрацювання методичних і організаційних підходів до збереження здоров'я, його формування і розвитку.

У зв'язку з цим одним з пріоритетних завдань нового етапу реформування системи освіти має стати збереження і зміцнення здоров'я учнів, формування у них цінностей здоров'я і здорового способу життя.

У розробці нової стратегії здоров'я мас бути передбачено зміщення акценту з лікувальної медицини на профілактичні спрямування, яке включає подолання чинників ризику і активне виховання людини у гігієнічному режимі з моменту народження. Для своєчасного виявлення можливих негативних змін у здоров'ї, визначення відповідності способу життя та навчального або тренувального навантаження індивідуальним особливостям організму школяра, прогнозу щодо можливих захворювань за умов недотримання принципів здорового способу життя, оперативного його коригування в разі потреби та своєчасного вживання відповідних профілактичних і оздоровчих заходів, -- особливої актуальності набуває застосування.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ