Методика викладання ліричного твору в школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Методика викладання ліричного твору в школі

Вступ

Особистість учня, його духовно-емоційний світ, творче мислення, уява, читацькі компетентності в центрі уваги сучасної шкільної освіти, яка покликана подбати про внутрішній світ кожного вихованця - розкрити його істотні якості «емоціоналізму й сентименталізму, чутливості та ліризму», залучаючи кращі зразки художньої літератури. У Національній доктрині розвитку освіти в Україні у ХХI столітті зазначається, що одне із найважливіших завдань літературної освіти в національній школі - сприяти істотному зростанню інтелектуального, культурного, духовно-морального потенціалу особистості й суспільства. З-поміж навчальних предметів гуманітарного циклу особливе значення має література як мистецтво слова, що в конкретно-образній формі доносить до читача інформацію про своєрідність українських традицій і культури й передбачає розвиток художньо-образного мислення школяра. Державний стандарт базової і повної середньої освіти акцентує на формуванні в учнів умінь і навичок сприймати й аналізувати художній твір у літературному й культурологічному контексті. Тому надзвичайно важливо розглядати художній твір як мистецьке явище у взаємозв'язках із вітчизняною і світовою культурою, історією. У Концепції літературної освіти наголошується на розвитку естетичних емоцій і почуттів учня, його вмінні уявляти, образно висловлювати свої думки, оцінки.

Це актуально нині, коли в країні спостерігається духовна криза. Тенденція суспільства до раціоналізації й комп'ютеризації спричинює помітний дисбаланс між інтелектом і чуттєвою культурою школяра. В учнів старших класів понятійний (логічний) підхід до освоєння ліричного твору переважає над емоційно-образним. Тому гармонійне поєднання образного й логічного підходів до аналізу вірша сприятиме формуванню творчого читача.

Науковому обґрунтуванню досліджуваної нами проблеми сприяли праці вітчизняних і зарубіжних літературознавців, психологів, методистів.

Труднощі сприйняття ліричного твору обумовлені ще й тим, що мова поезії в більшій мірі умовна, порівняно з мовою прози, адже в житті ніхто не говорить віршами.

Уже багато років науковці намагаються знайти методи, за допомогою яких сприймання учнями ліричних творів матиме найкращі результати. Складність полягає у тому, що емоційно забарвлений твір кожний учень сприймає по своєму, у кожного виникають свої почуття, емоції, думки. І тому дуже важко передбачити за допомогою яких з багатьох методів вдасться захопити дітей вивченням лірики. Над вирішенням цієї проблеми працюють багато науковців. Проблему сприймання художньої літератури старшокласниками розглядали психологи О.М. Леонтьєв, І. Павлов, Л. Виготський, П. Якобсон, І. Кон, Б. Лихачов, Г. Костюк, О. Никифорова, Н. Маслова, І. Шваньова. Питання розвитку культури відчуттів і почуттів особистості в аспекті образного пізнання світу досліджували Я. Коменський, Г. Гельвецій, Д. Дідро, Й. Песталоці, Г. Сковорода, О. Духнович, К. Ушинський, С. Русова, Я. Мамонтов, Г. Ващенко, М. Стельмахович, В. Сухомлинський. Цінними є педагогічні технології, розроблені І. Підласим, О. Пометун, Л. Пироженко, М. Романовською, М. Антоненком.

У методиці викладання літератури проблему формування вмінь старшокласників розкривати образність ліричного твору частково відображено у працях М. Рибникової, В. Голубкова, Т. Бугайко, Ф. Бугайка, О. Мазуркевича, К. Сторчака, В. Неділька, Б. Степанишина, Є. Пасічника, Н. Волошиної, О. Богданової, С. Пультера, В. Медведєва, А. Лісовського, Л. Мірошниченко, Г. Токмань, С. Жили. Різні аспекти аналізу ліричного твору в школі були предметом досліджень А. Ситченка (етапи вивчення), В. Марко (принципи, види, шляхи і прийоми аналізу художнього твору), О. Ісаєвої (концептуальні основи аналізу художнього твору), Л. Мірошниченко, Г. Токмань, Н. Волошиної (види літературного аналізу). Низка дисертаційних досліджень різнобічно розкриває проблему аналізу ліричного твору: методика вивчення української лірики у взаємозв'язку зі світовою (Бондаренко Л.), вивчення мови художнього твору на уроках літератури в старших класах (Привалова С.), формування образного мислення в обдарованих учнів основної та старшої школи засобами художньої літератури (Коваленко В.).

Відвідування уроків учителів літератури, анкетування словесників, аналіз методичних праць засвідчили, що в шкільній практиці традиційним є ідейно-художній аналіз вірша, поза увагою якого є розгляд ключового образу, з'ясування його етимологічного значення. В їхніх роботах можна відмітити велику різноманітність методів для вивчення ліричних творів.

Актуальність дослідження полягає у тому, що досі вивчення ліричних творів на уроках літератури викликає багато труднощів. Перед вчителем постає проблема як найглибше розкрити зміст твору, щоб донести учням найглибші почуття, які автор за допомогою свого твору намагався передати, щоб учні не залишилися байдужими до ліричних творів і щоб подальше вивчення лірики не викликало у них труднощів.

Непростим завданням є навчити відчувати і бачити красу в звучанні, в ритмомелодиці вірша, в його композиції, строфічній будові, ритмічних повторах.

Об'єктом дослідження є процес вивчення ліричних творів у школі.

Предметом являються специфічні особливості вивчення ліричних творів Франческо Петрарка на уроках літератури.

Гіпотеза: чи сприятиме застосування різноманітних методів кращому вивченню ліричних творів за таких умов:

- дотримання індивідуальних та вікових особливостей учнів;

- застосування новітніх методик викладання літератури;

- використання нестандартних форм уроку;

- урахування жанрових особливостей у процесі вивчення лірики Ф. Петрарка.

Мета дослідження: виявити за допомогою яких методів буде найкраще проходити вивчення ліричних творів на уроках зі світової літератури.

Мета, об'єкт, предмет та гіпотеза дослідження курсової роботи обумовили вирішення наступних задач:

- проаналізувати і розкрити поняття «лірики»;

- виявити різноманітність методів щодо вивчення ліричних творів;

- виявити особливості творчості Ф. Петрарка.

В роботі використані наступні методи дослідження:

- теоритичні методи дослідження;

- емпіричні методи дослідження (розробка плану-конспекту уроку);

- створити методичну систему, за якою будуть розроблені плани-конспекти уроків.

Експерементальна база роботи - Спеціалізована школа №64 в місті Києві.

1. Мелодичні особливості вивчення ліричного твору в школі

1.1 Генезис досліджуваної проблеми

Лірика - це відвіку стале позначення одного з трьох родів в художній літературі, в його відмінності від двох інших родів - епосу і драматургії. Це слово походить від старогрецької назви одного із струнних щипкових музичних інструментів - ліри, подібної до староруських гусел. Під акомпанемент її звуків стародавні греки співали свої пісні.

Сьогодні термін «лірика» має достатньо багато визначень, які можна знайти, зокрема, у таких авторів як Г.Л. Абрамович, Ф.М. Головенченко, Т.І. Сильман та ін. Ці визначення в дуже багатьох роботах отримують швидше описово-психологічний, ніж методологічний характер.

Наприклад, Г.Л. Абрамович у «Вступі до літературознавства» дає таке визначення лірики: «Епічний спосіб був заснований на відтворенні зовнішнього по відношенню до письменника світу. Ліричний - на безпосередньому виразі поетом думок і відчуттів, викликаних тими або іншими явищами життя» [11, с. 46]. У роботі Ф.М. Головенченко «Вступ до літературознавства» ми зустрічаємо таке визначення: «Лірика - поезія, що виражає хвилювання, відчуття, настрій людини» [12, с. 260].

Т.І. Сильман дає подібне визначення творам ліричного жанру: «лірика моделює стосунки між особою і навколишнім світом через парадигму суб'єктивного переживання і з установкою на виявлення справжньої суті цього відношення, що переживається» [13, с. 27].

Погляд на лірику як на особливе мистецтво послідовно розвиває сучасний дослідник В.В. Кожинов. «Лірична поезія глибоко своєрідна форма мистецтва слова, що принципово відрізняється від епічної поезії і, тим більше, прози. Лірика і епічне оповідання - це, по суті, різні мистецтва» [14, с. 5], - вказує літературознавець.

Як своєрідне і дуже складне мистецтво розглядає ліричну поезію Т.І. Сильман: «Вірші, особливо ліричні, є стислою і суміщеною формою звуку - словесного мистецтва, причому на кожному відрізку ліричного простору слово і словесний ряд стають вмістищем одночасно і логіко-понятійного, і образного, і емоційно-оцінного, і ритміко-звукового початку» [13, с. 47-48].

Визнання за лірикою статусу самостійного, хоча і тісно пов'язаного з іншими видами словесної творчості мистецтва, веде до необхідності визначити її місце не тільки усередині літературного ряду, але і серед інших мистецтв. У рішенні цього питання поки багато суперечливого і неясного. Одні автори відносять ліричну поезію до виразних мистецтв. Наприклад, В.В. Кожинов в роботі «Книга про російську ліричну поезію 19 століття» пише: «Ліричний вірш - на відміну від новели, повісті, роману, поеми - заснований не на зображенні, а на виразі того або іншого переживання і, ширше, світовідчування» [14, с. 6].

Традиція розглядати ліричну поезію як самостійне мистецтво йде в далеке минуле. Стародавні греки відносили лірику до мусичеського мистецтва, тому що ліричні вірші тоді не вимовлялися, а співалися під акомпанемент музичних інструментів. Спочатку до лірики відносили лише ті пісні, які супроводжувалися грою на лірі. Зі звільненням ліричного слова спочатку від музичного супроводу, а потім і від мелодії, лірика все тісніше зближується з іншими видами словесної творчості і сам термін набуває більш розгорнуте значення. У широкому сенсі в даний час в лірику включають і віршовані, і прозаїчні твори, пронизані ліричним світовідчування. Але, проте, як зазначає М.А. Палкін «коли говорять про лірику, то найчастіше мають зважаючи на не ліричну прозу, а ліричні вірші» [15, с. 3].

Важливим для нас також є питання про предмет і зміст лірики. Цьому питанню в сучасній літературі приділено достатньо багато уваги. Так, на думку Т.І. Сильман, «ліричний вірш є підсумком збагнення якогось змісту, суті якогось предмету, факту, явища, події внутрішнього життя, «схоплюванням» якоїсь істини» [13, с. 29]. На думку М.А. Палкіна, «уявлення про лірику як про літературний рід, в творах якого все або майже все зводиться до виразу внутрішнього світу самого поета, стійко тримається і в сучасній теорії літератури» [15, с. 22].

Продовжуючи далі розмову про зміст і предмет лірики, вважаємо доречним торкнутися питання і про особливості форми. Якнайповніше воно розкрите в роботі Т.І. Сильман: «Ліричний вірш - як тематично, так і в своїй побудові - відображає особливий, гранично напружений стан ліричного героя. Лаконізм вислову є, таким чином, одне з істотних - ніяк не зовнішніх, а внутрішніх - вимог, які пред'являються ліричному віршу самою його жанровою специфікою…» [13, с. 6].

Ліричний вірш, відображаючи саму мить пізнання істини, момент її «схоплювання», обов'язково має бути коротким. В цьому відношенні він декілька нагадує інші жанри, що також відрізняються своєю стислістю, як наприклад, прислів'я, приказки.

Кажучи про лірику необхідно пам'ятати, що вона не однорідна, оскільки жанр визначає методику роботи над ліричним віршем. Проте, аналіз літератури дозволяє зробити висновок про відсутність ділення по жанрах. Лише у роботі М.А. Палкіна ми зустрічаємо розмежування лірики по жанрах. Він вважає, що особливе значення для розмежування має «характер і спрямованість відчуття, яке є переважаючим для того або іншого ліричного жанру» [15, с. 101]. Автор виділив три емоційні стани, що характеризують відношення ліричного суб'єкта до навколишнього світу: «схвалення, жаль і огида» [15, с. 101]. М.А. Палкін вважає, що на основі цих трьох переживань виникли і розвинулися ліричні жанри, що набули найбільш широкого поширення в європейських літературах з часів античності гімн (і його різновид - ода), елегія, сатира.

У Г.Н. Поспєлова в його роботі «Лірика: Серед літературних родів» виділено декілька видів лірики. До цього питання він підходить з погляду соціальної свідомості: «Всі особливості лірики як роду художньої літератури витікають з того, що у неї є свій, особливий предмет ідейного пізнання і художнього відтворення і що таким предметом в ній є не характерність соціального буття людей, як це завжди буває в епосі і драматургії, але характерність їх соціальної свідомості» [16, с. 62].

Г.Н. Поспєлов виділяє наступні види лірики: медитативна, медитативна образотворча і власне образотворча. В перших двох з цих своїх різновидів лірика може бути по перевазі «звернена до самоаналізу, містити в собі емоційну або розумову рефлексію» [16, с. 64]. Літературознавець вважає, що як би не були різні види ліричних творів і як би не змінювались вони історично в розвитку всього літературного ліричного роду, істотні властивості і закономірності останнього в його відмінності від епічного все ж таки з найбільшою виразністю виявляються в медитативній ліриці.

Твори медитативної лірики є «відтворенням тих або інших станів і процесів внутрішнього світу, які мають абсолютно самостійне узагальнююче значення. Це - емоційні монологи, відчужені в тексті творів від якої-небудь індивідуалізованої конкретності буття. Зміст творів медитативної лірики не є прямим, адекватним виразом переживань поета, що емпірично протікають в його свідомості. Якби це було так, то медитативна лірика була б психологічною фактографією, яка не мала б узагальнюючого значення, не усвідомлювала б і не підсилювала б характерності свого предмету. Тоді вона мала б значення тільки для самого поета і його найближчого побутового оточення. Це і буває в так званих «віршах на випадок». Але лірика - це також мистецтво, що творчо типізує життя. Переживання, відтворені в ліричній медитації, є не емпіричною реальністю духовного життя окремої особи, але істотні властивості внутрішнього світу якогось соціального середовища і епохи, усвідомлені в світлі ідеологічних інтересів поета і розкриті їм з особливою виразністю і силою в деякій вигаданій своїй індивідуалізації» [16, с. 67-68].

Навіть тоді, коли ліричні твори нібито позбавлені медитативності і зовні в основному описові, вони тільки за тієї умови виявляються повноцінно художніми, якщо їх описовість володіє медитативним «підтекстом». «Тоді емоційно-узагальнююча думка поета виявляється або в ясно відчутній експресивності опису, або ж в якому-небудь медитативному зачині, або кінцівці, або в чому-небудь іншому, тому подібному. Тоді вона як би осяває весь опис своєю емоційною узагальненістю. Щось подібне відбувається і в оповідній ліриці. У ній, як і в епосі, оповідання вимагає, звичайно, якихось персонажів, їх дій і стосунків, з яких складається якась подія. Тільки зображаючи все це, художня мова і стає оповідною. Проте для того, щоб оповідання виявилося все ж таки ліричним (навіть і не ліро-епічним), необхідно, щоб воно було дуже коротким і при своїй стислості відчутно експресивним, а через все це - приховано, приховано медитативним» [16, с. 158].

У творах відвернуто-медитативної лірики ідейні інтереси ліричного суб'єкта направлені на зовнішній світ і, перш за все, на стосунки і обставини соціального буття. Це і розширює пізнавальні можливості лірики. «Але якщо в епічній творчості соціальне буття буває не просто предметом пізнання, але і предметом творчої типізації, то в творах медитативної лірики соціальне буття людей не типізується. Типізується ж в них характерність соціальної свідомості того або іншого середовища, країни, епохи за допомогою її втілення в безіменному ліричному суб'єктові» [16, с. 83].

Емоційні роздуми ліричного суб'єкта про його власний внутрішній світ, якщо вони залишаються цілком медитативними, в більшості випадків досить швидко вичерпують себе, їх віршований вираз виявляється зазвичай дуже коротким. Г.Н. Поспєлов робить звідси висновок: «рефлексивно-медитативна лірика, а в якійсь мірі і медитативна лірика взагалі, зазвичай насилу утримується в своїх власних межах і часто тяжіє до того, щоб вийти за ці межі в світ наочної зображальності» [16, с. 100]. Так виникає медитативно-образотворча лірика, яка в історії світової поезії займає, поза сумнівом, кількісне набагато більше місце, ніж власне медитативна лірика.

У творах медитативно-образотворчої лірики роздуму ліричного суб'єкта не тільки розкривають його емоційний стан і розвиток його думки, але відтворюють явища зовнішнього, об'єктивного світу. Тим самим «лірична медитація розвиває в собі свій власний світ наочної зображальності, іноді дуже багатий і різноманітний» [16, с. 102].

Існує також лірика власне образотворча, вона може бути описовою або ж оповідною, найчастіше описово-образотворча. В більшості випадків предметом пізнання і зображення в ній бувають види природи або, інакше, «пейзажі». Пейзажна лірика, за визначенням Г.Н. Поспєлова, - «це словесне мистецтво, і в ній знаходять свій особливий вираз всі основні властивості мистецтва. Це відноситься, перш за все, до її тематики. Поети зображають види природи, роблять їх основними темами своїх віршів не із-за краси цих видів, а із-за їх характерності» [16, с. 118].

Важливе місце в характеристиці специфічних особливостей лірики займає лірична образність, оскільки саме в художніх образах полягає основна загадка мистецтва. Слід відразу обмовитися: деякі автори кажучи про це, використовують термін «образ» (В.Ф. Огнєв, Б.П. Городецький), інші - «ліричний герой» (Т.І. Сильман, Л.І. Тимофєєв, Б.О. Корман). Але Г.Н. Поспєлов не згоден ні з тими, ні з іншими, він висловлює думку, що таке позначення не відповідає особливостям предмету. Він вважає невдалим і термін «ліричний персонаж»: «Персонаж - це «буттєво» індивідуалізована особа, а в медитативній ліриці немає такої індивідуалізації» [16, с. 71]. Тому Г.Н. Поспєлов пропонує називати суб'єкта ліричної медитації «ліричним суб'єктом». Ми надалі користуватимемося терміном «ліричний герой», оскільки він найбільше використовується в школі.

Ми говоримо: поезія мислить образами. У більшості сучасних наукових робот про лірику, своєрідність ліричного образу зводиться до того, що образ представляється як образ відчуття або переживання. «Основним вмістом образу в ліриці, - вважає Б.П. Городецький, - стає не стільки особа, предмет або яке-небудь інше явище зовнішнього світу, скільки викликане ними відчуття або той або інший відтінок його, які передаються в ореолі наочних конкретних асоціацій із зовнішнього світу» [17, с. 6]. З погляду В.Ф. Огнєва «Образ - це ніби згорнута думка» [18, с. 60]. М.А. Палкін вважає ліричну образність багатошаровою: «Її зовнішній, безпосередньо сприйманий шар - словесно-мовний. Сприйнявши образну мову автора або вигаданого ліричного персонажа, читач проникає в другий шар - образ, що говорить, а через нього і його мова осягає образи тих предметів і явищ, в оточенні яких знаходиться ліричний герой» [15, с. 21].

Дуже цікавою нам здалася думка М.А. Палкіна виділити три різновиди ліричного образу: образ - переживання; образ людини, якій належить переживання; образи наочного світу, які викликають хвилювання. У складі ліричного твору ці образи не відособлені один від одного, а існують як органічна цілісність словесно-образного вислову» [15, с. 16].

В даний час термін «ліричний герой» має декілька значень. У широкому значенні ліричним героєм називають образ будь-якої людини, що знаходиться в центрі ліричного вірша. Так, в літературознавчому словнику термінів мовиться: «Ліричний герой - це образ такого героя в ліричному творі, переживання, думки і відчуття якого відображені» [19, с. 73]. Про ліричного героя як про «рідного брата» епічного і драматичного героїв пише в «Нотатках про лірику» Т.І. Сильман [13].

У вужчому сенсі ліричний герой розуміється як образ поета, яким він предстає в сукупності своїх ліричних віршів. Саме такий зміст вкладає в цей термін Л.І. Тимофєєв: «Поняття ліричного героя - кінець кінцем це поняття, що виникає не в творчому процесі, а в процесі його сприйняття, дозволяє побачити поета у повноті його творчого розвитку, у всьому його значенні» [20, с. 226].

Неповторна цінність лірики полягає в тому, що, сприймаючи і запам'ятовуючи ліричний вірш, читач ототожнює себе з ліричним героєм: він не споглядає, а творить новий художній світ, в якому факти реального життя збагачуються фантазією, а поетична вигадка закріплює враження повсякденного буття. Тим самим особистий духовний досвід читача (учня) залучається до духовного досвіду всього людства.

1.2 Психолого-педагогічні засади вивчення ліричного твору

Учні 5-8 класів віком від 10 до 15 років належать до підлітків (школярі 5-6 класів - до молодшого підліткового віку, семикласники - до старшого підліткового віку). Цей період учені називають критичним, або перехідним, оскільки відбувається перехід від дитячого до дорослого стану. Підлітковий вік є нестабільним, важким і найбільш залежним від реальностей довкілля. У цьому віці відбувається ряд змін. Школярі, перейшовши до 5 класу, переосмислюють певні моменти життя, намагаються здаватися дорослішими та самостійнішими, наслідують та копіюють старших. Під час роботи з учнями-підлітками виникає ряд труднощів.

У підлітковому віці зростає пізнавальна активність та розширюються межі зацікавленості. Діти починають задумуватися над питаннями, які до цього часу їх не хвилювали: про життя і смерть, про почуття та про взаємини між людьми. Завдяки вивченню поезії школярі краще зрозуміють ці явища та знайдуть відповіді на свої запитання. Також у цьому віці з'являється цікавість до власного внутрішнього світу, уважне прочитання лірики допоможе в осмисленні свого «Я» юним читачам. О. Нікіфорова стверджує: «Під впливом художніх книг, а також, звичайно, і життя вони починають замислюватися про майбутнє». Література взагалі і лірика зокрема впливають на розвиток та самопізнання особистості, на її спілкування з оточенням, на збільшення життєвого досвіду.

Підлітковий вік - це вік, коли школярі переживають перше кохання, знаходять нові захоплення, дружба між однокласниками міцнішає, змінюється поведінка дітей, а спілкування стає інтимно-особистісним. Саме в ці роки в учнів активно розвиваються естетичні почуття. Поетичні твори допомагають школярам духовно збагачуватися.

Потрібно знати, у чому специфіка розвитку підлітків. М. Заброцький, вивчаючи питання вікової психології особистості, і підліткового віку зокрема, дійшов висновку: «Підлітковий вік - надзвичайно складний етап психічного розвитку. З одного боку, за рівнем та особли востями психічного розвитку підлітки ще не розпрощалися з дитинством; з іншого - вони стоять на порозі дорослого життя, і в їх поведінці реально виражається спрямованість на дорослі форми взаємин та поведінки. Важливим психічним новоутворенням підліткового віку є розвиток довільності всіх психічних процесів, спричинений передусім новими, значно вищими вимогами навчальної діяльності. Підліток уже в змозі самостійно концентрувати свою увагу, розви вати пам'ять, мислення, уяву, певною мірою регулювати власні емоційно-вольові процеси тощо». У підлітковому віці відбувається ряд змін порівняно з попередніми роками. Діти цього віку вміють порівнювати, узагальнювати, аналізувати, краще сприймають та запам'ятовують складний і великий за обсягом матеріал, свідомо контролюють дії та організовують свій час (порівняно з школярами молодших класів). В учнів середніх класів розвивається цілеспрямованість і активність сприймання, удосконалюється спостереження. Сприймання стає всебічним та послідовним, воно залежить від ставлення до матеріалу, що вивчається. Якщо дітям не цікаво, то сприймання буде поверховим, і навпаки. Мислення підлітків стає абстрактним (а не конкретно-образним, як у молодших школярів), активним та теоретикорефлексивним. Особливо підлітковий вік вдалий для розвитку творчого мислення, і педагог повинен цим скористатися. Також збагачується уява учнів 5-8 класів, у якій постають як реальні факти з прочитаних творів, так і вигадані та домислені. У підлітковому віці розвивається й мовлення дітей: у вжитку з'являються нові слова, учні під час розповіді будують складні речення, мова стає лаконічніша, але все ж вона ще не досконала.

Підліток може керувати своєю увагою: спрямовувати її на певні предмети, явища, а також на розповіді вчителя чи учнів; зосереджувати її на певний час на вагомих моментах уроку; переключати її з одного виду роботи на інший. Якщо в початкових класах учні були уважні лише до цікавих моментів уроку, то в середніх класах школярі розуміють, що потрібно уважно сприймати всі аспекти матеріалу.

Науково доведено, що в дітей до 13-15 років дуже розвинена пам'ять. Вони запам'ятовують швидко та надовго. У підручнику «Вікова та педагогічна психологія» за редакцією Б. Волкова, є твердження: «В підлітковому віці покращується запам'ятовування словесного і образ ного матеріалу, збільшується швидкість запам'ятовування, збільшується обсяг матеріалу, що зберігається в пам'яті, покращується продуктивність пам'яті». Цим явищем слід скористатися під час вивчення української літератури. Наприклад, у 5-8 класах учні вчать напам'ять, крім пісень, загадок, гуморесок, 18 віршів. Потрібно практикувати повторення поезій з метою запам'ятовування творів на все життя. Діти середнього шкільного віку не лише вчать напам'ять, а й логічно осмислюють вивчене. Тобто смислова пам'ять набуває логічного характеру, завдяки цьому явищу школярі краще запам'ятовують пояснення, основні терміни та факти.

В учнів 5-8 класів розвинута уява та фантазія. Діти уявляють місця, змальовані у вірші, яких ніколи не бачили. Уява збагачує життя підлітків та має здатність поєднуватися з творчим мисленням. Підлітки дуже активні, наполегливі, багаті на емоції, комунікабельні, допитливі, вони люблять фантазувати, а також полюбляють колективні та ігрові форми роботи. Але вони ще не вміють системно аналізувати ліричний твір. Про це явище писав Є. Пасічник: «У висловлюваннях учнів 5-8 класів про художні твори переважаючою є констатація фактів, які, як правило, також

стосуються їх сюжетно-дійового аспекту. Діти цього віку рідко вдаються до аналізу явищ, їх всебічної оцінки. Вони не стільки аналізують, як констатують факти». Читаючи поезію вперше, школярі не завжди розуміють, про що в ній ідеться, не заглиблюються в думки і почуття ліричного героя. Їхній аналіз далеко не досконалий, оскільки вони не аналізують, а переказують вірш. Тому завдання вчителя - навчити учнів робити системний аналіз поезії.

У науковому виданні за редакцією О. Скрип ченка вчені, даючи характеристику підліткам, називають таку особливість, як пер цептивний розвиток (учень-підліток має здатність бачити навколишній світ у відповідності до власних почуттів, які звільняють його від штампів), і доходять висновку: «Завдяки досягненням у розвитку перцепції у підлітків поглиблюється сприймання форми поетичної мови. Для них стають зрозумілими призначення кожного елементу даної форми, кожний її акцент. Однак розвиток сприймання відбувається не за лінією кількісного збільшення числа ознак поетичної форми, а за якісною зміною - смисловою будовою і спрямованістю сприймання З'являється здатність сприймати емоційну значущість поетичної форми. Формується уявлення про поетичний стиль. Критерії оцінки текстів набувають цілісного характеру. Тексти оцінюються з точки зору як форми, так і змісту». Унаслідок цього, на думку вчених, підлітки краще розуміють нестандартні поетичні форми, вони не лише усвідомлюють написане, а отримують від нього насолоду. Якщо в молодших класах учителеві довелося б докласти чималих зусиль, щоб пояснити учням складні поетичні конструкції, то в середніх класах діти можуть зрозуміти їх самостійно.

Про особливості переходу до підліткового віку писав російський психолог В. Крутецький: «Із переходом до підліткового віку пов'язана суттєва перебудова навчальної діяльності школяра. Новий, вищий рівень навчальної діяльності визначається ступенем її самостійності». Саме учні-підлітки починають свідомо ставитися до навчання, до здобуття знань, вони ставлять перед собою цілі та завдання і намагаються їх досягти. Самостійно школярі починають працювати тоді, коли виникає певна проблемна ситуація чи проблемне питання, яке вони повинні вирішити. Тому вчителі частіше мають створювати такі умови для стимулювання самостійної роботи учнів.

Діти намагаються в усьому бути схожими один на одного. Л. Міщиха в навчальному посібнику «Психологія творчості», досліджуючи творчі здібності в підлітковому віці, зазначила: «Підліток цікавиться тим, чим цікавляться його друзі, і якщо хоче ввійти в якесь товариство, подружитися з кимсь, то починає цікавитись тією сферою інтересів, яка близька тим ровесникам, у дружбі з якими він зацікавлений». Саме тому, якщо хтось із дітей у класі почне цікавитися поезією, писати вірші, то це захоплення може поширитися на його однокласників.

Також науковець стверджує, що психологія творчості в підлітковому віці має ґендерні особливості прояву. Якщо дівчата більш емоційні, цікавляться внутрішнім світом людей, то хлопці, які розвиваються психологічно і фізіологічно повільніше, зосереджені більше на зовнішньому плані буття (хоча можливі винятки). Тому дівчата-підлітки більше цікавляться літературною творчістю та поезією, ніж хлопці.

У цьому віці в окремих школярів може з'явитися нахил до написання ліричних творів. Учитель-словесник повинен допомагати їм розвивати талант. Адже іноді буває так, що, написавши декілька віршів, учень, не задоволений ними, кидає спроби назавжди. Надмірна опіка з боку дорослих або нав'язування своєї думки школярам можуть придушити творчу активність підлітків. Учитель повинен знати міру і підібрати вдалий час для своїх порад, не забуваючи, що учні 5-8 класів прагнуть самостійності.

Готуючись до уроку з літератури (зокрема, до уроку вивчення лірики), крім відомостей із психології підлітків, потрібно знати специфіку розвитку дітей кожного класу.

Школярі 5 класу мають ряд психологічних особливостей, які слід враховувати в ході роботи з ними. Вони вже не малі діти, але ще не дорослі. Це період адаптації: учні потрапляють у доросліше середовище, з'являється багато вчителів-предметників, література починає викладатися системно. На деяких школярів це впливає негативно: вони починають гірше навчатися, знижується їхня успішність, зникає цікавість до читання творів. Можливі й протилежні випадки, але вони трапляються рідко. П'ятикласники непосидючі, жваві, дуже активні - це одна з причин того, чому важко проводити урок у цьому класі.

Т. і Ф. Бугайки відмічають, що важко зосередити увагу школярів 5 класу: «П'ятикласники мало здатні до тривалого зосередження. У них переважає мимовільна увага, схильність легко перекидатися думкою від одного предмета до іншого». Зважаючи на короткотривалість зосередження учнів 5 класу, щоб змусити школярів працювати весь урок, учитель має підготувати різноманітні завдання, запитання, створити проб лемну ситуацію, запропонувати пізнавальну гру, розгляд ілюстрацій, виділити декілька хвилин на творчість дітей тощо. Якщо учням на уроці буде цікаво, то їм ніколи буде відволікатися та займатися сторонніми справами.

У дітей цього віку переважає інтерес до творів із цікавим, напруженим та загадковим сюжетом, де змальовано сильних, сміливих та благородних героїв. Такі сюжети та герої зустрічаються в казках, у пригодницьких повістях, в оповіданнях про подорожі, але аж ніяк не в ліричних творах. Саме тому учні молодшого підліткового віку мають незначний інтерес до поезії, не завжди розуміють її зміст.

Під час аналізу вірша, під час висловлення думок та міркувань про твір у дітей 5 класу переважає суб'єктивність та емоційність, оскільки вони ще не вміють аналітично мислити та керуються лише власними почуттями й враженнями. Вони здатні домислювати та переоцінювати. У силу невеликого життєвого досвіду молодші підлітки не завжди розуміють зміст твору, підтекст та образ ліричного героя, не вміють обґрунтовувати свої міркування. Учителеві потрібно працювати над розвитком відтворюючої уяви, над збагаченням мови учнів, виховувати потребу вдумливого читання, уміння глибоко проникати в деталі твору.

Особливу увагу слід звернути на мову п'ятикласників. Часто учні знають матеріал, але їм важко формулювати відповіді на запитання, висловлювати думки, написати твір-мініатюру.

Тому необхідно на кожному уроці використовувати різноманітні вправи, спрямовані на розвиток усного та писемного мовлення школярів. Ці вправи матимуть продовження в наступних класах, але успіху вони не будуть мати, якщо не готувати до них дітей уже в 5 класі.

У 6 класі відчувається вищий рівень розуміння літератури, й лірики зокрема. Якщо раніше діти були схильні до пригодницьких творів, то в 6 класі школярі читають більш вдумливо, зосереджено, виразно і більше цікавляться віршами. Але шестикласники ще не достатньо продуктивно працюють самостійно, їх постійно слід стимулювати та спрямовувати. Одне з основних завдань педагога - працювати над розвитком та вдосконаленням умінь читати та аналізувати поезію.

Учні 6 класу вже самі вміють замислюватися над змістом твору, над характером ліричного героя, над засобами художньої виразності тощо. Та ці вміння ще далеко не досконалі і потребують розвитку. Під час читання та аналізу вірша слід поєднувати вміння учнів з поясненнями вчителя - це приведе до уважного, осмисленого, добре організованого вивчення ліричного твору. Спочатку потрібно послухати думки та враження учнів, а потім уже доповнювати та узагальнювати.

Учні 6 класу, читаючи ліричний твір, розуміють у загальних рисах, про що в ньому йдеться, який його настрій. Їх увагу привертають окремі, найбільш виражені, деталі. Тобто шестикласники розуміють лише поверховий зміст, підтекст їм поки що не зрозумілий. Завдяки розвинутій фантазії діти цього віку можуть домислювати якісь події, деталі тощо. У своїх висловлюваннях підлітки відверті, емоційні та категоричні. Вони вже вміють зіставляти, узагальнювати, порівнювати, творчо мислити та висловлювати свої враження. У них з'являється зацікавленість лірикою.

Усі види роботи з розвитку пам'яті, уваги, уяви, мислення, мови тощо залишаються такими ж, як і в 5 класі, але ускладнюються. Наприклад, якщо п'ятикласники потребували частої зміни видів робіт, то в 6 класі учні довше працюють над одним завданням з метою розвитку тривалого зосередження.

В учнів 7 класу в сприйманні ліричних творів відбуваються певні зміни. Передовсім ці зміни пов'язані з розумінням поезії, оскільки семикласники по-іншому сприймають прочитаний твір. Збільшується коло творів, якими цікавляться старші підлітки: їх цікавлять не лише пригоди та фантастика, вони із задоволенням читають витвори мистецтва, у яких змальовано почуття, переживання, душевний стан людини. Крім поверхневого плану, вони намагаються зрозуміти та проаналізувати таємні сторони вірша: авторську позицію, підтекст, психологічні сторони ліричного героя, особливості мови твору та інше. Учнів цікавить внутрішній світ людини, а тому їх більше захоплює поезія. Також діти 7 класу, перш ніж висловити свою думку, зосереджено все обмірковують та зважують. Відповіді їхні конкретніші та розгорнутіші, аналіз твору - ґрунтовніший.

Семикласники краще, порівняно з дітьми попередніх років, усвідомлюють прочитане, глибше аналізують, узагальнюють, на вищому рівні висловлюють і відстоюють свої думки та міркування. Цей період сприятливий для вивчення ліричних творів, оскільки учні по-новому бачать та сприймають поезію, звертають увагу на деталі в тексті, які до цього часу не помічали і не розуміли. Про сприйняття літератури в 7 класі писала З. Рез: «Саме в цих класах відношення учня до мистецтва починає набувати усвідомленого естетичного характеру, коли книга сприймається не тільки в своїй змістово-пізнавальній сутності, але й як художня цінність. Значно розширюється коло творів, які цікавлять старших підлітків. Улюбленими стають ті, де автор уважний до переживань героїв, до складних почуттів». Читаючи ліричний твір, семикласник зосереджений на власному внутрішньому світі і шукає співзвучні йому мотиви. Іноді, вивчаючи вірш, учень зіставляє думки, почуття, переживання ліричного героя з власним «Я» і аналізує не явища, описані у творі, а пережиті ним події.

Якщо в молодшому підлітковому віці діти за розумовим розвитком не дуже виразно відрізнялися один від одного, то саме в 7 класі відбувається диференціація серед учнів: виокремлюються малоначитані школярі та ті, які найкраще знаються на літературних творах. Учитель, враховуючи розвиток перших і других, має розробити методику роботи з різними групами.

Висновки. Отже, підлітковий вік важкий, критичний, перехідний; у цьому віці відбувається ряд змін: розвивається мовлення, уява, увага, пам'ять набуває логічного характеру, сприймання стає всебічним та послідовним, мислення - абстрактним і творчим. Щоб продуктивно і вдало провести урок української літератури, зокрема урок вивчення ліричних творів, учитель має знати та враховувати психологічні особливості учнів кожного класу, адже вони відрізняються та з часом змінюються.

Предметом уваги лірики, як і інших літературних родів, є характер людини, її духовне життя. Ліричний твір - це, перш за все, картина внутрішнього життя людини, її індивідуальних конкретних переживань.

Лірика звертається безпосередньо до відчуттів людини, її духовного світу. Читаючи ліричні твори, школярі вчаться розуміти людський характер, сокровенні порухи душі, оцінювати з погляду високих етичних критеріїв свої вчинки. Тому поезія володіє великою силою впливу на розум і серця людей. Особливо потребують залучення до неї учні, які вчаться у старших класах, оскільки саме в цьому віці активно формується особа, її етичні і естетичні уявлення.

Лірика як літературний рід протистоїть епосу, і драматургії, тому при її аналізі слід надзвичайно зважати на родову специфіку. Якщо епос і драма відтворюють людське буття, об'єктивну сторону життя, то лірика - людська свідомість і підсвідомість, суб'єктивний момент.

Вивчення ліричних творів - одне з складних питань методики. Сприйняття лірики дається учням набагато складніше, ніж засвоєння епосу і драми, оскільки поетичні образи відрізняються невимірно більшою узагальненістю.

Вирішальна умова успішного вивчення ліричних творів полягає в правильному, методично обґрунтованому виборі прийомів аналізу з урахуванням особливостей твору, що вивчається.

Проблема вивчення ліричних творів давно привертала увагу методистів, оскільки сприймання й усвідомлення її учнями - процес складний і неоднозначний. Сучасні вчені А. Ситченко, Г. Токмань, О. Куцевол, Л.Мірошниченко, В. Шуляр пропонують різні підходи до вирішення проблеми. Пошуки дослідників сходяться на тому, що засвоєння знань, розвиток художнього мислення, ідейно-моральне й естетичне виховання школярів при вивченні лірики здійснюється успішно в тих випадках, коли та чи інша концепція, той чи інший висновок не даються їм у готовому вигляді, а здобуваються через пошук, відкриття істини, виражену поетом.

Заключне заняття узагальнює всі спостереження, зроблені під час вивчення поезії автора. Нині досвід шкільного вивчення літератури збагачується новими формами проведення заключних уроків. Найбільш ефективними вважаємо уроки-семінари, круглі столи, конференції, диспути, які дозволяють через активне обговорення окреслених вчителем проблем дійти висновків про індивідуальний авторський стиль, про місце й роль поета і його творчості у літературному процесі тощо.

2. Методика вивчення ліричного твору в школі

2.1 Методична модель вивчення ліричного твору

Лірика як літературний рід протистоїть епосу, і драматургії, тому при її аналізі слід зважати на родову специфіку. Якщо епос і драма відтворюють людське буття, об'єктивну сторону життя, то лірика - людську свідомість і підсвідомість, суб'єктивний момент. Епос і драма зображають, лірика виражає. Можна навіть сказати, що лірика належить зовсім до іншої групи мистецтв, ніж епос і драматургія - не до образотворчих, а до експресивних [8, с. 38]. Тому до ліричного твору, особливо що стосується його форми, непридатні багато прийомів аналізу епічних і драматичних творів, і для аналізу лірики літературознавство виробило свої прийоми і підходи.

В центрі уваги лірики не зображення певних об'єктів, подій, явищ природи, а, насамперед, змалювання людських почуттів, найпотаємніших думок, переживань, роздумів, які викликані суспільно-політичними подіями, картинами природи, особистими моментами в житті людини, вираження ставлення до них. Правда, і в епосі, і в драмі також проявляється ставлення письменника до зображуваного, та в ліриці це ставлення-переживання є не супутнім елементом, а концентрованим вираженням образного втілення, яке передається засобами своєрідно організованої ритмічної емоційно-образної мови.

На відміну від епічних творів, які накреслюють широку панораму життя, ліричні твори не мають широкого розгорнутого сюжету, думки поета виражаються лаконічно, сконцентровано. В одному віршованому рядку передається те, що іноді в епічних творах розгортається у цілі розділи. А тому лірика має багато переваг у вихованні в учнів культури почуттів і переживань.

У школі вивчаються ліричні вірші різного характеру. За тематикою, провідними мотивами лірику поділяють на громадянську, або політичну, філософську, інтимну, або особисту, пейзажну. Такий поділ дещо умовний. Інтимна чи, скажімо, пейзажна лірика може також мати політичний характер. Зміст, тематичне спрямування художнього твору певною мірою визначають особовливості його вивчення. Але не менш важливою стороною ліричного твору, яку повинен виховувати вчитель, є його структура. За структурою і способом організації матеріалу лірику поділяють на рефлексійно-виражальну, розповідну, описову. Крім цього, є такі структури ліричних творів, що мають ознаки всіх типів, їх називають змішаними структурами.

Рефлексійно-виражальна лірика - це сповідь поета перед читачем, своєрідні монологи, в яких він висловлює своє кредо і почуття, це певні звернення, послання, заклики.

У центрі уваги розповідної лірики ті почуття й враження, що зумовлені якоюсь подією, епізодом чи спогадом з життя поета. Ліричні твори розповідного плану часто містять автобіографічні відомості. Проте не слід повністю ототожнювати ліричного героя з особою автора навіть тоді, коли він говорить від першої особи.

Описова лірика - це малюнки природи, портрети людей. Через описи поет висловлює свої почуття і роздуми. Вивчаючи такі вірші, учні усвідомлюють, що є об'єктом зображення автора, як з'єднані між собою описові моменти в єдине ціле.

Сприймання і розуміння учнями ліричних творів зумовлюється багатьма факторами: особливостями ліричної поезії, своєрідністю художньої манери поета, характером ідейного змісту творів, загальним розвитком ідей, життєвим досвідом. Глибина сприймання читачем ліричного твору залежить від широти, культури його почуттів, емоційної чуйності, здатності проникати у внутрішній світ людини, відгукуватися на її радощі й болі.

Ліричні вірші відзначаються і особливостями художньої мови, розуміння якої вимагає добре розвиненої уяви, мислення образами, тонкого чуття, вразливості, загального розвитку людини. Тому-то під час вивчення ліричних творів дуже помітна строкатість учнівських вражень. Широта художніх узагальнень у ліричних творах об'єктивно породжує в учнів різні асоціації залежно від їх особистого досвіду.

Ліричні твори - це згустки художніх образів. Тут кожне слово, кожна фраза набуває вагомого звучання і майже не піддається розчленуванню, перекладу на мову понять. В них синтезується не лише смисловий, а й емоційний зміст. Оскільки ліричний твір - це діалектичний сплав певних картин життя через які автор висловлює свої погляди на дійсність, то аналіз його повинен забезпечувати цю єдність. Художні образи потрібно аналізувати під кутом зору основної ідеї твору.

Щоб сформувати в учнів правильний підхід до вивчення лірики, озброїти їх відповідними науковими критеріями аналізу, потрібна продумана система методичних прийомів, яка передбачає планомірне, поступове ускладнення роботи над аналізом ліричного твору.

На перших етапах вивчення ліричних творів учитель зосереджує увагу на тому, яким настроєм пройнятий вірш, які почуття і переживання поета є домінуючими і чим вони зумовлені. Потім учні усвідомлюють, що таке ліричний герой, як конкретне авторське переживання стає типовим і переходить загальнолюдське.

Прийоми аналізу ліричного вірша диктуються насамперед особливостями його композиції, а також учнівським сприйняттям. Якщо після першого читання вірша учні вже розуміють у загальних рисах поетичну ідею, можна йти дедуктивним шляхом: спочатку з'ясовується загальний напрям його звучання, потім конкретизується, поглиблюється розуміння учнями художніх образів.

Зміст і форма ліричного твору перебувають у нерозривній, органічній єдності. Ми виділяємо їх та їхні складники лише умовно - для зручності аналізу такого складного об'єкта, яким є художній твір.

Звісно, перераховані не всі терміни на означення складників змісту і форми літературного твору. Проте й наведені дають змогу наочніше бачити й розуміти, з одного боку, взаємодію між складниками змісту і форми всередині їх, а з другого, - складну логіку взаємозв'язків між складниками змісту та складниками форми. Скажімо, життєвий матеріал є не тільки «ґрунтом», з якого «виростають» проблеми та ідеї твору, а й «магмою», що «виливається» в різні види художньої форми: сюжетну (події), образну (біографії, характери героїв), жанрову (залежно від обсягу матеріалу, співвідношення суб'єкта й об'єкта та принципів освоєння матеріалу), викладову (залежно від способу організації мови у творі), власне словесну (зумовлюється літературним напрямом, естетичними вподобаннями автора, особливостями його таланту).

Щоб розкрити ідейно-художню вартість твору, треба дотримуватися певних принципів, видів і шляхів аналізу.

Принципи аналізу - це найзагальніші правила, що випливають з розуміння природи й суті художньої літератури; правила, якими керуємося, проводячи аналітичні операції з твором. Найважливішим є принцип аналізу взаємодії змісту і форми. Він є універсальним засобом пізнання суті твору та окремих його частин. Під час реалізації цього принципу слід керуватися обов'язковими правилами: 1) розпочинаючи аналіз зі складників змісту, переходимо до характеристики засобів його втілення, тобто складників форми; 2) коли ж аналіз розпочинаємо з розгляду складників форми, обов'язково треба розкрити їхній зміст; 3) аналіз підпорядковувати розкриттю авторського задуму, тобто «іти» до адекватного прочитання твору.

Системний підхід до твору передбачає розгляд його як системи компонентів, тобто органічної єдності в ньому всіх частин. Повний, справді науковий аналіз повинен бути системним. Таке розуміння принципу системності має об'єктивну мотивацію: з одного боку, сам твір є системою, а з другого - засоби його вивчення повинні складати певну систему.

У літературознавчих дослідженнях особливої актуальності набуває принцип історизму, який передбачає: дослідження суспільно-історичних умов написання твору; вивчення історико-літературного контексту, в якому твір постав перед читачем; визначення місця твору в мистецькому доробку письменника; оцінку твору з погляду сучасності (осмислення проблематики, художньої вартості твору новими поколіннями дослідників і читачів). Певним моментом реалізації принципу історизму є вивчення історії написання, публікації і дослідження твору.

Види аналізу - це підходи до твору з погляду розуміння функцій художньої літератури. Деякі вчені виділяють, крім видів, методи аналізу. Проте загальноприйнятих критеріїв розмежування понять «вид» і «метод» наука не виробила. В історичному плані методи аналізу пов'язувалися з певними літературознавчими школами.

В українському літературознавстві поширений соціологічний аналіз. Під дією ідеології народників, а згодом і соціалістів, соціальна проблематика в літературі здебільшого висувалася на передній план. Але поки у світі існує соціаль­на нерівність, доти елементи соціологічного аналізу будуть присутні в літературознавчій науці - з акцентуванням моральних аспектів соціальної проблематики. Доведення соціологічного підходу до абсурду - у формі вульгарного соціологізму - завдало великої шкоди нашій літературі.

Досить широкий діапазон має психологічний підхід до літератури. Сюди входить аналіз засобів психологізму в творі й літературі загалом; дослідження психології сприймання і впливу художнього твору на читача; вивчення психології творчості.

Естетичний аналіз передбачає розгляд творів з погляду категорій естетики: прекрасне - потворне, трагічне - комічне, високе - низьке, а також моральних категорій, які вкладаються в окреслений естетикою діапазон ціннісних орієнтацій: героїзм, вірність, зрада тощо.

Формальний аналіз літератури пройшов, як і всі інші види (методи) аналізу, історичну еволюцію.

Погляд на форму як специфічну прикмету літератури і тлумачення змістовності форми - це ті здобутки «формального методу», які й сьогодні не втратили актуальності.

Біографічний підхід до аналізу твору передбачає розгляд біографії письменника як важливого джерела творчості.

Безперечно, автор і акумулює ідеї часу, і творить свій художній світ, через те вивчення обставин його життя може до­помогти глибше дослідити процес зародження й визрівання творчих задумів, увагу письменника до певних тем, ідей. Важливу роль особистісні моменти відіграють у творчості поета.

Порівняльний підхід до аналізу літературних творів включає їх порівняльно-історичний розгляд та порівняльно-типологічний аналіз.

Шляхи аналізу - це вибір певних складників твору для детального розгляду. Коли принципи й види (методи) спрямовують роботу дослідника немовби «зсередини» їхнього літературознавчого досвіду, то шляхи спонукають до конкретних дослідницьких дій.

У процесі розвитку літературознавства сформувався цілий набір шляхів аналізу. Найпоширенішим є пообразний і проблемний аналіз. До пообразного аналізу доцільно вдаватися тоді, коли у творі яскраві характери персонажів знаходяться на першому плані.