Загальноприйнятий погляд на трактовку поняття "творчість" полягає в тому, що творчість як вид людської діяльності характеризується насамперед новизною й оригінальністю. Цієї думки дотримувався видатний вітчизняний психолог Л.С. Виготський. Проте чи достатньо цих ознак для визначення творчості взагалі, і педагогічної творчості, зокрема. Якщо давати визначення творчості, як людської діяльності, яка породжує щось нове і не враховувати цілі цієї діяльності, то можна дійти висновку, що творчість може бути спрямована не лише на добрі справи, не тільки на утворення, але й на руйнування, знаходити вихід у хуліганстві, злочинах. Проте хіба є творчість, злочини, розробка газових камер, створення нейтронних бомб. Усе це, безсумнівно, має ознаку новизни, але не має найважливішої ознаки творчості - її спрямованості на творення, на гуманні цілі. Мета людської діяльності в даному випадку відіграє дуже важливу роль. У злочинах, створенні газових камер тощо. Така мета буде антигуманною у своїй основі, а тому це не творчість, а антитворчість, тобто варварство.

Отже, крім ознак новизни й оригінальності, у визначення творчості повинна включатися й ознака прогресивності. Це означає, що про творчість можна вести мову лише тоді, коли її процес і результат спрямовані на творення, породження нового прогресивного, що сприяє розвиткові людини й суспільства.

В Енциклопедичному словнику знаходимо таке визначення поняття "творчість": "Творчість - це діяльність, яка народжує щось якісно нове й характеризується неповторністю, оригінальністю й суспільно-історичною унікальністю".

У сучасній психолого-педагогічній літературі приділяється значна увага проблемам специфіки педагогічної творчості та особливостям підготовки до неї студентів вищих навчальних педагогічних закладів освіти І-ІV рівнів акредитації (В.І. Андрєєв, Ю.К. Бабанський, Д.Б. Богоявленська, Н.М. Бружукова, В.І. Загвязинський, В.А. Кан-Калик, О.В. Киричук, Н.В. Кичук, Л.М. Лузіна, М.Д. Нікандров, М.М. Поташник, С.О. Сисоєва, Р.П. Скульський та інші).

Деякі науковці розглядають педагогічну творчість працівників освіти в контексті вивчення передового педагогічного досвіду, педагогічної майстерності та їх роботи по самовдосконаленню (Ю.П. Азаров, І.А. Зязюн, Л.М. Лузіна, М.Р. Львов, СП. Соловейчик та інші).

На підставі аналізу психолого-педагогічної літератури, можна зробити висновок, що не існує однозначного визначення поняття "педагогічна творчість". Саме тому, на наш погляд, проблема її реалізації у практичній діяльності навчальних закладів освіти не набула цілеспрямованості, послідовності і систематичності.

Отже, визначимо основні тенденції щодо висвітлення проблеми педагогічної творчості у науковій літературі.

В.І. Андрєєв розглядає педагогіку творчості як науку про педагогічну систему двох діалектичне зумовлених видів людської діяльності: педагогічного виховання й самовиховання особистості в різних видах творчої діяльності і спілкування з метою всебічного і гармонійного розвитку творчих здібностей як окремої особистості, так і певного колективу [1, с.6].

В.А. Кан-Калик та М.Д. Нікандров розглядають педагогічну творчість як співтворчість в педагогічній дійсності, яка безперервно змінюється, як мистецтво і як конкретизацію педагогічного ідеалу педагога в системі завдань, які постійно розв'язує педагог в умовах педагогічної праці. При цьому дослідники зазначають, що творча педагогічна діяльність педагога завжди зумовлюється індивідуально-психологічними особливостями творчої навчальної діяльності вихованців, в свою чергу творча навчальна діяльність учня зумовлена рівнем і характером творчої діяльності педагога [19, с.138].

В.І. Загвязинський вважає, що кінцевим результатом педагогічної творчості є формування особистості нової людини, яке здійснюється у співвідношенні з вимогами суспільства, з доведеними наукою закономірностями та принципами, з досягненнями передових технологій та власним практичним досвідом педагогів у певних умовах створення нової дійсності [11, с.9].

І.П. Раченко розглядає педагогічну творчість як процес створення передового педагогічного досвіду [36, с.173].

М.М. Поташник визначає педагогічну творчість, виходячи з ідей оптимізації навчально-виховного процесу й вважає, що пошук оптимального педагогічного рішення в конкретній ситуації завжди пов'язаний із творчістю. Крім того, дослідник зазначає, що специфічною особливістю педагогічної творчості є те, що її об'єктом і результатом є творення людини, а не механізму чи конструкції, як у техніці, не образу, як у мистецтві. Саме тому, на думку автора, робота педагога не творчою бути не може, тому що перед педагогом постає велика кількість важко прогнозуючих, а іноді й непередбачених факторів, які впливають на його діяльність по формуванню творчої особистості вихованця [31, с.7].

Л.І. Рувинський розглядає педагогічну творчість як здатність передбачати, емоційно переживати та оптимально вирішувати завдяки творчій уяві завжди своєрідні проблемні ситуації шкільного життя, проектувати розвиток особистості кожного учня, передбачати становлення, й подальший розвиток, навіть, найнепомітніших позитивних паростків у дитячій психіці, іншими словами, здійснювати опору на позитивне в процесі індивідуального підходу в навчально-виховній діяльності [12, с.11].

З.С. Левчук стверджує, що педагогічна творчість - це діяльність, рефлексія якої зумовлює формування особистості учня, як суб'єкту життєтворчості. Крім цього, автор зазначає, що педагогічну творчість завжди супроводжують самопізнання, саморозвиток та самовдосконалення, прагнення до постійного зростання [22, с.7].

Р.П. Скульський вважає, що педагогічна творчість - це такий варіант організації професійної діяльності педагога, який на реально доступному рівні забезпечує: по-перше, наявність можливих у кожному конкретному випадку результатів розв'язання навчально-виховних завдань при раціональних витратах робочого часу, власних зусиль та зусиль вихованців. Головні з них - усебічне виховання вихованців, виявлення та розвиток їхніх індивідуальних здібностей, підготовка до безперервного самовдосконалення та активної творчої праці; по-друге, безперервне зростання загальної та професійної культури педагога, його активної пошукової діяльності, спрямованої на підвищення ефективності навчально-виховного процесу [43, с.10].

Спорідненим до визначення поняття "педагогічна творчість" є розуміння Т.І. Сущенко предмету позашкільної педагогіки, яка розглядається як мистецтво розвитку і виховання вільної, духовно повноцінної, творчої особистості, в процесі якого враховуються її природні дані та власні потреби [44, с.6].

Л.М. Король розглядає педагогічну творчість "як соціальне і особистісно-значиму діяльність педагога, спрямовану на пошук, створення та використання нових, нестандартних (оригінальних) засобів спів дії з учнями з метою спрямування їх поведінки та активності на засвоєння знань, умінь, навичок та самовдосконалення" [35, с.3].

У педагогічному словнику педагогічна творчість визначається як оригінальний і високоефективний підхід педагога до навчально-виховних завдань, збагачення теорії й практики виховання, й навчання [45, с.326].

С.О. Сисоєва розглядає педагогічну творчість, як цілісний процес професійної реалізації та самореалізації педагога в освітньому процесі. Дослідник зазначає, що особливістю педагогічної творчості є те, що педагог реалізує свої особистісні і професійні творчі потенції засобом творення особистості дитини, а розвиток його творчого потенціалу зумовлений розвитком творчого потенціалу вихованця. Тому, центральною ланкою педагогічної творчості є особистісно-орієнтована розвивальна взаємодія суб'єктів навчально-виховного процесу, яка зумовлена специфікою психолого-педагогічних взаємовідносин між ними й спрямована на розвиток їх творчого потенціалу [40, с.37].

Виходячи з концепції педагогічної творчості С.О. Сисоєвої, ми будемо розглядати педагогічну творчість, як цілісний процес професійної реалізації та самореалізації педагога, центральною ланкою якого є особистісно-орієнтована розвивальна взаємодія в системі "вихователь-вихованець", що спрямована на особистісний розвиток суб'єктів і сприяє їхньому внутрішньому руху та саморуху.

Психологічна природа творчого педагогічного акту в принципі не змінюється від того, чи створюється об'єктивно нове, чи суб'єктивно нове.

У педагогічній творчості найчастіше якраз присутня суб'єктивна новизна думок, позицій, оцінок, почуттів, які виникають у процесі навчального проектування і втілення у життя прийнятих рішень.

Що ж стосується основного продукту творчої педагогічної діяльності - особистості вихованця, то хоч знання, вміння, якості особистості, яких набуває дитина, самі по собі об'єктивно не нові, особистість у процесі формування втілює їх в унікальній, неповторній формі. Справжнє навчання й виховання - це завжди створення нового, творення людини через пробудження її внутрішніх сил.

Маючи багато спільного з іншими видами творчості (наукова, художня, технічна), педагогічна має своєрідність, пов'язану й з характером процесу, і з його результатом - особистістю, що росте і розвивається. Виділимо ці специфічні особливості педагогічної творчості:

Специфіка педагогічної творчості полягає перед усім у тому, що об'єктом і підсумком її є творення особистості (а не образу, як у мистецтві; не механізму чи конструкції, як у техніці). Це дуже точно відзначив педагог В.П. Вахтєров: "Якщо навчання - мистецтво, то це найвище з усіх мистецтв, тому що має справу не з мармуром, не с полотном і фарбами, а з живими людьми".

Педагогічна творчість жорстко лімітована, спресована у часі. Вихователь не може чекати, коли його "осяє", він повинен знайти оптимальну методику заняття сьогодні, а дуже часто прийняти нове рішення на самому уроці буквально за секунди, коли виникла передбачена ним ситуація. Тут, за словами А.С. Макаренка, потрібно негайний аналіз і негайна дія. Виступаючи спресованим у часі, здійснюючись безперервно і систематично, педагогічна творчість приносить результати далеко не одразу. Вихователь порівняно швидко отримує лише безпосередньо, часткові підсумки своєї діяльності (знання, вміння, навички вихованців), проте не завжди може порівняти. Співвіднести задум з його наслідками.

Оскільки педагогічна творчість, пов'язана з навчально-виховним процесом, вона завжди повинна приносити позитивні результати.

Особливістю педагогічної творчості є те, що це завжди співтворчість. Вона тісно пов'язана з творчістю всього педагогічного колективу і кожного вихованця. Один з основних партнерів педагога по творчості - вихованець дуже складний, динамічний, неповторний. Під засіб, який учора приносив користь, сьогодні стає безплідним. Нове втрачає привабливість і новизну, творча задача сприймається вже як стереотипна. Чим краще організоване навчання, тим швидше розвивається учень як особистість. Перед педагогам постійно виникає велика кількість факторів, які важно або зовсім неможливо передбачити і які впливають на формування особистості учня. Ось чому необхідно постійний розвиток усіх елементів педагогічної системи: цілей, змісту, засобів, методів, форм.

Ще однією відмінною рисою педагогічної творчості є те, що його значна частина здійснюється на людях, у публічній обстановці. Це вимагає від педагога вміння керувати своїми психічними станами, оперативно викликати у себе та вихованців творче натхнення.

Специфічним є не лише предмет педагогічної творчості - особистість дитини, що розвивається, але й "інструмент" цієї творчості - особистість педагога-творця.

Високо оцінюючи будь-які прояви педагогічної творчості, ми повинні підходити до неї диференційовано, вміти оцінити її соціальну значущість, новизну і глибину, тобто вести мову про рівні педагогічної творчості.

В.І. Загвязинський виділяє такі 3 рівні педагогічної творчості [12]:

Відкриття - це найбільш масштабні і новаторські педагогічного рішення. Вони пов'язані з висуванням нових педагогічних ідей і їх утіленням у конкретній системі навчально-виховної роботи. Наприклад, форми поєднання навчання з працею в Р. Оуена, методика виховання у колективі А.С. Макаренка, виховна тема В.А. Сухомлинського.

Винаходи - це перетворення, конструювання окремих елементів педагогічної систем, засобів, методів, умов навчання і виховання. Результати цього рівня педагогічної діяльності можна умовно назвати саме педагогічними винаходами. Магнітофонне і тихе опитування, уроки відкритих думок у В.А. Шаталова, поурочний бал, введений липецькими педагогами, використання коментованого керування у досвіді С.Н. Лисенкової - все це приклади педагогічних винаходів. Відкриття і винаходи відносяться до педагогічного новаторства.

Удосконалення - модернізм і адаптація до конкретних умов вже відомих методів і засобів навчання і виховання. Наприклад, картки "світлофор", якими вихованці повідомляють учителеві початкових класів Яснозоренської школи В.Г. Ринзіній про своє ставлення до відповіді товаришів, про виконання завдань (зелений колір - згодний, червоний - не згодний, жовтий - хочу заперечити або доповнити, голубий - завдання виконане тощо.). Це раціоналізаторський рівень творчості, що є результатом і проявом педагогічної майстерності педагога.

У повсякденній діяльності педагога відкриття здійснюється досить рідко й носять, як правило, суб'єктивний характер (це ніби "пере відкриття", "відкриття для себе"). Частіше здійснюються винаходи і вдосконалення.

В.А. Кан-Калик виділяє такі 4 рівні творчості педагога [18, с.62-66]:

0 рівень - педагог лише повідомляє вихованцям певну інформацію, але не керує її засвоєнням, тут немає творчості.

І рівень творчості - це рівень елементарної взаємодії з групою. Педагог вже використовує зворотній зв'язок, але він діє за шаблоном, використовуючи без будь-яких власних перетворень досвід інших педагогів.

ІІ рівень творчості - це рівень оптимізації діяльності на заняттях, починаючи з його планування, творчість тут полягає у вдалому виборі доцільному поєднанні вже відомого педагогу змісту, методів і форм навчання.

ІІІ рівень творчості - це евристичний рівень. Педагог використовує творчі можливості живого спілкування з вихованцями. Найбільш високий рівень творчості педагога характеризується його повною самостійністю. Педагог може використовувати вже готові прийоми, але вкладає у них щось своє, особистісне. Він працює з цими прийомами лише в тій мірі, в якій вони відповідають його творчій індивідуальності, особливостям особистості вихованців, конкретному рівневі групи.

В.П. Раченко виділяє також 4 рівні творчості:

1-й рівень - професійне становлення характеризується необхідним мінімумом вмінь і навичок, які застосовуються у конкретних умовах. Це рівень спроб і помилок.

2-й рівень - стихійне самоудосконалення передбачає педагогічну творчість, що спирається, з одного боку, на сформований в процесі професійного становлення комплекс вмінь і навичок, а з іншого - широко відомий досвід інших педагогів.

3-й рівень - планомірна раціоналізація характеризується тим, що педагога вже не задовольняють запозичення досвіду у інших. Він прагне створювати свій власний ефективний досвід, але поки що фрагментарно, без забезпечення зв'язку між творчими знахідками і звичайними традиційними елементами.

4-й рівень - рівень оптимізації процесу і результатів праці характеризується не лише планомірністю, але й систематичністю розвитку творчості.

Таким чином, поняття "педагогічна творчість" трактується неоднозначно, що істотно позначилося на вирішенні проблеми готовності майбутніх педагогів до неї.

Педагогічна творчість розглядається з точки зору оптимізації навчально-виховного процесу (Ю. Бабанський, В. Кан-Калик, М. Поташник, Л. Рувинський), як цілісний процес професійної реалізації й самореалізації педагога (С. Сисоєва), як інтегративна якість особистості (З. Левчук, Л. Лузіна), як критерій якісного становлення особистості педагога (Н. Кичук).

Часто сферу прояву творчості педагога звужують, зводять її до нестандартного розв'язання педагогічних задач. Між тим творчість педагога також виявляється й при розв'язанні комунікативних задач, що є фоном і основою педагогічної діяльності.

Головною особливістю педагогічної творчості є те, що об'єктом творчості є дитина, яка постійно змінюється, "завжди нова, сьогодні не така, як учора". "Немає абстрактного учня, - писав Василь Олександрович Сухомлинський, - до якого можна було би ужити всі закономірності навчання і виховання". Він підкреслював, що самою сутністю педагогічної творчості є думка, задум, ідея, що пов'язані з тисячами повсякденних справ.

Саме тому специфіка педагогічної творчості зумовлена тим, що об'єктом і результатом її є творення людини, а не образу, як у мистецтві, не механізму чи конструкції, як у техніці.

Ураховуючи, що "перед педагогом постає велика кількість важкопрогнозованих, а іноді й непередбачених факторів, які впливають на його діяльність щодо формування творчої особистості дитини", М.М. Поташник підкреслює, що педагогічна праця нетворчою не буває. Справжню педагогічну творчість вихователя слід відрізняти від підробок під неї - оригінальничання, прожектерства, волюнтаристського підходу до навчально-виховного процесу. Критерій оцінки педагогічної творчості через її продукт (формування творчої особистості вихованця та підвищення рівня творчої педагогічної діяльності вихователя) дає змогу відразу відокремити справді педагогічну творчість вихователя від підробок під неї [32].

Виділяємо такі специфічні риси педагогічної творчості вихователя [20, с.23]:

· об'єкт діяльності є особистість дитини, яка знаходиться у постійному розвитку;

· співтворчий характер суб'єктів педагогічної взаємодії;

· можливість суб'єктивної новизни й оригінальності процесу й результату;

· обмеженість творчої діяльності вихователя та вихованця у навчально-виховному процесі часом;

· вплив на педагогічну творчість вихователя багатьох факторів, які важко передбачити.

Розвиток особистості відбувається не тільки під впливом зовнішніх стимулів - завдань, а й внутрішнього саморуху, на який до цих пір не зверталося належної уваги в педагогічному процесі. Саме тому результативність педагогічної творчості вихователя значною мірою зумовлена його вмінням створити сприятливі умови для ефективного співробітництва вихователя й вихованця, які здатні викликати внутрішній саморух як дитини, так і самого вихователя. При цьому слід ураховувати, що результат творчої педагогічної діяльності вихователя може мати об'єктивну чи суб'єктивну новизну та оригінальність, a творча навчальна діяльність вихованців, як правило, завжди має своїм результатом суб'єктивно нове.

Сформулюємо такі основні принципи педагогічної творчості, на яких ґрунтується розробка технологій творчого розвитку особистості вихованця [7, с.13]:

· принцип діагностики. Він передбачає побудову й корекцію навчально-виховного процесу на основі психолого-педагогічних діагностичних досліджень, а саме: оцінювання рівнів розвитку творчих можливостей вихованців і дитячих колективів, з якими вихователь вступає у взаємодію;

· принцип оптимальності. Оптимальною творчою педагогічною взаємодією вихователя й вихованця вважаємо таку, яка забезпечує не тільки успішне засвоєння знань, умінь, навичок, а й позитивну динаміку розвитку творчих можливостей вихованців у конкретних умовах педагогічної праці вихователя. Принцип оптимальності передбачає роботу вчителя по відбору таких дидактичних засобів, які відповідають рівню розвитку творчих можливостей більшості вихованців, ураховують рівень розвитку творчих можливостей меншості, а, тому сприяють розвитку творчих можливостей всіх;

· принцип взаємозалежності. Цей принцип відображає взаємозумовленість творчого особистісного розвитку суб'єктів взаємодії в системі "вихователь і вихованець"; відбиває взаємозалежність і взаємообумовленість творчої педагогічної праці вихователя і творчої навчальної діяльності вихованців. Додержання принципу взаємозалежності вимагає дослідження й визначення рівня творчої педагогічної діяльності вихователя й співвіднесення його з рівнем розвитку творчих можливостей дитячого колективу, з яким вихователь вступає у взаємодію;

· принцип фасілітації передбачає розуміння процесу формування творчої особистості вихованця, як процесу полегшення, сприяння творчій діяльності вихованця, стимулювання його творчої активності. Це пов'язане з необхідністю створення творчої атмосфери (співдружності, співтворчості, співробітництва), яка б сприяла розвитку мотивів творчої діяльності, надихала вихованців на творчість;

· принцип креативності відображає необхідність виявлення можливостей змісту навчального матеріалу для посилення його орієнтації на формування творчої особистості вихованця. При плануванні та організації взаємодії вихователя й вихованця в процесі навчання зміст навчального матеріалу повинен максимально використовуватися для розвитку мотивів, характерологічних особливостей, творчих умінь і психічних процесів, які мають провідне значення для творчої діяльності і, перш за все, забезпечувати розвиток дивергентного мислення, умінь генерувати нові ідеї, знаходити нетрадиційні шляхи розв'язку проблемних завдань. Реалізації принципу в практичній діяльності сприяє аналіз змісту навчального матеріалу з метою його креативного посилення, застосування навчальних і навчально-творчих задач, методів і прийомів стимулювання творчої активності вихованців, використання завдань психологічної діагностики для розвитку творчих якостей особистості;

· принцип доповнення передбачає посилення розвитку творчих можливостей вихованців за рахунок реалізації додаткового змісту в організаційних формах навчально-пізнавальної діяльності;

· принцип варіантності виражає необхідність подолання одноманітності змісту, форм, методів навчання. Різноманітність - одна з умов життя. Для ефективності взаємодії в системі "вихователь, вихованець" принцип варіантності має регулятивне значення, визначає мету та стратегію проектування педагогічної взаємодії;

· принцип самоорганізації відображає специфіку управління процесом формування творчої особистості вихованця, яка зумовлена особливостями управління нелінійними системами й орієнтує вихователя на внутрішній вплив, на узгодження розвитку вихованців з власними тенденціями розвитку, а також на необхідність "збуджувати" і ініціювати творчу активність, при цьому управління повинно бути непомітним, мінімальним по своєму зовнішньому впливу й здійснюватися опосередкованими методами.

Саме в цьому випадку можна говорити не про управління, а про процеси самоуправління. Ідея самоорганізації стає найважливішим методологічним і філософським принципом нової парадигми освіти.

У сфері особистості педагогічна творчість виявляється, як самореалізація педагога на основі усвідомлення себе творчою індивідуальністю, як визначення індивідуальних шляхів свого професійного зростання й побудови програми самовдосконалення.

Узагальнюючи все вищенаведене, є підстави за основу прийняти таке визначення педагогічної творчості: "Педагогічна творчість - це один з видів людської діяльності, спрямований на розв'язання творчих педагогічних завдань, для якої потрібна об'єктивні (соціальні, матеріальні) і суб'єктивно особистісні умови (знання, вміння, творчі здібності) і результат якої характеризується новизною, оригінальністю, особистісною і соціальною значущістю, а також прогресивністю" [2].