Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Чернівецький Національний університет ім. Юрія Федьковича

Кафедра педагогіки і методики початкового навчання

Дипломна робота

«Педагогічні умови організації самостійної роботи школярів в навчальному процесі початкової школи»

Чернівці 2016

Зміст

Вступ

1. Самостійна робота, як актуальна проблема теорії і практики навчання

1.1 Сутність та аналіз проблеми самостійної роботи в психолого-педагогічних дослідженнях

1.2 Особливості організації самостійної роботи в навчальному процесі початкової школи

2. Умови організації самостійної роботи початкової школи

2.1 Особливості організації самостійної роботи молодших школярів на уроках читання

2.2 Специфіка організації самостійної роботи молодших школярів на уроках математики

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

1. Самостійна робота, як актуальна проблема теорії і практики навчання

1.1 Сутність та аналіз проблеми самостійної роботи в психолого-педагогічних дослідженнях

Самостійна робота займає важливе місце в психолого-педагогічних дослідженнях. Як свідчать дослідження вчених і практиків відповідна організація самостійної навчальної роботи є одним з найдоступніших і перевірених практикою шляхів підвищення ефективності уроку, та активізації пізнавальної діяльності учнів.

Під самостійною навчальною роботою розуміють будь-яку, організовану вчителем, активну діяльність учнів, спрямовану на вдосконалення визначеної дидактичної мети в спеціально відведений для цього час: пошук знань, їх осмислення, закріплення, формування та розвиток умінь і навичок, узагальнення та систематизацію знань.

Самостійна робота, як дидактичне явище, з одного боку, є навчальне завдання, яке повинен виконати учень, з другого - форма вияву відповідної діяльності: пам'яті, мислення, творчого відображення, поглиблення та розширення сфери дії раніше отриманих знань [19, 227].

Самостійна робота - це такий засіб навчання, який:

- у кожній конкретній ситуації засвоєння відповідає конкретній дидактичній меті та завданням;

- формує в учнів на кожному етапі їх руху від незнання до знань необхідний обсяг та рівень знань, навичок і умінь для розв'язання відповідного класу пізнавальних завдань, поступового просування від нижчих до вищих рівнів розумової діяльності;

- сприяє виробленню в учнів психологічної готовності до самостійного систематичного поповнення своїх знань і вироблення умінь орієнтуватися в потоці наукової та суспільної інформації;

- є найважливішим знаряддям педагогічного керівництва та управління самостійною пізнавальною діяльністю у учня в процесі навчання.

Самостійна робота учнів - це сукупність різноманітних навчальних прийомів і дій, за допомогою яких вони самостійно закріплюють і поглиблюють раніше набуті теоретичні знання, практичні навички й уміння, а також оволодівають новими. Вона має надзвичайно важливе значення для формування й удосконалення знань, мислення й переконань. Тому цей метод є внутрішньою основою будь-якого іншого методу навчання і необхідною передумовою дидактичного зв'язку різних методів навчання між собою. Сучасні освітні процесі і науково-технічна революція роблять метод самостійної роботи одним із основних [46, 344].

У процесі самостійної роботи особливо цінні такі завдання, що мають проблемний характер, вимагають відкриттів, пошуків. Вони розраховані не на просте запам'ятовування чи відтворення матеріалу, а на його осмислення: пояснення фактів, порівнювання предметів та явищ, усвідомлення зв'язків між ними. Під час добору завдань для самостійної роботи враховуються передусім вікові та індивідуальні особливості учнів, зокрема, ще недостатня розвиненість вольових психічних процесів, нестійкість уваги. Звідси, дітям важко зосереджувати довго свої зусилля на одному й тому ж виді діяльності, а отже, не варто вимагати від них тривалого виконання одноманітної роботи.

Призначення самостійної роботи - розвиток пізнавальних здібностей, творчого мислення, ініціативи з прийняття рішення. Зміст роботи, форми її виконання повинні викликати інтерес в учнів, бажання виконати роботу до кінця. Самостійна робота організовується з метою вироблення в учнів навичок та звичок до праці. педагогічний навчальний школяр

За формою організації самостійні роботи можна поділяти на індивідуальні, фронтальні та групові [19, 228].

„Під самостійною роботою ми розуміємо, - пише Р.М.Міхельсон, - виконання учнями завдань без будь-якої допомоги, але під наглядом учителя” [30, 8].

Однак деякі вчені побачили в такому практику ванні самостійної роботи приниження керівної ролі вчителя у процесі навчання. Тому в „Справочной книге для учителя начальных классов” сказано так: „Самостійна робота дітей на уроці не повинна являтися формою навчання, яка принижує в будь-якій мірі роль учителя. Навпаки, розвиток у дітей уміння працювати самостійно можливий лише за тієї умови, якщо вчитель буде систематично керувати виконанням дітьми самостійних завдань, пояснювати прийоми роботи, спостерігаючи за процесом виконання завдання, виправляючи помилки та допомагаючи дітям в подоланні труднощів” [29, 159]. Іншими словами самостійна робота - це навчальна діяльність, виконувана за завданням учителя, під його керівництвом і контролем, але без його безпосередньої участі.

Дослідження вчених-педагогів О. Я. Савченка, В. В. Ягупова, М. Фіцули Н. К. Крупської, М. В. Богдановича, К. Д. Ушинського виділяють чотири рівні самостійної продуктивної діяльності учнів:

1. Копіюючі дії учнів за заданим зразком. Ідентифікація об'єктів та явищ, їх розпізнання шляхом порівняння з відомим зразком. На цьому рівні здійснюється підготовка учнів до самостійної діяльності.

2. Репродуктивна діяльність, пов'язана з відтворенням інформації про різні властивості навчального об'єкта. На цьому рівні вже починається узагальнення прийомів та методів пізнавальної діяльності.

3. Продуктивна діяльність самостійного застосування набутих знань для вирішення завдань, які виходять за межі відомого зразка і потребує здатності до індуктивних та дедуктивних висновків.

4. Самостійна діяльність, що виявляється в переносі знань при вирішенні завдань в істотно нових ситуаціях, складанні нових програм, виробленні гіпотетичного аналогового мислення. Завдання вчителя - довести якомога більше дітей до четвертого рівня самостійності.

У відповідності з рівнем самостійної продуктивної діяльності учнів виділяють чотири типи самостійних робіт: відтворюючі, реконструктивно-варіативні, евристичні та творчі роботи. Кожен з цих типів має свою дидактичну мету.

Відтворюючі самостійні роботи за зразком необхідні для запам'ятовування способів дій в конкретних ситуаціях, формування умінь і навичок та їх міцного засвоєння. При виконанні робіт цього типу діяльність учнів не зовсім самостійна, оскільки їхня самостійність обмежується простим відтворенням, повторенням дій за зразком. Однак, роль таких робіт досить значна. Вони формують грунт для дійсно самостійної діяльності учня. Роль вчителя полягає в тому, щоб для кожного учня визначити оптимальний обсяг роботи. Передчасний перехід до самостійних робіт інших типів позбавляє учня необхідної системи знань, умінь і навичок. Затримка на роботах за зразком - зайва витрата часу, що сприяє породженню нудьги й неробства. У школярів зникає зацікавленість до навчання і предмета, наступає гальмування в їхньому розвитку.

Реконструктивно-варіативні самостійні роботи дозволяють на основі раніше отриманих знань та за даної вчителем ідеї, самостійно знайти конкретні способи вирішення завдань. Самостійні роботи цього типу сприяють осмисленому перенесенню знань у типові ситуації, виробленню умінь аналізувати події, явища, факти, формуванню прийомів і методів пізнавальної діяльності, розвитку внутрішніх мотивів пізнання, створюють умови для розвитку розумової активності школярів [19, 229].

Евристичні самостійні роботи формують уміння і навички пошуку відповіді за межами відомого зразка. Учень сам обирає шлях вирушення завдання на основі вже відомих йому знань. На даному рівні репродуктивної діяльності формується творча особистість учня. Постійний пошук нових рішень, узагальнення й систематизація нових знань, перенесення їх у нові, нестандартні ситуації роблять знання учня більш гнучкими, мобільними, виробляють уміння, навички і потреби самоосвіти. Види евристичних самостійних робіт можуть бути найрізноманітнішими. Найпоширенішим видом евристичних самостійних робіт у практиці школи є самостійне пояснення, аналіз демонстрації, явища, реакції, обґрунтування висновків за допомогою аргументів, рівнянь, розрахунків.

Творчі самостійні роботи є вінцем системи самостійної діяльності школярів, яка дозволяє їм отримувати принципово нові знання, зміцнити навички самостійного пошуку знань. Психологи вважають, що розумова діяльність школярів, при вирішенні проблемних, творчих завдань, аналогічні розумовій діяльності творчих і наукових працівників. Завдання такого типу - один з найефективніших засобів формування творчої особистості.

В практиці навчання кожен тип самостійної роботи представлений різноманітністю видів робіт, що використовують в системі урочних та позаурочних занять, зокрема:

1. Робота з книжкою. Це робота з текстом та графічним матеріалом підручника: переказ основного змісту тексту; складання плану відповіді за прочитаним текстом; короткий конспект тексту; пошук відповіді на раніше поставлені до тексту завдання; аналіз, порівняння, узагальнення й систематизація матеріалу кількох параграфів. Робота з першоджерелами, довідниками, науково-популярною літературою, конспектування та реферування прочитаного.

2. Вправи: тренувальні, відтворюючі і за зразком, складання завдань та запитань і їх розв'язання, рецензування відповідей інших учнів, оцінка їх діяльності, вправи, спрямовані на вироблення практичних умінь та навичок.

3. Розв'язання різноманітних завдань та виконання практичних і лабораторних робіт.

4. Різноманітні перевірочні самостійні роботи, контрольні роботи, диктанти, твори.

5. Підготовка доповідей та рефератів.

6. Виконання індивідуальних та групових завдань.

7. Домашні лабораторні досліди та спостереження.

8. Технічне моделювання та конструювання.

Більшість з перерахованих видів самостійних робіт може використовуватись на різних рівнях самостійної діяльності учнів, тобто віднесена до кожного з чотирьох відзначених вище типів самостійної роботи. В розпорядженні ж творчо працюючого вчителя є великий арсенал різноманітних самостійних робіт для різних дидактичних завдань [19, 230].

На кожному уроці можуть бути самостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні.

Основна функція перевірних самостійних робіт - контролююча, хоча і їм теж властиві елементи навчання. щоб активізувати опорні знання учнів, їхні уміння і навички, потрібні для сприймання нового матеріалу, майже на кожному уроці вчитель пропонує дітям підготовчі самостійні вправи. Це можуть бути усні і письмові вправи на повторення, зіставлення певних фактів, правил, способів дій, попереднє читання й спостереження, розгляд картин та ілюстрацій, складання описів, замальовок певних об'єктів, знаходження даних, тощо.

До навчальних самостійних робіт відносимо ті, які пропонують дітям для самостійного засвоєння нового матеріалу.

Щоб самостійна робота на уроці була ефективною, слід чітко уявляти її залежність від ряду дидактичних умов.

Розглянемо основні вимоги до організації самостійної діяльності учнів на уроці:

- будь-яка самостійна робота на будь-якому рівні має конкретну мету;

- кожен учень знає порядок і прийоми виконання роботи;

- самостійна робота має відповідати навчальним можливостям учня, а ступінь складності задовольняє принцип поступового переходу від одного рівня самостійності до іншого, забезпечуючи поєднання різних видів самостійної роботи.

Самостійна робота на уроці - органічна частина навчального процесу. Тому, методика її проведення визначається специфічними особливостями кожного предмета, змістом теми, рівнем підготовленості учнів.

Плануючи самостійну роботу, вчитель має:

1) визначити її місце в структурі уроку;

2) знати вимоги до учнів на даному рівні оволодіння матеріалом;

3) передбачити труднощі, які можуть виникнути під час роботи у різних групах дітей;

4) правильно визначити зміст і обсяг завдань, форму їх подачі, тривалість самостійної роботи;

5) зібрати потрібний дидактичний матеріал;

6) знайти раціональний спосіб перевірки роботи.

Самостійну роботу, залежно від її мети, можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її закріплення і повторення. І дуже рідко до вивчення нового матеріалу, хоча він вивчається майже на кожному уроці. Щоб розвивати пізнавальні здібності дитини, їй слід пропонувати для самостійного ознайомлення й новий матеріал [37, 197].

Форму самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб працювали різні види сприймання і пам'яті: зорова, слухова, моторна. Не варто перевантажувати якийсь один вид сприймання. Ця вимога стосується не тільки організації самостійної роботи, а й усього процесу навчання.

Результативність самостійної роботи залежить і від того, як учитель зуміє поєднати способи виконання завдань: усні з письмовими, фронтальні з індивідуальними.

Ефективність самостійної роботи значною мірою залежить від способу постановки завдання (йдеться про розробку навчальних завдань, їх формування, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу). Бажано, щоб інструктаж був детальним, особливо, коли учням пропонують самостійно вивчити новий матеріал. Якщо вказівки мають загальний характер, варто оформити їх у вигляді пам'ятки (настінної таблиці), яку вивішують на дошці.

Передові педагоги: Н.К. Крупська (великого значення надавала організації самостійних робіт на уроці, виконанню завдань, які збагачують учнів умінням самостійно навчатися; чимало сторінок дидактичних праць присвячено проблемі інтересу, зацікавленості як одному з найсильніших мотивів, що стимулюють і розвивають самодіяльність дітей і навчання; наполягала на тому, щоб кожний урок зацікавлював і вбачала в цьому критерії оцінювання роботи вчителя: “Як зробити звичайнісіньке завдання цікавим - це залежить від майстерності вчителя. Як правило, найцікавіше - це те завдання, яке максимально розвиває самодіяльність дитини, будить її думку”); М. В. Богданович [зазначає, що інтенсивність розвитку вмінь молодших школярів у розв'язуванні задач визначається передусім змістом задач і методами керування цим процесом, формування вмінь і навичок розв'язувати задачі відбувається завдяки наслідуванню зразків і постійній практиці]; К. Д. Ушинський [особливу увагу акцентував на всебічному вивченні індивідуальних особливостей школярів, він розкрив психолого-дидактичні основи поєднання колективної та самостійної (індивідуальної) роботи, показав великі навчальні й виховні можливості діяльності як окремої особистості, так і колективу],завжди вважали, що на уроці учні повинні працювати по можливості самостійно, а вчитель - керувати їхньою самостійною роботою. Але, в школі не часто можна бачити самостійні роботи, які б були спрямовані на формування прийомів пізнавальної діяльності, школярів мало навчають способам і прийомам самостійної роботи.

Найчастіше молодшим школярам потрібне керівництво вчителя, коли вони опрацьовують новий вид роботи. У цьому разі корисно записати рекомендований план міркування в індивідуальних картках чи на дошці.

Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників, зокрема: складність та обсяг завдання. Воно може бути невеликим, якщо учні тільки-но почали засвоювати матеріал, і, отже, техніка виконання вправ у них опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу слід давати більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу [37, 198].

Плануючи і організовуючи самостійну роботу учнів, учитель має враховувати такі моменти:

- психологічні механізми процесу учіння;

- добові біоритми роботи головного мозку;

- велика кількість інформації, отримана під час планових занять, забувається одразу ж, тому необхідне повторення;

- дуже часті повторення за короткий час, навпаки гальмують процес запам'ятовування;

- кількість і частота повторень мають залежати від обсягу матеріалу, що вивчається і його новизни;

- учні завжди краще запам'ятовують систематизований, корисний для практичної діяльності матеріал;

- будь-який матеріал краще пригадується не відразу після повторення, а через певний час;

- матеріал, що вивчається, краще запам'ятовується, наприклад, тоді, коли учень вчиться десять годин протягом кількох днів;

- обов'язково повинна бути зміна виду діяльності учнів, тобто потрібно вміло чергувати їх розумову і фізичну працю та відпочинок;

- заохочення учнів за успіхи в самостійній роботі сприяють формуванню у них мотивації до цієї роботи.

Відомий нам автор педагогіки Василь Васильович Ягупов виділив наступні правила організації самостійної роботи:

· докладне визначення завдань з відповідних навчальних дисциплін як для окремих учнів, так і для всього класу;

· конкретне формування певних проблемних завдань для вирішення під час самостійної роботи;

· забезпечення учнів у достатній кількості навчальною літературою, посібниками;

· створення належних організаційно-методичних умов для самостійної роботи;

· всебічне врахування індивідуально-психічних особливостей учнів, їх здібностей, інтересів, нахилів;

· систематичний контроль і дійова допомога учням під час самостійної роботи [42, 346].

Будь-яка самостійна робота повинна починатися з усвідомлення учнем мети та способів дії. Від цього в значній мірі залежить ефективність всієї роботи. Спостереження за практикою організації самостійної роботи та аналіз результатів виконання учнями значної кількості таких робіт дозволяє виділити деякі недоліки в їх організації:

- відсутність системи в організації робіт, вони випадкові і за змістом, і за кількістю, і за формою;

- рівень пропонованої самостійності не відповідає навчальним можливостям учня; слабо виражений індивідуальний підхід у доборі завдань;

- самостійні роботи одноманітні, їх тривалість не є оптимальною для даного класу [19, с.240].

Практика свідчить, що найбільш ефективним є навчальний процес у тих освітніх системах, де він спирається на змістовну самостійну роботу учнів. Тому сучасна дидактика більше уваги має приділяти обґрунтуванню методики самостійного опановування учнями теоретичних знань, практичних навичок та вмінь.

Вивчення етапу самостійної роботи в школі показує, що під час добору завдань педагоги часто визначають темп роботи учнів поверхово або взагалі не вважають за потрібне його враховувати, внаслідок цього діти здебільшого не встигають виконати завдання протягом відведеного часу. Школярі закінчують його вдома, списують або взагалі залишають його незавершеним. У таке становище потрапляють, звичайно, не тільки ті учні, які не вміють працювати самостійно, а й з гальмівним типом нервової діяльності. Для успішного навчання згаданих школярів особливо важливо, щоб вони закінчували ту чи іншу роботу в присутності вчителя. Це дає змогу педагогові бачити результат кожного з учнів одразу і забезпечити справді самостійне виконання завдання.

Щоб заощадити час на уроці й краще організувати навчання, учителеві доцільно попередньо самому виконувати плановане для дітей самостійне завдання. У ході такого підготовчого процесу буде з'ясовано, які елементи роботи можуть загальмувати чи прискорити навчальну діяльність, чого мають досягти учні в результаті роботи. Знаючи це, педагог, під час перевірки завдання, легко і швидко помічатиме й виправлятиме допущені неточності і помилки у виконанні.

У процесі організації самостійної роботи школярів учитель мусить продумати, як пропонувати їм завдання, як їх інструктувати (мається на увазі стисле, але вичерпне пояснення того, що належить здійснити, для чого така роботи потрібна, як із нею впоратися). Поряд з усним інструктуванням використовуються письмові посібники: дидактичні картки, зошити для самостійної роботи.

Вміння планувати заняття, включаючи різні завдання в навчальний процес так, щоб спонукати учнів до переборення труднощів власними силами - це одна з найістотніших умов успішної організації їхньої самостійної діяльності.

Кількість часу, що виділяється на підготовку до самостійної роботи, залежить від ступеня складності та обсягу завдання, а також від рівня сформованості у школярів навчальних умінь.

Після підготовки школярів слід подати їм чіткі відомості про обсяг самостійної роботи її мету, проконсультувати, що і як треба виконувати. На перших порах необхідно застосовувати детальний інструктаж та показ зразка роботи. Далі потрібно перевірити чи учні все зрозуміли. У разі потреби вчитель повинен дати окремі настанови. Надалі з'ясовується чи мають школярі все необхідне для роботи. Щоб учні не витрачали марно часу на пошуки навчальних посібників, їх привчають тримати свої книги, зошити, письмове приладдя в порядку і на певному місті.

Лише після такої попередньо проведеної роботи учні беруться за виконання самостійної роботи. У цей найвідповідальніший момент вчитель стежить за ними і звертає увагу на: вчасний початок роботи; виникнення утруднень; темп роботи класу в цілому; самостійність роботи.

Самостійна робота всіх учнів класу закінчується одночасно, після чого проводиться спільна бесіда, що має на меті перевірити правильність виконання завдання. Письмові роботи можуть бути зібрані для атестації.

Серйозну увагу треба приділяти контролю за результатами самостійної роботи. Яким би простим не було виконання завдання, його слід проаналізувати. Оцінюється характер, повнота і зміст проведеної роботи. Досвід показує, що перевірка знань і якості виконаних робіт має важливе виховне значення. Вона сприяє ретельнішому здійсненню завдань учнями, розвитку їхньої пізнавальної активності, формування почуття відповідальності.

Ефективність аналізу самостійних робіт школярів зростає, якщо він проводить безпосередньо після виконання завдання. Негайне виправлення недоліків дає кращі результати, ніж наступного дня або через кілька днів, коди забувається зміст роботи. Кращим способом аналізу є фронтальне обговорення з класом наприкінці уроку чи по завершенні самостійної роботи її ходу та підсумків. У процесі такого обговорення з'ясовується, які питання під час висвітлення нового матеріалу вимагають додаткового пояснення. Важливо також, щоб учні не зупинялися на досягнутому, а поступово оволодівали іншими видами, які вимагають від них вищого ступеня самостійності. Вміння планувати самостійну діяльність, аби стимулювати школярів до активних розумових знань, до самостійного подолання нових труднощів - це істотна ознака майстерності педагога.

Отже, щоб самостійна робота учнів у повному її обсязі реалізувала свої освітні та виховні функції, вона має бути планомірною, систематичною та змістовною. Таким чином, педагоги мають міцний арсенал як загальних, так і специфічних методів навчання. Під час їх використання необхідно враховувати закономірності навчального процесу, сучасні організаційні, методологічні та методичні вимоги до нього, характер і зміст конкретної навчальної дисципліни, вимоги до підготовки відповідних фахівців, рівень підготовленості педагогів і учнів та інші об'єктивні та суб'єктивні умови. Зрозуміло, що ніякий окремо взяти метод не розв'язує всіх проблем, якщо не використовується творчо, у взаємозв'язку з іншими методами [46, 346].

Самостійна робота в початкових класах - обов'язковий компонент процесу навчання. Її роль, зміст тривалість, способи керівництва визначаються метою вивчення певного матеріалу, його специфікою та рівнем підготовки школярів.

1.2 Особливості організації самостійної роботи в навчальному процесі початкової школи

Вчені-педагоги одностайні в тому, що структура уроку не може бути аморфною, невизначеною, випадковою, що вона повинна відображати закономірності і логіку процесу навчання як явища дійсності, закономірності і логіку процесу засвоєння нових знань як внутрішнього психологічного явища; закономірності самостійної розумової діяльності учня як способів його індивідуального пізнання, що відображає логіку пізнавальної діяльності людини; логіку викладання; види діяльності учителя і учнів як зовнішні форми вияву сутності педагогічного процесу.

Елементами уроку, що у взаємозв'язаному функціонуванні відображають ці закономірності, є: актуалізація, формування нових понять і способів дій, застосування засвоєного. В реальному педагогічному процесі вони є й етапами процесу навчання, і основними, незмінними, .обов'язковими на кожному уроці узагальненими дидактичними завданнями, компонентами дидактичної структури уроку. Саме ці компоненти забезпечують на уроці необхідні й достатні умови для засвоєння учнями програмного матеріалу, формування у них знань, умінь, навичок, активізації розумової діяльності учнів у процесі виконання самостійних робіт, розвиток їх інтелектуальних здібностей. Характер зв'язків і взаємодії цих компонентів забезпечені логікою процесу навчання, поетапним рухом від незнання до знання, який передбачає, що будь-яке формування нових знань і способів діяльності здійснюється безпосередньо на ґрунті актуалізації попередніх знань і досвіду діяльності та систематичного використання засвоєних знань і досвіду теоретичної і практичної діяльності школяра.

Послідовність формування знань на тому чи іншому уроці може бути різною: в одному випадку, урок може розпочинатися не з актуалізації, а з введення нового поняття шляхом пояснення учителя чи створення проблемної ситуації. В іншому випадку - на початку уроку може бути контрольна чи самостійна робота. Така дидактична структура уроку. Відзначений підхід до визначення структури уроку усуває шаблонність у проведенні уроків, рецептурності у діяльності учителя, розширює межі його творчої майстерності розробки уроків.

Досвід показує, що останнім часом відбулися позитивні зрушення в методиці самостійної роботи, зокрема в розширенні видів самостійних завдань на користь таких з них. які не тільки тренують уміння й навички, а й розвивають пізнавальну активність. Значно урізноманітнилися способи постановки самостійних завдань.

Вчитель проводить на уроках са-мостійні роботи різного дидактичного призначення: перевірні, підготовчі, навчальні. Так, перевірні роботи допомагають йому контролювати знання учнів; підготовчі -- актуалізують опорні знання, які необхідні для на-ступного сприйманим нового матеріалу; навчальні -- під час вивчення нової теми, але лише тоді, коли переконаний, що попередні знання, на яких ґрунтується вивчення нового, добре засвоєні школярами.

Самостійній роботі на уроці властиві не стільки контрольні, скільки навчальні функції. Тому самостійну роботу в школі, залежно від її мети, можна проводити на різних етапах уроку. Найчастіше вчителі відносять її до закріплення та повторення і дуже рідко -- до вивчення нового матеріалу, хоча воно відбувається майже на кожному уроці. Отже, щоб не порушувалася логіка навчального процесу й повноцінно розвивалися пізнавальні здібності дитини, слід практикувати і самостійне ознайомлення учнів з новим матеріалом.

Щоразу, готуючись до уроку, вчитель розв'язує принципове питання, як краще організувати засвоєння нового матеріалу. Цьому сприяють доступні та ефективні для учнів початкових класів п'ять форм пошукової діяльності:

1. Система пізнавальних завдань за прийомами розумової діяльності.

2. Евристичні бесіди.

3. Метод аналогії.

4. Самостійне ознайомлення з новим матеріалом з опорою на допоміжні засоби і без них.

5. Елементарні дослідницькі завдання.

Критеріями відбору навчального матеріалу, який планується для організації пошукової діяльності молодших школярів на уроці, є :

1) зв'язок нового із засвоєним матеріалом;

2) можливість логічного членування навчального матеріалу на чіткі кроки та елементарні завдання;

3) наявність суперечностей між опорними і новими знаннями;

4) готовність школярів до участі в пошуковій діяльності [26].

Через систему пізнавальних завдань за допомогою прийомів розумової діяльності учні вдосконалюють уміння аналізувати, диференціювати ознаки, виділяти головне, узагальнювати, класифікувати, доводити.

Це той виконавчий інструмент, без якого не здійснити жодної творчої роботи.

Розвивальні функції самостійної роботи під час ознайомлення з новим матеріалом виявляються в тому, що вона передбачає самоорганізацію і виконання учнями у взаємозв'язку багатьох навчальних дій, які спрямовані на один результат.

Самостійно ознайомлюючись із новим матеріалом за підручником чи іншим джерелом, школяр фактично виконує декілька супідрядних завдань: визначає мету, виділяє невідоме, зосереджує увагу на головному, встановлює послідовність дій, контролює їх.

Орієнтиром вчителя у визначенні матеріалу для самостійної роботи є:

1) міцне, свідоме володіння учнями знаннями, на яких ґрунтується новий матеріал;

2) можливість актуалізації опорних знань виконанням підготовчих вправ;

3) доступність, чіткість викладу матеріалу в підручнику;

4) рівень сформованості вмінь працювати з підручником, картками, достатній темп письма і читання.

Форми самостійних завдань бажано урізноманітнювати, щоб залучати до сприймання різні види пам'яті: зорову, слухову, моторну. Важливо уникати перевантаження якогось одного виду сприймання. (Це стосується не тільки організації самостійної роботи, а й усього процесу навчання.)

Результативність самостійної роботи залежить і від того, чи зуміє вчитель поєднати завдання: усні - з письмовими, фронтальні -- з індивідуальними, і від способу постановки завдання (маємо на увазі розробку навчальних завдань, їх формулювання, вказівки щодо послідовності опрацювання матеріалу). Якщо вказівки мають загальний характер (алгоритм розв'язування задачі, схема морфологічного й фонетичного розбору тощо), бажано оформити їх у вигляді пам'ятки (настінної таблиці), яка в потрібний час вивішується на дошці.

Молодші школярі найчастіше відчувають потребу в керівництві, коли опановують новий вид роботи. У цьому разі корисно в індивідуальних картках чи на дошці записати рекомендований план міркування.

Приклад картки з планом послідовності міркування для учнів 3--го класу, які опановують новий вид задачі:

1. Позначаю шукане число ...

2. Складаю вираз...

3. У задачі сказано, що...

4. Складаю рівняння ...

5. Розв'язую рівняння ...

6. Відповідь...

7. Перевіряю відповідь за умовою задачі...

Для заощадження часу уроку треба звести до мінімуму ті пояснення вчителя, які можна записати на дошці або позначити в картках для самостійної роботи.

Добираючи завдання для самостійної роботи, вчитель прискіпливо зважує можливості кожної форми завдання відповідно до мети уроку. Так, коли учням пропонується робота з тренувальними вправами, доцільно використати підручник чи картки з диференційованими завданнями; коли ж ідеться про підготовку до сприймання нового матеріалу з читання, в пригоді стануть звукопис, картина, підготовчі вправи з дошки тощо.

Тривалість самостійної роботи зумовлюється рядом чинників. Насамперед - складністю та обсягом завдання: воно може бути і невеликим, але учні тільки-но почали засвоювати цей матеріал і, отже, техніка виконання вправ опрацьована ще недостатньо. У такому разі на самостійну роботу потрібно відвести більше часу, ніж на етапі повторення матеріалу. Буває, що робота нескладна (наприклад, прийом обчислення, добре засвоєний учнями), але, щоб здобути результат, доводиться робити багато записів. Це також слід враховувати, визначаючи час.

Крім того, тривалість роботи залежить від працездатності учнів, обсяг}' їхньої уваги, темпу читання й письма.

Для підтримання уваги, розширення її обсягу молодшим школярам слід пропонувати завдання, виконання яких вимагає поєднання розумових дій з практичними. Наприклад, не тільки прочитати, а й поділити текст на частини. Не тільки повторити правило, а й записати у зошит власні приклади тощо.

Часто вчителі нечітко уявляють темп роботи учнів. А від того, наскільки швидко діти вміють писати, читати, лічити, залежить ефективність усього навчального процесу.

Щодо першокласників у І семестрі можна пропонувати їм самостійну роботу на уроці не менш як на 3-5 і не більш як на 10 хв.. а в ІІ-му півріччі - до 15 хв. Така тривалість в основному відповідає їх працездатності.

Самостійна робота потребує різного унаочнення: картин, схем, таблиці, карток, перфокарт, роздаткового матеріалу, які вчителька виготовляє сама.

Наприклад.

Прочитай вірш. Підкресли прикметники. Познач будову виділених слів.

Красина осінь вишиває клени

Червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: - Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

Ліна Костенко

Знаючи прогалини н знаннях окремих учнів, дає їм у вигляді пам'яток додаткові вказівки і таким чи-ном запобігає можливим помилкам.

Наприклад, при розв'язування рівняння:

-- прочитай рівняння;

-- визнач, що невідомо;

-- пригадай, як знайти невідомий компонент;

-- виконай дії, зроби перевірку та висновок про розв'язання цього рівняння.

Або складання оберненої задачі до даної:

-- випиши числа задачі і поясни кожне з них;

-- заміни одне з даних чисел знаком Питання;

-- склади задачу, в якій запитується про це число. Для ефективності самостійної роботи як основи розвитку пізнавальної самостійності вчитель використовує саморобні картки з дифе-ренційованими завданнями. Вона розробляє їх за рівнем готовності школярів до самостійної роботи:

-- завдання з теоретичною довідкою;

-- завдання з елементами допомоги;

-- завдання зі зразком способу дії.

Так на початковому етапі ознайомлення з новим ма-теріалом діти працюють над завданнями, в яких розкри-вається порядок виконання дій. Розгорнугий або стис-лий зразок способу дій є тут допоміжним елементом.

1. Розгорнутий:

50 + 23 = (50 + 20) + 3 = 70 + 3 = 73

Виконай за зразком:

60 +14 = 40 + 25 =

50 + 36 = ЗО + 39 =

2. Стислий:

50 + 23 = або 50 - 23 =

50 + 20 = 70 50 - 20 = ЗО

70 + 3 = 73 ЗО - 3 = 27

3. Розв'яжи приклади. міркуючи так само:

60 + 14 = 60 - 33 =

40 + 25 = ЗО - 14 =

Завдання з теоретичною довідкою.

Щоб помножити число на добуток, можна обчис-лити добуток і помножити його число на одержаний результат або помножити число на один із множників і одержаний результат помножити на другий множник.

1. Обчисли результат усіма можливими способами:

8 * (8 * 3) =

2. Обчисли зручним способом:

9 * ( 5 * 4) = 16 * (7 * 5) =

25 * (2 * 6) = 30 * (2 * 5) =

Різноманітні види вправ на етапі формування практичних умінь, які проводить учитель, дають змогу ставити перед школярами завдання різної складності.

Значно підвищує ефективність самостійності ро-боти своєчасна її перевірка. Інколи швидко потрібно перевірити результати роботи. Тут стають у пригоді різні способи, скажімо, демонстрування школярами відповіді за допомогою сигнальних карток на уроках мови і математики, картки з цифрами і знаками. Це дає змогу своєчасно виявляти прогалини в знаннях і запобігати відставанню.

В умовах переходу початкової школи на новий зміст і термін навчання орієнтацію на особистісне виховання вчитель постійно формує вміння самостійно працювати в певній системі. Вже з перших уроків велику увагу приділяє вихованню культури слухання і мовлення учнів, дотримання єдиних вимог до ведення зошитів. Привчання до певної послідовності в оформленні роботи, учні не задають зайвих запитань,, не відвертають уваги всього класу. Все це впливає на кінцевий результат праці.

Самостійність учнів у навчанні - найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками. Правильно застосована самостійна робота розвиває довільну увагу дітей, виробляє в них здатність міркувати, запобігає формалізму в засвоєнні знань і, взагалі, формує самостійність як рису характеру. Це зумовлює обов'язковість різноманітності самостійних робіт [37, 197].

Як відомо, розвиток самостійності містить формування в учнів умінь і навичок самоперевірки і самоконтролю. Ці якості розвиваються поступово. А тому завдання вчителя - вводити спеціальні завдання, які допомагають зіставити свою роботу зі зразком, записаним на дошці, або ж за допомогою завдань і запитань.

Наприклад:

- перевіряйте правильність додавання віднімання (від суми віднімайте один доданок за одним поки не одержите нуль);

- обчисліть найзручнішим способом:

42350+167+51271

133750-16725-18125

Обов'язковими якостями творчої самостійної особистості є: уміння переносити знання і вміння в нову ситуацію, гнучкість мислення, розвинена уява, уміння створювати нові образи, бачити нові функції об'єктів, легко звільнятись від стереотипів, знаходити багатоваріантність розв'язків. Усі ці якості вчитель повинен виявляти, розвивати і закріплювати, починаючи з перших уроків навчання, у процесі самостійної діяльності, яка передбачає активне вправляння учнів у творчих завданнях.

Щоб працювати самостійно, учень повинен уміти: організовувати свою роботу, здійснювати її найбільш економно й раціонально, перевіряючи якість зробленого. За цим коротким визначенням стоїть величезна кількість умінь і навичок організаційних, загальномовленєвих, контрольно-оцінних, що їх має набути школяр [37, 202].

Не можна виховувати самостійність у навчанні, не підтримуючи в учня віри в свої сили. Тому, до кожного нового завдання дитину треба готувати, заохочувати її до самостійності [37, 203].

Розвиток самостійності органічно включає формування в учнів умінь і навичок самоперевірки і самоконтролю. Ці якості розвиваються поступово. Їх формують систематично в певному комплексі. Самоконтроль у навчальній діяльності не можна розглядати як навичку, вироблену внаслідок багаторазових повторень. Це - і підготовча робота до застосування правила (осмислення його суті, усвідомлення послідовності операцій) і контроль за правильністю його застосування, формування вміння виявляти й виправляти допущені помилки [37, 204].

Самостійною є та діяльність, яку учень здійснює без сторонньої прямої допомоги, спираючись на свої знання, мислення, вміння, життєвий досвід, переконання, і яка, через збагачення учня знаннями формує риси самостійності. Самостійна робота являє якість процесу пізнання, рису особистості учня і форму організації навчання, помагає підвищенню ефективності навчання, як у відношенні оволодіння учнями системою знань, умінь і навичок, так і у відношенні розвитку здібностей в розумовій і фізичній праці. Значення самостійної роботи полягає в тому, щоб сприяти максимальному засвоєнню навчального матеріалу, розвитку в учнів розумових здібностей, оволодіння методами пізнання і формування у школярів потреби до самовиховання.

Самостійна робота за правильної її організації розвиває індивідуальність кожного школяра. Вчитель повинен так організовувати навчальний процес, щоб для всього класу був обов'язковий мінімум, а для сильних учнів - індивідуальні завдання.

Передовий педагогічний досвід і результати досліджень дають підставу стверджувати, що вміло організована на уроках систематична самостійна діяльність учнів сприяє оволодінню ними глибокими й міцними знаннями, активізації розумових операцій, розвитку пізнавальних сил і здатності до тривалого напруження, освоєнню прийомів самостійного навчання.

Самостійна робота на уроці за умови належної її організації і повсякденного проведення не тільки справляє позитивний вплив на якість знань учнів і формування у них умінь та навичок навчальної праці, а й допомагає виховувати відповідальне ставлення до навчальних занять, благотворно позначається на зміцненні дисципліни в класі, оволодінні школярами раціональними методами та прийомами навчання, вміннями й навичками самостійно здобувати знання, застосовувати їх на практиці, сприяє засвоєнню, розширенню та поглибленню знань учнів, розвитку їх інтелектуальних здібностей, формуванню вмінь і навичок самостійної діяльності.

Засвоєння нових понять - це творчий пізнавальний процес, який вимагає свідомого, активного сприймання і осмислення, запам'ятовування і закріплення, вироблення умінь і навичок застосовувати знання на практиці, в житті. Тому учні повинні набувати знань не механічно, а в результаті активної мислительної діяльності, осмислювати кожне поняття.

Шлях до усвідомлення знань пов'язаний з різносторонньою діяльністю учнів, яку спрямовує, активізує і контролює вчитель. Для активізації пізнавальної діяльності учнів учитель застосовує різні дидактичні і методичні прийоми: пояснення і наочний показ, самостійну роботу учнів і т.д.

Глибоке розуміння матеріалу зв'язане з формуванням в учнів правильних понять. Зрозуміти предмет, писав К.Д.Ушинський, значить скласти про нього поняття. А опанування понять сприяє розвиткові логічного мислення. Надто вважливо, щоб учні виробляли вміння робити висновки і узагальнення.

Ефективним засобом утворення в учнів понять є правильна постановка запитань. Вони мають бути зрозумілими, точними, конкретними, формулюватись так, щоб учні привчались до обґрунтованих відповідей, суджень. Поставлене вчителем запитання під час пояснення нового матеріалу мобілізує увагу учнів, спрямовує їх мислення, активізує пізнавальну діяльність, примушує самостійно аналізувати і порівнювати певні факти і явища, робити висновки, узагальнення і т.д.

Важливо в процесі засвоєння знань, формування уявлень і понять використовувати наочність. Новий навчальний матеріал учні легше усвідомлюють і засвоюють, коли застосовується предметна наочність: показ картин, моделей, схем, зразків, демонстрування кінофільмів тощо. Все це допомагає учням на основі конкретних сприймань свідомо і глибоко опанувати матеріал уроку.

Вирішальну роль у сприйманні і засвоєнні навчального матеріалу відіграють різні види самостійної роботи учнів:

- вправи;

- розв'язування задач;

- заняття з підручником;

- практичні роботи і т.д.

Самостійна робота учнів активізує їх розумову діяльність, допомагає формуванню глибоких понять, умінь практично застосовувати знання.

Поєднання на уроці самостійної роботи учнів і пояснень учителя практично може виявлятись по-різному. Наприклад:

1) учитель пояснює весь матеріал даної теми уроку, потім закріплює його методом бесіди або виконанням учнями самостійних робіт;

2) учитель пояснює основні питання, а учні самостійно проробляють весь матеріал теми;

3) учитель робить тільки вступ до теми, дає методику опрацювання матеріалу, а учні під його керівництвом самостійно вивчають новий матеріал;

4) учні, спираючись на попередні знання, під керівництвом учителя самостійно вивчають матеріал з теми уроку;

5) вивчення нового матеріалу починають з повідомлень учнів про спостереження чи практичну роботу, виконану з теми уроку, а вчитель систематизує, уточнює знання учнів, робить висновки.

Самостійна робота сприяє утворенню в учнів ясних, точних понять, свідомому і міцному засвоєнню матеріалу, причому пізнавальна діяльність учнів спирається не тільки на мислитель ні операції, а й на практичні дії, включаючи в процес сприймання і руховий аналізатор, що збагачує чуттєву основу набуття знань.

Знання стають міцними, свідомими, коли вони застосовуються в житті, на практиці. Закріплення знань, формування в учнів практичних умінь і навичок - важлива складова частина завдань самостійних робіт.

Важливу роль у застосуванні знань і їх закріпленні відіграє самостійна практична робота учнів, яка активізує творчу мислительну діяльність учнів, є засобом свідомого засвоєння і застосування знань [20, 208].

Як бачимо, вчасно і повноцінно сформовані вміння та навички самостійної праці в початкових класах допомагають класоводові підтримувати інтерес до навчання.

2. Умови організації самостійної роботи початкової школи

Для визначення умов удосконалення самостійної роботи на уроках читання і математики нами була розроблена анкета для вчителів початкових класів. (Див. Додаток 1)

В анкетуванні взяли участь вчителі початкової школи Кіцманського загальноосвітнього навчального закладу Чернівецької області та вчителі початкових класів Кулачківського загальноосвітнього навчального закладу Івано-Франківської області. Анкетування було анонімним.

2.1 Особливості організації самостійної роботи молодших школярів на уроках читання

На уроках читання учням доводиться більше часу працювати самостійно з текстом. Вчитель добирає такі види самостійних робіт:

- читання головної думки кожної частини;

- читання слів, словосполучень, які характеризують дійових осіб твору;

- читання з метою поділу тексту на частини;

- підготовка до виразного читання в особах;

- підготовка до переказу(дослівного, стислого, вибіркового);

- мовчазне читання з підготовкою відповідей на запитання підручника.

Підчас уроків читання самостійна роботи над текстами має на меті:

- формувати в учнів вміння і навички читання;

- навчати, розуміти зміст твору й засоби створення художнього образу.

Залежно від мети зміст завдань буде різним. У першому випадку це - тренувальні вправи на вдосконалення навичок свідомого, виразного, правильного й швидкого читання; в другому - завдання на усвідомлення змісту художніх образів, їх оцінку, вияв почуттів тощо. Але перед учителем в обох випадках виникає проблема - організувати самостійне перечитування тексту з урахуванням його жанрової специфіки. Якщо під час читання науково-пізнавальної статті основна мета учнів - зрозуміти та засвоїти якнайповніше істотні ознаки, зв'язки між подіями, явищами, то при читанні художніх творів найголовніше - яскраве, образне й конкретне сприйняття художніх образів, бо через них найповніше передається багатство змісту твору.

Всі компоненти навички читання взаємопов'язані, тому в процесі багаторазового перечитування тексту є умови для їх одночасного формування. Та все-таки різні види самостійних завдань сприяють удосконаленню й певних якостей читання [37, 199].

Найпоширенішими самостійними завданнями на уроках читання є:

- відтворення прочитаного;

- вибіркове читання;

- розбір образних засобів за ілюстраціями підручника.

Чим ширший у вчителя діапазон знань про види завдань у процесі самостійного читання, тим більше в нього можливостей для справді різноманітної і водночас цілеспрямованої роботи.

Найдоцільнішими завданнями для організації самостійної роботи над текстом є:

1) відтворення фактичного змісту прочитаного;

2) підготовка до виразного читання;

3) словесного змальовування за уявою;

4) пошук, аналіз, порівняння, виділення головного, доведення, узагальнення;

5) знаходження взаємозв'язків між причиною і наслідком;

6) виявлення авторської позиції;

7) різного роду планування й перекази;

8) знаходження взаємозв'язку між прочитаним і фольклором; між прочитаним та ілюстраціями;

9) перечитування з метою виявлення оцінних суджень;

10) перечитування з метою логічного усвідомлення текстового матеріалу.

Кожний проведений вид завдань має багато варіантів формувань і може бути використаний для роботи над тестом будь-якого жанру. Потрібно лише правильно враховувати рівень підготовленості учнів [37, 200].

На уроках читання, для самостійного ознайомлення учнів з новим матеріалом дітям здебільшого пропонують текст описового характеру з підручника. Перед читанням учитель за хвилину повідомляє мету роботи, статтю, яку слід опрацьовувати і обов'язково ставить контрольні запитання, на які треба підготувати відповіді в процесі читання.

Іноді (наприклад, перед читанням статей „Рослини - частина живої природи”, „Як тварини готуються до зими”, „Рослини взимку”, „Птахи взимку”) доцільно поставити перед учнями й проблемне запитання, вислухати міркування, а потім запропонувати прочитати статтю і зробити правильний висновок.

Починаючи з третього класу не завжди потрібно пропонувати для самостійного опрацювання весь текст. Якщо самостійна робота розрахована на 5-7 хвилин, можна обмежити лише певною, логічно завершеною частиною. Нерідко тексти в підручнику побудовано так, що спочатку подаються фактичні відомості, а узагальнення завершують їх. Залежно від рівня підготовки дітей для самостійного читання з певною настановою вчитель може запропонувати лише ту частину тексту, яку діти спроможні зрозуміти й без особливої допомоги, а решту її залишити для читання й усвідомлення під керівництвом вчителя. Перед самостійним читанням звичайно, слід пояснити незрозумілі слова. Важливо, щоб у процесі виконання самостійної роботи над текстом вчитель пропонував дітям пошукові завдання [37, 210].

Одним із завданням вчителя є навчити учнів складати план і тези прочитаного. Для цього вчитель спочатку навчає учнів на уроці цієї роботи. Пропонує працювати колективно, після дворазового читання тексту підручника учні аналізують його при допомозі вчителя, виділяють головне, складають план, записують тезами зміст прочитаного. Можна працювати над текстом, розбивши його на окремі частини, аналізувати кожну з них. Важливо, щоб вчитель надалі давав вказівки щодо самостійного складання плану, техніки читання, запам'ятовування, запису тез тощо.

Контролювати роботу учнів можна через фронтальне опитування. Важливо надалі окремим учням роздавати картки для самостійної роботи з подібними завданнями, скласти план прочитаного тексту, скласти тези прочитаного; потім збирати і перевіряти зошити окремих учнів. Таким чином буде зрозуміло, наскільки уміють виділяти головне, над чим ще треба працювати і вияснити, чи вміють учні логічно і суттєво виражати свої думки. Не всі учні володіють належним темпом читання і цей недолік негативно позначається на успішності. Для того, щоб виправити становище треба більше уваги приділяти самостійній роботі над текстом підручника, застосовувати систему вправ на читання і аналіз тексту підручника, а також давати завдання додому - прочитати життєпис полководця, уривок з поеми, статтю з газети тощо.

Дуже важливо навчити учня працювати з книжкою і в школі, і вдома, виробляти в нього звичку „копатися в книжках”. Добре ілюстрований підручник дає можливість набагато краще організувати найрізноманітніші види роботи з ними, активізувати розумову діяльність учнів, розвивати в них активність, самостійність, творчу уяву.

Ілюстрації підручників діляться не композиційні, схематичні, фотоілюстрації.

Самостійну роботу учнів над ілюстраціями підручника потрібно організовувати так, щоб вона була різноманітною - це і уявні екскурсії до тієї чи іншої країни на основі ілюстрацій підручника і використання для порівняння двох або кількох ілюстрацій і інші форми роботи. Основною умовою самостійної роботи учнів з ілюстраціями є вміле поєднання слова вчителя з текстом підручника і малюнком. Майже в кожної дитини є потреба проявити свої творчі нахили, цю потребу учень може задовольнити в процесі написання твору, адже процес написання твору є процесом творчого уявлення. Спочатку твір існує як система уявлень про факти, події, які треба певним чином відібрати. Щоб успішно керувати цим процесом, розвивати творчі здібності, необхідно знати їх індивідуально-психологічні особливості, ставлення дітей до навчання, особливості їх знань, умінь і навичок, вольових якостей.

...