Виховання у дітей середнього дошкільного віку поваги та любові до батьків засобами художніх творів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Департамент науки і освіти

Харківської обласної державної адміністрації

Комунальний заклад

«Харківська гуманітарно-педагогічна академія»

Харківської обласної ради

Кафедра теорії та методики дошкільної освіти

КУРСОВА РОБОТА

з педагогіки на тему:

Виховання у дітей середнього дошкільного віку поваги та любові до батьків засобами художніх творів

студентки _ курсу _ групи

галузь знань 0101 Педагогічна освіта

напряму підготовки 6.010101 Дошкільна освіта

м. Харків - 2015 рік



План

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади проблеми виховання у дітей середнього дошкільного віку поваги та любові до батьків

1.1 Особливості морального виховання дошкільників в психолого-педагогічній літературі

1.2 Зміст та методи роботи по вихованню любові до батьків у дошкільників

1.3 Художні твори як засіб морального виховання дітей

Розділ 2. Педагогічні умови впливу художніх творів на виховання у дітей середнього дошкільного віку поваги та любові до батьків

2.1 Ефективність застосування художніх творів з формування у дітей поваги та любові до батьків

2.2 Рекомендації батькам щодо формування у дітей поваги та любові до матері та батька

Висновки

Список використаної літератури

Додатки



Вступ

Визначне місце у народній педагогіці займає моральне виховання людини. Як відомо, мораль - це сукупність правил, норм співжиття, поведінки людей, що визначають їхні обов'язки і ставлення один до одного у суспільстві. Становлення уявлень особистості про світ, стосунки людей, про себе починається у дошкільному дитинстві одночасно з розвитком почуттів і моральних якостей (гуманізму, колективізму, любові до батьків та ін.).

Перші знання про моральні норми дитина дістає від своїх перших вихователів - батьків. Тут, у родинному колі, через казки, оповідання, відгадування загадок, бесіди та й взаємини з рідними, сімейні традиції вона починає пізнавати суть таких моральних понять, як гарне і погане, добро і зло, справедливість, доброзичливість, чуйність, дбайливість, працьовитість, старанність, співчутливість, мужність, чесність, обов'язок, правдивість, ощадність та інші. Розглянемо детальніше деякі з зазначених понять.

Найважливішим вважалося почуття любові до батьків. Моральним обов'язком дітей була допомога батькам по господарству, догляд за ними у разі хвороби, немічності, вияв повсякчасної уваги, шани й турботи. До батьків, як правило, зверталися на «Ви».

Майже три з половиною тисячі років тому на кам'яних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Сінай, були висічені слова, які стали четвертою Божою заповіддю «Шануй батька свого і матір свою».

Шанування батьків -- один з найсвятіших обов'язків дітей. Батько й матір -- найрідніші і найближчі кожному з нас люди. З них починається родина, що є святинею людського духу, хранительницею благородних почуттів: любові, вірності, синівської та дочірньої вдячності. Недаремно образи батьків опоетизовані у віршах, оспівані у музичних творах, прославлені у казках, легендах, прислів'ях та приказках.

Від батьків ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють нам розум, вкладають в наші вуста добрі слова. Тому треба поважати своїх батька й неньку, бо вони дали нам це життя, тому що вони у нас єдині і більше таких немає на землі. Дбаючи про майбутнє дітей, батьки усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв'язок між поколіннями. Тому в родинному середовищі формувалися такі якості як повага до старших, милосердя, доброта, щирість.

Однією з найбільших доброчинностей була любов і повага до батьків. Повага дітей до батьків і старших є найважливішою з семи чеснот. Саме повага до старших народжує всі гарні вчинки і діяння. Якщо дитина не поважає і не любить своїх батьків, то вона схожа на молоде дерево, у якого немає коріння, або на струмок, у якого більше немає джерела. Дбаючи про майбутнє дітей, батьки усвідомлювали, що передумовою успішного виховання є духовний зв'язок між поколіннями. Тому в родинному середовищі формувалися такі якості як повага до старших, милосердя, доброта, щирість. виховання дошкільник любов батьки

Навчально-виховний процес в дитячому садку передбачає виховання любові та шани до своїх рідних. Сім'я надзвичайно глибоке джерело для розвитку у дитини почуття радості, щастя, що є результатом виконання нею певної діяльності. Розвиток моральної любові - це шлях од відчуття дитиною своєї спорідненості з батьками до такого ж відчуття стосовно життя навколишніх людей. Дитина, котра живе з родиною одним загальним життям, перенесе подібне ставлення на більш широкий суспільний загал. Вона прагнутиме вдосконалювати загальнолюдське життя і в цьому знаходитиме для себе вищу мету.

У житті ми часто зустрічаємо підтвердження того, що повага до батьків -- це найперший закон природи. Там, де діти поважають батьків, у родині панує лад і спокій. Наприклад, у моїх сусідів батьки дбають про стареньких своїх батьків на очах у своїх дітей. Хоч як це не важко, та не забувають про людяність. Зрозуміло, що й діти їхні так само дбатимуть про них. Це закон нормального життя, закон людяності.

Актуальність дослідження. Взаємини батьків і дітей є однією з найбільш актуальних проблем, яка досліджується сучасною психолого-педагогічною наукою. Саме у взаємодії з дорослим дитина входить в оточуючий світ, оволодіває цінностями, нормами і правилами, прийнятими в суспільстві.

Нині в нашій країні спостерігається значне збільшення проблемних сімей, що призводить до соціально-психологічної та педагогічної дезадаптації дітей. Ця тенденція вимагає розширення кола послуг як батькам, так і дітям з боку вихователів, психологів та соціальних педагогів з метою забезпечення розвитку й охорони психічного та соматичного здоров'я. Така соціальна ситуація вимагає спеціальних програм освіти батьків і педагогів, що пов'язано із суттєвими ускладненнями в особистісному розвитку дітей.

У психолого-педагогічній науці накопичений значний теоретичний матеріал з проблеми батьківсько-дитячих взаємин. Їх вплив на формування дитячої особистості розглядався в працях Ю.Аркіна, О.Вишневського, О.Духновича, Н.Лубенець, А.Макаренка, Я.Мамонтова, С.Русової, К.Ушинського, Я.Чепіги, В.Сухомлинського, Л.Артемової, Г.Лаврентьєвої, Г.Ващенко. X.Алчевської, С.Васильченка, Л.Глібова, М.Горького, Б.Грінченка, М.Драгоманова, О.Духновича, М.Корфа, М.Коцюбинського, С.Миропольського, І.Огієнка, Г.Сковороди, Л.Толстого, Л.Українки, І.Франка, Т. Шевченка. Діячі вказували на важливість виховання дітей і молоді засобами художнього слова. Адже саме література як вид мистецтва покликана плекати високі духовні цінності, почуття прекрасного, гуманізм, патріотизм. Органічною складовою художньої літератури є дитяча література, яка володіє потужним виховним потенціалом і сприяє становленню й розвитку підростаючої особистості.

Зокрема, праці Софії Русової - не тільки історичний факт, а й цілком сучасний із сьогоднішніх позицій погляд на загальну проблeму моральної освіти, визначення її цілей, завдань, основних принципів побудови змісту, форм і мeтодів організації духовно-морального виховання і навчання. Фeномeн морального виховання дошкільників С.Ф. Русової полягає у логічному продовжeнні тієї лінії, яку заклали Й.Г. Пeсталоцці, Ф. Фрeбeль, К.Д. Ушинський і яку продовжили та розвинули О.В. Запорожeць, В.О. Сухомлинський, Л.А. Вeнгeр, В.В. Рєпкін, О.Я. Савчeнко, І.Д. Бeх, О.Л. Кононко, Т.І. Поніманська, О.А. Захарeнко, М.І. Чeмбeржі, Ш.О. Амонашвілі, М.П. Гузик, у діяльності яких органічно поєднуються пeдагогіка і психологія, що і забeзпeчує пeрспeктиву створeння інноваційних освітніх систeм, спрямованих на духовний розвиток особистості дошкільника.

В.О. Сухомлинський вибудовував свою виховну систему на принципах етнопедагогіки, в якій образ матері посів значне місце. Матір у нього випромінює любов, чуйність та повагу до дитини. Без перебільшення можемо сказати, що саме Василь Сухомлинський є єдиним педагогом радянського періоду, який створив «культ Матері». В.Сухомлинський базовими моральними цінностями визначав сьогодення і майбутнє Батьківщини, обовязок перед матір'ю, батьком, вчителем. Він привчав дітей з дитинства здійснювати добрі справи для оточуючих, спочатку для самих близьких, а потім для оточуючих незнайомих людей і всіх живих істот. Дітей знайомили з складом навколишнього світу, зв'язком з живою природою і людьми, з поняттям любові, радості, взаємодопомоги, і вони сприймали це на рівні відчуттів і переживань.

Демократизація й гуманізація сучасного суспільства та виховного процесу зумовлюють актуальність вирішення проблеми формування гармонійних взаємин батьків і дітей дошкільного віку.

Про моральне виховання йдеться у Законі України про дошкільну освіту, Базовому компоненті дошкільної освіти , програмі виховання і навчання дітей від 2 до 7 років «Дитина», програмі виховання дітей дошкільного віку «Малятко», програмі розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» та багатьох інших документах та програмах.

Аналіз наукової літератури з теми дослідження засвідчив, що, не дивлячись на ряд теоретичних та прикладних досліджень у галузі батьківсько-дитячих взаємин в педагогіці і психології, проблема формування гармонійних взаємин батьків з дітьми дошкільного віку залишається невирішеною. Зокрема, актуальним є вивчення особливостей формування гармонійних взаємин батьків і дітей як фактору їх особистісного розвитку, виявлення педагогічних умов розвитку гармонійних батьківсько-дитячих взаємин.

Об'єкт дослідження : виховання у дітей середнього дошкільного віку поваги та любові до батьків

Предмет дослідження: педагогічні умови використання художніх творів морально-етичного спрямування на виховання у дошкільників шанобливого ставлення до батьків

Мета дослідження: теоретичне обґрунтування проблеми виховання у дітей середнього дошкільного віку поваги та любові до батьків та визначення педагогічних умов впливу художніх творів на виховання у дітей шанобливого ставлення до батьків

Завдання дослідження:

1.Розкрити теоретичні поняття морального виховання та поняття виховання у дошкільників поваги та любові до батьків.

2. Зміст та методи роботи по вихованню любові до батьків

3. довести ефективний вплив художніх творів на виховання у дітей поваги та любові до батьків;



Розділ 1. Теоретичні засади проблеми виховання у дітей середнього дошкільного віку поваги та любові до батьків

1.1 Особливості морального виховання дошкільників в психолого-педагогічній літературі

На всіх етапах розвитку суспільства мораль, як і право, політика, традиції, звичаї, табу, є важливим регулятором людської поведінки, людських відносин, а моральність (моральна практика) -- одним із критеріїв оцінки чеснот людини.

Мораль (лат. moralis -- моральний, від mos (moris) -- звичай, воля, закон, властивість) -- система поглядів, уявлень, норм, оцінок, які регулюють поведінку людей; форма суспільної свідомості.

Поєднуючи в собі моральну свідомість, моральну практику, моральні відносини, мораль як складний феномен реалізується у реальному бутті людини, її повсякденній взаємодії з соціумом, з природою, аналітичному баченні себе, своїх помислів і дій. Щодо цього однаково важливі й усвідомлення норм і принципів загальнолюдської моралі та моралі середовища, в якому живе людина, і дотримання їх у повсякденній практиці, і послуговування ними в оцінці реалій суспільного буття, людських учинків, у тому числі своїх. Такі якості не передаються генетично, вони формуються в процесі соціалізації людини під впливом багатьох соціальних інститутів, передусім у процесі виховання і самовиховання.

З позицій гуманістичної свідомості основою особистості є її моральний розвиток, який виявляється у сповідуваній нею системі поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють її поведінку. Моральна особистість узгоджує свої дії з інтересами інших людей, керується у своїх помислах критеріями загальнолюдських цінностей, відповідає за свої вчинки не лише перед законом, людьми, а й перед власною совістю. Саме на таких вимірах моральності людського буття наголошує народна мудрість, надбаннями якої живиться етнопедагогіка. У ній втілені моральні імперативи (веління, настанови), критерії моральності, які проповідують доброту, чесність, щирість, вірність, любов, повагу до людей, відвагу, окреслюють обриси морального розвитку особистості.

Моральний розвиток -- рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки.

Знання моральних норм є етапом морального удосконалення. Механізмом перетворення моральних норм на суб'єктивну моральність є моральні почуття -- стійкі переживання у свідомості людини, її суб'єктивне ставлення до себе, явищ суспільного буття, до інших людей. Певний тип поведінки набуває для індивіда значення й усвідомленості через почуття задоволення, радості або, навпаки, -- сорому, дискомфорту. Завдяки моральним почуттям моральна свідомість і вчинки набувають морального смислу. Моральна свідомість поєднує у собі знання моральних норм, усвідомлення їх значення для особистості, яке здійснюється через моральні почуття. Значну роль при цьому відіграє воля, яка допомагає людині опановувати себе, дає їй внутрішню свободу і спонукає до морального вчинку.

Моральність людини є результатом засвоєння і внутрішнього прийняття нею норм моралі, які набувають регулюючої сили, зумовлюють її поведінку, ставлення до світу і себе. Виявляється вона у вільному свідомому виборі способу дій і здатності до моральної поведінки. За твердженням психологів, формування моральної поведінки відбувається у такій послідовності: життєва ситуація -- морально-чуттєве переживання -- моральне осмислення ситуації і мотивів поведінки -- моральний вибір учинку -- вольовий стимул -- моральний учинок -- моральна спрямованість поведінки -- моральна якість.

Сформовані в дошкільному віці основи моральної спрямованості особистості значною мірою визначають подальше її життя, а виправити допущені батьками, педагогами помилки у моральному вихованні дітей важко або неможливо.

Моральне виховання -- цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.

Зміст морального виховання підпорядкований вічним цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу змінюються. Засноване воно на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини.

Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості:

*цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);

*багатофакторність (передбачає враховування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);

*віддаленість у часі результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);

*неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);

*визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);

*цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).

Моральне виховання з перших років життя дитини спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини-дошкільника, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності -- підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морального виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки.

Моральне виховання тісно пов'язане з моральним розвитком, оскільки взаємодія між педагогічними впливами і розвитком особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог.

Дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли формуються основи характеру, ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються моральні норми поведінки, важливі для особистісного розвитку якості психіки. Однією з перших моральних потреб є потреба у спілкуванні. Задовольняється вона у процесі взаємодії з дорослими, які добирають педагогічно доцільні зміст і засоби спілкування. У ньому дитина здобуває перший досвід моральної поведінки. Це аж ніяк не означає, що дорослий формує її за власним задумом чи зразком. Дитина розвивається лише тоді, коли сама активно діє. Мистецтво вихователя виявляється у пробудженні і спрямуванні її активності на самовиховання.

Пластичність нервової системи дошкільника є передумовою його високої емоційної активності. Навколишні предмети і явища завжди викликають у нього певні емоції. Тому незабутність перших вражень забезпечується не стільки глибиною їх усвідомлення, скільки силою емоційного впливу. У цьому віці динамічно розвивається як характер, так і способи вияву емоцій. У найменших дітей виникає такий настрій, як і в людей, з якими вони спілкуються: дитина неначе «заражається» від них. Високий рівень розвитку емпатії (здатності до співпереживання) є результатом розуміння дитиною емоційного стану іншої людини. Цей стан вона не просто «копіює», а сприймає душею. Така форма вияву почуттів зумовлена потребою у підтримці з боку іншої людини, в її допомозі, а тому має моральний зміст.

Процес морального формування особистості відбувається нерівномірно. У кожний період дошкільної пори дитина виходить на якісно нові рівні морального розвитку. Такими рівнями є:

1. Уявлення про моральні норми. У молодшому дошкільному віці виникають перші уявлення про те, що добре, а що погано. Це відбувається у процесі формування нового типу стосунків між дитиною і дорослим. Розвиток самостійності дитини у цей час супроводжується потребою співучасті в житті дорослих, спільній діяльності з ними. Прагнення до позитивної оцінки, підтримки і схвалення своїх дій сприяє організації процесу засвоєння дитиною моральних норм.

У середньому дошкільному віці яскраво виявляється позиція «захисника» норм поведінки, еталоном яких є дорослий. Як правило, у своїх скаргах діти здебільшого повідомляють, що хтось із однолітків не дотримувався вимог дорослого чи правил поведінки. Перший етап формування у дітей уявлень про добро і зло, про те, як потрібно поводитися з іншими людьми, як відноситись до своїх і чужих учинків, пов'язаний із безпосереднім емоційним ставленням до людей, які пред'являють ці вимоги.

2. Моральні почуття і мотиви поведінки. У старшому дошкільному віці моральні почуття і знання пов'язуються з почуттям обов'язку. Дитина у цьому віці здатна усвідомлювати моральний смисл своєї поведінки. Виникають внутрішні моральні інстанції (Л. Виготський) -- прагнення поводитися згідно з моральними нормами не тому, що цього вимагають дорослі (батьки, вихователі), а тому, що це приємно для себе й інших.

Протягом дошкільного дитинства розвиваються такі внутрішні моральні якості:

*почуття власної гідності. Дитина відчуває гордість за добре виконану роботу, гідний вчинок, свою поведінку загалом;

*почуття сорому. Виявляється у ніяковості, яку дитина відчуває від невдалого вчинку, власної провини -- спочатку під впливом зауважень дорослого («Як тобі не соромно!»), а в старшому дошкільному віці воно поєднується з почуттям власної гідності і стає стійким («Погано чинити не слід не тому, що покарають, а тому, що соромно»). Дитині також соромно, коли принижують її гідність. Щоб уникнути сорому, докорів дорослих, вона може утриматися від учинків, які викликатимуть осуд;

*почуття обов'язку. Виявляється воно у формі емоційних станів, розвиваючись у діапазоні від задоволення, яке 3--4-річна дитина відчуває при схваленні дорослим її поведінки, до радості за добрий вчинок, допомогу товаришеві, виконане доручення (у 5--6 років). Як стверджують дослідники, у 6--7-літніх дітей почуття обов'язку є мотивом їхніх учинків, переживається глибоко, стає стійким. Це почуття впливає на поведінку, спонукає до вияву турботи про товаришів, чуйності, симпатії, відповідальності, сприяє подоланню егоїстичних тенденцій у поведінці. Однак у цьому віці воно властиве ще не всім дітям.

3. Звички моральної поведінки. Виховання моральної поведінки означає забезпечення єдності мотивів і дій особистості. Моральні мотиви спонукають до певної дії, надають поведінці особистісного змісту. У дошкільному віці починається формування ієрархії (підпорядкування) мотивів поведінки, які є свідченням моральної вихованості. Адже один і той самий учинок може бути зумовлений різними мотивами і свідчити про різні рівні засвоєння певних норм. Наприклад, одна дитина допомагає однолітку, сподіваючись на його вдячність і підтримку в майбутньому; інша -- щоб її добрий учинок помітив і відзначив педагог; третя -- тому що у складному становищі опинився її друг; четверта -- керуючись почуттям співпереживання.

Моральне виховання передбачає становлення у дитини системи домінуючих мотивів, що відповідають моральним нормам і визначають її стосунки з оточуючими людьми. Важливим аспектом розвитку мотивів поведінки у дошкільному віці є підвищення рівня їх усвідомленості: дитина починає розуміти, чим зумовлені її вчинки, як пов'язані вони з наслідками поведінки. Це стає можливим завдяки розвитку в дошкільника самосвідомості -- розуміння того, ким він є, якими якостями наділений, як ставляться до нього інші і чим зумовлене це ставлення. Самосвідомість виявляє себе через самооцінку -- вміння оцінювати свої досягнення і невдачі, якості і можливості. Розвиток самосвідомості не означає, що дитина вже не потребує виховних впливів дорослого. За твердженням французького психолога Анрі Валлона (1879--1962), для розвитку особистості дитини віком від 3 до 6 років украй необхідна прихильність людей. Без неї дитина може стати жертвою страхів і тривожних переживань, її може вразити психічна атрофія, слід від якої нерідко зберігається протягом усього життя і позначається на смаках і волі індивіда.

4. Основи соціальної компетентності. Про розвиток особистості дитини свідчить зміна її активності у соціальній ситуації. Йдеться про вплив середовища і ставлення до нього дитини. У визнанні значущості кожного із цих явищ полягає принципова різниця між навчально-дисциплінарною та особистісно-орієнтованою (гуманістичною) концепціями виховання. Вихованням свідомого ставлення дитини до явищ дійсності займається гуманістична педагогіка, а навчально-дисциплінарна вирішальну роль відводить формуючим впливам середовища.

У ранньому віці починає формуватися «базисна довіра до світу» (Е. Еріксон)

*уявлення дитини про надійність дорослих, емоційна близькість із ними.За правильного виховання вона переростає у відкритість до соціальних впливів, готовність сприймати інших людей, інтерес до спілкування. У Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні ці якості означені як основа соціальної компетентності дитини, що охоплює:

*уміння орієнтуватися у світі людей (рідні, близькі, знайомі, незнайомі, різної статі, віку, роду занять та ін.);

*здатність розуміти іншу людину, її настрій, потреби, особливості поведінки;

*уміння поважати інших людей, допомагати, турбуватися про них;

*спроможність обирати відповідні ситуації спілкування і спільної діяльності.

Соціально компетентна дитина здатна відчувати своє місце у системі стосунків людей, адекватно поводити себе.

Отже, цілеспрямований процес залучення дитини до моральних цінностей людства і конкретного суспільства починається у ранньому дитинстві. Успішність цього процесу залежить від єдності моральної свідомості і поведінки. Визначальною у ньому є роль дорослого як «соціального провідника», зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини.

1.2 Зміст роботи по вихованню у дітей любові до батьків згідно програм виховання дітей в садку

Саме через відчуття роду і завдяки йому кожна людина приходить до світлого образу України, до щирих, глибоких і чесних почуттів. У нашого народу здавна живе добра і благородна традиція - підтримувати теплі родинні взаємини, долати родинні незгоди. І все це робиться заради дітей, щоб виховати в них родинні почуття.

Недарма в народі кажуть: “З родини йде життя людини”.

“Без сім'ї немає щастя на землі”.

“Сім'я, рід, родина - ключ до щастя людини”.

Батько й мати - найрідніші і найближчі кожному з нас. Від них ми одержуємо життя. Вони вчать нас людських правил, оживляють нам розум, вкладають в наші вуста добрі слова. Тому треба поважати своїх батька й неньку, тому, що вони нам дали це життя, тому що вони у нас єдині і більше таких немає на землі.

Навчально-виховний процес в дитячому садку передбачає виховання любові до своїх рідних. Ознайомлення з працею дорослих і виховання поваги до неї - один із способів формування в дітей працьовитості, позитивного ставлення до праці і до трудівників.

Дослідження показали, що в дошкільному віці діти виявляють великий інтерес до дорослих. У малюків виникає бажання наслідувати старших, брати участь у їх праці. Діти відчувають радість і задоволення від трудових зусиль, усвідомлюють користь своїх дій, виявляють бережне ставлення до праці дорослих. Вплив праці дорослих на поведінку дітей можна спостерігати і в дитячих іграх. Де вихованці прагнуть точно відобразити той чи інший вид праці так, як спостерігали, підкреслюючи злагодженість дій, акуратність, точність.

Якщо ми прагнемо виховувати у дитини повагу до людської особистості, пробудити свідомість морального обов'язку, ми самі маємо являти їй зразки всіх цих якостей. Якщо ж вона навколо себе і в особі батька і матері замість поваги до особистості бачить зневагу до неї, замість рівноправності, за якої поважається свобода кожного, - свавілля одних і принизливу покору інших, то це приведе до негативних виховних наслідків. Тільки та сім'я може благотворно впливати на моральний розвиток дитини, в основу життя якої покладений принцип “сімейного альтруїзму”. Цей принцип формує людину, яка бачить центр ваги існування у своїй власній особистості. Якщо сім'я відокремлена від інших людей і загальнолюдські інтереси в будь-якій формі не зачіпають її, то це у моральному відношенні згубно впливає на дитину.

Сім'я надзвичайно глибоке джерело для розвитку у дитини почуття радості, щастя, що є результатом виконання нею певної діяльності.

Розвиток моральної любові - це шлях од відчуття дитиною своєї спорідненості з батьками до такого ж відчуття стосовно життя навколишніх людей. Дитина, котра живе з родиною одним загальним життям, перенесе подібне ставлення на більш широкий суспільний загал. Вона прагнутиме вдосконалювати загальнолюдське життя і в цьому знаходитиме для себе вищу мету.

Методи роботи по вихованню любові до батьків.

Важливим засобом успішного формування моральних якостей В.Сухомлинський відзначав приклад дорослих: повагу до батьків дитина виявить тоді, коли між батьками побачить цілковиту дружбу, любов, повагу і взаємну підтримку; добрі стосунки між членами сім'ї - запорука виховання дітей чуйними, доброзичливими, шанобливими по відношенню до дорослих.

В.Сухомлинський був певен, що коли батько разом з дітьми створює культ матері, а мати також разом з дітьми - культ батька, тоді діти переконуючись, що батьки поважають і люблять один одного, повсякчас турбуються один про одного, самі виявлятимуть ці почуття до старших. Гіпертрофована любов до дітей, коли батьки всю любов віддають дітям, при цьому не бачать інших людей може мати, за переконанням вченого, негативні наслідки.

Сім'я стає могутньою виховною силою, що облагороджує наших дітей лише тоді, коли ви, батько й мати, бачите високу мету свого життя, живете в ім'я високих ідей, що підносять, звеличують вас в очах ваших дітей. Сім'я в нашому суспільстві створюється як первинний осередок багатогранних людських відносин - господарських, моральних, духовно-психологічних, естетичних. Вступаючи в шлюб, він і вона сповнені передчуття радості, щастя, повноти духовного життя. Але те, що він і вона живуть в одній квартирі, перебувають у відносинах фізичної близькості - це не є само по собі невичерпним джерелом радості і щастя. Щастя твориться подружжям, воно залежить від того, в чому вбачаєте ви, батько й мати, сенс життя. Від того, в чому ви бачите джерело щастя, повноти своїх відносин, від того, для чого ви об'єдналися в довічний союз, залежить виховна, облагороджуючи сила сім'ї, моральне обличчя й доля ваших дітей.

Щастя стає примарним і отруйним, якщо воно засноване на низьких пристрастях, на інтересах і спонуканнях, що принижують людину. Добро тільки тоді добро, коли воно для людей - от що треба пам'ятати, шановні батько і матір, будуючи своє затишне родинне гніздечко, споруджуючи кам'яний дім і закладаючи виноградник, милуючись квітами і дітьми своїми.

Великий світ громадянства, людяності, високих ідеалів і духовних поривів мають увійти в сімейне гніздечко, осяювати довічний союз, гріти серця, щоб вони не стали холодними й байдужими. Найвищий принцип суспільства: все для людини, все в ім'я щастя людини - не якась абстрактна соціологічна істина. Це також принцип глибокого особистого, найпотаємнішого - наших взаємовідносин з тими, кого звела з нами доля, щоб продовжувати рід людський і щось залишити від себе доброго, розумного, людяного на землі. А це добре, розумне, людяне лишається тільки в пам'яті людей, а серед людей, які найдовше збережуть у своїй душі часточку вас, батько і мати, на першому місці найдорожчі люди, - наші діти. Висока мета вашого родинного життя - втілити все краще, що створено людством, у ваших дітях. Адже живуть батьки для дітей, всі найвищі святині - Батьківщина, народ, подвиг життя нашого в ім'я блага людей - усе це наповнюється плоттю і кров'ю, живим диханням і мудрістю в дітях. Наймогутнішим знаряддям, інструментом виховання дітей є те, щоб найвищу радість, щастя батькові і матері, давало творення добра і щастя для людей - для близьких і далеких, і насамперед - сердечна турбота матері й батька одного про одного, хто дав нам життя й навчив вимовляти перші слова: мама, тато, сонце, весна, Вітчизна .

Піднімайте себе в очах своїх дітей тим, що діти бачитимуть: вищим сенсом вашого життя є засів того зерна, з якого виростає буйна парость людського щастя.

Батьки виховувати дітей повинні передусім красою своїх взаємовідносин. Справжня краса взаємовідносин чоловіка й дружини, батька й матері полягає в тому, щоб взаємно творити красу - чоловік творить красу дружини, а дружина - красу чоловіка. Високу мету свого життя треба вбачати в тому, щоб взаємовідносини були постійним, невпинним, духовним удосконаленням, щоб сьогодні бути кращими ніж учора.

Треба берегти у душі дитини віру у високе, ідеальне, непорушне. Перед дитиною відкривається світ. Вона пізнає багато речей, усе для неї нове, все її хвилює: сонячний зайчик у кімнаті й казка, і яскравий метелик, і далекий ліс на обрії, й біла хмаринка в небі і сива голова дідуся. Але відкривається перед дитиною й інші: людина. Перша з чого починається пізнання світу дитиною, - це ласкава материнська усмішка, тиха колискова пісня, добрі очі, лагідні обійми. Якби світ весь час дивився в душу істини ласкавими очима матері, якби все, що пізніше зустріне на своєму життєвому шляху дитина, було таким добрим і лагідним, як добра мати, - в світі не було б ні горя, ні злочинів, ні трагедій. Отак і починає дитина пізнавати світ людини - з матері й батька. З того, як промовляє мати до неї, дитина, як обнімає і цілує її, як батько посміхається до матері, як він ставиться до неї, про що і як розмовляють мати і батько - з усього цього складаються перші дитячі уявлення й поняття про добро і зло, з цього постає і утверджується віра дитини у високе, ідеальне, непорушне.

Ні у кого не викликає сумнівів, що дитина любить свою матір. Прийнято вважати, що це почуття притаманне дитині від народження і немає потреби його розвивати. Але якщо дитина у перші роки свого життя не набуде досвіду піклування про найріднішу людину, навряд чи вона виросте чуйною і уважною.

У сучасному суспільстві питання зв'язку поколінь стоїть доволі гостро: батьки часто не розуміють своїх дітей, не зажди знаходять можливість продемонструвати їм свою любов, приділити достатньо часу для спілкування, і діти, не відчуваючи батьківської любові, зростають тривожними, самотніми, не здатними на глибокі почуття, співпереживання. У сім'ї матері належить дуже важлива роль. Про силу її виховного впливу красномовно говорить така українська народна приказка: «Який кущ - така й хворостина, яка мати - така й дитина». Дуже важливо, щоб дитина змалку відчувала любов і піклування матері та мала до неї взаємні почуття.

Робота педагогів з виховання у дитини любові до батька, матері починається з раннього віку, але особливої ваги воно набуває у середньому на початку старшого дошкільному віці - саме у цей час діти починають активно засвоювати етичні норми, у них формуються моральні цінності. Це вік усвідомлення своїх почуттів, свого ставлення до людей і, насамперед, до батьків. Тому дуже важливо формувати почуття дитини, зокрема співпереживання. Співчуття,повагу та любов з перших років життя. І те, які моральні якості розів'ються у дитини, залежить, насамперед , від тих дорослих, які її оточують, від того, як вони її виховують, якими враженнями збагачують.

Спостерігаючи за дітьми, можна помітити у деяких з них яскраво виражені почуття тривожності, егоїзму, а іноді навіть ворожості до своїх батьків, зокрема, до матері та батька, що проявляється у висловлюваннях, вчинках, творчій діяльності. Емоційна «закритість» батьків, невідповідність бадьорих слів міміці засмученості, небажання ділитися з дітьми своїми переживаннями призводять до нерозуміння дітьми їхнього внутрішнього стану. Як результат, у дітей не формуються емпатійні почуття, що виражається у цілковитій байдужості до найближчих і найрідніших людей.

Емпатія - співпереживання - розуміння відносин, почуттів, психічних станів іншої особи у формі співпереживання.

Роботу, спрямовану на виховання у дітей не лише любові до своїх рідних, зокрема, до батька та мами, а й на формування вміння проявляти свою любов (підтримати добрим словом, співчуттям, конкретними діями), слід вести за двома напрямами - з дітьми та їхніми батьками. Роботу з батьками слід почати з анкетування та вивчення сформованості у дітей знань про своїх мам, ставлення до них. А роботу з дітьми проводять за допомогою різних методів, форм і засобів, таких як заняття відповідної тематики, ігри, свята тощо.

Під час бесід про працелюбність вихователі визначають разом з дітьми, що допомогою матусі можна вважати хатню роботу: миття посуду, підмітання підлоги, витирання пилу. Бути чистим, охайним, самостійним - це теж допомога мамі. Якщо є молодші братики і сестрички, то погратися з ними, допомогти вдягнутися. Поскладати іграшки - усе це є великою допомогою мамі, адже у цей час вона може зробити щось інше, або відпочити.

Для поповнення словникового запасу дітей ніжними ласкавими словами про батьків варто провести гру «Ланцюжок компліментів» (діти сідають в коло, вихователь пропонує форму компліменту: «мамочка лагідна, татусь сильний….», «мама схожа на сонечко…» і т. д.)

Варто запропонувати дитині намалювати портрет мамусі чи татка. Цими портретами можна прикрасити залу до святкового ранку.

У ранкові і вечірні години під час тематичних бесід вихователь має змогу навчити дітей різних способів проявляти любов до близьких людей, зокрема пропонують ігрові вправи:

* «Ласкавий дотик»

* «Добрий погляд»

* «Думка про дорогу людину»

такі питання для обговорення:

- Що можна дарувати щодня? (усмішку, поцілунок, ласкаве слово)

- Як потрібно піклуватись про маму? (допомагати, жаліти, робити подарунки)

- Яка нагорода дорослим за доброту є найкращою? (добрі вчинки дітей)

- Як ти вважаєш, який сюрприз чи подарунок був би найприємнішим для мами?

З метою формування у батьків розуміння важливості і самоцінності дитинства, вміння відчувати неповторність і особливість внутрішнього світу своєї дитини, можна провести такі спільні заходи:

* Консультації та практикуми для мам (спрямовані на формування у них умінь виправляти недоліки поведінки і характеру дітей, не обмежуючи їх саморозвиток, без повчань, виховувати у дітей вміння розуміти одне одного, повагу до старших, бажання охоче допомагати у разі потреби).

* Проекти з участю батьків (складання родовідного дерева, ознайомлення з родинними традиціями та реліквіями).

Українська народна мудрість говорить: «Хороші діти - спокійна старість, лихі діти старість перетворюють в пекло».

А батьківська мудрість стає духовним надбанням дітей. Сімейні стосунки, побудовані на любові і розумній вимогливості батька і матері, самі стають величезною виховною силою.

Серед існуючих провідних та ефективних способів формування у дітей середнього дошкільного віку любові та поваги до батьків також є читання художніх творів, яке посідає одне із перших місць по результативності.

1.3 Художні твори як метод морального виховання

Першим було слово... Слово - це могутня зброя: ним можна зробити людину глибоко нещасною, смертельно поранити її несправедливою образою, але словом можна і окрилити людину. Відродити її до нового, повнокровного життя... Слово виховує і повчає.

Художнє слово зачаровує. Воно допомагає людині краще відчувати все, що її оточує. Допомагає дитині уявляти і мріяти.

Художнє слово відкриває широкі можливості для прилучення дітей до тих безцінних духовних надбань, скарбів, віками нагромаджуваних талантом і розумом українських та інших народів світу. А це і є одним із найкращих засобів збагачення духовного, морального світу кожної особистості. Художнє слово здатне творити ілюзію живого, повнокровного життя. І завдання читача - навчитися якнайповніше сприймати все те, що передає йому письменник художнім словом.

Формування цінностей здійснюється ефективно за допомогою таких педагогічних умов: правильний добір та використання художніх творів гуманістичного спрямування; проведення систематичної роботи з емоційно-ціннісного розвитку; забезпечення єдності впливу на інтелектуальний, емоційний і діяльнісний розвиток особистості.

Головна функція цінностей у тому, щоб сформувати у підростаючого покоління моральну свідомість, стійку моральну поведінку і моральні почуття, відповідні сучасному способу життя, сформувати активну життєву позицію кожної дитини, звичку керуватися у своїх вчинках, діях, відносинах почуттям громадського обовязку. Серед усіх засобів ефектиктивнішим у формуванні цінностей є художня література.

Художня література використовується як засіб розвитку людяності, гуманних почуттів особистості: добра, справедливості, почуття обовязку. Зокрема О. Хролець зазначає, що дитяча література забезпечує перехід гуманістично-ціннісних орієнтацій у внутрішнє надбання особистості.

Художня література має велику перевагу серед мистецтв, як засобів виховання гуманних почуттів та формування духовних цінностей. Ця перевага виявляється і в можливості активно впливати на почуття і розум дитини, розвивати її емпатійність, емоційність. Недостатній розвиток цих якостей призводить до штучного обмеження можливостей дитини, вихованню людини, яка не відчуває, не розуміє, не співпереживає.

Художня література відкриває духовний, моральний світ перед дитиною. Дитина поринає і ніби проживає почуте, а значить перехоплює все, чому вчить твір, засвоює його мораль та досвід отриманий героями твору.

Вплив художньої літератури збільшується завдяки специфіці сприймання художніх творів дітьми дошкільного віку, що визначається їх віковими і психологічними особливостями: підчищено чутливість до зовнішніх впливів, безпосередність сприйняття оточуючого світу, високий рівень наслідування та емоційного «зараження». Сприймаючи високохудожні твори, аналізуючи їх, діти вчаться оцінювати вчинки і поведінку літературних героїв. Літературний твір сприймається дітьми в цілому, в єдності його змісту й художньої форми, а розуміння виявляється в судженнях та поглядах

Дитячу літературу як засіб всебічного виховання та розвитку учнів сучасної української школи досліджували О. Білецький, Н. Волошина, О. Зубарева, Л. Кіліченко, А. Костецький, В. Плахтій, О. Савченко, Н. Скрипченко, А. Терновський, Ю. Ярмиш та ін. Книжки пояснюють дітям світ. Життя не зупиняється ні на мить, і, звертаючись до книги, дитина багаторазовим перечитуванням творів може осягти сприйманням, розумом, почуттям, його мінливість і різнобарвність. Молодші учні можуть усвідомити також найскладніші речі, якщо письменник говорить з ними доступною та образною мовою. Чим глибші й абстрактніші ідеї, які треба донести до серця і розуму дитини, тим доступнішими й емоційнішими мусять бути мова та образи твору. Водночас, рідна мова виконує дві найважливіші функції - є засобом розвитку особистості й засобом пізнання та спілкування.

Художня література на думку С.О. Сірополка, «…ученикові образи і малюнки, уяви і розуміння приводу щоденних взаємовідносин людей пробуджує, поширює й ушляхетнює уяву почуття, виховує признання того, що в цих взаємовідносинах є гарного і негожого морального і непутящого, закидає в душу його ідеальні поривання».

Роль рідного слова у вихованні й розвитку творчих здібностей молодших школярів надзвичайно підносив В.О. Сухомлинський, який писав: «Я не допущу перебільшення, коли скажу, що саме у молодшому віці - від шести до десяти - одинадцяти років відбувається становлення почуття любові до слова. В цьому віці дитина осягає найтонші відтінки, барви, пахощі слова. Три з половиною десятиліття роботи з дітьми твердо переконали мене у тому, що чутливість до точності й краси слова, грамотність і те, що я назвав би чуттям рідного слова, нетерпимість до примітивізму, спрощення - все це залежить від того, як зазвучало слово для дитини, коли їй було шість, сім років. Розвиток розуму дитини, становлення її здібностей, нахилів, покликання, утвердження інтелектуальної гордості - ці надзвичайно важливі риси дитячої особистості визначаються тим, що і як почує й скаже дитина про світанок і квітку, метелика й сніжинку, краплю роси на троянді й ключ відлітаючих в ірій птахів. У своїй практичній роботі ми домагаємось того, щоб слово ввійшло в духовне життя кожного вихованця як засіб активного бачення світу й творчості. Щоб слово жило в дитячій свідомості, виблискувало всіма барвами й відтінками краси, породжувало й утверджувало в юні почуття подвигу, захоплення перед красою природи, праці, благородства людської душі, поведінки, вчинків».

Художнє слово має величезний вплив на свідомість, почуття, моральність людини за умови правильного вибору літературного твору, осучаснених способів його використання в навчально-виховному процесі. Дослідження дошкільної ланки освіти засвідчують, що художнє слово є ефективним засобом розширення кола дитячих уявлень про природу й довкілля, збагачення запасу різногалузевих знань, а також морального та емоційно-ціннісного розвитку. Водночас, будь-який літературний твір - фольклорний чи авторський - має стимулювати мовленнєву й інтелектуальну активність дитини, її мислення та уяву, бути для маленького читача (слухача) обєктом цілеспрямованих спостережень, елементарного аналізу, творчих дій. Н. Гавриш виокремлює потреби, які виховуються в дітей дошкільного віку художнього слова: у пізнанні світу через літературні твори; у книжці як засобі самоосвіти, що породжує прагнення самому навчитися читати; у милуванні красою художнього слова, збагаченні свого активного мовлення найкращими літературно-мовними формами (фразеологізмами, прислівями, приказками, образними виразами); у комунікації художнього змісту, висловлюванні власних думок, запитань, умовисновків; у самовираженні та самореалізації через словесну творчість, входження в різні літературні образи; у гарному настрої, позитивних емоціях, повязаних зі сприйманням художнього слова.

О. Лещенко відзначає, що художня книга - це один із факторів, під впливом якого складається моральне обличчя дітей. Художні твори, сприяючи всебічному розвитку дитини, допомагають вихованню кращих її моральних якостей і не тільки дають знання та формують окремі психічні процеси, а й формують її поведінку, ставлення до дійсності та її світогляду. Така роль літературного твору особливо велика у вихованні дитини дошкільного віку, бо саме в цей період закладаються моральні основи особистості .

Саме рідна мова, на думку К. Ушинського, має найсильніший духовно-моральний вплив на розвиток дитини: «Успадковуючи слово від предків наших, ми успадковуємо не тільки засіб передавати наші думки й почуття. Від всього життя народу це єдиний живий залишок на землі, і ми - спадкоємці цих живих багатств, у яких склалися всі результати духовного життя народу». Саме такі переконливі приклади і засоби морального вдосконалення особистості, які спокон віків використовував український народ, К. Ушинський знайшов у фольклорі і в результаті тривалих спостережень за народним вихованням упевнився, що ніхто не здатний «змагатися з педагогічним генієм народу». Ідеал людини, представлений у фольклорі, позначений кращими якостями душі народної, як-от: чесність і працьовитість, шана та повага до батьків, до роду, співчуття і прихильність до слабких і покривджених, глибокий патріотизм і оптимізм у найскрутніші хвилини життя, товариська взаємодопомога, щире прагнення до знань і краси.

Отже, можна сказати, що моральне виховання стає неповноцінним без фольклору, без художнього слова, літератури, які є не лише засобом виховання, а й справжнім зразком, увібравши тисячолітній досвід українського народу. Українська художня література як результат духовної праці багатьох віків є надзвичайно цінним культурним надбанням українського народу: пронизаний гуманними і свободолюбними ідеями, він розвиває і підносить все, що є доброго і гарного в людській душі, плекає почуття краси, підтримує національну свідомість та історичну традицію.



Розділ 2. Педагогічні умови впливу художніх творів на виховання у дітей середнього дошкільного віку поваги та любові до батьків

2.1 Ефективність застосування художніх творів з формування у дітей поваги та любові до батьків

Вагому роль у формуванні почуття поваги та любові до батьків у дошкільників відіграє дорослий, який є не тільки прикладом для наслідування у якого дитина копіює шаблони поведінки, а й організатором виховного процесу. Але одним із найбільш ефективних засобів виховання можна вважати художню літературу. Художня література активно впливає на почуття і розум дитини, розвиває її емпатійність, емоційність, забезпечує розуміння та приняття моральних норм як єдиних вірних варіантів поведінки. Художнє слово призводить до змін у емоційній сфері дитини, сприяє появі живого відгуку. У творах народного фольклору через його героїв яскраво постає ідеал національного виховання: здорова, розумна, духовна, гуманна, культурна, щаслива людина; вільна, оригінальна та неповторна особистість.

Можна стверджувати, що художня література відіграє вагому роль у формуванні цінностей у дошкільників, а саме у вихованні поваги та любові до батьків. Вона має велику перевагу серед мистецтв та інших засобів виховання гуманних почуттів та формування духовних цінностей. Ця перевага виявляється і в можливості активно впливати на почуття і розум дитини, розвивати її емпатійність, емоційність. Недостатній розвиток цих якостей призводить до штучного обмеження можливостей дитини, вихованню людини, яка не відчуває, не розуміє, не співпереживає.

Вплив художньої літератури збільшується завдяки специфіці сприймання художніх творів дітьми дошкільного віку, що визначається їх віковими і психологічними особливостями: підчищено чутливість до зовнішніх впливів, безпосередність сприйняття оточуючого світу, високий рівень наслідування та емоційного «зараження». Сприймаючи високохудожні твори, аналізуючи їх, діти вчаться оцінювати вчинки і поведінку літературних героїв. Літературний твір сприймається дітьми в цілому, в єдності його змісту й художньої форми, а розуміння виявляється в судженнях та поглядах

Виховання художнім словом призводить до великих змін в емоційній сфері дитини, що сприяє появі живого відгуку на різні життєві події, змінює його відношення до речей, перебудовує його субєктивний світогляд. Під час читання творів дитина зображує перед собою певну картину, конкретну ситуацію, образ, переживає описані події, і чим сильніше його переживання, ти багатше його почуття і уявлення про дійсність. Моральні норми та правила в художніх творах набувають живого змісту, стають доступними і зрозумілими та легко приймаються дитиною як єдиний правильний варіант поведінки. Дитина ніби входить всередину подій художнього твору, ніби стає їх учасником.

Художня література цікавить дітей. Вона допомагає дітям засвоїти емоційно-ціннісні поняття, зрозуміти зміст емоцій та почуттів, засвоїти моральні норми та правила, приклади правильної поведінки, сформувати ціннісні орієнтації . Діти порівнюють себе з героями творів, переймають їх поведінку, відображають зміст творів у своїх іграх. Таким чином, ми бачимо, що художня література має сильний вплив на емоційно-ціннісну сферу розвитку, формує ціннісно-дієву компетенцію. Використовуючи художню літературу тільки для вирішення завдань з розвитку мовлення та поетичного слуху, ми втрачаємо велику частину потенціалу цього засобу. А надмірне моралізування, одностороннє трактування художніх образів зводить нанівець всю ефективність, заважає розвитку почуттів, духовної свідомості, правильного ціннісного відношення до дійсності.

Коли мова заходить про розвиток ціннісної свідомості дітей, виховання гуманних почуттів, необхідно ставити питання, які викликають у дітей інтерес до вчинків, мотивів поведінки героя, їх внутрішнього світу, переживань. Ці питання мають допомогти дитині розібратися в образі, висловити своє відношення до нього; вони повинні допомогти вихователю зрозуміти душевний стан дитини піч час читання; виявити здатність дітей порівнювати і узагальнювати прочитане. Поступово діти вчаться порівнювати не тільки вчинки літературних героїв, але і свої, а також вчинки однолітків. Уявлення, отримані дітьми із художніх творів, переносяться в їх життєвий досвід поступово, систематично.

...