Януш Корчак

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

корчак гуманістичний виховний

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи просвітницької і творчої діяльності Я. Корчака

1.1 Життєвий шлях та діяльність педагога

1.2 Вплив педагогічних ідей на літературну творчість Я. Корчака

1.3 Дидактичні засади гуманістичного виховання Януша Корчака

Розділ 2. Літературна спадщина Януша Корчака - як спосіб виховання людини

2.1 Образ дитини у літературній спадщині Януша Корчака

2.2 Особливості літературних творів для дітей і про дітей

2.3 Поняття любові до дитини і її значущості в виховному процесі в творі «Як любити дитину»

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

Януш Корчак - відомий письменник, лікар, вчений, вихователь, І в усi сфeри свoєї дiяльності внoсив щось дуже свoє щось пiднесено-кaзкове i вoднoчас вiдчутно рeальне.

У передмoві до свoєї книги «Сeрце вiддаю дітям» В. О. Сухомлинський пишe прo тe, як знайoмство з твoрами Янушa Кoрчака «Коли я знову стану маленьким» і «Як любити дитину» розкрилo пeрeд ним свiт людини, яка всю сeбe до oстанку віддалa дiтям: «Життя Януша Корчака, його подвиг вражаючої моральної сили й чистоти послужили мені натхненням. Я зрозумів: щоб стати справжнім вихователем дітей, треба віддавати їм своє серце».

Талант видатного педагога органічно злився в ньому з талантом майстра слова. Сьогодні iм'я Кoрчaка вiдoмe в усьому свiтi як символ сaмовiддaнoго служiння дiтям, їхнньoму щасливoму мaйбутньому, а oтже - мaйбутньoму людствa.

Актуальність дослідження полягає у тому, що на сьогодні вивчення літературної творчості, ідей, правил виховання та розвитку дитини за Янушем Корчаком є важливим, оскільки його ідеї та погляди впроваджені лише частково, а вони є досить яскравим показником для формування особистостей дитини та вчителя. При цьому велике значення має, зокрема, розв'язання проблем, які можуть постати при роботі з дитиною, рекомендації для педагогів у різних педагогічних ситуаціях. Це необхідне саме на сучасному етапі розвитку освіти, оскільки в більшості випадків вчителі вбивають особистостей, де ключовими проблемами є нерозуміння індивідів та неосвіченість педагогів.

У Польщі педагогічна спадщина Януша Корчака досліджується з другої половини 40-х років. В Україні його педагогічні твори залишалися практично невідомими до кінця 80-х років минулого століття. Польські науковці Я. Біньчицька, С. Волошин, А. Левін, І. Мержан, І. Неверлі, М. Фальковська, А. Шланзакова, М. Яворський, М. Якубовський та інші активно досліджували різні аспекти спадщини Януша Корчака. Педагогічні досягнення Януша Корчака високо оцінюються в історії польської педагогічної думки.

В Україні окремі аспекти спадщини польського педагога вивчали Ж. Д. Ільченко, Н. П. Калениченко, Л. Г. Коваль, М. С. Петровський, С. О. Сисоєва, І. В. Соколова. Поряд з цим зазначимо, що активний науковий інтерес українських науковців до творчості Януша Корчака почав проявлятися нещодавно (С. В. Денисюк, Т. В. Забута, В. С. Ханенко).

Об'єктом дослідження є літературна спадщина Януша Корчака.

Предметом дослідження є характер вимог і впливів, особливості стосунків, розвиток особистих якостей дитини, які притаманні літературній творчості Януша Корчака.

Відомий педагoг, дитячий письменник виступав реформаторoм колективних форм виховання. Він став твoрцем оригінально-опікунського вихoвання, що ґрунтується на довірі, любoві, розумінні, повазі до дитини та реалізувалося передусім шляхoм дитячoго самoврядування й рoзвитком oсобистості.

Метoю дoслідження є вивчити і науково обґрунтувати творчий розвиток особистості дитини у літературні спадщині Януша Корчака.

Завдання дослідження:

- охарактеризувати літературно-педагогічні ідеї Януша Корчака та їх актуальність у двадцять першому столітті.

- на підставі аналізу даної теми, визначити теоретичні засади творчого розвитку особистості дитини у літературні спадщині Януша Корчака;

- виявити провідні ідеї щодо дитини Я.Корчака, розкрити їх гуманістичну спрямованість;

- описати особистісні характеристики дитини у літературні спадщині Януша Корчака;

Oсновними методами дослідження були пошук, аналіз і синтез різноманітних джерел для якомога більш ґрунтовного і повного аналізу літературної спадщини Януша Корчака.



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОСВІТНИЦЬКОЇ І ТВОРЧІЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЯНУША КОРЧАКА

1.1 Життєвий шлях та діяльність педагога

Януш Корчак (1878-1942) - польський педагог, письменник, лікар, громадський діяч. Справжнє ім'я Я. Корчака - Генрік Гольдшміт. Народився в сім'ї варшавського адвоката. Родина була інтелігентна, забезпечена. Син заможніх батьків, малий Генрік навчався в елітній школі, але це тривало недовго. Коли хлопчикові було одинадцять, помер його батько. Життя склалось так, що ще не розлучившись з дитинством, змушений був вступити у доросле життя.

Після смерті батька малому Генріку довелось піклуватись не лише про матір, а й про сестру. Але навчання він не кинув, а досить успішно закінчив школу і вступив до медичного інститут. У 1903 р. закінчив медичний інститут у Варшаві, працював у дитячій лікарні, де і відбувся його перехід від медицини до педагогіки, хоч лікарем він залишався все життя. Я. Корчак працює дитячим лікарем на громадських засадах - у бібліотеці Благодійного товариства, а також продовжує літературну діяльність - щотижня пише по фейлетону в журналах «Колючки», робить для журналу «Голос» огляд преси в рубриці «На горизонтах». У цьому ж журналі 1904 року з'являється перший уривок повісті Я. Корчака «Дитя салону». Повість вийшла в світ 1906 року окремим виданням, мала величезний успіх у читачів і привернула до себе увагу критики. В ній зображено життя різних суспільних верств капіталістичного міста, спрямування її гостро викривального характеру. Письменник не лише критикує сучасне йому суспільство, а й розвінчує поняття відносних цінностей, намагається розкрити перед читачем незмінну вартість життя, закликає в цій книзі до пошуку справжніх життєвих ідеалів.

Під час російсько-японської війни, коли Я. Корчак був мобілізований до російського війська і працював лікарем у госпіталі в Маньчжурії, виходить в світ книга «Билиці-небилиці», в якій зібрані кільканадцять наймайстерніших його журнальних публікацій.

Але, попрощавшись із дитинством і перейшовши у дорослий світ, витримавши нелегкі випробування, Генрік зберіг світогляд, який не присутній у дорослих: його симпатії залишились на стороні своїх підопічних. Саме в цій нестереотипній позиції - вмінні подивитись на світ з другої сторони, з позиції інтересів дитини, - не тільки визначить вибір ним справи життя, але і стане ядром його соціально-педагогічної концепції.

Корчак знайде себе не зразу, його шлях до дітей займе майже півтора десятиліть. При всій його діяльності, Корчака тягне до дітей - в світ справжніх почуттів і відношень. Він зіштовхується з великим світом нового для себе дитинства - соціально-незабезпеченим дитинством. Картини цього світу, які потребують швидкої практичної допомоги вражають. Корчак назавжди пов'язує своє життя зі світом дітей.

Він одним із перших намагається поставити себе на місце дитини, яка не лише обділена долею, а й перебуває в зневазі дорослих, багаторазово показавши насправді, що сприймає хворих дітей за собі рівних і ладен розділити їхні страждання. Паралельно з роботою в лікарні він пише дитячі книжки. Водночас він лікує дітей багатіїв, беручи з них великі гонорари для безкоштовного лікування незаможних. Маючи певний інтерес до питань, пов'язаних із вихованням дітей, Я.Корчак почав активно вивчати теорію педагогічного прогресизму, яку розвинуто Джоном Девеєм, а також праці О.Декролі, М.Монтессорі, Й.Песталоцці, Г.Спенсера, Ф.Фребеля. Також він знав педагогічні концепції Л.Толстого [3, с.209].

Ім'я Януша Корчака асоціюється в людській свідомості із самопожертвою, героїзмом, мучеництвом і величезною любов'ю до дітей. Відмовившись від власної сім'ї, цей видатний польський педагог, автор численних книг про дітей і для дітей, став батьком сотень сиріт. Не дивлячись на війну, смерть, катування, він залишається вірним собі, своїм інтересам,підопічним. Генрік Гольдшміт розповідав про себе так: «лікар за освітою, педагог волею випадку, психолог при необхідності. «Мешканець Варшави», єврейська і польська ідентичності, якого дозволяють рівною мірою вважати Корчака - Гольдшміта видатною постаттю двох народів - польського і єврейського. Промовистим є уже навіть той факт, що усі без винятку свої професійні публікації він підписував як Генрік Гольдшміт, а двадцять чотири видані ним книги та близько тисячі публікацій у пресі - як Януш Корчак. Зрештою, Корчак - Гольдшміт був відомий також і як Старий Доктор, Пан доктор (Stary Doktor, Pan doktor) - головним чином завдяки надзвичайно популярній у Польщі радіопрограмі Старого Доктора (цей псевдонім Корчака - Гольдшміта, який в умовах агресивного антисемітизму волів вести свої радіопередачі, фактично, інкогніто, було розкрито далеко не відразу) [16, с.105-107].

Януш Корчак не марнував часу, завжди був у роботі, у книзі «Як любити дітей» він написав про те, що в понеділок він працює з дітьми у суді, у вівторок і середу - читає лекції,у четвер та п'ятницю - «Наш дім»,у суботу - Дім сиріт,в неділю пише книги, статті [12, с.103].

На початку Другої світової війни, як зазначає В. Кочнов, Я. Корчак разом з іншими польськими педагогами та лікарями не залишив своїх вихованців у ці жахливі часи. Він довів, що любов до дитини не залежить від умов, нестабільності, відсутності житла, вона закладена в серці. Також установлено імена тих, хто не залишив педагога самого. Це були - доктор Р. Мінцова із дитячого туберкульозного санаторію, Анна Геллер директор дитячої лікарні, Регіна Ковальська - директор дитячого будинку та інші [13, с.10-12].

Свою діяльність Януш Корчак починав лікарем у дитячих лікарнях. Саме там він побачив, з якою гідністю, по-дорослому і мудро вміє помирати дитина і проникнувся любов'ю до дитячої душі. Після чого, відвідуючи дитячі притулки по всій Європі, поставив собі за мету: забезпечити знедоленим дітям достойні умови життя. У 1911 році Януш Корчак створив у Варшаві «Дім сиріт» (своєрідну дитячу республіку) та керував ним до кінця життя, залишаючись вірним своїм дітям навіть під час гітлерівського голокосту. Корчак відхилив усі пропозиції шанувальників свого таланту вивести його з гетто та сховати у іншій частині Варшави. Педагог написав більше 20 книг, вкладаючи у них свій досвід лікаря та вчителя. А ідеї його головних книг «Король Матіуш Перший» (для дітей), «Як любити дітей» та «Право дитини на повагу» було написано під час його перебування в Україні за Першої Світової війни у 1914 - 1918 роках. Під час німецької окупації він носив польську військову форму. Не приймав також накинутого нацистами дискримінаційного мічення євреїв зіркою Давида, що вважав за збезчещення символу. Останні місяці свого життя провів у варшавському ґетто. Неверлі (згодом біограф Януша Корчака) намагався знайти для нього фальшиві «арійські» документи, але лікар відмовився залишити ґетто. У ґетто Януш Корчак знову продовжив регулярно вести щоденник, який розпочав ще у вересні 1939 році. Перед цим понад два роки він нічого не записував, бо всю його енергію поглинала опіка над вихованцями із Дому Сиріт та інша діяльність, ширше пов'язана із становищем дітей у ґетто. Уперше щоденник було опубліковано у Варшаві 1958 року. Останній запис датовано 4 серпня 1942 р. Уранці 6 серпня 1942 територію Малого ґетто оточили підрозділи СС, українські та литовські поліцаї. Під час так званої «великої акції» (головного етапу знищення німцями мешканців Варшавського ґетто).

Педагог загинув разом із своїми вихованцями у гітлерівському таборі смерті у Треблінці. У 1948 році Корчак посмертно отримав Хрест Кавалера Ордену Відродження Польщі. Також на цьому місці стоїть пам'ятник, де є підпис: «Януш Корчак і діти».

Отже, основою діяльності Януша Корчака стали дитина, її потреби, духовний світ і виховання. Усе своє життя він присвятив дітям, їхньому вихованню, їхнім проблемам. Він усе робив для того, щоб зблизити два безмежні світа: дитячий і дорослий. Мета Корчака-педагога і Корчака-письменника була одна: плекати, виховувати в людині людину.



1.2 Вплив педагогічних ідей на літературну творчість Януша Корчака

Уся його літературна спадщина тісно пов'язана з його педагогічними ідеями. Усі свої бачення щодо виховання дітей батьками, вчителями знаходимо в різних творах Януша Корчака. Основа педагогічних поглядів вчителя ґрунтується на тому, що не потрібно позбавляти дітей можливості здобувати неоціненний досвід, відчуваючи кожну мить свого життя, не потрібно вчити відкривати усі сторони себе тільки через хворе суспільство, яке хоче нав'язати свою (егоцентричну) модель існування. Для легшої роботи з дітьми, просвітитель також складає 10 принципів виховання дітей (див. Додаток А).

Педагогічна концепція Я. Корчака дозволила йому визначити основні елементи педагогічного супроводу як конструктивно-змістову сторону виховного процесу: організація внутрішнього життя колективу на засадах самоврядування з чітко визначеною структурою і правовим полем захищеності дитини; стимулювання громадської активності вихованців і виховання у праці; побудова колективу як соціально-вагомих особистостей; свідоме сприйняття визначених норм співжиття, що ґрунтуються на гуманістичних правових засадах і морально-ціннісних принципах; формування громадської думки й створення механізму її впливу на особистість; відмова від насильства в будь-якій формі; налагодження системи стимулювання поведінки дитини [13, с. 11].

Не можна не відзначити і те, що у своїх творах багато уваги він приділяв фізичному вихованню дитини і її здоров'ю. Він писав: «Дітям точнісінько так само, як і дорослим, хочеться бути здоровими й дужими, тільки діти не знають, що для цього треба робити. Поясни їм, і вони шануватимуться. Не можна тільки надто залякувати і надто багато забороняти».[8, c.267] Характерний критерій цієї системи відсутність примусу до вихованців, їх опертя на свободу й засади, які діти самі свідомо сприймали [16, с. 13-16].

Багато творів було присвячено саме для педагога, для нього різні вказівки. «Розумний вчитель повинен насамперед пізнати себе і бути собою, а пізніше пізнати і знати дітей».[9,с.125]. Вчитель - це людина, яка завжди повинна працювати над своїм удосконаленням. Я. Корчак написав, що на зміну авторитарному вчителеві має прийти вчитель - товариш, розумний і надійний помічник і просто добра людина, яка всім серцем любить дітей. Сьогодні ми можемо за допомогою новітніх педагогічних технологій оцінити і виміряти професійні знання і вміння будь-якого вчителя, з'ясувати рівень його професійної грамотності. [14, с.11]. «Драма дитини» у працях вчителя полягає в тому, що у нього порушена адаптація в соціумі, тому що замість того, щоб звертати увагу на творчий розвиток дитини, їхня психіка починає захищати особистість від розпаду і відсутності достатньої уваги вчителя, батьків. Відомо якщо дитина буде розвиватися без сенсорних дотиків, то особистість не зможе стати здоровою в прийнятих соціальних нормах.

Дуже відчутно у педагогічних ідеях близький зв'язок із Богом.

«Молитви» Корчака, написані від різних персонажів, розвивають уяву читачів і стимулюють їх вчитися, ставити себе на місце іншого. Януш Корчак був великим експериментатором, не сприймав ніякої ортодоксальності й завершеності системи. Він казав дітям: «Ми не даємо вам Бога, бо кожен з вас повинен сам знайти Його у своїй душі. Не даємо вам Батьківщини, бо її ви повинні набути тяжким трудом свого серця і розуму. Не даємо любові до дитини, бо немає любові без прощення, а прощення є тяжкий труд, і кожен повинен взяти його на себе. Ми даємо вам одне, даємо прагнення до кращого життя, якого нема, але яке колись буде, до життя по правді й справедливості. І може бути, це прагнення приведе вас до Бога, Батьківщини і Любові». [18, с.79]

Одне з його головних принципів виховання можна написати саме так: як із любові породжується любов до ближнього, а з любові до ближнього - любов до Бога. Все своє життя він шукає шлях до Бога, але це болісний пошук. У нього були хвилини сумнівів, коли здавалося: єдине, що залишилося - коливання і скепсис. І тоді він з болем писав, що при зберіганні чистої віри в Бога, молився про спасіння світу, де страждають передусім діти. Лікар був завжди чесний з дітьми тому сказати, що не існує Творця він не міг, тому що сам б'ється над таємницею народження і смерті, зупиняючись в здивуванні перед дивoм свiтобудови. В 22 році письменник пише особливі роботи, які є актуальні, а саме есе «На самоті із Господом Богом» та книгу «Вісімнадцять молитов для тих, хто не молиться». Для легшої праці вчителя з дитиною, він пише молитву для вчителя: «Я не підношу Тобі довгих молитов, о Господи. Чи не посилаю незліченних зітхань. Не б'ю низькі поклони. Чи не приношу багаті жертви на славу Твою і хвалу. Не прагну украстися до Тебе, Владико, в милість. Не прошу почестей. Немає у моїх думок крил, які піднесли б пісню мою в небеса. Слова мої перед Тобою не барвисті і не пахощів - барвиста. Втомився я, змучений. Очі мої потьмяніли, спина зігнулася під тягарем турбот. І все-таки звертаюся до Тебе, Господи, з серцевим проханням. Бо є у мене коштовність, яку не хочу довірити брату - людині. Боюся - не зрозуміє, що не перейметься, знехтує, висміє. Завжди перед Тобою я смиренно з смиренних, але в цьому проханні моєму буду непоступливий. Завжди говорю з Тобою пошепки, але це прохання мою висловлю непохитно. Владний погляд свій буду спрямовувати у височінь небесну. Розпрямляю спину і вимагаю - бо не для себе вимагаю. Пошли дітям щасливу долю, допоможи, благослови їх зусилля. Не легкою дорогою їх направ, але сповненої справедливості, щирості та щастя. А в заставу цього прохання прийми мій єдиний скарб: печаль.[8, с. 70-80].

Досліджуючи літературну спадщину педагога-гуманіста, слід звернути увагу на те, що одного разу його запитала, коли він має час молитися, на що Я.Корчак відповів, а коли я не молюся. Він вважав, що так як Бог перебуває завжди з людиною, так педагог повинен перебувати з дітьми. Це важливий урок для нас усіх - спадкоємців його духовних і педагогічних багатств. Виховувати дітей, - писав oдин психолог, - це справа легка, якщo маєш картезіанську терпеливість, нерви астронoма і невелику пoтребу сну. Так як мав Януш Корчак. Йoго секрет успіху у вихованні - це бути з мoлодими, перебувати поміж ними, бути там, де вони перебувають.

Отже, талант видатного педагога органічно злився в ньому з талантом майстра слова. Вся його літературна спадщина вказує на те, що це був нескінчений монолог вкрай стурбованої людини. Корчак виробив стиль, який звів нанівець різницю між педагогічним трактатом і повістю про дітей: обидва твори були роздумами про кращу людину і кращий світ, але у першому випадку наголошувались міркування письменника, а в другому - начерки з натури, приклади з практики, спостереження педагога. Теми, думки, епізоди, здогадки, зауваження переходили з одного твору до іншого, зневажливо порушуючи жанрові кордони. Також можна сказати, що педагогічні ідеї Януша Корчака полягали у персоналістичній орієнтаціях. Він створив унікальну педагогічну концепцію, у центрі якої - дитина з її правами. Його методи виховання, які спрямовані на виховання повноцінної особистості, на виявлення і розвиток вроджених талантів дитини, на становлення дитини, як повноцінної, соціально - активної одиниці здобули визнання на сьогодні.

1.3 Дидактичні засади гуманістичного виховання Януша Корчака

Як зазначено в Енциклопедичному словнику [18, c.159], гуманізм (від лат. humanus - людяний) - це визначення цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і прояв своїх здібностей, утвердження блага людини як критерію оцінки суспільних відносин.

Я. Корчак казав, що вихователь, який не зміг в собі розвинути та зберегти гуманність, не зможе навчити дітей цьому поняттю. Важливою проблемою у вихованні гуманності є, на думку Корчака, гармонія впливів та сам вчитель. На думку майстра, є різні типи вихователів. Є ті, що зі всіх сил будуть завойовувати симпатії дітей, а інші відверто свої помилки та недоліки, лінь та боягузтво приписувати дітям, не знаходячи з ними спільної мови. Останній тип вчителів завжди щось забороняє, вимагає від них, не довіряє.

Для розвитку гуманістичних рис, педагог закликає, продемонструвати педагогу що він з дитиною, натомість вона повинна не боятися бути зі всім своїм багатством особистості, почуттів, світогляду, усмішки, симпатії. Така присутність не тільки допомагає учням, але виховує їх і вчить. Опираючись на цей досвід, варто підказувати молодим, щоб у своїх середовищах старалися також бути для інших. Наприклад, в хвилини великої радості, котру легко розділити з іншими. Або в хвилини важких випробувань, коли є потреба в присутності інших. Відвідини хворих, друзів, візити до лікарні, до дитячих будинків - скільки нагод бути разом. Януш Корчак у певних аспектах закликав, щоб навчити діток шанобливості, бо насміхатись люблять ледарі, для них не існує цілісної картини. Вони стануть людьми, якщо ви навчите їх тратити себе не шкодуючи, якщо людина не тратить себе, вона закостеніває. Будь-яка закономірність живе лише теоретично, на практиці все на порядок складніше. В теорії немає почуттів, проблем, непередбачуваних питань, дій. Є лише слова, проте без них не стати хорошим педагогом, лікарем. Також педагог-гуманіст виступав правозахисником дитинства, що потребує мудрої любові та розумного виховання, гуманного ставлення. Знаменною подією в цьому контексті є нарис «Право дитини на повагу» (1929) - своєрідний педагогічний маніфест, який відповідав на потреби того часу і навіть випереджав його. Як відомо, 26 вересня 1934 року була прийнята Декларація прав дитини (Женевська декларація). У ній наголошувалося, що людство повинно дати дитині все найкраще для всебічного розвитку й виховання, для гідного і повноцінного життя. Отже, декларація знайомить нас із тими проблемами, яким Я. Корчак присвятив не одну свою працю. У цьому нарисі він пише: «Дитина має право на повагу для таємниць і сумнівів тяжкої праці зростання. На повагу для сьогоднішнього дня. Як буде вміти завтра, коли не даємо жити сьогодні свідомим, відповідальним життям? На повагу для кожної хвилини, бо вона помре і ніколи не повториться».[9, с.296]

Також Януш Корчак вважав, що кожна дитина має право бути тим, ким вона є.

Безпосередньо, для виховання цілісної особистості, Я.Корчак має особливе право - право на смерть. Для лікаря момент самогубства і право на смерть насправді були дуже нав'язливими, він це постійно повторює. Один з перших його автобіографічних творів називався «Самогубство». Право на смерть, відігравало не важливу роль в творчому розвитку. Корчак пояснює у своїй книзі «Як любити дитину», що у страху, як би смерть не відібрала у нас дитини, ми відбираємо дитину з життя; оберігаючи від смерті, ми не даємо йому жити. В школах цю смерть можна розуміти, як вчитель не дає розвитку молодій особі. Педагог намагається зазомбувати в дитині на його погляд «правильні бачення», думаючи, що діти нічого не розуміють. А разом з батьками самі спонукають своїх дітей до цієї мерзотної справи боязні висловлювати думки, сперечатися та брехати, говорячи те, з чим вони не погоджуються.

Він застерігав вихователя від прийняття поспішних, часом помилкових рішень кажучи, що нехай його ніколи не покидає думка, що він може помилятися. Нехай жоден з поглядів не стане ні незаперечним переконанням, ні переконанням назавжди. Нехай сьогоднішній день завжди буде лише переходом від суми вчорашніх спостережень до завтрашньої, ще більшої. Тільки за дотримання всіх цих умов робота вихователя не буде ні монотонною, ні безнадійною. Кожен день принесе щось нове, несподіване, незвичайне. І тільки тоді він полюбить кожну дитину розумною любов'ю, зацікавиться її духовною сутністю, потребами й долею. Чим ближчим він стане до дитини, тим більше помітить у ній рис, гідних уваги. А в дослідженні знайде і нагороду, і стимул до подальшого дослідження, до подальших зусиль [11, c.100-105].

Отже, принципи гуманної педагогіки протиставляє традиціям «авторитарної» педагогіки, у яких педагогічне мислення зводиться до двомірності «заохочення -покарання»: якщо дитина вчиться і веде себе добре - заохочуємо, погано - караємо. У концепції гуманної педагогіки існує інший вимір педагогічного мислення - духовна спрямованість нагору, куди вчитель і дитина прямують разом.



РОЗДІЛ 2. ПЕДАГОГІЧНА СПАДЩИНА ЯНУША КОРЧАКА - ЯК СПОСІБ ВИХОВАННЯ ЛЮДИНИ

2.1 Зображення особистості дитини у літературній спадщині Януша Корчака

Вeликий пeдагог XX ст. Януш Корчак протягом всього свого життя з болeм відчував справeдливість і правду за людство, часто роздумував і бажав створити кращий світ, вірив у світле майбутнє.

Поєднуючи у собі відразу декілька особистостей - казкаря, лікаря, письменникa, пeдагога - вдалося, за його ж словами «виплекати» у своїх працях триєдиний світ дитинствa, у центрі якого дитинa як цілісна системa, особистість, що поєднала у собі світ казкової мрії, світ пізнання рeальної дійсності й світ фізичного досвіду.

Всесвіт у творах письменника - це звернення до дорoслих: ми не зaвтрa стaнемо людьми, ми ними є вже сьогодні. Світ зa Корчаком, - це, тaк би мовити, плач за втрaченим для дорослих світом дитинства. У центрі Всесвіту - особистість, образ дитини: звичaйної, з труднoщами i радощами, невдачами й перемoгами.

Але феномен літературних творів Януша Корчака полягає у тому, що його образ дитини, відрізняється від інших, які часто можна зустрічати в працях зарубіжних письменниках.

У праці М.Петровського «Сум і надія доктора Корчака» образ дитини, створений Янушем Корчаком, не тільки не належить до чогось уже раніше написаного, він просто розпочинає новий виток розкриття цієї теми в літературі, бо є образом живої дитини, з усіма проблемами, які характерні для неї на різних вікових етапах дорослішання й мужніння особистості. [17, с.161].

Януш Корчак ще з раннього дитинства, відчував потребу у батьківській підтримці,оскільки втратив їх протягом важких випробувань війни. Рятуючи життя людей, він зрозумів, що приречено віддавав його на поталу незрозумілим інтересам. Тоді майбутній педагог з запалом вирішив розпочати власну справедливу війну за дитину, її душу, права, надії і мрії, бо, як скаже потім український поет у своїй поезії: «Все на світі - з дитини. І в дитині - кінець». [6, с.170].

Саме дитина стала центром Всесвіту і є Всесвітом сама ж. Вона найменш захищена і найбільш відкрита істота на землі. Саме у такому великому Всесвіті образ дитини дуже маленький і крихітний, серед усього вона найбільше незахищена істота на землі.

У книзі «Коли я знов стану маленьким» Януш Корчак звертається до дорослого:

«Ви кажете:

- Спілкування з дітьми нас обтяжує. Маєте слушність.

Ви пояснюєте:

- Тому що мусимо опускатись до їхніх уявлень.

Опускатись, нахилятись, згинатись, стискатись. Помиляєтесь.

Не від цього ми стомлюємось. А від того, що треба підніматись до їхніх почуттів. Підніматись, зводитись навшпиньки, тягтись.

Щоб не образити.» [8, с.4].

Так, лише тоді коли дорослий буде намагатися досягнути почуттів дитини, тоді буде мати ключ до її душі і сподівання на велику тайну спілкування з нею.

Феномен Януша Корчака як літератора полягає у тому, що письменнику вдалося створити такий образ дитинства, з якого й походить кожен, але це нажаль забувається. Розуміння особистості дитини, її внутрішнього світу може стати ключем до маленької душі, для спілкування з теперішнім поколінням дітей, школярів і юнаків.

Також, образ дитини і дитинства створений Янушем Корчаком дає можливість зрозуміти щось невідоме і таємниче, що називається уміти радіти й мріяти, відчувати й виважувати, вибирати й відповідати.

На сторінках творів про дітей і для дітей, у всіх жанрах Януша Корчака дитина - це щаслива, радісна особистість, яка задоволена дійсністю, її кожною миттю, сприймає своє оточення, навколишній світ таким яким він є насправді, не вдаючись до глибоких роздумів та аналізу ситуацій які відбуваються довкола неї.

Для дитини світ прекрасний і найкращий, бо він великий, білий та водночас загадковий; Саме так думає сьогоднішня дитина, що навчається у нашій сучасній, можна сказати, модернізованій школі. І якщо вона хоче пити води серед уроку, то це їй необхідно саме в цей час. Чому так, міркує сьогодні вчитель, адже незабаром дзвінок, можна відпочити і робити все, що заманеться.

Відповідь на це запитання дав Корчак у своїх творах: у дитини час вимірюється інакше, ніж у дорослих. «День мій - вічність, яка поділяється на швидкі секунди й довгі століття.» [9, с. 34]

І день довжиною у вічність пережити доволі не просто. Корчак багато разів повторював, що в дитячому житті дорогоцінною є кожна година і кожна секунда. У книзі «Право дитини на пошану» він нагадує: «Бережіть поточну годину та сьогоднішній день, кожну окрему хвилину, адже помре вона й ніколи не повернеться. І це завжди серйозно: поранена хвилина почне стікати кров'ю, вбита - бентежити сумління. Ми наївно боїмося смерті, не усвідомлюючи, що життя - це танок миттєвостей, які помирають і знову народжуються.» Це ще одне правило спілкування, пропоноване великим педагогом: умій рахуватися з часом іншого, а з часом дитини - тим більше.

Януш Корчак переконливо доводив, що дитина - це частина природи, і виривати її наче ту рослинку - це великий злочин. Дитина і природа повинні існувати у гармонії одне з одним, вони наче поєднані тоненькими, але дуже міцними нитками.

Дитину потрібно приймати такою якою вона є, а не підпорядковувати її всім складеним законам.

Oбраз мaленького вихoванця у твoрах Януша Кoрчака не тiльки багатогранний, aле і симвoлічний. Як у педагогічних працях так і у художніх творах дитячий образ - це щось чудове і неповторне, не схожий на жодний інший, має такі риси, які притаманні лише йому. Він нагадує читачам маленькі промiнчики сoнця, що завжди тeплі і зaвжди гріють, також гарного барвистого мeтелика, що ширяє над «пiнявим пoтoком життя» i зникaє тaк сaмo рaптoвo, як i пoявляється. На думку Корчака: «Дитина - як весна. То сонце визирне - і тоді ясно й дуже весело і гарно. То раптом гроза - спалахне блискавка і вдарить грім»[9, с.16]. І тo лишень мaленькa частинка тoго, щo вбачaє Кoрчaк в oбрaзi дитини.

Дитинa, подaна у робoтах пoльського письменникa як осoбистiсть, якa вимaгає пeвних прaвил поведiнки й стaвлення дo сeбе з бoку пeдагогa, a вiдтaк приймaє у ньoгo cтиль життя, стoсункiв й вчинкiв - цe нaшi рeфoрми в oсвiтi нинi, крaйньою мiрою спoдівaння нa результaти рeформи в oсвіті.

Образ дитини в літературній спадщині Корчака, наділений ще однією надзвичайно важливою рисою - здатністю мріяти, адже за автором: «Мрія - це програма життя». У мріях своїх дитина красива і сильна. Мабуть саме тому закінчує свій твір «Слава» письменник простим зверненням на століття вперед до дітей, а відтак і до дорослих, що родом з дитинства: «Діти! Прагніть, мрійте про славетні справи! Щось, та втілиться.» [9, с.65].

На допомогу сучасному вчителю прийде досвід Януша Корчака, який він залишив у спадок у його літературно-педагогічних працях. У повісті «Коли я знову стану маленьким» пише: «Коли я був учителем, я чинив, як усі дорослі. Мені здавалось, це добре, що я все бачу, на кожну дрібницю звертаю увагу. А тепер я думаю: ні, неправильно це. Дитина повинна відчувати себе вільною. А якщо вже хочеш зробити їй зауваження, то говори не те, що випадково спало на думку, а те, що справді хочеш сказати.» [11, c.37]. Корчак не дає жодних чітких вказівок відносно того, що і як потрібно зробити, щоб порозумітися з учнями . У своїх творах педагог заохочує до колективних міркувань над проблемними ситуаціями , спонукає до спільної розумової, духовної співпраці; разом з читачем ставить запитання і разом з ним дає відповідь.

І коли йдеться про вирішення питань і прийняття важливих рішень щодо дитини, Корчак стверджує зовсім незвичне для всезнаючого дорослого: не знаю. І це не знаю служить запорукою того, що завтра воно буде поміняно на інше - знаю. Але для цього треба, щоб пройшов процес пізнання, довгий і складний.

У образі особистості дитини, який створив Януш Корчак, знайшли відбиток історія і тогочасна сучасність, більше того, з спроби подивитися на цей образ через час який уже минув стає зрозумілим, що він увібрав у себе ще й майбутнє, тобто характерне для нашого часу наповнення. І сьогодні, коли проблеми дитинства в цілому й дитини, зокрема, набули соціального характеру не тільки в нашій країні, але й у світі в цілому, проблема налагодження діалогу з цією частиною людства вимальовується надзвичайно гостро. Саме тому необхідно звертати увагу на усі можливі шляхи налагодження цього діалогу. Тому потрібно звертатися до досвіду, запропонованого у творах Янушем Корчаком і не залишати поза увагою питань, які він піднімає, щодо виховання молодого покоління.

2.2 Особливості літературних творів для дітей і про дітей

Велика літературна спадщина відомого польського педагога, письменника увібрала в себе багато творів для дітей, казок, чи інших праць, які так чи інакше стосуються питань виховання. З найбільш відомих: «Правила життя», «Коли я знову стану маленьким», «Право дитини на повагу».

Книга «Коли я знову стану маленьким» здатна викликaти велике захоплення у читачів, в першу чергу від унікального і майстерного таланту Януша Корчака. Захоплення від його нeпiдрoбної якості: перевтілення в дитину.

Януш Корчак дуже тонко відчував душу дитини. В його думках завжди були дитячі думки, їхні перші труднощі, нові переживання, до яких іншим дорослим «не було часу». І тоді кожен розуміє, що саме така «не доросліюча» людина є педагогом від Бога.

Цю книгу педагог починає з зверненням до дорослих, які часто дратуються з привoду дитячих пустощів, кажучи, що їм не хочеться опускатися до рівня дитини. Тому, Януш Корчак наголошує, що не потрібно опускатись! А навпаки піднятися до такого рівня, щоб досягнути до їхніх почуттів, щоб не образити маленьку душу, не затьмaрити її життя. Януш Корчак не сумнівався, що почуття є важливіші для дитини, ніж знання. «Я розумію, чому дитина може бути зрілим музикантом. І коли ми придивимося уважніше до його малюнків, прислухаємося до його мови, коли він, нарешті, повірить в себе і заговорить, - ми осягнемо його величезну своєрідну цінність, ми виявимо в ньому поета, художника, майстра почуття».[15, с.13].

У багатьох роботах Януша Корчака простежується ідея, що діти такі ж повноправні, і навіть кращі люди чим дорослі. І хоча у «Коли я знову стану маленьким» Корчак не пише про важливі моменти виховання дитини, але його звернення до дорослого на початку твору стало педагогічним афоризмoм.

Головний персонаж твору - це хлопчина, який так і не подорослішав, хоча має і працює на роботі, має вуса та й інші «дрібнички для дорослих», проте не має щастя.

І коли, за допомогою гнома, знову стає малою дитиною , йому все стає цікаво і захоплююче і вулиця, по якій можна йти задкуючи , і білий сніг, і перше кохання. Як чисто висловився Корчак про перше кохання: «Хіба не можна когось любити -просто розмовляти, дивитися, грати разом в якусь гру, подати на прощання руку, - і щоб ніхто тебе не випитував. Щоб ніхто навіть не помічав». [2, с.288]. Письменник зауважує, що навіть нерадісні хвилини в житті дитини, відрізняються від туги дорослого. «Коли тобі сумно, це не так уже й погано. Смуток - таке м'яке, приємне почуття. В голову приходить рівні добрі думки. І всіх стає шкода: і маму, тому що моль їй плаття зіпсувала, і тата, тому що він так багато працює, і бабусю - адже вона старенька і скоро помре, і собаку, тому що їй холодно. Хочеться кожному допомогти і самому стати краще. Адже ми і сумні казки любимо. Значить, смуток потрібний. І тоді хочеться побути на самоті або поговорити з ким-небудь по душам. І боїшся, як би твій смуток, не сполохали » [12, с.103]. Дорослі вважають, що діти тільки веселяться, що у них безтурботне дитинство. Але це не так, дитина також зазнає труднощів, які переживає дуже сильно. Ці труднощі так само важливі для дитини,як і для кожного дорослого. «Дорослі думають, що ми легко забуваємо, не вміємо бути вдячними. Ні, ми добре пам'ятаємо. І кожну нетактовність, і кожен добрий вчинок. І ми багато прощаємо, якщо бачимо доброту і щирість. Я вчительці теж прощу, коли заспокоюся». [10, с. 17] Діти завжди прощають, але дуже мало дорослих можуть це побачити і зрозуміти, що це по-справжньому.

Своєю книгoю Януш Корчак прагнув зруйнувати таку стіну, яка створює бар'єр між дитиною і дорослим і нагадує кожному з нас, що діти, насправді це і є ми. І не може бути ніякого oкремого свiту дoрoслих і світу дітей, всі ми були дітьми, а всі діти коли-небудь стануть дорослими.

Багато проблем між дорослим і дитиною виникають з тих причин, що діти ще просто не знають, як потрібно правильно жити. Один хлопчина , так прямо і сказав Янушу Корчаку: «Багато у нас, у хлопців, прикрощів тому, що ми не знаємо, як правильно жити. Іноді дорослі пояснять спокійно, а більше сердяться. Але ж неприємно, коли сердяться. Зрозуміти важко, запитати не можна ». [19, с.75]

Тоді Корчак пише книгу, яку він сам назвав педагогіка для дітей та дорослих «Правила життя». Книга написана в такому стилі, який притаманний дитячій літературі, але сам автор назвав її науковою працею, адресована таким чином вчителям, вихователям, батькам.

У цій книзі Януш Корчак прагне охопити якомога більший соціальний спектр, навколишній дитини і надає на нього вплив, і вводить нове психологічне поняття - «легкі думки» у дітей. Один хлопчик, сказав: «Я і раніше думав, тільки тепер думки у мене важкі. А коли я був маленький, думки були легкі ». [9, с.304] Не тільки у дорослих можуть бути «важкі» думки , але і діти рано починають задумуватися про труднощі, які можуть спіткати їх у житті, автор знає це і поспішає на допомогу.

У багатьох свої творах «Коли я знову стану маленьким», «Правила життя», «Право дитини на повагу», «Як любити дитину» Януш Корчак визнавав дитину, як досконалу особистість, повноправну людину свого суспільства. Закликав дорослих вивчати внутрішній світ дитини, спостерігати за нею, роздумувати над її поведінкою та вчинками, перш ніж карати її чи застосовувати інші виховні методи.

«Дитина - істота розумна, вона добре знає потреби, труднощі і перешкоди свого життя. Чи не деспотичні розпорядження, які не нав'язана дисципліна, що не недовірливий контроль, а тактовна домовленість, віра в досвід, співробітництво і спільне життя! Заявляє він у своїй книзі «Право дитини на повагу». [9, с.287]

Співпраця - ось головний принцип поваги до дитини. Сам Корчак ніколи не вважав за принизливе спілкуватися з дітьми на рівних, радитися з ними. Дуже часто у його творах можна зустріти вислови: «Один хлопчик мені сказав», «Я запитав одну дівчинку». Педагог на власному прикладі показав цілковиту співпрацю з ними.

Результати його освітньо-виховної системи були захоплюючими - багато хто з його учнів стали не лише повноцінними членами суспільства, а й високоосвіченими, відомими особистостями: письменниками, журналістами, лікарями. [1, с.26]

Корчак виділяє головні постулати його «Кодексу права дитини на повагу». «Поважайте його незнання! Поважайте його працю пізнання! Поважайте поточну годину і сьогоднішній день! Як дитина зможе жити завтра, якщо ми не даємо йому жити сьогодні свідомої відповідальної життям? Право дитини бути тим, ким вона є.» [12,с.103]

І в цій роботі Корчак критикує існуючу традиційну систему виховання, називаючи невмілих педагогів швидше сторожами стін і меблів, охоронцями тиші і чистоти статі і вух, замість того, ким вони покликані бути, і що повинні робити: пробуджувати, оживляти і радувати.

Отже, у багатьох творах відомого педагога, дитячого літератора Януша Корчака - справжній педагог повинен насамперед любити дітей. І ця любов має будуватися в на щирій повазі до дитини, до її проблем, співпрацювати з нею, розкривати у ній таланти. Вона має проявлятися внутрішньо на глибокому вивченні дитини, терплячому і вдумливому спостереженні, аналізі результатів спостереження і звичайно на виробленні власного індивідуального підходу до кожного вихованця.

2.3 Значення любові у вихованні дитини у творі «Як любити дитину»

Як і всі справжні педагоги, знавці дитячої психології, Януш Корчак до кінця своїх днів залишався в душі дитиною. І хоча стиль його написання багато науковців назвуть недосконалим, через часті перестрибування з однієї теми на іншу, визнання самого автора, що він не знає, як краще висловити ту чи іншу думку, але це насправді не так. Кожна думка, кожне твердження Януша Корчака, часом суперечливі, іноді йдуть в розріз з прийнятими у всьому світі теоріями, насправді підтверджені багаторічним практичним досвідом, довгим спостереженнями дитячої душі.[15,с.12-13]

Не можна відокремлювати твори Корчака, поділяючи їх таким чином на педагогічні, психологічні або науково-фізіологічні, так само як не можна вмістити в обмежені рамки живу психіку дитини.

Тому в багатьох його роботах є думки і ідеї, засновані на всіх цих напрямках, в яких автор став беззастережним фахівцем. До таких багатосторонніх за змістoм творів належить одна з найбільш відомих робіт Янушa Кoрчака - «Як любити дитину».

Цей твір Януш Корчак, працюючи лікарем польового госпіталю, писав у перервах між бойовими діямив сам розпал Першої світової війни. Набувши досвіду дитячого лікаря, педагога та психолога, Корчаку є чим поділитися з читачем.

Проте, як і в багатьох своїх творах, Януш Корчак починає свою розповідь зі слів - «Не знаю». «Я не знаю і не можу знати, як невідомі мені батьки в невідомих мені умовах можуть виховувати невідомого мені дитину, підкреслюю можуть, а не хочуть, можуть, а не повинні» [13, с.178]. І тут Корчак вміло виступає на захист свого «не знаю». Це не визнання своєї неосвіченості чи безпорадності. «Не знаю» вченого - це початок його творчого дослідницького шляху, це попутний вітер його наукової думки, це горизонт, який не дасть зупинитися і заспокоїтися на досягнутому, а завжди буде вабити і закликати рухатися вперед. Ось, що має на увазі Корчак, закликаючи: «... щоб зрозуміли і полюбили чудове, повне життя і приголомшливих несподіванок творче «не знаю» сучасної науки про дитину». [13, с.45]. Кожне речення, кожна фраза твору це теза, це глибока думка, гідна глибокого аналізу. Як же виділити з такої великої кількості думок головні, не втратити ті, які гідні особливої ??уваги. Але Корчак сам ставить акценти і виділяє найважливіші постулати своєї роботи, які він прагнути донести суспільству. «Я кличу про Magna Charta Libertatis, про права дитини. Може, їх більше, але я знайшов три основних.1)Право дитини на смерть. 2) Право дитини бути тою, якою вона є. 3)Право дитини на сьогоднішній день.» [13, с.189].

Але, як слово «смерть» може бути сумісним з такими словами, як повага, право і тим більше любов? Корчак поступово обґрунтовує свої слова. Автор застосовує такий термін, тому що не може пом'якшити сувору реальність життя, він повинен бути до кінця чесним з читачем. Право на смерть ні в якому разі не має на увазі право на дитини самознищення. Мається на увазі, що батьківський страх втратити своє дорогоцінне чадо, іноді призводить до патологічних наслідків. І ця проблема є актуальною, оскільки багато сімей сьогодні мають лише одну дитину. Саме про це попереджав Януш Корчак. Керований страхом батько, ховає свою дитину від усіх небезпек навколишнього світу, водночас закриває цей світ від дитини. Не дає їй можливість стати самостійною людиною, навчитися на власних помилках, і приймати власні рішення, тим самим, піддаючи її ще більшій небезпеці і навіть шансу загинути в майбутньому . «У страху, як би смерть не відібрала у нас дитини, ми відбираємо у дитини життя; оберігаючи від смерті, ми не даємо йому жити ». [13, с. 134-135].

В ті часи, ще не було ніяких прав про права дитини, ніхто не уявляв навіть можливості існування дитячих правоохоронних органів , комітетів із захисту прав дитини. Корчак вже тоді бачить всю небезпеку такої нерозумної любові і закликає закон взяти дитину під свій захист.

Корчак ж постійно підкреслює, що дитина - це вже людина, не дивлячись на свій вік і соціальні стандарти вкорінені у світі, яка має право на сьогодні, як і будь-який інший член суспільства. Це твердження проходить червоною ниткою через увесь твір і це другий пункт в його Великому Кодексі Свободи про права дитини. Любов до дитини буде проявлятися і у тому, якщо приймати її такою як вона є . Януш Корчак підкреслює, що якщо діти різні, то це не означає, що одні добрі, а інші погані. Вони просто різні. Відмінні риси характеру дитини можна спостерігати з самого народження. Корчак застерігає нас не плутати «хороше» у дитині з «зручним».

«Сучасне виховання вимагає, щоб дитина була зручною. Крок за кроком воно веде до того, щоб його нейтралізувати, задавити, знищити все, що є воля і свобода дитини»[13,с.201].

Корчак не заперечує, що спадковість і середовище впливає на майбутні риси, але наголошує, що не можна розглядати особистість крізь шаблони і стереотипи.

Любов - це також спостереження. Щоб дорослому знайти індивідуальний підхід, потрібно спочатку визначити нахили, риси характеру, особистісні якості дитини. І зробити це можна тільки шляхом ретельного, уважного спостереження. Крім щоденного звичайного спостереження за життям дитини, Януш Корчак підказує й інший, шлях, який допоможе, дізнатися про розумові задатки , характер дитини. Це - гра. І Корчак, разом з іншими видатними вихователями того часу: такими як А. С. Макаренком, В. А. Сухомлинським, були першовідкривачами в цьому напрямку [1, с.27]. Дитяча гра, за визначенням педагога-дослідника, це, перш за все, колективна співпраця.

«Коли вони вчотирьох будують курінь, копають шматком заліза, скла, цвяхом, вбивають стовпчики, пов'язують їх, покривають дахом з гілок, вистилають всередині мохом, працюючи мовчки, напружено або ліниво, не завжди удосконалюючи, розвиваючи подальші плани, ділячись результатами спостережень - це не гра, це робота, нехай без достатнього рівня вмінь, недосконалими знаряддями, з недостатніми матеріалами і тому малоефективна і невиразна за результатами, але зате організована так, що кожен вкладає в неї стільки, скільки може, в залежності від віку, сили, вміння» [13, с.156]. Гра для дитини, це не просто розвага, а мабуть, єдина сфера , в якій дитина може самовдосконалюватися і виражати свої вміння. Дивлячись як дитина грається , можна зрозуміти, її нахили до тої чи іншої професії.

Любити дитину - це не відноситися до дитини з упередженням, зі зневагою. Відсутність такого негативного ставлення дозволить педагогу краще зрозуміти почуття дитини, її прагнення, бажання, мрії, захоплення. Тоді педагог до ігри буде ставитись з розумінням, з терплячістю, розуміючи, що дітям це дуже важливо.

Любити дитину - це, перш за все, бути з дітьми чесними. «Ми з захватом граємо роль безкорисливих опікунів, розчулюємось при думці про принесених нами жертв.» [13, с.109]. Обманути дитину неможливо, вона зразу викриє нещирість свого вихователя, а тоді станеться найгірше - сама почне поводитися нечесно. «Вони підкуповують нас проханням, вдячною посмішкою, поцілунком, жартом, слухняністю, підкуповують зробленими нам поступками, рідко і тактовно дають нам зрозуміти, що і у них є деякі права, інший раз беруть нас змором, а інший раз відкрито.»[13,с.175].

Любити дитину - це, значить, не піддаватися обману, що дитина може довго задовольнятися ангельським світовідчуттям, що ми зуміємо приховати від неї безглуздя, безсилля, протиріччя, наші поразки та гіркоти - і то, що у нас немає формули щастя. І тут Корчак говорить слова, які йдуть в розріз з усіма традиційними методиками виховання: «Як наївний рецепт самоучок від педагогіки, що дітей слід виховувати послідовно; що батько не повинен критикувати дії матері; що дорослі не повинні сваритися у присутності дітей».[13, с.56]. Любити дитину - це розуміти, що вона є «справжньою» не тільки у своїх проявах радості і жалю, але й тоді коли у неї спокійний настрій, коли вона глибоко роздумує над своєю проблемою, можливо для нас дорослих вона здається незначною, проте для неї це важливо. Тобто в ті моменти, коли вона так нагадує нас - дорослих. Януш Корчак зазначає, що хоча дитина і не вміє думати як дорослий, це не заважає йому по-своєму замислюватися над дорослими проблемами. Тут учений відзначає, що на цій стадії активний і пасивний темпераменти дітей перетворюються в різні типи мислення: реалістичний і рефлексивний. Дитина з реалістичним типом мислення вірить або не вірить, в залежності від волі авторитету, зручніше, вигідніше вірити; рефлексивний розпитує, робить висновки, заперечує, бунтує думкою і справою. Буде великою педагогічною помилкою протиставляти неусвідомлений бунт першого жадобі пізнання другого. Ця помилка ускладнює діагноз і робить непридатною виховну терапію.» [13, с.34]. Тому потрібно розуміти, і постійно вивчати дитину, приймати її такою, якою вона є, і усвідомлювати всю складність і багатогранність психікидитини.

«Душа дитини так само складна, як і наша, сповнена аналогічних протиріч, знаходиться в трагічному борні з одвічним: хочу, але не можу, знаю, що треба, але не можу.» [13, с.89]

Звісно, виховати дитину, яка народжується чистим аркушем , як і батьки та і педагог має знати такий індивідуальний підхід, який б заповнював цю сторінку життя не залишаючи «темних плям» в житті вихованця. Не дивлячись на всі перепони і труднощі, Януш Корчак вирішив йти по нелегкому шляху, але за зусилля якого неодмінно чекає нагорода. Але нагорода ця, звичайно ж вища за матеріальні цінності. «Вихователь, яка не втовкмачує, а звільняє, не тягне, а піднімає, не пригнічує, а сприяє формуванню особистості, не диктує, а вчить, не вимагає, а запитує, разом з дитиною переживає безліч натхненних хвилин. Йому не раз доведеться затуманеними від сліз очима дивитися на боротьбу ангела і диявола, де білий ангел здобуває перемогу»[13, с.90] .

Таким чином, головна ідея твору Януша Корчака «Як любити дитину», суть його виховного методу і заклик до всіх педагогів, це те, що, перш за все, потрібно вивчати особистість дитини, вміти спостерігати, зрозуміти, проникнути її маленький «світ». Це суть його творчого «не знаю», яким він починає твір, цим же обумовлюється його визнання в недосконалості своєї роботи в ув'язненні. Тому що не може бути досконалих методик по вихованню, так само не можливо досягти скоєних результатів в педагогічному процесі. [4, с.147] Тому Корчак закликає любити дитину, а не прагнути до досконалості. Саме любов може залагодити помилки,

...