Роль гри-драматизації в розвитку дітей старшого дошкільного віку

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

В даний час все частіше піднімається питання про те, що необхідно використовувати всі наявні педагогічні ресурси для ефективного розвитку дитини. Сучасна педагогічна наука, що дивиться на освіту як на відтворення духовного потенціалу людини, має в своєму розпорядженні різноманітні сфери освітньої дії на дитину. Сфера мистецтва розглядається як простір, сприяючий формуванню соціально-естетичної активності особи. На думку сучасних учених, що досліджують проблеми дошкільної освіти, розкриттю внутрішніх якостей особи і самореалізації її творчого потенціалу найбільшою мірою сприяє синтез мистецтв.

Мистецтвом театру є органічний синтез музики, танцю, живопису, риторики, акторської майстерності, поєднує в єдине ціле засоби виразності, наявні в арсеналі окремих мистецтв, тим самим, створює умови для виховання цілісної творчої особи, сприяє здійсненню мети сучасної освіти. Театр - це гра, диво, чарівництво, казка! Дитинство кожного з нас проходить в світі ролевих ігор, які допомагають дитині освоїти правила і закони дорослих людей. Кожна дитина грає по-своєму, але всі вони копіюють в своїх іграх дорослих, улюблених героїв, прагнуть бути схожими на них: на красуню Забаву, пустотливого Буратіно, добру Дюймовочку. Ігри дітей можна розглядати як імпровізовані театральні постановки. Дитині надається можливість побувати в ролі актора, режисера, декоратора, бутафора, музиканта. Виготовлення бутафорії, декорацій, костюмів дає привід для образотворчої і технічної творчості дітей. Діти малюють, ліплять, шиють, і всі ці заняття набувають сенс як частина загального, такого, що хвилює дітей, задуму. Особливе значення в дитячих освітніх установах можна і потрібно приділяти діяльності, що театралізується, всім видам дитячого театру, тому що вони допомагають:

· сформувати правильну модель поведінки на сучасному світі;

· підвищити загальну культуру дитини, залучати до духовних цінностей;

· познайомити його з дитячою літературою, музикою, образотворчим мистецтвом, правилами етикету, обрядами, традиціями, прищепити стійкий інтерес;

· удосконалювати навик утілювати в грі певні переживання, спонукати до створення нових образів, спонукати до мислення.

Крім того, театралізовану діяльність, що є джерелом розвитку відчуттів, глибоких переживань дитини, тобто розвиває емоційну сферу дитини, примушуючи співчувати персонажам, співпереживати розігруваних подіям. Найкоротший шлях емоційного розкріпачення дитини, зняття замкнутості, навчання відчуттю і художній уяві - це шлях через гру, фантазування, письменництво. «Театралізована діяльність, є невичерпним джерелом розвитку відчуттів, переживань і емоційних відкриттів дитини, залучає його до духовного багатства».

З театральною діяльністю тісно зв'язано і вдосконалення мови, оскільки в процесі роботи над виразністю реплік персонажів, власних висловів непомітно активізується словник дитини, удосконалюється звукова культура його мови, її інтонаційний лад.

Нова роль, особливо діалог персонажів, ставить дитину перед необхідністю ясно, чітко, зрозуміло висловлюватися. У неї поліпшується діалогічна мова, її граматична будова, він починає активно користуватися словником, який, у свою чергу, теж поповнюється. Беручи участь в діяльності, що театралізується, діти знайомляться з навколишнім світом у всьому його різноманітті через образи, фарби, звуки, а правильно поставлені питання примушують їх думати, аналізувати, робити висновки і узагальнення, сприяють розвитку розумових здібностей. Любов до театру стає яскравим спогадом дитинства, відчуттям свята, проведеного разом з однолітками, батьками і педагогами на незвичайному чарівному світі. Театралізована діяльність, створює умови для розвитку творчих здібностей. Цей вид діяльності вимагає від дітей: уваги, кмітливості, швидкості реакції, організованості, уміння діяти, підкоряючись певному образу, перевтілюючись в нього, живлячи його життям. Тому, разом із словесною творчістю драматизація або театральна постановка, представляє найчастіший і поширеніший вид дитячої творчості.

Мета дослідження - визначити роль гри - драматизації в розвитку дітей старшого дошкільного віку.

Об'єкт дослідження - процес розвитку акторських здібностей дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження - гра - драматизація як засіб розвитку акторських здібностей дітей старшого дошкільного віку.

Гіпотеза дослідження: театралізована діяльність допомагає ефективно розкрити акторські здібності дітей дошкільного віку.

Для вирішення поставленої мети сформульовані наступні завдання:

1. Проаналізувати психологічну, методичну та історичну літературу по даній темі.

2. Вивчити рівень розвитку творчих (акторських) здібностей.

3. Вивчити роль гри - драматизації в розвитку акторських здібностей дітей старшого дошкільного віку.

4. Провести дослідно-експериментальну роботу, яка підтверджує вплив гри, - драматизації на розвиток акторських здібностей дітей старшого дошкільного віку.

1. Театралізована діяльність як засіб розвитку творчих здібностей дітей старшого дошкільного віку

1.1 Поняття «творчість» і «творчі здібності»

Аналіз проблеми розвитку творчих здібностей визначається змістом, який вкладається в це поняття. Дуже часто в буденній свідомості творчі здібності ототожнюються зі здібностями до різних видів художньої діяльності, з умінням красиво малювати, складати вірші, писати музику. Що таке творчі здібності насправді?

Очевидно, що дане поняття тісним чином пов'язане з поняттям "творчість", "творча діяльність". Під творчою діяльністю слід розуміти таку діяльність людини, в результаті якої створюється щось нове, - це може бути предмет зовнішнього світу або побудова мислення, що приводить до нових знань про світ, або відчуття, що відображає нове відношення до дійсності. При уважному розгляді поведінки людини, його діяльності в будь-якій галузі, можна виділити два основні види діяльності:

· відтворююча або репродуктивна. Такий вид діяльності тісно пов'язаний з нашою пам'яттю і його суть полягає в тому, що людина відтворює або повторює вже раніше створені і вироблені прийоми поведінки і дії.

· творча діяльність, результатом якої є не відтворення вражень, що були в його досвіді, або дій, а створення нових образів або дій. У основі цього виду діяльності лежать творчі здібності.

Таким чином, в найзагальнішому вигляді визначення творчих здібностей виглядає таким чином. Творчі здібності - це індивідуальні особливості якості людини, які визначають успішність виконання ним творчої діяльності різного роду. Оскільки елемент творчості може бути присутнім у будь-якому вигляді людської діяльності, то справедливо говорити не тільки про художні творчі здібності, але і про технічні творчі здібності, про математичні творчі здібності, і так далі.

Творчість дітей в театрально-ігровій діяльності виявляється в трьох напрямах:

· як творчість продуктивна (твір власних сюжетів або творча інтерпретація заданого сюжету);

· виконавська (мовне, рухове) - акторські здібності;

· оформлювальна (декорації, костюми і так далі).

Ці напрями можуть об'єднуватися.

З психологічної точки зору дошкільне дитинство є сприятливим періодом для розвитку творчих здібностей тому, що в цьому віці діти надзвичайно допитливі, у них є величезне бажання пізнавати навколишній світ. Становлення компетентності дитини в різних сферах художньої діяльності, готовності до гри - драматизації здійснюється в сім'ї, за підтримки батьків і в педагогічному процесі ДНЗ. Психологотип - педагогічні дослідження свідчать про те, що старші дошкільники зберігають позитивне відношення до гри - драматизації, вона залишається цікавою для них. У цих іграх розширюються можливості дитини. У старшому дошкільному віці значно зростають фізичні можливості дітей: рухи стають більш координованими і пластичними, тривалий час вони можуть переживати певний емоційний стан, готові аналізувати його, виражати. Діти 7-го року життя відрізняються здатністю встановлювати причинно-наслідкові зв'язки між подіями і явищами, розуміти причини поведінки і вчинків героїв літературних творів діяльність дітей по підготовці і проведенню уявлень, що театралізуються, набуває самостійнішого і колективного характеру, самостійно вибирати літературну основу спектаклю, іноді самі складають колективний сценарій, комбінуючи різні сюжети, розподіляють обов'язки, готують атрибути декорації.

До 5-ти рокам діти здібні до повного перевтілення, свідомого пошуку сценічних засобів виразності для передачі настрою, характеру, стану персонажа, уміють знаходити зв'язки між словом і дією, жестом та інтонацією, самостійно додумують і входять в роль, додають їй індивідуальних рис. Провідну роль починають грати особисті відчуття, емоції, переживання. У дитини виникає бажання покерувати виставою, бути режисером. Основне завдання педагога - активізувати і розвивати індивідуальні особливості і можливості кожної дитини.

Театралізовані ігри приносять величезну користь для естетичного та духовного виховання, для становлення характеру дитини, для прищеплення їй найкращих рис, для утвердження себе в суспільстві. Граючись в казки, діти зустрічаються з такими репліками:

“Що вдієш на таке насильство?

Зайчик вовку виручку несе,

Бо у звіриному суспільстві

Закони м'язів над усе”.

(“Заяча крамничка”)

Наведений приклад має викликати у дитини негативне ставлення до поведінки деяких персонажів. Перебіг подій в казці доводить, що така ситуація не призводить до добра. А водночас є стільки позитивних і повчальних моментів:

“А Українські землі - диво!

За труд відплачують як слід.

І ріпка виросла красива.

“Хороша ріпка”, - каже дід”.

(“Ріпка”).

Позитивним впливом подібних ігор є те, коли діти в доступній для них формі знайомляться з історією свого краю. Окремі епізоди викликають у дітей інтерес і спонукають бажання дізнатись про це.

“Князь Кий там жив, у тій оселі -

Тоді він княжив в тих краях.

На стінах зброя аж до стелі -

То списи, що були в боях.”

(“Вареники в сметані”).

Окремі епізоди казок викликають співчуття до героя, скажімо, до зайчика, якого вигнала лисиця. З'являється бажання допомогти, заступитися.

Радість залучення до духовної культури народу, країни, людства, щастя відчувати себе причетним до цієї культури, відкриття в собі самому світу прекрасного - виховне значення всього цього важко переоцінити. А. Сухомлинський любив повторювати “Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна скоїти поганого”. Завдання театру, мистецтва вкласти таку скрипку в душу дитини і допомогти заграти їй на ній. Що ж таке театр у житті дитини?

По-перше, це свято - яскраві вогні рампи, оплески, вітання, посмішки, побажання, квіти.

По-друге, розвиток пізнавальних інтересів, удосконалення їх психічних процесів, розширення світогляду та мовленнєвого спілкування.

По-третє, це усвідомлення власного “Я” та можливість самовираження особистості. Тут формуються особистісні моральні якості, долаються недоліки; сором'язливим, невпевненим у собі дітям театр допомагає зняти нервове напруження, подолати сумніви щодо себе, повірити у власні сили, невгамовних та неорганізованих навчає витримки.

По-четверте, це високий рівень естетичного виховання, адже він поєднує в собі вплив музики, танцю, пластики, мовлення, зображувального мистецтва. Позитивно впливає на емоційну сферу дитини, він акумулює життєву мудрість, оптимізм, енергію.

1.2 Форми організації театральної діяльності. Творчі ігри дошкільників

Ефективність дитячої театралізованої діяльності обумовлена ступенем готовності дошкільника до них. Величезну роль в організації театралізованої діяльності грає вихователь, уміло направляючий даний процес. Необхідно, щоб вихователь не тільки виразно читав або розповідав що-небудь, умів дивитися і бачити, слухати і чути, але і був готовий до будь-якого "перетворення", тобто володів основами акторської майстерності, а також основами режисерських умінь.

Саме це веде до підвищення його творчого потенціалу і допомагає удосконалювати театралізовану діяльність дітей. Педагог повинен строго стежити за тим, щоб своєю акторською активністю і розкутістю не подавити боязкої дитини, не перетворити її тільки на глядача. Не можна допускати, щоб діти боялися вийти "на сцену", боялися помилитися. Неприпустимо ділення на "артистів" і "глядачів", тобто на постійно промовців і що постійно залишаються дивитися, як "грають" інші.

В процесі реалізації комплексу занять по театралізованій діяльності вирішуються наступні завдання:

- розвиток творчих здібностей і творчої самостійності дошкільника;

- виховання інтересу до різних видів творчої діяльності;

- оволодіння імпровізаційними уміннями;

- розвиток всіх компонентів, функцій і форм мовної діяльності;

- вдосконалення пізнавальних процесів.

Е.Л. Трусова застосовує синоніми поняття «Театралізована гра», «театрально-ігрова діяльність і творчість» і «гра-драматизація». Театралізована гра зберігає всі структурні компоненти сюжетно-рольової гри, виділені Д.Б. Ельконіним:

1. роль (визначальний компонент),

2. ігрові дії,

3. ігрове вживання предметів,

4. реальні стосунки.

У театралізованих іграх, ігрова дія і ігровий предмет, костюм або лялька, мають більше значення, оскільки полегшують ухвалення дитиною ролі, що визначає вибір ігрових дій. Характерними особливостями театралізованої гри є літературна або фольклорна основа змісту і наявність глядачів (Л.В. Артемова, Л.В. Ворошина, Л.С. Фурміна і ін.).

У театралізованій грі, образ героя, його основні риси, дії, переживання визначені змістом твору. Творчість дитини виявляється в правдивому зображенні персонажа. Для цього треба зрозуміти, який персонаж, чому так поступає, уявити собі його стан, відчуття, уміти аналізувати і оцінювати вчинки. Це багато в чому залежить від досвіду дитини: чим різноманітніше за його враження про навколишнє життя, тим багатше уява, відчуття, здатність мислити. Тому дуже важливо з найранішого віку залучати дитину до музики, театру. Захопити дітей мистецтвом, навчити їх розуміти прекрасне - головна місія вихователя, музичного керівника. Саме мистецтво (театр) будить в дитині здатність роздумувати про світ, про себе, про відповідальність за свої вчинки. У самій природі гри (показ спектаклю) закладені її зв'язки з сюжетно-ролевою грою (гра в театр), що дає можливість об'єднати дітей загальною ідеєю, переживаннями, згуртувати на основі цікавої діяльності, що дозволяє кожному проявити активність, творчість, індивідуальність. Чим старше стають діти, чим вище рівень розвитку, тим театралізована гра (педагогічно направлена) цінніша для становлення самодіяльних форм поведінки, де з'являється можливість самим створювати сюжет або організовувати ігри з правилами, знаходити партнерів, вибирати засоби для реалізації своїх задумів (Д.В. Менджерицька).

Театралізовані ігри дошкільників, не можна назвати мистецтвом в повному розумінні слова, але вони наближаються до нього. Б.М. Теплов бачив у них перехід від гри до драматичного мистецтва, але в зародковій формі. При розігруванні вистави в діяльності дітей і справжніх артистів багато спільного. Дітей також хвилюють враження, реакція глядачів, вони думають про дію на людей, їх турбує результат (як зобразили).

У активному прагненні до творчого виконання полягає виховне значення театралізованих ігор (С.А. Козлова, Т.А. Куликова).

Привертаючи увагу батьків до цих ігор, підкреслюючи успіхи дитини, можна сприяти відродженню сімейної традиції устрою домашнього театру. Репетиції, виготовлення костюмів, декорацій, квитків-запрошень для родичів об'єднують членів сім'ї, наповнюють життя змістовною діяльністю, радісними очікуваннями. Доцільно радити батькам використовувати досвід артистичної і театральної діяльності дитини, придбаний їм в дошкільній установі. Це підвищує рівень самоповаги дитини. (С.А. Козлова, Т.А Куликова).

Театралізовані ігри дають великий простір для творчих проявів дитини. Вони розвивають творчу самостійність дітей, спонукають до імпровізації в складанні невеликих розповідей і казок, підтримують прагнення дітей самостійно шукати виразні засоби для створення образу, використовуючи рухи, позу, міміку, різну інтонацію і жест. Драматизація або театральна постановка представляє найчастіший і поширеніший вид дитячої творчості. Це пояснюється двома основними моментами: по-перше, драма, заснована на дії, що здійснюється самою дитиною, найближче, дієво і безпосередньо пов'язує художню творчість з особистим переживанням, по - друге дуже тісно пов'язана з грою. Творчі здібності виявляються в тому, що дошкільники об'єднують в грі різні події, вводять нові, недавні, які справили на них враження, іноді включають в зображення реального життя епізоди з казок, тобто створюють ігрову ситуацію. У діяльності, що театралізується, дії не даються в готовому вигляді. Літературний твір лише підказує ці дії, але їх ще треба відтворити за допомогою рухів, жестів, міміки. Дитина сама вибирає виразні засоби, переймає їх від старших. У створенні ігрового образу особливо велика роль слова. Воно допомагає дитині виявити свої думки і відчуття, зрозуміти переживання партнерів. Л.В. Артемова виділяє ігри - драматизації і режисерські ігри.

У режисерській грі дитина не є дійовою особою, діє як іграшковий персонаж, сам виступає в ролі сценариста і режисера, керує іграшками або їх заступниками. «Озвучуючи» героїв і коментуючи сюжет, він використовує різні засоби вербальної виразності. Переважаючими засобами вираженні в цих іграх є інтонація і міміка, пантоміма обмежена, оскільки дитина діє з нерухомою фігурою або іграшкою. Важлива особливість цих ігор полягає в перенесенні функції з одного об'єкту реальності на іншій. Їх схожість з режисерською роботою в тому, що дитина придумує мізансцени, тобто організовує простір, сама виконує всі ролі або просто супроводжує гру «дикторським» текстом. У цих іграх дитина-режисер набуває уміння «бачити ціле раніше частин», яке, згідно концепції В.В. Давидова, є основною особливістю уяви як новоутворення дошкільного віку.

Режисерські ігри можуть бути груповими: кожен веде іграшки в загальному сюжеті або виступає як режисер імпровізованого концерту, спектаклю. При цьому накопичується досвід спілкування, узгодження задумів і сюжетних дій. Л.В.Артемова пропонує класифікацію режисерських ігор відповідно до різноманітності театрів (настільний, площинний, бібабо, пальчиковий, маріонеток, тіньовий, на фланелеграфі і ін.).

У таблиці 1.1 відображено основні види театралізованої діяльності. Серед критеріїв їх визначення названо такі, як позиція дитини в театралізованій діяльності (ТД), функціональне призначення, пріоритетні мовленнєві завдання, вибір матеріалу, що змінювалися в кожному з видів діяльності.

Таблиця 1.1. Види театралізованої діяльності дошкільнят та критерії її розвитку

Види ТД / Критерії визначення	Сприймання театрального видовища	Театралізована гра	Підготовка театральної вистави
Позиція дитини в ТД	Глядач	Творець, актор, режисер	Глядач, актор, сценарист, декоратор
Мета ТД	Видовище, розвага	Гра	Вправа, праця
Пріоритетні мовленнєві завдання	Засвоєння кращих зразків літературного мовлення	Активізація словника і розвиток зв'язного мовлення, сюжетоскладання	Виразність, образність мовлення
Вибір матеріалу	Фланелеграф, драматичний театр, ляльковий, тіньовий театр та ін.	Режисерська гра з іграшками; рольова гра	Лялькова вистава, інсценування, показ вистави на фланелеграфі, настільному, пальчиковому театрі

Так під час сприймання театрального видовища дитина є глядачем, у театралізованій грі вона - творець, актор, режисер; при підготовці театральної вистави - глядач, актор, сценарист, декоратор залежно від прийнятої ролі.

І щоразу театралізована діяльність виконує свої різні функції: сприймання театрального видовища - розвага; театралізована гра - власне гра; підготовка театральної вистави стає випробуванням, що потребує певних вольових і фізичних зусиль, пов'язаних з виконанням якихось обов'язків: репетиціями, відповідальністю, фізичним напруженням.

Кожний з видів театралізованої діяльності ставить свої пріоритетні мовленнєві завдання. Коли дитина переглядає виставу, вона сприймає кращі зразки правильного літературного мовлення, що сприяє розвитку та вдосконаленню її власного зв'язного мовлення. У театралізованій грі збагачується та активізується словник дітей, формується вміння самостійно складати, створювати власний сюжет, добирати належне мовленнєве оформлення для реалізації задуму, ідеї. Під час підготовки театральної вистави дитина також виконує вправи, спрямовані на розвиток виразності, образності мовлення та засвоює сприйняті раніше готові мовленнєві форми.

Однією з важливих складових театралізованої діяльності є театралізована гра. В багатьох дослідженнях театралізовані ігри класифікуються за способами реалізації сюжету:

Непредметні ігри (ігри-драматизації), в яких діти самі знаходяться в образі діючої особи і виконують взяту на себе роль.

Предметні ігри (ігри-інсценізації), в яких діючими особами є визначені предмети (іграшки, ляльки лялькового театру настільного, пальчикового тощо).

Гра-драматизація - це синтетичний вид діяльності дошкільників. Виникнення її можливе при наявності у дітей міцних знань літературного тексту, навичок виразного читання, вміння адекватно рухатись, використовувати свою міміку та жести, вміння створювати ігрове середовище, добираючи необхідні атрибути.

Ігри-драматизації - це відтворення сюжету літературного твору власними діями виконавців ролей, використання ними засобів виразності - інтонації, міміки, пантоміми. Драматизація відбувається на основі особистих дій виконавців ролей.

Своєрідність кожного ігрового образу створюється при драматизації казок, авторських творів, полягає у єдності типової та індивідуальної характеристик. Уміння виділяти характерні якості персонажів формується у процесі нагромадження знань про тварин, професії людей, стан природи.

Загальноприйнято, наприклад, вважати лисицю хитрою, зайця - боязким, вовка - злим. Маючи відповідні уявлення, дошкільники легко відтворюють спосіб пересування різних живих істот, їх характерні пози.

Герої будь-якого твору постають перед нами у різних ситуаціях та емоційних станах, які розкривають все те типове й індивідуальне в них. Так, хитра лисиця, майже завжди виявляється переможницею, а от у фіналі казки “Заєць, півень і лисиця” вона опиняється в іншому, незвичному для цього образу становищі - бачимо її заляканою, тоді як слабосильний півник, котрий в багатьох казках опиняється в зубах у лисиці, тут навпаки перемагає. Іграм-драматизаціям притаманні основні риси творчості ігор: наявність задуму, спільних рольових і реальних подій і відношень та інших елементів ситуацій. Також самостійність і самоорганізація дітей.

Дітей приваблює можливість зображувати в іграх людей - сміливих, мужніх і відважних, сильних і добрих. Окремі персонажі літературних творів починають з'являтись вже в самостійних іграх дітей молодших груп.

Ігри-драматизації поділяються за способами зображення:

- драматизації з пальчиками (з ляльками бі-ба-бо);

- драматизація як гра самої дитини;

- імпровізація - за даною чи обраною темою дитина створює образ за допомогою висловів, міміки, пантоміми.

Ігри-інсценізації - це всі види театрів. Тут дитина не є дійовою особою, вона створює сцени, веде ролі іграшкового персонажу, діє за нього.

Існують такі різновиди:

Настільні театралізовані ігри.

До нього відносять:

Театр іграшок. В цьому театрі використовуються найрізноманітніші іграшки - фабричні і саморобки, з природного і будь-якого іншого матеріалу. Тут не потрібно обмежувати політ фантазії, головне, щоб іграшки і поробки стійко стояли на столі і не створювали перешкод при переміщенні.

Театр картинок. Всі картинки - персонажі і декорації потрібно зробити двосторонніми, так як необхідні повороти, а щоб фігурки не падали, потрібні опори, які можуть бути досить різноманітними, але обов'язково достатньо стійкими. Це забезпечується правильним співвідношенням ваги чи площини опори з висотою картинки. Чим вище картинка, тим більше чи вагоміше потрібна площина опори.

Дії іграшок і картинок в настільному театрі обмежені. Використовуються і декорації (2-3 дерева - це ліс, зелена тканина - галявина).

Стендові театралізовані ігри.

До них відносять:

Стенд книжка - використовується для ігор типу подорожей, щоб відобразити динаміку, послідовність подій за допомогою ілюстрацій, що змінюють одна одну.

Закріплюють на нижній частині дощечки. На верхній розміщується транспорт, на якому здійснюється подорож.

По ходу транспорту ведучий перегортає листки стенд-книжки, демонструючи різні сюжети, зустрічі, які трапляються на шляху.

Фланелеграф - картинки показують на екрані. Утримує їх зчеплення фланелі, якою затягнуті екран і зворотня сторона картинки. Замість фланелі на картинки можна наклеювати і шматочки наждачного паперу. Малюнки необхідно підбирати разом з дітьми, це викликає у них величезне задоволення. Можна використовувати і природний матеріал. Різноманітні за формою екрани дозволяють створювати “живі” картинки, які зручно демонструвати всій групі дітей. Цей вид ігор дозволяє зобразити масові сцени, наприклад, “переліт птахів”.

Тіньовий театр - тут необхідний екран з напівпрозорого паперу, виразно вирізані чорні плоскі персонажі і яскраве джерело світла за ними, завдяки якому персонажі відтіняються на екрані. Дуже цікаві зображення отримують за допомогою пальців рук, наприклад, можна зробити гусака, зайця, сердитого індика. Але дуже важливо супроводжувати показ звучанням.

Щоб показувати сценку з деякими персонажами одночасно, необхідно встановити внизу екрана планку, на якій можна прикріпити фігуру. Наприклад, спочатку тягне дід ріпку, закріпити фігуру на планці і виводити бабу і т.д. Фігури потрібно розміщувати вниз екрана, щоб тіні були чіткішими. Театр тіней добре використовувати під час дозвілля.

Пальчиковий театр - це ігри-розваги, ігри-потіхи, казки, різні інсценівки, які супроводжуються показом ляльок, що одягаються на пальці і діють за персонажа, зображення якого на руці. В ході гри дитина рухає одним або двома пальцями, проговорюючи текст, переміщуючись за ширмою. Можна обходитись і без ширми і зображувати дії, переміщуючись вільно по кімнаті. З допомогою цього виду театру можна показати одночасно декілька персонажів. Наприклад, у казках “Ріпка”, “Вовк і семеро козенят”, “Гуси-лебеді” тощо. Казки та інсценівки, в яких багато персонажів можуть показувати двоє-троє дітей, які розміщуються за ширмою.

Ляльковий театр - для вистав характерне вільне поєднання різних типів ляльок, а також різних прийомів і засобів - все це підпорядковане виявленню специфіки мистецтва.

Вистава переносить дітей у чарівний світ, де все казкове - реальне і фантастичне. З великою радістю вони зустрічають ляльок, сприймають їх так, ніби це живі істоти, з цікавістю спостерігають за їх діями. Діти люблять, коли герої вистави стрибають, говорять, виконують різні рухи. Це викликає в них жваву реакцію, яскраве емоційне ставлення до дійових осіб і прагнення стати безпосереднім учасником подій. Чим старші діти, тим більше вони цікавляться сюжетами інсценівок, стосунками між дійовими особами, їхніми успіхами та невдачами. Тому ляльковий театр використовується не тільки як розвага для дітей, але й як засіб виховання високих моральних якостей та позитивних рис характеру.

До лялькових театрів відносять такі театри як:

Театр Петрушок - це вистави за участю спеціальних ляльок, у яких тулуб пустий (сорочка, рукавичка), що одягається на руку. Рух її голови здійснюється за допомогою рухів пальців, кисті руки. Ляльки звичайно діють на ширмі, за якою ховається ляльковод. Якщо лялька дуже велика для дитячої руки, то в голову можна вставити два пальці замість одного. Треба вкоротити рукава ляльки, щоб дитячі пальці входили в патронки рук.

Театр маріонеток - ляльки, які рухаються за допомогою ниток, що відходять від усіх рухомих частин персонажу (рук, ніг, голови) і сходяться вгорі на хрестовині.

Театр естрадної ляльки - це великі ляльки в зріст людини, пошиті з тканини, набиті ватою або поролоном. Ноги та руки ляльок за допомогою резинок кріпляться до ніг та рук ляльководів, голівка приводиться в рух рукою дитини.

Існують також театри з покидькових матеріалів.

Театр повітряних кульок - наповнена повітрям кулька оздоблюється заготовленими деталями - очима, носом, вухами, бантиками тощо.

Театр коробок - будь-які коробки однакових чи різних розмірів, оздоблюються деталями і з ними розігрується інсценівка. По такому ж принципу ляльок можна виготовити з пластикових пляшок, циліндрів і поролону.

Можна створювати також:

Театр рукавичок - лицьова сторона рукавички (готової чи зшитої) формується заготовленими деталями, пришитими до основної тканини. Волосся, вуха, бороду вдало імітують нитки, бахрома. Прикраси, бантики, комірці не повинні перевантажувати рукавичку. Зворотній бік оформляється деталями (хустка, хвостик).

Театр-пуф - інсценізація творів з допомогою персоніфікованих пуфиків - м'яких подушок - іграшок (тваринки, комахи тощо).

Магнітний театр - дітей можна порадувати, здивувати, якщо пристосувати зроблені ними іграшки для магнітного театру. Для цього потрібно смужками паперу прикріпити до нижніх частин конусів і циліндрів шматочки металу. Металеві шматочки можна розмістити в отворах котушок. Зробимо підставку для показу такого театру. До фанери або твердого картону приклеїти шматок тканини, для того, щоб діти не бачили як ми будемо пересувати магніт під підставкою.

Встановити підставку можна на край двох зсунутих столів. Іграшки будуть “ходити”, “бігати”.

Отже, можна створити ще багато видів театру, головне, фантазія і бажання педагога, завдання якого не тільки зацікавити малят театром та театралізованими іграми, а й викликати у них бажання самим взяти участь у створенні театральних персонажів.

1.3 Гра-драматизація як засіб розвитку акторських здібностей дітей

У іграх - драматизаціях дитина-артист, самостійно створює образ за допомогою комплексу засобів виразності (інтонація, міміка, пантоміма), проводить власні дії виконання ролі. У грі-драматизації дитина виконує який-небудь сюжет, сценарій якого заздалегідь існує, але не є жорстким каноном, а служить канвою, в межах якої розвивається імпровізація. Імпровізація може стосуватися не тільки тексту, але і сценічної дії.

Ігри-драматизації можуть виконуватися без глядачів або носити характер концертного виконання. Якщо вони розігруються в звичайній театральній формі (сцена, завіса, декорації, костюми і так далі) або у формі масового сюжетного видовища, їх називають театралізаціями.

Види драматизації: ігри-імітації образів тварин, людей, літературних персонажів; рольові діалоги на основі тексту; інсценування творів; постановки вистав поодинці або за декількома творами; гри-імпровізації з розігруванням сюжету без попередньої підготовки. Драматизації грунтуються на діях виконавця, який може використовувати ляльки.

Л.В.Артемова виділяє декілька видів ігор-драматизацій дошкільників:

- гра-драматизація з пальчиками. Атрибути дитина надягає на пальці. Він «грає» за персонажа, зображення якого знаходиться на руці. По ходу розгортання сюжету діє одним або декількома пальцями, промовляючи текст. Можна зображати дії, знаходячись за ширмою або вільно пересуваючись по кімнаті.

- гра-драматизація з ляльками бібабо. У цих іграх на пальці руки надягають ляльки бібабо. Вони зазвичай діють на ширмі, за якою стоїть той, що водить. Таких ляльок можна виготовити самостійно, використовуючи старі іграшки.

- Імпровізація. Це розігрування сюжету без попередньої підготовки.

У традиційній педагогіці гру-драматизацію відносять до творчих, таких, що входять в структуру сюжетно-рольової гри. Гра-драматизація розглядається в рамках театралізованої ігри тому, що входить разом з режисерською грою в структуру сюжетно-рольової гри. Проте режисерська гра, включаючи такі складові, як уявна ситуація, розподіл ролей між іграшками, моделювання реальних соціальних стосунків в ігровій формі, є онтогенетично ранішим видом ігор, чим сюжетно-рольова, оскільки для її організації не вимагається високого рівня ігрового узагальнення, необхідного для сюжетно-рольової гри (С.А. Козлова, Е.Е. Кравцова). Заняття з дітьми драматизацією дуже продуктивні. Основною метою є формування думаючої і такої, що відчуває, люблячої і активної людини, готової до творчої діяльності.

Процес гри - драматизації можливий, якщо дитина:

- має досвід сприйняття літературних творів, їх переживання і осмислення;

- має досвід взаємодії з театральним мистецтвом (знає, що таке театр, що таке спектакль і як він народжується, має досвід сприйняття і переживання дії, що театралізується, володіє специфічною мовою театрального мистецтва);

- включається в ігрову діяльність відповідно своїм здібностям і можливостям (дитина-«режиссер», дитина-«актор», дитина-«глядач», дитина-«оформлювач»-«декоратор» вистави.

Дитина - “режисер” - має добре розвинену пам'ять і уяву, це дитина-ерудит, що володіє здібностями швидко сприймати літературний текст, переводити в ігровий постановочний контекст. Він цілеспрямований, володіє прогностичними, комбінаторними (включення в хід дії віршів, що театралізується, пісень і танців, імпровізованих мініатюр, комбінування декількох літературних сюжетів, героїв) і організаторськими здібностями (ініціює гру-драматизацію, розподіляє ролі, визначає “сцену” і сценографію відповідно до літературного сюжету, керує грою-драматизацією, її розвитком, регламентує діяльність решти учасників спектаклю, доводить гру до кінця).

Дитина - «актор» - наділений комунікативними здібностями, легко включається в колективну гру, процеси ігрової взаємодії, вільно володіє вербальними і невербальними засобами виразності і передачі образу літературного героя, не зазнає трудності при виконання ролі, готовий до імпровізації, уміє швидко знайти необхідні ігрові атрибути, що допомагають точніше передати образ, емоційний, чутливий, має розвинену здатність самоконтролю (слідкує за сюжетньою лінією, грає свою роль до кінця).

Дитина - «декоратор» наділений здібностями образної інтерпретації літературної основи ігри, які виявляються в прагненні зобразити враження на папері. Він володіє художньо - образотворчими уміннями, відчуває колір, форму в передачі образу літературних героїв, задуму твору в цілому, готовий до художнього оздоблення спектаклю через створення відповідних декорацій, костюмів, ігрових атрибутів і реквізиту.

Дитина - «глядач» володіє добре розвиненими здібностями рефлексій, йому легко «брати участь в грі» з боку.

Він наглядовий, володіє стійкою увагою, творчо співпереживає грі - драматизації, любить аналізувати спектакль, процес виконання ролей дітьми і розгортання сюжетної лінії, обговорювати його і свої враження, передає їх через доступні йому засоби виразності.(малюнок, слово, гру).

Гру (особливо гру-драматизацію), що театралізується, характеризує перенесення акценту з процесу гри на її результат, цікавий не тільки учасникам, але і глядачам. Її можна розглядати як різновид художньої діяльності, а значить, розвиток діяльності, що театралізується, доцільно здійснювати в контексті художньої діяльності.

Систему роботи по розвитку творчих здібностей можна розділити на 3 етапи:

· художнє сприйняття літературних і фольклорних творів;

· освоєння спеціальних умінь для становлення основних («актор», «режисер») і додаткових позицій («сценарист», «оформлювач», «костюмер»);

· самостійна творча діяльність.

Театралізовані ігри в дошкільному віці, так або інакше, засновані на розігруванні казок - засобом пізнання світу дитиною. Українська народна казка радує дітей своїм оптимізмом, добротою, любов'ю до всього живого, мудрою ясністю в розумінні життя, співчуттям слабкому, лукавством і гумором при цьому формується досвід соціальних навиків поведінки, а улюблені герої стають зразками для наслідування. Приведемо приклади педагогічних ситуацій, що вирішуються за допомогою театральної діяльності (Н.В. Мікляєва).

1. «Занурення в казку» за допомогою «чарівних речей» з казки.

Створення уявної ситуації. Наприклад, подивитися на речі, що стоять в групі, використовуючи «чарівний ритуал» (зажмурити оченята, вдихнути, з видихом відкрити оченята і оглядітися) або «чарівні окуляри».

Потім привернути увагу дітей до якої-небудь речі: лавка («Чи не з неї впало яєчко?»), миска («Може в цій мисці випекли Колобок?») і так далі. Потім дітей питають, чи дізналися вони з якої казки ці речі.

2. Читання і сумісний аналіз казок. Наприклад, проводиться бесіда, направлена на знайомство з емоціями і відчуттями, потім - виділення героїв з різними рисами вдачі та ідентифікація себе з одним з персонажів. Для цього під час драматизації діти можуть виглядати в «спеціальне» дзеркало, яке дозволяє бачити себе в різні моменти гри, що театралізується, і з успіхом використовується при програванні перед ним різних емоційних станів.

3. Програвання уривків з казки, передавання різних рис вдачі, з паралельним поясненням або роз'ясненням вихователем і дітьми етичних якостей та мотивів дій персонажів.

4. Режисерська гра (з будівельним і дидактичним матеріалом).

5. Малювання, розфарбовування найбільш яскравих і емоційних для дітей подій з казок з мовним коментуванням і поясненням особистого сенсу подій, що зображаються.

6. Словесні, настільно-друковані і рухомі ігри, направлені на засвоєння етичних правил і постановку етичних завдань у вільній діяльності дітей після заняття.

Якщо необхідно ввести проблемні ігрові ситуації, то театралізовані ігри, можуть проводитися в двох варіантах: із зміною сюжету, зберігши образи твору або із заміною героїв, зберігши зміст казки.

В процесі роботи над роллю рекомендується:

- складання словесного портрета героя;

- фантазування з приводу його будинку, взаємин з батьками, друзями, придумування його улюблених блюд, занять, ігор;

- створення різних випадків з життя героя, не передбачених інсценуванням;

- аналіз придуманих вчинків;

- робота над сценічною виразністю: визначення доцільних дій, рухів, жестів персонажа, місця на сценічному майданчику, міміки, інтонації;

- підготовка театрального костюма;

- використання гриму для створення образу.

Правила драматизації (Р. Калініна).

Правило індивідуальності. Драматизація - це не просто переказ казки, в ній немає строго обкреслених ролей із заздалегідь вивченим текстом. Діти переживають за свого героя, діють від його імені, привносячи в персонаж свою особу. Саме тому герой, зіграний однією дитиною, буде зовсім не схожий на героя, зіграного іншою дитиною. Та і одна і та ж дитина, граючи удруге, може бути зовсім іншою.

Програвання психогімнастичних вправ на зображення емоцій, рис характеру, обговорення і відповіді на питання дорослого є необхідною підготовкою до драматизації, до «мешкання» за іншого, але по-своєму.

Правило загальної участі. У драматизації беруть участь всі діти. Якщо не вистачає ролей для зображення людей, звірів, то активними учасниками спектаклю можуть стати дерева, кущі, вітер, хатинка і так далі, які можуть допомагати героям казки, можуть заважати, а можуть передавати і підсилювати настрій головних героїв.Правило свободи вибору. Кожна казка програється неодноразово. Вона повторюється (але це буде кожного разу інша казка - див. правило індивідуальності) до тих пір, поки кожна дитина не програє всі ролі, які вона хоче.

Правило допомагаючих питань. Для полегшення програвання тієї або іншої ролі після знайомства з казкою і перед її програванням необхідно обговорити, «промовити» кожну роль. У цьому вам допоможуть питання: що ти хочеш робити? Що тобі заважає в цьому? Що допоможе зробити це? Що відчуває твій персонаж? Який він? Про що мріє? Що він хоче сказати?

Правило зворотного зв'язку. Після програвання казки проходить її обговорення: Які почуття ти переживав під час спектаклю? Чия поведінка, чиї вчинки тобі сподобалися? Чому? Хто тобі більше всього допоміг в грі? Кого ти хочеш тепер зіграти? Чому?

Атрибутика (елементи костюмів, маски, декорації) допомагає дітям зануритися в казковий світ, краще відчути своїх героїв, передати їх характер. Вона створює певний настрій, готує маленьких артистів до сприйняття і передачі змін, що відбуваються за ходом сюжету. Атрибутика не має бути складною, діти виготовляють її самі. Кожен персонаж має декілька масок, адже в процесі розгортання сюжету емоційний стан героїв неодноразово міняється (страх, веселість, здивування, злість і так далі) При створенні маски важливою виявляється не портретна схожість її з персонажем (наскільки точно, наприклад, намальований п'ятачок), а передача настрою героя і нашого відношення до нього.

Правило мудрого керівника. Дотримання і супровід педагогом всіх перерахованих правил драматизації, індивідуальний підхід до кожної дитини.

Розвиток театралізованих ігор залежить від змісту і методики художнього виховання дітей в цілому і від рівня освітньої роботи в групі (Козлова С.А., Куликова Т.А.).

У основі керівництва іграми, що театралізуються, лежить робота над текстом літературного твору. Р.І. Жуковськая радить підносити текст твору виразно, художньо, а при повторному читанні залучати їх до нескладного аналізу змісту, підводити до усвідомлення мотивів вчинків персонажів.

Збагаченню дітей художніми засобами передачі образу сприяють етюди з прочитаного твору або вибір будь-якої події з казки і його розиграш (глядачі вгадують). Цікаві етюди, в яких діти рухаються під фрагменти музичних творів.

Старші діти активно обговорюють, в що краще грати, погоджувати свої задуми і бажання. Гра повторюється кілька разів і у кожного є можливість спробувати себе у вподобаній ролі. У старших групах домовляються про два-три склади «артистів».З метою засвоєння послідовності подій, уточнення образів персонажів організовується художньо-мистецька діяльність: малювання, аплікація, ліплення за темою твору. Старші дошкільники можуть працювати підгрупами, отримують завдання, наприклад, виліпити фігурки персонажів, щоб розіграти казку. При цьому відпадає необхідність в спеціальному запам'ятовуванні тексту.

Основна мета педагогічного керівництва - будити уяву дитини, створювати умови для винахідливості, творчості дітей (Козлова С.А., Куликова Т.А).

Основні напрями розвитку гри, що театралізується, полягають в поступовому переході дитини від гри поодинці літературному або фольклорному тексту до гри-контамінації, що має на увазі вільну побудову дитиною сюжету, в якому літературна основа поєднується з вільною її інтерпретацією дитиною або з'єднуються декілька творів; від гри, де використовуються засоби виразності для передачі особливостей персонажа, до гри як засобу самовираження через образ героя; від гри, в якій центром є «артист», до гри, в якій представлений комплекс позицій «артист», «режисер», «сценарист», «оформлювач», «костюмер», але при цьому переваги кожної дитини пов'язані з яким-небудь одним з них, залежно від індивідуальних здібностей та інтересів; від гри, що театралізується, до театрально-ігрової діяльності як засобу самовираження особи і самореалізації здібностей.

2. Дослідно-експериментальна робота за визначенням ролі гри-драматизації в розвитку дітей старшого дошкільного віку

2.1 Методика «Діагностика вивчення ігрових позицій дошкільників в іграх-драматизаціях» Деркунської В.А.

Експериментальна робота проводилася в ДНЗ N8 «Ромашка» в групі старшого дошкільного віку. Дитячий сад працює за програмою «Витоки». Спостереження проходило в течію з жовтня 2009 по травень 2010 року, методика запозичена у Деркунської В.А. «Дитинство», з програми «Театр - Творчість - Діти» авт. Сорокіна, Мілановіч. Перш ніж приступити до планування роботи, були проведені анкетування батьків, бесіда з дітьми. Діагностика рівнів акторських умінь і навиків старших дошкільників по тетралізаній діяльності проводиться на основі творчих завдань.

Метою нашого експерименту є виявлення початкового рівню розвитку акторських здібностей дітей старшого дошкільного віку засобами гри - драматизації.

Методи дослідження на даному етапі:

1. Бесіда з дітьми;

2. Спостереження і аналіз діяльності, що театралізується;

3. Експериментальні заняття;

4. Опис і аналіз результатів констатуючого етапу.

Спостереження проводиться в природних умовах за самостійною грою-драматизацією дітей. Результати спостереження фіксуються в таблиці знаками «+», «-», фіксуються уміння, які найбільш характерний виявляються у дитини в процесі ігрової діяльності. За допомогою таблиці можна визначити, яку позицію займає дитина в іграх-драматизаціях.

Таблиця 2.1. Діагностика ігрових позицій дітей. (жовтень)

Ф.І. дитини	Структурні компоненти гри драматизації	Провідний мотив гри
	Задум	Роль	Сприйняття
	Інтерпретація	Комбінування	Планування	Ухвалення	Передача сенсу образу	Імпровізація	Увага	Співпереживання	Відтворення вражень
Васильєва Аня	+	-	-	+	+	-	+	+	+	В.Р
Вєтров Саша	+	+	-	+	+	-	+	+	+	В.Р
Гончарук Євген	+	+	-	+	+	-	+	+	+	В.З
Гриньова Аня	+	+	+	+	+	+	+	+	+	В.Р.З
Кучерук Саша	+	+	+	+	+	+	+	+	+	В.Р.З
Петренко Поліна	+	-	-	+	+	-	+	+	+	В.Р
Попова Наташа	+	-	-	-	-	-	+	+	+	В
Петух Валя	+	+	+	+	+	+	+	+	+	В.Р.З
Рєзниченко Ігор	+	+	-	+	+	-	+	+	+	В.Р
Руденко Вітя	+	+	+	+	+	+	+	+	+	В.З.Р
Савченко Вика	+	-	-	+	+	-	+	+	+	В.Р
Сидеренко Лера	+	-	-	-	-	-	+	+	+	В.
Степанченко Аня	+	+	+	+	+	+	+	+	+	В.Р
Стефанюк Дарина	+	+	+	+	+	+	+	+	+	В.Р
Савчук Дмитро	+	+	-	+	-	-	+	+	+	В.З
Федорчук Артем	+	-	-	+	+	-	+	+	+	В.Р
Філатова Настя	+	+	+	+	+	+	+	+	+	В.З.Р
Чабан Рома	+	+	-	+	+	-	+	+	+	В.З
Черкаова Рита	+	+	+	+	+	+	+	+	+	В.Р
Юрченко Олексій	+	-	-	+	+	-	+	+	+	В.Р

Друга частина діагностики пов'язана з вивченням ігрових позицій дитини в театралізованій діяльності з використанням етюдів та вправ.

Етюди і вправи на виявлення акторських умінь

Акторські уміння - розуміння емоційного стану персонажа, і відповідно до цього вибирання адекватних виразних засобів для передачі образу персонажа - голоси, міміки, пантоміміки; характеру виразності моторики: у пантоміміки - природність, скутість, повільність, поривчастість рухів; у міміці - багатство, бідність, млявість, жвавість проявів; у мові - зміна інтонації, тону, темпу мови; самостійність виконання завдання, відсутність стереотипних дій.

Дитині пропонується передати зміст фрази, «прочитуючи» інтонацію, з якою звучить даний текст:

Диво острів!

Наша Таня голосно плаче...

Карабас-барабас

Перший сніг! Вітер! Холодно!

Дітям пропонується прочитати за текстом з різними інтонаціями (здивовано, радісно, питально, сердито, ласкаво, спокійно, байдуже):

«Літо всіх вітає,

Щебечуть горобці,

Сонечко тримає

Промінчик у руці.».

Пантомімічні етюди.

Кошенята:

· солодко сплять;

· прокидаються, лапкою умиваються;

· звуть маму;

· намагаються потягнути сосиску;

· бояться собаки;

· полюють.

Покажи:

- как танцює добра фея на балу у Попелюшки;

- як злиться страшна відьма на балу у Сплячої Красуні;

- як дивується черепашка-ніндзя;

- як вітається Сніжна Королева;

- як ображається Вінні-Пух;

- як радіє Карлсон.

4. Етюди на зміни тембру голосу.

Педагог. Кицька, як тебе звуть?

Дитина. Няв! (Ніжно)

Педагог. Стережеш ти мишку тут?

Дитина. Няв! (Ствердно) Педагог. Кицька, хочеш молока?

Дитина. Няв! (Із задоволенням)

Педагог. А в товаристві цуценяти?

Дитина. Няв! Ффф-ррр! (Зобразити: боязко, полохливо...)

5. Інтонаційне прочитання віршів-діалогів.

6. Промовляння скоромовок.

Сів шпак на шпаківню

Заспівав шпак півн:

«Ти не вмієш так, як я,

Так, як ти, не вмію я».

7. Ритмічна вправа. Простукати, прогавити, протупати своє ім'я: «На-та, На-то-чка, На-ту-ся, Натусенька».

8. Образні вправи під музику Е. Тілічєєвой «Танцюючий зайчик», Л. Банникової «Поїзд», «Літак», В. Герчика «Заводна конячка».

В процесі спостереження і анкетування було виявлено:

У іграх - драматизаціях діти займають наступні позиції: всі діти в групі - «глядачі» (20 чоловік), серед них «глядач - режисер» - 3дитини, «глядач - актор» - 10 дітей., «глядач - актор - режисер» - 5 дітей, явна позиція «глядач» - 2 дітей..

«Глядач - режисер» - 15 %, «Глядач - актор» -50 %, «Глядач - актор - режисер» - 25 %, тільки « глядач» - 10 %.

У творчих завданнях на виявлення акторських умінь діти легше справлялися із завданнями на пантоміму «Покажи», з ритмічним завданням «Проплескати своє ім'я», музичним завданням.

Важче дітям далися завдання, пов'язані з інтонацією, тембром мови, скоромовками.

Повністю справилися зі всіма завданнями - 7 чол (35%), частково - 11чол.(55%), не справилися зовсім - 2чол.(10%).

Діти декілька пасивні, затиснуті, не можуть повністю розслабитися, «вжитися в роль», ініціаторами ігор виступають одні і ті ж діти, вони ж грають головні ролі. Уява розвинена не достатньою мірою, діти не можуть об'єднати декілька сюжетів, збудувати сюжетну лінію. Відсутній досвід сприйняття сценічного мистецтва, не сформована готовність до самостійної діяльності, що театралізується. Радує, що сприйняття подій, що відбуваються, співпереживання героям розвинене у всіх дітей. Акторські уміння у дітей розвинені не достатньою мірою. Більшість дітей з радістю приймають роль, але не уміють активно користуватися своєю мовою, рухом, мімікою і пантомімою, мало імпровізують.

2.2 Констатувальний та формувальний експерименти

Мета - припускає навчання дітей на основі розробленої педагогом-дослідником оригінальної методики, що відрізняється від традиційних підходів, і її апробацію з метою виявлення ефективності. Виходячи з даних анкетування, співбесід, діагностики, складений перспективний план роботи з дітьми старшого дошкільного віку.

На початку навчального року був складений план роботи гуртка «Казковий козуб» за певними темами: “Книги - наші друзі”, “Чарівниця Осінь”, “Весна”, “В гостях у казки”. Запланували показ казки “Котигорошко». Заняття проводилися з дітьми старшої групи, продовжується робота в підготовчій групі. Заняття проводилися зі всією групою по 30-40 мин.

На перших заняттях говорили про театр, про те, як він виник, знайомилися з Петрушкою Деякі заняття і підготовка до спектаклів проводилися з музичним супроводом. Заняття завжди починалися з переклички. Діти по черзі виходили на сцену і називали своє ім'я і прізвище. Вчилися кланятися, вселяючи упевненість в собі, вчилися не боятися говорити. Заняття будувалися на техніці мови - чистоговорки, розминки мови, цокання, вправа на голосні і приголосні звуки, дихальні вправи, скоромовки, розминки пальців, жестикуляція.. Особливу роль приділялася розвитку у дітей міміки і жестикуляції.. Проводилися ігри “Веселі перетворення”, “Уявіть собі, що ми зайчики, ведмедики і інші звіри», “Ігри з уявними предметами” (з м'ячем, з лялькою і ін.). В ході занять застосовувалося читання художньої літератури, разом з дітьми складали історії, грали в розвиваючі ігри “Мій настрій ”, ігри-драматизації: “На лісовій галявині”, “На болоті”, програвали міні-етюди, пантоміми, проводили конкурси літературної вікторини, які викликали у дітей велике захоплення. Використовували шапочки, костюми, атрибути, магнітофонні записи, а також привертали батьків до виготовлення костюмів і декорації для спектаклів.

Знайомилися з творами дитячих письменників Ніни Воскресенської, Івана Андрусяка, Марини Павленко. У грі почали використовувати українські народні казки-байки про тварин («Лісиця і журавель», «Заєць і їжак»), твори Л. Толстого, І. Крилова, Г.Х. Андерсена, М. Зощенко, Н.Носова. Після їх прочитання проводилося обговорення твору, в ході якого діти виявляли характер героїв і як можна його показати, програти. Проводилися розвиваючі ігри “Що ти чуєш за вікном?”, “Передай позу”, “Літає - не літає”, “Росте - не росте”, “Живий телефон”, які розвивають у дітей пам'ять, слухову увагу, координацію руху, уяву і фантазію. Застосовувалися вправи і етюди: “Вгадай, що я роблю?”, “Перетворення дітей” (у комах, в звірів), програвали етюди на основні емоції “СМУТОК”, “РАДІСТЬ”, “ГНІВ”, “ЗДИВУВАННЯ”, “СТРАХ”. Такі вправи розвивають у дітей уміння передавати свій емоційний стан за допомогою міміки і жестів. Проводилися ігри на жестикуляцію “ЙДИ”, “ЗГОДА”, “ПРОХАННЯ”, “ВІДМОВА”, “ПЛАЧ”, “ПРОЩАННЯ”.

...