Аналіз сучасних вимог до вчителя загальноосвітнього навчального закладу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

Аналіз сучасних вимог до вчителя загальноосвітнього навчального закладу



Вступ

вчитель школа початковий

Актуальність дослідження зумовлюється необхідністю осмислення місця та ролі вчителя у системі освіти, його особистісних характеристик, а також якостей при сучасному розвитку суспільства. Оскільки стрімкий світовий розвиток вимагає від учителя часової відповідності, тобто перетворення на «нового вчителя», утворення сучасної особистості педагога, який здатен забезпечити особисте становлення учня у сучасному суспільстві, тому це питання і є основним завданням дослідження.

Проблема вчителя, його професіоналізму, світоглядної культури, духовно-морального вигляду - одна з найактуальніших у педагогіці та філософії освіти. Саме від вчителя, його особистісних характеристик залежить реалізація навчальних планів, якість освітніх послуг, виховання учнів як у процесі навчання, так і позанавчальний час. У Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ столітті, в Державній програмі «Вчитель» визначається завдання формування особистості вчителя відповідно до потреб практики, сучасних змін, що відбуваються в країні та світі. Зрозуміло, цей процес має бути забезпечений теоретично. Тому дослідження проблеми формування особистості сучасного вчителя є актуальним і невідкладним завданням.

Актуальність дослідження зумовлюється також необхідністю осмислення місця і ролі вчителя в освіті, його особистісних характеристик та якостей в контексті утвердження постіндустріального вектора суспільного поступу, глобалізації та розгортання інформаційної революції.

Стан дослідження проблеми. Вимоги до вчителя відображені у працях класиків педагогічної науки В. Сухомлинського, К. Ушинського, Я.-А. Коменського, Ф.Дістервега.

В українській освітянській літературі останніх років до проблеми формування особистості сучасного вчителя зверталися такі вчені, як В. Андрущенко, С. Гончаренко, Л. Губерський, М.Євтух, І. Зязюн, В. Кремень, В. Кушерець, О. Сердюк, І. Надольний, В. Огнев'юк та ін.

Основоположними для нашого дослідження стали праці сучасних науковців, зокрема, такі як Н.М.Бібік, О.Я. Савченко, Л.О. Хомич, Н.В.Кічук, С.О. Сисоєва досліджували проблему формування творчої особистості вчителя.

Однак дана проблема на сучасному етапі є не достатньо розкритою і потребує подальшого вивчення.

Обґрунтована актуальність стала основою вибору теми дослідження: «Аналіз сучасних вимог до вчителя загальноосвітнього навчального закладу».

Мета дослідження: на основі вивчення вимог, які висуваються до особистості вчителя, з'ясувати вимоги до сучасного вчителя загальноосвітнього навчального закладу.

Відповідно до мети, висунуто такі задачі:

1) дослідити стан розробленості даної проблеми у психолого-педагогічній літературі;

2) проаналізувати вимоги, які висувалися до вчителя в різні історичні періоди;

3) запропонувати модель сучасного вчителя загальноосвітнього навчального закладу;

4) вивчити стан готовності вчителів до педагогічної діяльності у сучасній початковій школі.

Об'єкт дослідження: особистість вчителя загальноосвітнього навчального закладу.

Предмет дослідження: вимоги до сучасного вчителя загальноосвітнього навчального закладу.

Методи дослідження:

– теоретичні - системний аналіз філософської, педагогічної, психологічної наукової літератури, вивчення й узагальнення педагогічного досвіду;

– емпіричні - тестування, анкетування, спостереження;

– методи статистичної та математичної обробки експериментальних даних.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає у тому, що у роботі проаналізовано основні риси особистості вчителя; вимоги до вчителя, які висуваються до нього на сучасному етапі. сформовано його ідеальний образ.

Практичне значення роботи полягає у можливості використання матеріалів дослідження випускниками педагогічних навчальних закладів, вчителями загальноосвітніх навчальних закладів для самовдосконалення.

Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.



1. Учитель як суб'єкт педагогічної діяльності

1.1 Історія становлення професії «вчитель»

Розбудова незалежної Української держави вимагає ґрунтовної підготовки широкого спектра спеціалістів. У відтворенні продуктивних сил, формуванні інтелектуального потенціалу нації та всебічному розвитку особистості як найбільшої суспільної цінності освіта відіграє визначальну роль.

Освіта вважається національним надбанням кожної країни. У Державній програмі «Вчитель» зазначається, що освіта є «пріоритетною сферою в соціально-економічному, духовному і культурному розвитку Української держави». Ключовою фігурою в системі освіти виступає вчитель. Через його діяльність «реалізується державна політика, спрямована на зміцнення інтелектуального і духовного потенціалу нації, розвиток вітчизняної науки і техніки, збереження і примноження культурної спадщини» [42, 5].

Успішне вирішення завдань національного виховання безпосередньо пов'язане з удосконаленням підготовки педагогів [67, 23]. Суспільство ставить перед вчителем завдання не тільки бути неповторною особистістю, носієм загальнолюдських цінностей, глибоких і різноманітних знань та високої культури, а й прагнути до втілення в собі людського ідеалу.

Соціальна значимість особистості вчителя, його професійних якостей із прадавніх часів хвилювали загальновизнані авторитети різних епох: філософів, мислителів, основоположників педагогічної думки.

Ще в древньогрецьких епохах можна натрапити на побіжну характеристику особистості вчителя (поема Аполлонія Родоського «Аргонавти» та поема Гомера «Іліада»). Вихователь міфічних героїв Ясона і Ахіла кентавр Хірон наділяється якостями глибинного мислення, непересічного інтелекту, мужності, хоробрості, правдивості, чесності, естетичними засадами [79, 145-146].

В історії педагогіки афінська система виховання залишила слід як провідниця високої духовної культури, форпост формування гармонійної людини, визначальними якостями якої були моральна чистота, духовне багатство та фізична досконалість. Демократичний афінський лад створив образ ідеальної людини, яка повинна уособлювати гармонію фізичного розвитку та прагнути органічно поєднувати розумове, моральне, естетичне і фізичне виховання.

У плеяді виданих педагогів минулого одне із чільних місць посідає чеський мислитель-гуманіст Я.А. Коменський (1592-1670 рр.), який зазначав, що вчитель повинен мати глибокі та ґрунтовні знання, бути взірцем доброчесності, любити свою справу, а до учнів - ставитися по-батьківськи.

На думку видатного педагога, саме від учителя, його освіти, знань та вмінь залежать усі успіхи в роботі школи, у навчанні та вихованні учнів. У процесі своєї роботи вчитель має виховувати в учнів поміркованість, мужність, справедливість. Якщо робота школи є незадовільною, то провина в цьому лежить на тих вчителях, які не зуміли привернути до себе учнів такими рисами, як ласкавість, дружнє ставлення.

Свій внесок у розвиток педагогічної думки зробив англійський філософ, просвітитель і педагог Д. Локк (1632-1704 рр.). Він творчо розвинув і теоретично обґрунтував вимогу необхідності цілеспрямованої організації виховання та навчання, на чому наполягав ще Я. Коменський.

Педагогічні погляди французького просвітництва знайшли втілення в романі-трактаті Ж.-Ж. Руссо (1712-1778 рр.) «Еміль», чи «Про виховання». Ж.-Ж. Руссо вважав, що учителі мають продумувати уроки таким чином, щоб учень був зацікавлений у навчанні. Матеріал повинен викладатися простою доступною мовою, а педагог на уроці не повинен сердитися, напускаючи на себе суворість. Він наділяв особистість вчителя такими якостями, як доброчесність, щирість, доброта і висловлював бажання, щоб наставник і вихованець мали товариські стосунки, що ґрунтувалися би на взаємній довірі.

Представник швейцарської педагогічної школи Й. Песталоцці. (1746-1827 рр.) основне завдання вчителя вбачав у сумлінному виконанні виховних функцій. Він цінував у наставника такі якості, як любов до дітей, життєрадісність, винахідливість, скромність, безпосередність, моральну чистоту. Саме вони слугують завоюванню вчителем симпатій дітей, їх любові, авторитету і поваги. На думку вченого, успіх виховного процесу безпосередньо залежить від щирості вчителя, його чесності, відданості моральним ідеалам.

Вагоме місце в українській педагогічній науці займала ідея вчителя, його роль у житті суспільства. Цим проблемам присвячені праці таких видатних українських педагогів, як Г. Ващенка, А. Макаренка, В. Сухомлинського.

Велику увагу Г. Ващенко приділяв потребі не тільки дати учням певну суму наукових знань, виробити у них науковий світогляд, а й виховати у них формальні здібності інтелекту. Завдання українського педагога (і теоретиків, і практиків) полягає в чіткому усвідомленні позитивних та негативних рис українського інтелекту [29, 61].

Майстерність вихователя, на думку А. Макаренка, не є якимось особливим мистецтвом, що потребує таланту, і при бажанні нею можна оволодіти. Разом з тим він вважав уміння виховувати таким самим мистецтвом, як «добре грати на скрипці чи роялі, добре писати картини, бути добрим фрезерувальником чи токарем» [127, 201].

У педагогічній системі А. Макаренка перед вихователями ставляться такі завдання: любити свою професію; бути принциповим, вимогливим, компетентним; глибоко знати інтереси, потреби та особливості вихованців; користуватися авторитетом [88, 133].

А. Макаренко був переконаний, що педагог повинен досконало володіти мімікою, тобто вміти надавати своєму обличчю необхідного виразу чи приховувати свій настрій. «Вихователь повинен уміти організовувати, ходити, жартувати, бути веселим, сердитим. Вихователь повинен себе так вести, щоб кожен рух його виховував, і завжди повинен знати, чого він хоче в даний момент і чого він не хоче. Якщо вихователь не знає цього, кого він може виховувати?» [127, 203].

Особистість вчителя В. Сухомлинський розглядав як наріжний камінь навчання та виховання, а його професійну і педагогічну майстерність пов'язував із рівнем психологічної культури, психолого-педагогічних знань, розмаїттям засобів естетико-психологічного впливу на учнів. Педагог був впевненим, що вчитель для вихованців може бути одночасно і другом, і наставником [165, 591]. Однією із визначальних якостей вчителя він вважав любов до дітей.

Самодостатній вчитель, у розумінні В. Сухомлинського, наділяється такими позитивними рисами, як освіченість, педагогічний такт, доброзичливість, відчуття прекрасного. Педагог повинен навчити дітей самокритичності, розбудити їх естетичні почуття, вміти тонко проникати в душу вихованців, формувати почуття патріотизму та громадянську позицію.

Завданням вчителя є також прищеплення дітям засад людинолюбства. У розвитку педагогічної майстерності наставника саме гуманізм відіграє одну з домінуючих конструктивних ролей. В уяві В. Сухомлинського ідеальною є така школа, де педагог зуміє розбудити в юному серці вихованця «бажання бути хорошим, бажання стати сьогодні кращим, аніж учора, почуття поваги до самого себе» [159, 152].

Отже, крізь призму історії педагогічки вчитель є віссю освіти і взірцем для вихованців.

1.2 Розвиток ідеї вчителя у працях сучасних українських вчених

Логічне продовження і розвиток ідея вчителя знайшла в працях сучасних українських вчених. Отримавши новий імпульс після досягнення Україною незалежності, вітчизняна педагогічна наука збагатилася чималою кількістю напрацювань у сфері становлення та розвитку національної освіти і виховання. Особистість вчителя досліджувалася і продовжує досліджуватися на основі врахування творчої спадщини корифеїв зарубіжної та вітчизняної педагогічної думки, синтезу кращого досвіду педагогів-практиків. Відповідно до завдань, поставлених перед освітою України в період входження у світовий освітній простір, низка провідних науковців АПН України зосередила увагу на дослідженні шляхів удосконалення теоретико-концептуальних, психолого-педагогічних та науково-методичних засад навчально-виховного процесу.

У наукових розробках В. Андрущенка велика увага приділяється ролі вчителя в становленні високоосвіченої гармонійної особистості, відтворенні і розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства. Розглядаючи освітні процеси крізь призму глобалізації, що формує «людину ірраціональну» замість «людини розумної», вчений наголошує на необхідності якісно нової підготовки вчителя, викладача, вихователя, всього комплексу науково-методичного забезпечення. «Не втікаючи від ірраціональної проблематики, а розсудливо інтерпретуючи її в контексті науково визначеного знання, вчитель повинен формувати наукові знання про людину, природу і соціальний світ, розкривати його значення для особистості, виховувати в ній відчуття своєї особистої причетності до світу не лише як об'єкта соціальних впливів, а й їх активного суб'єкта» [30, 13]. Необхідно, щоб вчитель спрямував учня брати участь у житті суспільства, колективу, бути в контексті подій, творчо самовиражатися.

На думку В. Андрущенка, сучасна вища освіта має сформувати такого вчителя, який би був ерудованим, патріотично налаштованим, політично грамотним, культурно багатим, а також володів новітніми інформаційними технологіями та освоїв ази екологічної освіти. Важливо, щоб при викладі конкретної навчальної дисципліни вчитель чи педагог не замкнулися на її предметності, «забуваючи при цьому про людину, її потреби та інтереси, яким той же таки предмет має бути підпорядкований» [5, 14].

Ґрунтовні доробки стосовно сутності педагогічної діяльності вчителя, його обов'язків та професійних функцій належать І. Зязюну. Він вважає, що основне призначення вчителя - бути ланкою у передаванні суспільного досвіду, сприяти соціальному прогресу. Пізнавальний досвід педагог повинен передати вихованцю в процесі навчання, а моральний - шляхом організації відносин у процесі діяльності.

Розглядаючи основні функції педагога (навчальну, дидактичну, розвиваючу, виховну і громадсько-педагогічну), вчений переосмислює деякі з них. Так, суть дидактичної функції вчителя, коли обсяг знань зріс до неможливого, полягає не стільки в тому, щоб передати знання, скільки навчити, як їх здобути. Здійснюючи виховну функцію, вчитель повинен уміти перевести загальнолюдські цінності у свідомість і досвід поведінки учнів через виявлення власного ставлення до того чи іншого питання. В рамках громадсько-педагогічної функції вчитель має домагатися, щоб процес навчання і виховання здійснювався у тісній співпраці з сім'єю, громадськістю.

«Педагог (рівнозначно і весь комплекс використовуваних ним дидактичних засобів), - зазначає І. Зязюн, - виконує не роль «фільтра» для пропускання через себе навчальної інформації, а є помічником в роботі учня, перебираючи на себе роль одного з джерел інформації. В ідеалі педагог стає організатором самостійного навчального пізнання учнів, не головною діючою особою в групі учнів, а режисером їхньої взаємодії з навчальним матеріалом, один з одним і з учителем» [52, 56].

І. Зязюн вніс вагомий внесок у дослідження проблеми педагогічної майстерності та її складових. Основні елементи педагогічної майстерності розкриваються у виданому за його редакцією підручнику «Педагогічна майстерність» [112], в якій зазначається, що найважливішими властивостями особистості педагога є: гуманістична спрямованість його діяльності, професійна компетентність, педагогічні здібності та педагогічна техніка.

До характеристики педагогічної майстерності вдається також С. Гончаренко. На його думку, педагогічна майстерність є характеристикою високого рівня педагогічної діяльності. «Критеріями педагогічної майстерності виступають такі ознаки його діяльності: гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність)» [33, 251].

Завданням педагога, вважає С. Гончаренко, є виховання таких якостей індивіда, як мистецтво пізнавати і мислити; мистецтво спілкування і мови; мистецтво практики (розумних рук); інтерес до посильного осмислення і перетворення дійсності, до морального співжиття; готовність до естетичного сприйняття дійсності; збереження власного здоров'я і здоров'я оточуючих; вміння проводити дозвілля; схильність до рефлексії і до всіх мистецтв самореалізації» [34].

У наукових розробках С. Сисоєвої акцентується увага на такій важливій категорії, як педагогічна творчість учителя. «Специфіка педагогічної творчості вчителя, її відмінність від інших видів творчої діяльності полягає в тому, що об'єктом педагогічної творчості є особистість дитини, а результатом - формування цієї особистості; на педагогічну творчість впливають фактори, які важко прогнозувати; вона потребує вміння керувати своїм творчим самопочуттям; творча діяльність педагога завжди обмежена часом і потребує від учителя вміння оперативно приймати рішення» [143, 4].

Творчого вчителя характеризують такі риси: високий рівень ідейно-моральної свідомості, постійний пошук оптимальних педагогічних рішень, здатність бачити проблеми, виявляти протиріччя, творча фантазія, альтернативність та критичність мислення, високий рівень загальної культури.

Автор дотримується думки, що «готовність вчителя до забезпечення розвитку творчих можливостей учня, здатність допрофесійного і особистісного саморозвитку є домінуючою метою його професійної підготовки» [144, 5].

О. Савченко зосередилася на дослідженні проблеми професійної підготовки вчителя початкової школи. Розглядаючи особистість педагога, вона зазначає, що саме слово вчитель охоплює такі поняття, як викладач, вихователь, наставник, людина, яка має незаперечний авторитет у певній сфері. Крім того, вчитель ще і актор, і режисер, і постановник, і технік свого щоденного навчання і спілкування з учнями.

Вчителю мають бути притаманні такі якості, як організованість, знання нормативних документів, прагнення перетворити свій клас на справжню творчу майстерню, прагнення до максимальної цілеспрямованості уроку, гуманне і терпляче відношення до дітей [140, 342-346]. Важливо, щоб учитель умів працювати як з окремою особистістю, так і з дитячою спільнотою. У формуванні особистості майбутнього вчителя початкових класів «необхідно згармонізувати загальнокультурні, психолого-педагогічні і методичні знання, уміння, способи діяльності, посилити їх професійну спрямованість, забезпечити фундаментальність базової підготовки через запровадження державних стандартів, зміну об'єктів моніторингу, створення умов для персоніфікованої педагогічної освіти» [141, 8].

У працях П. Щербаня розкриваються основні вимоги до сучасного вчителя, передусім до класного керівника. Педагог повинен володіти педагогічною майстерністю, тактом, оптимізмом; мати організаційні вміння, моральний авторитет; бути ерудованим, із широким культурним світоглядом; любити і поважати дітей; творчо підходити до виховання; постійно підвищувати кваліфікацію [179].



1.3 Суспільний ідеал учителя

Суспільство завжди ставило перед педагогами вимоги відповідати певному ідеалу. Вважається, що ідеал - це взірець досконалості будь-чого у будь-якій сфері, що виробляється мисленням людини у відповідних суспільних умовах. Прагнення вчителя до ідеалу зумовлюється необхідністю гармонійного самовдосконалення, що забезпечує педагогу у професійну, інтелектуальну та моральну довершеність.

Підґрунтям моделювання образу ідеального вчителя виступили філософські концепції про ідеал людини. Видатний вітчизняний мислитель Г. Сковорода ідеальною вважав людину з «досконалим серцем», яка постійно самовдосконалюється духовно і наближається тим самим до Бога.

Визначення ідеальної людини здійснювалося крізь призму християнської моралі. Абсолютним ідеалом виступив образ Ісуса Христа, оскільки Боголюдина втілювала такі чесноти, як любов до ближнього, доброту, чесність, мудрість, самопожертву. Згаданий ідеал аж до початку ХХ століття слугував універсальним орієнтиром підготовки вчительських кадрів.

Релігійна криза, пов'язана з посиленням церковного формалізму, породила інше бачення як ідеалу людини, так і вчителя.

Філософи матеріалістичного спрямування відштовхувалися від потреб пролетаріату як домінуючих. Викристалізовувався ідеал героя-революціонера, характерними рисами якого виступали мужність, сміливість, відданість справі боротьби.

На початку ХХ століття у вітчизняній педагогічній журналістиці намітилася тенденція до створення національного ідеалу вчителя. Дописувачі педагогічних журналів у переважній більшості відштовхувалися від християнських засад при дослідженні сутності ідеалу вчителя. Погляди матеріалістів до 1917 р. не справили великого впливу на розвиток педагогічної думки. У цей час формується так званий реальний ідеал вчителя, згідно з яким кожен конкретний педагог може наблизитися до абсолютного ідеалу.

З позицій загальнолюдських цінностей ідеальним вважався вчитель, який повинен бути духовно довершеною особистістю, комунікабельним, високоморальним, професіоналом своєї справи, широко ерудованою особистістю. В контексті національного відродження перед українським учителем ставилися завдання знати історію, мову, культуру та традиції народу, мати чітку громадянську позицію, працювати над пробудженням національної та політичної свідомості довірених їм вихованців.

Для реального ідеалу вчителя сучасного періоду характерним є «злиття духовно-морального, громадянського та професійного ідеалів в єдине ціле» [106, 80]. Що стосується шляхів наближення вчителя до ідеалу, то основним із них тогочасна педагогічна думка визначила роботу над особистим самовдосконаленням.

У прагненні до ідеалу вчитель має синтезувати низку властивостей:

- бути науковцем (володіти підходами і методами дослідження роботи);

- бути педагогом (знати та вміти застосовувати на практиці педагогічну теорію);

- бути психологом (знати основи психології, вікові й індивідуальні психологічні особливості учнів);

- бути технологом (володіти методикою та технологією навчально-виховного процесу, втілювати наукові ідеї в практику);

- бути організатором (володіти навичками управлінця-менеджера для керівництва учнівським колективом);

- бути трішки медиком (знати фізичні та розумові межі дитячого організму, рамки психологічного навантаження);

- бути артистом (вміти перевтілюватися, володіти правильною дикцією, художнім словом) тощо.

Вирішальним фактором наближення вчителя до ідеалу виступає рівень оволодіння ним педагогічною технологією. Особистий технологічний потенціал педагога включає декілька компонентів. Інтелектуальний компонент полягає в поінформованості у питаннях освітніх технологій як традиційних, так й інноваційних, розумінні їх концептуального ядра. Дієво-практичний компонент полягає у володінні набором дидактичних методів, прийомів та організаційних форм, що є основою професійної майстерності; надбанні власної педагогічної техніки, що виробилася в індивідуальній професійній діяльності та стала змістовою характеристикою особистого досвіду; навчально-методичному супроводі викладання предмета, підготовленому власноруч або накопиченому у процесі роботи. Емоційно-особистісний компонент визначається пристосуванням своїх професійних можливостей до учнівського контингенту, врахуванням їх індивідуальних запитів, особистим досвідом спілкування з ними; характерними рисами вдачі (темперамент, інтуїція, акторські та організаторські здібності), що підсилюють дієвий вияв професійних умінь [37, 14-15].

Суспільний ідеал вчителя нерозривно пов'язаний із формуванням педагогом власного позитивного іміджу. Педагог повинен володіти технологією іміджування і постійно працювати над її удосконаленням. Це безпосередньо стосується його професійної компетенції, є суттєвим показником індивідуальної педагогічної майстерності.

Вчитель, який наближається до ідеалу, повинен володіти мистецтвом вирішення педагогічних конфліктів. Учителю має бути притаманна така риса, як інтелігентність. Педагог повинен не тільки навчати та виховувати. Йому належить місія розкрити закладені природою здібності учнів, допомогти знайти їм своє життєве покликання.

На думку Ш. Амонашвілі, бути справжнім майстром педагогічної справи - значить мати вихідну педагогічну позицію своєї діяльності; володіти методикою, технологією реалізації вихідної позиції в педагогічному процесі; постійно шукати шляхи більш повного, вдалого, глибинного, точного, а подеколи витонченого вирішення проблем навчання і виховання, організації життя дітей, проблем роботи з батьками і громадськістю. Майстер педагогічної праці - людина широкого світогляду, чуйний, доброзичливий, принциповий. Він із охотою і бажанням використовує у своїй практиці нові форми і способи навчально-виховної роботи, легко перебудовується і позбавляється від малопродуктивних форм і методів, а також прагне ділитися досвідом із усіма бажючими [3, 315-316].

Відповідно до основних характеристик суспільного ідеалу вчителя, перед сучасною вищою педагогічною освітою стоять широкомасштабні завдання. Учитель сьогодні, зазначається в Концепції національного виховання, повинен бути професіоналом, здатним до багатоваріативності педагогічної дії, прогнозування можливих результатів, володіти прийомами аналізу і самоконтролю, вміти педагогічно осмислити нові соціально-економічні умови виховання, наслідки ринкових взаємовідносин, оцінити нові тенденції з позицій педагогічної діяльності, щоб не дати ні політиці, ні ринку піднестися над педагогікою [67, 24]. Вимоги до вчителя із сторони держави полягають також у тому, щоб педагог своєю творчою діяльністю у процесі навчально-виховної роботи вмів проектувати розвиток особистості, чітко уявляв, яким повинен стати його вихованець як громадянин незалежної України.

У процесі досягнення основної мети національного виховання - формування свідомого громадянина-патріота вчитель має створювати умови для всебічного і гармонійного розвитку особистості, закласти основи громадянської свідомості, активності та відповідальності [157, 139].

В умовах глобального загострення екологічних проблем вчитель має формувати екологічну культуру учнів, спрямовувати їх на творче використання дозвілля, дотримання здорового способу життя, збереження природного середовища.

Важливу роль відіграє й естетична культура педагога [23, 111].

Особливо складним є початок педагогічної кар'єри. Дослідники виділяють складові «шоку професійного старту» молодого вчителя:

- здивування від того, як важко встановити контакт із учнями;

- проблема недооцінювання, пов'язана із розвитком у учнів мотивації до навчання;

- переоцінювання власних здібностей до забезпечення дисципліни учнів;

- неувага та непідготовленість до «паперової» роботи;

- несподівано велика вага адміністративних обов'язків;

- емоційне та фізичне перенапруження;

- стурбованість незаслуженим ворожим ставленням учнів та їх легковажним відношенням до улюбленого предмета вчителя [27, 53].

Дещо інші проблеми існують у досвідчених педагогів. Багаторічна праця на педагогічній ниві інколи призводить до так званого професійного кретинізму. Вчителі поступово стають заложниками власної професії. Так само як лікар у кожному вбачає пацієнта, прокурор - злочинця, вчитель до кожної людини ставиться як до вихованця. Зазвичай таким вчителям притаманний менторський тон, постійне моралізування, повчання всіх і кожного, незважаючи на вік і статус, обмеження і звуження як особистого, так і професійного життя. Щоб уникнути таких метаморфоз, учитель повинен розширювати коло власних інтересів, цікавитися подіями, що відбуваються поза школою, відвідувати виставки, концерти, знайомитися з новинками літератури тощо. Важливо, щоб педагог відчував себе творчою особистістю, а не інструментом реалізації різноманітних інструкцій, вказівок, програм та планів.

Сучасний вчитель повинен прагнути втілити в собі якості ідеального педагога, постійно працювати над самовдосконаленням, спрямовувати свою навчально-виховну діяльність на підвищення інтелектуального рівня нації, формувати нову генерацію свідомих громадян України.



2. Вимоги до вчителя загальноосвітнього навчального закладу

2.1 Характеристика професійно значущих якостей особистості вчителя

Сучасні вимоги до педагога висвітлені у законі України «Про освіту» [20] та «Про загальну середню освіту» [19, с. 20-27]: «Педагогічним працівником повинна бути особа з високими моральними якостями, яка має відповідну педагогічну освіту, належний рівень професійної підготовки, здійснює педагогічну діяльність, забезпечує результативність та якість своєї роботи, фізичний та психічний стан здоров'я якої дозволяє виконувати професійні обов'язки у навчальних закладах середньої освіти».

Сукупність професійно обумовлених вимог до вчителя визначається як професійна готовність до педагогічної діяльності. В її складі виділяють, з однієї сторони, психологічну, психофізіологічну готовність, а з іншої - науково-теоретичну і практичну підготовку (підготовленість) як основу професіоналізму.

Готовність - це активна суспільна і професійно-педагогічна позиція суб'єкта, яка спонукає до інноваційної діяльності та сприяє її продуктивності.

У сучасному тлумачному словнику української мови готовність розглядають як стан готового або бажання зробити що-небудь [248, с. 257].

За психологічним словником, готовність витлумачено як стан підготовленості, у якому організм налаштований на дію чи реакцію; такий стан людини, при якому вона готова отримати користь із певного досвіду [215, с. 200].

У сучасному словнику з педагогіки професійна готовність студента трактується як інтегративна особистісна якість і суттєва передумова ефективності діяльності після закінчення вищого навчального закладу, яка містить мотиваційний, орієнтаційний, операційний, вольовий, оцінний компоненти. Це вирішальна умова швидкої адаптації до умов праці, їх подальшого професійного вдосконалення, підвищення кваліфікації [238, с. 638].

Зміст професійної готовності як відображення мети педагогічної освіти акумульовано у професіограмі. Професіограма - це узагальнений портрет учителя або сукупність професійно обумовлених вимог до вчителя, вихователя [23, с. 422].

На даний час накопичений великий досвід побудови професіограми вчителя, що дозволяє професійні вимоги до вчителя об'єднати у три основні взаємопов'язані комплекси:

- загальногромадянські якості,

- якості, які визначають специфіку професії вчителя,

- спеціальні знання, уміння та навички з предмета (спеціальності) [15].

Учені пропонують різноманітний набір особистісних якостей, важливих для професії педагога. Робляться спроби виділити найсуттєвіші з точки зору ефективності педагогічної діяльності. Правомірним, на нашу думку, є виділення домінантних, периферійних, негативних і професійно недопустимих якостей [23]. Домінантними вважають якості, відсутність кожної з яких унеможливлює ефективне здійснення педагогічної діяльності; периферійними - якості, які не здійснюють вирішального впливу на ефективність педагогічної праці, проте сприяють її успішності; негативними - якості, що призводять до зниження ефективності педагогічної діяльності, а професійно недопустимими - ті, що ведуть до професійної непридатності вчителя. Розглянемо склад цих груп особистісних якостей детальніше. Домінантні якості:

1. Гуманність - любов до дітей, вміння поважати їхню людську гідність, потреба і здатність надавати кваліфіковану педагогічну допомогу в їхньому особистісному розвитку.

2. Громадянська відповідальність, соціальна активність Від правильного виховання дітей залежить благоустрій усього народу.

3. Справжня інтелігентність (від лат. inteligens - знаючий, розуміючий, розумний) - високий рівень розвитку інтелекту, освіченість у галузі предмета викладання, ерудиція, висока культура поведінки.

4. Правдивість, справедливість, порядність, чесність, гідність, працьовитість, самовідданість

5. Інноваційний стиль науково-педагогічного мислення, готовність до створення нових цінностей і прийняття творчих рішень. Без прагнення до наукової роботи вчитель елементарної школи неминуче підпадає під владу трьох педагогічних демонів: механічності, рутинності, банальності. Він дерев'яніє, кам'яніє, опускається.

6. Любов до предмета, який викладається, потреба в знаннях, у систематичній самоосвіті.

7. Здатність до міжособового спілкування, ведення діалогу, переговорів; наявність педагогічного такту, що визначає стиль поведінки учителя, спричиняє упевненість учнів у доброзичливості вчителя, його чуйності, доброті, толерантності.

Периферійні якості: привітність, почуття гумору, артистизм, мудрість (наявність життєвого досвіду), зовнішня привабливість.

Сукупність якостей учителя створює його авторитет. Авторитет педагога, як і авторитет представника будь-якої іншої професії, здобувається наполегливою працею. Якщо в межах інших професій звично звучить вислів «визнаний у своїй галузі авторитет», то у педагога може бути лише авторитет особистості.

Негативні якості:

1. Байдужість до вихованців.

2. Упередженість - виділення із середовища учнів «любимчиків» і «осоружних», прилюдне вираження симпатій і антипатій стосовно вихованців.

3. Зарозумілість - педагогічно недоцільне підкреслення власної вищості над учнем.

4. Мстивість - властивість особистості, яка проявляється у намаганні зводити особисті рахунки з учнем.

5. Неврівноваженість - невміння контролювати свої тимчасові психічні стани, настрій.

6. Байдужість до предмета, який викладається.

7. Розсіяність - забутливість, незібраність.

Науковці виокремлюють ряд професійних протипоказань: наявність шкідливих звичок, соціально небезпечних для суспільства (алкоголізм, наркоманія тощо); моральна неохайність; рукоприкладство; грубість; некомпетентність у питаннях викладання і виховання; обмеженість світогляду; безпринципність; безвідповідальність.

У структурі особистості вчителя особлива роль належить професійно-педагогічній спрямованості. Вона є тим каркасом, навколо якого компонуються основні професійно значимі властивості особистості педагога. Професійна спрямованість особистості вчителя включає інтерес до професії вчителя, педагогічне покликання, професійно-педагогічні наміри і нахили.

Основою педагогічної спрямованості є інтерес до професії вчителя, який знаходить своє вираження у позитивному емоційному ставленні до дітей, їх батьків, педагогічної діяльності в цілому до конкретних її видів, в прагненні до оволодіння педагогічними знаннями і вміннями [17, с. 201].

Педагогічне покликання, на відміну від педагогічного інтересу, який може бути і споглядальним, означає схильність, що виростає із усвідомлення здатності до педагогічної справи. Основу педагогічного покликання складає любов до дітей. Йдеться про мудру, добру, вимогливу любов, що вчить жити. Ця основоположна якість є передумовою самовдосконалення, цілеспрямованого саморозвитку, багатьох професійно значимих якостей, що характеризують професійно-педагогічну спрямованість учителя.

Серед таких якостей - педагогічний обов'язок і відповідальність. Керуючись почуттям педагогічного обов'язку, вчитель завжди поспішає надати допомогу дітям і дорослим, тим, хто її потребує, в рамках своїх прав і компетенції; він вимогливий до себе, слідує своєрідному кодексу педагогічної моралі, професійної честі. Вищим проявом педагогічного обов'язку є самовідданість учителя. Учитель, якому притаманна ця якість, часто працює, не рахуючись з часом, інколи і навіть станом здоров'я [23].

Основу пізнавальної спрямованості особистості педагога складають його духовні потреби та інтереси. Одним із проявів духовних і культурних потреб педагога є потреба у знаннях. Одним із головних факторів пізнавального інтересу є любов до предмету, який викладаєш. Сучасний учитель повинен добре орієнтуватися у різних галузях науки, яку він викладає, бути постійно в курсі нових досліджень, відкриттів і гіпотез, бачити близькі і далекі перспективи науки. Найбільш загальною характеристикою пізнавальної спрямованості особистості вчителя є культура науково-педагогічного мислення.

Особистість учителя як професіонала характеризується у науковій літературі такими інтегрованими поняттями як професіоналізм, педагогічна культура, професійно-педагогічна компетентність, професійно-педагогічний потенціал, педагогічні здібності та ін.

Узагальнюючою характеристикою професійно вагомих утворень особистості педагога виступає категорія професіоналізму особистості вчителя. Професіоналізм виступає інтегрованою якістю особистості вчителя, результатом його творчої педагогічної діяльності, здатністю продуктивно, грамотно вирішувати соціальні, професійні та особистісні завдання.

Вищим виявом професіоналізму учителя виступає його педагогічна культура, яка включає в себе такі основні компоненти: наукова ерудиція, загальна і національна культура, педагогічні здібності, педагогічна майстерність, педагогічна етика, культура мовлення, культура спілкування, духовне багатство, наукова організація праці, прагнення до самовдосконалення.

Стрижневим компонентом педагогічної культури виступає педагогічна майстерність як синтез наукових знань, умінь і навичок, методичного мистецтва і особистих якостей педагога. Педагогічна майстерність ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його високій загальній культурі та педагогічному досвіді.

До елементів педагогічної майстерності належить:

1. Гуманістична спрямованість діяльності педагога - найголовніша характеристика його майстерності, яка полягає у спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки, стосунків.

2. Професійна компетентність - підвалина педагогічної діяльності, передбачає наявність глибоких професійних знань, навичок та умінь, професіоналізм у галузі педагогіки та психології, досконале володіння методикою здійснення навчально-виховного процесу.

3. Педагогічні здібності - сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення. Розрізняють такі види здібностей:

- дидактичні - становлять основу вмінь дохідливо, цікаво, чітко і зрозуміло викладати учням матеріал;

- організаторські - вміння організовувати учнів, захопити їх різними видами суспільно корисної діяльності, створити колектив і зробити його інструментом, за допомогою якого формується відповідна структура особистості;

- комунікативні - здібності, що дозволяють встановлювати правильні стосунки з учнями, впливати на дитячий колектив, створювати здорову громадську думку;

- перцептивні - здібності й уміння проникати у внутрішній світ дитини, «розуміти рух дитячого серця» (В. Сухомлинський);

- сугестивні - здатність за допомогою твердого слова, емоційно-вольового впливу домагатися потрібних результатів виховання;

- науково-пізнавальні - здібності до оволодіння інформацією, знаннями з відповідної галузі науки, що допомагають учителеві вільно орієнтуватися у навчальному матеріалі;

- емоційна стійкість - здатність контролювати себе, володіти ситуацією;

- спостережливість - не лише в умінні бачити, чути, а й у наявності інтересу до того, на що спрямовано увагу. Уміння передбачати хід педагогічного процесу;

- педагогічний оптимізм - оптимістичне прогнозування - провідна професійно-педагогічна здібність, опора на позитивне в становленні особистості.

4. Педагогічна техніка як форма організації поведінки педагога. Це конкретний інструментарій, навички і вміння організації та проведення різноманітних навчально-виховних заходів. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них [15].

Впливаючи на особистість учнів і взаємодіючи з ними, учитель постійно доторкується до внутрішнього духовного світу дитини. Це момент дотику надзвичайно відповідальний, вимагає від педагога, крім глибоких професійних знань та вмінь, демонстрації високої моральної культури, моралі, тактовності, знання основ професійно-педагогічної етики. Ці знання є базою для формування гуманістичної спрямованості особистості і основою розвитку професійних умінь, які дозволяють педагогу будувати стосунки з учнями гармонійно, конструктивно, ефективно.

Педагогічна творчість - особистісна якість педагога, яка є невичерпним джерелом його ініціативи, активності, інновацій, постійного натхнення для удосконалення всього педагогічного процесу [17, с. 201]. Де немає творчості у педагогічній діяльності, там немає живої душі, там педагогіка є бездітною. педагог - творча людина - до кожного навчально-виховного заходу повинен ставитись дуже відповідально, знаючи, що не буває двох однакових вихованців, що кожен вихованець - це особистість, він повинен врахувати ці обставини, внести особисте «Я» до цього заходу і здійснити його оригінально, нестандартно, змістовно і цікаво. Недаремно Ш. Амонашвілі підкреслював: «Діти страждають від нестачі вчительської творчості.

Особливістю творчості педагога є те, що він реалізує свої особистісні і професійні творчі потенції засобами творення особистості вихованця. Без творчості немає натхненної педагогічної діяльності та активної взаємодії між педагогом і учнем.

Отже, учитель був і буде головною постаттю у навчально-виховному процесі. Учителю XXI століття повинні бути притаманні професійна компетентність, інтелігентність, конкурентноздатність, духовність. Сучасний педагог повинен бути людиною культури і вселюдських цінностей, провідником ідей державотворення і демократичних змін, людиною великої душі і доброго серця.

2.2 Модель сучасного вчителя

Сучасний етап модернізації педагогічної освіти вніс суттєві корективи у побудову моделі сучасного вчителя та його підготовки, які сьогодні продовжують розроблятись у світовій педагогіці.

Так, японський педагог Т.Кіучі, наприклад, запропонував модель учителя, основними ознаками і якостями якого є: здатність одночасно вчити і виховувати, міцні теоретичні педагогічні знання, висока культура й усвідомлення цінностей виховання, свобода і відповідальність, причетність до інтелектуальної еліти [43].

Багато сучасних авторів у своїх роботах, виходячи з концепції європейської освіти, яку покладено в основу освітньої політики Європейського Союзу, розробляють модель «вчителя-європейця», який є, по-перше, людиною, яка відкрита для світу, поважає культури різних народів та спрямована на діалог з іншими культурами. Це «новий тип учителя, який уже не є транслятором лише однієї культурної спадщини, а володіє різними джерелами пізнання, що існують у різних культурах» [13, 126]. По-друге, це людина мобільна у своєму розвитку і праці, тобто здатна до змін, до сприйняття нового, до системного мислення, розуміння взаємозв'язків і взаємозалежностей у суспільному розвитку [128, 32]. По-третє, це професіонал своєї справи, якому притаманні особистісна відповідальність за свій неперервний професійний розвиток, наукова обґрунтованість та творчий характер практичної діяльності, неперервна і системна освіта та професійна підготовка [182, 170-171].

В. Гринькова, створюючи модель сучасного вчителя, виходила з того, що метою педагогічної діяльності вчителя є всебічний розвиток вихованця, його загальної культури. Вона наголошує, що майбутньому вчителю необхідно засвоїти не тільки педагогічні, а й психологічні, культурологічні, фізіологічні та інші знання; сформувати практичні вміння і навички (інформаційні, розвиваючі, організаційні, комунікативні, дослідницькі, самоосвіти та інші); розвинути, сформувати або скоригувати педагогічні здібності (дидактичні, організаційні, конструктивні, перцептивні, експресивні, комунікативні); розвинути, сформувати або скоригувати морально-психологічні, соціально-перцептивні та індивідуально-психологічні особливості та якості. У самій професіограмі, крім знань і вмінь, В. Гриньова окреслює професійно-спрямовані параметри (любов до дітей, професії, відданість професії, відповідальність, обов'язок, чесність, тактовність, увічливість, авторитетність, виваженість, імідж); інтелектуальні параметри (гнучкість, варіативність, самостійність, критичність, продуктивність, ерудиція, хороша пам'ять, дотепність, володіння усною і письмовою мовою); індивідуально-психологічні якості (стриманість, вимогливість, урівноваженість, спостережливість, толерантність, воля, готовність до самовдосконалення); екстравертивні якості (повага до людини, комунікабельність, доброзичливість, милосердя, співчуття, альтруїзм) тощо [36, 79-80].

Є. Мисеченко виокремлює три компоненти в моделі особистості сучасного вчителя: високий рівень загального розвитку (розуміння сучасних соціально-політичних і економічних перетворень, науково-філософський світогляд, глибокі знання, висока загальна професійна культура, соціальна активність, зрілі етичні погляди); професійне покликання (любов до дітей, потреба навчати і виховувати, захоплення педагогічною роботою, творче ставлення до роботи, потреба в одержанні знань, формуванні вмінь і навичок професійної діяльності); професійно важливі якості (педагогічні здібності, готовність до особистісно-професійного саморозвитку, гуманістична спрямованість діяльності, вміння орієнтуватися в педагогічній ситуації тощо) [96, 151].

Оригінальну модель підготовки вчителя, побудовану на основі формування цілісної особистості вчителя, запропонував В. Сластенін [110] у 2000 р. Ця модель передбачає, що сучасний педагог повинен володіти основами економічних знань, уміннями організаційної та виховної роботи, комп'ютерною грамотністю, умінням використовувати інформаційні технології в професійній діяльності, високою культурою, добрим знанням іноземної мови, бути ініціативною та відповідальною людиною, мати потребу у постійному збагаченні й оновленні знань, бути здатним до інновацій. Майбутній вчитель повинен бути відкритим для експериментів і одночасно залишатися толерантним у відношенні до існуючої організації навчання. Вчитель повинен мати високі моральні якості, любити своїх учнів. Особисті якості вчителя повинні бути гармонійно пов'язані з професійними знаннями та здібностями. У майбутнього вчителя необхідно виховувати культуру мислення, він повинен уміти сам здобувати інформацію.

Житомирські дослідники вважають, що сучасному вчителю потрібні такі вміння та установки: вміння аналізувати й прогнозувати, правильно оцінювати свої можливості, ризикувати, не боячись нового, бути оптимістом і вміти не лише обирати, а й відмовлятись від бажаного тощо. Праця вчителя має увібрати в себе все чим уміє і може прислужи вчитель дитині, яка переживає процес фізичного і духовного становлення у кризовому соціумі. Це означає, що для вчителя недостатньо володіти широким філософським баченням, досконало знати свій предмет викладання, використовувати сучасні методи навчання і виховання учнів. Він має виконувати місію духовного поводиря дитини, має бути для неї одночасно джерелом авторитетної інформації, майстром навчання способам оволодіння різнопредметною діяльністю, бути організатором пізнавального діалогу дитини з навколишнім світом, людьми, самим собою, особистим психологом і психотерапевтом, соціальним працівником і наставником [38, 122-124].

Усі наведені моделі сучасного вчителя доводять, що за сучасних умов основою якісної педагогічної освіти є становлення особистості студента педагогічного вузу в усій сукупності його індивідуальних якостей і особливостей. Саме розвиток особистості вчителя має бути метою навчання в педвузі, а набуття студентами знань, умінь, навичок - засобом цього розвитку. Усвідомлення такої мети дасть змогу переорієнтувати навчально-виховний процес на пріоритетний розвиток особистості студента, сформувати для школи інтелігентного вчителя-гуманіста, носія національної і загальнолюдської культури, здатного пробудити в учнів інтерес до знань, закласти основи духовності. Для досягнення цієї мети учбово-виховний процес має бути спрямований на індивідуальний розвиток студента. У цьому контексті професіонально-педагогічну підготовку можна розглядати як особливий тип навчання, зміст якого має особистісну спрямованість, а мета - формування професійно значущих якостей майбутнього фахівця, а не повідомлення йому певної суми знань, вироблення універсальних та однакових умінь для всіх. Конкретний зміст такої підготовки має базуватися на широкому колі так званих людинознавчих дисциплін - педагогіки, психології, теорії пізнання, соціології, дефектології, антропології тощо. Але цей конкретний зміст має розгортатися в навчальному процесі в логіці не зазначених наук, а розвитку особистості студентів. Як зазначали В. Болотов, В. Новичков, такий підхід до індивідуалізації професійно-педагогічної підготовки означає конструювання разом із студентом його індивідуального шляху і способу просування в змісті освіти, що потребує глибокої, неперервної та спільної з майбутнім фахівцем діагностики професійно значущих особливостей його свідомості та поведінки [20, 1].

2.3 Стан готовності вчителів до педагогічної діяльності у сучасній початковій школі

Аналіз наукової літератури, досліджень учених, досвіду практиків показав, що сучасній початковій школі потрібен вчитель інноваційного спрямування. Професіоналізм педагога і входження його в інноваційний режим роботи вимагає формування його готовності до педагогічної діяльності з учнями початкової ланки освіти.

З метою виявлення рівня готовності вчителів до педагогічної діяльності з молодшими школярами ми сформулювали організаційно-методичний інструментарій експериментального дослідження, який складають: рівні, методи, методики.

...