Використання гри як форми організації занять з природознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

КУРСОВА РАБОТА

ВИКОРИСТАННЯ ГРИ ЯК ФОРМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ЗАНЯТЬ З ПРИРОДОЗНАВСТВА



План

Вступ

1. Теоретичні аспекти використання гри як форми організації занять по ознайомленню дошкільника з природою

1.1 Поняття гри, її ознаки та місце на занятті з ознайомлення дошкільників з природою

1.2 Особливості використання гри у дошкільному віці

1.3 Специфіка проведення занять по ознайомленню дітей з природою у формі гри

2. Експериментальне дослідження гри як форми організації заняття із ознайомлення дошкільника з природою

2.1 Організація експериментального дослідження

2.2 Експериментальна перевірка запропонованих занять

2.3 Аналіз отриманих результатів експерименту

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Актуальність дослідження.

Дитинство - короткий, але дуже важливий період становлення особистості. В ці роки дитина набуває первісні знання про оточуючий світ, у неї починає формуватися певне ставлення до людей, до праці, виробляються навички і звички правильної поведінки, формується характер.

Основний вид діяльності дітей дошкільного віку є гра, в процесі якої розвиваються духовні і фізичні сили дитини: її увага, пам'ять, уява, дисциплінованість, мовлення.

Гра - це не просто розвага, це творча, натхнення праця дитини, це її життя. В процесі гри дитина пізнає не тільки навколишній світ, але й саму себе, своє місце в ньому. Граючись, дитина поповнює знання, засвоює мову, спілкується, розвиває мислення та уяву.

Уміння гратися - це особливий дар мистецтва буття, уміння комбінувати, творчо осмислювати дійсність. Гра необхідна дитині як повітря, як вода, як пожива для розуму, як діяльний і творчий процес, що формує інтереси дитини, її особистість.

Втілення в практику Закону України “Про освіту”, Державної національної програми “Освіта (Україна ХХІ століття)” зумовлює пошук шляхів здійснення неперервної освіти в Україні, яка забезпечить організаційну та змістовну єдність, наступність і взаємозв'язок усіх її ланок. Актуальність проблеми дослідження використання гри як форми організації занять по ознайомленню дошкільників з природою в умовах діяльності дитячого садка як складової загальної проблеми наступності в роботі дитячого садка і школи не викликає сумнівів, оскільки у здійсненні неперервної освіти вагоме місце займають її дошкільна та початкова ланки. Загалом можна констатувати наявність позитивних змін у навчально-виховному процесі цих освітніх ланок: оновлення змісту, впровадження особистісно-орієнтованої моделі виховання, диференційованого підходу в навчанні, форм і методів оптимізації навчально-виховного процесу, розробка програм, методик, підручників, створення нових типів освітньо-виховних закладів. Водночас науковці та практики звертають увагу на те, що в роботі дитячого садка і школи, які працюють сьогодні поряд, визначаючи й відстоюючи свої пріоритети, відсутня система навчання і виховання, яка б забезпечувала єдність та неперервність розвитку особистості на цих вікових етапах (А. Богуш, З. Борисова, С. Ладивір, О. Кононко, В. Кузь, Т. Поніманська, З. Плохій, О. Савченко, Г. Філіпчук та ін.).

Неузгодженість у змісті, методах керівництва і формах організації педагогічного процесу, внаслідок чого в першому класі не реалізується набутий дітьми в дитячому садку досвід, призводить до зниження пізнавального інтересу першокласників, ускладнює їх адаптацію до умов школи. Розв'язання зазначених суперечностей можливе за умови наступності в роботі цих освітніх ланок.

Об'єкт дослідження: навчально-виховний процес ознайомлення з природою дітей старшого дошкільного віку в умовах діяльності дитячого садочка «Лютик» м. Полтава.

Предмет дослідження: використання гри як форми організації занять по ознайомленню дошкільника з природою.

Мета дослідження: розробити, науково обґрунтувати й експериментально перевірити зміст, методи керівництва та форми організації педагогічного процесу, які б забезпечили реалізацію використання гри як форми організації занять по ознайомленню дошкільника з природою.

Гіпотеза дослідження: ефективність реалізації використання гри як форми організації занять по ознайомленню дошкільника з природою дітей 6 і 7 років буде досягнута за умов:

- взаємозв'язку в завданнях і змісті програмового матеріалу (поступове розширення, ускладнення і поглиблення тих знань, умінь і навичок, які засвоєні на попередньому етапі, перспективна спрямованість на вимоги систематичного навчання в школі);

- єдності методичного забезпечення природопізнавальної діяльності дітей підготовчої групи і учнів першого класу;

- співпраці дитячого садка, школи і сім'ї у розв'язанні освітніх виховних завдань;

- створення розвиваючого природного середовища.

Визначені мета та гіпотеза зумовили основні завдання дослідження:

1. Дати визначення поняттю гри, її ознакам та місцю на занятті з ознайомлення дошкільників з природою;

2. Дослідити особливості використання гри у дошкільному віці;

3. Проаналізувати специфіку проведення занять по ознайомленню дітей з природою у формі гри;

4. Організувати експериментальне дослідження;

5. Розробити експериментальну перевірку запропонованих занять;

6. Проаналізувати отримані результати експерименту.



1. Теоретичні аспекти використання гри як форми організації занять по ознайомленню дошкільника з природою

1.1 Поняття гри, її ознаки та місце на занятті з ознайомлення дошкільників з природою

Психологічна природа, сутність, - виховні та інші можливості гри як складного, багатофункціонального феномену втілені в її ознаках, одні з яких властиві будь-якій соціальній діяльності, інші - тільки грі. Дитяча гра зумовлена віковими особливостями особистості.

Грі властиві певні загальні, універсальні ознаки:

1. Гра як активна форма пізнання навколишньої дійсності. Різноманітність її форм уводить дитину у сферу реальних життєвих явищ, завдяки чому вона пізнає якості та властивості предметів, їх призначення, способи використання, засвоює особливості стосунків між людьми, правила і норми поведінки, пізнає саму себе, свої можливості і здібності. Гра іншим чином відкриває шляхи пізнання світу, ніж праця і навчання. У ній практичне, дієве освоєння дійсності відбувається раніше, ніж здобуття знань. Інтерес дитини до гри поступово вичерпується внаслідок засвоєння знань і умінь. Це спричиняє розвиток сюжету гри, появу нових ролей у ній;

2. Гра як свідома і цілеспрямована діяльність. Кожній грі властива значуща для дитини мета. Навіть найпростіші ігри-дії з предметами мають певну мету (нагодувати, покласти ляльку спати тощо). Чим менша дитина, тим більш наслідувальними є її ігрові дії. Поступово зростає рівень усвідомленості дітей у грі. Щоб досягти мети, вони відбирають необхідні засоби, іграшки, здійснюють відповідні дії та вчинки, вступають у різноманітні стосунки з товаришами. Діти домовляються про тему і зміст гри, розподіляють ролі, певною мірою планують свою діяльність. Усе це свідчить про цілеспрямований, свідомий характер гри.

Крім загальних, гра наділена специфічними ознаками:

1. Гра як вільна, самостійна діяльність, що здійснюється за особистою ініціативою дитини. У грі дитина реалізує свої задуми, по-своєму діє, змінює за своїми уявленнями реальне життя. Гра є вільною від обов'язків перед дорослими сферою самодіяльності та самостійності дитини, оскільки, граючись, дитина керується власними потребами та інтересами. Воля і самостійність дитини виявляються у виборі гри, її змісту, у добровільності об'єднання з іншими Дітьми, у вільному входженні в гру і виході з неї тощо;

2. Наявність творчої основи. Гра завжди пов'язана з ініціативою, вигадкою, кмітливістю, винахідливістю, передбачає активну роботу уяви, емоцій і почуттів дитини Ініціативу і творчість у різних ситуаціях діти виявляють по-різному. В одних іграх їхня творчість пов'язана з побудовою сюжету, вибором змісту, ролей, в інших - виявляється у виборі способів дії, їх варіативності (жмурки, ігри у доміно, м'яч тощо). Багато ігор вимагають уміння узгоджувати свої дії, швидко змінювати тактику своєї поведінки чи способи дій (рольові, рухливі ігри). Значну творчу роботу передбачають дидактичні ігри, які мають на меті розвиток пізнавальної активності, допитливості, швидкості розумових дій, ініціативи у прийнятті рішень. Творчий елемент є носієм індивідуальності кожного гравця, тому гра є засобом розвитку творчості, формування здібностей дітей;

3. Емоційна насиченість. У процесі гри діти переживають певні почуття, пов'язані з виконуваними ролями: турбота, ніжність «матері», відповідальність «лікаря», справедливість «вихователя» тощо. У колективних іграх вони виявляють дружбу, товариськість, взаємну відповідальність, відчувають радість від результату, подолання труднощів. Більшість ігор супроводжуються естетичними емоціями.

Отже, гра як провідний вид діяльності дитини поєднує в собі як загальні для будь-якої соціальної діяльності ознаки (цілеспрямованість, усвідомленість, активна участь), так і специфічні (свобода і самостійність, самоорганізація, наявність творчої основи, почуття радості й задоволення). Сутність, психологічна природа, вплив гри на розвиток особистості здавна цікавили філософів, педагогів, психологів, математиків, соціологів, демографів. Фізіолог І. Сеченов убачав причину гри в особливостях дитячої Психіки. Театральний педагог і режисер Костянтин Станіславський (1863-1938) закликав акторів учитися у дітей, які граються, щирості почуттів. Засновник кібернетики американський учений Норберт Вінер (1894-1964) схвалював спроби розроблення моделі гри математичним способом. Попри те що гра супроводжує людину протягом усього життя, головне значення її все-таки пов'язують з дошкільним віком.

Гра має багатовікову історію. Аналіз змісту ігор дітей різних народів і епох наводить на висновок, що гра виникла після праці й на її основі. Очевидно, тому в іграх дітей первісних людей відображена війна, полювання, землеробські процеси. Наслідуючи в грі діяльність дорослих, діти оволодівають найпростішими трудовими навичками і всім тим, що чекає їх у дорослому житті. З тим, що в історії людства праця випереджала гру, погоджується і психолог Д. Ельконін у монографії «Психологія гри». Виникнення дитячої гри він пояснював тим, що на зорі розвитку суспільства діти рано включалися у життя дорослих, брали безпосередню участь у їхній діяльності. Потреби у грі вони тоді ще не відчували. Ускладнення знарядь праці унеможливило участь дітей у допомозі дорослим, спричинило потребу в спеціальній підготовці до трудової діяльності. З цією метою почали виготовляти зменшені знаряддя: луки, списи, ножі тощо.

Діти вправлялися з ними, і такі заняття можна вважати іграми-вправами. Рольових ігор на цьому етапі розвитку суспільства ще не існувало. З розвитком виробничих сил, ускладненням знарядь звужувалося коло доступних дітям сфер виробництва, окремі види праці вони могли лише спостерігати. Змінювалися і функції предметів, якими діти оперували: якщо зменшений лук дотепер не втратив своєї основної функції (з нього можна пускати стріли і влучати у ціль), то зменшена гвинтівка не стріляє, а є тільки копією справжньої. Так з'явилися іграшки і рольові ігри, завдяки яким діти задовольняють своє прагнення до спільного з дорослими життя.

Поширеними є спроби пов'язати походження гри з розвитком мистецтва та ідеологічних інститутів, наприклад, релігією, ритуальними процесами під час богослужінь, які мають багато спільного з ігровими діями. Дослідник історії театру Всеволод Всеволодський-Гернгросс (1882-1962) доводив, що гра зародилася у докласовому суспільстві і була пов'язана з музикою, танцями, піснями. Дорослі грались, як діти, виконуючи ритуальні дії. З розвитком суспільства виникли драма, танець, інші види мистецтва, спорт, а гра як безпосереднє відображення подій життя залишилася лише у дітей. Попри різне бачення походження гри, філософи, психологи, мистецтвознавці одностайні в думці, що гра є соціальною потребою і виконує певні суспільні функції, передусім забезпечує передавання суспільного досвіду від одного покоління до іншого. Ігри дітей різних народів і часів подібні за тематикою, оскільки відображають спільні для всіх людей явища життя. Соціальна природа гри як феномену полягає у конкретно-історичному характері творчих сюжетно-рольових ігор, змістом яких є відображення суспільних відносин людей. В іграх діти відтворюють поведінку дорослих, а також негативні явища їхнього життя. Цю особливість Дітей охарактеризував К. Ушинський: «В однієї дівчинки лялька пере, шиє, миє, прасує, в іншої - валяється на дивані, приймає гостей, поспішає до театру або на раут, у третьої - б'є людей, заводить скарбничку, рахує гроші. Нам доводилося бачити хлопчиків, у яких «чоловічки» отримували чини і брали хабарі». Отже, зміст дитячих ігор вбирає в себе різноманітні ознаки суспільного життя, в тому числі й негативні. Гра як діяльність притаманна передусім молодому організму, що зумовлене потребою дитини у виявленні активності. Тому в дитячому віці гра є нормою. Вагомі аргументи на підтвердження значення гри для розвитку дитини містять праці І. Сеченова, І. Павлова, П. Лесгафта, Л. Чулицької, Т. Осокіної та ін.

Гра є не лише фактором настрою, емоцій дитини, а й важливим чинником розвитку функцій мозку, серцево-судинної, нервової систем її організму. Перебіг усіх життєво важливих фізіологічних і психічних процесів у організмі дитини пов'язаний із задоволенням потреб в активності, нових враженнях, вияві здорових емоцій. Гра як соціальне явище, що виникло в процесі історичного розвитку людства з трудових дій, відображає реальну дійсність, удосконалюється з розвитком відносин «людина - суспільство». Вона є активною, свідомою, цілеспрямованою діяльністю, яка втілює потребу дитини в активності. Наукові спроби з'ясувати психологічні джерела, сутність, особливості, історичний розвиток гри приводили вчених до різних концептуальних висновків, що було зумовлене різними теоретичними засадами, методологічними принципами, фактами, якими послуговувалися вони. Одним з основоположників теорії гри був німецький філософ, психолог, автор відомих праць «Ігри тварин» та «Ігри людей» Карл Грос (1861-1946). На основі порівнянь особливостей ігрової діяльності дітей та інстинктивної діяльності дитинчат тварин він доводив, що гра має біологічну природу, є одним зі способів підготовки до майбутньої серйозної діяльності, головним змістом життя дитини.

Однак К. Грос переоцінював інстинктивну природу гри, ототожнював гру дитини і тварини. Проблеми ігрової діяльності цікавили німецького поета Фрідріха Шіллера (1756-1805). Він вважав гру основою будь-якого мистецтва, яке живиться енергією, що залишається у людини після задоволення життєво важливих потреб. Теорію «надлишку енергії» розвинув англійський філософ, педагог Герберт Спенсер (1820-1903), який стверджував, що сили молодого організму, не знаходячи приводу для «справжньої» діяльності, реалізуються в наслідуванні, втілюючись у різноманітних іграх. Для дитини гра є наслідуванням як власної діяльності, так і діяльності дорослих, можливістю вивільнити, «вижити» інстинкти руйнування, розбійництва, тому потрібно надати їй змогу вичерпати цю «негативну енергію».

Американський психолог, засновник педології Гренвілл-Стенлі Холл (1846-1924), вважаючи розвиток психіки дитини своєрідним повторенням етапів розвитку людства незалежно від умов її життя і виховання, доводив, гра дитини за формою і змістом дублює історію від первіснообщинного ладу до сучасного суспільства. Наприклад, ігри малюків з піском є повторенням печерного періоду життя людства, мисливські ігри - втіленням мисливських інстинктів та ін.

Тому гра не підвладна педагогічним впливам і розвивається за своїми законами. Психоаналітична теорія гри, яку обґрунтував австрійський психолог, психіатр Зігмунд Фрейд, а пізніше розвинули його співвітчизник Альфред Адлер (1870-1937) та німецько-американський психолог Карен Хорні (1885-1952), зосереджується на проблемах: несвідомого і напівсвідомого в ігровій діяльності, використання гри як засобу вираження дитиною інстинктів, бажань, прагнень, які вона не може реалізувати безпосередньо в житті (З. Фройд), самоствердження її, реалізації обмежуваного дорослими прагнення до влади і могутності (А. Адлер), і відповідно - як засобу вдосконалення особистості дитини через переборювання негативних інстинктів і поривань.

Для цього слід надавати дитині змогу самостійно виявити ці інстинкти і поступово пережити їх. Але вони не зникають зовсім, заявляючи про себе щоразу, коли «знімаються» зовнішні «обмежувачі», які накладає виховання. Використання сучасних зарубіжних теорій «ігротерапії», методологічною основою яких є неофрейдизм, сприяє нормалізації стосунків дитини з навколишньою дійсністю, оскільки гра знімає негативізми, ліквідує егоїзм, вередування тощо, «поліпшує природу дитини».

За твердженням голландського психолога, автора книги «Гра людини і-тварини» Фредеріка-Якоба-Йоханнеса Бейтендейка (1887-1974), жива істота є дитиною не тому, Що грається, а навпаки, грається тому, що вона дитина. Гру він розглядав як відображення особливостей дитячого віку, вияв певних потягів дитини (наприклад, потяг до звільнення від нав'язаних середовищем обмежень, до злиття зі світом, тенденція до повторення).

Більшість дослідників зосереджується на виявленні Можливостей гри як форми організації життя дітей, а також визначенні її місця у педагогічному процесі дитячого садка. Із цього погляду широкі можливості відкриваються в процесі становлення і розвитку ігрового колективу, в якому неминучими є реальні стосунки, що стимулює формування у дитини якостей, необхідних для її входження до ігрового колективу: встановлення зв'язків з дітьми, які граються, підпорядкування своїх дій ролям, контроль і виконання правил гри тощо. За висновками російського педагога Д. Менджерицької, відображення дитиною у грі взаємин дорослих, явищ суспільного життя є передумовою глибокого пізнання навколишньої дійсності, прагнення брати участь у житті дорослих. У багатьох дослідженнях порушено різноманітні аспекти цієї проблеми: формування ігрового колективу протягом дошкільного віку під впливом повноцінної ігрової діяльності (В. Воронова), виховання організованості дітей у творчій грі (А. Матусик), виховання у дошкільників інтересу до праці дорослих (І. Власова), до школи (В. Гелло) та ін.

Загалом, усі вони по-своєму аргументують, деталізують положення, що гра своїм змістом передбачає організацію дитячого товариства, а тому важливо, щоб вона втілювала позитивні явища навколишнього життя.

У педагогічному процесі дитячого садка гра є засобом виховання, формою організації навчання (дидактична гра), виховання, методом і прийомом навчання дітей (Н. Мчедлідзе). Сучасні психолого-педагогічні дослідження гри характеризуються зближенням поглядів на неї як на провідну діяльність дітей дошкільного віку, аналізом її виховних можливостей і засобів їх актуалізації.

На цих проблемах зосереджувався Л. Виготський і вчені, які репрезентують його школу (О. Запорожець, Д. Ельконін, О. Усова та ін.). Вони переконували, що виховний потенціал гри може бути реалізованим тільки за умови спрямування її дорослими. Цю точку зору розвинуто в працях французького психолога А. Валлона, її підтримували також представники педагогічної науки: Р. Пфютце, І. Хоппе, Л. Шройтер (Німеччина), Д. Ковач, О. Ваг, П. Баконі (Угорщина), Л. Бєлінова (Чехія), Е. Петрова, С. Аврамова (Болгарія) та ін.

Останнім часом дослідники (Н. Михайленко, Н. Короткова) виявляють зацікавленість не так феноменом гри, як сутністю, структурою, динамікою стосунків, що в ній складаються.

Цей напрям наближений до сучасних концепцій дошкільного виховання, що розглядають гру як джерело формування особистості.

Сучасні українські науковці (Л. Артемова, Г. Григоренко, К. Щербакова та ін.) досліджують формування суспільної спрямованості дитини дошкільного віку у грі, розвиток моральних стосунків у творчих іграх тощо. За їхніми твердженнями, гра містить більші можливості для формування особистості дошкільників, ніж будь-яка інша діяльність, оскільки мотиви її мають велику спонукальну силу і дітям зрозуміле співвідношення мотиву і мети гри. Гра є багатоманітним за змістом, характером, формою явищем.

Одна з перших класифікацій гри належить К. Гросу, який поділяв ігри на дві групи:

1) експериментальні («ігри звичайних функцій»). До них належать сенсорні, моторні, інтелектуальні, афективні ігри, вправи для формування волі. На думку Гроса, У своїй основі ці ігри мають інстинкти, що забезпечують функціонування організму як цілісного утворення і визначають зміст ігор;

2) спеціальні («ігри спеціальних функцій»). До цієї групи належать ігри, під час яких розвиваються необхідні для використання в різних сферах життя (суспільного, сімейного) часткові здібності. їх поділяють за інстинктами, які в дітей проявляються і вдосконалюються.

Відомий німецький психолог Вільям Штерн (1871-1938) класифікував ігри на індивідуальні (за задумом дитини) та соціальні (спільні з іншими). При цьому він спирався на вихідне положення своєї теорії конвергенції про необхідність розвивати внутрішні сили дитини, її здібності й одночасно враховувати вплив середовища, в якому вона перебуває.

На його погляд, зовнішній фактор (соціальне оточення) дає лише матеріал для гри, вибір якої дитина здійснює інстинктивно.

Швейцарський психолог Ж. Шаже виокремлював:

- ігри-вправи (виникають у перші місяці життя дитини);

- символічні ігри (найпоширеніші ігри дітей віком від двох до чотирьох років);

- ігри за правилами (ігри дітей від семи до дванадцяти років).

Більш детальну класифікацію ігор запропонувала сучасна американська дослідниця Катрін Гарвей, поділивши їх на:

- ігри з рухами і взаємодією (відображають надлишок енергії та емоційний настрій дітей);

- ігри з предметами (починаються з маніпуляції, далі - практика і тренування до повного вдосконалення);

- мовні ігри (створення дітьми римованих творів, які не мають точного смислового змісту, - пісеньок, лічилок, приказок, жартів тощо);

- ігри із соціальним матеріалом («драматичні» або «тематичні»). Організовують їх діти самостійно, розвивають за власним задумом. Як правило, ці ігри мають персонажів двох типів: стереотипних (мама, лікар та ін.) і тих, що змінюються;

- ігри за правилами, заданими дорослими;

- ритуальні ігри (засновані на рухах, ігрових предметах, мові, соціальній умовності).

Узявши за основу класифікації ігор психологічні принципи, російський педагог П. Лесгафт виокремив сімейні («імітаційні») ігри, в яких діти дошкільного віку повторюють те, що бачать у навколишньому житті, та шкільні ігри, які мають певну форму, конкретну мету і правила.

Загальну класифікацію ігор збагачує обґрунтування Е. Русовою народних ігор як прадавнього засобу виховання і навчання дітей, нескінченного джерела духовних сил, патріотичних почуттів, формування характеру і світогляду дошкільнят. Ці ігри прилучають дітей до народної мудрості досвіду поколінь. До цього часу вони не мають наукової класифікації і використовуються для розвитку мовлення дітей ознайомлення з природою, життям і працею дорослих тощо. Класифікація С. Новосьолової, маючи у своїй основі функціональне джерело ігор, розрізняє:

1) самостійні ігри (виникають з ініціативи дітей):

- ігри-експериментування;

- сюжетні ігри (сюжетно-відображувальні, сюжетно-рольові, режисерські, театралізовані).

2) ігри, що виникають з ініціативи дорослого, який використовує їх з освітньою та виховною метою:

- навчальні ігри (дидактичні, сюжетно-дидактичні, рухливі);

- розважальні ігри (ігри-забави, ігри-розваги, інтелектуальні, святково-карнавальні, театрально-постановні);

3) ігри, що мають своїм джерелом історичні традиції етносу (народні). Можуть виникати з ініціативи дорослого, старших дітей.

Сучасна педагогіка найчастіше послуговується такою класифікацією ігор:

1. Творчі ігри. До них належать режисерські, сюжетно-рольові (сімейні, побутові, суспільні), будівельно-конструкційні, ігри на теми літературних творів (драматизації, інсценування);

2. Ігри за правилами. Цю групу утворюють рухливі (великої, середньої, малої рухливості, сюжетні, ігри з предметами, з переважанням основного руху: бігу, стрибків тощо, ігри-естафети) та дидактичні ігри (словесні, з іграшками, настільно-друковані).

Окрему групу становлять народні ігри (забави, рухливі, дидактичні, обрядові). Кожна класифікація є досить умовною і не вичерпує всього різноманіття ігор.

Наприклад, творчі ігри теж підпорядковані певним правилам, оскільки без правил неможлива будь-яка спільна діяльність, а ігри за правилами передбачають елементи творчості.

У творчій грі їх установлюють діти, у рухливих і дидактичних іграх - дорослі, переслідуючи виховну та навчальну мету. У творчих іграх і в іграх за правилами фігурують мета, уявна ситуація, самостійність дій, активна робота уяви, творчість. Різняться ці дві великі групи ігор спрямованістю творчої активності дітей: творчі передбачають реалізацію задуму, розвиток сюжету, ігри за правилами - вирішення завдань і виконання правил.

Перехід дітей від одного виду гри до іншого залежить як від віку, так і від індивідуальних уподобань. Уникаючи надмірної регламентації, педагог має сприяти розвитку різних видів ігрової діяльності дошкільнят.

1.2 Особливості використання гри у дошкільному віці

Гра як основний вид діяльності дітей дошкільного віку, розвиваючи психічні, фізичні сили малюка (увагу, мислення, уяву, пам'ять, організованість, спритність тощо), сприяючи освоєнню ним навколишнього світу і людських взаємин, пробуджує, задіє його творчий потенціал.

На підставі того, якими іграшками грається і в які ігри грає дитина, можна зробити певні висновки про її задатки, нахили, окреслити програму їх розвитку в найближчій і віддаленій перспективі. Особливо активним є розвиток дітей під час ігор, які вони самі придумують.

Такі ігри вважають творчими, оскільки ігрова діяльність у них має яскраво виражений самодіяльний і творчий характер.

Творчі ігри - ігри, які придумують самі діти, відображаючи у них враження від пізнання навколишнього світу.

Головною ознакою творчої гри є уявлювана ситуація, яку дитина створює замість реальної, діє в ній, виконуючи роль відповідно до тих значень, які вона надає предметам, що її оточують.

Творчу гру різнобічно характеризують такі особливості:

1. Уявлювана ситуація. У творчій грі все є умовним, але в цьому створеному уявою оточенні багато справжнього: ігрові дії учасників завжди реальні, їхні почуття, переживання щирі. Завдяки ігровій уявлюваній ситуації дитина вчиться мислити про реальні речі та дії. Із цією особливістю пов'язані виникнення задуму в грі, пошук засобів для його реалізації, що потребує творчої уяви, а також означає перехід до творчої діяльності;

2. Творчий характер. Дитина у грі не копіює дійсність, а, наслідуючи те, що бачить, комбінує свої уявлення. При цьому емоційний та інтелектуальний аспекти її розвитку взаємообумовлені. Дошкільник по-справжньому переживає те, що відображає в грі, і мислить про те, що раніше емоційно сприйняв;

3. Наявність ролей. Відображення дійсності відбувається у процесі прийняття дитиною певної ролі. Однак вона наслідує образи не повністю, оскільки не має змоги реально здійснювати операції, як виконував її персонаж насправді. Тому у творчій грі дошкільнята виконують символічні дії, замінюючи реальні предмети іграшками або якимись іншими предметами, приписуючи їм необхідні функції (кубик - «чашка», палиця - «кошик» та ін.);

4. Довільність дій. Виконуючи прийняті ролі, діти неодноразово повертаються до дійсності, освоюються в ній, пізнають її поступово, добровільно, без примусу. Довільність дій є характерною особливістю творчої гри. Результати її не продуктивні, вони умовні, оскільки дитина майже нічого не змінює в навколишній дійсності. Однак її ігрова діяльність збагачується різноманітними уявленнями про навколишній світ: фізичні якості, суспільно значущі функції предметів, людські взаємини тощо. У дошкільному віці формуються і розвиваються індивідуальні та спільні ігрові інтереси, які виявляються в емоційно-пізнавальному ставленні до гри чи іграшки, прагненні дошкільника виразити те, що він пізнав, потребі займатися конкретним видом діяльності тощо. Ігрові інтереси сприяють розширенню досвіду дитини, її розумовому розвитку, збагаченню і поглибленню знань, формуванню моральних уявлень, спонукають до використання набутих знань у практичній діяльності. Показниками розвинутого ігрового інтересу можна вважати тривалу зацікавленість малюка грою (розвитком сюжету і виконанням ролі), бажання дитини приймати певну роль, наявність улюбленої ролі, небажання закінчувати гру, активне виконання всіх видів робіт (ліплення, малювання, зведення споруд тощо) з виготовлення іграшок і атрибутів, пов'язаних з темою гри, налаштованість ділитися з однолітками і дорослими враженнями після закінчення гри;

5. Специфічні мотиви. Дітей спонукають до гри прагнення наслідування, самостійності, спілкування, задоволення різноманітних пізнавальних і художніх інтересів, радість усвідомлення своїх можливостей тощо. З віком їхні мотиви змінюються, що впливає на зміст ігор. Якщо дитину молодшого дошкільного віку спонукає до гри дія з привабливими Для неї предметами, то старшого дошкільника - відтворення стосунків дорослих, які зображуються у грі. Молодших дошкільників приваблюють більше зовнішні аспекти ролі, діти старшого віку обирають сюжет гри і роль, керуючись мріями про майбутню власну діяльність;

6. Соціальні відносини. Гра є «арифметикою соціальних відносин» (Д. Ельконін), засобом формування дитячого колективу. Вона вимагає прийняття спільного задуму, узгодженості дій, породжує спільні переживання.

Педагогічна цінність творчої гри полягає і в тому, що в її процесі, крім взаємин, обумовлених змістом, ролями, правилами, між дітьми виникають реальні стосунки. Адже їм доводиться домовлятися про гру, розподіляти ролі, контролювати виконання правил тощо. У грі дошкільники легше налагоджують контакт між собою, підпорядковують свої дії, поступаються одне одному, оскільки це належить до змісту прийнятих ними ролей. Реальні взаємини є основою організації дитячого товариства, що дає підстави вважати гру формою організації життя і діяльності дошкільнят. Діти неоднаково взаємодіють між собою у творчих іграх, що залежить від їхнього віку, розвитку, змісту і сюжету гри, розподілу ролей у ній.

За спостереженнями вчених (О. Усова), ця взаємодія виявляється на таких рівнях:

1. Ігри поруч. Це ігри дітей раннього і молодшого дошкільного віку, у яких вони виявляють певний інтерес до гри однолітків, однак зосереджені на своїй ігровій діяльності, дотримуються «дисципліни відстані». Вихователь повинен організовувати індивідуальну поведінку дітей, створювати умови для взаємного спілкування, вчити їх самостійно, тривалий час і зосереджено гратися з іграшкою, виховувати товариське ставлення до дітей, які граються поруч;

2. Взаємодія з іншими. її суттю є спілкування, встановлення певних стосунків одне з одним. Спершу діти об'єднуються на основі механічної взаємодії (за місцем гри, привабливістю дії). Такі об'єднання короткочасні, а дії подібні до ігор поруч. Згодом виникає взаємодія на основі інтересу до змісту гри: дошкільників об'єднує усвідомлення спільної мети, необхідності зусиль для її досягнення. Такі об'єднання більш стійкі, утворюються вибірково: одні діти надають перевагу сюжетно-рольовим іграм, інші - рухливим, ще інші - іграм-драматизаціям. Завдання вихователя в цей період - створити умови для формування різноманітних, стійких ігрових інтересів;

3. Об'єднання дітей на основі інтересу і симпатії одне до одного. Це найстійкіші групи, існування яких залежить від складу гравців, їхніх характерів, ігрових інтересів тощо. Вихователь повинен подбати про моральність взаємодії у таких групах, підвищення рівня ігрових і організаторських умінь дітей. Дбаючи про використання можливостей ігрового об'єднання у соціальному розвитку дошкільників, педагог зосереджується на формуванні в них уявлень про справедливу поведінку, включенні стійких груп у спільну ігрову діяльність із найдоброзичливішими дітьми, активізації їхньої морально-оцінної діяльності.

Творча гра є школою моралі, оскільки сформовані у ній моральні якості впливають на поведінку дошкільників у повсякденному житті.

А засвоєні в процесі спілкування дітей одне з одним, з дорослими моральні норми і правила набувають у грі подальшого закріплення. Моральне виховання у творчій грі обумовлюється її змістом - відображенням у ній реальних подій, пов'язаних з нормами моралі. Попри те, що сюжет гри відображає позитивні явища дійсності, її цінність для морального виховання дітей може виявитися вкрай низькою, якщо увага гравців сконцентрована лише на виконанні ігрових дій (огляд хворих, перевезення вантажів, приготування їжі), а самі вони байдужі до людських стосунків. Адже головне у грі - моделювання соціальних відносин між людьми.

У творчих іграх діти відтворюють передбачені їхніми ролями поведінку, взаємини з позиції власного досвіду, який може бути і негативним, іноді ухиляються від небажаних для себе дій або виконують їх, керуючись егоїстичними інтересами. Все це допустиме, оскільки творча гра передбачає діяльність дошкільника на власний розсуд щодо втілення ігрового задуму. В кожному випадку йому потрібна допомога дорослого.

Пов'язані з роллю взаємини реалізуються тоді, коли стають предметом спеціального обговорення. Вихователь повинен вдаватися до різноманітних педагогічних прийомів, намагаючись розкрити моральну суть діяльності, взаємин героїв гри. З цією метою він може використати:

- читання художніх творів, розгляд ілюстрацій до них, картин відповідної тематики;

- бесіди зі старшими дошкільниками щодо характеристики персонажів, їхніх стосунків з іншими людьми;

- аналіз рольової поведінки дітей у самостійних іграх;

- залучення дошкільників до аналізу дій і вчинків партнерів після реалізації ігрового задуму;

- втілення норм і правил поведінки в конкретні ігрові дії;

- почергове виконання дітьми різних ролей в одній грі;

- обговорення ролей до початку гри, наголошення на їх моральній суті;

- участь дорослого в іграх як еталона рольової поведінки.

Творча гра пов'язана з дитячою працею, яка виникає і розвивається на її основі. У грі часто поєднуються образотворча, конструкційна та інші види діяльності, що збагачує її, сприяє вихованню у дітей інтересу до праці, турботливого ставлення до інших. Вона є важливим засобом розумового розвитку, формування фундаментальних психічних процесів (сприймання, мислення, мовлення, пам'яті, уяви). На цій підставі психологи (Г. Люблінська) вважають творчу гру формою набуття і систематизації знань, засобом дійового їх освоєння, способом переходу від незнання до знання, від знань неясних, гіпотетичних до знань чітких і конкретних. У грі поглиблюється аналіз явищ, взаємин, моральних якостей людей. Специфіка розумового виховання у грі зумовлена відсутністю прямого навчання, однак вона створює умови для засвоєння і відтворення нових знань. У грі розвивається розумова активність дитини, яка завжди пов'язана з роботою уяви, оскільки дошкільнику необхідно обрати для себе роль, уявити дії людини, яку хочеться наслідувати. Творча уява виявляється, розвивається й у пошуках засобів здійснення задуму, створенні ігрової обстановки тощо.

Під час творчої гри в дитини формується і розвивається вміння співвідносити свою точку зору на події, які зображуються, дії, предмети з точкою зору інших, що відкриває можливості для переходу її мислення на новий рівень. Переживання різноманітних почуттів і співпереживання у грі формують емоційний досвід дитини, впливають на її характер.

Широко використовується творча гра з метою естетичного виховання, оскільки дошкільники відображають світ через ролі, в яких втілені певні образи. Вона є ефективним засобом розвитку художніх інтересів, художнього смаку дитини, творчості. У ній виявляються і розвиваються здібності до музики, декламування, танців, естетичного оформлення будівель.

У грі формується і збагачується досвід рухової діяльності дошкільника, оскільки, приймаючи певну роль, дитина свідомо намагається відтворити характерні для конкретного персонажа рухи. Моторний розвиток у грі готує дитину до свідомих фізичних вправ у шкільному віці.

Творчі ігри сприяють самовираженню дитини, індивідуалізованому відображенню нею дійсності, формуванню у її свідомості цілісної картини світу. Саме вони дають дошкільнику змогу активно впливати на події і явища, які становлять для нього інтерес і в яких він хоче брати участь.



1.3 Специфіка проведення занять по ознайомленню дітей з природою у формі гри

Якщо при учбово-дисциплінарному підході виховання зводиться до виправлення чи поводження попередженню можливих відхилень від правила за допомогою "уявлень", то особистісне орієнтована модель взаємодії дорослого з дитиною виходить з кардинально іншого трактування процесів виховання: виховувати - значить прилучати дитини до світу людських цінностей. До кінця дошкільного віку можуть і повинні бути сформовані ціннісні основи відносини до дійсності.

Формуючи відношення до природи, дитина здобуває початковий досвід прилучення до широкого кола загальнолюдських цінностей. Серед них пізнавальні цінності: дитина починає почувати себе першовідкривачем, випробує радість експериментування з об'єктами неживої природи, відкриває нове в знайомому і знайоме в новому, виокремлює найпростіші закономірності, усвідомлює їхній непорушний характер.

Цінності перетворення: виникає прагнення дбайливо відноситися до природного середовища, зберігати і множити, у міру своїх сил, багатство природи. Цінності переживання: дитини надить таємничість, загадковість явищ природи, він переймається її красою, близькістю до усього живого, почуває свою спільність із предметами і явищами навколишнього світу й одушевляє їх. Умова формування цих цінностей - допитливість дитини, що може бути спрямована дорослим до об'єктів, усе більш і більш складним і різноманітної. Дорослий утягує дитини в область своїх переживань із приводу краси, величі, різноманіття природних явищ, створюючи зону спільних емоційних переживань. При цьому дорослий дає кожній дитині відчути себе "відповідальною особою", причетною до того, що відбувається. У результаті формуються початки екологічної свідомості.

Ознайомлення дітей з природою - одно із головних засобів їх розвитку. В процесі його розширюється орієнтація дітей в навколишньому середовищі, формуються пізнавальні здібності, виховується відповідне відношення до природи. Ознайомлення дітей з природою пропонує дати їм відповідний об'єм знань про предмети, явища неживої і живої природи, виховання інтересу і любові до неї.

В кожній віковій групі здійснюються певні програмні задачі ознайомлення дітей з природою. Вони передбачають поступове засвоювання природних знань. Дітей 2-х, 3-х років життя знайомлять з рослинами, тваринами, явищами неживої природи, привчають відокремлювати їх в просторі, виділяти і правильно називати деякі прикмети рослин (забарвлення листя, квітів), рух і голоси тварин. При цьому у дітей удосконалюються аналізатори (очний і слуховий), розвивається інтерес і увага до побаченого, формується добре відношення до них.

У дітей 4-го року життя формується уявлення про предмети і явища природи, з якими вони постійно зустрічаються в житті, приводять їх до установлення таких зв'язків, які діти можуть пізнати в процесі предметно-чутливої діяльності на заняттях, іграх і відобразити їх в формі конкретних уявлень. Дітей вчать спостерігати, виділяти окремі прикмети рослин, тварин, порівнювати об'єми, групувати їх по зовнішніх ознаках.

В процесі засвоєння знань у них утворюється більш високі форми пізнавальної діяльності. Діти 4-х років можуть підійти до установлення причинно-наслідкових відносин. Біля 5-ти років у дітей формуються вища форма наочно - образного мислення. Вони можуть засвоювати узагальнені знання. Дітей вчать виділяти особливості будови рослин, тварин і установлювати їх залежність від умов переживання.

До кінця дошкільного віку у дітей повинна бути розвинута елементарна форма логічного мислення, здатність до аналізу і синтезу, уміння виділяти індивідуальні і загальні ознаки рослин і тварин, робити узагальнення. До приходу в школу у дітей повинна бути розвинута спостережливість, допитливість, любов і дбайливе відношення до природи, здатність знаходити в ній красиве, інтерес до сільськогосподарської праці.

В процесі ознайомлення дітей з природою в дитячому саду використовують різні методи:

- наочні (спостереження, демонстрація фільмів, дивитись картини);

- практичні (ігровий метод, праця);

- елементарні (досліди);

- словесні (розповіді вихователя, читання художніх творів, бесіди).

Вибір методів і прийомів визначається змістом програми і залежить від природного оточення дошкільного закладу, місця і об'єкта спостереження. А також від віку дітей і їхнього досвіду. В групах раннього і молодшого віку особливе значення мають чутливі сприйняття дітей, тому основним методом буде спостережливість. Дидактична гра, показ картин, які відіграють велику роль в пізнанні дітьми природи.

Враховуючи конкретність мислення і невеликий досвід у дітей середньої групи, потрібно при ознайомленні їх з природою широко використовувати наочний матеріал. Для утворення і закріплення уявлення широко використовують дидактичні ігри з природним матеріалом або їх зображення на картинках, невеликі бесіди. Ознайомлення дітей старшої і підготовчої до школи груп з природою проходить в основному шляхом спостереження на екскурсія, прогулянках, під час ігор і праці. В цих групах велике місце відводиться бесідам, розповідям вихователя з використанням картин, кінофільмів, читання художньої літератури.

Заняття - це основна форма організації дітей при ознайомленні з природою. Заняття проводять в певні години по розробленому плану, згідно програми. Заняття будують так, щоби в процесі ознайомлення з природою здійснювався розвиток пізнавальна здатність і мова дітей, виховання інтересу і любові до природи. Головне в занятті - це засвоєння всіма дітьми програмного матеріалу.

Екскурсія - це заняття, на якому діти знайомляться з природою в звичайних умовах: в лісі, на полі, в саду, в гаю. Щоденні прогулянки широко використовують для ознайомлення дітей всіх вікових груп з природою. Вони можуть носити характер невеликих екскурсія, під час яких вихователь проводить огляд ділянки, організує спостереження за погодою, сезонними змінами в житті рослин і природи.

Ознайомлення дітей з природою в дитячому саду вимагає постійного безпосереднього спілкування з нею.

Однією із умов, яка забезпечує це, є організація в дитячому саду кутка природи. Кожна вікова група повинна мати свій куток природи. Працю і спостережливість дітей за рослинами і тваринами в кутку природи організовують протягом року.

Праця в кутку природи проводиться щоденно в години, відведені для праці. Діти спостерігають за рослинами і привикають до бережливого ставлення до них, оволодівають елементарними трудовими привичками, привчаються до спільної праці з дорослими, одне з одним, а потім самостійно. Організація праці дітей залежить від віку. В першій молодшій групі діти тільки спостерігають, як вихователь доглядає за рослинами, а в другій молодшій групі вони самі приймають участь в цій роботі. В середній групі всі виконують окремі доручення вихователя. В старших групах їх виконують чергові під наглядом вихователя.

В підготовчій групі, крім чергових, діти ведуть індивідуальні спостереження за рослинами і тваринами.

В кожному дитячому саду є своя ділянка, на якій діти проводять більшу частину часу, особливо в теплу пору року.

Ділянка - це місце для ігор, прогулянок, занять, спостережень за рослинами і тваринами протягом всього року.

На земельній ділянці діти працюють після денного сну. Організація праці залежить від виду роботи, віку дітей і пори року.

Наявність на ділянці дерев, кущів, городу, квітника, плодово-ягідних посаджене має велике виховне значення. Діти разом з вихователем вирощують рослини, доглядають за ними, одержують конкретне уявлення про їх ріст і розвиток. В процесі догляду за рослинами у них виробляється уміння правильно користуватись простими знаряддями по обробці землі і догляду за рослинами, формується бережливе відношення до природи.

Красиво оформлена ділянка, правильно підібрані декоративні рослини мають великі значення для естетичного виховання.



2. Експериментальне дослідження гри як форми організації заняття із ознайомлення дошкільника з природою

2.1 Організація експериментального дослідження

Експериментальне дослідження гри як форми організації заняття із ознайомлення дошкільника з природою мною було проведено на базі дитячого садка «Лютик» у місті Полтава.

Об'єкт дослідження: навчально-виховний процес ознайомлення з природою дітей старшого дошкільного віку в умовах діяльності дитячого садочка «Лютик» м. Полтава.

Предмет дослідження: використання гри як форми організації занять по ознайомленню дошкільника з природою.

Мета дослідження: розробити, науково обґрунтувати й експериментально перевірити зміст, методи керівництва та форми організації педагогічного процесу, які б забезпечили реалізацію використання гри як форми організації занять по ознайомленню дошкільника з природою.

Заняття проводилося на базі старшої групи, у групі 15 дівчаток і 20 хлопчиків. В процесі ознайомлення дітей з природою в дитячому садку використовують різні методи:

- наочні (спостереження, розгляд картин, демонстрація фільмів);

- практичні (дослід, ігровий метод, праця);

- елементарні (досліди);

- словесні (розповіді вихователя, читання художніх творів, бесіди).

Найкращий результат дає спостереження.

Спостереження - це цілеспрямоване планомірне сприймання предметів та явищ, під керівництвом вихователя.

Види спостереження:

1. За тривалістю:

- короткотривалі;

- довготривалі.

2. За формою організації дітей:

- індивідуальні;

- групові;

- колективні.

3. За дидактичною метою:

- первинні;

- повторні;

- заключні.

Вибір методів і форм визначається змістом програми і залежить від природного оточення дошкільного закладу, місця і об'єкта спостереження. А також від віку дітей і їхнього досвіду.

В групах раннього і молодшого віку особливе значення мають чутливі сприйняття дітей, тому основним методом буде спостережливість. Дидактична гра, показ картин відіграють велику роль в пізнанні дітьми природи. Враховуючи конкретність мислення і невеликий досвід у дітей середньої групи, потрібно при ознайомленні їх з природою широко використовувати наочний матеріал.

Для утворення і закріплення уявлення широко використовують дидактичні ігри з природним матеріалом або їх зображення на картинках, невеликі бесіди.

Ознайомлення дітей старшої і підготовчої до школи груп з природою проходить в основному шляхом спостереження на екскурсія, прогулянках, під час ігор і праці.

В цих групах велике місце відводиться бесідам, розповідям вихователя з використанням картин, кінофільмів, читання художньої літератури.

Форми ознайомлення:

1. На заняттях;

2. В повсякденному житті.



2.2 Експериментальна перевірка запропонованих занять

Гра, як відомо, найкраще сприяє засвоєнню дітьми чогось нового, тому в системі екологічного виховання пропонуємо кілька дидактичних ігор.

Дидактичні ігри.

Квіти - чи не найпрекрасніше диво рослинного світу на всій планеті. Вони викликають захоплення досконалістю форм, різнобарв'ям, духмяністю. Малята бачать їх усюди: вдома, в садочку, на вулицях, під час прогулянок на природу. Яскраві голівки квітів збуджують інтерес малят, викликають бажання помилуватися ними, торкнутися їх ручками. Підтримуючи зацікавлення цими рослинами, дорослі мають змогу розвивати у дітей естетичний смак, виховувати любов до природи.

Доглядаючи кімнатні квіти, спостерігаючи за рослинами, які прикрашають територію садка під час занять з природознавства та безпеки життєдіяльності, дошкільнята більше дізнаються про наших зелених друзів.

Закріпити та розширити знання малят про рослини допоможуть дидактичні ігри.

Гра "Квітка, квітка, де твоя домівка?".

Матеріал: нагрудники із зображеннями квітів, сонця, хмарки, таблички-ілюстрації, на яких намальовані клумба, кімната, ліс, степ. Мета: поглиблювати знання про місця поширення тих чи інших квітів, розвивати зв'язне мовлення, увагу, пам'ять, виховувати любов до природи, естетичний смак. Вихователь розставляє таблички (клумба, кімната, степ, ліс) у різних місцях приміщення, оздоблених відповідними декораціями. Дітям роздають нагрудники із зображеннями квітів і пропонують зайняти свої місця. Починається гра. Квіти "сплять" у своїх будиночках, а гравці Сонечко і Хмарка чекають трохи осторонь.

Вихователь.

Вранці прокинеться Сонечко, погляне на луки й поля, до нас зазирне у віконечко, щоб квіточка кожна росла.

Сонечко підходить до кожної оселі, торкається квітів, вони прокидаються і вибігають на середину кімнати, беруться за руки і ведуть хоровод (рухаються в різні боки, роблять "пружинку" тощо). У центрі утвореного кола танцює Сонечко.

Сонечко.

Прокиньтесь, любі квіти, Я - Сонечко яскраве, Я хочу звеселити Дерева, луки, трави. А нумо разом грати І день новий вітати.

З'являється дитина-Хмарка, прикладає руку до вуха - прислухається до веселого гомону квітів і Сонця.

Вихователь.

Та не сподобалося Хмарці, що навкруги все сяє, що квіточки кружляють у танці й Сонечко співає.

Хмарка заходить у коло, забирає Сонечко і відводить убік від інших дітей. Повертається до гурту малят, імітуючи дощик.

Хмарка.

Спритний дощик, пустотливий Від краплинок і до зливи, Від хмаринок до калюж Тут і там стриба чимдуж (В. Зорік).

Тим часом вихователь забирає картки із зображенням клумби, лісу, кімнати, степу.

Вихователь.

Дощик заплутав стежинки, Змішалося все навкруги. І квіти не знайдуть хатинки, Бо змито було всі сліди.

Діти-квіти намагаються знайти свої будиночки.

Вихователь.

Щоб доріжки всі знайти й до хатиночок дійти, треба відповіді знати і загадки відгадати. Вихователь називає по черзі ознаки певної місцевості, де знаходиться домівка тих чи інших квітів. Діти, які впізнали опис свого будиночка, піднімають руки, вихователь ставить на місце потрібну картку, а Хмарка відводить квіти за правильною адресою:



У садку біля паркану,

Посадили квіти,

Щоб раділи і дорослі,

І маленькі діти (Клумба).

Або:

Може, там колись бували,

Де ростуть високі трави.

Але річки не течуть,

І дерева не ростуть.

Тоді часу ви не гайте,

Цю місцевість називайте (Степ).

Або:

Здогадайтеся, малята,

Де дерев росте багато.

Дикі звірі де живуть,

Ягоди й гриби ростуть (Ліс).

Гра "Посади квітку".

Матеріал: картки із зображеннями квітів (волошок, хризантем, айстр, лілій, півників або інших, на вибір), ігрове поле, на якому білі клітинки чергуються з уже заповненими, кубик, фішки за кількістю гравців.

...