Розвиток морально-вольових якостей дошкільників

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Україна на сучасному етапі переживає складний період трансформації суспільного розвитку та радикальних перетворень в галузі освіти, намагаючись вийти на рівень світових стандартів.

Зокрема у державній національній програмі «Освіта. Україна ХХІ століття» серед пріоритетних напрямів реформування освіти відзначено, що в основу національного виховання мають бути покладені такі чинники: принцип єдності сім'ї, дошкільного навчального закладу, школи, наступності та спадкоємності поколінь; організація родинного виховання та освіти як важливої ланки виховного процесу; забезпечення діяльності педагогічного всеобучу батьків [5].

У Концепції сімейного та родинного виховання зазначено,що сучасна сім'я має стати головною ланкою у вихованні дитини, забезпечити їй належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального і духовного розвитку. дошкільник моральний вольовий педагогічний

Роль педагогічної культури батьків у родинному вихованні дітей досліджували Г. Сковорода, С. Русова, Г. Ващенко, К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський.

К. Ушинський, досліджуючи педагогічну підготовку батьків щодо виховання дітей зазначав «...Батьки завжди є хоч почасти вихователями своїх дітей і кладуть перші зерна майбутніх успіхів чи неуспіхів виховання». Зрозуміло без пояснень, як важливо для них у цьому випадку набути педагогічних знань [15].

А. Макаренко, характеризуючи систему родинного виховання доводив, що потрібна правильна та цілеспрямована організація впливу на дитину, спрямована великим педагогічним знанням. « У сім'ю організація впливу на дитину повинна прийти через широку педагогічну пропаганду, через приклад кращої сім'ї, через підвищення вимог до сім'ї».

Здійснюючи родинне виховання, батьки створюють умови для повноцінного фізичного та духовного становлення особистості, формують активне, зацікавлене ставлення до оточуючого середовища. Доцільно згадати слова В. Сухомлинського: «У сім'ї шліфуються найтонші грані людини - трудівника, людини - культурної особистості. Із сім'ї починається суспільне виховання. У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди. Сім'я - це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім'ї будується педагогічна мудрість» [8].

Великий педагог В. Сухомлинський вважав, що найблагороднішою роботою кожної сім'ї є творення людини. Продовжуючи рід людський, батько та мати повторюють у дітях самих себе, і від того, наскільки свідоме це повторення, залежить моральна відповідальність за людину, за її майбутнє.

Звертаючись до батьків,вчений наголошував:« Якщо ви хочете стати неповторною особистістю, якщо мрієте залишити після себе глибокий слід на землі - не обов'язково бути видатним письменником або вченим, творцем космічного корабля або відкривачем нового елемента періодичної системи. Ви можете утвердити себе в суспільстві, засяяти красивою зіркою неповторної індивідуальності, виховавши хороших дітей, хороших громадян, хороших трудівників, хорошого сина, хорошу дочку, хороших батьків для своїх дітей. Творення людини - найвище напруження всіх ваших сил. Це і життєва мудрість, і майстерність, і мистецтво. Діти - не тільки і не стільки джерело радості. Діти - це щастя, створене вашою працею» [11].

Традиції сімейного виховання складались протягом століть. Звичайно вони формувались стихійно, відображаючи особливості побуту, спілкування і загалом культуру народу. До недавніх часів сім'я була патріархальною, численною за складом, куди входили представники трьох, а нерідко чотирьох поколінь. Правила виховання дітей передавались новим поколінням як освячені часом канони.

Впродовж останнього століття зростаючий темп суспільних перетворень змінив і сім'ю: основною стала так звана нуклеарна сім'я (батьки і діти). Кількість дітей у сім'ї неухильно зменшилися, тісні в минулому зв'язки між її членами поступилися місцем зв'язкам нестійким.

У наш час виникла необхідність покращити культуру сімейного виховання і водночас збагатити можливості громадського виховання.

Для того, щоб кожна сім'я зрозуміла своє призначення, усвідомила свою відповідальність за справу виховання дітей, аби підказати їм дієві шляхи виховних зусиль, які принесуть бажані результати, у дошкільних навчальних закладах передбачається робота з батьками [10].

Для цього органи управління дошкільними навчальними закладами, керівники дитячих садків і вихователі мають чітко визначити свої завдання у співпраці з сім'єю. Саме об'єктивний аналіз потреб сім'ї дає справжні орієнтири для визначення напрямків розвитку суспільного дошкільного виховання.

Насамперед слід змінити психологічну орієнтацію на те, хто є основним замовником дошкільного навчального закладу і кому він має бути підзвітним з усіх питань організації життя дітей і виховного процесу. Працівники дошкільних навальних закладів мають усвідомити, що дітей їм довіряє сім'я, а не держава, а значить збереження здоров'я дитини і забезпечення належних умов для її розвитку в першу чергу турбує сім'ю. Очевидно, потрібно створювати відповідні функціональні структури - ради, членами яких мають бути батьки та представники колективу працівників дошкільного навчального закладу, що укладають між собою певні угоди, їх виконують і взаємно звітуються.

Приймаючи дитину в групу, вихователь повинен бути обізнаний із змістом, характером і напрямками сімейного виховання, щоб безпосередньо забезпечити умови тісної взаємодії та підтримки позитивного мікроклімату, який вже набуто в сім'ї.

Відношення сім'ї до ДНЗ має бути консультативним і просвітницьким центром з психолого-педагогічних питань навчання і виховання [35].

Виходячи з вищесказаного, для успішного здійснення виховання дитини, для створення всіх належних умов для її всебічного розвитку, слід зосередити увагу педагогів і батьків на достовірності, об'єктивності та повноті інформації, на основі якої здійснюється навчально-виховний процес. А це можливе тільки за умови тісної взаємодії дошкільного навчального закладу та сім'ї.

Тож означена проблема є актуальною на сучасному етапі, що й посприяло вибору теми нашого дослідження.

Предмет дослідження: взаємодія дошкільного закладу і сім'ї по вихованню у дошкільників морально-вольових якостей.

Об'єкт дослідження: педагогічні умови забезпечення методичного керівництва роботою сучасного ДНЗ з батьками вихованців щодо морального виховання.

Мета курсової роботи: експериментально довести ефективність запропонованих педагогічних умов співпраці задля успішного виховання морально-вольових якостей дітей дошкільного віку.

Для досягнення цієї мети були висунуті наступні завдання :

1. Проаналізувати стан дослідженості проблеми в педагогічній теорії і практиці.

2. Обґрунтувати доцільність тісної взаємодії дошкільного навчального закладу та сім'ї.

3. Розробити зміст заходів забезпечення організаційно-методичної роботи вихователів з батьками вихованців.

4. Обумовити ефективні форми та методи успішної взаємодії ДНЗ з сім'єю на сучасному етапі.

5. Виявити педагогічні умови ефективної співпраці дошкільного навчального закладу з батьками вихованців.

Структура курсової роботи: дослідження складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖУВАНОЇ ПРОБЛЕМИ

1.1 Просвітницька робота ДНЗ з батьками вихованців

У дошкільному віці сім'я для дитини - перша школа людських взаємин, де діти з ранніх років засвоюють систему моральних цінностей, норм поведінки, культурні традиції народу. Саме в ранньому дитинстві залежно від умов життя у дитини виховується довірливе ставлення до світу або ж постійне очікування прикростей від усього, що оточує. Адже почуття, сформовані в дитинстві, нерідко супроводжують людину протягом усього життя, надаючи її стосункам з іншими особливого стилю і емоційного забарвлення : спрямованість на спілкування чи бажання його уникнути, прагнення до співпраці, взаємодопомоги або конфліктність, довірливість або замкненість, агресивність [26].

Зміст, методи і форми виховання дітей у сім'ї залежать від загальної культури батьків. Нерідко сімейне виховання носить довільний характер, здійснюється без чіткої системи. Тому в дошкільних навчальних закладах діти однієї групи можуть істотно відрізнятися між собою за загальним розвитком та ступенем вихованості. В одних сім'ях малята ростуть активними, допитливими, добрими, привітними, довірливими, цікавляться іграми, книжками, природою, мистецтвом, в інших - батьки не дуже дбають про загальний розвиток дітей, однак велику увагу приділяють дисциплінованості, слухняності. Трапляються випадки, коли вихованню дитини не приділяють спеціальної уваги, і вона росте самовільно.

Педагогічний колектив сприяє підвищенню психологічної та педагогічної компетентності батьків і веде роботу з ними в трьох напрямках:

1. Вивчення статусу сім'ї, умов сімейного виховання дитини через анкетування, діагностичні бесіди, відвідування сім'ї, складання соціального паспорту сім'ї.

2. Підвищення педагогічної культури батьків через:

- інформація в батьківських куточках;

- індивідуальне та групове консультування;

- батьківські збори.

3. Залучення батьків до активної участі у навчально-виховному процесі через :

- сумісну підготовку до свят , розваг;

- виконання з дітьми домашніх розваг;

- участь у виставках [28].

Сумісними зусиллями батьків і педагогів покращені умови перебування дітей в закладі: групи обладнані сучасними меблями, придбано нові килими, світильники, методичні посібники, іграшки, музичні центри, тюль. Групові кімнати мають естетичний вигляд.

Щороку в дошкільному закладі проводяться дні відкритих дверей для батьків району.

Дитина значну частину свого часу проводить у сім'ї. Вона спостерігає життя і діяльність батьків, стосунки між членами сім'ї, засвоює ті морально правові принципи, якими вони керуються у своїй поведінці, у ставленні до власних дітей, до оточення, до праці. Основи характеру, вихідні життєві установки все це закладається в сім'ї, і годі чекати добра, якщо педагог навчає одного, а батьки - іншого.

Цілком зрозуміло, що переважна більшість сімей сумлінно ставиться до своїх обов'язків з виховання дітей, служить для них прикладом, гідним наслідування. Проте у нас чимало і проблемних сімей, неблагополуччя яких передусім негативно позначається на вихованні дітей.

Для здійснення виховної роботи з батьками вихователю важливо мати чітке уявлення про морально-правову атмосферу сім'ї кожної дитини, володіти вмінням проводити відповідну роботу з батьками з приведення цієї атмосфери у відповідність з моральними і правовими нормами.

Посиленої уваги вимагають сім'ї, де послаблений або взагалі відсутній контроль за поведінкою дітей, коли їм надається необмежена свобода. Такі батьки помилково вважають, що їхній обов'язок полягає у піклуванні про харчування, одяг, взуття дитини [34].

В окремих сім'ях дитина змалку слухає цинічні розмови про «вміння жити», де проповідується принцип: «ти мені - я тобі». У сім'ях, де батьки думають більше про себе, ніж про суспільні інтереси, їхні висловлювання з цього приводу дітьми сприймаються однозначно, вони засвоюють помилкові уявлення про те, що в житті потрібно передусім мати на увазі свою власну персону, побільше взяти для себе.

Особливої уваги вимагають сім'ї, де панує грубе, жорстоке ставлення до дітей з боку батьків або старших братів чи сестер. щоденне знущання батька з матері чи батьків з дітей формують у останніх байдужість до чужого горя. І виростає з дитини злочинець, який піднімає руку на людину. Попередити появу правопорушника в такій сім'ї можливо за умови проведення виховної роботи з батьками, яка має на меті змінити ці аморальні стосунки між членами сім'ї, сформувати в них повагу, почуття власної гідності.

Виховання дітей родиною є обов'язковим, так само обов'язковим є піклування батьків про їхнє здоров'я, фізичний, моральний розвиток та навчання. Виконуючи свої обов'язки щодо виховання, батьки мають поважати гідність дитини, не застосовувати жорстоких і грубих методів виховання.

23 % батьків вважають, що права дитини не порушуються, якщо вони дозволяють собі вдарити свою дитину; лише 41 % вважає покарання неприпустимим за жодних обставин; а 40 % допускають тілесні покарання лише у крайньому разі. А щоб покарати свою дитину, батьки зазвичай обирають такі «методи»: ставлять у куток; не дозволяють дивитися телевізор;не дають солодощів; перестають спілкуватися з дитиною; позбавляють гри; б'ють паском; дають потиличника; лишають саму в кімнаті.

До найбільш неправильних, неприємних і малоефективних покарань належать форми фізичного впливу. Більшість батьків вважає, що фізичне покарання не таке вже й велике зло, або навіть потрібне. Але цей вид виховного впливу аж ніяк не ефективний, як це здається на перший погляд, якщо батьки взялися до фізичного покарання, коли дитина не виконала їхніх вимог, то таке покарання не усуває конфлікту, бо якщо дитина і зробить те, що від неї вимагається, то її діями керують страх та інстинкт самозахисту. До того ж така форма впливу використовується тоді, коли самі батьки не контролюють власної поведінки.

Мовленнєва агресія з боку батьків - лайка, зневага, образа призводять лише до того, що дитина сама послуговується цією моделлю поведінки щодо однолітків.

Заборона має випереджати вчинки дитини або бути негайною реакцією на її небажані дії. Дуже важливо в такому разі контролювати свої слова - варто обмежитися коротким зауваженням «не можна!» й відмовитися від поширеної аргументації. Краще показати своє незадоволення мімікою, жестом, виразом обличчя. Тоді дитина поступово навчиться розуміти, які її вчинки викликають емоцій ну підтримку батьків, а які - ні. Випереджальна заборона має бути лаконічною й точною. Найпоширеніша форма покарання в родині - покарання «природними наслідками». Це означає обмеження або позбавлення дитини за провину чогось приємного (солодощів, нових іграшок). Але тут можна досягти ефекту за умови, якщо дитина вважає обмеження справедливим, якщо це рішення прийнято з її згоди, є результатом попередньої домовленості. Найкраще не позбавляти дитину чогось, а дещо віддалити в часі радісну для неї подію. Але аж ніяк не варто позбавляти її їжі, свіжого повітря, спілкування з однолітками [5].

Велика увага приділяється плануванню та проведенню роботи з морального виховання з дітьми всіх вікових груп. Вихователі проводять різні форми роботи з малюками (заняття, дидактичні ігри, бесіди, розгляд картин, моделювання ситуацій, використання методу ТРВЗ), широко використовують ігрові методи і прийоми. Приділяють увагу індивідуальній роботі з дітьми, виховуючи в них базові якості особистості: людяність, розсудливість, справедливість, відповідальність.

Вихователі старших груп мають навчати дітей культурі спілкування в ході різних видів діяльності: мирно і толерантно домовлятися під час виконання трудових доручень, організації рухливих чи сюжетних ігор (розподіл ролей за допомогою лічилок, за індивідуальними здібностями тощо).

В процесі морального виховання педагоги навчають своїх вихованців правил людського співжиття:

- дотримання норм культурної поведінки;

- спілкування на основі добрих почуттів і взаємин;

- взаємна ввічливість;

- усвідомлення себе членом колективу і вміння добре поводитись в колективі;

- виховувати в собі риси гуманізму, дисциплінованості,витримки, скромності, товариськості, чуйності;

- позитивна мотивація власної трудової діяльності;

- повага до праці товаришів і дорослих;

- бережливе ставлення до природи, шана до землі;

- дбайливе ставлення до речей [26].

Виховання малюка починається, насамперед, із виховання дорослого.

Характер і якість виховання, значною мірою, залежить від особистості педагога,його фахового рівня. Педагогічна майстерність - важлива умова оптимізації процесу морального розвитку дошкільнят. Педагоги мають мати високий фаховий рівень, володіють культурою мовлення і спілкування,акумулюють у собі риси гуманізму, витримки, скромності, товариськості, толерантності.



1.2 Формування морально-вольових якостей у дошкільників

Моральне виховання, як і будь-який напрям виховної роботи з дітьми дошкільного віку, передбачає використання системи прийомів, способів, операцій пізнання особливостей їхнього світовідчуття, мислення, поведінки і ціле спрямованого впливу на них. Щодо цього дошкільна педагогіка має у своєму арсеналі універсальні та специфічні методи. Використовують їх залежно від конкретної педагогічної ситуації: віку, рівня розвитку дітей, особливостей соціуму, його стратифікаційних груп, у яких росте й виховується дитина, тощо.

Методи морального виховання - способи педагогічної взаємодії, за допомогою яких здійснюється формування особистості відповідно до мети і завдань морального виховання і вікових особливостей дітей [16].

До найпоширеніших методів морального виховання належать методи формування моральної поведінки, методи формування моральної свідомості, методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки.

Методи формування моральної поведінки. Ця група методів спрямована на вироблення досвіду поведінки згідно з моральними нормами і правилами. Серед них виокремлюють такі методи:

а) практичне залучення дитини до виконання конкретних правил поведінки. Починаючи з раннього віку, дітей привчають дотримуватися режиму сну, харчування, активної діяльності, правил спілкування і колективного співжиття. У використанні цього методу акцентують на організації життя дитини відповідно до вимог, а також на постійному підтриманні її поведінки згідно з цими вимогами. Педагог при цьому повинен використовувати різноманітні засоби, щоб дитина в реальному житті пересвідчилася у правильності, доцільності для неї такої поведінки, зрозуміла, що порушення правил спричинює небажані наслідки для неї і близьких їй людей;

б) показ і пояснення. Ними активно послуговуються у вихованні культури поведінки, навичок колективних взаємин тощо. Дітей систематично і в різних життєвих ситуаціях привчають до певних способів поведінки: вітатися, ввічливо просити про послугу, дякувати, бережно ставитися до іграшок, навчального матеріалу та ін.;

в) приклад поведінки дорослих (у середньому і старшому дошкільному віці - й однолітків). Організовуючи різноманітну діяльність дітей, педагог установлює чіткі правила, пояснює їх дітям, переконує, що дотримання певних правил є важливою умовою їхнього успіху. Старші дошкільники можуть самостійно встановлювати правила спільної діяльності й контролювати їх виконання, мотивуючи це доцільністю для всього колективу;

г) оволодіння моральними нормами у спільній діяльності. Особливість цього методу полягає в тому, що діти оволодівають певними моральними нормами начебто спонтанно, без ініціювань педагогом, а у спільній діяльності з ним, батьками. Вони самі доходять висновку, що дотримання певних норм є передумовою успішної діяльності, досягнення позитивного результату, хороших взаємин у сім'ї, колективі. Дитина неодноразово пересвідчується, що її популярність залежить від успіхів у спільній діяльності, а вони - від уміння чітко формулювати правила цієї діяльності й дотримуватися їх;

ґ) вправляння у моральній поведінці. Суть методу полягає у створенні педагогом спеціальних умов для вправляння дітей у дотриманні моральних норм. Для цього слід потурбуватися про те, щоб створені ним ситуації не були штучними, а наближалися до життєвих, звичних для дитини. З цією метою використовують різноманітні доручення, ускладнюючи їх відповідно до віку дітей;

д) створення ситуацій морального вибору. Цей метод передбачає використання особливих вправ, спрямованих на формування моральних мотивів поведінки у дітей старшого дошкільного віку. Такі вправи можуть бути запрограмовані вихователем або обрані дітьми самостійно. Наприклад, вихователь може запропонувати дітям дивитися новий діафільм або допомагати двірнику прокладати доріжки в снігу. Якщо діти відкладають приємну для них справу, щоб виконати обов'язок, необхідний з погляду моральних норм, то вони повинні мати змогу здійснити його без зволікань. Такий їхній учинок обов'язково має бути схвалений [22].

Методи формування моральної свідомості. Використання їх має на меті засвоєння моральних уявлень і моральних понять. Це здійснюють, послуговуючись такими методами:

а) роз'яснення конкретних моральних норм і правил. Ведучи мову про них, педагог повинен доступно за формою і змістом розкрити сутність конкретних норм і правил, про демонструвати, до чого призводить ігнорування їх. Важливо проілюструвати це сюжетами з фільмів, казок тощо;

б) навіювання моральних норм і правил. Цей метол ґрунтується на схильності дитини до наслідування і високій емоційності. Особливої уваги потребують несміливі, замкнуті діти, використання навіювання щодо яких може підтримати їхнє прагнення до активної поведінки, збудити віру у власні сили [13].

Методи стимулювання моральних почуттів і мотивів поведінки. Використання їх передбачає спрямування дитини на дотримання моральних норм, застереження під їх порушень. З цією метою використовують:

а) приклад інших. Ефективність його ґрунтується на здатності дошкільника до наслідування людей, які оточують його, героїв літературних творів, кінофільмів, спектаклів. Безперечно, це мають бути популярні серед дітей особистості;

б) педагогічна оцінка поведінки, вчинків дитини. Педагогічна оцінка має орієнтуючу (уточнює уявлення дітей про моральні вимоги) і стимулюючу (заохочує до моральної поведінки) функції. Важливо, щоб вона була об'єктивною, своєчасною, а її вимогливість, принциповість поєднувалися з добрим ставленням до дитини, зацікавленістю в її успіхах. Крім того, дитина має знати, чим мотивована конкретна оцінка її вчинку;

в) колективна оцінка поведінки, вчинків дитини. Використання її забезпечує єдність уявлень і поведінки дошкільника. Будь-які дії дитини мають у своїй основі певну мету, моральну спрямованість, а їх наслідки породжують почуття задоволення, впевненості у собі або сорому, невдоволення. При цьому слід враховувати, що дошкільникам притаманна висока емоційність, тому в оцінці їхніх вчинків необхідно виходити з того, які почуття намагається збудити педагог. Схвалені педагогами, однолітками моральні вчинки зумовлюють позитивні переживання дитини. Ще сильніше переживає дитина свої неправильні дії, невдачі, які отримали публічну оцінку. Це означає, що інструментом колективної оцінки слід послуговуватися обережно. Крім того, залучаючи дітей до оцінювання вчинків однолітків, вихователь не повинен ототожнювати оцінку вчинку з оцінкою особистості дитини («Ти поганий», «Ти хороший»). Водночас важливо наголосити на необхідності правильного способу поведінки, порадити, як можна досягти цього;

г) схвалення моральних учинків дитини. Дошкільникам властиве прагнення до особистісного вдосконалення, визнання їхньої поведінки достойною. Схвальна оцінка заохочує моральні вчинки, дає приклад для наслідування іншим дітям, забезпечує їхнє доброзичливе ставлення, формує основи колективної думки. Заслуговує на підтримку прагнення дітей не лише самим добре поводитись, а й вимагати відповідної поведінки від однолітків.

Далеко не всі діти однаково здатні до альтруїстичних учинків. За добру справу потрібно дякувати, не боятися виділяти дитину серед товаришів, а надто тоді, коли вона виявляє стійку гуманістичну спрямованість. Особливо актуальна усталеність моральних мотивів, яка є передумовою налаштованості дитини на добрі вчинки не лише тоді, коли її бачить і оцінює вихователь, а й за відсутності педагогічного контролю, і не тільки в дитячому садку;

ґ) заохочення дитини до моральних учинків. Послуговування цим методом вимагає від вихователів і батьків великого педагогічного такту. Прагнення до моральної поведінки має бути підтримане, схвалене дорослим, однак щоразу це робити складно. Дитину треба підвести до усвідомлення, що така поведінка важлива, необхідна і корисна для неї, приємна для інших. Заохочення необхідні, якщо дитина вперше виявляє ініціативу в моральних учинках: поступається власними бажаннями, часом, дорогими для неї речами, іграшками на користь інших; поводиться морально стосовно того, хто її образив. При цьому дитина має розуміти заохочення не як обов'язкову підтримку її вчинків дорослими, а як увагу до її особистості. Чим старші діти, тим важливіше стимулювати самостійність їхнього морального вибору;

д) осуд недостойних учинків дитини. З огляду на особливості психічного розвитку дитини цей метод використовують рідко, оскільки він може заподіяти їй моральної шкоди, викликати негативне ставлення до особистості педагога. Дошкільник повинен знати, що певний тип його поведінки засмучує дорослого, а переживання має стимулювати виправлення помилки. Звертаючи увагу на неправильний учинок дитини, необхідно висловлювати впевненість у тому, що вона може вчинити інакше («Мені прикро, що ти не поступився місцем дівчинці. Сподіваюсь, що наступного разу ти не забудеш про це») [11].

Кожна конкретна педагогічна ситуація передбачає відповідний вибір методів впливу на моральну свідомість і моральну практику дитини, ефективність яких залежить від комплексного їх використання. За будь-якої форми взаємодії педагог повинен виявляти повагу до особистості дитини, впевненість у перспективах її розвитку, стимулювати процес самовиховання.

Воля є важливим чинником морального розвитку особистості, основою свідомого дотримання правил поведінки, забезпечує вибір способу поведінки відповідно до загальнолюдських норм моралі, інколи навіть усупереч власним бажанням і потягам. Щоб досягнути мети, довести до завершення доручену справу, відмовитися на користь товариша від омріяної перспективи, людина повинна виявити не тільки знання, вміння, особистісну культуру, а й вольові зусилля.

Моральність особистості є наслідком таких морально-вольових якостей, як самостійність, організованість, цілеспрямованість, наполегливість, дисциплінованість, сміливість.

Розвиток волі починається з першими свідомо спрямованими, довільними діями. А довільна поведінка розвивається із формуванням ініціативності -- самостійності дитини у виборі дії, прийнятті рішення, що дає їй змогу відчути себе джерелом дії, та усвідомленості -- здатності розуміти смисл своєї діяльності й ситуації, в якій відбувається ця діяльність. Поступово розвивається здатність ставити перед собою складніші завдання, долати труднощі, що надає діям справді вольового характеру. Цей процес триває з 3 до 7 років. Про ступінь вольового розвитку свідчить здатність до цілеспрямованої поведінки за обставин, що перешкоджають досягненню мети, доланню різноманітних перешкод [25].

Особливо відповідальним для розвитку волі є період, під час якого формується самостійність дитини, яка намагається звільнитися з-під опіки дорослих, хоч і не володіє ще достатніми уміннями і навичками. Нав'язування волі дорослого у цей час може спричинити порушення поведінки дитини -- негативізми. При переході від раннього до власне дошкільного віку найхарактернішими є такі прояви негативної поведінки:

1. Прагнення робити все навпаки. Дитина ігнорує прохання дорослого лише тому, що її про це просили, навіть якщо вона й мала намір це робити. За такої ситуації дитина чинить наперекір не лише дорослому, а й собі.

2. Упертість. Часто її плутають з наполегливістю. Свідченням упертості є домагання дитиною свого лише тому, що вона так хоче і не бажає змінити свого рішення.

3. Непокірність. Проявляється як неслухняність, небажання підкорятися будь-кому. Дитина весь час обурюється тим, що пропонує і робить дорослий; категорично відмовляється виконувати те, що донедавна робила залюбки.

4. Самовілля (свавілля). Реалізується в домаганнях самостійності, прагненні робити все самому, відмовляючись від допомоги дорослого. Така налаштованість нерідко породжує конфлікти, агресивну бунтівну поведінку, сварки, категоричне неприйняття, ображання старших, ламання іграшок.

5. Деспотизм. Свідченням його є крайня свавільність, ігнорування інтересів інших. Найчастіше проявляється у взаємодії з рідними, особливо в сім'ях, у яких виховується одна дитина.

Усі ці явища спричинені зламом попередніх і становленням нових якостей особистості дитини. У зв'язку з недостатньою розвиненістю вольової сфери дитині не просто адекватно виконувати вимогу, пораду дорослого, переборювати труднощі, досягати мети [17].

У цей найвідповідальніший період виховання вольової поведінки дитини батьки не завжди можуть обрати доцільні способи педагогічного впливу, розібратися в суті та причинах негативізмів. Вони схильні вважати такі прояви спадковими якостями характеру або ознаками віку, які дитина має неминуче подолати. Іноді настирливе домагання дитини задовольнити свої вимоги розглядають як показник сформованої волі та майбутньої сили характеру. Такий погляд є не лише наслідком педагогічної неграмотності батьків, а і їхнього бажання бачити свою дитину кращою, досконалішою. Насправді впертість, примхи свідчать не про сильну, а про слабку волю, порушення розвитку вольової сфери дитини.

Формуванню вольової поведінки дитини сприяють такі педагогічні умови:

- поступове посилення вимог до дитини, сприяння досягненню нею успіху в діяльності;

- заохочення прагнення і готовності дитини виявляти самостійність та ініціативу;

- поступовий перехід від завдань, пов'язаних із виконанням вимог дорослого за його прямими інструкціями, до творчих завдань за власним бажанням дитини;

- створення умов для реалізації провідної позиції дитини у творчій діяльності й на заняттях.

Педагог покликаний допомогти дитині усвідомлювати свої бажання, вимоги дорослих, вправляти її у різних способах виходу із скрутного становища, використовуючи аналіз його причин, у пошуку раціональних шляхів досягнення мети, виборі з альтернативних типів поведінки найоптимальнішого [38].

Головним методом виховання вольової поведінки дітей раннього і дошкільного віку є постановка перед ними розумних вимог у різних формах (вимога-довіра, вимога-прохання, вимога-порада), мотивування їх, що забезпечує розпиток усвідомленості. Психологи радять використовувати вправляння дитини у вольових діях, влаштовуючи ігри з правилами, особливо з правилами-заборонами, коли гравцеві слід докласти вольових зусиль, щоб не порушити їх.

У молодшому і старшому дошкільному віці можливі прояви вередувань і впертості.

Такі немотивовані бажання виникають зненацька, супроводжуючись загальним незадоволенням, хвилюванням, яке здебільшого не можуть пояснити ні батьки, ні дитина. Вередування можуть бути пасивними (не передбачають конкретних бажань) і активними (дитина пред'являє певні вимоги, домагається їх виконання). Вони можуть бути спричинені швидкою втомлюваністю, нездоров'ям або неправильним вихованням, порушеннями в організації життя дітей. Дитина вередує, коли дорослий з різних причин не виконує обіцяного, ігнорує її інтереси і потреби. Запобігти цьому можна завдяки чіткій організації режиму дня, усуненню зайвих подразників під час сну, прийому їжі, раціональному дозуванні її вражень і отримуваних знань, формуванню здатності до внутрішнього гальмування [1].

Дитина бачить, що помиляється, усвідомлює свою неправоту, але через упертість не хоче виконувати те, що потрібно. Причиною цього можуть бути посягання на її самостійність із боку дорослих, вражене самолюбство, недостатньо розвинені вольові якості. Для уникнення таких проявів необхідно створити умови, в яких дитина сама усвідомлювала б свою неправоту, безпідставність своїх вимог. Проявляючи вередування чи впертість, дитина голосно плаче, тупотить ногами, лягає на підлогу, розкидає іграшки, руйнує порядок у кімнаті, не зважає на справедливі вимоги і пропозиції дорослого, демонстративно «замикається у собі», відсторонено реагує на те, що відбувається довкола неї. Найчастіше це спричинене нервовим пере вантаженням та фізичною перевтомою, надмірною кількістю вражень, зміною звичного порядку життя сім'ї і режиму діяльності дитини. Подібною буває поведінка і в початковому періоді захворювання, коли головні симптоми хвороби іде яскраво не виражені, та під час одужання У всіх цих ситуаціях прояви вередування і негативізму є епізодичними. Для запобігання їх здебільшого вистачає усунення цих причин.

Стійкі прояви негативізмів поведінки є наслідком недостатнього виховання, неправильної взаємодії дорослих з дитиною. Впертість найчастіше виникає там, де дорослі надто вимогливі, очікують від дітей негайного і безумовного підкорення, не враховуючи їхніх вікових можливостей та інтересів, не пояснюючи своїх вимог. Як правило такі вимоги дорослих бувають невмотивованими, висловлюються роздратовано. Це породжує відповідну поведінку дитини, яка є своєрідною захисною реакцією на конфлікти, спричинені п неспроможністю виконувати непосильні вимоги дорослого. Якщо, наприклад, дитину сварять за те що вона не виконала непосильного для неї завдання наступного разу вона відмовлятиметься його виконувати За твердженням психофізіологів, упертість зумовлена біологічними особливостями функціонування нервової системи, які можуть бути наслідками пологових травм асфіксії (патологічний стан, спричинений нестачею кисню нагромадженням вуглекислого газу в крові й тканинах організму) новонароджених, перенесених матір'ю в період вагітності чи дитиною у ранньому віці інфекцій [2].

У взаємодії дорослого з дитиною, яка проявляє впертість, не слід надто авторитаризувати вимоги до неї гніватися, а поводитися рішуче і твердо. Це стосується батьків і педагогів, оскільки надмірна вимогливість, як і відсутність будь-яких вимог до дитини, негативно позначається на розвитку волі.

Педагог повинен запобігати цим явищам. Проявляючи впертість чи капризування, дитина часто розуміє недоцільність своєї поведінки, але не знає способів подолання такого стану, тому варто допомогти їй у пошуку компромісного вирішення конфліктної ситуації, схвалювати успішні щодо цього її кроки. Стосовно малюків доцільніше використовувати прийоми відвернення уваги від конфліктної ситуації, переключення на іншу діяльність. Щодо старших дошкільників ефективною є педагогічна пауза - віддалена у часі реакція на негативний учинок дитини.

Протягом дошкільного дитинства розвивається така моральна якість, як дисциплінованість.

Дисциплінованість - здатність свідомо виконувати правила поведінки, обов'язки, доручення в сім'ї та дитячому садку [23].

У молодшому дошкільному віці дитину слід привчати до слухняності -- вміння слухатись дорослого, виконувати поставлені ним завдання, поради, вказівки, оскільки вона ще не може зрозуміти значення того, що від неї вимагають, а діє за зразком, підкоряючись авторитету дорослого. Вияви її слухняності мають ознаки моральної поведінки, суть якої полягає у довірі до дорослого. З розвитком самосвідомості слухняність поступово переростає у дисциплінованість. Особливо важливо у вихованні дисциплінованості показати значення правильної поведінки: людина, яка вміє організувати своє життя і діяльність, досягає успіху в усіх справах.

Виховання дисциплінованості - одне із найскладніших завдань педагогічної теорії і практики. Окремі педагоги схильні вважати дисциплінованість не лише засобом запобігання поганим звичкам, а й головною умовою успішності навчання. Це найпоширеніший прояв авторитарної навчально-дисциплінарної моделі виховання. Проблемі дисципліни присвячені роботи педагогів О. Демурової, Л. Островської, Н. Стародубової, у яких визначено, що в дошкільному віці дисциплінованість як риса характеру перебуває лише в стадії формування. Важливо сформувати основи цієї морально-вольової якості, насамперед через активну слухняність (вміння дитини слухатись дорослого, виконувати поставлені ним завдання, поради, вказівки), вже у ранньому та молодшому дошкільному віці, коли педагогу і батькам потрібно встановити розумну межу між свободою, незалежністю, самостійністю 2-3 річної дитини та її безпекою. В цьому віці у переважної більшості дітей з'являється прагнення бути слухняними, що ґрунтується на емоційно-позитивному ставленні дитини до улюблених дорослих (мами, бабусі, вихователя) та визнанні їхнього авторитету, прагненні отримувати схвалення ними своєї поведінки, наслідувати їх. Отже, для маленької дитини визначальну роль відіграє бажання «бути хорошим», заслужити похвалу близького дорослого [14].

З віком слід підводити дітей до розуміння значущості вимог дорослих і свідомого їх виконання. Головна умова успіху виховної роботи - відповідність вимог розумінню дитини, їх аргументованість та доцільність, зв'язок з інтересами дитини і потребами життя. Необхідними є: дотримання чіткого режиму життя дітей удома та в дошкільному закладі; єдність вимог дорослих до поведінки дитини м різних життєвих ситуаціях (зокрема, в період хвороби дії тини чи під час свят); чіткі пояснення дорослими мотиві н власної поведінки та своїх вимог до дитини, що сприяє взаємній повазі дитини й дорослого.

У теорії виховання дискутується питання про можливість застосування покарань, зокрема, у вихованні дітей дошкільного віку. У цьому віці дитина характеризується пластичністю нервової системи, вразливістю. І якщо батьки і вихователі вдаються до такого засобу, то він має бути вмотивованим, не принижувати гідності дитини, в ділові дати змісту провини (наприклад, заборона на певний час гратися іграшкою, щодо якої дитина не виявляла бережливості тощо). Недопустимими є фізичні покарання і залякування дитини. Ефективним виховним методом стосовно дітей, які порушують дисципліну, є призначення їх «відповідальними» за порядок у групі, що засвідчує довіру педагога до них, справляє значний авансуючий вплив.

1.3 Психолого-педагогічні дослідження щодо виховання морально-вольових якостей у дошкільників

Тільки-но людина почала усвідомлювати своє «Я», одразу була змушена перейматися проблемами взаємодії з іншими людьми. Перші норми моралі формувалися в умовах розвинутої родової общини як звичаї. З часом виховний досвід багатьох поколінь створив відповідні нормативи, ідеалом яких є чесна людина-трудівник, а норми моралі набули характеру традицій [14].

Протягом усієї історії людства ці проблеми хвилювали найвидатніших його мислителів. А стихійні спроби акумуляції емпіричного досвіду втілені в етнопедагогіці. Вона репрезентує омріяний народом ідеал досконалої особистості - носія найкращих людських рис. Сила виховного народного ідеалу полягає у його простоті, зрозумілості дорослому і дитині.

Виховний ідеал кожного народу має певні особливості, обумовлені його історичним буттям, господарською практикою, географічним розташуванням. Але моральне, смислове ядро його у всіх народів спільне. В уявленнях народу справедливість, повага до людей, доброта, чесність, щедрість, вірність, любов, відвага завжди перемагають злі сили. Народна мораль засуджує брехунів, нікчем, наклепників, зрадників, лицемірів, тих, хто не поважає старших, насміхається над іншими тощо.

Народна практика використовує з виховною метою трудові будні та свята. Для неї всі люди незалежно від віку можуть бути і вихованцями, і вихователями. Головним педагогом є думка громади, в якій народжується, росте, виховує своїх дітей людина, а критеріями оцінки є вироблені віками моральні норми (уявлення про добро і зло). Належачи до громади, кожна людина є своєрідним педагогом, оскільки бере участь у виробленні думки про інших людей [34].

Важливими чинниками морального виховання є історична пам'ять, традиції роду і сім'ї, бо кожна людина несе в собі колективну пам'ять поколінь. Метою виховання в народній педагогіці є формування усвідомлення належності до коренів роду і народу, значущості таких людських чеснот, як голос совісті, обереги, любов матері тощо.

Виховання моральності починається з раннього дитинства («Бережи честь змолоду»). Головну відповідальність за виховання дітей несуть батьки. Народний ідеал всебічного розвитку особистості втілений в усній народній творчості, яка високо поціновує шляхетні риси людини, засуджує все, що підриває моральні устої. Джерелом виховного досвіду народу є прислів'я, приказки, пісні, казки, загадки, які влучно, змістовно і цікаво репрезентують такі моральні категорії, як «добро» і «зло», «правда» і «кривда», «совість» і «безчестя». Благо добра і недопустимість зла утверджують у душі дитини змалечку («Добра справа і у вогні не горить, і у воді не тоне»).

Чи не найголовнішим чинником морального виховання є в народній педагогіці праця, яку тлумачать не лише як джерело матеріальних благ, а і як категорію моралі. У колискових піснях котику наказують працювати (дитиночку колихати, дрова рубати, піч топити, грядку копати, рибку ловити та ін.). Котик, який працює сумлінно, одержує пошану від людей (він буде черевички шити, а «люди будуть купувати, люди будуть шанувати»). Як зазначав В. Сухомлинський, народна педагогіка «знає, що дитині посильне, і що непосильне», бо в ній органічно «поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов'ю». Вона «не боїться, що праця втомлює, вона знає, що праця неможлива без поту і мозолів». У ній стверджується і те, що праця, вимагаючи від людини великого старання, сили, відповідальності, є не тільки важкою, а й радісною. Важливим засобом народного трудового виховання, Е якому діти беруть участь разом із до рослими, є трудові свята, що розкривають дітям роль і значення праці в житті народу, ознайомлюють з основними видами традиційних трудових занять, демонструють результати зусиль дорослих, виховують повагу до праці і бажання трудитися.

Виховну функцію виконує гуманістична спрямованість народної педагогіки. Надзвичайно цінними щодо цього є народний кодекс моралі, усна народна творчість: пісні, пригоди казкових персонажів, прислів'я і приказки, повчання яких легко сприймаються і запам'ятовуються; образність і Точність загадок. Народна педагогіка прилучає дітей до моральних цінностей шляхом заохочення, порад, а не примусу, вона активізує самостійність дитини («Де хотіння, там і вміння»), розкриває силу батьківського прикладу («Яка хата - такий тин, який батько - такий син») [40].

Педагогічний досвід різних народів у царині морального виховання дітей раннього віку значною мірою вплинув на окреслення проблемного поля для наукової педагогіки, яка черпала в етнопедагогіці різноманітні мотиви, емпіричний матеріал для Широких узагальнень і висновків.

Тільки внутрішньо вільна людина, за словами Я.-А. Коменського, може бути моральною, бо вона свідомо приймає людські права і обов'язки, діє по совісті, а не з примусу чи страху. Він наголошував на необхідності виховання таких добрих якостей», як помірність, охайність, шанобливість до старших, люб'язність, справедливість, благодійність, терплячість, делікатність, уміння триматися гідно, поводитися стримано й скромно.

«Виховання діяльної любові до людей», яке починається з любові до матері, інших членів сім'ї, Й. Г. Песталоцці вважав центром усієї роботи з дітьми. Педагог у цій роботі має опиратися не на повчання, а на розвиток моральних почуттів і переконань дітей.

Виняткової значущості надає моральному вихованню . Ушинський. У його теорії поєднано досягнення психології, філософії, фізіології. Особливу роль у моральному вихованні він відводив ідеї народності, народному ідеалу людини, адже народ створює такі виховні засади, на які не здатна найкраща педагогічна теорія і які не можуть бути позиченими в іншого народу. Якщо батьки зичать щастя п і пні, то потрібно виховувати її не для щастя, а для «праці життя», наголошував К. Ушинський.

На необхідність виховання дітей з ранніх років «на рідному ґрунті», пробудження в них духовних сил, моральних почуттів до людей, світу, природи вказувала С. Русова: «Національне виховання виробляє в людини не хистку моральність, а формує міцну, цільну особу... Воно через і пошану і любов до свого народу виховує в дітях пошану і любов до інших народів, і тим приведе нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання і світового розуміння між народами і націями». Цього можна досягти, спираючись на те добре, що закладене в них від народження (співчуття, доброта, прагнення до ласки і позитивної оцінки дорослого). Негативні вчинки дітей є наслідком об'єктивних причин, пов'язаних із фізичним або психічним нездоров'ям, несприятливими впливами середовища, реакцією на невмілі виховні впливи дорослих, ігнорування індивідуальності дитини [32].

П. Блонський основою морального виховання вважав стосунки між дитиною і дорослим, моральні впливи на дитину, що ґрунтуються на ласкавому, довірливому ставленні, повазі до її особистості. Педагог виховує насамперед тим, як він мислить і говорить, відчуває та діє. Найефективніше виховання, як правило, апелює до внутрішніх сил дитини, діє на неї через зовнішні чинники, але, так би мовити, зсередини.

Певний вплив справили на теорію і практику морального виховання дітей дошкільного віку ідеї А. Макаренка про виховання у колективі. Особливу увагу він приділяв вихованню єдності моральної свідомості і поведінки дітей: «Широка етична норма стає дієвою лише тоді, коли її «свідомий» період переходить у період загального типу, традиції, звички, коли ця норма починає діяти швидко і точно, підтримана громадською думкою і громадським смаком». Дитина має пізнавати моральні норми у системі конкретних і реальних взаємин людей. Засвоєння їх змісту повинно породжувати моральну активність (готовність до свідомої поведінки у складних ситуаціях), яка є основою моральної поведінки, а також свідоме і відповідальне ставлення дитини до своїх учинків. Моральному вихованню в колективі сприяє атмосфера ділового співробітництва, добровільної взаємозалежності, доброзичливості.

Наукова педагогічна думка зосереджувалася на дослідженні таких проблем: моральне виховання у процесі ознайомлення дітей з навколишньою дійсністю (Є. Радіна), зв'язок морального і розумового виховання на матеріалі ознайомлення з працею дорослих (Г. Лєскова); моральні виховання у грі (Д. Менджерицька, Р. Жуковська, Ф. Левін-Щиріна); виховне значення трудової діяльності дітей дошкільного віку (3. Борисова, Л. Порембська); виховання колективних взаємин дітей (О. Булатова, Т. Маркова, В. Нечаєва та ін.) [15].

Спілкуванню педагога і вихованця, за переконаннями В. Сухомлинського, має бути притаманна духовна єдність, без якої виховання нагадує блукання в темряві. Аз бука моралі засвоюється у дитинстві разом з пізнанням світу, тому зробити її життєвою є найважливішим завданням педагога. Застерігаючи від формалізації процесу виховання, В. Сухомлинський наголошував на важливості активізації почуттів дітей, оскільки кожна людина у дошкільному дитинстві повинна пройти «емоційну школу», «школу виховання добрих почуттів». Практичний його досвід гармонійно поєднує переконливе слово, читання художніх творів для дітей, пояснення суті норм загальнолюдської моралі, етичні бесіди, створення моральних ситуацій. Його ідеї сприяли усвідомленню значення морального виховання як своєрідної основи розвитку особистості. Важливе значення для формулювання наукових засад морального виховання мали проведені у другій половині XX ст. психологічні дослідження з проблем розвитку емоцій у дітей дошкільного віку (О. Запорожець, Я. Неверович), дитячої соціальної психології (Т. Рєпіна), обґрунтування вченими системи морального виховання дітей дошкільного віку в дитячому садку і сім'ї (А. Виноградова, В. Нечаєва, С. Козлова, Р. Буре, Р. Іванкова та ін.).

В Україні плідно працювала над проблемами морального виховання дітей дошкільного віку Л. Артемова, яка керувала створенням програм виховання і навчання дітей у дошкільних закладах [2].

Завдяки зусиллям українських психологів багато зроблено щодо пізнання особливостей особистісного режиму дошкільника (О. Кононко), формування вольових якостей (В. Котирло), виховання гуманних почуттів і взаємин у дітей (С. Кулачківська, С. Ладивір, Ю. Приходько).

Сучасна світова психолого-педагогічна наука зосереджена на дослідженні таких проблем морального виховання дітей дошкільного віку:

1. Формування субкультури дитинства в умовах сучасного інформаційного суспільства. Нині гуманізм набуває значення не лише бажаного принципу, а й необхідного імперативу (вимоги) існування людства. Тема виховання гуманістичної спрямованості особистості з раннього дитинства є пріоритетною соціально-педагогічною проблемою.

2. Розвиток культури не насилля, виховання в дусі миру, толерантності, безпеки. Формування позитивного ставлення до навколишнього світу, соціальної впевненості, активності.

3. Взаємодія дорослих (батьків, педагогів) і дітей, рівень свободи дитини у педагогічному процесі та впливу педагога з метою спрямування її розвитку.

4. Поліетнічне виховання, засвоєння дитиною культур і мов інших народів на основі національної. Виховання інтересу до інших народів і культур.

5. Екологічне виховання, формування екологічного світогляду, усвідомленого ставлення до природних об'єкті та себе самого як частини природи [17].

Актуальним для українських учених напрямом досліджень є наукове забезпечення особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти. Визнання особистості дитини головною цінністю вимагає розробки шляхів реалізації цієї ідеї у педагогічному процесі. Як визначено у Коментарі до Базового компонента дошкільної освіти в Україні, головним завданням особистісно-орієнтованої моделі дошкільної освіти є розвиток у дитини здатності до самовизначення у життєвому просторі відповідно до вікових можливостей, ціннісного ставлення до природи, рукотворного світу, людей і самої себе.

Інтерес науковців викликає проблема соціалізації особистості дитини в процесі виховання. Як об'єкт міждисциплінарного вивчення, проблема соціалізації набуває особливого значення саме у педагогіці, яка покликана забезпечити теорію і методику введення дитини в соціум і формування у неї важливих соціальних якостей (ціннісних орієнтацій, соціальної компетенції та ін.).

Не менш значущими є питання виховання у дошкільників милосердя, вміння співпереживати, виявляти діяльну турботу про інших людей.

Ці проблеми актуалізуються в зв'язку з розвитком суспільства і людства загалом, прагненням до пошуку нових гуманістичних смислів. Адже інтерес до гуманістичних цінностей у педагогіці зростає саме у переломні періоди соціального розвитку.

РОЗДІЛ ІІ. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ ДОШКІЛЬНОГО ЗАКЛАДУ З БАТЬКАМИ ПО ВИХОВАННЮ У ДОШКІЛЬНИКІВ МОРАЛЬНО-ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ

2.1 Вивчення сформованості морально-вольових якостей у дошкільників

Експериментальна частина нашого дослідження проводилась на базі дошкільного закладу №44 міста Рівного впродовж шести тижнів. Експериментальною роботою були охоплені діти старшої групи №5.

Дослідження проводилось поетапно. На першому етапі з'ясовувались особливості сформованості морально-вольових якостей у дошкільників.

...