В публікаціях А. Цьося розповідається про спеціальні атрибути для українських народних ігор. Окрім того, він дає поради щодо їх виготовлення і рекомендує використовувати в народних іграх ще й ось такі суто народні атрибути:

- гилку - дерев'яну палицю для відбивання м'яча (для дошкільнят можна зробити дощечку 80 x 10 см);

- скраклі - круглі дерев'яні обрубки завдовжки 4,5 см;

- ходулі

- цурку - дерев'яну паличку, загострену з обох кінців, завдовжки 20-30 см;

- швигалку - гнучку лозину близько 1 см завширшки і 1 м завдовжки [64].

У давнину діти використовували для рухливих ігор майже все, що потрапляло під руку. Так, для гри «Шкандибки» пристосовували короткий ціпок, який міг торкатися землі обома кінцями, а в грі «Перевезти бабусю» використовували камінець або черепок, що, майстерно підкинутий, підстрибував над водою (скільки разів підстрибнув камінець - стільки разів перевіз бабусю).

З малими формами фольклору можна ознайомлювати дітей перед початком ігор, а можна розучувати їх і безпосередньо під час гри, оскільки вони досить ритмічні й легко запам'ятовуються. (В додатку - добірка народних закличок, лічилок, промовок і мирилок, які можна використовувати під час дитячих ігор і розваг) [18, С. 12].

Для підведення підсумку гри можна використовувати народні прислів'я та приказки: «Дружній череді і вовк не страшний», «Зробили спішно, коли б воно не вийшло смішно», «Берись дружньо - не буде сутужно» тощо. Такий лаконічний виховний підсумок може справити на дітей набагато сильніше враження, ніж надокучливе моралізування.

Народна педагогіка визначає дві групи дитячих ігор: спонтанні (виникають стихійно чи як наслідування дій дорослих) та розважальні (ігри з готовими правилами, які створювалися і змінювалися народом упродовж століть). Тож і у своїй практичній роботі з дошкільнятами педагог може творчо використовувати народні ігри, видозмінюючи їх відповідно до ситуації за власним бажанням дітей.

Майстерність вихователя та чітко продумана методика проведення народних рухливих ігор і розваг забезпечать не лише виховний, а й пізнавальний і оздоровчий ефект, сприятимуть залученню дошкільнят до витоків національної культури та духовності, зроблять їхнє дозвілля веселим і яскравим [17, С. 11].

Розглянемо вплив народного ігрового матеріалу на фізичний розвиток дітей старшого дошкільного віку.

Рухливу гру як провідний метод навчання та вправляння дітей у певних рухах ми використовували протягом всього дня. Кількість ігор, які проводилися протягом дня була збільшена: в середньому для дітей добиралися 6-7 ігор (за програмою 4-5). 6-7 ігор пропонує М.Рунова, вбачаючи в цьому шлях підвищення рухової активності дітей. Ігри розподілялися наступним чином: 1-2 гри під час прийому дітей, або після ранкової гімнастики; 4-5 гри на денній прогулянці; 1-2 гри у другу половину дня. Ігри добиралися так, щоби не порушити логіку формування рухової навички: більш прості за сюжетом і рухами ігри добиралися на етапі розучування, на етапі стабілізації навички та на етапі удосконалення - більш складні за змістом ігри.

На основі узагальнення результатів контрольного експерименту були визначені групи дітей за рівнями сформованості навичок основних рухів. Для віднесення дітей до певного рівня були використані такі ж самі критерії, що й на етапі констатації. Результати розподілу дітей на групи за рівнями сформованості навичок основних рухів представлено у таблиці 1.

Таблиця 1 Рівні сформованості навичок основних рухів у дітей 6 року життя за результатами експериментального навчання

Рівні Групи	Високий	Середнй	Низький
	Етап констатації	Етап контролю	Етап констатації	Етап контролю	Етап констатації	Етап контролю
	Кількість	%	Кількість	%	Кількість	%	Кількість	%	Кількість	%	Кількість	%
ЕГ	Хл. (16)	2	12,5	5	1,3	5	31,2	8	50,0	9	56,3	3	18,7
	Дів. (12)	1	8,3	3	5,0	4	33,3	5	41,7	7	58,3	4	33,3
КГ	Хл. (13)	1	7,6	2	5,4	6	46,2	8	61,5	6	46,2	3	23,0
	Дів.(14)	1	7,2	2	4,4	5	35,7		42,8	8	57,1	6	42,8

Отже, результати контрольного експерименту свідчать про результативність експериментального навчання основних рухів з використанням рухливої гри як засобу та методу фізичного виховання. Кількість дітей, яких ми віднесли до високого рівня сформованості навичок основних рухів збільшилась у ЕГ на 50% у порівнянні з КГ. Суттєві зміни відбулися й у кількісному складі групи з низьким рівнем: в ЕГ кількість дітей зменшилася на 32%, а в КГ - на 18%. В групі дітей з середнім рівнем перерозподіл незначний, але більш показовий він все ж таки у ЕГ: збільшення становить 14%, тоді як в КГ - 11%.

2.2 Методичні рекомендації щодо використання народних і рухливих ігор у системі фізичного виховання дітей

Аналіз літературних джерел доводить, що виховне значення народних рухливих ігор забезпечується цілеспрямованим керівництвом педагога, яке в свою чергу визначається вільним володінням ігровим матеріалом, використанням різноманітної методики, яка викликає у дітей емоційний підйом.

Підбір і планування народних рухливих ігор здійснюється у відповідності з програмою «Малятко». При цьому обов'язково враховуються умови роботи в даній віковій групі дітей: загальний рівень фізичного і розумового розвитку дітей, рівень розвитку їхніх рухових вмінь, стан здоров'я кожної дитини; період року, особливості режиму дня, місце проведення гри, а також інтерес дітей.

У відповідності з вимогами програми, народні рухливі ігри поступово ускладнюються з урахуванням зростаючої свідомості дітей, накопичення ними рухового досвіду, поступової, цілеспрямованої підготовки до школи [4; 5].

При підборі і плануванні ігор народного ігрового матеріалу врахувати те, що кожна дитина повинна володіти руховими навичками, що входять в зміст гри. В протилежному випадку невдачі викликають у дитини негативні емоції і невпевненість в собі.

Визначаючи гру, слід урахувати її місце в режимі дня і дотримуватись певної послідовності в діяльності дітей. Навесні, улітку й восени, до сніданку краще проводити народній ігри гайкового характеру малої рухливості. У цей час діти здебільшого граються невеликими групами, а вихователь здійснює тільки загальне керівництво [53, С. 88].

На заняттях з Фізичної культури плануються народні ігри великої рухливості (ігри з елементами бігу, стрибків, метання тощо). Вони включаються в основну частину, проводяться з усією групою і мають навчальний характер, бо діти вдосконалюють, а іноді - особливо в молодших групах - вивчають нові рухи. У заключній частині використовуються ігри малої рухливості, щоб зменшити фізичне навантаження і привести організм дітей у відносно спокійний стан.

На прогулянках, за годину до денного сну та після нього. проводяться ігри будь-якої рухливості. Враховується пора року і температура повітря. Особливої уваги потребує підбір ігор у холодну пору року і в несприятливу погоду. У цей час краще проводити ігри з нескладними рухами (ходьбою, бігом). Улітку ігри зі швидким бігом і стрибками краще давати на початку денної прогулянки або після полудня, коли знизиться температура повітря. Перед денним і нічним сном (у цілодобових групах) проводити ігри великої рухливості не рекомендується, бо діти збуджуються і не зможуть швидко заснути.

З дітьми всіх вікових груп під час ранкової та післяобідньої прогулянок треба провести не менше трьох-чотирьох рухливих ігор.

Улітку кількість рухливих ігор збільшується до п'яти-шести. Більшу частину дня дошкільнята перебувають на свіжому повітрі і можливості для організованої та самостійної ігрової діяльності в цей період значно збільшуються [26, С. 122].

Під час прогулянок доцільно планувати народні ігри з такими видами рухів, які вивчалися на заняттях з фізичної культури. Це дає можливість удосконалювати основні рухи в ігровій ситуації, що постійно змінюється.

Добір ігор залежить також від місця їх проведення. У невеликому вузькому залі або в груповій кімнаті можна проводити ігри із шикуванням в колону й шеренгу, а також ігри, у яких діти беруть участь по черзі («Вудочка», «Передай-стань», «Влучи в обруч»).

У великому залі та на майданчику можна проводити ігри будь-якої рухливості: з бігом врозтіч, метанням м'яча, естафети з елементами змагань. Під час прогулянок у теплу пору для ігор широко використовують природні умови. Наприклад, у грі «Зайці та вовк», гравці ховаються за дерева, кущі, підлазять під низькі гілки. У грі «Переліт птахів» стають на колоду або пеньки і зістрибують з них.

Для проведення народних ігор на свіжому повітрі треба підготувати майданчик: утрамбувати землю, посипати піском, розмітити постійні лінії. Взимку ділянку потрібно очистити від снігу, утоптати, огородити сніговим валом, за участю старших дітей зробити снігові фігури, гірки.

Майданчик для проведення народних рухливих ігор обмежують добре помітними лініями, оскільки дітям, захопленим грою, важко стежити за умовними або нечіткими лініями. Тимчасову розмітку в середині майданчика роблять для кожної ігри окремо. Використовують палички, прапорці, булави. Узимку лінії розмічають темним порошком (дрібним вугіллям, золою) або синькою. Щоб запобігти травмам, особливо в іграх з бігом і ловінням, лінії проводять на відстані 1,5 - 2 м від стін, парканів та інших предметів [32, С. 56 - 57].

Для проведення багатьох ігор потрібний різноманітний інвентар: м'ячі, прапорці, обручі, скакалки, мішечки із піском. Бажано, щоб він був яскравим, помітним. Приладдя та інвентар готують заздалегідь, щоб на його розміщення й роздачу не витрачати багато часу.

Дрібний інвентар доцільно роздавати після пояснення правил ігри, інакше діти будуть неуважними. У старших групах для роздавання та розміщення інвентарю вихователь залучає дітей, спостерігаючи, щоб вони робили це організовано та швидко.

Для проведення гри треба добре підготуватися: вивчити її зміст, правила, вірші та пісні, що її супроводять, відпрацювати рухи, які вихователь буде показувати дітям. Перед тим, як розпочати гру,бажано зацікавити нею, щоб діти краще виконували рухи. Наприклад, готуючись до проведення гри «Горобці та автомобілі», вихователь може під час прогулянки звернути увагу дітей на пташок, які стрибають по землі, шукають собі їжу, швидко літають.

Розміщення гравців і місце керівника при поясненні гри. Під час пояснення змісту гри дошкільнят розміщують так, щоб кожний бачив і чув вихователя. Найкраще розставити їх у те положення, з якого вони починають гру. В іграх з шикуванням у коло («Каруселі», «Хитра лисиця») вихователь стає разом із дітьми у коло. При великій кількості гравців він робить один-два кроки до середини кола. Не можна ставати в центр кола, бо половина дітей буде за спиною керівника. Якщо гра починається з руху врозтіч («Квач», «Сонечко та дощик»), дітей зручно шикувати в шеренгу або зібрати їх біля себе в півколо, щоб усім було добре чути і видно.

Під час пояснення гри не рекомендується ставити дітей обличчям до сонця або іншого джерела світла, бо це негативно впливає на зір і розпорошує увагу.

Пояснення гри. Пояснювати зміст гри треба виразно, доступно, коротко, щоб не втомлювати дітей. Розповідь повинна викликати у дитини яскраву уяву про дійових осіб, яких вони зображатимуть. Емоційно-образне повідомлення сюжету гри допомагає дошкільнятам краще уявити ігрову ситуацію й виразніше виконувати характерні для даного образу рухи. У ході гри правила роз'яснюються і уточнюються.

Для того, щоб діти краще засвоїли рух, треба найскладніші моменти пояснювати жестом і показувати деякі рухи. Іноді основний рух можна виконати кілька разів до початку гри. Наприклад, перед початком гри «Влучи в обруч» (метання м'яча в ціль), діти спочатку виконують кидок м'яча, а потім починають гру. Пояснюючи найскладніші правила, треба показати, як вони виконуються. Так, в грі «Зроби фігуру», можна для прикладу показати який-небудь рух -«Маятник годинника», «Зайчик з довгими вушками» та ін.

Правила гри пояснюються докладно лише тоді, коли вона проводиться вперше. Повторюючи гру, тільки нагадують основний її зміст. Коли вводяться ускладнення, тоді потрібно роз'яснити додаткові правила і способи виконання ігрових дій. Пояснивши гру в старших групах, вихователь перевіряє чи всі діти зрозуміли її, ставить їм кілька запитань, щодо змісту і правил. Гра проходить чітко і злагоджено, якщо діти добре зрозуміли правила та ігрові дії.

Вибір ведучих. Важливий момент у проведенні гри - вибір одного або кількох ведучих, їхні ролі можуть бути різними: відгадати за голосом; хто підходив; наздогнати того, хто втікає; влучити м'ячем та ін. Виконання обов'язків ведучого має виховне значення: сприяє активності, формує організаторські навички. Бажано, щоб у ролі ведучого протягом року були всі діти.

Є кілька способів визначення ведучого. Так, вихователь може спочатку призначити ведучим дитину, яка краще за інших справиться з цією роллю. Ведучого можуть вибирати і самі діти. Також можна призначити ведучого за результатами попередніх ігор, тобто ним стає гравець, який був більш спритним, швидким та ін. Є спосіб визначення ведучого за допомогою короткої лічилки:

Всі ми діти-дошкільнята,

Любим бігати та грати,

Ану, спробуй нас догнати.

Один, два, три - ловити будеш ти!

Один, два, три, чотири, п'ять, шість, сім, вісім,

Випливає білий місяць!

Хто до місяця дійде,

Той ховатися піде!

Мій дзвінкий, веселий м'яч,

Ти куди пустивсь навскач?

Жовтий, білий, голубий,

Не тікай від мене, стій!

Усі згадані способи вибору ведучого застосовують залежно від характеру гри, місця її проведення та кількості дітей.

Розподіл на команди. Обов'язкова умова проведення командних ігор у старших групах - правильне комплектування команд (підгруп). Вони мають бути рівними за силами та складом. На практиці є кілька способів поділу гравців на команди: за допомогою рахунку або фігурного марширування, а також - за призначенням капітанів команд [43, С. 13].

При розподілі дітей за допомогою рахунку вони шикуються в шеренгу, а потім розраховуються на таку кількість номерів, скільки має бути команд у грі. Внаслідок цього способу не завжди формуються рівні за силами команди.

Розподіл гравців фігурним маршируванням здійснюється так: діти перешиковуються з колони по одному в колону по два, три, де кожна з новоутворених колон - одна з команд. Такий розділ гравців не потребує багато часу.

На початку гри діти самі можуть вибирати капітанів залежно від кількості команд. Призначені капітани по черзі вибирають гравців. Це дає змогу швидко укомплектувати команди рівні за силами.

Усі способи розподілу дітей на команди слід запроваджувати відповідно до характеру та умов проведення рухливої гри [57, С. 22].

Пояснивши правила гри, обравши ведучого, розподіливши гравців на команди та відповідно розставивши дітей (у залі або на майданчику), вихователь переходить до її проведення. Кожна рухлива гра починається за умовним сигналом (оплеск у долоні, речитатив, свисток, змах прапорцем, рукою) або командою вихователя. Сигнал подається після того, як вихователь переконався, що всі діти добре засвоїли правила гри й зайняли відповідні місця.

В іграх з розподілом дітей на підгрупи, особливо в естафетах, бажано користуватися командами: «Увага!», «Руш!». Останню з них іноді заміняють свистком. Це сприяє виробленню у дітей швидкої реакції на відповідні сигнали [41, С. 21-22].

Ігри сюжетного характеру («Горобчики і кіт», «Ведмідь і бджоли»), де немає змагального моменту, не потребують чітких команд, можна спокійно сказати: «Гру почали» або попередити дітей, що гра починається після слів «Раз, два, три!». Після того, як діти почали гру, вихователь уважно стежить за її ходом і поведінкою гравців.

Під час гри педагог дає вказівки дітям, які допускають помилки або порушують правила. Зауваження слід робити не заважаючи ходу гри, не зупиняючи дітей. Гру зупиняють лише тоді, коли більшість учасників допускає грубі помилки і необхідно додатково пояснити правило.

Особливої уваги потребують малоактивні й ослаблені діти, які недостатньо орієнтуються в завданні, бояться перестрибнути через «рів», підійти близько до «ведмедя» або «вовка»; їм треба своєчасно допомогти (підтримати за руку під час переходу через «місток» та ін.), підбадьорити, щоб вони були впевненішими [20].

Дозування в процесі гри. При проведенні рухливих ігор визначити фізичне навантаження набагато важче, ніж під час виконання фізичних вправ, не пов'язаних з ігровими діями. Воно залежить від загального навантаження на занятті з фізичної культури, характеру діяльності дітей на прогулянці, від їхньої активності та інших факторів.

Ігрова діяльність своєю емоційністю захоплює дітей, і вони не відчувають втоми. Отже, щоб дошкільнята не перевтомлювалися, потрібно своєчасно припинити гру або знизити інтенсивність рухів.

Зовнішні ознаки втоми - часте дихання, почервоніння обличчя, пітливість та погіршення координації рухів. Усе це може негативно позначитися на загальному стані дитини, призвести до порушення сну й зниження апетиту.

Для регулювання фізичного навантаження в грі застосовуються різні методичні прийоми: зменшення або збільшення тривалості гри, а також кількості повторень усієї гри або окремих її етапів; зменшення або збільшення площі (залу, майданчика), на якій проводиться гра; скорочення або збільшення дистанції, яку пробігають гравці; ускладнення правил гри (уведення двох або трьох ведучих) і кількості перешкод, яке повинні подолати діти; уведення короткочасних пауз для відпочинку або уточнення й аналізу помилок.

Тривалість гри залежить від мети, яку ставить вихователь; умов, в яких вона проводиться (заняття, прогулянка); віку дітей та їхньої кількості. Закінчити її треба своєчасно, коли дошкільнята досягнуть належного фізичного навантаження. Крім того, закінчення гри не повинно бути несподіваним для учасників, бо це може спричинити негативну реакцію дітей. Коли гра не має певного закінчення, вихователь може припинити її після того, як замінить ведучого [50, С. 112].

Якщо гра командна (у старших групах), учасників повідомляють скільки разів вона повторюватиметься.

Закінчивши гру, діти виконують ходьбу з поступовим уповільненням темпу, що сприяє зниженню фізичного навантаження і призводить пульс до норми. Потім підбиваються підсумки.

Повідомляючи результати гри, слід вказати окремим дітям (командам) на допущені помилки та негативний бік їхньої поведінки.

Обов'язково відзначають дітей, які активно грали, дотримувались правил, виявляли ініціативу. Наприклад: «Молодець, Сашко, ти був спритною «щукою», швидко бігав і добре ловив «карасів». У них з'являється впевненість. Слід пам'ятати, що вміле підбиття підсумків має велике виховне значення.

Сам процес проведення гри дуже складний: він залежить не лише від вікових особливостей дітей, умов роботи, але й від підготовленості дітей до колективних ігор, від їх настрою, від майстерності самого керівника гри. Проведення гри - педагогічний процес, який не завжди прогнозований.

Практичний досвід роботи з дітьми, вміння спостерігати та аналізувати дії гравців в процесі гри, вміння правильно аналізувати і оцінювати свою поведінку як керівника групи, сприяють удосконаленню майстерності керівництва іграми.

Управління дошкільного виховання Міністерства освіти України рекомендує вихователям для самоосвіти користуватися спеціальними посібниками, де узагальнено передовий досвід роботи дошкільних закладів, експериментальні дослідження з методики рухливих ігор. Наприклад, у спеціальному випуску журналу «Дошкільне виховання» в розділі «Світ гри» дано методичні рекомендації з організації та керівництва рухливими іграми (див. додаток А).

1. Обстеження рівня сформованості навичок основних рухів дітей 6 року життя показало, що вони у більшості випадків не відповідають нормативним показникам, прийнятим в Україні. Це можна пояснити різними причинами, але одна з них - недостатнє використання рухливої гри як засобу, методу та форми фізичного виховання дітей молодшого дошкільного віку.

2. Комплексне використання рухливої гри у процесі формування навичок основних рухів у дітей 5-6 року життя передбачає створення наступних організаційно-методичних умов, а саме:

а) використання рухливої гри як засобу навчання основних рухів,

б) використання рухливої гри як методу навчання основних рухів,

в) використання рухливої гри як форми організації роботи з навчання основних рухів.

Експериментальна робота засвідчила ефективність організаційно-методичних умов комплексного використання рухливої гри у процесі формування навичок основних рухів у дітей 3-4 року життя: кількість дітей, яких ми віднесли до високого рівня сформованості рухових навичок збільшилась в ЕГ у два рази, тобто на 50% у порівнянні з КГ.

ВИСНОВКИ

Розглядаючи вищезгадані питання, можна прийти до висновку, що потреба у грі ніколи не зникне в людини. Для дитини особлива цінність гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального, так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних сфер життя.

Сучасна система фізичного виховання дошкільників передбачає широке використання рухливих ігор, які є одним з основних засобів підвищення рухової активності дітей, формування позитивної мотивації до занять фізичними вправами та виховання моральних, естетичних і вольових якостей особистості. Великі можливості у фізичному вихованні дітей мають українські національні рухливі ігри, які створені послідовною зміною вікових і соціальних ролей, зазнали змін набуваючи різного призначення. Вони найповніше відображають спосіб життя і світогляд нашого народу. Аналіз програм, навчальних посібників та практики фізичного виховання у ДНЗ показує, що національні рухливі ігри використовуються епізодично, без достатнього наукового обґрунтування їх впливу на фізичний стан дітей.

В системі фізичного виховання дітей дошкільного віку рухливі ігри сприяють комплексному вдосконаленню рухових навичок, нормальному фізичному розвитку, зміцненню та збереженню здоров'я.

Чітко продумана методика проведення народних рухливих ігор і розваг та майстерність вихователя повинні забезпечити вихований, пізнавальний та оздоровчий ефект, що сприятиме залученню дошкільнят до витоків національної культури та духовності.

Вихователю надається право вільного вибору програм, форм, засобів і методів роботи з дітьми. Однак таке право повинно гарантувати високі результати фізичного розвитку дітей.

Комплексне використання рухливої гри у процесі формування навичок основних рухів у дітей 6 року життя передбачає створення наступних організаційно-методичних умов, а саме:

а). Використання рухливої гри як засобу навчання основних рухів. Це вимагає максимального врахування таких характеристик рухливої гри як:

- образність

- виконання рухів з повною мобілізацією рухових можливостей;

- невимушеність створюваних ситуацій та їх раптова мінливість;

- творча ініціативність дій

- вибірковість способів дій в різних зв'язках і поєднаннях для вирішення рухових завдань та ін.

б). Використання рухливої гри як методу навчання основних рухів, що передбачає

- надання переваги наступним типам занять з фізичної культури: сюжетні занять; заняття ігрового типу; імітаційні заняття, занять з використанням ігрового тотального методу.

- широке застосовування ігрових прийомів як складових ігрового методу (сюжетна розповідь, імітація, елементи чарівності, ігрові вправи, сюрпризність, уявна ситуація, дія від імені героя та ін.)

в). Використання рухливої гри як форми організації роботи з навчання основних рухів, що вимагає:

- планування ігор з урахуванням етапу формування рухової навички;

- створення варіантів рухливих ігор з метою підсилення їх рухового змісту, збільшення кількості ігор, що проводяться протягом дня.

Експериментальна робота, що мала на меті практичну перевірку організаційно-методичних умов комплексного використання рухливої гри у процесі формування навичок основних рухів у дітей 6 року життя засвідчила їх ефективності. Кількість дітей, яких ми віднесли до високого рівня сформованості навичок основних рухів збільшилась у ЕГ на 50% у порівнянні з КГ. Суттєві зміни відбулися й у кількісному складі групи з низьким рівнем: в ЕГ кількість дітей зменшилася на 32%, а в КГ - на 18%. В групі дітей з середнім рівнем перерозподіл незначний, але більш показовий він все ж таки у ЕГ: збільшення становить 14%, тоді як в КГ - 11%.

Проведеним дослідженням встановлено нерівномірний розвиток рухових якостей у дітей молодшого шкільного віку. Швидкість рухів верхніх кінцівок у дітей 7-10 років розвивається активніше, але з поступовим зниженням показників у порівнянні з нижніми кінцівками (поступове зростання показників). Сила збільшується в тих ланках тіла, які переважно задіяні в побуті і трудовій діяльності та беруть участь в ігрових діях, що потребують більшої тренованості відповідної частини тіла для виконання фізичних навантажень. Кращу спритність молодші школярі показують у тих фізичних вправах, у яких задіяна менша кількість суглобів і м'язових ланок.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Былеева В., Григорьев В. Игры народов СССР / В. Былеева, В. Григорьев - М.: Фи С, С. 1985.- 269 .

2. Борисенко А. Ф. Цвек С. Ф. Руховий режим учнів початкових класів / А. Ф. Борисенко, С. Ф. Цвек - К.: Рад. школа, 1983. -С. 96.

3. Борисова З. Н., Сабаль В.З. Історія дошкільної педагогіки. Хрестоматія / З.Н.Борисова, В.З.Сабаль - К.: Видавниче об'єднання «Вища школа», 1997. - С. 143.

4. Богданов Г. П. Игры и развлечения в группах продленного дня: Пособие для учителей / Г. П. Богданов - М.: Просвещение, 1985.

5. Ващенко Г. Виховний ідеал / Г. Ващенко - Полтава, 1994. - Т.1. -С.189.

6. Верховинець В. Веселочка / В.Верховинець - К., 1989. - С.4.

7. Вільчковський Е. С. Теорія і методика фізичного виховання дітей дошкільного віку / Е. С.Вільчковський - Львів: ВНТЛ, 1998. - С. 336.

8. Вільчковський Е. С, Старшинський В. І. Рухливі ігри в школі / Е. С. Вільчковський, В. І. Старшинський - К.: Рад. школа, 1971. -С. 120.

9. Вольчинський А. Я. Педагогічні умови застосування українських народних рухливих ігор у фізичному вихованні дітей 5-6 років. Авт.пер.дис.канд.наук з фізичного виховання і спорту: 24.00.02. / А. Я. Вольчинський - Луцьк, 1998. - С. 16.

10. Воробей Г. В. Народній ігри і забави у фізичному загартуванні молодших школярів різних етнографічних груп Прикарпатського краю: Авт.реф.дис.канд.пед.наук 13.00.01 / Г. В. Воробей . - К., 1997. - С. 16.

11. Воробей Г. В. Фізкультурно-оздоровчі заходи у режимі навчального дня школярів початкових класів / Г. В. Воробей -Ів. Франківськ, 1986. - С. 24.

12. Геллер Е. М. Игры на переменах для школьников 1 - 3 классов / Е. М. Геллер - М.: Физкультура и спорт. - 1985.

13. Дубочай А. Д., Молчан Л. М. Фізкультура: мы и дети / А. Д. Дубочай, Л. М. Молчан - К., 1989. - С. 140.

14. Єфімова Н. Г. Методика проведення рухливих ігор / Н. Г.Єфімова - К.: Рад. школа, 1969. - С. 104.

15. Єфіман Н. Г. Методика проведення рухливих ігор / Н. Г.Єфіман -К., 1969. - С. 102.

16. Завацький B. C., Цьось А. В., Бичко І., Пономаренко Л. І. Козацькі забави. Навч.посібник / В. С. Завацький, А. В. Цьось, І. Л. Бичко, Л. І. Пономаренко - Луцьк: Надетир'я, 1994. - С. 112.

17. Запорожец А.В. Игра и ее роль в развитии ребенка дошкольного возраста / А.В.Запорожец. - М.: НИИ ОП АПН СССР, 1978. - С. 2-7.

18. Калиниченко, А.В. Развитие игровой деятельности дошкольников: методическое пособие / А.В. Калиниченко, Ю.В. Микляева, В.Н. Сидоренко. М.: Айрис-Пресс: Айрис дидактика, 2004. - 106 с.

19. Калуська Л, Калуський З., Гуменюк М. Дошкільне тіло виховання / Л.Калуська, З.Калуський, М.Гуменюк. - Тернопіль:Мандрівець, 2008 - 184с

20. Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні / С. Килимник - К., 1994. - Т.1. - С. 332.

21. Ковальчук О. Козацька педагогіка / О. Ковальчук // Освіта. -1991. - 16 червня.Кожухова Н.Н., Рыжкова Л.А., Самодурова М.М. Воспитатель по физической культуре в дошкольных учреждениях / Н.Н.Кожухова, Л.А.Рыжкова, М.М.Самодурова. - М.: ВЛАДОС, 2002. - 320с.

22. Кокорева О.И. Развитие точности движений у детей 6-го года жизни в играх эстафетах: Автореф. дис. канд. пед. наук. - М.: 1997, - С.7-13.

23. Коровина Л.М. Совершенствование двигательных навыков в играх с использованием элементов соревнования и творческих заданий // Физическая подготовка детей 5-6 лет к обучению в школе / под ред. А.В.Кенеман, М.Ю.Кистяковской, Т.И.Осокиной. - М.: Просвещение, 1980. - С. 65-81.

24. Литвин Я. С. Сюжетні ігри та імітаційні вправи для дітей / Я. С. Литвин - К.: Здоров'я, 1988. - С. 189.

25. Мудрик С. Б. Вплив національних рухливих ігор на розвиток фізичних якостей дітей молодшого шкільного віку / С. Б. Мудрик // Педагогіка, психологія та методико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту.: Збірник наукових праць. - Харків, 1999. - №6. - С. 19-24.

26. Мудрик С. Б. Ефективність застосування національних рухливих ігор на уроках фізичної культури у початковій школі. Авт.реф.дис.канд.наук з фізичного виховання і спорту. 24.00.02.-Луцьк,1999. - С. 16.

27. Набоков Ш.К. Влияние подвижных игр на некоторые психофизиологические особенности детей шестилетнего возраста / Ш.К. Набоков //Теория и практика физической культуры. - 1996. - № 3. - С. 54-55.

28. Національна доктрина розвитку освіти // Указ Президента України від 17.04.2002 р., № 34/2002.

29. Програма фізичного виховання дітей дошкільного віку «Малятко». - К., 1991. - С. 198.

30. Семеренський В. Народні ігри та їх роль у розвитку творчої активності учнів / В. Семеренський // Фізичне виховання в школі. - 2000. - № 1. - С. 54 - 55.

31. Суховерська О. Рухові забави й ігри з мелодіями і примовками / О.Суховерська - Л., 1924. - С. 111.

32. Титаренко С. Дитяча розвага / С. Титаренко - Київ, 1993. - С. 128.

33. Торський Є. Фізичне виховання / Є. Торський - Львів, 1937. - С. 32.

34. Терлельций Г. Українське довкілля / Г. Терлецький - К., 1998. - С. 130.

35. Українські рухливі ігри для дітей 5-6 років. Метод посібник. - К., 1996.

36. Українська загальна еницклопедія. - К., 1969. - Т.3. - С. 250.

37. Фомин Н. А., Фомин В. П. Возрастные основы физического воспитания - М., 1972. - С. 174.

38. Цьось А. В. Українські народні ігри та забави: Навч. посібник / А.В.Цьось - Луцьк: Надстир'я, 1994. - С. 96.

39. Щербина Ю. Рівень фізичного розвитку / Ю. Щербина // Старт. - 1987. - № 8. - С. 27.

ДОДАТОК

Українські народні ігри для дітей дошкільного віку

1. Баранець

Гру можна проводити на спортивному майданчику або в залі. Обирається «баранець». Решта - його «хвостики». Баранець тримає скакалку або лозинку. Учасники гри утворюють ланцюжок, у якому першим стоїть «баранець».

За сигналом «хвостики» починають бігти за «баранцем», а той намагається доторкнутися лозинкою (скакалкою) до останнього в ланцюжку гравця. Для цього «баранець» то прискорює, то сповільнює біг, повертається то праворуч, то ліворуч або й зовсім зупиняється.

«Хвостики» намагаються не «відриватися» від свого ведучого й стараються уникнути його дотику. Той, до кого баранець доторкнувся або хто «відірвався» від ланцюжка, вибуває з гри. Перемагає той, хто найдовше протримався «хвостиком». Потім він стає «баранцем».

2. Бездомний заєць

Гравці, крім двох, стають парами у коло (обличчям один до одного), взявшись за руки. Один із гравців - «заєць», другий - «вовк». «Заєць», який тікає від «вовка», ховається в середину пари. Той, до кого «заєць» став спиною, стає «безпритульним зайцем». Якщо «вовкові» вдається догнати «зайця», вони міняються ролями.

3. Бій півнів

На землі (підлозі) креслять коло діаметром 2 м. Гравців ділять на дві команди, і вони стають у дві шеренги біля кола одна проти одної. Капітани посилають по одному гравцю зі своїх команд у коло. Кожен із цих гравців стає на одну ногу (другу піднімає), руки кладе за спину. За сигналом «півні» починають виштовхувати плечем і тулубом один одного з кола, причому намагаються не оступитись. Кому це вдається, стає переможцем і виграє одне очко для своєї команди. Гра триває доти, поки всі не побувають у ролі півнів. Виграє команда, гравці якої більше разів були переможцями.

Якщо учасник, який перебуває в колі, стає на обидві ноги, його вважають переможеним. Якщо ж під час виштовхування обидва гравці вийдуть з кола, перемога нікому не присуджується, а на їхнє місце стає наступна пара. Під час поєдинку не дозволяється забирати руку з-за спини.

Цю гру можна проводити й без розподілу на команди. Гравці за бажанням виходять в середину кола на змагання. Переможець залишається, а проти нього виходить новий гравець, який бажає помірятися силою.

Потрібно стежити за правилами гри. Гравцям забороняється виштовхувати один одного руками.

Гра сприяє розвитку сил, спритності, кмітливості, здатності до самооцінки, вміння оцінювати сили товаришів, а також вчить наполегливості у досягненні мети.

4. Білки, жолуді, горіхи

Дітей розподіляють на трійки. Вони беруться за руки і утворюють кола на всій території майданчика. Кожен гравець у колі дістає назву: «Білка», «Жолудь», «Горіх». Одного з дітей вибирають ведучим.

На виклик вчителя «Горіхи!», «Білки!», або «Жолуді!» діти швидко міняються місцями в різних колах, а ведучий намагається зайняти місце в одній із трійок, дістаючи назву гравцям, який вибув. Учень, що залишився без місця, стає ведучим. Перемагають діти, які жодного разу не були в ролі ведучого.

5. Бузьки

Усі учасники гри малюють собі кола діаметром 1 м (можна використати гімнастичні обручі) і стають у них на одній нозі. Учитель говорить: «Бузьки полетіли!». Всі учасники гри бігають по майданчику, махають «крилами».

Учитель забирає одне «гніздо» і говорить: «Бузьки прилетіли!». Всі учасники займають будь-які «гнізда» і стоять на одні нозі. Хто не має «гнізда» і не може стояти на одній нозі - вибуває з гри.

6. Вище землі

Гравці довільно займають місця на майданчику чи у спортивному залі. Вибирають ведучого.

За сигналом ведучий намагається догнати когось із гравців і доторкнутись до нього рукою. Цей гравець, до якого доторкнулись, зупиняється і голосно говорить: «Я ведучий!».

Щоб не впіймав ведучий, можна стати «вище землі» (тут у пригоді стануть гімнастичні лави, драбини, кінь, козел, перекладина, бруси і т.д.). Стояти «вище землі» можна 5 секунд, потім знову треба перебігати.

Коли гравець стає «вище землі», ведучий відходить від нього на 2 м і говорить: «Раз, два, три з цього місця зійди!», і гравець має перебігти з цього місця на інше.

Заклики

1. Заклики до сил природи:

Перед грою або безпосередньо в грі можна розучувати з дітьми заклики до сил природи:

Вийди, вийди, сонечко,

На дідове полечко,

На бабине зіллячко,

На наше подвір'ячко.

Так ми граємо, тебе чекаємо!

Або:

Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику,

Тобі каша, мені - борщ,

Щоб густіший падав дощ!

2. Заклики (або зазивали) дітей на гру:

Нумо, нумо, дітвора

Біжіть швидше до двора -

Починати гру пора.

Любі хлопчики й дівчата,

Годі вам байдикувати.

Йдіть-но, будемо ми грати.

Оду-ду, оду-ду,

Знаю я цікаву гру!

Гей, біжіть усі сюди!

Приступаємо до гри !

Діти-квіти, діти-квіти,

Нащо вдома вам сидіти?

Краще йдіть усі сюди,

Приєднайтися до гри!

3. Говірки для розподілу на команди:

Що ти обираєш?

Що тобі дати (подарувати)?

Кого в гості запросиш?

Лічилки

До гри „Піжмурки"

Йшла Маринка по стежині

Загубила там корзинку.

А в корзинці паляниця.

Хто із'їв, тому жмуриться.

До гри „кіт і миші"

У зеленому садку

Сидить котик в холодку.

Лапкою чеше вуса,

Язичком лиже пузо,

Хвостиком круть-верть,

Сіру мишку - Хап!

Промовки

Під час ігор з кружлянням

Раз, два, три, чотири, п'ять,

Стали в парах ми кружлять,

Накружлялись, розійшлися,

Ні на кого не дивися!

Під час гри в „Піжмурки"

Діти, діти, дітвора

Всі виходьте із двора,

Хто не заховався,

Той кричить: «Ура»

Мирилки

Для усунення конфліктів і суперечок, які можуть виникнути поміж дітьми в ходу гри, доцільно використовувати мирилки. Ось деякі з них:

Мир-миром, пироги з сиром,

Вареники в маслі, Ми подружки красні -

Поцілуймося!

Тобі яблучко, мені - грушечка,

Не сварімося, моя душечко!

Мені яблучко, тобі - зернятко,

Не сварімося, моє серденько.

Размещено на Allbest.ru

...